Архiтектура Романського перiоду

АРХРЖТЕКТУРА РОМАНСЬКОГО ПЕРРЖОДУ

Романськоi називаiться архiтектура захiдноiвропейських краiн у перiод з XI по XIII столiття. В основi ii розвитку лежали традицii античного Рима, що продовжували розвиватися з урахуванням культури цих краiн.

Традицii романського стилю виникли не на порожнiм мiсцi. РЗм передував перiод розвитку архiтектури раннього Середньовiччя, що продовжувався протягом п'яти сторiч тАФ з V по Х столiття. Але видiляти його в окрему главу не маi змiсту, тому що цей час характеризувався застоiм у всiх напрямках громадського життя. Народи краiн Захiдноi РДвропи поступово забули правила будiвництва римлян, рiзко знизилася загальна якiсть зведених будинкiв. Наприклад, при зведеннi гробницi короля Теодориха в мiстi Равенне в 530 роцi будiвельники не змогли правильно розрахувати i звести купол. Замiсть цього вони знайшли величезний камiнь, видовбали його на зразок купола i використовували для перекриття. Чогось i говорити про те, що зовнiшнiй вигляд такоi будiвлi залишав бажати кращого.

Основними типами споруджень раннього Середньовiччя були храми, монастирськi комплекси й укрiпленi житла феодалiв, що одержали розвиток пiзнiше, у Середнi столiття. Серед храмiв переважали баптистерii тАФ круглi в планi будинку, що маi перекриття у формi купола. Будувалися i васильки, що одержали таке широке поширення у Вiзантiйськiй iмперii. Першими зi споруджень подiбного роду були храм Святого Петра, побудований у 330 роцi, i василька Святого Павла, IV-V столiття (обидвi в Римi). Пiзнiше почали будуватися храми не тiльки в Римi, але й в iнших мiстах (василька Святого Аполлiнарiя в Равенне, VI столiття).

Цi будинки були витягнутими в планi i мали вiд трьох до п'яти нефiв, вiддiлених вiд центрального простору рядами колон. Сонячне свiтло проникало в примiщення через вiкна, що знаходяться у верхнiй частинi стiн.

Опори, що пiдтримують перекриття, являли собою аркади з плоскими перекриттями. На мiсцi розташування вiвтаря влаштовувалася апсида i трансепт (поперечний неф) тАФ додатковий простiр, що призначався для священикiв. Перед входом у храм досить часто влаштовувався атрiй (двiр, оточений галереями), у центрi якого знаходилася чаша, що використовуiться при проведеннi обряду водохрещення.

Згодом цей тип храму удосконалився: була збiльшена площа трансепта, перед ним з'явився додатковий простiр, назване нартексом. Воно призначалося для людей, що ще не прийняли християнства, тАФ iх називали оголошеними.

Вхiд розташовувався в захiднiй частинi храму. По обидва боки вiд нього знаходилися вежi, що i не тiльки декоративною прикрасою, але i змiцненням тАФ багато храмiв раннього Середньовiччя одночасно були самими захищеними будинками, тому при нападi на мiсто в них ховалися жiнки, дiти i старi.

Наприкiнцi перiоду раннього Середньовiччя над средокрестьем деяких храмiв стали зводити чи куполи намети, що мають форму куполiв.

Такi храми будувалися в краiнах Захiдноi РДвропи протягом п'яти сторiч. Вони повторювали один одного по плануванню, оформление фасаду й iнтер'iра також не особливо вiдрiзнялося. У XI столiттi почався розквiт зодчества, приведший до появи всiляких архiтектурних шкiл, будiвництву монастирських ансамблiв i закладцi нових мiст.

Особливо багато було побудовано монастирських ансамблiв у перiод правлiння Карла Великого (768-814 роки). У центральнiй частинi територii монастиря знаходилася базилiка з ризницею (примiщенням для збереження риз i церковного начиння), поруч розташовувалася бiблiотека зi скрипторием (майстернi, у якiй створювалися рукописнi книги).

У Середнi столiття одним з найстрашнiших нещасть були пожежi тАФ вони случалися часто i цiлком знищували дерев'янi будiвлi. Поч цьому до початку XI столiття (цей перiод у наслiдку назвали початком розвитку романського стилю) зодчi вiдмовилися вiд дерева i знову стали использовать для зведення монументальних споруджень цегла i камiнь,

Перекриття будiвель, на вiдмiну вiд будинкiв перiоду раннього Середньовiччя, сталi робити склепiнними. Головний неф перекривали цилиндрическим зводом, бiчнi нефи тАФ хрестовими. РЖнодi купол возводили на мiсцi перетинання головного нефа i трансепта, причому в цьому випадку, як правило, установлювали додатковi опори, на який i спирався звiд. Перехiд вiд квадратноi пiдстави до барабана здiйснювався за традицiiю за допомогою чи тромпiв вiтрил.

Через перехiд до зводiв цилiндричноi форми масив стiн сильно збiльшилися, тому зодчi прагнули змiнити конструкцii таким чином, щоб рiвномiрно розподiлити тиск. Для цього споруджувалися хрестовi зводи i подпружные арки. У стiнах, у мiсцях найбiльшоi дii розпiрних конструкцiй установлювалися контрфорси.

Пiзнiше, у XII столiттi, сталi споруджуватися зводи, у яких гладка внутрiшня поверхня сполучалася з гуртами тАФ арками, що змiцнюють ребра зводу. Звичайно гурти продовжувалися уздовж несущих опор, утворюючи тонкi напiвколони з базами i капiтелями.

Як будiвельний матерiал застосовувалися гiрськi породи, що вдавалося добути в безпосереднiй близькостi вiд самого будiвництва, тАФ найчастiше це був вапняк. У деяких районах Францii використовувалися породи вулканiчного походження, в РЖталii тАФ мармур, у Нормандii тАФ гранiт. Там, де не було родовищ яких-небудь порiд (на пiвночi Францii, у Нiдерландах, Нiмеччинi), використовували обпалену цеглу.

Перед початком кладки камiнь обтесували з бокiв i лицьовоi сторони (внутрiшня частина стiни залишалася неопрацьованоi). Рiзьблення на каменi також наносили заздалегiдь.

Незважаючи на те що романськi зодчi багато в чому спиралися на традицii античного Рима, вони цiлком вiдмовилися вiд кладки цегли насухо i вiд бетонноi кладки шарами, що мають горизонтальну довжину. У Середнi столiття зводили стiни, що включають до трьох шарiв чи каменю цегли, iз забуткой з розчину i кам'яного баласту. Потiм укладали зовнiшнiй ряд, найчастiше з тесаных кам'яних блокiв, скрiплених розчином.

Для виконання зводiв використовувалися дерев'янi кружала i каменi, яким штучно придавалась клинчатая форма. Для скрiплення каменiв застосовувався розчин. Каменi могли бути неоднаковими по довжинi i висотi, звичайно рiвну висоту мали тiльки каменi одного рiвня, а самi ряди могли мати рiзну висоту. Однак стiни не штукатурилися, тому сама кладка повинна була бути акуратноi, декоративноi. РЖнодi стiни декорувалися плитками рiзних вiдтiнкiв.

Застосовувалися й iншi елементи, що додають зовнiшнiм стiнам декоративнiсть. Насамперед це були арки, що прикрашали двернi i вiконнi прорiзи. Самi прорiзи на раннiх етапах розвитку романського стилю мали напiвциркульне, а пiзнiше тАФ склепiнне завершення. Масиви зовнiшнiх стiн декорувалися аркатурами, що часто доповнювалися скульптурними фризами.

Вхiд у храм розташовувався в захiднiй частинi фасаду i являв собою один чи три портали, виконанi у видi декiлькох рядiв колон, перекритих напiвциркульними чи стрiлчастими архiвольтами.

Внутрiшнi примiщення намагалися прикрашати, але, у порiвняннi з мами Вiзантiйськоi iмперii, цi прикраси були дуже скромнi. Як правило, вони включали невеликi чи мозаiки фрески.

Початок II тисячорiччя ознаменувалося тим, що в цей перiод у странах Захiдноi РДвропи одночасно закiнчилися вiйни, усiлякi нещастя i природнi катаклiзми, що продовжувалися тут на протязi 150 рокiв. Почався черговий перiод розквiту архiтектури. У Францii, Нiмеччини й iнших краiн стали створюватися школи, причому усi вони, незважаючи на деякi розходження, розвивалися приблизно в одному напрямку.

Завдяки Хрестовим походам i паломничествам жителi европейских краiн стали бiльше дiзнаватися про спосiб життя, традицiях i лантухтурi народiв Сходу, що не могло не вiдбитися на iхньому життi. Став налагоджуватися торговi зв'язки. З'явилися мандрiвники. Усе це привело до будiвництва дорiг, мостiв i готелiв, причому будiвництвом займалися переважно монастирi.

Як уже було вiдзначено вище, феодали Середньовiччя проживали в укрiплених житлах, що iменувалися замками. Вони зводились на пiднесених мiсцях, з яких зручнiше було спостерiгати 34 мiсцевiстю i вести оборону у випадку воiнних дiй. Замки являлись центрами поселень тАФ навколо них тiснилися будiвлi тих, хто обробляв землi феодалiв, пас худобу i т.д.

У центрi двору розташовувалася донжон тАФ головна вежа, у XI столiттi служившая житлом феодалу. Нижнiй поверх був коморами, на другому розташовувалися спальнi пана, його чоловiки i дiтей, на третьому знаходилися кiмнати слуг. Вежа мала ще пiдземелля, яка використовувалося для висновку в ньому злочинцiв селища. На кришi стояв дозорець i уважно оглядав мiсцевiсть.

Пiзнiше, у XII столiттi, феодал з родиною переселявся у вежу тiльки пiд час воiнних дiй, а в iнший час проживав у будинку, який розташовувався в стiн донжона, але не був так добре укрiплений. Крiм донжона i будинку феодала, на територii замка, як правило, розташовувалася капела (невелика каплиця). На внутрiшньому дворi малися рiзнi господарськi i пiдсобнi примiщення.

Замок феодала (чи монастир) i вирослi поруч будiвлi зiставляли основу мiста. Найчастiше замок розташовувався на чи горi скелi, був добре захищений, мав великий запас продовольства i мiг витримувати тривалу облогу. Одним з них був Каркасон - замок герцогiв тулузских, що розташовувався на неприступнiй скелi в пiднiжжя Пiренеiв. РЖншi житловi будiвлi знаходилися внизу, на рiвнинi.

Подiбне поселення не завжди переростало в мiсто, але, якщо це вiдбувалося, його центром уже був не чи замок монастир, а ринкова площа. На нiй пiднiмався головний мiський собор. Пiзнiше поруч iз собором стали будувати будинок ратушi (органа мiського самоврядування). У центральнiй частинi мiста також розташовувалися житла правителiв мiста, найбiльш багатих городян, купцiв, старшин ремiсничих цехiв.

Вдома iнших жителiв розташовувалися, у залежностi вiд професiй, у вiдведених для цього мiсцях. Так, iснували вулицi i навiть цiлi квартали зброярiв, ювелiрiв, ткачiв, кравцiв, булочникiв, аптекарiв i iнших. У мiстах Середньовiччя був дуже низький рiвень упорядженостi: вони не мали водопроводу i каналiзацii. Брукiвки мiсцями були викладенi каменем, але через те, що помиi виливалися прямо на вулицю, у мiстi майже завжди було дуже брудно, тому досить часто виникали епiдемii.

Починаючи з XII столiття в багатьох мiстах малося регулярне планування. Мiсто подiляли на чотири рiвних квартали двi широкi прямi вулицi, що перетинаються в центрi пiд прямим кутом. Навколо мiста зводився високий i добре укрiплений чи пояс кiлька поясiв фортечних стiн. За стiнами влаштовувався рiв, через який можна було перейти по звiдних мостах. У мостiв i мiських ворiт вдень i вночi стояла стража. На нiч мости пiднiмалися, ворота защiпалися, а вулицi загороджувалися товстими ланцюгами.

Через того що простiр був обмежений фортечними стiнами, мiсто не могло рости вшир. Тому вiн був дуже тiсно забудований, до одноповерхових будинкiв пристроювалися другi, третi поверхи, балкони. Середня висота житлових будинкiв складала вiд 20 до 30 м, церков тАФ 1 ОС-150 м.

Вулицi були дуже вузькими тАФ максимальна ширина складала 7 м, але найчастiше вона була набагато менше тАФ 5, 3 i навiть 2 м. З", на таких вулицях не могли роз'iхатися два екiпажi, тому приходилося об'iжджати найбiльш вузькi чи дiлянки йти пiшки.

З роками забудовувалися усi вiльнi дiлянки мiста, навiть площi. Житловi будинки мали фасад невеликоi довжини. Справа в тiм, що в Середнi столiття в мiстах був уведений податок на надмiрну довжину вуличного фасаду будинку, тому городяни будували будинку з невеликим фасадом усього в два-три вiкна. Основний масив будинку розташовувався в глибинi дiлянки. РЖ все-таки наставав момент, коли жителям мiста ставало занадто тiсно на територii, обмеженоi фортечними стiнами. Вони починали будувати будинку за стiнами, найчастiше уздовж чи дорiг рiк. Потiм зводили черговий пояс стiн.

Однак новi стiни не могли охопити всi будiвлi. Деякi групи будинкiв усе-таки залишалися незахищеними (вони називалися посадами). У випадку воiнних дiй посади знищувалися в першу чергу, а жителi, що не устигли вчасно укритися за фортечними стiнами, гинули.

У багатьох мiстах РДвропи, заснованих у перiод Середньовiччя, можна знайти залишки таких поясiв фортечних стiн. Але найчастiше вони вже цiлком зруйнованi, i на iхньому мiсцi пролягають бульвари i кiльцевi вулицi.

З розвитком архiтектури усе бiльше значення стала здобувати живопис i скульптура. РЖнтер'iр храмiв, а пiзнiше i будинкiв багатих городян декорувався фресками. Скульптури стали розмiщати не тiльки в примiщеннях, але i використовувати для прикраси фасадiв. Година незвичайнi, фантастичнi форми придавались капiтелям колон тАФ з каменю висiкалися рiзнi орнаменти, рослиннi й iншi вiзерунки: чи голови фiгурки неiснуючих тварин, чи чудовиська людей.

У порiвняннi з перiодом раннього Середньовiччя досить сильно змiнився зовнiшнiй вигляд i оздоблення церков. Справа в тiм, що в XI-XIII столiттях часто вiдбувалися теологiчнi суперечки мiж представниками рiзних напрямкiв, з'являлися iресi, проти яких церква борола i навiть повiдомляла Хрестовi походи. Тому, щоб зберегти i пiдсилити свiй вплив на всi сторони громадського життя, церква прагнула залякати населення, особливо неписьменних, котрих була бiльшiсть. Священики вимовляли проповiдi, у яких лякали вiруючих пекельним вогнем, уготованным iм за iхнi земнi грiхи.

Тим же цiлям служили i виразнi форми: фрески в церквах розповiдали про борошна грiшникiв у пеклi, Страшному судi, що очiкував усiх християн, i т.д. РЖ одночасно з цим середньовiчнi живописцi зображували на стiнах церков iсторичнi сюжети, iлюстрацii до байок, вiршам i навiть романам. Досить часто на фресках можна було побачити зображення фантастичних iстот, яких люди нiбито зустрiчали в реальному життi. РЗхнi описи звичайно бралися з чи лiтописiв народних сказань. Найбiльше часто зображувалися аспiди (так у Середнi столiття називали отрутних змiй) i василiски тАФ мiфiчнi отрутнi чудовиська з тулубом жаби, хвостом змii i головою пiвня з гребенем у формi дiадеми.

Архiтектурнi спорудження, що вiдносяться до романського стилю, незважаючи на деякi розходження, у цiлому будувалися в одному напрямку. Це, як видно, вiдбувалося тому, що майстри i будiвельники, що брали участь у зведеннi якого-небудь монументального спорудження, пiсля закiнчення будiвництва вiдправлялися в iншi мiста i краiни РДвропи в пошуках роботи й учили нових майстрiв, сприяючи поширенню у всiх краiнах iдиного архiтектурного напрямку.

Протягом розвитку романського стилю в краiнах Захiдноi РДвропи склалися рiзнi школи. Серед них особливо видiлялися школи Бургундii, Аквитании, Провансу у Францii, а також Саксонська i Рейнська в Нiмеччинi. На узбережжя Адрiатичнi моря в багатьох, особливо монументальних, спорудженнях, можна було помiтити вплив архiтектурних традицiй Вiзантiйськоi iмперii.

Францiя

Архiтектурнi пам'ятники, що вiдносяться до романського стилю, можна знайти в багатьох iвропейських краiнах, але бiльше всього iх збереглося на територii сучасноi Францii. Церкви i монастирi були побудованi в основному в дорiг, по яких проходило безлiч прочан, особливо до пiвдня вiд рiки Луари.

Цi храми були просторими, розрахованими на велику кiлькiсть вiруючих тАФ парафiян, що живуть неподалiк, i прочан. Вони являли собою трьох- чи пятинефные васильки з трансептами, що iнодi теж складалися з трьох нефiв. Поблизу вiвтаря пiвколом розташовувалися каплицi для збереження всiляких християнських релiквiй.

Одним з перших споруджень подiбного типу була церква Сен-Мартен у мiстi Турi, що розташовувались у середньому плинi Луари. Вона була побудована в Х-Х1 столiттях. Небагато пiзнiше церкви схожого планування стали зводитися по всiй територii Францii. Вони вiдрiзнялися строгими формами i скромним, навiть аскетичным оздобленням.

Найчастiше зводилися просто гладкi стiни, нiчим не прикрашенi нi зовнi, нi усерединi. РДдиною прикрасою багатьох храмiв були лише рiзьбленi колони.

При виборi мiсця для будiвництва перевага вiддавалася пагорбам, чи височинам скелям, що здавалися неприступними. Усi вони мали вiдмiтну рису тАФ iхнi бiчнi нефи, на вiдмiну вiд багатьох грузинських, вiрменських чи вiзантiйських храмiв, що будувалися в той же час, знаходилися на одному рiвнi з центральним нефом. Така церква Нотр-Дам дю Пiр (Богоматерi, покровительки портiв) у Клермоне, побудована в 1099тАФ1185 роках, i багато храмiв провiнцii Овернь. .

Храми провiнцii Пуату, що лежить у захiднiй частинi Францii, багато в чому нагадували будiвлi Оверни тАФ вони мали такi ж товстi" масивнi, мiцнi стiни. Весь вигляд соборiв суворий i строгий. Однак можна помiтити першi вдалi спроби якимсь образом прикрасити фасади. Наприклад, у Пуатье майстра покрили скульптурним рiзьбленням весь захiдний фасад церкви Нотр-Дам ла Гранд (Богоматерi Великоi). У XIтАФXIII столiттях головним економiчним, культурним i религиозним центром Францii була Бургундiя, тому немаi нiчого здивувавши в тiм, що головна архiтектурна школа краiни з'явилася; саме тут. Великий вплив на розвиток традицiй романського стиля зробив головний монастир Бургундii, що розташовувався в Клюни.

У монастирi, чи абатствi (так називалися католицькi монастирi), у Клюни розташовувався центр ордена бенедиктинцев. У той час; орден мав великий вплив не тiльки у Францii, але i за ii межi*, мi (заснований вiн в РЖталii), тому архiтектурний ансамбль повинний був; вражати усiх, хто вiдвiдував його.

Головна церква мала довжину 127 м, ширину 40 м, висоту центрального нефа 40 м i була найбiльший iз усiх християнських храмiв) РДвропи. Вона являла собою пятинефную васильку з двома трансептами i нартексом великоi довжини. Спорудження прикрашали п'ять веж: двi з них розташовувалися на кiнцях великого трансепта, двi тАФ по обидва боки захiдного фасаду й одна тАФ на средокрестье. В спорудження було досить масивним, тому для його укрiпленнi) уперше використовувалися контрфорси, помiщенi в зовнiшнiх стiн?

Згодом головну церкву монастиря використовували як стало при будiвництвi численних храмiв не тiльки у Францii, але за ii межами (собор Сен-Лазар в Отэне, 1112тАФ1132 роки, i iншi

Крiм монастиря в Клюни, за правилами бургундськоi школи була побудована церква Магдалини у Везлэ. Це трехнефная василька з великим хором i капелами. При будiвництвi даного спорудження французькi зодчi вперше перекрили центральний i бiчний нефи хрестовими зводами.

На пiвднi i пiвденно-заходi Францii, особливо на узбережжя Середземного моря, у будiвлях був помiтний вплив архiтектурних традицiй античноi Грецii i Рима. У тi часи на мiсцi Провансу тАФ однiii з провiнцiй, що знаходяться тут, розташовувалися грецькi колонii, згодом приiднанi до Римськоi iмперii.

Деякi з античних будiвель ще iснували в перiод Середньовiччя i служили зразком для французьких будiвельникiв. Можливо, тому християнськi храми, возводимые тут, бiльше нагадують античнi будiвлi: вони мають невеликий внутрiшнiй простiр, що складаiться з залу, iнодi доповненого невеликим нефом. Поруч iз храмом, як правило, знаходився невеликий дворик, оточений галереiю, тАФ клуатр.

Внутрiшня прикраса храмiв бути досить простим, зате фасади багато оброблялися скульптурами, завдяки чому будiвлi ставали схожими не на християнськi церкви, а на римськi арки. У кам'яних плитах висiкалися всiлякi орнаменти, що нагадують римськi. Колони прикрашалися капiтелями, виконаними за правилами коринфского ордера. Як приклад подiбних споруджень можна привести церква абатства Сен-Жиль, побудовану в XIтАФ XII столiттях, i церква Сен-Трофим в Арле (XII столiття).

Храми Нормандii являли собою простi, суворi будiвлi, що бiльше нагадували не церкви, а укрiпленi замки. Вони майже не прикрашалися; строгiсть форм небагато оживляли лише високi вежi. Цi спорудження вiдрiзнялися вiд всiх iснуючих на територii Францii храмiв плануванням. Як i в iнших провiнцiях, це були трьох- чи пятинефные васильки, але трансепт звичайно включав тiльки один неф, капели були вiдсутнi. Така церква Санта-Тринита в Каене, побудована в Х1-ХРЖРЖ столiттях.

Архiтектори Середньовiччя придiляли велику увагу культовим спорудженням. Правила будiвництва свiтських будiвель на початку романського перiоду тiльки починали формуватися, а основний розквiт будiвництва палацiв i усiляких свiтських архiтектурних ансамблiв приходиться на кiнець романського i на готичний перiоди. Исключение складаi мiцнiсть Гайяр, побудована в 1189тАФ1199 роках у Нормандii англiйським королем Ричардом Левине Серце. Вона була призначена для захисту англiйських володiнь на материку. При ii зведеннi архiтектори використовували самi новiтнi правила будiвництва фортифiкацiйних споруджень на Сходi.

У XII столiттi при прикрасi фасадiв i iнтер'iрiв церков усе частiше й частiше стали створювати скульптури. Однiii iз самих старих i кращих була тулузская скульптурна школа. РЗi майстра виконували рельiфи, що згодом використовували для обробки церков. Сюжетами рельiфiв служили релiгiйнi мотиви. Наприклад, церква Сен-сер-нен у Тулузi була декорована рельiфом, що зображував РЖсуса Христа, портал церкви абатства Сен-Пьер у Муассаке (перша половина XII столiття) прикрашав рельiф, на якому скульптор постарався зобразити апостола Петра.

Раннi рельiфи характеризуються лiнiйним малюнком, складки одягу не вилiпленi, а намальованi глибоко врiзаними лiнiями, фiгури розробленi погано i виглядають безтiлесними. Однак рельiфи того часу повнi динамiки й експресii, фiгури, хоч i не дуже точно зображенi, виглядають так, начебто зараз зiйдуть з рельiфу.

Що стосуiться композицiй тулузских рельiфiв, те усi вони повторюють один одного: у центрi розташовуiться головна фiгура (Христос, Дiва, чи Марiя один з апостолiв), по розмiрi набагато перевищуюча; iншi. РЖнший простiр заповнювався невеликими фiгурками апостолiв, ангелiв, людей i т.д.

На формування бургундськоi скульптури зробила вплив лангедокская тАФ рельiфи обох цих шкiл мали бiльш м'якi, плавнi форми, обличчям придавалось одухотворене вираження. Такий рельiф, "Страшний суд" у тимпанi порталу церкви Сен-Лазар в Отэне. Вiн быа виконаний скульптором Жизлебертом у 1130тАФ1140 роках. У централь^ ний частини композицii майстер помiстив велику фiгуру Христа, а також зобразив боротьбу мiж ангелами i чортами за людськi душi'. Простiр, що залишився, вiн заповнив маленькими, зляканими фiгурками людей, з жахом ожидавших своii долi.

У розвитку скульптури Провансу можна помiтити забуте вплив античного Рима: портали прикрашаються не тiльки барельiфами, але i скульптурами християнських святих. Багато в чому схожа на неi i скуль? птура Оверни. А в пiвнiчнiй частинi Францii церкви не прикрашалися рельiфами: це мистецтво початок розвиватися набагато пiзнiше, у готичну епоху.

Нiмеччина

У XI-XII столiттях на територii Нiмеччини не припинялися жорстокi феодальнi мiжусобнi вiйни. У зв'язку з цим головну увагу при будiвництвi споруджень придiлялося iхньому змiцненню, а не прикрасi фасаду. Тому архiтектурнi пам'ятники тих часiв характеризуються простотою, навiть аскетичностью.

На територii Нiмеччини закладалися i росли новi мiста: Вормс, Шпейер, Майнц i iншi. Багато хто з них пiзнiше, у XIV-XV столiттях, стали великими економiчними i торговими центрами. У цих мiстах зводилися першi церкви, в архiтектурi яких були присутнi риси романського стилю.

Цi спорудження бiльше походили не на християнськi храми, а на добре укрiпленi фортецi: iхньоi стiни були товстими, гладкими i не мали нiяких прикрас, крiм вузьких вiкон, схожих на бiйницi. В обох кутах, як правило, зводилися товстi, приосадкуватi вежi з перекриттями у формi конусiв. Для того щоб зовнiшнiй вигляд церков не сильно отпугивал парафiян, гладкий простiр стiн i веж намагалися доповнювати аркатурами, що розташовували пiд карнизами. Такi церкви Михайла (XI столiття), Годерхардта (XII столiття), побудованi в Гильдесгейме, i багато iнших храмiв.

Особливо видiляiться собор у Вормсе, побудований у Х1-Х1П столiттях (мал. 76). Вiн являi собою васильку з перекриттями у видi хрестових зводiв. Напроти прольотiв центрального нефа розташовуються по двох прольоту бiчних нефiв (така конструкцiя була поширена в Нiмеччинi й одержала назву зв'язаноi). У фасадi спорудження присутнi простi, строгi лiнii, переважаi арковий мотив. У кутах собору пiднiмаються вежi з перекриттями у формi конусiв i невеликих вiконець.

У планi собор маi форму хреста з однiiю подовженою галуззю. Над средокрестьем був установлений купол на восьмигранному барабанi. Сам купол, як i перекриття веж, теж мав форму конуса, але з вiсьма гранями. У перiод розвитку романського стилю на територii Нiмеччини сформувалися кiлька шкiл. Спорудження рейнськоi школи характеризувалися зв'язаними перекриттями (як у собору у Вормсе). Будiвлi саксонськоi школи являли собою васильки. Вiдмiтноi особливий- ностью вестфальской школи були зальнi спорудження з трьома нефами, як правило, однаковими по висотi.

Наприкiнцi XII тАФ початку XIII столiття вэ багатьох спорудженнях Нiмеччини були присутнi деякi риси, характернi для готичного стилю. Однiii з таких будiвель був Бамбергский собор. На його мiсцi пiднiмався храм, побудований у XI столiттi, але вiн згорiв, i в 1185 роцi там же почалося зведення нового собору. У 1237 роцi вiн був цiлком закiнчений, оброблений i освячений.

Його форми й обробка вiдповiдають правилам романського стилю, але завдяки великiй кiлькостi вiкон, декоративним тягам, а також художньому оформленню порталiв це спорудження не виглядаi похмурою i неприступною мiцнiстю, а бiльше все-таки нагадуi храм. Крiм того, вiн перекритий стрiлчастими хрестовими зводами, для змiцнення яких зводилися арки з каменiв у формi клинiв (нервюри).

РЖнший собор, побудований у Наумберге в серединi XIII столiття, багато в чому нагадуi Бамбергский. Його захiднi хори прикрашенi статуями i всiлякими рельiфами в готичному стилi. Однак у Нiмеччинi зводилися не тiльки собори. До наших днiв збереглися руiни усiляких свiтських споруджень, у тому числi феодальних замкiв i палацiв, у яких проживали iмператори (вони називалися пфальцами). Наприклад, у 1067 роцi недалеко вiд мiста Эйзенаха був закладений замок Вартбург. З всього ансамблю найкращим способом збереглося його найбiльш укрiплене спорудження тАФ палац, побудований у 1190тАФ1250 роках i подвергшийся великоi реконструкцii в XIX столiттi.

Що стосуiться скульптури, то в Нiмеччинi вона не одержала такого розвитку, як у Францii. Фасади церков i свiтських споруджень дуже рiдко декорувалися рельiфами i статуями. В основному скульптура використовувалася для прикраси iнтер'iра.

РЖталiя

Зовсiм по iншому шляху розвивалася романська архiтектура в РЖталii, де сильнiше, нiж у краiнах РДвропи, почувався зв'язок з Римською iмперiiю. Крiм того, на Апеннiнскому пiвостровi малися будiвельнi матерiали, що використовувалися ще римлянами i яких не було в деяких краiнах РДвропи, тАФ насамперед мармур. Видимо, тому iталiйськi будiвлi нагадували архiтектурнi спорудження античного Рима. Крiм того, в РЖталii, на вiдмiну вiд iвропейських краiн, бiльше значення придавалось не релiгiйноi, а свiтського життя.

В РЖталii в перiод Середньовiччя сформувалося кiлька архiтектурних шкiл. Одна з них, розташована в пiвденнiй частинi РЖталii, ТСрунтувалася на вiзантiйських традицiях у сполученнi з досягненнями краiн Сходу (церкви мiста Палермо). Минулого й iншi школи й архiтектурнi напрямки, що розвивалися в рiзних куточках краiни. Але головноi i найбiльш развитой архiтектурною школою усе-таки вважаiться венецiанська. Вона не тiльки ТСрунтувалася на багатьох архiтектурних традицiях Вiзантiйськоi iмперii, але i була iхньою продовжувачкою. Як приклад можна привести знаменитий венецiанський собор Сан-Марко. Вiн був побудований ще у вiзантiйську епоху, але кiлька разiв перебудовувався в XII-XVII столiттях (це говорить про те, що в його архiтектурi можна знайти риси не тiльки романського, але i готичного стилю, а також епохи Вiдродження i навiть iсламiстського).

Бiльшiсть церков, що будувалися в середньовiчнiй РЖталii, характеризуються досить простим плануванням. Крiм будинку самоi церкви, поруч пiднiмаються дзвiницi, баптистерii (круглi чи багатограннi в планi спорудження, що призначалися для проведення обряду водохрещення) i клуатри (критi галереi, що оточували двiр прямокутноi форми перед будинком церкви).

Портали багатьох церков прикрашали навiси, що спиралися на двох ,| колон, що доповнювалися кам'яними зображеннями рiзний тварин, найчастiше львiв. Для прикраси зовнiшнiх стiн використовувався бiлий мармур, а в деяких мiстах, наприклад у Таскане, тАФ мармур самих рiзних квiтiв (церква Сан-Миниато аль Монте, кiнець XI тАФ початок XIII столiття).

Одним iз самих знаменитих споруджень РЖталii, що вiдносяться до романського стилю, i пизанский комплекс iз вiдомоi усiм падаючою вежею. При поглядi на нього вiдразу стаi видно, що в ньому виразилася вся любов iталiйцiв до красивих, пропорцiйних будинкiв. Пiд час будiвництва на соборi навiть був висiчений напис:

"Нiщо не порiвнянне з бiлоснiжним мармуровим храмом". РЖ дiйсно, сполучення бiлоснiжного мармуру з зеленим лугом, на якому зведений комплекс, i синiм високим iталiйським небом чудово.

Пизанский комплекс включаi собор, вежу-дзвiницю i баптистерiй. Основний масив собору був побудований зодчим Бускетто. Його освячення пройшло в 1118 роцi. Собор являi собою базилiку з дуже високим центральним нефом. Наприкiнцi XIII столiття Райналдо прибудував до собору фасад.

У 1147 роцi пiд керiвництвом Бонанно почалося будiвництво вежi-дзвiницi. Згодом ТСрунт пiд нею Просiла, i вежа сильно нахилилася. Незважаючи на цей недолiк, помилуватися падаючою вежею приiжджають туристи з усього свiту.

Через шiстьох рокiв був споруджений баптистерiй. Його будiвництвом керував зодчий Диотисальви. Усi три будинки комплексу прикрашенi арками.

Внутрiшнi примiщення собору обробленi чередующимися мраморными плитами чорного i бiлого кольорiв. Згодом подiбний спосiб прикрашати будинку (вiн був названий пизанским) можна було зустрiти й в iнших мiстах: Лукке, Пистойи, Ареццо i навiть на островi Сардинiя, що лежить у Середземн море досить далеко вiд Апеннiнского пiвострова,

Дуже багато церков, що вiдносяться до романського стилю, збереглося на пiвночi РЖталii тАФ у Ломбардii. Найвiдомiшими з них i Сант-Амброджо в Милане (VI столiття, перебудована в XIтАФ XII столiттях), Сан-Дзено Маджоре у Веронi i численнi собори в Модене, Феррарi, Парме й iнших мiстах.

Церква Сан-Дзено Маджоре справедливо вважаiться одним iз кращих архiтектурних шедеврiв романського стилю у Веронi (мал. 77). Рис. 77.Церква Сан-Дзено Маджоре з дзвiницею (праворуч) i червоною вежею (лiворуч). XIII столiттяВiн був побудований у IV-V столiттях, потiм перебудовувався в IX столiттi. Але цi будiвлi не збереглися до наших днiв. Третiй етап перебудови собору почався в 1120 роцi, тобто в епоху романського стилю. Згодом, в епоху готики, також проводилися деякi перебудови, але зовнiшнiй вигляд церкви не занадто змiнився. Була перероблена стеля, прибудованi готичнi апсиди i т.д.

Поруч з церквою Сан-Дзено Маджоре (Святого Зiновiя) розташовуiться дзвiниця (перша половина XII столiття) i знаменита червона вежа (XIII столiття), про яку писав Данте в XVIII частини "Чистилища".

Церква, як i багато споруджень романського перiоду, маi строгий i простий фасад. Але в неi i вiдмiнна риса, що i характерною рисою не романського стилю, а готичного, тАФ кругле вiкно-розетка, над виконанням якого трудився майстер М. Бриоло-то. Карнизи прикрашенi тонкими, витонченими фризами (скульптор Ада-минода Сан-Джорджо).

Портал церкви був зведений тiльки пiсля того, як розiбрали iншу, бiльш стару церкву, побудовану ще до початку розвитку романського стилю. Сьогоднi перед порталом розташовуiться невеликий портик з балдахiном, опорою якого служать колони. У пiдставi колон знаходяться кам'янi львы, що охороняють вхiд у церкву. Фасад багато прикрашений рельiфами з зображенням сцен зi Старого i Нового Завiту.

Перiод Середньовiччя в РЖталii вважаiться розквiтом декоративноi скульптури. Саме тодi церкви i свiтськi будинки стали прикрашатися ' рельiфами. Найбiльше часто рiзьбленням покривалися портали, капiтелi й архiвольти. РЖталiйськi майстри вирiзували в каменi зображення напiвлюдей i напiвзвiрiв, причому по майстерностi виконання цi роботи найбiльш близькi до скульптур Проторенессанса. Найбiльше талантливые з майстрiв виконували цiлi рельiфнi картини. Найчастiше мотивами були бiблiйнi чи сказання свiтськi добутки (байки Эзопа i т. д), а також легенди (наприклад, про короля Артурi i лицарях Круглого столу). Для прикраси Моденского собору, побудованого в 1107 роцi, скульптор Виллегельм створив рельiфи, на яких зобразив саме короля Артура.

РЖсторiя зберегла iмена багатьох талановитих iталiйських Майстрiв того часу, що створювала рельiфи i скульптури для прикраси фасадiв i iнтер'iрiв церков, палацiв i iнших будiвель. Наприклад, рельiфи хору Пармского собору створив Бенедетто Антелами (Антельми).

РЖталiйськi майстри перейняли багато вiзантiйських традицiй, у тому числi мистецтво складання мозаiк. Правда, першi мозаiчнi картини в РЖталii були виконанi грецькими майстрами (собор у Чефа-лу, 1148-1189 роки), але незабаром iталiйськi живописцi освоiли це мистецтво i стали створювати великi по довжинi мозаiки (Па-латинська капела, 1154тАФ1166 роки).

На рубежi XIII-XIV столiть iталiйськi майстри вирiшили вiдмовитися вiд вiзантiйських традицiй. У iхнiх утворах усе частiше й частiше спостерiгалися риси, бiльше властивiй епосi Проторенессанса.

РЖншi краiни Захiдноi РДвропи

Серед iнших краiн,Захiдноi РДвропи архiтектурнi традицii найбiльше цiкаво розвивалися в РЖспанii. При цьому в iспанських будiвлях вiдбилася вся iсторiя краiни того перiоду. З VIII по XV столiття проходила Реконкiста, тобто звiльнення корiнним населенням територii Пиренейского пiвострова, захопленого арабами (у тi роки iх називали маврами, звiдси назва iхнiх будiвель тАФ мавританськi).

Крiм того, мiсцевi феодали постiйно вели мiжусобнi вiйни. Тому багато мiст i поселення були одночасно добре укрiпленими фортецями, тобто минулого оточенi поясами високих, товстих, мiцних фортечних стiн з вежами i ровами, через якi перекидалися звiднi мости.

Особливо складними i мiцними були змiцнення мiст у Кастилii. Народи саме цiii областi першими почали вiйну за незалежнiсть i в мiру звiльнення територii намагалися якнайшвидше звести своi мiста й оточити iх поясами високих мiцних стiн. Очевидно, вiд цього i вiдбулася назва областi: у перекладi з iспанського слово, що означаi "мiцнiсть". Як приклад подiбних споруджень можна привести палац Алькасар, побудований у IX столiттi i подвергшийся iстотнiй перебудовi в XVI. У Толедо збереглися до наших днiв добре укрiпленi в'iзднi ворота, що носять назву "Ворота сонця".

Найбiльший iнтерес представляють архiтектурнi пам'ятники Астурии. Пiзнiше стиль, що склався в цiй областi, одержав назву астурийского. У цих спорудженнях ще виднi брутальнiсть i простота, характернi для будiвель дороманского перiоду, i одночасно в них присутнi риси мавританськоi архiтектури. Серед численних соборiв, побудованих у той перiод, особливо видiляються церкви Сан-Мигуэль де Лино i Санта-Мария де Наранко, що знаходяться в Овьедо.

На розвиток традицiй романського стилю в РЖспанii великий вплив зробила сусiдня з нею Францiя. Так, одним з перших споруджень романського стилю була церква Сант-Яго де Компостеляа, побудована в 1078-1128 роках. Вона являла собою васильку, по плануванню багато в чому напоминавшую собор Сен-Сернен у Тулузi. Головний фасад спорудження прикрашав портал, що носить назва "Портик небесного блаженства", створений Матео. Вiн був декорований складними рельiфами, що переходили на поверхню арок i тимпанiв. Споруджувалися i собори, що мали центрическую планування (церква Вiра Круз у Сеговии, 1208 рiк).

Багато церков, особливо в Кастилii, мали iвропейське планування, але в прикрасах фасаду й iнтер'iра домiнуючим був мавританський стиль. Такi собор у Саламанке(1120тАФ1178 роки) i церква Сан-Висенте в Авиле (XII столiття). Як i в iнших краiнах РДвропи, фасади й iнтер'iри церков у РЖспанii прикрашалися рельiфами. Причому над ними найчастiше трудилися) раби-араби, т

Вместе с этим смотрят:

Авангардизм як явище архiтектури ХХ столiття

Автоматическая автозаправочная станция на 250 заправок в сутки

Амурський мiст

Анализ деятельности строительного предприятия "Луна-Ра-строй"

Анализ проектных решений 20-ти квартирного жилого дома