Альтернативнi форми виховання дiтей-сирiт

Змiст

Вступ

Складна соцiально-економiчна ситуацiя в украiнському суспiльствi безпосередньо впливаi на один з найбiльш важливих його елементiв тАУ украiнськi сiмтАЩi (iх норми, цiнностi), вiдображаiться на загальному соцiальному контекстi, формуючи середовище, в якому цi сiмтАЩi iснують. Один з висновкiв Нацiонального звiту про стан сiмей в Украiнi у 2004 роцi стверджуi, що, на жаль, тАЬсiмтАЩя i шлюб все бiльше втрачають своi соцiальнi функцiiтАЭ. Саме сiмейнi проблеми та конфлiкти спричиняють значну кiлькiсть негативних явищ, з яких найшвидше зростаi явище бiологiчного i соцiального сирiтства.

Сьогоднi за офiцiйною статистикою в Украiнi загальна кiлькiсть дiтей-сирiт та дiтей, позбавлених батькiвського пiклування, складаi 100679 осiб. Слiд зазначити, що це число лише приблизно вiдображаi реалii життя, оскiльки безпритульнi дiти, дiти-жебраки, дiти, що перебувають у диспансерах i т. п., не врахованi у цiй цифрi. Дослiдження ЮНРЖСЕФ, проведене у 2001 роцi, виявило, що у порiвняннi з 1995 роком кiлькiсть бiологiчних i соцiальних сирiт збiльшилась у 1,5 рази. Родичi пiклуються приблизно про 61600 бiологiчних та соцiальних сирiт. РЖншi (невсиновленi чи без опiки/пiклування), через вiдсутнiсть альтернативних форм пiклування, перебувають у державних iнституцiях, де позбавленi виховного впливу сiмтАЩi.

Вiдповiдно до частини третьоi статтi 52 Конституцii Украiни "утримання та виховання дiтей-сирiт i;дiтей, позбавлених батькiвського пiклування, поклаВндаiться на державу". Здобутком Украiни i приведення в цiлому нацiонального заВнконодавства стосовно дiтей до мiжнародних норм, Конвенцii ООН про права диВнтини. Зокрема статтею 25 Закону Украiни "Про охорону дитинства" встановлено, що дiти, якi внаслiдок смертi батькiв, позбавлення батькiв батькiвських прав, хвороби батькiв чи з iнших причин залишилися без батькiвського пiклування, маВнють право на особливий захист i допомогу з боку держави.

Основними законами, що регулюють питання соцiального захисту дiтей-сирiт i дiтей, якi залишились без пiклування батькiв i: Конвенцiя ООН про права дитини, Конституцiя Украiни, Кодекс про шлюб та сiм'ю, Закони Украiни "Про освiту", "Про державну допомогу сiм'ям з дiтьми". Останнiми роками прийнято низку Указiв Президента Украiни, постанов Кабiнету Мiнiстрiв Украiни, а саме:

Закон Украiни тАЮПро основи соцiального захисту бездомних громадян i безпритульних дiтей. тАУ ВВР, 2005, №26, ст.354 (набуття чинностi 01.01.2006 р.);

Закон Украiни тАЮПро забезпечення органiзацiйно-правових умов соцiального захисту дiтей-сирiт та дiтей, позбавлених батькiвського пiклуванняВ» 2005 р. №6 ст. 147;

Указ Президента Украiни ВлПро проведення в Украiнi у 2006 роцi Року захисту прав дитиниВ»;

Указ Президента Украiни ВлПро першочерговi заходи щодо захисту прав дiтейВ» . тАУ 2005 вiд 11.07 №1086;

Постанова Кабiнету Мiнiстрiв Украiни вiд 27 квiтня 1994 року № 267 "Про затвердження положення про дитячий будинок сiмейного типу."//Право Украiни. - 1997. -№ 7-8.;

Постанова Кабiнету Мiнiстрiв Украiни вiд 28.01 2004 року Про затвердження Типового положення про центр соцiально-психологiчноi реабiлiтацii дiтей.

Соцiальний захист дiтей-сирiт i дiтей, якi залишились без пiклування батькiв, забезпечують також вiдомчi документи, насамперед:

тАФ Положення про навчально-виховнi заклади для дiтей-сирiт i дiтей, якi залишилися без пiклування батькiв (затверджено наказом МiнiстерВнства освiти Украiни № 137 вiд 13 травня 1993 р.);

тАФ Положення про Центр по усиновленню дiтей при Мiнiстерствi освiти Украiни (затверджено наказом Мiнiстерства освiти Украiни № 98 вiд ЗО березня 1996 р.);

тАФ Про введення нових норм харчування в дитячих будинках-iнтернатах (наказ Мiнiстерства соцiального захисту населення Украiни № 34 вiд 1 березня 1996 р.).

У зв'язку iз загострення проблем сирiтства, насамперед соцiального, недостатнiми умовами розвитку, повноцiнноi освiти i виховання дiтей-сирiт i дiтей, позбавлених батькiвського пiклування, видано Указ ПреВнзидента Украiни № 1153 вiд 17 жовтня 1997 р. "Про затвердження заходiв щодо полiпшення становища дiтей-сирiт та дiтей, якi залишилися без пiклування батькiв". Заходи, окресленi Указом положення реалiзуються за такими напрямами: запобiгання соцiальному сирiтству; полiпшення умов розвитку, виховання та освiти дiтей-сирiт i дiтей, позбавлених батьВнкiвського пiклування; створення умов для соцiальноi адаптацii дiтей-сирiт i дiтей, позбавлених батькiвського пiклування; нормативно-правове та науково-методичне забезпечення охорони прав цiii категорii дiтей. Передбачаiться, що однiiю з основних умов, якi забезпечуватимуть поВндальше удосконалення цiii дiяльностi, буде посилання уваги до роботи шкiл-iнтернатiв, будинкiв дитини тощо.

Кодекс про шлюб та сiм'ю Украiни акцентуi значну увагу на проВнблемi захисту дiтей i передбачаi кiлька форм утримання та виховання дiтей-сирiт i дiтей позбавлених батькiвського пiклування:

тАФ усиновлення (удочерiння);

тАФ передача iх пiд опiку (пiклування);

тАФ виховання в сiм'i громадян Украiни;

тАФ повне державне утримання в навчально-виховних закладах.

Отже, законодавство Украiни гарантуi цiлу низку пiльг та допомоги дiтям-сиротам та дiтям, позбавленим батькiвського пiклування. Разом з тим, соцiальне сирiтство як явище продовжуi поширюватися. Виходячи iз економiчних реалiй, кiлькiсть укВнраiнських сiмей, якi мають можливiсть усиновити чи встановити опiку над дiтьми-сиротами чи дiтьми, позбавленими батькiвського пiклування, зменВншуiться, а вiдповiдно збiльшуiться частка тих дiтей, якi потрапляють у заклади соцiального захисту. Найбiльш прикрим i те, що дiти сиротiють при живих батьВнках. Щороку близько 6 тис. дiтей позбавляються батькiвськоi опiки.

На сьогоднi Державним iнститутом проблем сiм'i та молодi розробленi i запроВнвадженi методики роботи з кандидатами на створення прийомноi сiм'i, соцiальВнними працiвниками, прийомними батьками та прийомними дiтьми, державними службовцями, оцiнки ефективностi дiяльностi прийомних сiмей; визначенi етапи соцiального супроводу прийомних сiмей. Проте невирiшеними залишаються: заВнконодавче закрiплення механiзмiв захисту прав прийомних дiтей та батькiв-вихователiв; постановка вихованцiв прийомноi сiм'i на квартирний облiк; розробка iнструктивних листiв щодо конкретизацii норм, закрiплених у Положеннi про прийомну сiм'ю, затвердженому постановою Кабiнету Мiнiстрiв Украiни вiд 26 квiтня 2002 р. № 565.

Забезпечити оптимальнi умови життiдiяльностi дiтей-сирiт i дiтей, позбавлеВнних батькiвського пiклування, - завдання дитячих закладiв, системи соцiально-виховних iнститутiв державноi опiки. У справi виховання та утримання дiтей в iнтернатних закладах Украiна маi незаперечнi досягнення. Серед напрацювань:

Ø активний пошук i впровадження нових навчально-виховних технологiй;

Ø залученВння вихованцiв iнтернату до навчання у загальноосвiтнiй школi;

Ø створення при iнтернатах мiнi-пiдприiмств, цехiв, мiнi-пекарень, що частково допомагаi вирiшити фiнансовi труднощi;

Ø вiдкриття профорiiнтацiйних центрiв.

Проте значна частина будинкiв дитини, дитячих будинкiв та шкiл-iнтернатiв маi слабку матерiально-технiчну базу, потребуi ремонту як жилих, так i службоВнвих примiщень. Забезпечення вихованцiв iнтернатних закладiв одягом i взуттям становить 60-70%. Матерiальнi потреби дiтей-сирiт та дiтей, позбавлених батькiвського пiклування, адмiнiстрацiя дитячих закладiв змушена вирiшувати за рахунок спонсорських коштiв, отримати якi непросто.

Цi та iншi чинники формують проблеми вихованцiв iнтернатних закладiв. До iх складу входять проблеми як особистiсного, так i мiжособистiсного характеру: вiдсутнiсть навичок поведiнки i спiлкування з iншими людьми, невпевненiсть, комплекс неповноцiнностi, поВнчуття соцiальноi вiдчуженостi; недостатнiй прояв позитивних соцiально-рольоВнвих орiiнтирiв, пiдвищена агресивнiсть, нехтування собою як особистiстю; проблеми адаптацii до нового середовища.

Найбiльш значущi проблеми вихованцiв шкiл-iнтернатiв виникають у саВнмостiйному життi: матерiальнi труднощi щодо харчування, одягу, комунальних платежiв, виплати боргiв, збереження здоровтАЩя; забезпечення матерiального доВнбробуту: працевлаштування, малооплачувана робота; вмiння заощаджувати; житлова проблема: отримання, купiвля, розмiн, благоустрiй квартири (кiмнати в гуртожитку). З розвитком економiки i правових вiдносин суспiльство на користь дитини i сiм'i також вимагаi бiльш продуманого використання iнших, альтернативних форм опiки, сприяючих повному розвитку потенцiалу кожноi дитини, таких, як патронатне виховання i опiкунство. Це досягаiться, передусiм, якщо держава продовжуватиме:

- пiдтримувати iснуючу мережу i вiдкривати новi установи iнтернатного типу, удосконалюючи в них виховну роботу;

- активно боротися з причинами явища (проводити профiлактику небажаноi вагiтностi, боротьбу з алкоголiзмом i наркоманiiю, травматизмом, надавати iстотну соцiальну допомогу багатодiтним сiм'ям у разi втрати годувальника)

- знайти вiдповiднi форми альтернативного виховання дiтей, що залишилися без пiклування батькiв, випробовувати, упроваджувати i удосконалювати такi форми.

Найбiльш вигiдний шлях для держави - це поiднання другого i третього пунктiв. Причому, засобом боротьби з причинами явища (алкоголiзм, наркоманiя, бiднiсть, низький рiвень знань про контрацепцiю) повинна стати спецiальна довгострокова стратегiя держави у областi профiлактики вказаних соцiальних явищ.

З огляду на це було обрано тему дипломноi роботи: ВлЗабезпечення соцiально-правового захисту дiтей-сирiт та дiтей, позбавлених батькiвськоi опiки через впровадження альтернативних форм пiклуванняВ».

РЗРЗ актуальнiсть зумовлена тим, що дане дослiдження може стати у нагодi соцiальним педагогам та фахiвцям, якi працюють з такою категорiiю у визначеннi готовностi дiтей до проживання у прийомнiй сiмтАЩi.

Мета дипломноi роботи полягаi у виявленнi, обТСрунтуваннi та експериментальнiй перевiрцi необхiдностi впровадження альтернативних форм виховання.

Мета дипломноi роботи вимагаi виконання наступних завдань:

1. Вивчити основи iсторичних i соцiально-педагогiчних передумов становлення i розвитВнку iнтернатного та напiвiнтернатВнного типу закладiв.

2. Розглянути сучасний стан соцiально-правового захисту дiтей-сирiт та дiтей,

позбавлених батькiвськоi опiки на основi свiтового та вiтчизняного досвiду.

3. Проаналiзувати складнощi адаптацii, що виникають у дитини та ii прийомних батькiв при створеннi прийомноi сiмтАЩi.

4. Експериментально визначити рiвень готовностi дитини до змiн у життi, повтАЩязаних iз переходом у прийомну сiмтАЩю.

ОбтАЩiкт дипломноi роботи: вихованцi Киiвського iнтернатного закладу закритого типу №3

Предмет дипломноi роботи: рiвень готовностi переходу у прийомну сiмтАЩю дiтей-сирiт та дiтей, позбавлених батькiвського пiклування.

У якостi методiв дослiдження дипломноi роботи використовувались: спостереження, структуроване iнтервтАЩю, анкетування, методика проективних малюнкiв, а також елементи АСП-терапевтичного тренiнгу.

Роздiл РЖ. Особливостi соцiально-правового захисту

дiтей-сирiт та дiтей, позбавлених

батькiвськоi опiки

1.1. РЖсторичнi i соцiально-педагогiчнi передумови становлення

i розвитВнку iнтернатного та напiвiнтернатВнного типу закладiв

РЖсторичнi джерела свiдчать, що першi виховнi будинки для покинутих дiтей з'явилися при церквах м. Кесарiя (Мала Азiя) за iнiцiативою iпископа Василя Кесарiйського. У 787 роцi подiбний заклад вiдкриваiться при соборi у Мiланi. Тривалий час вiн залишався iдиним у РДвропi, i лише у ХРЖVст. iх кiлькiсть збiльшилася до 30. Цiкаво, що вже на той час там не лише пiклувалися про дiтей-сирiт, але й вели профiлактичну роботу: допомагали матерям, запобiгаючи вiдмовi вiд дитини, передавали дiтей у родини, переважно селянськi, здiйснювали контроль за iх вихованням. Та й у подальшому бiльшiсть дитячих притулкiв очолювали священики. Був широко вiдомий, наприклад, виховний будинок, створений у 1640 р. у Парижi вiдомим священиком Вiнцентом Деполем. Йому вдалося отримати фiнансування вiд самого короля Людовика XIV, дiстати матерiальну пiдтримку вiд дворянства. Створювались ордени - великi церковнi органiзацii, що мали на метi благодiйнiсть i стали на цiй стезi широко вiдомими. Деякi iснують i зараз, наприклад, орден ВлМилосердяВ», керований, свого часу, матiр'ю Терезою.

На початок XX ст. лише православна церква нараховувала 67 iпархiй, 48 тисяч приходiв, 81 тисячу храмiв, а також 1200 чоловiчих i жiночих монастирiв. З давнiх часiв монастирi та храми утримували лiкарнi, притулки, богадiльнi. Опiка, пiклуванняу нашому суспiльствi завжди поважались. Столiттями милосердя i спiвчуття носили суспiльний характер i були властивi не лише дворянству чи купецтву, а й iншим прошаркам населення.

у VIII - IX ст. вiдбуваiться перехiд до малоi родини, яка складаiться з подружжя i дiтей. Тепер виявляi турботу про малих дiтей не громада, а родина; пiсля смертi батькiв вирiшуiться проблема опiки, успадкування майна. Цiкаво, що з приходом християнськоi моралi було заборонено ховати з померлим чоловiком його дружину, бо це зумовлювало збiльшення кiлькостi дiтей-сирiт.

РЖдея правового захисту дiтей, що залишилися без батькiв, зародилася ще у Киiвськiй Русi: у "Руськiй Правдi" вперше з'явилося поняття "опiка". Так, у ст. 99 йдеться про те, що пiсля смертi батька опiкуном малих дiтей стаi хтось з найближчих родичiв або вiтчим, якщо мати виходить замiж вдруге. Опiкуну передаiться у тимчасове користування рухоме й нерухоме майно неповнолiтнiх, обов'язково у присутностi свiдкiв. Опiкун маi право продовжувати торгiвлю й брати собi прибуток вiд неi, але пiсля закiнчення термiну опiки зобов'язаний повернути кошти сиротi. Характерно, що публiчною владою на той час були надiленi не чиновники, а члени суспiльства. Насамперед згадуiться церковна влада, яка претендувала на усi справи, пов'язанi з опiкою ("Руська Правда", ст. 165).

З лiтописних матерiалiв вiдомо, що система соцiальноi опiки була головною прерогативою киiвських князiв. Запроваджуючи християнство на Русi, князь Володимир сам глибоко сприйняв зверненi до душi людини його положення, що закликають людей турбуватися про ближнього, особливо про сирiт та вбогих, бути милосердним. Пройнявшись духом християнських повчань, Володимир, за свiдченнями лiтопису, не лише доручив опiку й нагляд над сиротами своiм пiдданим, але й сам "роздав сиротам, вдовам та вбогим велику милостиню". Вiн велiв усiм нужденним приходити на княжий двiр, брати iжу i питво, а для немiчних i хворих князь повелiв зробити вози, куди клали хлiб, м'ясо, рибу, овочi, мед, квас i возили по мiсту, роздаючи немiчним i сиротам.

Прагнучи розвинути благодiйництво, надати йому органiзованого характеру, князь Володимир невдовзi (996р.) видаi Устав, в якому згiдно з релiгiйними настановами доручаi духовенству i церковним структурам опiкування за лiкарнями, притулками для одиноких тощо, встановлюi для благодiйних закладiв "десятину". Пiзнiше князь Ярослав Володимирович заснував сирiтське училище, де опiкував i утримував 300 юнакiв. Допомагали сиротам також князi РЖзяслав та Всеволод Ярославовичi. За iх правлiння був широко вiдомий iпископ Переяславський РДфрем, який побудував для бiдних i сирiт лiкарнi, призначив iм медикiв, встановив, щоб повсюдно хворих дiтей доглядали i лiкували безкоштовно.

Найбiльше пiклувався про сирiт онук Ярослава Мудрого - Володимир Мономах, який у своiх ВлПовчанняхВ» заповiдав допомагати приниженим i ображеним, захищати сироту, не забувати вдiв. Його "Духовна" (заповiтна) своiм дiтям мала велике виховне значення для багатьох поколiнь на Русi.

У лiтературних пам'ятках давньоi Русi (X-ХРЖV ст.) вiдбито чималий пласт соцiальних проблем, що мали значний вплив на виховання дiтей, вияв турботи про них. У "Житii Феодосiя Печерського", у житiях Олександра Невського та Сергiя Радонежського (XIII - XV ст.), у "Домостроi" та "Повiстi про Горе-Злощастя" (XVI ст.) розглядаються соцiальнi проблеми родини, батькiв i дiтей. проблеми пiдготовки дiтей до життя, вирiшення сiмейних, суспiльних i соцiальних конфлiктiв. Подаються зразки праведного життя. належного виконання обов'язкiв щодо порядку у родинi, в домi, створення атмосфери порозумiння й затишку, дотримання вимог "божого життя", заклик до милосердя, добросердя. Автори спонукають людину поспiшати чинити добро, бо це сприяi загальним iнтересам й приносить користь як кожнiй окремiй людинi, так i суспiльству. У кожнiй з лiтературних пам'яток проходить лейтмотивом турбота про дiтей-сирiт та вдiв, допомога знедоленим й хворим.

Соцiальний захист дiтей-сирiт розглядався на той час у парадигмi християнського вчення. Слiд зазначити, що iнодi штучне рiдство витiсняло на другий план рiдство кровне (iснування вихователiв-годувальникiв княжих дiтей, уведення опiки над дiтьми при матерi-вдовi).

Заслуговуi на увагу факт виховання княжичiв так званими "дядьками", "годувальниками". Сутнiсть годувальництва полягала в тому, що батьки передавали княжичiв на виховання в iншу родину. Дiти розсилалися по волостях дуже рано, iнодi у 5 - 7 рiчному вiцi. Годувальник виконував двi функцii - наставника майбутнього князя й одночасно виконував функцii регента у тих землях, якi батько-князь видiлив для свого сина.

Соцiальна суть годувальництва полягала в тому, що великий князь, передаючи у володiння дiтям мiста й мiстечка, намагався змiцнити штучне рiдство; з iншого боку, батьки недостатньо знали власних дiтей, а брати - один одного, що робило бiльш жорстокою боротьбу за княжий стiл [12].

Татаро-монгольськi спустошення завдали непоправноi шкоди Украiнi. Та навiть за цих умов закладенi ще з часiв Киiвськоi Русi традицii благодiйницькоi дiяльностi не були забутi. На складному шляху вiдродження i державотворення поступово розвивалися рiзнi форми суспiльноi опiки, у якiй виразно окреслюються два провiднi напрями, що взаiмно доповнювали один одного.

Перший - продовження традицiй Володимира та iнших князiв, якi показали приклад особистого благодiяння i захисту убогих, старцiв та сирiт.

Другий - посилення органiзуючого начала, вдосконалення форм i масштабiв державноi пiдтримки соцiально вразливих верств населення при збереженнi i заохоченнi благодiйницькоi дiяльностi церкви. Так, за РЖвана Грозного патрiарший приказ керував сирiтськими будинками. Стоглавим собором (1551р.) було вирiшено, що при кожнiй церквi слiд вiдкривати училище "для настановлення дiтей грамотi, а для вбогих i немiчних - богадiльнi. Таке об'iднання можливостей церкви та держави практично означало новий етап у духовнiй i моральнiй освiтi дiтей.

На початку XVII ст., у "смутнi часи", уряд Бориса Годунова виявив особливу турботу про сирiт i вдiв, не беручи до уваги iх походження та вiросповiдання.

У Росiйськiй державi, до якоi в серединi XVII ст. була приiднана бiльша частина Украiни, iдея розгортання державноi системи громадськоi опiки почала реалiзовуватись за царя Федора Олексiйовича, який у 1682 роцi наказав споруджувати шпиталi (богадiльнi) для жебракiв, немiчних та убогих. За наказом царя з убогих були виокремленi безрiднi дiти. Було вирiшено питання про заснування спецiальних будинкiв, де сироти повиннi були навчатись грамотi та ремеслам. На змiну "любовi до вбогих, юродивих", що була заснована на вiрi у спасiння душi, приходить необхiднiсть забезпечити потреби держави у грамотних ремiсниках через благодiйнiсть. У той же час було дозволено брати сирiт в якостi прислуги або утриманцiв у заможнi родини.

У листопадi 1715 р. указом царя Петра РЖ у Москвi та iнших мiстах були заснованi шпиталi для позашлюбних дiтей, практикувався й "таiмний принос" немовлят, "щоб облич приносимих не було видно" [68].

Петро РЖ поручив органiзацiю шпиталiв, богадiлень, сирiтських притулкiв, будинкiв для незаконнонароджених немовлят Священному синоду та державним адмiнiстрацiям (Камерам Контори, Головному магiстрату, воiводам).

У X - XIV столiттi на Русi сиротами називали дiтей бiдних селян-общинникiв. Пiзнiше термiн "сирота" було витiснено термiном "селяни" (у давнiх актах i грамотах); у XVI - XVII столiттях "сиротами" називали не лише селян, посадських людей, стрiлецьких та солдатських дружин, а також дiтей, якi залишились без батькiв.

Отже, можна стверджувати, що поняття сирiтства було неоднорiдним. Ним охоплювались як дiти-сироти, якi втратили батькiв, так i соцiальнi сироти, котрi через iсторичнi традицii були вилученi з сiм'i й переданi на виховання в iншi родини, що й обумовлювало штучне сирiтство.

Ця тенденцiя збереглася в Росiйськiй iмперii й надалi, коли функцiонувала значна кiлькiсть навчальних закладiв закритого типу, куди дiтей вiдправляли незалежно вiд iх бажання, сподiваючись виховати "нову породу" росiйських громадян, тобто створювалися умови для "удаваного" сирiтства. Цей процес слiд вважати, на думку дослiдника РД.А. Князiва, зайвим i протиприродним [26].

Пiсля того, як Петро 1 знищив третину монастирiв, а дзвони церковнi перелив на гармати, дороги Росiйськоi iмперii заполонили жебраки. Головна турбота про дiтей-сирiт на той час лягла на сiльськi общини, помiщикiв та монастирi. Згодом цар пiдтримав iдею Ф. Салтикова про створення "сирiтських монастирiв", де б сироти жили й навчалися.

У сiчнi 1763 року Катерина II затвердила "Генеральний план РЖмператорського Виховного Будинку" у Москвi, проект якого пiдготував РЖван РЖванович Бiцкой разом з професором Московського унiверситету О.А. Барсовим. А в квiтнi 1764 року в будинку бiля Карварськоi брами розпочався прийом немовлят. Дiти були розподiленi у вiддiлення, в одному з яких утримувалися дiти вiком до 2 рокiв. Годували i слiдкували за ними нянi. Дiти вiд 2 до 7 рокiв мешкали окремо, 7-11-рiчнi вихованцi навчалися. До навчальноi програми входили основи вiри, росiйська граматика, арифметика, географiя, ремесло. У 18 -20 рокiв вихованцi отримували вiльний паспорт, один карбованець й випускались у подальше життя.

Головний елемент Виховного будинку - праця. Сиротам слiд було готуватися "служити вiтчизнi справами рук своiх". З 5-рiчного вiку вихованцi виконували Вллегку роботуВ», згодом хлопцi в'язали рибальськi неводи, а дiвчатка плели стрiчки. З 11 рокiв дiти ткали, вишивали, прали, готували страви та iн. У 15 - 16 рокiв вихованцi набували навичок певного ремесла у спецiальних майстернях, якi належали Виховному будинку. Пiдлiтки "з природними нахилами" оволодiвали науками, вивчали iноземнi мови, досягали успiхiв у мистецтвi.

За правлiння Катерини II позашлюбнi дiти до повнолiття належали до Вiдомства приказiв громадських закладiв, а згодом ставали вiльними.

Незабаром виховнi будинки почали створюватися в iнших великих мiстах Росiйськоi iмперii. У Петербурзi в 1777 роцi дiти з слабким здоров'ям спочатку виховувались у таких будинках, хоча бiльшiсть з них пiсля годувальницi вiддавалися у благонадiйнi родини, де й виховувалися до 21 року. Плата за утримання й одяг визначалася залежно вiд вiку. За такими дiтьми наглядали окружний лiкар i наглядач вiд виховного будинку.

У виховних будинках були не лише майстернi, а й спецiальнi навчальнi класи, де готували фельдшерiв, сiльських вчителiв, повивальних бабок, нянь, телеграфiстiв, шкiперiв для торгiвельного флоту. Виховний будинок був центром опiки й пiклування на певнiй територii.

Наприкiнцi XIX ст. в Росii налiчувалося 14854 благодiйних товариств i закладiв, переважно в РДвропейськiй частинi, в т.ч. на Украiнi, 37,5% iх були приватними. Однак майже всi цi заклади знаходилися у мiстах та iнших великих поселеннях. Бiльшостi зубожiлого люду, особливо на околицях iмперii, вони були недоступнi [1]. Основний тягар соцiальноi допомоги на селах здiйснювався громадськiстю. Цьому сприяли особливостi общинноi органiзацii iх життя. На Украiнi довго зберiгало своi значення поняття народного вiча.

Традицiя родовоi общини слов'ян у дохристиянський Русi - пiклуватися про сирiт усiм миром - трансформувалась у будинки при скудельницях, могильниках, де коштом громади утримувалися знедоленi й дiти-сироти. У скудельницях (божедомках) збиралися безпритульнi та немiчнi люди, котрi й були вихователями покинутих дiтей. Божедомка була, звiсно, досить вбогим помешканням, але це була народна турбота про знедолених.

У XVII ст. iснував приказ громадськоi опiки, який вирiшував справи "немiчних та вбогих" i дiтей-сирiт, а патрiарх Никон дiстав вiд царя право приймати вiд знедолених скарги та побажання й передавати iх царю. У ХVРЖ-ХV Ш ст. громада, зберiгаючи певну спадкоiмнiсть iз давньоруською общиною, вiдiгравала роль становоi органiзацii селянства, що регулювала усi аспекти його життiдiяльностi.

Особливу турботу проявляла громада про сирiт i вдiв. Таке ставлення випливало з християнськоi моралi: покривджених долею нiхто не смiв нi в чому неволити чи принижувати. "Вдовини та сирiтськi сльози камiнь лупають," тАФ говорили в народi. До XX ст. кожне велике село мало сирiтську раду i сирiтського суддю, якi через опiкуна дбали про долю своiх пiдопiчних. У виборi опiкуна для сирiт вирiшальна роль належала родинi, але не менш важливою була громадська думка. Брались до уваги не тiльки ступiнь родинного зв'язку мiж сиротою i опiкуном, а й риси характеру останнього, його вiк (не менше 25 рокiв), дiловi якостi. Основним критерiiм при цьому було його вмiння вести господарство, бо вiд збереження i примноження спадку сирiт залежала iх подальша доля.

Характер опiкунства визначався й конкретними ситуацiями. Наприклад, коли по смертi батька залишався дорослий син, то вiн мiг переймати опiкунство над молодшими, бути опорою для вдови-матерi. Якщо сироти не мали жодноi рiднi, а серед чужих не знаходилося опiкуна, громада оцiнювала i продавала залишене майно. За отриманi проценти вiд вирученоi суми призначали опiкуна, який доглядав дiтей до повнолiття. РЖнодi громадський суд надавав вдовi для допомоги спiвопiкуна, який мав незначнi права, але мiг боронити сирiт вiд iхнiх нерозважливих вчинкiв.

Специфiчним рiзновидом громад виявилися церковнi братства, якi брали активну участь у розв'язаннi багатьох соцiальних проблем своiх прибiчникiв i тогочасного украiнського суспiльства. Зокрема, братства вiдкривали особливi "старечi" шинки, кошти вiд яких iшли на утримання шпиталiв. РЗх значення виходило далеко за рамки звичайноi фiлантропiчноi дiяльностi. Вони були втiленням гуманiстичних поглядiв на старiсть, немiчнiсть, убозтво, сирiтство. Цi явища суспiльного життя народ вважав лихом, а не приниженням.

Соцiальна полiтика Росii у XIX ст. значною мiрою вiдбивала ii iсторичний розвиток. Долею дiтей-сирiт, слiпих i глухих опiкувалася дружина Павла РЖ, iмператриця Марiя Федорiвна. Вона була призначена "здiйснювати керiвний контроль над виховними будинками". Пiсля ii смертi (1854 р.) було створено Вiдомство закладiв iмператрицi Марii, яке контролювало сирiтськi притулки, iнститути шляхетних дiвчат, жiночi училища й гiмназii, школи для глухонiмих i слiпих. Згодом це Вiдомство очолювали iншi iмператрицi.

До складу вiдомства належали Московський i Петербурзький виховнi будинки, а також аналогiчнi заклади в iнших мiстах Росiйськоi iмперii.

У виховних будинках Вiдомства iмператрицi Марii юнаки утримувалися до 21 року, а дiвчата-до 19 рокiв. Тi, хто засвоiв грамоту, мали можливiсть навчатися ремеслам: кравецтву, швацтву, вишиванню, ткацтву, рукодiллю, веденню домашнього господарства тощо. Але слiд вiдзначити, що у виховних будинках смертнiсть сягала 75%, тому з 1811 року сирiт частiше почали передавати у родини. У 1828 роцi набуваi чинностi закон, який заборонив вiдкриття виховних будинкiв у губернiях. Але за дiтьми, яких передавали у селянськi родини, iснував нагляд з боку виховного будинку. Юнаки у 17 рокiв вiдписувались до селян, отримували земельну дiлянку, а дiвчата у 19 рокiв мали Влвiльне свiдоцтвоВ». На 1 сiчня 1911 року у 438 притулках налiчувалося 14439 дiтей дошкiльного й молодшого шкiльного вiку. Деякi притулки належали духовному й вiйськовому вiдомствам, а також Мiнiстерству внутрiшнiх справ. Випускники таких закладiв виходили пiдготовленими до подальшого життя, маючи не лише сiльськогосподарськi навички, але й володiли ремеслами.

На початку XX ст. почали вiдкриватися притулки для дiтей, чиi матерi потребували допомоги через вiйськовi негаразди, втрату годувальника, а тому виникала необхiднiсть працювати. Особливим успiхом користувалися ясла-притулки у селах на перiод збирання врожаю. РЖнколи общини видiляли по 10 копiйок на харчування дитини, а селяни самостiйно приносили у притулки харчi [17]. У деяких притулках цього типу було не лише харчування та нагляд, але й навчали грамотi, знайомили з оточуючим свiтом, явищами природи, iнколи викладали й рукодiлля.

У перiод розвитку земського самоврядування, поширення дiяльностi благодiйних товариств у губернiях збiльшуiться кiлькiсть сирiтських й виховних будинкiв.

Про стан справ з опiки над дiтьми у Сумському повiтi належне уявлення скласти важко через брак документальних свiдчень, але i вiдомостi, що там теж вiдкривалися притулки для дiтей. Архiвнi документи свiдчать про активну дiяльнiсть у цьому напрямку Сумського земства, на кошти якого утримувалися дитячi ясла у 15 населених пунктах, на iх потреби асигнувалося 50 карбованцiв щорiчно [71].

Мiсцева влада намагалася позитивно вирiшувати означенi проблеми, вчасно реагувати на ситуацiю. Але бажаючих дiстати державну допомогу було дуже багато, тому вона дiставалася далеко не кожному.

У 1914 роцi було вiдкрито Пiдлiснiвський притулок, де перебувало понад 50 дiтей. РЖнiцiативу про його заснування внесла Сумська жiноча спiлка, мотивуючи необхiднiстю "для призрения круглих сирот павших на поле брани воинов" [74].

Це була дитяча трудова сiльськогосподарська колонiя, для неi було зiбрано iнвентар на суму близько 20 тисяч карбованцiв. Земство асигнувало на облаштування притулку понад 21 тисячу карбованцiв i призначило щорiчну субсидiю у сумi 19 655 карбованцiв [74].

Благодiйнi органiзацii теж не стояли осторонь у вирiшеннi проблем дiтей-сирiт та нужденних верств населення. Завдячуючи iх дiяльностi, значна кiлькiсть людей мала можливiсть отримати як матерiальну, так i духовну пiдтримку.

Дослiдження iсторичних матерiалiв доводять, що на початку XX столiття в Росii державним коштом утримувалося 14 тисяч дiтей-сирiт. Така ж кiлькiсть виховувалась i в притулках благодiйних товариств. Цей перiод можна вважати першою хвилею соцiального сирiтства у XX ст.

Росiйсько-японська вiйна, перша революцiя 1905 - 1907 рокiв. перша свiтова вiйна, Лютнева та Жовтнева революцii 1917 року, громадянська вiйна зумовили рiзке збiльшення чисельностi дiтей-сирiт, бездоглядних та безпритульних дiтей.

Головними причинами зростаючоi кiлькостi дiтей-сирiт (як повних, так i соцiальних) виступали:

Ø нестабiльна соцiальна ситуацiя;

Ø зростання промисловостi у мiстах, що зумовило значний наплив робочоi сили з сiльськоi мiсцевостi;

Ø ескалацiя вiйськовоi загрози;

Ø погiршення матерiальних умов життя у родинах;

У 1917 роцi усi притулки й сирiтськi будинки новий радянський Уряд перетворив на державнi i передав пiд керiвництво Народного комiсарiату соцiального забезпечення. З усiх виховних закладiв, заснованих за цi роки, головною формою утримання дiтей-сирiт були дитячi будинки. Найчастiше вони були змiшаного типу, бо в них виховувалися дошкiльнята й дiти шкiльного вiку.

Створенi у першi роки радянськоi влади дитячi заклади розташовувались у прекрасних будинках, з великими дiлянками землi. i з садами й городами. У них iснували швацькi, кравецькi, взуттiвi та iншi майстернi. У дитячих будинках були обов'язковими хор та духовий оркестр, клуб та бiблiотека.

У 1917 роцi у дитячих будинках виховувались понад 30 тисяч дiтей, у 1918-80 тисяч, у 1919 - 125 тисяч, в 1920 - 400 тисяч, а в 1922 роцi - понад 540 тисяч безпритульних [69].

На особливу увагу заслуговуi дiяльнiсть Украiнського товариства Червоного Хреста, яке звернулося до уряду з проханням передати пiд його юрисдикцiю майно установ Росiйського Червоного Хреста на територii республiки. Воно надавало допомогу бiженцям, iнвалiдам, дiтям-сиротам, переймалося створенням шпиталiв, пунктiв харчування, санiтарною освiтою серед населення. Протягом 20-х рокiв силами Червоного Хреста Украiни були створенi чисельнi будинки для безпритульних, безкоштовнi iдальнi та амбулаторii. На кошти товариства утримувались 119 медичних, 206 профiлактичних i дитячих закладiв [1].

Доля дiтей, батьки яких були репресованi, - це особлива сторiнка нашоi iсторii. Трагедiя цих дiтей полягала в тому, що вони раптово залишалися без батькiв й належали до особливоi категорii дiтей. РЗх не дозволялось вiддавати пiд опiку родичам, iдиний шлях - дитячий будинок. У свiдоцтвi про народження, з яким така дитина опинялася у дитячому будинку, графа "мати" й "батько" була пуста, дiтей цього контингенту схиляли до вiдмови вiд засуджених батькiв.

За роки Великоi Вiтчизняноi вiйни iх чисельнiсть значно збiльшилась. На кiнець 1945 року лише дiтей загиблих фронтовикiв нараховувалось понад 17 тисяч, для яких було додатково вiдкрито 120 дитячих будинкiв. Необхiдно було створити належнi умови для життя й навчання дiтей, якi залишилися без батькiв. Рада Народних Комiсарiв Союзу РСР видала постанову, у якiй зобов'язала Раднаркоми союзних i автономних республiк, органи мiсцевоi виконавчоi влади "пiд особисту вiдповiдальнiсть перших керiвникiв забезпечити облаштування й навчання дiтей, якi залишилися сиротами або загубили батькiв пiд час евакуацiй та повернення на попереднi мiсце проживання" [53].

Друга хвиля безпритульностi та соцiального сирiтства, яка була результатом невтiшних наслiдкiв Великоi Вiтчизняноi вiйни, змусила активiзувати роботу комiсiй з облаштування дiтей, якi залишились без батькiв.

Досить поширеним явищем на той час було заснування освiтньо-виховних закладiв iнтернатного типу при колгоспах, промислових пiдприiмствах на ко

Вместе с этим смотрят:

"Зеленая Книга" Муаммара Аль-Каддафи

"Технiка тiла" Марсель Мосс

Cоциальные и психологические особенности безработных

РЖнновацiйнi форми i методи соцiальноi роботи з сiмтАЩiю

РЖнтерактивний пiдхiд в теорii соцiальноi роботи