Цiни i цiноутворення у будiвництвi
ДОНБАСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМРЖЯ БУДРЖВНИЦТВА РЖ АРХРЖТЕКТУРИ
Кафедра ВлЕкономiка пiдприiмстваВ»
КОНСПЕКТ ЛЕКЦРЖЙ
Цiни i цiноутворення у будiвництвi
(для студентiв спецiальностi 7.050107 Економiка пiдприiмства)
Макiiвка 2003р.
Вступна лекцiя
1. Предмет, задачi i мета вивчення курсу
Метою вивчення дисциплiни i глибоке вивчення теорii i практики ринкового цiноутворення.
Предмет i задачi курсу. Предметом i вивчення закономiрностей ринковоi економiки, що враховуються при встановленнi цiн, а також процесiв i методiв цiноутворення.
Задачею i освоiння основних понять i економiчних категорiй, що використовуються в цiноутвореннi, вивчення сутностi ринковоi цiни, понять попиту та пропозицii, полiтики цiноутворення.
Цiноутворення являi собою процес формування цiни на чи товар послугу. Мають мiсце в основному двох систем цiноутворення: 1) централiзоване, котре припускаi формування цiн державними органами на основi витрат виробництва i звертання i 2) ринкове, засноване на базi взаiмодii попиту та пропозицii.
Цiни i цiноутворення i одним iз ключових елементiв ринковоi економiки. Цiна це складна економiчна категорiя, у якiй перетинаються практично всi основнi проблеми розвитку економiки, i суспiльства в цiлому. У першу чергу це вiдноситься до виробництва i реалiзацii товарiв, формуванню iхньоi вартостi, до створення, розподiлу i використанню валового внутрiшнього продукту (ВВП) i нацiонального доходу.
Цiна i однiii з найбiльш складних економiчних категорiй. Для ii правильного розумiння необхiдно мати представлення про те, що лежить в основi цiни, якi об'iктивнi економiчнi закони впливають на процеси цiноутворення i рух цiн. Цiна окремого товару може вiдхилятися вiд його вартостi пiд впливом випадкових ринкових факторiв.
РЖснують двi основнi теорii цiни. На думку прихильникiв однiii теорii, цiна товару виражаi його вартiсть. Прихильники iншоi теорii вважають, що цiна товару являi собою суму грошей, що покупець готовий заплатити за товар визначеноi корисностi.
Розробка теорii цiни вiдноситься до ранньоi стадii розвитку капiталiзму. Для цiii стадii була характерна витратна теорiя цiни, яскравими представниками якоi були Вiльям Петтi, Адам Смiт i Давид Рiкардо. Саме вони заклали основи вартiсноi теорii цiни, вiдповiдно до якоi вартiсть товару визначаiться кiлькiстю працi, необхiдного для його виробництва.
Прихильником вартiсноi теорii цiни був К. Маркс iз його навчанням про абстрактну працю як об'iктивноi субстанцii вартостi. Сутнiсть цiii концепцii полягаi в наступному: товар маi, вартiсть i цiну.
Вартiсть - це втiленi в товарi суспiльно кориснi витрати працi, але не всякi, а тiльки вiдповiднi середньоi (для даного перiоду) умовам, вмiлостi й iнтенсивностi працi.
Оскiльки всякий товар i результат працi, те це робить усi товари якiсно однорiдними, а отже, порiвнянними i порiвнянними. При такому пiдходi праця, втiлена в товарах, також стаi якiсно однорiдним, працею ВлузагалiВ», позбавленим конкретики. В економiчнiй теорii така праця прийнята називати абстрактним.
РЖнша концепцiя пояснюi цiну товару сумою грошових витрат у найкращому варiантi використання виробничих ресурсiв. У цьому випадку ринкова цiна товару залежить не стiльки вiд витрат виготовлювача, скiльки вiд оцiнки корисностi таких витрат покупцем. При цьому цiна i самостiйною внестоiмостною величиною, для визначення якоi оцiнка покупця бiльш значима, чим витрати виробника.
Задача сучасноi економiчноi теорii полягаi в тiм, щоб синтезувати обидва пiдходи до цiноутворення, сполучивши в цiнi Влоб'iктивнiстьВ» (вартiсть) i Влсуб'iктивнiстьВ» (кориснiсть) товару.
Кiлькiсне визначення витрат на виробництво i реалiзацiю товарiв i послуг було i залишаiться об'iктивною потребою i реальнiстю в будь-якiй суспiльно-економiчнiй формацii.
Процес формування витрат в умовах ринкових вiдносин вiдбуваiться на базi ринкових цiн i вимагаi вiдшкодування усiх витрат, зв'язаних зi здiйсненням процесiв виробництва i реалiзацii товарiв за рахунок доходiв, отриманих вiд iхнього продажу.
Фiрми, що не забезпечують такi умови, розоряються i гинуть, а iхнi мiсце займають iншi фiрми, що мають бiльш низькi витрати на виробництво i реалiзацiю товарiв. Вони одержують бiльш високi доходи, що забезпечують iм умови для здiйснення нормального процесу вiдтворення.
2. РЖнформацiйна база курсу
1. Александров В.Г. Цiноутворення в будiвництвi. тАУСпб.: Питер, 2001. тАУ352с.
2. Цацулiн А.Н Цiноутворення в системi маркетингу. - М.: РЖнформацiйно-видавничий будинок тАЬФiлiнтАЭ 1997. тАУ296с.
3. Цiни i цiноутворення. Пiдручник для вузiв 3-i изд. Пiд. ред. В.Е. Есiпова: -Спб: Видавництво ВлПитерВ», 1999. тАУ464с.
4. Цiни i цiноутворення. Пiдручник для вузiв. Пiд. ред. И.К. Салiмжанова. тАУ М.: ЗАТ ВлФiнстатiнформВ», 1999. тАУ224с.
5. Шуляк П.Н. Цiноутворення. Учбово-практичний посiбник. 3-i изд. перераб. i доп. -М.: Видавничий будинок ВлДашков i КоВ», 2000. тАУ192с.
3. Функцii цiни
Цiна виконуi рiзнi економiчнi функцii: облiкову, розподiльну, стимулюючу i регулюючу.
Облiкова функцiя забезпечуi еквiвалентнiсть обмiну, тобто виторг вiд реалiзацii продукцii (робiт, послуг) за iнших рiвних умов забезпечуi вiдшкодування витрат на виробництво i реалiзацiю, а також утворення прибутку в розмiрi, що дозволяi удосконалювати i розвивати виробництво, пiдвищувати життiвий рiвень працiвникiв. Цю функцiю цiни виконують завжди. Знаючи, у що обходиться та чи iнша продукцiя, можна за допомогою цiн порiвнювати рiзнi ii види, а також виражати в грошовому вимiрi будь-яка кiлькiсть продукцii i послуг.
Розподiльна функцiя складаiться в розподiлi доходу мiж виробниками i споживачами. Якщо цiна товару вище його вартостi, то виробник вiдшкодовуi своi витрати i дiстаi прибуток. Якщо ж цiна нижче вартостi, то виробник працюi собi в збиток. Отже, розподiльна функцiя цiни виражаi напрямок розподiлу - на користь чи виготовлювача споживача.
Стимулююча функцiя. Суть ii полягаi в тому, що пiдвищенi цiни стимулюють пiдприiмства до випуску прогресивних i дефiцитних видiв продукцii, а зниженi тАФ до зняття з виробництва застарiлоi продукцii.
Регулююча функцiя виражаiться в балансуваннi попиту та пропозицii. У тих випадках, коли немаi можливостi досягти вiдповiдностi попиту та пропозицii шляхом змiни обсягу чи виробництва це недоцiльно, у цьому випадку використовуiться iнструмент цiни. У машинобудуваннi вiн застосовуiться як стосовно засобiв виробництва (наприклад, зниженi цiни на сiльськогосподарську технiку), так i стосовно споживчих товарiв тривалого користування (наприклад, пiдвищенi цiни на легковi автомобiлi).
Функцii цiн взаiмозалежнi й утворять iдину систему, хоча iхня дiя багато в чому взаiмно перекриваiться, чим порозумiваються труднощi практичного цiноутворення.
Тема 1. Витрати виробництва, витрати пiдприiмства
1. Поняття собiвартiсть продукцii i ii економiчна сутнiсть
Витрати суспiльноi працi, у грошовому вираженнi, утворять витрати виробництва, що iснують завжди незалежно вiд суспiльноi форми виробництва. Важливо з'ясувати, хто несе цi витрати.
З позицiй суспiльства витрати виробництва рiвнi повними, тобто суспiльно необхiдним витратам працi.
З позицiй пiдприiмства до складу витрат входять лише витрати на сировину i матерiали, паливо й енергiю, амортизацiю основних засобiв, витрати на оплату працi. РЖншими словами, витрати пiдприiмства включають частина витрат суспiльно необхiдноi працi на виробництво товарiв i тому менше витрат суспiльства на величину прибавочного продукту.
У реальному економiчному життi iндивiдуальнi витрати окремих пiдприiмств можуть вiдхилятися вiд рiвня суспiльно необхiдних витрат працi: якщо вони перевищують цей рiвень, виходить, пiдприiмство збиткове. В умовах ринковоi економiки збитковi пiдприiмства i фiрми розоряються, а в умовах плановоi - знаходяться на дотацii держави. Пiдприiмства, що мають витрати нижче суспiльно необхiдних, збагачуються. У тому випадку, коли витрати пiдприiмства знаходяться на рiвнi суспiльно необхiдних витрат працi, воно тiльки вiдшкодовуi своi витрати, не маючи можливостi накопичувати засобу для розвитку виробництва i полiпшення соцiального стану своiх працiвникiв.
Витрати пiдприiмства виступають у формi собiвартостi продукцii. Собiвартiсть продукцii видiляiться з ii загальноi вартостi як особлива економiчна категорiя.
Кожне пiдприiмство незалежне вiд форми власностi повинне вiдшкодовувати затрачуванi iм ресурси в розмiрi собiвартостi, щоб мати можливiсть безперебiйноi роботи.
Пiдприiмства (фiрми), що займаються виробничою дiяльнiстю, визначають витрати виробництва, а фiрми, що здiйснюють збутову, постачальницьку, торгово-посередницьку дiяльнiсть - витрати звертання.
Конкретний склад витрат, що можуть бути вiднесенi на витрати виробництва i звертання, практично у всiх краiнах регулюiться законодавчо. Це зв'язано з особливостями податковоi системи i необхiднiстю розрiзняти витрати пiдприiмства (фiрми) по джерелах iхнього вiдшкодування ( що включаiться в собiвартiсть продукцii i, отже, що вiдшкодовуiться за рахунок цiн на неi, i вiдшкодовуваiться з прибутку, що залишаiться в розпорядженнi пiдприiмства пiсля сплати податкiв i iнших обов'язкових платежiв).
В Украiнi дii положення про складi витрат виробництва (обороту) на пiдприiмствах i в органiзацiях.
Постановою Кабiнету Мiнiстрiв Украiни № 473 вiд 26.04.96 р. затверджене "Типове положення по плануванню, облiку i калькулюванню собiвартостi продукцii (робiт, послуг) у промисловостi". Воно встановлюi iдинi принципи формування витрат на виробництво для пiдприiмств Украiни незалежно вiд форм власностi.
Собiвартiсть - це вираженi в грошовiй формi поточнi витрати пiдприiмства на виробництво i збут продукцii, виконання робiт i надання послуг.
Оскiльки собiвартiсть вiдбиваi тiльки поточнi витрати на виробництво i збут продукцii (робiт, послуг), то цим вона принципово вiдрiзняiться вiд одноразових капiтальних вкладень (iнвестицiй), що створюють основнi фонди. Це означаi, що за рахунок собiвартостi не можна поповнювати запаси, створювати ресурси.
Для планування, облiку й аналiзу господарськоi дiяльностi, виявлення джерел зниження i прогнозування собiвартостi витрати класифiкуються в групи, однорiднi по визначенiй ознацi.
При визначеннi витрат на виробництво по пiдприiмству (фiрмi) у цiлому вони групуються по iхньому економiчному змiсту.
Видiляються наступнi елементи витрат:
тАв матерiальнi витрати (за винятком вартостi оборотних вiдходiв),
тАв витрати на оплату працi,
тАв вiдрахування на соцiальнi заходи,
тАв амортизацiя основних фондiв,
тАв iншi витрати.
До матерiальних витрат вiдноситься вартiсть:
тАв сировини i матерiалiв, що здобуваються в стороннiх пiдприiмств i органiзацiй i входять до складу виготовленоi продукцii, утворити ii основу, чи i необхiдним компонентом при виготовленнi продукцii (робiт, послуг);
тАв покупних матерiалiв, що комплектують виробiв i напiвфабрикатiв, що використовуються в процесi виробництва продукцii (робiт, послуг) для забезпечення нормального технологiчного процесу, пiдлягають чи монтажу додатковiй обробцi на даному пiдприiмствi, використовуються для упакування чи продукцii для iнших виробничих чи господарських нестаткiв, а також запасних частин для ремонту устаткування, iнструментiв, пристосувань, iнвентарю, приладiв, лабораторного устаткування й iнших засобiв працi, що не належать до основних виробничих фондiв;
тАв придбаних у стороннiх пiдприiмств i органiзацiй палива й енергii усiх видiв, затрачуваних на технологiчнi й iншi виробничi потреби пiдприiмства (фiрми);
тАв робiт i послуг виробничого характеру, що виконуються стороннiми чи пiдприiмствами структурними пiдроздiлами пiдприiмства i не належать до основного виду дiяльностi.
До витрат на оплату працi вiдносяться:
тАв заробiтна плата працiвникiв за виконану роботу, обчислена по тарифних ставках, посадовим окладам i командировочним розцiнкам згiдно прийнятим на пiдприiмствi (фiрмi) системам оплати працi;
тАв надбавки i доплати до тарифних ставок i окладiв у розмiрах, передбачених законодавством;
тАв оплата вiдповiдно до чинного законодавства щорiчних вiдпусток, перерв у роботi матерiв для годiвлi дитини, оплата працi працiвникiв молодше вiсiмнадцяти рокiв при збереженнi тривалостi iхнього робочого дня, оплата часу, зв'язаного з виконанням державних обов'язкiв i проходженням медичних оглядiв;
тАв одноразовi винагороди за вислугу рокiв вiдповiдно до чинного законодавства;
тАв оплата навчальних вiдпусток працiвникам, що учаться на заочних вiддiленнях професiйно-технiчних i вищих навчальних закладiв, у заочнiй аспiрантурi, вiдповiдно до чинного законодавства;
тАв iншi витрати, що вiдповiдно до встановленого порядку включаються у витрати на оплату працi.
До вiдрахувань на соцiальнi заходи вiдносяться обов'язковi вiдрахування по встановленим законодавством нормам на державне соцiальне страхування, у пенсiйний фонд i фонд по безробiттю вiд витрат на оплату працi працiвникiв, зайнятих у виробництвi вiдповiдноi продукцii (робiт, послуг). Розмiр вiдрахувань на фiнансування заходiв щодо реалiзацii Закону Украiни "Про статус i соцiальний захист громадян, що постраждали в результатi Чорнобильськоi катастрофи" також визначаiться по встановлених нормах вiд витрат на оплату працi.
Амортизацiя основних фондiв включаi суму амортизацiйних вiдрахувань на повне вiдновлення основних виробничих фондiв, обчислену вiд iхньоi балансовоi вартостi по затвердженим у встановленому порядку нормам, включаючи також прискорену амортизацiю iхньоi активноi частини.
До iнших витрат вiдносяться:
витрати на оплату вiдсоткiв за короткостроковi кредити банкiв;
платежi по обов'язковому страхуванню майна пiдприiмства, що входить до складу виробничих фондiв;
оплата послуг банкiв за виконання вiдповiдно до укладених договорiв торгово-комiсiйних операцiй iз платiжними документами;
податки, збори й iншi обов'язковi платежi, передбаченi законодавством;
оплата послуг зв'язку й iнших витрат, що включаються в собiвартiсть продукцii (робiт, послуг), але не вiдносяться до ранiше перерахованих витрат.
Таке угруповання використовуiться для складання кошторису витрат у цiлому по пiдприiмству (фiрмi), а також для розрахунку бiзнес-планiв фiрм, i приводиться в звiтностi в обсязi, що охоплюi усi витрати даного перiоду, незалежно вiд того, що деяка частина з них може бути не зв'язана безпосередньо з дiяльнiстю по виробництву продукцii.
2. Види собiвартостi продукцii
По етапах формування витрат у залежностi вiд ступеня готовностi, мiсця iхнього здiйснення й обсягу розрiзняють наступнi види собiвартостi продукцii: технологiчну, цехову, виробничу, повну.
Технологiчна собiвартiсть - це сума витрат на здiйснення технологiчного процесу виготовлення продукцii, за винятком витрат на покупнi деталi i вузли.
До складу технологiчноi собiвартостi входять наступнi витрати:
тАв на сировину, матерiали, паливо, енергiю;
тАв на технологiчнi нестатки;
тАв на заробiтну плату виробничих робiтникiв з нарахуваннями;
тАв на технологiчне обслуговування, ремонт i амортизацiю устаткування, покупку iнструментiв i пристосувань, мастильних, охолодних i обтиральних матерiалiв.
Цехова собiвартiсть включаi усi витрати цеху на виробництво продукцii:
тАв технологiчну собiвартiсть;
тАв вартiсть напiвфабрикатiв i послуг iнших пiдроздiлiв;
тАв витрати на покупнi комплектуючi вироби;
тАв витрати на керування й обслуговування виробництва в межах цеху.
Виробнича собiвартiсть являi собою суму витрат пiдприiмства на виробництво продукцii i включаi цехову собiвартiсть i загальногосподарськi витрати по пiдприiмству:
на змiст адмiнiстративно-технiчного персоналу пiдприiмства;
амортизацiйнi вiдрахування вiд вартостi будинкiв i споруджень загальногосподарського призначення, iхнiй змiст i ремонт;
витрати на охорону працi i технiку безпеки;
на дослiдницькi i дослiдно-конструкторськi роботи;
на пiдготовку кадрiв, вiдрядження;
обов'язковi платежi (страхування майна, платежi за забруднення природного середовища).
Повна собiвартiсть являi собою суму витрат пiдприiмства на виробництво i збут продукцii по видах i вiдрiзняiться вiд виробничоi на величину невиробничих (комерцiйних) витрат, зв'язаних з реалiзацiiю продукцii. До них вiдносяться витрати на вивчення ринку, рекламу продукцii, тару, упакування, комiсiйнi виплати органiзацiям збуту, проведення виставок.
Повна собiвартiсть визначаiться по реалiзованiй продукцii. Вона служить базою цiни товару i ii нижньою границею для товаровиробника.
Цiна одиницi продукцii для окремого пiдприiмства i iндивiдуальною собiвартiстю. При визначеннi цiни одиницi продукцii, виготовленоi на декiлькох пiдприiмствах, об'iднаних у чи корпорацiю холдингову компанiю з централiзованим розрахунком цiн, враховуiться, що рiвень iндивiдуальноi собiвартостi на рiзних пiдприiмствах може iстотно розрiзнятися в результатi рiзного iхнього технiко-економiчного рiвня. У цьому випадку користаються показником средньогалузевоi собiвартостi продукцii конкретного виду, що розраховуiться по формулi середньоi арифметичноi величини.
У процесi керування i планування розрiзняють кошторисну i нормативну собiвартостi.
Кошторисна собiвартiсть визначаiться на основi тимчасовоi технологii i по укрупнених нормах використання робочого часу, устаткування i матерiалiв. Вона використовуiться для обТСрунтування разових чи тимчасових цiн на продукцiю.
Нормативна собiвартiсть визначаiться на основi дiючоi технологii i нормативного методу облiку виробництва, тобто виходячи з рiвня дiючих на пiдприiмствi на початок кожного мiсяця норм витрати сировини, матерiалiв, палива, енергii усiх видiв (електроенергii, води, пари, стиснутого повiтря i т.п.), покупних напiвфабрикатiв, вiдрядних розцiнок по заробiтнiй платi, посадових окладiв, норм обслуговування устаткування.
3. Класифiкацiя витрат у калькуляцiйному розрiзi
Для визначення собiвартостi по об'iктах виникнення i по призначенню користаються угрупованням витрат у калькуляцiйному розрiзi (по статтях витрат). Отже, калькуляцiя, на вiдмiну вiд витрат на виробництво, враховуi витрати вiдповiдно до iх призначення i мiсця, де вони виробляються.
У цьому випадку витрати на виробництво враховуються по наступним статтях калькуляцiйного листа:
1) сировина й основнi матерiали за винятком поворотних вiдходiв;
2) покупнi комплектуючi вироби i напiвфабрикати, включаються не в основнi фонди;
3) додатковi чи допомiжнi матерiали;
4) паливо на технологiчнi нестатки;
5) енергетичнi витрати на технологiчнi нестатки;
6) заробiтна плата виробничих робiтникiв;
7) нарахування на заробiтну плату (вiдрахування на соцiальнi заходи й у Фонд лiквiдацii наслiдкiв Чорнобильськоi катастрофи);
8) вiдшкодування зносу iнструментiв i пристосувань цiльового призначення;
9) витрати на змiст i експлуатацiю устаткування;
10) амортизацiя основних засобiв;
11) робота транспортних цехiв (усерединi заводський транспорт);
12) iншi цеховi витрати;
13) витрати на пiдготовку й освоiння виробництва;
14) iншi виробничi витрати;
15) загальнозаводськi витрати;
16) утрати вiд шлюбу;
17) невиробничi (комерцiйнi) витрати.
У машинобудуваннi, крiм зазначених статей витрат, видiляються ще транспортно-заготiвельнi витрати по постачанню пiдприiмства сировиною, матерiалами, покупними напiвфабрикатами i комплектуючими виробами.
Така класифiкацiя витрат дозволяi визначити собiвартiсть одиницi продукцii, а також товарну i реалiзовану продукцiю по повнiй собiвартостi.
Усi витрати в калькуляцiйному розрiзi пiдроздiляються:
тАв по характерi участi у виробничому процесi - на основнi, безпосередньо зв'язанi з виробничим процесом, i накладнi, зв'язанi з обслуговуванням виробництва i керуванням;
тАв по способi вiднесення на собiвартiсть окремого виду продукцii - на прямi i непрямi.
До прямих вiдносяться витрати, що можуть бути прямо включенi в собiвартiсть окремих видiв продукцii на основi встановлених норм (основнi i допомiжнi матерiали, напiвфабрикати i покупнi вироби, паливо й енергiя для технологiчних нестаткiв, заробiтна плата виробничих робiтникiв).
До непрямого вiдносяться витрати, зв'язанi з роботою чи цеху пiдприiмства (фiрми) у цiлому, i iхнiй не можна прямо вiднести на собiвартiсть конкретного виду продукцii (витрати по змiсту й експлуатацii устаткування, знос iнструментiв i пристосувань, транспортнi витрати, цеховi, загальнозаводськi i невиробничi витрати). Непрямi витрати включаються в собiвартiсть шляхом iхнього розподiлу мiж видами продукцii, що випускаються, пропорцiйно якiй-небудь умовнiй базi (яка регламентуiться галузевими iнструкцiями);
4. Класифiкацiя витрат у залежностi вiд кiлькостi продукцii, що випускаiться
У залежностi вiд кiлькостi продукцii, що випускаiться, усi витрати на ii виробництво i збут подiляються на умовно-постiйнi (непропорцiйнi) i перемiннi (пропорцiйнi).
Умовно-постiйнi витрати не залежать вiд змiни обсягу виробництва за умови максимального використання дiючих виробничих потужностей пiдприiмств.
У собiвартостi одиницi продукцii постiйнi витрати змiнюються назад пропорцiйно змiнi обсягу виробництва.
До умовно-постiйних витрат вiдносяться амортизацiя основних засобiв, заробiтна плата управлiнського персоналу i робочих-повременщиков, орендна плата за примiщення й устаткування, комунальнi послуги й iн.
Загальна сума умовно-постiйних витрат розраховуiться в цiлому по пiдприiмству i його структурним пiдроздiлам, потiм по кожнiй статтi витрат у калькуляцii собiвартостi визначаiться iхня частка в залежностi вiд технологiчних умов виробництва. Ставка умовно-постiйних витрат на кожнiм пiдприiмствi визначаiться пiсля детального аналiзу витрат з облiком технiчних i органiзацiйних умов його роботи.
Перемiннi витрати змiнюються пропорцiйно обсягу що випускаiться продукцiя. У собiвартостi одиницi продукцii вони залишаються незмiнними (при постiйних нормах витрати сировини, матерiалiв, палива, окремих видiв енергii i постiйних цiн). Цi витрати можуть бути розрахованi на кожен вид продукцii виходячи з норм витрати i цiни одиницi ресурсу.
До перемiнного вiдносяться витрати на сировину i матерiали, заробiтна плата робiтникiв-вiдрядникiв, транспортнi послуги по перевезенню сировини, готовоi продукцii й iн.
Деякi витрати розглядають як частково перемiннi, що представляють собою суму перемiнних i постiйних витрат. До них вiдносяться:
витрати на змiнне устаткування, iнструмент, малоцiннi i що швидко зношуються предмети;
витрати на змiст i експлуатацiю основних засобiв;
заробiтна плата виробничих робiтникiв з нарахуваннями;
загальвиробничi витрати.
Сума перемiнних i умовно-постiйних витрат утворить собiвартiсть продукцii.
Тема 2. Прибуток, норма прибутку
1. Поняття прибуток i ii економiчна сутнiсть
Любою товаровиробник при плануваннi своii дiяльностi виходить з того, щоб не тiльки вiдшкодувати витрати на виробництво i збут продукцii, але й одержати визначену суму прибутку, що виступаi як реалiзована прибавочна вартiсть.
Прибуток i одним з найважливiших показникiв фiнансовоi дiяльностi, по якому визначаiться рейтинг пiдприiмства (фiрми). Наявнiсть прибутку свiдчить про ефективнiсть виробництва, про благополучний фiнансовий стан пiдприiмства. Це одне з основних джерел нагромаджень i утворення фiнансових ресурсiв пiдприiмств i держави.
Прибуток це частина валового доходу пiдприiмства (фiрми) за винятком усiх витрат на виробничу i комерцiйну дiяльнiсть.
Валовий доход являi собою загальну суму доходу вiд, усiх видiв дiяльностi пiдприiмства (фiрми).
Валовий доход включаi:
тАв загальнi доходи (виторг) вiд реалiзацii товарiв (робiт, послуг), у тому числi допомiжних i обслуговуючих виробництв, а також вiд реалiзацii цiнних паперiв;
тАв доход вiд здiйснення банкiвських, страхових i iнших операцiй по наданню фiнансових послуг, торгiвлi валютними цiнностями, цiнними паперами, борговими зобов'язаннями i вимогами;
тАв доходи вiд товарообмiнних (бартерних) операцiй, вiд операцiй з розрахунками в iноземнiй валютi;
тАв доходи вiд спiльноi дiяльностi, вiд здiйснення операцiй лiзингу (оренди), а також у виглядi дивiдендiв, вiдсоткiв;
тАв доходи вiд позареалiзацiйних операцiй.
З валового доходу виключаються:
тАв суми акцизного збору, податку на додаткову вартiсть, мита, митних зборiв i iн.;
тАв iншi суми, визначенi законодавством.
Скоректований валовий доход - рiзниця мiж валовим доходом i сумами, що виключаються з нього.
Валовi витрати - сума витрат пiдприiмства в грошовiй, матерiальнiй i нематерiальнiй формах, що здобуваються цим пiдприiмством для iхнiй наступного використання у власнiй господарськiй дiяльностi.
Вiдповiдно до Закону Украiни "Про оподаткування прибутку пiдприiмств" вiд 22 травня 1997 р. прибуток визначаiться шляхом зменшення скоректованого валового доходу на суму валових витрат i амортизацiйних вiдрахувань.
Прибуток i основним фiнансовим джерелом сплати податкiв, розвитку пiдприiмства, науково-технiчного удосконалення його матерiальноi бази, усiх форм iнвестування. Отже, уся дiяльнiсть пiдприiмства повинна бути спрямована на те, щоб забезпечити збiльшення чи прибутку стабiлiзувати ii на досягнутому рiвнi.
Розрiзняють необхiдний i граничний прибуток. Необхiдний прибуток характеризуi суму, достатню для пiдтримки виробничо-господарськоi дiяльностi пiдприiмства (фiрми) при досягнутих обсягах випуску продукцii (робiт, послуг). Розмiр необхiдного прибутку для товаровиробника визначаiться рiшенням двох задач: забезпеченням конкурентноздатностi продукцii i можливiстю рiзних виплат працюючим у виглядi дивидендiв, премiй i задоволення iхнiх соцiальних нестаткiв. Сума необхiдного прибутку спiввiдноситься iз собiвартiстю продукцii.
Граничний прибуток може бути гранично високоi i гранично низкою. Границi гранично високого прибутку не iснуi, тому що будь-яке пiдприiмство (фiрма) прагне до одержання як можна бiльшого прибутку вiд результатiв своii дiяльностi. Гранично низький прибуток характеризуi мiнiмальну вигоду виробника, нижче якоi процес виробництва стаi безглуздим.
2. Види прибутку
Основна частка в прибутку пiдприiмства належить прибутку вiд реалiзацii продукцii, що залежить вiд обсягу зробленоi (реалiзованоi) продукцii, ii собiвартостi i цiни.
Чим бiльше пiдприiмство зробить i реалiзуi продукцii, тим за iнших рiвних умов воно одержить велику суму прибутку; чим нижче витрати на виробництво i збут продукцii, тим при незмiннiй цiнi вище прибуток. Якщо продукцiя вiдрiзняiться вiд аналога бiльш високими якiсними характеристиками, вона може бути реалiзована по бiльш високiй цiнi.
Однак господарська дiяльнiсть пiдприiмств не обмежуйся тiльки виготовленням i реалiзацiiю товарноi продукцii.
Багато пiдприiмств мають на своiму балансi автогосподарство, пiдсобне сiльське господарство, фiрмову мережу по технiчному обслуговуванню i продажу виробiв власного виробництва й iншi допомiжнi непромисловi господарства. Доходи вiд продукцii непромислових виробництв (робiт, послуг), вiд реалiзацii матерiалiв, засобiв працi, нематерiальних активiв (права на користування об'iктами промисловоi власностi - винаходами, товарними знаками, знаками обслуговування, промисловими зразками, об'iктами iнтелектуальноi власностi - програмним забезпеченням, банками знань, ноу-хау, рацiоналiзаторськими пропозицiями i т.п.) не включаються у вартiсть реалiзованоi продукцii, а враховуються окремо як "РЖнша реалiзацiя". Перевищення доходiв по цiй статтi над витратами утворить прибуток вiд iншоi реалiзацii.
Пiдприiмства здiйснюють операцii, не зв'язанi зi збутом продукцii (робiт, послуг) вони називаються позареалiзацiйнi. До них вiдносяться: пайова участь у спiльних пiдприiмствах, розмiщення на депозитних рахунках банкiв тимчасово вiльних засобiв, надходження ранiше списаних боргiв, чи сплата надходження штрафiв, пенi, неустойок, а також змiни валютних курсiв i т.п. Рiзниця суми засобiв, отриманих пiдприiмством вiд позареалiзацiйних операцiй, i суми витрат по цих операцiях, утворить прибуток вiд позареалiзацiйних операцiй.
Загальна сума прибутку, отримана пiдприiмством у результатi виробничо-господарськоi дiяльностi, називаiться балансовим прибутком.
Чистий прибуток це рiзниця мiж балансовим прибутком i сумою податкiв, який необхiдно виплатити вiдповiдно до дiючого законодавства. Порядок використання чистого прибутку визначаi власник пiдприiмства або уповноважений iм орган вiдповiдно до Статуту пiдприiмства. Як правило, вона витрачаiться на соцiально-економiчнi цiлi пiдприiмства: iнвестицii в розвиток виробництва, створення фiнансового резерву, фiнансування соцiально-культурноi сфери, вiдрахування у фонд оплати працi понад заробiтну плату, створення благодiйних фондiв i т.п.
Прибуток, що розподiляiться, це рiзниця мiж чистим прибутком i сумою боргiв i вiдсоткiв за довгостроковi кредити.
3. Розподiл i використання прибутку
Розподiл прибутку на пiдприiмствах рiзних форм власностi маi загальнi закономiрностi i специфiчнi особливостi.
На пiдприiмствах державноi форми власностi прибуток, що розподiляiться, подiляiться на три фонди: технiчного розвитку виробництва, соцiально-культурноi сфери i заохочення.
Оренднi пiдприiмства з оподатковуваного прибутку в першу чергу сплачують орендну плату, а потiм усi податки з урахуванням пiльг. РЖз суми розподiляемого прибутку, крiм фондiв, утворених на держпiдприiмствах, створюiться фонд ризику, що i фiнансовим компенсатором можливих вiдхилень вiд нормального використання засобiв.
На акцiонерних пiдприiмствах прибуток, що розподiляiться, служить для виплати дивiдендiв по акцiях (простим i привiлейованоi).
4. Поняття рентабельнiсть ii економiчна сутнiсть, види. Розрахунок показникiв рентабельностi
Рентабельнiсть тАФ це вiдносний показник ефективностi виробництва який розраховуiться як вiдношення прибутку до витрат, тобто i нормою прибутку. Варто видiляти показники, використовуванi для оцiнки ефективностi застосовуваних у виробництвi авансованих ресурсiв (капiталу) i поточних витрат, i показники, на основi яких визначаються прибутковiсть i ефективнiсть використання майна пiдприiмства (фiрми).
Ефективнiсть виробничо-господарськоi (комерцiйноi) дiяльностi пiдприiмства вiдбиваi показник рентабельностi виробництва, чи балансовоi (загальноi) рентабельностi, визначаiться вiдношенням суми балансового прибутку до середнього за перiод вартостi капiталу (основних виробничих фондiв i оборотних коштiв) по формулi:
де Пб - балансовий прибуток;
ОФ - вартiсть основних виробничих фондiв;
ОС - вартiсть оборотних коштiв.
Величина балансовоi рентабельностi i трохи завищеноi, тому що балансовий прибуток складаiться з усiх видiв дiяльностi пiдприiмства (фiрми), а не тiльки з виробничоi. Тому в практицi фiнансового аналiзу розраховують ще рентабельнiсть сумарного капiталу (сукупних активiв) i рентабельнiсть власного (акцiонерного) капiталу.
Рентабельнiсть сукупних активiв характеризуi ефективнiсть використання всього майна пiдприiмства i визначаiться вiдношенням балансового прибутку до середньоi суми активiв балансу пiдприiмства по формулi:
де Пб - балансовий прибуток;
Ап - активи балансу пiдприiмства.
Рентабельнiсть власного (акцiонерного) капiталу характеризуi ефективнiсть використання вкладеного в пiдприiмство (фiрму) власного капiталу i i нормою прибутку на власний капiтал, визначаiться по формулi:
де Пч - чистий прибуток пiдприiмства (фiрми);
Кс тАУ капiтал власний.
Показник рентабельностi продукцii характеризуi ефективнiсть витрат на виробництво i збут продукцii, визначаiться вiдношенням прибутку вiд реалiзацii продукцii до повноi собiвартостi реалiзованоi продукцii по формулi:
На пiдприiмствах, що роблять кiлька видiв продукцii, визначаiться рентабельнiсть кожного виду продукцii по формулi:
де Цi - цiна i-го виду продукцii;
Ci - собiвартiсть i-го виду продукцii.
Цей показник використовуiться для визначення найбiльш вигiдного для пiдприiмства (фiрми) виду продукцii.
Показник рентабельностi продажiв розраховуiться як вiдношення прибутку вiд реалiзацii до вартостi реалiзованоi продукцii по формулi:
З усього сказаного можна зробити наступний висновок: розмiр прибутку i рiвень рентабельностi при правильному розумiннi цих категорiй виражають вплив таких факторiв, як реальне пiдвищення рiвня конкурентноздатностi продукцii, збiльшення обсягу ii продажiв, рiст органiзацiйно-технiчного рiвня виробництва i, як наслiдок, зниження собiвартостi.
Тема 3. Принципи цiноутворення
1. Особливостi цiноутворення на рiзних типах ринку
Цiнова полiтика пiдприiмства залежить вiд конкурентноi структури ринку.
Структура ринку - це основнi характернi риси ринку, до числа яких вiдносяться: кiлькiсть i розмiр фiрм, що знаходяться на ринку, ступiнь чи подiбностi розходження товарiв рiзних фiрм, легкiсть входу на ринок нових продавцiв i виходу з нього, приступнiсть ринковоi iнформацii.
Видiляють чотири основних типи ринку: зроблена (чиста) конкуренцiя, монополiстична конкуренцiя, олiгополiя, чиста монополiя.
Ринок чистоi конкуренцii характеризуiться наступними показниками:
тАв наявнiстю безлiчi фiрм, жодна з який не може зробити значного впливу на рiвень поточних цiн, оскiльки кожноi належить невелика частка ринку;
тАв однорiднiстю i взаiмозамiннiстю конкуруючих товарiв;
тАв вiдсутнiстю цiнових обмежень.
Основою для конкуренцii, як характерноi властивостi ринковоi системи, i воля вибору, що виявляiться в прагненнi одержати максимальний грошовий доход.
В умовах чистоi конкуренцii для фiрми попит цiлком еластичний вiд цiни. Це порозумiваiться тим, що на ринку дii велика кiлькiсть фiрм, причому жодна з них не контролюi досить помiтноi частки ринку. При розширеннi обсягу виробництва фiрма, як правило, цiну не змiнюi. Залежнiсть мiж попитом i цiною на ринку чистоi конкуренцii для галузi - назад пропорцiйна, тобто зниження цiни сприяi збiльшенню попиту. Якщо пропозицiя товарiв у галузi зросте, то цiна знизиться, причому для усiх фiрм, незалежно вiд обсягу iхнього виробництва.
Таким чином, в умовах чистоi конкуренцii жодна фiрма на ринку не граi в цiноутвореннi помiтноi ролi, цiни складаються пiд впливом попиту та пропозицii, а фiрмам приходиться орiiнтуватися на сформований рiвень цiн.
Ринок монополiстичноi конкуренцii складаiться з багатьох фiрм, що пропонують своi товари за цiнами, що коливаiться у великому дiапазонi. Продукцiя не цiлком взаiмозамiнна i розрiзняiться не тiльки по фiзичних характеристиках, якостi, оформленню, але i по споживчих перевагах. Рiзниця мiж виробами виправдуi широкий дiапазон цiн. Ринку монополiстичноi конкуренцii характернi три риси: гостра конкурентна боротьба мiж фiрмами; диференцiацiя товарiв, що випускаються фiрмами-конкурентами за рахунок розходжень, як по споживчих властивостях, так i по наданих неоднакових додаткових послугах; порiвняна легкiсть проникнення на ринок.
В умовах монополiстичноi конкуренцii фiрма визначаi цiну на вироблену продукцiю, з огляду на структуру споживчого попиту, цiни встановлюванi конкурентами, а також власнi витрати виробництва.
Олiгополiстична конкуренцiя виникаi мiж деякими великими фiрмами, товари яких можу
Вместе с этим смотрят:
Авангардизм як явище архiтектури ХХ столiття
Автоматическая автозаправочная станция на 250 заправок в сутки
Амурський мiст
Анализ деятельности строительного предприятия "Луна-Ра-строй"
Анализ проектных решений 20-ти квартирного жилого дома