Сезоннi змiни в життi безхвостих, повтАЩязанi з особливостями iх бiологii (жаби, ропухи)

Мiнiстерство науки та освiти Украiни

Чернiгiвський державний педагогiчний унiверситет iменi Т.Г.Шевченка

Хiмiко-бiологiчний факультет

Кафедра бiологii

Курсова робота

СЕЗОННРЖ ЗМРЖНМ В ЖИТТРЖ БЕЗХВОСТИХ, ПОВ`ЯЗАНРЖ З ОСОБЛИВОСТЯМИ РЗХ БРЖОЛОГРЖРЗ

(жаби, ропухи)

Виконала студентка 35 групи

вiддiлення пiслядипломноi освiти

Денисенко Юлiя Володимирiвна

Науковий керiвник:

асистент кафедри бiологii

Ткаченко О.В.

Чернiгiв тАУ 2007 р.

ЗМРЖСТ

ВСТУП

РОЗДРЖЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ЕКОЛОГРЖЧНРЖ ОСОБЛИВОСТРЖ БЕЗХВОСТИХ АМФРЖБРЖЙ

РОЗДРЖЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ РОДИН БЕЗХВОСТИХ АМФРЖБРЖЙ

2.1 Представники родини Жаби (Ranidae)

2.2 Представники родини Ропухи (Bufonidae)

РОЗДРЖЛ 3. СЕЗОННРЖ ЗМРЖНИ В ПОВЕДРЖНЦРЖ БЕЗХВОСТИХ АМФРЖБРЖЙ

Висновки

ЛРЖТЕРАТУРА

Поведiнка земноводних нескладна, що вiдповiдаi органiзацii центральноi нервовоi системи. Частина безхвостих здатна до швидких, але одноманiтним рухам; у водi бiльшiсть видiв бiльш рухливi, чим на сушi. Основа поведiнки земноводних - порiвняно простi системи безумовних (уроджених) i натуральних рефлексiв, що виявляються комплексно (iнстинкти). Вони визначають особливостi поведiнки земноводних: вибiр мiсць iснування (включаючи мiсця зимiвлi i розмноження), добування iжi, уникання небезпеки, пошук партнера для розмноження i т.п. РЖндивiдуальний досвiд у життi земноводних вiдiграi незначну роль, хоча вони i здатнi виробляти нескладнi умовнi рефлекси. Однак умовнi рефлекси виробляються повiльно i швидко згасають.

Оскiльки земноводнi належать до холоднокровних тварин то iх активнiсть буде безпосередньо залежати вiд температурного фактора.

Предмет дослiдження тАУ поведiнка безхвостих земноводних.

Об`iкт дослiдження тАУ безхвостi амфiбii.

Мета нашоi роботи полягаi в тому, щоб зтАЩясувати залежнiсть змiн поведiнкових реакцiй вiд впливу природних факторiв.

Головна мета роботи вимагаi вирiшення деяких завдань:

- дати загальну характеристику безхвостих амфiбiй;

- проаналiзувати сезоннi змiни в поведiнцi безхвостих амфiбiй;

- охарактеризувати добовi змiни в поведiнцi безхвостих амфiбiй.

Безхвостi земноводнi представляють найбiльш високоорганiзованими i багатий представниками ряд. Однак, незважаючи на свою численнiсть, усi вони мають досить одноманiтну будову, що зв'язано з пристосуванням до пересування стрибками. Одночасний поштовх заднiми ногами спричинив за собою вироблення укороченого, клинчастого тiла i подовжених заднiх кiнцiвок. При цьому виник додатковий вiддiл - "вторинна гомiлка" за рахунок подовження двох кiсток передплесна. Утворення вузького таза у виглядi характерного диска i також пристосування до найбiльш повного використання сили при стрибку, оскiльки при такому типi руху доцiльно мати крапки додатка сил максимально зрушеними. З цим же зв'язане характерна поведiнка пiдвздошних кiсток.

Нинi живучих 2900 видiв безхвостих амфiбiй поiднують у 297 родiв, 19 родин.

Безхвостi земноводнi - головним чином сухопутнi форми. Кiлькiсть видiв, якi вторинно повернулися до водного образу життя в порiвняннi з хвостатими дуже невелика i не перевищуi 15%.

Серед сухопутних безхвостих i види риючi i деревнi.

Деревнi форми зустрiчаються серед безхвостих досить часто: приблизно в половини родин i деревнi види, а одна з найбiльших родин - квакшi (Hylidae) - бiльш нiж на 90% складаiться з деревних форм.

Форми риючi, як i деревнi, досить численнi серед безхвостих. Риють безхвостi земноводнi заднiми лапами, роблячи поперемiннi руху ногами в сторони, так що занурюються в землю заднiм кiнцем тiла. Перехiд до риючого способу життя, спричинив укорочення кiнцiвок, що позбавило твариннi можливостi робити великi стрибки. Жаби i часничницi частiше пересуваються кроком, нiж стрибають. Рухи правоi i лiвоi лап привели також до утворення рухливого зчленування у виглядi ковзних суглобних поверхонь мiж пiдвздошними кiстками та крижовими хребцями при значному розширеннi поперечних вiдросткiв останнiх.

Зi способом життя у риючих видiв пов'язанi шкiрнi окостенiння на головi. Цi утворення можуть приймати вигадливу форму кiстяного шолома.

Безхвостi поширенi дуже широко по всiх материках (крiм Антарктиди) i по всiх материкових островах, крiм пiвнiчного.

Самi древнi викопнi залишки безхвостих амфiбiй вiдомi з нижнього трiасу пiвнiчноi частини Мадагаскару. Тут знайдений iдиний представник особливого загону Proanura - Protobatrachus massinoti. У цього первинно бесхвостого, довжина тiла якого близько 10 см, було 16 хребцiв i всi тулубовi, за винятком першого, несли ребра. Мiж короткими пiдвздошними кiстками лежали 3 хвостових хребцi. Лiктьовi i променева, а також великi i мала гомiлковi кiстки ще не були злитi.

Починаючи з верхньоi юри i нижньоi крейди з'являються вже типовi безхвостi амфiбii.

Як холоднокровнi тварини з незахищеними шкiрними покривами земноводнi поширенi здебiльшого у вологих тропiках i субтропiках. При просуваннi на пiвнiч i пiвдень вiд тропiкiв, а також у гори, кiлькiсть видiв земноводних зменшуiться. За Полярне коло лише мiсцями проникають сибiрський кутозуб (Hynobius keyserlingi), трав'яна i сибiрська (Rana cruenta) жаби. У пустелях Каракуми i Кизилкум трапляiться ропуха зелена.

Амфiбii живуть у рiзних екологiчних умовах. РД серед них воднi форми, якi нiколи не виходять на сушу. Це переважно хвостатi земноводнi (протеi, сирени - Sirenidae), бiльшiсть без-легеневих саламандр (Plethodontidae), деякi тритони. Дихають вони як за допомогою зябер, так i за допомогою легенiв, пiднiмаючись на поверхню води i заковтуючи повiтря (сирени, протеi). В окремих представникiв легенi повнiстю зникають, i газообмiн вiдбуваiться крiзь шкiру або слизову оболонку ротовоi порожнини (когтистий тритон - Onychodactylus fischeri, безлегеневi саламандри (Plethodontidae)). Воднi форми мають видовжене тiло, довгий хвiст з добре розвиненим плавцем. Кiнцiвки ж, навпаки, розвиненi слабо. У жителiв пiдземних водойм, як, наприклад, у протея, зникаi пiгмент у покривах i редукуються очi.

Бiльшiсть амфiбiй ведуть напiвводний спосiб життя (тритони, саламандри, жаби, джерелянки та iн.). Розмножуються i розвиваються вони у водi; багато з цих тварин i зимують у водоймах. Бурi жаби, ропухи, саламандри пiсля розмноження виходять на сушу i ведуть наземний спосiб життя. Бiльшiсть тритонiв, зеленi жаби зберiгають зв'язок iз водоймами i пiсля розмноження.

Серед земноводних i види, якi бiльшу частину свого життя проводять на деревах. Це переважно жителi вологих тропiчних лiсiв, якi i розмножуються на деревах, вiдкладаючи яйця у дупла та на великi листки, де збираiться вода. Нашi квакшi ведуть деревний спосiб життя, але розмножуються у водоймах. По деревах лазять за допомогою округлих присосок на пальцях, залози яких видiляють липкий секрет.

Нарештi, i земноводнi, якi ведуть пiдземний спосiб життя, риючи ходи у вологому ТСрунтi та рослиннiй пiдстилцi. До них належать майже всi безногi амфiбii, серед безхвостих - жаба земляна. Багато земноводних використовують ТСрунт для тимчасового перебування.

Абiотичнi фактори. З абiотичних факторiв важливе значення для земноводних мають температура, вологiсть (при виходi на сушу), хiмiзм води та ТСрунту. Земноводнi - холоднокровнi тварини, тому температура iх тiла та активнiсть залежать вiд температури навколишнього середовища. Уже при +10В°С рухи бiльшостi наших амфiбiй стають млявими, а при +5-7В°С вони впадають у зацiпенiння. Температурнi межi, в яких можуть iснувати амфiбii, вузькi - вiд -2В°С до +40^оС. Межi оптимальних температур ще вужчi (для земноводних Украiни - вiд +18-19В°С до +26-28В°С). Проте серед земноводних i i холодостiйкi види. Так, сибiрський кутогуз залишаiться активним при температурi +2-4В°С i навiть при 0В°С. Може витримувати переохолодження до -6В°С. Проникаi за Полярне коло. Для кiгтистого тритона оптимальною температурою i +6-10В°С; пiдвищення температури води до +20В°С уже згубне для цiii тварини.

Оскiльки шкiра земноводних гола, вони потребують значноi вологостi повiтря. При швидкому висиханнi зменшення маси навiть на 15% i згубним для жаб. Частково вiд пересихання шкiру захищаi слиз. У ропух, якi ведуть наземний спосiб життя, шкiра цупка, зроговiла. Це знижуi можливiсть шкiрного дихання, що компенсуiться збiльшенням внутрiшньоi поверхнi легенiв. При недостатнiй вологостi навколишнього середовища шкiра цих земноводних укриваiться тонкою сухою блискучою плiвочкою, яка не пропускаi води. Пристосувальне значення маi також поведiнка земноводних: бiльшiсть наземних видiв активнi у присмерку та вночi, коли вологiсть повiтря максимальна.

Амфiбii не можуть жити в солонiй водi або на засолених ТСрунтах. Розчиненi у водi солi концентрацiiю понад 10%о згубно впливають на личинок та дорослих земноводних. Морська вода становить нездоланну перешкоду при розселеннi земноводних. Тому вони не зустрiчаються на океанiчних островах. Однак деякi винятки все ж i. Так, трав'янi жаби, зеленi ропухи, ропуха-ага (Bufo marinus) розмножуються часом i в солонуватiй водi. А фiлiпiнська жаба - у зонi прибою, де солонiсть води досягаi 26%о.

Бiотичнi фактори. Серед взаiмозв'язкiв амфiбiй з iншими живими органiзмами першочергове значення мають зв'язки типу Влворог - жертваВ». Лише личинки амфiбiй живляться рослинною iжею (зiшкрiбають м'якоть iз рослин) i детритом. Уже наприкiнцi личинкового перiоду вони переходять на живлення дрiбними водними безхребетними (iнфузорiями, коловертками, ракоподiбними). Бiльшiсть земноводних у дорослому станi живиться рiзними безхребетними тваринами: комахами, молюсками, ракоподiбними, черв'яками. Деякi поiдають i хордових тварин. Так, жаба озерна живиться частково рибами, iнодi полюi на жаб, квакш, тритонiв, землерийок. Поширена у Пiвнiчнiй Америцi жаба-бик (Rana catesbeiana) поiдаi риб, земноводних, змiй, качок. Земноводними, у свою чергу, живляться деякi тварини. Личинок i дорослих земноводних поiдають риби (сом, судак, щука); плазуни (вужi), болотно-лучнi та водоплавнi птахи (чорногузи, качки, мартини та iн.), а також хижi звiрi (видра, норка, iнотовидний собака).

Амфiбii - слабко захищенi тварини. Бiльшiсть при небезпецi намагаiться сховатися. Жаба земляна швидко зариваiться у ТСрунт, деякi саламандри при наближеннi ворога набирають загрозливоi пози. Пристосувальний характер маi захисне забарвлення. Найбiльш ефективним захисним пристосуванням i наявнiсть в окремих земноводних отруйних залоз. Отрута амфiбiй, що поширенi в Украiнi, для людини не шкiдлива. Надзвичайно отруйною i жаба кокоа розмiрами 2-3 см, яка водиться у Колумбii. З ii шкiри мiсцеве населення добуваi отруту для стрiл. Бiологiчнi цикли. Земноводним властивi як добовi, так i сезоннi бiологiчнi цикли. Перебуваючи на сушi, земноводнi ведуть присмерковий та нiчний способи життя. Пiд час дощу та вiдразу пiсля нього вони стають активними i вдень. Воднi форми - переважно деннi тварини, хоча часто бувають активними протягом доби, особливо у теплi лiтнi ночi.

Сезоннi цикли в земноводних чiткiше вираженi у районах iз рiзкими сезонними змiнами умов життя: у помiрних широтах, горах, напiвпустелях та пустелях. Перiод розмноження у середнiй смузi припадаi на весну. Для вiдкладання iкри земноводнi вiдшукують водойми, де вода добре прогрiваiться сонцем. У цей перiод земноводнi окремих видiв здiйснюють мiграцii на значну вiдстань. Окремi види амфiбiй виявляють турботу про потомство (рис. 1). Самка звичайного та карпатського тритонiв яйця загортаi у листок водяноi рослини. Самцi деяких тритонiв, що мають зовнiшнi заплiднення, охороняють iкру. Найбiльш рiзноманiтнi форми турботи про потомство у тропiчних земноводних.

Рис. 1. Турбота про потомство в амфiбiй: а - самка рибозмiя цейлонського, яка обвилась навколо яiць, вiдкладених у спецiально викопанiй нiрцi; б тАФ жаба-повитуха, що виношуi яйця на заднiх кiнцiвках; в - пiпа сурiнамська - виношуi яйця у виводкових комiрках на спинi; г - жаба чiлiйська - метаморфоз пуголовкiв вiдбуваiться у голосовому мiшку самця; д тАФ гнiздо квакшi пiвденноамериканськоi над водою.

Деякi земноводнi (саламандри) затримують iкру в яйцеводi i вiдкладають ii у воду в момент виходу личинок або ж народжують сформованих личинок. Плодючiсть у бiльшостi амфiбiй велика (ропухи вiдкладають 1200-12000, жаби - 600-10000 iкринок), проте вона значно менша у видiв, що турбуються про потомство (у тритонiв - 100-600, у червуги - 5-15 яiць).

З iкри розвиваiться личинка (пуголовок), що маi ряд спiльних iз рибами ознак: хвостовий плавець, бiчну лiнiю, зяброве дихання, хорду, двокамерне серце, одне коло кровообiгу. Поступово формуються властивi дорослим земноводним органи (кiнцiвки наземного типу, легенi, трикамерне серце, два кола кровообiгу та iн.), у безхвостих регенеруi хвiст. Метаморфоз вiдбуваiться пiд впливом гормонiв щитовидноi залози.

Тривалiсть личинкового перiоду рiзна у рiзних видiв; вона також залежить вiд клiмату та погоди. Так, у середнiй смузi в пуголовкiв жаби трав'яноi завершуiться метаморфоз у вiцi 35-40 днiв, а в пiвнiчних районах (наприклад, пiд Архангельськом) - 60-70 днiв. За несприятливих погодних умов метаморфоз у деяких видiв завершуiться наступного лiта (часниковоi та озерноi жаби, карпатського та альпiйського тритонiв).

Восени всi земноводнi наближаються до мiсць зимiвлi. Зеленi жаби (озерна, ставкова), а також трав'яна зимують у водоймах (рiчки, ставки, озера та iн.), збираючись групами у глибоких непромерзаючих мiсцях (пiд камiнням, у заростях водоростей) або зариваючись у мул. Гостромордi жаби i квакшi здебiльшого зимують на сушi, але частина особин може зимувати у водоймах. Ропухи, джерелянки, часниковi жаби, тритони, саламандри проводять зиму на сушi, забираючись у ями, нори гризунiв, пiд корiння, пеньки, камiння та iн. У суворi зими, коли земля глибоко промерзаi, велика iх кiлькiсть гине. У напiвпустелях i пустелях земноводнi впадають у стан лiтнього зацiпенiння, пiд час якого всi життiвi процеси дуже сповiльнюються.

У неволi при належному утриманнi зафiксовано таку тривалiсть життя земноводних: жаби трав'яноi тАФ 18, джерелянки тАФ 29, ропухи сiроi - 36, гребiнчастого тритона - 28, квакшi - 22, очеретяноi ропухи - 16, часничницi - 11, жаби ставковоi - 6-10 рокiв. У природних умовах тривалiсть життя земноводних коротша i становить 3-6 рокiв.

2.1 Представники родини Жаби (Ranidae)

Одна з найбiльших родин ряду безхвостих земноводних поiднуi бiльш 555 видiв, що входять у 45 родiв. Надзвичайно рiзноманiтнi амфiбii цiii родини характеризуються тим, що бiльшiсть тулубових хребцiв у них, за винятком крижового, передньовiгнутi, рiдше всi передньовiгнутi. Ймовiрним центром виникнення амфiбiй цiii родини варто вважати схiдну пiвкулю, причому Африка стала мiсцем iх найбiльшоi диференцiацii. Нинi поширенi по усьому свiту, за винятком арктичних районiв, Австралii i крайнього пiвдня Пiвденноi Америки.

Самий великий рiд - справжнi жаби (Rana) - поiднуi бiльш 200 видiв. Сюди вiдносяться як дуже дрiбнi види з максимальною довжиною тiла до 30 мм, так i сама велика з безхвостих земноводних - Жаба-Голiаф, що досягаi 326 мм.

Озерна жаба (Rana ridibunda), що вiдноситься до групи зелених жаб, - самий великий вид серед земноводних нашоi фауни. РЗi тiло довжиною до 170 мм. Самки завжди крупнiше самцiв. Однак у рiзних мiсцях середовища iснування величина тварин помiтно змiнюiться. Максимального розмiру досягають озернi жаби, що живуть мiж 45-50В° с. ш. i 30-50В° в. д. РЖншими словами, самi великi особи живуть у центрi ареалу, що вiдрiзняiться, видимо, самими сприятливими умовами iснування для виду. В мiру просування до границь ареалу розмiри озерноi жаби зменшуються. Так, у дельтi Волги самi великi самки бувають довжиною 149 мм, а самцi 128 мм; пiвнiчнiше, у Воронезькiй областi, найбiльшi самки довжиною 117 мм, а самцi 112 мм. У Туркменii, територiя якоi лежить у зонi пустель, по пiвденнiй границi поширення виду, найбiльша з пiйманих озерних жаб досягала 88 мм. Розмiри тварин змiнюються не тiльки в рiзних частинах ареалу, але й у рiзних мiсцях середовища iснування. Наприклад, озернi жаби, що населяють околицi Астраханi, виявилися крупнiше жаб того ж вiку, що живуть вiд них приблизно на вiдстанi 80 км - у нижнiй зонi дельти Волги. Рiзниця в довжинi тiла в молодих самок склала 20-25 мм, а в самцiв 30 мм. Очевидно, меншi за розмiрами жаби знаходилися в гiрших умовах харчування.

Нерухому озерну жабу нелегко помiтити серед водноi або прибережноi рослинностi, завдяки тому що вона забарвлена зверху в зелений, маслиновий або темно-коричневий колiр з великою або меншою кiлькiстю чорних або темно-зелених плям. РЖнодi уздовж спини в неi тягнеться свiтла смуга. Знизу вона грязно-бiлий або жовтуватий кольори, звичайно з темними плямами. У самцiв у шлюбний час на першому пальцi передньоi ноги розвиваються стовщення сiрого кольору - шлюбнi мозолi. У самцiв, що квакають, по кутах рота бувають виднi сiрi резонатори.

Озерна жаба поширена по всiй РДвропi й у межах нашоi краiни, проникаючи в Азiю, доходить на схiд до озера Балхаш. Пiвнiчна границя ii поширення майже збiгаiться з пiвденною границею тайги. У нас вона живе в Казахстану, Середнiй Азii, на Кавказу, у Криму; за межами нашоi краiни цей вид зустрiчаiться в РЖрану, Малiй Азii, Йорданii в Алжиру, знаходячи тут пiвденну границю поширення. Озерна жаба характерна як для широколистяних лiсiв, так i для степiв. На пiвднi вона проникаi й у зону пустель, а на пiвночi краiм ареалу заходить у тайгу. Пiднiмаiться в гори до 2500 м.

Усе життя ця жаба проводить у водi або неподалiк вiд неi, населяючи найрiзноманiтнiшi типи водойм, у тому числi i великi, глибокi, скороминучi рiки. При великiй вологостi повiтря i високих температур, наприклад у Пiвденному Дагестану, вона полюi далi вiд води, нiж у середнiй смузi. В околицях РДревана озерна жаба вiдходить вiд водойми на 2-3 м, iнодi до 15-20 м, а молодi особи на 4-5 м.

Тiсний зв'язок з водоймами дозволяi озернiй жабi освоювати такi малодоступнi для земноводнi ландшафти, як пустелi.

Озерна жаба вiдноситься до численних видiв. У дельтi Волги, у деяких iльменях, використовуваних для риборозведення, нараховують до 60 тис. озерних жаб. На деяких територiях чисельнiсть цих жаб досягаi декiлькох десяткiв на 100 м². У Туркменii на кiлометровому маршрутi по березi рiки Карасу (район Багiра) вiдзначили до 141 особи цього виду. Середня щiльнiсть населення жаб в околицях Алма-Ати вiд 1000 до 2000, а в околицях РЖлiйська вiд 450 до 1000 особин на 1 га. Однак одержання точних даних про чисельнiсть озерноi жаби в рiзних частинах ii ареалу - це задача майбутнiх дослiджень.

Особливостi добовоi активностi озерноi жаби докладно спостерiгалися в Пiвденному Дагестану влiтку в мiлководноi старицi рiчки Самура, неподалiк вiд мiсця впадання цiii рiки в море.

Гостроморда жаба (R. arvalis) тАФ численний вид у нашiй фаунi, що вiдноситься до групи бурих жаб. Внутрiшнiй п'ятковий бугор у неi високий, стиснутий з бокiв, морда загострена. Зверху вона коричнева або сiрувата з темними плямами. Це робить ii малопомiтною серед трави, листкiв, хвоi, паличок i сучкiв у тих мiсцях, де вона звичайно живе. Вiд ока через барабанну перетинку майже до плеча в неi тягнеться темна скронева пляма. Горло остромордой жаби бiлувате, здебiльшого з мармуровим малюнком. Черево бiле або жовтувате, у переважнiй бiльшостi випадкiв без плям. Загальний тон забарвлення гостромордоi жаби може значно змiнюватися в залежностi вiд температури i вологостi середовища.

Навеснi в самцiв розвиваiться яскраве срiблисто-блакитне забарвлення i все тiло стаi роздутим та набряклим. Серед безхвостих земноводних середньоi смуги гостроморда жаба iдина маi таке яскраво виражене шлюбне вбрання. На перших пальцях переднiх лап у самця i темнi шорсткуватi шлюбнi мозолi, не розчленованi на частини. Плавальна перетинка на заднiх лапах розвинута в перiод розмноження краще, нiж пiсля нього, коли жаби iдуть з водойм. Вiдносна площа ступнi у перiод розмноження в них збiльшуiться на 80%. У самок розростання перетинки, якi зазначай вираженi слабше. Площа ii ступнi змiнюiться усього лише на 8%.

Максимальна довжина тiла, якоi може досягти гостроморда жаба,- 78 мм. Однак довжина статевозрiлих особин звичайно 51-70 мм.

Пропорцii тiла жаб з рiзних мiсць iснування не однаковi. Наприклад, вiдносна довжина заднiх нiг у самцiв росте з просуванням тварин з пiвдня на пiвнiч. У самок таких змiн не вiдбуваiться.

Цiкаво, що тварини, що з'явилися на свiт в рiзнi роки, можуть розрiзнятися мiж собою пропорцiями тiла бiльше, нiж тi, якi живуть в рiзних географiчних широтах. РЖншими словами, iснують змiни в будовi тiла за роками. Усе це характеризуi складнi взаiмини органiзмiв з навколишнiм середовищем i важливо для вивчення еволюцii виду.

Трав'яна жаба (R. temporaria) за зовнiшнiм виглядом дуже нагадуi гостроморду, але вiдрiзняiться бiльш великим тiлом (довжиною до 100 мм), темним мрамороподiбним малюнком на черевi, тупою мордою i низьким внутрiшнiм п'ятковим бугром. У шлюбний час в самця стаi глакитним горло, а на першому пальцi переднiх нiг стають чiтко помiтнi чотири роздiльнi чорнi шорсткi бугри.

Типова лiсова форма, у РДвропi трав'яна жаба зустрiчаiться й у лiсостепу, у степу заходить лише по заплавах рiк. Цей численний вид усе лiто проводить на сушi, вiддаляючись вiд водойм на значнi вiдстанi, але населяючи лише вологi бiотопи.

Розселення трав'яних жаб по сушi визначаiться iх залежнiстю вiд вологостi. У цьому вiдношеннi вони займають промiжне положення мiж зеленими жабами i ропухами. Вони здатнi без шкоди для себе втрачати бiльшу кiлькiсть води, нiж ставковi жаби, але значно менше, нiж ропухи, особливо зеленi.

У пiвнiчних широтах свого iснування в зв'язку з низькими температурами повiтря i на пiвднi, де велика сухiсть, трав'яна жаба тримаiться бiля води.

Як i iнших земноводнi, вона уникаi солоних водойм, не може прожити бiльш доби у водi, солонiсть якоi досягаi 0,07%.

2.2 Представники родини Ропухи (Bufonidae)

Ця родина поiднуi 21 рiд i 304 види. Основна маса видiв належить до роду Bufo, представники якого поширенi по всiх континентах, крiм Австралii.

Зелена жаба (Bufo viridis) забарвлена зверху у свiтло-сiро-маслиновi тони з великими темно-зеленими плямами, облямованими вузькою чорною облямiвкою. Шкiра горбкувата, з бокiв голови два великих скупчення отрутних залоз - паротиди. Поширена в РДвропi, Пiвнiчнiй Африцi, на Кавказу, у Казахстану, у Середнiй Азii, РЖрану, Туреччинi, Афганiстану, на схiд йде до Алтаю, на заходi Монголii, Захiдного Китаю. У Балтiйського моря доходить на пiвночi до 59В° с. ш., а на сходi ареалу до 50В° с. ш. Широко поширена в напiвпустелях, степах i широколистяних лiсах, йде до пiвнiчноi границi змiшаних лiсiв. Далi iнших земноводних проникаi в пустелi, високо пiднiмаiться й у гори. У Гiмалаях знайдена на висотi до 4500 м.

Максимальнi розмiри зеленоi жаби - 140 мм. На Кавказу, у зонi оптимуму для цього виду, середня довжина - 75 мм. До пiвночi, пiвдневi, сходовi, а можливо, i до заходу розмiри тiла зелених жаб зменшуються.

Незважаючи на широке поширення, зелена жаба маi якостi, що характеризують ii як пiвденну тварину. Так, ii м'язова тканина вiдрiзняiться значною теплотривкiстю, i найкраще цей вид почуваi себе при 33 В°С.

Зелена жаба веде наземний спосiб життя, проводячи у водоймах лише перiод iкрометання. Займаi найбiльш сухi мiсця iснування, недоступнi iншим земноводним. Спецiальними спостереженнями встановлено, що 91% зелених жаб зустрiчався в мiсцях, де вологiсть приТСрунтового шару повiтря дорiвнюi 51-90%. При бiльш високiй вологостi - вiд 91 до 100% - зустрiчаiться лише 9% цих тварин. Пристосованiсть до iснування в сухих мiсцях iснування розвиваiться в земноводних у двох напрямках: вони мають меншу проникнiсть шкiри для води i можуть утрачати велику кiлькiсть вологи без шкоди для органiзму. Проникнiсть шкiри для води в зеленоi жаби в 2 рази менше, нiж в гостромордоi жаби, i в 3 рази менше, нiж у трав'яноi. Зеленi жаби переносять втрату води, рiвну 50% маси iхнього тiла, тодi як трав'янi жаби гинуть уже при 15%. Проникнення води через шкiру регулюiться консистенцiiю слизу, що покриваi неi. При нестачi вологи в навколишнiм середовищi шкiра земноводних покриваiться тонким сухим, блискучим плiвчастим шаром, малопроникливим для води.

Зелена жаба веде нiчний або сутiнковий спосiб життя, вибираючи для цього самий вологий час доби. Тварини, що вийшли на полювання, часто "купаються" у водоймах або в росi, поповнюючи запаси води в тiлi. Улiтку жаба починаi годуватися близько 20 години. До 23-24 год. ii шлунок буваi максимально наповнений. Восени вона виходить на полювання вже в 17 год. РЖнодi буваi активна i вдень.

Усi корма зелена жаба добуваi на сушi. Лише 0,1% вiд загального числа харчових об'iктiв приходиться на частку водних органiзмiв. У Передкавказзi ведучу роль у харчуваннi цього виду вiдiграють жуки, клопи, гусеницi i мурахи. У Вiрменii майже половина харчових об'iктiв представлена жуками, велике значення мають личинки мух, щипавки, гусеницi, клопи. У Дагестану 40% з числа всiх з'iдених тварин складають жуки, 22% - прямокрилi, 11% - клопи i 11% -мурахи. Лiтаючих комах зелена жаба поiдаi дуже рiдко. Це зв'язано з тим, що тварина, що полюi, пересуваiться невеликими стрибками.

Через вiдносно короткi заднi ноги з менш розвинутою мускулатурою жаба не в змозi робити сильних стрибкiв. У неi малорухомий язик, прикрiплений до дна ротовоi порожнини, здатний лише небагато вивалюватися набiк. Його рухи не можуть компенсувати малу рухливiсть тварини. Кут, утворений тiлом i горизонтальною поверхнею, у жаб невеликий. Це також сприяi тому, що вони беруть поживу у "нижньому ярусi", iз землi.

РДдиний засiб захисту цього повiльно пересуваiться тварини - отрутнi залози. Шкiра спинноi сторони тiла жаб несе двi великi привушнi отрутнi залози - паротиди i безлiч дрiбних одиночних отрутних залоз. Отрутнi залози жаб позбавленi апаратiв, що дозволяють наносити поранення i уводити своi видiлення безпосередньо в кров, отже, отрутнi залози жаб пасивнi. Дрiбнi одиночнi отрутнi залози мають вiдкриту вивiдну протоку. Коли хижак, що переслiдуi жабу, вистачаi неi, iз усiх малих отрутних залоз рефлекторно видiляються речовини з рiзким специфiчним запахом, надзвичайно гiрким смаком, пекучим i блювотною дiiю. Нападаюча тварина виявляiться змушеним кинути жертву. Доти поки жаба не схоплена, як би ii нi переслiдували, видiлення з залоз не вiдбуваiться. Протоки привушних залоз закритi особливими пробками, що перешкоджають видiленню секрету назовнi. Це виявляiться можливим тiльки при натисненнi на залозу. Видiлення привушних залоз, потрапивши в органiзм хижака, отруюють його. РЗхнi захисне значення виявляiться особливо велико в перiод сплячки, коли всi рефлекторнi реакцii рiзко знижуються i дiяльнiсть малих отрутних залоз зводиться до мiнiмуму. Привушнi залози, видiляючи отруту при натисненнi на них, дiють незалежно вiд фiзiологiчного стану органiзму. Для людини отрутнi видiлення наших жаб не небезпечнi.

У пустелях у зеленоi жаби, видимо, добре виражена лiтня сплячка, що нерiдко переходить у зимову. На зимiвлю вона iде ранiше багатьох земноводних, слiдом за часничницями. Пiвнiчнiше й у горах активнiсть ii припиняiться ранiше. Зеленi жаби починають iти на зимiвлю, коли середньодобова температура повiтря знижуiться до 7-8В°С, i зникають цiлком, коли вона знизиться до 3-4 В°С. Зимують, там же, де ховаються вдень: у норах гризунiв, ямах, пiд каменями, у щiлинах стiн, зариваються в пухку землю на глибину 10-12 см. Сплячку проводять поодинцi, iнодi по 3-4 особи разом.

У Вiрменii одиночнi виходи зелених жаб спостерiгаються при середньодобовiй температурi 3-9 В°С; масова поява вiдбуваiться тiльки з пiдвищенням ii до 15-16 В°С. В околицях РДревана це вiдбуваiться наприкiнцi березня - на початку квiтня, вище в горах i на пiвнiчних границях поширення виду - наприкiнцi квiтня - у травнi. Середня тривалiсть зимiвлi - 185 доби; в околицях РДревана, на висотi 980 м,- 120-130 доби; в околицях Савани, на висотi 1940 м,- 175-180 доби.

Прокинувшись, зеленi жаби приступають до розмноження. У цей час статевозрiлi особи скоплюються у водоймах.

Вiдмiтавши iкру, жаби залишають водойму. Вiдкладання iкри рiзними особинами вiдбуваiться неодночасно, i завдяки цьому iкрометання розтягуiться до липня, а iнодi i до серпня. Кладка у видi шнура, у якому яйця розташованi двома рядами.

Ставкову ропуху довгий час називали як Rana esculenta. Останнiм часом вважають, що R. esculenta у дiйсностi гiбрид мiж R. ridibunda i R. lessonae. РЖмовiрно, iснують два двостатевi види R. lessonae i R. ridibunda i два види гiбридного походження R. Esculenta i R. species. Ареали цих форм на значному протязi перекриваються. У чистому видi R. lessonae вiрогiдно вiдома в нас у Московськiй i Ленiнградськiй областях.

Ставкову ропуху вiд озерноi добре вiдрiзняi високий внутрiшнiй п'ятковий бугор, бiльш-менш стиснутий з бокiв. Звичайно вона яскраво-зелена зi свiтлою смугою уздовж спини i з великою або меншою кiлькiстю чорних плям. Зустрiчнiсть подовжньоi спинноi смуги збiльшуiться в напрямку на пiвнiч i на схiд. На вiдмiну вiд озерних жаб серед ставкових iнодi потрапляються особи з темною скроневою плямою (9%). Знизу ставкова жаба бiлий або жовтуватий кольори з темними плямами або без них.

У самцiв ставкових ропух у шлюбний час на першому пальцi передньоi ноги темний бугор - шлюбнi мозолi; у кутах рота зовнiшнi бiлi або жовтуватi резонатори. Навеснi плавальнi перетинки на заднiх ногах у цих самцiв розростаються значно менше (на 35%), чим у бурих жаб, а в самок трохи бiльше (на 13%) замiсть 2-8% у бурих.

Ставкова ропуха значно уступаi по розмiрах озерноi. Максимальна довжина ii тiла - 100 мм. До пiвночi i сходу ареалу величина ставковоi жаби зменшуiться.

Населяi РДвропу, за винятком Пiренейського пiвострова, Пiвденноi Францii, Грецii i Балканського пiвострова. У межах нашоi краiни ii ареал маi вигляд клина, що звужуiться до сходу i ледь перехiдну Волгу в середньому ii плинi. Живе у водоймах головним чином широколистяних i змiшаних лiсiв. У деяких мiсцях, наприклад у Бiловезькiй пущi, зустрiчаiться по вологих лiсах i удалинi вiд води. У степах живе тiльки по водоймах. У тайгу майже не проникаi, населяючи в ii пiвденних районах тiльки водойми вiдкритих ландшафтiв. У гори пiднiмаiться до 1100 м.

Усюди в Захiднiй РДвропi, включаючи Пiвденну Англiю i Пiвденну Швецiю, живе очеретяна жаба (В. caJamita). За зовнiшнiм виглядом очеретяна жаба дуже схожа на монгольську. Найбiльше часто вона зустрiчаiться на пiщаних дюнах i менш iнших наших жаб чуттiва до солоностi води i ТСрунту.

В даний час чисельнiсть очеретяноi жаби катастрофiчно знижуiться. Цей вид внесений у Мiжнародну Червону книгу.

Широко поширена в на нашiй територii сiра, або звичайна, жаба (В. bufo) - сама велика з наших жаб (до 200 мм). Зверху вона бурого кольору, знизу - грязно-бiлого або жовтуватого.

Звичайна жаба в середнiй смузi не так численна, нiж бурi жаби. Вона менш помiтна, нiж зелена жаба, що видаi свою присутнiсть дзвiнкою шлюбною треллю самця. За способом життя звичайна жаба подiбна з зеленоi, але представляi вид, розповсюджений далi на пiвнiч. У зв'язку з цим при пiдвищеннi температури ii м'язи ранiш втрачають збудливiсть, нiж мускулатура зеленоi жаби. Вона пiзнiше зеленоi жаби залягаi в сплячку i менший термiн буваi неактивна.

Навеснi сiрi ропухи з'являються, коли температура ТСрунту на глибинi 20 см пiднiмаiться вище 6,7-7,3 В°С. Навеснi критична температура активностi жаб складаi 5-6В°С, улiтку - 11 - 12 В°С. При бiльш низькiй веснянiй температурi тварини знову втрачають активнiсть на 2-3 тижнi. Час розмноження iх короткий. Перiод, що передуi iкрометанню, триваi вiд 3-6 до 14 доби. Для розмноження приходять у водойму. Самцi цих пар бiльш великi, нiж у цiлому самцi, що живуть на данiй територii. Звичайна жаба менш плiдна, нiж зелена. Вона вiдкладаi 1200-6840 iкринок. Процес iкрометання в цього виду не дуже тривалий, i жаби затримуються у водоймi всього 6-8 дiб. РЖкрометання в однiii особи триваi вiд 6-10 до 24 год. Личинки залишають яйце на раннiх стадiях розвитку, коли i лише хвостова брунька i зачатки нерозгалуджених зовнiшнiх зябер, що зникають через 8 дiб.

Розвиток пуголовкiв звичайноi ропухи проходить трохи повiльнiше, нiж у зеленоi (на 4-5 доби). Повiльнiше вони i ростуть. Статевозрiлiсть настаi на 3- 4-му роцi життя; у самцiв ранiше, нiж у самок. Тривалiсть життя в неволi досягаi 36 рокiв.

Чорнорубцева, або малайська, ропуха (В. melanostictus), що живе в Пiвденно-Схiднiй Азii - сама розповсюджена в цiй мiсцевостi серед земноводних. За розмiрами i зовнiшньому вигляду нагадуi звичайну ропуху. Верхня сторона тулуба цiii тварини вiд свiтлого жовто-бурого кольору до чорно-бурого. Головнi гребенi i роговi шипи, що сидять на бородавках, чорнi. Низ тiла свiтлiший, одноколiрний або ж з бiльш темними плямами. У перiод спарювання горло самця забарвлюiться в красивий жовтий колiр.

Ця жаба вiддаi перевагу обробленим мiсцевостям, узбiччям дорiг, галявинам. У лiсi зустрiчаiться рiдше. Удень ховаiться пiд каменями, пнями, i в норах. Виходить лише незадовго до заходу сонця i залишаiться до свiтанку. Живиться мурахами, термiтами, а також жуками i наземними молюсками. Збираi корм iз поверхнi ТСрунту. Розмножуiться протягом усього року, але найбiльшоi активностi розмноження досягаi в листопадi - груднi, на початку сезону мусонiв.

У прибережноi ропухи (В. valliceps), iндивiдуальнi дiлянки начиваются на вiдстанi в 45 м вiд центра активностi.

На прикладi iосемськоi жаби (В. canorus), встановлено, що жаби можуть у певнiй мерi пiдтримувати температуру тiла на певному рiвнi, грiючись на сонце, коли холодно, i занурюватися в прохолодну воду або пiд землю при високих температурах навколишнього середовища. Тварини поводяться так, що температура iхнього тiла по можливостi наближалася до верхньоi границi iх температурного дiапазону. У половини виловлених жаб температура тiла була вище 24,5 В°С, у далеко не всiх - вище 28,5 В°С. Нижче 8 В°С температура тiла не була вiдзначена. Рiзниця мiж температурою тiла жаби i температурою субстрату в середньому складаi 3,2 В°С. У 63% випадкiв температура тiла ропухи була вище або дорiвнювала температурi ТСрунту. У ще бiльшому ступенi температура тiла ропухи перевищуi температуру повiтря.

Температура тiла при рiзнiй вологостi в земноводних значно змiнюiться.

Найбiльше поширена в Пiвнiчно-Захiднiй Африцi ропуха В. mauritanicus. Самки мають iнтенсивнiше забарвлення нiж самцi. З пiвночi на пiвдень забарвлення жаб поступово змiнюiться, стаючи бiльш свiтлим. Цей вид може розмножуватися в солонуватiй водi. Пiд час розмноження самцi довше самок залишаються у водоймах. Влiтку ропуха веде нiчний або сутiнковий спосiб життя.

Найвiдомiша жаба з Пiвденноi i Центральноi Америки - це ага (В. marinus) довжиною 250 мм i бiльш. Зверху темно-бура або ясно-сiра з великими темними плямами. На бiльш свiтлiй нижнiй сторонi розкиданi частi дрiбнi червонясто-бурi плями.

Вiд родинних видiв ага вiдрiзняiться формою i положенням кiсткових виступiв на головi, особливо виступом, що маi напiвкруглу форму й облямовуi верхнi вiко, великою, добре помiтною барабанною перетинкою i дуже великими привушними залозами.

У мiсцях свого поширення цей вид досить численний. Живе на сухих ТСрунтах., але часом шукаi вологих мiсць, особливо перед линянням. На вiдмiну вiд всiх iнших земноводних зустрiчаiться бiльш-менш постiйно в солонуватих водах по узбережжю i на островах. РЖмовiрно, це тому, що ага маi найбiльш ороговiлу шкiру i вiдповiдно найбiльше розвитi легенi серед усiх земноводних. Ага веде нiчний спосiб життя, легко пересуваiться за допомогою стрибкiв. У неволi охоче поiдаi рiзних безхребетних, не вiдкидаi жаб i мишей. Одна жаба великого розмiру з'iла протягом зими трьох великих саламандр. Розмноження починаiться в червнi i триваi до жовтня. У шлюбний перiод самцi голосно кричать, iнодi навiть удень. Личинки аги в ранньому вiцi чорного кольору i непропорцiйно малi в порiвняннi з доросли

Вместе с этим смотрят:

Анатомическое строение растений

Анатомия и физиология заднего мозга. Строение и механизм кровообращения

Анатомо-физологические механизмы безопасности и защиты человека от негативного воздействия

Бiологiчне рiзноманiття людських рас

Бiологiя iндивiдуального розвитку