Християнське вiровчення. Католицька церква

План

Вступ

1. Християнське вiровчення

2. Католицька церква - ii походження, особливостi вiровчення

3. Католицькi свята та обряди та iх значення

Висновок

Вступ

Християнство, безперечно, представляi одне з самих величних явищ в iсторii людства.

Нами мимоволi опановуi почуття подиву, коли ми вивчаiмо iсторiю християнськоi церкви: вона нараховуi вже два тисячорiччя, i все ще стоiть перед нами, повна життя, а в деяких краiнах бiльш могутня нiж державна влада. Сьогоднi, загалом 2 106 962 000 в 238 краiнах свiту або 33 % населення Землi вважають себе християнами

Ось чому, усе, що так чи iнакше сприяi кращому розумiнню цього грандiозного явища здобуваi величезне практичне значення.

Зокрема, вивчення свят, традицiй та обрядiв розкривають сутнiсть християнства, його iсторiю та вплив на життя суспiльства.

Менi, як вiруючий людинi, дуже цiкаво дослiдити цю тему, щоб розумiти i вiрити, бо як сказав Блаженний Августин ВлВiруй, щоби розумiти; розумiй, щоби вiритиВ».

1. Християнське вiровчення

Християнство (вiд грец. - ВлпомазанникВ», ВлмессiяВ») - монотеiстична релiгiя, разом з iудаiзмом i iсламом входить в групу авраамiчних релiгiй. Поряд з iсламом та буддизмом входить в число трьох свiтових релiгiй.

Християнство зародилося на Сходi Римськоi iмперii (територii сучасного РЖзраiлю) (в Палестинi) в I ст. н.е., засновником християнства i РЖсус Христос. В наш час християнство i однiiю iз найпоширенiших релiгiй свiту - ii притримуються бiльше чвертки людства. Християнство займаi перше мiсце в свiтi по географiчному розповсюдженню, тобто майже в кожнiй краiнi свiту i хоча б одна християнська громада.

Христия́нство - i вiровченням про Всезнаючого, Всюдисущого та вiчного Бога Творця неба i землi (Бога Отця Вседержителя), Його iдинородного несотворенного Сина - Господа РЖсуса Христа (Бога РЖсуса Христа), та Животворчого Святого Духа, що говорив через пророкiв (Бога Духа Святого), РЗх РДдину Волю та Сутнiсть у Святiй Трiйцi. Центральне мiсце в християнствi займаi втiлення та зшестя на землю Сина Божого з метою спасiння людства вiд грiха жертiвним Розп'яттям на Голгофi, Його Воскресiння, Вознесiння на Небо та Друге Пришестя судити усiх живих та мертвих людей. Християнство визнаi iснування свiту видимого i свiту невидимого (свiту духовного), безсмертноi людськоi душi та ангелiв), визначаi природу людини - ii сотворення, грiхопадiння (перворiдний грiх) та Викуплення Христом, ii майбутню долю - воскресiння мертвих i страшний суд, ii вiчне блаженство (рай) або вiчне прокляття (пекло). Вiруючi послiдовники цих догматiв звуться християнами, беруть участь в видимому поклонiннi Христу в церквах (мiсцях особливоi присутностi Бога) i духовному служiннi цьому Боговi через сповнення Його настанов, покаяння у випадку iх порушення, регулярно спiлкуються з Ним через молитву. Сотнi християн покидають свiтське життя i вiддаляються в монастирi чи скити (див. ченцi), щоби повнiстю посвятити себе служiнню та хвалiнню Христа. Християнство вчить, що метою людського життя i освячення людини, повернення до первинноi природи, через обоження людини через причастя в Бозi Христi, завдяки Його Викупительнiй Самопожертвi за людськi грiхи. Особи, що досягли такого освячення, часто через мучеництво на взiрець Христа i визначилися найвищими чеснотами християнськоi побожности, прославившись чудами, шануються у традицiйному християнствi як святi.

Центром християнства i особа РЖсуса Христа, який i однiiю з осiб Трiйцi - одночасно Сином Божим та Сином Людським.

Головне у християнствi вчення про боголюдину - РЖсуса Христа, який прийняв страждання i смерть заради спокутування первородного грiха.

Згiдно з постулатами християнства, що базуються на Бiблii, внаслiдок першородного грiха, вчиненого Адамом та РДвою, кожна людина i грiшною, вiдтак смертною i пiдлягаi засудженню Богом. Оскiльки Бог любить свiт та людей, вiн послав свого Сина, який, будучи безгрiшним, своiю смертю на хрестi викупив людей вiд належного iм покарання. Таким чином, спасiння досягаiться вiрою в РЖсуса Христа та прийняттям його жертви, а також покаянням - вiдверненням вiд грiхiв та приведенням свого життя у вiдповiднiсть з Божими заповiдями.

Християнська Церква об'iднуi християн у святу спiльноту, яка теж зветься Тiлом Христовим чи Невiстою Христа i розглядаiться як своiрiдний Ноiв Ковчег, спасiння поза яким i неможливим. Через церкву передаються таiнства та благодать, вона ж удiляi хрещення (яке i духовним очищенням та оновленням у Христi) новим катехуменам.

Роль духовного наставництва та годування виконуi Святе Письмо, яке вважаiться за Слово Боже.

Велику роль на земному шляху християнина до вiчного блаженства вiдiграi Боже Провидiння.

РЖ католицизм, i православ'я, визнають священними сiм Святих Таiнств: РДвхаристiя, Покаяння, Миропомазання, Соборування, Священство, Хрещення та Вiнчання

2. Католицька церква тАУ ii походження, особливостi ii вiровчення

Риммо-Катомлимцька Церква (лат. Ecclesia Catholica Romana) - iнститут католицькоi Церкви латинського обряду (частково амвросiанського, лiонського й мосарабського) iз центром у Ватиканi на чолi з Папою Римським, який i ii земним головою. Вiд iнших церков Римо-католицька церква вiдрiзняiться органiзацiйною централiзованiстю та найбiльшим числом прихильникiв (бiля чвертi населення свiту в 2004 р.); неформально й найчастiше iменуiться просто Католицькою церквою. Вiдповiдно традицii, характеризуiться чотирма вiдмiнними ознаками: iдина, свята, вселенська (що й означаi слово католицька), й апостольська.

Головнi моменти навчання Римо-Католицькоi церкви викладенi в Апостольському, Нiкейському й Афанасiiвському символах вiри, а також у декретах i в канонах Ферраро-Флорентiйського, Тридентського й РЖ i РЖРЖ Ватиканських соборiв. Узагальнена доктрина викладена в ВлКатехiзисiВ».

Пiсля розколу зi схiдними православними церквами у 1054, римський католицизм став iдиною духовною владою у захiднiй РДвропi. Церковнi дiячi мали великий полiтичний i духовний авторитет, процвiтало чернецтво. Напочатку 16 столiття зростаюча хвиля протестантизму виявила потребу негайних реформ всерединi церкви: Собор у Трентi (1545-1563) скликаний для обговорення цих реформ, широко визначив сьогоднiшнiй догматичний, дисциплiнарний, i лiтургiйний характер римо-католицизму, хоча важливi змiни започатковано i введено на другому Ватиканському Соборi. Загалом римо-католики покладаються бiльше на традицiю i авторитет, особливо щодо тлумачення Бiблii, нiж бiльшiсть протестантських церков.

Органiзацiя церкви i високоцентралiзованою та iiрархiчною i рiшення папи посилюються доктриною безпомилковостi (при проголошеннi урочистих тверджень Влex cathedraВ» з питань вiри, промульгованою у 1870 роцi. РЖншi прийнятi доктрини включають трансубстанцiю i чистилище. Кiлькiсть таiнств була закрiплена до семи з 12 столiття. Почитання Дiви Марii, яке процвiтало у Середнi Вiки, зазнало значного вiдродження у 19 столiттi; заохочуiться теж ушанування святих та поклонiння iм. Оздоблення церкви, музика, i культовий одяг бiльш розвиненi, нiж у протестантських церквах. До середини 20 столiття латина лишалася iдиною мовою богослужiння.

Римо-католицизм поширився по свiтi завдяки активним мiсiонерським зусиллям з 16 столiття - i i нинi найчисельнiшою християнською деномiнацiiю.

3. Католицькi свята та обряди

Римсько-католицькi церковнi свята, як i християнськi свята в цiлому, - складне переплетення народних традицiй i християнськоi обрядовостi. Дохристиянський календар аграрно-скотарських свят, що розподiлялися часом року, вiдзначав важливi в господарськiй дiяльностi термiн настання зими, весни, лiта й осенi. Головна частина календарних i культових свят пристосовувалася до зимового i лiтнього сонцестояння. Церква прагнула прикрiпити народнi звичаi до визначених днiв християнського календаря - церковним святам, дням пам'ятi святих.

Найбiльшого впливу Церква домоглася в католицьких краiнах - РЖспанii, Португалii, РЖталii, Францii, Польщi, Латинськiй Америцi. Велику роль зiграли характернi для католицизму урочиста лiтургiя, пишна обрядовiсть i яскравий музичний супровiд, що пiдсилюють емоцiйний вплив на парафiян. Днi пам'ятi визначених святих зробилися не тiльки днями обов'язкового вiдвiдування богослужiння, але i вiхами в розподiлi сiльськогосподарських робiт, змiни часiв року.

Римсько-католицький лiтургiйний рiк мiстить два види свят: неперехiднi i перехiднi. Першi закрiпленi за визначеними датами року, другi щороку змiнюють своi мiсце в цивiльному (Григорiанському) календарi.

Перехiднi свята завжди приходяться на весняний час року в залежностi вiд дати святкування головного з християнських католицьких свят - Великодня, настання якого обчислюiться по мiсячному календарю. Нерухомi i рухливi церковнi свята щороку сполучаються iнакше.

Лiтургiйний рiк починаiться з Адвента, перiоду передрiздвяноi Посту (вiд лат. adventus - пришестя). Вiн вiдраховуiться вiд 4-го недiлi перед Рiздвом. Пiд час Адвента вiруючi готуються до другого пришестя Христа, згадують про пророкування пророкiв i РЖоанна Хрестителя про пришестя Спасителя. Католицька церква вважаi Адвент часом загального покаяння. Пам'ятнi днi окремих святих, що приходяться на перiод Адвента, не зв'язанi з циклом рiздвяних звичаiв. Це день св. Варвари - покровительки ремiсникiв (4 грудня). 6 грудня день св. Миколи вiдомий своiм "дитячим" акцентом - дiти чекають подарункiв, за традицiiю "принесених" святим .

8 грудня вiдзначаiться одне з головних богородичних свят - Свято Непорочного Зачаття Дiви Марii, культ якого дуже популярний у католицизмi. Це свято було офiцiйно закрiплене догматом папи Пия IX у 1954 роцi. Вiдповiдно до католицького вiровчення, обраниця Батька Небесного, була чистоi вiд наслiдкiв первородного грiха вiд народження.

Рiздво - одне з найважливiших християнських свят. Змiстом його i факт Народження Дiвою Марiiю Сина Божого РЖсуса Христа, незвичайноi подii, що вiд неi весь християнський свiт веде своi лiточислення. Римо-Католицька Церква, бiльшiсть протестантських церков, а також деякi православнi - включаючи Константинопольску (крiм Афона), Антиохiйську, Олександрiйську, Кiпрську, Болгарську, Румунську й Грецьку святкують Рiздво в нiч з 24 на 25 грудня. Рiздву Христовому передуi чотиритижневий пiст. Його останнiй день називаiться Святим Вечором. Це друге пiсля Великодня свято з чотирма Лiтургiями (Месами): напередоднi ввечерi, уночi, на свiтанку i вдень.

Безсумнiвну першiсть в усьому лiтургiйному роцi маi свято Пасхи, пiд час якоi християни святкують перемогу воскресiння Христа над грiхом, смертю i дияволом. Смерть i воскресiння Христа залишаються центром, як проповiдування, так i Лiтургii Церкви. Як початок спасiння християни святкують Рiздво Христове. Рiздво пiсля Пасхи посiдаi друге за рангом мiсце, потiм слiдують усi iншi церковнi свята.

Церква учить, що народження Христа вiдкрило можливiсть для порятунку душi i вiчного життя для кожного вiруючих. Значення Рiздва для пересiчноi людини повтАЩязане зi ставленням тiii ж пересiчноi людини до Христа. Вiдповiдь на запитання: ВлХто такий Христос? Ким Вiн i для мене?В» i фундаментальною. Син Божий зiйшов з неба, щоб ми, люди землi, увiйшли у небо; Бог став людиною, щоб ми увiйшли в божественне життя. Рiздво Христове таким чином i для людини визначною подiiю в iсторii спасiння всього людства i цiii конкретноi особи зокрема.

Свято Рiздва Христового започаткувалося декiлька столiть пiсля народження РЖсуса, воно народилося у Римськiй iмперii в перших поколiннях християн, як реакцiя на язичницькi святкування. Про це добре розповiдаi о. Ю.Я. Катрiй у книзi тАЬПiзнай свiй обрядтАЭ: ВлУ Римi вiд 17 до 23 грудня вiдбувалися поганськi торжества в честь бога Сатурна або Хроноса. Цi святкування звалися Сатурналiя. Вiдразу пiсля них 25 грудня були великi радiснi торжества в честь тАЮнепереможного сонцятАЭ. Кесар Аврелiян 25 грудня 274 року проголосив сонцетАУбога головним опiкуном римськоi iмперii i присвятив йому святиню на Марсовiм Полi в Римi. Свято бога-сонця святкували 25 грудня тому, що тодi наступаi зимовий зворот сонця, днi стають довшi i сонце бiльше грii. Цей день вважався наче народженням сонця i його перемогою над темрявою ночi. Отож, християнський Рим, щоб протидiяти язичницькому Римовi, на мiсце бога-сонця ставить своi християнське Сонце тАУ Богочоловiка i Його народження також святкуi 25 грудняВ». Отож в перших столiттях не iснувало свята Рiздва Христового. Для нас сьогоднi важко уявити християнство без Рiздва, але перше поколiння обходилося без нього. Для перших поколiнь учнiв Христа найважливiшими святами були iхнi недiльнi зiбрання, якi святкувалися як Пасха тижня. Як i юдеi, першi християни щороку святкували Пасху. У цьому тижневому i рiчному циклi лiтургiйного року християни читали Святе Писання i, звичайно, не оминали тих фрагментiв, якi розповiдають про Рiздво Христове. У своiму щоденному життi християни мали досвiд, що Христос i для них свiтлом, яке просвiтлюi iхнi життя, Сонцем, яке розпорошуi темряву iхнього грiха. Тому згодом, у вiльнi днi язичницьких торжеств Сатурналiiв i в особливо день народження сонця, християни змогли протиставити iдолопоклонству сонця свою вiру в Христа тАУ справжнi Сонце, яке освiтлюi тих, хто знаходиться в мороку грiха i смертi.

Святкування Рiздва супроводжуються урочистими обрядами та традицiями. В Украiнi, на мою думку, за рахунок спiвiснування у минулому на наших землях рiзних культур, релiгiй, обрядiв, склалася дуже цiкава картина тАУ нашi рiздвянi обряди нанизанi iхнiми рiзноманiтними елементами. В нашiй краiнi стали традицiйними вертепи i театралiзованi рiздвянi дiйства середньовiчноi РЖталii, в нас загостювала нiмецька ялинка, дiлимось облаткою як поляки, ми залишаiмо вiльне мiсце за столом, як iвреi на пасхальному седерi тощо.

Звичай ставити i прикрашати святкову ялинку походить з язичницьких часiв. У давньогерманських народiв iснувала традицiя: в час, коли днi ставали довшими, а ночi коротшими тАУ розвiшували пiд стелею своiх осель гiлки хвойних дерев: ялинки, сосни або смереки, якi символiзували перемогу життя над смертю, дня над нiччю, свiтла над темрявою. Церква прийняла цей звичай як знак постатi РЖсуса Христа-Свiтла, що перемагаi темряву, Спасителя, який став для людського роду iстинним райським деревом життя i на деревi хреста здiйснив наше спасiння. Святкова ялинка освiтлюiться тАУ ранiше свiчками, тепер електричними лампочками тАУ оскiльки Христос часто сам Себе називав свiтлом. На гiлках ялинки розвiшуються солодощi i прикраси, щоб таким чином пригадати добродiйства вiдкуплення. До теперiшнiх часiв цей звичай розповсюдився мало не по цiлому свiту. На свято Рiздва Христового ялинки ставлять у храмах, оселях, на площах мiст i у вiтринах крамниць. В нашiй краiнi, коли в часи комунiстичноi влади Рiздво офiцiйно не святкувалось, ялинка, яку ставили на Новий Рiк, залишалась для багатьох мало не iдиним дозволеним атрибутом забороненого свята. Тому в уявi багатьох наших спiввiтчизникiв святкова ялинка асоцiюiться саме з Новим Роком.

В усiх католицьких краiнах широко розповсюджений звичай виготовлення своiрiдних ясел-вертепiв. У католицьких храмах з XIII в. улаштовуються невеликi нiшi, у яких зображуються сцени з легенди про народження Христа за допомогою фiгурок з дерева, порцеляни, розфарбованоi глини.

РЖсторiя стверджуi, що ясла Господа РЖсуса вже в V сторiччi були перенесенi з Вифлеiму до Риму i розташованi у базилiцi Санта Марiя Маджьоре. На згадку про цю подiю тАЬпастиркатАЭ (рiздвяне богослужiння) у Римi вiдправляiться в цьому храмi бiля ясел РЖсуса. Внаслiдок цього в РЖталii народився звичай в день Рiздва Христового виставляти ясла на тлi гроту (печери), доповнюючи фiгурками св. Марii, св. Йосипа, трьох царiв, ангелiв, пастухiв i рiзних тварин. Але найбiльша заслуга в поширеннi звичаю будування ясел на тлi гроту, якi на наших теренах стали називатися вертепами, належить св. Франциску з Асижу i його духовним нащадкам. Сучасник святого, св. Бонавентура, розповiдав, як за три роки до своii смертi св. Франциск замислився над тим, як освiжити памтАЩять народження Дитятка РЖсуса i як це зробити з найбiльшою урочистiстю, щоб розбудити дух побожностi.. Вiн попросив принести сiна до гроту, привiв вола i осла, i потiм покликав братiв. Зiбрались люди i залунали пiснi. Слуга Божий побожно став на колiна перед яслами, заливаючись сльозами i сяючи радiстю, св. Франциск прочитав РДвангелii. Потiм виголосив проповiдь про народження Втiленого Бога.. У Середньовiччi звичай будування ясел або вертепiв, початок якому було покладено в V ст., поширився в усiй РДвропi. Згодом ясла стали ставити не тiльки в храмi, але й у будинках перед Рiздвом. Вони виставляються на кiлька тижнiв до свята Стрiтення. Домашнi вертепи - макети в засклених шухлядах, що зображують грот, у яслах лежить дитина РЖсус, поруч Богоматiр, Йосип, ангел, що прийшли на поклонiння пастухи, а також тварини - бик, осел. Зображуються сценки з народного побуту: поруч зi святим сiмейством помiщають селян у народних костюмах i т.п. У середнi вiки зародилась ще одна рiздвяна традицiя - доповнювати тАЬнiмiтАЭ вертепи, виконанi в пластицi, театралiзованими виставами. Спочатку вони проводились в храмах у дуже простiй формi i служили iлюстрацiiю до iвангельських текстiв, але потiм виросли до багатих за формою i змiстом сценiчних дiй, якi завжди користувались великою популярнiстю. У ХVРЖРЖРЖ столiттi зтАЩявились i ляльковi вистави. З того ж ХVРЖРЖРЖ столiття до наших часiв дiйшло 20 рiзних текстiв рiздвяних вистав, якi ставились у храмах.

Рiздво - сiмейне свято. Ввечерi 24 грудня, коли загоряiться перша зiрка, що колись вказала дорогу мудрецям до новонародженого дитяти, родини збираються за святковим столом на Вiгiлiйну вечерю. Вiгiлiя з латинськоi означаi чування. При свiтлi свiчок перед початком трапези читаiться уривок з РДвангелiя, спiваiться перша колядка, потiм усi моляться перед iжею i голова родини складаi усiм святковi побажання. Пiсля цього члени родини складають побажання один одному. При цьому один в одного вiдломлюють шматочок облатки тАУ рiздвяного хлiба. Взаiмне дiлення хлiбом i виразом примирення та любовi, та символiзуi радiсть свята, яке наближаiться. Облатки освячуються в храмах пiд час чотиритижневого посту перед Рiздвом. За святковим столом залишаiться одне вiльне мiсце. На тарiлку кладеться облатка. У цьому жестi можна побачити звтАЩязок з очiкуванням Месii пiд час пасхального седеру у юдеiв. Кожний дiм повинен був бути готовим на прийняття Месii до себе. Це вiльне мiсце i також приготовано для якогось гостя тАУ бiдного, сироти. Приймаючи iх за стiл, ми, згiдно зi словами РЖсуса, приймаiмо до себе самого тАУ Христа.На наших украiнських землях традицiйною рiздвяною стравою стала кутя тАУ варена пшениця з медом. Пшениця i символом вiчностi, бо ii зерно щороку оживаi. А мед тАУ символ вiчного щастя святих у небi. Деякi автори сходяться на думцi, що кутя тАУ це залишок давнiх братолюбних столiв, якi влаштовували у днi смертi мученикiв або померлих. Кожний регiон, ба, навiть кожний дiм, маi своi рецепти приготування кутi. На скатертину обiднього столу iнодi кладуть декiлька джгутiв сiна тАУ як нагадування про Вифлеiмськi ясла. Крiм кутi на столi обовтАЩязково стоять 12 пiсних страв .Це символ 12-ти мiсяцiв минулого року, за котрi ми складаiмо Боговi подяку та 12 мiсяцiв майбутнього року, якi ми вiддаiмо у руки Христа з проханням про благословення. Оскiльки в подiях Рiздва Христового свою роль вiдiграли тварини тАУ РЖсус народився у хлiвi серед худоби тАУ тому у вiгiлiйну вечерю вся домашня худоба також отримуi вдосталь запашноi iжi. Таким чином радiсть Христового Рiздва поширюiться на всю природу.

В кiнцi Святвечора традицiйно спiвають Колядки та вiдправляються до храму на святкову Месу. Колядки тАУ це релiгiйнi пiснi, якi оспiвують Рiздво Христове. Кожний народ маi своi неповторнi колядки. Деякi з них стали мiжнародними, наприклад тАЬStille NachtтАЭ (Тиха нiч). Слово тАЬколядатАЭ, латинською мовою тАЬcalendaeтАЭ (календи), означаi перший день мiсяця. В античному Римi сiчневе тАЬкалендетАЭ розпочинало новий рiк. Першi днi нового року святкувались дуже урочисто, поширився звичай у цi днi приходити один до одного з вiдвiдинами та складати побажання. Християни цей звичай поiднали з Рiздвом Христовим. Колядники, згуртувавшись, йдуть вiд хати до хати, спiваючи колядки та щедрiвки та несучи побажання благодатi Божого благословення для дому господарiв. Хазяi, зi свого боку, обдаровують колядникiв дрiбними подарунками.

Це ще одна прекрасна рiздвяна традицiя тАУ дарувати один одному подарунки. Пiд час Рiздва Христового християни очима вiри споглядають на найбiльший Дар Небесного Батька тАУ на Його Втiленного Сина, на РЖсуса Христа. Наслiдуючи, отже, Бога Отця, i християни пiд час урочистостi Рiздва Христового вiдкривають своi серце та руки у жестi обдаровування iнших радiстю. Деякi складають своi подарунки пiд рiздвяною ялинкою, деякi ховають iх у шкарпетки, а деякi просто обмiнюються своiми презентами. Для вiрян найважливiше тАУ подарувати у цей день iншим крихту свого серця, щоб якомога бiльше уподiбнитись доброму Богу, котрий заради любовi до людей зiслав на свiт Свого Сина.

Рiздво Христове розпочинаi опiвночi нiчна рiздвяна Служба Божа. Завдяки Лiтургii вiруючi духовно iднаються з пастирями, яким було явлено про прихiд Божого Сина на землю. У цю нiч пiд час Лiтургii читаiться РДвангелii про цю подiю. Саме з цього приводу нiчна рiздвяна Служба зветься тАЬпастиркоютАЭ. тАЬПастиркатАЭ спочатку правилась лише у Вифлеiмi. У VРЖ ст. цей звичай запроваджено також у Римi. Служба правилась у храмi Санта Марiя Маджьоре, де знаходилась iмiтацiя Печери Рiздва. З Рима традицiя нiчних рiздвяних Божих Служб поширилась на iншi регiони. Отже тепер пiд час кожноi тАЬпастиркитАЭ всi католицькi храми перетворюються на тАЬдуховнi ВифлеiмитАЭ.

Наступний день пiсля Святвечора тАУ Рiздво. За бiблiйною оповiдкою, цього дня у Вифлеiмi в хлiвi Дiва Марiя народила РЖсуса Христа. Першими, хто привiтав новонародженого, були пастухи. Звiстку про появу на свiт сина Божого iм принесли янголи. Пiзнiше до немовляти прийшли волхви-мудрецi зi Сходу, якi про Месiю знали з легенд.

У перший день Рiздва подаiться святкова iжа - м'яснi блюда: свинина, iндичка, гусак, шинка i т.д. Достаток на святковому столi вважаiться пiдставою благополуччя в новому роцi.

З огляду на значення урочистостi Рiздва Христового, Церква продовжуi його святкувати протягом восьми днiв. Цей час зветься Октавою Рiздва Христового. Перший день Октави Рiздва тАУ це 25 грудня, останнiй тАУ 1 сiчня. У римськiй Лiтургii протягом цих днiв згадуються святi, котрих середньовiччя назвало тАЬтоваришами ХристатАЭ, тобто свiдками РЖсуса. Це тАУ священномученик Степан, диякон; святий апостол i iвангелист Йоан; вифлеiмськi дiти-мученики (28 грудня) день спогаду знищення за наказом царя РЖрода всiх дiтей, що за вiком могли бути Христом та деякi iншi. Крiм того, Октава Рiздва маi марiйний характер: протягом цього часу ми вiдзначаiмо свято Святоi Родини РЖсуса, Марii та Йосипа (недiля в Октавi) та урочистiсть Пресвятоi Богородицi (1 сiчня), котра i заключним акордом Рiздвяноi Октави.

Зимовий цикл свят католики завершують у день Богоявлення (Епiфанii), чи "трьох королiв" - 6 сiчня. Свято Богоявлення у першi вiки християнства вважалося збiрним, бо стосувався кiлькох подiй iз життя РЖсуса Христа, якi свiдчили про Його божественнiсть, а саме: його Рiздва, поклону мудрецiв, Хрещення, чуда в Канi Галилейськiй i чудесного помноження хлiба. Тому й сьогоднiшню назву свята ВлБогоявленняВ», як стверджуi у книзi ВлПiзнай свiй обрядВ» о. Юлiан Катрiй, треба розумiти у множинi, бо вона означаi празник святих Богоявлiнь.

Одна з складових змiсту свята i iвангельське сказання про поклонiння дитинi РЖсусу королiв (в iншiй традицii - волхвiв) - Каспара, Мельхiору i Валтасара, що прийшли з дарунками у Вифлеем. У пам'ять про явище Христа язичникам i поклонiннi трьох царiв, у храмах вiдбуваються св. Меси. За iвангельською традицiiю, приношення волхвiв, трактуються як приношення Христу- Пану - золото, Христу- Богу - ладан, Христу- людинi - мирро. Свято Богоявлення, ще в народi називають Водохрещенням, за Григорiанським календарем вiдзначають 6 сiчня (19 сiчня - за Юлiанським ). Йдеться про хрещення РЖсуса Христа в рiцi Йордан, пiд час якого Христос об'являi себе як Месiю i Спасителя. Про це свiдчить при Хрещеннi, як каже РДвангелii, сам Отець Небесний голосом iз неба: ВлТи iси Син мiй любий, у тобi - моi уподобанняВ» (Мр. 1, 11); свiдчить Святий Дух, що у виглядi голуба сходить на Нього; свiдчить також РЖван Хреститель, вказуючи на Нього: ВлОсь Агнець Божий, який грiхи свiту забираiВ» (Йо. 1, 29).

17 сiчня день св. Антонiя - заступника тварин. В Францii в цей день священики благословляють домашню худобу, що хазяiни приводять до церкви.

2 лютого свято Стрiтення Господнього. На 40-ий день пiсля народження РЖсуса Христа Марiя та Йосиф виконали закон, про який йдеться у Старому Завiтi i який постановляв, що на 40-ий день пiсля народження хлопчика, а на 80-ий - пiсля народження дiвчинки кожна мати мала принести до дверей святинi однорiчне ягня на цiлопальну жертву, як знак визнання над собою найвищоi Божоi влади i подяки, а голуба тАУ як жертву за грiхи. Пiсля цього жiнка вважалась очищеною. Цей же закон приписував, що первородного сина треба було принести до святинi та пожертвувати Богу.

Ця подiя описуiться у РДвангелii. Як сказано, у той час збулась передбачена Богом зустрiч Христа з праведним Симеоном. Ось як описуi нам той день св. iвангелист Лука: ВлЙому (Симеоновi) було вiдкрито Святим Духом, що не бачитиме смертi перш, нiж побачить Христа Господа. Вiн прийшов Духом у храм. РЖ як батьки вносили дитя РЖсуса, щоб учинити над ним за законним звичаiм, вiн узяв його на руки, благословив Бога й мовив: "Нинi, Владико, можеш вiдпустити слугу Твого за Твоiм словом у мирi, бо моi очi бачили Твоi спасiння, що Ти приготував перед усiма народами; свiтло на просвiту поганам, i славу твого люду тАУ РЖзраiляВ» (Лк. 2, 26-32).

На празник Стрiтення, за традицiiю, вiрнi посвячують в церквi свiчки, якi несуть до своiх домiв як символ свiтла i очищення.

Празник Стрiтення Господнього входить до дванадцяти найбiльших церковних свят. Урочисто його почали вiдзначати з кiнця V ст., хоча згадки про його святкування у РДрусалимi датованi уже другою половиною IV ст.

Першу згадку про святкування празника подаi паломниця С. Етерiя у своiму щоденнику, де називаi його Вл40 днем пiсля БогоявленняВ». Його святкування описуi так: ВлСороковий день пiсля Богоявлення святкуiться дiйсно з найбiльшою урочистiстю. Цього дня йде процесiя до храму Воскресення, де всi збираються на Лiтургiю. Правиться за приписаним порядком з найбiльшою урочистiстю, наче на Пасху. Усi священики проповiдують i також iпископ. Усi вони пояснюють текст РДвангелiя, де говориться, що 40 дня Йосиф i Марiя принесли Господа до храму" (Гл. 26).З РДрусалима празник поширився на увесь Схiд, але лише в VI ст. за iмператора Юстинiана (527-565) вiн набираi особливого значення. РЖмператор наказав святкувати Стрiтення Господнi як великий празник i вiдзначати його на територii всiii iмперii.

3 лютого в день св. Блаза - патрона виноградарiв i землепашцев знову святили свiчi, але менших розмiрiв. 5 лютого день св. Агати вiдзначався церковним богослужiнням.

Початок Великого сорокаденного Посту, духовна пiдготовка до Великодня, завжди приходиться на Попiльну середу. Цей день одержав назву Попiльна середа через стародавнiй обряд посипання голови попелом на знак покаяння. Попiл одержують, спалюючи пальмовi галузки, що залишилися з торiшнього свята Входу Господнього в РДрусалим. Потiм його освячують, i священик посипаi ним у формi хреста голови парафiян, вимовляючи слова ВлЗ пороху вийшов i в порох повернешсяВ» . Увесь змiст i цiль Великого Посту чiтко висловлюi молитва св. РДфрема Сирiйського, яку повторюють у Схiднiй Церквi на кожному великопосному богослуженнi: ВлГосподи i Владико життя мого, вiджени вiд мене дух лiнивства, недбалостi, властолюбства та пустослiвтАЩя. Даруй менi, недостойному рабовi Твоiму, дух чистоти, покори, терпеливостi та любовi. О, Господи Царю, дозволь менi бачити моi провини та не осуджувати брата мого, бо Ти i благословенний на вiки вiчнi. АмiньВ».

У перiод Посту вiдзначаiться свято Благовiщення Пресвятоi Богородицi (25 березня), один з найбiльших празникiв у лiтургiйному роцi. Це третi за значенням народно-релiгiйне свято пiсля Великодня i Рiздва Христового.

В основi свята - повiдомлення архангела Гавриiла Дiвi Марii Влблагоi вiстiВ» (звiдси i Благовiщення) про народження у неi божественного немовляти, Спасителя роду людського.

Останнiй тиждень Великого Посту - Страсний тиждень. Протягом Страсного тижня вiрнi дотримуються найстрогiшого посту i придiляють вiдвiданню храмiв i молитвi ще бiльше часу, нiж у всi днi Великого посту. Це час безпосередньоi пiдготовки до головного церковного свята тАУ свiтлого Христового Воскресiння (Великодня). У цей час вiдбуваються богослужiння в пам'ять страждань i смертi Христа, тема яких - земне життя РЖсуса Христа, починаючи вiд входу його в РДрусалим. Щодня Страсного тижня шануiться як "Великий".

Перший з них - свято "Пальмовоi (вербноi) недiлi", що передуi Великодню. У цей день прийнято святити в церквi гiлки пальми, оливи, лавра, самшиту, верби. Великi гiлки прикрашають насолодами, фруктами, стрiчками i пiдносять дiтям. Освяченi гiлки прикрiплюють до узголiв'я постелi, у розп'ять, вогнищ камiнiв, у стiйлах.

Особливо важливими вважаються останнi днi перед Великоднем тАУ Великi четвер, п`ятниця i субота. У кожний з них у церквах читаються уривки з РДвангелiя, що розповiдають про страждання Христа, здiйснюються особливi обряди i молитви. З Великого четверга до полудня суботи мовчать церковнi органи i дзвони. Це перiод Великоднього Тридення (Triduum Paschalis) - четвер, п'ятниця i субота.Великий четвер вiруючi згадують встановлення на Тайнiй вечерi таiнства причащання Тiла i Кровi Христових тАУ РДвхаристii (вiд грецького "подяка"). Велика п`ятниця тАУ найскорботнiший день церковного року, тому що саме у п`ятницю РЖсус був розiптАЩятий i помер на Хрестi, спокутуючи людськi грiхи. В цей день у храмах встановлюють для вшанування Плащаницю. У Велику суботу, згiдно з ученням Церкви, тiло Христа тАЮперебувало в гробiтАЭ. Пiсля уранiшнього богослужiння в суботу вiруючi освячують паски i яйця та iншу великодню поживу. А увечерi збираються в храмах на урочисте богослужiння, щоб зустрiти Воскресiння Христове. Пiсля заходу сонця служиться перша великодня Лiтургiя (Меса) Великодня - запалюються великоднi свiчi.

Святi Отцi Церкви особливо пiдкреслюють значення i велич цього свята. ВлПасха в нас - це празникiв празник i торжество торжеств, яке настiльки перевищуi всi iншi торжества, не тiльки людськi, але й Христовi, що в його честь вiдбуваються, наскiльки сонце перевищуi звiздиВ», - йдеться у пасхальному словi святого Григорiя Богослова. ВлДе твоi, смерте, жало? Де твоя, аде, перемога? Воскрес Христос i ти провалився. Воскрес Христос i впали демони. Воскрес Христос i радiють ангели. Воскрес Христос i життя пануi. Воскрес Христос i нема нi одного мерця в гробi, бо Христос воскрес iз мертвих i став первiстком померлихВ», - так говорить про Воскресiння Господнi у проповiдi на Пасху святий Йоан Золотоустий. Слово ВлпасхаВ» походить з iврейського ВлпесахВ», що означаi ВлперехiдВ». Йдеться про перехiд Господнього ангела, який одноi ночi вбив усiх iгипетських первiсткiв, коли фараон не хотiв вiдпустити iзраiльський народ, а перейшов повз (по-iврейськи - ВлпесахВ») доми iзраiльтян, одвiрки домiв яких були помазанi кров'ю однорiчного ягняти. Слово ВлпасхаВ» у iвреiв означало також ягня, якого заколювали на Пасху, а потiм i сам день свята на згадку про визволення з РДгипту одержав назву Пасха. Для апостолiв i перших християн, як пише у книзi ВлПiзнай свiй обрядВ» о. Юлiан Катрiй, Пасха стала символом iншого переходу - подвiйного переходу РЖсуса Христа: вiд життя до смертi i вiд смертi до життя. Перший перехiд дав основу для хресноi, а другий - для воскресноi i радiсноi Пасхи. Апостоли й першi християни святкували свою християнську Пасху в один день з iвреями. Але ця не була радiсною, а днем смутку i посту, оскiльки цей день був для перших християн рiчницею Христових мук i смертi. Пасхальний агнець iвреiв став для християн прообразом РЖсуса Христа, Який, наче невинне ягня, принiс себе в жертву за грiхи цiлого свiту. Тому в богослуженнi його називають пасхальним агнцем або коротко - Пасхою. ВлБо Пасха наша - Христос, принесений у жертвуВ», - каже святий апостол Павло (1 Кор. 5, 7). У II ст. разом iз хресною Пасхою починаi також входити в практику i радiсна Пасха на честь Христового Воскресiння, яку святкували наступноi недiлi пiсля iврейськоi Пасхи.

Центром Великоднього Торжества i воскреслий Христос. Воскреснi торжества починаються обходом довкола церкви пiд супровiд дзвонiв. Цей обхiд i символом ходу жiнок-мироносиць вранцi у недiлю до Господнього гробу. Пiсля обходу, перед зачиненими дверима церкви, наче перед запечатаним Божим гробом, починаiться воскресна утреня. Тут перший раз чуiмо радiсне: ВлХристос воскрес iз мертвих.. Вл, - i при спiвi тiii ж пiснi священик хрестом вiдчиняi дверi церкви на знак, що Христова смерть вiдчинила нам дверi до неба. Великоднiй привiт ВлХристос воскрес!В» перший раз злетiв з уст ангела до жiнок-мироносиць при Господньому гробi. Святу Лiтургiю в день Пасхи служать дуже урочисто. У РДвангелii того дня сказано про Христову божественнiсть, бо якраз Христове Воскресiння i найкращим доказом Його божественностi. Коли i бiльше священикiв, то РДвангелii читають кiлькома мовами, зазвичай iврейською, грецькою i латинською мовами, бо тими мовами був напис на хрестi РЖсуса, а також i народною мовою. Читання РДвангелiя рiзними мовами означаi, що Христова наука голоситься всiма мовами та помiж усiма народами. Коли припиняють читати РДвангелii, чути звук дзвонiв, що i символом голошення Христового благовiстя всьому створiнню. Упродовж цiлого Свiтлого тижня дверi в iконостасi залишаються увесь час вiдчиненими на знак того, що Христос своiм Воскресiнням вiдчинив нам дверi Божого Царства. У день Пасхи на Лiтургii вiдбуваiться благословення артоса. Артос з грецькоi означаi ВлхлiбВ» - символ хлiба вiчного життя - Господа нашого РЖсуса Христа. Артос впродовж усього Свiтлого тижня стоiть на престолi або на тетраподi. У Свiтлу суботу пiсля спецiяльноi молитви його роздроблюють i роздають вiрним у Томину недiлю. Пiд час святкування Пасхи, а подекуди й упродовж цiлого Свiтлого цiлоденно дзвонятьу дзвони на знак перемоги РЖсуса Христа над смертю та пеклом. На Великдень також благословляють iжу, яку приносять зi собою вiрнi. Неодмiнним атрибутом великоднього кошика i Пасха.

ВаВлХристос воскрес iз мертвих, смертю смерть подолав, i тим, що в гробах, життя дарувавВ», - голосить тропар Пасхи, закликаючи усiх радiти та славити Христа.

ВаСеред великоднiх розваг найбiльш популярнi iгри з фарбованими яйцями: iх кидають друг у друга, катають по похилiй площинi, розбивають, розкидаючи шкарлупу i т.д. Фарбованими яйцями обмiнюються рiднi i знайомi, хрещенi дарують iхнiм дитятам-хрещеникам, дiвчини - коханим, в обмiн на пальмовi гiлки. Протягом усього Великоднього тижня вiдвiдуються богослужiння в церквах, продовжуються вуличнi представлення на релiгiйнi теми.

Перше церковне свято травня тАУ "Знаходження св. Хреста" (3 травня), встановлений у пам'ять перебування "справжнього хреста". Було прийнято освячувати в церквi саморобнi хрестики i нести iх на полючи. В РЖспанii розiгрувалося дiйство пошукiв хреста iмператрицею Оленою (у супроводi звитi, ряженой византийцами, ангелами, iвреями й iн.) i установка його в костьолi. 15 травня - день пам'ятi св. Исидора-землепашца - заступника м. Мадрида. У каплицi з джерелом, де по переказi жив св. Исидор, збираються прочани, свято перетворюiться в народне гуляння.

Пiднесення Пресвятого Хреста - перехiдний свято. Дата його пересуваiться в межах

Вместе с этим смотрят:

"Одесский миф" как миф: (Ранние годы "одесского мифа")

50 вопросов и 50 ответов из христианско-психотерапевтической практики. Зло в мире и зло в человеке

РЖудаiзм як нацiональна релiгiя iвреiв

Аналiз рацiонального обгрунтування буття Бога

Анализ взаимоотношений друзов с представителями других конфессий на Ближнем Востоке