Бiблiя як одна з найвизначнiших пам'яток свiтовоi релiгiйноi думки

Мiнiстерство освiти та науки Украiни

ДонДТУ

Факультет економiки i фiнансiв

Кафедра гуманiтарних наук

Реферат

з дисциплiни: ВлРелiгiiзнавствоВ»

на тему: ВлБiблiя як одна з найвизначнiших пам'яток свiтовоi релiгiйноi думкиВ»

Виконала:

Ст. гр. ЕП-06-4

Стуканьова А.Ю.

Алчевськ

2007
План

1. Бiблiя тАУ священна книга християн

2. Хрест тАУ священний знак християн

3. Старий Заповiт: головна iдея, основнi сюжети, структура книг

4. Доiсторичнi книги Старого Заповiту

5. РЖсторичнi книги Старого Заповiту

6. Книги повчальнi, поетичнi, фiлософськi

7. Пророчi книги Старого заповiту

1. Бiблiя тАУ священна книга християн

Бiблiя (грец. тАУ книга) i священною книгою християн, однiiю з найвизначнiших пам'яток свiтовоi релiгiйноi думки, яка мiцно вросла в духовнiсть i культуру багатьох народiв. Створювалася вона вiд XРЖРЖ ст. до н.е. по РЖРЖ ст. н.е., тобто впродовж майже пiвтори тисячi рокiв у процесi вiдбору, редагування, канонiзацii релiгiйних текстiв, якi спершу iудаiзм, а потiм християнство визнали богонатхненними тАУ навiяними людям Богом шляхом Одкровення. Тобто через Бiблiю Бог звернувся до людей. Священнописцi пiдбирали спосiб, стиль викладу. Писали ii сотнi вiдомих i невiдомих авторiв, редакторiв, переписувачiв, перекладачiв, яким Бог явив своi слово. Складаiться Бiблiя iз двох частин тАУ Старого та Нового Завiтiв. Слово ВлзавiтВ» означаi договiр, союз Бога з обраним народом i всiм людством. Вiдповiдно, ту частину, в якiй iдеться про союз Бога з iудейським народом, називають Старим Завiтом (iудеi тАУ Танахом). У Новому Завiтi йдеться про союз Бога з усiм людством.

Старий Завiт, який утворюють iудейськi священнi писання, сформувався в дохристиянськi часи (з середини РЖ тис. до н.е. по останнi десятилiття РЖ ст. н.е.), а iх виправлення та редагування iудейськими книжниками-масоретами (масора тАУ сукупнiсть норм i правил письма i вимови тексту, що спершу iснував усно) тривало до кiнця X ст. н.е. Написаний вiн давньоiврейською (гебрейською) мовою, а окремi фрагменти тАУ арамейською, яка i ii дiалектом.

Непростим було формування старозавiтного канону тАУ корпусу (перелiку, складу), послiдовностi, правильностi, чистоти текстiв. У зв'язку з цим iснуi кiлька канонiв Старого Завiту:

1) Палестинський (яннiйський) канон, створений iрусалимськими релiгiйними вчителями i вiдредагований iудейськими книжниками-масоретами. Вiн найбiльш ортодоксальний, саме на його основi сформувався Танах.

2) Олександрiйський (дiаспорний) канон сформувався в процесi викладу iудейських книг загальновживаним серед iврейськоi дiаспори грецьким дiалектом кайне. До нього входили i популярнi в дiаспорi, але не визнанi в Палестинi 11 книг.

У РЖРЖРЖтАУРЖРЖ ст. до н.е. на основi дiаспорноi версii було зроблено переклад Старого Завiту грецькою мовою, вiн отримав назву Септуагiнта (лат. тАУ сiмдесят). За легендою, його здiйснили 72 перекладачi протягом 72 днiв. Саме Септуалiнта стала основою християнського Старого Завiту. В руслi ii традицiй, але з деякими скороченнями, канонiзовано латиномовний варiант Старого Завiту, що маi назву Вульгата. Неканонiчнi книги Старого Завiту вважають ВлдушекориснимиВ» (православ'я), богонатхненними (католицизм).

1. Тора (в iудеiв тАУ Закон або книги Закону, у християнськiй традицii тАУ П'ятикнижжя Мойсееве). До неi належать книги: Буття, Левiт, Числа, Второзаконня (Повторення Закону). iх автором вважають Мойсея.

2. Пророки (iнодi iх називають iсторичними книгами). До них належать: книга Суддiв, чотири книги Царств, двi книги Хронiк, книга Ездри, книга Неiмii, книга РЖРЖ Ездри, Тавiт i Юдиф, книги пророкiв.

3. Писання. Це Псалми (збiрка релiгiйних гiмнiв), Книга притч Соломонових, Екклiзiаст (Проповiдник) тАУ книги афоризмiв, Пiсня Пiсень тАУ збiрка лiрики, книга Йова тАУ фiлософськi роздуми про сенс життя.

У книгах Старого Завiту, який ще називають Законом сувороi правди, йдеться про створення свiту, перших людей, початок iсторii людства, про вигнання людини з раю, всесвiтнiй потоп, про початок iсторii, релiгiю iврейського народу. Мiстить вiн вчення про месiю. У бiльшостi оповiдей реальнiсть тiсно переплетена з мiфологiчнiстю.

Людина розглядаiться як сфера боротьби добрих i лихих сил. У зв'язку з цим виникли поняття раю i пекла (запозиченi з мiтраiзму). Рай тАУ вiчне пристановище душ праведникiв i святих пiсля iх смертi. У Старому Завiтi вiн постаi закритим садом краiни Едем.

Бiблiя визнаi Бога джерелом буття, добра i гармонii. У Старому Завiтi вiн триiдиний: творча сила (Елогiум), володар свiту (Адонай), особа (РДгова). Таким його уявляли давнi iвреi.

Християнство, перейнявши iдеi та сюжети Старого Завiту, у своiму вiровченнi зосереджуiться винятково на канонiчних текстах Бiблii, iгноруi iх iнтерпретацii. Немало iнтерпретацiй бiблiйних сюжетiв прижилося в iсламi, який, маючи свою священну книгу Коран, Бiблii не визнаi.

Новий Завiт, який вважають Законом Божественноi любовi й благодатi, написаний iдеологами християнства давньогрецькою мовою. Вiн об'iднуi 27 книг, святеннiсть i канонiчнiсть яких визнана всiма християнськими конфесiями: чотирьох РДвангелiй (вiд Матвiя, Марка, Луки та РЖоанна), в яких iдеться про непорочне зачаття, прихiд Спасителя тАУ РЖсуса Христа, про його життя, смерть i воскресiння. В iнших книгах (Дiяннях i Посланнях апостолiв, Одкровеннi РЖоанна Богослова тАУ Апокалiпсисi) описуiться небесне життя Христа, поширення християнства, тлумачиться вiровчення, йдеться про страшний суд i кiнець свiту.

Християнське богослов'я на основi змiсту i спрямованостi книг Нового Завiту подiляi iх на законоположнi (РДвангелiя), iсторичнi (Дiяння), навчальнi (Послання) та пророцькi (Апокалiпсис).

Склад Нового Завiту (канон) формувався поступово. Офiцiйне визнання 26 книг вiдбулося в 363 р. н.е. на Лаодикiйському соборi. У 419 р. Карфагенський собор включив до новозавiтного канону двадцять сьому книгу тАУ Апокалiпсис.

Поза каноном перебуваi кiлька десяткiв творiв, якi називають апокрифiчними тАУ не визнаними священними у зв'язку з iх сумнiвною вiрогiднiстю або невстановленим походженням.

Хоч жодного тексту мовою оригiналу не збереглося, вважають, що всi новозавiтнi тексти були написанi арамейською мовою. Уся термiнологiя грецька. Грецькою мовою й записано новозавiтний канон.

У 1205 р. кентерберiйський iпископ С. Ленгтон усi 66 книг Бiблii подiлив на 1189 роздiлiв. А в XV ст. текст Бiблii було подiлено на вiршi. Усього iх 31173. Саме в такому виглядi дiйшла вона до наших днiв.

Бiблiя мiстить рiзнi за змiстом i формою релiгiйнi та свiтськi твори, якi засвiдчують рiзноманiтнiсть способiв пiзнання, осмислення дiйсностi, формування свiтоглядних засад, спроб заглянути в майбутнi людства. У нiй тiсно переплетенi реальне та iрреальне, мiф i дiйснiсть. Ученi вважають, що бiльшiсть оповiдей маi пiд собою реальну основу, вони i закрiпленою в легендах справжньою iсторiiю. Попри те, що немало сюжетiв вступають мiж собою в логiчну суперечнiсть, вони об'iднанi могутнiм духовним змiстом. Саме тому Бiблiю вважають книгою книг.

Бiблiя багата своiю жанровою розмаiтiстю, яку формують космогонiчнi (про виникнення свiту, Землi) та етiологiчнi (про походження явищ природи, суспiльного життя) мiфи, а також легенди, байки, казки. Епос представлений сюжетно-описовою оповiддю про богатиря Самсона; в iсторii Йосипа простежуються композицiйно-стильовi особливостi роману, а подii у книзi Рут поданi у формi, наближенiй до новели. Досить колоритнi есе (художньо-публiцистичнi твори), представленi у книзi Екклезiастовiй. Мiцно вкоренилися у свiдомiсть людства приповiдки, афоризми. РД в Бiблii iсторичнi хронiки, юридичнi кодекси, зразки ораторського мистецтва, весiльнi пiснi, iнтимна лiрика.

Бiблiя перекладена майже всiма мовами свiту, сумарний ii тираж найбiльший у свiтi. При посиланнi на Бiблiю зазначають не сторiнку, а книгу, роздiл i вiрш, наприклад: Еккл. 2,5 (книга Екклезiастова, роздiл 2, вiрш 5).

На украiнську землю Бiблiя прийшла з Вiзантii. У Киiвськiй Русi вона (богослужбовi тексти) поширювалася у перекладi старослов'янською мовою, здiйсненому в РЖX ст. солунськими братами Кирилом та Мефодiiм. У XРЖРЖ ст. було завершено переклад iнших ii частин.

Попри те, що в Украiнi було розвинуте книгодрукування, Бiблiю переписували до XРЖX ст. Таких книг iснуi кiлька тисяч. Серед найвiдомiших тАУ Остромирове РДвангелii, а також Реймське РДвангелii, привезене дочкою Ярослава Мудрого Анною в м. Реймс для вiнчання з французьким королем Генрiхом РЖ. З друкованих перекладiв першим в Украiнi було видано стараннями РЖвана Федорова ВлЛьвiвський апостолВ» (1574). А ВлОстрозьку БiблiюВ» (1581) вважають першим церковнословтАЩянським перекладом.

Переклад Бiблii украiнською мовою вперше був здiйснений у другiй половинi XРЖX ст., що i заслугою Кирило-Мефодiiвського братства. Над перекладом Бiблii працювали Маркiян Шашкевич, РЖван Нечуй-Левицький, Михайло Максимович. Помiтний доробок у цiй царинi Пантелеймона Кулiша, якого РЖ. Франко критикував за перекладацьку неточнiсть, спричинену слабким знанням давньоiврейськоi мови, й РЖвана Пулюя, завдяки яким у 1880 р. вийшло ВлСвяте Письмо Нового ЗавiтуВ», у 1903 р. тАУ Старий Завiт, а роком пiзнiше тАУ вся Бiблiя. Через кiлька десяткiв рокiв до цiii роботи взявся РЖван Огiiнко (митрополит РЖларiон), який у липнi 1940 р. завершив ii. Повнiстю Бiблiю украiнською мовою було надруковано у 1962 р.

2. Хрест тАУ священний знак християн

Знак хреста був поширений серед рiзних народiв ще з дохристиянських часiв. У серединi XРЖX ст. англiйськi археологи, проводячи розкопки одного з найбiльших i найбагатших мiст ассирiйськоi держави Кальху, натрапили на кам'яний стовп iз висiченим на ньому рельiфним зображенням ассирiйського царя Шамшi-Адада. Груди його прикрашав хрест на довгому ланцюгу. Цар-язичник носив точнiсiнько такий хрест, як вiруючi християни. Але жив вiн задовго до християнства.

Нашi далекi предки поклонялися хресту як символу вогню. Пристрiй з двох перехрещених шматкiв дерева, за допомогою якого первiснi люди добували вогонь, вважали священним, двi перехрещенi лiнii стали священним знаком. Люди вiрили, що знак, який зображаi вогонь, володii надприродною силою. Так хрест став магiчним божественним символом. Щоб вiдгородити себе вiд Влзлих духiвВ», цей знак зображали на посудi, одязi, прикрасах. Тому часто на старовинних предметах епохи бронзового вiку, починаючи вiд РЖРЖРЖ тис. до н.е., можна побачити зображення хреста. РД вiн на предметах трипiльськоi культури (РЖтАУРЖРЖ тис. до н.е.). Навiть тодi, коли було винайдено iншi способи добування вогню, багато народiв вважали, що робити це слiд тiльки тертям. Слов'янськi племена у день РЖвана Купала вогонь для святкових вогнищ добували також тертям. Вважалося, що дiвчата й хлопцi, перестрибуючи через палаюче вогнище, очищаються вiд Влзлих духiвВ».

Католицькi мiсiонери, прибувши у XVРЖРЖ ст. на американський континент для проповiдування християнськоi вiри серед iндiанцiв Пiвденноi та Центральноi Америки, побачили кам'яний хрест на одному з мiсцевих храмiв. Йому поклонялися як персонiфiкацii небесного i земного вогню. Давнiй мексиканський бог вогню Кецалькоатль теж зображений iз хрестами в руках. На островах Полiнезii, Новоi Зеландii зображували хрест як магiчний знак вогню, сили життя. Тубiльцi Новоi Зеландii, наприклад, ставили на могилах хрести, як це робиться за християнською традицiiю.

З найдавнiших часiв знак хреста вшановували в Китаi та РЖндii. Зображення хреста зафiксовано й на грудях статуi Будди тАУ засновника буддизму, який виник за 600 рокiв до християнства. Буддисти ще багато вiкiв тому зображали цей знак на рiзних предметах, яким приписували чудодiйнi властивостi. Вiн прикрашаi буддiйську святиню (Влвiдбитки нiг БуддиВ»). Його вшанування в РЖндii було настiльки поширене, що дехто з учених саме цю краiну вважаi батькiвщиною хреста як священного символу.

Вiд первiсних людей цей символ прийшов у релiгii давнiх держав. Головних iгипетських богiв зображали з хрестом у руках. Величезними хрестами були розписанi стiни гробниць. Владику пiдземного царства мертвих тАУ бога Осiрiса, який, за вiруваннями давнiх iгиптян, вершив над померлими останнiй i страшний суд, теж зображували з хрестом.

У Давнiй Грецii зображення хреста було на глеках, вазах, тацях, зброi, знаряддях працi. Навiть римського бога кохання Амура уявляли з хрестом на головi.

Отже, хрест як священний знак, що символiзував вогонь, сонце, спасiння i вiчне життя, значно давнiший вiд християнськоi релiгii. Першi християни навiть боролися з ним як iз священним знаком язичникiв. Великим християнським символом вiн став пiзнiше, хоч серед теологiв побутуi думка, що вже першi прихильники християнства вважали хрест священним символом. Насправдi християни вшановували хрест не завжди. Раннi християни навiть зневажали його, бо вiн нагадував iм знаряддя мученицькоi страти, яке застосовували в Римськiй iмперii тАУ стовпи з перекладиною зверху, що мали вигляд букви ВлТВ». Християнство почало визнавати знак хреста як один iз символiв своii релiгii у РЖРЖРЖ ст., вшановуючи його не як знаряддя страти, на якому загинув Христос, а як знак, що символiзуi образ Христа тАУ небесного спасителя.

У РЖV ст. язичники поступово почали переходити у нову вiру, оскiльки християнськi символи й обряди були подiбнi до звичноi iм символiки та обрядностi давнiх релiгiй. Багато iх продовжувало носити хрест, який ранiше уособлював iхнiх богiв, а тепер Бога-спасителя.

Християни вшановують рiзнi форми хреста: чотири-, шести-, восьмиконечнi. Однак Т-подiбний хрест нiколи не був предметом поклонiння. РЖ в жоднiй з ранньохристиянських катакомб не було знайдено зображення Христа, розiп'ятого на хрестi. Спочатку зображення його було символiчним тАУ у виглядi агнця (ягнятка), пастиря, що несе вiвцю на плечах. Пiзнiше з'явилося зображення Христа з хрестоподiбним знаком на головi (саме так за давнiм звичаiм зображували язичницькi божества). Згодом Христа почали зображувати людиною на тлi хреста. Спершу вiн був не розiп'ятим, а таким, що благословляi: руки опущенi, голова прямо, очi вiдкритi, стоiть на землi або на РДвангелii. РЖ тiльки у XРЖРЖ ст. РЖсуса почали зображати розiп'ятим на хрестi.

Так образ Христа, який страждаi на хрестi, став головним символом християнськоi релiгii. У середнi вiки вiн був поширений у багатьох краiнах. На перехрестях дорiг i вулиць стояли каплички з розп'яттям, на стiнах соборiв i церков, будинкiв i замкiв, на знаменах, печатках i гербах тАУ всюди були розп'яття або хрест. Образ Христа вважаiться втiленням страждань усього людства, символом смиренностi й терпiння, значущими для кожноi людини, яка прагне заслужити потойбiчне блаженство. Хресний шлях РЖсуса Христа тАУ взiрець життiвого шляху християнства. Кожен повинен терпляче нести свiй хрест, як Христос, який iшов на мiсце смертi iз знаряддям страти на плечах.

У давнину серед вiруючих була поширена притча про людину, яка звернулася до Бога, нарiкаючи, що на ii долю незаслужено випав тяжкий хрест. Бог запропонував iй самiй вибрати посильний. З безлiчi хрестiв людина вибрала той, який видався iй найлегшим, сказавши, що його згодна нести все життя. То був саме той хрест, який вона несла i який був iй призначений з появою на свiт. Ця притча переконувала, що кожна людина повинна покiрно нести призначений iй Богом хрест, тобто призначенi iй випробування. В цьому тАУ суть християнськоi моралi, значення культу хреста.

Однак культ хреста цим не обмежуiться. Знак хреста продовжуi бути магiчним знаком. РЖ в сучасному християнствi хресту поклоняються не тiльки як символу страждань РЖсуса, а й як символу спасiння, вiчного життя. Вiруючi носять хрест на шиi як священний знак-амулет, що оберiгаi вiд зла. В давнину селяни вiшали коням i коровам на шию хрестики, щоб запобiгти епiдемii. На перехрестях дорiг ставили хрест, щоб вiдганяв злих духiв. У Норвегii перед Рiздвом i Новим роком на дверях i вiкнах малювали хрести, щоб у будинок не проникала нечиста сила.

3. Старий Заповiт: головна iдея, основнi сюжети, структура книг

ВлБiблiяВ» тАУ термiн, який почали вживати еллiнiзованi iвреi, i калькою з iврейськоi ВлхасфаримВ» (книги) Згодом iудейську Бiблiю стали позначати словом-абревiатурою Танах, за першими буквами назви трьох ii головних роздiлiв Тора (Вчення), Небиш (Пророки), Кетубим (Писання) Всього у Бiбли, яка у християнськiй традицii складаiться iз Старого i Нового Заповiтiв, 66 книг канонiчного змiсту 39 тАУ у Старому Заповiтi, 27 тАУ у Новому Заповiтi У православних i католицьких перекладах Бiблii iнколи додаються ще 11 книг до Старого Заповiту, якi не вважаються повнiстю канонiчними (тобто правильними з точки зору iх завершеноi i абсолютноi канонiчностi), а Влканонiчними другого порядкуВ» (у католицькiй Бiблii) i Влкорисними для читанняВ», але не канонiчними (у православнiй Бiблii), i цiлком вiдкидаються як ВлнеканонiчнiВ», ВлфальшивiВ», ВлдоданiВ» до канонiчних книг Старого Заповiту, у протестантських перекладах Бiблii.

Таким чином, до 39 канонiчних книг Старого Заповiту додаються 11 апокрифiчних (грец. тАУ таiмний, фальшивий) книг.

Авторство i датування бiльшостi книг Бiблii не маi точного визначення Установлено, що найдавнiшi тексти iврейськоi Бiбли Танах вносяться до ХРЖРЖРЖтАУХРЖРЖ ст. до н. е. , а найпiзнiшiтАУдо РЖРЖРЖтАУРЖРЖ ст. до н. е. Мова бiльшостi книг Старого Заповiту тАУ давньоiврейська, що була загальновживаною, розмовною у Палестинi до вавилонського полону (VРЖ ст. до н. е.).

У РЖРЖтАУРЖРЖРЖ ст. до н е. в РДгиптi за розпорядження царя Птоломея був здiйснений переклад iврейськоi Бiбли грецькою мовою.

Його виконали, за переданням, 72 перекладачi (по шiсть вiд кожного ВлколiнаВ», тобто племенi, яких в РЖзраiлi було 12) Тому цей грецький переклад отримав назву ВлСептуапнтаВ» (сiмдесят) Найдавнiшi манускрипти (рукописи) Септуапнти датуються РЖV ст. не Саме у грецькiй Септуапнтi з'явилися 11 апокрифiчних книг Старого Заповiту, яких не знаi iврейська Бiблiя тАУ Танах Це такi апокрифи книги Премудростi Соломона й РЖсуса, сина Сiрахового, друга i третя книги Ездри, Послання РДремп i книга пророка Баруха (особистого писаря РДремп), книги Юдиф i Товiта, три книги Маковейськi.

На основi Септуапнти здiйснено раннiй латинський переклад у РЖРЖтАУРЖРЖРЖст., з якого на сьогоднi збереглися окремi уривки Новий переклад латинською мовою зроблено в кiнцi РЖV тАУ на початку V ст. Блаженним РЖiронiмом Цей переклад вiдомий пiд назвою Вульгата (лат тАУ народна), оскiльки на той час латинська мова була загальновживаною, народною мовою У серединi XVРЖ ст. Триденський собор (1545-1563) Католицькоi церкви визнав Вульгату богонатхненною, канонiчною версiiю Бiблii.

Старий Заповiт християнськоi Бiблii ТСрунтований на iврейськiй Танахi, але вiдрiзняiться вiд неi найменуванням i порядком розташування низки книг, замiною iменi Бога Яхве загальним iменем Господь, а також особливим християнським прочитанням iврейських текстiв.

Головна iдея Старого Заповiту тАУ договiр Бога Яхве з обраним iврейським народом. Умови цього договору зводяться до двох положень.

1) ВлЯ тАУ Бог Яхве, нехай не буде iнших богiв передi мноюВ», тобто йшлося про те, щоб обраний iврейський народ не зраджував своiму нацiональному Боговi Яхве, не визнав iнших язичницьких богiв, релiгiйний культ яких був надто принадливим, орпастичним, сексуальним, театральним.

2) не змiшуватися з iншими народами, тобто дотримуватися Влетнiчноi чистотиВ», Влчистоти кровiВ», щоб протидiяти асимiляцiйним тенденцiям, впливу язичницьких релiгiйних культiв.

Першими особами, з якими Яхве уклав цей договiр, були патрiархи, родоначальники iвреiв тАУ Авраам, РЖсаак, Якiв Згодом цей договiр був пiдтверджений Мойсеiм, який вивiв iвреiв (iзраiльський народ) з iгипетського рабства i на горi Сiнай отримав вiд Яхве 10 заповiдей та iншi закони й установлення (Вихiд, 20тАУ22 роздiли) Давид i Соломон тАУ царi РЖзраiля тАУ також були у договiрних стосунках з Яхве Суть договору Яхве з Влобраним народомВ» РЖзраiля полягав у тому, що цей народ мав отримати Влобiтовану землюВ», обiцяну Аврааму i наступним спадкоiмцям договору землю, яка Влтече молоком i медомВ», тАУ родючу, високоврожайну, щедру землю Суть договору Яхве з Влобраним народомВ» РЖзраiля, умови договору i вiдповiднi до нього застереження викладенi i повторенi в багатьох текстах Старого Заповiту, зокрема у книзi Повторення Закону (П'ята книга Мойсея), 7 1тАУ26.

Отже, всi 39 книг Старого Заповiту глобально трактують проблему договору Яхве з обраним iврейським народом факти про порушення з боку Влобраного народуВ» договору посiдають домiнуюче мiсце, масовi акцii божественного покарання за недотримання тих чи iнших положень договору продовжувались протягом усiii бiблейськоi iсторii РЖзраiля, зрештою, знищення РЖзраiльськоi держави в 722 р до н.е. Ассирiiю i зруйнування в 586 р. до н.е. РЖудейського царства, його столицi i храму вавилонським царем.

Усi 39 книг Старого Заповiту можна структурувати на 4 головнi групи:

1) доiсторичнi книги (П'ятикнижжя Мойсея i книга РЖсуса Навина,

2) iсторичнi книги (книга Суддiв РЖзраiльських, Перша i Друга книги пророка Самуiла, Перша i Друга книга Царiв, Перша i Друга книга Паралипоменон (Хронiк), книга Ездри i книга Нееми,

3) повчальнi (Притчi Соломона), поетичнi (Псалми i Пiсня Пiсень), фiлософськi книги (Йова, Еклезiаста, або Проповiдника),

4) пророчi книги (РЖсайя, РДремiя, РДзекиля та 13 Влмалих пророкiвВ»).

4. Доiсторичнi книги Старого Заповiту

Доiсторичнi книги Старого Заповiту ТСрунтуються на сакральнiй санкцii, сакральному переданнi Ключовою фразою в них править афоризм ВлГосподь сказавВ», ВлГосподь промовлявВ» У цих книгах немаi посилань на певнi хронологiчнi рамки, точнi дати, Джерела тАУ хронiки, лiтописи тощо Вони позначенi легендарними оповiдями 1тАУ11 роздiли Першоi книги Мойсея (Буття) складаються з таких сюжетiв творення Богом свiту (причому в першому i другому роздiлах подаються двi рiзнi версii творення, якi в науковiй бiблистицi отримали характеристику Елохiм i Яхвiст), перебування першоi людськоi пари (Адама i РДви) в райському саду Едемi та iхнi грiхопадiння i прокляття, моральне зiпсуття людей i ангелiв та знищення всiх живих iстот на землi потопом, який, по сутi, асоцiюiться з космiчною катастрофою, будiвництво вавилонськоi башти, що призвело до ще однiii божественноi кари тАУ Влзмiшування мовВ», тобто започаткування полiетичностi.

З 11 глави Першоi книги Мойсея (Буття) починаiться оповiдь про патрiархiв iврейського народу тАУ Авраама, РЖсаака, Якова i 12 синiв останнього, якi започаткували 12 ВлколiнВ», тобто племен цього народу Важлива i велика частина П'ятикнижжя Мойсея тАУ оповiдь про перебування iвреiв у iгипетськiй неволi i вихiд iвреiв iз РДгипту, iхнi ходiння упродовж 40 рокiв по пустелi, надання iм Закону i укладання договору з Яхве Менше нiж 50-рiчному перiоду присвяченi чотири книги П'ятикнижжя У центрi подiй тАУ Яхве, Мойсей i народ Мойсей тАУ засновник монотеiстичноi релiгii Яхве, законодавець, релiгiйний наставник, полiтичний вождь iврейських племен перiоду Виходу.

Тема виходу iз РДгипту в Влобiтовану землюВ» i матерiалiзацiiю iдей договору Яхве з Влобраним народомВ» Укладання священних союзiв було загальноприйнятим звичаiм на Давньому Сходi Договiр, укладений мiж Яхве i РЖзраiлем, подiбний за формою до хетських i аккадських аналогiв Стародавня органiзацiя життя iзраiльтян була Влтеократичним союзомВ», тобто об'iднанням тих, хто вступив у договiрнi стосунки з Богом як своiм сюзереном iзраiльтяни зобов'язувалися зберiгати вiрнiсть лише своiму Богу Яхве i не служити Влiншим богамВ» Вiрнiсть Яхве тАУ це виконання договору, Влслужiння iншим богамВ» тАУ це ВлперелюбствоВ», етичне збочення, Влритуальна розпустаВ».

Законодавча частина П'ятикнижжя (iврейська Тора) складаiться з декiлькох зведень правових установлень це Декалог (10 заповiдей), повторений двiчi (Вихiд 20 1-17, Повторення Закону 5 6-21), Книга Договору (Вихiд 20-23), Кодекс святостi (Левiт 17-26) та ш Цi сакральнi законодавчi акти мають парадигмальну основу ВлГосподь (Яхве) сказавВ» тАУ ВлМойсей записавВ», ВлЯхве повелiвВ» тАУ ВлМойсей виконавВ».

Отже, Мойсеевi закони тАУ це сукупнiсть сакральних заповiдей (Декалог), установлень, повелiнь, заборон, а також нормативних актiв, якими вiд iменi Яхве регулювалися мiжлюдськi, родоплемiннi, суспiльнi вiдносини, визначався склад злочинiв i мiра покарання Мойсеевi закони викладенi у бiблiйних книгах Вихiд (19тАУ24 роздiли), Левiт (10тАУ26 роздiли), Другозаконня (12тАУ26 роздiли) Це були закони про рабство i ставлення до язичницьких народiв та iхнiх релiгiйних культiв Вони визначали смертну кару за вбивство i викрадення людей, зневагу до батькiв, жрецiв, старiйшин, служiння Влiншим богамВ» (крiм Яхве), порушення етнiчноi чистоти, зТСвалтування, чаклунство, ворожбу, гомосексуалiзм тощо Мойсеевi закони регулювали також шлюбно-сiмейнi, приватногосподарськi вiдношення, зокрема багатоженство, наложництво, процедуру розлучення тощо.

Структурно Мойсеевi закони подiлялися на Декалог, закон про рабiв, закон про тяжкi злочини, закон про вiдшкодування i компенсацii майнових втрат, закон про кровну помсту, закон про ювiлейнi роки, закон про вiдновлення втрачених прав i повернення власностi (реституцiю) тощо.

За змiстом Мойсеевi закони в основному копiювали закони ассiрiйського царя Хаммурапi Вавилонськi та iгипетськi законодавчi традицii сакралiзувалися i подавалися iзраiльському народовi вiд iменi Влнебесного законодавстваВ» тАУ Яхве Своiрiдною теократичною санкцiiю Мойсеевого законодавства була вступна ключова фраза всiх законiв ВлТак говорить ЯхвеВ» Принципово Мойсеевi закони ТСрунтувалися на законi талюну (лат. тАУ вiдплата), що силою не поступаiться злочиновi) Влоко за око, зуб за зубВ» (Вихiд 21 23, 24), i були укладенi у ВлКнигу ЗаконiвВ», про яку вперше згадано у зв'язку з державно-релiгiйною реформою iудейського царя Йоси (639тАУ608 рр. до н.е.) Нинiшнiй бiблiйний текст Мойсеевих законiв був остаточно опрацьований i кодифiкований пiд час вавилонського полону iвреiв (606тАУ536 рр. до н.е.) i обнародуваний священиком Ездрою у формi публiчного читання У 444 р до н.е. в РДрусалимi (Неiми, 7тАУ8 роздiли).

У книзi РЖсуса Навина описано дiяльнiсть помiчника i спадкоiмця Мойсея тАУ РЖсуса Навина, який став самостiйним вождем РЖзраiля Завоювання Влобiтованоi землiВ» i подiл ii мiж колiнами РЖзраiля тАУ основне дiяння РЖсуса Навина, успiх якого залежав вiд вiрностi Закону i пiдтримки Яхве Одне за другим Яхве передавав У Руки РЖсуса Навина мiста ханаанськi (палестинськi), вказував тактику iхнього захоплення (наприклад, РДрихона, Гая та iн.) i безжалiсного знищення (див РЖсуса Навина, 6тАУ12 роздiли) Перед смертю РЖсус Навин попередив РЖзраiль про необхiднiсть суворо дотримуватися написаного у книзi Мойсеевих законiв, заборонив спiлкуватися i вступати у спорiдненi зв'язки iз сусiднiми народами i поклонятися iхнiм богам РЖнакше цi народи Влстануть для вас й пасткою, та батогом на вашi боки, та терням на вашi очi, аж поки ви не вигинете iз цiii доброi землi, яку дав вам Господь, Бог вашВ» (РЖсус Навина 23 13).

бiблiя хрест заповiт

5. РЖсторичнi книги Старого Заповiту

РЖсторичнi книги Старого Заповiту охоплюють перiод вiд завоювання Влобiтованоi землiВ» до зруйнування РЖзраiльського царства (722 р до н.е.) i РЖудейського царства (586 р до н.е.), а також 70-рiчний вавилонський полон i повернення iудейських полонян згiдно з указом перського царя Кира до РДрусалиму i вiдбудування храму У цих книгах i посилання на конкретнi дати, хронологiчнi перiоди, лiтописи Книга суддiв, яка вiдкриваi цей перiод, так його характеризуi ВлТого часу не було царя в РЖзраiлi кожен робив, що здавалося правдивим в його очахВ» (Суддiв 21 25) Отже, перiод суддiв, який тривав майже 400 рокiв, а за деякими бiблiйними джерелами 450 рокiв, характеризувався як перемога полiтеiзму (Влслужiння iншим богамВ») над монотеiстичною релiгiiю Яхве Автор Книги Суддiв ремствуi ВлНастало iнше поколiння, що не знало Господа, а також тих дiл, якi чинив вiн РЖзраiлевi Й РЖзраiлевi сини чинили зло в Господнiх очах i служили Ваалам РЖ вони покинули Господа, Бога батькiв своiх, що вивiв iх iз iгипетського краю, та пiшли за iншими богами, за богами тих народiв, що були в iхнiх околицях, i вклонялися iм, i гнiвили ГосподаВ» (Суддiв 2 10-12).

У раннiй додержавши iсторii РЖзраiлю, названiй епохою Суддiв, iврейськi племена, якi завойовували Ханаан (Палестину), ще не мали спiльноi полiтичноi влади i управлялися старiйшинами-суддями Змiст цiii епохи у 12-кратному повтореннi циклу подiй служiння Влiншим богамВ» тАУ гнiт i пограбування тАУ усвiдомлення того, що страждання РЖзраiлю i карою за вiдступництво вiд Яхве тАУ розкаяння i час поклонiння Яхве тАУ нове вiдступництво i поклонiння Влiншим богамВ» Деякi суддi тАУ рятiвники РЖзраiлю виписанi яскраво, iхнi дiяння поданi надто легендарно (Дебора, Гедеон, Самсон), iншi досить скромно, лише названi.

Отже, у перiод суддiв на родоплемiнну спiльноту iвреiв, яка здiйснювала перехiд на осiлий спосiб життя, заняття ремеслами i землеробством, сильний вплив мала мiська класова спiльнота ханаанв, iхня розвинута мiська культура i високий рiвень землеробськоi культури, зрештою, ханаанська та iнших сусiднiх осiлих народiв релiгiя, яка постiйно приваблювала iзраiльтян вишуканiстю своiх культiв, iхньою театральнiстю, органiчнiстю, сексуальнiстю (насамперед це стосуiться культу Ваала й Астарти).

Центральними постатями книг пророка Самуiла i Царiв i царi РЖзраiля Давид i Соломон 3 iм'ям Давида пов'язаний перiод становлення теократичноi держави РЖзраiля i початок правлiння династii Давидовичiв Давид був в особливих стосунках з Яхве з племенi РЖуди, з роду Давидового повинен був вийти Месiя (помазаний цар), який мав вiдновити могутнiсть РЖзраiлю i стати Влвiчним царем на престолi ДавидаВ» Син Давида Соломон пiд час свого 40-рiчного царювання змiцнив державу РЖзраiль, збудував храм в РДрусалимi, який став iдиним центром поклонiння Яхве у всьому РЖзраiльському царствi Саме централiзацiя культу Яхве тАУ особлива заслуга царя Соломона Проте останнiй перiод 40-рiчного правлiння Соломона тАУ трагiчний Усупереч заборони Яхве вiн на кшталт схiдних деспотiв мав величезний гарем iз 700 жiнок i 300 наложниць Для жiнок-чужеплемок (здебiльшого це були княжни i царiвни сусiднiх язичницьких народiв) були побудованi в РДрусалимi. Сам Соломон поклонявся i складав жертвоприношення фiнiкiйськiй Астартi, амонiтському Молоху, моавитянському Химосу За грiх iдолопоклонству Яхве об'явив Соломону, що пiсля його смертi його царство буде вiдторгнуте вiд його сина i роздiлене, а династiя Давида стане правити тiльки однiiю частиною Цього царства Влзадля угоди з Давидом i обраного Яхве РДрусалимаВ» (Перша царiв, 11 1-13).

Незабаром пiсля смертi Соломона настав кiнець Влзолотого вiкуВ» РЖзраiльського царства У 933 р до н.е. iдине РЖзраiльське Царство, яке проiснувало 120 рокiв, було подiлене на пiвнiчне Царство тАУ РЖзраiль, яке утворили 10 колiн (племен), i пiвденне Царство тАУ РЖудею зi столицею в РДрусалимi, яке утворили плем'я РЖуди i Венiамiна Таким чином, теократичне РЖзраiльське царство, яким керували царi тАУ помазаники Яхве, зазнало поразки ВлМiнiатюрне царство БожеВ» перестало iснувати 9 правлячих династiй Пiвнiчного царства (933-722 рр. до н.е. ) не визнавали культу Яхве i встановили iгипетську релiгiю поклонiння Влзолотим тiльцямВ» Це царство було зруйноване у 722 р до н.е. Ассирiiю.

В РЖудейському царствi за весь перiод його iснування (933тАУ 606 рр. до н.е. ) була одна правляча царська династiя тАУ рiд Давида Проте i в цьому теократичному царствi, де зберiгся центр поклонiння Яхве тАУ РДрусалимський храм, збудований Соломоном культ Яхве постiйно занедбувався i перемогу здобував язичницький полiтеiзм тАУ поклонiння Влiншим богамВ», а не Яхве.

РЖсторiя РЖудейського царства тАУ це постiйнi двiрцевi перевороти, правлячих елiт та iудейськоi верхiвки, постiйна боротьба i перемога полiтеiзму над монотеiзмом Культ Яхве вiдновлювався жорстокими акцiями винищення пророкiв i служителiв Влiншим богамВ» Досить простежити картину винищення 450 пророкiв i жерцiв Ваала та 450 жерцiв Астарти (Перша книга царiв, 18 роздiл) Вражаi пiдступнiсть i жорстокiсть, з якою Влпомазаний цар ЯхвеВ» РДгу винищуi весь рiд царя Ахава i всiх служителiв Ваала, хоча згодом i сам став Влслужити ВааламВ» (Друга книга царiв, 10 роздiл) Не менш вражаючою масштабами релiгiйноi чистки i державно-релiгiйна реформа iудейського царя Йоси (Друга книга царiв, 23 роздiл) Культ Яхве насаджувався i зберiгався жорстокими репресiями i пролитою кров'ю.

Зруйнування вавилонським царем Навуходоносором РДрусалимського храму тАУ центра поклонiння Яхве, знищення РЖудейського царства i полон iудейськоi правлячоi елiти тАУ царiв, князiв, аристократiв, священикiв, левiтiв, який продовжувалося 70 рокiв, тАУ це кара Яхве за порушення договору i служiння Влiншим богамВ» Яскравi описи злочину Влобраного народуВ» i кари за цей злочин знаходимо у пророчих книгах, зокрема РЖсайi 1 11-17, РДреми, 5, 7, 11 роздiли. Знищення РЖудейського царства, зруйнування храму, вавилонський полон (606тАУ537 рр. до н.е.) зумовили необхiднiсть перегляду картини iсторичноi долi давньоiврейського народу Цьому присвяченi створенi в перiод пiсля вавилонського полону Перша i Друга книги Паралипоменон (Хронiк). У цiлому, збiгаючись зi змiстом книг Самуiла i Царiв, цi хронiки надають додатковi вiдомостi i багатьом подiям надають нового освiтлення РЖдея iсторii давньоiврейського народу як втiлення волi Яхве проводиться тут ще наполегливiше.

Отже, iсторiя РЖзраiля й РЖудеi, викладена у комплексi iсторичних книг Суддiв, Самуiла i Царiв, являi собою опис взаiмовiдносин Яхве i його Влобраного народуВ» Головним у дiяльностi iудейських царiв епохи побудови храму до реформи Йоси i жорстока боротьба проти полiтеiзму i утвердження монотеiзму Бiблiя характеризуi дiяльнiсть царiв саме з точки зору ВлугодногоВ» чи ВлнеугодногоВ» iхнього дiяння в очах Яхве потурав служiнню Влiншим богамВ» чи боровся з ним, виконував договiр з Яхве чи нi Процвiтання або ж нещастя створеноi Давидом i Соломоном теократичноi держави безпосередньо пояснюються мiрою вiдповiдностi волi Яхве тАУ спочатку племiнного Бога ВлколiнаВ» РЖуди, а потiм iдиного i одного лише Бога iвреiв.

РЖ все ж кари Яхве за порушення угоди не бралися до уваги. РЖ вже пiсля полону, в процесi вiдбудови РДрусалиму i храму, Ездра i Неемiя вдаються до жорстоких заходiв етнiчноi чистки, об'iктом якоi був не простий iврейський люд, а священицька верхiвка в самому вiдновленому РДрусалимському храмi тАУ центрi поклонiння Яхве (РДздри, 9 i 10 роздiли, Неемii 13: 15тАУ30).

6. Книги повчальнi, поетичнi, фiлософськi

До повчальних насамперед належать Притчi Соломона. Рiзнi теми обговорюi Соломон: сутнiсть i природа мудростi та розуму, взаiмовiдносини подружжя та батькiв з дiтьми. Вiн змальовуi iдеал трудящоi та господарськоi людини i лiнивця, марнотратника. Розмiрковуi над мiрою лиха вiд надмiрного вживання вина i Влтенет блудницiВ», в якi потрапляi недосвiдчений юнак. Рiзнi життiвi ситуацii стають об'iктом ВлмудролюбстваВ» або ж фiлософствування автора притч, якi не втратили своii актуальностi й нинi.

Поетичнi книги тАУ Псалми i Пiсня над Пiснями. Авторство першоi приписують царю Давиду, який був музично обдарованим i склав бiльшiсть пiсноспiвiв, вихвалянь на честь Яхве, поклавши iх на музику.

Яхве оспiвуiться i возвеличуiться у Псалмах як Влверховний БогВ», Влгрiзний БогВ», що стоiть вище всiх Влiнших богiвВ», що вiн i Влнайвищий над всiма богамиВ». Тут явно простежуiться перехiд нацiонального iудейського Бога Яхве до статусу найвищого, вселенського, космiчного Бога. ВлБо великий Господь (Яхве) i прославлений вельми. Вiн грiзний понад богiв усiхВ» (Псалом 96: 4, 5). ВлДодолу впадуть, впадуть перед ним усi боги!.. бо над усiiю землею Найвищий Ти, Господи, над богами всiма Ти пiднесений сильноВ» (Псалом 97: 7, 9). 150 Псалмiв, або ж Псалтир тАУ найзначнiша i поширена частина Старого Заповiту. В Украiнi здавна Псалтир був вiдомим широкому народному загалу, до нього зверталися поети i письменники, зокрема Тарас Шевченко уТСрунтував на ньому низку своiх поезiй.

Пiсня над Пiснями, авторство якоi належить царю Соломону, тАУ високохудожня зворуш

Вместе с этим смотрят:

"Одесский миф" как миф: (Ранние годы "одесского мифа")

РЖудаiзм як нацiональна релiгiя iвреiв

Анализ и сравнение существующих представлений об исповеди в различных конфессиях

Антихрист и время его пришествия

Арганiзацыя Беларускай АСЮтакефальнай ПраваслаСЮнай Царквы