Етичнi засади в професii соцiального працiвника

Мiнiстерство працi та соцiальноi полiтики Украiни

Вище професiйне училище тАУ iнтернат

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

тАЮЕтичнi засади в професii соцiального працiвникатАЭ

ЖИТОМИР - 2006
ЗМРЖСТ

Вступ. 3

1. Генеза соцiальноi роботи в Украiнi 4

2. Сучасна соцiальна концепцiя Украiни. Сутнiсть професii соцiального працiвникаВа 12

3. Посадовi обовтАЩязки та функцii соцiального працiвника. 16

4. Етичнi вимоги до професiйноi дiяльностi соцiального робiтника. 20

Висновки. 24

Список використаноi лiтератури. 26

Актуальнiсть теми полягаi у тому, що людство здавна плекало мрiюВа про такий спосiб життя, такий його устрiй, який би зумовив би iднiсть матерiального, соцiального, морального прогресу. За останнi роки пiдвищилася роль тих галузей , якi виходять за межi вчительськоi дiяльностi. Однiiю з таких професiй i соцiальна робота. Вона даi поштовх до розвитку повноцiнного суспiльства.

Для того, щоб дати правильне визначення, як потрiбно оцiнювати етичнi вимоги в професii соцiолога на даний перiод часу у нашiй державi, нам необхiдно дослiдити декiлька найважливiших аспектiв.

Мета цiii роботи, показати значимiсть професii соцiального працiвника з боку етичних вимог.

Украiнське суспiльство, яке поступово трансформуiться, маi морально вiдродитися. Тому за сучасних умов етичнi знання стають важливим чинником розвитку духовноi культури суспiльства i морального свiторозумiння особистостi, а до етики як науки ставляться новi вимоги.

Без взаiмодii етики з педагогiкою, психологiiю i соцiологiiю неможливо розiбратися у моральному свiтi особистостi, виявити реальнi мотиви людських вчинкiв , визначити шляхи й методи формування моральноi культури особистостi в тому чи iншому соцiоморальному середовищi.

За сучасних умов, коли формуються ринковi вiдносини, розбудовуiться громадянське суспiльство i правова держава, зростання вiльного саморегулюючого першопочаткуВа в працi, пiдсилення моральних чинникiвВа у системi ii стимулiв, гуманiзацiя рiзних сфер працi веде до постiйного розширення кола професiй, що претендують на створення власних моральних кодексiв.

ВаЯк суспiльно-iсторичний феномен, соцiальна робота пройшла тривалий шлях розвитку. Формування передумов становлення соцiальноi роботи пов'язуiтьсяВа низкою дослiдникiв (С.В.Тетерський, РД.РЖ.Холостова, П.Д.Павленок, В.РЖ.Курбатов) iз виникненням благодiйностi. Благодiйнiсть ми трактуiмо як прояв спiвчуття до ближнього, надання приватними особами матерiальноi допомоги нужденним. Своiм корiнням вона сягаi глибокоi давнини. Спiвчутливе ставлення до бiдних i вбогих, рiзноманiтнi найпростiшi форми благодiйництва, головним чином роздача iжi й одягу, входили у звичаi схiдних слов'ян i були розповсюдженими ще в VII-VIII ст. ст., тобто у перiод iснування союзiв племiнних князiвств.

Перший перiод iсторii становлення соцiальноi роботи хронологiчно пов'язують iз виникненням у IХ ст. Древньоруськоi держави й утвердженням християнства як державноi релiгii (988 р.), коли надання допомоги хворим, убогим та iншим нужденним верствам населення стало однiiю iз форм реалiзацii християнськоi заповiдi любовi до ближнього.

Серед основних форм благодiйництва у перiод Киiвськоi Русi особливого значення набула княжа благодiйнiсть. Крiм роздачi милостинi, це було "годування" нужденних на князiвських дворах, облаштування притулкiв для калiк тощо. В цiлому маiмо пiдстави весь перiод князiвського благодiйництва в Киiвськiй Русi розподiлити на три основнi етапи. В основу перiодизацii покладено значення благодiйницькоi дiяльностi окремих князiвських родiв:

1. 882-972 рр. тАУ перший перiод хронологiчно збiгаiться з князюваннями Олега i Святослава;

2. 980-1054 рр. тАУ другий охоплюi правлiння Володимира Великого i Ярослава Мудрого;

3. 1113-1132 рр. тАУ перiод князювання Володимира Мономаха та його сина Мстислава Володимировича.

РЖншим напрямом соцiальноi пiдтримки нужденних у цей час стала церковно-монастирська дiяльнiсть. Iз метою впорядкування форм благодiйностi у 996 роцi великий князь Володимир Святославич видав Статут, вiдповiдно до якого соцiальне пiклування про нужденних вiддавалося пiд покровительство церкви. Результатом такого роду дiяльностi церков i монастирiв стало створення на Русi численних богадiлень, притулкiв та iнших благодiйних закладiв. Пiсля Батиiвого нашестя православна церква взагалi виявилася iдиним iнститутом допомоги нужденним.

Другий перiод. Традицii княжоi благодiйностi у ХРЖРЖ-ХРЖРЖРЖ ст. ст. розвинулися в iсторii пiвденно-захiдного Галицько-Волинського князiвства. Серед галицьких князiв особливим благодiйництвом прославилися Ярослав Осмомисл, Данило Галицький i Володимир Волинський. У цiлому пiсля занепаду Киiва Галицько-Волинське князiвство слугувало опорою украiнськоi державностi. У цiй ролi воно перейняло велику частку киiвськоi культурно-освiтньоi спадщини, тим самим зберiгши в украiнцiв почуття культурноi iдентичностi, у тому числi вiдновивши основнi напрями соцiальноi благодiйностi.

Третiй перiод розвитку соцiальноi роботи припадаi на час входження Украiни до складу Речi Посполитоi. З ХVРЖ ст. осередками вiдродження православ'я, а отже, i органiзованоi благодiйницькоi дiяльностi стають братства. Вони завоювали повагу й широку популярнiсть, опiкуючися вдовами й сиротами своiх померлих членiв, пiдтримуючи шпиталi й надаючи своiм членам безвiдсотковi позики. РЖншим напрямом соцiально-благодiйницькоi дiяльностi братств стала освiтня справа i, зокрема, вiдкриття шкiл та органiзацiя в них безплатного навчання при досить демократичному шкiльному устроi (школи були вiдкритi для всiх верств населення).

Особливий iмпульс для розвитку соцiальна благодiйнiсть за Украiнi отримала за Козацькоi доби. Саме у перiод ХVРЖ-ХVРЖРЖ ст. ст. тут сформувалися основи соцiальноi козацькоi педагогiки, якою декларувалася необхiднiсть захисту потреб, iнтересiв, прав як окремоi особистостi, так i груп людей.

Основою органiзацii шкiльноi освiти (зокрема полкових, сiчових шкiл, шкiл джур) був принцип соцiальноi благодiйностi, що знайшло вiдображення в органiзацii безплатного, демократичного за формою навчання, у тому числi й дiтей-сирiт, яких, за традицiiю, всиновлювали, а отже, i виховували козацькi куренi. Вони ж опiкувалися й матерiальним забезпеченням сiмей загиблих козакiв.

Оцiнюючи висвiтлену iнформацiю щодо перших трьох перiодiв соцiальноi роботи в Украiнi бiльше як характеристику передумов ii становлення, зазначимо, що органiзацiйне i законодавче оформлення соцiальноi роботи в Украiнi починаiться з другоi половини ХVII ст., що знаменувало четвертий етап становлення соцiальноi роботи. Саме в цей час внаслiдок посилення центральноi влади поряд iз церковною, приватною благодiйнiстю, зокрема благодiйнiстю окремих культурних осередкiв-братств, козацьких угруповань, набираi силу процес оформлення державного призрiння. Так, 1670 року в Росiйськiй iмперii, до складу якоi входила на той час i Украiна, було засновано Приказ створення богадiлень, що, у свою чергу, знайшло подальше вiдображення у постановах Земського собору (1681) про практичну реалiзацiю цих завдань.

Особливо активно зазначена робота проводиться у першiй чвертi XVIII ст., що позначило п'ятий етап соцiальноi роботи в Украiнi. Однак, зауважимо, що в цей перiод, з одного боку, активно формуiться державна полiтика, спрямована на надання матерiальноi та iншоi допомоги нужденним, створюiться мережа свiтських соцiальних установ, а з iншого тАУ виходять такi закони, як, наприклад, "Про заборону жебрацтва" (1712) та "Про визначення жебракiв соцiальне небезпечним елементом" (1721), що, власне, стало деякою суперечнiстю цього етапу соцiальноi роботи. Так чи iнакше, а саме за петровських часiв було закладено фундамент iнституту соцiальноi роботи i здiйснено значний крок уперед у пiдвищеннi ролi державного регулювання щодо органiзацii призрiння.

Наступним кроком стосовно реалiзацii iдеi створення системи державного призрiння стало заснування в ходi губернськоi реформи 1775 р. спецiальних губернських приказiв громадського призрiння. Органiзацiю таких структур було в цiлому здiйснено в 42 губернiях Росiйськоi iмперii за часiв Катерини II, у тому числi й у кiлькох малоросiйських.

До компетенцii приказiв громадського призрiння входило опiкування органiзацiiю i дiяльнiстю народних шкiл, сирiтських будинкiв, шпиталiв i лiкарень, богадiлень для вбогих i людей похилого вiку, будинкiв для iнвалiдiв, громадських iдалень. Для губернських приказiв громадського призрiння з державноi казни було видiлено по 15 тис. карбованцiв. Крiм того, з метою формування власного бюджету iм надавалося право використовувати вiдсотки на нерухомiсть, прибутки вiд пiдприiмств мiсцевоi промисловостi.

Однак суперечнiстю перiоду стало те, що державнi соцiальнi установи були спроможними надати допомогу лише частинi нужденних. Тому уряд сприяв виникненню фiлантропiчного напряму тАУ рiзноманiтних товариств, що пiдтримували як церковну, так i приватну благодiйнiсть. Серед найбiльш вiдомих товариств, що функцiонували на 1850 р., можна назвати: Виховне товариство шляхетних дiвчат, Вiльне економiчне товариство, Вiдомство установ iмператрицi Марii (ним було засновано iнститути шляхетних дiвчат, спрямованi саме на пiдтримку освiти дiтей збiднiлих дворянських родин), РЖмператорське людинолюбиве товариство, Комiтет пiклування про поранених тощо.

Загалом XVIII - перша половина XIX ст. тАУ це перiод становлення i розвитку державного призрiння. Особливiстю цього етапу стала поява i вiдструктурування адресноi допомоги нужденним, що згодом перетворилося на стiйку тенденцiю, реалiзовану i в нашi днi. Це, перш за все, допомога iнвалiдам, людям похилого вiку, хворим, сиротам i тощо.

Отже, у Росiйськiй iмперii, а таким чином i в Украiнi у першiй половинi XIX ст. було створено державну систему соцiального призрiння, яка пiдпорядковувалася спецiальним адмiнiстративно-управлiнським органам i складалася переважно з благодiйних установ закритого типу. Водночас розширилася дiяльнiсть фiлантропiчних товариств i приватних благодiйникiв.

Шостий етап становлення соцiальноi роботи пов'язаний iз скасуванням крiпосного права (1861). Ця подiя стала передумовою i основою широких реформаторських процесiв. Утвердження нових соцiально-економiчних вiдносин вимагало коректування сталих пiдходiв в управлiннi соцiальною сферою, зумовило необхiднiсть вiдпрацювання нових принципiв, форм i методiв благодiйностi. Серед оновлених принципiв соцiальноi роботи видiляiмо такi:

Заперечення жорсткоi бюрократичноi опiки соцiального призрiння.

Децентралiзацiя управлiння справою допомоги нужденним.

Створення умов для розвитку мiсцевоi iнiцiативи й самодiяльностi в цiй сферi громадського життя.

60-70-тi роки XIX ст. тАУ перiод проведення лiберальних реформ, серед яких двi: земська 1864 р. i мiська 1870 р. законодавчо зумовили змiну системи соцiальноi благодiйностi. Першою, згiдно з "Положенням про губернськi й повiтовi земськi установи", декларувалося утворення губернських земств як органiв мiсцевого самоврядування. РЖншою у мiстах на виборнiй основi утворювалися мiськi думи. До компетенцii земських i мiських органiв самоврядування ввiйшло: завiдування лiкувальними i благодiйними закладами, призрiння бiдних, невилiковно i психiчно хворих, опiкування народною освiтою i охороною здоров'я.

Наприкiнцi XIX ст. земськi й мiськi органи самоврядування на територii земських губернiй утримували у 5 разiв бiльше благодiйних установ порiвняно з кiлькiстю одержаних ними вiд приказiв громадського призрiння. В Украiнi саме земства стали головними осередками органiзацii i проведення соцiальноi роботи. Вони справедливо можуть вважатися першоосновою системи соцiальноi роботи в Украiнi.

Один iз найвiдомiших дослiдникiв дiяльностi украiнських земств О.Моргун досить правомiрно назвав "земське самоврядування "одним iз найвидатнiших явищ у суспiльному, економiчному й культурному життi Украiни кiнця XIX ст.".

В Украiнi земства було впроваджено з 1865 р. на Лiвобережжi й Пiвднi. З 1911 року цей процес охопив i Правобережжя. Яскравими i водночас типовими прикладами може слугувати соцiальна дiяльнiсть Полтавського й Херсонського земств. Так, у другiй половинi XIX ст. у Полтавськiй губернii земськi органи самоврядування створили досить розгалужену систему соцiальноi допомоги населенню, серед основних напрямiв якоi варто видiлити: вiдкриття лiкарень i аптек, органiзацiю притулкiв для дiтей, створення закладiв громадського призрiння для дорослого населення, фiнансування освiти незаможних верств населення, органiзацiю бiблiотек-читалень. У дiяльностi Херсонського земства особливого значення набув аспект медико-санiтарного обслуговування населення. 1886 року ним була створена перша в Украiнi Херсонська земська санiтарна органiзацiя.

Таким чином, можна дiйти висновку, що результатом переходу справи призрiння до органiв самоврядування стало розширення масштабiв, виникнення нових форм соцiальноi пiдтримки, пiдвищення загального рiвня органiзацii допомоги немiчним, бiдним та хворим. Звичайно, були й слабкi сторони у iхнiй дiяльностi (обмеженiсть та недостатнiсть деяких заходiв, невеликi потужностi та повiльний розвиток практики надання допомоги нужденним верствам населення через брак фiнансування), але вони в жодному разi не можуть слугувати пiдТСрунтям для недооцiнки практики соцiальноi роботи земств.

До позитивних здобуткiв слiд вiднести:

В· залучення коштiв iз рiзних джерел (земських бюджетiв, благодiйницьких органiзацiй, у тому числi тих, що перебували у вiданнi державних попечительських органiв) з метою пiдвищення рiвня проведення рiзноманiтних заходiв, розгортання соцiальноi допомоги в нових сферах дiяльностi;

В· створення притулкiв для дiтей;

В· Ваадресну допомогу;

В· допомогу у працевлаштуваннi;

В· медичну допомогу.

Крiм зазначеноi системи, в Украiнi частина благодiйних органiзацiй i закладiв дiяла у межах великих державно-громадських об'iднань. Зокрема, у складi Вiдомства закладiв iмператрицi Марii в Украiнi наприкiнцi 90-х рокiв XIX ст. функцiонували майже 300 благодiйних товариств i установ, у Товариствi Червоного Хреста тАУ бiльше нiж 250. Як правило, iхня дiяльнiсть контролювалася урядовими вiдомствами: Мiнiстерством фiнансiв, Мiнiстерством юстицii, Мiнiстерством народноi освiти та iн.

Активно розвиваiться в цей перiод i приватна благодiйнiсть. Вiдомi украiнськi пiдприiмцi Терещенки, Симиренки, Ханенки, Бобринськi, Бродськi, Гальперiни жертвували значнi суми на лiкарнi, богадiльнi, училища та iншi благодiйнi установи.

Характерною рисою другоi половини XIX ст. став розвиток церковнопарафiяльноi благодiйностi. Урядовий закон 1864 р. про парафiяльнi попечительства поклав початок новому перiоду церковно-парафiяльноi благодiйностi. Одним iз ii завдань стало початкове навчання дiтей i устаткування благодiйних закладiв. Фiнансувалися цi заходи головним чином за рахунок добровiльних унескiв парафiян.

Саме в цей перiод почала складатися i система соцiального забезпечення. Так, у 1903 р. вийшов урядовий закон "Про винагороду потерпiлих унаслiдок нещасних випадкiв робiтникiв i службовцiв на пiдприiмствах фабрично-заводськоi, гiрничо-видобувноi промисловостi". Цей закон передбачав нарахування пенсiй або надання одноразовоi допомоги внаслiдок травми, отриманоi на виробництвi, чи тимчасовоi втрати працездатностi у зв'язку iз виробничими обставинами. РЖншим напрямом соцiального забезпечення в цей час стало нарахування пенсiй службовцям цивiльних i вiйськових вiдомств. При цьому передбачалася залежнiсть розмiру пенсiй вiд вислуги рокiв, вiйськового чину, посади.

Отже, саме iз другоi половини XIX ст. в Украiнi вiдбуваються iстотнi змiни щодо розумiння соцiальноi роботи. Децентралiзацiя управлiння соцiальною сферою, передача значноi частини функцiй призрiння земським i мiським органам самоврядування, широке залучення громадськостi до органiзацii допомоги нужденним, урядове заохочення благодiйникiв та низка iнших пiдходiв до розвитку соцiальноi роботи забезпечили якiсно новий ii рiвень, зокрема зародження таких тенденцiй i особливостей, як вiдкритiсть, диференцiйованiсть й адреснiсть, розвиток трудовоi допомоги, розширення мережi благодiйних товариств i установ, органiзацiя соцiального страхування, державного пенсiйного забезпечення службовцiв.

Безумовно, залежнiсть Украiни вiд Росiйськоi iмперii, авторитарний полiтичний устрiй, адмiнiстративно-бюрократична система управлiння, тривале збереження крiпосного права не могли не позначитися негативно на характерi i масштабах, а також формах соцiальноi роботи цього перiоду в Украiнi. Так чи iнакше, проаналiзований досвiд потребуi критично-творчого осмислення з метою його актуалiзацii i можливого використання в сучасних умовах розбудови соцiальноi роботи.

2. Сучасна соцiальна концепцiя Украiни. Сутнiсть професii соцiального працiвника

Радикальнi економiчнi та полiтичнi змiни в украiнському соцiумi призвели до глибоких кризових процесiв, а саме: руйнацii господарсько тАУ економiчних звтАЩязкiв; майновоi диференцiацii; зростання соцiальноi напруженостi.

Цi кризовi процеси спричинюють виникнення глибинних передумов для соцiальних вибухiв i означають збереження соцiальноi несправедливостi у сучасному украiнському суспiльствi. Натомiсть загально визнаним критерiiм цивiлiзованостi будь тАУ якого суспiльства i якраз соцiальна справедливiсть , яка тлумачиться як створення рiвних реальних життiвих можливостей для вияву i здiйснення своiх iнтелектуальних творчих сил.

РДдиноi моделi соцiальноi справедливостi, звичайно немаi. Жодна з iснуючих соцiальних моделей у свiтi, водночас, не може забезпечити рiвень соцiальноi справедливостi, достатнiй для пересiчного громадянина. Не i гарантом соцiальноi справедливостi анi ринковий капiталiзм, анi приватна власнiсть, анi соцiалiстичний метод господарювання. Не стало причиною якогось зростання соцiальноi справедливостi й руйнування державного сектору економiки.

Подальший соцiальний розвиток Украiни може серйозно залежати вiд двох чинникiв :

1. Здатностi науки своiчасно осмислювати i прогнозувати соцiальну ситуацiю.

2. Вмiння i бажання використовувати свiтовий соцiальний досвiд.

Соцiальна полiтика сучасноi держави iвропейського зразка маi мiстити двi складовi частина тАУ активну i пасивну. Основними державними документами, якi регулюють перспективи соцiального розвитку Украiни , стали ВлКонцепцiя соцiального забезпечення населення УкраiниВ» (грудень 1993) та ВлКонцепцiя соцiальноi полiтикиВ» (липень 1994). Соцiальний досвiд соцiального розвитку може бути представлений у двох напрямах тАУ лiберальному та патерналiстському.

Отже перейдемо до того, а яке ж значення вiдiграi соцiальний працiвник у цiй системi.

В самому загальному виглядi соцiальну робота -Ва це i практична, професiйна дiяльнiсть з подання допомоги та пiдтримки людей, якi опинилися в скрутнiй ситуацii .Соцiальна дiяльнiсть рiзноманiтна , потребуi певноi уваги з боку суспiльства, держави; стаi самостiйним феноменом сучасноi цивiлiзацii, що вiдображаi дiалектику поiднання загальнолюдських цiнностейВа i унiкальностi особи, тому пiд соцiальною роботою надалi будемо розумiти професiйну дiяльнiсть соцiальних iнститутiв державних i не державних органiзацiй, груп i окремих iндивiдiв з наданням допомоги у здiйсненнi успiшноi соцiалiзацii особам чи групам людей у випадках, коли за вiдсутностi належних умов у суспiльствi, або особистих вад iх соцiалiзацiя припиняiться, або вiдбуваiться у зворотному напрямку (десоцiалiзацiя) .

Соцiальна значимiсть професii соцiального працiвника, визначаiться в функцiях закладiв соцiальноi роботи, якi виконують структурнi елементи, системи соцiального захисту населення. Цi дii регулюються певними нормативними документами, контролюються i мають забезпечити iнтереси системи соцiального захисту, як цiлого.

Соцiальна робота:

В· Професiйна або волонтерська дiяльнiсть, спрямована на гарантовану пiдтримку i надання соцiальних послуг будь тАУ якiй людинi. У широкому розумiннi слова соцiальна робота тАУ це дiяльнiсть соцiальних служб (державних, приватних, громадських); у вузькому тАУ вплив спецiалiстiв iз соцiальноi роботи на особистiсть з метою надання допомоги у самовиявленнi.

В· Система теоретичних знань i заснована на них практика, яка маi на метi забезпечення соцiальноi справедливостi шляхом пiдтримки найменш захищених верств населення та протидii факторам соцiального виключення

В· Вивчаi закономiрностi i принципи функцiонування i розвитку соцiальних процесiв, iх динамiку пiд впливом психолого тАУ педагогiчнихВа i управлiнських факторiв при захистi громадянських прав i свобод особистостi в суспiльствi.

В· Цiлеспрямована дiяльнiсть у суспiльствi через вповноваженнi органи , спрямована на забезпечення соцiального, культурного, матерiального рiвня життя всiх членiв суспiльства та спрямована на надання допомоги рiзним категорiям людей. Соцiальна робота маi макро, -мезо -мiкро.

ОбтАЩiкти соцiальноi роботи тАУ люди, якi мають проблеми, незалежно вiд вiку.

СубтАЩiкти соцiальноi роботи тАУ держава, державнi установи, служби, окремi люди.

Соцiальна робота розглядаiться також як самостiйна наука, обтАЩiктом дослiдження якоi i процес звтАЩязкiв, взаiмодiй, способiв та засобiв регуляцii поведiнки соцiальних груп i особистостей в суспiльствi . Предметом соцiальноi роботи виступають закономiрностi , що зумовлюють характер та спрямованiсть соцiальних процесiв.

Професiйна дiяльнiсть, обтАЩiктом якоi виступають живi люди, утворюi складну систему взаiмо перехiдних, взаiмозумовлених моральних стосункiв. До цiii системи належать перш за все: а) ставлення спецiалiстiв до обтАЩiкта працi; б) стосунки спецiалiста з колегами; в) ставлення спецiалiста до суспiльства. Отже, як тiльки професiйнi стосунки набули якiсноi усталеностi, це привело до формування особливих моральних настанов , що вiдповiдають характеруВа i змiсту працi, вiдображають практичну доцiльнiсть певних стосункiв як мiж членами професiйноi групи, так i самоi групи з суспiльством.

Таким чином, можна дiйти висновку про те , що головнi соцiально тАУ педагогiчнi категорii тлумачать так:

Соцiальна робота тАУ професiйна, цiлеспрямована дiяльнiсть у суспiльствi через уповноваженнi державнi i недержавнi соцiальнi iнститути , спрямована на створення соцiальних умов для повноцiнноi життiдiяльностi та розвитку рiзних категорiй населення .

Соцiальний працiвник тАУ це професiйно пiдготований спецiалiст , який працюiВа в державних (недержавних) соцiальних iнститутах i сприяi створенню соцiальних умов для повноцiнноi життiдiяльностi рiзних категорiй населення , котрi потребують захисту i пiдтримки.

Оскiльки соцiальна робота маi iнтегральний характер, ii представники мають володiти якостями педагога, психолога, медичного працiвника, юриста, соцiолога, державного службовця.

Соцiальнi проблеми освiти стосуються по сутi, всiх людей, а не лише учнiв i педагогiв.

Взаiмини соцiального працiвника i клiiнта, що базуються на спiвчуттi i довiрi, бiльш нагадують дружнi стосунки. Дiйсно , цi взаiмини передбачають допомогу клiiнтовi з боку соцiального працiвника, а не навпаки. Впевненiсть клiiнта у тому , що така допомога йому буду надана, i головним соцiальним фактором , що впливаi на ефективнiсть соцiальноi роботи.

Так як соцiальний працiвник весь час маi спiлкуватися з рiзними людьми, вiн маi широкий перелiк посадових обовтАЩязкiв .

Вiн повинен:

В· Виявляти в сiмi та окремих дiтей та пiдлiткiв, якi потребують соцiального захисту ; дiтей пiдлiткiв та дорослих, якi потребують опiки та допомоги у влаштуваннi в лiкувальнi та навчальнотАФвиховнi заклади, отриманнi матерiальноi, соцiально-побутовоi та iншоi допомоги.

В· Встановлювати причини утруднень, конфлiктiв , що виникають у навчальний та поза навчальнiй сферi, у сiмi та iн.

В· Сприяти розвтАЩязанню цих труднощiв та конфлiктiв та гарантувати соцiальний захист;спiльнiй дiяльностi рiзних громадських та державних органiзацiй i установ по наданню необхiдноi допомоги групам ризику.

В· Надавати допомогу в сiмейному вихованнi, дiяльностi педагогiчних колективiв.

В· Проводити психолого-педагогiчнi та соцiально-педагогiчнi консультацii, виховну роботу з неповнолiтнiми важковиховуваними дiтьми

В· Брати участь у створеннi центрiв соцiальноi допомоги (всиновлення, пiклуваннi й опiка; соцiальна реабiлiтацiя; притулки; молодiжнi, пiдлiтковi, дитячi, сiмейнi центри, клуби, асоцiацii, обтАЩiднання за iнтересами та iн.)

Напрямки професiйноi дiяльностi соцiального педагога полягаi у вивченнi соцiально-психологiчних цiнностей особистостi, соцiально-педагогiчного впливу макросередовища на зростаючу особистiсть, та органiзовувати освiтньо-виховнi взаiмодii з проблемними особистостями, якi потребують допомоги.

Рiвнi здiйснення професiйноi дiяльностi соцiального працiвника:

1. Виконання (копiювання чужих зразкiв виконання дiяльностi);

2. Планування (здiйснення дiяльностi за власним уявленням без врахування обставин);

3. Проектування (здiйснення дiяльностi, виходячи з ii системного розумiння)

Функцiональний аспект дiяльностi соцiального працiвника. Функцii соцiального працiвника тАУ це предметно-iнструментальна основа його професiйноi дiяльностi. Професiйнi функцii соцiального працiвника дозволяють уявити структуру функцiональних обов'язкiв як певну суму знань, вмiнь i навичок, якi забезпечують професiйну компетентнiсть спецiалiстiв в практичнiй роботi. Ми придiляiмо цим питанням особливу увагу.

Аналiзуючи функцii соцiального працiвника, вважаiмоВаВаВа треба пiдкреслити рiзноманiтнiсть пiдходiв до iх видiлення i класифiкацii.

Аналiз вiтчизняноi i зарубiжноi лiтературиВа свiдчить про вiдокремлення двох пiдходiв характеристики професiйноi дiяльностi соцiального працiвника через анали виконуваних ним функцiй: спектральний i процесуальний.

Спектральний пiдхiд характеризуi конкретнi рольовi дii а працiвника через спектр виконуваних ним функцiй. Процесуальний пiдхiд базуiться на вiдокремленi соцiального працiвника як частини процесу його професiйноi взаiмодii iз клiiнтом, адекватного парадигмi тАЮ визначення проблеми тАУ розробка план реалiзацiя намiрiв - оцiнка результату" за Стiвеном Шардло;

Украiнський дослiдник В.М.Сидоров основнi iз них об'iднав класи: базовi таспецiальнi. До базових функцiйза цi фiкацiiю автор вiдносить: дiагностичну (оцiночну), корекцiйну. До спецiальних: комунiкативну, органiзаторську, прогностичну,Ва превентивну, психо- терапевтичну, рекламно-пропагандистську,Ва медичну, соцiально-педагогiчну, соцiально-економiчну.

Дiагностична функцiя соцiального працiвника включаi вивчення, аналiз i оцiнку клiiнтiв (iндивiдiв, сiмей, груп, спiльно¹ i направленiсть впливу на них соцiального середовища i тАЮставить с дiагноз"; дана функцiя передбачаi також i оцiнку результатiв, д в процесi соцiальноi роботи.

Прогностична функцiя полягаi у прогнозуваннi соцiальним працiвником розвитку подiй, процесiв, якi проходять у сiм'i, гру суспiльствi i розробцi певноi моделi соцiальноi поведiнки. 3мiст прогностичноi функцii вимагаi вiд соцiального працiвника визначення прiоритетiв, тому що проблеми, з якими йому доводиться м здебiльшого багатограннi i вимагають дiй за декiлькома параметрами

У зарубiжнiй практицi соцiальноi роботи прогностична соцiальних працiвникiв реалiзуiться, як правило, у формi (письмовоi або усноi угоди), яка укладаiться мiж соцiальним пра- клiiнтом та iншими задiяними особами чи структурами. здебiльшого укладаiться з метою визначення обов'язкiв всiх сторiн i деталiзацii рiзноманiтних аспектiв сервiсних послуг.

ВаВаВаВаВа Запобiжно-профiлактична або соцiально-терапевтична функцiя дозволяi передбачити i привести у дiю соцiально-правовi, юридичнi, психологiчнi, соцiально-медичнi, педагогiчнi заходи, попередження та подолання негативних явищ, органiзацiю вiдповiдноi допомоги особам, якi ii потребують, забезпечити захист прав сiм'i, жiнок, пiдлiткiв, дiтей, молодiВа пiдтримку груп ризику.

Правозахисна функцiя полягаi в знаннi та вмiннi використовувати закони правовi акти, якi спрямованi на надання допомоги i пiдтримки дiтей та пiдлiткiв, iх захист.

Власне педагогiчна функцiя передбачаi виявлення iнтересiв та потреб дiтей у рiзних видах дiяльностi/культурноi, спортивно-оздоровчоi, технiчноi художньоi творчостi тощо/ i залучення до роботи з ними рiзних установ органiзацiй, громадських, творчих та iнших спiлок, спецiалiстиВ»

Психологiчна функцiя передбачаi консультування та корекцiю мiжособистiсних стосункiв, допомогу у соцiальнiй реабiлiтацii всiм, хто ii потребуi, сприяння соцiальнiй адаптацii особистостi.

Соцiально-медична функцiя спрямована на органiзацiю роботи з профiлактики здоров'я, на оволодiння першою медичною допомогою, кульгу) харчування, санiтарно-гiгiiнiчними нормами, основами трудотерапii, сприянняВаВа формуванню здорового способу життя.

ВаВаВаВаВа Соцiально-побутовафункцiю реалiзують шляхом надання необхiдноi допомоги пiдтримки рiзним категорiям дитячого населення/особливо дii iнвалiдам, рiзним типам сiмей та iн./.

Комунiкативна функцiя передбачаi встановлення контактiв з особами, якi потребують тiii чи iншоi допомоги, пiдтримки, органiзацii обмiну iнформацiiю, сприяння включенню рiзних iнститутiв суспiльства в дiяльнiсть соцiальних служб, допомоги у сприйняттi й розумiннi iншоi людини.

Посередницька функцiя передбачаi встановлення взаiмозв'язку та спiльноi дiяльностi багатьох громадських, соцiальних, державних структур вирiшення проблем дiтей та пiдлiткiв, а таж соцiальних груп ризику

Морально-гуманiстичнафункцiя соцiальноi роботи як своiрiдна концентрацiя всiхВа iнших функцiй надаi соцiальнiй роботi високий гуманiстичний

Професiйна етика у сферi соцiальних дослiджень потребуi особливоi регламентацii. В усьому свiтi дiяльнiсть соцiологiчних спiвтовариствВа регулюють спецiальнi етичнi кодекси, якi вiдбивають ВлбагатошаровiстьВ» професiйноi етики соцiолога, зумовлену мультиварiантнiстю його соцiальних вiдносин. ЗаВа сучасних умов соцiальний працiвник як представник професiйноi спiльноти маi нести особисту моральну вiдповiдальнiсть за взаiмини з рiзними субтАЩiктами , з якими необхiдно вступати в контакти пiд час здiйснення професiйноi дiяльностi: 1)Ва iз суспiльством, презентованим а) ретрансляторамиВа iнформацii (журналiсти, полiтики, полiтологи,Ва коментатори), б)споживачами iнформацii, (фахiвцi ,котрi апелюють до результатiв соцiологiчних дослiджень ), в) населенням як носiiм громадськоi думки, г) владними структурами й iдеологiчними iнституцiями, зацiкавленими у тенденцiйнiй iнформацii; 2) зi спiввиконавцями у конкретних проектах; 3) iз респондентами;4) iз замовниками;5) iз професiйною спiльнотою.

Звiсно етика соцiального працiвника ТСрунтуiться на загальнолюдськiй моралi, загальному громадянському законодавствi та загальних етичних нормах науковоi працi й наукового спiлкування. Почастiшання випадкiв порушення канонiв професiйноi етики в Украiнi за новоi соцiальноi ситуацii на жаль, уже призвело до численних публiчних спекуляцiй навколо соцiологii, до спотвореного сприйняттяВаВа громадськiстю ролi та мiсця соцiологiчноi науки в суспiльствi. Як перший крок розвтАЩязання сучасних етико-професiйних проблем соцiологiчноi спiльноти на 3-ьому зтАЩiздi Соцiологiчноi асоцiацii Украiни булоВа ухвалено рiшення про створити Комiсiю з професiйноi етики i доручити iй пiдготовку Кодексу професiйноi етики вiдповiдно до сучасних вимог до професiйноi дiяльностi соцiологiв.

Кодекс професiйноi етики соцiолога був затверджений 5 зтАЩiздом Соцiологiчноi асоцiацii Украiни 20 травня 2004 року. Цей кодекс визначаi головнi принципи i етичнi норми професiйноi вiдповiдальностi та поведiнки соцiологiв Украiни. Кодекс мiстить вступ, основний змiст(ВлЕтичнi нормиВ»), додаток(Влвiдповiдальнiсть за порушення кодексу професiйноi етики соцiологаВ») i висновки.

Основний змiст кодексу становлять етичнi норми та правила, структурованi вiдповiдно до таких сфер професiйноi дiяльностi соцiологiв:

В· органiзацiя професiйноi дiяльностi та трудовi вiдносини

В· науково-дослiдна дiяльнiсть

В· наукове спiлкування

В· презентацiя результатiв дослiдження i науковi публiкацii

В· редакцiйно-видавнича дiяльнiсть

В· освiта, викладання, професiйна пiдготовка

В· консультування й експертиза

В· публiчнi виступи

В· робота за контрактами та надання послуг.

Як додаток до складу Кодексу входить роздiл ВлВiдповiдальнiсть за порушення Кодексу професiйноi етики соцiологаВ», який описуi процедури подання i розгляду скарг Комiсiiю з професiйноi етики САУ.

Етичнi норми, задекларованi цим Кодексом, спираються на загальнi моральнi принципи, прийнятi в мiжнароднiй соцiологiчнiй спiльнотi:

В· професiйна компетентнiсть

В· чеснiсть

В· професiйна вiдповiдальнiсть

В· соцiальна вiдповiдальнiсть

В· повага до прав i гiдностi кожноi людини.

Етичнi норми встановлюють загальнi правила поведiнки соцiальних працiвникiв. Потреби практики визначають цiль тiii чи iншоi професii i вимагають вiд працiвникiв вiдповiдного профiлю необхiдноi квалiфiкацii (професiоналiзму, компетенцii), з одного боку, ii етичноi пiдготовкиВа , що передбачаi теоретичне освоiння норм i принципiв моралi для застосування iх у професiйнiй практицi ,- з iншого. Кожна людина в силу обставин життя втягуiться у рольове спiлкування з рiзними професiоналами, наприклад, з лiкарем, юристом, i т.д.ВаВа При цьому вона очiкуi вiд них не тiльки квалiфiкованого виконання iх обовтАЩязкiв щодо задоволення ii потреб, iнтересiв, а й уважного, увiчливого до неi ставлення. Тому професiйна етика покликана дати рекомендацii професiоналам , посадовим особам, у тому числi i керiвникам , щодо моральноi складовоi у виконаннi професiйних функцiй.

Специфiка функцiй соцiального працiвника та соцiального педагога вимагаi органiчного iднання особистiсних та професiйних якостей Ваширокоi освiченостi, а тому пiдготовка такого фахiвця маi ТСрунтуватися на тлi практичного людинознавства. Професiйнi стандарти, до таких фахiвцiв базуються на кодексi етики та професiйних умiнь, якi слугують своiрiдною "клятвою Гiппократа", ТСрунтуються РЖ фундаментальних загальнолюдських цiнностях, враховують гiд-М1 ii унiкальнiсть кожноi особистостi, ii права та можливостi.

Прикладами можуть слугувати кодекси етики соцiального працiвника СЩА та Канади, в яких наголос робиться на клiнiчнiй соцiальнiй роботi чи на соцiальному розвитку. Створений i кодекс етики соцiального працiвника та соцiального педагога Росii та Украiни, офiцiйноВа схвалений Асоцiацiiю соцiальних працiвникiв та соцiальних педагогiв усiма регiональними пiдроздiлами.

Навiть, порiвняно невеликий досвiд розвитку соцiальноi роботи в Украiнi свiдчить, що спiвпраця соцiальних педагогiв та соцiальних працiвникiв спрямована на об'iднання людей безпосередньо там, де вони живуть. Вона вiдкриваi великi перспективи та маi конкретний результат: перемагають загальнолюдськi цiнностi, милосердя, послаблюiться соцiальне напруження. Соцiальнi педагоги та соцiальнi працiвники створюють реально дiючий механiзм соцiального захисту, пiдтримки,що допомагаi держа

Вместе с этим смотрят:

"Зеленая Книга" Муаммара Аль-Каддафи

"Технiка тiла" Марсель Мосс

Cоциальные и психологические особенности безработных

РЖнновацiйнi форми i методи соцiальноi роботи з сiмтАЩiю

РЖнтерактивний пiдхiд в теорii соцiальноi роботи