Соцiологiя полiтики

Науковий статус, об'iкт i предмет соцiологii полiтики

Сфера полiтики i найважливiшим структурним елементом суспiльного життя, одним з головних регуляторiв соцiальних вiдносин, що пронизуi все суспiльство.

Полiтичнi аспекти присутнi практично у всiх видах дiяльностi людей. У науковiй лексицi постiйно використовуються такi поняття, як Влекономiчна полiтикаВ», Влсоцiальна полiтикаВ», Влнацiональна полiтикаВ», Влмiжнародна полiтикаВ», Влкультурна полiтикаВ» та iн. Слово ВлполiтикаВ» вiдображаi iдеi, цiлеспрямованi дii певних структур, вiдповiдальних за здiйснення комплексу скоординованих заходiв. Саме в такому сенсi вживаiться воно у словосполученнях Влаграрна полiтикаВ», Влмiстобудiвна полiтикаВ», Влнауково-технiчна полiтикаВ». Асоцiюiться воно i з поняттям ВлiдеологiяВ», яка безпосередньо пов'язана зi здiйсненням акцiй, наприклад, у сферi демографii, виховання, дiяльностi конкретного засобу масовоi iнформацii тощо.

Полiтика тАФ галузь вiдносин мiж соцiальними суб'iктами (класами, соцiальними групами, полiтичними партiями, окремими особами, нацiональними спiльнотами, державами) щодо здiйснення (використання, розподiлу, завоювання) полiтичноi влади.

Влада i невiд'iмним органiзуючим елементом цивiлiзацii. Рiзноманiтнiсть видiв i форм полiтики можна зобразити схематично (Схема 1).

Полiтика як об'iкт наукового аналiзу маi багато вимiрiв i площин, привертаi увагу представникiв усiх суспiльних наук, що розглядають полiтичнi об'iкти i феномени пiд рiзними кутами зору. Фiлософiя вивчаi полiтику як феномен свiтового розвитку i компонент людськоi цивiлiзацii. Юриспруденцiя дослiджуi ВлстиковуВ» взаiмодiю правових i державних норм та iнститутiв. РЖсторiю цiкавлять факти щодо розвитку полiтичних iнститутiв та iдей. Психологiя звертаiться до психологiчних механiзмiв та стереотипiв полiтичноi поведiнки людей. Полiтологiя дослiджуi структуру полiтичних органiв та iнститутiв, iх взаiмовiдносини (наприклад, законодавчоi та виконавчоi гiлок влади), розстановку полiтичних сил в суспiльствi тощо. Полiтична сфера привертаi увагу i соцiологii, будучи об'iктом аналiзу соцiологii полiтики (полiтичноi соцiологii).

Соцiологiя полiтики тАФ галузь соцiологiчного знання, яка вивчаi соцiальнi механiзми влади та iх вплив у суспiльствi, закономiрностi впливу соцiальних спiльнот, iнститутiв на полiтичний порядок, соцiальнi засади полiтичних та державних iнститутiв, стан, тенденцii, напрями функцiонування полiтичноi свiдомостi, полiтичноi поведiнки в соцiальному середовищi.

Предмет соцiологii полiтики охоплюi соцiальнi аспекти функцiонування полiтичноi сфери тАФ iнституцiалiзацiю, соцiалiзацiю, iнструменталiзацiю полiтичних форм (держави, влади, демократii, консенсусу) в контекстi соцiального середовища, а також полiтичну свiдомiсть i полiтичну поведiнку людей, вiдображених у дiяльностi державних i суспiльних iнститутiв, органiзацiй та в механiзмах iх впливу на процес функцiонування влади.

Специфiка соцiологii полiтики, на вiдмiну вiд фiлософii, юриспруденцii, полiтологii та iнших наук, що вивчають сферу полiтики, виявляiться в дослiдженнi ii iз соцiологiчних засад (iз залученням власного потенцiалу та iнструментарiю тАФ концепцiй, теорiй, методiв). ii проблематика тАФ це передусiм вiдносини мiж полiтикою та суспiльством; соцiальними i полiтичними iнститутами; соцiальною i полiтичною поведiнкою рiзних соцiальних груп: представленiсть iнтересiв, потреб соцiальних груп у полiтицi державноi влади, iх ставлення до неi, яке виявляiться у суспiльнiй думцi (судженнях, оцiнках) та в залученнi людей до дiяльностi суспiльно-полiтичних органiзацiй, процесiв тощо. Вiдповiдно соцiологiя полiтики дослiджуi виникнення полiтичного феномену всерединi соцiального контексту. Тобто якщо соцiологiя дослiджуi людину в соцiальному середовищi, то соцiологiя полiтики аналiзуi полiтичне життя з точки зору людини як суб'iкта суспiльства.

Будучи елементом (компонентом) соцiальноi групи чи етнiчноi спiльноти, особистiсть водночас i самостiйним феноменом, який, залежно вiд конкретних обставин, ВлвключаiтьсяВ» в полiтичну дiяльнiсть, уособлюi певний ступiнь утiлення полiтичноi волi суспiльства. Необхiднiсть такого пiдходу зумовлена тим, що кожна людина в сучасному суспiльствi i суб'iктом полiтичних вiдносин. Усунення людей вiд участi в полiтичному життi може мати серйознi негативнi наслiдки. Спроби iзолювати людей вiд полiтики нi до чого доброго не призводили. Полiтика давно вже стала долею бiльшостi, i ця тенденцiя постiйно посилюiться. Усвiдомлення та реалiзацiя людьми полiтичних прав i свобод створили основу для iх участi в удосконаленнi полiтичних вiдносин. Зрiс вплив особистостi завдяки ii дiяльностi в полiтичних iнститутах та органiзацiях.

На сучасному етапi розвитку людства полiтичне життя все бiльше характеризуiться активiзацiiю масових суспiльних рухiв. Люди рiзноi полiтичноi орiiнтацii протестують проти мiлiтаризацii, полiтики агресii та вiйни, расовоi та нацiональноi дискримiнацii, обмеження прав жiнок, корупцii, хижацького використання природних ресурсiв i довкiлля. Полiтичнi лiдери змушенi зважати на позицii масових суспiльних рухiв, якi нерiдко висувають певнi полiтичнi вимоги (рух зелених).

Неабиякими i можливостi впливу людей на рiзноманiтнi полiтичнi процеси в умовах функцiонування мiсцевого самоврядування. Саме на цьому рiвнi най ефективнiшими i узгодження iнтересiв, установок i настроiв людей та органiв влади. Адже бiльшiсть iз них байдужа до того, що вiдбуваiться на вершинах влади, виявляючи водночас неабиякий iнтерес до того, що вiдбуваiться навколо них. Ученi простежили закономiрнiсть: доки на мiсцевому рiвнi не утвердиться реальна участь людей у вирiшеннi актуальних питань життя, доти марними будуть iх намагання вплинути на це на високих рiвнях влади.

РЖсторiя становлення та сучаснi дослiдницькi перспективи соцiологii полiтики

РЖсторiю становлення соцiологii полiтики подiляють на три перiоди: передiсторiя соцiологii полiтики (до середини XIX ст.), класичний етап розвитку соцiологii полiтики (друга половина XIX ст. тАФ 20-тi роки XX ст.), сучасний етап.

Поява соцiологii полiтики як самостiйноi галузi знання пов'язана з дiяльнiстю нiмецького соцiолога М. Вебера, який одним з перших здiйснив соцiальний аналiз влади, владних вiдносин, дав класифiкацiю типiв держави в суспiльствi. На вiдмiну вiд К. Маркса, вiн визнавав прiоритетною не економiку, а владу, вважаючи ii основним чинником, що створюi групу.

З того часу проблеми полiтики загалом i соцiологii полiтики дослiджували на рiзних рiвнях теоретичного знання i пiд рiзними кутами зору багато вчених: проблему елiт тАФ iталiйськi соцiологи i полiтекономи В. Парето, Г. Моска, полiтичних партiй тАФ нiмецький соцiолог i полiтолог Р. Мiхельс, груп тиску i лобiзму тАФ А. Бентлi, Д. Трумен, пропаганди i масових комунiкацiй тАФ американський полiтолог Г. Лассвелл. Предметом соцiологii полiтики стали проблеми конфлiктiв i змiн бюрократii, громадських органiзацiй i рухiв, входження громадян у полiтичне життя, а також полiтична культура i полiтичне лiдерство.

У становлення полiтичних наук значний внесок зробили американськi вченi А. Гоулман, С. Лiпсет, Т. Парсонс. Так, С. Лiпсет зосередив увагу на аналiзi соцiальних умов розвитку демократii. Багато дослiджень (Р. Мертон, Р. Блан та iн.) стосуються проблем бюрократii. Чимало праць (П. Лазерсфельд, Р. Россi) присвячено виборчим кампанiям, проблемам виборiв.

Значний iнтерес становлять працi Р. Мiллса, В. Рос-тоу, Д. Лернера та iн.

Сучаснi украiнськi соцiологи (РД. Головаха, С. Макiiв, В. Танчер, О. Якуба та iн.) зосередили свiй погляд на владних вiдносинах, особливостях суб'iктiв влади, проблемах спiвучастi людей у полiтичному i правовому життi. Багато уваги придiляють вони вивченню природи, ролi держави, напрямiв дiяльностi формальних i неформальних iнститутiв, що претендують на участь у прийняттi полiтичних рiшень.

Усi цi дослiдження завжди виходять на проблеми влади, владних вiдносин, iх розвитку, функцiонування в суспiльствi, завдяки чому було сформовано проблемне поле соцiологii полiтики, основними елементами якого i:

1. Аналiз полiтичного процесу та його матерiальноi основи. Йдеться про взаiмодiю полiтичних i неполiтичних iнститутiв, iх вiдносини мiж собою, а також про норми, погляди, свiтогляд. Основним компонентом системи полiтичноi взаiмодii i держава, ii iнститути, що забезпечують полiтичний порядок у суспiльствi та його цiлiснiсть. Соцiальна диференцiацiя системи допускаi наявнiсть у нiй полiтичних партiй, рiзноманiтних громадських органiзацiй, рухiв, груп тиску. iх сукупнiсть становить полiтичну систему суспiльства, функцiонування якоi забезпечуi реалiзацiю владних повноважень, гарантуi керованiсть усiма суспiльними справами. Головним чинником при цьому i держава, у правових компетенцiях якоi сконцентрованi всi важелi полiтичноi влади.

2. Соцiологiчний аналiз механiзму влади, ii типологiя, функцiонування; участь iндивiдiв у здiйсненнi владних функцiй. Соцiологiчна iнтерпретацiя цiii проблеми полягаi не тiльки в з'ясуваннi, вiдображеннi й представленнi iнтересiв окремих соцiальних груп (iнтелiгенцii, молодi, пенсiонерiв, робiтникiв, пiдприiмцiв) у владних структурах, а й у iх здатностi конструювати соцiальнi вiдносини мiж людьми, якi сприяли б соцiальнiй злагодi.

РЖнтерес соцiологiв зумовлений не стiльки концепцiiю влади, скiльки базовими параметрами, на яких ТСрунтуiться розподiл владних повноважень та умови соцiальноi пiдтримки влади (поiднання особистоi свободи та соцiальноi захищеностi громадян, засади соцiальноi мобiльностi, ступiнь iнформацiйноi прозоростi суспiльства). Вiдповiдно постаi i нове обТСрунтування концепцii влади на противагу ВлвольовiйВ» та класовiй концепцiям, якi розглядають владу у веберiвському розумiннi тАФ як намагання нав'язати волю одного соцiального суб'iкта всупереч опору iншого. Подолання такого одномiрного пiдходу до влади (у значеннi насилля, володарювання) передбачаi тлумачення ii як регулятора соцiальних вiдносин, засобу впорядкування соцiальноi взаiмодii. Концепцiя влади i не тiльки засобом органiзацii дiяльностi полiтикiв, а й засобом рацiоналiзацii дiйсностi.

3. Полiтична стратифiкацiя (у контекстi вiдносин держави i суспiльства). Пояснити полiтичний порядок, описати полiтичнi реалii суспiльства можливо лише на пiдставi вивчення взаiмодii соцiальних груп i державних iнститутiв, механiзмiв соцiальноi мобiльностi й динамiки соцiальних статусiв, розподiлу ресурсiв та зон впливу. Наприклад, згiдно з концепцiiю соцiальноi стратифiкацii П. Сорокiна, сукупнiсть соцiальних статусiв iндивiдiв та соцiальних груп, що складають суспiльство, створюi певний тривимiрний соцiальний простiр, який маi економiчний, професiйний та полiтичний вияви.

З точки зору полiтичноi стратифiкацii важливими i параметри, якi впливають на ставлення до влади. Для рiзних типiв суспiльств цi параметри (за якими однi соцiальнi групи надiляються бiльшим обсягом впливу i контролю, нiж iншi) можуть бути рiзноманiтними, залежно вiд рiвня розвитку демократичних iнститутiв у суспiльствi, ступеня релiгiйностi населення, його нацiонально-етнiчноi структури, домiнуючих тенденцiй у полiтичному життi. До унiверсального набору таких полiтичних параметрiв належать:

1. Ранги державноi iiрархii. Визначаються вони ступенем впливу на прийняття полiтичних рiшень, кiлькiстю людей, на яких поширюiться обов'язковiсть прийнятих рiшень. Наприклад, статус рядового виборця передбачаi опосередкований вплив на полiтичнi процеси, на вiдмiну вiд статусу глави держави. Стратифiкацiйна позицiя осiб, якi перебувають на державнiй службi, визначаiться посадою.

2. Партiйна належнiсть. Цей параметр в основному залежить вiд iдеологiчноi атмосфери в суспiльствi. Наприклад, за багатопартiйностi полiтичний статус iндивiда, соцiальноi групи залежить вiд здатностi партii

реально впливати на полiтичне життя краiни. У полiтично нестабiльному суспiльствi ранжування полiтичних партiй та органiзацiй доводиться постiйно коригувати (на пiдставi рейтингiв, експертних дослiджень) вiдповiдно до розвитку полiтичноi кон'юнктури.

3. Ранг партiйноi iiрархii. Вказуi на рiвень престижу iндивiда у межах полiтичноi партii, до якоi вiн належить. Вiдповiдно видiляють партiйну елiту, функцiонерiв середньоi ланки, рядових членiв. Параметром полiтичноi стратифiкацii суспiльства можуть бути переконання та орiiнтацii населення щодо того, який з типiв соцiального устрою справедливiший за критерiiм розподiлу цiнностей та благ. Нерiдко це виявляiться в емпiричних показниках тАФ рейтингах довiри до рiзних полiтичних партiй та iнституцiй, до певних полiтичних орiiнтацiй. На пiдставi названих параметрiв та iх комбiнацiй виникають рiзноманiтнi полiтичнi iiрархii.

Аналiз полiтичноi стратифiкацii тiсно пов'язаний з дослiдженням бюрократii, полiтичних елiт i лiдерiв. Соцiологiя аналiзуi механiзми рекрутування (циркуляцiю, вiдтворення) полiтичноi елiти, ii склад, субкультуру, канали мобiльностi та роль у пiдготовцi, прийняттi та реалiзацii полiтичних рiшень.

4. Полiтична поведiнка. Соцiологiя полiтики вивчаi всi види полiтичноi поведiнки людей, спрямовуючи свiй пошук декiлькома напрямами:

а) дослiдження рiвня активностi людей у конкретному соцiальному середовищi пiд час певних полiтичних акцiй та подiй, наприклад, виборчоi кампанii. Рiвень полiтичноi активностi буваi рiзноманiтним тАФ вiд повноi пасивностi, байдужостi до високо заiнтересованоi участi в полiтичнiй дiяльностi. Його динамiку (зростання, зниження) вивчають, використовуючи репрезентативнi опитування, спостереження. Це сприяi рацiональнiшому прогнозуванню подальшого розвитку полiтичних процесiв;

б) дослiдження спрямованостi полiтичноi активностi та полiтичних орiiнтацiй населення, симпатiй респондентiв до полiтичних сил, програм, iдей. Результати цих дослiджень i досить авторитетною пiдставою для об'iктивних висновкiв щодо прихильникiв i противникiв полiтичних курсiв, акцiй у суспiльствi та в межах рiзних соцiальних груп;

в) з'ясування причин i чинникiв, що формують певний тип полiтичноi поведiнки.

5. Соцiологiя полiтичноi свiдомостi й полiтичноi культури. Це найпоширенiший тип соцiологiчних дослiджень, який висвiтлюi ставлення рiзних соцiальних верств до об'iктiв полiтики. Вiдомо, що полiтична свiдомiсть виявляiться в очiкуваннях, уявленнях, орiiнтацiях, установках, оцiнках, самооцiнках, зумовлених полiтичною реальнiстю. Тому головне завдання пiд час ii дослiдження тАФ з'ясувати константи полiтичноi свiдомостi (стiйкi полiтичнi орiiнтацii та цiнностi). Наприклад, у полiтичнiй свiдомостi населення Украiни в останнi десятилiття домiнуi розрив мiж офiцiйними цiнностями i цiнностями рядових громадян.

Полiтична свiдомiсть i об'iктивним виявом полiтичноi культури населення, в основi якоi тАФ громадянськiсть, соцiальна вiдповiдальнiсть, ангажованiсть людини у полiтичному процесi, що i визначаi вiдповiдний тип соцiальноi поведiнки. Вивчення соцiологiчними методами готовностi людей до певних форм полiтичноi дiяльностi i важливим засобом передбачення полiтичних процесiв i подiй.

Отже, соцiологiя полiтики охоплюi розгляд як теоретичних проблем, що вимагають глибокого наукового аналiзу, так i практичних, для вирiшення яких необхiднi емпiричнi дослiдження. Одним з нових ii напрямiв i вивчення виборiв, електоральноi поведiнки i полiтичноi участi.

полiтика мотивацiя виборець соцiалiзацiя

Електоральнi дослiдження в соцiологii полiтики

Електоральна (лат. elector тАФ виборець) соцiологiя (соцiологiя електорату) i однiiю з найдинамiчнiших галузей в структурi соцiологii полiтики.

Електоральна соцiологiя тАФ галузь соцiологiчноi науки, яка займаiться вивченням полiтичноi взаiмодii суб'iктiв суспiльства шляхом аналiзу механiзмiв iх полiтичноi участi в життi соцiуму, умов та особливостей об'iднання в полiтичнi групи, полiтичноi презентацii iнтересiв у владнiй боротьбi тощо.

Безпосереднiм ii завданням i дослiдження мотивацii поведiнки виборцiв пiд час голосування, рiзноманiтних чинникiв, якi впливають на iх електоральнi симпатii та антипатii. Вона вiдкриваi неабиякi можливостi щодо прогнозування, формування, управлiння настроями та уподобаннями виборцiв, вироблення та використання вiдповiдних технологiй.

Предмет електоральноi соцiологii тАФ електоральна поведiнка виборцiв, якi делегують своi законодавчi права обмеженiй кiлькостi своiх представникiв. Об'iкт тАФ процес обрання представникiв законодавчоi влади у демократичних суспiльствах (ТСрунтуiться на вiльному виявi полiтичноi свiдомостi всiх громадян та на системi прямих виборiв у законодавчi органи влади).

Електоральнi дослiдження можливi лише за певноi органiзацii полiтичноi влади (реального iснування демократичного суспiльства), коли маi сенс постановка питання про виборчу активнiсть його громадян та особливостi ii виявiв. Так, монархiчнi, самодержавнi режими майже не передбачають полiтичноi системи, заснованоi на прийняттi полiтичних рiшень через полiтичнi партii за участю виборцiв. Тоталiтарнi та авторитарнi режими, навiть маючи ознаки формальноi демократii (краiни колишнього соцiалiстичного блоку), неспроможнi забезпечити вiльний вияв електоральноi активностi громадян.

Електоральнi опитування, як i вивчення виборчоi поведiнки рiзних суспiльних груп та верств, з'явилися порiвняно недавно. Аматорськi спроби прогнозування виборчих результатiв на основi опитування пересiчних громадян щодо iх полiтичних уподобань були започаткованi у краiнах iз традицiйно демократичним полiтичним устроiм (СРЖЛА) у першi десятирiччя XX ст. Представницьке прогнозування результатiв полiтичних виборiв, використання професiйних методик i технологiй в електоральних дослiдженнях розпочалося у 30-тi роки XX ст. Так, з 1935 р. у США регулярно стали публiкувати результати дослiджень громадськоi думки (в тому числi й електоральних опитувань), якi проводила фiрма Е. Роупера та Американський iнститут громадськоi думки Дж. Геллапа.

Одночасно з появою перших професiйних центрiв дослiдження електоральних уподобань громадян постала так звана проблема вибору Влостаннього моментуВ», яка засвiдчила стiйку невизначенiсть уподобань значноi кiлькостi виборцiв напередоднi виборiв, а вiдповiдно i складнiсть передбачення остаточного результату електоральноi активностi громадян.

У 50-тi роки XX ст. дослiдження електоральноi поведiнки цiкавили не лише науковцiв. Уже кандидати на виборах та iх штаби почали послiдовно звертатися до послуг професiйних полстерських фiрм, опитування яких сприяли оптимiзацii стратегii й тактики виборчоi боротьби. Зокрема, за офiцiйними даними, виборчий штаб Нiксона витратив у 1968 р. на закритi опитування електорату до 600 тис. доларiв.

Одночасно розвивалися теоретичнi концепцii, що намагалися виробити цiлiсне бачення електоральноi поведiнки виборцiв. Першою вдалася до них чиказька школа дослiджень полiтичноi поведiнки, представники якоi поставили питання про вплив на результати виборчоi боротьби агiтацii в засобах масовоi iнформацii. Було проведено масштабне дослiдження з використанням експериментальних i контрольних груп виборцiв, результати якого (як i подальших дослiджень пiд керiвництвом Г. Ласуелла) вiдiграли помiтну роль у становленнi електоральноi соцiологii. Саме у ЗОтАФ50-тi роки сформувалися двi найбiльшi представницькi концепцii вивчення виборчоi активностi громадян тАФ соцiологiчна (класова, статусна) та соцiально-психологiчна. Поширеними i також теорii Влрацiонального виборуВ» та Влполiтичного поляВ».

Соцiологiчна концепцiя

Наголошуi на безпосереднiй залежностi виборчоi поведiнки електорату не вiд переваги полiтичних чи iдеологiчних програм, платформ, а вiд належностi виборцiв до певних великих соцiальних груп (класових, етнiчних, конфесiйних, поселенських тощо). На думку авторiв цiii теорii (найвiдомiший серед них П. Лазер-сфельд), голосування залишаiться не стiльки вiльним вибором конкретноi особи, скiльки демонстрацiiю зв'язку ii з певною соцiальною групою. Самi цi групи й забезпечують конкретнiй партii бiльш-менш стiйку виборчу базу.

Представники цього пiдходу зафiксували щонайменше чотири основнi типи соцiальних розмежувань, якi впливають на реалiзацiю електорального потенцiалу виборцiв: розмежування мiж мiстом i селом, центром та периферiiю, мiж представниками рiзних конфесiйних груп, мiж представниками рiзних соцiальних класiв, верств населення.

Соцiально-психологiчна концепцiя

Зосереджуi увагу на опосередкованому впливi на полiтичнi уподобання ВлмаргiнальнихВ» для полiтичних процесiв чинникiв тАФ сiм'i, духовних цiнностей, найближчого оточення тощо. ii прихильники стверджують, що симпатii до певних партiй та iдеологiй i не стiльки свiдомими виявами електоральноi активностi, скiльки наслiдками ранньоi соцiалiзацii iндивiда (в сiм'i, пiд впливом найближчого оточення тощо).

Бiльшiсть сучасних соцiологiв надаi перевагу саме соцiально-психологiчнiй концепцii. Але обидвi вони i дещо статичними, зорiiнтованими на суспiльства зi стiйкою системою невеликоi кiлькостi парламентських партiй, що постiйно перебувають на полiтичнiй аренi (демократична та республiканська партii у СРЖЛА, демократична, консервативна та лiберальна партii у Великобританii). За великоi кiлькостi полiтичних партiй, що i основою полiтичних систем бiльшостi iвропейських краiн, в тому числi й на пострадянському просторi, нi статусний, нi соцiально-психологiчний пiдходи не можуть чiтко обТСрунтувати особливостi електоральних уподобань громадян. Зокрема, у бiльшостi iвропейських краiн принципово незначним i показник iх полiтичноi iдентифiкацii. Так, за даними iвропейських дослiджень, проведених у другiй половинi 90-х рокiв, на запитання ВлНаскiльки Вам близькi полiтичнi партii?В» вiдповiли позитивно (Влдуже близькiВ» та Влдостатньо близькiВ»): в РЖталii тАФ 44%, Нiдерландах тАФ 32%, Нiмеччинi тАФ 30%, у Францii тАФ 23%, Росii тАФ 22%.

Теорiя Влрацiонального виборуВ»

Сформувалася наприкiнцi 50-х рокiв XX ст. унаслiдок намагань осмислити тогочаснi уявлення про особливостi реалiзацii виборчоi активностi громадян. Згiдно з нею кожен виборець голосуi за партiю, яка, на його думку, може бути найкориснiшою для нього (йдеться передусiм про меркантильнi iнтереси). У своiх оцiнках люди орiiнтуються на iдеологiчнi презентацii конкретноi партii в полiтичному просторi, а також на повсякденний досвiд iснування за конкретноi полiтичноi адмiнiстрацii, надаючи перевагу здебiльшого економiчним показникам.

Теорiя Влполiтичного поляВ»

Будучи найчiткiше окресленою в працях французького соцiолога П. Бурдьi, вона пояснюi електоральнi уподобання виборцiв, особливостi реалiзацii полiтичноi влади у контекстi вiдносин Влдомiнування тАФ пiдкореностiВ». Центральними у нiй i поняття соцiального простору та полiтичного поля.

Соцiальний простiр тАФ продукт людськоi дiяльностi, що i сукупнiстю суспiльних суб'iктiв, якi становлять суспiльну цiлiснiсть, а також сукупнiстю певних об'iктивованих взаiмин мiж iндивiдами.

РЖндивiд у соцiальному просторi маi певний статус, закрiплений за допомогою Влсоцiального капiталуВ» (сукупнiсть потенцiйно важливих рис: характер людини, ii суспiльний статус, культурний потенцiал тощо). Вiдповiдно i соцiальна група постаi як певна кiлькiсть агентiв з однаковими соцiальною позицiiю, умовами iснування, що зумовлюi й однаковi системи практик.

РЖндивiди, якi володiють максимальною сукупнiстю соцiальних капiталiв, завжди намагаються впливати на життiдiяльнiсть людей. Домiнування, на думку Бурдьi, реалiзуiться у формi легiтимного бачення соцiального свiту, за утвердження якого (рiзного для рiзних суспiльних груп) у межах полiтичного поля точиться суспiльна боротьба.

Полiтичне поле тАФ проекцiя соцiального простору на взаiмодiю суб'iктiв влади.

Об'iднання людей у полiтичну спiльнiсть стаi можливим завдяки iснуванню так званоi докси (грец. doxa тАФ думка, уявлення) тАФ спонтанноi згоди з повсякденним полiтичним порядком. Саме вона i чинником, що об'iднуi великi групи людей у полiтичнi спiльноти, сенс яких полягаi у послiдовному використаннi сприйнятоi докси як iнструменту полiтичноi боротьби.

Однак навiть система полiтичноi демократii, що проголошуi широкi можливостi реалiзацii владного потенцiалу кожного виборця, не може повнiстю реалiзувати цi настанови. Спричинено це неоднаковими суспiльними капiталами, якими володiють виборцi, що надаi перевагу вузькому колу ВлпрофесiоналiвВ». Саме вони реалiзують потенцiйнi можливостi окремоi соцiальноi групи у просторi полiтичноi боротьби, i саме iм делегуiться сукупнiсть владних прав виборцiв.

Представники даноi теорii формулюють двi головнi проблеми: 1) чи насправдi сучасна полiтична демократiя i системою, що забезпечуi реалiзацiю владного потенцiалу кожного виборця; 2) чи можна вести мову про iснування тих, хто делегуi своi права, до моменту самоi передачi цих прав. Щодо обох проблем однодумцi Бурдьi дають песимiстичну вiдповiдь.

Загалом електоральна соцiологiя за останнi п'ятдесят рокiв все бiльше змiщуi свiй iнтерес з рацiонально зумовленого вибору електорату в полiтичнiй боротьбi на вивчення реакцiй громадян на повсякденнi подii полiтичного життя.

Вместе с этим смотрят:

"Зеленая Книга" Муаммара Аль-Каддафи

"Технiка тiла" Марсель Мосс

Cоциальные и психологические особенности безработных

РЖнформатизацiя суспiльства i молодь

Актуальнi проблеми сучасноi правовоi соцiологii