Мiфологiя стародавнiх слов'ян

Мiнiстерство освiти i науки Украiни

Нацiональна юридична академiя Украiни

iменi Ярослава Мудрого

Реферат

Ваз дисциплiни ВлРЖсторiя украiнськоi культуриВ»

На тему : ВлМiфологiя стародавнiх словянВ»

м. Полтава 2010р.

План

Вступ

1. Мiфологiя стародавнiх словВ»ян тАУ головнi героi мiфiв

2. Протиставлення як основий принцип побудови мiфiв словВ»ян

3. Мiфологiя народiв свiту: антична, кельтська та вiрування вiкiнгiв

Висновок

Список використаноi лiтератури

Вступ

Християнство на сьогоднiшнiй день тАУ одна з найбiльш розповсюджених свiтових релiгiй, до християнських краiн можна вiднести переважну частину РДвропи, Росiю, Новий Свiт. РЖсторiя бiльшостi РДвропейських краiн нерозривно повВ»язана iз християнством, так як саме утворення цих краiн багато у чому повВ»язане саме з християнством.

Проте, iсторично склалось так, що християнство не стало корiнною релiгiiю бiльшостi народiв, мiсцями воно витiснило попереднi релiгii й вiрування, мiсцями ужилось, синкретизувалось з ним. Досить розповсюдженним i накладання християнських iдей на язичницькi обрядовi традицii.

Саме язичництво у бiльшостi випадкiв передувало християнству, мiсцями у формi складно органiзованого пантеону богiв, як в античному свiтi, мiсцями у формi обрядового поклонiння чисельним духам та напiвбогам. Християнство поступово стало домiнуючою релiгiiю, але народ зберiг у памВ»ятi своi попереднi страхи, кумирiв та богiв.

Поiднання язичницькоi релiгii та народного фольклору породило мiфологiю. Мiфологiя кожного народу i унiкальною, адже мiстить його особливi традицii, вiрування, моральнi норми тощо. РЖ водночас iснуi багато спiльного у мiфологii народiв свiту, адже практично кожен народ обожествляв сили природи, що i подiбними.

1. Мiфологiя стародавнiх словян тАУ головнi героi мiфiв

СловтАЩянське язичництво було однiiю iз складових комплексу поглядiв, вiрувань та обрядiв первiсноi людини впродовж багатьох тисячолiть. Термiн тАЬязичництвотАЭ досить умовний, але загалом добре пiдходить для визначення того багатоманiтного кола явищ (магiя, анiмiзм, демонiзм, дуалiзм та iн.), яке означаi поняття тАЬпервiсна релiгiятАЭ.

Основою словтАЩянського язичництва i обожнювання сил природи, вiра в духiв, що населяли природу i життя людини i супроводжували ii вiд народження до смертi. Дохристиянськi вiрування не були незмiнними - на рiзних етапах iсторичного розвитку словтАЩяни поклонялися рiзним богам, якi уособлювали найважливiшi сили природи.

Поняття слов'ян-язичникiв про земне влаштувння були дуже складнi i заплутанi. Вченi-слов'янознавцi пишуть, що свiт здавався iм схожим на велике яйце, в мiфологii деяких сусiднiх i спорiднених народiв це яйце було знесено "космiчноi птахом". У слов'ян ж збереглися вiдгомони легенд про Велику Матерi Землi i Неба, праматерi Богiв i людей. РЖм'я ii було Жива. Але про неi вiдомо не багато, тому що, судячи з легендою, вона вiдiйшла пiсля народження Землi i Неба.

Посерединi слов'янськоi Всесвiту, подiбно жовтка, розташована сама Земля. Верхня частина "Жовтки" - наш живий свiт, свiт людей. Нижня "спiднi"сторона - Нижнiй Свiт, Свiт Мертвих, Нiчний Краiна. Коли там день, у наспануi нiч. Щоб потрапити туди, треба перетнути Океан-море, що оточило Землю. Або прорити колодязь наскрiзь, i камiнь буде падати в цей колодязь дванадцять днiв i ночей. Як не дивно, але, випадковiсть це чи нi,давнi слов'яни мали уявлення про форму Землi i змiнi дня i ночi.

Землю тримаi Риба-Кит. Уявлення про воду як першооснову Сущого ми знайдемо також i в добре вивченiй грецькiй мiфологii.Океан тут i прабатьком богiв i тiтанiв. Зображення тризуба знаходимо у трипiльцiв i зараз вiн i державним символом Украiни. Б. Рибаков висунув гiпотезу, що пiд образом Риби-Кита (Чуда-Юда у россiян) та самим образом гiгантського змiя глибин прадавнi люди уявляли мамонта з великим хоботом, якого заганяли в яму (порiвняйте: у iндусiв свiт тримаiться на спинах у слонiв). В Хаосi поняття життя та смертi нероздiленi; вони взаiмодiють та взаiмопереходять. Це вiдчуваiться в корнi "mor" ("смерть" та "море"). Можливо, одним з найдавнiших способiв поховання людини було ii повернення у рiдну стихiю, тобто утоплення. Доречi, з кореня "mor" веде початок iм'я римського бога вiйни Марса, що був пов'язаний зi смертю.

Навколо Землi, подiбно яiчним жовткiв i шкаралупi, розташованi дев'ять небес (дев'ять - тричi три - священне число у самих рiзних народiв). Осьчому ми до цих пiр говоримо не тiльки "небо", а й "небеса". Кожне здев'яти небес слов'янськоi мiфологii маi своi власне призначення:одне - для Сонця i зiрок, iнше - для Мiсяця, ще одне - для хмар i вiтрiв. Сьоме за рахунком нашi предки вважали "твердю", прозорим дном небесного Океану. Слов'яни вважали, що на будь-яке небо можна потрапити, пiднявшись по Свiтовому Древу, яка пов'язуi мiж собою Нижнiй Свiт, Землю i вседев'ять небес. На думку древнiх слов'ян, Свiт Древо схоже на величезнийрозлогий дуб. Однак на цьому дубi зрiють насiння всiх дерев i трав.

Крiм вiри у головних богiв на рiзних етапах розвитку язичництва iснувала вiра в багатьох iнших божеств, якi населяли лiси, поля, води, були покровителями рiзних галузей господарства. Своiх богiв мали племена, роди, сiм¢i. Поступово у словтАЩян сформувався великий пантеон язичницьких богiв.

На вiдмiну вiд античноi мiфологii, добре вiдомоi у художнiй лiтературi та витворах мистецтва, а також мiфологiй краiн Сходу, тексти мiфiв словВ»ян не дiйшли до наших часiв, оскiльки у ту далеку пору, коли створювались мiфи, вони ще не знали писемностi.

У V-VII столiттях пiсля Великого переселення народiв, словВ»яни зайняли територiю Центральноi та Схiдноi РДвропи вiд Ельби до Днiпра та Волги, вiд пiвденних берегiв Балтiйського моря до пiвночi Балканського пiвострова. Йшли вiки i словВ»яни все бiльше вiдокремлювалися один вiд одного, утворювали три основнi сучаснi гiлки найчисельнiшоi сiмВ»i народiв РДвропи. Схiднi словВ»яни тАУ бiлоруси, росiяни та украiнцi, захiднi тАУ поляки, словаки та чехи та пiвденнi тАУ болгари, македонцi, серби, словенцi, хорвати, боснiйцi. Не дивлячись на роздiлення словВ»ян, iх мiфологii i понинi зберегли багато спiльних рис. Так, у всiх словВ»ян вiдомий мiф про двобiй бога грози з його демонiчним суперником та про перемогу громовержця, усiм словВ»янам традицiйно знайомий старовинний звичай у кiнцi зими спалювати опудало тАУ втiлення злих сил чи ховати мiфiчне створiння Масляницi та Ярила.

СловВ»янська мiфологiя та релiгiя складалися iз обоготворiння сил природи та культа предкiв. РДдиним вищим богом, Влтворцем блискавокВ», яким був у iндусiв РЖндра, у грекiв Зевс, у римлян Юпiтер, у германцiв Тор, у литовцiв Перкунас тАУ у словВ»ян був Перун. Слов'янипредставляли його собi лiтньою розгнiваним чоловiком з рудо-золотою бородою. Вiдразу вiдзначимо, що руда борода - неодмiнна риса

Бога Грози у самих рiзних народiв. Зокрема, рудобородий вважали свого Громовержця (Тора) скандинави, сусiди i родичi слов'ян поiндоiвропейськоi сiм'i народiв. Зброiю Перуна спочатку були каменi, надалi - кам'янiсокири i нарештi - золота сокира.

Сокира - зброi Громовержця - з глибокоi давнини приписувалася чудовасила. Сокирою били по лавi, на якiй хто-небудь помер: вважали, щотим самим буде "пiдсiкти" i вигнана Смерть. Сокира навхрестперекидали через худобу, щоб вона не хворiла i добре плодилась.

Сокирою креслили над хворим Сонячний Хрест, закликаючи на допомогу вiдразу двохбратiв-Богiв. А на лезах сокир часто вибивали символiчнiзображення Сонця i Грома. Поняття про бога-громовика зливалось у словВ»ян з поняттям неба, уособлення якого деякi вченi бачать у Сварозi. До вищого рiвня слов'янськоi мифологii вiдносилися два праславянских божества, чi iмена вiрогiдно реконструюються як Перун i Велес, а також жiночий персонаж, праславянского iм'я якого залишаiться неясним. Цi божества втiлюють вiйськову i господарсько-природну функцii. Вони зв'язанi мiж собою як учасники грозового мифу: бог грози Перун, iснуючий на небi, на вершинi гор, переслiдуi свого змiеевидного ворога, проживаючого внизу, на землi. Причина распри - викрадення Велесом худоби, людей, а в деяких варiантах - дружини громовержца. Що переслiдуiться Велес ховаiться послiдовно пiд деревом, камнем, звертаiться в людину, коня, корову. Пiд Час двобою з Велесом Перун розщiплюi дерево, розколюi камень, мече стрiли. Перемога завершуiться дощем, що приносять плодороддя. З громом небесним пов'язана й легенда про походження перлiв. Слов'яни вважали, що вони зароджуються з вiдображення блискавки, вiдображеноi в очах молюска-перловi скойки в момент, коли той злякано закриваi стулкираковини при виглядi грози .

РЖншi вищi боги вважалися синами Сварога тАУ Сварожичами тАУ такими богами були сонце та вогонь. Сонце обожествлялось пiд назвою Даждьбога, а також Хорса.

Не всi боги у словВ»ян були спiльними. До прихода на береги Днiпра русiв тут не знали Хорса. Проте, вiн вiдомий серед iнших народiв: iранцiв, персiв тАУ зороастрiйцi преклонялися богу сонця, що сходить тАУ Хорсету. Виходило, що на Русi одночасно iснувало, принаймнi, три бога сонця тАУ Даждьбог, Хорс та Ярило. Проте, мiж ними iснувала рiзниця. Даждьбог протиставлявся свiту тьми, Навi. Вiн уособлював собою небесне свiтло. Вiн i завжди, навiть у похмурий дощовий день, коли небо затягнуте хмарами. Цеi i Бiлий Свiт, як називали наш свiт, так i казали : ВлОбiйти увесь бiлий свiтВ». Даждьбог дуже схожий на вродливого молодого князя зi срiбноi бородою i золотими вусами. По мiрi того, як день розвиваiться, вiн поступово стариться, але кожне ранок знову змолажуваiться. Даждьбог лiтаi по небу в оздобленоi алмазами золотий колесницi, яку тягнуть дюжина бiлих лошадей з золотими гривами, що дихають вогнем. Даждьбог знаходиться в шлюбi з Мiсяцем. Вродлива молода дiвиця з'являiться в початку лiта, старii з кожним удень i залишаi Даждьбога взимку. Говорять, що землетруси тАФ знак поганого настрою пари.

Хорс тАУ бог сонячного, жовтого свiтла. Сонячний настрiй та iмВ»я бога вiдображаються у багатьох наших словах: хороший, хоровод, хороми. У багатьох народiв слово ВлхороВ» означаi сонячний диск, коло. Навiть мiсто Корсунь ранiше називалось по iменi бога сонячного свiтла тАУ Хорсунь. Усе неприiмне, позбавлене радостi називали нехорошим. У лiтописах розповiдалось, що зображення Хорса стояло в Киiвi на пагорбi у числi головних богiв.Хорс тАУ бог миропорядку, повВ»язаного з ходою сонця. Хорс та Даждьбог вiдносяться як грецькi Гелiос та Аполлон.

Брат Сварога, самий таiмничий бог та хранитель стад Велес спочатку також був сонячним богом. Велес тАУ один iз найвеличнiших богiв стародавнього свiту. Саме вiн привiв створений Родом i Сварогом свiт у рух тАУ створив змiну пiр року, дня i ночi. В уявленнi словВ»ян Велес виступав у образi вiчного мудрого старця, учителя Закону. На його честь були збудованi величнi храми в Новгородi, Ростовi, Киiвi тощо. Навiть зараз на зимовi свята ряженi одягають одяг хутром догори та маски з рiжками. Це збереглося з Велесових свят. Проте, згiдно християнських апокрифiв, Велес виступав як бог зла. Так, чехи, навiть пiсля прийняття християнства, памВ»ятали його як одного з наймогутнiших демонiв i приносили йому в жертву чорних кур та голубiв. У деяких племен Велес також iменувався Ящером, був богом-перевертнем тАУ як Вогняний Змiй вiн описаний у сербiв, як Сiрий вiщий Вовк тАУ у росiйських казках. До наших днiв частково збереглася ВлВелесова книгаВ» - переклад священних текстiв новгородських волхвiв IX ст., в якiй розповiдаiться найстародавнiша iсторiя словВ»ян та iнших народiв вiд кiнця РЖРЖ тис. до н.е до РЖ тис. н.е.

Чорнобог (Чорний Змiй) тАУ повелитель Навi, Пекельного царства. Бог холода, знищення, смертi, зла, безумства тАУ втiлення всього поганого та чорного. Зображався у виглядi чорного людиноподiбного iдола зi срiбними вусами. Йому приносили жертви перед початком вiйськових походiв тАУ часто кривавi, iнодi навiть людськi тАУ вбитих полонених та рабiв. У хронiках збереглися згадки про честування Чорнобога на святах тАУ гостей обносили чашею, про цьому кожен мав промовляти прокльони, що вражало iноземцiв.

РЖснував у словВ»янськiй мiфологii й свiй варiант уособлення грецькоi богинi полювання Артемiди. Звалась богиня Деваною i була дочкою Перуна. Була Девана великою полювальницею та могла перетворюватись на звiрiв. Не знала вона собi рiвних i тому через гординю вирiшила завоювати трон Сварога та правити трьома свiтами тАУ ПравВ»ю, ЯвВ»ю та НавВ»ю. Про ii намр дiзнався Даждьбог i розповiв все Перуну. Розгнiвався вiн, почав вмовляти дочку, та вона його не слухала. Нiчого Громовержцю не залишалось, як викликати ii на двобiй. Довго точилась битва i лише перетворившись на лева здолав Зевс Девану.

РЖнше жiноче божество тАУ Лада - Аргiмпаса - Латона i богинею кохання, весни та життевих сил. Кохання тАУ поняття досить пiзнi, i з того, що Лада i його покровителькою, можна зробити висновок, що слов'яни стояли на дуже високому щаблi духовного розвитку.

Трансформацiя цього образу у слов'ян не дослiджена, алде у iндоiвропейцiв вона виступаi спочатку як стихiйна природа (Афродiта, Уранiя), i може бути пов'язаною з Мокошею. Другий етап розвитку богинi тАУ воiтельниця у слов'ян взагалi не визначений, але маi бути спiвставленим з РЖзiдою, та РЖштар (Астартою).

З початком мифологiзацii iсторичноi традицii зв'язуються героi мифологiчного епосу. Вони вiдомi лише по даним окремих слов'янських традицiй: такi генеалогiчнi героi, наприклад Кий, Щек, Хорив у схiдних славян. Тим не менше, i для праславянской мифологii правдоподобна реконструкцiя рiвня генеалогiчних героiв. Бiльш давнi витоки в персонажiв, що виступають як супротивники цих героiв, наприклад, чудовищах змiiобразноi природи, пiзнiми варiантами яких можна вважати Солов'я-розбiйника, Рарога-рарашека. Можливий праславянскiй характер мифологичного сюжету про князя-оборотне, вiд народження надiленим знаком волшебноi влади (сербский епос про Вуке Вогняний Змее i схiднослов'янський епос про Всеславе).

Казковi персонажi - повидимому, учасники ритуалу в iхнiх мифологiзованному обличчi i проводири тих класiв iств, що самi належать до нижчого рiвня: такi баба-яга, кощiй, диво-юдо, лiсний цар, водяний цар, морський цар.

До нижчоi мифологii вiдносяться рiзнi класи неiндивидуализованноi (часто i не людинообразноi) нечестi, духiв, тваринних, зв'язаних зi всiм мифологичним простором вiд вдома до лiсу, багна i т. П.: домовi, лешие, водянi, русалки, вила, пропасницi, мари, мори, кикимори, судачки у захiдних славян; з тваринних - ведмедь, вовк.

2. Протиставлення як основий принцип побудови мiфiв словян

Вiдомостi про словВ»янських божеств, що дiйшли до наших часiв, знаходять своi розВ»яснення у народних казках та пiснях, зводяться до боротьби свiтлих та темних сил природи, плодючостi з безплiддям, лiта з зимою, свiтла з темрявою, життя зi смертю, Бiлобога з Чорнобогом.

Життя - смерть. В слв'янськ мифологii божество даруi життя, плодороддя, довголiття - була жива у схiдних славян i Рiд у схiдних славян. Але божество може приносити i смерть: мотиви вбивства зв'язанi в слов'янськiй мифологii з Чернобогом, Перуном, що поражають демонiчного супротивника. Воплощениями хвороби i смертi були Новь, Марена, власне Смерть як фольклорний персонаж i клас нижчих мифологичних iств: мара, замора, кикимора. Символи життя i смертi в слов'янськiй мифологii - жива вода i мертва вода, древо життя i сховане бiля нього яйце з кощеевою смертю, море або багно, куди посилаiться смерть або хвороби.

Чет - нечет - найбiльш абстрактне i формалiзоване вираження всiii серii противопоставлений, елемент мета опису всiii слов'янськоi мифологii. Воно припускаi вичленення сприятливих парних i несприятливих непарних чисел, наприклад днi тиждня: четвер зв'язаний з Перуном, п'ятниця - з Мокошью. Цiлiснi числовi структури в слов'янськоi мифологii - троiчна (три рiвня свiтовогодерева, бог Триглав, бiльша роль числа три i росiйському фольклорi), четвертичная (четирьохголовий сбрученський идол, можливе об'iднання в одне божество чотирьох персонажiв мифологii балтiйських славян - Яровит, Руевит, Поревит, Поренут), семерична (сiмь богiв давньоруського пантеона, може бути давньоруський Симаргл), девятерiчня i двенадцатирiчня (дванадцять як завершення ряду 3 - 4 - 7). Несчастливi непарнi числа, половина, дефектнiсть характеризують негативнi поняття i персонажi, наприклад число "13", лихо одноглазе.

Протиставлення чоловiчий - жiночий сопiввiдносяться з опозицiiю правий - лiвий в весiльних i похороннiх ритуалах (де жiнки сидять лiворуч вiд чоловiкiв). РЖстотно вiдмiннiсть чоловiчих i жiночих мифологiчних персонажiв по функцiям, значимостi i кiлькостi: малочисельннiсть жiночих персонажiв в пантеоне, спiввiдношення типу Див - диви, Рiд - рожанницi, Суд - суденицi. Особливо значна роль жiночого почала в магii, колдовства.

Протиставлення небо - земля (пiдземне царство) втiлене в приурочене божества до неба, людини до землi. Подання про "отмикання" неба i землi святим Юрiем, богородицею, жаворонком або iншим персонажем, що створить сприятливий контакт мiж небом i землею, зв'язанi у славян з початком весни. Мати сиру земля - постiйний епитет вищого жiночого божества. В преiсподнi перебувають iства, зв'язанi зi смертю (наприклад, русалочки-земляночки), i самi небiжчики.

Протиставлення пiвдень - пiвнiч, схiд - захiд в космiчному планi описують просторову структуру по вiдношенню до сонця, в ритуальному планi - структуру святилищ, що орiiнтувалися по сторонам свiтла, i правила поведiнки в обрядах також чотири мiфологiзованих вiтер, спiввiдношенних зi сторонами свiтла.

В протиставленнi сушi - море особливе значення маi море - мiсце перебування численних негативних, здебiльшого жiночих персонажiв; житлi смертi, хвороб, куди iх вiдсилають в заговорах. Його втiлення - море, океан-море, морський цар i його дванадцять дочерей, дванадцять лихорадок. Позитивний аспект втiлюiться в мотивах приходу весни i сонця iз-за моря. На означене протиставлення наслоiваiться iнше: сухий - мокрий (можна порiвняти Илля Сухiй i Мокрий, икола Сухiй i Мокрий поiднання цих признакiв в Перуне, богу молнii - вогню iдоща).

Протиставлення вогонь - волога втiлюються в мотивах протиборiння цих стихiй i вор-птах, словацький "птах-огневик", птах Страх - Рах в росiйських заговорах з ii iсушущуючими вихрями), Вогняна Марiя (зв'язана з Громовитим Илльею в сербських i болгарських пiснях, протиставлена Марii Макрине (вiд "мокрий")). Особливу роль граi "живий вогонь" в численних ритуалах, обряд спалення, запалення костра i обряди визивання доща (пеперуда, додола - у пiвденних славян), культ колодцiв. Вогонь i вода з'iднуються в образах Перуна, Купала, вогняноi рiки.

Мифологiчними втiленнями протиставлення день - нiч i ночници, полуночници i статi деннiци, Зори - ранкова, полуденна, вечiрня, полуночна. Конь Свантовита удень бiлий, вночi - забризганий брудом.

З цими уявленнями переплелися погляди на загробне життя та культ предкiв. Душi усопших вiтали у певнiй далекiй краiнi у кiнцi всесвiту, там, де знаходиться сонце. Ця краiна називалась у словВ»ян навВ»iм, вирiiм, раiм, пеклом. У цю краiну споряджали покiйника як далеку подорож, що досягалась належним погребiнням. До здiйснення похоронного обряду душа скиталась на землi. Душа приречена на висне скитання на землi, якщо правильного обряду не було виконано, так душi дiвчат чи дiтей, що втонули у водi, перетворюються на русалок та мавок. Щоб полегшити покiйнику подорож до царства мертвих, словВ»яни застосовували спалення: вогонь вiд погребального вогнища вiддiляв душу вiд тiла та направляв ii до раю.

Раннi вiдомостi про схiднослов'янську мифологii всходять до лiтописних джерел. Згiдно "Повiстi тимчасових рокiв", князь Владимир Святославович вчинив спробу створити в 980 роцi загальнодержавний пантеон Киiвi, на кучугурi поза княжому дворвi були поставленi идоли богiв Перуна, Хорса, Даждьбога, Стрибога, Симаргла i Мокоши. Головними божествами пантеона були громовержец Перун i "скотий бог" Велес, противостоявшi друг другу топографiчнi (идол Перуна на кучугурi, iдол Велеса - внизу, можливо, на киiвському Подолi, певно, по соцiальнiй функцii (Перун - бог княжноi дружини, Велес - всiii iншоi Русi). РДдиний жiночий персонаж киiвського пантеона - Мокошь - зв'язаний з характерними жiночими заняттями (особливо з прядiнням). Менш ясен останнiй бог пантеона Симаргл деякi дослiдники вважають цей персонаж що запозичалися з iранской мифологii, iншi трактують його як персонаж, що об'iднаi всi сiм богiв пантеону Прийняття Владимиром християнства в 988 притягло за собою знищення iдолi i замкне язицтва на Русi i його обрядiв. Тим не менше, языцькi пережитки збереглися.

Вступ христианства в слов'янських землях (з 9 сторiччя) поклало кiнець офiцiйному iснуванню слов'янськоi мифологii, сильно зруйнувавши ii вищi рiвнi, персонажi якi стали розглядатися як негативнi, якщо тiльки не ототожнювалися з христианськими святими, як Перун - зi святим РЖллею, Велес - зi святим Власiем, Ярила - зi святим Юрiiм (Георгiiм). Нижчi же рiвнi слов'янськоi мифологii, як i система загальних протиставлень, виявилися бiльш тривкими i створювали складнi поiднання з панiвною христианськой релiгiiю. Збереглася, передусiм, демонологiя: вiра в що летiв, водяного. У пiвденних славян iснував складний мифологiчний образ вила (сербський), самовила, самобида (болгарський), - гiрських, водяних i повiтряних духiв. Общеславянский польовий дух - полудница, у схiдних славян - полевик. Численнi мифологичнi образи зв'язувалися (особливо у схiдних славян) з домашнiм господарством: наприклад всiм вiдомий домовоi, у нього iснувала величезна кiлькiсть iмен (росiйський домовоi): дедко, дедушко, доброхот, доброжил, суседко, господар вiн, самий), (украiнський) хатний дiдко, (бiлоруський): хатник, господар, (польський): skratz, (чеський): skritek, skrat, krat. РЖснували також духи окремих дворових будiвель - банник, овинника.

Пiзнiше язичницькi обряди обожнення природи поiднаВнлись з християнськими вiруваннями про народження, смерть i воскресiння Христа. Прикладами служать такi християнськi свята, як Рiздво,Великдень(Пасха),Спастощо. Поступово бiльша частина обрядовоi поезii втратила своi культове значення, i лише колядки (якi виконуються пiд Рiздво) та щедрiвки (пiд Новий рiк i на Водохреще) триваВнлий час зберiгали ознаки своiх колишнiх магiчних функцiй.

3. Мiфологiя народiв свiту: антична, кельтська та вiрування вiкiнгiв

Слiд наголосити, що словВ»янська язичницька релiгiя мала свою нацiональну специфiку, але була подiбна до язичницьких релiгiй iнших народiв.

У той же час серед найвизначнiших джерел мiфiв свiту можна назвати античну мiфологiю, яку поряд з бiблiйською по праву вважають найбiльш значущою за ступенем ii впливу на подальший розвиток багатьох народiв.

Стародавнi греки були видатними мiфотворцями РДвропи. Саме вони винайшли слово ВлмiфВ» (оповiдання).

Все суще утворилося iз Хаосу, що являв собою боротьбу стихiй. Першими зВ»явились Гея-земля, Тартар тАУ пекло. Вiд Геi народився Уран тАУ небо, а потiм вiд Урана та Геi тАУ Кронос, циклопи та титани. Перемiгши титанiв, Зевс царюi на Олiмпi та стаi правителем свiту та гарантом всесвiтнього порядку. Мiфи були покладенi за основу усiх лiтературних памВ»яток Стародавньоi Грецii, включаючи ВлТроюВ» та ВлОдiссеюВ» Гомера.

Подiбно до перуна словВ»ян, верховний бог Зевс був громовержцем. Землеробське населення особливо шанувало Деметру тАУ Влматiр хлiборобiвВ». Також еллiни шанували та боялися Артемiду тАУ богиню диких звiрiв та полювання, та Афiну, яка була не лише богинею мудростi, але i покровительницею винахiдникiв, ремiсникiв тАУ особливо гончарiв. Мiщани також поважали Гермеса тАУ бога подорожей, торгiвлi. Вважалося що вiн виготовив першi ваги, встановив вимiрювальнi стандарти. Дiячи культури вклонялися Аполлону тАУ богу мистецтв, та його музам. Моряки приносили жертви Посейдону тАУ богу моря. Богом вiйни був Арес тАУ йому вклонялися воiни.

В Елладi на протязi всiii ii iсторii вершилися жертвоприношення твариннi, та навiть людськi. Фемiстолк, сучасник 5-го столiття до н.е, найпросвiтнiшого вiку Еллади, власноручно задушив трбох парубкiв у якостi жертви напередоднi Саламiнськоi битви. В Афiнах, у найкультурнiшому та найдемократичнiшому полiсi, завжди утримувались в особливих установах хворi злочинцi, що час вiд часу оголошувались Влкозлами вiдпущенняВ» у тяжкi днi та пiдлягали ритуальному побиттю камiнням чи спаленню. На сценi еллiнських театрiв проливалась реальна кров тих трагiчних героiв, якi згiдно сценарiю, повиннi були загинути тАУ в останнiй момент замiсть основного актора виводився дублер.

Досить специфiчною була язичницька релiгiя народiв Скандинавii. РЗi особливiсть, зокрема, полягаi у тому, що язичництво там iснувало дуже тривалий час. Скандинавськi боги роздiлялися на 2 сiмВ»i : асiв та ванiв. Аси були найчисельнiшими. Верховним божеством у них був Одiн тАУ бог вiйни та мудростi, поезii та битви. Проте, вiн мав запальний та непередбачуваний характер. Згiдно саг, Одiн був однооким тАУ своi око вiн вiддав за можливiсть випити з джерел мудростi. Його зброiю був спис та iздив вiн верхи на восьминогому конi тАУ Слейпнирi. Вiн мав двох воронiв тАУ Хугiна та Мунiна. Вони кожного дня лiтали по всьому свiту та збирали новини. Жив Одiн в Валгаллi Влприбiжищi мертвихВ». Сюди валькiрii приводили до нього воiнiв з поля битви. Тут вони проводили час в iгрищах та вiдпочивали в очiкуваннi наступноi битви з силами зла. У рештi решт Одiн з воiнами програли битву. Одiн загинув пiд час битви з вовком Фенриром. Настав Рагнарок тАУ кiнець свiту, але потiм виник новий свiт.

Згiдно iншоi теорii, наймогутнiшим з богiв був Тор тАУ син Одiна. Але вiн мав зовсiм iншу вдачу тАУ на нього завжди можна було розраховувати, вiн до всього ставився з розумiнням. Мав велику фiзичну силу та боровся зi злом, уособленням якого були велетнi а також Мидгорський змiй. Тор iздив у вiзку, запряженому козлами, а за зброю мав молот МВ»iльнир. Прикраса у виглядi мiнiатюрного молоту Тора зазвичай носили на шиi. Пiсля введення християнства маленький молот Тора , що носили як амулет, замiнили хрестом.

РЖснували також iншi боги тАУ добрий син Одiна Бальдр, сторож богiв Хеймдалль, бог Фрей та його сестра богиня Фрея тАУ як символи плодючостi. РЖснували злi велетнi тАУ вороги богiв та людей, можна було зустрiти хитрого та пiдступного бога Локi, що був батьком змiя Мiдгорда й вовка Фенрира.локi мандрував помiж богами та велетнями, спричиняв свари мiж ними, багаторазово обманував тих та iнших. Давнi скандинави також вiрили в ельфiв, що жили в глибинах землi, духiв, що супроводжують людину та його сiмВ»ю. на вiдмiну вiд словВ»янських, скандинавськi жертвопринесення вiдрiзнились крайньою жорстокiстю. Так, археологами було вiднайдено староданiв храм, де було знайдено страченими 99 чоловiк, на ряду з 99 кiньми, собаками та пiвнями. Зокрема, було принесено в жертву 9 живих осiб чоловiчоi статi, чиi тiла були повiшенi у священому лiсi бiля храму.

Особливе мiсце в мiфологii народiв Европи посiдаi кельтська мiфологiя. Колись кельти займали величезну територiю сучасних Францii, Бельгii, Швейцарii, частини Нiмеччини, Австрii, РЖталii, РЖспанii, Венгрii та Болгарii. Проте, у нашi часи потомки войовничих кельтiв населяють головним чином iсторичну область Бретань, пiвострiв Корнурл, Уельс, Шотландiю, острiв Мен та РЖрландiю. Своiрiднiсть кельтських мiфiв полягаi перш за все у тому, що в них частiше за все мова йде про героiв та рiдше про про богiв. РЖдеалом вони вважають безстрашного Кухулiна, який один захищав Ольстер вiд вторгнення ратей королеви Коннахта Медб. Кривавi битви та двобоi тАУ головна тема ккельтських мiфiв тАУ можуть видатись менш жахливими, якщо памВ»ятати про вiру кельтiв у реiнкарнацiю душ. РЗх загробний свiт, на вiдмiну вiд античного, не був темним прибiжи щем тiней. Його можна назвати раiм, мiсцем вiдпочинку душ перед поверненням у наш свiт. Ще однiiю яскравою рисою кельтських мiфiв i любовний трикутник тАУ частiше за все це юна прекрасна богиня, фея чи дiва та двоi чоловiкiв, молодий вiдважний воiн та мудрий старець.

Висновок

Народнi iдеали i сподiвання знайшли своi втiлення в казках, легендах, переказах. Образнiсть та художня символiка фольклору створилисвоiрiдний, багатий, неповторний поетичний фонд украiнського народу. Як бiльш рання, порiвняно з писемнiстю, народна творчiсть не була поглинута нею. Навпаки, вона зберiгалася та iснувала поряд з лiтературою i слугувала джерелом для численних лiтературних творiв.

Аналiз культурологiчних, археологiчних, iсторiографiчних джерел, пам'яток iсторii та культури даi змогу зробити висновок: вiдбувалася безперервна змiна численних поколiнь, кожне з яких освоювало i користувалось усiма здобутками культур своiх попередникiв, робило свiй внесок у культурну спадщину.

Стародавня слов'янська культура на украiнських землях формувалася протягом довгого часу, i в цьому процесi значну роль вiдiгравали традицii мiсцевих народностей, а також культурнi зв'язки з сусiднiми народами. Культура давнiх слов'ян характеризуiться цiлiснiстю i самобутнiстю. На ii грунтi виникла культура Киiвськоi Русi.

Список використаноi лiтератури

1. Б.А. Рыбаков ВлЯзычество древних славянВ», -М.:Русское слово, 1997

2. В. Калашников ВлБоги древних славянВ», -М.:Белый город, 2003

3. Д. Гаврилов, А. Наговицын ВлБоги славян. Язычество. ТрадицияВ», -М.:Рефл-Бук, 2002

4. Легенды и сказания Древней Греции и Древнего Рима, -М.:Правда, 1988

5. Мифы, легенды и предания кельтов, -М.:Центрполиграф, 2004

6. Роэсдаль Э. Мир викингов: викинги дома и за рубежом. СПб.: Всемирное слово, 2001. тАУ 270с.

Вместе с этим смотрят:

"Одесский миф" как миф: (Ранние годы "одесского мифа")

50 вопросов и 50 ответов из христианско-психотерапевтической практики. Зло в мире и зло в человеке

РЖудаiзм як нацiональна релiгiя iвреiв

Аналiз рацiонального обгрунтування буття Бога

Анализ взаимоотношений друзов с представителями других конфессий на Ближнем Востоке