Семiотика багатоквартирного житла

Реферат на тему :

"Семiотика багатоквартирного житла"

Змiст

1. Еволюцiя багатоквартирного житла

2. Семiотика. Знак в архiтектурi

3. Аналiз синтаксису фасаду житлового будинку

Пiдсумок

Список лiтератури

1. Еволюцiя багатоквартирного житла

РЖсторiя багатоквартирного житла налiчуi бiльше двох тисяч рокiв. Першi багатоквартирнi будинки (МКД), в звичному для нас розумiннi, появилися за часiв Римськоi iмперii, коли сенат прийняв закон, що дозволяли вiльним громадянам Риму володiти окремими житловими примiщеннями в мiських "багатосiмейних" будинках-iнсулах. Тодi i з'явився термiн,що вживаiться сьогоднi в багатьох краiнах "кондомiнiум" тобто спiвволодiння. У Середнi вiки будинки з багатьма примiщеннями - окремо для кожноi родини, якими сумiсно володiли власники цих примiщень, - будувалися в огороджених стiнами мiстах-фортецях, що служили притулком вiд нападiв супротивникiв пiдчас мiжусобних вiйн. Пiсля Середньовiччя аж до початку ХХ ст. iдея спiльноi власностi на МКД не виникала, хоча саме за рахунок швидкого та численного будiвництва такi будинки розросталися в мiста в епоху iндустрiалiзацii - дома, як правило, повнiстю належали багатим власникам i були прибутковими.

Тiльки в першiй половинi ХХ ст. в Захiднiй РДвропi (Нiмеччина, Австрiя, Францiя) квартири в окремих будинках почали передаватися у власнiсть громадян. Колишнi власники розпродавали своi будiвлi, квартиру за квартирою, орендарям та iншим бажаючим отримати власне житло - так до РДвропи повернулися кондомiнiуми. Цей пiдхiд поширився на краiни Латинськоi Америки i Пуерто-Рiко, де в 1951 р. були прийнятi закони, якi створили правовi рамки для кондомiнiумiв як частини корпоративного та житлового права. З Пуерто-Рiко iдея спiльноi власностi на МКД поширилася на США, а звiдти - на Канаду.

Пiсля цього кондомiнiуми як тип житлових комплексiв, в яких одночасно присутня приватна власнiсть на квартири та нежитловi примiщення та спiльна часткова власнiсть на мiсця загального користування, отримали широке поширення в багатьох краiнах свiту.Крiм того, кондомiнiуми стали виникати при будiвництвi МКД, примiщення в яких ще на етапi будiвництва або вiдразу по його завершеннi продаються особистим власникам, а будинок стаi iхнiм спiльним майном. Таке будiвництво перетворилося на надзвичайно вигiдний бiзнес: житло в цих будинках маi 100-вiдсотковоi лiквiднiстю i приносить добрi прибутки компанiям-забудовникам.

Економiчною базою демократичноi правовоi держави являiться приватна власнiсть i вiльний ринок. У результатi прогалин у законодавствi в Росii, Украiни, Бiлорусi, Вiрменii, Азербайджанi, Молдовi, Таджикистанi до останнього часу збереглися пострадянськi адмiнiстративнi схеми управлiння МКД (не випадково саме житлово-комунальний сектор часто називають "останнiм оплотом соцiалiзму"). Практика довела, що державнi (мунiципальнi) житловi органiзацii характеризуються низькою ефективнiстю використання фiнансових коштiв, у т. ч. внаслiдок штучно створеноi високоi зайнятостi

У Росii, Украiни та iнших республiках колишнього СРСР в даний час застосовуiться поняття "багатоквартирний будинок", пiд яким розумiiтся будинок, що включаi двi i бiльше квартири, якi мають самостiйнi виходи в примiщення загального користування. До складу МКД крiм квартир можуть також входити одне або декiлька нежитлових примiщень, що належать на правi власностi рiзним особам i не входять до складу загального майна

РЖнсули (лат. Insula - буквально перекладаiться як острiв) З'явилися не ранiше III столiття до н. е.- в Давньоримськiй архiтектурi - багатоповерховий житловий будинок з кiмнатами i квартирами, призначеними для здачi внайми. Мали поверховiсть вiд чотирьох до семи поверхiв, i згадки про восьмиповерховi iнсули. Вони складали масову забудову давньоримських мiст. У iнсулах проживали як бiднi, так i заможнi верстви римського населення. РЖнсули будувалися звичайним для Стародавнього Риму способом бутовоi кладки. За часiв Республiки в якостi будiвельного матерiалу використовувалися невеликi туфовi блоки неправильноi форми, скрiпленi цементом. Пiзнiше iнсули почали будувати з цегли. Дахи робилися з черепицi. Перший поверх iнсул зазвичай займали галереi з невеликими крамницями. Звiдти був вхiд в свiтловий дворик, навколо якого установлювалися примiщення. Зазвичай до кожноi квартири або кiмнатi вела окрема сходи: розiбравши ii, господар мiг блокувати мешканця в його кiмнатi, поки той не виплатить квартирний борг. Першi поверхи iнсул зазвичай знiмали заможнi городяни: у таких квартирах були високi стелi (до 3,5 м.) i широкi вiкна, захищенi щiльними вiконницями: слюда i скло використовувалися рiдко через iх дорожнечу. Квартири, починаючи з третього поверху, зазвичай призначалися для бiднiших наймачiв: вiкна в них були маленькi, а стелi такi низькi, що мешканцям у них доводилося ходити зiгнувшись. Часто пристроювалися дерев'янi антресолi. Центральне опалення вiдсутнi: тепло в кiмнатах давали iндивiдуальнi водянi котли. У iнсули каналiзацiя зазвичай не проводилася: в Римi нечистоти виносилися в гнойовi купи або просто викидалися з вiкон; воду брали з найближчих джерел або фонтанiв. В iнших мiстах на першому поверсi була вбиральня, як, наприклад, показали розкопки в Остii.

У Меса Верде, США , штат Колорадо знаходяться першi в Америцi "багатоквартирнi будинки". РЖ час iх спорудження вiдносять до VI-XIII столiття. Що ж являло собою поселення стародавнiх iндiанцiв? Без iнструментiв i будiвельноi технiки iм вдалося побудувати абсолютно дивовижнi багатоповерховi будiвлi. Вони розташувалися прямо на стiнi ущелини, вони схожi одночасно i на неприступнi фортецi, i на середньовiчнi замки, якi пливуть у повiтрi. Найбiльш великим будинком i так званий Скельний палац. Населення такого мiста-замку складала близько 400 чоловiк. Цей "житловий комплекс" включав бiльше 200 житлових кiмнат, комори, 75 дворикiв i терас. Були там i 23 кiви (круглi примiщення з дерев'яним дахом, призначенi для ритуальних обрядiв). Стiни предки iндiанцiв зводили з жовтого пiсковика. Блоки розмiром з буханець хлiба з'iднували з допомогою глини, розмоченоi у водi. А деякi стiни навiть прикрашенi розписами i геометричними орнаментами. При цьому для споруди будинкiв стародавнi будiвельники вибирали природнi нiшi в скельних обривах.

В 1,6 км на пiвнiч вiд сучасного мiста Таос в американському штатi Нью-Мексико розташовано поселення Таос-Пуебло або Пуебла-де-Таос . Через поселення протiкаi невелика рiчка, Ред-Вiллоу-Крiк.

Найбiльш примiтною особливiстю Таос-Пуебла i коричнево-червоний глинобитний багатоповерховий житловий комплекс, роздiлений на двi частини рiчкою Рiо-Пуебла. Згiдно сайту Таос-Пуебла, комплекс був побудований в перiод мiж 1000 i 1450 рр. н. е. Статус об'iкту Всесвiтньоi спадщини ЮНЕСКО присвоiно у 1992 р. Станом на 2006 р. близько 150 чоловiк живуть у глинобитному комплексi постiйно. Пуебло на пiвнiчному березi рiчки вважаiться одним з найбiльш визначних i часто фотографованих споруд у Захiднiй пiвкулi. Це найбiльше з до цих пiр використовуваних споруд древнiх пуебло (вiдомi також бiльш крупнi, але вже занедбанi "палаци" в Меса-Верде та iн.) Стiни виготовленi з глинобитних елементiв i по товщинi можуть сягати метра i бiльше. Спочатку будинки служили оборонними спорудами. Аж до початку XX столiття на верхнi поверхи пiднiмалися за допомогою приставних сходiв, нерiдко у внутрiшнi примiщення можна було потрапити тiльки через дах за допомогою приставних сходiв. У разi нападу зовнiшнi сходи втягувалися в будiвлю. Дома зазвичай складаються з двох кiмнат, одна з яких i власне житловий, а друга була кухнею-iдальнi-складом. Кожен будинок i замкнутим, проходи з будинку в будинок не були передбаченi. Ранiше iндiанцi племенi Таос рiдко використовували меблi, але зараз вони використовують столи, стiльцi i лiжка. У Таос-Пуебло всерединi жител заборонено використовувати електрику, проточну воду, прокладати трубопроводи. Пуебло огороджено суцiльною стiною, яка символiзуi ii суверенiтет. Ранiше стiна була iстотно довшою i захищала селище вiд набiгiв сусiднiх племен.

У Середнi вiки будинки з багатьма примiщеннями - окремо для кожноi родини, якими сумiсно володiли власники цих примiщень, - будувалися в огороджених стiнами мiстах-фортецях, що служили притулком вiд нападiв супротивникiв пiдчас мiжусобних вiйн.

Пiсля Середньовiччя аж до початку ХХ ст. iдея спiльноi власностi на МКД не виникала, хоча саме за рахунок швидкого та численного будiвництва такi будинки розросталися в мiста в епоху iндустрiалiзацii - дома, як правило, повнiстю належали багатим власникам i були прибутковими.

У кiнцi XIX тАУ на початку XX ст. з появою великого приватного капiталу строгi форми класицизму втрачають свою популярнiсть, архiтектура стаi родом товару. З'являiться мода на "ретроспективнi" стилi, комбiнацii архiтектурних елементiв, запозичених з рiзних нацiональних стилiв. Складаються альбоми-каталоги iсторичних архiтектурних форм, використовуючи якi, архiтектори могли "цитувати" тi чи iншi мотиви або композицiйнi прийоми вiзантiйського, романського стилiв, ренесансу, класицизму. Паралельно з еклектикою в кiнцi XIX ст. виникаi спроба створення "iдиного великого стилю" нового суспiльства, покликаного створити навколо людини цiльну естетично насичену предметно-просторове середовище, висловити духовний змiст епохи за допомогою синтезу мистецтва, нових форм i композицiйних прийомiв, матерiалiв i конструкцiй. Цей стиль отримав в рiзних краiнах рiзнi назви: "модерн", jugendstil "," secessionstil "," art nouveau "," liberty ". Модерн протиставив еклектицi iднiсть, органiчнiсть i свободу форм, дух стильовоi iдностi i взаiмодii всiх видiв мистецтв. В архiтектурi з'явилася вiльне планування на основi використання залiзобетонного каркасу, активно впроваджувалися новi матерiали: скло, кований метал, кахлi i керамiка, в iнтер'iрi - фанера, полотно, рiзьблення по дереву, необроблений камiнь, вiтраж. Для модерну характерна часткова або повна вiдсутнiсть симетрii, створення яскравих , iндивiдуальних образiв, багатство кольору i пластичного декору, динамiка, "плиннiсть" форм, використання природних мотивiв (лiан, хвиль, фiгур тварин i фантастичних iстот). У цей час починають зводитися дохiднi будинки. Прибутковий будинок - багатоквартирний житловий будинок, побудований для здачi квартир в оренду. Як тип склався в iвропейськiй архiтектурi 1830-40-хгг. i до XX ст. став одним з основних типiв мiського житла. В кiн. XIX - поч. XX ст. дохiдний будинок звичайно займав всю дiлянку, що належала домовласнику дiлянку з незабудованим внутрiшнiм двором-колодязем. Прибутковi будинки мають сотообразную просторову структуру: однорiднi по плануванню квартири групуються навколо сходових клiток, коридорiв i галерей. Рiзноманiтну архiтектурну та декоративну обробку мав, як правило, лише парадний, вуличний фасад.

У 1920-х роках у радянськiй архiтектурi починаiться перiод, коли архiтектори намагалися створити мову архiтектури нового свiту, порвавши з минулим-конструктивiзм. Головне завдання проектування - конструювання матерiального середовища, що оточуi людину, використання новоi технiки для створення простих рацiональних форм, доцiльних конструкцiй на основi функцiонального методу. Конструктивiзм висловлював надii нового споживача архiтектури - пролетаря, широких народних мас, мiць iндустрiального суспiльства, вирiшального великi соцiальнi завдання. Принципове невизнання форм минулого призводило до пошуку нового архiтектурного мови без прикрас, культу iнженерних i архiтектурних конструкцiй при зведення квартирного житла. В iсторii росiйського конструктивiзму професiйнi архiтектори проектували всiлякi модульнi конструкцii житлових одиниць, що з'iднуються мiж собою у великi комплекси, рухомi по зовнiшнiх стiнах лiфти i т. д.

У цей час в архiтектурi XX столiття зтАЩявляiться нова течiя - функцiоналiзм, що вимагаi суворого вiдповiдностi будiвель i споруд виробничим i побутовим процесам (функцiям) що протiкають в них. Виник вiн в Нiмеччинi (школа "Баугауз") i Нiдерландах (Я. Й. П. Оуд). Використовуючи досягнення будiвельноi технiки, функцiоналiзм дав обТСрунтованi прийоми i норми планування житлових комплексiв (стандартнi секцii i квартири, "рядкова" забудова кварталiв торцями будiвель до вулицi). Фiлософiя стилю - "форма визначаiться функцiiю".

В областi житловоi архiтектури укладена в знаменитому постулатi Ле Корбюзье: "Будинок - машина для житла". Критики концепцii функцiоналiзму характеризують ii негативну складову наступним набором епiтетiв: "Безликiсть" серiйностi ", бездуховнiсть, сiрiсть i штучнiсть бетону, незграбнiсть паралелепiпеда, грубiсть i мiнiмалiзм зовнiшньоi обробки, стерильнiсть i кольчужнi ворожiсть кахельноi плитковий. Контраст мiж цiклопiзмом зовнiшнiх розмiрiв i мiкроскопiчними внутрiшнiми примiщеннями та вiкнами, що робить удома цього стилю схожими на вулики. На вiдмiну вiд конструктивiзму функцiоналiзм позбавлений монолiтностi. При детальному розглядi будинок розпадаiться на окремi блоки. На вiдмiну вiд сталiнського ампiру функцiоналiзм позбавлений помпезностi i претензiйностi. Будинки нагадують не палаци, а вулика з квартирами-стiльниками. На вiдмiну вiд неоготики - дешевий штучний матерiал i видиму вiдсутнiсть даху. На вiдмiну вiд Хай-тека - закритiсть маленьких вiкон, ваговитiсть i немiцнiсть.

Рацiоналiзм 1920-1930-х рокiв романтизував в архiтектурi простi геометричнi форми - нова пластична мова промисловоi ери. Рацiоналiзм висунув вимогу iдностi архiтектурноi форми, конструкцii й функцiонально обумовленоi просторовоi структури споруди. Теоретик напрямку - Ле Корбюзье - бачив справжню красу в чiткоi ясностi геометричних обсягiв, в простотi i логiки сучасних залiзобетонних конструкцiй. Вiн визнаi примат функцii, однак вважаi iдиним джерелом архiтектурно-естетичноi виразностi архiтектурну конструкцiю. Оспiвуючи естетичнi достоiнства залiзобетонного каркасу, висунув "п'ять принципiв" сучасноi архiтектури: 1) будiвля на стовпах, 2) плоский дах, 3) вiльне планування поверху; 4) горизонтальнi вiкна; 5) вiльне оформлення фасаду (наприклад, вiлли в Пуассi i Гарше). У житловiй архiтектурi рацiоналiзм охоплював як економiчне житло - багатоквартирнi будинки та котеджi, так i дороге високоякiсне житло - замiськi будинки i вiлли. В архiтектуру житла привнiс пiднятий на колони перший поверх, плоскi експлуатованi дахи, вiкна на висоту поверху вiд пiдлоги до пiдлоги, промисловий дизайн деталей.

Постмодерн з'явився в 1960-х роках у США i Захiднiй РДвропi у вiдповiдь на повсюдне поширення РЖнтернацiонального стилю з його рацiоналiзмом i функцiональним методом, який заперечуi складностi i протирiччя в архiтектурi. Передумовами появи постмодерну стали вичерпанiсть новаторського духу модернiзму та РЖнтернацiонального стилю, руйнування мiського середовища функцiональноi забудовою, що приносить вiдчуття зневiри, монотонностi i одноманiтностi. Постмодерн впроваджував у проектування принципи демократичноi архiтектури, поваги iндивiдуальностi споживача, партнерства та спiвтворчостi з мешканцем житла. Постмодерн характерний в унiкальних житлових будiвлях - позамiських та мiських особняках елiти споживчого товариства.

Пiзнiше з'являiться новий напрямок - бруталiзм або необруталiзм (вiд англ. Brutal - грубий) - течiя в сучаснiй архiтектурi, заснована на оголеннi конструктивноi схеми споруд, виявленнi архiтектонiки мас будiвель з яскравим акцентом на структуру конструктивного будiвельного матерiалу. Програмним для направлення i вiдмова вiд декоративних прийомiв, що приховують природну фактуру конструктивних матерiалiв: сталi, залiзобетону, цегли, скла. Форми подiбноi архiтектури пiдкреслено грубi, але разом з тим досконалi у своiй вiдвертостi. Для стилю характернi прямолiнiйнi форми i вiдвертi (грубi) конструктивнi рiшення. Виключаючи декорування та оздоблення, даний метод дозволяi виявити справжнi властивостi матерiалiв в самому iх природному станi. При цьому архiтектонiка споруди безпосередньо залежить вiд використовуваного матерiалу. Можна сказати, що при такому пiдходi матерiал веде за собою архiтектора i показуi йому своi можливостi. Усвiдомлено бруталiзм знайшов розвиток у краiнах Захiдноi РДвропи, США та Японii. Бруталiзм не маi чiтко сформульованоi теорii (на те вiн i бруталiзм). Бруталiзм - це дiя сутi, дiю матерiалу. Матерiал не потребуi iдеi для втiлення себе в спорудженнi. Вiн сам i i iдея i споруду. Головне завдання архiтектора - вiдчути матерiал i вiдтворити природну для нього середовище проживання. Серед прикладiв брутальноi архiтектури найбiльш вiдомi школа в Ханстентоне, 1949-54, i будiвля редакцii журналу "Економiст" в Лондонi, 1964, - архiтектори Елiсон i Пiтер Смiтсон (Alison and Peter Smithson); iнститут Марчiондi в Мiланi (Istituto Marchiondi), 1959, архiтектор Вiтторiано Вiган (Vittoriano Viganò); селище Халле, поблизу Берна, 1961.

Наступна течiя- структуралiзм. Структуралiзм - художнi явище, що проявилося переважно в архiтектурi, менш суворо детермiноване, нiж функцiоналiзм або експресiонiзм. Його сутнiсть полягаi в компонуваннi образу споруди на базi естетизацii конструктивно або функцiонально обумовленоi форми В областi естетизацii функцiонально обумовленоi форми структуралiзм протистоiть функцiоналiзму 1920-х рр., Який не сповiдував пiдпорядкування об'iмноi форми чисто композицiйним вимогам. Класичний функцiоналiзм виходив з примату функцii, як самодостатнього чинника в архiтектурнiй композицii. Досить згадати радикальне висловлювання Б. Таута: "Що добре функцiонуi, то добре i виглядаi. Ми просто не вiримо, щоб що-небудь могло погано виглядати i в той же час добре функцiонувати". У конструктивiзмi 20-х рр. культ конструкцii, як основи архiтектурноi форми i образу, базувався на вiдомiй iдеалiзацii погано вивченою новоi iндустрiальноi будiвельноi форми / переважно з залiзобетону i скла / i супроводжувався зневажливим ставленням до естетичних можливостей традицiйних матерiалiв - каменю, дерева, цегли. Структуралiзм, що сформувався в 1950-1960-i рр. i базуiться на естетизацii конструктивноi форми, займаi в архiтектурi ХХ ст. промiжне положення мiж конструктивiзмом 20-х i хай-теком 80 - 90-х рр. Структуралiзм творчо використовуi виражальнi можливостi нових, але вже добре вивчених рiзноманiтних конструкцiй, i базуiться при проектуваннi на виборi варiантiв конструкцiй не тiльки за технiчними показниками, але i за iх формотворчим потенцiалу. Одночасно структуралiзм активно працюi з традицiйними матерiалами, застосовуючи iх як в iсторичних, так i в нових конструктивних формах / наприклад, у площинних i просторових гнутоклеiних конструкцiях з деревини /. Таким чином, структуралiзм став шляхом справдi тектонiчного освоiння технiки на вiдмiну вiд романтизованого технiцизму в ранньому функцiоналiзмi. Технiчно обгрунтованоi передумовою до конструктивному структурування форми багатоповерхових житлових будинкiв i офiсiв послужило впровадження нових конструкцiй i конструктивних систем - об'iмно-блокового домобудiвництва i стовбурних систем. Конструкцii об'iмно-просторових блокiв-кiмнат були винайденi i дослiдженi на початку 1950-х рр. в СРСР, а в 1958 р. розпочато будiвництво об'iмно-блочних будинкiв. Ця будiвельна система маi явний художнiй потенцiал для формування брутальних структуралiстiческiх композицiй шляхом взаiмного розвороту блокiв у просторi, iх консолiрованiя та iнших, органiчних для системи прийомiв. Однак, у зв'язку з тим, що об'iмнi блоки впроваджувалися переважно у масове житлове будiвництво, такi композицiйнi прийоми використовувалися вкрай рiдко / наприклад, в 12-поверховому будинку в Краснодарi, побудованому за проектом арх. П. Броннiкова / з-за iх вiдносноi неекономiчнiсть Проектування великих громадських будiвель Найбiльш яскраво архiтектурний потенцiал об'iмно-блочноi системи був продемонстрований у виставковому житловому будинку "Habitat - 67" на мiжнароднiй виставцi Експо - 67 у Канадi / арх. М. Сафдi / i ствольно-об'iмно-блоковому багатоповерховому будинку "Накагiн" в Токiо / 1972 р. / арх. К. Куракава. Конструктивний структуралiзм рiшень багатоповерхових будiвлi консольно-ствольноi системи / з потужною просторовою конструкцiiю консолi в нижнiй зонi стовбура / знайшов органiчне втiлення в проектах молодiжного комплексу пiд Туапсе i адмiнiстративноi будiвлi в Тольяттi арх. А. Бiлоконя, офiсу фiрми Олiветтi у Франкфуртi-на-Майнi / арх. Е. Айерман /, офiсу фiрми BMW в Мюнхенi / с тектонiчний несучою системою з чотирьох монолiтних стовбурiв /

В кiнцi 1950-х рр. ХХ ст з'являiться новий напрямок у архiтектурi- метаболiзм- (Фр. métabolisme вiд грец .- "перетворення, змiна") - течiя в архiтектурi та мiстобудуваннi середини XX ст., Що представляла альтернативу пануючiй в той час в архiтектурi iдеологii функцiоналiзму. Ця течiя зародилося в Японii в кiнцi 50-х рокiв XX столiття. В основу теорii метаболiзму лiг принцип iндивiдуального розвитку живого органiзму (онтогенезу) i коеволюцii. Метаболiзм не варто, проте, плутати з органiчною архiтектурою та екотеком, в яких наслiдування живiй природi не розгорнуто в часi i зачiпаi, головним чином, принципи формоутворення. У 1960-х роках Кiсi Курокава став одним iз засновникiв руху архiтектурного метаболiзму. Це напрям вiдразу завоювало популярнiсть. На вiдмiну вiд домiнуючоi в той час теорii Ле Корбюзье (будiвлi як "машини для житла"), метаболiсти сприймали мiсто як живий органiзм з усiма властивими йому процесами. Вони дiлили його на постiйнi та тимчасовi елементи - кiстки, кровоноснi судини i живi клiтини, якi змiнюються з плином часу. Башта Накагiн - живе втiлення цiii теорii. У нiй окремi частини квартир (з вбудованими меблями, санвузлом i т. д.) площею 4 на 2,5 м закрiпленi на бетоннiй каркасi за допомогою всього чотирьох болтiв. Адже традицiйний японський будинок нiколи не iснував у вiдривi вiд живоi природи - вiн був як би ii продовженням. РЖ тодi японськi архiтектурнi генii (Курокава, Танге, РЖсодзакi, Кiкутаке та iн) придумали концепцiю будинку-органiзму - i навiть мiста-органiзму, який не збудований раз i назавжди, а, подiбно живоi структурi, може змiнюватися: рости, розвиватися, замiнювати"вiдмерлi клiтини" на новi i т. д. Хрестоматiйними прикладами такоi споруди вважаються "Будинок неба" (Sky House) архiтектора Кiкутаке, що нагадуi традицiйне японське житло "мiнка" з його комiрчастоi плануванням, а також знаменита башта Нагакiн (Курокава), в якiй "квартири", що складаються з невеликих кiмнат-капсул з вбудованими меблями, у мiру зносу можна оновити свiжими осередками (справедливостi заради варто помiтити, що поки нiхто не поспiшаi це робити, а господарi будинку навiть пропонують побудувати на мiсцi башти абсолютно новий будинок). Тим не менше цей так званий метапринцип в архiтектурi (поiднання капiтальних структур з тимчасовими замiнними елементами) залишаiться актуальним до цих пiр - як унiверсальна система розвитку мiста, що враховуi його прагнення до вiльного розповсюдження. Треба зауважити, що в далекi 60-i i 70-i роки футуристичнi винаходи японських зодчих справили ефект бомби, що розiрвалася.

Стиль Хай-тек зародився в надрах постмодернiстськоi архiтектури на початку 70-х i знайшов своi застосування в 80-х роках XX столiття. До основних характеристик архiтектури в стилi хай-тек можна вiднести використання простих лiнiй i фiгур, широке використання скла, пластику та металу, трубчастi металевi конструкцii, сходи, виведенi за межi будинку, децентрованого освiтлення (створюi ефект просторого освiтленого залу), високий прагматизм у плануваннi конструкцiй, срiблястий, бiлий i металевi кольору, iнодi навiть жертвування функцiональнiстю на догоду дизайну. Насправдi, стиль хай-тек в архiтектурi можна назвати вiдображенням столiття "високих технологiй", комп'ютерних новинок, технiчних досягнень, але злегка театралiзованим, з деякими "перегинами". Так, деякi будiвлi, виконанi в архiтектурному стилi хай-тек вражають надмiрним кiлькiстю скляних поверхонь, рiзкими або обтiчними формами. Одним з найсучаснiших напрямiв можна назвати Бiонiческiй хай-тек або бiо-хай-тек, який наслiдуi формам живоi природи, створюючи цiлiсну "органiчну архiтектуру". Така архiтектура гармонiзуi весь зовнiшнiй вигляд житла, створюваного шляхом плавних лiнiй, властивих природi. Самим незвичайним фактом у бiонiчноi архiтектурi хай-тек можна вважати використання природних частин як частини будiвлi. Наприклад, одна стiна будинку може бути природною необробленоi скелею, чи що зростаi з пiдлоги дерево може бути частиною самого будинку, а його стовбур використовуватися як несуча конструкцiя.

Деконструктивiзм - одне з останнiх течiй в сучаснiй зарубiжнiй архiтектурi; це - не. Стиль, а метод, який свiдомо створюi конфлiкт мiж тим, як людина звикла сприймати мову i сенс архiтектури, i тим, що вiн бачить. Тому в ходi проектування свiдомо руйнуються принципи цiлiсностi, органiчностi архiтектури, а саме: тектонiки, рiвноваги, вертикалi i горизонталi. Деконструктивiзм - звiльнення архiтектури вiд естетики, краси, користi i порядку, тобто вiд основоположних цiнностей, на яких архiтектура будувалася протягом тисячолiть. Напрямок вiдображаi крайнiй iррацiоналiзм сучасноi iвропейськоi свiдомостi, хаос i безвихiдь захiдноi "цивiлiзацii. Деконструктивiзм - комерцiйна архiтектура, де реклама i прибуток важливiше таких понять, як затишок i спокiй. Жити в будинку з гострими кутами i завалюють стiнами, повним незрозумiлих просторових фокусiв, не дуже приiмно i корисно для здоров'я.

2. Семiотика. Знак в архiтектурi

Семiотика тАФ це наука, яка вивчаi знаки i знаковi процеси.

Семiотика тАФ молода наукова дисциплiна. Вона сформувалася лише у XX ст., хоча знаковi пiдходи до вивчення певних явищ i процесiв можна зустрiти вже в творах античних та середньовiчних вчених. Засновниками цiii науки i швейцарський лiнгвiст Фердинанд де Соссюр (1857тАФ1913) та американськi фiлософи Чарльз Пiрс (1839тАФ1914) i Чарльз Моррiс (1901тАФ1978). Фердинад де Соссюр спробував розглянути природнi мови як знаковi системи у рамках новоi науковоi дисциплiни, яку назвав "семiологiiю". Чарльз Пiрс внiс до наукового спiвтовариства власне термiн "семiотика". Чарльз Моррiс у 1938 р. видав працю "Основи теорii знакiв", що стала першим систематичним викладом семiотики як науки.

Семiотика на сучасному етапi ii розвитку тАФ це мiждисциплiнарна наука. Вона не маi чiтко окресленого предмета дослiдження. Будь-яке явище або процес, що розглядаються з точки зору iх знакового втiлення, можуть стати предметом аналiзу цiii науковоi дисциплiни.

У зв'язку з цим у наш час проводяться дослiдження в рамках правовоi семiотики, семiотики медицини, семiотики кiно, семiотики музики, психоаналiтичноi семiотики тощо. Усi цi роздiли вiдносять до так званоi дескриптивноi семiотики.

Теоретичну семiотику цiкавлять насамперед загальнi принципи побудови будь-яких знакових систем, а також загальнi принципи щодо iх виникнення i функцiонування.

До складу теоретичноi семiотики вiдносять логiчну семiотику, яка маi справу з аналiзом природних i штучних мов у рiзних аспектах iхнього функцiонування.

Поняття про знак

Основним термiном у семiотицi i "знак". Будь-яке мiркування можна представити як ланцюжок знакiв. Що ж таке знак?

Знак тАФ це певний емпiричний матерiальний об'iкт, який сприймаiться на чуттiвому рiвнi i виступаi у процесi спiлкування i мислення людей представником якогось iншого об'iкта.

Знак представляi не тiльки об'iкт (предмет, явище, процес, дiю, подiю), але й окремi властивостi об'iктiв i вiдношення мiж ними.

У семiотицi всi знаки подiляють на мовнi та позамовнi.

Знак в архiтектурi

Встановлено, що архiтектуру можна розглядати як систему знакiв, в першу чергу слiд охарактеризувати цi знаки. Сказане в попереднiх роздiлах розташовуi до того, щоб продовжувати використовувати тi семiологiчнi схеми, яких ми до цих пiр дотримувалися, проте мало б сенс перевiрити, наскiльки до феномену архiтектури застосовнi iншi типи семiологiчних схем. Наприклад, побажавши використовувати стосовно до архiтектури категорii семантики Рiчардса, ми зiткнемося з нездоланними перешкодами. Якщо наприклад розглядати дверi в якостi символу, яким у вершинi вiдомого трикутника буде вiдповiдати референцiя "можливiсть увiйти", ми опинимося в тупику з визначенням референта, тiii передбачуваноi фiзичноi реальностi, з якою повинен спiввiдноситися символ. Хiба що доведеться сказати, що дверi спiввiдносяться самi з собою, позначаючи реальнiсть дверi, або ж спiввiдноситься з власною функцiiю, i в такому разi трикутник перестаi бути трикутником, позбувшись однiii зi сторiн через збiг референцii i референта. У цьому планi було б важко визначити, до чого вiдсилаi символ "трiумфальна арка", безсумнiвно означаi можливiсть проходу, але в той же самий час явно соозначающiй "перемогу", "трiумф", "торжество". Адже тодi ми отримаiмо нашарування референцiй на референт, до того ж збiгаiться чи то зi знаком, чи то з референцiй. РЖнша спроба, яка принесла досить цiкавi результати, належить Джованнi Клаусу Кенiг, який прагнув описати "мову архiтектури", спираючись на семiотику Моррiса. Кенiг повернувся до визначення знака, згiдно з яким "якщо А i стимулом, який (за вiдсутностi iнших об'iктiв, здатних стимулювати вiдповiдну реакцiю) за певних умов спричинюi в певному органiзмi спонукання вiдповiсти низкою послiдовних дiй, що належать одному i тому ж типу поведiнки, тодi А це знак.

В iншому мiсцi Моррiс повторюi: "Якщо якесь А орiiнтуi поведiнку на досягнення якоi-небудь мети подiбним чином, але необов'язково точно так, як якесь Б, будучи пiднаглядним, могло б направити поведiнку на досягнення тiii ж самоi мети, тодi А i знаком". Виходячи iз запропонованих Морiсом визначень, Кенiг зауважуi: "Якщо я заселяють спроектований мною квартал десятьма тисячами жителiв, немаi нiякого сумнiву, що я надаю бiльш тривалий i значний вплив на десять тисяч людей, нiж коли даю словеснi вказiвки типу" сiдайте! ", РЖ пiдводить пiдсумок: "Архiтектура складаiться з цiлих сукупностей знакiв, що спонукають до певноi поведiнки". Кенiг зауважуi, що денотати архiтектурного знака i екзiстенцiалами (це кванти людського iснування), кажучи, "якщо будуiться школа, то денотатом цього знакового комплексу i дiти, якi будуть у нiй вчитися, i сигнiфiкат - факт ходiння дiтей до школи", що " денотатом житлового будинку будуть члени проживаi в ньому родини, а сигнiфiкат - той факт, що люди мають звичай об'iднуватися в сiм'i для проживання пiд одним дахом ", цей лiнгвiстичний ключ виявляiться непридатний до споруд минулого, якi втратили своi функцiональне призначення (храми та арени, якi втратили свого денотата - публiки, яка iх бiльше не вiдвiдуi, мiж тим денотат повинен бути реальним), нам також не вдаiться застосувати його по вiдношенню до тих споруд минулого, первiсне призначення яких нам неясно (мегалiтичнi споруди, чий сигнiфiкат для нас темний, адже не можемо ж ми приймати за такою обставина, що тут хтось робив невiдомо що). Зрозумiло, що бихевиористский пiдхiд передбачаi характеризувати знак через вiдповiдну поведiнку, яке можна спостерiгати, але при такому пiдходi втрачаiться ось що: чи можна визначити як знак те, чого бiльше немаi вiдповiдностi в що спостерiгаiться поведiнцi i про що не можна сказати, яка поведiнка йому вiдповiдало. У такому разi довелося б не вважати знаками етруськi написи, статуi з острова Пасхи або графiтi який-небудь таiмничоi цивiлiзацii, i це при тому що: 1) цi знаковi елементи iснують принаймнi в якостi спостережуваних фiзичних фактiв, 2) iсторiя тiльки i робить , що тлумачить то так то сяк цi очевиднi фiзичнi факти, послiдовно приписуючи iм якiсь новi смисли, продовжуючи вважати iх знаками як раз тому, що вони двозначнi i таiмничi.

З цього можна зробити висновок, що значущi форми, коди, що формуються пiд впливом узусу i висуваються в якостi структурноi моделi комунiкацii, денотатiвние i коннотатiвние значення - такий семiологiческой унiверсум, в якому iнтерпретацiя архiтектури як комунiкацii може здiйснюватися на законних правах i пiдставах. У цьому унiверсумi не передбачаiться вiдсилань до реальних об'iктiв, будь то денотати або референти, а також i до спостережуваних актам поведiнки. РДдинi конкретнi об'iкти, яких у ньому можна оперувати, це архiтектурнi об'iкти в якостi значущих форм. У цих межах i слiд вести мову про комунiкативнi можливостi архiтектури.

Але повернемося до питання про денотацii первинноi утилiтарноi функцii. Ми вже говорили про те, що об'iкт користування означаi свою функцiю конвенцiональноi, вiдповiдно до коду. Згiдно нараховуi тисячолiття архiтектурним кодами, сходи або похила площина означають можливiсть пiдйому: що б ми не взяли, сходи з тумбами, параднi сходи Ванвiтеллi, крученi сходи Ейфелевоi вежi або похилу спiралевидну площину Райта в музеi Гуггенгейм, перед нами незмiнно форми, що представляють собою певнi, зумовленi кодом вирiшення практичного завдання. Але можна пiднiматися також i в лiфтi, проте функцiональнi характеристики лiфта не припускають стимуляцii моторних актiв: для того щоб користуватися лiфтом, не потрiбно пересувати ноги особливим чином, вони мають на увазi доступнiсть, володiння певними навичками поводження з механiзмами, що приводяться в дiю за допомогою команд, якi легко "прочитуються", завдяки зрозумiлим позначенням та вiдповiдному дизайну. РЖ само собою зрозумiло, що представник цивiлiзацii, якiй вiдомi тiльки сходи i похилi площини, зупиниться в здивуваннi перед лiфтом, йому не допоможуть впоратися з ним найкращi намiри проектувальника. Проектувальник може передбачити спецiальнi кнопки, покажчики пiдйому i спуску, складну поверхову систему позначок, але дикуну невiдомо, що певнi форми означають певнi функцii. Вiн не володii кодом лiфта.

У поняттях теорii комунiкацii принцип функцiональноi форми означаi, що форма не тiльки повинна робити можливим здiйснення вiдповiдноi функцii, але повинна означати ii так очевидно, щоб ii здiйснення було справою не тiльки виконуваним, але й бажаним, орiiнтуючи в планi найбiльш адекватного поводження з предметом.

Але нiякоi найобдарованiший архiтектор або дизайнер не зможе зробити функцiональноi нову форму (а так само надати форму новоi функцii), якщо не буде спиратися на реальнi процеси кодифiкацii.

Може статися, який-небудь архiтектор вiзьме i побудуi будинок, що не вкладаiться нi в один з iснуючих архiтектурних кодiв, i може статися, життя в цьому будинку виявиться приiмною i "функцiональноi", але цiлком зрозумiло, що в цей будинок не можна буде i в'iхати, якщо перше не розiбратися, що в ньому i для чого служить, якщо в ньому не впiзнати якийсь комплекс знакiв, спiввiдносних зi знайомим кодом. Нiхто не повинен пояснювати менi, як поводитися з вилкою, але якщо менi дали якийсь новий мiксер, збивають багато краще колишнiх, але не так, як я звик це робити, менi необхiдно "керiвництво з експлуатацii", iнакше невiдома форма вкаже на невiдому функцiю. З цього не випливаi, що при заснуваннi нових функцiй завжди потрiбно спиратися тiльки на старi, добре вiдомi форми. Тут знову вступаi в дiю фундаментальний семiологiческой принцип, який ми вже описали, коли мова йшла про естетичну функцiю художнього повiдомлення, i який був, як уже говорилося, вичерпно проаналiзовано у "Поетицi" Аристотеля: домогтися високоi iнформативностi можна, тiльки спираючись на надмiрнiсть, неймовiрне вiдкриваiться тiльки через артикуляцiю ймовiрного.

3. Аналiз синтаксису житлового будинку

Який же спосiб можна застосувати аби проаналiзувати архiтектурну форму?

У рефератi описуiться принцип. У презентацii вiн застосовуiться на житловому будинку, що розташований по адресi вул. Велика Житомирська 38 i i сусiднiм до дiлянки, де буде вiдбуватися забудова дипломним проектом. Отже вивчивши i проаналiзувавши всi навколишнi будинки, ми зможемо дiйти висновку про те, яка будiвля тут потрiбна.

Принцип у рефератi демонструiться на конкретн

Вместе с этим смотрят:

Авангардизм як явище архiтектури ХХ столiття

Автоматическая автозаправочная станция на 250 заправок в сутки

Амурський мiст

Анализ деятельности строительного предприятия "Луна-Ра-строй"

Анализ проектных решений 20-ти квартирного жилого дома