Католицизм: iсторiя та сучаснiсть

Мiнiстерство освiти i науки Украiни

Чернiвецький нацiональний унiверситет iм. Ю.Федьковича

Економiчний факультет

Реферат на тему:

тАЬКатолицизм.

РЖсторiя та сучаснiстьтАЭ

Виконала:

Студентка 304 групи

Кафедра тАЬОблiку i аудитутАЭ

Кричун М.РЖ.

Викладач: Стеблина П. Ю.

Чернiвцi 2009

Змiст

Вступ

1. Характернi риси католицизму

2. Форми католицизму

3. Причини виникнення УГКЦ. Берестейська церковна унiя

4. Сучасний католицизм

Висновок

Список використаноi лiтератури

Християнство i найбiльш значною свiтовою релiгiiю нашого часу, в якiй розрiзняють два головнi напрямки: католицизм та православтАЩя, а також численнi бiльш дрiбнi рiзновиди. Головним обтАЩiктом шанування християн i РЖсус Христос, якого бiльшiсть християнських релiгiй вважаi водночас i Богом, i людиною, дехто - тiльки Богом або тiльки божественним посланцем.

Християнство виникло у другiй половинi РЖ ст. в одному iз схiдних районiв Римськоi iмперii - Палестинi. Головною соцiальною причиною виникнення християнства було безсилля пригноблених у боротьбi з гнобителями.

Християнство виникло як вiдгалуження iудаiзму, у якого воно спадкувало, насамперед, визнання Старого завiту - найдавнiшоi частини Бiблii. Античне християнство у своiму розвитку пройшло три головнi перiоди: первiсне християнство (вiд середини РЖ ст. досередини РЖРЖ ст.), раннi християнство (вiд середини РЖРЖ ст. до початку РЖV ст.) та пiзнi християнство (вiд початку РЖV ст. до кiнця V ст.).

Етап античного християнства змiнився етапом феодального християнства (VI - XV ст.), коли вiдбувся розкол церкви на православтАЩя та католицизм. Розмежування мiж православ'ям i католицизмом у християнствi почало виявлятися пiсля подiлу Римськоi iмперii на Захiдну i Схiдну (395 р). Основною причиною цього стало суперництво мiж константинопольським i римським патрiархом, що називав себе папою, за верховенство в християнському свiтi. В мiру посилення економiчноi могутностi римських пап у Захiднiй РДвропi зростали i iхнi претензii на роль глави Всесвiтньоi Церкви, що iншою Церквою, природньо, було визнано незаконним.

Формальний подiл християнськоi Церкви на захiдну (римсько-католицьку) i схiдну (греко-православну) вiдбувся в 1054 р., коли посланець папи римського у Вiзантii кардинал Гумберт пiсля безрезультатних переговорiв iз патрiархом залишив у храмi Св. Софii в Константинополi лист, що вiдлучаi вiд церкви патрiарха i його послiдовникiв. Патрiарх у свою чергу наклав заборону на кардинала Гумберта.

Остаточно подiл Церков завершився пiсля захоплення в 1204 р. Константинополя хрестоносцями. Справа в тому, що в XI - ХРЖРЖ ст. католицька церква практично очолила торгово-колонiзацiйний рух iвропейцiв на Схiд пiд приводом, нiбито, звiльнення РДрусалима i його святинь вiд арабiв-мусульман. Проте Четвертий Хрестовий похiд вiдправлявся вже не в Малу Азiю, а в Константинополь. Хрестоносцi взяли мiсто, розграбували його, опоганили святинi православних храмiв i утворили в Константинополi Латинську iмперiю, що проiснувала бiльш 50 рокiв. З тих пiр православна i католицька Церкви продовжували жити i розвиватися окремо одна вiд одноi.

Католицизм i одним iз напрямiв у християнствi, який виник внаслiдок першого великого розколу в християнствi в 1054 р. Католицизм поширений переважно в Захiднiй (Францiя, Бельгiя, РЖталiя, Португалiя) та Схiднiй (Польща, Чехiя, Словаччина, Угорщина, Литва, частково Латвiя i захiднi областi Украiни) РДвропi, у переважнiй бiльшостi краiн Пiвденноi Америки; його сповiдуi майже половина вiруючих Пiвнiчноi Америки. В Азii, Африцi також i католики, але вплив католицизму тут незначний.

Католицизм маi багато спiльного з православ'ям i водночас вiдрiзняiться вiд iнших напрямiв у християнствi системою вiровчення, культу, своiрiдними засобами пристосування до стрiмкоi змiни соцiальноi дiяльностi i новоi релiгiйноi свiдомостi. Католицизм доповнив "Символ вiри" новими догматами. Католицизму притаманнi догмати християнства, але вiн маi й специфiчнi риси, особливостi, котрих не знаi православна церква. Що це за особливостi?

Основним догматом католицькоi церкви, що вiдрiзняi ii вiд iнших течiй у християнствi, i догмат про непогрiшимiсть папи Римського. Вiн полягаi у тому, що папа Римський, який виступаi з амвона з тих чи iнших питань вiри i моралi, i непогрiшимим. Прийняття цього догмата папство домагалося протягом сторiч, але добилося тiльки в 1870 р., коли його було прийнято католицьким Вселенським Собором у Ватиканi.

Ведучи боротьбу за духовну та свiтську владу, папи йшли на численнi союзи з королями, користувалися опiкою могутнiх феодалiв, невпинно примножували своi багатства i посилювали полiтичний вплив.

Наступний догмат католицизму - це догмат про "чистилище", прийнятий у 1439 р. на Флорентiйському соборi. Вчення про "чистилище" полягаi в тому, що душа людини пiсля смертi потрапляi в "чистилище" - мiсце мiж пеклом i раiм, маi змогу очиститися вiд грiхiв i в подальшому переходити в пекло чи рай. Очищення душ здiйснюiться шляхом рiзноманiтних випробувань. Рiднi та близькi покiйного за допомогою молитов i внескiв на користь церкви можуть полегшити випробування душi, що перебуваi в "чистилищi". Доля душi визначалася, таким чином, не тiльки поведiнкою людини в земному життi, а й матерiальними можливостями близьких покiйного. Дуже важливим положенням католицизму i теза про особливу роль духiвництва, що людина не може заслужити Божоi милостi самостiйно, без допомоги духiвництва, яке маi значнi переваги перед мирянами i повинно мати надзвичайнi права i привiлеi. Зокрема, католицьке вiровчення забороняi вiруючим читати Бiблiю, оскiльки це i виключним правом духiвництва. Католицизм вважаi канонiчною лише Бiблiю, яка написана латинською мовою, якою не володii переважна частина вiруючих.

Католицька догматика встановлюi необхiднiсть систематичноi сповiдi вiруючих перед духiвництвом. Кожен католик повинен мати свого духiвника i регулярно звiтувати йому про своi думки i вчинки; без систематичноi сповiдi спасiння неможливе. Завдяки цiй вимозi католицьке духiвництво проникаi в особисте життя вiруючих, кожний крок яких перебуваi пiд контролем ксьондза або монаха. Систематична сповiдь, таким чином, дозволяi католицькiй церквi мати значний вплив на суспiльство, особливо на жiнок.

Серед релiгiйних положень католицькоi церкви i й таке: немовби Христос, Богоматiр i святi мають таку велику кiлькiсть заслуг, що iх вистачить для забезпечення потойбiчного блаженства всьому iснуючому i майбутньому людству. Весь цей запас "добрих" справ Бог надав у розпорядження католицькоi церкви; вона за своiм розсудом може видiлити певну частину цих "добрих" справ вiруючим для спокутування грiхiв i особистого спасiння, але за це вiруючi повиннi платити церквi. Продажем Божественноi благодатi "вiдав" спецiальний трибунал при папi. Там за грошi можна було отримати iндульгенцiю - папську грамоту, котра давала вiруючим вiдпущення грiхiв або визначала час, протягом якого можна було грiшити.

Багато своiрiдного i i в католицькому культi. Широко використовуються засоби емоцiйного впливу на почуття вiруючих. Пишнiсть i урочистiсть притаманнi католицькому культу, богослужiння супроводжуiться органною музикою, сольними та хоровими спiвами. Богослужiння в католицькому культi ведеться латинською мовою, незрозумiлою бiльшостi вiруючих. Надзвичайно велику роль у католицтвi вiдiграi культ Богородицi, або Мадонни. Християнство запозичило цей культ у бiльш древнiх релiгiй, де Богородиця шанувалась як Богиня-мати, Богиня родючостi. В християнськiй релiгii Богородиця була перетворена в мiфiчну дiву Марiю, що народила вiд "святого Духа" дитину - РЖсуса, сина Божого. В католицтвi шанування Богородицi пiднесено до догмата, а ii культ до певноi мiри навiть вiдсунув на другий план культ Бога-отця i самого Христа. Культ Мадонни допомагаi католицтву впливати на мiльйони вiруючих жiнок. Католицька церква навiюi жiнкам, що в дiвi Марii вони мають свою заступницю перед Богом, що Мадонна може допомогти iм у всiх життiвих труднощах.

Значного поширення в католицизмi, поряд iз вшануванням Богородицi, набуваi культ святих, поклонiння релiквiям та мощам. За час iснування католицькоi церкви було проголошено близько 20 тис. "святих" i майже 200 тис. "блаженних". Папа Пiй XI оголосив за 17 рокiв свого понтифiкату 34 "святих" i 496 "блаженних", а Пiй XII проголошував кожного року в середньому по 5 "святих" i 40 "блаженних".

На вiдмiну вiд iнших напрямiв у християнствi, католицизм маi мiжнародний центр управлiння - Ватикан i главу католицькоi церкви - папу Римського, що обираiться довiчно. Ще в 756 р. на невеликiй територii сучасноi РЖталii виникла церковна держава - папська область. Вона проiснувала до 1870 р., коли в процесi об'iднання РЖталii ii було включено до РЖталiйськоi держави. Пiсля першоi свiтовоi вiйни папство вступило в союз з iснуючим в РЖталii режимом. Пiй XI (1922 - 1939) у 1929 р. уклав з урядом Муссолiнi Латеранськi угоди, згiдно з якими вiдроджувалася папська держава - Ватикан.

Ватикан - самостiйна держава на територii РЖталii, розташована на Ватиканському горбi, де знаходиться собор святого Павла, два папських палаци, резиденцiя папи, i замок "святого ангела" (церковна тюрма). Глава держави Ватикан обираiться з кардиналiв - вищих представникiв духiвництва - на колегii (конклавi) кардиналiв. Папа вiдмовляiться вiд свого iменi i приймаi нове. Збори кардиналiв вiдбуваються в надзвичайних випадках, в основному для виборiв нового папи.

РЖiрархiя католицькоi церкви спираiться на сувору централiзацiю i безумовну пiдлеглiсть нижчих церковних органiв вищим. Очолюiться католицька iiрархiя "Священною колегiiю кардиналiв". Кардинал - це вища духовна особа пiсля папи. Кардиналiв призначаi папа. Постiйною установою Ватикану i державний секретарiат. Вiн вiдаi дипломатичними вiдносинами з краiнами, з якими Ватикан маi стосунки.

Ордени ченцiв мають особливi статути. Створенi для посилення впливу католицькоi церкви, вони мають суворо централiзовану структуру. Ордени очолюють "генерали", "генеральнi магiстри", котрим пiдпорядковуються "провiнцiали" (провiнцiальнi прiори), "магiстри", а останнiм - абати i конвентуальнi прiори. Над цими особами - генеральний капiтул, тобто зiбрання керiвникiв рiзних рангiв, що збираiться раз на кiлька рокiв. Ордени пiдпорядковуються безпосередньо папi Римському. Одним з перших католицьких орденiв i орден бенедиктинцiв, заснований в РЖталii в VI ст. Бенедиктом Нурiйським. Особливим впливом орден користувався в Х-ХРЖ ст. Сьогоднi бенедиктинцi iснують у рядi краiн РДвропи i Америки, мають своi школи й унiверситети, перiодичнi видання. В XI-XIII ст. з'являiться багато чернецьких орденiв.

Серед чернецьких орденiв важливе мiсце належить так званим жебрацьким орденам: францисканському, заснованому у XVIII ст. святим Франциском; Домiнiканському. Ордени кармелiтiв, Августинiв повиннi вiдмовитися вiд особистого майна i жити на подаяння. Заснований Франциском Асизьким орден францисканцiв отримав ряд привiлеiв вiд папи - право проповiдi i звершення таiнств, вiльного викладення в унiверситетах. Орден домiнiканцiв, або "братiв проповiдникiв", заснований у 1215 р. Домiнiком, був покликаний розгорнути боротьбу проти середньовiчноi iресi, насамперед проти альбiгойцiв - учасникiв iретичного руху XII-XIII ст. у Францii, спрямованого проти панiвного становища католицькоi церкви в економiчному й духовному життi середньовiчного мiста.

У 1534 р. виник орден iзуiтiв (товариство РЖсуса), заснований РЖгнатiiм Лойолою (1491-1556) для боротьби з Реформацiiю, який i однiiю з войовничих органiзацiй католицькоi церкви. Орден здiйснював непримиренну боротьбу проти iресей, переслiдував учених, боровся з вiльнодумством, складав iндекс заборонених книг, активно сприяв закрiпленню необмеженоi папськоi влади.

Протестантизм - найбiльш гнучка й витончена форма християнства. Особливостi iдеологii та орiiнтацii сучасного протестантизму зумовленi iсторiiю його виникнення i подальшого розвитку.

Християнство нiколи не було однорiдним, у ньому постiйно виникали ворожi одна однiй церкви, групи. Вiдбувалося це тому, що християнськi iдеi неоднаково проникали в рiзнi соцiальнi верстви, виступаючи як iдеологiчне оформлення iх класових та полiтичних позицiй. Починаючи з XVI ст. дрiбнi прояви опозицiй церквi злилися в могутнiй потiк, який охопив РДвропу, що зумовило появу нового напряму християнства - протестантизму.

Це було у XVI ст. - епоху Реформацii, епоху, коли на арену боротьби виходив новий клас буржуазii, для якого рамки феодального ладу стали надто тiсними. В той час римсько-католицька церква була великим центром феодальноi системи, догмати якоi вiдiгравали роль священного запинала феодалiзму, феодальних виробничих вiдносин. Католицька церква була i найзаможнiшим землевласником, iй належало не менше трьох частин усiх земельних володiнь в католицьких краiнах. Буржуазiя, пiднiмаючись на боротьбу проти феодалiзму, неминуче повинна була виступити й проти католицькоi церкви. Перший акт буржуазноi революцii було розiграно у формi релiгiйноi вiйни, оскiльки почуття i свiдомiсть мас були в цiлому вигодованi духовною iжею, яку iм пропонувала церква. РЖ тому iсторичний рух, змiстом якого був перехiд вiд феодалiзму до капiталiзму, повинен був набути релiгiйного забарвлення. Саме в цей перiод розвинулась тАЮпротестанська iресь" на противагу феодальному католицизму.

Виступаючi проти церкви як невiд`iмного iнституту феодалiзму, iдеологи протестантизму заперечували богослужбову практику католицькоi церкви, тi догматичнi положення, на яких вона грунтувалась. Своi ж реформи протестанти обгрунтували тАЮдiйсним прочитанням священного писання" (Бiблii), яке вони оголосили iдиним авторитетом у питаннях вiри.

Людина для протестантизму уже не i ланкою в ланцюзi надособистоi спiльностi, як це було в середньовiчному християнствi. РЖндивiдуалiзацiя, характерна для буржуазноi епохи, висуваi на порядок денний таку перебудову релiгiйних уявлень, в якiй людина зi своiю iндивiдуальною своiрiднiстю змогла б включитись у ситуацiю релiгiйного переживання. Наприклад, якщо православ`я i католицизм регламентують систему постiв, то протестантизм пропонуi кожному вирiшувати це питання, виходячи з власних смакiв, пристрастей, звичок.

Зазнала змiн у протестантизмi i сама iдея Бога. З погляду протестантськоi iдеологii Бог iснуi тому, що вiн потрiбен людинi, котра в нього вiрить. тАЮУ що вiриш, те й маiштАЭ - ось формула протестантiв. У рiзних краiнах Захiдноi РДвропи протестантизм набуваi особливих, специфiчних форм. Найбiльш значними напрямами у протестантизмi, що виникли в XVI ст., були лютеранство i кальвiнiзм.

Лютеранство. Одним з перших крокiв реформаторського руху був виступ у 1517 р. нiмецького ченця Мартiна Лютера (1483-1546) проти влади римських пап i торгiвлi iндульгенцiями. Одним з центральних догматiв протестантизму стало вчення Лютера про спасiння душi. Лютер твердив, що людина може врятувати душу тiльки завдяки особистiй вiрi, яка безпосередньо даруiться iй Богом. Таким чином, вiн виступав проти претензii католицького духовенства щодо контролю вiри i совiстi на правах посередника мiж людьми i Богом. Було висунуто вимогу скасування вiдособленого стану священикiв, усунення чернецтва, римськоi курii, тобто всiii iiрархii, яка дорого коштуi. Було вiдкрито й авторитет папських декретiв та послань, рiвень соборiв. РДдиним авторитетом у питаннях вiри було визнано тАЮсвященне писаннятАЭ, право тлумачити яке надавалось кожному вiруючому.

Кальвiнiзм. На початку XVI ст. виник ще один рiзновид реформаторського руху - кальвiнiзм. Жан Кальвiн, який виступив проти католицизму, очолив реформаторський рух. Головнi iдеi свого вчення вiн виклав у працях тАЮПовчання в християнськiй вiрiтАЭ та тАЮЦерковнi настановитАЭ. Одним з головних догматiв кальвiнiзму i вчення про тАЮабсолютне приреченнятАЭ: ще до тАЮстворення свiту" Бог, начебто, визначив долю людей, одним - рай, iншим - пекло, i нiякi зусилля людей, нiякi тАЮдобрi справитАЭ не зможуть змiнити того вироку. Хоча накреслення Бога людям невiдомi, вони можуть здогадуватися про свою долю з того, як складаiться iхнi земне життя: професiйна дiяльнiсть кожного i тАЮБоже приреченнятАЭ i великi успiхи в нiй i ознакою обраностi для спасiння.

Кальвiнiзм, стоячи на позицiях консерватизму, у розвтАЩязаннi докорiнних соцiально-полiтичних проблем сучасностi, пiдкреслюi всемогутнiсть Бога i нiкчемнiсть людини. Вчення найрадикальнiше реформувало християнський культ i церковну органiзацiю. Майже всi зовнiшнi атрибути католицького культу - iкони, свiчки тощо - було скасовано, основне мiсце у богослужiннi посiли читання та коментування Бiблii, спiви псалмiв. Керiвна роль в общинах вiдводилася пресвiтерам - старшинам i проповiдникам, якi й спрямували релiгiйне життя общини.

Догматика. Бiблiя - основний засiб, за допомогою якого Бог нiбито домагаiться спасiння людей. Як вмiстилище божественноi свiдомостi, Бiблiя протиставляiться людському знанню. Головна увага вiдводиться Новому завiту, але практично - його тлумаченню тiiю чи iншою сектою. Це стосуiться i сучасного баптизму, який тлумачить РДвангелii у своiх власних iнтересах. Людина одержуi порятунок i виправдання вiд Бога не власними дiлами - твердять баптисти, а через вiру в жертву, принесену Христом на Голгофському хрестi. Але врятовуi тiльки Бог, бо без Божоi допомоги не може з`явитися вiра в серцях людей.

Баптизм приваблюi людей своiми моральними нормами, враховуi те, що для вiруючих релiгiя завжди виступала, як наука життя, як витлумачення iхнього життiвого досвiду. В моралi баптистiв можна видiлити питання про змiст життя, норми моральностi, правила поведiнки. Проповiдуiться iдея богоданностi моралi i аморальностi безбожникiв. Баптисти пiдтримують вiровчення про триiдиного бога, вiрять у спокусливу мiсiю Христа, його друге пришестя, в страшний суд. Баптисти вважають, що за всi iхнi грiхи перед Богом i людьми уже понiс кару Христос. А iм залишаiться лише вiрити в нього i таким чином тАЮочиститисятАЭ.

Кiлька разiв на тиждень, обов'язково в недiлю, баптисти збираються в молитовних будинках, де проголошуються колективнi молитви, лунають релiгiйнi гiмни, нерiдко в супроводi музичних iнструментiв. Раз на мiсяць, в першу недiлю, вiдбуваiться причащання всiх членiв общини (хлiбопереломлення), або вечеря любовi. Обряд хрещення вiдправляiться над дорослими пiсля вiдповiдноi релiгiйноi пiдготовки i символiзуi тАЮдуховне вiдродження" i прийняття до общини. Баптисти заперечують хрещення немовлят, вважаючи, що тi не мають вiри, у дорослого ж бо i вiра i свобода вибору. Вiн свiдомо обираi релiгiю. Не вважаються таiнствами хрещення i хлiбопереломлення.

Змiст життя баптисти вважають у врятуваннi i досягненнi блаженства в раю. Баптисти вiдзначають усi християнськi свята, пов`язанi з iменем Христа, а також одруження, похорони, днi народження членiв общини. Людина, що потрапила в баптистську общину, поступово втрачаi зв`язок iз зовнiшнiм свiтом. Все, що вiдбуваiться поза общиною, вважаiться грiховним. Життя баптиста чiтко регламентоване. Увесь вiльний час вiн присвячуi пропагандi Бiблii, баптистським зборам. Вiн вiддаi на користь общин значну частину свого заробiтку, йому не рекомендуiться одружуватися з людьми iншоi вiри, а тим бiльше - з невiруючими.

Адвентисти подiляються на кiлька угрупувань. Найчисленнiшими серед них i послiдовники тАЮпророчицiтАЭ Олени Уайт, якi визнають щонедiльне свято суботи. У наш час близько половини членiв усiх общин адвентистiв проживають в Украiнi, здебiльшого в Чернiвецькiй, Черкаськiй, Вiнницькiй областях.

П`ятидесятники вiрять у можливiсть сходження до них святого духа i безпосередньо спiлкування з Богом, з надiiю одержати вiд нього, так званi, дари святого духа: здiбностi щодо вивчення iнших мов, пророкування, зцiлення. Збори п`ятидесятникiв супроводжуються явищами масового релiгiйного екстазу, завдають шкоди здоров`ю. Общини п`ятидесятникiв нинi iснують в Украiнi, в Бiлорусii, Молдовi, Казахстанi, рiзних областях Росii.

РЖiговiсти визначають iдиного бога РЖiгову i готуються до армагеддону - кiнця свiту. Це одна з крайнiх форм секстанства. В 1931 р. секта зареiструвалася пiд назвою тАЮТовариство свiдкiв РЖiговитАЭ. тАЮСвiдки РЖiговитАЭ дiють, головним чином, на Украiнi, в Молдовi, на Пiвнiчному Кавказi та в США.

Украiнська греко-католицька (унiатська) церква виникла внаслiдок укладення Берестейськоi церковноi унii, яка була пiдписана окремими православними iiрархами Украiни та Бiлорусii з Ватиканом у 1596 р. Згiдно з умовами унii православна церква Украiни та Бiлорусii мали прийняти католицькi догмати, фiлософську доктрину, визнати главенство папи Римського, проте зберегти православну обрядовiсть i мову богослужiння. Католицька церква завжди намагалася стати iдиною християнською церквою, яка об'iднувала б на основi католицького вiровчення i керiвництва папи Римського усiх християн. Для цього використовувалися рiзнi засоби: хрестовi походи, полiтика, криза церков, укладання унiй (союзiв) з iншими християнськими церквами з метою iх об'iднання з Ватиканом. Нинi iснуi незначна кiлькiсть церков, якi називаються унiатськими. Серед них - вiрмено-католицька церква (вiдкололася вiд вiрмено-григорiанськоi), сiро-католицька (вiдкололася вiд якобiтськоi), халдо-католицька (вiдкололася вiд несторiанськоi), маронiтська (колишнi манофелiти), греко-католицька (вiдкололася вiд православноi). Це вiдносно самостiйнi католицькi церкви, якi iснують пiд егiдою Ватикану, однак зберегли своi традицiйнi обряди та свята.

Украiнська греко-католицька церква (УГКЦ) виникла на основi унiйноi iдеi католицизму i православ'я. Унiйна iдея виникаi на початку розколу iдиноi Вселенськоi християнськоi церкви. Унiйнi iмпульси знаходили сприятливий грунт на православнiм Сходi. Проте не завжди унiйна iдея побуджувалася християнськими мотивами "щоб були всi одно", оскiльки "один Бог, одна вiра, одне хрещення". Вона затьмарювалась якщо не полiтичними намiрами, то меркантильними розрахунками чи амбiцiйними стремлiннями. Неодноразово спроби створити церковну унiю православних католикiв зазнавали краху, оскiльки супроводжувалися грубим насильством, викликали незадоволення украiнського громадянства.

У 1204 р. Папа РЖннокентiй III через своiх послiв запропонував Галицько-Волинському князевi Роману Мстиславичу прийняти католицтво, обiцяючи за допомогою "меча святого Петра" затвердити князя королем усiii Русi. Князь Роман вiдхилив цю пропозицiю. Передчасна його смерть у 1205 р. вiдкрила спробу запровадження унii, однак iншим шляхом. У Никонiвському лiтописi зазначено: "Того ж лiта угорський король посадив сина свого в Галичi, и церкви претвори в латынскую службу". Угорський король Андрiй II, випрошуючи у 1214 р. у Папи РЖннокентiя III королiвську корону Галичини для свого п'ятирiчного сина Коломана, запевняв папу, що цього домагаються вельможi й народ пiдлеглоi йому краiни, "бажаючи перебувати в iднаннi й послуху Римськiй церквi, з тим тiльки, щоб iм дозволено було зберегти свiй (грецький) обряд". У 1219 р. до Галичини пiдiйшов князь Мстислав Удалий, до якого приiдналося мiсцеве населення" Повтiкало багато бояр-угрофiлiв i владика Артемiй; таким чином унiя втратила своiх прихильникiв".

РЖнша спроба запровадити церковну унiю припадаi на роки правлiння князя Данила Романовича Галицького. У 1238 р. на Русь накотилася могутня хвиля татаро-монгольськоi навали. Це спонукало Папу РЖннокентiя IV (1243-1254 pp.) порушити питання про захист вiд навали до порядку денного Першого Лiонського собору, скликаного в 1245 р. Украiнський архiiпископ Петро Акерович на цьому соборi звернув увагу на ту небезпеку, яка загрожуi Заходу, просив допомоги для Украiни. Згодом папський легат почав переговори з князем Васильком з Волинi щодо органiзацii хрестового походу проти татаро-монгольськоi навали спiльно з iвропейськими державами на умовах пiдпорядкування мiсцевих iпархiй римськiй юрисдикцii. "Данило виявив бажання вiддати себе пiд покровительство св. Петра, щоб iти пiд благословенням римського престолу разом з захiдним християнством на монголiв". Внаслiдок цього звернення до князя Данила Галицького були направленi деякi папськi посольства з буллами. Папа вiдрядив до Данила домiнiканських монахiв "для порад про вiру" i для постiйного перебування при князевi; дозволив русинам "зберiгати непорушно служiння лiтургii на просфорах", "зберiгати всi обряди грецькоi вiри". У 1253 р. папа видав буллу до всiх християн Богемii, Моравii, Сербii i Померанii, закликаючи iх до хрестового походу проти татар, а в наступному роцi - буллу до архiiпископiв, iпископiв та iнших духовних осiб Естонii та Прусii, щоб вони оголошували хрестовий похiд на татар. Папа направив послiв до князя Данила з королiвською короною. Данило прийняв у Дорогочинi (на Захiдному Бузi) 1255 р. корону короля Галицько-Волинського i запевнення папського легата (посла) допомогти проти татар. "Була це дуже важна подiя для руськоi церкви i руського народу, бо Русь мала прийняти католицьку вiру, а з нею також i захiдну цивiлiзацiю. Але не сталося, як бажалося. Папа справдi закликав католицьких сусiдiв Русi до хрестового походу проти татар, але папськi заклики прогомонiли безуспiшно; нiхто не спiшив iти на допомогу Даниловi проти невiрних, коли вiн, уповаючи на допомогу Заходу, почав татар з Русi виганяти". Втративши надiю на допомогу Заходу, князь Данило вiдмовився вiд спiвпрацi з iпископом Альбертом, якого Римська курiя призначила главою духовенства у Пiвденно-Захiднiй Русi. Папа Олександр IV ще у 1257 р. надiслав Даниловi буллу з докорами, що вiн не виявляi нiякого послуху Святому Престолу, i погрожував церковним прокляттям. Однак Данило не звертав уваги на цi погрози. Вiн вiдверто говорив, що йому потрiбна дiйова допомога проти ворогiв, i лише за цiii умови обiцяв визнати владу Римського первосвященика, але тодi, коли буде скликаний собор, на якому буде встановлено iднання церков. Тому князь Данило розiрвав вiдносини з папою, вiдкинувши надiю на унiю.

Вселенський собор у Констанцi (1414-1418 pp.) вiдкрив нову спробу для здiйснення унiйноi справи, на якому була депутацiя православноi церкви украiнських iпископiв з Литовськоi держави на чолi з новообраним у 1415 р. проти волi Константинопольського патрiарха митрополитом Киiвським i Литовським Григорiiм Цимблаком. Там вiн виголосив промову, якою вiтав папу i висловлював бажання об'iднати пiд його проводом церкви та для цього скликати Вселенський собор. Однак переговори не увiнчалися успiхом.

Перше об'iднання православних з католиками вiдбулося на Флорентiйському соборi в 1439 р. Проте це було об'iднання церков з полiтичних мотивiв, тому воно не витримало випробовування часом, було нетривким. Лише турецька навала на Константинополь схилила iмператора та патрiарха до iднання з Римом. Константинопольський патрiарх визнав зверхнiсть Римського папи. Щодо оцiнки характеру, причин i наслiдкiв Флорентiйськоi унii заслуговуi на увагу висновок Михайла Грушевського. Вiн зазначав:"унiю прийняв i митрополит Киiвський РЖсидор, i майже всi грецькi владики, i цiсар вiзантiйський, що хотiв тим способом дiстати помiч папи та туркiв. Але нi в Грецii, нi в РЖсидорових iпархiях тоi унii не прийняли i самi РЖсидоровi прихильники мусили вiдступити вiд неi".

Одним з найбiльших негативiв у життi православноi церкви в Украiнi XVI ст. був свiтський патронат над нею. Королi мали право надавати свiтським особам так званi "духовнi столицi" i "хлiби духовнi", якi мали привiлеi i заслуги перед державою та королем, а не перед церквою. Тобто король забезпечував iiрархiчне i майнове становище свiтських вельмож у церквi, що мало важливе значення для життiдiяльностi митрополичоi кафедри, а також iпископств, архiмандритств, монастирiв. Цi люди в основному не мали "духовного покликання", не завжди розумiли та цiнували церковну службу, дбали лише про матерiальнi вигоди, якi давали iм високi церковнi посади.

У XVI ст. православна церква в Украiнi перебувала в кризовому становищi. Митрополичi й iпископськi кафедри дiстаються людям недосвiдченим, цiлком свiтським i часто аморальним. Беручи приклад з королiв, князiв, рiзнi польськi, литовськi, украiнськi магнати i шляхта зловживали правом патронату над церквою у своiх маiтках i в сферi своiх впливiв. Внаслiдок цього вiдбуваються деморалiзацiя i розлад на нижчих щаблях церковного життя. Вбачаючи згубнi наслiдки такого торгування "столицями духовними" i "хлiбами духовними", iнiцiатори i творцi унii, хоч i самi були королiвськими ставлениками, намагалися шляхом унii з Римом зрiвняти у правах православну церкву з римо-католицькою, щоб покласти край втручанню свiтських елементiв, зокрема польськоi, литовськоi й украiнськоi шляхти, в церковнi справи.

Згоду на унiю iпископи обТСрунтовували в грамотах та "артикулах", якi подавали королевi Сигiзмунду III, передусiм своiм незадоволенням кризовим станом украiнськоi церкви. На першому мiсцi в цих грамотах стоiть турбота, щоб в унii зберегти за собою iпископськi кафедри та сполученi з ними "добра i маiтностi", щоб митрополитовi i iпископам були наданi мiсця в сенатi та сеймi; щоб iх "урiвняти у своiх правах з католицькими бiскупами". Як видно з "Сокальських артикулiв" 1594 p., iпископи повнiстю пiдтримували право патронату i практику "подання хлiбiв духовних" королем i нехтували давнiм звичаiм соборностi украiнськоi православноi церкви.

Другою причиною, яка дезорганiзовувала церковне життя в Украiнi, вважаiться втручання в церковнi справи братств. Церковнi братства були свiтськими громадсько-релiгiйними об'iднаннями. Вони мали великi заслуги в розвитку освiти, культури, пробудження i органiзацii нацiонального релiгiйного життя в Украiнi. Братства активно протидiяли латинiзацii i полонiзацii украiнцiв. Надавши братствам, зокрема могутньому i добре органiзованому Львiвському Успенському братству, права ставропiгii, схiднi патрiархи - Антиохiйський РЖоаким в 1586 р. i Константинопольський РДремiя II в 1589 р. - доручили братствам нагляд за iпископами i духовенством. Таке втручання мирян у церковнi справи, намагання здiйснювати контроль над церковною владою, зокрема iпископами, як вважають нинiшнi греко-католицькi авторитети, не лише ображало i принижувало духовенство, а й спричиняло постiйнi конфлiкти з окремими iпископами, зокрема з Львiвським iпископом Гедеоном Балабаном.

Кризовий стан украiнськоi православноi церкви в XVI ст. схиляв деяких видатних представникiв православ'я серед украiнського магнатства i шляхти до думки, що вихiд iз цього стану можливий лише у "згодi церкви", яка приведе до оздоровлення всього церковного життя. Крiм того, вони вважали, що мiж православним Сходом i католицьким Заходом не такi вже й глибокi та непримиримi вiросповiднi розходження, а унiя церков полiпшила б долю украiнського народу, коли було б усунено вiросповiднi суперечностi, що викликають ворожнечу. Цю позицiю деякий час репрезентували князь К. Острозький та Ф. Скувин-Тишкевич. На думку князя К. Острозького, iдея унii сприймалася як "вiдновлення давньоi iдностi" захiдноi i схiдноi церкви, але не сепаратно, а на вселенському рiвнi - з участю схiдних патрiархiв, Московськоi патрiархii та iнших сусiднiх православних церков. З цiiю iдеiю князь К. Острозький готовий був виступити як iнiцiатор i звернувся до папи Римського. Проте цього не сталося, князь був обiйдений украiнськими iпископами - iнiцiаторами Берестейськоi унii, згодом вiн виступив проти сепаратноi унii украiнськоi церкви.

За майже тисячолiття свого iснування католицтвом накопичено значний досвiд пристосування своiх iнститутiв, iдеологii та форм дiяльностi до соцiально-економiчних, полiтичних та культурних умов суспiльства, що змiнюються. Католицтво успiшно "вписалося" в iндустрiальне i постiндустрiальне суспiльство. Пристосовування церкви до умов зрiлого капiталiзму було започатковано папою Львом XIII в енциклiцi "Про новi речi", що була, власне, першою соцiальною енциклiкою. В нiй сформульовано ставлення католицькоi церкви до нових реальностей, що склались в iндустрiальному суспiльствi наприкiнцi XIX - на початку XX сторiччя з засудженням класовоi боротьби, проголошенням приватноi власностi та ii недоторканостi; йшлося також про заступництво церкви щодо осiб найманоi працi тощо.

Новi соцiальнi реалii, що склалися в серединi XX ст., вiдбулися в дiяльностi папи РЖоанна XXIII. Папа виступив за заборону ядерноi зброi, в пiдтримку спiльних дiй на захист миру вiруючих i невiруючих. Поза увагою католицькоi церкви не лишаiться i сiм'я. Сучасне католицтво - впливова сила в свiтi. Вивчення його дiяльностi конче необхiдне для розумiння нашого сьогодення.

У сучаснiй церквi пануi надто великий консерватизм. Церковнi властi Риму, здаiться, бiльше схильнi до повернення у добрi старi часи, нiж до реального розумiння ситуацii сучасного свiту i людства. Ми не досягли ще синтезу мiж iстинною духовнiстю i реальною вiдповiдальнiстю перед свiтом, якому загрожуi катастрофа. Не будемо, однак, забувати про те, що церква - це цiлий свiт, що вона об'iднуi сотнi мiльйонiв вiруючих. Для багатьох з них релiгiйний iдеал продовжуi залишатися найвищою духовною культурною цiннiстю, i в ньому вони втiлюють своi земнi прагнення. На порозi третього тисячолiття серед католикiв постiйно зростаi прагнення до вироблення найширшоi платформи для об'iднання всiх людей доброi волi на основi загальнолюдських цiнностей для врятування i збагачення духовноi культури людства.

Католицька церква проводить велику пропагандистську дiяльнiсть. Вона видаi багато газет, журналiв, книг, величезну кiлькiсть перiодичноi лiтератури - майже 4700 рiзних назв загальним тиражем 2 млрд. примiрникiв. Випускаються та продаються для демонстрацii кiнофiльми на релiгiйнi сюжети. Крiм радiо Ватикану, працюють спецiалiзованi радiостанцii, якi розташованi в рiзних краiнах свiту. Все це розраховано на активну пропаганду релiгii, утримання пiд впливом католицькоi церкви широкого кола населення.

Католицька церква володii величезними фiнансовими коштами. У Ватиканi дii "Банк святого духу", що маi своi фiлii у багатьох краiнах свiту. Вiн контролюi 51% капiталу Римського банку, iнвестуi пiдприiмства Францii, Швейцарii, Португалii, РЖспанii, Аргентини, Бразилii та iнших краiн. Прибутки банку вiд капiталiв, вкладених у промисловiсть США, становлять 1 млрд. доларiв щорiчно. Основна сума капiталiв Ватикану зберiгаiться у таiмницi. Джерела доходiв рiзнi. Вони надходять за рахунок прибуткiв вiд вкладених капiталiв, пожертвувань, плати за обрядовi послуги, присвоiння рiзних звань, продажу релiгiйноi лiтератури i предметiв культу, квиткiв на екскурсii по Ватикану тощо. Близько 30 млн. доларiв надходить з iпархiй як щорiчний внесок на потреби Ватикану. Ватикан вважаiться великою фiнансовою державою, рiчний бюджет якого становить понад 200 млн. доларiв.

Католицька iдеологiя надзвичайно рухома. Це яскраво проявилося в рiшеннях другого Ватиканського собору, який переглянув чимало уявлень, що перестали вiдповiдати завданню збереження релiгii. На Соборi внаслiдок чотирирiчних суперечок прийнято 16 документiв, котрi розкривають суть сучасного католицького модернiзму. В РЗх числi необхiдно видiлити чотири "Конституцii": "Про лiтургiю", "Про церкву", "Про одкровення", "Тринадцяту схему", а також дев'ять декретiв: про екуменiзм, про пастирський обов'язок iпископiв, про схiднi католицькi церкви, про чернецтво та iн.

Отже, католицька церква i досить впливовою iнституцiiю сучасного свiту.

Отже, католицизм - один iз напрямкiв християнства, яке в ХРЖ ст. роздiлилось на захiдну, римського обряду (пiзнiше названу

Вместе с этим смотрят:

"Одесский миф" как миф: (Ранние годы "одесского мифа")

50 вопросов и 50 ответов из христианско-психотерапевтической практики. Зло в мире и зло в человеке

РЖудаiзм як нацiональна релiгiя iвреiв

Аналiз рацiонального обгрунтування буття Бога

Анализ взаимоотношений друзов с представителями других конфессий на Ближнем Востоке