Емiль Дюркгейм про основнi типи суiциду, його причини та напрямки профiлактики

Мiнiстерство освiти i науки Украiни

Киiвський нацiональний унiверситет iменi Тараса Шевченко

Факультет соцiологii

Кафедра iсторii та теорii соцiологii

Курсова робота

на тему:

Емiль Дюркгейм про основнi типи суiциду, його причини та напрямки профiлактики

Киiв тАУ 2010

Змiст

Вступ

1. Життiвий шлях та формування соцiологiчних поглядiв Емiля Дюркгейма

2. Соцiологiя суiциду Дюркгейма

2.1 Основнi типи та причини суiциду

2.2 Напрямки профiлактики суiциду

Висновки

Вступ

Самогубство в сучаснi часи вважаiться одним iз найстрашнiших грiхiв, на який зважуються зневiренi iндивiди. Такий вчинок i не лише проблемою особистостi, а й суспiльства в цiлому. Адже суiцид тАУ це явище соцiальне, тому, що саме стан суспiльного середовище спонукаi iндивiда до вчинку позбавлення себе життя. Саме до такого висновку прийшов Емiль Дюркгейм у своiй роботi ВлСамогубствоВ».

Отож, тему своii курсовоi роботи тАУ ВлЕмiль Дюркгейм про основнi типи суiциду, його причини та напрямки профiлактикиВ», - я обрала не вагаючись. Адже, проблема самогубства була важливою у всi часи iснування людськоi цивiлiзацii. Актуальна вона й на сьогоднi. Багато вчених дослiджували проблему самогубства: було проведено безлiч дослiджень, написано багато праць. Особливiсть, лише, в тому, що ставлення до суiциду у рiзнi перiоди було рiзне й багато у чому залежало вiд релiгiй, традицiй, морально-етичних норм. Та я обрала соцiологiчне дослiдження Емiля Дюркгейма тому, що у працi ВлСамогубствоВ» детально описане явище суiциду, його причини та напрямки профiлактики, якi притаманнi сучасному суспiльству. Емiль Дюркгейм i першим вченим, який зайнявся саме соцiальними проблемами самогубства. Вiн пояснював явище позбавлення себе життя, враховуючи зовнiшнi обставини, особливостi та умови суспiльства, в яких живе людина. Зважаючи на те, що до Дюркгейма нiхто iз соцiологiв серйозно не займався цiiю проблемою, то можна стверджувати, що вiн започаткував нову течiю у соцiологii тАУ суiцидологiю. Я вважаю, що досить актуально детально проаналiзувати сучасну проблему самогубства, як соцiального явища, яка непокоiть людство.

Так, обтАЩiктом курсовоi роботи i наукова творчiсть Емiля Дюркгейма.

Предмет роботи тАУ соцiологiя суiциду у творчостi Емiля Дюркгейма.

Мета роботи - проаналiзувати соцiологiю суiциду Емiля Дюркгейма.

Для досягнення мети необхiдно вирiшити такi завдання:

1. Прослiдкувати формування соцiологiчних поглядiв Е. Дюркгейма

2. Визначити типи самогубств за Е.Дюркгеймом

3. Визначити причина самогубств за Е.Дюркгеймом

4. Визначити напрямки профiлактики самогубств за Е.Дюркгеймом.

Отже, моя курсова робота складаiться iз вступу, двох роздiлiв та висновкiв. У першому роздiлi я прослiдковую життiвий шлях та формування соцiологiчних поглядiв Дюркгейма. Адже, важливо дiзнатися пiд яким впливом формувались iдеi та концепцii вченого, що спонукало його до вивчення саме самогубства.

Другий роздiл присвячений соцiологii суiциду Дюркгейма i мiстить два пiдроздiли. У першому пiдроздiлi описуються типи самогубств та iх причини. Дюркгейм видiляi чотири типи суiциду: егоiстичний, альтруiстичний, аномiчний та фаталiстичний. Вiн акцентуi увагу на тому, що причинами усiх типiв самогубств i саме соцiальнi причини викликанi умовами, якi панують у суспiльствi. У другому пiдроздiлi йдеться мова про напрямки профiлактики самогубств. Дюркгейм вважаi, що для того, щоб запобiгти зростанню показника кiлькостi самогубств, необхiдно перш за все усувати iх причини, шляхом змiцнення професiйних груп та кооперацiй.

самогубство соцiологiчний суiцид дюркгейм

1. Життiвий шлях та формування соцiологiчних поглядiв Емiля Дюркгейма

На межi 19-20ст. соцiологiя вступаi у переломну фазу свого розвитку. Це був перiод iвропейськоi iсторii, який вважаiться ВлблагословеннимВ», у який РДвропа вважалася вiдносно мирною. Вiйни до 1914 року були короткотривалими й безпосередньо не змiнювали хiд iвропейськоi iсторii. Саме у цей перiод жив i творив Емiль Дюркгейм тАУ вiдомий соцiолог, фiлософ, засновник французькоi соцiологiчноi школи. Та насамперед , у свiтовiй соцiологii вiн вiдомий, як автор концепцii соцiологiзму. Дюркгейм заслуговуi на те, щоб його називали одним iз творцiв соцiологii як науки. Саме завдяки його творчостi соцiологiя здобула справжнi визнання у Францii.

Емiль Дюркгейм народився у 1858 роцi, в мiстi Епiналi (Францiя), у небагатiй сiмтАЩi рабина. Ще змалку хлопця готували до релiгiйного майбутнього тАУ релiгiйного поприща предкiв й навчали давньоiврейськiй мовi, Торi й Талмуду. Майбутнiй вчений навчався у лiцеi в рiдному мiстi. Та у юнацькому вiцi, пiсля смертi батька, вiн вiдмовився продовжити сiмейну традицiю. Бiографи Емiля Дюркгейма, також, стверджують, що значний вплив на його рiшення справила шкiльна вчителька-католичка i деякий час Дюркгейм вiдчував схильнiсть до католицизму. Незважаючи на це вiн не став анi католиком, анi атеiстом, а до кiнця життя залишався агностиком. Дюркгейм виявив здiбностi до вивчення гуманiтарних наук i пiсля закiнчення лiцею поiхав до Парижу, в Лiцей Людовiка Великого, щоб пiдготуватись до конкурсного iспиту у Вищiй Нормальнiй школi. Але вступив вiн туди лише з третього разу, у 1879 роцi. Там з ним навчались вiдомий фiлософ Анрi Беоргсон та вiдомий дiяч соцiалiстичного руху Жан Жорес.

Навчання у Вищiй Нормальнiй школi справило значний вплив на формування поглядiв майбутнього соцiолога. Дюркгейм з великим захопленням та зацiкавленiстю вiдвiдував лекцii iсторика Н.Фюстеля де Куланжа та фiлософа Емiля Бутру. Вiн вважав iх своiми безпосереднiми вчителями та наставниками.

Фюстель де Куланж привернув увагу молодого студента своiю надмiрною зацiкавленiстю наукою та метою ввести в iсторiю науковi методи. Саме йому Дюркгейм присвятив свою дипломну роботу, написану латинською мовою тАУ ВлВклад МонтесктАЩi у становлення суспiльноi наукиВ».

Емiль Бутру - представник фiлософського iдеалiзму, намагався довести рiвноправтАЩя науки та релiгii, стверджував, що досвiд повинен опиратись на науковi джерела та на релiгiйнi почуття у рiвнiй мiрi. Вiн також вплинув на погляди Емiля Дюркгейма. Бутру навтАЩязував своiму учню методологiчну iдею, згiдно з якою синтез, утворений поiднанням елементiв i може пояснюватись ними; складне не можна виводити з простого, тому кожен бiльш складний рiвень реальностi повинен пояснюватись на основi власних принципiв науки. Саме Бутру Дюркгейм присвятив свою першу працю по соцiологii тАУ ВлПро розподiл суспiльноi працiВ».

У студентськi роки вченого зацiкавили iдеi Ш. РенувтАЩi та РЖ.Канта. Пiд впливом РенувтАЩi у Дюркгейма склалися переконання, що саме мораль посiдаi центральне мiсце у фiлософському мисленнi, що iснуi потреба у науцi про мораль. У творчостi Канта, вченого зацiкавила теорiя морального обовтАЩязку. Саме апрiоризм, iгнорування соцiального аспекту моралi, формальний характер кантiвського категоричного iмперативу спонукали Дюркгейма звернутися до соцiологiчного обТСрунтування моралi. У своiму стремлiннi ВлсоцiологiзуватиВ» моральну фiлософiю Канта Дюркгейм вiдшукав опору у соцiологii Конта.

Бiльш помiтний вплив Огюста Конта на Емiля Дюркгейма прослiдковуiться у перiод, коли у 1882 роцi, пiсля закiнчення Вищоi Нормальноi школи, вчений отримав диплом фiлософа та протягом трьох рокiв займався викладацькою роботою у провiнцiйних лiцеях.

Дюркгейм критикував ряд положень соцiологii Конта. Та незважаючи на це, майбутнiй соцiолог визнавав його батьком соцiологii. Вслiд за Контом, Дюркгейм розглядаi природничi науки як зразок для побудови соцiологii. Соцiолог iз схваленням ставиться до контiвського пiдходу вивчення суспiльства як органiчного, солiдарного цiлого, яке складаiться з взаiмоповтАЩязаних частинок. На вiдмiну вiд Конта, який вiдмовився вiд причинностi в науковому поясненнi, Дюркгейм намагався вiднайти причини усiх соцiальних явищ. Емiлю Дюркгейму в цiлому був чужий однолiнiйний еволюцiонiзм батька соцiологii, i вчений не визнавав контiвського Влзакону трьох стадiйВ», про який писав: ВлЛюдство одночасно пiшло рiзними шляхами i, вiдповiдно, доктрина, яка принципово стверджуi, що воно завжди i всюди переслiдуi iдину цiль базуiться на помилковому постулатiВ».

З кiнця 1884 року Емiль Дюркгейм перiодично публiкував огляд соцiологiчноi лiтератури у якостi спiвробiтника журналу ВлФiлософське ревюВ». Саме в цей час вчений вiдчув вплив iдей бiоорганiчноi школи - використовував бiологiчнi поняття та приклади, як iлюстрацii i докази деяких соцiологiчних принципiв. З особливою повагою Дюркгейм ставився до таких представникiв бiоорганiцизму, як А.Еспiнас та А.Шеффлi. Дюркгейм високо з повагою ставився до творчостi цих мислителiв. Книгу Еспiнаса ВлСуспiльства тваринВ» вiн вважав першою главою соцiологii. Високо вчений цiнував i книгу Шеффлi ВлБудова та життя соцiальних тiлВ». Рецензiя на цю працю була першою публiкацiiю соцiолога у журналi, опублiкована в 1885 роцi. У цих же авторiв соцiолог запозичив поняття Влколективна свiдомiстьВ».

В 1885 роцi Дюркгейм вiдчув,що сучасний стан соцiологii та фiлософii потребуi поглибленого вивчення i взяв академiчну вiдпустку. Вчений вирушив у вiдрядження до Нiмеччини, де дiзнався про стан дослiджень та викладання фiлософii i соцiальних наук. У перiод перебування у Лейпцизькому унiверситетi Дюркгейм познайомився з вiдомим психологом та фiлософом В.Вундтом - засновником першоi лабораторii експериментальноi психологii. Вчений зацiкавився роботою цiii лабораторii тАУ вiн захопився постановкою наукових дослiджень, що проводились Вундтом i вважав, що чiткiсть дослiдницькоi роботи сприяi пробудженню у вчених цiкавостi до науковоi точностi. У першому науковому звiтi про свою подорож до Нiмеччини Дюркгейм формулюi низку принципiв власного розумiння соцiологii. Вiн вважаi соцiологiю позитивною наукою про моральнi факти, яка разом з науками про економiчнi, юридичнi, релiгiйнi та iншi соцiальнi феномени,повинна складати систему соцiальних наук. Другий звiт про цю поiздку був присвячений огляду стану етики. Дюркгейм стверджуi, що тенденцiя до створення спецiальноi науки про моральнi феномени бере свiй початок у роботах економiстiв та юристiв, зокрема у представникiв iсторичноi школи права. Соцiолог продовжуi аналiзувати роботи А.Шеффлi поряд з працями Г.Шмоллера, В.Вундта, А.Поста, А.Вагнера. Доповiдi Дюркгейма про поiздку до Нiмеччини сприяли змiцненню його репутацii як серйозного вченого.

У 1887 роцi Емiль Дюркгейм отримав запрошення прочитати курс лекцiй соцiальних наук, який був органiзований спецiально для нього, в унiверситетi Бордо. Тут його призначають професором педагогiки та соцiологii на фiлологiчному факультетi. З 1896 року у цьому ж унiверситетi вiн очолюi кафедру Влсоцiальноi наукиВ» тАУ першу кафедру соцiологii у Францii.

Навколо Дюркгейма згуртувалась група його учнiв та послiдовникiв: Марсель Гране, Селестин Бугле, Франсуа Симiан, Поль Фоконне, Морiс Хальбвакс, Марсель Мосс та iншi. У тiснiй спiвпрацi з ними учений у 1896 роцi почав видавати журнал ВлСоцiологiчний щорiчникВ». Цей журнал мав забезпечити контакт мiж соцiальними науками i таким чином вплинути на змiну iх методiв, органiзацiю дослiджень та iх структуру, показати, що усi цi науки i iдиним цiлим. Другим завданням журналу було привернення уваги читачiв до спецiальних соцiальних дослiджень. Соцiолог, також, вважав, що наука за своiю природою i кумуляцiiю систематичного знання i вимагаi зусиль та спiвпрацi багатьох осiб i тому ВлСоцiологiчний щорiчникВ» повинен був стати прикладом обтАЩiднаноi групи дослiдникiв, iдиним науковим колективом, який втiлював спiльнi принципи та завдання. Прихильники iдей Дюркгейма, якi брали участь у заснуваннi журналу, стали таким колективом i утворили наукову школу, яка дiстала назву Французька соцiологiчна школа. Вона стала одним iз провiдних напрямкiв французькоi соцiологii XIXст.-1пол. XXст.

У 90-х роках XIXст., у час бордоського перiоду дiяльностi, вченим було опублiковано першi три найвiдомiших його працi. Першою з них i докторська дисертацiя ВлПро розподiл суспiльноi працiВ», яку Дюркгейм успiшно захистив у1893 роцi. Пiзнiше дисертацiя була визнана однiiю з соцiологiчних праць соцiолога. У цiй роботi були викладенi теоретичнi та соцiально-полiтичнi iдеi автора i продемонстроване його розумiння основних проблем соцiологii. Основна мета працi: довести,що всупереч деяким теорiям розподiл суспiльноi працi забезпечуi соцiальну солiдарнiсть, виконуi моральну функцiю. Теорiя розподiлу працi Емiля Дюркгейма формувалась пiд впливом вiдповiдних iдей Герберта Спенсера. Цей вплив був неоднозначним: одночасно i позитивним, i негативним. З одного боку Дюркгейм розвивав своi вчення полемiзуючи зi Спенсером, тобто тут може йти мова про негативне ставлення Дюркгейма до нього. Наприклад, iндивiдуалiзму Спенсера протиставлявся колективiзм Дюркгейма. З iншого боку був виявлений i позитивний вплив Спенсера у дослiдженнях Дюркгейма. Це стосуiться структурно-функцiональноi сторони соцiологii вченого, тобто аналiзу суспiльства як органiчного цiлого. Також Дюркгейм, як i Спенсер розглядав складнi типи суспiльств як комбiнацii простих. Взагалi схильнiсть використовувати Влелементарнi формиВ» як модель для вивчення розвинутих форм стимулювалась роботами Спенсера, який як i Дюркгейм будував свою соцiологiю на великому етнографiчному матерiалi.

Наступна праця ВлПравила соцiологiчного методуВ» спочатку була опублiкована у 1894 роцi у виглядi серii статей, а у 1885 роцi з невеликими змiнами та передмовою була видана окремою книгою. Праця присвячена обТСрунтуванню теоретико-методологiчноi концепцii ВлсоцiологiзмуВ» i була фундаментом формування соцiологii як самостiйноi науки. За рiшучiстю, стислiстю та чiткiстю стилю ВлПравила соцiологiчного методуВ» можна вiднести до жанру манiфесту. Ця робота Дюркгейма, в певнiй мiрi, спiвзвучна з роботою Декарта ВлМiркування про методВ». Автори обох праць намагались вiднайти рацiональнi прийоми та принципи, якi б дозволили вiдшукати iстинну незалежно вiд загальноприйнятих думок та iдей. У Декарта зустрiчаiться поняття Влправила методуВ», якому присвячена друга частина ВлМiркування про методВ». Можливо, спiвзвучнiсть робiт двох авторiв обТСрунтовуiться тим, що Дюркгейм був переконаним та безкомпромiсним прихильником рацiоналiзму тАУ французькоi рацiональноi традицii, яка починаiться з Рене Декарта. Окрiм Декарта, Дюркгейм найбiльшими авторитетами видiлив для себе Ш.МонтесктАЩi Ж.Руссо. Ш. МонтесктАЩi соцiолог вважав попередником своii науковоi соцiологii, оскiльки саме вiн обТСрунтував можливiсть iснування соцiальноi науки, зокрема, iдеi детермiнiзму та законоподiбностi у розвитку соцiальних явищ, а також, поiднання опису та рацiонального пояснення цих явищ. З Ж.Руссо Дюркгейма повтАЩязуi спiльне використання понять загальноi волi та суспiльного договору. Руссо з його поняттями загальноi волi та громадянськоi релiгii Емiль Дюркгейм розглядав в якостi попередника соцiологii, який сприяв розвитковi уявлень про природу соцiальноi реальностi.

Третьою роботою Дюркгейма i його соцiологiчне дослiдження ВлСамогубствоВ» (1897). На вiдмiну вiд iнших його дослiджень ця праця ТСрунтуiться на аналiзi статистичного матерiалу, який характеризував динамiку самогубств у рiзних iвропейських краiнах. Дюркгейм спробував обтАЩiднати теоретичний пiдхiд до аналiзу цього явища з аналiзом емпiричних даних, якi слугували для перевiрки його гiпотези.

Взагалi, творча спадщина Емiля Дюркгейма i багатою та рiзноманiтною. Вiн виявився тiiю людиною, саме тим мислителем, хто осмислив великий масив нових iдей i створив нову чiтку парадигму соцiологii. Тому iдеi К.Маркса, теж, не могли залишитись поза увагою французького вченого. Адже на рубежi XIX.ст-XXст. популярнiсть цих iдей була такою великою,що до них звертались усi вiдомi мислителi. Дюркгейм був ознайомлений з роботами Маркса, але заперечував його вплив на свою дiяльнiсть. Вчений iнтерпретував погляди Маркса у дусi економiчного редукцiонiзму, що зводив всю життiдiяльнiсть суспiльства до економiчного фактору. Своi вiдношення до теорii марксизму Дюркгейм чiтко виклав у рецензii на книгу вiдомого iталiйського марксиста А.Лабрiоли ВлНариси матерiалiстичного розумiння iсторiiВ». Аналiзуючи цю роботу, вчений вiдзначив плiдною iдею про те, що соцiальне життя не пояснюiться теорiiю, яку створюють тi, хто бере безпосередню участь у ньому. Соцiальне життя повинно пояснюватись глибокими причинами, якi незалежнi вiд людськоi свiдомостi.

Також, вчений не погоджуiться з марксистською оцiнкою значноi ролi економiчного фактору в соцiально-iсторичному розвитку. Емiль Дюркгейм критикував концепцiю Маркса не за першоджерелами, а через ii критичний аналiз iншими авторами. Тому у творчостi вiдомого соцiолога прослiдковуiться вульгаризацiя марксистських положень: вiн ототожнював Влiндустрiальну технiкуВ» та Влекономiчний факторВ», чого Маркс нiколи не робив.

Зокрема, Емiль Дюркгейм критикував загальну концепцiю марксизму, яка з ролi економiчного фактору в життi суспiльства виводить теорiю класовоi боротьби та неминучiсть соцiалiстичноi революцii. Дюркгейм зазначав, що немаi нiяких пiдстав повтАЩязувати роль економiчного фактору в iсторii з соцiалiстичним рухом. Вiн вважаi, що мiж доктриною економiчного матерiалiзму та соцiалiзмом немаi нiякого взаiмозвтАЩязку.

Розглядаючи марксизм, Емiль Дюркгейм проявив свою цiкавiсть до соцiалiзму i почав вивчати його iсторiю. Вчений вважав, що соцiалiзм не пов'язаний з класовою боротьбою. Дюркгейм не вiрить у плiднiсть насильницьких мiр i вiдмовляiться розглядати класову боротьбу, особливо, конфлiкти мiж робiтниками, як важливу рису сучасного суспiльства. Для Дюркгейма конфлiкти мiж робiтниками та пiдприiмцями слугують доказом неправильноi органiзацii або ж частковоi аномалii сучасного суспiльства, яка повинна бути усунута. Соцiальна проблема для Дюркгейма не стiльки економiчна, скiльки моральна i в цьому питаннi вiн дуже далеко вiд Маркса. Сутнiсть соцiалiзму Дюркгейм вбачаi не у вiдношеннi до власностi, а у органiзацii та моралiзацii. Отож, концепцiя соцiалiзму Дюркгейма формувалась у протиставленнi до iдей марксизму.

Пiсля публiкацii своiх трьох основних робiт Емiль Дюркгейм у 1902 роцi став професором кафедри науки про виховання у Сорбоннi, через деякий час очолював цю кафедру. Викладацька дiяльнiсть вченого була дуже плiдною. З лекцiйних курсiв, якi користувались великою популярнiстю народилося багато наукових робiт Дюркгейма.

Пiсля переiзду в Париж Дюркгейм протягом останнiх 15 рокiв свого життя був захоплений викладанням, розробкою соцiологiчних проблем моралi, виховання та освiти, науковими та фiлософськими дискусiями, а також роботою у ВлСоцiологiчному щорiчникуВ», який виходив друком до 1913 року. Протягом перiоду iснування видання було видано 12 томiв журналу. Про послiдовний розвиток творчоi думки Дюркгейма свiдчить написання таких важливих статей , як ВлПро деякi примiтивнi форми класифiкацiiВ»(написана у спiвавторствi iз М.Моссом) та ВлВизначення морального фактуВ».

У 1909 роцi Дюркгейм у Коледжi де Франс читав курс ВлВидатнi педагогiчнi вчення у Францii з початку XVIII ст.В»

У 1911 роцi соцiолог виступив на фiлософському конгресi в Болоньi на тему ВлСудження про реальнiсть та цiннiсне судженняВ».

У 1912 роцi була опублiкована праця ВлЕлементарнi форми релiгiйного життяВ» - продукт багаторiчноi роботи Дюркгейма над осмисленням проблем релiгii як соцiального явища, створений на матерiалах спостереження за австралiйським тотемiзмом.

У 1914 роцi роботi соцiолога завадила Перша Свiтова Вiйна. Дюркгейм вiдгукнувся на воiннi подii i взяв участь у громадськiй дiяльностi, на що його спровокувало Влморальне натхненняВ» народу. Дюркгейм вiдчував кризу буржуазного суспiльства i намагався боротися з цiiю кризою за допомогою соцiологiчного обТСрунтування планiв суспiльноi перебудови. Вiн хотiв створити нову, наукового характеру, iдеологiю буржуазii. Вiдповiдно до iдей автора саме наукова соцiологiя мала стати iдеологiiю i, навiть, релiгiiю сучасного йому суспiльства.

Перша Свiтова вiйна завдала удару i Дюркгейму особисто, i вiдгукнулась у дiяльностi Французькоi соцiологiчноi школи. Багато вiдомих працiвникiв школи загинули на фронтах. Тяжкою втратою для вченого стала смерть його сина Андре тАУ вiдомого соцiолога та лiнгвiста, який загинув на Салонiнському фронтi. Дюркгейм вбачав у ньому продовжувача своiх iдей. Вiн вимагав, щоб нiхто не промовляв iменi сина у його присутностi. Дюркгейму важко вдалося пережити таку втрату, яка спричинила важку хворобу вченого i прискорила його власну смерть. Емiль Дюркгейм помер вiд iнсульту 15 листопада 1917 року у мiстi Фонтенбло, неподалiк вiд Парижу у вiцi 59 рокiв. Похований вiдомий соцiолог на кладовищi Монпарнас у Парижi.

Незважаючи на те,що наукова творчiсть Дюркгейма знаходилась на межi рiзних впливiв та традицiй соцiальноi думки, вчений не вважав, що соцiологiя як наука вже сформувалась. Теорii попередникiв були для Дюркгейма загальними та схематичними. Вчений вiдчував, що вiн покликаний створити самостiйну науку про суспiльство з власним методом та предметом.

Емiль Дюркгейм i одним iз загальновизнаних творцiв соцiологii, як науки, як професii та предмету викладання.

2. Соцiологiя суiциду Емiля Дюркгейма

2.1 Основнi типи та причини суiциду

Дослiдження проблеми самогубства привертало увагу Дюркгейма з кiлькох причин. По-перше, самогубство тАУ це Влчiтко окреслена група фактiвВ», якi можна легко визначити. По-друге, соцiолог розглядав свою роботу як застосування до емпiричного матерiалу основних принципiв соцiологiчного методу, викладених у ВлПравилахтАжВ»: вивчення соцiального факту як речi, визнання iснування особливоi, суспiльноi реальностi, яка не залежить вiд волi окремих iндивiдiв.

Праця ВлСамогубствоВ» тiсно повтАЩязана з вивченням вченим подiлу працi, у якому Дюркгейм вбачаi ознаку нормального та сприятливого розвитку суспiльства. Соцiолог зазначаi, що в сучасному суспiльствi людина бiльше задоволена своiм становищем, анiж у попереднiх суспiльствах i це привертаi увагу до зростання числа самогубств, як вияву й доказу певних, можливо, патологiчних рис органiзацii суспiльного життя. Вже у книзi ВлПро подiл суспiльноi працiВ» присутнiй аналiз патологiчних рис суспiльства тАУ аномалii, вiдсутнiсть та дезiнтеграцiя норм тАУ поняття яке переважаi при аналiзi самогубств. Отож, вивчення самогубств стосуiться патологiчного аспекту життя сучасних суспiльств i спрямоване на виявлення звтАЩязку iндивiдуума з колективом. Дюркгейм прагнув показати, як колектив впливаi на окремих iндивiдiв. З цього боку явище самогубства викликаi надмiрний iнтерес, бо немаi нiчого бiльш iндивiдуального, нiж факт позбавлення себе життя [1,с.327].

Праця ВлСамогубствоВ» розпочинаiться з визначення явища, спростовуються попереднi iнтерпретацii поняття, визначаються типи самогубств, i, на пiдставi цiii типологii розвиваiться загальна теорiя самогубства, як суспiльного явища. Дюркгейм визначаi самогубство, як будь-який смертний випадок, який прямим чи непрямим чином походить вiд позитивного чи негативного акту, здiйсненого самою жертвою, котра наперед знала про можливi наслiдки свого вчинку. Спроба самогубства квалiфiкуiться так само, рiзниця лише в тому, що тут самовбивчий акт припиняiться перш нiж наступаi смерть [4, с.9].

Емiль Дюркгейм не розглядав самогубство як прояв психiчноi або органiчноi патологii, а шукав причини цього явища всерединi суспiльства. Соцiолог вважаi, що чинник, який спонукаi до самогубства маi не психологiчний, а соцiальний характер. Вiн повтАЩязував самовбивчий акт iз зовнiшнiми причинами, з порушенням соцiальних звтАЩязкiв, тому ретельно дослiджував, насамперед, соцiальне середовище.

Поступово, Дюркгейм дiйшов висновку, що рiвень самогубств у суспiльствi тАУ це функцiя декiлькох соцiальних змiнних тАУ релiгiйних, сiмейних, полiтичних,нацiональних. Соцiолог доводив цю гiпотезу, характерним для нього методом виключення:систематично розглядав i вiдкидав такi несоцiальнi фактори, як психоорганiчна схильнiсть iндивiдiв (психопатичний стан, расовий та фактор наслiдування), фiзичне оточення (клiмат, пора року, час дня) та iмiтацiя. Таким чином,самогубство вiн розглядав як соцiальне явище, що i результатом впливу на iндивiда зовнiшнiх чинникiв,окремих соцiальних факторiв i як наслiдок дезiнтеграцii, розриву соцiальних звтАЩязкiв, втрати соцiальних контактiв. Вчений, також, пiдкреслював другорядну роль iндивiдуальних факторiв та iх залежнiсть вiд загальних соцiальних причин та стану суспiльства.

Визначивши предметом свого дослiдження соцiальний вiдсоток самогубств (спiввiдношення кiлькостi самогубств та кiлькостi населення), Дюркгейм вважав причинний аналiз iдиним методом, який вiдповiдав вимогам даноi соцiальноi проблеми. Стверджуючи, що рiзнi типи самогубств можуть витiкати iз рiзних причин, французький соцiолог вирiшив створити власну етологiчну класифiкацiю, яка вiдповiдаi цим причинам.

Отож, пiсля того як явище самогубства визначене та вiдхиленi його пояснення поза суспiльними чинниками, якi не розкривають його соцiального характеру, залишаiться головний етап дослiдження тАУ видiлення типiв.

Дюркгейм видiляi три основних типи самогубств: егоiстичний, альтруiстичний та аномiчний i четвертий тип фаталiстичний.

Вчений розглядаi егоiстичне самогубство за допомогою кореляцii мiж показниками самогубств та соцiальними рамками: релiгiя, шлюб, родина. Спираючись на офiцiйну статистику, французький соцiолог зтАЩясував,що частiше закiнчують життя самогубством чоловiки, нiж жiнки; самотнi тАУ частiше, нiж сiмейнi; протестанти тАУ частiше,нiж католики.

Дюркгейм писав, що коли егоiзмом можна назвати стан людини, коли iндивiдуальне ВляВ» не знаючи мiри й на шкоду iншим, протиставляi себе суспiльному органiзмовi, то цим термiном можна назвати особливий вид самогубства[4, с.244].

Перш за все, самогубство може мати походження при ослабленi колективноi мiцi тАУ одного iз чинникiв, який з найбiльшою силою може гальмувати це явище. Суспiльство з високим ступенем згуртованостi робить iндивiда залежним вiд суспiльного середовища i не даi йому можливостi розпоряджатися своiю особистiстю на власний розсуд. Воно не дозволяi iндивiду вчинити самогубство i знехтувати обовтАЩязками , якi вiн маi щодо цього суспiльства. Та у випадку, коли особа перестаi розглядати таку пiдпорядкованiсть своiм обовтАЩязком, то суспiльство не здатне навтАЩязати iй свою зверхнiсть. Суспiльство втрачаi свою авторитетнiсть i не може перешкодити волi iндивiда, який вже самостiйно вирiшуi свою долю. У такому випадку iндивiд вiддаляiться вiд суспiльства, яке перестаi впливати на його особистiсть регулюючим чином. Вiдсутнiсть колективноi пiдтримки викликають почуття самотностi та трагiчностi свого iснування. Можна стверджувати, що однiiю з причин самогубства такого роду i Влкрайнiй iндивiдуалiзмВ».

РЖндивiдуалiзм тiсно пов'язаний з егоiзмом: вони iзолюють людину вiд суспiльства. Якщо руйнуються звтАЩязки, якi повтАЩязують людину з ii життям, то людина, вiдмежовуючи себе вiд зовнiшнього свiту втрачаi усi можливостi самоiдентифiкацii у цьому свiтi. Особа, створюючи навколо себе порожнечу, створюi ii й всерединi себе, i предметом мiркування цiii особи залишаiться власна духовна убогiсть. Споглядання такоi порожнечi рано чи пiзно закiнчуiться самогубством. Позбавлення себе життя у такому випадку не мiстить нiякого лютого пориву чи протесту, а, навпаки, останнi моменти життя сповненi спокiйною меланхолiiю, яка i характерною рисою егоiстичного самогубства. Стан Влтомливоi меланхолiiВ» паралiзуi усяку дiяльнiсть людини. Людина закриваi очi на все, що ii оточуi, тому що навколишнiй свiт лише пiдсилюi ii бiль i звертаi увагу свiдомостi лише на власнi переживання. Та цим самим iндивiд лише поглиблюi свою самотнiсть. Людина продумуi план позбавлення себе життя й спокiйно рухаiться до ключового моменту.

Дюркгейм вважав, що справжнiми причинами егоiстичного самогубства i Влхворе суспiльствоВ», Влколективна бездушнiстьВ», втрата спiльних цiлей. Такий спiльний стан породжуiться i вiдображаiться в дезiнтеграцii суспiльних груп: релiгiйних, сiмейних,полiтичних, якi безпосередньо впливають на iндивiда.

Отож, перший тип самогубства позначаiться термiном ВлегоiзмВ». Людина бiльше схильна до замаху на власне життя, коли вона думаi лише про себе, коли вона не iнтегрована в суспiльний гурт, коли бажання, якi керують цiiю людиною не спiввiднесенi гуртовою оцiнкою цих бажань та самого життя особи.

Другий вид самогубства тАУ альтруiстичний, протиставляiться егоiстичному. На противагу егоiстичному суiциду, що характеризуiться, як правило, занепадом сил, альтруiстичний суiцид вiдбуваiться Влз проявом енергii, з жагучим почуттямВ». Вiдiрвавшись вiд суспiльства, людина легко завдаi собi смерть; так само легко вона накладаi на себе руки, будучи аж занадто тiсно з ним повтАЩязаною [4, с.255].

Альтруiстичне самогубство вiдбуваiться тодi, коли особистi iнтереси повнiстю поглинутi соцiальними, коли iнтеграцiя в групi настiльки велика, що iндивiд вже не iснуi в суспiльствi, як окрема самостiйна одиниця. У своiму дослiдженнi, Дюркгейм подаi таке самогубство трьома прикладами. Одним iз них i випадок, коли вдова в iндiйцiв вiльно йде на багаття, де спалене тiло ii чоловiка або самогубство жiнки, яка стала вдовою, тому що ii чоловiк загинув у битвi. Також для датських воiнiв зустрiти смерть у лiжку вiд старостi чи хвороби було ганьбою. Тому вони накладали на себе руки, щоб уникнути безчестя. Альтруiстичним суiцидом вважаiться i звичай у давнiх суспiльствах, коли пiсля смертi принца, вождя та будь-якого iншого правителя вчиняли самогубство його служники. Зокрема такий звичай побутував у Галii, на Гавайях.

Отож, самогубства в архаiчних суспiльствах можна подiлити на три категорii:

1) самогубства жiнок пiсля смертi чоловiкiв;

2) самогубства людей, якi переступили порiг своii старостi або ураженi хворобою;

3) самогубства клiiнтiв або служникiв пiсля смертi iхнього правителя [4, с. 258].

Можна стверджувати,що самогубство i зазвичай поширеним явищем у первiсних архаiчних суспiльствах. Воно не входить у суперечнiсть iз загальновизнаними нормами, а розглядаiться, як обовтАЩязок iндивiда. Якщо людина знехтуi цим обовтАЩязком, то зазнаi ганьби, певних релiгiйних санкцiй.

В такому випадку йдеться про самогубство не вiд надлишку iндивiдуалiзму,а, навпаки, внаслiдок цiлковитого розчинення iндивiда у гуртi. Людина йде на смерть i не намагаiться вiдстоювати своi право на життя.

Та причинами таких самогубств не може бути лише слабко виражена iндивiдуальнiсть. Для того, щоб iндивiд вiдiгравав незначну роль у колективному життi i був поглинутий суспiльною групою, вона повинна бути тiсно згуртованою тАУ становити собою суцiльну масу. Така група i малою i всi ii члени живуть однаковим життям, у них спiльнi думки, почуття, турботи. РЖндивiд не в змозi створити власне середовище, в якому вiн змiг би себе розвивати. Тож, Емiль Дюркгейм квалiфiкуi самогубства в архаiчних суспiльствах як альтруiстичний суiцид, викликаний обовтАЩязком або традицiiю. Окрiм героiчного та релiгiйного самогубства до обовтАЩязкового альтруiстичного суiциду вiдносяться випадки, коли, наприклад, кельти готовi продати своi життя за вино або грошi; у Полiнезii вчиняли самогубства через незначну образу; у пiвнiчноамериканських iндiанцiв тАУ через подружню сварку або ревнощi; у племенах дакотiв та крi тАУ через найменше розчарування. Так, людина завдаi собi смерть з власноi волi, не пiдкоряючись звичаям. Але, якщо суспiльство не зобовтАЩязуi особу до такого вчинку, то воно все ж схвалюi його. А оскiльки у попереднiх суспiльствах нехтування власним iснуванням вважаiться однiiю з чеснот, то суспiльство шануi того, хто вiдмовляiться вiд життя з будь-якого приводу. Тому самогубець в архаiчному суспiльствi робить той самий вчинок, який людина у сучасному суспiльствi робить для того, щоб уникнути ганьби.

Суспiльство вiдiграi певну роль i в егоiстичному, i в альтруiстичному самогубствах, але його вплив у цих двох випадках i доволi неоднаковим. В егоiстичному суiцидi значення суспiльства вичерпуiться тим, що воно втрачаi зв'язок з iндивiдом i робить його iснування безпiдставним, а у випадку альтруiстичного тАУ воно формально наказуi людинi вчинити самогубство. Якщо Емiль Дюркгейм назвав егоiзмом стан, коли людське ВляВ» живе лише особистим життям, то ВлальтруiзмВ» i проявом протилежного стану, коли власне ВляВ» не належить iндивiду. СубтАЩiкт намагаiться втекти вiд власноi особистостi для того, щоб проникнути у колектив, який вiн вважаi своiю справжньою сутнiстю. Людина не вважаi, що ii iснування важливим i без особистiсть досягаi своii крайньоi межi, де дуже яскраво проявляiться альтруiзм.

Хтось нехтуi життям, тому що не вбачаi нiякого сенсу у своiму iснуваннi, iнший чинить самогубство тому, що життя i перепоною для досягнення цiлей. Меланхолiя альтруiста сповнена надiiю: iндивiд впевнений, що в поза життям вiдкриваються новi горизонти та перспективи.

Таким чином, Дюркгейм встановив другий тип самогубства, який включаi в себе три рiзновиди: обовтАЩязковий, довiльний та гострий альтруiстичний суiцид. Мiж ними лежить певна вiдстань, яка вiдмежовуi первiснi народи вiд сучасних цивiлiзованих нацiй [4, с.269].

В сучасних суспiльствах, де iндивiдуальна свiдомiсть все бiльше i бiльше вiддаляiться вiд колективноi, альтруiстичний тип самогубства не може бути частим явищем. Але ж iснуi iдине соцiальне середовище, де такий тип самогубства вважаiться звичним явищем тАУ це армiя. Тут iснуi, так би мовити, пережиток самогубств, притаманних попереднiм суспiльствам. Адже й сама вiйськова мораль, в певнiй мiрi, i пережитком моралi первiсного суспiльства. Пiд впливом такоi схильностi солдат покiнчуi з чинить самогубство при першому зiткненнi з життям, через незначнi дрiбницi: через вiдмову дозволу на вiдпустку, внаслiдок догани, незаслуженого покарання або невдачi на службi, через нiкчемну образу або ж навiть тому, що на очах цього солдата хтось iнший вчинив самогубство. Також, окрiм пережитку первiсноi моралi, у рядi основних причин, якi сприяють спалаху суiцидальних думок у вiйськових i слабке усвiдомлення власноi iндивiдуальностi, низька оцiнка свого життя,i тому будь-який привiд може стати аргументом до того, що звести рахунки з життям.

Третiй вид самогубства тАУ аномiчний, який найбiльше цiкавить Дюркгейма. Соцiолог привертаi цьому типу суiциду надмiрну увагу, тому що вiн найбiльш характерний для сучасного йому суспiльства. Такий тип самогубств часто зустрiчаiться в часи великих суспiльних потрясiнь, економiчних криз, коли iндивiд втрачаi можливiсть пристосуватись до нових соцiальних перетворень i втрачаi зв'язок iз суспiльством. Стан суспiльноi аномii, пiл якою вчений розумii вiдсутнiсть правил та чiтких норм поведiнки, коли стара iiрархiя цiнностей руйнуiться, а нова ще не склалася, породжуi моральну нестiйкiсть окремих iндивiдiв. Коли коливаiться i дезорганiзуiться суспiльна структура, однi iндивiди швидко пiднiмаються, iншi втрачають своi мiсце в суспiльствi, коли порушуiться суспiльна рiвновага тАУ зростаi число самогубств. Вчений подiляв аномiю на два види: економiчну та сiмейну.

Економiчна аномiя тАУ це порушення встановленого нормативного порядку, що з вiдносною точнiстю фiксуi максимальний рiвень матерiального благополуччя кожного суспiльного класу.

Дюркгейм зазначаi, що економiчна криза, як один з проявiв аномii, сприяi загостренню самогубного потягу.

Яскравим прикладом такого звтАЩязку може бути зростання кiлькостi самогубств пiсля ВлвибухуВ» фiнансовоi кризи у Вiднi у 1873 роцi. РЖз 141 випадку само

Вместе с этим смотрят:

"Зеленая Книга" Муаммара Аль-Каддафи

"Технiка тiла" Марсель Мосс

Cоциальные и психологические особенности безработных

РЖнформатизацiя суспiльства i молодь

Актуальнi проблеми сучасноi правовоi соцiологii