Космогонiчнi украiнськi народнi погляди та вiрування. Украiнськi легенди про створення свiту
Реферат на тему:
Космогонiчнi украiнськi народнi погляди та вiрування. Украiнськi легенди про створення свiту
Питання про створення свiту належить до числа таких питань, якими цiкавилась людина за всiх часiв i на всiх рiвнях культури. Ось чому i цикл украiнських легенд вiдкриваiться саме легендами про свiтобудову. В основу iх, без сумнiву, покладено загально арiйський мiф, що знайшов собi ясне вiдлуння навiть у космогонiчних переказах американських iндiйцiв чипеваi; але на украiнському ТСрунтi вiн переплiвся i з буддiйськими, i з магометанськими, i з талмудистськими оповiдями, i з iранськими дуалiстичними поглядами i особливо з апокрифiчними легендами, що перейшли до нас iз Вiзантii i через Вiзантiю.
У другому томi ВлЗаписок о Южной РусиВ» П. Кулiша (с. 31тАФ32) вмiщено, мiж iншим, такий ВлМiф про перший вiк творiнняВ». Колись, ще за першого вiку, за старих людей, миша i горобець засiяли разом просо. Коли вони зжали просо, то стали дiлитися, та й не помирилися. Стали вони битися, стало збиратися всяке птаство i всякi звiрi. Як почали тодi битися птахи зi звiрями, як почали битися, то птахи i подолали й перебили звiрiв. Та хоч i подолали, зате й самi побилися. Тiльки один птах ВлвийнявсяВ», який i добив усiх звiрiв. Дуже втомився вiн i сiв на високому-високому деревi. Коли йде чоловiк ВлбовкуномВ». Птах i просить того чоловiка: ВлДай менi бика, тАФ каже, тАФ я його з'iм. Я в тебе задарма брати не хочу тАФ заплачу за ньогоВ». Чоловiк вiддав. Птах з'iв бика й просить знову чоловiка: ВлДонеси мене, будь ласка, до моii хатиВ». Несе його чоловiк, несе й занiс у страшнi хащi. А вiн i каже: ВлЗачекай тут трохи тАФ я тобi винесу платнюВ». РЖ винiс йому ВлцарствечкоВ» у золотому яiчку, причому сказав: ВлТи не розкривай цього яiчка, коли ввiйдеш у село, а розкрий де-небудь у полi, чи щоВ». Чоловiк не послухався птаха i розкрив яiчко посеред шляху: аж тут вiдтiль ярмарок такий, що Боже храни! Ходить чоловiк помiж людей та й плаче. На його щастя, нагодився тут один подорожнiй, якого чоловiк i став просити: ВлЗроби милiсть, чи не допоможеш ти менi зiбрати все це та й закрити яiчко!В» Зiбрали вони вдвох, закрили яiчко, i пiшов чоловiк з тим ВлцарствечкомВ» додому: покаявся вже.
Коли слухач запропонував оповiдачевi питання мiфа: ВлЗвiдкiля ж знову понабиралися звiрi, пiсля того як iх винищили птицi?В» тАФ ВлЦе вже на другий вiк повернуло: тодi Бог i людей, i всякоi тварi розмноживВ».
Професор М. Сумцов убачаi в наведеному мiфi Влуламки давньослов'янського мiфа, саме два уламки: про участь у створеннi свiту мишi ii горобця i про походження свiту з яйцяВ» (курсив автора) тАФ i щодо цього наводить цiлу низку довiдок про роль мишi i яйця в космогонii рiзних iвропейських народiв i американських iндiйцiв. Цей погляд шановного професора ми особисто вважаiмо принаймнi якимось дивним непорозумiнням. РЖ передусiм у наведеному мiфi зовсiм не йдеться про створення свiту (у П. Кулiша слово ВлтворенняВ» в заголовку взято в лапки, тобто означаi не акт свiтобудови, а створене вже), а тим бiльше про участь в його створеннi мишi i горобця. Свiт i вже давно створеним, iснуi землеробство, i ВлчоловiкиВ», свiйськi тварини, села, шляхи i т. iн. Зовсiм нiчого не говориться в мiфi, який наводить П. Кулiш, i Влпро походження свiту з яйцяВ»: в яйцi, даному птахом чоловiковi у виглядi платнi за бика, мiстилося ВлцарствечкоВ» тАФ не свiт, а це яйце тАФ чудесна жива iграшка, як Влмiстечко в табакерцiВ»; про ту частину, де йдеться про яйце, сам Кулiш робить пiд рядком пряме i досить прозоре зауваження: ВлДалi починаiться, очевидно, вставка з казкиВ». Мiф, наведений Кулiшем, являi собою сплутаний, неясний уламок народноi легенди про перший вiк iснування свiту.
Головним джерелом усiх украiнських легенд про створення свiту i ВлвiдлученийВ» Апокалiпсис РЖоанна Богослова, а ще ближче тАФ ВлБесiда трьох святителiвВ» i ВлСувiй божественних книгВ», в яких викладено космогонiчнi вiдомостi в дуалiстичному дусi РЖрану, точнiше тАФ космогонiчне вчення гностико-богомильськоi iресi, мiсцями дещо згладжене бiблiйним поглядом .
Професор М. Сумцов твердить, що до числа джерел може бути вiднесено ще й ВлРЖсторiю про створення свiту i перших людейВ», вмiщену в пiвденноруськiй ВлПчелiВ» кiнця XVII столiття, описаноi почасти Бiлозерським; змiст ii, на пропозицiю професора, схожий iз змiстом ВлБесiди трьох святителiвВ» у витяг)' професора Порфирiiва з одного збiрника XVII столiття. Але.. сам професор М. Сумцов не бачив цього цiкавого рукопису, а Бiлозерський навiть не вказав, тАФ за словами самого М. Сумцова, тАФ на змiст ВлРЖсторiiВ».
Наведемо тут найхарактернiшi з легенд, супроводжуючи iх вiдповiдними довiдками з фольклору в його сучасному станi. При цьому вважаiмо за потрiбне зробити одне маленьке застереження, що в той час, як РЖсуса Христа i Бога Духа Святого украiнський народ уявляi собi в цiлому абсолютно згiдно з православним ученням, Бога Отця вiн уявляi тАФ пiд впливом, мабуть, iконографii тАФ не iнакше, як в образi святоi людини (та саме усе ж Бога), старого, з великою сивою бородою, що живе в першому раю, створеному Ним особисто для Себе.
На чолi легенд про створення свiту маi бути поставлена легенда, записана в хуторi Малiiвi Харкiвськоi губернii Куп'янського повiту. В нiй вочевидь даiться взнаки вплив гностико-богомильського вчення про свiтобудову, за яким Бог i творцем лише вищого, духовного свiту, а зримий свiт, включаючи сюди й тiло людини, створений Сатанаiлом, що iснував одвiчно i являв собою втiлення зла. Оскiльки душу людини створено всеблагим Богом, а тiло тАФ Сатанаiлом, то в людинi точиться постiйна боротьба мiж прагненнями душi до добра й потягами тiла до зла.
Легенда лише тАФ цiлком iмовiрно, пiд впливом пiзнiших течiй релiгiйноi думки тАФ зменшуi творчу силу Сатанаiла, що творить не самостiйно, а за велiнням Божим; а спроба ж його до самостiйноi творчостi виявляiться цiлком невдалою. Бог створив свiт не Сам, тАФ твердить легенда, тАФ а разом з Лукавим. Бог що наказував Лукавому чинити, те той i робив, тАФ i виходило все чудово. Так Лукавий увесь свiт створив, та тiльки Бог примушував його творити все. Лукавий дивувався сам собi, як вiн все добре створив, хоча й Бог його примушував. От i надумався вiн без Бога створити собi iнший свiт, щоб самому царювати над ним. Але Бог перешкодив Лукавому в цiй справi i не дав йому нiякоi влади.
Одного разу дав Бог Лукавому пучку землi i звелiв, щоб вiн кинув цю пучку на порожнi мiсце. Кинув Лукавий тАФ i з неi утворилася та земля, на якiй ми тепер живемо. З тiii пучки, яку дав йому Бог, Лукавий не забув i для себе приховати трошки землi за нiгтi. Як тiльки вiдiйшов од нього Бог, одразу ж виколупав з-пiд нiгтiв порошинки землi i кинув iх Влна простiрВ». Та з того праху не вийшло землi, а постали з нього плазуни, жаби i всi нечистi тварини, якi й розлiзлись всiiю землею. Лукавий як заплаче тАФ аз його слiз постали болота, трясовина, де тепер чорти збираються для нарад. Тодi Лукавий подививсь - подививсь на свою роботу, плюнув та й каже: ВлКину я творити свiт, а то як почну сам щось творити, то вийде ще гiрше, нiж тепер!В»
Звiдтодi Лукавий тiльки на готове дивиться, а сам нiчого нового вже не створюi.
До цiii легенди близько прилягаi легенда, записана в Могилевi-Подiльському.
Одного разу засперечався РЖдол з Богом. РЖдол каже: ВлРЖ я сотворю таку ж точно землю, яку Ти створив.. Таку ж точно сотворю тАФ захочу тiльки, й сотворюВ». РЖ взявся РЖдол створювати землю. От пiрнув вiн у море, на саме аж дно пiрнув, набрав землi за щоки, i з тiiю землею нагору. А море глибоке; поки-то вiн випiрне нагору, вода й вимиi всю землю з рота. Нiяк не може винести землi iз собою. Чого лиш не робив РЖдол, нiщо не помагаi: як тiльки випiрне з моря, а вода вже, виявляiться, i вимила всю землю з рота.. РЖдол тодi до Бога й каже: ВлОтак i так зi мною трапляiться тАФ я не можу нiяк винести землi з моряВ». тАФ ВлОтож то i i! тАФ каже Господь. тАФ Винесеш землю з моря, лише промов при цьому: ВлГосподи, благослови!В»
РЖдол промовив: ВлГосподи, благослови!В» тАФ пiрнув на дно моря, набрав землi i винiс ii нагору. З тiii землi пiшли гори й камiння. Що Бог створив, те вийшло рiвне, чисте, а що
РЖдол, там усе каменi, гори i всiлякi нерiвностi тАФ викрутаси. Все це РЖдол понатворював.
Так i все в РЖдола виходило, що вiн не робив. Засперечався, наприклад, РЖдол i iншого разу з Богом: Бог посiяв овес тАФ овес i вродив; а в РЖдола тАФ як посii овес, то вродить осот. Бог творить корову тАФ то корова i виходить; а РЖдол хоче створити корову, а виходить коза. Ото таке було з РЖдолом.
В iнших легендах, поряд з розповiддю про створення свiту, наводиться розповiдь i про створення янголiв, злих духiв i падiння Сатанаiла з неба. В цих легендах дуалiстична iдея про спiльну участь в актi творення доброго й лихого начал даiться взнаки дещо слабше, i вони надто наближаються до апокрифiв, а подекуди навiть буквально повторюють iх. Сатанаiл i то споконвiчною iстотою, то творiнням Божим; вiн ще i спiвучасником у твореннi Богом свiту i почасти представником матерiального начала, та могуть його надто обмежена. Особливо близько стоять названi легенди до ВлЗведення Божественних книгВ», списку ВлБесiди трьох святителiвВ» професора Казанського унiверситету Григоровича пiд заголовком ВлСказання працелюбних мужiв тАФ списано з божественних книг Василiя Великого, Григорiя Богослова, РЖоанна Дамаскина про преславнi незнанi речi, про споконвiчного Господа Бога нашого, як бисть Господь Саваоф, ранiш за всiх зримих i незримих тварейВ» i до списку того ж апокрифа, виданого проф. РЖ. Я. Порфирiiвим за рукописом Соловецькоi бiблiотеки. Найхарактернiшими з цих легенд i такi: 1) записана в селi Рихтi Кам'янецького повiту Подiльськоi губернii, 2) записана в Радомишльському повiтi Киiвськоi губернii, 3) записана в с. Хомутинцях Вiнницького повiту Подiльськоi губернii, 4) записана в слободi Кабанячiй Куп'янського повiту Харкiвськоi губернii.
1. Одного разу, коли не було ще на свiтi нi землi, нiчого, а була сама тiльки вода, ходив Бог по тiй водi, i бачить на нiй бульбашку з пiни, що ворушиться. Бог розколупав жезлом бульбашку тАФ та й вилiз звiдти маленький чорненький чоловiчок з хвостом i рiжками. Бог дав iм'я цьому створiнню тАФ Сатанаiл i мовив до нього: ВлРЖди за Мною, будемо разом ходитиВ». Довго ходили вони по водi; нарештi, потомилися й захотiли вiдпочити. Бог i каже Сатанаiлу: ВлПiрни пiд воду, вiзьми жменю землi, скажи при цьому: ВлВо iм'я Господнi, iди, земле, зi мноюВ», тАФ i неси нагору до МенеВ».
Сатанаiл пiрнув на дно, взяв звiдти жменю землi та й мiркуi собi: ВлНавiщо я казатиму ВлВо iм'я ГосподнiВ»; хiба я чимось гiрший вiд Бога?В» Ось вiн i каже: ВлВо iм'я моi земля йде зi мноюВ». Випiрнув нагору, глянув тАФ а землi в жменi нi порошинки. Бог i каже йому: ВлОт бачиш тАФ хотiв обдурити Мене, не послухатися i вчинити по-своiму, та не вдалося; пiрнай зновуВ». Сатанаiл знову пiрнув на дно, набрав у жменю землi, затиснув ii в кулак, проте все одно не сказав так, як велiв йому Бог; упертий, як усякий чорт, вiн i цього разу сказав по-своiму: ВлВо iм'я моi iде земля зi мноюВ». Випiрнув нагору, розняв кулак, дивиться тАФ а землi знову нема нi порошинки. Бог каже йому: ВлТи таки знову хотiв учинити по-своiму i не слухаiшся Мене; однак твоя затiя надаремна: нiчого з того не буде. Пiрнай утретi i кажи так, як тобi наказаноВ».
Сатанаiл пiрнув утретi, набрав у жменю землi й каже: ВлВо iм'я ГосподнiВ»; потiм раптом похопився та й мiркуi собi: ВлПерше земля вислизала в мене з кулака тому, що я легко тримав; тепер я ii затисну так, що вже не вислизнеВ». Та й знову сказав по-своiму: ВлВо iм'я моi iде земля зi мноюВ». Випiрнув нагору, дивиться тАФ а землi знову нема, хоч вiн i затиснув ii обома руками. Одначе, оскiльки вiн, бравши землю, все ж пом'янув iм'я Боже, то в нього пiд нiгтями лишилося трошки землi. Бог бачить, що i втретi Сатанаiл не виконав його повелiння, i каже йому: ВлНi, видно, з тебе нiчого доброго не буде, якщо ти не мiг виконати навiть такоi дрiбницi. Нiчого робити, виколупай ту землю, яка лишилася в тебе пiд нiгтями, i давай ii сюди, тАФ досить буде i цiiiВ».
Сатанаiл виколупав. Бог узяв ту землю, посипав ii по водi, тАФ i раптом з'явився на водi гарний пагорок, а на ньому тАФ зелень i дерева. Бог присiв iз Сатанаiлом на цьому пагорку вiдпочити. Оскiльки Бог почувався дуже втомленим, то прилiг на травi i заснув. Тодi Сатанаiла взяли заздрощi, чому вiн не такий дужий i могутнiй, як Бог. РЖ вирiшив вiн утопити Бога. Взяв Сатанаiл Бога на руки й хотiв кинути у воду, тАФ i раптом бачить диво: перед тим вода була вiд нього не далi як за крок, а тепер вiдiйшла крокiв на десять, а на ii мiсцi стала земля. Однак Сатанаiл не збентежився цим i побiг до води, щоб кинути в неi Бога. Та от би вже зовсiм кинути, а вода вiд нього iде щораз далi й далi, i Сатанаiл нiяк не може добiгти до неi. Бiг вiн, бiг тАФ i раптом опинився якимось дивом на тому ж самому мiсцi, звiдки взяв Бога на руки. Глянув вiн ненароком убiк i бачить, що вода вiд нього тут не далi, як за два кроки. Вiн давай туди бiгти, аби таки втопити Бога. РЖ раптом знову сталося те ж саме, що й першого разу: вiн бiжить до води, а вона вiд нього вiдходить. Бiг вiн, бiг тАФ i раптом знову опинився на колишньому мiсцi. Поклав вiн тодi Бога на землю й мiркуi: ВлЗемля ця тоненька, як шкаралупа: от викопаю яму, прокопаюся до самоi води, та й кину туди БогаВ». Копав вiн, копав, аж поки зовсiм не знемiгся, тАФ спiтнiв увесь i викопав глибочезну яму, однак до води так i не докопався (от чому на свiтi Божому так багато землi, i от чому вона така груба: то ii чорт набiгав, бажаючи звести зi свiту Бога). Тим часом Бог прокинувся та й каже: ВлОсь бачиш тепер, який ти безсилий порiвняно зi Мною тАФ нiчого не можеш зробити зi Мною, як не хотiв би ти того: земля й вода скоряються Менi тАФ Тому, Хто iх створив, а не тобi. А в тому, що через тебе земля стала такою великою, нема ще лиха. Я населю ii рiзними людьми i тварями, а яма, яку ти щойно викопав, знадобиться для тебе самого на пеклоВ».
Потiм Бог став населяти землю рiзними створiннями: вiдразу ж злiпив iз землi людину, дмухнув на неi, тАФ i вона стала ходити i розмовляти; потiм створив усiх iнших живих тварей i звiрiв тАФ усiх по парi, щоб вони могли плодитися. Пiсля того Бог пiшов на небо, звернувшись до Сатанаiла: ВлРЖди й ти зi МноюВ».
Та оскiльки в Сатанаiла не було крил, то вiн i не мiг летiти за Богом на небо. Тодi Бог приладнав йому шiсть крил, i вiн злетiв на небо.
Чи довго, чи недовго жили вони на небi, тiльки Сатанаiл так вислужився перед Богом, що Бог подарував йому золоту корону на голову. Якось Боговi треба було кудись пiти на якийсь час, i вiн залишив на небi керувати всiм Сатанаiла, наказавши йому, коли послати на землю дощ, коли вiтер, коли град, коли тепло; а тодi додав: ВлЯкщо тобi самому сумно буде, то ось макiтра з водою: умочиш у неi пальця, крапнеш тАФ i з тiii краплi зробиться такий самий, як i ти, i тодi вже не сумуватимеш, тому що буде з ким розважитисьВ».
Промовивши це, Бог пiшов з неба. Щойно Вiн вийшов за ворота, Сатанаiл прожогом до макiтри, умочив пальця, крапнув краплю води i бачить тАФ справдi з'явився достоту такий самий, як вiн. Тодi вiн став умочати у воду разом усi десять пальцiв i понастворював багато тисяч таких чоловiчкiв. Робив вiн iх, робив доти, доки вистачило води; коли ж викрапав усю воду, дивиться тАФ а чоловiчкiв стiльки, що свiту Божого не видно. Тодi Сатанаiл мiркуi собi: ВлОсь тепер я цар так цар; i в мене своi вiйсько, i в мене своi слуги, i в мене своi царство. Тепер я вже нiкого не боюсь i Бога на небо не пущу, а правуватиму тут самВ». РЖ от Сатанаiл наказав своiм слугам, щоб вони ставили йому царський престол. Через якийсь час престол був готовий. Сатанаiл видряпався на престол, розсiвся, наiжачився й каже до свого вiйська, щоб воно уважно стежило, коли Бог буде летiти назад на небо, i не пустило б Його. А Бог тим часом побував там, де Йому треба було, i летить назад на небо. Раптом бачить тАФ на небi сила-силенна маленьких чоловiчкiв, i кожне в Нього кидаi тАФ той каменем, той оцупком, той грязюкою, хто чим попало. А Сатанаiл нап'яв на голову подаровану йому Богом корону, сидить на престолi i орудуi ними, щоб заступали Богу дорогу та не пускали Його на небо. Однак Бог усе ж злетiв на небо i, дуже розгнiваний на Сатанаiла, прокляв його, взяв жезл, штовхнув ним поставлений Сатанаiловими слугами престол тАФ i той престол разом iз Сатанаiлом i всiма його слугами звалився на землю. Бог сказав: ВлАмiнь!В» тАФ i кого цей ВламiньВ» де застав у повiтрi, коли вiн падав на землю i не встиг ще долетiти до неi, той i лишився висiти там до Страшного суду. РЖ нинi, коли хтось iз людей йде або iде i зачепить головою або чимось iншим висячого у повiтрi слугу Сатанаiла, в ту ж хвилину в цю людину неодмiнно й учепиться ВлблудВ», i вона збочить з дороги. Ось чому тi, хто проходить чи проiздить, збиваються з дороги (ВлблудятьВ»). Проклятий i скинутий з неба Сатанаiл звiдтодi ходить зi своiми слугами i чинить добрим людям зло; а Бог на небi натомiсть Сатанаiла створив собi незлiченну кiлькiсть гарненьких хлопчикiв i назвав iх ВлянголамиВ». З-помiж усiх янголiв Вiн особливо полюбив одного i дав йому iм'я Миха; цьому Мисi Вiн звелiв пильно стежити за Сатанаiлом i всiляко перешкоджати йому чинити людям зло. Ось i став Миха стежити за Сатанаiлом. Стежив, стежив, але успiху не досяг особливого, бо в Сатанаiла було шiсть крил, а в Михи лише двоi, через що Сатанаiл постiйно втiкав од Михи. Тодi Миха заявив Боговi, що вiн нiчого не може вдiяти iз Сатанаiлом, тому що Сатанаiл, маючи шiсть крил, тАФ тодi як у нього тАФ Михи тАФ лиш двоi, тАФ значно швидше лiтаi, i Миха тому не може впантрувати за ним. При цьому Миха попросив Бога, щоб Бог вiдiбрав подаровану Сатанаiловi золоту корону i вiддав би ii йому. Бог сказав на це Мисi: ВлВ такому разi вирушай на землю, розшукай Сатанаiла, потоваришуй iз ним i запроси його у глибоке море купатися. Перед тим, як купатиметеся, побийся об заклад, хто довше просидить пiд водою, i коли за третiм уже разом Сатанаiл пiрне, ти хутчiш виходь на бе: рег, вiзьми Сатанаiлову корону i тiкай на небо; а Я тим часом заморожу море, так що поки Сатанаiл проб'iться з-пiд криги, ти встигнеш утекти з короноюВ». Миха вчинив так, як звелiв йому Бог: вирушив на землю, розшукав Сатанаiла, потоваришував iз ним, i стали жити обидва разом. Якось Миха запрошуi Сатанаiла купатися i вибрав для цього найглибше море. Миха роздягся; роздягся також i Сатанаiл, зняв i корону й лишив ii на березi. Купаються. Миха й каже Сатанаiлу: ВлАну, хто довше зможе пробути пiд водою тАФ я чи ти?В» Сатанаiл каже: ВлЯВ», а Миха каже: ВлЯВ». РЖ ну сперечатися. Сатанаiл й рече: ВлТа що тут сперечатись? Спробуймо негайно: пiрнем обидва разом й побачимо, хто довше сидiтиме у водiВ».
Пiрнули. А Миха, тiльки-но сховав голову, як зразу ж i випiрнув i дивиться, де Сатанаiл. Вода в морi прозора, як скло. РЖ бачить вiн тАФ сидить Сатанаiл на самому днi. Сидiв вiн, сидiв та й став пiдiйматися вгору. Тодi Миха швидесенько спустився на дно, сiв i сидить. Сатанаiл випiрнув, дивиться, а Миха ще сидить у водi. ВлКепськi справи, тАФ та- ки вiн пересидiв!В» тАФ подумав Сатанаiл. А Миха випiрнув та й каже: ВлА що? Хто довше сидiв у водi тАФ га?В» тАФ ВлНу, давай ще раз!В» тАФ каже Сатанаiл.
Пiрнули знову. Сатанаiл опустився на дно, а Миха миттю випiрнув i став дожидатися, коли Сатанаiл стане виринати, щоб тодi самому знов сховатися у воду. РЖ знову вчинив так само, як перше: тiльки-но Сатанаiл став пiдiйматися вгору, Миха пiрнув, й випiрнув потiм декiлькома хвилинами пiзнiше Сатанаiла. Сатанаiл знову каже: ВлДавай ще раз спробуiмо. Якщо й цього разу ти мене пересидиш, то так уже й бути, тодi вже здамся тАФ будь ти тодi в цьому дiлi першимВ».
Пiрнули. Сатанаiл знов опустився на дно, а Миха вiдразу ж випiрнув, вийшов на берег, схопив свою одежу i Сатанаiлову корону й ходу на небо. А Бог наказав тодi морозу, щоб вiн заморозив те море на цiлих три сажнi. Сатанаiл сидiв пiд водою, доки стало сили. Та ось вже не може довше сидiти. Вiн нагору.. Коли це щось негаразд: крига не пускаi. Вiн тодi знову на дно тАФ та як уперся ногами, як пiдскочив, як ударив у кригу головою, то крига на всьому морi затрiскотiла. Вiн удруге зробив те ж саме, тАФ крига трiскотить на тому мiсцi, де Сатанаiл ударив, трiскотить; потрiскалась, однак не ламаiться. Тодi Сатанаiл утретi вдарив з такою силою, що вискочив з-пiд криги просто нагору. Дивиться тАФ Миха вже на серединi шляху мiж небом i землею, мчить з його короною. Сатанаiл за ним навздогiн, i оскiльки в нього було шiсть крил, а в Михи всього лиш два, то вiн летiв швидше, нiж Миха, i став того наздоганяти. От Сатанаiл вже зовсiм недалеко, от-от наздожене Миху; та тут якраз на небi з'явився Бог i кинув Мисi величезний вогненний меч, мовлячи: ВлБери, захищайся!В»
Миха впiймав на льоту меча, а Сатанаiл уже бiля нього, хоче забрати корону. Тодi Миха змахнув мечем i вiдрубав у Сатанаiла з одного боку три крила, а сам мерщiй далi тiкати. Сатанаiл, як пiдстрелений, з вiдрубаними крилами, отак каменем й полетiв донизу й гепнувся на землю. Тодi Бог вiдокремив од iменi Сатанаiла склад ВлiлВ» i додав його до iменi янгола Свого Михи, внаслiдок чого Сатанаiла стали звати просто Сатана, а Миху тАФ Михаiл.
З цього часу Сатана зробився найлютiшим ворогом Михаiла i став вигадувати, як би захопити його i що б йому заподiяти, якiй би карi пiддати за те, що вiн його знедолив: вiдняв корону й вiдрубав крила. От Сатана викопав глибоку яму в землi й закопав у ту яму навмисне вилитий з цiiю метою величезний i грубий чавунний стовп, поприроблював до стовпа кiлька ланцюгiв: для шиi, для рук, для нiг тАФ i так мiцно все зробив, що якби кого прикути до того стовпа тими ланцюгами, то вiн би до кiнця свiту з них не вирвався. Коли Сатана скiнчив усi цi приготування, то вдягнув на себе тi ланцюги, прикував себе ними до стовпа й спробував, чи мiцно стоiть стовп. Як смикнув Сатана, то земля здригнулася, а стовп i не похитнувся. Тодi Сатана зняв iз себе ланцюги й каже: ВлКоли потрапиш до моiх рук тепер, ненависний Михаiле, то не вирвешся бiльше вiд мене з цiii в'язницi! Як би там не було, а я все-таки тебе захоплю й засаджу сюди!В»
Коли дивиться, проходить повз нього якийсь старенький Дiдок. ВлЗдоровi були, паночку!В» тАФ ВлДобридень, Дiду!В» тАФ ВлА що це ви спорудили, паночку?В» тАФ ВлТюрму таку, ДiдуВ». тАФ ВлЯка ж це тюрма? Я щось не можу цього зрозумiтиВ». тАФ ВлЯкий же Ти нездогадливий! Ходи-но, ставай сюди тАФ я Тебе закую, то й побачишВ».
Дiдок став. Сатана надiв на Нього всi тi ланцюги й позамикав. Та поскiльки Дiдок був старенький й худенький, то Вiн легко вивiльнив з ланцюгiв поступово то руку, то ногу, так що нiчого не виходило. Тодi Сатана сказав: ВлВилiзай лишень звiдти, Дiду; Ти старий i дуже худий для цiii тюрми, а я ii спорудив для такого славного козака, як сам. Дивись, як я влiзу в кайдани, то на менi буде добреВ».
Сатана надiв на себе кайдани, сам iх приладнав, позамикав й питаi: ВлА що, Дiду, добре? Га?В» тАФ ВлАмiнь!В».тАФ прорiк Дiд.
Ту ж мить все залiзо злилося, скувалося докупи саме собою, й Сатана лишився в ньому вiкувати до суду Божого. А Дiдом тим був нiхто iнший, як Сам Бог.
Пiсля цього бачить Сатана, що йому непереливки, тАФ в ту бiду, яку готував для iншого, вскочив сам, тАФ скликав усiх своiх слуг i наказав iм гризти залiзо, щоб визволити його з неволi. РЖ гризуть чорти те залiзо цiлий рiк до Святого Великодня, вже залишаiться iм зовсiм мало гризти, аби визволити свого Люцифера, iнодi бувають роки, коли тАФ не бiльше дюйма; та як тiльки священик проголосить у церквi На Великдень: ВлХристос воскрес!В» тАФ в ту ж мить залiзо, яке вони гризли, стаi таким само грубим, як i було, тАФ нiби наростаi. Вони знову починають його гризти; гризуть, гризуть, тАФ лишаiться тiльки перекусити; та прийде Великдень, i воно знов удвiчi наростаi. Так воно собi йшлося з Року в рiк, так i нинi ведеться.
2. На самому початку не було нi неба, нi землi, а була Тiльки темрява i вода, змiшана з землею так, нiби кваша, а бог лiтав Святим Духом понад водою, яка шумiла пiною. От якось Бог ходив по водi та й дмухнув на ту пiну, мовивши при цьому: ВлХай буде янгол!В» РЖ постав янгол, та тiльки без крил. Бог дав йому два крила й каже: ВлЛiтай, як i ЯВ». Янгол каже: ВлНе можна, ГосподиВ». Бог дав йому ще два крила ii каже: ВлЛiтайВ». тАФ ВлНе можна, ГосподиВ», тАФ вiдповiдаi янгол. Бог дав йому тодi ще два крила. Ось вiн i лiтаi. Тодi створив Бог свiтло й дав янголу меча. Другого дня Бог створив небо. Третього дня Бог каже шестикрилому серафиму: ВлОпустися глибоко у воду й дiстань Менi звiдти маленьку частинку землi на Моi iм'я: посiiмо ii, щоб рослаВ». Сатанаiл (так звався той серафим) пiрнув у воду, вiдокремив частку землi, однак не на Боже iм'я, а на своi. Але земля та розсипалася у нього в руцi, i не можна було принести ii до Бога. Приходить Сатанаiл до Бога та й каже: ВлНе можна вiдокремити землiВ».
Бог, звичайно, знаi, що Сатанаiл вiдокремлював на своi iм'я; однак мовчить про те й каже до нього: ВлПiди знов спробуйВ». Сатанаiл вiдокремив маленьку частку та узяв i сховав собi трошки за губу. Коли вiн принiс до Бога землю, то Бог благословив ii i звелiв, посiявши, щоб вона росла. Як стала земля рости, то почала рости й та, яка була у Сата- наiла за губою. ВлГосподи, порятуй мене з бiди! тАФ закричав вiн. тАФ Я вкрав трошки землi за губу, i вона також росте за губою!В» тАФ ВлВиплюйВ», тАФ каже йому Бог.
Як почав Сатанаiл плювати, та як почали з рота такi, як вiн, вилiтати, то летiли доти, доки Сатанаiл не виплював усiii землi. Коли виплював уже всю землю, то плюнув ще кiлька разiв чистою слиною. РЖ почали вилiтати один за одним янголи ще прекраснiшi, нiж вiн. Пiсля цього Бог i каже: ВлТепер трохи вiдпочинемо та пiдемо на небоВ». Бог лiг i начебто спить, а Всевидячим оком Своiм усе добре бачить. Сплять i свiтлi янголи, тiльки не спить Сатанаiл з першими янголами, темними, й раду радить, щоб Бога i свiтлих янголiв кинути у воду тАФ втопити. Вирiшили на радi: ВлЯк укинемо Бога i свiтлих янголiв у воду, то тодi самi на небi будемо богамиВ».
Взяв Сатанаiл Бога на руки, а темнi янголи тАФ свiтлих янголiв i понесли iх кидати у воду. iм здаiться, що вода неподалiк, та нiяк не можуть до неi дiйти. Носились вони, носились, на всi чотири сторони, а все-таки не донесли до води й поклали iх знову на тому ж мiсцi, звiдки взяли, й самi поснули. А земля розрослася велика. Бог устав з вiрними янголами, забрав усiх тих, якi спали, та й покидав iх у воду, а сам пiшов на небо разом зi свiтлими янголами. Одним дав по шiсть крил i назвав iх серафимами; iншим дав тiльки по два, однак назвав iх архистратигами й начальниками над янголами. Одного назвав Гавриiлом, другого Ми- хаiлом тАФ усiм дав iмена. На небi витворив сонце, мiсяць i зорi. Це було вже четвертого дня.
П'ятого дня створив двi риби великi й двi малi. Великих пiдклав пiд землю i звелiв, щоб вони пiдтримували ii; а малих пустив у воду, щоб вони розводилися. Потiм створив птахiв i пустив iх, щоб летiли й плодилися.
3. Коли замислив Господь сотворити свiт, то сказав Своiму старшому янголу Сатанаiлу: ВлА що, тАФ каже, тАФ архангеле Мiй, ходiмо творити свiтВ». тАФ ВлХодiмо, ГосподиВ», тАФ вiдповiдаi Сатанаiл. От вони й пiшли понад морем. А море таке темне, сказано тАФ бездонне! Бог i каже: ВлБачиш цю безодню?В» тАФ ВлБачу, ГосподиВ». тАФ ВлЙди ж, тАФ каже, тАФ у цю безодню на саме дно й дiстань Менi жменю пiску. Та дивись, тАФ каже, тАФ як братимеш, то промов про себе: ВлБеру тебе, земле, на iм'я ГосподнiВ». тАФ ВлДобре, ГосподиВ». РЖ пiрнув Сатанаiл у безодню до самого пiску, та при цьому йому соромно стало: тАФ ВлНi, тАФ каже собi, тАФ Господи, додам я й своi iм'я: хай будуть поряд i Твоi, i моiВ». От бере вiн пiсок i каже: ВлБеру тебе, земле, на iм'я Господнi й своi!В» Взявся виносити, а вода так i вимиваi той пiсок. Вiн щосили затискаi жменю тАФ та де вже йти проти Бога! Доки вiн випiрнув на поверхню моря, так того пiску як i не було: увесь вода вимила геть. ВлНе хитруй, Сатанаiле, тАФ каже Гос- подь. тАФ Йди знову, та не додавай свого iменi!В» Знову пiрнув у море Сатанаiл; але чорт чортом тАФ знову примовляi: ВлБеру тебе, земле, на iм'я Господнi! РЖ своi!В» РЖ знову пiску не стало. Лише за третiм разом сказав Сатанаiл: ВлБеру тебе, земле, на iм'я Господнi!В» РЖ ось несе вiн пiсок та й жменi вже не стискуi, так навмисне на розкритiй долонi й несе, щоб вода змила його; та де там: як набрав повну жменю, так повну жменю i винiс до Бога.
Взяв Господь той пiсок, ходить морем i розсiваi; а Сатанаiл давай облизувати руку: ВлХоч трохи, тАФ думаi, тАФ сховаю для себе, а потiм, тАФ мiркуi собi, тАФ й сотворю землюВ». А Господь розсiяв. ВлА що, тАФ питаi, тАФ Сатанаiле, нема бiльше пiску?В» тАФ ВлНi, ГосподиВ». ВлТодi треба благословити!В» тАФ каже Господь. Та й благословив землю на всi чотири сторони. РЖ як тiльки вiн благословив, так земля й почала рости.
Оце, росте земля; а та, що в ротi у Сатанаiла, й собi росте, i нарештi так розрослась, що й губу розпираi. Бог i каже: ВлПлюй, Сатанаiле!В»
Той i почав плювати й харкати, i де вiн плював, там виростали гори, а де харкав тАФ скелi. От через що в нас i земля нерiвна!. Ще кажуть, нiби тi скелi та гори Бог знаi, до яких би пiр росли, та вже Петро й Павло як закляли iх, так вони бiльше й не ростуть. Потiм Господь каже Сатанаiлу: ВлТепер, Сатанаiле, тiльки б освятити землю; та втiм, нехай вона собi росте, а ми перепочинемоВ». тАФ ВлДобре, ГосподиВ», тАФ каже Сатанаiл. Прилягли вони вiдпочити. Господь спить, а Сатанаiл замислив утопити Бога, щоб заволодiти землею. Пiдняв вiн Його на руки й бiжить до моря. Спершу бiжить та й бiжить на пiвдень, а моря нема; подався вiн на пiвнiч тАФ i там не видно. Кинувся вiн на всi чотири сторони свiту тАФ нiде нема моря: вiдоме дiло, земля вже так розрослася, що в саме небо вперлась краями. Де вже там те море стало!. Бачить Сатанаiл, що нiчого не вдii, несе Бога на те мiсце, звiдки взяв, та й сам бiля нього лягаi. Полежав трохи, а тодi й будить Бога: ВлУставай, тАФ каже, тАФ Боже, землю святити!В» А Бог йому каже: ВлНе турбуйся, Сатанаiле! Земля Моя вже освячена: освятив Я ii цiii ночi на всi чотири сторониВ».
4. iхав якось Господь Саваоф Влна ковчезiВ», а Лукавий вилiз iз води та й дивиться. Ось Господь i питаi його: ВлЩо ти таке?В» А Лукавий вiдповiдаi: ВлЯ тАФ ЛукавийВ». тАФ ВлБудь Менi товаришемВ», тАФ каже Господь. тАФ ВлДобре, будуВ». тАФ ВлНу, то скажи Менi, що знаходиться пiд водою?В» тАФ питаi Господь. тАФ ВлЗемляВ», тАФ вiдповiв Лукавий. тАФ ВлДiстань Менi землiВ», тАФ каже Господь. Диявол полiз у воду, дiстав землi Богу й собi та набив ii в рот, тАФ думка така: ВлПодивлюсь, що буде Бог робити, те i я зроблюВ». Бог узяв землю й почав сiяти ii по водi тАФ постав суходiл. Лукавий нiяк не може утримати землi, яка була у нього в ротi, й каже Боговi: ВлНевмiч менi: земля лiзе iз рота!В» ВлБлюй, тАФ каже йому Бог, тАФ i будуть гори, долини й пагорби. Лукавий став блювати тАФ i з'явилися гори, долини й пагорби. Тодi каже Бог Дияволу: ВлЙди на небо; а як зiйдеш, то помий руки й трiпни ними, тАФ i в тебе з'являться товаришiВ». Лукавий так i вчинив: помив руки, трiпнув ними, тАФ i до нього з'явилось багацько лукавих.
Якось Лукавий засперечався з Богом, що вип'i всю воду i разом з нею увесь пiсок. Коли вiн напився води й нажерся пiску, його й розперло. Став вiн блювати тАФ i наблював гори й болота.
Як додаток до цих легенд не зайве навести ще одну легенду про походження Влгiр крутих та високих, ярiв довгих та глибокихВ», розшукану Влстаренькою, згорбленою, тихомовноюВ», вельми релiгiйною Влбабунею Марцею ОверчихоюВ».
Одного разу створив Господь землю тАФ рiвненьку, гладеньку, всю в садах та квiточках. А дияволу й собi схотiлося сотворити таку ж землю. Однак скiльки вiн не возився, нiчого не мiг удiяти. Ось вiн приходить до Господа та й просить: ВлГосподоньку! Поможiть менi створити землюВ». А Господь й каже йому: ВлЛети ти, Сатано, на край свiту, пiрни ти глибоко на дно морське, захопи в жменю землi iз дна, i розсiй ту землю за вiтром та й кажи при цьому: ВлРости, земле, на Божу славуВ». Полетiв диявол на край свiту, пiрнув на дно моря, захопив землi в жменю, i ще не вийшов з води, як уже промовив: ВлРости, земле, на мою славу, а не на БожуВ». А земля й вислизнула вся з рук. Дiстав диявол землi вдруге тАФ вислизнула й та з рук; дiстав вiн угретi, причому i цього разу мовив те саме: ВлРости, земле, на мою славуВ», тАФ i земля втретi вислизнула йому з рук. Зметикував тодi диявол, як узяти землю, щоб не вислизнула. Пiрнув ще раз у море, дiстав самого дна й захопив землi й пiску в рот. Тепер уже не вислизне земля з рота. Випiрнув на поверхню, та тiльки-но промовив: ВлРости, земле, на славу дияволуВ», тАФ а земля й почала рости: набила йому повну пащу й повне черево. Як вирвало його, розкрив вiн пащу i почав блювати. Летить та блюi, летить та блюi; понаблював вiн цi високi гори, а де вже просто кiлком пiдпирало груди i вiн падав на землю, качався черевом, бився руками й ногами, то там повибивав долини й глибокi яруги. Так диявол всю прекрасну Божу землю ВлспаскудивВ» горами та яругами.
За однiiю легендою, учасником у створеннi свiту, крiм Бога i Сатанаiла, був ще й святий апостол Петро тАФ втiм, бiльше в ролi радника. Мабуть, до космогонiчноi легенди цiii вiн перенесений з ВлОбходiв апостольськихВ», де святий апостол Петро мандруi то самостiйно, то тАФ здебiльшого тАФ разом iз Спасителем. А що справдi на неi вплинули в даному разi ВлОбходи апостольськiВ», це видно з того, що творцем свiту в зазначенiй легендi i РЖсус Христос, а не Бог Отець. Легенда вiдзначаiться бiльшою наiвнiстю i простодушнiстю.
Якось РЖсус Христос i святий Петро, тАФ розповiдаi легенда, тАФ не маючи роботи, сидiли й нудилися. От святий Петро й каже: ВлБоже, оскiльки Тобi нiчого робити, то хоч створи тепер свiтВ». тАФ ВлДобре, тАФ каже РЖсус Христос, тАФ тiльки треба в такому разi гукнути чорта, щоб дiстав з моря пiску й синього каменя; а то тАФ як же Я Сам буду дiставати?В» Гукнули чорта. РЖсус Христос каже: ВлЛiзь у воду та кажи: ВлНе я беру, а Бог бере, тАФ i дiставай, що трапиться в рукуВ». Чорт полiз у воду; однак не сказав так, як велiв РЖсус Христос, а каже: ВлНе Бог бере, а я беруВ». РЖ вiн нiчого не дiстав. Лiзе бiдолашний чорт удруге; але знову вiн точно так сказав тАФ i не дiстав нiчого. А як полiз утретi, то вже послухався РЖсуса Христа, каже: ВлНе я беру, а Бог береВ». Та й зачепив обома лабетами. Вилiзши нагору, побачив чорт, що в нього в однiй руцi пiсок, а в другiй тАФ синiй камiнь. РЖсус Христос взяв вiд нього i те, й друге, створив свiт, як треба, тiльки лишилось його ще перехрестити.
ВлЯк би нам перехрестити свiт?В» тАФ каже РЖсус Христос. тАФ ВлЯ знаю якВ», тАФ вiдгукнувся святий Петро. ВлНу, чини, як собi знаiшВ». Святий Петро пiдкликав чорта й каже йому: ВлВези мене до тiii води, яку бачиш перед собою, а я тобi за це зроблю все, чого лиш тобi заманетьсяВ». тАФ ВлДобре, тАФ каже чорт, тАФ нароби менi помiчникiв, бо я сам не можу упоратися в свiтiВ». Святий Петро обiцяв йому наробити помiчникiв, i чорт взяв його на плечi й потяг. Одначе ось вони вже доiхали до самого кiнця свiту, а води нема. Зненацька вода з'явилася в тiй сторонi, звiдки вони виiхали. Чорт повернув назад. Та, проiхавши знову весь свiт упоперек, вони знов-таки води не знайшли, а побачили ii раптом на правiй сторонi свiту. Чорт не знаi вже, що йому робити, тАФ так вимучився; однак мусить iхати. Приiхавши на правий край свiту, знову не знайшли води; тiльки щось бiлii перед ними, нiби вода. Чорт знову йде. Коли вони доiхали до кiнця свiту, святий Петро й каже: ВлДосить, ми вже перехрестили свiт. Тепер я скажу тобi, як ти можеш наробити собi помiчникiв. Устань рано в суботу, вiзьми води та й бризкай позад себе: скiльки буде поза тобою бризок, стiльки буде й чортiвВ». Чорт так i вчинив. РЖ з того часу на свiтi стаi дедалi гiрше й гiрше, тому що чортiв на свiтi стаi щораз бiльше й бiльше.
А найкраще вчинив би святий Петро, якби обманув чорта, тому що обдурити таку погань тАФ зовсiм немаi грiха.
Всi наведенi досi легенди, з одного боку, розвивають першоосновний мотив загальноарiйського мiфа про свiтобудову, з другого тАФ розвивають, пiд впливом мiсцевих умов i нацiональних особливостей, зазначенi вище апокрифи й апокрифiчнi легенди. Оскiльки ж тi самi джерела лягли i в основу великоруських легенд про створення свiту, то немаi нiчого дивного, що й украiнськi, i великоруськi легенди в деяких пунктах та окремих виразах схожi вiд слова до слова; iстотна вiдмiннiсть лише в тому, що в украiнських легендах ширший полiт фантазii, i вони мiсцями яскраво виблискують (в оригiналi, звичайно) непiдробним, простодушним, захоплюючим народним гумором. Значно цiкавiший той факт, що украiнськi легенди про свiтотвiр мають в цiлому, в загальних рисах доволi близьку схожiсть з релiгiйно-мiфiчними уявленнями американських iндiйцiв чипеваi i легендами корелiв Олонецького краю.
За релiгiйно-мiфiчними уявленнями чипеваi,
Вместе с этим смотрят:
"Одесский миф" как миф: (Ранние годы "одесского мифа")
50 вопросов и 50 ответов из христианско-психотерапевтической практики. Зло в мире и зло в человеке
РЖудаiзм як нацiональна релiгiя iвреiв
Аналiз рацiонального обгрунтування буття Бога
Анализ взаимоотношений друзов с представителями других конфессий на Ближнем Востоке