РЖсторична ТСенеза та сучасний стан соцiальноi структури суспiльства

НАЦРЖОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАРЗНИ

УКРАРЗНСЬКА АКАДЕМРЖЯ БАНКРЖВСЬКОРЗ СПРАВИ

ХАРКРЖВСЬКИЙ БАНКРЖВСЬКИЙ РЖНСТИТУТ

Кафедра гуманiтарних дисциплiн

НАУКОВОтАУДОСЛРЖДНА РОБОТА

з дисциплiн: тАЬСоцiологiятАЭ та тАЬФiлософiятАЭ

на тему: тАЬРЖсторична ТСенеза та сучасний стан соцiальноi структури суспiльстватАЭ

Керiвник роботи,

к.полiт.наук, доцент

С.О. Топалова

Студентка факультету

банкiвськоi справи,

облiку i фiнансiв,

II курсу, групи 23-БС

спецiальностi 7.050105

тАЬБанкiвська справатАЭ А.С. Вербнiкова

Харкiв

2009

Змiст

Вступ

Роздiл I. Соцiально тАУ фiлософськi погляди про будову сусiльства та стосунки мiж людьми

1.1 СоцiальнотАУфiлософськi погляди мислителiв Стародавнього Сходу

1.2 Соцiально тАУ фiлософськi вчення Платона i Арiстотеля

1.3 Теологiчнi обТСрунтування космосу, людини та суспiльства

1.4 Перша революцiя в суспiльствознавствi (Н.Макiавелi)

1.5 Раннiй утопiчний соцiалiзм

1.6 Просвiтництво i суспiльний договiр

1.7 Класична нiмецька фiлософiя

1.8 Соцiальна утопiя XVIII тАУ XIX ст.

1.9 Економiчнi обТСрунтування будови соцiуму

1.10 Росiйсько-украiнська соцiальнотАУфiлософська традицiя

Роздiл II Органiзацiйнi основи соцiальностi

2.1 РЖнтерес як основа обтАЩiднання людей у соцiальнi спiльностi

2.2 Соцiальна структура суспiльства. ТРенеза соцiальних спiльностей: сiмтАЩя, рiд, племтАЩя, народнiсть, нацiя, клас

2.3 Поняття класiв. Соцiально тАУ класова структура сучасного iндустрiального суспiльства; теорii соцiальноi стратифiкацii

2.4 Класовi конфлiкти в iндустрiальному суспiльствi. Регулятивнi механiзми функцiонування та розвитку соцiуму та проблеми регуляцii суспiльних вiдносин в соцiальнiй фiлософii.

Роздiл III. Трансформацiя соцiальноi структури украiнського суспiльства та ii сучасний стан

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Формування нового суспiльства в Украiнi за сучасних умов повтАЩязане з виникненням класiв та розвитком соцiальноi стратифiкацii, що обумовлюi актуальнiсть цiii проблеми.

Будь тАУ яке суспiльство складаiться з безлiчi великих i малих соцiальних спiльнот, прошаркiв, груп. Проте соцiальну структуру суспiльства становлять лише тi з них, якi i засадними у побудовi суспiльства i визначають його змiни. Вони займають рiзне мiсце в iiрархii суспiльства, у диференцiацii населення за рiвнем влади, багатства, доходiв, освiти тощо; звтАЩязуються мiж собою економiчними, полiтичними та культурними вiдносинами; i субтАЩiктами функцiонування всiх соцiальних iнститутiв суспiльства.

Суспiльство i не просто диференцiйованим на окремi групи, воно ще i iiрархiзованим. У ньому однi групи мають бiльше прав, привiлеiв i переваг як порiвняти з iншими. Така соцiальна нерiвнiсть привносить у життя людей багато несправедливостi, що робить цю проблему ще бiльш цiкавою та актуальною.

ОбтАЩiктом дослiдження i соцiальна структура суспiльства, ii динамiка.

Метою роботи i дослiдження сутностi соцiальноi структури, найважливiших ii складових, ознак iх виокремлення в структурi, реального стану, тенденцiй та перспектив iх розвитку.

При написаннi цiii науковоi роботи були використанi монографii украiнських та росiйських соцiологiв i фiлософiв: Андрущенка, Кемерова, Барулiна, Соколова, Гобозова та iн.

Роздiл I. Соцiально тАУ фiлософськi погляди про будову суспiльства та стосунки мiж людьми

1.1 СоцiальнотАУфiлософськi погляди мислителiв Стародавнього Сходу

Першi соцiально тАУ фiлософськi вчення були створенi в Стародавньому РДгиптi i Вавiлонi, РЖндii i Китаi. Зокрема, у класичному творi давньоiгипетськоi лiтератури тАЬПiснi арфiстатАЭ розглядаiться комплекс проблем суспiльного життя, людських стосункiв, морально тАУ етичних настанов i порад. У папiрусi тАЬБесiда розчарованого iз своiм духомтАЭ викладено сумнiви щодо справедливостi iснуючого громадського устрою, пiдкреслено цiннiсть моральних якостей людини, глибоких душевних переживань i почуттiв. Цiкавi думки мiстяться у такiй памтАЩятцi вавiлонськоi лiтератури як тАЬБесiди пана з рабомтАЭ. Автор цього твору говорить про значення працi, суспiльноi органiзацii життя, моральних засад спiлкування i водночас висловлюi сумнiв щодо потойбiчного життя, доцiльностi жертвоприношень богам, надii на спасiння тощо.

У Стародавньому Китаi фiлософськi системи, що набувають належноi зрiлостi у VРЖ тАУ V ст. до н. е., звертаються до тих же сюжетiв, що й давньоiндiйська фiлософiя: людина i свiт, духовнiсть i мораль, людська доля i всесвiтнiй закон вiчностi. Давньокитайськi мислителi також ведуть пошук вiдповiдних орiiнтацiй, обТСрунтувань шляхiв оптимальноi взаiмодii людини зi свiтом, людини з людиною. Вiдмiнною характерною рисою цього пошуку i тiсний звтАЩязок iз загальнонауковим пiзнанням, вивченням таiмниць навколишнього середовища, закономiрностей розвитку природи.

Найбiльш вiдомим i впливовим мислителем Стародавнього Китаю був Конфуцiй, соцiально тАУ фiлософськi та етико тАУ полiтичнi погляди якого збереглися завдяки книзi тАЬБесiди i судженнятАЭ, складеноi учнями фiлософа на основi його мiркувань i суджень. тАЬДля життя i смертi, - вчив Конфуцiй, - iснуi доля, багатство i знатнiсть залежать вiд небатАЭ. При цьому фiлософ розглядав небо як частину природи, що вступаi в органiчний взаiмозвтАЩязок з усiм свiтом згiдно з вимогами загальносвiтового закону тАУ жень. Жень тАУ центральне поняття вчення Конфуцiя тАУ джерело моральних якостей людини, органiзуюча та iнтегруюча сила природного iснування i людського життя, закон, принцип культури взаiмодii людини зi свiтом i з iншими людьми. Головний змiст жень фiлософ розкриваi словами: тАЬЧого не бажаiш собi, того не роби людямтАЭ. ОбТСрунтована Конфуцiiм домiнантна етико тАУ соцiальна орiiнтацiя пiзнiше втiлиться у такiй лiтературнiй памтАЩятцi, як Бiблiя. А ще пiзнiше ii повторить, пiднявши до рiвня тАЬзолотого правила моральностiтАЭ, нiмецький фiлософ РЖ. Кант. Проте Конфуцiй обТСрунтував складний i суперечливий подiл людей на соцiальнi групи (категорii), суспiльне значення морального виховання iндивiдiв, сутнiсть державноi влади як механiзму керiвництва суспiльством на засадах високоi народноi довiри, чiткого розподiлу громадських обовтАЩязкiв i особистого прикладу моральностi панiвних (керiвних) верств населення.

Звичайно, фiлософ створював соцiально тАУ фiлософську систему за загальними свiтоглядними орiiнтацiями своii доби, ii економiчними i полiтичними реалiями, науковими й загальнокультурними надбаннями та прорахунками. Саме тому в його вченнi суперечливо спiвiснують, часом заперечуючи одне одного, як iнтелектуальнi надбання загальнолюдського ТСатунку, так i iсторично зумовленi духовнi орiiнтацii. Скажiмо, Конфуцiй, вiдповiдно до вимог часу рiшуче протиставляючи шляхетних простолюдинам, обТСрунтовував панiвний стан перших iхнiми внутрiшнiми моральними якостями. Вiн обстоював непорушнiсть суспiльного подiлу людей на вiдповiднi верстви ( тАЬтАжгосподар повинен бути господарем, а пiдлеглий тАУ пiдлеглимтАжтАЭ), наголошував на рiзноякiснiй нормотворчiй системi, що регулюi iх стосунки.

Вчення Конфуцiя тАУ конфуцiанство тАУ не мало й не маi на сьогоднi однозначноi оцiнки. Власне, мабуть, ii не може бути взагалi. Наприклад, вiдомий китайський фiлософ Мо-цзи заперечував конфуцiанство, особливо в тiй частинi, де йшлося про подiл людей на шляхетних i низьких, обстоювалися привiлеi панiвних верств населення, рiзноплановi норми поведiнки для рiзних соцiальних верств. Такi мислителi, як Мен-цзи, Чжоу-Янь, захоплювалися конфуцiанством, розвивали й пропагували його основнi тези. Подiбнi суперечливi оцiнки стосовно конфуцiанства i Конфуцiя властивi iнтелектуальнiй iсторii людства до наших днiв. Та, на мою думку, вчення Конфуцiя маi велику цiннiсть i в наш час, адже вiн чи не першим серед перших мислителiв давнини створив оригiнальну й цiлiсну ( хоч, безумовно, i внутрiшньо суперечливу ) фiлософську систему соцiуму, обТСрунтував особливостi ii функцiонування, виявив фундаментальнi засади iнтеграцii, а головне тАУ основною суспiльною цiннiстю вважав громадську злагоду, iднiсть iндивiда i суспiльства, краси i добра.

1.2 Соцiально тАУ фiлософськi вчення Платона i Арiстотеля

Оригiнальне вiдлуння поглядiв Конфуцiя, як i всiх перших фiлософських вчень краiн Стародавнього Сходу, знаходимо в античному свiтi, що разом з тим дав людству цiлу низку нових iдей, теоретичних моделей суспiльно тАУ державного будiвництва, органiзацii громадського життя, виховання людини. Так, у фiлософських працях Платона викладено модель iдеальноi держави, яка, ТСрунтуючись на природному подiлi людей на касти ( рабiв, ремiсникiв, торговцiв, воiнiв i правителiв ), покликана охороняти мiру щастя кожноi суспiльноi групи. Основним принципом побудови такоi держави Платон вважав справедливiсть. Держава маi власну органiзацiю i засоби ii захисту вiд чужоземних загарбникiв; вона здiйснюi системне забезпечення кожного члена суспiльства необхiдними матерiальними благами, а також створюi умови для розвитку духовноi дiяльностi й творчостi.

РЖдеальна держава Платона (тАЬДержаватАЭ, тАЬПолiтиктАЭ, тАЬЗаконитАЭ) ТСрунтуiться на розподiлi працi. Кожен працiвник (громадянин) маi сумлiнно виконувати притаманнi йому функцii: раби тАУ працювати, воiни тАУ охороняти державу, фiлософи тАУ керувати суспiльними процесами. Перехiд громадян з однiii кiсти до другоi, наприклад, коли воiн береться керувати державою, а фiлософ тАУ фiзично працювати, Платон розцiнюi як розпад держави, ii загибель. На думку Платона, фiзична праця тАУ доля тiльки однiii частини суспiльства: рабiв i ремiсникiв. Люди високого класу не повиннi займатися цiiю роботою. Правителiв потрiбно вибирати тiльки з фiлософiв, якi володiють найвищою доброчеснiстю тАУ мудрiстю. РДднiсть громадян у державi здiйснюiться на основi спiльного надбання вищих класiв, вiдсутностi iндивiдуальноi власностi, неможливостi ii виникнення, а отже, i неможливостi всякого роду образ, судових, майнових претензiй. Злагода вищих класiв, за Платоном, унеможливить суперечностi i непокору нижчих класiв.

Цi роздуми генiального мислителя давнини дають пiдстави для твердження, що теорiя iдеальноi держави Платона в загальних рисах нiбито збiгаiться з деякими рисами сучасного соцiалiзму i комунiзму. Так, зокрема вважаi нiмецький фiлософ Р. фон Пельман. Однак, як переконливо довiв В. Асмус, подiбна точка зору i хибною i штучною. Погляди Платона не мають нiчого спiльного з комунiстичними iдеями i були зумовленi з корисливими iнтересами верхiвки рабовласницькоi знатi. Теза Платона про те, щоб власнiсть у рамках однiii касти людей була спiльною. Стосувалась лише вищих верств суспiльства i мала на метi вилучити сварки, що iснували серед землевласникiв, воiнiв, правителiв. Згуртувати цi верстви суспiльства, знищити рабовласницьку демократiю i тим самим зробити касту рабовласникiв-аристократiв здатною до новоi боротьби проти народу.

Не менш цiкавi роздуми щодо будови суспiльства мiстяться i в фiлософських творах генiального учня Платона, систематизатора всiii давньогрецькоi фiлософii, обдарованого мислителя тАУ Арiстотеля. У своiх творах тАЬНiкомахова етикатАЭ, тАЬПолiтикатАЭ та iншi вiн розглядаi широкий комплекс питань тАУ вiд психологii особистостi до функцiонування таких регулятивних механiзмiв. Як право, соцiальнi iнститути, держава, мораль. За Арiстотелем, блаженство в побутi здiйснене тiльки для вищих верств (класiв) суспiльства. Щодо рабiв, то iх доля тАУ фiзична праця. Подiл суспiльства на рабiв i рабовласникiв для Арiстотеля i чинником природним i незаперечним.

На вiдмiну вiд Платона, iдеальна держава за Арiстотелем може iснувати не в минулому. А в майбутньому. Вiн не тiкаi вiд дiйсностi, як Платон, а намагаiться розiбратися в ii суперечностях, тенденцiях, горизонтах розвитку. Це даi пiдставу вважати Арiстотеля бiльшим реалiстом у вирiшеннi соцiальноi проблематики, нiж Платона. За Арiстотелем, все суспiльне життя людей протiкаi в межах держави. Яка являi собою вид спiлкування. Головними напрямками спiлкування i : а) спiлкування в рамках сiмтАЩi; б) в контекстi ведення суспiльних справ; в) для обмiну благами. Якщо хтось живе за межами держави, того зараховують до категорii людей iз несформованою мораллю.

Вивчивши рiзноманiтнi типи держав тАУ афiнську демократiю, спартанський устрiй життя, македонську монархiю та iншi, - Арiстотель дiйшов висновку, що для побудови iдеальноi держави революцiйнi змiни, спрямованi на перетворення людськоi природи, непотрiбнi. Треба лише удосконалювати суспiльний устрiй згiдно з природним подiлом суспiльства на класи iз урахуванням внутрiшньоi природи людини. Серед пануючих класiв треба забезпечити злагоду. Цього можна досягти шляхом усереднення власностi. Найкращий державний устрiй досягаiться там, де згладжено суперечностi мiж дрiбними i великими власниками. Де основну масу суспiльства становить середнiй елемент.

Пiд середнiм елементом Арiстотель розумii лише один з панiвних класiв тАУ рабовласникiв. Термiн тАЬсереднiйтАЭ в устах Арiстотеля означаi середнiй розмiр майна по вiдношенню до багатих i бiднiших верств рабовласникiв. Все це ще раз пiдкреслюi рабовласницьку прихильнiсть генiального мислителя давнини, його класову спрямованiсть. Але я вважаю, що незважаючи на утопiчнiсть прагнень Арiстотеля щодо побудови iдеальноi держави, його соцiальнi погляди входять до скарбницi загальнолюдських надбань як пошук розвтАЩязання проблем шляхом згоди i усереднення.

Оригiнальнi думки мислителiв давнини щодо побудови суспiльства i форм спiлкування людей в межах держави тривалий час домiнували в фiлософських i суспiльно тАУ полiтичних вченнях мислителiв бiльш далекого перiоду. Згодом, у звтАЩязку з економiчним, полiтичним i духовним пiднесенням церкви, iх погляди переосмислюються в контекстi релiгiйного свiтогляду, а з часом пiдмiнюються безпосереднiми теологiчними вченнями. Йдеться про вiки, духовною домiнантою яких була релiгiя.

1.3 Теологiчнi обТСрунтування космосу, людини та суспiльства

Маючи на увазi насамперед iвропейську цивiлiзацiю, можна стверджувати, що найбiльшого поширення релiгiйнi погляди щодо побудови суспiльства, сенсу буття людини в свiтi, якостей iндивiда як релiгiйноi iстоти набули завдяки фiлософствуванням Августина, Ерiугена i, звичайно ж, систематизатора теологiчноi традицii - Фоми Аквiнського.

Августин Блаженний - яскравий представник релiгiйного погляду на суспiльство. Вiн систематизував християнський свiтогляд, намагаючись представити його як цiлiсне вчення. Головна засада фiлософii Августина - твердження про те, що прагнення до щастя i основною засадою людського життя. Це прагнення, пiдкреслював фiлософ, реалiзуiться в пiзнаннi Бога, у розумiннi людиною повноi залежностi вiд нього.

На думку Августина, нерiвнiсть помiж людей - необхiдне явище суспiльного життя. РЖ хоч злиденнiсть i бiльш сприятливою умовою для спасiння, багатство все ж не i суттiвою перешкодою на шляху до цього. Людська iсторiя, за Августином, визначаiться боротьбою двох божественно-людських iнститутiв - Божого i земного царства. Боже царство складають праведники, земне - себелюбцi-грiшники. Пiсля приходу Христа Боже царство розширилось i змiцнiло. Людей, що належать до нього, вiдзначаi смиреннiсть як перед Богом, так i перед церквою. У земнiй iсторii цi два царства переплетенi мiж собою. Це унеможливлюi досягнення рiвностi. Саме тому прагнення до рiвностi Августин розцiнюi як протиприродне i приречене.

Августин обгрунтував необхiднiсть держави, яка, хоч i базуiться на насильствi (бо, на думку Августина, природа людини - грiховна), проте i ВлБожим витворомВ», щоправда, нижчим за церкву.

Своii завершеностi теологiчна традицiя суспiльства i людини набула у творах систематизатора ортодоксальноi схоластики, засновника томiзму, iталiйського ченця-домiнiканця Фоми Аквiнського. В трактатi ВлПро правлiння можновладцiвВ» Фома Аквiнський розвиваi думки Арiстотеля про людину як полiтичну iстоту, загальне благо як цiль держави, моральне як вираз середини мiж крайнощами порокiв багатства i бiдностi. Разом з тим вiн наповнюi цi тези релiгiйним змiстом.

Тобто можна зробити висновок, що релiгiйнi пояснення будови суспiльства i характеру людськоi дiяльностi досить довго домiнували в духовному життi людства. Невилученi вони з нього повнiстю й сьогоднi. Разом з тим, незважаючи на заборони, гонiння, а то й прямi погрози, що нерiдко втiлювались у знищеннi iретикiв, йшов альтернативний релiгiйному пошук пояснень цих питань, земне обТСрунтування сутностi держави, моральних i правових регуляторiв соцiальних вiдносин. Але менi здаiться, що за сучасних умов теорii Августина та Аквiнського втратили свою значимiсть.

Виникнення нових форм полiтичного життя суспiльства, соцiальних сил i способiв органiзацii господарськоi дiяльностi - йдеться про зародження й розвиток капiталiстичних суспiльних вiдносин - зламало духовну диктатуру церкви. Реформаторськi рухи - лютеранський, цвiнглiанський, а особливо кальвiнiстський - серйозно пiдривали традицiйну iдеологiю, стверджували новi пiдходи (хоч i в межах релiгiйностi) щодо обТСрунтування людського спiвжиття i людських стосункiв у державi. Водночас значного поширення набуваi нова культура, що дiстала назву гуманiзму. Гуманiзм - це свiтське вiльнодумство, що так чи iнакше звiльнилось вiд схоластично-богословського впливу i протиставляло свiтську науку, мистецтво, мораль церковним вченням. Гуманiсти звертались до античностi, що була значно ближчою Влновому класуВ» - буржуазii - нiж церковно-схоластична вченiсть. Через це доба дiстала назву - Вiдродження, або Ренесанс.

Культура Вiдродження була набагато глибшою за культуру, що базувалась на теологiчних догмах. РЗi визначальний елемент - визнання прав i iнтересiв людини, що iгнорувались релiгiйною мораллю аскетизму. Людина проголошувалась вищою цiннiстю на Землi, ii права мають земне походження, мета i сенс буття - в розвитку здiбностей i реалiзацii iх на практицi. РЖ хоч цi положення адресувались здебiльшого можновладцям, не можна не визнати iх прогресивний, хоч i iсторично обмежений характер.

1.4 Перша революцiя в суспiльствознавствi (Н.Макiавелi)

Новий погляд на людину зумовив пошуки обТСрунтувань сутностi суспiльства i держави. Визнання людини як iндивiдуальностi так чи iнакше диктувало межi цих пошукiв. Одним iз перших серед них була концепцiя, запропонована iталiйським суспiльним дiячем, мислителем Нiколо Макiавеллi який написав багато творiв, головним з яких i загальновiдома праця ВлГосударВ».

Природа людини - складна й суперечлива, вважав Н.Макiавеллi. В ii основi лежить природний егоiзм, що зумовлюiться матерiальним iнтересом. Егоiзм пiдштовхуi людину до грiховностi. Щоб цього не сталось, ii треба виховувати. Найбiльш ефективний механiзм виховання - держава, а не церква, як вважали теологiчнi фiлософи.

Служiння державi, змiцнення ii позицiй - мета i сенс буття людини. У цьому ж Н.Макiавеллi вбачав запоруку реалiзацii людського щастя. Матерiальний iнтерес - головний iнтерес суспiльного буття людини. Проте матерiальнi iнтереси рiзних людей зiштовхуються. Саме тому й потрiбна держава як механiзм регуляцii iнтересiв i майнових суперечок людей. Водночас держава маi виконувати полiтичнi та виховнi функцii. Н.Макiавеллi вiдкидаi релiгiйне вчення про державу, обТСрунтовуi розумiння державноi влади як юридичноi органiзацii, що базуi свою дiяльнiсть на певних законах.

Вiдбиваючи iнтереси буржуазii, що починаi активнiше заявляти про себе в усiх галузях дiяльностi суспiльства, Н.Макiавеллi паплюжить дворянство, показуючи його як ВлвиродкiвВ», Влзаклятих ворогiв всякоi державностiВ». Разом з тим вiн зневажливо ставиться до простих людей, вважаi, що для держави немаi нiчого страшнiшого за народний бунт. Оскiльки добробут держави пов'язаний з вищим законом полiтики, для його реалiзацii придатнi всi засоби, в тому числi й аморальнi-пiдкуп, вбивство, пограбування, зрадництво. Самодержець, що став на шлях формування мiцноi держави, маi уособлювати якостi лева i лисицi й провадити полiтику Влбатога й пряникаВ». Пiзнiше всi цi ВлпорадиВ» отримали назву макiавеллiзму й безумовно використовувалися тими державними дiячами, якi насаджували диктаторськi, тоталiтарнi режими.

Я вважаю, що, не дивлячись на iсторичну i соцiальну обмеженiсть поглядiв Н. Макiавеллi, саме вiн одним iз перших, якщо взагалi не перший, взяв на себе вiдповiдальнiсть за спростування теологiчноi моделi держави (й суспiльства взагалi) i одночасну побудову ii свiтськоi моделi, що ТСрунтуiться на матерiальному iнтересi людини. Це був дiйсно крок вперед у галузi суспiльноi думки. Його можна назвати першою революцiiю в суспiльствознавствi, яка започаткувала вчення про суспiльство в контекстi його власного розвитку, а не лише як прояв ВлiдиногоВ» i ВлбожественногоВ». Звичайно, релiгiйнi твердження не канули в небуття. Вони й надалi впливали на змiст нових фiлософських моделей суспiльства, хоч i не завжди цей вплив безпосередньо можна простежити.

РЖдею земного походження держави i суспiльства пiдхопив i розвив французький соцiолог Ж. Боден. Перу Ж. Бодена належить декiлька праць, головними з яких i ВлМетод легкого вивчення iсторiiВ» i ВлШiсть книг про республiкуВ». Ж. Боден стверджував, що суспiльство формуiться пiд впливом природного середовища i i системою (союзом) кровно родинних зв'язкiв. Якщо в природi спостерiгаiться коловорот, однi стани змiнюються iншими, то в суспiльствi - прогрес.

Як i Н. Макiавеллi, Ж. Боден заперечував божественне походження держави i влади. Вiн обТСрунтував iдею монархii, державного суверенiтету, захищав вiротерпимiсть, пiдкреслював чiльнiсть законiв, що обмежують можливу сваволю монарха. Ж. Боден визнавав право народу на вбивство тирана. Причину ж державних переворотiв i соцiальних катаклiзмiв вiн вбачав у майновiй нерiвностi.

Цi ж погляди, хоч i в дещо видозмiненому виглядi, подiляли такi мислителi й суспiльнi дiячi, як Т. Мюнцер (закликав перебити багатiiв (феодалiв), як Влстарi горшкиВ», й побудувати суспiльний устрiй (Влнебесний устрiй для народу на землiВ»), де, за висловом Ф. Енгельса, не буде класових вiдмiнностей, приватноi власностi, вiдчуженоi вiд народу державноi влади, де буде втiлена рiвнiсть, та А.Моджевський (ввiйшов в iсторiю як iдеолог гуманiстичного руху, закликав до об'iднання народiв, насамперед польських, боровся за iдею сильноi централiзованоi держави i висловлював цiкавi демократичнi iдеi).

Отже, названi мислителi так чи iнакше вiдбивали й вiдстоювали iнтереси класу буржуазii. Вони висунули низку iдей, якi дещо пiзнiше знайшли втiлення в концепцii суспiльного договору, державностi Т. Гоббса, концепцii виховання Д. Локка тощо. Цi iдеi домiнували в духовному життi суспiльства. Проте це не свiдчить, що поряд з ними не було альтернативних поглядiв i концептуальних схем. Вони пов'язанi перш за все з iменами Т. Мора i Т. Кампанелли, що вiдбивали прагнення й сподiвання народних низiв про справедливiсть i рiвнiсть.

1.5 Раннiй утопiчний соцiалiзм

Томас Мор - англiйський гуманiст, державний дiяч, фiлософ i письменник. Увiйшов в iсторiю як автор загальновiдомоi ВлУтопiiВ» - опису iдеального суспiльного устрою на островi, що не iснуi. Корiння соцiального зла, за Т. Мором, криiться в приватнiй власностi, яку охороняi держава, що i змовою багатих для пригнiчення бiдних. Держава, як i спосiб органiзацii життя та дiяльностi, i ворожими людинi. Все пiдпорядковане приватнiй власностi до такоi мiри, що навiть вiвцi Влстали такими ненаситними й непогамовними, що поiдають навiть людейВ».

Людське життя, за Т. Мором, по цiнностi неможливо урiвноважити всiма благами свiту. Бог заборонив насильство, але життя органiзоване таким чином, що люди легко вбивають одне одного, щоб вiдiбрати навiть невелику суму грошей. Все це - в реальному життi, яке оточуi нас, але i мiсце, де життя органiзоване зовсiм на iнших засадах. Це - острiв Утопiя. Там немаi приватноi власностi, багатих i бiдних, всi люди працюють. Найбiльш важкi й шкiдливi види працi виконують злочинцi. Робочий день триваi шiсть годин. Полiтичний устрiй базуiться на засадах виборностi й старшинства.

Т.Мор мрii не про такий устрiй, що маi iснувати Влдесь i колисьВ», а може бути реалiзований у реальностi. Проте вiн не вказуi шляхiв його побудови. Вiдомо, що Т.Мор був противником революцiй i народних рухiв, в яких вiн вбачав лише руйнiвну силу й анархiю.

РЖншим видатним утопiстом цiii епохи був iталiйський поет, фiлософ i полiтичний дiяч Томазо Кампанелла. Найвiдомiшим його твором була генiальна утопiя ВлМiсто сонцяВ».

Як i Т. Мор, Т. Кампанелла змальовуi утопiчну картину iдеального мiста, де немаi приватноi власностi та iндивiдуальноi сiм'i. Нове суспiльство базуiться на працi, що i найповажанiшою справою. Вона триваi не бiльш як чотири години. Мета цього суспiльства - земне щастя ВлсолярiйцiвВ» (так звались жителi мiста) на основi рiвностi, добробуту i культури.

Надзвичайно великого значення фiлософ надаi розвитку науки i технiки. Вiн розглядаi iх як основне джерело розвитку суспiльства, головну засаду змiни суспiльних вiдносин. На думку Т.Кампанелли, керувати суспiльством, яке вiн називаi комунiстичним, маi вчено-жрецька каста.

На мою думку, у фiлософськiй утопii Т.Мора i Т.Кампанелли багато спiльного, насамперед - iдея усуспiльнення власностi, вiрнiше, побудови суспiльства на основi вiдсутностi власностi. Ця iдея, народжена народними низами, зазнала шаленого опору з боку релiгiйноi та буржуазноi iдеологii. Саме тому кожен мислитель, що брався за бiльш-менш солiдне теоретичне обТСрунтування цiii iдеi, зазнавав гонiння н прикростi як вiд свiтськоi, так i вiд духовноi влади. Що стосуiться народних мас, якi могли б пiдтримати пропозицii щодо досягнення Влсуспiльного щастя в рiвностiВ», то, по-перше, самi ВлiдеологиВ» народу були далекими вiд нього i боялися (а може, не зовсiм розумiли) вiльнолюбноi соцiальноi творчостi; по-друге, висловлювали думки в формi, що була незрозумiлою народу у зв'язку з загальним низьким культурним рiвнем i досить вузьким свiтосприйняттям.

1.6 Просвiтництво i суспiльний договiр

Серед представникiв суспiльноi думки, просякнутоi релiгiйнiстю й буржуазним волелюбством, витали iдеi Влсуспiльного договоруВ», що визначали магiстралi теоретичного пошуку шляхiв вирiшення соцiальноi проблематики цього перiоду.

Утвердження буржуазних суспiльних вiдносин сприяло поширенню антифеодальноi iдеологii, яка дiстала назву просвiтительськоi. У вузькому розумiннi слова просвiтительство - це обТСрунтування шляхiв переходу до нових суспiльних вiдносин (вiд феодальних до капiталiстичних) засобами реформ, освiти, розвитку науки, без насильства; у широкому - це синонiм всiii антифеодальноi iдеологii перiоду становлення капiталiзму. Ця iдеологiя мала два напрями: радикальний (революцiйний) та мирний (лiберальний). Теоретичним обТСрунтуванням цих напрямiв, звичайно ж, займалась фiлософiя, яка вiдроджувала старi й народжувала новi iдеi суспiльного устрою, форм органiзацii суспiльства, виховання людини, регуляцii суспiльних вiдносин. Засновниками фiлософського обТСрунтування новоi iдеологii були француз Р.Декарт та англiiць Ф.Бекон.

Розмiрковуючи над математичними, космогонiчними та фiзичними проблемами, Рене Декарт дiйшов висновку, що пiзнання матерii маi розпочинатися з сумнiву, розвиватися на основi певного методу - дедукцii, що людина тiльки тодi iснуi (в широкому розумiннi цього слова), коли мислить. РЖ хоч у висновках Р.Декарт визнаi Бога як загальну причину руху Всесвiту, вiн все ж пiдносить роль розуму (ВлМiркування про методВ», ВлПочатки фiлософiiВ») як суттiвого чинника пiзнання та органiзацii життiдiяльностi людей в суспiльствi.

Про метод i пiзнання розмiрковуi також Ф.Бекон. У ВлНовому ОрганонiВ» вiн обТСрунтовуi всезагальнiсть iндукцii як методу пiзнання матерii, пiдкреслюi роль розуму в побудовi нових суспiльних вiдносин i однозначно створюi власну утопiю - змальовуi iдеальне суспiльство, що процвiтаi на основi рацiональноi органiзацii, розуму, науки, технiки (ВлНова АтлантидаВ»), щоправда, зi збереженням майновоi нерiвностi та панiвних класiв.

РЖдеi Р.Декарта та Ф.Бекона про рацiональнi основи суспiльного життя, роль та значення розуму й пiзнання, що суперечили релiгiйним вченням, вiдповiдали вимогам часу i, безперечно, сприймалися бiльш пiзнiми мислителями цiii епохи. Божественну теорiю держави й права не приймав англiiць Томас Гоббс. У своiй працi ВлЛевiафанВ» вiн опрацював концепцiю держави як суспiльного договору.

Особливе мiсце серед вiльнодумцiв цього перiоду посiв Вольтер - Франсуа Марi Аруе. Фiлософська спадщина Вольтера - величезна. Чiльне мiсце посiдають в нiй ВлФiлософськi листиВ», ВлФiлософiя iсторiiВ», ВлДослiди про загальну iсторiю..В». Вiн симпатизував народним масам; його твори пронизанi ворожнечею до феодалiв-грабiжникiв селянства, вiн ратував за демократичне перетворення суспiльства засобами просвiтительства. На думку Вольтера, суспiльство - це сукупнiсть Вллюдських атомiвВ», якi можна переставити з одного мiсця на iнше волею уряду. Саме тут виявляiться роль правителя, державного дiяча. Найрозумнiше й оптимальнiше цiiю справою може займатись освiчений монарх, який повинен очолювати уряд.

Вольтер намагався розглядати iсторiю в цiлiсностi. Вiн вiдмовився вiд домiнуючоi iвропоцентристськоi традицii, закликав до широкого вивчення iсторii культури народiв свiту - китайцiв, арабiв, iндiйцiв, росiян. Саме Вольтер висунув i обТСрунтував iдею прогресивного розвитку суспiльства на основi його внутрiшнiх законiв.

Не менш цiкавою й впливовою фiгурою був французький письменник i мислитель, iдеолог дореволюцiйноi дрiбноi буржуазii Жан-Жак Руссо. Вiн виступав проти нерiвностi людей в суспiльствi, шукав шляхи ii лiквiдацii. Головну причину соцiальноi нерiвностi мислитель вбачав у приватнiй власностi. Тому ii треба обмежувати, регулювати, щоб кожна людина мала приблизно однакову частку. У працi ВлПро суспiльний договiрВ» вiн розмiрковуi про неправомiрнiсть державноi влади, що протистоiть народовi, його життiвим iнтересам; проводить думку про право народу на революцiйне повалення всякоi антинародноi влади. РЖдеалом Ж.-Ж.Руссо була республiка. Фiлософ бачив суперечностi суспiльного прогресу, якi важким тягарем падають на плечi трудящих; пiдкреслював необхiднiсть викорiнення народних страждань. Проте вiн безпiдставно заперечував роль науки та мистецтва в полiпшеннi життя народу.

Клод Анрi Гельвецiй, як i Вольтер виходить з розумiння суспiльства як суми iзольованих iндивiдiв, свiдомiсть та пристрастi яких i головними рушiйними силами суспiльного розвитку. Вiд народження люди рiвнi в здiбностях та iнтелектуальних можливостях. Вiдмiнностi з'являються пiзнiше, зумовленi рiзницею умов життя та виховання. Моральнi якостi формуються також певним середовищем. Вони зумовленi iнтересами iндивiдiв, головним з яких маi бути суспiльний iнтерес. К.Гельвецiй висунув iдею повноi лiквiдацii феодальних вiдносин i феодальноi власностi. Найсприятливiшою формою правлiння, на його думку, i просвiтительський абсолютизм.

Подiбнi погляди на суспiльство та державу пропагував i французький фiлософ - матерiалiст, нiмець за походженням Поль Анрi Гольбах. Критикуючи релiгiю та релiгiйну мораль, за шiсть рокiв фiлософ написав близько 10 праць, де розмiрковував про природнi можливостi людини, державний устрiй, що маi бути заснований на засадах буржуазноi власностi, про етичнi якостi людей та деякi iншi соцiально-фiлософськi проблеми.

Отже, результатом соцiально-фiлософськоi концепцii просвiтительства та французького матерiалiзму ХVРЖРЖРЖст. була концепцiя суспiльного договору, iдеi якоi вiдiграли надзвичайно конструктивну роль у розвитку соцiальноi фiлософii не тiльки у Францii, але й в усьому свiтi. Згiдно з цiiю концепцiiю держава та право створенi людьми за законами людського розуму. Домовившись мiж собою, люди уклали угоду. Таким чином, державна влада залежить вiд народу, а не i проявом божественноi волi. Суспiльний договiр - це угода рiвних, суверенних iндивiдiв, що самi узгоджують й встановлюють норми, правила, закони спiвжиття в суспiльствi. Держава маi охороняти життя, волю й приватну власнiсть громадян. Влада повинна контролювати дотримання норм. Правителi i не бiльш як слуги народу i, якщо вони порушують дарованi ним права, народ маi право замiнити правителiв i навiть стратити iх. Я вважаю, що теорiя суспiльноi угоди мала величезний полiтично-практичну значимiсть, адже вона стала iдейно-теоретичною основою для повалення абсолютних монархiй в Англii та Францii, в боротьбi за незалежнiсть у Пiвнiчнiй Америцi, була досить поширеною в Росii i в Украiнi.

1.7 Класична нiмецька фiлософiя

Змiна суспiльно-полiтичноi ситуацii зумовлювала новi теоретичнi обТСрунтування сутностi суспiльства i особи, державного устрою та полiтичноi влади. Цю функцiю взяла на себе нiмецька класична фiлософiя в особi таких видатних ii представникiв, як РЖ.Кант, Й.Фiхте, Ф.Шеллiнг та Г.Гегель.

Родоначальником нiмецького класицизму вважаiться фiлософ РЖммануiл Кант. Цiкавою i його соцiально-полiтична концепцiя, яка викладена в таких працях, як ВлОснови метафiзики моральностiВ», ВлКритика практичного розумуВ», ВлРЖдея загальноi iсторii у всесвiтньо-громадянському планiВ», ВлДо вiчного мируВ», ВлМетафiзичнi начала вчення про правоВ». Побудову суспiльно - фiлософськоi концепцii РЖ.Кант розпочинаi з твердження, навiяного творами Ж.-Ж.Руссо, про суверенiтет особистостi та об'iднану волю народу, представлену як суспiльний договiр в формi держави. Вiн заперечуi всякi становi нерiвностi та привiлеi, пiдкреслюi рiвнiсть громадян перед законом, сувереннiсть народноi влади. Оскiльки ж весь народ не можна залучити до управлiння державою, потрiбний правитель, влада якого не може бути зумовлена нiчим, крiм закону. Будь-яка народна смута та розбрат, виступи народу проти верховноi влади загрожують розпадом держави. Тому, на думку РЖ.Кант та, суспiльна злагода тримаiться не на революцiях чи повстаннях, а на покорi народу верховнiй владi, якого б походження вона не була. Нiяка революцiя не може удосконалити природу людини. Революцiя лише посилюi протистояння однiii групи людей другiй, стимулюi конфлiкти. Для суспiльноi злагоди потрiбнi двi речi: правова держава i категоричний моральний iмператив.

За РЖ.Кантом, правова держава ТСрунтуiться на поiднаннi волi осiб, що складають народ. Кожен громадянин маi право голосу i маi пiдкорятися лише тим законам, на введення яких вiн дав згоду. Державна влада повинна мати таку структуру: а) законодавча, б) виконавча, в) судова. Цим вимогам якнайкраще вiдповiдаi республiканський устрiй. РЖ.Кант обТСрунтовуi iдею рiвностi всiх перед законом. РЖншою засадою суспiльноi злагоди i моральне вдосконалення громадян за принципом Влчини так, як ти хотiв би, щоб iншi чинили стосовно тебеВ». Цей принцип фiлософ iменуi Влзолотим правилом моральностiВ». Вiн вбачаi в ньому унiверсальний засiб розумноi органiзацii суспiльства й приборкання одвiчно злоi природи людини.

РЖ.Кант бачить i намагаiться пояснити суперечливiсть суспiльноi iсторii та ii прогресу. РЖ хоч дii окремих людей здаються нам нiчим не зумовленими, всесвiтнiй iсторii притаманнi певнi закономiрностi. Основа iх - в дiяльностi людей. Природа створила людину такою, що без дiяльностi вона не витримаi боротьби з природою. В дiяльностi людина маi створювати себе i свiт, в якому живе. Проте парадокс полягаi у тому, що людина створюi певнi умови наприкiнцi життя. Тому створенi умови успадковуi нове поколiння. Саме в цьому РЖ.Кант вбачаi наступнiсть суспiльного розвитку i основу прогресу iсторii.

Розмiрковуючи над долею людства, РЖ.Кант прогнозуi вiчний мир, можливiсть якого гарантуi природа. Вiчний мир можливий лише в далекому майбутньому. Суспiльство повинно пiднятись до такого рiвня розвитку, вважаi фiлософ, щоб люди самi себе примусили досягти стану миру на засадах розуму.

Якщо РЖ.Кант пропагуi i прогнозуi людству вiчний мир, то iнший всесвiтньо вiдомий представник нiмецького класицизму в фiлософii - Г.Гегель - обстоюi Влвисоке призначення вiйниВ», яка Влзберiгаi моральне здоров'я наро

Вместе с этим смотрят:

"Зеленая Книга" Муаммара Аль-Каддафи

"Технiка тiла" Марсель Мосс

Cоциальные и психологические особенности безработных

РЖнновацiйнi форми i методи соцiальноi роботи з сiмтАЩiю

РЖнтерактивний пiдхiд в теорii соцiальноi роботи