Архiтектура Русi в 15-16 ст.

З М РЖ С Т

Вступ

РОЗДРЖЛ РЖ. Особливостi розвитку росiйськоi культури РЖX-XVРЖРЖ ст

Архiтектура

Мистецтво

РОЗДРЖЛ РЖРЖ. Вiдродження архiтектури Русi пiсля

монголо-татарськоi навали

Архiтектура Новгорода

Архiтектура Пскова

Архiтектура Москви

Нововведення в архiтектурi 14-16 ст

Список використаноi лiтератури

В с т у п .

Пiд культурою людського суспiльства прийнято розумiти сукупнiсть матерiальних i духовних цiнностей, створюваних людьми в процесi iхньоi матерiально-трудовоi практики. Це результат його творчих зусиль, що включаi в себе усе, що було створено розумом i руками людей.

Перiодизацiя iсторii росiйськоi культури

Русь домонгольського часу, культуру ХРЖРЖРЖ-XV ст. - часу формування Росiйськоi централiзованоi держави, культуру XVРЖ i Росiйську культуру до кiнця XVРЖРЖ в. звичайно характеризують як середньовiчну. З петровських перетворень затверджуiться нова росiйська культура. Основною рисою ii був свiтський, рацiоналiстичний тип культури. Як окремi перiоди розвитку новоi культури розглядаються: культура першоi чвертi ХVIII в., середини - другоi половини XVРЖРЖРЖ в., першоi половини XРЖ в., другоi половини XРЖ в., початку XX в.

З X ст. майже половина РДвропейськоi частини Росii ввiйшла до складу феодальноi Давньоруськоi держави, де склалася самобутня художня культура з рядом мiсцевих шкiл (пiвденно-захiднi, захiднi, новгородсько-псковська, володимиро-суздальська), що нагромадила досвiд будiвництва i благоустрою мiст, що створила чудовi пам'ятники древнього зодчества, фрески, мозаiки, iконопису. РЗi розвиток був перерваний монголо-татарською навалою, яка призвела Древню Русь до економiчного i культурному упадку i до вiдокремлення пiвденно-захiдних земель, що ввiйшли до складу польсько-литовськоi держави. Пiсля смуги застою в Давньоруських землях, що розмiщалися на територii Росii, з кiнця XРЖРЖРЖ в. починаi складатися власне росiйська (Великоросiйська) художня культура. У ii розвитку вiдчутнiше, нiж у мистецтвi Древньоi Русi, проявився вплив мiських низiв, що стали важливою суспiльною силою в боротьбi за рятування монголо-татарського ярма й об'iднання росiйських земель. Возглавив вже в XРЖ ст. цю боротьбу великокнязiвська Москва синтезуi досягнення мiсцевих шкiл i з XV ст. стаi важливим полiтичним i культурним центром, де складаються перейняте глибокою вiрою в красу морального подвигу мистецтво Андрiя Рубльова i розмiрна людинi у своiй величi архiтектура Кремля. Апофеоз iдей об'iднання i змiцнення росiйськоi держави втiлили храми-пам'ятники XVРЖ ст. З розвитком економiчних i суспiльних вiдносин у XVРЖРЖ ст. остаточно лiквiдуiться вiдособленiсть окремих областей, i розширюються мiжнароднi зв'язки, у мистецтвi наростають свiтськi риси. Не виходячи в цiлому майже до кiнця XVРЖРЖ ст. за рамки релiгiйних форм, мистецтво вiдбивало кризу офiцiйноi церковноi iдеологii i поступово втрачало цiлiснiсть свiтосприймання: безпосереднi життiвi спостереження руйнували умовну систему церковноi iконографii, а запозиченi з захiдноiвропейськоi архiтектури деталi вступали в протирiччя з традицiйною композицiiю росiйського храму. Але цим почасти пiдготовлялося рiшуче звiльнення мистецтва вiд впливу церкви, що вчинилося до початку XVРЖРЖРЖ в. у результатi реформ Петра РЖ.

РОЗДРЖЛ РЖ. Особливостi розвитку росiйськоi культури РЖX-XVРЖРЖ ст.

1. Повiльно удосконалюються продуктивнi сили, пануi натуральне господарство, що консервуi iснуючий рiвень суспiльних вiдносин.

2. Характерною рисою культури цього часу i традицiоналiзм. Народ-хлiбороб, спостерiгаючи за змiною часiв дня i року, за життям окремоi людини, бачив iхнi повторення, рух по замкнутому колу. Вiковий досвiд був самим надiйним гарантом. Звiдси авторитет старовини, того, що багаторазово повторювалося; проходження зразкам.

3. Вiдмiтною рисою середньовiчноi культури i панування в iдеологii релiгiйного свiтогляду

4. Для цього перiоду характерне нагромадження знань, але наукового пояснення багато фактiв i явища ще не одержали.

Росiйська культура формувалася i розвивалася в загальному руслi iвропейськоi культури (однотипнiстю соцiально-економiчного розвитку Русi i iвропейських краiн, подiбнiстю соцiальноi структури i християнськi вiчнi цiнностi).

Джерела росiйського культурного розвитку. Культура Киiвськоi Русi успадкувала культуру схiднословтАЩянських племен, що склали ядро держави. Вона зазнала впливу вiд кочових i Вiзантii.

Традицii Вiзантii - однiii з найбiльш розвитих краiн тодiшнього свiту - заплiднили народну, засновану на язичеському свiтоглядi культуру Русi. Вони були переробленi, переломленi на росiйському ТСрунтовi.

В другiй половинi ХРЖ - початку ХV ст. росiйська культура стала випробувати визначений вплив захiдноiвропейськоi романськоi традицii. Монголо-татарське завоювання рiзко змiнило характер контактiв i напрямок культурних зв'язкiв Русi.

У культурi домонгольськоi Русi можна видiлити три перiоди: культуру схiдного слов'янства, культуру Киiвськоi Русi, культуру росiйських земель i князiвств перiоду роздробленостi.

Писемнiсть. Прийняте християнство сприяло подальшому розвитковi писемностi, освiти. Брати-мiсiонери з грецького м. Салонiки, Кирило i Мефодiй, як вважають зараз бiльшiсть фахiвцiв, створили глаголичний алфавiт (глаголицю), що, у свою чергу, був незабаром перероблений ними з використанням грецького листа - так з'явилася нинiшня абетка, "кирилиця", що ми користуiмося дотепер (була спрощена Петром, потiм у 1918 р.).

Про грамотнiсть мiського населення свiдчать ремiсничi вироби, на яких маються рiзнi написи, жiнки пiдписували прясельця, швець вирiзував на колодцi iмена своiх замовникiв.

Величезна кiлькiсть написiв (iх називають графiтi) виявлено на стiнах древнiх соборiв. "Господи помози" "Якимi коштуючи успе", "Кузьма-порося". Напис на стiнi Софii Киiвськоi над саркофагом Ярослава Мудрого допомогла iсторикам довiдатися, що киiвських князiв величали царським титулом.

У Новгородi знайшли берестянi грамоти. В даний час знайдено бiльш 700 грамот - у Новгородi, Смоленську, Москвi, Полоцьку, Псковi й iн. мiстах.

Про рiвень поширення грамотностi на Русi свiдчать вiдкритi при Ярославi Мудрому школи в Киiвi. Дочка Ярослава Мудрого Ганна - одна з перших грамотних жiнок, що стала королевою Францii.

Лiтература, усна народна творчiсть.

До нас дiйшли близько 150 книг.

Найдавнiша серед них - "Остромирово РДвангелii". Воно було написано в 1056-1057 р. для новгородського посадника Остромира.

Широке поширення на Русi одержала перекладна лiтература як релiгiйного, так i свiтського змiсту. ("Олександрiя", що розповiдала про подвиги i життя Олександра Македонського, а також "Повiсть про руйнування РДрусалима" Йосипа Флавiя, вiзантiйськi хронiки й iн.). На вiдмiну вiд iвропейських краiн, де лiтературною мовою була латинь, на Русi писали рiдною мовою.

Серед жанрiв давньоруськоi лiтератури перше мiсце займаi лiтопис. РЖсторики видiляють кiлька лiтописних зводiв, що передували створенню самого знаменитого лiтопису Древньоi Русi-Влповести временных летВ», складеноi ченцем Киiво-Печерського монастиря Нестором на початку ХРЖРЖ ст.

Лiтописи кожноi з земель вiдрiзняються друг вiд друга: як героiчна вiйськова хронiка сприймаiться "Псковський лiтопис"; описом князiвських усобиць наповнений лiтопис Галицько-Волинськоi землi ("РЖпатiiвський лiтопис"): лiтопис Новгорода - це своiрiдна мiська хронiка. РЖдея iдиноi i сильноi великокнязiвськоi влади характерна для лiтопису Володимиро-Суздальськоi землi ("ЛавренттАЩiвський лiтопис"). Рiзнi лiтописнi твори звичайно називалися або по мiсцю, де вони зберiгалися, або по iменi автора або вченого, що iх знаходили.

РЖншим розповсюдженим жанром давньоруськоi лiтератури стали життiпис росiйських святих "житiя" князiв Бориса i Глiба

Серед публiцистичних творiв одне "Слово про закон i благодать" киiвського митрополита РЖларiона (40-i роки XРЖ ст.),

З найбiльш вiдомих творiв того часу варто назвати "Повчання дiтям" Володимира Мономаха, "Слово" i "Молiння" Данила Заточника. Найвидатнiший добуток перiоду питомоi роздробленостi - безсмертне "Слово о полку Игоревем".

Поряд з письмовою лiтературою широкий розвиток одержали усна народна творчiсть, билини.

Ремесло. Число мiсць 300, працювали ремiсники бiльш 60 спецiальностей, яки займалися литтям дзвонiв, ювелiри. РЖз середини Х ст. було широко розвите виробництво цегли, багатобарвноi керамiки, предметiв обробки дерева i шкiри. Значний розвиток одержало виробництво зброi - кольчуг, мечiв, шабель.

Архiтектура. Зараз ми знаiмо бiльш 150 пам'ятникiв архiтектури, що дiйшли до нас вiд домонгольського часу. До кiнця Х ст. на Русинi було монументальне кам'яне зодчество. Будiвлi були дерев'янi або дерев'яно-землянi.

Одне з перших кам'яних споруджень, зведене грецькими майстрами наприкiнцi Х в., - це двадцятиптАЩятиглава церква на честь Богородицi в Киiвi, називана також Десятинною церквою.

У серединi XРЖ ст. при Ярославi Мудрому був споруджений Софiйський собор (1037), що мав 13 куполiв. Тодi ж були спорудженi Золотi ворота в Киiвi. Софiйськi собори були спорудженi в Новгородi i Полоцьку, Чернiговi й iн. На територii Русi вiдомо близько 15 кам'яних храмiв XРЖ - початку XРЖРЖ в.,

Принципи будiвництва храмiв були запозиченi з Вiзантii. Храми зводилися з плоскоi цегли розмiром 31х31 см. i товщиною 2,5-4 см, що називався плинфою. Тип храму, що прийшов з Вiзантii, називають хрестокупольним. Чотири, шiсть або бiльше стовпiв у планi утворювали хрест, над яким пiднiмався купол.

У перiод роздробленостi складалися рiзнi архiтектурно-художнi школи. Бiльшiсть храмiв ХРЖРЖ - початку ХРЖРЖРЖ ст. одноглавi. Мозаiчнi зображення поступалися мiсцем фрескам.

У Киiвi, Смоленську, Чернiговi, Рязанi як i ранiше будували з плинфи .

У Новгородi - iзвестняковi собори Юр'iва й Антоньева, монастир, церква Спасу на Нередицi.

В Володимиро-Суздальськiй i Галицько-Волинськiй Русi основним будiвельним матерiалом був камiнь. Вiн вирубувався блоком розмiром 50х50х50 см. Успенський i Дмитрiвський собори у Володимирi, Золотi ворота; церква Покрова на рiцi Нерль, собори Переяславля-Залеського. Суздаля, Юр'iва-Польського.

Живопис.

Фреска тАУ це живопис водяними фарбами по сирiй штукатурцi.

Мозаiка - зображення або вiзерунок, виконаний зi шматочкiв каменю, мармуру, керамiки, смальти. У Древнiй Русi Мозаiчнi зображення набиралися зi смальти - спецiального склоподiбного матерiалу. (величезна фiгура Богоматерi, що молиться за людство, Оранти в Софii Киiвськоi). Необхiдною прикрасою храмiв були iкони (по-греч. - зображення, образ). Так само як фрески i мозаiки, першi на Русi iкони були написанi грецькими майстрами. Самою шанованою на Русi iконою було зображення Богоматерi з дитиною на руках ХРЖ-ХРЖРЖ ст. "Владимирськiй Богоматерi" i стала своiрiдним символом, була приналежнiстю храмiв i була досить великою.

Широкий розвиток одержало рiзьблення по дереву i каменевi, особливо в прикрасi стiн храмiв.

Якщо розвиток економiки, соцiально-полiтичноi боротьби дозволяють судити про загальний хiд iсторичного процесу, то рiвень культури наочно показуi результат цього процесу.

Складання давньоруськоi народностi. Для неi характернi iдина мова, вiдносна полiтична iднiсть, загальна територiя, близькiсть матерiальноi i духовноi культури.

Архiтектура.

Недарма говорять, що архiтектура - це душа народу, втiлена в каменi. До Русi цього вiдноситься лише з деякою поправкою. Русь довгi роки була краiною дерев'яною, i ii архiтектура, поганськi молитовнi, фортецi, тереми, хати будувалися з дерева. У деревi руська людина, насамперед як i народи, що жили поруч iз схiдними слов'янами, виражала своi сприйняття будiвельноi краси, почуття пропорцiй, злиття архiтектурних споруд iз навколишньою природою. Якщо дерев'яна архiтектура восходить в основному до Русi поганського, то архiтектура кам'яна пов'язана з Руссю вже християнською. На жаль, древнi дерев'янi будiвлi не збереглися до наших днiв, але архiтектурний стиль народу дiйшов до нас у пiзнiших дерев'яних спорудах, у древнiх описах i малюнках. Для руськоi дерев'яноi архiтектури була характерна багатояруснiсть будiвель, увенчивание iхнiми башточками i теремами, наявнiсть рiзного роду прибудов - клiтей, переходiв, сiней. Вигадливе художнi рiзьблення по дереву була традицiйною прикрасою руських дерев'яних будiвель. Ця традицiя живе в народi i до теперiшнього часу.

Перша кам'яна будiвля на Русi з'явилася наприкiнцi X в. - знаменита Десятинна церква в Киiвi, споруджена за вказiвкою князя Володимира Хрестителя. На жаль, вона не збереглася. Зато донинi стоiть знаменита киiвська Софiя, зведена декiлькома десятилiттями пiзнiше.

Обидва храми були побудованi вiзантiйськими майстрами зi звичноi для них плiнфи - великоi пласкоi цегли розмiром 40/30/3 см. Розчин, що з'iднуi ряди плiнфи, являв собою сумiш вапна, пiску i товченоi цегли. Червона плiнфа i рожевий розчин робили стiни вiзантiйських i перших руських храмiв нарядно-смугастими.

Будували з плiнфи в основному на пiвднi Русi. На пiвночi ж, у далекому вiд Киiва Новгородi, вiддавали перевагу каменю. Правда, арки i склепiння викладували все-таки з цегли. Новгородський камiнь Влсiрий плитнякВ» - природний грубий валун. З нього без всякого обробiтку клали стiни.

Наприкiнцi XV в. На Русi з'явився новий матерiал - цегла. Вiн одержав широке поширення, тому що був дешевше i доступнiше каменю.

Свiт Вiзантii, свiт християнства, краiн Кавказу привнесли на Русь новий будiвельний досвiд i традицii: Русь сприйняло спорудження своiх церков по образу хрестово-купольного храму грекiв, квадрат, розчленований чотирма стовпами, складаi його основу, що примикають до пiдкупольного простору прямокутнi осередки утворять архiтектурний хрест. Але цей зразок грецькi майстри, що прибули на Русь, починаючи iз часу Володимира, а також працюючi з ними руськi умiльцi застосовували до традицiй руськоi дерев'яноi архiтектури, звичноi для руського ока i милоi серцю, якщо першi руськi храми, у тому числi Десятинна церква, наприкiнцi X в. були вибудованi грецькими майстрами в суворiй вiдповiдностi з вiзантiйськими традицiями, то Софiйський собор у Киiвi вiдбив сполучення слов'янських i вiзантiйських традицiй: на основу хрестово-купольного храму були поставленi тринадцять веселих глав нового храму. Ця схiдчаста пiрамiда Софiйського собору воскресила стиль руського дерев'яного зодчества.

Софiйський собор, створений у час ствердження й пiднiмання Русi при Ярославi Мудрому, показав, що будiвництво - це теж полiтика. Цим храмом Русь кинула виклик Вiзантii, ii визнанiй святинi - константинопольському Софiйскому собору. У XI в. виросли Софiйськi собори в iнших важливих центрах Русi - Новгородi, Полоцьку, i кожний iз них претендував на свiй, незалежний вiд Киiва престиж, як i Чернiгiв, де був споруджений монументальний Спасо-Преображенский собор. По всiii Русi були побудованi монументальнi багатокупольнi храми з товстим i стiнами, маленькими вiконцями, свiдчення мощi i краси.

Одночасно будувалися храми в Новгородi i Смоленську, Чернiговi i Галичi. закладалися новоi фортецi, споруджувалися кам'янi палаци, палати багатих людей. Характерною рисою руськоi архiтектури тих десятилiть стало рiзьблення по каменю, що прикрашаi споруди

РЖнший рисою, що рiднить усю руську архiтектуру тiii доби, стало органiчне сполучення архiтектурних споруд iз природним ландшафтом. Подивитесь, як поставленi i донинi стоять руськi церкви, i ви зрозумiiте, про що мова йде.

Мистецтво.

Староруське мистецтво - живопис, скульптура, музика - iз прийняттям християнства також пережило суттiвi змiни. Поганська Русь знала всi цi види мистецтва, але в чисто поганському, народному виразi. Древнi рiзьбяри по дереву, каменерiзи створювали дерев'янi i кам'янi скульптури поганських богiв, духiв, живописцi розмальовували стiни поганських капищ, робили ескiзи магiчних масок, що потiм виготовлялися ремiсниками; музиканти, граючи на струнних i духових дерев'яних iнструментах, звеселяли племiнних вождiв, розважали простий народ.

Христианская церква внесла в цi види мистецтва цiлком iнший змiст. Церковне мистецтво пiдпорядковане вищоi цiлi - оспiвати християнського Бога, подвиги апостолiв, святих, дiячiв церкви. Якщо в поганському мистецтвi ВлплотьВ» трiумфувала над ВлдухомВ» i затверджувалося все земне, що уособлюi природу, то церковне мистецтво оспiвувало перемогу ВлдухуВ» над плоттю, пiдтверджувало високi подвиги людськоi душi заради моральних принципiв християнства. У вiзантiйському мистецтвi, що рахувалося в тi часи самим зробленим у свiтi, це знайшло вираження в тому, що там i живопис, i музика, i мистецтво лiплення створювалися в основному по церковних канонах, де вiдсiкало усе, що суперечило вищим християнським принципам. Аскетизм i строгiсть у живописi (iконопис, мозаiка, фреска), пiднесенiсть, ВлбожественнiстьВ» грецьких церковних молитов i песнопений, сам храм, що стаi мiсцем молитовного спiлкування людей, - усе це було властиво вiзантiйському мистецтву. Якщо та або iнша релiгiйна, богословська тема була в християнствi разом i назавжди строго встановлене, те i ii вираження в мистецтвi, на думку византийцев, повинно було виражати цю iдею лише раз i на завжди встановленим образом; художник ставав лише слухняним виконавцем канонiв, що диктувала церква.

РЖ от перенесене на руський грунт канонiчне по змiсту, блискуче по своiму виконанню мистецтво Вiзантii зiткнулося з поганським свiтосприйманням схiдних слов'ян, iз iхнiм радiсним культом природи - сонця, весни, свiтла, iз iх цiлком земними уявленнями про добро i зло, про грiхи i чесноти. З перших же рокiв вiзантiйське церковне мистецтво на Русi випробувало на собi всю мiць руськоi народноi культури i народних естетичних уявлень.

Вище вже йшла мова про те, що однокупольний вiзантiйський храм на Русi XI в. перетворився в багатокупольну пiрамiду, основу якоi складало руське дерев'яне зодчество. Те ж вiдбулося i з живописом. Вже в XI в. сувора аскетична манера вiзантiйського iконопису перетворювалась пiд пензлем руських художникiв у портрети, близькi до натури, хоча руськi iкони i несли в собi всi риси умовного iконописного образу. У цей час прославився печерський чернець-маляр Алимпий, про якого сучасники говорили, що вiн Вликонi писать хитр бе [був] зелоВ». Про Алимпия розповiдали, що iконописання було головним засобом його iснування. Але зароблене вiн витрачав дуже своiрiдно: на одну частину купувала усе, що було необхiдно для його ремесла, другу вiддавав бiднякам, а третю жертвував у Печерський монастир.

Поряд з iконописом розвивався фресковий живопис, мозаiка. Фрески Софiйського собору в Киiвi показують манеру письма тутешнiх грецьких i руських майстрiв, iхня схильнiсть людському теплу, цiлiсностi i простотi. На стiнах собору ми бачимо i зображення святих, i сiм'ю Ярослава Мудрого, i зображення руських блазнiв, i тварин. Чудовий iконописний, фресковий, мозаiчний живопис наповняв i iншi храми Киiва. Вiдомi своiю великою художньою силою мозаики Михайловского Златоверхого монастиря з iхнiм зображенням апостолiв, святих, що загубили свою вiзантiйську суворiсть: образи iх стали бiльш м'якими, округлими.

Пiзнiше укладалася новгородська школа живопису. РЗi характерними рисами стали яснiсть iдеi, реальнiсть зображення, доступнiсть. Вiд XII в. до нас дiйшли чудовi утвори новгородських живописцiв: iкона ВлАнгел Златые власыВ», де при усiй вiзантiйськiй умовностi образ Ангела вiдчуваiться трепетна i гарна людська душа. Або iкона ВлСпас НерукотворныйВ» (також XII в.), на якiй Христос iз своiм виразним зламом брiв предстаi грiзним, усе розумiючим суддею людського роду. У иконе ВлУспiння БогородицiВ» в обличчях апостолiв вiдбита уся скорбота втрати. РЖ таких шедеврiв Новгородська земля дала чимало. Достатньо пригадати, наприклад, знаменитi фрески церкви Спасу на Нередице бiля Новгорода (кiнець XII в.).

На початку XIII в. прославилася ярославська школа iконопису. У монастирях i церквах Ярославля було написано чимало чудових iконописних творiв. Особливо вiдома серед них так звана ВлЯрославская ОрантаВ», що зображувала Богородицю. РЗi прообразом стало мозаiчне зображення Богородицi в Софiйському соборi в Киiвi роботи грецьких майстрiв, що запам'ятали сувору владну жiнку, що простираi руки над людством. Ярославськi ж умiльцi зробили образ Богородицi теплiше, людянiше. Це насамперед мати-заступниця, що несе людям допомогу i спiвчуття, византiйцi бачили Богородицю по-своiму, руськi живописцi - по-своiму.

Протягом довгих сторiч на Русi розвивалося, удосконалювалося мистецтво рiзьблення по дереву, пiзнiше - по каменi. Дерев'янi рiзьбленi прикраси взагалi стали характерною рисою жител городян i селян, дерев'яних храмiв.

Чудовим рiзьбленням славилися посуд. У мистецтвi рiзьбярiв iз найбiльшою повнотою виявлялися руськi народнi традицii, уявлення русичiв про прекрасне i витончене. Знаменитий художнiй критик другоi половини XIX - початку XX в. Стасов писав: ВлРД ще прiрва людей, що уявляють, що потрiбно бути витонченим тiльки в музеях, у картинах i статуях, у величезних соборах, нарештi, в усiм винятковому, особливому, а що стосуiться до iншого, то можна розправлятися як нi потрапило - мовляв, пусте i нiсенiтне.. Немаi, теперiшнi, суцiльне, здорове справдi мистецтво iснуi лише там, де потреба у витончених формах, у постiйнiй художнiй зовнiшностi простерлася вже на сотнi тисяч речей, що щодня оточують наше життяВ». Древнi русичi, огороджуючи своi життя постiйною скромною красою, давно пiдтвердили справедливiсть цих слiв.

Це стосувалося не тiльки рiзьблення дереву i каменю, але i багатьох видiв художнiх ремесел. Витонченi прикраси, справжнi шедеври створювали староруськi ювелiри - золотих i срiбних дiл майстри. Вони робили браслети, сережки, пiдвiски, пряжки, дiадеми, медальйони, обробляли золотом, срiблом, емаллю, дорогоцiнними каменями посуд, зброю. З особливими старанням i любов'ю майстри-умiльцi прикрашали оклади iкон, а також книги. Прикладом може служити мистецьки оброблений шкiрою, ювелiрними прикрасами оклад ВлОстромирова iвангелiяВ», створеного за замовленням киiвського посадника Остромира в часи Ярослава Мудрого.

Дотепер викликають зехоплення зробленi киiвським ремiсником сережки (ХI-ХII вв.): каблучки з пiвкруглими щитами, до яких припаянi по шiсть срiбних конусiв iз кульками i 500 колечками дiаметром 0,06 см iз дроту дiаметром 0,02 см. На колечках закрiпленi малюсiнькi зернятка срiбла дiаметром 0,04 см. Як робили це люди, не володiючи збiльшувальними приладами, уявити собi важко.

Складовою частиною мистецтва Русi було музичне, спiвоче мистецтво. У ВлСловi о полку ИгоревiВ» згадуiться легендарний сказитель-спiвак Боян, що ВлнапускавВ» своi пальцi на живi струни i вони Влсамi князям славу рокоталиВ». На фресках Софiйського собору ми бачимо зображення музикантiв, що грають на дерев'яних духових i струминних iнструментах - лютнi i гуслях. З лiтописних повiдомлень вiдомий талановитий спiвак Митус у Галичi. У деяких церковних творах, спрямованих проти слов'янського поганського мистецтва, згадуються вуличнi блазнi, спiваки, танцюристи; iснував i народний ляльковий театр. Вiдомо, що при дворi князя Володимира, при дворах iнших видних руських владарiв пiд час бенкетiв присутнiх розважали спiваки, розповiдачi казок, виконавцi на струнних iнструментах.

РЖ, звичайно, важливим елементом усiii староруськоi культури був фольклор - пiснi, сказання, билини, прислiв'я, приказки, афоризми. У весiльних, застiльних, похоронних пiснях вiдбивалися багато рис життя людей того часу. Так, у древнiх весiльних пiснях говорилося i про той час, коли наречених викрадали, ВлумыкалиВ» (звичайно, iз iхньоi згоди), у бiльш пiзнiх - коли iх викуповували, а в пiснях уже християнського часу йшла мова про згоду i нареченоi, i батькiв на шлюб.

Цiлий свiт руського життя вiдкриваiться в билинах. РЗхнiй основний герой - це богатир, захисник народу. Богатирi володiли величезною фiзичною силою. Так, про улюбленого руського богатиря РЖллю Муромця говорилося: ВлКуди не махне, отут i вулицi лежать, куди вiдверне - iз провулкамиВ». Одночасно це був дуже миролюбний герой, що брався за зброю лише у випадку крайньоi необхiдностi. Як правило, носiiм такоi невгамовноi сили i виходець iз народу, селянський син. Народнi богатирi володiли також величезною чарiвницькою силою, мудрiстю, хитрiстю. Так, богатир Волхв Всеславич мiг обертатися сизим соколом, сiрим вовком, мiг стати i Туром-Золотi роги. Народна пам'ять зберегла образ богатирiв, що вийшли не тiльки iз селянського середовища, - боярський син Добриня Никитич, представник духiвництва хитрий i виверткий Альоша Попович. Кожний iз них мав свiй характер, своiми особливостями, але усi вони були як би виразниками народних сподiвань, дум, надiй. РЖ головною з них був захист вiд лютих ворогiв.

У билинних узагальнених образах ворогiв вгадуютуться i реальнi зовнiшньополiтичнi супротивники Русi, боротьба з котрими глибоко ввiйшла у свiдомiсть народу. Пiд iм'ям Тугарина проглядаiться узагальнений образ половцiв iз iхнiм ханом Тугорканем , боротьба з який зайняла цiлий перiод в iсторii Русi останньоi чвертi XI в. Пiд iм'ям ВлЖидовинаВ» виводиться Хазария, державною релiгiiю якоi було iудейство. Руськi билиннi богатирi вiрно служили билинному ж князю Володимировi. Його прохання про захист Батькiвщини вони виконували, до них вiн звертався у вирiшальнi часи. Непростими були вiдношення богатирiв i князя. Були тут i образа, i нерозумiння. Але усi вони - i князь i героi зрештою вирiшували одне загальне дiло - дiло народу. Вченi показали, що пiд iм'ям князя Володимира не обов'язково маiться на увазi Володимир I. У цьому образi злився узагальнений образ i Володимира Святославича - воiтеля проти печенiгiв, i Володимира Мономаха - захисника Русi вiд половцiв, i образ iнших князiв - смiливих, мудрих, хитрих. А в бiльш древнiх билинах вiдбилися легендарнi часи боротьби схiдних слов'ян iз киммерийцами, сарматами, скiфами, iз усiма тими, кого степ настiльки щедро посилав на завоювання схiднослов'янських земель. Це були старi богатирi зовсiм древнiх часiв, i билини, що розповiдають про неi, те саме що епос Гомера, древньому епосу iнших iвропейських i iндоiвропейських народiв .

РОЗДРЖЛ РЖРЖ. Вiдродження архiтектури Русi пiсля

монголо-татарськоi навали.

Пiсля монголо-татарськоi навали довгий час лiтопису згадують лише про будiвництво дерев'яних споруджень, якi до нас не дойшли. З кiнця XРЖРЖРЖ в. у Пiвнiчно-захiдноi Русi, що уникла руйнування, вiдроджуiться i кам'яне зодчество, насамперед вiйськове. Зводяться кам'янi мiськi змiцнення Новгорода i Пскова, мiцностi на прирiчкових мисах (КопортАЩi) або на островах, часом з додатковою стiною у в'iзду, що утворить разом з основний захисний коридор - "захаб" (РЖзборськ, Порхов). РЖз середини XРЖ в. стiни пiдсилюються могутнiми вежами, на початку над воротами, а потiм i по всьому периметрi змiцнень, що одержують у XV столiттi планування, близьку до регулярного. Нерiвна кладка з грубо тесаного вапняку i валунiв надiляло спорудження живописом i пiдсилювало iхню пластичну виразнiсть. Такою же була кладка стiн невеликих однокупольних чотирьохстовпних храмiв кiнця XРЖРЖРЖ - 1-й половини XV вв., яким обмазка фасадiв додавали монолiтний вигляд. Храми будувалися на засоби бояр, багатих купцiв. Стаючи архiтектурними домiнантами окремих районiв мiста, вони збагачували його силует i створювали поступовий перехiд представницького кам'яного кремля до нерегулярноi дерев'яноi житловоi забудови, що випливаi природному рельiфовi. У нiй переважали 1-2 поверховi будинки на пiдклетах, iнодi трьохчастичнi, iз сiньми посерединi.

Архiтектура Новгорода.

У Новгородi розвивалося його колишнi планування, додалося вулиць, що ведуть до Волхова. Кам'янi стiни Дитинця й Обхiдного мiста, а так само церкви побудованi на засоби окремих бояр, купцiв, i груп городян, змiнили вигляд Новгорода. У XРЖРЖРЖ-XV вв. зодчi переходять у завершеннях фасадiв церков вiд пiвкругiв-"закомар" до бiльш динамiчних фронтонiв - "щипцям" або частiше до трилопатевих кривих, що вiдповiжали формi зводiв, бiльш низьких над кутами храму. Величнi й ошатнi храми 2-й половини XРЖ в. - пори розквiту новгородськоi республiки, - повнiше вiдбивало свiтогляд i смаки городян. Стрункi, подовжених пропорцiй, з покриттям на вiсьмох схилiв по трилопатевих кривих, що пiзнiше часто перероблялося на пощипцеве, вони сполучають мальовничiсть i пластичне багатство архiтектурного декору (уступчастi лопатки на фасадах, декоративнi аркади на апсидах, вiзерункова цегельна кладка, рельiфнi "брiвки" над вiкнами, стрiлчастi завершення перспективних порталiв) з тектонiчною яснiстю i компактнiстю спрямованоi нагору композицii. Широке розмiщення стовпiв усерединi робила просторiше iнтер'iри. У XV в. Новгородськi храми стають iнтимнiше i затишнiше, у них з'являються папертi, ТСанки, комори в пiдцерковтАЩi. З XРЖV-XV вв. у Новгородi з'являються кам'янi житловi будинки з пiдклетками i ТСанками. Одностовпна "Грановита палата" двору архiiпископа Юхимiя, побудованi при участi захiдних майстрiв, маi готичнi нервтАЩюрнi зводи. В iнших палатах стiни членувалися лопатками i горизонтальними пасками, що перейшло в монастирськi трапезнi XVРЖ в.

Архiтектура Пскова.

У Псковi, що став у 1348 р. незалежним вiд Новгорода, головний, Троiцький собор мав, судячи з малюнка XVРЖРЖ в., закомарi, розташованi на рiзних рiвнях, три притвори i декоративнi деталi, близькi новгородським. Поставлений у кремлi (Кром) на високому мисi при злиттi Пскову i Великоi, собор панував над мiстом, що рiс до пiвдня, утворений новими, обгородженими кам'яними стiнами, прорiзанi вулицями, що ведуть до кремля. Надалi псковичи розробляли тип четирьохстовпноi триапсидноi парафiяльноi церкви з позакомарним, а пiзнiше i восьмискатним пощипцовим покриттям. Галереi, боковi вiвтарi, ТСанки з товстими круглими стовпами i дзвiницi додавали цим, немов вилiпленим вiд руки приосадкуватим будiвлям, що зводилися поза кремлем, особливу мальовничiсть. У псковських безстовпних одноапсидних церквах XVРЖ в. барабан з куполом спирався на пересiчнi цилiндричнi зводи або на схiдчасто розташованi арки. У Псковi, як i в Новгородi вулицi, мали бревенчатi брукiвки i були так само забудованi дерев'яними будинками.

Архiтектура Москви.

З початком вiдродження Москви в нiй у 1320-1330-х рр. з'являються першi бiлокамiннi храми. Не збережений Успенський собор i собор Спасу на Борi з поясами рiзьбленого орнаменту на фасадах сходили по типу до четирьохстовпним iз трьома апсидами володимирським храмом домонгольськоi пори. В другiй половинi XРЖ в. будуються першi кам'янi стiни Кремля на трикутному в планi пагорбi при впаданнi Неглинноi у Москву-рiку. На сходi вiд Кремля розстелявся посад, з рiвнобiжнiй Москвi-рiцi, головною вулицею. Схожi за планом з бiльш раннiми, храми кiнця XРЖ - початку XV вв. завдяки застосуванню додаткових кокошникiв у пiдставi барабана, пiднятого на пiдпружних арках, одержали ярусну композицiю верхiв. Це додавало будинкам мальовничий i святковий характер, що пiдсилювався килевидними обрисами закомар i верхiв порталiв, рiзьбленими пасками i тонкими напiвколонками на фасадах. У соборi московського Андроникова монастиря кутовi частини основного обсягу сильно зниженi, а композицiя верха особливо динамiчна. У безстовпних церквах московськоi школи XРЖ- початку XV вв. кожен фасад iнодi увiнчувався трьома кокошниками. У формуваннi до кiнця XV в. централiзованоi держави висунуло задачу широко розгорнути будiвництво фортечних споруджень у мiстах i монастирях, а в його столицi - Москвi - зводити храми i палаци, що вiдповiдають ii значенню. Для цього минулого запрошенi в столицю зодчi i муляри з iнших росiйських мiст, iталiйськi архiтектори й iнженери по фортифiкацii. Основним будiвельним матерiалом стала цегла. Московський Кремль, що вмится резиденцii великого князя, митрополита, собори, боярськi двори, монастирi, був у другiй половинi XV в. розширений до нинiшнiх розмiрiв, а посад охопив його з трьох сторiн i був прорiзаний радiальними вулицями. На сходi вiд Кремля виникла Червона площа, частина посаду була оточена в 1530-х рр. кам'яною стiною, а потiм кам'яна стiна Бiлого мiста i деревоземляна стiна Земляного мiста оточили столицю двома кiльцями, що i визначило радiально - кiльцеве планування Москви. Монастирi-фортецi, що захищали пiдступи до мiста i спiвзвучнi Кремлевi по своiму силуетi, згодом стали композицiйними центрами окраiн Москви. Радiальнi вулицi з бревенчатими брукiвками вели до центра через увiнчанi вежами ворота Земляного i Бiлого мiст. Житлова забудова мiських вулиць складалася в основному з дерев'яних будинкiв, що мали два - три поверхи на пiдклетах, окремi дахи над кожною частиною будинку, середнi сiни i ТСанок. Кремлi iнших мiст, як i в Москвi, випливали у своiх планах рельiфовi мiсцевостi, а на рiвних мiсцях мали правильнi прямокутнi плани. Фортечнi стiни стали вище i товщi. Начiпнi бiйницi i зубцi у видi хвоста ластiвки застосованi iталiйськими архiтекторами в Московському Кремлю, з'явилися й у кремлях Новгорода, Нижнього Новгорода, Тули й iн. Пiзнiше вежi стали декоруватися лопатками i горизонтальними тягами, а бiйницi - лиштвами. Вiльнiше вiд нових впливiв були мiцностi далеких Кирило-Бiлозерського i Соловецького монастирiв, з могутнiми стiнами i вежами, складеними з великих валунiв i майже позбавленими прикрас.

Збережена частина великокнязiвського кремлiвського палацу в Москвi з величезним одностовпним залом надiлений рисами захiдноi архiтектури (гранований руст, парнi вiкна, ренесансний карниз), але вся композицiя палацу, що складалася з окремих будинкiв з переходами i ТСанками, близька до композицii дерев'яних хором. В архiтектурi Успенського собору Московського Кремля, що було запропоновано будувати на зразок однойменного собору XРЖРЖ в. у Володимирi, традицii володимиро-суздальського зодчества пiддалися iстотному переосмисленню. Величний птАЩятикупольний храм з рiдкими щелевидними вiкнами, прорiзаними в могутнiх барабанах i в гладi стiн, оперезаних аркатурним фризом, могутнiше по пропорцiях i монументальнiше свого прототипу. Вражаючим контрастом трохи суворим фасадам собору служить iнтер'iр iз шiстьма рiвномiрно розставленими високими тонкими стовпами, що додають йому вид парадного залу. Храм-дзвiниця РЖвана Великого, що панував не тiльки не тiльки над Кремлем, але i над усiiю Москвою, став традицiйним зразком для подiбних висотних домiнант i в iнших росiйських мiстах. Спроба перенести в росiйський храм мотиви раннього венецiанського Вiдродження привела до невiдповiдностi ярусних членувань фасаду. В iнших храмах другоi половини XV-XVРЖ в. зустрiчаються властивi Московськiй архiтектурi XРЖ-XV вв. яруси килевидних закомар, але iхнiй ритм менш динамiчний, а розмiрянi членування фасадiв, прикрашених аркатурними фризами вiзерунковою кладкою з теракотовими деталями, роблять храми нарядно-величними. Теракотовi деталi зустрiчаються в БiлозiртАЩi i Верхньому Поволжi, наприклад, у палацевiй палатi в Угличi, що де вiнчають щипцi над гладкими стiнами заповненi вiзерунковою цегельною кладкою з теракотовими вставками. Фасади iнших свiтських будiвель цього часу, як правило, скромнiше.

Нововведення в архiтектурi 14-16 ст.

Вiд XРЖV-XVРЖ вв. збереглося кiлька дерев'яних церков. Бiльш раннi - "клетские", що нагадують хату з двосхилим дахом i прибудовами. Церкви XVРЖст. - високим, восьмиграннi, критi наметом, а прибудови з двох або з чотирьох сторiн мають криволiнiйнi дахи - "бочки". РЗхнi стрункi пропорцii, контрасти фiгурних "бочок" i строгого намету, суворих рубаних стiн i рiзьблення галереi i ТСанкiв, iхнiй нерозривний зв'язок з навколишнiм пейзажем - свiдчення високоi майстерностi народних майстрiв - "древоделей", що працювали артiлями.

Рiст Росiйськоi держави i нацiональноi самосвiдомостi пiсля скинення татарського ярма вiдбився в кам'яних храмах-пам'ятниках XVРЖ в. Виявляючи собою високе досягнення московського зодчества, цi величнi будiвлi, присвяченi важливим подiям, як би з'iднували в собi динамiчнi

Вместе с этим смотрят:

Авангардизм як явище архiтектури ХХ столiття

Автоматическая автозаправочная станция на 250 заправок в сутки

Амурський мiст

Анализ деятельности строительного предприятия "Луна-Ра-строй"

Анализ проектных решений 20-ти квартирного жилого дома