Архiтектура ХРЖХ-ХХ столiть

АРХРЖТЕКТУРА ХРЖХ-ХХ СТОЛРЖТЬ

XIX столiття для багатьох видiв мистецтва став воiстину золотим. Багатий видатними добутками живопису i музики, прози i поезii, вiн, однак, не змiг створити власного архiтектурного стилю. Зодчество в багатьох краiнах свiту в цей час переживало дiйсну кризу. Мiстобудiвники лише поспiшно повторювали колишнi стилi, упадаючи те в псевдоготику, то в неоромантизм. Вони те ВлвiдроджувалиВ» Вiдродження, то наслiдували бароко i рококо. Архiтектура поступово стала арсеналом, яким дуже безсоромно користалися, не звертаючи уваги на iсторичнi умови, при яких тi чи iншi напрямки з'явилися. Проектувальникам здавалося, що для будiвництва банкiвських будинкiв найбiльш придатними будуть доричнi й iонiчнi колони, що прикрашали ранiш палаци й особняки багатих вельмож. Отже, вважали архiтектори, i в сучасних умовах цi елементи будуть символiзувати солiднiсть i кредитоспроможнiсть, без яких в епоху капiталiзму не прожити. Дiйшло до того, що i житловi будинок громадян стали виряджатися в одяги ренесансних вiлл тосканськоi, римськоi i венецiанськоi знатi. Однак i серед проектувальникiв XIX сторiччя можна було знайти великих архiтекторiв, роботи яких по смiливостi перевершували масовi шаблоновi забудови. До них можна вiднести Земпера i Виолле ле Дюка.

Перед архiтектурою XIX столiття раптом устали такi складнi задачi, що рiшення деяких перейшло в XX сторiччя. По-перше, потрiбно було будувати якнайбiльше житла в мiстах i селах, адже з 1800 року вiдбувся рiзкий прирiст населення. Скажемо, протягом 130 рокiв населення тiльки Сполучених Штатiв Америки зросло з 5 до 123, Англii тАФ з 9 до 45, Нiмеччини тАФ з 24 до 66 мiльйонiв чоловiк. У тих же краiнах збiльшилася частка мiських жителiв. По-друге, якщо ранiш архiтектори обмежувалися будiвництвом церков, замкiв, ратуш i житлових будинкiв громадян, то тепер з'явилася необхiднiсть в об'iктах, про якi зодчi попереднiх столiть i не вiдали. Урбанiзацiя вимагала зведення фабрик, заводiв i адмiнiстративних будинкiв, транспортних магiстралей, аеропортiв i вокзалiв, шкiл i бiблiотек, лiкарень, виставочних залiв i спортивних споруджень.

Здавалося б, поява нових будiвельних матерiалiв i конструкцiй повиннi були створити могутнi стимули для пошуку мови нових форм. Але прагматизм нерiдко брав верх, потому-то в житловому будiвництвi, що стало центральною проблемою архiтектури XIX столiття, заправляли справою спекулянти земельних дiлянок i пiдприiмцi, а не зодчi. От i з'явилися у великих мiстах безрадiснi дохiднi будинки, де тулилися позбавленi природи, сонця i повiтря новi пролетарi. Лише наприкiнцi сторiччя в Англii почався рух за мiсто-сад, коли Ебенецер Говард проголосив iдею розселення робiтникiв та службовцiв у невеликих озеленених мiстечках.

Замiсть природних матерiалiв тАФ дерева i каменю тАФ у свiт будiвельноi iндустрii наполегливо входили сталь i залiзобетон, алюмiнiй i скло. Робота з цими матерiалами зажадала не тiльки архiтектурних знань, але й iнженерно-технiчноi пiдготовки. Мистецтво i технiка перестали суперечити один одному, i цей тандем прийшов з кiнця XIX столiття в столiття XX.

Не можна сказати, що залiзо як матерiал був абсолютно новим для будiвельникiв. Його навчилися робити (нехай навiть i в невеликих кiлькостях) i застосовувати вже п'ять тисяч рокiв тому, про що свiдчать знахiдки в Месопотамii i РДгиптi. Природно, у тi часи виробництво залiза було настiльки дорогим, що i не виникало питання про його використання в конструкцiях будинкiв. Лише з початком виплавки чавуна, пудлiнгового i ковкого залiза новi матерiали з XVIII столiття знаходять усе бiльш i бiльш широке застосування при конструюваннi мостiв, деяких деталей будинкiв, наприклад зводiв дахiв, рiзних арок i т.п. У XIX столiттi метал замiняi внутрiшнi несущi стiни, формоутворюють i зовнiшнi стiни. У 1851 роцi Джозеф П аксон зводить у Лондонi вперше в iсторii архiтектурноi практики Кристал-палас(мал. 158).

Сучасники були враженi тАФ замiсть непроникних кам'яних стiн внутрiшнiй простiр Кристала-паласу оточуi ажурна конструкцiя зi скла i металу, крiзь яку виднiiться небо з пливучими по ньому хмарами.

Новi будiвельнi матерiали помiтно зжали термiни будiвництва будинкiв. Скажемо, якби стiни такого по розмiрах спорудження, як Кристал-палас, зводили з каменю, то на це пiшли б роки, а може, i десятилiття. Лондонський же виставочний зал площею близько 72 000 м² був побудований менше нiж за три з половиною мiсяця. Так що прав виявився Теофиль Готьi, коли писав у 1850 роцi: ВлЯк тiльки ми звернемося до нових матерiалiв, якими постачаi нас сучасна iндустрiя, виникне нова сучасна архiтектура. Застосування залiза уможливить i викликаi до життя безлiч нових форм, подiбних тим, якi ми бачимо в будинках вокзалiв, висячих мостах i в склепiнних покриттях зимових садiвВ».

РЖ дiйсно, новий матерiал змусив архiтекторiв змiнювати своi естетичнi представлення. Якщо для кам'яних будинкiв типове стовщення стiн донизу, то для споруджень зi сталi можна створити несущi конструкцii, перетини яких донизу не збiльшуються, а, навпаки, зменшуються. Наприкiнцi XIX столiття вищим досягненням архiтектурноi думки можна вважати зухвалий проект павiльйону машинобудування з прольотом у 115 метрiв на Всесвiтнiй виставцi 1889 року в Парижевi. РЖнженер Контамен i архiтектор Фердинанд Дютер застосували конструкцii у видi трьохшарнiрних арок iз шарнiрами в замку i п'ятах арок.

Пам'ятником iнженерноi архiтектури XIX сторiччя стала побудована Гюставом Ейфелем у тiм же 1889 року вежа, що у значнiй мiрi донинi визначаi мiський вигляд Парижа.

Якщо технологiя залiза розвивалася в результатi експлуатацii мiнеральних надр землi, то на технологiю бетону (гiдравлiчного цементу) уплинув розвиток морського транспорту. Одним з перших споруджень, де використовувався ВлбетонВ», що складаiться з глини, пiску, здрiбненоi залiзноi окалини i негашеного вапна, був маяк. У 1774 роцi Джон Смiтон зробив з цiii сумiшi фундамент. Однак мiсце лiдера в розробцi новоi технологii поступово зайняла Францiя. Перiодом найбiльш iнтенсивного розвитку залiзобетону в iнших краiнах РДвропи й в Америцi можна вважати 1870тАФ1890-i роки.

Еклектизм

До середини XIX столiття в багатьох iвропейських краiнах оформився i став панувати еклектизм. Як i в минулi сторiччя, у мiстах зберiгалася фасадна забудова. РЖ дуже часто монументальнi будинки перевантажувалися несмачною лiпниною, без почуття естетичноi виразностi самоi конструкцii спорудження прикрашалися статуями. Пишнiсть фасадiв прямо-таки била в очi своiю розкiшшю, що найчастiше не мала нiякого органiчного зв'язку з навколишнiм середовищем. Зневажливе вiдношення проектувальникiв до об'iмно-пластичного рiшення будинкiв стало типовим для цього часу.

В французькiй архiтектурi XIX сторiччя еклектизм починаi панувати в 60тАФ80-i роки. Риси його можна побачити в пишному палацi Лоншан у Марселевi (1862тАФ1869 роки, архiтектор Г.-Ж. Эсперандье) i, особливо, у церквi Сакре Кер у Парижевi (почата в 1874 роцi; архiтектор П. Абади). Проектувальник при оформленнi храму несмачно змiшав романський i вiзантiйський стилi, наслiдуючи Середньовiччю. Не зовсiм було продумане мiсце установки церкви: неi розташували на високому Монмартрском пагорбi, що стало спотворювати характерний силует мiста.

Панування еклектики зберiгаiться у французькiй архiтектурi аж до початку XX столiття. Риси ii вiдрiзняють будинок унiверсального магазина ВлБон МашiВ» у Парижевi, побудованого в 1876 роцi iнженером Гюставом Эйфелем i архiтектором Буало. На фасадi магазина тАФ безглузде накопичення вульгарноi декоративноi лiпнини, пiлястр, арок i колон.

Еклектичнiстю вiдрiзняiться i будинок шоколадноi фабрики в Нуазель-сюр-Марн, побудованоi в 1871 роцi Жулем Сонье i прикрашеноi навiщо-те в стилi рококо. До речi, у цi роки безглузде прикрашення iндустрiальних будинкiв здобувало усе бiльш гострий характер. Будiвля Пти Пале в Парижевi (1900 рiк) архiтектора Шарля Жиро теж не обiйшлося без еклектизму.

Приклади несмачного наслiдування готицi. Вiдродженню, мавританському зодчеству й iншим архiтектурним стилям минулого можна знайти й в iнших краiнах РДвропи. Еклектичнiстю вiдрiзняються арена для бою бикiв (архiтектор Эмилио Аюсо) у Мадридi, Королiвський павiльйон (1815тАФ1821 роки) з цибулинними куполами, подковообразными арками i китайськими мотивами в iнтер'iрах у Брайтонi. Палац правосуддя (1866тАФ1883 роки, архiтектор Ж. Пуларт) у Брюсселевi тАФ грандиознейшее по розмiрах спорудження РДвропи, у якому намiшанi всiлякi архiтектурнi форми (мал. 159).

В РЖталii в Римi був побудований Палац юстицii зодчим Гульельмо Кальдерини, де можна побачити рустику, ордери класичного ренесансу й елементи романського стилю. В Австрii з'явився ансамбль помпезних будинкiв на Рингштрассе у Вiднi: оперний театр, побудований Зик-кардом фон Зиккардсбургом i Эдвардом ван дер Нюллем у 1861тАФ 1869 роках у стилi французького ренесансу, i ратуша (архiтектор Фрiдрiх Шмидт) з рисами нiдерландськоi готики.

Неокласицизм

В архiтектурi кiнця XIX тАФ початку XX столiття з'явилося безумовне прагнення перебороти еклектизм i знайти новi форми, хоча зрозумiло, що, як писав австрiйський архiтектор Отто Вагнер у 1895 роцi, Влкожен новий стиль поступово народжуiться з попереднiх, коли новi конструкцii, новi будiвельнi матерiали i новi задачi, що коштують перед людством, вимагають змiни застарiлих формВ». Таким виходом з несмаку еклектизму i спробою переосмислити стилi минулого можна назвати неокласицизм.

Неокласицизм (вiд ВлнепроВ» тАФ новий) тАФ термiн, прийнятий для позначення рiзних художнiх явищ останньоi третини XIX тАФ XX столiття, яким присуще звертання до традицiй мистецтва античностi, епохи чи Вiдродження класицизму (в архiтектурi i музицi також i епохи барокко). У бiльш широкому змiстi неокласицизм означаi вiдродження будь-яких чи напрямкiв iдеалiв мистецтва попереднiх епох.

В архiтектурi звичайно видiляють три перiоди поширення неокласичних тенденцiй. Перший починаiться близько 1910 року й у рядi краiн продовжуiться до середини 1920-х рокiв. У цей перiод логiка класичних форм, стриманiсть i лаконiзм класичних пам'ятникiв протиставлялися безмежностi художнього пошуку, що панував у цi роки, надлишку декоративностi, що вiдрiзняли багато стилiв, наприклад такi, як модерн. При цьому в багатьох краiнах архiтектура цього напрямку використовувала деякi конструктивнi прийоми, виробленi модерном, пiддаючи iхньоi визначеноi рацiоналiзацii.

Рисами неокласицизму вiдзначена архiтектурна творчiсть таких майстрiв, як О. Перре i Т. Гарнье у Францii.

Як уже говорилося вище, у XIX сторiччi з нових будiвельних матерiалiв застосовувалася тiльки сталь. Наприкiнцi XIX тАФ початку XX столiття почав широко застосовуватися залiзобетон, що складаiться з тонких круглих сталевих стрижнiв товщиною вiд 8 до 32 мiлiметрiв i бетону. Французу Огюсту Перре першому удалося створити типовi для залiзобетону архiтектурнi форми. Його конструкцii дуже рацiональнi, наприклад жилою будинок на вулицi Франклiна в Парижевi {мал. 160) i гараж на вулицi Понтье. Перре мав не тiльки талант архiтектора, але i знання iнженера.

Будучи одним з пiонерiв сучасного зодчества, О. Перре згодом захопився архiтектурними представленнями, заснованими на класичних зразках. Кращими його неокласичними роботами можна назвати церква Нотр-Дам у Ле-Ранси, побудовану в 1922 роцi, i жилою будинок на вулицi Ренуара в Парижевi (1930 рiк). У церквi чудово виглядаi вiвтарна апсида, де збiрнi бетоннi елементи несущоi стiни утворять орнамент у видi хреста {мал. /б/). При будiвництвi житлового будинку вiн широко використовував еркери, як i в бiльш ранньому будинку на вулицi Франклiна. Вiдому театральнiсть будинку додають сильно винесенi карнизи, криволiнiйнi балконнi огородження i ступiнчастiсть у побудовi обсягу.

Як i Перре, принципам класичноi ВлелементаристськоiВ» композицii при проектуваннi будинкiв i цiлих мiст випливав iнший француз тАФ Тонi Гарнье (1869тАФ1948). Йому належить солiдна праця тАФ проект Промислового мiста, уперше продемонстрованого в 1904 роцi. У цiй роботi, що дала очевидний iмпульс мiстобудiвноi думки, Гарнье пiдтверджуi свою вiру в iндустрiальну основу мiст майбутнього. Якщо причепливо вивчати його праця, то можна чiтко побачити, що Промислове мiсто являi собою своiрiдну версiю середземноморськоi Аркадii.

У Нiмеччинi традицiйно вiдносять до послiдовникiв неокласицизму Петера Беренса. У його творчостi тенденцiя до класичного розумiння форм помiтна в побудованому в Берлiнi в 1910 роцi будинку заводу високовольтноi апаратури фiрми ВлАЭГВ». Мотиви класичноi архiтектури тут виднi в оформленнi головного входу, розташованого мiж могутнiми вежами сходових клiток, отчого заводський будинок перетворився в монумент. Тi ж тенденцii проявилися й у будинку нiмецького посольства в Петербурзi (1912 рiк). Урочистiсть його як би затверджувала офiцiйну риторику Третього рейха.

Австрiйським неокласиком архiтектури можна назвати професора Венскойакадемии мистецтв, керiвника архiтектурного вiддiлення Отто Вагнера. Його раннi будiвлi створювалися пiд помiтним впливом Ренесансу i бароко. Тут брало верх, як в iнших його сучасникiв i однодумцiв, пристрасть до орнаменту. З металевих деталей виникали вiзерунки, зробленi, як, наприклад, на будинку у Вiднi, пiд старовину. Центральний купол з овальними вiкнами, волютами i картушами тАФ у стилi бароко. Але пiд декоративними прикрасами вже почуваiться простий геометричний обсяг.

Одночасно з Вагнером у Вiднi працював iнший представник австрiйського неокласицизму тАФ Адольф Лоос. Вiн перший зрозумiв проблему, що зрештою дозволив Ле Корбюзье повним розвитком вiльного планування. Висновок Лооса, був в сполученнi правильностi платонiчного обсягу зi зручнiстю вiльного простору, найбiльше лiрично був заявлений у його проектi вiлли на Лидо у Венецii (1923 рiк), що став платформою для канонiчного зразка пуристичноi вiлли Ле Корбюзье в Гарше (1927 рiк).

РД у Швецii будинок тАФ стокгольмська Публiчна бiблiотека(1920тАФ 1928 роки), що маi неокласичний план з його осьовою Влцарськими сходамиВ», атектонiчним фасадом i фризом, дверима в iгипетському стилi. А в ТРетеборзi маiться прибудова до ратушi (1934тАФ1937 роки), у якiй проектувальник не повторюi класичнi мотиви старого будинку, а знаходить рiшення масштабного сполучення сучасних форм з iснуючим будинком. Автор цих створiнь тАФ Энрик Гуннар Асплунд.

У росiйськiй архiтектурi прагнення установити принципи класики проявилося в роботах И.А. Фомiна, И.В. Жолтовского, В.А. Щуко (до вiдомих добуткiв останнього вiдноситься комплекс будинкiв Державноi бiблiотеки в Москвi; 1928-1938 роки). До стилiзацii класичних мотивiв звернулися i багато представникiв росiйського модерну (наприклад, Ф. О. Шехтель).

Другий перiод неокласицизму в архiтектурi захоплюi в основному 1930-i роки. Його засоби широко використовувалися в архiтектурi РЖталii (це був iдиний художнiй напрямок, що офiцiйно заохочувалося тут у 1930-х роках) i Нiмеччини для створення монументальних добуткiв з яскраво вираженою iдеологiчною спрямованiстю. Наприклад, по проектi нiмецького архiтектора Пауля Людвiга Тресту в 1937 роцi в Мюнхенi був побудований Будинок мистецтва. У ньому зодчий звертаiться до античностi як вираженню домагань на владу: ряди тiсно поставлених колон, голi стiни, гiгантськi пропорцii. У Берлiнi вже iнший архiтектор, Альберт Шпейер, створюi будинок Новоi iмперськоi канцелярii (1937тАФ1938 роки), де переважаi спартанський класицизм.

Третiй перiод неокласицизму в архiтектурi починаiться наприкiнцi 1950-х рокiв. Вiн вiдноситься головним чином до розвитку архiтектури США, що почали по офiцiйнiй програмi будiвництво ряду будинкiв дипломатичних служб у декiлькох краiнах (РЖндiя, Грецiя). Для цих будiвель характерне сполучення деяких композицiйних прийомiв класицизму з формами, диктуемыми сучасними конструкцiями. Нерiдко такi будинки мали виразнi елементи, що асоцiюються з мiсцевою архiтектурною традицiiю. Найбiльш значне спорудження напрямку неокласицизму в США тАФ Линкольн-сентер у Нью-Йорку (1960-i роки, архiтектори Ф. Джонсон, У. Харрисон, М. Абрамович, Э. Сааринен). Будинку центра утворять чiтке i симетричне обрамлення прямокутноi площi.

Модерн

Ще один напрямок, характерне для зодчества кiнця XIX i початку XX столiття тАФ це модерн. Виникнення його зв'язане з пiдставою англiйського руху ВлМистецтва i ремеслаВ» (1883 рiк), вплив якого поширюiться на РДвропу. Архiтектори цього стилю по-новому визначали функцiональнi i формотворнi принципи забудов. Вони висували на перше мiсце доцiльнiсть форми i художню виразнiсть природних матерiалiв.

Рух ВлМистецтва i ремеслаВ» досягло своii вершини в архн^ тектуре i прикладному мистецтвi в роботах шотландця Чарлза Реннн Макiнтоша. Вiн проповiдував в англiйськiй архiтектурi нову конетч руктивную естетику, чим наблизився до модерну XX столiття. Найбiльш вiдомими його роботами i будинок чайноi Кенстон (1907тАФ 1911 роки) i Художньо-промисловоi школи в Глазго (1897-i 1899 роки). Ц

РЖстотний внесок в архiтектуру модерну внiс бельгiйський зфч чий Хенри ван де Велде. Вiн один з основоположникiв бельгiйськоi галузi стилю модерн, що носив найменування ВларнувоВ» (Влнове мистецтвоВ»). Його творчiсть вiдбиваi всю складнiсть перiоду змiни епох i точно суперечливо.

Велде мав рiзнобiчну обдарованiсть: вiн був не тiльки архiтектором i художником, але також лiтератором i музикантом, обтАЩiднуючи в собi талант теоретика, практика i педагога. Велде навчався в Академii мистецтв в Антверпенi (1880тАФ1882 роки), а потiм продовжив навчання в Парижевi в К. Дюрана.

У 1895тАФ1896 роках Велде побудував власний особняк ВлБлумеиа : верфВ» у Еккле бiля Брюсселя. Тут усi деталi ретельно проробивши в стилi модерн. Вiлла тодi привернула загальну увагу. Плани i фасад будинку сконструйованi майстром вiдповiдно до iх функцiй. Але усупереч своiму ж протесту проти наслiдування стилям епох Велде багато запозичав тут вiд вiльного планування англiйського котеджу.

Велде викладав в органiзованому iм же Вищому технiчному училищi прикладних мистецтв (згодом знаменитому ВлБаухаузеВ»). Роботи, виконанi в новому училищi, були представленi на виставцi Веркбунда в Кельнi в 1914 роцi. На цiй виставцi пролунала i знаменита мова художника, що донинi вважаiться одним з найважливiших програмних документiв архiтектури стилю модерн. У виступi Велде були пiдведенi пiдсумки розвитку напрямку Влар нувоВ», iсторiю якого i завершила кельнська виставка.

Для цiii ж виставки в Кельнi Велде побудував театр, застосувавши новаторськi прийоми планування й устаткування сцени (мал. 162). Це також було популярною темою розробок багатьох представникiв сучасноi школи. У данiй роботi проявилася ще одна найважливiша тенденцiя: прагнення до iдностi зовнiшнього вигляду будинку, його iнтер'iра й оформлення прилягаючоi територii. У цьому проектi, однак, як i ранiше переважають мотиви стилю модерн, iсторiя якого вже iшла в минуле.

РЖншим найбiльшим представником модерну i Антонио Гауди, великий iспанський архiтектор, що переосмислив у дусi сучасного зодчества композицiю готичного собору i принципи мистецтва модерн. Його роботи кiнця 90-х рокiв знаменують явне визволення вiд проходження якоi б те нi було традицiйнiй школi. З невичерпною фантазiiю використовував вiн можливостi, закладенi в мистецтвi 1880-1890-х рокiв. Приклад незвичайно самобутнього i самостiйного трактування архiтектурних правил стилю модерн тАФ ВлКаса Бат-тлоВ» (1906 рiк), що i дiйсним шедевром фантазiйного перетворення цього стилю. У цьому й iншому проектах плавнi лiнii Га-вудь перетворив у просторово-безупиннi пластичнi образи, досягаючи найвищоi виразностi.

У стилi модерн виконаний ряд робiт австрiйського архiтектора Иозефа Ольбриха, наприклад ВлВесiльна вежаВ» у Дармштадте( 1907-1908 роки) (мал. 163). Центр комплексу на пагорбi Матильды служить одночасно i домiнантою, що визначаi загальний вид мiста. Вежа облицьована клиникером i ритмiчно розчленована кутовими стрiчковими вiкнами. У будинку органiчно використанi будiвельнi матерiали рiзного кольору: червоний клиникер, свiтлий тесовий камiнь, зелена оксидована мiдь.

Найвизначнiшим майстром росiйського модерну в архiтектурi був Федiр Осипович Шехтель. Одним зi значних його створiнь у цьому стилi можна назвати будинок Ярославського вокзалу в Москвi (1903-1904 роки), де нове сполучаiться з традицiйними формами, за що зодчий став мiшенню першоi атаки конструктивiстiв.

РЖншi архiтектурнi напрямки

На початку XX столiття в архiтектурi рiзко збiльшуiться кiлькiсть рiзноманiтних теоретичних програм i утопiчних пропозицiй. Зодчi, ТСрунтуючись на художнiй iндивiдуалiзм, прагнули до створення незвичайних форм, при цьому явно протиставляючи себе рацiональному i матерiальному модерну, що одночасно означало завершення боротьби за звiльнення архiтектури вiд iсторичних iмiтацiй XIX столiття.

До нових напрямкiв в архiтектурi перших двох десятилiть XX столiття вiдносяться iталiйський футуризм, радянськi супрематизм i конструктивiзм, нiмецький i голландський експресiонiзм, французький функцiоналiзм.

Зароджений в РЖталii футуризм являв собою вiдповiдну реакцiю на маньеризм у мистецтвi й архiтектурi. У цьому напрямку було явне прагнення згорнути все зодчество зi шляху схематичного неокласицизму i романтизму, хоча самi ж футуристи романтично схилялися перед технiчною цивiлiзацiiю початку XX столiття i зростаючим динамiзмом життя. Виставка нових тенденцiй, органiзована в Мiланi в 1914 роцi, стала першим вираженням футуристичних представлень. У цьому ж роцi в РЖталii вийшов манiфест футуристичноi архiтектури, автором якоi став А. Сант-Элиа. У своiму манiфестi iталiiць призвав до розробки мiста майбутнього у видi величезноi верфi, повноi руху, де кожен будинок тАФ гiгантська машина. Сам вiн саме i став автором численних ескiзiв футуристичних мiст.

У Росii цього часу найбiльш вiдомоi в мистецтвi й архiтектурi футуризму була так називана вiтебська група (Л. М. Лисицi-киi, К. С. Малевич, О. Цадкин i В. Е. Татлин). Ведуче мiсце в нiй займали Малевич, головний представник i автор програми супрематизму (1915 рiк), i Татлин. Створенi в перiод 1917тАФ1923 рокiв об'iмнi композицii, названi Малевичем архiтекторами, були зовсiм вiльнi вiд матерiальноi i конструктивноi предметностi. Пошуком нових форм просторових перетинань i структур займався Татлин. Його проект ВлВежi III РЖнтернацiоналуВ», хоча i зображував скорiше просторову скульптуру, чим будiвлю, усе рiвно зробив величезний вплив на хiд розвитку архiтектурних iдей. Перехiд до елементарного конструювання, що спираiться на технiчнi елементи, почуваiться в мальованих композицiях Лисицького.

Перша свiтова вiйна перервала обмiн iнформацiiю. Випадково доходили вiдзвуки подiй у свiтi мистецтва на Заходi сприяли особливому сприйняттю футуристичних утопiй i кубiзму. З'явився характерний конгломерат iдей тАФ так називаний кубофутуризм, що потiм у результатi внутрiшнiх процесiв трансформувався в конструктивiзм ~- одне з найбiльш цiкавих i плiдних художнiх явищ XX столiття.

Народження конструктивiзму в Схiднiй РДвропi вiдбулося в неповторних соцiально-полiтичних умовах того рокiв, в особливому пейзажi прагнень. Художнiй авангард, ототожнюючи себе з лiвими полiтичними колами, поставив знак рiвностi мiж мрiями про повну перебудову краiни i новим, що вiдповiдають умовам, що змiнилися, мистецтвом.

У Росii до пам'ятникiв архiтектурноi конструктивiстськоi думки можна вiднести театр у Ростову-на-Дону (1932тАФ1935 роки, автори В. А. Щуко, В. Г. Гельфрейх), будинку видавництв газетиВлВiстiВ» (автор Г. Б. Бархин) i газети ВлПравдаВ» (1934-1935 роки, автор П. А. Голосiв) у Москвi.

Не менш цiкавим напрямком в архiтектурi XX столiття i функцiоналiзм, навколо якого об'iдналися iз середини 20-х рокiв прогресивнi сили iвропейського авангардисткого зодчества. Це була вже наступна ступiнь розвитку на шляху переходу вiд поверхневого спрощення форм до комплексноi рацiональностi архiтектури. Цiкаво, що iдеi функцiоналiзму в мiстобудуваннi багато в чому i перекладанням на мову тез, сформульованих бiологiчною наукою i, зокрема, теорiiю походження видiв Ч. Дарвiна.

Основною тезою функцiоналiзму стало гасло ВлФорма випливаi за функцiiюВ». Будiвництво розглядався як спосiб органiзацii життiдiяльностi в соцiальному, технiчному, господарському, бiологiчному i психологiчному змiстах.

Видатним представником архiтектурного функцiоналiзму можна назвати нiмецького архiтектора i теоретика зодчества Бруно Таута, лiдера архiтектурноi групи ВлРингВ». У 1920-х роках вiн створив численнi будiвлi (у тому числi житловi комплекси) у Берлiнi i Маг-дебурге (з 1921 по 1924 рiк був головним архiтектором Магдебурга). У своiх будiвлях Таут одним з перших застосував скло i бетон, розробив новi типи навчальних i житлових комплексiв, домiгшись лаконiзму композицii i чiткоi диференцiйованостi примiщень. Нiмецький архiтектор пропагував широке застосування кольору в архiтектурi.

Велике значення для розвитку функцiоналiзму в перiод мiж свiтовими вiйнами мала рацiональна галузь нiмецького модерну. Головну роль у цьому зiграло пiдставу ВлБаухаузаВ», що стали в 20-i роки центром художнього виховання в РДвропi. Керiвники школи, спираючи на естетику i технологiчнi розробки лiдерiв функцiоналiзму, ставили своiю метою виробити унiверсальнi принципи сучасного формоутворення в областi пластичних мистецтв. У центрi проблематики, що займала творцiв ВлБаухаузаВ», знаходилися питання комплексного художнього рiшення створюваного середовища. Джерелом нових пошукiв i концепцiй було прагнення до творчого осмислення нових промислових матерiалiв i конструкцiй. Студентiв тут учили усвiдомлювати специфiчну красу функцiонально обумовлених форм сучасних виробiв, створюваних в умовах машинного виробництва.

У ВлБаухаузеВ» зародилися основнi принципи естетики технiчноi цивiлiзацii, що архiтектор Вальтер Гропиус (перший директор ВлБаухаузаВ») розвив i конкретизував на прикладi послiдовноi рацiоналiзацii i стандартизацii збiрного житлового будинку на одну родину, що складаiться з типових металевих об'iмних блокiв, i на прикладi ВлтотальногоВ» театру (1927 рiк).

Далi всього в питаннi аналiзу простору i форми пiшли голландськi архiтектори i художники, що об'iдналися в рух ВлСтильВ» (назва вiдбулася вiд журналу ВлСтильВ», що став iхньою трибуною).

Рух ВлСтильВ» було тiсно зв'язане з неопластицизмом у живописi тАФ плином, iнiцiатором якого був П. Мондриан. Головним принципом, сформульованим голландцями, стало те, що нова архiтектура елементарна, економiчна i функцiональна; вона не маi несущих стiн тАФ вони тiльки видiляють простiр. ВлСтильВ» виключав усе суб'iктивне, довiльне i випадкове.

Найбiльшим з архiтекторiв групи ВлСтильВ» був Якобус Йохан-нес Питер Ауд. Архiтектурне мислення Ауда, як i його однодумцiв, спиралося на iдеi сполучення в зодчествi найпростiших, геометрично правильних елементiв, що виявляють собою втiлення первинних, чистих форм i вiдбивають абсолютнi закони мироустройства. Однак як практикуючий архiтектор вiн набагато бiльш своiх колег пiддався впливам iнших сучасних шкiл. У своiму творчому становленнi Ауд випробував значний вплив стилю великого американського архiтектора Ф. Л. Райта, що розвивав концепцiю органiчноi взаiмодii архiтектури i природного природного ландшафту (мал. 164). Вплив американця проявилося вже в проектах Ауда початку 20-х рокiв. Тут застосованi далеко виступаючi звиси дахiв, що дають глибоку тiнь, витягнутi по горизонталi вiкна. Разом з тим роботи голландського архiтектора все-таки заснованi на урiвноваженому сполученнi горизонтальних i вертикальних прямокутникiв, що i було яскравою ознакою естетики ВлСтилюВ». До речi, тут помiтна стильова близькiсть до росiйського супрематизму, де також пропагувалася iдея використання в архiтектурi елементарних геометричних фiгур тАФ квадрата, прямокутника, кола i трикутника.

Двоповерховi блоки будинкiв, у тому числi з двох'ярусними квартирами, вiдрiзняються аскетичною чiткiстю однакових форм. Ауд побудував також будинку в селищi Вейсен-хоф (Штутгарт, 1927-1928 роки), будинок фiрми ВлШелл-НидерландВ» у Гаазi (1938тАФ1942 роки), дитячий санаторiй близарнема. Його iдеi розкривають свою особливу перспективнiсть не стiльки у вiдношеннi окремих будiвель, скiльки в областi сучасного мiстобудування. У дослiдженнях i проектах Ауда i його товариша по ВлСтилiВ» К. ван Естерена даються елементарнi прийоми об'iмно-просторових побудов, якими сучасне мiстобудування користаiться i донинi.

Серед лiдерiв свiтового архiтектурного авангардизму почесне мiсце займаi нiмець Людвiг Мис ван дер Роэ, що працював велику частину життя в США. Вiн почав iнтенсивно займатися проблемами сучасноi архiтектурноi форми в 1919 роцi. У центрi його iнтересiв у цi роки знаходяться три взаiмозалежнi проблеми: використання остекления рiзноi фактури як архiтектурного елемента, принципiв горизонтального членування будинку i рiшення обсягiв житлового будинку в зв'язку з функцiональним призначенням його примiщень. Мис ван дер Роэ дослiджував усi три теми спочатку лише теоретично, поза зв'язком з яким-небудь конкретним проектом. Проте в цих дослiдженнях йому удалося прийти до ряду принципово важливих висновкiв.

Мова форм Ле Корбюзье обумовлений геометричними формами, що позначилося не тiльки в пристрастi до простих геометричних обсягiв (куб, цилiндр), але й у геометричному членуваннi фасадiв.

Архiтектурний стиль майстра вiдрiзняi виняткова простота i послiдовнiсть, що проявилися в його основних роботах 20-х рокiв. До iхнього числа вiдносяться: жилою будинок ВлСитроенВ» (1922 рiк); комплекс особнякiв Р. Ла Роша i П. Жаннере в Парижевi (1923-1924 роки, з 1970 року РЖнститут Ле Корбюзье); селище Пессак бiля Бордо (1925 рiк);вiлла в Гарше(мал. 165), де убудованi тераси i балкони створюють безпосереднiй зв'язок з навколишньою природою, а на першому поверсi розташованi вестибюль, кiмната для прислуги, гардеробна i гараж; вiлла Пуасси бiля Парижа (1929-1931 роки) з вiльно побудованими фасадами, горизонтальними стрiчковими вiкнами, пластичними надбудовами на даху-саду.

Для будiвель Ле Корбюзье цього перiоду характернi великi заскленi поверхнi, бiлi площини фасадiв, нове рiшення iнтертАЩiра (вiн складався з перетiкавших одне в iнше i разом з тим функцiонально видiлених примiщень). Архiтектор постiйно повертався до теми двох'ярусноi житловоi кiмнати, до якоi примикають iншi примiщення. Перехiд вiд низкою iдальнi до простороi загальноi кiмнати, вид з галереi верхнього поверху на розташованi нижче примiщення тАФ усе це створювало враження неймовiрного простору i свiтла. В обробцi внутрiшнiх примiщень Ле Корбюзье пропонував використання чистих i яскравих фарб. Сполучення аскетизму зовнiшнього вигляду i многоцвет-ности iнтер'iрiв змушують згадати про мальовничий стиль художника i про близьку йому теорii пуризму.

Лише наприкiнцi 20-х рокiв Ле Корбюзье представилася можливiсть здiйснити своi архiтектурнi iдеi в рядi великих проектiв i великих будiвель. Крiм проекту палацу Лiги Нацiй, у рядi здiйснених проектiв видiляiться гуртожиток швейцарських студентiв у Парижевi: iдея ширяючого над землею будинку, до втiлення якоi Ле Корбюзье завжди прагнув, одержала тут саме послiдовне втiлення. Будинок спочиваi на шести здвоiних опорах у першому поверсi, розташованих з великим вiдступом вiд лiнii фасадiв i зв'язаних могутнiми подовжнiми прогонами. Над цiiю конструкцiiю пiднiмаiться чотириповерховий корпус, гладкi зовнiшнi поверхнi якого, утворенi вiкнами й облицюванням iз плит, цiлком ховають конструкцiю. На цьому повному напруги контрастi побудована вся композицiя.

У 30-i роки авторитет Ле Корбюзье був настiльки великий, що можна говорити про вирiшальну ролi його задумiв i проектiв у поширеннi сучасноi архiтектури за межами РДвропи, у Пiвденнiй Америцi й РЖндii. Мiсто як соцiальний i культурний органiзм займало у творчостi майстра особливе мiсце. Мiстобудiвнi проекти Ле Корбюзье, що став одним з лiдерiв урбанiзму, у 20-30-i роки розвивали iдею ВлвертикальногоВ» мiста-саду. Зодчий завжди прагнув уникати щiльноi забудови територii i дозволяв цю задачу, вiльно розставляючи великi багатоповерховi будинки i залишаючи мiж ними великi зеленi зони. Цi парковi площi продовжуються i пiд будинками, що коштують на стовпах. Крiм великих озеленених просторiв, Ле Корбюзье запропонував строгий подiл зон житла, дiловоi активностi i промислового виробництва, розмежування шляхiв руху транспорту i пiшоходiв. Такий знаменитий Влплан ВуазенВ» тАФ проект реконструкцii Парижа (1925 рiк), плани мiст Буэнос-Айреса (1930 рiк), Алжиру (1939 рiк), Антверпена (1932 рiк), Немура (1934 рiк). Однак жоден з цих проектiв не був здiйснений. ВлСучасне мiстоВ» так i залишився мрiiю. Ле Корбюзье удалося запровадити в життя лише один, головний пункт своii концепцii: iдиний жилою комплекс, уперше побудований у Марселевi.

Деякi теоретичнi положення архiтектора лягли в основу ВлАфiнськоi хартiiВ», прийнятоi 4-м Мiжнародним конгресом сучасноi архiтектури (1933 рiк). Вони були викладенi в його книгах ВлПроменисте мiстоВ» (1935 рiк) i ВлТри людських установленняВ» (1945 рiк).

У проектах останнього рокiв Ле Корбюзье змiнив своiм принципам прямокутних геометричних побудов i прийшов до пiдкреслено пластичного трактування архiтектурного образа. У деяких його раннiх роботах ця тенденцiя вже iснувала, однак нiколи ранiш вона не поширювалася на будинок у цiлому, а обмежувалася окремими деталями, що контрастували з кристалiчно-чiткими обсягами. Вигляд споруджень майстра пiзнього перiоду вже не знаходиться в прямоi залежностi вiд iхньоi конструкцii, вiн, скорiше, випливаi з вiльного трактування форми.

У 1950-1953 роках Ле Корбюзье побудував капелу Нотр-Дам у Рон-шане. Це перше спорудження, що цiлком вiдповiдаi його новим представленням про пластичну форму. РЖнтер'iр церкви висвiтлюiться деякими глибоко врiзаними в стiну вiкнами. Дах, пiднятий над корпусом будинку, спираiться лише в декiлькох крапках i здаiться як би ширяючоi в повiтрi. Пластичний переклик трьох веж завершуi концепцiю комплексу.

Добуткам Ле Корбюзье 50-х рокiв притаманнi могутня i разом з тим тонко нюансована пластика (сонцезахиснi виступи, криволiнiйнi поверхнi), гостро виявлена архiтектонiка форм, контрастнi свiтлотiньовi i просторовi ефекти, соковита барвистiсть. У цьому стилi спроектований домiнiканський монастир Ла-Турет бiля Лiона,'ряд будiвель в РЖндii (ансамбль урядових будинкiв у Чандигархе {мал. 166), музей i вiлли в Ахмадабадi).

У спорудженнях кiнця 50тАФ60-х рокiв Ле Корбюзье придiлив ще бiльшу увагу органiзацii внутрiшнього простору за допомогою багатьох рiвнiв, спiввiдношенню функцiональноi схеми будинку i його архiтектурного образа. До цього перiоду вiдносяться: Нацiональний музей захiдного мистецтва в Токiо (1959 рiк), павiльйон фiрми ВлФiлiпсВ» на Всесвiтнiй виставцi в Брюсселевi, Центр мистецтв Гарвардського унiверситету в США (1964 рiк), лiкарня у Венецii (1965 рiк) i споруджений посмертно по проектi знаменитого архiтектора Центр Ле Корбюзье в Цюрiху (1967 рiк).

З кiнця 20-х рокiв iдеi функцiоналiзму широко поширилися по усьому свiтi. Крiм краiн РДвропи, риси його з'явилися в Сполучених Штатах, Пiвденнiй Америцi i Японii. Сприяло цьому те, що у вiдомих журналах по архiтектурi i мiжнародних виставках постiйно обговорювалася теорiя функцiоналiзму. А на Мiжнароднiй виставцi в Нью-Йорку (1932 рiк) Генрi-Расселом Хiчкоком i Фiлiпом Джонсоном був виданий каталог виставки ВлМiжнародний стильВ» (чи ВлРЖнтернацiональний стильВ»), назва якого стало надалi загальноприйнятим поняттям, що визначаi функцiоналiстичну архiтектуру 30-х рокiв i наступного рокiв. Хоча, звичайно, однорiднiсть цього стилю оманна, тому що оголенi гладкi форми небагато змiнювалися в залежностi вiд рiзних клiматичних i культурно-нацiональних умов.

ВлБудинок здоров'яВ» доктора Филипа Лоуэлла, побудований у Лос-Анджелесi в 1927 роцi по проектах австрiйського архiтектора-емiгранта Рихарда Нейтра, можна розглядати як апофеоз ВлмiжнародногоВ» стилю. Виразнiсть будинку виявляiться насамперед кiстяком сталевого каркаса, що облицьований легкою штучною ВлшкiроюВ». Коштуi воно на стрiмкому березi. Асиметрична композицiя будинку нагадуi стиль блокових будинкiв, що створюi Райт у 20-i роки для захiдного узбережжя. Подiбна формальна подiбнiсть указ

Вместе с этим смотрят:

Авангардизм як явище архiтектури ХХ столiття

Автоматическая автозаправочная станция на 250 заправок в сутки

Амурський мiст

Анализ деятельности строительного предприятия "Луна-Ра-строй"

Анализ проектных решений 20-ти квартирного жилого дома