Нестор Лiтописець про Золотi ворота

Реферат

на тему:

тАЬНестор Лiтописець про Золотi воротатАЭ

Виконав:

Учень 10-А класу

Сзш №286

Лiвак Ол.

Перегорнувши сторiнки лiтопису, вiд 1037 р. читаiмо: "У рiк 6545 [1037]. Заклав Ярослав город - великий Киiв, у цього Ж города ворота суть Золотii. Заклав вiн також церкву святоi Софii, премудростi Божоi, митрополiю, а по сiм церкву на Золотих воротах кам'яну, святоi Богородицi Благовiщення.. По сiм [вiн звiв] святого Георгiя [Побiдоносця] монастир i [монастир] святоi Орини".

Лiтописець з пафосом розповiдаi про будiвельну дiяльнiсть Ярослава Мудрого в Киiвi. Не варто, звичайно, розумiти його слова буквально. Мiсто Киiв давно вже iснувало й закладати його знову не було потреби. Лiтопис повiдомляi про заклаВндання нових укрiплень навколо розширеноi мiськоi териВнторii, так званого "мiста Ярослава". Щоб читачевi було зрозуВнмiло, про якi укрiплення йдеться, вiн Додаi, що в них "i Золотi ворота".

Далi мовиться про закладини митрополичого СофiйськоВнго собору - головного храму Киiвськоi Русi, будiвництво церВнкви Благовiщення на Золотих воротах i монастирiв Георгiя й РЖрини.

Дослiдники лiтопису давно вже помiтили, що всi цi грандiВнознi споруди не можна було побудувати протягом одного року. Вони дiйшли висновку, що пiд 1037 р, у лiтопису пiдбиваютьВнся пiдсумки й складаiться подяка Ярославовi Мудрому за його п'ятнадцяти-двадцятилiтню будiвельну дiяльнiсть у Киiвi. З повiдомлень лiтопису, на жаль, не можна встаноВнвити точну дату спорудження тiii чи iншоi будiвлi, а можна лише гадати про те, яка з них була зведена ранiше, а яка пiзнiше. Першим було побудоване "мiсто велике", потiм СоВнфiйський собор, надбрамна церква на Золотих воротах, моВннастирi Георгiя й РЖрини.

Щоправда, про будiвництво монастиря Георгiя бiльш точВнно можна судити завдяки дивом уцiлiлому iншому писемному джерелу, так званому прологовому "Сказанню про освяченВння церкви Георгiя в Киiвi перед воротами св. Софii".

Чому ж так детально ми аналiзуiмо лiтописний запис 1037 р.? По-перше, тому, що це одне з найперших повiдомлень Про Золотi ворота; по-друге, в ньому i цiкава деталь, що стосуiться iсторii спорудження iх. У запису спочатку йдеться про будiвВнництво "мiста великого", тобто укрiплень, потiм Софii i лише иiсля цього про церкву Благовiщення на Золотих воротах. Отже, деякий час головнi ворота нових укрiплень функцiоВннували без надбрамного храму. Адже не могли побудованi укВнрiплення залишатися взагалi без ворiт.

Звичайно, можна припустити, що лiтописець просто поcтавив попереду бiльш значну будiвлю -Софiйський собор, а потiм уже менш значну - церкву Благовiщення. ТакеприпуВнщення було б цiлком вiрогiдним, якби не iснувало ще одного писемного свiдчення, яке, можливо, i навiть бiльш раннiм, нiж лiтописний запис. Це написане в 1037-1050 рр. "Слово про Закон i Благодать" РЖларiона, наближеноi особи ЯрослаВнва Мудрого.

Дуже багато мiсця в "Словi" вiдведено дiяльностi ВолодиВнмира Святославовича. Його дiяння i дiяння бабунi ВолодиВнмира - княгинi Ольги порiвнюються автором з дiяльнiстю вiзантiйського iмператора Костянтина РЖ (334-337 рр.) та його матерi Олени, при яких християнство стало державною релiВнгiiю у Вiзантii. Пише РЖларiон i про продовжувача "добрих справ" Володимира - його сина Ярослава, котрий "незаверВншене тобою завершив", i перераховуi будiвлi, зведенi при ньому: Софiйський собор, укрiплення мiста, церква БлагоВнвiщення. Цiкаво, що таких будiвель вiн згадуi менше, нiж Нестор. Вiн складаi подяку Ярославовi Мудрому за споруВндження Софiйського собору, пишно прикрашеного "золотом i срiблом, камiнням дорогим та посудом", який встиг уже проВнславитися серед краiн, що оточували Киiвську Русь, i за споВнрудження церкви Благовiщення. РЖларiон жодним словом не згадуi монастирiв РЖеоргiя й РЖрини, якi, без сумнiву, мали бути поставленi ним у заслугу Ярославу.

Але найдивнiшим i навiть не це. Дякуючи за церкву БлагоВнвiщення, РЖларiон говорить про будiвництво ii не на Золотих воротах, як це зазначено в лiтопису, а на Великих воротах. Це пiдтверджуi правильнiсть читання й розумiння лiтописного запису 1037 р., згiдно з яким спочатку було побудоване укрiпВнлення з воротами, але без надбрамного храму, потiм Софiя i лише пiсля неi церква Благовiщення. РЖз "Слова" РЖларiона випВнливаi, що до спорудження надбрамного храму ворота називаВнлися Великими, а назва "Золотi", безперечно, пiзнiша.

Отже, з лiтописного запису 1037 р. та тАЬСловатАЭ РЖларiона можна почерпнути такi данi про Золотi ворота в Киiвi : вони були побудованi одночасно з укрiпленнями тАЬмiста ЯрославатАЭ, од-ночасно з Софiйським собором чи трохи ранiше вiд нього, тобто в 1037р. Спочатку ворота називалися Великими, Пiсля будiвництва Софii на воротах була споруджена церкпн БлагоВнвiщення. Треба думати, що промiжок часу, коли головнi мiськi ворота функцiонували без надбрамного храму, був нетрива-лим i не перевищував декiлькох рокiв.

Доповнити данi про Золотi ворота можна на пiдставi "СкаВнзання про освячення церкви Георгiя.." У ньому розповiдаiться, як Ярослав Мудрий задумав побудувати в Киiвi церкву на честь свого патрона Георгiя. Тут треба зазначити, що в давВннину багато хто мав двоi iмен: свiтське i християнське, хресВнтильне. Зокрема, християнське iм'я Ярослава Мудрого було Георгiй, а його дружини РЖнгiгерд - РЖрина. Ось тому вiн i вирiВншив побудувати один храм своiму патроновi Георгiю, а друВнгий - на честь РЖрини. РЖз "Сказання" стаi зрозумiло, що церква Георгiя була споруджена на початку 50-х рокiв XI ст., оскiльВнки ii освятив митрополит РЖларiон, перший митрополит, приВнзначений з русичiв, а не з грекiв, собором iпископiв у СоВнфiйському соборi в 1051 р.

У "Сказаннi" йдеться проте, що пiд час будiвництва церкви Георгiя виявилося мало робочоi сили. Тодi князь наказав споВнвiстити на торгу, що тим, хто працюi, платитимуть за день по ногатi "i стало багато працюючих". Для розрахунку з робiтниВнками "повелiв (князь. - С. В.) куни возити на возах у комари Золотих ворiт". Цим хутром з куниць i оплачувалась робота на будiвництвi. Хутро возили "в комари Золотих ворiт".

Виникаi запитання: що це за "комари"? У Давнiй Русi комаВнрами називалися склепiнчастi кам'янi перекриття у свiтських та культових будiвлях. Отже, вислiв "возили в комари ЗолоВнтих ворiт" можна розумiти так, що хутро куниць, призначеВнне для оплати робiт, звозили пiд склепiння Золотих ворiт. Варто зауважити, що груба помилка в читаннi й розумiннi цього термiна призвела до сумних наслiдкiв пiд час одного з дослiдженьЗолотих ворiт у першiй половинi XIX ст., про що йтиметься нижче.

Перед ученим, який звертаiться до того чи iншого писемВнного джерела, неминуче постаi запитання: наскiльки правдива iнформацiя, закладена в цьому джерелi, чи не перекруВнченi факти пiд час численних переписувань, чи не тенденВнцiйно вони висвiтленi? Така перевiрка потрiбна i в нашому випадку. Виявляiться, "Сказання" згадуiться вже в календарi Мстиславового РДвангелiя 1115 р., що збереглося до наших днiв i написане переписувачем Алексою на замовлення княВнзя Мстислава - сина Володимира Мономаха й правнука ЯросВнлава Мудрого, котрий князював тодi в Новгородi. А це ознаВнчаi, що "Сказанню" цiлком можна довiряти.

Отже, за писемними свiдченнями можна зробити висновок, що Ярослав Мудрий до 1037 р. побудував великi укрiплення навколо розширеноi частини верхнього мiста, Софiйський собор та церкву Благовiщення на Золотих воротах. СпоруВндження ж патрональних монастирiв Георгiя й РЖрини варто вiднести до пiзнiшого часу - 50-х рокiв XI ст.

Де ж була територiя розширеного Ярославом мiста, чи вiдомi ii межi та площа? Ще зовсiм недавно вiдповiсти на цi запитання було нелегко, тому що до середини XIX ст. пiд час планування вулиць залишки давнiх валiв поступово зникли. Пiвденна межа зi збереженими руiнами Золотих ворiт i пiвнiчна, що прилягала до давньоi частини Киiва - "мiста Володимира", не викликали в дослiдникiв особливих розхоВнджень. Бiльш чи менш чiткою була й захiдна межа, що прохоВндила по краю плато (нинi - вул. Ярославiв Вал), а ось щодо пiвденно-схiдноi межi "мiста Ярослава" тривалий час було багато суперечок i рiзних тлумачень.

З лiтописних джерел випливаi, що десь з цього боку розтаВншовувались Лядськi ворота, згаданi в опису боротьби за Киiв у 1151 р., коли його обложили вiйська В'ячеслава, РЖзяслава й Ростислава, що виступили проти Юрiя Долгорукого. Але де знаходилися цi ворота, було невiдомо.

Рис. 3.

План укрiплень

верхнього Киiва

вХРЖ-ХШст.:

1 - Золотi ворота;

2 -Львiвськi ворота;

3 -Лядськi ворота.

Бiльшiсть учених XIX ст. схилялася до того, що пiвденно-схiдна межа укрiплень XI ст. проходила по верхнiй частинi гори (приблизно по нинiшнiй вул. Володимирськiй). РЖ лише в наш час зтАЩявилися новi, ближчi до iстини думки. Зокрема, у 1948 р. опублiкували свiй план верхнього Киiва О. Тихонi) вич та М. Ткаченко; пiвденно-схiдну межу укрiплень еони провели не по верху гори, а вiд Золотих ворiт опустилися вниз, до сучасного майдану Незалежностi. Цей план, уточнеВнний i доповнений у результатi археологiчних дослiджень В. Богусевича та П. Раппопорта, проведених у 1952 р. бiля телецентру (вул. Мала Пiдвальна), найбiльш точно вiдбиваi межi укрiплень "мiста Ярослава" (рис. 3). Вони проходили вiд Золотих ворiт на пiвнiчний схiд у напрямку вул. Малоi Пiдвальноi до майдану Незалежностi, де й знаходилися Лядськi ворота, археологiчно зафiксованi в 1981 р. УкрiпленВння пiдiймались по вул. Костельнiй, огинали територiю МиВнхайлiвського монастиря й щiльно пiдходили до валiв "мiста Володимира", проходили вздовж вул. Великоi ЖитомирВнськоi до Львiвськоi площi, де розташовувались Львiвськi во-рота, далi на дiлянцi вiд Золотих ворiт до Львiвських укрiпВнлень - по краю плато (сучасна вул. Ярославiв Вал).

Довжина укрiплень "мiста Ярослава" становила 3,5км, вони охоплювали площу 80 га - у 8 разiв бiльшу вiд найдавнiшоi частини Киiва, "мiста Володимира".

Мiськi укрiплення були спорудженi з землi з дерев'яними конструкцiями (зрубами) всерединi. Висота величезного земВнляного валу з дерев'яною стiною, що була на ньому, та брустве-рами-заборолами сягала 16м. Установити це вдалося не вiдразу.

Головною спорудою, яка обумовила планування та архiтекВнтурне обличчя "мiста Ярослава", став Софiйський собор. З лiтописноi розповiдi вiдомо, що до спорудження собору це мiсце було "полемь вне града", де вiдбулася кровопролитна битва з печенiгами, яка вирiшила долю Русi й Киiва.

Як бачимо, в лiтописному текстi пiсля опису будiвництва "великого мiста", Софiйського собору та церкви БлаговiщенВння на Золотих воротах згадуються монастирi Георгiя й РЖриВнни. Недалеко вiд Софiйського собору, з його захiдного боку, пiд час археологiчних дослiджень знайдено залишки не двох, а трьох храмiв XI ст. Один розташований на схрещеннi вуВнлиць Володимирськоi та РЖрининськоi. Фундаменти й частиВнни стiн цiii будiвлi вiдкритi К. Лохвицьким у 1833 р. Залишки другого храму знайшли на схрещеннi вул. Рейтарськоi та Стрiлецького провулка, а фундаменти третьоi церкви того ж часу вiдкритi Д. Милiiвим у дворi житлового будинку на вул. Стрiлецькiй, що прилягаi до Софiйського заповiдника. СкаВнзати точно, яка з названих будiвель була церквою РЖрини, а яка церквою Георгiя, поки що важко.

У давнину вiд Золотих ворiт до Софiйських ворiт "мiста Володимира" проходила бiля Софiйського собору головна вулиця, частиною якоi нинi i вулицi Золотоворiтська та Во-лодимирська. Напрям ii був не випадковим: вона була проВндовженням давньоi дороги, що вела на пiвдень по "полю вне града" вiд Софiйських ворiт ще до розширення територii верхВннього мiста Ярославом.

Рис. 4.

Золотi ворота

в Константинополi

(РЖУст.). Реконструкцiя.

Перерахування лiтописцем пiд 1037 р. споруд Ярослава Мудрого мимоволi примушуi згадати видатне мiсто середньоВнвiчного свiту Царгород (Константинополь) - столицю Вiзантiйськоi iмперii, з якою Киiвська Русь була пов'язана тiсни-ми економiчними й культурними стосунками. У Царгородi були однойменнi будiвлi: головний храм iмперii Софiя КонВнстантинопольська, побудований за iмператора Юстинiана в 532 р. архiтекторами Анфiмiiм Тралльським та РЖсидором Милетським; недалеко вiд Софii - церква РЖрини; головним трiумфальним в'iздом у мiсто були Золотi ворота (рис. 4.). Схожiсть у назвах константинопольських та киiвських споВнруд автори XIX - початку XX ст. пояснювали наслiдуванням будiвель Царгорода.

Тут ми безпосередньо пiдiйшли до питання про назву ЗоВнлотих ворiту Киiвi, яку часто виводили з назви Золотих ворiт у Константинополi. Однак погодитися з тим, що тут було проВнсте запозичення, важко. Безперечно, головний храм КиiвВнськоi Русi - Софiйський собор - названо так пiд впливом гоВнловного храму Вiзантii - Софii Константинопольськоi.

Що стосуiться iнших будiвель, то можна засумнiватися в залежностi iхнiх назв вiд константинопольських. Нагадаiмо, що хрестильне iм'я Ярослава було Георгiй, а його дружини РЖнгiгерд - РЖрина. Якщо Ярослав задумав створити монастирi на честь свого та дружининого патронiв, то це зовсiм не стоВнсувалося того, чи були в Царгородi однойменнi храми, чи нi. А якби iмена патронiв Ярослава та РЖрини були iншими, то чи змусило б це вiдмовитися вiд будiвництва патрональних моВннастирiв у Киiвi? Звичайно, нi. Просто цi будiвлi мали б iншi назви. Треба думати, що в даному разi був простий збiг.

А тепер про назву Золотих ворiт. Вона й нинi часто вивоВндиться з назви Золотих ворiт у Константинополi. Але якщо згадаiмо, що РЖларiон назвав iх у своiму "Словi" Великими, а не Золотими, то вже це одне свiдчить, що вони побудованi не як наслiдування константинопольських. Якби споруджуВнвали iх за зразкоми константинопольських, то тодi з самого початку назвали б iх Золотими.

Крiм сказаного, зазначимо, що Золотi ворота в Царгородi в архiтектурному планi не мають нiчого спiльного з киiвсьВнкими. Вони мали трипрогонову трiумфальну арку. Головна, найвища арка призначалась для трiумфальних iмператорських процесiй. Киiвськi ж ворота були однопрогоновими (рис. 5). Рони прорiзували земляний вал, а не служили проходом у кам'янiй стiнi. Найважливiшою характерною рисою киiвВнських Золотих ворiт був надбрамний храм, на що досить рiдко можна було натрапити серед вiзантiйських будiвель.

РЖнша версiя щодо назви Золотих ворiт у Киiвi, напевно, з'яВнвилася з легкоi руки польського хронiста XV ст. Я. Длугоша, котрий писав: "Крiм того, щоб показати пишноту, як свою,

так i мiста, вiн (Ярослав. - С. В.) спорудив з великою щедрiсВнтю та розкiшнiстю ворота, поверненi в бiк Польщi, й наказав називати iх Золотими, тому що стулки цих ворiт та iхню баню прикрасив позолоченими листами".

Ми не знаiмо, якi писемнi джерела мав у своiму розпоряВндженнi Я- Длугош, говорячи про "позолоченiсть" стулок ЗоВнлотих ворiт у Киiвi, але його зауваження про позолочену баню надбрамноi церкви, на наш погляд, заслуговуi на значно бiльшу довiру. Вiдомо, що Золотi ворота лише одним РЖларiо-ном у його "Словi" названi Великими i що саме на них ЯросВнлав наказав побудувати надбрамний храм, пiсля чого в усiх iнших писемних джерелах називають iх лише Золотими. Таке перетворення видаiться вiрогiдним лише в тому разi, якщо надбрамний храм мав позолочену баню.

Мабуть, аналогом цьому i i назва собору Михайлiвського Золотоверхого монастиря в Киiвi. Маiмо на увазi МихайлiвВнську Золотоверху церкву, побудовану Святополком - МихайВнлом у 1108 р. Важко повiрити, що ця назва, яка трапляiться в багатьох списках лiтопису, i пiзнiшою припискою. У всякому разi, з XIV ст. вона зафiксована i в iнших писемних джерелах.

Отже, маiмо досить раннiй приклад того, як через позоВнлоту банi церква дiстала назву "Золотоверха". Тому цiлком iмовiрно, що й Золотi ворота в Киiвi так назвали з тiii ж причини. Хоча варто зазначити, що назва "Золотi" була траВндицiйною: ii мали ворота в багатьох давнiх мiстах (Спалато, РДрусалим, Трiр та iн.).

Пiзнiшi лiтописнi повiдомлення про Золотi ворота в РЖпат-ському лiтопису пов'язанi з тими чи iншими iсторичними подiяВнми, що вiдбувалися недалеко вiд них у XII ст.

Пiд 1146 р. лiтопис описуi битву пiд Киiвом РЖзяслава МстисВнлавовича з РЖгорем Ольговичем, яка повинна була вирiшити долю киiвського престолу. У вiйську РЖзяслава Мстиславовича були, як iх називаi лiтописець, "своi погани", тобто нехрещенi, язичники, кочовi союзнi племена - берендеi, коуi, тор-ки, печенiги. Узагальнювальна назва iх на Русi була "чорнi клобуки". Один з таких допомiжних загонiв, "..берендичi, переiхавши через [рiку] Либiдь, захопили РЖгорiв обоз перед Золотими воротами i пiд городами", тобто загiн берендеiв, переправившись через рiчку Либiдь, захопив обози вiйськ РЖгоря, що перебували на дорозi перед Золотими воротами.

Особливо цiкава згадка про киiвськi мiськi ворота, в тому числi й Золотi, i в лiтописнiй розповiдi про боротьбу за Киiв РЖзяслава Мстиславовича з Юрiiм Долгоруким. У 1151 р. Юрiй переправився з вiйськом через Днiпро нижче Киiва бiля Заруба. А вiйсько РЖзяслава Мстиславовича та його спiльникiв, очiкуючи Юрiя, розташувалося перед укрiпленнями мiста: "..невходячи в город, В'ячеслав [та] РЖзяслав стали оба табо-ром перед Золотими воротами коло яру, а РЖзяслав Давидовим став межи Золотими воротами i межи Жидiвськими, навпроВнти Бориславового двора.." Допомiжне вiйсько "своiх поган" розташувалося так: "А ковуi, i торки, i печенiги туди стали -од Золотих ворiт по тих садах до Лядських ворiт, а звiдти -аж до [урочища] Клова, i до [села] Берестового.."

Отже, РЖзяслав Мстиславович перед битвою став зi своiми вiйськами та обозами бiля Золотих ворiт коло мiсцевостi, що називалася Язина. Його спiльник РЖзяслав Давидович розтаВншував своi вiйсько мiж Золотими та Жидiвськими (ЛьвiвськиВнми) воротами, навпроти двору киiвського боярина БорислаВнва. Загони торкiв, печенiгiв, коуiв розтяглися по городах вiд Золотих до Лядських ворiт (перебували на нинiшньому майВнданi Незалежностi) i далi до Клова (вул. Шовковична) та БеВнрестового (нинi - Парк вiчноi слави).

Лiтописець, описуючи переговори РЖзяслава та його спiльВнникiв - дядька В'ячеслава i Ростислава - пiд час цiii битви з послом Юрiя, згадуi таку деталь, як iкона Богоматерi на ЗоВнлотих воротах: "РЖ сказав В'ячеслав, озирнувшись на святу Богородицю, що i над Золотими воротами: "А iй нас судити, Пречистiй Владичицi, iз сином своiм i Богом нашим, у сей вiк i в будучий". Це сказавши, вiн одпустив Юрiiвого мужа" (тобто посла. - С. В.).

Перша сутичка на березi рiчки Либедi виявилась невдалою для Юрiя. Його вiйсько було вiдтиснене й вiдступило воно ЗРЖ значними втратами до Бiлгорода. Мiж убитими лiтописець особливо вiдзначаi половця Севенча Боняковича: "..i багаВнтьох побили. Тут же i Севенча Боняковича, дикого половчаВннина, убили, який був прирiк: "Буду я рубати в Золотi ворота так, як i отець мiй". РЖ бiльше звiдти нi один чоловiк не переВнiхав уже на сю сторону". Цей "дикий половчанин", нахваляюВнчись порубати Золотi ворота, як i його батько, згадуi похiд свого батька - половецького хана Боняка.

У 1096 р. за князя Святополка РЖзяславовича Боняк здiйснив два неочiкуванi напади на Киiвську Русь i пiдiйшов до самого Киiва. У травнi цього ж року вiн пограбував передмiстя КиiВнва й спалив княжий двiр на Берестовому, а в липнi Боняк неВнсподiвано з'явився бiля Киiва й ледве не проникнув у мiсто. Напевно, пiд час цього походу Боняк, намагаючись увiйти в мiсто, "рубав у Золотi ворота", тобто його воiни зробили неВнвдалу спробу вирубати стулки Золотих ворiт.

Про це саме мрiяв i його син, половецький хан Севенч Бо-някович. Цiлком зрозумiло, що слова "дикого половчанина" "буду я рубати в Золотi ворота" мали прихований символiчВнний змiст. Вiн, безсумнiвно, мрiяв не лише порубати Золотi ворота, але й узяти Киiв приступом, за висловом лiтописця, "на спис". Напевне, це й привело Севенча Боняковича до участi в походi на Киiв у 1151 р.

У лiтопису пiд 1161 р. Золотi ворота згадуються пiд час наВнступу на Киiв РЖзяслава Давидовича, який боровся за КиiвВнський престол з Ростиславом Мстиславовичем. Вiйсько РЖзясВнлава Давидовича та його союзникiв перейшло замерзлий Днiпро бiля Вишгорода й наблизилось до пiвнiчно-захiдноi околицi мiста, вiдтiснивши в жорстокiй сутичцi вiйсько двоВнюрiдного брата Ростислава - дорогобузького князя ВолодиВнмира Андрiйовича. Половцi, що билися на боцi РЖзяслава ДаВнвидовича, прорубали дерев'яну стiну, яка йшла вiд гори до Днiпра. Це викликало панiку серед захисникiв: "..i побiгли берендичi: [однi] - до [урочища] Угорського, а другi - до ЗоВнлотих ворiт".

У згубний для Киiва 1240 р. незлiченнi полчища монголо-татар на чолi з ханом Батиiм пiдiйшли восени до мiста й обВнложили його. Оборону Киiва очолив воiвода Дмитр - мужнiй i досвiдчений воiн. Але сили були надто нерiвнi. Монголо-татари не вiдважились атакувати твердиню мiста - Золотi ворота. Для головного удару вони вiддали перевагу бiльш уразВнливому мiсцю бiля Лядських ворiт, там, де мiсцевiсть знижуВнвалась в бiк Хрещатицькоi долини. Поставивши "пороки" -метальнi гармати, вони день i нiч били по мiських укрiпленВннях. Потiм почався штурм. Кияни мужньо захищалися, але змушенi були вiдiйти до Десятинноi церкви й тут героiчно оборонялися до останку. Киiв було взято й пограбовано. Його мешканцiв убито, а тих, що залишилися живими, продано в рабство.

Те, що головний удар монголо-татари спрямували на Лядськi ворота, зовсiм не означаi, що вони не пробували атаВнкувати Золотi ворота. Пiд час археологiчних розкопок бiля Золотих ворiт, особливо у ровi перед ними (по вул. Золото-ворiтський проiзд), було знайдено нагромадження кiсток, метальних кам'яних ядер, скелетiв тощо.

Скупi лiтописнi повiдомлення про Золотi ворота дають змогу в найзагальнiших рисах зробити висновок про будiвВнлю. Це - могутня для свого часу оборонна споруда з надбрамним храмом, символ мiцностi оборони мiста. Недаремно "поВнрубати" Золотi ворота означало взяти мiсто штурмом.

Золотi ворота в Киiвi i рiдкiсною пам'яткою давньорусьВнкоi архiтектури, в якiй удало поiднались риси оборонноi та культовоi архiтектури Киiвськоi Русi.

Вместе с этим смотрят:

Авангардизм як явище архiтектури ХХ столiття

Автоматическая автозаправочная станция на 250 заправок в сутки

Амурський мiст

Анализ деятельности строительного предприятия "Луна-Ра-строй"

Анализ проектных решений 20-ти квартирного жилого дома