Ефiроолiйнi рослини

План

Вступ. 2

Роздiл 1. Поширення та значення ефiроолiйних рослин. 4

Роздiл 2. Ефiроолiйнi культури як кормовi рослини. 8

2.1 Соняшник. 8

2.2 Льон-кудряш (Льон олiйний) 11

2.3 Гiрчиця. 12

2.4 Озимий рiпак. 13

2.5 Рицина. 15

2.6 Арахiс (Земляний горiх) 17

2.7 Соя. 18

2.8 Рижiй. 19

Роздiл 3. Ефiроолiйнi культури в якостi лiкарських та харчових рослин. 20

3.1 Анiс. 20

3.2 Корiандр. 22

3.3 Кмин. 26

3.4 Фенхель. 28

3.5 М`Ята. 28

3.6 Лаванда. 30

3.7 Шавлiя мускатна. 31

3.8 Крiп городнiй. 32

Висновок. 34

Лiтература. 35

Вступ

Ефiроолiйнi культури належать до рiзних ботанiчних родин та видiв. Об'iднуi iх наявнiсть ефiрноi олii, яка нагромаджуiться в рослинi або окремих ii частинах тАФ насiннi, лиртках, пелюстках квiток. Ефiрна олiя мiстить природнi ароматичнi речовини, що надають рослинам специфiчного запаху, iй притаманна леткiсть та масляниста консистенцiя, а основу становлять сумiшi рiзних органiчних сполук, серед яких найголовнiшими i терпеноiди.

Використання цих рослин та виробленоi з них ефiрноi олii залежить вiд хiмiчного складу та комбiнацiй окремих компонентiв. З давнiх-давен iх вживали в рiзноманiтних стравах. Нинi ж ефiроолiйнi рослини i важливою сировиною для харчовоi i фармацевтичноi промисловостi та iнших сфер виробництва. Зокрема, з них виготовляють бактерициднi, болетамуючi, сечогiннi, заспокiйливi, вiдхаркувальнi та iншi препарати. Застосовують також у парфюмерii та косметологВ».

Олiйнi культури мають велике народногосподарське значення. З насiння iх добувають рослинну олiю, яку використовують у харчовiй, лакофарбовiй, текстильнiй, шкiрянiй промисловостi, в електротехнiцi, медицинi тощо. Побiчний продукт тАФ макуха тАФ i цiнним концентрованим кормом для тварин.

В Украiнi вирощують соняшник, льон-кудряш, гiрчицю, озимий рiпак, рижiй, рицину, арахiс, сою, кунжут, лялеманцiю, мак олiйний тощо. Важливим показником якостi олii i здатнiсть ii до висихання. Вона визначаiться йодним числом, яке показуi, скiльки грам йоду витрачаiться на окислення 100 г олii, що сприяi висиханню ii.

Мета нашоi роботи з`ясувати бiологiчнi особливостi ефiроолiйних культур, iх значення для людини.

Для досягнення встановленоi мети нам потрiбно вирiшити деякi завдання:

1 тАУ з`ясувати поширення та iсторичне значення ефiроолiйних рослин

2 тАУ охарактеризувати ефiроолiйнi рослини як кормовi культури

3 тАУ розглянути використання ефiроолiйних рослин в якостi лiкарськоi та овочевоi сировини.

Роздiл 1. Поширення та значення ефiроолiйних рослин

Незвичайно рiзноманiтний свiт рослин, що оточуi нас. РЖ всi ми прекрасно знаiмо, що життя тварин i людей цiлком залежить вiд нього. Рослинам ми так чи iнакше зобов'язанi майже усiм, чим користуiмося в повсякденному життi. РЖ нiколи "homo sapiens" не досяг би сьогоднiшнiх висот, якби в перiод неолiту не вирiшив пiдкорити собi примху дикоi природи, що годувала його, i не змусив рослину шляхом окультурення стати постiйним i надiйним джерелом iжi. РЖ тодi вiдразу ж утворився мiцний зв'язок: людина залежить вiд рослин - рослини залежать вiд людини. Серед перших зелених супутникiв людини минулого i тi, про якi ми хочемо розповiсти. Усi вони вiдносяться до рiзних сiмейств, родам i видам. Ростуть вони в рiзних географiчних зонах, але поiднуi iх одне, неоцiненне для нас, людей, якiсть тАУ маслиннiсть [2].

Разом з першими зерновими культурами древнiй хлiбороб сiяв сою, арахiс, соняшник, льон олiйний, рицину, гiрчицю, рапс, сафлор i кунжут. На територii сучасних Англii й РЖспанii, Голландii i Швейцарii, у Древньому РДгиптi й РЖндii широко був розповсюджений олiйний i волокнистий льон. У древнiй медицинi застосовувалася касторова олiя, одержуване з насiнь рицини, а для висвiтлення своiх жител люди використовували мигдальну i кунжутну олii. Широкою популярнiстю в античному свiтi користувалося маслинове дерево й олiя з оливок. Американськi iндiанцi жир з насiнь соняшника використовували для косметичних цiлей. Безлiч рiзних застосувань знайшли олiйнi рослини за свою iсторiю, i в даний час вони займають важливе мiсце серед сiльськогосподарських культур. РЖсторii поширення i селекцii рослин цiкавi i часом загадковi.

Вивченням iх займалися багато вчених. Роки життя присвятив цьому видатний дослiдник, хибкий географii рослин Микола РЖванович Вавилов (1887-1943). Учений робив поiздки в Центральну Азiю i Пiвнiчну Африку, Пiвденну i Пiвнiчну Америку, а також у краiни Захiдноi РДвропи. Цi ботанiчнi маршрути пролягли через найбiльш сприятливi для розвитку рослинного свiту райони земноi кулi. Вавилов видiлив первиннi рослини, культивованi древнiми хлiборобами, наприклад пшеницю i ячмiнь, кукурудзу i сою, льон i бавовник, а також вториннi: жито, овес, сурiпку, гiрчицю й iншi.

Основною задачею вченого були пошук i вивчення рослинних ресурсiв планети для створення нових сортiв.

У харчуваннi людей продукти рослинного походження займають важливе мiсце. За рахунок рослин на 80 вiдсоткiв задовольняються iхнi потреби в харчовому бiлку, а рослиннi олii найчастiше використовуються замiсть тваринних жирiв.

В даний час олiйним культурам придiляiться велика увага, тому що вони i найбагатшоi комори не тiльки рослинних олiй, але також дефiцитного бiлка. Тiльки за останнi роки посiви олiйних у свiтi збiльшилися бiльш нiж на 80%.

Значно вирiс обсяг мiжнародноi торгiвлi маслонасiнням i продуктами iхньоi переробки. Соiва i соняшникова, арахiсова i бавовняна, лляна i рапсова олii i предметом iмпорту й експорту багатьох краiн свiту. Широке поширення у свiтовiй культурi замледелия одержали соя, льон, арахiс, соняшник, рицина, рапс, кунжут, сафлор, бавовник i гiрчиця. Соя i найцiннiшим джерелом кормового бiлка, i пiд неi вiдданi великi посiвнi площi в Пiвнiчнiй i Пiвденнiй Америцi, а також у деяких районах Азii. Основними ii постачальниками на Свiтовому ринку стали США i КНР. Розгорнуто дослiдження й отриманi перспективнi сорти соi в нас у краiнi. Цiкава робота ведеться в Краснодарi лабораторiiю селекцii й агротехнiки соi Всесоюзного науково-дослiдного iнституту олiйних культур, а також молдавськими i грузинськими селекцiонерами [4].

Значно розширюються посiви арахiсу i соняшника. Ученi, що працюють з цими культурами, намагаються пiдвищити iхня врожайнiсть i якiсть олii, захистити вiд хвороб i шкiдникiв. Соняшник - головна олiйна культура в нашiй краiнi, i iй придiляiться особлива увага. Свiдчення тому - вiдбулася в 1976 р. у Краснодарi VРЖРЖ Мiжнародна конференцiя але цiй культурi, у роботi якоi взяли участь бiльш 500 учених з рiзних краiн свiту. Великою популярнiстю користуються високомасличнi сорту соняшника, створенi видатним ученим-селекцiонером Василем Степановичем Пустовойтом.

Завдяки дослiдженням учених добре вивчений хiмiчний склад насiнь олiйних рослин, властивостi жирiв, бiлкiв, вуглеводiв i iнших з'iднань, що входять у них. Особливе значення маi якiсть жирiв i бiлкiв. Багато уваги придiляють олiйним культурам фiзiологи i бiохiмiки, дослiджуючи роль цих речовин у рослиннiй клiтцi. Не вiдстають вiд вчених i технологи. Чимало винаходiв придумали вони, щоб "вичавити" усе саме коштовне з олiйних комор.

Досить проблем у селекцiонерiв олiйних культур. Одна з них полягаi в тому, щоб створити такi сорти, у насiннях яких був б досягнутий оптимальний змiст бiлкiв або жирiв. РЖнша, не менш важлива, задача - це захист рослин: виведення сортiв, стiйких до хвороб i шкiдникiв. Тiльки на соняшнику паразитуi 65 видiв грибiв, 10 видiв бактерiй, 2 види вiрусу i 2 види квiткових паразитiв. Захворювання вiднiмають частина врожаю, знижують польову схожiсть i масличнiсть уцiлiлих насiнь, пiдвищують iхнi кислотне число i лузжистiсть. Чимало турбот доставляють хлiборобам численнi комахи-шкiдники. Близько 80 видiв лiтаючих i плазуючих шестиногих розбiйникiв знищують посiви соняшника.

У пошуках сучасноi зброi проти них захисники рослин пройшли довгий шлях - вiд простих механiчних i агротехнiчних прийомiв до використання останнiх досягнень бiологii, хiмii i фiзики. Проти шкiдливих комах запущений у хiд великий арсенал засобiв: ядохiмiкати й антибiотики: союзники людини - гриби, бактерii i вiруси: рентгенiвськi променi i хiмiчнi речовини рiзноi дii. Однак далеко не завжди людинi супроводжуi успiх у цiй постiйнiй вiйнi, i нерiдко приходиться вiдступати, шукати новi шляхи в боротьбi з хворобами i шкiдниками рослин [5].

Створення стiйких сортiв рослин - найдешевшого, надiйного i безпечний для навколишнього середовища спосiб захисту наших полiв. Тодi з порядку денного частково знiметься питання про ii забруднення, що на сучасному етапi розвитку суспiльства придбало глобальне значення. Селекцiонери вже створили деякi iмуннi сорти сiльськогосподарських культур, у тому числi i тi, котрi не бояться збудникiв хвороб i шкiдникiв. На жаль, не завжди в пошуках iмунiтету вдаiться знайти i вивести необхiднi форми потрiбноi культури. У цих випадках необхiдно використовувати переваги iнтегрованоi системи захисту рослин. Усi частiше на допомогу селекцiонерам приходять дослiдники з iнших областей науки: бiохiмii, фiзiологii, генетики, фiтопатологii, ентомологii i математики. Такий союз учених - застава майбутнiх успiхiв у створеннi високоврожайних сортiв, стiйких до хвороб i шкiдникiв.

Роздiл 2. Ефiроолiйнi культури як кормовi рослини

2.1 Соняшник

З олiйних культур найбiльш поширений соняшник. У 1988 р. вiн займав площу 4 млн. 28 тис. га, на Украiнi - 1 млн. 577 тис. га.

Соняшникову олiю широко використовують у харчовiй промисловостi. З неi виготовляють маргарин, використовують у натуральному виглядi, при виготовленнi консервiв, хлiбних i кондитерських виробiв, фарб, мила тощо. Макуха мiстить до 37 % бiлка, бiльш як 20 % без азотистих екстрактивних речовин, 6,5 % жиру i багато iнших речовин. Вона i висококалорiйним концентрованим кормом для тварин. Попiл iз стебел мiстить близько 35 % оксиду калiю, тому вiн i цiнним добривом. Соняшник висiвають також на зелений корм i силос [4].

Батькiвщиною соняшнику i Пiвнiчна Америка. В Росiю його завезено в XVIII ст. Спочатку соняшник вирощували як декоративну рослину. У 1835 р. воронезький селянин Бокарiв добув з насiння соняшникову олiю. З того часу соняшник почав швидко поширюватись, займаючи значнi площi в рiзних грунтово-клiматичних зонах. Тепер основними мiсцями поширення соняшнику i райони Пiвнiчного Кавказу, Центрально-Чорноземний район, Поволжя, Украiна, Молдова, Захiдний Сибiр, Казахстан i Киргизiя.

Соняшник - високоврожайна культура. При належнiй агротехнiцi можна вирощувати в середньому по 20 ц/га i бiльше насiння. На Украiнi високi врожаi насiння соняшнику вирощують в Донецькiй обл.

Соняшник належить до роду Heliantus L. з родини складноцвiтих. Рiд Heliantus об'iднуi бiльш як 100 видiв, з яких в культурi i лише два види соняшника: однорiчний (Н. annus L.) i багаторiчний топiнамбур (Н. tuberosus L.), або земляна груша.

Соняшник - однорiчна культура з добре розвиненим стрижневим коренем, який заглиблюiться в грунт на 2 - 3 м, тому ця культура посухостiйка.

Стебло соняшника заповнене губчастою паренхiмою, iнколи трохи розгалужуiться у верхнiй частинi. Висота стебла 1,5 - 4 м i бiльше. На стеблi розташованi великi листки серцеподiбноi форми, з черешками. Надземна частина рослини опушена грубими волосками.

Суцвiття - кошик дiаметром 15 - 40 см. У кошику розвиваються квiтки двох типiв: трубчастi - двостатевi, якi плодоносять, i несправжнi язичковi, що розташованi по краях кошика i приваблюють комах.

Плiд - сiм'янка з твердою плодовою оболонкою. Насiння (ядро) не зростаiться з плодовою оболонкою. Колiр сiм'янок досить рiзноманiтний: бiлий, сiрий, чорний та iн. Селекцiйнi сорти соняшника мають в стiнках плодовоi оболонки добре розвинений панцирний шар. Вiн захищаi сiм'янки вiд пошкодження iх соняшниковою мiллю.

За морфологiчними ознаками культурний соняшник дiлять на три групи: лузальний, олiйний i межеумок.

У лузального соняшника розвиваються високе стебло (до 4 м заввишки) i великi кошики. Ядро тiльки наполовину заповнюi сiм'янку, лузжистiсть становить 46 - 56 %, олiйнiсть сiм'янок низька - 28 - 33 %, використовуiться як силосна культура. Олiйна група характеризуiться високою олiйнiстю, яка може досягти 50 % i бiльше вiд загальноi маси сiм'янок. Сiм'янка повнiстю заповнена ядром, лузжистiсть 25 - 35 %, стебло не розгалужуiться, висота його до 2 м.

Межеумок займаi промiжне мiсце мiж двома першими групами [6].

Соняшник - посухо- i морозостiйка рослина. Насiння проростаi при 3 - 4 В°С тепла, а сходи витримують значнi заморозки - до мiнус 8 В°С.

Соняшник - волого- i свiтлолюбна культура, транспiрацiйний коефiцiiнт ii становить 470 - 570. Кращими грунтами для соняшника i глибокi чорноземи i каштановi.

Якщо соняшник вирощувати на одному мiсцi кiлька рокiв пiдряд, вiн масово пошкоджуiться хворобами i заразихою. Тому соняшник у сiвозмiнi на те саме мiсце можна висiвати тiльки через 6 тАФ 7 рокiв. Кращими попередниками i озимi зерновi, зернобобовi культури, кукурудза.

Пiд соняшник грунт обробляють так само, як i пiд iншi технiчнi культури. Великого значення надають глибокiй оранцi i снiгозатриманню. Навеснi вологу закривають боронуванням i шлейфуванням. Передпосiвну культивацiю проводять у кiлька слiдiв на глибину загортання насiння.

Пiд соняшник вносять як органiчнi, так i мiнеральнi добрива. Сiяти соняшник краще через 10тАФ 15 днiв пiсля початку сiвби раннiх ярих культур. Соняшник, посiяний у добре прогрiтий грунт, даi дружнi сходи, краще розвиваiться, насiння його мiстить бiльше олii. Крiм того, при таких строках сiвби створюються умови для очищення поля вiд бур'янiв. На насiння соняшник сiють квадратно-гнiздовим способом, на силос тАФ широкорядним. Норма висiву насiння тАФ 9тАФ10 кг/га. На важких грунтах насiння загортають на глибину 4тАФ5 см. На чорноземах глибину загортання збiльшують до 7 см, при нестачi вологи треба сiяти на глибину 8тАФ10 см.

Пiсля висiвання насiння поле спочатку коткують, а потiм боронують. Боронують до появи сходiв i пiсля появи iх у фазi першоi пари справжнiх листочкiв.

За перiод вегетацii мiжряддя 2 тАФ 3 рази розпушують у двох напрямках. При утвореннi двох-трьох пар справжнiх листочкiв посiви соняшнику проривають, залишаючи по 2 тАФ 3 рослини в гнiздi.

В перiод цвiтiння соняшнику рекомендуiться штучно дозапилювати його. Великий ефект даi вивезення на посiви пасiк з розрахунку один вулик на один гектар.

Збирають соняшник комбайнами, коли побурii 60 тАФ 70 % кошикiв.

РЖндустрiальна технологiя вирощування соняшнику. Для вирощування соняшнику за iндустрiальною технологiiю складаiться технологiчна карта, в якiй передбачаються найпрогресивнiшi заходи. Обов'язковим елементом цiii технологii i пiдбiр вiдповiдних високоврожайних сортiв i гiбридiв, максимальна механiзацiя всiх виробничих процесiв, використання хiмiчних заходiв боротьби з бур'янами та хворобами, використання пасiк для додаткового запилення рослин соняшнику, своiчасне i високоякiсне збирання, збереження насiння.

2.2 Льон-кудряш (Льон олiйний)

З насiння льону-кудряша добувають високоякiсну олiю для лакофарбовоi промисловостi, рiдше використовують як продукт харчування. Макуха високопоживна, ii добре поiдають тварини. Льон-кудряш вирощують на пiвднi Украiни. Загальна посiвна площа його тАФ близько 250 тис. га, середня врожайнiсть насiння 6тАФ 7 ц/га.

Льон-кудряш належить до родини льонових. Коренева система в нього розвинена слабко. Сама рослина низькоросла тАФ до 50 см заввишки, стебло при основi дуже розгалужене i маi 15 тАФ 20 плодiв-коробочок. Абсолютна маса насiння 7 тАФ 12 г з вмiстом олii 45 тАФ 48 %. Льон-кудряш тАФ свiтлолюбна рослина. Насiння проростаi при 3 тАФ 4 В°С. Сходи легко витримують приморозки бiльш як 4 В°С. Кращими сортами льону олiйного на Украiнi i такi: Циан (Рассвет) i Воронезький 1308.

У сiвозмiнах льон олiйний розмiщують пiсля озимоi пшеницi, картоплi, зернобобових i баштанних культур. Грунт обробляють, як i пiд раннi ярi культури. Добрива вносять пiд зяблеву оранку i в рядки при сiвбi.

Сiють льон олiйний одночасно з раннiми ярими культурами звичайним рядковим або вузькорядним способом з нормою висiву 50 - 80 кг/га. Якщо поле забур'янене, то застосовують широкорядну сiвбу з шириною мiжрядь 45 см. На 1 га висiвають 25 - 30 кг насiння [5].

Глибина загортання насiння 3 - 6 см. На посiвах знищують ТСрунтову кiрку, шкiдникiв i бур'яни. На насiння льон збирають у фазi повноi стиглостi. Якщо ж льон вирощують на насiння i волокно, то його збирають льонотере-билками i льонокомбайнами у фазi жовтоi стиглостi.

2.3 Гiрчиця

У Радянському Союзi вирощують в основному два види гiрчицi: сизу, або сарептську (Brassica juncea Csern.), i бiлу (Sinapis alba L.).

З насiння гiрчицi добувають продовольчу олiю. У сарептськоi гiрчицi нагромаджуiться до 47 % олii, а в бiлоi 30 тАФ 40 %. Олiю використовують також у текстильнiй промисловостi. Макуха маi шкiдливi глюкозиди, тому на корм ii не використовують. Гiрчицю iнколи висiвають на зелене добриво [7].

Столову гiрчицю i гiрчичники виготовляють з макухи сарептськоi гiрчицi.

У нашiй краiнi гiрчиця займаi площу близько 300 тис. га. На Украiнi пiд гiрчицею зайнятi невеликi площi, тут в основному культивують сарептську гiрчицю. Середня врожайнiсть бiлоi та сарептськоi гiрчицi становить 12 тАФ 15 ц/га.

Гiрчиця (обидва види) тАФ однорiчна трав'яна рослина, маi добре розвинену кореневу систему, стебло 25 тАФ 80 см заввишки. У бiлоi гiрчицi стебла, листки i плоди дуже опушенi. Листки перисторозсiченi, суцвiття - китиця, плiд - стручок, насiння кулясте. Маса 1000 насiнин у сизоi гiрчицi 2 - 3 г, у бiлоi 3 - 10 г.

Сарептська гiрчиця бiльш вибаглива до грунтiв, нiж бiла, проте вона бiльш посухо- i жаростiйка. Насiння ii проростаi при температурi 2тАФЗ В°С, може витримувати заморозки до мiнус 5 В°С.

Гiрчиця бiла тАФ холодостiйка i вологолюбна рослина, насiння ii проростаi при 1 - 2 В°С тепла.

Сiють гiрчицю пiсля озимини або просапних культур. Грунт обробляють так, як i пiд ярi зерновi культури. Гiрчицю сiють рано навеснi суцiльним посiвом з нормою висiву 10 - 12 кг/га сарептськоi гiрчицi i 15 - 16 кг/га бiлоi. Глибина висiву тАУ 2 - 4 см. Якщо поле забур'янене, то висiвають широкорядно з мiжряддям 45 см.

У перiод вегетацii на посiвах гiрчицi знищують ТСрунтову кiрку, бур'яни i шкiдникiв.

Збирають сарептську гiрчицю роздiльним способом у фазi восковоi стиглостi насiння. Бiла гiрчиця менш осипаiться, тому ii збирають у фазi повноi стиглостi прямим комбайнуванням.

2.4 Озимий рiпак

З насiння рiпака добувають цiнну олiю, яку використовують у текстильнiй, полiграфiчнiй, лакофарбовiй, харчовiй та iнших галузях промисловостi. Макуху з рiпака згодовують тваринам. У районах, де вирощують рiпак доцiльно займатися бджiльництвом, оскiльки вiн i добрим медоносом.

На територii Украiни культивують озимий i ярий рiпак. Найбiльш поширений озимий рiпак. На Украiнi його вирощують в пiвденно-захiдних районах. Урожайнiсть насiння озимого рiпака становить в межах 10 ц/га.

Озимий (Brassica napus L. ssp. oleiferaMetzg.) i ярий рiпак, або кольза (annua), подiбнi за морфологiчними ознаками i рiзняться мiж собою за вiдношенням до екологiчних умов [7].

Коренева система в рiпака стрижнева, проникаi в грунт на глибину до 3 м. Стебло 100 тАФ 200 см заввишки, округле, вкрите сизим нальотом, розгалужене. Листки теж сизi, неопушенi, великi. Листки двох форм: нижнi - з черешками, верхнi тАФ сидячi.

Квiтки у рiпака жовтi, великi, зiбранi в гроноподiбнi суцвiття. Плiд - стручок з носиком, 6тАФ12 см завдовжки. Насiння дрiбне, кулясте, темно-коричневого кольору.

Озимий рiпак тАФ вологолюбна рослина. Морозостiйкiсть рiпака невисока, тому його культивують лише в районах з м'якими зимами. Рiпак вибагливий до родючостi грунту. Кращими грунтами i чорноземи, темно-сiрi та сiрi опiдзоленi. Рiпак це перехреснозапильна рослина. Велике значення для запилення мають, домахи i особливо бджоли.

Найкращими сортами для Украiни i Глорiя, Жет-Неф, Квiнта, Тисменицький, РЖванна.

Рiпак розмiщують пiсля гороху, конюшини, ранньоi картоплi, озимоi пшеницi. Вiн дуже вибагливий до органiчних добрив. Грунт пiд рiпак обробляють так само, як i пiд озимi зерновi культури.

Сiють озимий рiпак у такi строки, щоб рослини добре вкорiнилися i мали розвинену розетку листкiв. На Украiнi його сiють у другiй декадi серпня широкорядним способом з шириною мiжрядь 45 см, на гектар висiвають 8 - 10 кг насiння. На легких грунтах насiння загортають на глибину 3 - 4 см, на ущiльнених i запливчастих - 2 - 3 см. Для кращого снiгозатримання в мiжряддя рiпака пiдсiвають насiння бiлоi гiрчицi (1 - 1,5 кг/га). Восени на посiвах проводять мiжрядний обробiток, а при останньому розпушеннi мiжрядь рослини пiдгортають, що захищаi iх вiд вимерзання i вимокання.

Рiпак збирають роздiльним способом, рiдше прямим комбайнуванням. Обмолочене насiння пiдсушують до 11 - 12 % вологостi.

2.5 Рицина

З насiння рицини добувають дуже цiнну олiю для технiчних потреб. ii широко використовують також i в медицинi.

Рицина тАФ давня культура. Походить вона з Африки.

Поширена в РЖндii, Китаi, АРРД, Грецii. Посiвна площа ii в УРСР становить бiльш як 10 тис. га. Урожайнiсть насiння рицини при належнiй агротехнiцi може досягати 5 ц/га i бiльше. Рицина (Ricinus communis L.) належить до родини молочайних. Це рослини з високим стеблом, мають добре розвинену кореневу систему. У багаторiчноi рицини стебло досягаi 10 м заввишки i живе до 10 рокiв. На територii СРСР культивують однорiчну форму.

Вона нижча, стебло ii 1тАФ3 м заввишки, рiдше тАФ 5 м, розгалужене, червоного або зеленого кольору, з восковим нальотом. Листки великi, черешковi, пальчасто-роздiльнi, квiтки роздiльностатевi, зiбранi у великi грона. Чоловiчi квiтки розташованi в нижнiй частинi суцвiття, жiночi тАФ у верхнiй. Плоди крупнi, тригнiздi коробочки. Насiння крупне з блискучою оболонкою. Маса 1000 насiнин тАФ вiд 80 до 1000 г. В насiннi може мiститися до 59 % олii.

Рицина тАФ свiтло- i теплолюбна культура. Насiння проростаi при температурi 10тАФ12 В°С. Рослини не витримують приморозкiв. Краще росте на чорноземних грунтах, високi врожаi вирощують при зрошуваннi. Найбiльш поширенi на Украiнi такi сорти: Кубанська 15, ВНИИМК 165, Донська, крупнонасiнна та Червона [8].

Вирощують рицину в просапному клинi пiсля озимоi пшеницi, зернобобових, кукурудзи. Система осiннього i весняного обробiтку грунту аналогiчна обробiтку пiд соняшник. Пiд рицину вносять органiчнi добрива (15 - 20 т/га гною) i мiнеральнi - з розрахунку 45 кг/га азоту i 60 кг/га фосфору.

Сiють рицину тодi, коли грунт прогрiiться до 10 тАФ 12 В°С. Спосiб сiвби квадратно-гнiздовий тАФ 70x70 см з висiванням у кожне гнiздо по 3 тАФ 4 насiнини, що становить 15 тАФ 25 кг/га. Глибина загортання насiння 7 тАФ 10 см. За перiод вегетацii посiви боронують i не менш як 2 тАФ 3 рази обробляють мiжряддя.

Збирають рицину в 2тАФ3 строки у мiру достигання грон. У зiбраних гронах при висиханнi частина коробочок розтрiскуiться i насiння висипаiться (вiдбуваiться самообмолот), а нерозкритi коробочки домолочують комбайнами. Насiння зберiгають при 10%-й вологостi.

2.6 Арахiс (земляний горiх)

Арахiс тАФ високоолiйна культура. У насiннi його 45 тАФ 60 % олii, 25 тАФ 37 % бiлка. На олii арахiсу виготовляють маргарин, консерви, кондитерськi вироби. Поживнiсть вегетативноi маси арахiсу дорiвнюi поживностi маси конюшини.

Арахiс (Arachis hypogaea L.) тАФ однорiчна бобова рослина. Стебло травтАЩянисте, розгалужене, 30 тАФ 50 см заввишки, з парноперистими листками. Квiтки двох типiв: надземнi тАФ перехреснозапильнi, пiдземнi тАФ самозапильнi. Плiд тАФ бiб з сiтчастою оболонкою, чоткоподiбний. Плоди формуються в грунтi. Для занурення в грунт плодiв, якi розвиваються з надземних квiток, у рослин утворились вiдповiднi пристосування. Наприклад, пiсля вiдцвiтання квiток нижня частина зав'язi розростаiться, утворюючи особливе утворення тАФ гiнофор. Вiн спочатку росте вгору, а потiм згинаiться до грунту, занурюi зав'язь у грунт, де й розвиваiться плiд.

Арахiс тАФ теплолюбна рослина, насiння його проростаi при температурi 13 тАФ 15 В°С, пiд час заморозкiв гине. Арахiс добре розвиваiться на супiщаних чорноземах i суглинистих грунтах.

На Украiнi поширенi такi сорти: Степняк i Краснодарський 1708. Арахiс тАФ культура просапного клину. Розмiщують його пiсля озимоi пшеницi, баштанних культур, кукурудзи, ячменю. Пiд арахiс проводять глибоку зяблеву оранку на глибину 25 тАФ 30 см. Навеснi грунт обробляють, як i пiд пiзнi ярi зерновi чи зернобобовi культури [4].

Пiд зяблеву оранку доцiльно вносити азотнi й фосфорнi добрива. Вносять добрива також при пiдживленнi. Сiють арахiс тодi, коли грунт на глибинi 10 см прогрiваiться до 14 тАФ 15 В°С. Сiють широкорядним (на 70 см) або квадратно-гнiздовим способом тАФ 70x70 см, залишаючи по 5 тАФ6 рослин у гнiздi. Глибина загортання насiння 5 тАФ 8 см. Пiсля сiвби поле боронують, а при появi сходiв розпочинають мiжрядний обробiток. Внаслiдок пiдгортання арахiсу створюються кращi умови для формування плодiв i особливо для надземних зав'язей. Пiдгортати арахiс найкраще через 20 тАФ 25 днiв пiсля початку цвiтiння. Арахiс даi високi врожаi на зрошуваних землях. Збирають арахiс у суху погоду спецiальними арахiсозбиральними машинами, якi пiдорюють кущi. Пiдбирають рослини вручну, складаючи iх у копицi для пiдсушування. Боби вiд стебел вiдокремлюють машинами АМ-4. Зберiгають боби при 8 - 10%-й вологостi.

2.7 Соя

Цiннiсть соi у тому, що в ii насiннi мiститься 33 - 52 % бiлка i 17 - 25 % олii. З соi добувають смачну продовольчу олiю, виготовляють маргарин, соiвий сир, молоко, муку, консерви та iн. Олiю використовують у лакофарбовiй промисловостi, при виготовленнi мила i глiцерину. Соя маi високi кормовi якостi. Макуха i цiнним концентрованим кормом. Зелену масу добре поiдають тварини. Вiдомо бiльш як 40 видiв соi. У Радянському Союзi вирощують тiльки один культурний вид - Glycine hispida Maxim. Це однорiчна форма, стебло 50 - 80 см заввишки, листки трiйчастi, квiтки дрiбнi, Самозапильнi, бiлого або фiолетового кольору. Плiд - бiб, в якому розвиваються 2 - 3 насiнини. Насiння з рубчиком, рiзне за формою, розмiром i кольором. Вся рослина густо опушена. Соя - теплолюбна, насiння проростаi при температурi 8 - 10 В°С, волого- i свiтлолюбна культура. При нестачi свiтла у соi опадають листки. На заболочених, засолених i кислих грунтах росте погано.

На Украiнi вирощують такi високоврожайнi сорти: Херсонську 908, Букурiю, РЖскру, Бiлоснiжку, Кiровоградську 5 та iн. Кращими попередниками для соi i просапнi культури або озима пшениця. Система осiннього i весняного обробiтку грунту така сама, як i пiд квасолю. Соя добре реагуi на глибоку зяблеву оранку з одночасним внесенням органiчних i мiнеральних добрив.

Сою сiють пiзно, коли грунт прогрiваiться на глибину 10 см до 10 В°С. На Украiнi сою сiють широкорядним способом з шириною мiжрядь 45 см, а при нестачi вологи - 60 см. Норма висiву 40 - 65 кг/га, глибина сiвби 5 - 8 см. Якщо сою сiють разом з кукурудзою, то в кожне гнiздо висiвають по 3 - 4 насiнини соi, площа живлення при цьому становить 70x70 або 60X60 см. За перiод вегетацii мiжряддя 2 - 3 рази розпушують. Збирають сою роздiльним способом i прямим комбайнуванням.

2.8 Рижiй

З насiння рижiю добувають олiю, яку використовують для виготовлення фарб, лакiв, олiфи. Для харчування рижiiва олiя великого значення не маi. На територii Украiни рижiй вирощують у Лiсостепу i на Полiссi. Урожайнiсть його невисока тАУ 7 - 10 ц/га. Рижiй (Camelina sativa Crenz.) маi невисоке стебло - до 80 см заввишки, вкрите ланцетними листками, квiтки дрiбнi, самозапильнi, блiдо-рожевого кольору. Суцвiття - китиця, плiд - стручечок. Насiння дрiбне, жовтого або коричневого кольору, мiстить 30 - 45 % олii. Коренева система стрижнева, проникаi в грунт на глибину 40 - 60 см. Рижiй тАФ холодостiйка, з коротким вегетацiйним перiодом (80 - 100 днiв) культура. Насiння проростаi при 1 В°С тепла. До ТСрунтiв невибагливий. Кращими попередниками для рижiю i просапнi та озимi зерновi культури. Пiдготовка грунту для посiву рижiю подiбна до обробiтку пiд iншi раннi ярi культури [10].

Сiють рижiй суцiльним посiвом. На гектар висiвають 10 - 12 кг, глибина загортання 2 см. Збирають рижiй у перiод повноi стиглостi.

Роздiл 3. Ефiроолiйнi культури в якостi лiкарських та харчових рослин

3.1 Анiс

Анiс (Pimpinella anisum L.; Anisum vulgare Gaertn.). Синонiм: гaнус. Однолiтня трав'яниста рослина сiмейства зонтичних.

Батькiвщина - РДгипет, Сирiя. Культивуiться в Украiнi.

Як прянiсть використовуються майже винятково насiння анiсу, що збирають у серпнi - вереснi злегка незрiлими i досушивают у снопах. Крiм насiнь можна використовувати незрiлi парасольки анiсу, вiдразу пiсля цвiтiння вживаючи них у солiння, маринади для фруктiв. Молодi листки анiсу можна вводити в яблучнi салати. Але головним чином ганусове насiння вживають у хлiбобулочнi i кондитерськi вироби (порошок насiнь анiсу пiдмiшують до тесту) i кисло-солодкi соуси, солодкi блюда (компоти, киселi, муси i варення), а iнодi в молочнi супи i кашки.

Використовують анiс або ганусова олiя для готування домашнiх настойок, наливок, пива i браг, квасов.

Однорiчна трав'яниста рослина родини зонтичних висотою 20 - 80 см. Корiнь тонкий, веретеноподiбний. Стебло пряме, борознисте, гiллясте. Нижнi прикореневi листки лопатевi, округлосерцеподiбнi. на довгих черешках, верхнi - три-.. роздiльнi з лiнiйними часточками. Сидячi [1].

Насiння мiстить до 4% ефiрноi олii, головна складова якоi тАФ атенол.

Застосовують анiсову олiю в медицинi, парфюмернiй та лiкеро-горiлчанiй промисловостi, а насiння використовують пiд час випiкання хлiба та виготовлення консервiв.

Тим часом анiс являi собою прекрасну допомiжну прянiсть, яку можна широко застосовувати для отдушки рiзних харчових продуктiв з неприiмним або специфiчним запахом, що або небажаний.

Для цього треба вносити анiс або пiд час попередньоi обробки харчового продукту, або на початку готування блюда.

Пiсля того як анiс нейтралiзуi небажаний запах, його треба видалити, а в блюдо додати тi пряностi, що бажанi або традицiйнi.

Так, наприклад, за допомогою анiсу можна робити отдушку риби, м'яса, рослинних олiй (бавовняне, соняшникове, конопельне), а також iмiтувати натуральна прованська олiя.

Артек тАФ сорт селекцii РЖнституту ефiроолiйних та лiкарських рослин УААН. Стебло прямостояче, округле, з поздовжнiми борозенками, опушене. Висота рослин 50 - 70 см. На вiдмiну вiд iнших сортiв маi розвинену, розгалужену кореневу систему.

Листя свiтло-зелене, верхнi сидяче, трироздiльне з лiнiйними часточками. Квiтки бiлi, дрiбнi, зiбранi в суцвiття-зонтик до 20 штук першого порядку. Плiд - двосiм'янка, з пряним запахом i солодкуватим смаком. Урожайнiсть насiння - 3,5 - 9 ц/га, вмiст ефiрноi олii - 2,5 - 6,1%. Вмiст в ефiрнiй олii основного компоненту атенолу - 90%.

Вегетацiйний перiод 115 - 120 днiв. Сорт стiйкий до вилягання [1].

Практично використовуються лише плоди для харчовоi та фармацевтичноi промисловостi. Внаслiдок переробки надземноi маси отримують ефiрну олiю, яку застосовують у парфумерii. Сорт рекомендований для зони Полiсся.

Лiкувальна дiя. Препарати дiють як помiрне вiдхаркувальне при гострих i хронiчних запаленнях дихальних шляхiв (бронхiт, трахеiт, фарингiт, ларингiт, кашель рiзного походження), посилюють секрецiю шлунка, стимулюють жовчний мiхур i знiмають спазми при хронiчному гастритi, жовчнiй дискiнезii та жовчнокам'янiй хворобi. Завдяки болетамувальнiй дii анетолу призначають при кольках у шлунку i животi та при метеоризмi. Ефiрна олiя маi сечогiннi властивостi, тому ефективна при запаленнi, пiску й каменях в жовчному i сечовому мiхурах. Знижуi кров'яний тиск i рефлекторно збуджуi дихальний центр. Через естрогенну дiю дiанетолу стимулюi функцiю молочних залоз, внаслiдок чого збiльшуiться кiлькiсть молока у годувальниць, крiм того, полiпшуi послабленi функцii яiчникiв. Ефiрна олiя маi також протимiкробнi властивостi i застосовуiться проти зовнiшнiх паразитiв у людини й свiйських тварин. Олiя посилюi кровозабезпечення шкiри. Використовуiться i як ароматичний засiб.

3.2 Корiандр

Вважаiться однiiю з найстародавнiших пряних культур краiн Середземномор'я. Нинi повсюдно поширений в Украiнi. Однорiчна трав'яниста рослина. Вирощують корiандр в основному з метою отримання насiння, яке використовують для ароматизацii хлiбобулочних виробiв, пiд час консервування, у виробництвi ковбасних виробiв та сиру, а також у лiкеро-горiлчанiй промисловостi, пивоварiннi та косметицi. Насiння мiстить 2% ефiрноi олii, яку застосовують у медицинi.

Завдяки вмiсту ефiрноi олii, крохмалю, дубильних речовин та iнших елементiв корiандр i добрим антибактерiальним засобом, який знешкоджуi мiкроби, а значить, зберiгаi свiжiсть продукцii. Скажiмо, якщо порошком подрiбненого насiння корiандру, змiшаного з сiллю, натерти м'ясо, воно може зберiгати свiжiсть бiльше мiсяця без холодильника. Так само й свiжа риба та iншi продукти, якi швидко псуються.

Не обiйтися без корiандру, коли в лiтню пору ми хочемо замаринувати клуб чи лопатку зарiзаноi свинi. Для цього роблять розсiл з перевареноi води, солi та спецiй тАФ розмеленого корiандру, перцю i лаврового листу, часнику. У пiдготовлений розсiл опускають натерте цiiю ж сумiшшю м'ясо. У прохолодному мiсцi процес маринування триваi два-три тижнi, поки розсiл пройде в товщу м'яса i воно змiнить колiр. Потiм його запiкають у тiстi. Виходить смачна шинка [1].

Свiжу рибу можна зберегти (у великiй кiлькостi) свiжою i смачною, якщо ii випотрошити, порiзати на шматки, вiдкинувши голову, пересипати сiллю i покласти на добу пiд гнiт. Потiм промити, скласти i залити на 4 - 6 годин 10%-ним розчином оцту. Пiсля цього знову промити, скласти шарами в банки чи iнший посуд, перестеливши порiзаною цибулею i корiандром. Споживати можна уже через добу-двi. А зберiгаiться така риба досить довго.

Для полiпшення смаку подрiбненi плоди корiандру додають до фаршу для домашнiх ковбас, котлет, ними посипають вирiзку на вiдбивнi. Цiлi горошини використовують для м'ясних i рибних консервiв, засолювання риби, а також квашення капусти. Листя корiандру вживають як приправу до м'ясних, овочевих страв, додають до сала та бутербродiв.

Ця непримiтна рослина вiдома людям з давнiх-давен. Без неi колись не обходилися у жоднiй сiм'i. Корiандр - i антимiкробний засiб, i приправа, i лiки, i добрий стимулятор. Його використовують у харчовiй, виноробнiй, фармацевтичнiй промисловостi, а також у повсякденному життi.

У плодах i листках корiандру мiстяться 0,8 - 1,6% ефiрноi та 10 - 25% жировоi олii, екстрактивнi речовини, пектин, крохмаль, цукор, мiкроелементи. Досить важливим елементом ефiрноi олii i лiналол, а також геранiол. Саме цим зумовлюються антимiкробнi та дезiнфiкуючi властивостi корiандру.

Ефiрну олiю з корiандру застосовують у фармацевтичнiй, парфумерно-косметичнiй промисловостi, кондитерському, лiкеро-горiлчаному, тютюновому виробництвi, а жирову - на текстильних пiдприiмствах, у миловарiннi та полiграфii.

У народнiй медицинi корiандр додають до настоянок i чаiв жовчогiнного, послаблюючого, вiдхаркувального зборiв, при хворобах печiнки та жовчного мiхура. З ефiрноi олii готують також препарати для полiпшення травлення i проти метеоризму. На Кавказi i в Середнiй Азii лiкувальне застосування корiандру значно ширше й ефектнiше.

Корiандр - однорiчна трав'яниста рослина родини зонтичних. Розмножуiться насiнням. Посухостiйка, вологолюбна, вибаглива до освiтлення, витримуi невеликi заморозки [1].

Посiвний корiандр (коляндра), що культивуiться у нас в Украiнi як пряна i ефiроолiйна рослина, маi пряме розгалужене (залежно вiд сорту) стебло висотою 40 тАФ 120 см, товщиною 2 тАФ 6 мм. Нижнi листки черешковi, перисто-розсiченi, верхнi тАФ сидячi, корiнь веретеноподiбний. Цвiте у червнi. Квiтки бiлi, жовтi, рожевi, iнодi фiолетовi, дрiбнi, зiбранi в зонтик. Плоди - кулястi двосiм'янки до 7 мм у дiаметрi, достигають у липнi-серпнi. Вегетацiй

Вместе с этим смотрят:

Анатомическое строение растений

Анатомия и физиология заднего мозга. Строение и механизм кровообращения

Анатомия человека

Анатомо-физологические механизмы безопасности и защиты человека от негативного воздействия

Бiологiчне рiзноманiття людських рас