Державна етнокультурна полiтика в Украiнi на сучасному етапi

КУРСОВА РОБОТА

НА ТЕМУ:

ВлДЕРЖАВНА ЕТНОКУЛЬТУРНА ПОЛРЖТИКА В УКРАРЗНРЖ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПРЖВ»

Одеса, 2011

Вступ

В умовах розвою соцiально-економiчних, етнополiтичних, свiтоглядних засад украiнськоi держави, становлення сучасних демократичних вiдносин, пошуку оптимальних моделей трансформацii украiнського суспiльства особливого значення набувають ментально-психологiчнi, свiтогляднi, цiннiсно-нормативнi та iншi духовнi передумови його функцiонування, об`iднуючою основою яких i культура i, зокрема, мiжетнiчнi культурнi вiдносини. Саме вони забезпечують нерозривнiсть нацiональних традицiй, органiчне функцiонування цiннiсних орiiнтацiй, створюють атмосферу толерантностi i терпимостi, сприяють гармонiзацii взаiмовiдносин мiж етноспiльнотами, консолiдацii нацii та вiдкривають перспективу ii самореалiзацii.

Актуальнiсть теми.

Важливiсть формування мiжетнiчних культурних вiдносин, що i для Украiни не лише бажаним орiiнтиром, але й необхiдною умовою ii iснування як цiлiсноi суверенноi держави, яка прагне миру i злагоди, обумовлена такими факторами:

По-перше, потребою у забезпеченнi суспiльноi стабiльностi, узгодженнi iнтересiв великоi кiлькостi рiзноманiтних в етнiчному, культурному, мовному та релiгiйному вiдношеннях спiльнот. Адже обравши курс на формування сучасноi моделi громадянсько-територiальноi (або полiтичноi) нацii i, таким чином, на побудову багатокультурного суспiльства, загальнонацiональна iдентичнiсть членiв якого маi забезпечуватись територiальним патрiотизмом та етнiчним плюралiзмом, Украiна заявила про себе як про Вiтчизну усiх громадян, що живуть на ii землi. Реалiзацiя цих стратегiчних i тактичних орiiнтирiв суспiльного поступу базуiться на об`iднуючому елементi, яким i культура мiжетнiчного спiлкування.

По-друге, нова парадигма етнополiтичного розвитку зумовлюi необхiднiсть визначитись стосовно тих полiтичних, соцiально-психологiчних, мовно-культурних наслiдкiв деформацii етнацiональноi сфери, що сталася в результатi тривалого перебування Украiни у складi колишнього СРСР. Рiч у тiм, що на вiдмiну вiд бiльшостi iвропейських краiн, проблема збереження етнiчноi iдентичностi та культурноi самобутностi в Украiнi стоiть не лише перед етнiчними меншинами, а й перед титульною нацiiю держави тАУ украiнцями, мовно-культурна самобутнiсть яких в рядi регiонiв була значною мiрою втрачена, а нацiональнi права, зокрема на освiту, отримання та поширення iнформацii рiдною мовою, забезпеченi не у повному обсязi.

По-третi, важливiсть формування культури мiжетнiчного спiлкування обумовлена також доцiльнiстю утвердження консолiдуючих факторiв украiнського суспiльства, бо масова дезорiiнтацiя, втрата звичних солiдарностей i згоди, розщепленнiсть соцiокультурного простору все ще залишаються ознаками перехiдного, трансформацiйного характеру нашоi держави.

Особливоi актуальностi набуваi необхiднiсть наукового осмислення й визначення сутi та змiсту мiжетнiчних культурних вiдносин, iх ролi в етнополiтичному розвитку украiнського суспiльства.

Актуальним i також аналiз процесу формування мiжетнiчних культурних вiдносин, чiльне мiсце у якому посiдають полiтичнi i громадськi iнститути. Створенi на основi iдностi iнтересiв для спiльноi реалiзацii громадянами своiх прав i свобод, вони вiдiграють важливу роль у здiйсненнi етнодержавотворчих процесiв в Украiнi.

У вiтчизнянiй iсторiографii ще не опублiковано узагальнюючоi працi, в якiй би комплексно, з урахуванням сьогоденних полiтичних реалiй висвiтлювався процес формування мiжетнiчних культурних вiдносин в Украiнi на сучасному етапi.

Мета i завдання.

Виходячи з актуальностi теми, метою працi i аналiз, узагальнення i спроба особистого визначення сутi мiжетнiчних культурних вiдносин, а також окреслення полiтико-правових засад та з`ясування ролi громадсько-полiтичних об`iднань у формуваннi даноi культури.

Для реалiзацii мети дослiдження автор визначаi наступнi завдання:

проаналiзувати стан науковоi розробки теми; виявити сутнiснi ознаки i структурнi параметри мiжетнiчних культурних вiдносин;

Об`iктом дослiдження i мiжетнiчнi культурнi вiдносини як феномен суспiльного буття.

Практичне значення результатiв дослiдження полягаi у тому, що:

по-перше, основнi положення курсовоi, сформульованi висновки, науковi рекомендацii будуть сприяти подальшому поглибленню дослiдження етнонацiональноi сфери суспiльного буття, вплинуть на активiзацiю пошуку державними й громадськими дiячами ефективних шляхiв духовного пiднесення суверенноi Украiни, а також викличуть певну зацiкавленiсть у працiвникiв освiти, культури, краiзнавцiв тАУ всiх, хто бере участь у державотворчому процесi; по-друге, узагальнення та пiдсумки, зробленi в курсовоi, можуть знайти застосування i в навчально-виховнiй практицi, яка здiйснюiться в державних i приватних школах, гiмназiях, коледжах, лiцеях, вищих навчальних закладах в ходi вивчення гуманiтарних дисциплiн i спецкурсiв з проблем духовного вiдродження, нацiонально-патрiотичного виховання та формування мiжетнiчних культурних вiдносин.

В сучасних умовах iснування полiтичних суспiльств одним з основних напрямiв державноi етнополiтики повинна бути побудова гармонiйноi моделi мiжетнiчного спiвжиття на основi принципiв нацiонального патрiотизму та етнiчного плюралiзму, особливу роль в якому виконуi культура мiжетнiчного спiлкування як важливий чинник оновлення та консолiдацii суспiльства.

Розгляд мiжетнiчних культурних вiдносин, з одного боку, як окремоi цiлiсноi системи, яка маi свою структуру, певнi ознаки i функцiональнi складовi, а з iншого, як одне з вiдгалужень загальноi культури.

Визначення рiвнiв даноi культури, доведення того, що у запобiганнi мiжетнiчних протирiч та конфлiктiв, обстоюваннi ненасильства, толерантностi у стосунках мiж представниками рiзних нацiональностей чiльне мiсце посiдаi мiжетнiчнi культурнi вiдносинисаме високого рiвня.

Формування такоi культури можливо лише за умови створення адекватноi полiтико-правовоi бази. Важливе значення в утвердженнi в украiнському суспiльствi мiжетнiчноi злагоди, гуманiстичних норм i принципiв мiжетнiчних культурних вiдносинмають Всеукраiнськi i регiональнi культурно-просвiтницькi та нацiонально-культурнi об`iднання. Дослiдженню iх дiяльностi присвяченi працi М. Багмета, В. РДвтуха, Г. Лозко, В. Наулка, О. Рафальського та iн.

Огляд науковоi лiтератури засвiдчуi про те, що окремi гранi теми були предметом дослiдження вчених, але проблема системно не вивчалась i у ii цiлiсному виглядi залишилась поза увагою. Тому на сьогоднiшнiй день серед наукових доробок з певних об`iктивних i суб`iктивних обставин не iснуi комплексноi роботи, де б всебiчно розглядались мiжетнiчнi культурнi вiдносини як феномен суспiльного буття, аналiзувалась дiяльнiсть полiтичних та громадських iнститутiв по iх становленню та розвитку в Украiнi на сучасному етапi.

Незважаючи на великий обсяг лiтератури, спецiальне дослiдження стану, мiсця i ролi мiжетнiчних культурних вiдносин в розвитку украiнського суспiльства на сучасному етапi поки що не проводилося.

Залишаються недостатньо вивченими низка актуальних проблем дiiвостi державного впливу на процеси етнокультурного вiдродження в контекстi становлення громадянського суспiльства i тенденцiй глобалiзацii, вiдповiдностi державно-владних механiзмiв рiвню етнокультурноi мобiлiзованостi, територiальнiй та екстериторiальнiй самоорганiзацii етнiчних спiльнот, а також особливостi етнокультури як обтАЩiкта полiтико-правового регулювання. Потребують поглибленого наукового аналiзу концептуальнi засади багатокультурностi як пiдсистеми суспiльства, iнституцiйного чинника розвитку украiнського соцiуму.

1. Культура мiжетнiчного спiлкування

Культура мiжетнiчного спiлкування тАУ узагальнююча характеристика суб'iкта спiлкування, що володii способами спiлкування у багатоетнiчному середовищi, якi розкривають його участь у функцiонуваннi i розвитку соцiальних та полiтичних iнститутiв, цiнностей культури i норм спiлкування з нацiональними суб'iктами. Це даi можливiсть визначити культуру мiжетнiчного спiлкування як систему характерних для особи, нацiй, класiв i соцiальних груп або суспiльства в цiлому iдей i уявлень, способiв, форм i видiв специфiчноi культурноi дiяльностi, здiйснюваних з метою поглиблення взаiмодii i взаiмовпливу людей рiзних нацiональностей; сукупнiсть норм i настанов, якими повиннi керуватися члени суспiльства у процесi безпосереднього спiлкування. Культура мiжетнiчного спiлкування за своiю сутнiстю та змiстом i як внутрiшньою якiстю самоi нацii, так i зовнiшньою, набутою нацiiю у процесi спiлкування з iншими народами, тобто у процесi взаiмодii нацiй. Тому жодна нацiя не може вступити у мiжетнiчне спiлкування, не усвiдомивши своi внутрiшнi ВляВ» i не визнавши свого ставлення до iнших етнiчних спiльностей, що ii оточують. ВлСформована нацiональна самосвiдомiсть i умовою сприятливих мiжетнiчних вiдносин, включаючи особистiВ».

Духовна культура кожного народу тАУ це цiлiсна багатоструктурна система, де всi складовi компоненти (виховання, освiта, наука, мистецтво, фiлософiя, право, полiтична культура тощо) взаiмно збалансованi, злитi воiдино i скрiпленi традицiями, iсторичною пам'яттю в такий спосiб, що випадання з цього нацiонального духовного контексту Влбодай однiii ланки болiсно вiдбиваiться на життiздатностi культури в цiлому, на ii здатностi до саморозвиткуВ».

Слiд вiдзначити, що саме поняття культури мiжетнiчного спiлкування заповнюi ту прогалину, яка утворилася i стала дедалi бiльше вiдчуватися в теорii нацiй i нацiональних вiдносин, патрiотичного виховання через вiдсутнiсть категорii, що вiдображаi моральнi потреби украiнського суспiльства, реалiзованi у мiжетнiчному спiлкуваннi. Культура мiжетнiчного спiлкування тАУ це, по сутi, етика у сферi мiжетнiчних вiдносин, покликана подолати нацiональний нiгiлiзм, нацiональне невiгластво, нацiональну соромливiсть, з одного боку, нацiональний снобiзм, iзоляцiонiзм, почуття переваги тАУ з iншого. Звiдси тАУ роль уселюдських цiнностей, якi не можна вiдновити без вiдновлення родового пiдТСрунтя тАУ iнтеграцiйних процесiв, що вiдбуваються у нашiй краiнi. РЖншими словами, культура мiжетнiчного спiлкування маi пiд собою таке важливе пiдТСрунтя, як морально тАУ етичнi орiiнтири оновлення суспiльства. Формування культури мiжетнiчного спiлкування у всiх членiв украiнського суспiльства тАУ одне з найважливiших полiтичних та iдеологiчних завдань.

Розв'язуючи його, слiд пам'ятати, що культура мiжетнiчного спiлкування формуiться не тiльки шляхом i з допомогою вербального впливу, а й на прикладах i зразках належноi поведiнки. Далi, формування культури мiжетнiчного спiлкування не обмежуiться виховним впливом у процесi реалiзацii iдеологiчних заходiв, але продовжуiться i в побутi, i в процесi трудовоi дiяльностi. Це формування передбачаi поширення i засвоiння певних етичних знань, трансформацiю iх у переконання i формування на основi вмiнь i навикiв культури мiжетнiчного спiлкування ВлРоль формування культури мiжетнiчного спiлкування неминуче зростатиме разом iз зростанням значення моральних засад у життi суспiльстваВ».

Культура мiжетнiчного спiлкування тАУ це разом з тим i рiзновид полiтичноi культури. Зрештою, саме на вiдсутностi у широких масах достатньоi полiтичноi культури i демократичних традицiй спекулюють шовiнiстичнi, екстремiстськi елементи. Соцiологiчнi дослiдження показали, що населення часто маi слабке, обмежене уявлення про категорii, зв'язанi з розумiнням нацiональноi полiтики. Наприклад, у ходi одного з опитувань було виявлено, що бiльш як 50% тих, хто давали iнтерв'ю, не розумiються у таких поняттях, як ВлнацiяВ», Влнацiональнi вiдносиниВ», Влкультура мiжетнiчного спiлкуванняВ». Один з опитаних в анкетi написав: ВлНацiональна гордiсть тАУ це коли людина вважаi, що його нацiя стоiть вище вiд iнших i вона краща вiд iншихВ».

Подiбнi висловлювання вiдмiчалися у кожного другого з опитаних. Це свiдчить про невисоку полiтичну культуру людей, iх елементарну необiзнанiсть в азах, без яких людина не може грамотно будувати своi вiдносини у багатонацiональному колективi. А це часом породжуi негативнi колiзii, неповагу до осiб iнших нацiональностей, iх звичок, традицiй. Звiдси тАУ актуалiзацiя ролi мiжетнiчного спiлкування, особливо у багатонацiональних труд, колективах, яка стаi дiйовим засобом нагромадження i передачi соцiального досвiду, колективiзму та обмiну матерiальними i духовними цiнностями, поглядами, почуттями та емоцiями. Все це маi величезний вплив на формування культури мiжетнiчного спiлкування. Культура мiжетнiчного спiлкування це стабiлiзацiя з допомогою демократичних iнституцiй, що народжуються й утверджуються на основi нацiональноi (i в т. ч. мiжетнiчноi) згоди. Водночас сьогоднi не можна не враховувати того, що, з одного боку, iдеi i полiтика реформ все глибше проникають у товщу суспiльного буття, а з iншого тАУ усе крутiше закипаi магма нетерпiння в глибинних верствах суспiльства, загрожуючи виплеснутися вулканiчною лавою. Важливо виробити спiльну платформу для всiх народiв Украiни, пристосовуючи свою свободу та iнтереси один до одного. Рахуватися, поважати, пiдтримувати. РЖнакше не побудуiш добросусiдських, толерантних вiдносин мiж людьми рiзних нацiональностей.

2. Державна етнокультурна полiтика в Украiнi на сучасному етапi

Сутнiсть державноi етнокультурноi полiтики полягаi у вiдродженнi етнiчноi самосвiдомостi й збереженнi духовноi i матерiальноi культури етносiв, сприяннi розвитку iх етнiчноi, культурноi, мовноi та релiгiйноi самобутностi, забезпеченнi iнформацiйних, культурних, освiтнiх потреб, у створеннi умов для активного включення всiх етнокультур у духовне життя суспiльства. Державна етнокультурна полiтика органiчно звтАЩязана з державною етнополiтикою i культурною полiтикою держави. Вона маi вiдображати духовнi iнтереси усiх складових украiнськоi полiтичноi нацii та украiнськоi дiаспори. ВлУкраiнська нацiя, нацiональнi меншини i одночасно субтАЩiктами етнонацiональноi, а отже, етнокультурноi полiтикиВ».

Державна полiтика у сферi етнокультурного розвитку, ii формування i реалiзацiя мають базуватися i на загальносистемних принципах: гуманiзму, демократизму, публiчностi, науковостi, законностi тощо. Особливе значення маi дотримання спецiальних принципiв тАУ багатокультурностi; самоцiнностi етнокультур; iдностi прав та обовтАЩязкiв громадян i iхнiх спiльнот щодо задоволення етнокультурних iнтересiв; орiiнтацii носiiв культур на загальнолюдськi духовнi цiнностi. Вони корелюються iз проголошеними мiжнародною спiльнотою такими принципами культурноi полiтики в постiндустрiальному суспiльствi, як сприяння розвитку етнiчноi та нацiональноi iдентичностi, культурному i мовному розмаiттю; пiдтримка творчостi та iн. Особливiсть процесу реалiзацii державноi полiтики у сферi етнокультурного розвитку полягаi, зокрема, в тому, що вiн здiйснюiться переважно у формi регулятивного впливу з обмеженим використанням адмiнiстративних методiв. Комплексний механiзм формування i реалiзацii державноi етнокультурноi полiтики i сукупнiсть засобiв i способiв цiлеспрямованого впливу держави на вирiшення питань збереження культурноi самобутностi етносiв i забезпечення iнтеграцii етнокультур в iдиний культурний простiр Украiни. Одним iз найсуттiвiших недолiкiв розроблюваних в Украiнi проектiв концепцiй етнонацiонального, етнокультурного розвитку i недостатня орiiнтованiсть на створення умов для втiлення в життя державноi полiтики i особливо тАУ вiдсутнiсть ефективних економiчних, правових, органiзацiйних механiзмiв ii реалiзацii. Наукова проблема, яка зумовлена обтАЩiктивною суспiльною потребою i актуалiзована вiдсутнiстю вiдповiдних ТСрунтовних теоретичних розробок, потребуi дослiдження на основi системного пiдходу. З огляду на поглиблення процесiв регiоналiзацii i пiдвищення ролi регiонiв у суспiльно-полiтичному та етнокультурному життi, а також розумiння культурно-освiтнього фактора як одного з визначальних випливаi, що етнокультурний регiон тАУ це територiя, яка вiдрiзняiться вiд iнших територiй за рiзноманiтнiстю культурних виявiв, сукупнiстю та iнтенсивнiстю взаiмозвтАЩязаних етнiчних елементiв, структур, вiдносин, що ii утворюють. Культурний розвиток регiонiв залежить вiд рiвня iх розвитку, державного сприяння йому, утвердження в суспiльствi толерантностi й поваги до культури, iсторii, мови, традицiй рiзних етносiв при збереженнi iнтегруючоi ролi украiнськоi культури.

Украiнське суспiльство може успiшно розвиватися лише за наявностi достатнiх внутрiшнiх можливостей регiонiв та за державноi пiдтримки iх культурноi рiзноманiтностi, базуючись на принципах самодостатностi, рiвноправностi, гармонiзацii соцiальних вiдносин, на традицiйних культурних регуляторах, а також за умови недопущення рецидивiв протистояння чи iгнорування самоцiнностi культурних архетипiв локального середовища регiонiв.

Вiдтак одним з актуальних завдань державноi влади на сучасному етапi i формування i проведення якiсно новоi державноi регiональноi полiтики. Державна регiональна полiтика тАУ це складова не тiльки соцiально-економiчного, а й етнонацiонального, етнокультурного розвитку краiни, тiсно повтАЩязаного iз здiйсненням адмiнiстративноi реформи та вдосконаленням адмiнiстративно-територiального устрою.

В етнокультурному русi спостерiгаються як позитивнi тенденцii, так i певнi суперечностi. ВлВiдбуваiться iнтенсивний процес формування громадських органiзацiй: етнокультурних товариств, асоцiацiй тощоВ».

До сталих тенденцiй в етнокультурному русi вiдносяться: пробудження почуттiв нацiональноi гiдностi й упевненостi меншин у творчих силах своiх етносiв; зародження масового аматорського художнього руху, створення професiйних театрiв i мистецьких колективiв нацiональних меншин; розвиток мережi нацiональних шкiл, органiзацiя класiв i груп, вiддiлень i курсiв у спецiальних навчальних закладах; запровадження на телебаченнi й радiо передач та друкованих органiв мовами нацiональних меншин.

Етнокультурнi центри (громадськi органiзацii, якi репрезентують один з механiзмiв культурно-нацiональноi автономii i новий тип культурно-дозвiльноi органiзацii, що ставить перед собою завдання культурноi консолiдацii певного етносу, вiдродження, розвитку i популяризацii духовноi культури рiзних етнiчних спiльнот) стали вiдiгравати роль авторитетних iнститутiв громадського управлiння етнокультурними процесами.

Процеси етнокультурного розвитку тiсно взаiмозвтАЩязанi з етнополiтичними. На базi етнокультурних обтАЩiднань iз всеукраiнським статусом утворюються обтАЩiднання, якi формують субпредставницькi органи, включають фiнансовi та комерцiйнi структури, налагоджують тiснi звтАЩязки з рiзними мiжнародними органiзацiями та дипломатичними службами зарубiжних краiн. На переднiй план у загальному етнокультурному русi виходять соцiально-економiчнi проблеми, що зумовлюi новий перерозподiл сил мiж полiтичними партiями i блоками, що представляють рiзнi етнiчнi групи.

Вiдзначаiться суттiве вiдставання чинноi нормативно-правовоi бази вiд стрiмкого розвитку самоорганiзацii етнiчних спiльнот. Серед iнших факторiв, що справляють негативний вплив на етнокультурну ситуацiю в Украiнi i невирiшенiсть питання щодо забезпечення етнокультурних товариств фiнансовими та iншими ресурсами. Тобто полiтизацiя етнокультурного руху вiдбуваiться не лише внаслiдок активного пошуку етнiчними спiльнотами адекватних форм культурного самовизначення, а й через неповне i несвоiчасне задоволенням iх потреб, зокрема матерiально-фiнансових.

2.1 Етнокультура в системi мiждержавного спiвробiтництва

Задоволення етнокультурних i мовних потреб украiнцiв, якi перебувають поза ВлядромВ» украiнського етносу, i одним з найважливiших напрямiв державноi етнокультурноi полiтики. Проведення трьох всесвiтнiх форумiв украiнцiв продемонструвало, що фактично формуiться глобальний украiнський культурний простiр. За роки незалежностi у налагодженнi культурно-освiтнiх i мистецьких звтАЩязкiв з украiнською дiаспорою вiдбулися помiтнi зрушення. На основi мiжнародних домовленостей Украiна протягом 90-х рокiв минулого столiття органiзовувала в зарубiжних краiнах культурно-мистецькi фестивалi, образотворчi виставки, гастролi професiйних колективiв представникiв рiзних етносiв краiни, надавала практичну допомогу художнiм колективам украiнцiв за кордоном. В Украiнi проводилися фестивалi народноi художньоi творчостi закордонних украiнцiв. У розвитку культурних звтАЩязкiв Украiни iз зарубiжними краiнами важливу роль вiдiграла створена в 90-i роки ХХ столiттi Украiнська всесвiтня координацiйна рада.

За результатами узагальнення очiкувань украiнських громад у Росii та в iнших державах пострадянського простору щодо забезпечення iх етнокультурних потреб дисертантка визначила найсуттiвiшi з них. Це органiзацiйна, правова, фiнансова допомога з боку влади краiн iх проживання у забезпеченнi дiяльностi культурних, освiтнiх i наукових осередкiв; випуск перiодичних видань та налагодження книговидавничоi справи, заснування центрiв украiнського мистецтва в мiсцях компактного проживання украiнцiв; органiзацiя украiнських радiо- i телепередач у регiонах; створення механiзмiв широкого залучення потенцiалу закордонних украiнцiв до розвитку Украiнськоi держави, пiдтримки з ii боку iнiцiатив, спрямованих на збереження етнокультурноi самобутностi свiтового украiнства.

В органiзацii мiжнародного культурного обмiну як загальнодержавноi проблеми визначенi новi пiдходи, що активiзують пiдтримку Украiною заходiв щодо вiдродження культури закордонних украiнцiв i сприятимуть розвитку етнокультур на теренах Украiни. Йдеться, зокрема, про державну пiдтримку в Украiнi громадських нацiональних осередкiв тАУ членiв Мiжнародноi органiзацii з народноi творчостi (IOV), Мiжнародноi музичноi ради (IMC), Мiжнародноi органiзацii фольклорних фестивалiв (CIOFF), якi працюють пiд патронатом ЮНЕСКО. Спiвробiтництво за програмами цих неурядових органiзацiй маi охопити широкий спектр мiжнародних симпозiумiв, конференцiй, робочих семiнарiв, проведення культурно-мистецьких заходiв. Це сприятиме розширенню можливостей для залучення iнтелектуального, культурно-мистецького потенцiалу краiни до мiжнародноi спiвпрацi; змiцненню культурно-творчих, освiтнiх i наукових звтАЩязкiв Украiни iз свiтовим спiвтовариством.

Розвиток звтАЩязкiв з украiнцями, якi проживають за межами Украiни, i одним з важливих факторiв застосування комплексного пiдходу до налагодження взаiмовигiдного економiчного, полiтичного та культурного спiвробiтництва з iншими державами i водночас сприяi такому спiвробiтництву.

З огляду на iвропейський вибiр Украiни особливого значення набувають дво- та багатостороннi угоди Украiни з державами, де проживають украiнцi, й державами, що i етнiчними батькiвщинами нацiональних меншин Украiни. Стратегiя iнтеграцii Украiни до РДвропейського Союзу потребуi запровадження нових засад транскордонного спiвробiтництва, розширення субрегiональних звтАЩязкiв, розробки механiзмiв спiвробiтництва в рамках iврорегiонiв, де етнокультурний фактор вiдiграi провiдну роль.

2.2 Програмно-цiльовий пiдхiд до реалiзацii державноi полiтики у сферi етнокультурного розвитку

Дiяльнiсть органiв державноi влади маi бути спрямована на вирiшення таких основних завдань: вiдродження та розвиток культури украiнського етносу в межах Украiни; задоволення культурних потреб нацiональних меншин у краiнi; пiдтримка прагнення як схiдноi, так i захiдноi украiнськоi дiаспори щодо збереження етнiчноi iдентичностi; забезпечення мiжнацiональноi культурноi взаiмодii, взаiмоповаги i толерантностi у вiдносинах мiж представниками рiзних етносiв; розвиток iнфраструктури етнокультурноi сфери.

Одним з найважливiших принципiв державного регулювання в етнокультурнiй сферi за умов становлення громадянського суспiльства i принцип демократизму. Прийняття рiшень у царинi культури та iх реалiзацiя передбачають залучення громадськостi. Фаховi оцiнки та громадська думка мають обовтАЩязково враховуватися в дiяльностi державних органiв i установ. На цьому принципi ТСрунтуються: Державна програма розвитку культури на перiод до 2007 року; Державна програма вiдродження й розвитку освiти нацiональних меншин в Украiнi на 1994тАУ2000 рр.; Нацiональна програма ВлЗакордонне украiнствоВ» на перiод до 2005 року, iншi цiльовi програми. РЗх сутнiсть i значення полягаi у забезпеченнi загальноукраiнського культурного поступу, збереженнi духовноi спадщини, культурному вiдродженнi етнiчних спiльнот в Украiнi та украiнськоi дiаспори.

Водночас за останнi роки при певному полiпшеннi фiнансування культурноi сфери не вiдбулося принципового перегляду зобовтАЩязань держави щодо обсягiв надання культурних послуг населенню. Проблема невiдповiдностi розмiрiв фiнансування культури i державних зобовтАЩязань гарантованих законодавством, реальним потребам суспiльства в цiлому та етнiчних груп залишаiться невирiшеною. Продовжуi скорочуватися мережа установ i закладiв культури i мистецтва, чисельнiсть iх працiвникiв, особливо в сiльськiй мiсцевостi. За роки незалежностi кiлькiсть цих органiзацiй зменшилася майже на три тисячi. Рiвень оплати працiвникiв культури i мистецтва на 2006 р. склав лише 60 вiдсоткiв середнього показника заробiтноi плати по народному господарству.

У першi роки незалежностi в загальнодержавних документах питання вiдродження i розвитку культур етнiчних спiльнот були позбавленi необхiдноi конкретизацii, а iх спектр був звужений. Бiльшiсть заходiв, що намiчалися, мали половинчастий чи навiть ортодоксальний характер, не були системно органiзованi й не мали належного ресурсного забезпечення. Завдяки ж цiльовим програмам ВлобтАЩiднуються органiзацiйнi та фiнансовi ресурси органiв державноi влади, органiв мiсцевого самоврядування i громадських органiзацiй нацiональних меншин, забезпечуiться координацiя дiй субтАЩiктiв етнокультурноi полiтики у досягненнi узгоджених цiлейВ».

Аналiз етнокультурних програм свiдчить про доцiльнiсть у сучасних умовах проведення роботи з етнокультурного вiдродження передусiм на основi програмно-цiльового пiдходу. Свiтовий досвiд пiдтверджуi, зокрема, що прiоритети державноi полiтики в сферi етнокультурного розвитку повиннi мати переважно середньостроковий характер, визначатися реалiями суспiльно-економiчного життя i тими завданнями, якi держава i суспiльство вважають за першочерговi для розвтАЩязання на певному етапi.

Доцiльно розробити цiльовi програми рiзного рiвня, а також шляхи подальшого вдосконалення програмно-цiльового пiдходу в розвтАЩязаннi проблем етнокультурного розвитку. Йдеться про бiльш чiтке визначення прiоритетiв та iiрархii цiлей; удосконалення процедури вiдбору проблем для вирiшення програмними методами; забезпечення комплексностi розроблюваних заходiв, iх економiчноi обТСрунтованостi; обтАЩiднання фiнансових i матерiальних ресурсiв, пошук джерел позабюджетного фiнансування; узгодження загальнодержавних i регiональних завдань; здiйснення своiчасного, за результатами монiторингових дослiджень, коригування програм тощо. На регiональному рiвнi завдання етнокультурного розвитку вирiшуються в межах загальних програм розвитку культури i спецiальних програм щодо розвтАЩязання проблем певних етнiчних спiльнот. Узагальнення практики реалiзацii цих програм (Автономна Республiка Крим, областi) дало можливiсть визначити комплексний механiзм проведення культурноi полiтики на регiональному рiвнi, рекомендувати як один iз шляхiв удосконалення державного регулювання етнокультурного розвитку технологiю соцiально-культурного проектування. Такий механiзм включаi: 1. РЖнфраструктуру культури: органiзацiйнi структури, якi утворюють систему державного регулювання культурного життя i практичноi реалiзацii завдань етнокультурноi полiтики (державнi органи, установи культури). 2. Матерiальнi, фiнансовi, кадровi, iнформацiйнi ресурси. 3. Соцiальнi механiзми i процедури: правовi; економiчнi; iдеологiчнi; соцiально-психологiчнi. 4. Технологii: а) технологiя соцiально-культурного проектування; б) менеджмент i маркетинг; в) Public relations, фандрайзинг, реклама та iн. Соцiально-культурне проектування (СКП) визначаiться як специфiчна технологiя, що являi собою конструктивну, творчу дiяльнiсть, сутнiсть якоi полягаi в аналiзi проблем i виявленнi причин iх виникнення, виробленнi цiлей i завдань, що характеризують бажаний стан обтАЩiкта, у розробцi шляхiв i засобiв досягнення мети.

Розумiння украiнськоi дiаспори як серйозноi та важливоi сили в розвитку контактiв з краiнами проживання украiнцiв стане фактором морально-психологiчного зближення всiх украiнцiв, iх консолiдацii. Налагодити спiвробiтництво з украiнською дiаспорою на основi чiткоi системи взаiмовiдносин, змiцнити авторитет Украiни у свiтовому спiвтовариствi шляхом пiдвищення ролi украiнськоi дiаспори у краiнах проживання, використати iнтелектуальний, культурний i науковий потенцiал украiнськоi дiаспори для прискорення ринкових реформ в Украiнi, розширити мiжнародно-правову базу захисту iнтересiв закордонних украiнцiв.

Першою державною програмою була ВлУкраiнська дiаспора на перiод до 2000 рокуВ» (1996). Згiдно з програмою укладалися мiжвiдомчi договори про спiвробiтництво у галузях економiки, науки, культури, освiти, соцiального захисту, iнформацiйного забезпечення, видавничоi справи, туризму i спорту з урахуванням iнтересiв Украiнськоi держави. Вивчалися питання про можливостi вiдкриття консульських установ у мiсцях компактного проживання украiнцiв за кордоном, сприяння обласним державним органiзацiям у розробленнi двостороннiх програм спiвробiтництва мiж прикордонними областями Украiни та вiдповiдно Росii, Бiлорусi, Молдови, функцiонування культурно-iнформацiйноi iнфраструктури нацiональних меншин. Великий роздiл програми ВлУкраiнська дiаспора на перiод до 2000 рокуВ» склали заходи iз духовно-культурного обмiну.

Важливим напрямом став розвиток галузевого спiвробiтництва Украiни з краiнами поселення украiнськоi дiаспори. Пiдписано угоди про галузеве спiвробiтництво, договори про партнерську спiвпрацю. Пiдписано також декiлька протоколiв стосовно росiйсько-украiнських консультацiй в галузi задоволення культурно-освiтнiх та iнформацiйних потреб украiнцiв, що проживають в Росiйськiй Федерацii.

Нова Нацiональна програма ВлЗакордонне украiнствоВ» на перiод до 2005 року (2001) спрямована на пiдтримку та розвиток звтАЩязкiв з украiнцями, якi проживають за межами Украiни, залучення iх до участi в процесах, що вiдбуваються в Украiнi, шляхом концентрацii зусиль у цiй сферi органiв виконавчоi влади Украiни.

Програма передбачаi захист i пiдтримку закордонних украiнцiв через рiзноманiтнi мiжнароднi органiзацii, змiцнення звтАЩязкiв етнiчних украiнцiв з батькiвщиною свого походження, створення умов для достатньо вiльного вiдвiдування Украiни етнiчними украiнцями-громадянами iнших держав. Передбачено прийняти нормативно-правовi акти зi створення сприятливого iнвестицiйного клiмату в Украiнi, iнших важливих питань. У Законi Украiни ВлПро правовий статус закордонних украiнцiвВ» враховано досвiд iнших держав щодо нормативного врегулювання подiбних питань.

Пiдсумки виконання державних програм свiдчать, що кожен з ii пунктiв вимагав детальноi розробки, планування, певного стратегiчного пiдходу та розрахункiв. Тому ii слiд було розглядати не як жорстку, усталену систему заходiв, а як таку, що потребувала конкретного, гнучкого пiдходу з можливiстю щорiчного коригування вiдповiдно до реальних потреб та актуальностi цих заходiв, з урахуванням фiнансових можливостей. Зусилля мiнiстерств, вiдомств i органiзацiй Украiни не були скоординованi задля втiлення в життя програм, пiдтримки та розвитку звтАЩязкiв iз спiввiтчизниками. Втiлення в життя намiчених заходiв потребувало не тiльки планування, а й певного стратегiчного прогнозу, бiльш гнучкого пiдходу до визначення реальних потреб i можливостей, насамперед, фiнансових. Мало що було зроблено для налагодження й розвитку соцiально-економiчного спiвробiтництва з дiаспорними органiзацiями, у першу чергу щодо створення в Украiнi та мiсцях компактного проживання украiнцiв за кордоном спiльних пiдприiмств, розвитку звтАЩязкiв мiж украiнськими пiдприiмствами та пiдприiмствами iнших держав, на яких переважно зайнятi украiнцi, розвитку мiж ними взаiмовигiдноi кооперацii вiдповiдно до законодавства кожноi з цих держав; залучення iнвестицiй украiнськоi дiаспори до економiки Украiни; органiзацii центрiв дiлового спiвробiтництва; створення системи спецiалiзованих банкiв, фондiв, комерцiйних структур з метою сприяння розвитку соцiальноi i культурноi сфери украiнцiв, якi проживають за кордоном.

2.3 Правова база регулювання мiжнацiональних культурних вiдносин: ключовi проблеми i шляхи вирiшення

В Украiнi створюiться, вiдповiдно до принципу верховенства мiжнародного права щодо нацiонального законодавства, вiдповiдна правова база iз питань забезпечення рiвних прав i можливостей представникiв усiх етнiчних спiльнот у сферi культури. Спираючись на мiжнародний досвiд, Украiна формуi правовi засади регулювання мiжетнiчних вiдносин. У цiлому за останнi десятирiччя в Украiнi ухвалено понад 300 нормативно-правових актiв з питань культури. Украiнськi законодавчi акти високо оцiненi такими авторитетними мiжнародними органiзацiями, як ООН та ОБСРД.

Однак, з огляду на новi суспiльнi реалii, законодавство Украiни про культуру не можна вважати достатнiм для забезпечення етнокультурних потреб. Нормативнi акти не завжди узгодженi мiж собою, а нерiдко суперечать одне одному. Зокрема, положення щодо ринкових вiдносин спiвiснують поряд з нормами, що закрiплюють державну монополiю в галузi культури. Вiдзначаiться невiдповiднiсть законодавства Украiни окремим положенням РДвропейськоi хартii регiональних мов або мов меншин; факти невиконання органами державноi влади чинних законодавчих актiв; порушення конституцiйних прав громадян у частинi гарантованого доступу до культурних цiнностей, що виявляiться у скороченнi мережi закладiв культури. Недостатньо врахованi етнокультурнi iнтереси в законах, якi регулюють соцiально-економiчнi вiдносини, що унеможливлюi реалiзацiю задекларованих прав.

Актуальною залишаiться необхiднiсть визначення правових засад екстериторiальноi самоорганiзацii етнiчних спiльнот, введення представницьких органiв нацiональних меншин у полiтико-правове поле, вироблення правових механiзмiв взаiмодii мiж цими органами i органами державноi влади та мiсцевого самоврядування.

Вiдсутнiсть достатньо ефективних правових механiзмiв формування i реалiзацii державноi полiтики у сферi етнокультурного розвитку стимулюi процес полiтизацii етнокультурних процесiв, що, у свою чергу, призводить до загострення конкуренцii мiж лiдерами громадських органiзацiй нацiональних меншин за домiнування в нацiональному русi, до перебирання на себе функцiй органiв виконавчоi влади тощо.

У процесi вдосконалення правових механiзмiв державного регулювання процесiв етнокультурного розвитку вирiшального значення мають набути сучаснi правовi норми державноi пiдтримки культури i забезпечення впливу суспiльства на формування державноi полiтики у сферi культури, ii реалiзацii. Удосконалення чинних законiв i прийняття нових повинно супроводжуватися розробкою i прийняттям вiдповiдних пiдзаконних актiв. Застосування норм мiжнародного права маi здiйснюватися з обовтАЩязков

Вместе с этим смотрят:

"Зеленая Книга" Муаммара Аль-Каддафи

"Технiка тiла" Марсель Мосс

Cоциальные и психологические особенности безработных

РЖнформатизацiя суспiльства i молодь

Актуальнi проблеми сучасноi правовоi соцiологii