Католицька культова архiтектура Украiни XIV-XVIII столiть

План

Вступ

1. РЖсторичнi передумови розвитку латинського зодчества на Украiнi

1.1 РЖсторiя виникнення та функцiонування католицизму на Украiнi

1.2 Художнi традицii католицьких культових споруд

2. Католицьке культове будiвництво в добу середньовiччя

2.1 Готика на Украiнi

2.2 Ренесансне культове зодчество та ренесанс

3. Розвиток католицькоi культовоi архiтектури на Украiнi в XVII-XVIII столiттях

3.1 Будiвнича дiяльнiсть католицьких чернечих орденiв

3.2 Бароко на Украiнi

Висновки

Список використаноi лiтератури

Вступ

Закiнчилося ХХ столiття - столiття злету людського генiю i найбрутальнiших злочинiв, столiття свiтських вiдкриттiв i засилля неправди, столiття розквiту iдей демократii та сваволi тоталiтарних режимiв. Яким воно було для Украiни? Воно увiйшло до ii iсторii двома свiтовими вiйнами, кривавими переворотами, голодомором, концтаборами, етноцидами, Чорнобилем. Людство вже переступило порiг нового тисячолiття, а у нашiй памтАЩятi ще живе вiдлуння жахiв минулого.

РЖсторiя, як вiдомо маi властивiсть повторюватися, i тому, потрiбно обовтАЩязково знайти вiдповiдь на питання: "Чому?"

Чому сталося так, що пiсля елiнськоi i римськоi культури, пiсля Ренесансу, та епохи гуманiзму мешканцi освiдченоi РДвропи, до складу якоi без сумнiву належить Украiна, стали авторами найганебнiших i найдикiших в iсторii людства вбивств та актiв вандалiзму?

А може цю вiдповiдь найдоцiльнiше шукати не в iсторii, а в людських душах? РЖ комунiзм i фашизм починався однаково i у людей забирали Бога. Його замiнювала ерзац-iдеологiя, в якiй Боговi, та й зрештою, i людськiй душi мiсця не було. Мета одна: створення людини-гвинтика, людини-"зомбi". Людини, яка не маi моральних засад, людини, яка мислить примiтивними колективними категорiями i не спроможна мислити самостiйно, людини, якою легко манiпулювати.

Одним iз найефективнiшим засобом досягнення цiii мети було знищення духовного свiту людини, через фальшування iсторii, руйнацiю храмiв, спалення книг, картин, iкон, предметiв культу, яку б духовну i мистецьку цiннiсть вони не мали.

Це спричинило не тiльки незнання свого минулого i культурноi спадщини, а й певне викривлення свiдомостi i людина бачить тiльки те, що ii примусили бачити, i не хоче помiчати очевидних речей, якi не спiвпадають з ii обмеженим свiтоглядом.

Ми, сучаснi украiнцi, живемо вже у третьому тисячолiттi i саме нам судилося стати свiдками i учасниками неймовiрних подiй: воскресiння i вiдродження християнськоi духовностi в Украiнi.

Розташованi на перетинi релiгiйно-культурних впливiв християнського Сходу i Заходу, землi Украiни створили неповторну культурну палiтру, яка вiдображаi рiзноманiтнiсть ii духовного життя, що глибоко вiдобразилося в iсторii i ментальностi нашого народу.

Цей, такий промисловий феномен iдностi у рiзноманiтностi i вирiзняючою рисою католицизму на украiнських землях. Багатовiкова присутнiсть католицьких громад на Украiнi забезпечила звтАЩязок нашоi нацiональноi культури з культурою Захiдноi РДвропи.

Характерним для Украiни i те, що християнство тут народилося в контекстi не розтАЩiднаноi ще Церкви, i гостре усвiдомлення украiнською нацiiю свого права на сувереннiсть, нерозривно повтАЩязане з боротьбою за визнання своii нацiональноi iдентичностi, - це два вимiри iсторii украiнського народу. Це наклало своiрiдний вiдбиток на культуру нашоi краiни ще з часiв Киiвськоi Русi.

Святiший Отець Йоан Павло РЖРЖ у промовi до украiнських iпископiв, якi прибули з вiзитом до ad Cinuna Apostolonum (звiтна подорож) до Риму 25 березня 1999 року, сказав: "На вашiй землi багатство Католицькоi церкви виявляiться в рiзних обрядах; вiзантiйська i латинська традицii, якi спiвпрацюють з вiрменською, хоча ця остання не дуже численна, зливаються в одному прославляючому спiвi, котрий Наречена-Церква, подорожуючи землею, безустанно спiваi своiму небесному Нареченому-Христовi. Бiльше того, ця численнiсть у iдностi i гордiстю Церкви, а якщо ця риса притаманна християнськiй спiльностi, то вона i iдеальним вихiдним пунктом для людського суспiльства, яке теж покликане будувати спiльноту, шануючи i зберiгаючи розмаiтiсть культурних елементiв".

1
. РЖсторичнi передумови розвитку латинського зодчества на Украiнi

1
.1 РЖсторiя виникнення та функцiонування католицизму на Украiнi

Древнi перекази сповiщають, що на киiвськi узгiртАЩя прийшов, мандруючи з Синопу до Риму, апостол Господнiй - учень РЖсуса Христа i брат першого римського iпископа апостола Петра - Андрiй, якого народна традицiя нарекла Первозванним. Лiтописець Нестор так описуi цю подiю: "Сказав вiн (апостол Андрiй) учням своiм, якi були з ним: "Бачите ви сi гори? Так от, на сих горах возсiяi благодать Божа, i буде город великий, i церков багато воздвигне Бог." РЖ зiйшов вiн з гори i благословив iх i поставив хрест. РЖ поклонився Богу, i спустився з гори сеi, де опiсля постав Киiв, i рушив по Днiпру вгору.

Визначне мiсце у справi християнiзацii украiнських земель, без сумнiву, належить святим братам Кирилу та Мефодiю. Цi апостоли словтАЩян походили з грецького листа Солуня. У 850 - 860 рр. вони вирушили з християнською мiсiiю, пiд час якоi вiдвiдали землi хозарiв, якi мешкали, мiж iншим, i на теренах теперiшнього Криму. Там, згiдно з переказами, вони знайшли мощi святого папи Климента. У 860 роцi проповiдуючи Боже Слово, як пiдтверджують дослiдники, Святi Брати вiдвiдали i iншi землi Украiни-Русi. Однак, бiльш вагомим для християнiзацii Русi було укладення Кирилом словтАЩянськоi азбуки та спiльний переклад на словтАЩянську мову РДвангелiя, Дiяння Апостолiв, Псалтиря та деяких iнших лiтургiйних текстiв. Проповiдуючи у Великiй Моравii та Панонii у 864 - 867 рр. Кирило та Мефодiй пристосували до словтАЩянськоi дiйсностi вiзантiйський церковний обряд, який ще стали називати словтАЩянським обрядом.

Оскiльки успiхи в християнiзацii словтАЩянських народiв викликали неспокiй i суперечки нiмецькоi iiрархii, то Святi брати вимушенi були у 867 роцi вирушити до Риму, щоб Вселенськiй Архiрей папа Адрiан РЖРЖ розсудив суперечку - чи можна використовувати в богослужiннi словтАЩянську мову? Такий захист словтАЩянськоi лiтургii i переконлива аргументацiя на ii користь не залишила сумнiвiв у Святого Отця щодо слушностi iхньоi справи. Папа апостольською владою затвердив новий обряд у Вселенськiй Церквi, символiчно жертвуючи принесенi лiтургiйнi книги на вiвтарi базилiки Св. Петра. Тодi ж папа рукоположив Св. Мефодiя у iпископи як пастиря Маравськоi дiiцегii. Разом з ним папа рукоположив на присвiтерiв iнших словтАЩянських християн.

У столицi захiдного християнства Святi Брати перебували протягом двох рокiв - аж до смертi святого Кирила. Його тiло досi спочиваi у римськiй базилицi Св. Клiмента. Слiд зазначити, що бiля саркофагу з його тiлом i написи рiзними словтАЩянськими мовами як данина вдячностi Апостоловi словтАЩян. Серед них i таблиця з написом украiнською мовою.

Кирило-мефодiiвське християнство почало проникати з сусiднiх словтАЩянських краiв на захiднi землi Украiни-Русi вже у Х столiттi. Не виключено, що першi iпископи на Волинi були повтАЩязанi з iiрархiчною структурою Церкви Моравськоi держави, тобто дотримувались традицii Святого Мефодiя. РЖсторики припускають, що словтАЩянськi лiтургii в деяких частинах захiдно-руських околиць вiдправлялися як згiдно з вiзантiйською, так i римсько-католицькою обрядовiстю.

Отож, сам свiтанок украiнського християнства звтАЩязаний iз дiяльнiстю Апостолiв СловтАЩян - Святих Кирила та Мефодiя, яскраво засвiдчуi про споконвiчнi органiчнi звтАЩязки Церкви в Украiнi з Константинополем та Римом, з духовнiстю християнського Сходу та Заходу.

Першi контакти Украiни-Русi з Захiдною Католицькою Церквою сягають початкiв державного життя цих земель. Руськi володарi, розпочинаючи справу християнiзацii своii краiни, звертали свiй погляд як на Схiд, так i Захiд. Перша християнка на Киiвському престолi, свята рiвноапостольська княгиня Ольга, пiсля хрещення Олена, яку на Заходi називали Helena Russorum Regina (Олена Королева русiв), у 959 роцi посилала посольство до iмператора Оттона РЖ з проханням прислати пастиря i духовних учителiв для Русiв.

В 977 роцi папа Бенедикт VII вперше в iсторii Украiни вислав своiх послiв до князя Ярополка. Ймовiрно, йшлося про заснування католицькоi iiрархii на цих землях. Однак, сильна на той час опозицiя зi сторони язичникiв, змусила вiдкласти на той час справу впровадження християнства.

Офiцiйне хрещення Русi, яке вiдбулося у 988 роцi за часiв Святого рiвноапостольського князя Володимира (980 - 1015), як знаiмо з переказiв, сталося пiсля "вибору вiри", тобто обряду. В часи цих роздумiв киiвський князь посилав своiх послiв також i до "нiмцiв" , тобто латинських католикiв. Полiтичнi умови сприяли прийняттю схiдного християнсва "вiд грекiв", тобто Вiзантii. Цей факт, однак, не перешкодив дотриманню добрих вiдносин iз християнським Заходом. В цьому ж таки 988 роцi до Киiва прибули - згiдно з Нiконiвським литописом - "посли з Риму вiд папи та принесли мощi святих".

Це був акт привiтання, який Апостольський Престол передавав новому християнському правителевi РДвропи.

Наступник Святого Володимира, князь Святополк, заручившись пiдтримкою свого тестя, польського короля Болеслава, всiляко сприяв своiм католицьким пiдданим. Нiмецька хронiка Тiтмара повiдомляi, що тодi майже цiла краiна пiдтримувала католицьку Церкву. Одним з проявiв свiдомостi спiльностi у вiрi з католицьким свiтом Заходу була поширена тодi практика укладання шлюбiв мiж пануючою тодi киiвською династiiю Рюриковичiв i захiдноiвропейськими королiвськими династiями. Киiвського князя Ярослава Мудрого називали "тестем РДвропи", тому що його дочки були одруженi з володарями багатьох iвропейських краiн: Швецii, Норвегii, Польщi, Угорщини, Нiмеччини i Францii.

Як засвiдчують деякi iсторичнi хронiки, вже на початку Х столiття, разом iз проникненням на Украiну християнства, розпочинаiться органiзацiя латинськоi церковноi iiрархii на Русi. Так, вiдомо, що на украiнськi землi аж до Бугу i Стиру сягала у Х столiття Празька дiiцезiя. Перша християнка на Киiвському престолi, свята княгиня Ольга, у 959 роцi звернулася до iмператора Оттона РЖ з проханням прислати на Русь iпископа i мiсiонера. Таке призначення отримав монах з Майнцу Лiбуцiй, який був формально першим латинським iпископом Киiва. Однак вiн так i не прибув до своii дiiцезii i тому через рiк пiсля цього призначення у 961 роцi помер. В цьому мiсцi слiд зазначити, що формально латинська Римсько-католицька iiрархiя на Русi зтАЩявилася ранiше, нiж було призначено з Константинополя схiдного митрополита грецького обряду Михайла. Наступник Лiбуцiя iпископ Адальберт (961-981) започаткував контакти мiж Руссю i Апостольським Престолом.

Якийсь час на князiвському дворi Володимира Великого гостив Св. Бруно Бонiфатiй з Кверфорту, який як мiсiонер поiхав проголошувати Боже Слово серед степових народiв. Римська мартирологiя називаi Св. Бруно Episcopus Ruthenorum (iпископ русинiв). Пiзнiше у 1642 роцi, киiвський iпископ Флорiан Уфторийський привiв з Риму мощi Святого Бруно-Бонiфатiя, якi збереглися в парафiяльному костелi в Клеванi на Волинi. У 1021 роцi прибув на Русь iпископ Олексiй, болгарин за походженням, якого на прохання князя Ярослава прислав папа Бенедикт VIII. Вiн був фактично першим iпископом, який, прибувши на украiнськi землi, органiзував душпастирську опiку над мiсцевими католиками. Тому 1021 рiк часто подаiться iсториками, як дата заснування римсько-католицького руського iпископства. Однак, через змiну полiтичноi ситуацii, яка потягнула за собою антикатолицьку реакцiю, Олексiй вимушений був покинути свою паству. Треба зазначити, що католики були спочатку переважно вихiдцi iз Захiдноi РДвропи, котрi оселилися на Русi. Серед них були купцi, мiщани, найманi воiни-варяги. Тому католицизм на Русi називали варязькою, нiмецькою або латинською вiрою. З часом цю групу поповнили новонаверненi мiсцевi русини. Для надання душпастирськоi допомоги украiнським католикам на Русь прибули мiсiонери з орденiв домiнiканцiв i францисканцiв. Крiм цього, католицькi мiсii на Русь з половини ХРЖРЖРЖ столiття посилали iпископи з кафедри у мiстi Любушi. Довгий час пiсля того, як iпископ Олексiй вимушений був покинути Киiв, на землях Украiни не було жодного римсько-католицького iпископа.

Тiльки у 1232 роцi папа Григорiй РЖХ висвятив iпископа для Русi-Герарда з мiсцевостi Опатiо. Пiсля смертi його наступника Готарда у 1257 роцi руську iпископську кафедру, згiдно з розпорядженням папи Олександра IV, передано любушським iпископом.

Через спустошення перiоду татаро-монгольськоi навали, коли релiгiйне життя украiнських католикiв не могло нормально розвиватися, ця iiрархiчна юрисдикцiя була лише формальною. Пiд час правлiння iпископа Стефана стало помiтним прагнення вiддiлення самостiйного украiнського iпископату з-пiд влади любушських iпископiв. Тому папа Йоан ХХРЖРЖ у 1321 роцi призначив монаха-домiнiканця Генрiха незалежним iпископом Киiвським. Прийнято вважати, що вiд цього часу фактично бере свiй початок Киiвська дiiцезiя.

Навiть пiсля офiцiйного розколу у християнствi киiвськi князi пiдтримували звтАЩязки з католицьким Заходом. Особливо це було помiтно за правлiння князя РЖзяслава. 17 квiтня 1075 року папа Григорiй VII вислав до нього лист - це перший вiдомий iсторичний документ Апостольського Престолу, надiсланий до Украiни.

Цiкаво, у ньому Святий Отець звертаiться до РЖзяслава як до короля Русi, а його дружину називаi королевою. Припускаiться, що перед тим РЖзяслав, перебуваючи у Римi визнав зверхнiсть Святого Престолу над своiю краiною i прийняв з папських рук королiвський вiнець. Папа в листi зазначив, що вiн гостив у себе також Ярослава, сина РЖзяслава, що приiхав до Риму "Поклонитися мощам Святого Петра".

Незважаючи на те, що прислане з Вiзантii духовенство переважно вище, з усiх сил намагалося прищепити украiнським християнам ворожiсть до "латинян", вмовляючи навiть, що на Заходi немаi iстинноi вiри, у свiдомостi православного населення Киiвськоi Русi захiднi католики були передусiм братами у вiрi i сповiдниками того самого iдиного Бога. Киiвський лiтопис ХРЖРЖ столiття мiстить оповiдання про христовi походи захiдно iвропейського лицарства. Хрестоносцiв, що поклали голови, визволяючи РДрусалим, невiдомий украiнський лiтописець прирiвнюi iх до святих.

В часи занепаду киiвського престолу центр державного життя перенiсся на галицько-волинськi землi. З огляду на iх територiальне положення, контакти з католицьким Заходом постiйно пiдтримувались i розширювались. Припускаiться, що дружинники згадуваного у "Словi о полку РЖгоревiм" князя Ярослава Осмомисла (1157 - 1187) брали участь у походах лицарiв-хрестоносцiв. Творець могутностi Галицько-Волинськоi держави князь Роман Мстиславович (1199 - 1205), який прийняв титул "Самодержця Русi", з молодостi виховувався в римсько-католицькому оточеннi при дворi польського короля Казимира Справедливого. Достовiрно вiдомо, що вiн був жертводавцем-благодiйником бенедектинського монастиря в РДрфуртi. Про це згадують тогочаснi хронiки, називаючи його Romanus nex Ruthenorum (Роман король Русинiв).

У 1207 роцi папа РЖнокентiй РЖРЖРЖ написав Другий вiдомий в iсторii лист на Украiну. Скероване до украiнського народу апостольське послання ''Universis per Ruthenian constitutis'' привезла на Украiну папська мiсiя, очолювана легатом Григорiiм. Святiший Отець не вважав, що Русь внаслiдок церковного розколу вiдокремлена вiд Католицькоi Церкви i тому закликав русинiв змiцнити iднiсть з Апостольським престолом.

За правлiння князя Данила Галицького (1245 - 1264) звтАЩязки Украiни iз Заходом ще бiльше змiцнюються. Однiiю з причин такоi полiтики була потреба протидii татаро-монгольським завойовникам, вiд влади яких залежать галицько-волинськi правителi. Можна вважати, що з 1247 року Данило перебував у канонiчнiй iдностi з Римом, а Церква у його державi визнавала верховенство iпископа Риму. Черговим кроком до змiцнення звтАЩязкiв з католицьким Заходом була коронацiя Данила Романовича у 1253 роцi в мiстечку Дорогочинi (тепер територiя Польськоi республiки). Папський легат Опiзо вiд iменi Святiшого Отця РЖнокентiя IV одягнув на скронi украiнському володаревi корону, про що Галицько-Волинський лiтопис залишив таку згадку: "Так вiн прийняв вiнець вiд Бога, вiд Церкви святих апостолiв, i вiд престолу святого Петра, вiд отця свого Никентiя". Несприятливi полiтичнi обставини призвели до послаблення унii Церкви в Галицько-Волинськiй державi з Апостольським Престолом.

Останнiй володар на галицькому престолi Болеслав Юрiй РЖРЖ Тройденович (1323 - 1340) походив з католицькоi родини мазовецьких князiв. Прийнявши православтАЩя i ставши галицько-волинським володарем, вiн надалi пiдтримував, впроваджуючи захiдноiвропейськi моделi життя, наприклад, магдебурзьке право. Це сприяло оселенню у його володiннях численних колонiстiв з Заходу, якi додатково змiцнювали позицiю Римсько-Католицькоi Церкви на Украiнi.

Отож, всупереч стереотипним уявленням про те, що впливи Католицькоi Церкви на украiнських землях повтАЩязанi з полiтичною активнiстю сусiднiх держав, таких як Польща, Угорщина, Литва, iсторичнi факти переконливо доводять, що початки католицизму мають тут глибокi автохтоннi коренi. Мiсцевi володарi, серед яких часто були члени пануючих династiй, дбали i опiкувалися своiми католицькими пiдданими i пiдтримували iднiсть з Апостольським Престолом у Римi. Навiть пiсля офiцiйного розриву у 1054 роцi Константинополя з Римом Киiвська Церква не сприйняла болiсного розколу у християнствi i всiляко засвiдчувала свою iднiсть iз Захiдною Церквою.

Пiсля ослаблення влади руських володарiв у XIV столiттi украiнськi землi потрапили у сферу впливiв сусiднiх держав: Литви, Польщi та Угорщини. Власне тодi - у другiй половинi XIV столiття - тут постають латинськi дiiцезii. На пiдставi iнформацii польського iпископату папа Григорiй ХРЖ видав 13 лютого 1375 року буллу "Debitum Pastoralis offici", в якiй зазначалося:

1. Сiм церков пiдносяться до гiдностi iпископських осередкiв: Галич, Перемишль, Володимир, Холм, Луцьк. Турiв, Киiв.

2. У iпископа Любуського вiдкликаються всi права, якi йому належали за звичаiвою традицiiю або на основi права.

3. Галицьку латинську церкву пiднесено до гiдностi митрополii, якiй пiдпорядковуються Перемишльська, Володимирська та Холмська iпархii.

4. Всi цi церкви проголошуються незмiщеними й Апостольському Престолу належить право призначення для них ординарiiв.

5. Польському iпископату доручаiться, щоб вiн, здобувши вiдповiднi iнформацii, запропонував кандидатiв на iпископiв цих церков.

Так, з благословення папи Григорiя ХРЖ i при пiдтримцi польського iпископату на украiнських землях в 1375 роцi постала римсько-католицька церковна iiрархiя.

Фактично з цiii знаменноi подii, почалося регулярне католицьке храмобудування на територii Украiни. Повiльно, крок за кроком, в перiод 1400 - 1404 роках постала i отримала фiнансове забезпечення Киiвська римсько-католицька iпархiя. В 1411 роцi в Киiвi, який налiчував лише тодi три тисячi мешканцiв на узгiртАЩi, званому Киселiвка, вiдремонтували i значно розбудували деревтАЩяний костьол в iмтАЩя Св. Миколая, що був одночасно i парафiяльним, i кафедральним. Зараз тяжко зтАЩясувати, коли саме був зведений цей перший католицький храм у Киiвi, однак ще в 1396 роцi володар мiста князь Володимир Ольгердович висловлювався про опiку над костьолом та монастирем домiнiканцiв. В 1411 роцi його син Омелько Володимирович пiдтвердив власною грамотою фiнансову пiдтримку на користь домiнiканського конвенту та костьолу Святого Миколая. Тодi i було закладено i резиденцiю iпископа.

Бiльш активне будiвництво католицьких храмiв велося на землях, якi належали до захiдних регiонiв Украiни-Русi: наприклад, на Галичинi будували храми в романських традицiях, завезених з Великоморавськоi держави. Основною характерною особливiстю такого будiвництва i те, що храми на Галичинi та прилеглих землях будувалися з каменю або (рiдше) цегли тАУ плiнфи, в той час як в центральнiй Украiнi храми були в основному деревтАЩянi. В результатi чого часто знищувались через пожежi i не дають уявлення про свою архiтектуру та стилiстику. Активне культове будiвництво велося в першу чергу в iпископських осередках: Галичi, Перемишлi, Холмi, Луцьку, Туровi, Володимирi, Киiвi, Львовi.

На початку XV столiття на територiю Украiни-Русi здiйснювали спустошливi напади залишки Золотоi Орди. Так у 1416 роцi монголо-татари знищили Киiв, звiвши нанiвець багаторiчну працю римсько-католицького iпископа Михайла Трески, та вщент зруйнувавши Киiвський кафедральний костьол.

Вкрай негативно позначилися на розвитку католицизму в Украiнi мiжусобнi вiйни. Пiсля смертi великого князя литовського Вiтаутаса в 1430 роцi на Украiнi спалахнула справжня громадянська вiйна мiж прихильниками Свидригайла та Сигiзмунда Стародубського. В збройному протистояннi за литовський трон хiба не вперше пiсля Кревськоi унii (1385) використовувались релiгiйнi мотиви. 28 серпня 1412 року папа Йоан ХХРЖРЖРЖ оголосив буллу "In eminenti specula", на пiдставi якоi Львiвська iпархiя була пiднесена до рангу архiiпархii i столицею новоi митрополii визнавався Львiв замiсть Галича. Вiдтепер, на наступнi 386 рокiв, Киiвська iпархiя увiйшла до складу Львiвськоi митрополii. В свою чергу це спричинило значне пожвавлення духовного та культурного життя у Львовi, та пiднесення культового будiвництва у найкращих iвропейських традицiях.

У серединi XV столiття польський король Казимир РЖV Ягелончик (1447 - 1492) з метою подальшоi централiзацii влади впроваджуi в життя держави адмiнiстративнi реформи, в результатi яких в Украiнi до початку ХVРЖ столiття були утворенi шiсть воiводств: Берзьке (Холмщина i Пiдляшшя), Брацлавське, Волинське, Галицьке, Киiвське, Подiльське. Вiдтепер було чiтко встановленi кордони iпархii, в осередках яких стали виникати великi католицькi приходи, а також утворювалися новi парафii в мiстах Чернiговi, Чудновi, Овручi, Житомирi, КамтАЩянцi-Подiльському, що також сприяло пiднесенню культового будiвництва.

В 1471 роцi воiводою киiвським було призначено Мартина Гоштольда, який до того часу вже заснував францисканський монастир Тикочинi i тепер привiз монахiв цього ордену до Киiва. РЖснують данi, що в кiнцi ХV столiття на територii князiвського замку (сучасна Флорiвська гора), тодi званого литовським iснувала католицька каплиця. Однак, мiсто в 1482 роцi було захоплено, пограбовано, i майже вщент спалено вiйськами кримськотатарського хана Менглi-Герея.

РЖ все ж Киiв, незважаючи на руiну, що несли татари (в перiод 1450 - 1586 рр. на Волинь, Подiлля та Брацлавщину скоiно 86 набiгiв), постiйно вiдбудовувався, люди намагалися вiдновлювати його колишню славу торгово-промислового та культурно-релiгiйного центру. Очевидно, вже до 1494 року (рiк затвердження за Киiвом Магдебурзького права) у мiстi знову iснувала католицька громада i душпастирську працю тут виконували мiсiонери-домiнiканцi або францисканцi.

Територiально католицькi дiiцезii спiвпадали з православними iпископствами. До Львiвськоi метрополii також увiйшло iпископство в Серетi (Молдавiя). Так що територiально, католицька церква на Украiнi була однiiю з найбiльших у РДвропi. Землi Закарпаття, якi перебували у сферi впливiв Угорського Королiвства, входили у склад Трансiльванськоi дiiцезii, заснованоi ще у 1009 роцi. Вiдомо, що в той час виникали парафii в селах Бобове, Ардiiво, Дiдове, Змiiвка, РЖванiвка, Велика Бiгань, Сюрте, та Чорнотисiв. З 1346 року, терени Закарпаття увiйшли до Егерськоi дiiцезii. На цей час тут вже було понад птАЩятдесят католицьких парафiй

1
.2 Художнi традицii католицьких культових споруд

Архiтектура, принесена на терени Украiни-Русi з прийняттям християнства, у православному обрядi була носiiм схiдних вiзантiйський традицiй. Разом iз вiзантiйським духовенством на Русь прибули будiвничi, якi керували будiвництвами церков. Вона впровадили на Русi технiку цегляноi та камтАЩяноi кладки стiн, побудову склепiнь та купольних покриттiв. Набув розповсюдження архiтектурний стиль вiзантiйського зодчества - хрестово-купольний храм. Цей тип храму утворився у Вiзантii приблизно до середини РЖХ столiття в перiод розквiту вiзантiйського мистецтва так званого "Македонського Вiдродження" i до середини ХРЖ столiття майже повнiстю витiснив базилiкальнi храми. Але на теренах Захiдноi РДвропи, починаючи з ранньохристиянського перiоду, тип "базилiка" мiцно закрiпився як основний тип храму i з плином часу набував тих чи iнших стилiстичних рис.

В первiсному варiантi базилiка була винайдена римськими архiтекторами i застосовувалась як громадська споруда (basilike - з грецькоi - царський дiм). Класичним прикладом базилiки може слугувати, збудована у 430 - 440 рр. у Римi, базилiка Санта-Марiя Маджоре. Ще в дороманський перiод базилiкальний тип, розповсюдився по майже всiй територii Захiдноi РДвропи. Спочатку на територii сучасноi Нiмеччини, Францii, РЖталii, з часом i на Схiдну та Пiвнiчну РДвропу.

На територii сучасноi Францii та Нiмеччини базилiка набули форм букви Т або видовженого латинського хреста. Починаючи з Х столiття просторова структура храму збагачуiться введенням другого поперечного нефу та других захiдних хорiв. Стеля у дороманських храмах була пласкою та деревтАЩяною, але в деяких випадках застосовувалось i склепiння, наприклад, у капеллi Карла Великого в Аахенi, що збудований за взiрцем храму Сан Вiтале в Равеннi.

Ця споруда - центрична, у планi маi форму восьмикутника. Внутрiшнiй простiр довжиною близько 15 метрiв, подiляiться на поверхи галерею, над якою височii купол. За взiрцем капеллi Карла Великого збудовано ряд храмiв типу "ротонда" у Схiднiй РДвропi, наприклад, на територii Великоморавськоi держави. Слiд вiдзначити, що культова архiтектура Великоморавськоi держави мала величезний вплив на ранню християнську архiтектуру Украiни-Русi, зокрема Галицько-Волинського князiвства. На початку ХРЖ столiття найперше на територiях, що прилягають до Середземного моря зтАЩявляються першi романськi споруди. Найбiльш древнi памтАЩятки мають характерну кладку з великих грубо тесаних каменiв. Фасади споруд часто прикрашались пласкими рельiфами та фальшивими глухими аркадами.

Тим часом, у РДвропi романський стиль активно розвивався i в ХРЖРЖ столiттi досяг свого найбiльшого розвитку. До того часу остаточно склався тип органiзацii внутрiшнього простору та обтАЩiму в цiлому. Саме в романський перiод в основному визначилися тi характернi особливостi Латинського храму, дотримання яких стало каноном у захiдному культовому зодчествi.

Романський план базуiться на простих геометричних спiввiдношеннях. Бiчний неф маi половину ширини головного нефу i тому на кожний квадрат плану головного нефу, припадаi два елементи бiчних нефiв. Мiж двома пiлонами, навантаженими склепiнням головного нефу, повинен розташовуватися пiлон, що бере на себе тягар склепiння тiльки бiчного нефу.

Апсида маi багатий декор, часто прикрашена "слiпими" арками, iнколи розташованими в декiлька ярусiв. Горизонтальне членування головного нефа утворюiться аркою i поясом вузьких високих вiкон. В романських храмах iнтертАЩiр прикрашений живописом, збагачений накладками, лiпними "лопатками", профiльованими виступами, архiтектурно обробленими колонами i пiлонами.

Романська колона зберiгаi класичне дiлення на три частини. Поверхня колони часто прикрашена орнаментом. Капiтель спочатку дуже проста по формi (у виглядi перевернутоi пiрамiди або куба) поступово збагачуiться рiзноманiтнiшими рослинними мотивами, зображеннями тварин та фiгур.

Пiлони також, як i колони, мають тричастинний подiл на базу, стовбур та капiтель. В раннiй перiод вони ще дуже масивнi, а надалi полегшуються шляхом змiни пропорцiй.

Зовнiшнiй вигляд романських церков вiдповiдаi ii внутрiшньому вирiшенню. Це архiтектура простих за формою блокiв, iнодi значних розмiрiв з невеликими вiкнами. Вiкна робилися вузькими не тiльки з конструктивних мiркувань, а тому, що в них вставлялися склянi шибки тiльки в готичний перiод.

В романськiй архiтектурi iснувало два основних композицiйних типи храмових споруд. Це повздовжнi у планi споруди, iнодi дуже простi, прямокутноi форми з апсидою, приiднаного до схiдноi сторони, або базилiки; бiльш рiдкими i круглi у планi будiвлi з регулярно розмiщеними апсидами.

Основна технiчна проблема романiки полягала в перекриттi внутрiшнього простору храму, яке здiйснювалося спочатку за допомогою цилiндричних склепiнь та куполiв, а пiзнiше шляхом використання хрестових склепiнь. В результатi простого обтАЩiднання обтАЩiмiв виникали рiзноманiтнi композицii. Домiнуюче положення займаi обтАЩiм головного нефу з напiвкруглою апсидою, з одним, або декiлькома поперечними нефами. Рiзноманiтного типу башти розмiщують по-рiзному, як правило, двi з них встановлюються на фасадi; а третя, чотири- або восьмигранна, - над перетином головного i поперечного нефiв. Найбiльше уваги придiлялося захiдному фасаду, котрий прикрашався архiтектурними деталями, а не рiдко й порталом iз скульптурним рельiфом. Також, як i вiкна, портал через значну товщину стiн утворюiться уступами, в закутки яких встановлювались колони, а iнодi i складнi фiгури. Частина стiн над дверним виступом називалась тимпаном i часто була прикрашена багатим рельiфом. Верхня частина фасаду розчленована аркатурним фризом, лопатками та глухими аркадами, бiчним фасадам придiлялось менше уваги. Висота романських церков збiльшуiться в процесi розвитку стилю так, що висота головного нефу вiд пiдлоги до поверхнi склепiння досягаi зазвичай двократноi ширини нефу.

Назва нового стилю утворилася вiд латинськоi назви мiста Риму, так як стиль цей виникаi в областях, що в минулому входили до складу Римськоi iмперii. Романська архiтектура продовжуi розвиток античноi християнськоi культури.

В становленнi нового стилю брали участь всi культурнi народи РДвропи. Так, як Украiна-Русь на зорi романськоi культури в Х столiттi тiльки прийняла християнство, то елементи романського стилю прийшли туди досить пiзно i не набули широко розповсюдження. Найбiльш близькою до романського стилю була архiтектура стародавнього Галицького князiвства. Галицькi храми - ротонди стали першими християнськими храмами РДвропейського зразка на теренах Украiни-Русi.

Завезений на територiю Галицькоi держави у другiй половинi ХРЖРЖ столiття з Великоморавii романський стиль побутував тут у виглядi церков-ротонд.

Як свiдчать археологiчнi дослiдження, першою ротондою на Галицьких землях була ротонда у Перемишлi, збудована у Х - першiй половинi ХРЖ столiття. Цей храм знаходився поряд з князiвським палацом, мав круглу форму й одну апсиду. До перших памтАЩяток ротондального типу слiд вiднести вiдкритi у 1882 роцi вченими-археологами Л. Лаврецьким та РЖ. Захарiiвичем на Залужницькiй височинi у Карповiм Гаю, фундаменти так званого Полiгону. План фундаментiв поданий РЖ. Захарiiвичем, показав форму багатокутника. При повторному дослiдженнi було зроблено висновок: найвiрогiднiше це споруда культового призначення, тобто, ротонда.

У 1959 роцi Галицько-Волинська археологiчна експедицiя за участю М. Каргера розкопала фундаменти храму у с. Побережжя. Його план показав, що це класична ротонда-квадрифолiй (ротонда-багатогранник), М. Каргер зробив детальний план храму-ротонди, з якого можна зробити висновок: аналогii галицьким храмам-квадрифолiям слiд шукати насамперед на територii Чехii, де такого роду споруди зтАЩявилися значно ранiше, нiж в iнших краiнах. Однiiю з найбiльш раннiх i ротонда Святого Вiта у Празi. План ii фундаментiв - кругле в планi примiщення дiаметром 13 м, до якого з чотирьох бокiв прилягають апсиди. У першiй половинi ХРЖРЖ столiття зведено храм такого самого типу у Празi, це ротонда Святого Яна на Заброднi, а також ротонду Петра i Павла у Ржепорii пiд Прагою, яка датуiться серединою ХРЖРЖ столiття.

Близькi за планом галицьким ротондам споруди у Польщi; костьол Дiви Марii у Краковi, збудований у Х столiттi та костьол в Яку ХРЖРЖРЖ столiття.

Яскравим прикладом галицькоi архiтектури i iснуюча нинi з деякими перебудовами ротонда в Горянах. Вона маi зовнi у планi круглу форму, а в серединi - шiсть пiвкруглих заглиблень. Одне з цих заглиблень розiбране десь у серединi ХРЖV столiття для проходу в прибудований тодi ж квадратний притвор.

Напiвкруглi внутрiшнi заглиблення мають сферичне склепiння, над яким височii низький пiдбанник шестикутноi форми. Стiни пiдбанника нахиленi до середини будови. Пiдбанник вiнчаi баня, яка в нижнiй частинi шестигранна, а в горi, до перебудови 1912 року, була сферичною. Горянська ротонда у нижньому ярусi мала четверо вiкон: у схiднiй частинi помiтнi слiди замурування вiкна. Ймовiрно було вiкно i в захiднiй частинi ротонди, де пiзнiше зробили дверi для прибудованого притвору. У верхньому ярусi збереглися всi шiсть вiкон, тiльки колишнi романське пiвкругле завершення трохи змiстилося у бiк трикутноi та прямокутноi форм. Всерединi ротонда розписана фресками ХРЖV столiття та бiльш раннiми, якi повнiстю збереглися. Фрески виконанi, ймовiрно, майстрами з Пiвнiчноi РЖталii у проторенесанснiй манерi. На схiднiй стiнi нефа знаходяться розписи ХV столiття виконанi в технiцi "ель секко" в манерi тiрольськоi та чеськоi живописних шкiл. Реставрацiя фресок розпочата 1932 року продовжена та закiнчена 1960 - 1962 рокiв. Науковцi довго сперечалися з приналежностi Горянськоi ротонди до тiii чи iншоi середньовiчноi архiтектурноi школи. Угорськi дослiдники вiдносять ii до передроманськоi доби i датують Х - ХРЖ столiттями. Чеський вчений РЖ. Краль висуваi гiпотезу про початок будiвництва ротонди ще в РЖХ столiттi, в перiод Великоморавськоi держави та про вiзантiйськi впливи на ii стилiстику.

2
. Католицьке культове будiвництво в добу середньовiччя

2.1 Готика на Украiнi

Кiнець ХРЖV - перша половина ХV столiть - один з найбiльш цiкавих перiодiв в iсторii архiтектури Украiни. Саме в цей час на землi захiдноi Украiни проникаi новий iвропейський архiтектурний стиль - готика.

Колискою готичного стилю була Францiя, де ще у ХРЖРЖРЖ столiттi вона зтАЩявилась при перебудовi монастиря Сен-Денi в РЖль де Франс.

Готичний храм, зберiгши ту саму форму базилiки, набув новоi конструкцii склепiння, основою якого стала каркасна система з нервюрами. Нервюри сходяться в пучки на опорних стовпах, на яких концентруiться все навантаження перекриттiв.

На перший погляд важко розiбратися в складнiй композицii фасаду собору, що вражаi перенасиченiстю деталей, майстерно витесаних з каменю. Тут i величезнi стрiлчастi портали, схожi на нiшi, скомпонованi так, що пiдсвiдомо хочеться увiйти у храм, i величезне, кругле вiкно - роза над ними, немов затягнуте камiнною павутиною, прозорi галереi i високi витягнутi доверху вiкна i масивнi стовпи-лопатки, що тягнуться вiд ярусу до ярусу i незвичайнi башти; складнi, немов кристалiчнi будови, що пiдняли своi шпилi на десятки метрiв.

Але чим бiльше ми вдивляiмося у всi цi деталi, що нiбито вирiзьбленi не з каменю, а з якоiсь незвичайноi твердоi матерii, тим чiткiше усвiдомлюiмо собi задум архiтектора - створити споруду, котра незважаючи на своi великi розмiри, не тисне на людину своiю масивнiстю, а вiдволiкаi ii вiд оточуючоi сiростi буденного життя; розбудити i приголомшити ii свiдомiсть, направити ii думки до неба.

Архiтектура перестала бути каменем i iнертною матерiальною масою, вона як би летiла в горутАжAd majorem Dei glorianтАж (для бiльшоi слави Божоi). Були максимально зменшенi членування конструкцiй i товщина опор, котрi виконувалися у виглядi пучкiв колон. Стiни мiж колонами полегшенi за рахунок великих вiкон з рiзнокольоровими скляними композицiями - вiтражами. РЖнтертАЩiр готичних храмiв наповнений повiтрям i казковим свiтлом вiд вiтражiв. Для готичного стилю характерна стрiльчата арка. Склепiння будувались iз системи арок, що перетинаються в декi

Вместе с этим смотрят:

Авангардизм як явище архiтектури ХХ столiття

Автоматическая автозаправочная станция на 250 заправок в сутки

Амурський мiст

Анализ деятельности строительного предприятия "Луна-Ра-строй"

Анализ проектных решений 20-ти квартирного жилого дома