Етнiчнi архетипи в релiгiйному життi украiнцiв

Етнiчнi архетипи
в релiгiйному життi украiнцiв

Колективний досвiд кожного народу в первiсних формах, або етнiчнi архетипи, переходить до майбутнiх поколiнь, залишаючись на рiвнi несвiдомого i виявляючись у iндивiдуальнiй свiдомостi. Для того, аби iх сприйняла iндивiдуальна свiдомiсть, етнiчнi архетипи повиннi бути вербалiзованi, тобто висловленi.

Як виникли архетипи? Швейцарський вчений К. Юнг пояснюi, що первiсна людина прагнула асимiлювати весь зовнiшнiй чуттiвий досвiд подiями свого духовного життя, iй недостатньо було бачити схiд чи захiд сонця; цi подii одночасно мали стати психiчною подiiю, тобто сонце у своiму перетвореннi повинно уособлювати для людини долю божества або героя, який, по сутi, не живе нiде, окрiм як у душi людини. Таким чином, мiфологiзованi процеси природи (лiто, зима, фази мiсяця, перiод дощiв тощо) i символiчним виразом внутрiшньоi i несвiдомоi драми душi, яка переноситься на подii природи i може бути усвiдомлена людиною. Архетипи органiчно пов'язанi з релiгiiю.

Етнiчнi архетипи украiнцiв впливають на думку, почуття, символiку, релiгiйнi уявлення. Безумовно, вони можуть зазнавати певних змiн, адже уявлення поганина i християнина вiдрiзняються. Архетипи украiнцiв виявлялися навiть тодi, коли вони користувалися iншою розмовною мовою. Яскравим прикладом цього i письменник Микола Гоголь, який у своiх росiйськомовних творах залишався украiнцем, особливо в релiгiйних почуттях.

На думку дослiдникiв, серед архетипiв украiнського народу перше мiсце посiдаi архетип доброi матерi. Вiн виявився вже в часи трипiльськоi культури. Ранiше згадувалась трипiльська богиня родючостi тАФ Велика Матiр усього сущого. Вона пов'язана з хлiборобським характером життя наших пращурiв, що пiдтверджують домiшки до глини борошна i зерен злакiв у вилiплених фiгурках з магiчним значенням. Одним з рiзновидiв вербалiзацii архетипу доброi матерi i матiр-природа (добра земля), що переноситься на рiдну землю взагалi (неньку-Украiну). Про релiгiйний характер архетипу доброi рiдноi землi яскраво свiдчать думи, де поряд вживаються слова "край веселий" i "мир хрещений" ("мир християнський"), У думi про втечу трьох братiв з Азова "земля турецька" ототожнюiться з "вiрою бусурменською". У колядках украiнцi просять Бога глянути на iхню землю, на Украiну. Щедрiвки теж нерiдко прославляють хлiборобську працю на рiднiй землi. Архетип доброi землi як матерi широко розповсюджений в украiнськiй художнiй лiтературi (твори Тараса Шевченка, Михайла Коцюбинського, Василя Стефаника, Степана Васильченка, Ольги Кобилянськоi та iн.).

Згаданий архетип у колядках i щедрiвках часто втiлюiться в образi украiнськоi господинi. Олекса Воропай з цього приводу пише, що господиня в колядках i щедрiвках тАФ це уособлення тихого i мирного родинного життя; вона гарна, спокiйна i найкраща в свiтi жiнка, живе серед достатку й розкошiв, даi всьому лад i сама виконуi деякi роботи: пряде золотi нитки, шиi для чоловiка сорочку, вишиваi золотi ризи, бiль бiлить, будить челядь i виряджаi ii до роботи. Безумовно, йдеться про роботу в полi, на добрiй рiднiй землi.

Незважаючи на любов до землi, яка властива украiнцям, нашi предки не знали богинi, як у грекiв Гея. Отже, земля не стала якоюсь персонiфiкованою богинею. Але земля завжди вважалась святою, найвiрнiшим свiдком: при найвищiй клятвi украiнцi iли землю або цiлували ii, бо земля не даруi тому, хто не дотримуi клятви. Крiм того, землю називають праведною i Божою. Все, що вона даi, треба шанувати як дар Божий. Свято землi триваi вiд Введення до Благовiщення; тодi Бог благословляi ii, тому землi треба дати спокiй. Поратись на нiй можна лише тодi, коли вона пробудиться на Благовiщення.

У народнiй уявi земля невiддiльна вiд води. Широко вiдоме в народi побажання: "Будь багатий як земля, а здоровий як вода". Про значення освяченоi води складено чимало прислiв'iв; ii найбiльше боiться "нечиста сила". Апогеiм вербалiзацii архетипу доброi матерi i Божа Мати, Богородиця, що особливо шануiться серед украiнцiв. У колядках народ прославляi Божого Сина, що "народився з Дiви Марii, Непорочноi Лелii, на спасения нам".

В органiчному зв'язку життя украiнцiв з Божою Матiр'ю переконуi колядка, в якiй обожнюiться хлiборобська праця. Народ вiрить, що матиме врожай, бо згiдно з колядкою сам Бог ходить за плугом, апостоли помагають орати, а Мати Божа носить iсти плугатарям. Цiкаво, що серед пiсень, якi нагадують нашi колядки i щедрiвки i були записанi серед росiян сто рокiв тому, нема жодноi, в якiй згадувався би Бог, Христос, Богородиця i святi.

Архетип украiнськоi доброi матерi, Матерi-Батькiвщини виявляiться i в нацiональнiй символiцi, насамперед кольорах нацiонального прапора. Поiднання жовтого i синього кольорiв i логiчним для наших предкiв, позаяк цi кольори символiзували основнi стихii, яким поклонялись вони на рiднiй землi (воду i сонце, небо i ниву з золотою пшеницею). Цi кольори знаходимо на багатьох символах украiнських земель.

Архетип украiнцiв, який вербалiзуiться у символах доброi матерi, матерi-землi, матерi-природи, не властивий росiянам. По-перше, iм не притаманна прив'язанiсть до рiдноi землi, що пiдтверджуiться схильнiстю до кочiвництва навiть у нашому столiттi. Для росiян батькiвщина там, де краще жити, тому вважаiться, що приблизно 25 млн. етнiчних росiян живуть поза межами Росiйськоi Федерацii, а етнiчнi землi Росii визначити дуже складно. По-друге, вiдсутнiсть почуття святостi рiдноi землi призводить до того, що все пiддаiться хулi. Нарештi, по-третi, апогеiм зневаги i ставлення росiян до Богородицi вже в наш час, що пiдтверджуi докорiнну протилежнiсть релiгiйного свiтогляду украiнцiв i росiян. З архетипом доброi матерi в його вербальних рiзновидах асоцiюються два образи тАФ блудного сина та Юди. Блудний син не може витримати розлуки з рiдним краiм i пiсля великих поневiрянь повертаiться до батькiвськоi домiвки. На перший погляд, такий образ мiг виникнути i поза iвангельською притчею про блудного сина, бо вiн маi глибоке корiння в iсторичнiй долi нашого народу. Проте уважне вивчення дозволяi проникнути в саму суть цього образу. Як уже згадувалось, для украiнця, примiром, турецька земля тАФ не просто чужа сторона, а ще й "бусурменська вiра", а рiдний край тАФ завжди християнський край.

Аналогiчно слiд сприймати й образ Юди. На украiнському ТСрунтi вiн трактуiться як Марко Проклятий. На цьому часто спекулювали нашi поневолювачi. Вони намагались переконати народ, що найбiльшими його ворогами i тi, хто виступав за свободу Украiни, бо вони начебто хотiли запродати рiдну землю чужоземним загарбникам. Згадаймо офiцiйне ставлення в дореволюцiйнiй i пореволюцiйнiй Росii до гетьмана РЖвана Мазепи, який зображався не iнакше, як зрадник, i з волi царя щороку проклинався в православних церквах.

У нашi часи тоталiтарна влада силкувалась викликати ненависть до борцiв за волю Украiни, нав'язуючи стереотип найманця чужоземних держав, хоч насправдi сама накидала рiзними способами iдею яничарства, що практично i одним з рiзновидiв образу Юди. Насамперед, створювались умови для витiснення героiчного способу життя i нав'язування так званого "життя мiнiмального", коли все зводиться майже до задоволення мiнiмальних бiологiчних потреб. Такий спосiб життя виник в Украiнi давно. Його настанови бачимо в таких украiнських паремiях: "За терпiння дасть Бог спасiння"; "Треба бiдувати до гробовоi дошки"; "Яке Бог уродив, таке жну" тощо. Фактично йдеться про надмiрнi сподiвання без власних дiй, що вже само по собi суперечить вимогам до вiруючоi людини. Водночас формувався свiтогляд, вiдiрваний вiд рiдного корiння. На виховання яничарiв-iнтернацiоналiстiв спрямовувалась i атеiстична практика, що фактично утверджувала безвiдповiдальнiсть за зраду рiдного народу.

У духовному життi украiнського народу важливу роль вiдiграi архетип трiйцi, вiдомий ще з дохристиянських часiв. Серед археологiчних пам'яток на Полтавщинi та Киiвщинi знайдено предмети зi зображенням тризуба, якi належать до VIтАФVIII ст. Вiн мiг символiзувати три стихii (повiтря, воду й землю), сокола в польотi або вершечок булави як знак влади. Та вiн може символiзувати, на думку дослiдникiв, трiйцю життiвих енергiй (Мудрiсть, Знання й Любов), трьох рiвноправних сил, що виходять з одного джерела тАФ Абсолюту. Цей знак виявлений на цеглi Десятинноi церкви, на плитах Успенськоi церкви у Володимирi-Волинському, на варязькому мечi, на гербi французькоi королеви, доньки Ярослава Мудрого тАФ Анни та iн.

Як вiдомо, слово "тризубець" вживалось в украiнськiй мовi щодо назви тризубих вил. Власне символ, що визнаний за герб нашоi держави, ще й досi в деяких украiнських землях називаiться "трiйцею", що точнiше i повнiше виражаi глибинний змiст цього знаку. Суть тризуба ("трiйцi") наш народ передав словами: "Бог трiйцю любить". Йдеться ще про передхристиянську трiйцю як знак триiдностi свiтобудови i символ триiдиноi сили Бога наших предкiв. Знак тризуба лежить в основi най архаiчнiших культiв наших предкiв: Великоi Родоначальницi, Праматерi, Життiдайного Вогнища, вогненосного Змiя тощо.

Тричленнi символи iснують на нашiй землi ще вiд часiв трипiльцiв. Ними користувались антськi зверхники, а вiдтак киiвськi князi. Юрiй Долгорукий ще використовував знак, у якому поiднувався тризуб i хрест, а його московськi нащадки цим знаком вже не користувались. Це ще один аргумент на користь того, що тризуб належить украiнцям, а морквинам вiн був чужий.

З прийняттям християнства сприйняття тризуба зазнаi змiн, широко утверджуiться його антропоморфне трактування як Святоi Трiйцi. У цьому також виявляiться двовiрство наших предкiв.

Архетип трiйцi знаходимо в думах i народних пiснях. Дуже часто вiн зустрiчаiться в колядках i щедрiвках. Аби вiддати поклiн РЖсусовi, до вертепу приходять три царi i приносять три дари (ладан, миро, золото). У колядках з яскраво вираженим нацiональним колоритом згадуються три свята, якi приходять у гостi (Рiздво, Василiя, Водохреща). Нерiдко в колядках оспiвуються три образи (красного сонця, ясного мiсяця i дрiбних зiрок), до яких прирiвнюiться пан господар, його дружина i дрiбнi дiтки. В однiй з найкращих колядок згадуються три душi, яким судилось навiки "у пеклi горiти, у смолах кипiти", бо одна душа "зневажала батька та матiр", друга душа "не прийняла бiдного в хату", а третя душа "йшла фальшивим свiдком свiдчити". Трiйця як етнiчний архетип украiнця оригiнально зображалась на побутовому рiвнi вiруючими православноi церкви. Побутовiсть украiнського православ'я виособлювала свою трiйцю (РЖсуса Христа, Богоматiр та святого Миколая). Такий пiдхiд вiдповiдав свiтоглядовi украiнського народу як народу хлiборобського, що прагнув компенсацii за земнi негаразди, возвеличував роль жiнки в родинному життi i жадав здобути покровительство Божих сил. Водночас наш народ не мiг сприйняти насаджуваного московською церковною iiрархiiю прирiвнювання РЖсуса Христа i Божоi Матерi до земних царя i царицi, що вже само по собi було святотатством, адже нехтування звичаiвими приписами в царському дворi було звичайним явищем. РЖдея трiйцi як архетипу украiнського народу проходить через церковнi та народнi обряди. Вона виявляiться у рiзних побажаннях; у колядках тричi спiваiться "славiте". Почесне мiсце серед етнiчних архетипiв посiдаi архетип доброго дiдуся. Вiн згадуiться у народних легендах, переказах, казках. Такий дiдусь милосердний, мудрий, справедливий. Найдосконалiшою вербалiзацiiю цього архетипу можна вважати святого Миколая, який особливо шануiться украiнським народом. Цим не могли знехтувати навiть атеiстичнi верховоди, якi намагались замiнити образ святого Миколая на Дiда Мороза. Незважаючи на такi спроби, святий Миколай нiколи не полишав украiнських християнських родин. В украiнських родинах дiти здавна з нетерпiнням чекали його зимового свята, бо вiрили, що вiн неодмiнно принесе подарунки тим, хто чемно поводиться. За народними переказами, святий Миколай боронить людей вiд стихiйного лиха, рятуi на водах, опiкуiться звiриною. У легендi, яка записана на Харкiвщинi, розповiдаiться, що вiн кайдани розбиваi, козакiв з неволi визволяi. Святий Миколай весь час перебуваi не на небi, а на землi. На iконах його зображено бiлобородим дiдусем з добрими очима. Святий Миколай згадуiться i в колядках. Саме образ святого Миколая зазнав значноi фольклорноi мiфологiзацii, успадкувавши передхристиянськi персонiфiкацii доброчинних сил.

Якщо святий Миколай обдаровував дiтей i опiкувався людьми, то святий Юрiй боровся проти зла. Фактично вiн уособлював етнiчний архетип козака-героя, вiдомого з дум, iсторичних пiсень i легенд. У християнському iконописi святий Юрiй зображався лицарем на бiлому конi зi списом у руцi, який вбиваi дракона i врятовуi принесену йому в жертву дiвчину. В однiй з легенд, записаних на захiдноукраiнських землях, цей сюжет символiзувався: вважалось, що святий Юрiй тАФ це знамення Христа Спасителя, невинна дiвчина тАФ образ святоi церкви, а дракон тАФ образ сатани, злоi сили.

Хоча святий Юрiй трактувався як воiн, вiн вважався також покровителем хлiборобства i скотарства. Стародавнi народнi вiрування асоцiюють день святого Юрiя з початком весни. Народ каже: "Юрiй з хати всiх на поле вижене"; "Святий Юрiй по полю ходить тАФ хлiб-жито родить"; "На Юрiя роса тАФ не треба коням вiвса"; "Коли на Юрiя дощ i грiм, буде радiсть людям усiм" тощо.

Своiрiдним антиподом Юрiю в украiнському народно-релiгiйному свiтоглядi i архетип РЖрода. У колядках його називають безумним, жорстоким, бо навiть не жалii рiдного сина. В наш час цей образ переосмислюiться. РЖрод сприймаiться як узагальнений образ сучасного диктатора, винуватця Великого Голодомору та iншого лиха на украiнськiй землi.

З давнiх-давен у нашого народу залишився архетип Перуна. Вiн iздить по небу на вогненнiй колiсницi вогнистими крилатими кiньми i разить вогняними стрiлами демонiв та злих людей. Звiдси вiдоме на захiдноукраiнських землях прокляття: "Аби тебе Перун побив!". Хоча культ Перуна не належить до християнства, вiн не зник повнiстю, його властивостi перенесенi на найпопулярнiшого громовика тАФ святого РЖллю; водночас постали рiзнi громовi свята. Релiгiйний характер свiтогляду украiнського народу яскраво виявився в моралi, життiвих настановах: "Без Бога тАФ нi до порога"; "Кому Бог поможе, той все переможе"; "Хто за вiру умираi, той собi царство заробляi"; "Невiрний гiрш жида або турка"; "Бiг судить не так, як люди"; "Чоловiк мислить, а Бог рядить",тАФ ось лише деякi прислiв'я на пiдтвердження цiii думки.

У нашого народу завше цiнувались працьовитiсть, скромнiсть, дбайливiсть, доброзичливiсть тощо. Про роль працi йдеться в багатьох народних казках, пiснях, паремiях. Люди кажуть: "Хто сii, той вii; хто не сii, той скнii"; "Хто товче, той хлiб пече"; "Не взявшись за сокиру, хати не зробиш" тощо. Такi позитивнi якостi протистоять негативним. В украiнських прислiв'ях засуджуються люди злi, сердитi, нахабнi, лихi, хитрi, скупi, ненажернi, впертi, вередливi, злодiйкуватi, дурнi тощо, тобто все те, що в християнськiй моралi належить до семи головних грiхiв. Цей перелiк негативних рис людей вiдповiдаi тому, який подаi святий апостол Павло в першому посланнi до коринтян. Отже, коли йдеться про роль релiгii у життi украiнського народу, то безумовно маiться на увазi християнство, яке вiдповiдаi сутi украiнськоi людини. Передхристиянськi вiрування практично готували ТСрунт для християнiзацii нашого народу. Виходячи з цього, не може бути жодноi мови про повернення до передхристиянських вiрувань, намагання штучно створити будь-яку релiгiйну систему, видаючи ii за нацiональну релiгiю.

Яскравою характеристикою вiрувань було двовiрство.

Двовiрство яскраво виявилось у похороннiй обрядовостi. До цього часу в нашого народу iснують посидження при мерцях до похорону. Але такий язичницький звичай поiднуiться з читанням молитов, псалтиря та iншими християнськими традицiями. З магiчним чи мiстичним свiтоглядом первiсноi людини пов'язанi плачi та голосiння, хоч вони втратили своi попереднi, передхристиянське, значення, коли родичi намагались вирвати покiйного з рук злих сил i повернути його до життя. Треба зважати, що нашi предки прийняли християнство пiзнiше, нiж iншi народи РДвропи. Не можна iгнорувати кiлькатисячолiтньоi iсторii, впродовж якоi формувався народний свiтогляд, що проявився насамперед у дохристиянських вiруваннях. Проте пiзнiшi нашарування залишили свiй слiд у ставленнi до передхристиянського свiтогляду. З двовiрством не могла примиритись частина духовенства, зокрема вiдомий полемiст РЖван Вишенський. Релiгiйний свiтогляд украiнського народу не мiг не зазнати впливiв, що зумовлювались геополiтичною "межовiстю" Украiни. Украiна пiдтримувала духовнi зв'язки як зi сходом, так i з заходом, а пiсля завоювання Вiзантii турками i до кiнця XVIII ст. на ii землях переважали захiднi впливи. Звiдси перетворення Украiни на арену змагань мiж православ'ям i католицизмом i проникнення на ii землi протестантизму, що не могло позначитись на свiтоглядi нашого народу i мiсцi релiгii в його духовному життi. Щоправда, мiжконфесiйна боротьба не знищила того архаiчного свiтогляду, який ще вiд передхристиянськоi доби зберiгся до нашого часу, особливо серед етнографiчних груп украiнського населення Карпат.

За часiв тоталiтарного режиму, коли атеiзм був частиною державноi iдеологii, свiтогляд украiнського народу зазнав значних деформацiй. Намагаючись викорiнити релiгiйнiсть украiнського народу, компартiйна влада вдавалась до двох основних методiв тАФ терору i пропаганди. За допомогою терору серед населення насаджувалось почуття страху, а молоде поколiння виховувалось у дусi безбожництва. Такий вплив мiг бути нейтралiзований родинним вихованням, яке протидiяло атеiзмовi на державному рiвнi. На релiгiйностi украiнського народу не могла не позначитися полiтика, спрямована на лiквiдацiю селянства як основноi соцiальноi верстви нацii й перетворення селян у найманих сiльськогосподарських робiтникiв, знелюднення украiнського села в часи тоталiтаризму. Колективiзацiя села спричинилась до жорстоких переслiдувань та обмеження дiяльностi церков, що упродовж столiть були втiленням нацiонального руху, стiйкостi та самовiдданостi. Церкви перетворювались на атеiстичнi осередки, кiнотеатри, клуби, зерносховища, склади, майстернi тощо. Прихильники атеiстичноi полiтики силкувались трактувати ii як таку, що начебто вiдповiдала антиклерикальним ставленням самого селянства до офiцiйного духовенства. РЖншi намагалися видати релiгiйнi вiрування за стародавнi напiвпоганськi забобони, якi не мають нiчого спiльного з християнською вiрою. Та дiйснiсть була далеко не такою, як ii трактувала офiцiйна пропаганда. Селяни чинили опiр закриттю церков i ставали на захист своiх храмiв, свого способу життя та своii вiри. Адже впродовж столiть життя селян було невiддiльне вiд церкви. Йдеться не тiльки про органiчну iднiсть народних i церковних обрядiв, а й про те, що рiзнi обряди стали невiд'iмною складовою способу життя нашого народу (рiзноманiтнi свячення, традицiйнi обходи полiв тощо).

Про релiгiйнiсть нашого народу писали чужоземцi. Швейцарський мандрiвник Ганс Цбiнден, який вiдвiдав улiтку 1932 р. Гуцульщину, писав, що тут нема тiii власно вiльноi, iндивiдуальноi розгнузданостi, яка пануi в Захiднiй РДвропi, хоч i бiльше оригiнальностi, бiльше сильних особистостей, якi ТСрунтуються на живiй основi релiгiйного життя.

На противагу християнськiй релiгii любовi до ближнього тоталiтарний режим накидував псевдорелiгiю комунiстичного колективiзму. Людям нав'язувалась вiра в побудову на землi суспiльства соцiальноi справедливостi, тобто комунiзму, що начебто допоможе здiйснити найдивовижнiшi мрii про iдеальний лад. У ньому не буде нi багатих, нi бiдних, а життiдайнi джерела поллються повним потоком для задоволення всiх потреб.

Ця псевдорелiгiя ТСрунтувалась на ненавистi, що приховувалась пiд поняттям класовоi боротьби. Завданнями класовоi боротьби виправдовувалось не тiльки братовбивство (згадаймо роман Юрiя Яновського "Вершники"), а й батьковбивство, спiвучасник якого тАФ Павлик Морозов визнавався як мученицький iдеал борця за справедливiсть.

Подiбно до будь-якоi релiгii псевдорелiгiя комунiстичного колективiзму не могла не мати своiх "священних писань", своii "трiйцi" (МаркстАФЕнгельстАФЛенiн) та "пророкiв", що називались "вiрними ленiнцями". Бiльшовицька релiгiя мала певнi переваги перед iншими релiгiями, бо ii "пророки" майже щодня з'являлись перед народом на екранах телевiзорiв. Правда, iнколи за рiшенням партiйних з'iздiв чи пленумiв вони визнавались "iретиками" i пiддавались своiрiднiй компартiйнiй анафемi. Через деякий час iх могли виправдати й визнати мучениками за "чистоту" бiльшовицькоi теорii, що фактично була псевдорелiгiiю. Крiм того, у бiльшовицькi "святцi" заносились деякi князi, царi, полководцi добiльшовицького перiоду .(Олександр Невський, Дмитрiй Донськой, РЖван Грозний, Петро Перший, Суворов, Кутузов та iн.), дiяльнiсть яких iмпонувала прихильникам створення свiтовоi комунiстичноi iмперii. Псевдорелiгiя комунiстичного колективiзму мала свою "священну" гробницю (мавзолей), своi ритуали (обрання почесноi президii урочистих зборiв, покладання вiнкiв до пам'ятникiв тощо), свою iнквiзицiю, систему покарання "iретикiв" i покаяння "грiшникiв". Ця вiра панувала впродовж десятилiть, i вона не могла зникнути без слiду пiсля падiння тоталiтарного бiльшовицького режиму. Разом з тим процес нацiонального та духовного вiдродження в Украiнi значно ускладнювався тим, що украiнцям-християнам були нав'язанi мiжконфесiйнi суперечностi. Вороги молодоi держави насамперед протиставили греко-католикiв православним християнам, спекулюючи на деяких епiзодах iсторii украiнськоi церкви.

Як вiдомо, нашi предки прийняли християнство з Вiзантii ще до подiлу християнськоi церкви на православну i католицьку. Пiсля втрати Украiною незалежностi серед вищих соцiальних верств посилилась тенденцiя переходу на латинський обряд у зв'язку з нерiвноправним становищем православних християн i католикiв у Речi Посполитiй. Аби врятувати вiд занепаду рiдну церкву, частина украiнського духовенства вирiшила пiти на унiю з католицькою церквою при збереженнi традицiйноi обрядовостi. Брестська унiя (1596 р.) запобiгла латинiзацii украiнського народу i сприяла збереженню його самобутностi, що пiдтвердив майже пiвтисячолiтнiй перiод.

У той же час Московська держава докладала зусиль для того, щоби пiдкорити собi украiнський народ. Цар вiдмовився вiд зобов'язань поважати самостiйнiсть Украiни як держави за Переяславською угодою 1654 р. У 1686 р. Украiнська православна церква була пiдпорядкована московському патрiарховi, що посилило духовне гноблення нашого народу, бо московська церква проводила полiтику русифiкацii Украiни.

Пiсля бiльшовицького перевороту i загарбання Украiни радянською Росiiю була лiквiдована Украiнська автокефальна православна церква, а вiдтак i Украiнська греко-католицька церква на захiдноукраiнських землях. Московський патрiарх, який вдруге пiдпорядкував собi украiнську церкву, здiйснював полiтику, що була вигiдна атеiстичнiй державнiй владi.

Не лише католики були протиставленi православним, але й власне православнi Украiни розмежовувались на три конфесii. Така роз'iднанiсть негативно позначилася на нацiонально-духовному вiдродженнi украiнського народу.

Вместе с этим смотрят:

"Одесский миф" как миф: (Ранние годы "одесского мифа")

50 вопросов и 50 ответов из христианско-психотерапевтической практики. Зло в мире и зло в человеке

РЖудаiзм як нацiональна релiгiя iвреiв

Аналiз рацiонального обгрунтування буття Бога

Анализ взаимоотношений друзов с представителями других конфессий на Ближнем Востоке