Розвиток суспiльства Украiни i свiту

МРЖНРЖСТЕРСТВО ВНУТРРЖШНРЖХ СПРАВ УКРАРЗНИ

Запорiзький юридичний iнститут

Днiпропетровського державного унiверситету внутрiшнiх справ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з курсу

Соцiологiя

Розвиток суспiльства Украiни i свiту

Змiст

Вступ

Сучаснi тенденцii суспiльного розвитку

Транзитивне суспiльство як виклик сучасностi

Проблеми модернiзацii суспiльства Украiни

Висновок

Використана лiтература

Вступ

РЖснуi великий обсяг лiтератури з рiзних аспектiв соцiологii розвитку. Провiднi позицii у соцiологii розвитку займаi теорiя модернiзацii, сутнiстю якоi виступаi iдея соцiального прогресу та соцiального розвитку. Вiдповiдно до неi усi суспiльства незалежно вiд того, у який перiод часу вони iснують, у якiй частинi свiту формуються, включенi у iдиний всезагальний процес суспiльного прогресу тАУ вiд позасуспiльних форм обтАЩiднання до цивiлiзацii. Призначення процесу модернiзацii полягаi у вдосконаленнi основних сфер життiдiяльностi суспiльства вiд менш досконалих до бiльш досконалих.

РЖснуi значна кiлькiсть варiантiв цiii теорii та пiдходiв до вивчення процесу модернiзацii. Науковцi розглядають модернiзацiю у глобальному або регiональному, в часовому або у просторовому аспектах. Альтернативнi варiанти даноi теорii визначають як iвропейську, азiатську чи африканську модернiзацii. Проте, у бiльшостi iз зазначених теорiй майже не придiлялося уваги соцiально-культурному аспекту модернiзацii, який на сучасному етапi суспiльного розвитку стаi важливим фактором суспiльного прогресу. Саме тому моi дослiдження зосереджене на вивченнi соцiально-культурних аспектiв модернiзацii. Враховуючи особливостi предмету мого дослiдження, я намагатимусь уточнити поняття ВлмодернiзацiяВ», а також обТСрунтувати сумiжнi з ним поняття, за допомогою яких аналiзуються соцiально-культурнi процеси, що вiдбуваються в сучасному украiнському суспiльствi.

CУЧАСНРЖ ТЕНДЕНЦРЖРЗ СУСПРЖЛЬНОГО РОЗВИТКУ

Останнi роки другого тисячолiття ознаменувалися активною переоцiнкою цiнностей i теорiй, коло яких стрiмко розширюiться. Кiнець XX вiку постав як фiнал класичноi, стихiйноi, чи спонтанноi, iсторii.

Очевидно, кульмiнацiйним i водночас синтетичним пунктом цього руху i iнтелектуальна, духовно-просвiтницька революцiя, яка готуi прихiд нового суспiльного ладу, а в ширшому розумiннi тАФ новоi свiтовоi цивiлiзацii.

Поняття Влсвiтова цивiлiзацiяВ» нинi увiйшло до соцiально-полiтичного вжитку головним чином у значеннi свiтового спiвтовариства як певного цiлого. Коли ще зовсiм недавно пiд цивiлiзацiiю розумiли рiвень та результати технологiчного освоiння дiйсностi, матерiальне та духовне багатство, то тепер щораз частiше вдаються до цього термiна, щоб позначити способи та форми реалiзацii людськоi сутностi з погляду двох критерiiв загальнолюдського буття: гармонiзацii вiдносин у системi Влсуспiльство тАФ людина тАФ природаВ» та змiцнення серед-планетарноi iдностi, консолiдацii людства як спiльноти в умовах екологiчноi загрози. Саме в такому контекстi осмислюються Влкриза цивiлiзацiiВ» та шляхи ii подолання.

Машинна цивiлiзацiя надала розвитку людства вкрай однобокого i збиткового характеру: з одного боку тАФ грандiознi науковi й технiчнi досягнення, якi дозволили радикально оновити предметне середовище життiдiяльностi людини та задовольнити ii рiзноманiтнi потреби, з другого тАФ руйнування природного середовища, збiднiння i омертвiння духовного життя, погiршення здоров'я багатьох поколiнь людей. Тому дедалi очевиднiше постаi необхiднiсть системи противаг, меж усiм колишнiм механiзмам розвитку в Влстихiйнiй парадигмiВ»: ринку, приватнiй власностi, егоцентричному iндивiдуалiзму, всiй лiберально-атомарнiй моделi суспiльства Влзагального благоденстваВ», в якому оспiвуiться Влсвобода людини без межВ», де ВлсоцiумВ», ВлекономiкаВ» обертаються навколо Вллюдини-пiдприiмцяВ», яка максималiзуi свою особисту вигоду.

Змiна соцiальних порядкiв тАФ це змiна геополiтичних епох в розвитку людства. Новий порядок розвитку за своiю суттю тАФ заперечення багатьох цiнностей та iстин машинноi цивiлiзацii; йому властивi, на думку сучасних дослiдникiв, такi риси, закономiрностi, якi не i простим продовженням старих (класичних) i багато чим вiдрiзняються вiд них.

Провiдною тенденцiiю стаi некласичнiсть майбутнього iснування людства. Виникнувши як символ революцii в основах фiзики, передусiм тАФ у зв'язку з принципом доповняльностi Н.Бора, а потiм тАФ у зв'язку з космологiчними антропними принципами, категорiя некласичностi дедалi бiльше набуваi характеру iдеi революцiйного оновлення основ цивiлiзацiйного розвитку.

Центральною ланкою в такiй тотальнiй системi i новий людиноцентризм буття, коли людина бере на себе вiдповiдальнiсть за динамiку соцiоприродноi гармонii та керування нею. ВлКерованiстьВ», як iмператив, стаi домiнуючою характеристикою некласичностi, яка протистоiть теперiшнiй стихiйнiй формi буття.

Вiдтак долаiться типова для нашоi доби тенденцiя протиставлення культури та цивiлiзацii, культурний прогрес стаi синонiмом прогресу цивiлiзацiйного.

В рамках некласичноi соцiологii, яка дiстала теоретичне обТСрунтування у працях А. Субето, важливого значення набувають поняття багатовимiрнiсть та багатоварiантнiсть.

Багатовимiрнiсть тАФ це не вiдносини мiж суспiльною системою та ii окремими сферами, рiвнями, пiдсистемами i не мiж структурами, одна з яких визначаiться як базова, первинна, фундаментальна. Це вiдносини, якi розкриваються на глибшому рiвнi: мiж такими структурами, кожна з яких i рiвноцiнним iндивiдуальним вимiром того суспiльного цiлого, до якого вона входить.

Поняття багатоварiантностi розвитку маi декiлька значень:

тАФ вибiр одного варiанта з потенцiйно наявних у певний iсторичний перiод;

тАФ реалiзацiя неоднакових варiантiв розвитку одного й того самого типу суспiльства за рiзних умов;

тАФ наявнiсть у потоцi розвитку якiсно неоднорiдних шарiв, якi рухаються паралельно чи в рiзних напрямках.

На думку багатьох вчених, у сучасному свiтовому розвитку на перший план починають виходити закони системно-циклiчноi динамiки, тобто загальнi закони становлення багатовимiрного свiту, якi одночасно визначають його ритм та його поступальнiсть. У них маi вияв певна конфiгурацiя нових вiдносин, якi складаються мiж рiзними сторонами суспiльного цiлого.

Завданням украiнського суспiльства на сучасному етапi i соцiальна модернiзацiя, тобто цiлеспрямований еволюцiйний рух до сучасних цивiлiзованих структур та станiв. Пiдстави для цього мiстяться в структурах свiдомостi та цiннiсних орiiнтацiях тАФ цих найвищих регуляторах людськоi дiяльностi, вивчення яких може бути здiйснено з соцiально-фiлософських, соцiологiчних та психологiчних позицiй.

Нинi в суспiльнiй та iндивiдуальнiй свiдомостi вiдбуваiться руйнування традицiйних цiннiсних норм, витiснення iх новими. Регулярнi опитування населення дають уявлення про угруповання соцiальних суб'iктiв за основними цiнностями, якi пов'язанi з духовним надбанням, полiтичною дiяльнiстю чи виробництвом.

Знання переважних цiнностей та суб'iктивних закономiрностей на тому чи iншому етапi соцiального розвитку даi змогу проводити якнайсприятливiший для суспiльства державний курс. Водночас важливо враховувати не тiльки головнi панiвнi тенденцii, але й численнi iх рiзновиди у межах провiдних суспiльних цiнностей. Вони формуються виходячи з тих цiлей та завдань, якi стоять перед суспiльством в певний iсторичний перiод та вiдображають фундаментальнi суспiльнi потреби. Згiдно з даними численних соцiологiчних дослiджень, до основноi групи таких цiнностей входять: здоров'я, матерiальне благополуччя, безпека, освiта, справедливiсть, рiвнiсть, мирне спiвiснування з iншими державами, народами й нацiональностями.

РЗх задоволення можливе в умовах соцiально орiiнтованоi правовоi демократичноi держави при науковiй органiзацii державного управлiння.

Як вiдомо, характернi ознаки всiх типiв демократii тАФ визнання народу джерелом влади.

Народ здiйснюi свою владу безпосередньо, а також через органи державноi влади та органи мiсцевого самоврядування. Однак способи апеляцii до цього джерела рiзнi.

Лiберальна демократiя опираiться на професiйнi знання та iнститути уряду, якi не дозволяють iй перетворитись в охлократiю i забезпечують можливiсть компетентного виконання своiх функцiй. Водночас лiберальна демократiя може перетворитись у меритократiю тАФ владу ВлкращихВ», так би мовити, духовних аристократiв, якi беруть на себе смiливiсть виражати iнтереси народу.

На вiдмiну вiд цього плебiсцитарна демократiя звертаiться до емоцiйного начала людини, органiзуючи плебiсцити та референдуми. Переступивши певну грань, вона перетворюiться на охлократiю.

Авторитарна демократiя подаiться як перехiдна форма тАФ вiд тоталiтарних до лiберально-демократичних режимiв. Вона грунтуiться на прiоритетi вольового аспекту полiтичноi дiяльностi. При таких оцiнках потрiбно враховувати тривалiсть перiоду формування в населення демократичноi культури, або культури демократii, становлення громадянського суспiльства. Вочевидь, у цей промiжок часу найефективнiшими будуть також i адекватнi технологii соцiальноi дii.

Суспiльство може перебувати в стiйкому станi у двох випадках:

тАФ якщо воно здатне утримувати соцiальнi вiдносини i культуру у вiдносно незмiнному станi;

тАФ якщо воно маi здатнiсть у процесi iнтенсивного вiдтворення так змiнювати i вдосконалювати життiво важливi параметри, що вони пiдвищують органiзованiсть, ефективнiсть вiдтворювання, здатнiсть протидiяти ентропiйним процесам.

Прототип першого виду тАФ традицiйне суспiльство, де пануi статичне вiдтворення, основане на певному постiйному моральному iдеалi. В основi другого варiанта лежить лiберально-демократичне суспiльство, де найвищою цiннiстю i неухильний розвиток, пiдвищення ефективностi вiдтворення та прогрес.

Мiж цими моделями тАФ безлiч станiв промiжного характеру, якi таять рiзного роду протирiччя (наприклад, мiж збiльшуваним прагненням до споживання та вiдставанням у вiдповiдному виробництвi, руйнуванням старих параметрiв та неспроможнiстю створювати новi i т. iн.) i можливiсть розколу суспiльства. Проте перехiд вiд першого типу залежностi до другого i неодмiнною умовою розвитку.

Аналiз найважливiших показникiв суспiльства дозволяi зробити висновок, що воно зазнаi коливальних рухiв. У багатьох випадках можна говорити про циклiчну динамiку суспiльства, яка склалась iсторично на основi природних циклiв (змiна часу доби, фази мiсяця, пори року i т. iн.).

Ускладнення розвитку суспiльства, новi масштаби приводять до того, що в ньому розгортаються всеохопнi цикли вже на власному базисi, тАФ до того ж не тiльки економiчнi, полiтичнi, але й цикли культурнi.

Значення циклiв полягаi в тому, що на них суспiльство немовби промацуi крайнi варiанти можливостей свого iснування, випробовуючи на мiцнiсть найважливiшi параметри власноi вiдтворювальноi дiяльностi. Дякуючи iм воно звiльняiться вiд безперспективних нововведень та елементiв, а також вiд застарiлих структур. Складнiсть розумiння циклiв полягаi в тому, що вони виникають як органiчнi, якi виростають iз самоi основи соцiокультурного розвитку суспiльства, однак у певний момент можуть набути неорганiчного, навiть патологiчного характеру.

Незмiннi цикли здатнi почати руйнувати суспiльство, в якому з'явились новi життiво важливi параметри, джерела прогресивних форм розвитку. Це вiдбуваiться тодi, коли суспiльство з тих чи iнших причин не в змозi привести iсторично складенi цикли у вiдповiднiсть з iншими змiнами, чи навпаки. Небезпеки можна уникнути лише в тому разi, якщо творчi можливостi суспiльства набудуть здатностi долати iсторичну iнерцiю. В рiзних культурах по-рiзному, але, однак, завжди визрiваi здатнiсть перетворювати цi цикли на предмет пiзнання.

На думку бiльшостi вчених, у даний час вiдбуваiться глобальна змiна соцiальних порядкiв, типiв культур, або суперсистем (визначення П. Сорокiна), сенс якоi, насамперед, у переоцiнцi цiнностей, у замiнi провiдноi цiнностi нинiшнього часу цiннiстю грядущого. За такоi тенденцii шляхи суспiльного розвитку передбачають iх багатоварiантнiсть, яка базуiться на багатовимiрностi сучасного свiту. Вiдтак з'являються новi пiдходи до розумiння соцiальноi реальностi та можливих перспектив.

Можна вирiзнити три моделi соцiальноi реальностi: статичну, динамiчну та соцiально-технологiчну.

Статична модель тАФ це бачення соцiальних явищ як нерухомих, завжди рiвних самим собi, якi не мають здатностi до самозмiни. Суспiльне життя сприймаiться тут як механiчна сукупнiсть явищ, якi пiдлягають довiльному комбiнуванню вiдповiдно до мети та iдеалiв суб'iкта (держави, групи, особистостi). Водночас нема об'iктивних обмежень на можливi комбiнацii, а наявнi (суб'iктивнi) зумовленi намiрами суб'iкта та його ресурсами.

Динамiчна модель пов'язана з баченням соцiальних явищ як таких, що змiнюються, так i взаiмопов'язаних. Це прояв загальнiшого погляду на свiт, який передаiться не стiльки в твердженнях Влусе тече, все змiнюiтьсяВ», скiльки в розрiзненнi соцiальних процесiв, iхнiх джерел i форм, результатiв i наслiдкiв. Будь-яка спрямована дiя сприймаiться тут не сама по собi, а як елемент або ланка в ланцюгу внутрiшнiх i зовнiшнiх iмпульсiв соцiального процесу. Вона оцiнюiться з погляду не декларованого, а ймовiрного i досягнутого результату.

Ця модель може бути пов'язана з рiзними цiннiсними орiiнтацiями i поведiнковими стратегiями людини. Вiдкриваючи безперервну мiнливiсть соцiального середовища, одна знаходить надiю на досягнення поставлених цiлей, друга починаi турбуватися, а третя вдаiться в тугу. У рiзних людей вигляд прiрви здатен викликати думки i про втечу, i про необхiднiсть спорудження мосту.

Бачити i знати тАФ ще не означаi вмiти.

Соцiально-технологiчна модель тАФ це бачення соцiальних процесiв з погляду можливих напрямiв, форм i способiв iх оптимiзацii, оцiнки передбачуваних результатiв i наслiдкiв, прийняття рiшень i мiнiмалiзацii ймовiрних помилок.

Вона продовжуi i доповнюi динамiчну модель, яка завдяки цьому набуваi конструктивноi спрямованостi.

Огляд моделей соцiальноi реальностi наводить на думку про соцiально-технологiчну культуру як окремоi особистостi, так i суспiльства в цiлому. Нам потрiбно навчитися грамотно, цивiлiзовано жити, будувати вiдповiдним чином своi стосунки з iншими людьми, навколишнiм свiтом. Соцiально-технологiчна культура включаi в себе, передусiм, вмiння аналiзувати соцiальнi системи, знати iхнi структуру, логiку i потенцiал розвитку.

Транзитивне[1]
суспiльство як виклик сучасностi

Процеси, якi вiдбуваються в сучасному украiнському суспiльствi, можна описати в термiнах теорii модернiзацii. Як вiдомо, ця теорiя виникла для опису явищ змiн у соцiально-економiчних вiдносинах традицiйних суспiльств колишнiх колонiальних краiн, що одержали пiсля вiйни полiтичну незалежнiсть та прагнули мати риси сучасних розвинутих суспiльств. У працях Е.Етцiонi, П.Бергера, Ш.Айзенштадта й iн. авторiв розкриваються закономiрностi процесу модернiзацii й узагальнюiться досвiд модернiзацii в рiзних краiнах i регiонах. Модернiзацiя i рисою транзитивного суспiльства.

Модернiзацiя розглядаiться як процес мiжнародноi соцiалiзацii. Подiбно тому, як дитина засвоюi в процесi соцiалiзацii основнi норми i цiнностi суспiльства, так краiни з традицiйним укладом життя прагнули у своiму розвитку засвоiти взiрцi захiдноi цивiлiзацii. РЖ хоча такi прагнення зустрiчали критику навiть у захiдних краiнах, зокрема в концепцiях тАЬнегритюдатАЭ, все-таки процеси мiжнародноi соцiалiзацii в багатьох краiнах розглядалися як програма розвитку.

Колишнi соцiалiстичнi держави, звичайно, не були традицiйними, подiбно деяким африканським й азiатським краiнам, але i перед ними вставали i продовжують стояти проблеми засвоiння норм i цiнностей захiдних краiн. Тому й у вiдношеннi колишнiх соцiалiстичних краiн також стали застосовувати концепцii модернiзацii в ii iнтерпретацii як мiжнародноi соцiалiзацii.

У звтАЩязку з цим варто зробити деякi додатковi зауваження. Ми подiляiмо точку зору, згiдно з якою в закритих суспiльствах потреби суспiльства виникають у мiру створення можливостей для iх задоволення. Це процеси економiчного i соцiального гомеостазу, що забезпечують стабiльнiсть i рiвновагу в суспiльствi. Доки СРСР було краiною з закритим суспiльством, проблеми розриву мiж виникаючими потребами i можливостями економiки i промисловостi були не дуже гострi. Люди були бiднi, але багато хто про це не знав. Значною частиною населення наша краiна сприймалася кращою у свiтi, i люди вiдчували гордiсть за це. Пiсля розриву залiзноi завiси не тiльки в iнформацiйному, але й в економiчному i полiтичному змiстi, процеси гомеостазу були порушенi. Приклади бiльш розвинутих краiн породили проблему значного випередження росту потреб у порiвняннi з можливостями економiки. Це у свою чергу викликало соцiальну напруженiсть i масову незадоволенiсть краiною, урядом, владою в цiлому. Виник ефект тАЬутрати майбутньоготАЭ, коли люди стали побоюватися за свою долю, за своi майбутнi. Утрата тАЬкультури самодостатностiтАЭ викликала психологiчну напругу, невдоволення i соцiальну кризу. Перед краiною встала проблема модернiзацii. Мова йде не просто про зростання економiчних показникiв i обсягiв виробництва товарiв, а саме про засвоiння i задоволення полiтичних, споживчих i iнших стандартiв розвинутих iвропейських краiн, тобто про проблеми мiжнародноi соцiалiзацii.

Але процес модернiзацii потребуi певного часу. Цей перiод можна назвати транзитивним, тобто перiодом переходу, трансформацii одного типу суспiльства в iнший. Стан межовостi маi властивiсть в один той же час набувати рис того стану, вiд якого процес вiдходить, й риси того стану, до якого процес переходить. Тобто транзитивне суспiльство маi змiшану, не однорiдну структуру.

Транзитивний характер елементам полiтичноi системи i полiтичного режиму надаi наявнiсть у ньому рiзноманiтних рис. Так, можна видiлити птАЩять рис полiтичного режиму Украiни: 1) демократiя (наявнiсть парламенту, загальних виборiв i т.п.); 2) олiгархiя (певна кiлькiсть особливо заможних людей, якi контролюють деякi сектори влади, засоби масовоi iнформацii, якi забезпечують лобi у парламентi i т.д.); 3) авторитарнiсть, яка особливо виявляiться на мiсцевому рiвнi, у деяких дiях виконавчоi влади; 4) мафiозно-кримiнальнi риси (наявнiсть корупцii, злочинностi в структурах влади i т.п.); 5) номенклатурно-бюрократичний характер влади, який i частково спадщиною тоталiтарного режиму, частково тАУ придбаний вже в нових умовах. Добре вiдоме постiйне зростання державно-адмiнiстративного апарату, поширення сфери його впливу.

Транзитивними полiтичнi явища сприймаються ще i тому, що суспiльство живе одночасно згiдно з рiзних парадигм. Тому кожна полiтична сила знаходить своi аргументи для свого бачення реальностi. Кожна парадигма намагаiться переструктурувати ситуацiю, нейтралiзувати, знецiнити, анулювати правомочнiсть парадигм, що конкурують. Якщо подiбна конкуренцiя вiдбуваiться мiж силами приблизно рiвними, оцiнка реальностi в суспiльствi набуваi транзитивного характеру. Надаючи реальностi рiзну сутнiсть полiтичнi сили позбавляють цю реальнiсть усякоi сутностi. Визначення ситуацii рiвними силами, що конкурують, нейтралiзуi таке визначення, вiд цього явище позбавляiться аутентичностi. Виникаi ситуацiя суспiльноi невизначеностi, неусвiдомленостi стану. Люди перестають розумiти, в якому суспiльствi вони живуть i що треба робити для виходу з кризи. РЖ де той третейський суддя, який у змозi знайти iстину, додати явищу справжнiй, усталений характер?

Цим суддею може виступити час. Але й iсторiя нашоi краiнi маi властивостi транзитивностi: у нiй також аутентичнiсть розмита протилежними оцiнками. Будь-яка характеристика як нашого часу, так i минулого викликаi миттiву реакцiю: а ти хто, чиi iнтереси представляiш? Якби в суспiльствi була домiнуюча полiтична сила, то судження бiльшостi (в умовах демократii) або тиранiчноi влади (в умовах тоталiтаризму) мало би статус iстинного. У станi же рiвноваги умовно правих i умовно лiвих iстини бути не може. Люди розмовляють рiзними мовами i не чують один одного. В цих умовах полiтика залежить вiд випадкових ситуацiй.

Сучаснiсть вимагаi сучасних методiв ii дослiдження. Деякi суспiльствознавцi пропонують новий етап розвитку суспiльства характеризувати як тАЬпостмодернiзацiятАЭ, або iншими близькими за значенням термiнами. Чи притаманна Украiнi постмодернiзацiя? Економiчнi та соцiальнi труднощi не вилучають нашу краiну з кола сучасних краiн. У соцiокультурному значеннi деякi риси постмодернiзму мають прояв i в Украiнi. Сучасною нашу краiну роблять люди, якi створюють соцiальний свiт. Вiн багато в чому, з точки зору традицiйного мислення, виглядаi абсурдним, незрозумiлим. Створення iншоi парадигми суспiльствознавства допоможе бiльш адекватно сприймати сучаснiсть.

Класичнiсть суспiльствознавчого мислення за аналогiiю з природознавством В.РЖльiн пропонуi характеризувати такими ознаками як: монiзм, фундаменталiзм, редукцiонiзм, елементаризм, лiнiйнiсть, динамiчнiсть . Слiдом за точними науками i пiд впливом iх у суспiльних науках затвердилася нетрадицiйна розумова культура.

Посткласичнi альтернативи, на думку В.РЖльiна, включають: iнтегратизм, холiзм, полiфундаментальнiсть, доповненiсть, нестацiонарнiсть, синергiзм. Посткласичне може розглядатися як модернiстське. Вiдомо, що останнiм часом формуiться постмодернiстська методологiя.

Постмодернiстське суспiльствознавство пiдживлюiться природнознавчими парадигмами некласичного мислення, а також запозичаi в естетицi принципи постмодернiстськоi художньоi свiдомостi. Той же синергiзм, як риса модернiстськоi методологii, припускаi iднiсть стилю мислення в природничих, суспiльних науках i в естетицi. Сьогоднiшнi громадське життя для свого пояснення вже не може задовольнитися традицiйними уявленнями, класичним стилем мислення. Абсурд, божевiлля тАУ от характеристики суспiльства . РЖ якщо пiдiйти до цих понять iз мiрками традицiйних уявлень, то слiдством буде розпач, безсилля, вiдмова вiд майбутнього. Безплiднi спроби повернутися до звичноi упорядкованостi, через неможливiсть досягти цього, стимулюють прагнення до авторитарного насильства. Повернути цiлковите самовладання i бажання до подальшого розвитку суспiльства для забезпечення тАЬжиття майбутнього столiттятАЭ можна шляхом змiни стилю мислення, надання статусу тАЬвиправданого, закономiрноготАЭ i нарештi тАЬнормальноготАЭ усьому тому, що сприймаiться як абсурд, божевiлля. У цьому можна вважати виправданiсть зусиль з формування постмодернiського суспiльствознавства.

З цiii позицii бiльшiсть негативних явищ можуть бути охарактеризованi як функцiональнi. Наприклад, можна стверджувати, що корупцiя дозволяi перебороти саботаж державних чиновникiв у реалiзацii ринкових вiдносин. Деякi державнi службовцi негативно ставляться до нових економiчних структур i саботують iхню дiяльнiсть. Тiльки грошi можуть служити для них аргументом для вирiшення проблем. Без корупцii взагалi нiчого б не було: вона дозволяi залишатися суспiльству тАЬна плавутАЭ. Бiльшiсть явищ, що ми називаiмо негативними, не можна оцiнювати в поняттях тАЬдобрi-поганiтАЭ, а краще застосовувати iншi термiни: тАЬфункцiональнi або нефункцiональнiтАЭ, тобто визначити чи дозволяють цi явища суспiльству вирiшувати проблеми або нi. Так, протез тАУ це не добре i не погано, а дозволяi жити, це необхiднiсть для iнвалiда. Таким протезом у нашому суспiльствi-iнвалiдi i корупцiя .

Загальнi риси постмодернiзму стосовно попереднiх парадигм полягають в сполученнi класичних i модерних принципiв.

Для класичних теорiй властивi пошуки iнварiантiв, унiверсальних законiв. На противагу цьому модернiзм придiляi увагу унiкальностi, одиничним явищам. Постмодернiзму властивий плюралiзм основ, множиннiсть ключових причинних звтАЩязкiв, детермiнант. Суспiльствознавчi теорii не просто рiзноманiтнi. Кожна з них стверджуi свiй тип унiверсальностi. Постмодернiзм не прагне спростовувати одну теорiю на користь iнший, а готовий розглядати рiзнi пiдстави як рiвнозначнi. Художнiй принцип постмодернiзму тАУ полiстилiзм тАУ у соцiальних науках виявляi себе в множинностi основ соцiального мислення. Звiдси соцiалiзм i капiталiзм однаковою мiрою розглядаються як пiдстави суспiльного буття, що виявляiться в моделi китайського ринкового соцiалiзму, у росiйських i украiнських реалiях, яким немаi назви. Тодi як для класичноi соцiологii капiталiзм i соцiалiзм були альтернативами, а в посткласичному суспiльствознавствi розглядалися унiкальнi моделi радянського соцiалiзму, арабського, африканського, що мало були схожi одна на одну.

Для класичного принципу фундаменталiзму i модернiстська паралель тАУ холiзм, цiлiснiсть. Якщо для класичних уявлень частина i цiле спiввiдносяться в рамках здорового глузду, то фiзика мiкросвiту змусила по iншому розглядати цi спiввiдношення: цiле i частина в посткласичному мисленнi стали розглядатися якрiвноправнi. Холiзм, як риса модернiстськоi методологii, розмиваiться в постмодернiстськiй методологii. Вiн немов би i i його немов би немаi. Так, соцiологiчний пiдхiд вбираi в себе iншi дисциплiнарнi пiдходи. РЖдея клонування, голографiчного вiдображення, коли в кожнiй частинi цiлого мiститься це цiле, спiввiдношення цiлого та частки також набуваi постмодернiстського значення. У рамках сучасного постмодернiстського мислення iдея вiртуальноi реальностi знаходить висвiтлення в спростуваннi самоi проблеми цiлого i частини: частина претендуi на статус цiлого, а цiле i частиною. Цiлiснiсть соцiального свiту, яка втiлена, наприклад, в iдеi тАЬiдиного радянського народутАЭ, замiнена рiвнозначними украiнською i росiйською iдеями. При тому рештки цiлiсностi зберiгаються, спiвiснують iз частками як вiртуальнi. Спiввiдношення соцiального цiлого i частини приймаi невизначений характер: цiле немов би i i немов би його нема. Це стосуiться i феномену СНД, i РДвропейськоi спiлки, i бiльшостi iнших важливих проявiв цiлiсного. Вiртуальнiсть цiлого i частини вирiшуiться ситуативно.

У гносеологiчному аспектi ця властивiсть виявляiться в тому, що соцiальнi факти розглядаються не просто з рiзних позицiй: фiлософськоi, феноменологiчноi, антропологiчноi у певному симбiозi, що не i окремi точки зору, а в тому, що немаi назви, одночасно i фiлософському, антропологiчному, i соцiологiчному i т.п. аспектах.

Постмодернiстськi феномени не мають назви. Вiртуальна природа цих феноменiв невловима для тАЬнайменуваннятАЭ, тому що останнi вимагаi визначеностi, фiксацii. Якщо ж назви зтАЩявляються, вони мають екзотичнi номiнацii типу тАЬгабiтусатАЭ .

У лiтературi пропонуiться вiдносити до постмодернiстських таку якiсть, як тАЬкогерентнiстьтАЭ, що означаi тАЬнаявнiсть синхронiзованостi рiзноманiтних здавалося б, не повтАЩязаних одна з одною подiй, якi, накладаючись одна на одну, посилюють або послаблюють розмiрнiсть соцiальних процесiвтАЭ. Порушення просторово-часовоi структури викликаi ii саморуйнування. Поняття тАЬполiтичного просторутАЭ досить поширене в сучаснiй полiтологii i також опиняiться в постмодернiстськiй гносеологii пiд впливом фiзичного мислення.

Постмодернiзм не просто бiльш витончена новiтня методологiя соцiального пiзнання, але й обтАЩiктивна характеристика соцiальноi реальностi. Постмодернiстське розумiння порядку конституюiться з хаосу. Це не просто упорядкований хаос, а певне ставлення до хаосу, як до своiрiдного рiзновиду порядку. Таке розумiння дозволяi зберегти почуття стабiльностi в умовах здавалося б дефiциту упорядкованостi.

Розвиток суспiльства здiйснюiться у виглядi трансформацii, яка розумiiться у рамках постмодернiзму як сполучення здавалося б несумiсного: консерватизму i лiбералiзму, соцiалiзму i капiталiзму, модернiзацii i традицiоналiзму, прогресу i регресу.

В нашому суспiльствi вирiшуються завдання вiдразу декiлькох iсторичних перiодiв, включаючи модернiзацiю i постмодернiзацiю. Вiдбуваiться немов би наповзання одного етапу на другий, здiйснюiться тАЬзбiганнятАЭ розвитку основних тенденцiй .

Не розвтАЩязавши всiх проблем модернiзацii, краiна проте у визначених аспектах перейшла до вирiшення завдань постмодернiзацii.

Вiдоме положення про одночаснiсть змiн у взаiмоповтАЩязаних сферах, наприклад, економiчнiй свiдомостi й економiчнiй поведiнцi, в умовах нашого суспiльства порушуiться у виглядi нерiвномiрностi i наявностi дифузiйних процесiв. Засоби масовоi iнформацii, сучасна освiта, рiзноманiтнi форми допомоги розвинутих держав в галузi iнформацii та iн. створюють умови для випереджаючого розвитку соцiокультурноi сфери, у деяких ii проявах, в порiвняннi з економiкою i полiтикою. Процесi, якi поiднують модернiзацiю та постмодернiзацiю, а також явища консервативного вiдступу, можна позначити iнтегральним термiном тАЬтрансформацiятАЭ.

РЖсторичнi обставини такi, що завдання модернiзацii i постмодернiзацii вирiшуються частково, тобто несприятливим для суспiльства шляхом, хоча в цiлому трансформацiя суспiльства дозволяi нашiй краiнi розвиватися у фарватерi захiдноi цивiлiзацii.

Як правило, в лiтературi розрiзняють явище постмодернiзму в мистецтвi i постмодернiзм як стадiю розвитку сучасного суспiльства. Але згiдно соцiологii культури в самому поняттi тАЬкультуратАЭ вiдбуваiться синтез соцiального i символiчноi культури (мистецтва). Постмодернiзм у рамках соцiологii культури може бути розглянутий паралельно й однопорядково як характеристика i суспiльства, i мистецтва. Саме мистецтво маi культурно-iсторичний, соцiальний вимiр. Тому виникаi спокуса знайти точки дотику, загальне в соцiологiчному та естетичному тлумаченнi постмодернiзму.

Зiставимо характеристики постмодернiзму в мистецтвi, що наведенi лiтературним критиком РЖхабом Хасаном , i характеристики соцiального постмодернiзму.

1. Важливими рисами постмодернiзму в мистецтвi i невизначенiсть.

Подiбнi явища притаманнi i сучасному суспiльству. Для соцiальноi структури характерна невизначенiсть соцiальних меж. Колишнi критерii соцiального подiлу перестали бути значимими. Соцiальна структура визначаiться за критерiями стилю життя, якi не i чiткими. Професii сучасного суспiльства перестають бути спецiалiзованими настiльки ж чiтко, як i в традицiйному суспiльствi. Економiчнi вiдносини теж не можуть характеризуватися чiткiстю. Добре вiдома соцiологiчна характеристика постмодернiзму тАУ це криза iдентифiкацii, коли людина не може точно вiднести себе до якоiсь соцiальноi спiльноти. РЖснуi багато невизначених законiв. Можна тлумачити цi явища як недостатнiй рiвень розвитку суспiльства. Але варто врахувати, що дiючi субтАЩiкти як нiколи освiченi, мають бiльше можливостей спиратися на досвiд минулого. Деякими соцiологами нинiшнiй соцiальний стан оцiнюiться як хаос. Ми ж схильнi стверджувати, що це внутрiшня властивiсть постмодерного суспiльства. Така оцiнка може мати важливi полiтичнi наслiдки. Якщо невизначенiсть, неяснiсть, характернi для суспiльства, розцiнювати як хаос, що потребуi упорядкування, то для цього необхiдне застосування тАЬсильноi рукитАЭ i диктатури. Якщо ж цю невизначенiсть тлумачити, згiдно з нашою точкою зору, як природну i внутрiшньо необхiдну властивiсть суспiльства, то полiтичний висновок буде не в наведеннi порядку тАЬтвердою рукоютАЭ, а у виробленнi культурних зразкiв поведiнки, щоб навчитися жити в постмодерному суспiльствi, вирiшувати проблеми демократичним шляхом в умовах культурноi невизначеностi. Формуiться тип особистостi, що саме своiю дiяльнiстю створюi цю невизначенiсть i сприймаi ii як природне середовище свого буття. Такою i нова генерацiя пiдприiмцiв, бiзнесменiв, полiтикiв.

2. Другою рисою постмодернiзму i фрагментарнiсть i принцип монтажу. РЖншими словами, художнi полотно створюiться за рахунок змiшування рiзних за вихiдною логiкою та тематикою фрагментiв буття. Немаi iдеi, що пiдпорядковуiться зовнiшнiй логiцi, нитки повiдомлення. Цiле зберiгаiться за рахунок внутрiшньоi логiки мотиву, а фрагменти немов би зiбранi навколо невизначеного ядра.

Для сучасного суспiльства також притаманна мозаiчнiсть його структури, про що пише, наприклад, А.Тоффлер. У сучаснiй соцiологii достатньо поширеним i ситуативний пiдхiд до вивчення соцiальноi структури i суспiльства в цiлому. Вiдповiдно з таким пiдходом для кожноi ситуацii iснуi своя соцiальна структура. Кожна проблема формуi свiй набiр груп iнтересiв. Для сучасного суспiльства масовою i мозаiчнiсть i фрагментарнiсть його способу життя i структури соцiальних ролей. Для успiшно дiючих субтАЩiктiв характерна хаотичнiсть життя. Сучаснаюдина повноту буття вiдчуваi в нестабiльностi. Це позначаiться на вiдносинах мiж людьми, особливо в родинi.

З погляду класичноi, традицiйноi ментальностi, постмодернiзм тАУ це мерзотний час, що руйнуi особистiсть i позбавляi суспiльство внутрiшнього ядра , а людину тАУ стабiльностi.

3. Третьою рисою постмодернiзму РЖ.Хасан називаi тАЬдеканонiзацiютАЭ, боротьбу з традицiйними цiннiсними центрами: сакральне в культурi, людина, етнос, логос, авторський прiоритет.

Лiтературний критик, аналiзуючи сучасний художнiй твiр, виявляi постмодернiстськi риси зображеного в ньому суспiльства. Аналiзуючи постмодернiстський художнiй твiр критик неминуче аналiзуi вiдображене в цьому творi постмодернiстське суспiльство. У цьому значеннi абсурдними видаються ствердження деяких соцiологiв про те, що наше суспiльство не може називатися сучасним, оскiльки воно ще не вирiшило завдання модернiзацii, i тим бiльше не готове вирiшувати задачi постмодернiзму. У вiтчизнянiй лiтературi i мистецтвi постмодернiзм мiцно утвердився, як один iз домiнуючих напрямкiв. Неможливо уявляти iснування постмодернiстського мистецтва в непостмодернiстському суспiльствi. РЖнша справа, що постмодернiзм сам по собi не однорiдний, вiн маi рiзнi форми.

4. У постмодернiстських творах мистецтва усе вiдбуваiться на поверхнi, у них вiдсутнi символiчнi i психологiчнi глибини.

Для соцiальноi теорii перiоду модернiзацii, особливо на початку столiття, характерними були пошуки прихованого змiсту подiй, що вiдбуваються, активне богошукання. Збiрник тАЬ ВiхитАЭ тАУ яскраве свiдчення напруженого пошуку глибинноi сутностi iсторii. Символiзм у мистецтвi супроводжувався спробами прояснення сутностi реальностi. Зараз спроби знайти сакральний змiст викликають скептичну реакцiю i i безрезультатними. Повсякденнiсть i центр буття. Психологи вiдзначають вiдсутнiсть глибини у вiдносинах мiж людьми. Вiдносини мають переважно поверхневий характер, вони не торкаються особистiсних глибин душi. Психологiчнi комплекси замiнюють iстинну складнiсть особистостi сурогатом. Бути серйозним не модно. РЖронiя замiнюi серйозну реакцiю на життiву ситуацiю. Навiть проблема смертi iронiчно травестуiться.

Характерною рисою постмодернiзму i сприйняття реальностi як вiртуальноi. Теперiшню пострадянську економiку iменують вiртуальною, тому що бiльшiсть найважливiших економiчних показникiв мають удаваний характер. Удавану економiку супроводжуi вiртуальна полiтика. У цiлому формуiться вiртуальний соцiальний свiт. Поняття вiртуальностi маi рiзний змiст, але спiльне в ньому те, що можна сформувати як феномен тАЬнеповноти iснуваннятАЭ.

Клiфорд Гедi i Баррi Айкс у статтi тАЬРеалii вiртуальноi економiки РосiiтАЭ, пишуть, що тАЬВiртуальна економiка спираiться на оманне уявлення про важливi економiчнi параметри, оскiльки не оперуi реальними грошима i реальними цiнамитАЭ . Проте таке становище в економiцi може iснувати, тiльки при наявностi певних полiтични

Вместе с этим смотрят:

"Зеленая Книга" Муаммара Аль-Каддафи

"Технiка тiла" Марсель Мосс

Cоциальные и психологические особенности безработных

РЖнформатизацiя суспiльства i молодь

Актуальнi проблеми сучасноi правовоi соцiологii