Театр як механiзм формування особистостi
Мiнiстерство освiти i науки Украiни
Нацiональний педагогiчний унiверситет iменi М.П. Драгоманова
РЖнститут соцiологii, психологii та управлiння
Кафедра теорii та методогii соцiологii
БАКАЛАВРСЬКА РОБОТА
на тему:
Театр як механiзм формування особистостi
Виконала студентка групи
Рабощук В.М.
Киiв тАУ 2010
Вступ
Актуальнiсть теми роботи. Сучасний перiод трансформацiй украiнського суспiльства впливаi на всi складовi культурноi сфери. Особливо яскраво цi процеси прослiдковуiться у театрально-художнiй дiяльностi, яка вивела на перший план значимiсть соцiальних факторiв, обумовивши необхiднiсть перегляду моральних цiнностей. Це посилило необхiднiсть дослiдження мистецтва та впливу його на формування особистiстi.
Мистецтво тАФ одна з форм суспiльноi свiдомостi; вид людськоi дiяльностi, що вiдображаi дiйснiсть у конкретно-чуттiвих образах вiдповiдно до певних естетичних iдеалiв. Мистецтво служить не тiльки для розваги та вiдпочинку, але й формуi свiтогляд, виступаi як знання й просвiта, як формування цiлiсноi особистостi та як аналiз стану свiту.
В свою чергу, видом мистецтва, в якому розкриваються суперечностi часу та внутрiшнього свiту людини i театр. Вiн займаi особливе мiсце в системi формування цiнностей.
Потреба в соцiологiчних вимiрах театру обумовлена його особливiстю, що пов'язана з безпосередньою його залежнiстю вiд соцiальних умов, бо театр не лише включаiться всiма своiми елементами в соцiум, а i розглядаiться як соцiальний iнститут. Особливу актуальнiсть дослiдженню феномену театрального дiйства надаi соцiологiчне обгрунтування впливу театру на формування системи духовних цiнностей, становлення морально-естетичного iдеалу суспiльства. Театр впливаi на формування особистостi: свiтогляду, моралi, на проблеми комунiкацii, виховання та iн.
Основи соцiологii театру в закладалися з давнiх давен соцiологiчномислячими театральними критиками, котрi через синтетичнiсть художнiх засобiв театру (використання рiзних видiв мистецтва) аналiзують соцiологiчну функцiю театру в широкому соцiокультурному контекстi. Тому соцiологiя театру часто постаi за враженням як найбiльш ВлнепрофесiйнаВ» соцiологiя, що сягаi широкого культурного обрiю, i культурно найбiльш всебiчною.
Театр i рiзновидом культурного дозвiлля. Дозвiлля i вагомим фактором соцiалiзацii особистостi, оскiльки вiн охоплюi фактори соцiалiзацii, а також тим, що при проведеннi вiльного часу активно дiють психологiчнi та соцiально-педагогiчнi механiзми соцiалiзацii.
Аби зрозумiти природу перетворень, що вiдбуваються у сучасному театральному життi, необхiдний комплексний пiдхiд, побудований на методах, напрацьованих соцiологiчними дослiдженнями.
Об'iктом дипломноi роботи i театр як соцiальний iнститут.
Предметом дослiдження система формування особистостi театром.
Метою даноi дипломноi роботи i комплексне соцiологiчне дослiдження соцiального впливу театру на формування особистостi.
Реалiзацiя основноi мети передбачаi вирiшення наступних завдань:
- РЖсторiографiя розвитку та вивчення дослiджуваноi проблематики;
- Розкрити проблеми соцiальноi природа та iсторичноi обумовленостi мистецтва та театра;
- Дослiдити розвиток i структуру соцiологii театру;
- Дослiдити вплив театру на формування особистостi.
- Дослiдити театр як комунiкацiя
- Дослiдити сутнiсть та особливостi вiльного часу в контекстi соцiалiзацii особистостi
- Дослiдити мiсце театру в дозвiллi.
У ходi дослiдження було використано такi методи: аналiтичний тАУ у визначеннi методологiчних пiдходiв до розгляду феномена театру як соцiокультурного явища; для зтАЩясування закономiрностей, що спричинюють його функцiонування як соцiального iнституту; системний, який дозволив узагальнити художньо-естетичнi параметри театральноi дiяльностi та виявити ii онтологiчнi характеристики; емпiричнi та соцiологiчного спостереження (опитування, експертних оцiнок, iх контент-аналiзу тощо; теоретичний та прогностичний тАУ для пiдведення пiдсумкiв дослiдження й обТСрунтування пропозицiй щодо розвтАЩязання тих завдань, що постали перед театром за сучасних умов.
Структура дипломноi роботи визначена метою i завданнями дослiдження та включаi в себе вступ, три роздiли, висновки та список використаних джерел.
Роздiл 1. Соцiальна природа та iсторична обумовленiсть мистецтва, iсторiографiя розвитку та вивчення дослiджуваноi проблематики
театр соцiологiчний мистецтво особистiсть
1.1 Мистецтво як засiб формування особистостi
Одним iз засобiв формування особистостi i мистецтво. Воно разом з iншими суспiльними iнститутами i формами включаi особистiсть в систему iнтересiв i потреб суспiльства.
Соцiальна значимiсть мистецтва визначаiться рiвнем впливу на систему потреб, цiнностей, цiннiстних орiiнтацiй, мотивацiй особистостi. Так , Л.С. Виготський вiдзначав, що мистецтво втягуi в коло соцiального життя найiнтимнiшi i найособистiшi складники нашоi iстоти. Для цього мистецтво володii значним арсеналом специфiчних засобiв, вiдсутнiх в iнших формах людськоi свiдомостi. РЖдеологiчнi аспекти в художньому творi, будучи органiчно вплетеними в тканину живих, зримих художнiх образiв, впливають на свiдомiсть людини непомiтно, як i на розум, почуття, волю. [14].
Мистецтво як предмет соцiологiчного аналiзу i сукупнiстю структур, процесiв, пов'язаних з функцiонуванням суспiльства на рiзних рiвнях розвитку, системою контролю за соцiальною поведiнкою (система соцiальних структур i соцiальних вiдносин щодо феномену, особливостi взаiмодii мистецтва як соцiального iнституту iз суспiльством).
Функцiональний пiдхiд розглядаi основним елементом мистецтва цiнностi. На думку Т. Парсонса, мистецтво тАФ це вiдповiдно органiзована, стабiльна система цiнностей. ВаКонфлiктологiний пiдхiд. Аналiзуi мистецтво як динамiчну, суперечливу систему, арену конфлiктiв, породжених соцiальною нерiвнiстю. Зокрема К. Маркс розглядаi ii як похiдну економiчних вiдносин.
Технологiчний пiдхiд. Розглядаi мистецтво як технiчно-цивiлiзацiйне явище, продукт людськоi дiяльностi, сукупнiсть створених людством матерiальних та духовних цiнностей. Був поширений у вiтчизнянiй фiлософськiй та соцiологiчнiй лiтературi до середини 60-х рокiв XX ст.
Дiяльнiсний пiдхiд. В його основi iдея розвитку творчого начала мистецтва. Зосереджуючись на продукуваннi нових цiнностей, iдей, концепцiй, особливостях iх поширення, виявляi не меншу увагу до особистостi. Вiдповiдно мистецтво вважаi людським, особистiсним вимiром iсторii, процесом i засобом самовизначення розвитку та самореалiзацii людини. Цi процеси пiд час засвоiння мистецтва реалiзуються як iндивiдуалiзацiя особистостi.
Науково-технiчний прогрес та активний розвиток засобiв комунiкацii зумовили формування масового мистецтва, яке апелюi до всiх, поширюi цiнностi, доступнi бiльшостi людей, розрахована для масового вжитку. Завдяки своiй смисловiй та художнiй спрощеностi, технiчнiй доступностi воно помiтно витiснить високе i народне мистецтво. Масове мистецтво i зв'язуючою ланкою мiж стабiльним i змiнюваним, оскiльки орiiнтоване на цiнностi та норми переважноi бiльшостi. За сучасних умов зростаi iнтерес до традицiйного народного мистецтва. Традицii особливо яскраво виявляються у сферi духовного виробництва, фольклорi, мiстять у собi стабiлiзуючi елементи, завдяки яким регулюють життiдiяльнiсть людини. Але iм притаманнi й iнновацii. Збереження традицiйного нацiонального мистецтва пов'язане з мораллю. Розглядаючи соцiальну функцiю мистецтва ми використали iiнтерпритацiю з двох напрямiв. З одного боку, соцiальна функцiя мистецтва безпосередньо пов'язана з суспiльно-полiтичними процесами у державi, з iншого тАУ вона потребуi бiльш загальнотеоретичного осмислення i врахування специфiки природи мистецтва. Мистецтво виконуi соцiальну функцiю, реалiзуючи через систему художнiх образiв поставлене перед ним Влсоцiальне замовленняВ».
Мистецтво як соцiальний iнститут реалiзуi свою дiяльнiсть через певнi функцii [29]:
- Суспiльно-перетворююча функцiя (мистецтво як дiяльнiсть). Виявляiться у тому, що художнiй твiр здiйснюi iдейно - естетичний вплив на людей, включаi iх у цiлiсно спрямовану дiяльнiсть i тим самим бере участь у переоформленнi суспiльства.
- Пiзнавально-евристична (мистецтво як знання та просвiта).
- Художньо-концептуальна (мистецтво як аналiз стану свiту).
- Функцiя передбачення ("кассандрiвське начало"). У даному випадку мова йде про використання iнтуiцii.
- РЖнформацiйна та комунiкативна (мистецтво як повiдомлення i спiлкування)
- Функцiя навiювання (сугестивна). Мистецтво здатне навiювати спосiб мислення, почуття, майже гiпнотичне впливаi на людську психiку.
- Виховна ("формування цiлiсноi особистостi).
- Естетична ("формування цiннiсних орiiнтацiй). Пiд впливом мистецтва формуються естетичнi смаки, пробуджуiться творче начало особистостi, ii бажання творити за законами краси.
- Гедонiстична ("функцiя насолоди). Ця функцiя пов'язана з тим, що iснуi iгровий аспект художньоi дiяльностi. Гра як вияв свободи приносить естетичну насолоду, радiсть, духовне натхнення
Основою мистецтва, як i iнших форм суспiльного пiзнання, i зв'язок:
СубтАЩiкт тАУ обтАЩiкт; Митець тАУ дiйснiсть;
Специфiку пiзнання у мистецтвi визначають суб'iктивний характер вiдображення, метафоричне ставлення до дiйсностi, активне використання емоцiйно-чуттiвого начала, що сприяi створенню художньоi картини свiту.
Сугестивна функцiя (навiювання) пов'язана з певною гiпнотичною дiiю, впливом на людську психiку.
Сугестивна функцiя спорiднена з виховною. Безперечно мiж ними iснують певнi спiльнi риси, проте ототожнювати сугестивну i виховну функцii не можна у зв'язку з тим, що виховна орiiнтована на сферу свiдомого, тодi як сугестивна пов'язана з позасвiдомим людськоi психiки.
Сугестивна функцiя мистецтва набуваi особливо важливоi ролi в напруженi, важкi години випробування долi i життя народу.
У мистецтвi надзавданням виховноi функцii i формування цiлiсноi гармонiйноi особистостi, використання рiзних механiзмiв впливу для досягнення цiii мети.
Аналiзуючи феномен мистецтва, науковцi пiдкреслювали його комунiкативну перевагу над iншими формами суспiльноi свiдомостi. Загальномистецький зв'язок Митець тАУ Аудиторiя уможливлюi саме комунiкативна функцiя. РЖснують види мистецтва, в яких комунiкативнi можливостi обмеженi мовним бар'iром. Це передусiм лiтература, театр, кiнематограф, тодi як архiтектура, скульптура, живопис та хореографiя ВлволодiютьВ» унiверсальним комунiкативним кодом. Структурi проблеми функцiональностi пов'язана з функцiiю передбачення тАУ Влкассандрiвським началомВ». У мистецтвi функцiя передбачення виявляi себе як у прямiй, так i в опосередкованiй формах. Найяскравiшим прикладом такого Влпрямого варiантаВ» i жанр фантастики в лiтературi i кiнематографi. Логiку його еволюцii можна простежити вiд творiв Ж. Верна (ВлТаiмничий острiвВ», ВлДвадцять тисяч льi пiд водоюВ», ВлЗ Землi на МiсяцьВ») до романiв С. Кiнга; Опосередкований варiантВ» Влкассандрiвськоi функцiiВ» мистецтва репрезентовано, зокрема, в творах експресiонiстичноi орiiнтацii. Показовим щодо цього став образ Влзагубленого поколiнняВ» у творчостi Е. М. Ремарка.
Художньо-концептуальна функцiя, (мистецтво як аналiз стану свiту). Гегель вважав, що мистецтво пiдпорядковано фiлософii i релiгii як нижча форма осягнення абсолютноi iдеi, як менш досконала форма пiзнання iстини. Вiн писав: Вл..релiгiя, як всезагальна свiдомiсть iстини складаi iстотну передумову мистецтва..В» Проте, твiр мистецтва не i iлюстрацiiю до фiлософських або полiтичних iдей. Художник вiдбиваi у свiдомостi власнi спостереження й роздуми над життям, створюючи цiлiсну художню концепцiю. Компенсацiйна функцiя даi змогу людинi у процесi сприймання художнього твору пережити тi почуття, яких вона була позбавлена в реальному життi. Естетична функцiя, (мистецтво як формування творчого духу i цiннiсних орiiнтацiй). Естетична функцiя нiчим не замiнила специфiчна властивiсть мистецтва:
1) формувати естетичнi смаки, здiбностi i потреби людини;
2) формувати цiннiснi орiiнтацii людини у свiтi;
3) пробуджувати творчий, творче начало особистостi, бажання i вмiння творити за законами краси.
Естетична функцiя мистецтва забезпечуi соцiалiзацiю особистостi, формуi ii соцiально-творчу активнiсть. Ця сутнiсна функцiя пронизуi i дублюi вплив усiх форм суспiльноi свiдомостi на всi iншi функцii самого мистецтва. Науково-технiчний прогрес та активний розвиток засобiв комунiкацii зумовили формування масового мистецтва, яке апелюi до всiх, поширюi цiнностi, доступнi бiльшостi людей, розрахована для масового вжитку. Завдяки своiй смисловiй та художнiй спрощеностi, технiчнiй доступностi воно помiтно витiснить високе i народне мистецтво. Масове мистецтво i зв'язуючою ланкою мiж стабiльним i змiнюваним, оскiльки орiiнтоване на цiнностi та норми переважноi бiльшостi. За сучасних умов всеж-таки зростаi iнтерес до традицiйного народного мистецтва. Традицii особливо яскраво виявляються у сферi духовного виробництва, фольклорi, мiстять у собi стабiлiзуючi елементи, завдяки яким регулюють життiдiяльнiсть людини. Але iм притаманнi й iнновацii. Збереження традицiйного нацiонального мистецтва пов'язане з мораллю, але, крiм позитивних, негативною ii рисою може бути, наприклад, вендета (кривава помста), що збереглася як традицiйна мораль. На початку XXI ст. iстотно змiнюiться розумiння та роль мистецтва в суспiльствi. Значно свiдомiшим i використання науки, освiти, технiчноi, фiзичноi, духовноi, моральноi культури в органiзацii та нормалiзацii трудовоi та суспiльноi дiяльностi людей. З перших крокiв життя людина опиняiться пiд впливом домiнуючих у суспiльствi норм, цiнностей, зразкiв поведiнки, соцiальних iнститутiв, за допомогою яких дii мистецтво. Суб'iктом дii мистецтва i особи, що пристосувалися до культурних зразкiв, цiнностей i моделей, i носiями способу мислення та життя.
Завдяки мистецтву особистiсть пiзнаi духовнi цiнностi суспiльства, вони ж у свою чергу стають надбанням ii власного досвiду. Тим самим мистецтво залучаi суб'iкта сприйняття до свiту художньоi реальностi, формуi його свiтогляд. У формуваннi свiтогляда, який ТСрунтуiться на розумiннi самоiнностi людськоi особистостi, почуття власноi гiдностi, нацiональноi самосвiдомостi, повазi до iнших народiв значну роль вiдiграють емоцiйнi форми ставлення людини до навколишнього свiту. Свiтогляд тАФ це не лише система ВлчистихВ», абстрактно-логiчних знань. Це система поглядiв на життя, природу i суспiльство, яка i емоцiйно-забарвленою i, виражаi життiву позицiю соцiального суб'iкта, концентруi в собi й органiчно поiднуi разом думки, почуття, прагнення, внутрiшню готовнiсть дiяти.
Це пiдтверджуi i структура свiтогляду, що складаiться з елементiв:
- свiторозумiння,
- свiтовiдчуття,
- свiтоставлення,
- свiтосприймання.
Цi складовi наведеноi структури вiдтворюють емоцiйно-почуттiвиii прошарок свiтогляду, який закрiплюi у свiдомостi людини знання, перетворюючи iх в особистiшi переживання, стереотипи поведiнки та вiдображаi загальнокультурний змiст свiтоглядноi свiдомостi, яка надана окремим iндивiдом.
Слiд пiдкреслити, що впливовi мистецтва властива вiдносна "невiдчутнiсть", точнiше тАФ не негайний впливовий результат: коли людина опановуi художнi цiнностi, неможливо вiдчути вiддачу вiдразу ж, оскiльки нагромадження особою духовного потенцiалу вiдбуваiться поступово.
Глибокими i "наслiдки впливу" мистецтва, коли воно здатне схилити людину до рiшучих вчинкiв i навiть змiнити ii життя, а по вiдношенню до суспiльства тАФ викликати значнi перемiни в настроях, переконаннях i дiях тих чи iнших соцiальних груп. Встановлення гармонii мiж запитами i потребами людини, з одного боку, i ii iдейно-моральним розвитком, з iншого, значною мiрою залежить вiд мистецтва. Науковцями доведено тiсний зв'язок мiж прихильнiстю людини до мистецтва i сформованiстю ii iдейно-моральних позицiй.
Мистецтво формуi особистiсть, сприяi розвитковi творчого пiдходу до всiх явищ дiйсностi. Почуття прекрасного, пiднесеного стаi основним стимулятором дiяльностi людини. Моральна краса робить людину привабливою для iнших людей, здатною впливати на iхнi думки i поведiнку сприяi розвитковi творчого пiдходу до всiх явищ дiйсностi. Мистецтво становить стрижень духовноi культури, i колективною памтАЩяттю людства, яка здiйснюi звтАЩязок поколiнь, рiзних народiв, рiзних культур.
Мистецтво являiться засобом формування особистостi. Для цього мистецтво володii значним арсеналом засобiв, через якi реалiзуi свою дiяльнiсть та впливаi на особистiсть. Мистецтво визначаiться як знання та просвiта, як аналiз стану свiту, як повiдомлення i спiлкування, формування цiлiсноi особистостi, формування цiннiсних орiiнтацiй.
Завдяки мистецтву особистiсть пiзнаi цiнностi суспiльства, вони ж у свою чергу стають надбанням ii власного досвiду. Тим самим мистецтво залучаi суб'iкта сприйняття до свiту художньоi реальностi, формуi його свiтогляд.
Соцiальний порядок пiдтримуiться рiзними механiзмами, якi дiють у масштабах суспiльства в цiлому. Насамперед йдеться про соцiальну структуру тАФ стiйку сукупнiсть соцiальних суб'iктiв у виглядi класiв, прошаркiв, груп, категорiй населення i правил iхньоi взаiмодii. Маються на увазi також соцiальнi iнститути й органiзацii, якi обумовлюють, санкцiонують i контролюють поведiнку окремих або об'iднаних у формальнi й неформальнi спiльноти iндивiдiв. На макрорiвнi соцiальноi системи помiтний вплив на перебiг суспiльних процесiв справляi культура, яка задаi суспiльству домiнуючi iдеали й цiннiснi iiрархii, а також надаi легiтимностi цiннiсним критерiям колективноi й iндивiдуальноi свiдомостi. Специфiчним макромеханiзмом i масова комунiкацiя. Значною мiрою саме вона забезпечуi цiлiснiсть людськоi спiльноти [41, с. 211].
Як вiдомо з особистого досвiду кожного, i рiзниця мiж зовнiшнiстю людини та ii особистiсною сутнiстю, мiж намаганням здаватися кимось i справдi бути кимось. Звичайно, людина може справляти враження дружньоi прихильностi до iншоi i не бути iй другом. Проте в теоретичному аналiзi Е. Гоффмана мiж справжнiм другом i тим, хто лише граi таку роль, немаi суттiвих вiдмiнностей, оскiльки обидва зайнятi "виробленням враження" дружби [41, с. 309]. Синтетичним i узагальнюючим видом мистецтва i театр тАФ вид мистецтва, який акумулюi драматургiчний твiр, тобто лiтературу, слово, пластичний рух, хореографiю, музику, художнi оформления, свiтло та архiтектурно-простороверiшення сцени. Театр тАФ це колективна творчiсть, оскiльки у спектаклi об'iднуються зусилля драматурга, режисера, акторiв, композитора, художника. Дослiдники роблять висновок про вплив соцiально можливостей особистостi на характер i реалiзацiю театральних потреб i разом з тим визначають зовнiшнi та внутрiшнi причини й передумови, якi стримують реалiзацiю цих потреб або породжують Влвiдчуження вiд театрального життяВ». Крiм матерiальних та органiзацiйно-побутових проблем, пов'язаних зi способом життя, до зовнiшнiх причин реципiiнти вiдносять Влвiдсутнiсть iнтересу до театру в колi свого спiлкування. Суб'iктивними (особистiсними) причинами найчастiше називаються втомленiсть пiсля роботи та естетична непiдготовленiсть.
Публiка театру розглядаiться на рiзних рiвнях: то як Влпросторово-часова iднiстьВ», то як Влтеатральна громадськiстьВ», то як ВласистентВ» акторського ансамблю (Г. Адорно). Дослiдники видiляють ii публiчну ВлформуВ» (соцiологiчна даннiсть iснування), ВлзмiстВ» (аналiз психологiчного результату ii масового буття) та ВлсмислВ» (характер глядацькоi дiяльностi в театрi).
Суспiльство ж маi потребу в публiцi, бо завдяки повноцiннiй театральнiй комунiкацii усвiдомлюються мiра досконалостi й вади змiсту i стилю спiлкування та взаiморозумiння в суспiльствi людей, вiдбуваiться емоцiйна i соцiальна розрядка, зменшуiться соцiальна напруженiсть, зростаi згуртованiсть i солiдарнiсть публiки, що, в кiнцевому пiдсумку, даi певнi пiдстави нiмецьким дослiдникам оцiнювати театр як Влзасiб соцiального контролюВ», формування соцiальноi толерантностi. Однак дослiдники не враховують зумовленостi театрального сприйняття залежно вiд соцiального становища глядачiв, здатностi театру за законами соцiальноi спiльностi не тiльки об'iднувати, а й роз'iднувати публiку методом ВлрозколюванняВ» публiки Б. Брехта. Театральнi дiйства зародилися дуже давно, коли люди вiдтворювали побутову подiю, фiксували ii у мистецькому еквiвалентi. 3 часом театральне дiйство розвивалось i збагачувалось, набирало усталених форм. На високий рiвень його вивели стародавнi греки, якi ввели класичну триiднiсть, що стала нормативною та обов'язковою тАФ iднiсть дii, мiсця i часу. Це зумовлювалось абсолютною прагматикою, бо старогрецький театр не мав завiси, кулiс, задника. Спектакль вiдбувався у природному середовищi, тому змiнити час i мiсце дii було неможливо.
Соцiологiя театру розглядаiться як одна з розвинених галузевих соцiологiй мистецтва, яка зароджуiться в Украiнi на поч. ХХ ст. i набуваi найбiльш iнтенсивного свого розвитку, зосереджуючись насамперед, на вивченнi глядача, у 20-i р. ХХ ст. Цей перiод видiляiться майже одночасним iснуванням розгалуджень протосоцiологii театру та театральноi соцiологii, якi переростали у соцiологiю театру i характеризувалися зосередженiстю на завданнi формування новоi театральноi аудиторii у звтАЩязку з розвитком нового мистецтва. Соцiологiя театру в Украiнi сформувалася пiд визначальним впливом концепцii Л.Курбаса, реалiзованоi не тiльки театральним обтАЩiднанням тАЬБерезiльтАЭ, але i в дослiдженнях, якi проводились у театрах Одеси, Днiпропетровська, Харкова. ЗтАЩясовано, що вiдбуваiться розширення тематики дослiджень у межах всiii театральноi системи, яка охоплювала сiльського глядача i театральну самодiяльнiсть, явище самодiяльноi тАЬтеакритикитАЭ, ефективнiсть втручання глядача в театральний процес. Соцiотеатральнi дослiдження активно впливали на театральний процес. Соцiологiя театру iнституалiзуiться i досягаi у 20-i р. високого рiвня, хоч ii досвiд ще цiлком не освоiний наукою i практикою досьогоднi (А. Лягущенко). У 60-i р. поновлення соцiологiчних дослiджень театру вiдбуваiться як шляхом соцiологiчноi орiiнтацii у пiдготовцi спецiалiстiв з органiзацii, планування та управлiння театральною справою у Киiвському державному iнститутi театрального мистецтва iм. РЖ.К. Карпенка-Карого (РЖ. Безгiн) та iз допомогою спорадичного вивчення театральноi публiки (Запорiжжя, Чернiвцi, Киiв).
У 70-i р. соцiологiя театру iнституцiонально формуiться (секцiя соцiологiчних дослiджень театру при Украiнському театральному товариствi, а з 1975 р. Рада з питань економiки, соцiологii i органiзацii театру, лабораторiя органiзацii творчих процесiв Мiнiстерства культури Украiни тАУ РЖ.А.Зазюн), складаiться емпiрична основа ii розвитку на базi дослiджень глядача та науковоi органiзацii театрального процесу. У 80-i р. вiдбуваiться поворот дослiджень до цiлiсного вивчення театрального життя в Украiнi, до iх звтАЩязку з практикою, вивчення динамiки соцiокультурних змiн в украiнському театрi. Вивчаiться роль театру в соцiалiзацii молодi (С. Паламарчук). Завершуiться в основних рисах формування соцiологii театру як самостiйноi галузевоi соцiологii, предметом якоi постаi нова театрально-художня реальнiсть i ii показники.
У 90-i р. за iдиною програмою продовжуiться порiвняльне дослiдження динамiки соцiокультурних показникiв дiяльностi украiнських драматичних театрiв, розпочате у 80-i р. (РЖ. Безгiн, В. Ковтуненко, О. Семашко). В цi роки Н.М. Корнiiнко розкриваi соцiокультурне пiдгрунття постмодернiстських тенденцiй в украiнському театрi 80-90-х р. ХХ ст., продовжуються дослiдження публiки та нового соцiокультурного контексту. В цi роки завершуiться формування соцiологii театру.
Значною подiiю в театральному життi Украiни стало проведення в березнiтАФтравнi 1958 р. фестивалю "Перша украiнська театральна весна", участь в якому взяли майже всi театри, активно включившись у творче змагання за право показу глядачам кращого доробку. Пожвавлення в нацiонально-культурному життi активiзувало iнтерес суспiльства до театрального мистецтва. В Украiнi в 1965 р. працювало 60 театрiв, якi протягом року вiдвiдували близько 15,5 млн глядачiв. Протягом 1958тАФ1965 pp. кiлькiсть глядачiв у театрах республiки збiльшилася з 14,3 до 15,5 млн на рiк. У спiвдружностi з театрами плiдно працюють украiнськi драматурги. Лише за вказаний перiод у театрах поставлено 100 iхнiх п'iс. Схвалення громадськостi дiстали вистави "Фауст i смерть" О. Левади, "Веселка" М. Зарудного, "Нащадки запорожцiв" О. Довженка, "Де твоi серце" О. Коломiйця та iн. Проте, як зазначалося на засiданнi колегii Мiнiстерства, падiння престижу професii актора, режисера та iнших пов'язане з вкрай низькою заробiтною платою, соцiальною незахищенiстю та побутовою невлаштованiстю iх представникiв.
3 розвитком суспiльства театральне мистецтво збагачувалось i ускладнювалось, вiднаходилися новi жанри i види. До епохи Вiдродження переважали драма i народний театр, в епоху Ренесансу зародилась опера, яка з часом у Францii, Нiмеччинi, пiзнiше в Росii стала дуже популярною [12, с.77].
1.3 Взаiмодiя соцiологii театру з театром як iнститутом соцiологii
РЖнтерес до театру пiдвищуiться, вiдповiдно пiдвищуiться i значущiсть театру як соцiального iнституту через здiйснення властивих йому функцiй.
Театр i соцiальним iнститутом, який маi комплекс правил поведiнки, принципiв, культурних норм, охоплюють певну сукупнiсть людей (глядачiв), забезпечуючи вiдносну стiйкiсть соцiальних вiдносин. Театр як iнститут реалiзуi комплекс базових потреб щодо соцiалiзацii особистостi, трансляцii соцiальних норм i культурних цiнностей, соцiального досвiду.
Соцiальнi iнститути класифiкують на основi рiзних критерiiв. Найпоширенiшою i класифiкацiя за критерiiм цiлей (змiстових завдань) i сферою дii. У такому разi прийнято виокремлювати економiчнi, полiтичнi, культурнi та виховнi, соцiальнi комплекси iнститутiв:
тАФ економiчнi (власнiсть, грошi, банки, господарськi об'iднання рiзного типу) тАФ забезпечують виробництво i розподiл суспiльного багатства, регулюють грошовий обiг;
тАФ полiтичнi (держава, Верховна Рада, суд, прокуратура) тАФ пов'язанi з встановленням, виконанням i пiдтриманням певноi форми полiтичноi влади, збереженням i вiдтворенням iдеологiчних цiнностей;
тАФ культурнi та виховнi (наука, освiта, сiм'я, релiгiя, рiзнi творчi установи) тАФ сприяють засвоiнню i вiдтворенню культурних, соцiальних цiнностей, соцiалiзацii iндивiдiв;
тАФ соцiальнi тАФ органiзовують добровiльнi об'iднання, регулюють повсякденну соцiальну поведiнку людей, мiжособистiснi стосунки.
Отже театр являiться соцiальним iнститутот i разом культурним. Але за критерiiм способу регулювання поведiнки людей у межах iнституту являiться неформальним. На це вказуi вiдсутнiсть чiткоi нормативноi бази, тобто взаiмини в межах театру як соцiального iнтитуту не закрiплена формально. РД результатом творчостi волевиявлення громадян. Соцiальний контроль встановлюiться за допомогою норм, закрiплених у громадськiй думцi, традицiях, звичаях.
Головнi функцii iнституту:
тАФ регулятивна функцiя тАФ полягаi у регулюваннi за
допомогою норм, правил поведiнки, санкцiй дiй iндивiдiв у межах соцiальних вiдносин;
тАФ функцiя вiдтворення, безперервностi суспiльних вiдносин тАФ завдяки iй театр транслюi досвiд, цiнностi, норми культури з поколiння в поколiння;
iнтегративна функцiя тАФ полягаi у згуртуваннi прагнень, дiй, вiдносин iндивiдiв, що в цiлому забезпечуi соцiальну стабiльнiсть суспiльства;
тАФ комунiкативна функцiя тАФ спрямована на забезпечення зв'язкiв, спiлкування, взаiмодii мiж людьми за рахунок.
Перелiченi функцii притаманнi кожному iнституту. Крiм них, соцiальнi iнститути можуть виконувати конкретнi, якi притаманнi саме цьому iнституту як явнi (формальнi), так i латентнi (неформальнi). Явнi функцii зафiксованi в нормативних документах, усвiдомленi й прийнятi причетними до певного iнституту людьми, пiдконтрольнi суспiльству. Та саме для театру характернi латентнi (прихованi) функцii i офiцiйно незаявленими, але насправдi здiйснюються.
Одна з найважливiших функцiй театру тАУ це пiзнавальна функцiя. Завдяки нiй здiйснюiться передача соцiального досвiду вiд одного поколiння до iншого, вiд одних краiн i народiв до iнших.
Разом з пiзнавальною функцiiю сценiчного мистецтва правомiрно iснуi i ряд iнших (естетична, розважальна, комунiкативна, така, що соцiалiзуi, компенсаторна, iгрова, нормативна i багато iнших), театр полифункционален, тому i займаi таке важливе мiсце в життi суспiльства.
Функцiя розваги включаi орiiнтацiю на незвичнiсть постановки, зустрiну з улюбленими акторами, яскраве видовище постановки (музика, свiтло, декорацii, костюми). Ця функцiя тiсно переплiтаiться з функцiiю комунiкативноi. Театр, видовище виросли з народного свята, обряду, яскравими моментами якого була активнiсть всiх його учасникiв i колективнiсть дiйства. Так, в землеробських святах видовище поiднувалося з дiiю. Учасники того або iншого обряду тАУ цього стихiйного фольклорного театру тАУ були одночасно i дiйовими особами. Характерна i iнша сторона традицiйних фольклорних святкувань: колективнiсть переживання, вiдчуття, дii. Звiдси можна припустити, що саме цi традицiйнi фольклорнi риси тАУ потреба в емоцiйному спiлкуваннi всiх учасникiв тАУ повиннi позначитися в оцiнцi сьогоднiшнього театру.
Спiвпадаючи в деяких вiдносинах з компенсаторною i розважальною функцiями театру, iгрова функцiя робить вплив на багато сторiн соцiальноi регуляцii.
Приймаючи правила гри, глядач вiдволiкаiться вiд насущних життiвих проблем i отримуi компенсацiю за нереалiзованi устремлiння в соцiально значущiй дiяльностi. Гра як розвага виконуi важливу функцiю зниження рiвня психологiчноi напруженостi, що виникаi через соцiальне або полiтичне протистояння рiзних сил i партiй.
Театр як iнститут виконуi виховнi та культурнi функцii, якi створенi для забеспечення розвитку культури, передачi культурних цiнностей. У свою чергу вони подiляються на соцiокультурнi, виховнi ( механiзми та засоби морально-етичноi орiiнтацii, нормативно-санкцiонуючi механiзми регуляцii поведiнки).
Соцiологiя розглядаi театр як послiдовне поiднання мiнiдрам, адже кожна соцiальна взаiмодiя тАФ це певний вид спектаклю з його власними правилами. Спектакль тАФ уся дiяльнiсть iндивiда, яка вiдбуваiться протягом тривалого часу перед колом спостерiгачiв i впливаi на них, а також зазнаi зворотного впливу. Пiд час спектаклю iндивiд цiлеспрямовано чи мимоволi використовуi виражальнi засоби стандартного виду тАФ особливе оточення, певну зовнiшнiсть i манеру поведiнки, якi формують "обличчя" спектаклю.
Отже, театр тАФ вид мистецтва, який акумулюi драматургiчний твiр, тобто лiтературу, слово, пластичний рух, хореографiю, музику, художнi оформления, свiтло та архiтектурно-простороверiшення сцени.
Зi всiх видiв мистецтв саме театр як мистецтво, колективне за своiю природою, оскiльки у спектаклi об'iднуються зусилля драматурга, режисера, акторiв, композитора, художника, що iмiтуi мiжособовi контакти, що привертаi людей до спiвпереживання i спiвпрацi, даi людинi можливiсть якимсь чином злитися з iншою особою, встановити з нею глибшi, тiснiшi i рiзноманiтнiшi вiдносини. Так комунiкативна функцiя театру вiдповiдаi за пiдтримку цiлiсностi суспiльства.
Комунiкацiя значаi повiдомлення, передача, що виникло з потреб людей у суспiльному життi. Це спiлкування мiж iндивiдами, групами, елементами iнституту, в процесi якого вони обмiнюються повiдомленнями, власними i чужими думками за допомогою символiчних знакiв, символiв i, перш за все, мови, яку можна визначити, як систему комунiкацii. РЖ система функцiонуi завдяки засобам масовоi комунiкацii. Це систематичне розповсюдження iнформацii через вiдповiднi засоби.
З одного боку, мас-медiа виступаi як Влоб'iктиваторВ» громадськоi думки, як елемент влади, соцiального контролю. З iншого боку, масова комунiкацiя враховуi iнформацiйнi, комунiкативнi, цiннiснi потреби та iнтереси аудиторii. Масова комунiкацiя, таким чином, укорiнюiться у повсякденнiсть, залучаючи суспiльство до iнформацii, i виконуi особливi функцii у суспiльному розвитку. Перш за все вона ВлзасвiдчуiВ» образи соцiальноi структури, цiнностi соцiального розшарування, культивуi iмiджi соцiальних страт i статусiв, здiйснюi соцiокультурну структуризацiю аудиторii, i невiд'iмним елементом соцiальноi мобiльностi. Соцiальнi iнститути, забезпечуючи вiдносну стiйкiсть соцiальних вiдносин, i подвiйним соцiальним утворенням: за формою тАФ це органiзацiйний механiзм (сукупнiсть органiзацiй, спецiалiстiв, матерiальних та iнформацiйних засобiв), за змiстом тАФ це функцiональний механiзм (сукупнiсть соцiальних норм у конкретнiй сферi соцiальних вiдносин).
РЖнституцiалiзацiя тАФ процес виникнення i становлення соцiальних iнститутiв як ключових структурних елементiв суспiльства.
Як i будь-який iнший складний суспiльний процес, iнституцiалiзацiя i тривалою i поступовою. Для ii здiйснення необхiднi такi умови:
1. Об'iктивна потреба, усвiдомлювана в суспiльствi як загальнозначуща, загальносоцiальна. РЗi задоволення можливе тiльки у процесi соцiальноi взаiмодii. Якщо така потреба стаi незначною або зникаi зовсiм, тодi iснування соцiального iнституту стаi неактуальним, навiть гальмiвним.
2. Наявнiсть особливого, притаманного конкретному iнституту культурного середовища (субкультури) тАФ системи цiнностей, соцiальних норм i правил. Театр як соцiальний iнститут маi свою систему цiнностей та правил (нормативних очiкувань), якi визначають мету його дiяльностi. Дiючи в межах iнституту, а також всерединi рiзних соцiальних ролей, пов'язаних iз специфiчними соцiальними позицiями (статусами), цi норми дозволяють, пропонують або забороняють певнi види поведiнки, що робить дii людей доцiльними, корисними та односпрямованими.
3. Наявнiсть необхiдних ресурсiв (матерiальних, фiнансових, трудових, органiзацiйних), якi суспiльство повинне стабiльно поповнювати шляхом капiталовкладень у них та пiдготовкою кадрiв.
Розглядаючи театр як iнститут соцiологii, не можна не обiйти й систему соцiального контролю, що i одним iз елементiв механiзму соцiалiзацii. Театр виконуi контролюючу, впливову, регулюючу функцii, що зводиться до певного Влсоцiального контролюВ»
Важливими атрибутами та елементами соцiального контролю i цiнностi, норми, звички, звичаi, санкцii, якi виникають та iснують внаслiдок дii соцiальних iнститутiв.
Загальнi цiнностi i норми, що формуi театр, i iнструментами соцiального регулювання в суспiльствi, промiжною ланкою, що пов'язуi поведiнку iндивiда i соцiальнi iнститути.
Найчастiше соцiальнi норми подiляють на соцiальнi приписи i технiчнi правила (регулюють взаiмодiю людини i природи).
Соцiальнi приписи тАФ норми, що визначають соцiальне становище iндивiда. Вони служать реалiзацii загальноi мети, яка вiдповiдаi iнтересам широкоi спiльноти, навiть усупереч iнтересам окремих ii членiв. Поважне ставлення до них у суспiльствi забезпечують рiзнi чинники тАФ вiд виховання до санкцiй.
Серед соцiальних приписiв фiгурують: право, звичай, правила пристойностi, мода, мораль. Що стосуiться театру, то вiн формуi мораль. через внутрiшнi психологiчнi механiзми. Норми моралi формуються з розвитком суспiльства, висувають до особистостi вищi вимоги, нiж право
Вместе с этим смотрят:
"Зеленая Книга" Муаммара Аль-Каддафи
"Технiка тiла" Марсель Мосс
Cоциальные и психологические особенности безработных
РЖнформатизацiя суспiльства i молодь
Актуальнi проблеми сучасноi правовоi соцiологii