Релiгiя як сфера духовноi культури: структура та функцiональне покликання
Тема : Релiгiя як сфера духовноi культури: структура та функцiональне покликання
План
1 Предмет та функцii релiгiiзнавства
2.Нацiональнi релiгii. РЖндуiзм. РЖудаiзм
3.Буддизм
4.Християнство
5.РЖслам
6.Свобода совiстi в Украiнi
7.Новi релiгiйнi течii та органiзацii в Украiнi
релiгiiзнавство буддизм християнство iслам
1. Предмет та функцii релiгiiзнавства
Релiгiiзнавство - гуманiтарна наука, що дослiджуi соцiально-iсторичну природу релiгii, механiзм ii соцiальних зв'язкiв з полiтичними, економiчними, духовними системами суспiльства, особливостi iх впливу па вiруючих. Як самостiйна галузь знання воно виникло у другiй половинi XIX столiття.
Предметом релiгiiзнавства i об'iктивнi закономiрностi виникнення, становлення та розвитку релiгiй, iх функцiонування, структура та рiзноманiтнi феномени, взаiмозв'язок i взаiмодiя релiгii з iншими галузями знань.
Термiн ВлрелiгiяВ» походить, за Цицероном, вiд латинського ВлгеВзе1еВ» - шанувати, почитати, i означаi ВлбогошануванняВ», ВлкультВ»; або ж, за Лактанцiiм, вiд слова ВлгеРЖiВзагеВ» - зв'язувати. Осмислюючи природу i сутнiсть релiгii, Лев Толстой показав три значення поняття релiгii:
1. Релiгiя - це дане Богом щире одкровення i богошанування, що витiкаi з цього.
2. Релiгiя - це зведення марновiрних положень i марновiрне богошанування, що випливаi з цих положень.
3. Релiгiя - це зведення фiлософських положень i моральних законiв, створених розумними i владними людьми для керування грубими, неосвiченими народними масами, щоб iх утiшити i приборкати.
Релiгiя i однiiю з найдавнiших форм суспiльноi свiдомостi, однiiю з форм вiдображення свiту, але вiдображення своiрiдного. Релiгiя прагне до унiверсального вiдображення дiйсностi, використовуючи при цьому фантастичнi образи, якi сприймаi як дiйснi. При такому визначеннi релiгiя пов'язана з фантазiiю та з вiрою у створенi образи та вигадування. Саме вiра стаi основою впевненостi у дiйсному iснуваннi фантастичних образiв. Релiгiя як сфера духовноi культури маi своi особливостi, власну структуру та виконуi певнi функцii. До структури релiгii належать:
1) релiгiйна свiдомiсть, що включаi два компоненти: релiгiйну психологiю (сукупнiсть властивих масi вiруючих уявлень, почуттiв, настроiв, звичок, традицiй, пов'язаних з певною системою релiгiйних iдей) та релiгiйну iдеологiю (систему iдей, розробкою та пропагандою яких займаються релiгiйнi органiзацii); 2)релiгiйнi почуття, що спрямовують емоцiйне ставлення людини до створених iхньою уявою надприроднiх сил як до реальних;
2) релiгiйний культ - сукупнiсть символiчних дiй, за допомогою яких вiруючi намагаються вплинути на надприроднi об'iкти. До культу можна вiднести обряди, ритуали, жертвопринесення, таiнства, богослужiння, пости, молитви; сюди належать також культовi споруди (храми, собори), культовi речi (посуд, одяг, релiквii) та, звiсно, культовi книги;
3)релiгiйнi органiзацii - об'iднання послiдовникiв тiii або iншоi релiгii, що виникають на основi спiльностi вiрувань та обрядiв. Релiгiйнi органiзацii викопують рiзнi функцii: як релiгiйнi - задоволення релiгiйних потреб вiруючих, регулювання культовоi дiяльностi, розробка та пропаганда вiровчень, так i нерелiгiйнi - полiтичнi, правовi тощо.
Пiд специфiчними особливостями релiгii слiд розумiти i тi функцii, що вона виконуi в суспiльствi.
1. РЖлюзорно-компенсаторська функцiя полягаi у тому, що для вiруючого релiгiя даi компенсацiю (не дiйсну, iлюзорну) обтяжливостi людського буття i надiю на краще iснування у потойбiчному свiтi. Таку надiю даi вiра в райське життя, в iдеальний свiт, де панують свобода i рiвнiсть.
2. Свiтоглядна функцiя полягаi в намаганнi релiгii створити власну картину свiту, власну схему вдосконаленого суспiльства, визначити мiсце людини в системi природи та суспiльства.
3. Регулятивна функцiя виявляiться у спрямованостi релiгii створити свою систему норм i цiнностей для вiруючоi людини, що закрiплюi i зберiгаi вiру у надприродне. Ця функцiя реалiзуiться у традицiях, культових дiях, сiмейно-побутових стосунках.
4. РЖнтеграцiйна функцiя полягаi в спрямуваннi релiгii на збереження i'змiцнення iснуючоi соцiальноi системи, на згуртування прихильникiв однiii вiри i протиставлення iх послiдовникам iнших релiгiйних напрямкiв.
5. Комунiкативна функцiя реалiзуiться у пiдтримцi зв'язкiв мiж вiруючими шляхом створення почуття вiросповiдноi iдностi пiд час релiгiйних дiй та у мiжособистiсних стосунках.
Релiгii подiляють на групи на пiдставi етнiчних ознак, часу виникнення, рiвня органiзацii, державного статусу, правового статусу, статистичного аналiзу, за формою поширення тощо. За рiвнем розвитку релiгii подiляють на такi види:
♦ раннi форми - релiгii первiсного суспiльства (анiмiзм, магiя, культ предкiв тощо);
♦ полiтеiстичнi - релiгii, у котрих визнаiться багатобожжя (бiльшiсть нацiональних релiгiй, за винятком iудаiзму та сикхiзму);
♦ монотеiстичнi - головною ознакою i поклонiння iдиному богу (християнство, iслам, iудаiзм, сикхiзм);
♦ синкретичнi - релiгii, що утворилися внаслiдок зрощування або злиття рiзних релiгiй (афрохристиянськi, абавiти, дзен-буддизм);
♦ новi релiгiйнi течii та рухи - релiгii, що виникають у сучасностi (мунiзм, церква Антихриста, йогiзм).
Анiмiзм - це вiра в духи i душi, що управляють людьми, предметами та явищами навколишнього свiту. Тотемiзм позначаi комплекс вiрувань i обрядiв первiсного суспiльства, пов'язаний з уявленнями про родиннi зв'язки мiж групами людей i' тотемами - тваринами або рослинами, що, вiдповiдно до мiфiчних уявлень, були предком-заступником даного роду i кожного його члена, символом кровного зв'язку. Фетишизм - це поклонiння неживим предметам, яким приписувалися чудодiйнi властивостi (скелi, дерева, раковини, рiзнi побутовi пред мсти тощо). Магiя являi собою обряди, пов'язанi з вiрою в надприродну здатнiсть людини виливати на iнших людей та навколишню дiйснiсть. Анiмалiзм, зоолатрiя - це сукупнiсть магiчних обрядiв i вiрувань, в основу яких покладено уявлення про тварин або рослин як покровителiв та захисникiв роду. Анiматизм являi собою перенесення психiчних властивостей людей на природу, ставлення до природи як до живоi iстоти.
2. Нацiональнi релiгii. РЖндуiзм. РЖудаiзм
Серед багатьох спроб класифiкувати усi релiгii найчастiше використовуiться така схема класифiкацii релiгiй:
1.Раннi форми релiгii (родоплемiннi), тотемiзм, фетишизм, магiя, анiмiзм, анiматизм, анiмалiзм, шаманство, культ природи, культ предкiв, язичництво, полiтеiзм.
2.Нацiональнi релiгii.
♦ раннi нацiональнi релiгii: релiгiя Стародавнього РДгипту, релiгiя народiв Дворiччя, релiгiя Стародавньоi РЖндii (ведична, брахманiзм), давньогрецька релiгiя, релiгiя Давнього Риму, релiгii доколумбовоi Америки та iншi;
♦ пiзнi нацiональнi релiгii, iудаiзм, iндуiзм, джайнiзм, сикхiзм, конфуцiанство, даосизм, синтоiзм, зороастризм.
3. Свiтовi релiгii, буддизм, християнство (у його конфесiйних проявах - православ'я, католицизм, протестантизм), iслам.
4. Нетрадицiйнi релiгii, новi релiгiйнi рухи:
♦ неохристиянство: Богородична церква, церква РЖсуса Хри-ста, Новоапостольська церква та iншi;
♦ релiгii орiенталiстського (схiдного) напрямку: Товариство свiдомостi Крiшни, послiдовники Саi Баби, центри Шрi Чiпмоя, Вселенська чиста релiгiя;
♦ синтетичнi релiгii: Велике Бiле братство, церква РДднання, Всесвiтня вiра Бахаi;
♦ езотеричнi об'iднання: теософiя, братство Грааля;
Неоязичництво: Рiдна вiра, РУНвiра, Собор Рiдноi Вiри;
♦ сайентологiчнi рухи (наукоподiбнi): дiанетика, наука розу му, християнська наука;
♦ сатанiзм.
Раннi нацiональнi релiгii - це релiгiйнi вiрування, що охоплювали своiм впливом верхнi та середнi верстви населення у межах однiii нацiональноi держави i iснували в той час, коли була можливiсть тримати найбiльш пригнiченi низи суспiльства у покорi лише завдяки грубому насильству.
Пiзнi нацiональнi релiгii - релiгii, що iснували в перiод феодальних вiдносин, вiдстоювали iнтереси нацii без соцiального протистояння низiв та верхiв.
До числа найдавнiших нацiональних релiгiй належить iндуiзм, що сповiдуi переважна бiльшiсть населення РЖндii протягом столiть. Для початкового перiоду iндуiзму (його iнодi називають ведичною релiгiiю) характерним i шанування природи як такоi, тотожнiсть людини i природи, i навiть творiння свiту вiдбуваiться в процесi принесення в жертву першолюдини Пурупii, з рiзних частин його тiла. Важливого значення набуваi та маi своi продовження у наступному розвитку людства орiiнтування людини на досягнення трьох основних завдань (триварга): 1) дхарма - слiдування основним релiгiйно-моральним настановам; 2) артха - все, що зв'язане з користю та вигодою у суспiльному життi; 3) кама - повне задоволення тiлесних потреб, передусiм любов.
Головнi джерела класичного iндуiзму, окрiм Вед, - це народний епос ВлМахабхаратаВ» i ВлРсшаянаВ», а також пуринi, зведення переказiв.
РЖсторично першою великою релiгiiю, що почала використовувати Одкровення, надане Богом, i iудаiзм. Органiзацiйним центром ного став храм на горi Сiон, жрецi котрого довгий час збирали i редагували мiфи про Ягве та його пророкiв. Головне джерело зведень про релiгiю iвреiв - Бiблiя. Книги Старого Заповiту подiляються на три частини: 1) РЖГятикнижжя Мойсея - Тора; 2) раннi i бiльш пiзнi книги пророкiв -Небiгм; 3) iншi книги - Кетубiм.
Релiгiйна iстина вiдображена у Десятислiв'i Мойсея, де висловленi десятi, заповiдей. У першiй iз них вiдкривався народу сам Ягве, як Бог. Це вiн вивiв iх iз РДгипту, вiдчинив iм шлях по морю i скинув могутнiсть фараона i його воiнство. Хоча вiн близький до людей, милостивий, виявляiться iдиним живим Богом, проте вiн невидимий i немаi Йому нiякоi подоби нi на небi, пi на землi. Третя заповiдь: народ не повинен зображувати собi Бога як кумира. Дотримання суботи притiненням усякоi роботи в сьомий день (четверта заповiдь) тепер було пiдтверджено законодавчою силою як необхiдний чинник для посилення релiгiйного почуття, перiодичного вiдновлення сил i надання вiдпочинку людинi i тваринам. Повага до батькiв здавна вважалася моральним обов'язком дiтей, але тепер заповiдалось, що син, навiть ставши головою сiмейства, повинен так само почитати свою матiр, як почитав батькiв (п'ята заповiдь).
Людське життя мало цiнувалося в давнину в умовах панування культу воiна, але в Бiблii заповiдалось: Влне убитiВ». Людина створена за подобою Божою i тому .життя ii повинно бути священним (шоста заповiдь). Стародавнiй свiт потопав у тваринних iнстинктах, був отруiний тваринною похiтливiстю, а самi боги зображуватися далеко не зразками цнотливостi. Це засуджувалося, упорядковувалися вiдносини мiж чоловiчою та жiночою статями, що знайшло виявлення в сьомiй заповiдi Влне чини перелюбуВ». Власнiсть проголошена священною, недоторканою i злодiйство затавроване як злочин (восьма заповiдь), так само як i неправдиве свiдчення (дев'ята заповiдь). Але новий закон не тiльки засуджував зовнiшню злу справу, тобто дiю, а навпаки, вiн проникав в глибини людськоi душi i засуджував саму злу думку, тобто мотиви, iнтереси, заповiдав Влне побажайВ» нiчого такого, що огидне основним законам моральностi (десята заповiдь).
Релiгiйнi свята та обряди в iудаiзмi присвяченi певним подiям в iсторii iврейського народу. В iх основу покладенi побутовi свята, пов'язанi зi змiною календарного циклу. РЖудейськi свята супроводжуються особливими богослужiннями та обрядами.
♦ Обрiзання - найбiльш значущий iудейський обряд, що символiзуi союз мiж iвреями i Богом. Це символ боiооб
♦ раностi iвреiв.
♦ Ритуальне обмивання - рабпни приписують вiруючим напередоднi суботи, релiгiйних свят та перед молитвою
здiйснювати обмивання рук у мiквi (спецiальний басейн з дощовою або джерельною водою).
♦ Йом кiпур (Судний день) - головне свято, тiсно пов'язане з культом Ягве. У цей день Бог визначаi долю людини на майбутнiй рiк.
♦ Рош Гаиiана (свято Нового року) - вiдзначають його за дев'ять днiв до Йом кiпура. В цей день Бог Ягве подумки оглядаi все, а Судного дня виносить вирок.
♦ Суккот - свято, пов'язане зi спогадами про мiфiчний вихiд iвреiв з РДгипту, триваi вiсiм днiв.
♦ Ханука -- вiдзначають пiд час зимового сонцестояння вiсiм днiв. Свято повинне нагадати про запалювання перших свiчок в РДрусалимському храмi. Ця подiя сприймаiться як врятування релiгii iвреiв.
♦ Пурiм - вiдзначають його в березнi як етап пiдготовки до Песах. Свято сповнене iдеi богообраностi iврейського народу.
♦ Песах - свято, що неодноразово змiнювало своi сакральне значення. Спочатку його пов'язували з весняним вигоном тварин на пасовисько, потiм воно перетворилось у свято першого снопа, надалi його стали пов'язувати з виходом з РДгипту. Песах сприймаiться також як родинне свято.
♦ Шабат - щотижневе свято суботи.
Священою книгою iудаiзму i Талмуд ( вiд iвр. - вивчення) - багатотомний збiрник iврейських догматичних, правових, релiгiйно-фiлософських, моральних i побутових уявлень. Структурними складовими його i Мiшна та Гемара - об'iмний коментар до Старого заповiту та збiрник тлумачень до трактатiв Мiшни.
РЖудаiзму притаманне протиставлення iвреiв iншим народам, неiвреiв вiн ставить поза законом. В сучасному РЖзраiлi iудаiзм проголошений державною релiгiiю. З iудаiзмом тiсно пов'язаний сiонiзм - полiтична течiя, що сформувалась в кiннi XIX ст. i пропагуi одну з провiдних iдей iудаiзму - iдею ВлбогообраностiВ» iвреiв як вищоi раси.
3. Буддизм
Назва та поява буддизму пов'язанi з iм'ям Сiддхартхи Гаутами (Будди). Найбiльш знаменитi сказання про життя Будди входять у збiрник Джатака, складений близько II ст. до н.е.
Основнi положення вчення Будди свiдчать про глибину i високу моральнiсть. Будда проголосив повий шлях звiльнення, сутнiсть котрого виклав у проповiдi ВлПоворот Колеса ДоктриниВ». Це Влсерединний шляхВ» мiж скрутами аскетичного подвижництва i задоволенням чуттiвих бажань (в однаковiй мiрi марний). Врештi решт, цей шлях полягаi в тому, щоб зрозумiти Влчотири шляхетнi iстиниВ» i жити вiдповiдно до них.
1.Шляхетна iстина про страждання. Страждання - це властивостi самого життя, вони полягають в народженнi, старостi, хворобах i смертi, у поiднаннi з неприiмним, у роз'iднаннi з приiмним; у недосяжностi бажаного.
2.Шляхетна iстина про причину страждання. Причиною страждання i жагуче бажання, що приводить до нового народження i супроводжуiться радiстю i захопленням вiд задоволень.
3.Шляхепна iстина про припинення страждання. Припинення страждань - це припинення бажань через вiдмову вiд них, поступове звiльнення вiд iхньоi влади.
4.ВаВаВаВаВа Шляхетна iстина про шлях, що веде до припинення страждання. Шлях до припинення страждань - це восьмеричний шлях слушностi, що керуiться такими принципами:
1) правильний погляд - розумiння Влчотирьох шляхетних iстинВ», тобто страждання, його причин, його припинення i шляху, що веде до припинення страждань;
2) правильна думка - звiльнення вiд похотi, лютоi волi, жорстокостi i неправедностi;
3) правильнi висловлювання - уникнення неправди, позбавлення вiд плiток, грубостей i порожнiх балачок;
4) правильна дiя - утримання вiд злочину вбивства, злодiйства та статевоi розбеще ностi;
5) правильний спосiб життя - вибiр тих занять, що незаподiють шкоди нiчому живому;
6) правильнi намагання подолання шкiдливих потягiв, позбавлення вiд дурних схильностей, виховання i змiцнення добрих i здорових намагань;
7) правильна увага - спостереження за станом тiла, вiдчуттiв розуму i аналiз об'iктiв, на яких зосереджуiться розум, щоб iх розумiти i контролювати;
8) правильне зосередження зосередження розуму в медитацii для висвiтлення певних станiв свiдомостi, що ведуть до прозрiнь. Просування ним шляхом веде до зникнення бажань i звiльнення вiд страждань.
Вчення Будди вiдрiзняiться вiд ведiйськоi традицii, що спираiться на обряди жертвопринесень богам природи, а також протистоiть брахманiзму упанiшад, послiдовники яких вiдмовились вiд таких обрядiв. Гаутама був глибоко стурбований практичною проблемою звiльнення людини через моральне i духовне очищення. Виступаючи проти iдеi незмiнноi сутностi "Я", вiн вважав , iдо воно мiнливе i може, використовуючи правильне намагання, уникнути спонукання до дурних вчинкiв i вiдплати за них у виглядi страждання i безупинного круговороту народжень i смертей. Для послiдовникiв, що досягли досконалостi (арахата), результатом стане нiрвана - стан безтурботного прозрiння, безпристрасностi i мудростi, порятунок вiд подальших народжень i трансформацiй iснування. Це найвища мета людських прагнень. В центрi фiлософii буддизму - психологiчний стан повноти внутрiшнього буття, вiдсутностi бажань, досягнення задоволеностi i самодостатностi, абсолютноi вiдчуженостi вiд зовнiшнього свiту.
Згiдно з вченням Будди Всесвiт знаходиться в процесi постiйних змiн. Людина також не маi нiчого постiйного, вона являi собою умовну iднiсть п'яти груп мiнливих фiзичних i ментальних компонентiв: тiла, вiдчуттiв, сприйняття, ментальних утворень i свiдомостi. Усе маi мiнливий характер та перебуваi в напруженому занепокоiннi, де усе вiдбуваiться вiдповiдно до унiверсальноi причинностi - карми.
Спостереження за тим, як проходить життя по колу повторюваних народжень, спонукали сформулювати так званий Влзакон залежностi причинВ», що являi собою ланцюжок iз 12-ти чинникiв, що злагоджено дiють у кожнiй людинi. Вони перераховуються в певному порядку: неуцтво, довiльнi дii. свiдомiсть, розум i тiло, почуття, враження, вiдчуття, бажання, уподобання, становлення, переродження, старiсть i смерть. iх дiя породжуi страждання. Кiнцева мета - зникнення всiх бажань i своiкорисливих устремлiнь у нiрванi. Нiрвана буквально означаi ВлзгасанняВ» афектiв (за аналогiiю iз згасанням вогню пiсля вигоряння палива). При цьому аж нiяк не припускаiться ВлнiщоВ» або ВлзнищенняВ»: скорiше це трансцендентний стан свободи за межами Влнародження i смертiВ», що не передаiться в термiнах iснування або неiснувапня у звичайному iхньому розумiннi.
Напрями та течii буддизму. Пiсля смертi Гаутами його послiдовники провели в Раджагрiсi Влперший соборВ», на котрому були сформованi доктрина i правила поводження, котрими керувалась чернеча община - сангха. Пслi напрямок одержав назву тхеравада - школа старiйшин. Згiдно з вченням тхеравади, людина сама вiдповiдаi за свiй порятунок i незалежна в цьому вiд волi вищих сил. Головнi об'iкти поклонiння називаються Влтрьома притулкамиВ».
♦ Будда не бог, але вчитель i приклад;
♦ Карма - iстина, котрiй вчив Будда;
♦ Сангха - засноване Буддою братство послiдовникiв.
На другому соборi вiдбувся перший розкол, коли ченцi заснували власну секту i назвали себе членами Великого ордену. В мiру зростання чисельностi буддистiв i поширення буддизму виникали все новi розколи. ВлТретiй соборВ» прийняв мiри до розсилання буддiйських мiсiонерiв за межi царства.
Священнi тексти згрупованi в трьох збiрках, що названi ВлТрипiтакаВ» (ВлТри кошики вченьВ»): 1) Вiная пiтака - Кошик дисциплiни - мiстить статути i правила поводження ченцiв i монахинь, розповiдi про життя i навчання Будди, iсторii чернечого ордена; 2) Сутта пiтака - Кошик наставлянь - мiстить викладення проповiдей Будди, де йдеться про те, за яких обставин Будда промовляi своi проповiдi, часом використовуiться власний досвiд пошуку i знаходження просвiтлення, причому незмiнно з огляду па можливостi аудиторii; 3) Абхiдхамма пiтака - Кошик вищоi доктрини являi собою систематизовану класифiкацiю термiнiв та iдей iз двох перших збiрок, мiстить трактати, складенi значно пiзнiше, нiж статути i сутри, присвяченi проблемам психологii та логiки.
Починаючи з XI ст., як iндуiзм, так i буддизм стали вiдчувати на собi вплив тантризму, назва якого походить вiд сакральних книг таiггр (керiвництв). Тантризм - система вiрувань i обрядiв, де використовуються магiчнi заклинання, мiстичнi стилi, дiаграми i символiчнi жести для досягнення почуття мiстичного iднання з реальнiстю.
Сьогоднi буддизм iснуi в двох основних формах. Хiнаяна (традицiйний шлях досягнення нiрвани, Влмала колiсниця порятунку^) поширена в Шрi-Ланцi й у краiнах Пiвденно-Схiдноi Азii - Таiландi, Лаосi i Камбоджi. Махаяна (Влвелика колiсниця порятункуВ», що надаi можливiсть скорiшого досягнення нiрвани) переважаi в Китаi, включаючи Тибет, у В'iтнамi, у Японii, Кореi, Монголii. Значна кiлькiсть буддистiв мешкаi в гiмалайських королiвствах Непал i Бутан, у Пакiстанi, на Фiлiппiнах i в РЖндонезii. За межами Азii декiлька тисяч буддистiв живуть у США (600 тис), у Пiвденнiй Америцi (160 тис.) i в РДвропi (20 тис).
В останнi роки виникли асоцiацii буддистiв-мирян, що прагнуть зв'язати вчення махаяни iз сучасним життям. Так, у напрямках дзен-буддизму навчають мирян методам медитацii як засобу збереження внутрiшньоi рiвноваги в хаосi мiського життя. У сектах Чистоi землi акцент робиться на чеснотах, спiвчутливоi людини: щедростi, ввiчливостi, доброзичливостi, чесностi, спiвробiтництвi i служiннi. Визнаiться, що iдеал махаяни - порятунок живого вiд страждання - цiлком може служити спонукальним мотивом для заснування лiкарень, дитячих притулкiв i шкiл. У 1953 роцi в Пекiнi була створена Буддiйська асоцiацiя для органiзацii спiвробiтництва з буддистами iнших краiн, Буддiйська асоцiацiя, буддiйського мистецтва пiдтримуi вивчення i зберiгання пам'ятникiв буддiйськоi культури, у Сiнгапурi i на Фiлiппiнах у махаянiстiв iснують асоцiацii мирян, що органiзовують популярнi лекцii i поширюють релiгiйну лiтературу.
Ламаiзм - одна з форм буддизму, поширена в Тибетському регiонi Китаю та у Монголii. Тантричнi iдеi i обряди змiшувались iз послабленими традицiями хiнаяни i махаяни, а також увiбрали в себе елементи мiсцевоi тибетськоi релiгii бон - форми шамаiзму, поклонiння духам природи, у котрому припускалися людськi i твариннi жертвопринесення, магiчнi обряди, змови, вигнання нечистоi сили i чаклунство. Священнослужитель .тама, учитель Атiша, то прибув з РЖндii в 1042 роцi, запропонував бiльш духовну доктрину, стверджуючи, що релiгiйне життя повинно проходити три стадii:
♦ шлях хiнаяни, або моральноi практики;
♦ кiлях махаяни, або фiлософського осмислення;
♦ шлях тартраяни, або мiстичного iднання через ритуали тантри.
Реформи Атiши були продовженi тибетським ченцем Цзон-хавою, що на початку XV ст. заснував секту гелук-па (доброчесного шляху), жадав вiд ченцiв дотримання обiтницi безшлюбностi й учив бiльш високому розумiнню тантричноi символiки. Пiсля 1587 року Верховний лама цiii школи став називатися Далай-ламою (далай Влокеанська широчiньВ»). Вплив секти зростав, i у 1641 роцi Далай-лама одержав усю повноту як свiтськоi, так i духовноi влади в Тибетi.
Священне писання тибетського буддизму зiграло велику роль у поширеннi вчення, священнi тексти i пiдвалинами для навчання ченцiв у монастирях i для наставляння мирян. Найбiльшим пiiтетом оточенi канонiчнi тексти, що дiляться на двi групи: Каджур (108 томiв вчення Будди в повному перекладi iз санскритського оригiналу) i Чотири Великi Тантри.
4. Християнство
Християнство (вiд грецьк. Христос - Помазанник, Месiя) -одна iз свiтових релiгiй (поряд iз буддизмом та iсламом), одна з так званих ВлавраамiтичнихВ» релiгiй, спадкоiмниця бiблiйного монотеiзму, що поiднуi християнство з iудаiзмом та iсламом. Християнство маi три основнi напрямки: православ'я, католицизм, протестантизм. В основi християнства покладена вiра в РЖсуса Христа, який сприймаiться як Боголюдина, як Рятiвник, як утiлення другого обличчя триiдиного Божества - так званоi Трiйцi.
Християнство виникло в РЖ ст. н.е. у Палестинi. Соцiальними причинами його виникнення були наступнi: по-перше, боротьба пригноблених верств Римськоi iмперii, надii на змiни; по-друге, централiзацiя влади у Римi, що гармонiювала з iдеiю iдиного бога; по-третi, поiднання полiтичних, економiчних, iдейних вiдносин у межах однiii держави, що сприяло уявленням про наднацiонального бога; учетверте, розпад рабовласництва, що потребував нових iдеологiчних засобiв впливу на пiдлеглi маси.
Основними iдейними джерелами християнства, , яких черпались головнi положення релiгii, ставали:
♦ iудаiзм, вiд якого християнство успадкувало визнання Старого заповiту з його змiстом, образ РЖсуса Христа, iдею про месiю та iнше;
♦ iдеологiя кумранськоi общини, що породила вчення про друге пришестя месii;
♦ релiгii схiдних народiв Римськоi iмперii, з яких було запозичено багато мiфiчних образiв та сюжетiв, котрi робили християнство полiетнiчною релiгiiю;
♦ релiгiйно-фiлософськi вчення Фiлона та Сенеки, що привнесли в християнство iдеi про вроджену грiховнiсть, про необхiднiсть спасiння душi як мету життя, про божественну сутнiсть месii, про рiвнiсть людей перед Богом, про презирство до земного життя, про любов до ворогiв та про покiрнiсть долi.
В iсторii свого розвитку християнство пройшло декiлька етапiв:
1. Початкове християнство - часи, за яких вiдбуваiться виникнення перших християнських громад;
2. Раннi християнство - це час формування церкви та основ вiровчення;
3. Перiод Всесвiтнiх соборiв - час iснування християнства як панiвноi релiгii у певних регiонах та вiдособлення захiдноi та схiдноi церков;
4. Перiод розвитку християнства пiсля 1054 року, коли вiдбувся розподiл християнства на православ'я (схiдний напрямок) та католицизм (захiдний напрямок).
Християнство маi власнi традицii, що вiдрiзняють цю релiгiю вiд багатьох iнших, В основу християнства покладено Священний Переказ -сукупнiсть форм, до яких належать: усна традицiя, релiгiйнi тексти та богослужiння, у яких передаiться змiст вiри, що маi своiм джерелом Одкровення. Основою вiровчення християнства i Священне Письмо, головною у якому i Бiблiя; а також ВлСимвол ВiриВ», рiшення всесвiтнiх i деяких но-мiських соборiв, окремi твори так званих Влотцiв церквиВ». Згiдно з Священним Приданням формуiться християнське вiровчення та вчення про Бога, складаiться органiзацiйна структура, виконуються обряди тощо.
Основнi положення християнського вiровчення (догмати) складалися протягом багатьох столiть пiд впливом полiтики та економiки, соцiальних та етнiчних процесiв, фiлософii та релiгiйнi течiй, Догмати мiстяться у Бiблii та постановах Християнських Вселенських соборiв. Крiм того, розробленi Символ Вiри - стисле викладення християнських догматiв, безумовне визнання яких православна i католицька церкви наказують кожному християниновi.
Згiдно з Символом Вiри, християни повиннi вiрити в iдиного Бога, що виступаi у трьох особах: Бога-Отця, Бога-Сна i Бога Святого Духу (Свята Трiйця). Вiдповiдно до догмату Триiдностi, внутрiшнi життя Божества i особистi стосунки трьох ВлРЖпостасейВ», або Осiб: Отця - безначального Першопочатку; Сина, або ВлсловаВ» - ВлЛотосаВ»- Початку, що оформляi та надаi значення; i Святого Духу - життiздiйснюваного Початку. Син народжуiться вiд Отця, Святий Дух Влiз ходитьВ» вiд Отця (за православним вченням), або вiд Отця i Сина (особливiсть католицькоi доктрини, засвоiна також протестантизмом). Але як ВлнародженняВ», так i ВлiзходженняВ» вiдбуваiться не у часi, а у вiчностi. Усi три обличчя були завжди i вони i рiвними за гiднiстю. У такому виглядi iснуi догмат про Трiйцю.
Християнство успадкувало дозрiлу у старозавiтнiй традицii iдею про iдиного Бога, що маi Свою причину в Собi Самому. Всi особистостi, iстоти i предмети i творiннями Божими,' причому утворенi з нiчого, а всеблагiсть, всебачення i всемогутнiсть виступають як унiкальнi атрибути Бога.
Особливого значення набуваi в християнствi догмат бого-втiлення, згiдно з яким РЖсус Христос з Бога став людиною, народившись вiд Дiви Марii. Цей догмат покликаний обгрунтувати особливу особисту роль Христа, а крiм того, надаi всiм iвангельським повчанням статус Влбожественних iстинВ».
Триiднiсть i боговтiлення - це два центральних догмати, що складають найважливiшу вiдмiннiсть християнства вiд iудаiзму та iсламу.
Значну роль вiдведено догмату спокутування, згiдно з котрим РЖсус Христос своiми стражданнями та смертю на хрестi принiс себе у жертву Богу-Отцю за грiхи людей - спокутував iх. Цим вiн вiдкрив iм шлях Влспасiння вiд влади грiхаВ». Догмат воскресiння РЖсуса Христа проголошуiться як запорука майбутнього воскресiння людей iз мертвих. Догмат вознесiння зобов'язуi християн вiрити, що РЖсус мешкаi на небi поруч iз Богом-Отцем, що показуi нiкчемнiсть тiлесного, земного iснування порiвняно до вiчностi, що очiкуi душу. З останнiх трьох догматiв християнство розвиваi ще три положення: вiра в безсмертя душi, уявлення про потойбiчнi пекло та рай, iдея про небесне вшанування та богоугодне життя на земля тощо.
5. Однiiю з найбiльш значущих вiдмiнностей християнства вiд iнших релiгiй i вiдношення та сприйняття другоi iпостасi Трiйцi -РЖсуса Христа. Втiлення Бога розумiiться в християнствi як iдинократне i неповторне, що не припускаi будь-яких перевтiлень. ВлРаз помер Христос за грiхи нашi, а по воскресiннi з мертвих бiльше не вмираi!В» -така теза вiдстоюiться Августином Блаженним проти доктрини вiчного перевтiлення. РЖсус Христос - РДдинородний, РДдиний Син РДдиного Бога. Всесутнiсть Бога вмiщуiться в межах одного людського тiла, а Його вiчнiсть - у межах неповторного iсторичного моменту. Четвертий Вселенський Халкiдонський Собор встановив, що при втiленнi (народженнi) РЖсуса божественне i людське з'iдналось в ньому як в iдинiй особi, незмiнно, нероздiльно.
В XIX ст. дослiдники, що займалися проблемою iсторичностi особи РЖсуса, утворили так званi мiфологiчну та iсторичну школи. Першi заперечували можливiсть iснування реальноi iсторичноi особи на iм'я, РЖсус Христос, представники другоi вважають, що в основi його образу покладене життя цiлком реальноi людини, що з часом набуло мiфологiчного забарвлення. РЖсторичнi свiдоцтва про життя РЖсуса практично вiдсутнi, тому ми можемо судити про його особу тiльки на пiдставi звiсток, що залишили автори iвангелiй.
Десять заповiдей Божих, якi дiйшли до людей через Мойсея i знаходяться у Старому Заповiтi, та головнi заповiдi, що були данi Христом в Новому заповiтi, складають морально-етичний комплекс християнина i вважаються найголовнiшими. Згiдно з цими заповiдями складаються обов'язки християнина:
1.Недiлi i свята святкувати.
2.У недiлю i свята вiдвiдувати церкву i брати участь у службi Божiй та iнших церковних богослужiннях.
3.Установлених святою церквою постiв дотримуватись.
4.Принаймнi один раз на рiк, у святий Великий пiст, сповiдатися i причащатися святих Тайн.
5.ВаВаВаВаВа Весiлля в заборонений святою Церквою час не справляти. Не слiд забувати i про сiм смертних грiхiв, яким протистоять християнськi чесноти:
♦ гордiсть - смиреннiсть,
♦ захланнiсть - щедрiсть,
♦ нечистота - чистота,
♦ заздрiсть - доброзичливiсть,
♦ нестриманiсть - помiркованiсть,
♦ гнiв - лагiднiсть,
♦ лiнь - працелюбнiсть.
Головними чеснотами, що протиставляються усiм грiхам людини, християни вважають Вiру, Надiю, Любов.
Важливим елементом християнськоi релiгii i християнський культ, основний змiст якого складаi розгалужена система свят, постiв, жертвопринесення, поклонiнь, молитов, богослужiнь, таiнств, релiгiйних треб тощо.
- Католицька та православна церкви визнають за необхiдне причетнiсть кожного вiруючого до Бота, що здiйснюiться за допомогою особливих обрядiв - таiнств, якi, за традицiйним християнським розумiнням, реально вводять божественнi/ присутнiсть у життя людини. Найважливiшими з таiнств, визнаними усiма вiросповiданнями, i такi:
1. Водохрещения - цс iнiцiацiя, що вводить у християнське життя i припиняi дiю iнерцii першорiдного грiха, Грiхопадiння.
2. РДвхаристiя, або причащання - не вкушання хлiба i вина, що за церковною вiрою, символiзують Тiло i Кров Христа заради дiйсного з'iднання вiруючого з Христом. Православ'я i католiнизм визнають ще п'ять таiнств, сакраментальний статус яких заперечуiться протестантизмом,
3. Миропомазання, що маi на метi повiдомити вiруючим про мiстичнi дарунки Святого Духу.
i. Покаяння - сповiдь перед священиком i вiдпущення грiхiв.
5. Священство, або Рукоположення, або ординацiя - зведення в духовний сан, що даi повноваження не тiльки наставляти вiруючих, а також насамперед, надаi владу чинити таiнства.
6. Шлюб - здiйснення в храмi церковного шлюбу, вiнчання, що тлумачиться як спiвучасть у мiстичному шлюбi Христа i Церкви.
7. Соборування, або iлеiосвячепня, або маслосвяття - це помазання, що супроводжуiться молитвами та нанесенням iлею на тiло важкохворого як останнiй засiб повернути до життя й одночасно побажання смертi.
Важливим елементом культу i також богослужiння - сукупнiсть церемонiй та обрядових дiй, звернених до Бога з метою отримати вiд нього милiсть. РЖснуi система богослужiнь: протягом року, протягом тижня (недiля - воскресiння РЖсуса Христа, понедiлок - ангелам Бога, вiвторок - пророкам, середа - зрадi РЖсуса Христа, четвер - святiйшим християнства, п'ятниця розп'яттю РЖсуса Христа, субота - всiм святим). Протягом доби богослужiння включаi дев'ять служб: вечiрнiх та нiчних - вечiрня, завечiрня, опiвнiчна, i ранiшня, та денних - першоi, третьоi, шостоi та дев'ятоi години.
Християнськi свята посiдають важливе мiсце в культовiй практицi. Серед них видоюються великi, так званi Двонадесятi свята:
1. Пасха (Великдень):
2. Рiздво Христове (7.01 або 25.12);
3. Трiйця (П'ятидесятниця, на 50-й день пiсля Паехи);
4. Стрiтення Господнi (15.02);
5. Хрещення Господнi (Богоявлення, 19.01);
6. Спас (19.08);
7. Вхiд Господнiй в РДрусалим або Вербна недiля (за тиждень
до Пасхи);
8. Вознесiнпя Господнi (па 40-й день пiсля Великодня);
9. Здвижепия Чесного i Животворного Хреста Господнього (27.09);
10.Уведення в храм Пресвятоi Богородицi (4.12);
11.Благовiщення (7.04);
12.ВаВаВа Успiння Пресвятоi Богородицi або перша Пречиста
(28.08).
Крiм свят, у християнському культi iснують пости, тобто утримання вiд iжi. Перед Пасхою встановлено Великий пiст. РЖснують також Апостольський, Успенський, Рiздвяний пости. Кожнi середа i п'ятниця вважаються пiсними днями.
У християнствi поширенi молитви, вшанування релiквiй, iкон, хреста, мощей.
Церква i провiдником Святого Духу в свiтi, втiленням третьоi особи Трiйцi, подiбно до того як Христос втiлюi другу особу. Тому церква спрямовуi своi зусилля на продовження справи Христа на землi. Дiяльнiсть церкви маi три напрямки, кожен з яких вiдповiдаi певному аспекту життя РЖсуса Христа:
♦ по-перше, iвангелiзацiя - розповсюдження серед людей, що належать до церкви, переконання, що вони повиннi покаятись та увiрувати;
♦ по-друге, робота, спрямована безпосередньо на спасiння, проведення лiтургiй в церквi;
♦ по-третi, дiяльнiсть зi встановлення месiанського Царства Божого, володарювання Христа.
♦ Отже, церква як органiзацiя продовжуi проповiдування, розпочате самим РЖсусом Христом: по-перше, як зберiгай таiмниць, вона знов вiдтворюi спокутну жертву Хриспа, втiлюючи подii його життя у рiчному календарному никлi; по-друге, як провiдник волi Христа щодо людства, церква спрямовуi свою дiяльнiсть на встановлення Царства Божого па Землi. Сьогоднi християнська церква не маi iдиноi органiзацii, як це було спочатку. РДдина органiзацiя була порушена пiд виливом рiзноманiтних полiтичних, економiчних, iдеологiчних, соцiальних процесiв, що вiдбувалися в iсторii людства.
♦ Розподiл християнства на католицизм та православ'я: iсторiя та сучаснiсть. Пiсля розповсюдження християнства на теренах Римськоi iмперii в перiод вiд РЖ - до поч. IV ст., за Костянтин
Вместе с этим смотрят:
"Одесский миф" как миф: (Ранние годы "одесского мифа")
РЖудаiзм як нацiональна релiгiя iвреiв
Анализ и сравнение существующих представлений об исповеди в различных конфессиях
Антихрист и время его пришествия
Арганiзацыя Беларускай АСЮтакефальнай ПраваслаСЮнай Царквы