Ментальнiсть та нацiональний характер: характеристика крiзь призму iсторичноi пам'ятi

Ментальнiсть та нацiональний характер: характеристика крiзь

призму iсторичноi пам'ятi

Оскiльки один з наукових напрямiв, розглянутий у першому роздiлi, дослiджуi полiтичну свiдомостi скрiзь призму нацiональноi ментальностi, яка формуiться в iсторичному контекстi, вважаiмо за доцiльне використати окреслену методику, оскiльки великi шари iсторичноi реальностi лежать в полiтичнiй свiдомостi сьогодення, формування якоi накладаiться на ментальнiсть, нацiональний характер та психологiчнi стереотипи.

Таран В.О. зазначаi у цьому контекстi: тАЬтАжЗгiдно з цiiю традицiiю послiдовно утверджуiться думка, що специфiчнi риси психологiчного складу, ментальностi того чи iншого народу через вiдповiднi iдеологiчнi прiоритети суттiво впливають на особливостi вибору шляху його власного розвитку, його iсторичну долютАЭ.

Акцентування уваги на проблемi взаiмозвтАШязку та взаiмозумовленостi ментальностi (менталiтету) i полiтичноi свiдомостi сучасного украiнського суспiльства маi своi специфiчнi причини.

По-перше, воно повтАШязане з поширенням у сучаснiй науковiй лiтературi iнтересу до феномену ментальностi i неоднаковою оцiнкою природи i ролi в соцiальних процесах, а це в контекстi названоi проблеми потребуi додаткового осмислення ментальностi як категорii, що маi безпосередньо практичне значення в умовах перехiдного суспiльства, суспiльства, що трансформуiться.

По-друге, воно зумовлюiться i деякими загальними особливостями сучасного етапу суспiльного розвитку, для якого характерна актуалiзацiя етно-нацiонального чинника з рiзноманiтними його проявами, що, зокрема, на соцiально-психологiчному рiвнi виявилося у пробудженнi iнтересу до нацiональноi свiдомостi та самосвiдомостi, нацiонального характеру, нацiональноi психiки i т. iн. Такий стан проблеми викликаi потребу в бiльш ретельному аналiзi специфiчностi взаiмозвтАШязку iдеологii, масовоi полiтичноi свiдомостi i ментальностi як соцiально-психологiчного феномену, повтАШязаного з функцiонуванням та активiзацiiю етно-нацiональних спiльностей, якi в нинiшнiх умовах стають одними з основних субтАШiктiв iдеологiчних вiдносин.

По-третi, не менш важливим у привертаннi уваги до ментальностi (менталiтету) як чинника впливу на певнi аспекти соцiального життя став i обтАШiктивний факт нагальноi потреби у виходi за межi власне рацiонального пiдходу пiд час вивчення рiзних суспiльних явищ, у тому числi й полiтичноi свiдомостi. Тому цiлком правильним i тезис про прямий звтАШязок поширеного останнiм часом iнтересу до ментальностi з бажанням суспiльства вивести на поверхню свiдомостi почуття i уявлення, схованi у глибинах колективноi памтАШятi.

По-четверте, особливого значення iнтерес до феномену ментальностi (менталiтету) набуваi у звтАШязку з тенденцiiю до пiдвищення в суспiльних процесах ролi людини, ii особистiсних рис, внутрiшнього свiту. В методологiчному планi вiн допомагаi звiльнитися вiд стереотипiв вульгарного марксизму, абстрактних й безособистiсних схем економiчного детермiнiзму, в якому губиться людина з ii проблемами i внутрiшнiм життям, вiд абсолютизацii класового пiдходу пiд час аналiзу будь-яких соцiальних явищ.

Поняття тАЬментальнiстьтАЭ близьке за значенням до поняття тАЬменталiтеттАЭ. Визначити iх досить складно, оскiльки ця проблема для вiтчизняноi науки залишаiться недостатньо розробленою, принаймнi сучасноi теорii менталiтету (ментальностi) в нас поки що не iснуi. Тому i менталiтет, i ментальнiсть часто використовуються як взаiмозамiннi поняття, хоча зрозумiло, що вони мають своi специфiчнi особливостi. Менталiтет зазвичай трактуiться як сформована система елементiв духовного життя i свiтосприймання, яка зумовлюi вiдповiднi стереотипи поведiнки, дiяльностi, способи життя рiзноманiтних соцiальних спiльностей (груп), iндивiдiв, що включаi сукупнiсть цiннiсних, символiчних, свiдомих чи пiдсвiдомих вiдчуттiв, уявлень, настроiв, поглядiв, свiтобачення, якi визначають здатнiсть спiльностей та iндивiдiв вiдповiдно сприймати чи дiяти.

Менталiтет тАУ це характеристика спiльностi людей (етнiчноi, полiтичноi, територiальноi), яка розкриваi специфiку мислення, спiлкування та поведiнки людей у конкретному полiтичному, економiчному i культурному просторi. Якщо змiнюiться полiтичний, економiчний та культурний простiр, при тому корiнним чином, то повинен змiнюватися (на краще чи гiрше) менталiтет народу.

Зважаючи на викладене вище, менталiтет маi не тiльки етнiчну тАЬобгорткутАЭ, вiн i характеристикою будь-якоi спiльностi людей. Дiйсно, з цим можна погодитися: етнiчнi форми менталiтету не iдинi: вiн проявляiться i в суто регiональних формах спiльностей людей; i у формах специфiчних iсторичних епох, наявних стiйких елементах соцiальноi структури суспiльства, притаманних соцiодемографiчним групам; i в професiйних та певних групах населення. Проте етнiчний менталiтет залишаiться найбiльш стiйкою формою духовного життя, культури, що формуiться саме на етнiчному рiвнi функцiонування людських спiльностей, визначаi iх характер, надаi специфiчностi ставленню й оцiнкам щодо природних та соцiальних явищ, а також масовим дiям того чи iншого етносу.

Тiльки етнокультурна природу менталiтету надаi йому глибокоi генетичноi основи i робить явищем стабiльним, стiйким, тривалим. Очевидно, що будучи зумовленим природними факторами та конкретно-iсторичними особливостями суспiльного розвитку i маючи специфiчне ставлення до всiii сфери духовного життя, менталiтет створюi вiдносно стiйку етнокультурну основу для формування рiзних духовних явищ, у тому числi iдеологiй.

Крiм того в менталiтетi спiвiснують i переплетенi воiдино феномени рацiонального й iррацiонального. Тому вiн знаходиться, на думку деяких дослiдникiв мiж двома формами знання: рацiональним i релiгiйним.

Однак досi не з'ясованим залишаiться питання стосовно особливостей поняття тАЬментальнiстьтАЭ, природа якоi ще бiльшою мiрою вiдповiдаi сферi iррацiонального.

У поширеному в науковiй лiтературi визначеннi ментальнiсть тАУ це полiсемантичне поняття для визначення рiвнiв мислення, що не обмежуiться сферою усвiдомленого. У бiльш конкретному планi пiд ментальнiстю звичайно розумiють особливий стиль свiтосприйняття тiii чи iншоi людськоi спiльностi, ансамбль установок, моделей i стереотипiв поведiнки, емоцiй, настроiв, якi презентують спосiб життя людей.

Як наголошуi М. Михальченко, ментальнiсть тАУ це певний рiвень та якiсна характеристика суспiльноi та iндивiдуальноi свiдомостi, а також повтАШязаний з ними спектр життiвих цiнностей та моделей поведiнки, якi вмiщуються в iдеологiчнi та полiтичнi орiiнтири, як тi, що пiдтримуються офiцiйно, так i опозицiйнi. Це специфiчне сприйняття особистiстю, як складовоi частини соцiальноi та полiтичноi групи, а також i цiiю групою соцiальноi реальностi, оцiнка ii та вибiр лiнii поведiнки вiдповiдно до загальновизнаних нормам та зразкiв поведiнки.

Вже давно помiчено, що ментальнiсть, тобто однi i тi ж ключовi (онтологiчного характеру) уявлення, створюючи ядро рацiональних (неутопiчних) iдеологiй, разом з тим самi змiнюються. З допомогою середи розповсюдження цi змiни впроваджуються у масову свiдомiсть i перетворюються у повсякденнi уявлення. Враховувати ментальнiсть епохи, яка складаi структуроутворювальний елемент системи iнтелектуальноi та моральноi орiiнтацii людини тАУ означаi розкривати процес формування нових мислительних стереотипiв, якi замiнюють старi.

Ментальнiсть тАУ це певна схильнiсть, внутрiшня готовнiсть людини дiяти певним чином, сфера можливого для неi.

Отже, незважаючи на наявнiсть у визначеннях понять тАЬменталiтеттАЭ i тАЬментальнiстьтАЭ певних вiдмiнностей, iх змiст вказуi на достатньо близьку природу цих феноменiв.

Обидва феномени у специфiчнiй формi обтАШiднують минуле, сьогодення i майбутнi, але бiльшою мiрою повтАШязанi з минулим, особливо ментальнiсть.

Формуiться ментальнiсть в процесi тривалого соцiально-iсторичного розвитку певноi людськоi спiльностi та вiддзеркалюi особливостi такого розвитку, вона фiксуi в собi особливостi i певним чином спiвзвучна з iсторичною памтАШяттю народу. Пояснюючи таку позицiю, РЖ. Пантiн визначаi, що ментальнiсть тАУ це вираження на рiвнi культури народу iсторичних доль краiни, як певна iднiсть характеру iсторичних завдань та засобiв iх розвтАШязання, що закрiпилися в народнiй свiдомостi, в культурних стереотипах. Ментальнiсть тАУ це своiрiдна памтАШять народу про минуле, психологiчна детермiнанта поведiнки мiльйонiв людей, вiдданих своiму iсторично сформованому тАЬкодутАЭ за будь-яких обставин, виключаючи катастрофiчнi.

Ментальнiсть i стiйкою системою психологiчних рис, притаманних представникам певноi соцiальноi групи, яка формуiться iсторично i вiдтворюi узагальнений минулий досвiд ii взаiмозвтАШязку з навколишнiм природним i соцiальним середовищем, а також це властивий тiй чи iншiй культурi, цивiлiзацii, спiльностi загальний розумовий iнструмент, яким представники цiii групи володiють i користуються в неусвiдомленiй формi.

Тому для ментальностi залишаються бiльш притаманними такi риси, як сталiсть, iнертнiсть, консерватизм.

Окрiм окреслених понять ментальностi та менталiтету, вважаiмо за доцiльне для полегшення подальшого аналiзу визначити поняття нацiонального характеру, яке теж i близьке до них за значенням. Нацiональний характер як своiрiдна персонiфiкацiя культури даноi нацiональноi спiльностi. Вiн сам i продуктом даноi нацiональноi культури й одночасно носiiм ii. Вiн допомагаi продовжувати ii i передавати з поколiння в поколiння в незмiненому або малозмiненому виглядiтАЭ. РЖ. Лисяк-Рудницький пише: тАЬЯ вiрю в iснування чогось такого, що згрубше можна назвати тАЬнацiональним характеромтАЭ. Однак це не треба фальшиво розумiти в натуралiстичному сенсi. Бо це явище належить до соцiокультурноi, а не до бiологiчноi сфери. Нацiональний характер тотожний iз своiрiдним способом життя, комплексом культурних цiнностей, правилами поведiнки та системою iнституцiй, якi притаманнi даному народовi. Нацiональний характер формуiться iсторично, й можна визначити тi фактори, що спричиняють його. Пiсля того, як нацiональний характер встиг скристалiзуватися, вiн звичайно виявляi чималу стабiльнiсть i умiння вiдкинути або асимiлювати пiдривнi впливитАЭ.

Однак нацiональний характер тАУ явище бiльш глибинне в порiвняннi з полiтичною свiдомiстю. Як результат вельми тривалого розвитку, вiн мiцно укорiнений в соцiально-психологiчних структурах, а вiдповiдно, в меншiй мiрi пiдлягаi змiнам. Тому одному i тому ж нацiональному характеру можуть вiдповiдати кiлька рiзновидiв полiтичноi свiдомостi, якi змiнюють одна одну. У той же час той факт, що нацiональний характер глибоко вкорiнений, робить його менш пiддатливим аналiзу вiдповiдно до соцiальних ознак, якi виникають порiвняно пiзно, коли нацiональний характер в основних рисах вже сформований.

Тому соцiальна диференцiацiя нацiонального характеру хоча i маi мiсце, однак проявляiться не так чiтко, як соцiальна диференцiацiя полiтичноi свiдомостi. Часто аналiз рис нацiонального характеру через його вiдносну стiйкiсть вiдображаi не стiльки дану соцiальну диференцiацiю, скiльки ту, яка склалася пiд час попереднiх формацiй, якi iснували бiльш тривалий час. Тому внутрiшня структура нацiональних характерiв та види полiтичноi свiдомостi, як правило, не збiгаються.

Нацiональний характер хоча i не визначаiться бiологiчними чинниками, однак певною мiрою повтАШязаний з ними. У формуваннi та розвитку полiтичноi свiдомостi бiологiчний чинник не вiдiграi значноi ролi. Побутове виокремлення полiтичноi свiдомостi та культури романських народiв, англосаксiв, германцiв маi в своiй основi не расово-бiологiчнi вiдмiнностi, а спiльнiсть iсторико-культурноi долi вiдповiдних народiв.

Нацiональний характер створюi основу соцiальноi поведiнки людини, малоi чи великоi соцiальноi групи. Полiтична свiдомiсть створюi основу полiтичноi поведiнки. Перше, на нашу думку, значно ширше, нiж друге. При цьому i всi пiдстави вважати, що вплив нацiонального характеру на поведiнку тим сильнiше, чим ближче iндивiду суспiльнi структури, на якi вона спрямована. РЖ навпаки, чим бiльш вiддаленi структури, на яких спрямована поведiнка, тим менш вагомим i вплив на неi нацiонального характеру.

Оскiльки в iiрархii суспiльних структур полiтичнi iнститути бiльш вiддаленi вiд iндивiда, вплив на них рис нацiонального характеру i мiнiмальний. Для полiтичноi ж свiдомостi та культури полiтичнi iнститути i головним обтАШiктом впливу. Тому в цьому випадку iнтенсивнiсть ii впливу значно вище, нiж нацiонального характеру.

Можливiсть аналiтичного виокремлення нацiонального характеру та полiтичноi свiдомостi теж дуже вiдрiзняiться за своiми засобами. Полiтична свiдомiсть може бути виокремлена та визначена за допомогою iндикативного методу тАУ шляхом використання матерiалiв, якi свiдчать про ii структуру (соцiологiчнi опитування, контент-аналiзтАж) чи структуру поведiнкових актiв. Нацiональний характер конструюiться за допомогою логiки або шляхом виокремлення психологiчних рис, якi вважаються найбiльш характерними для всiх членiв нацii, або на основi виокремлення вiдносноi частоти визначного типу особистостi серед можливих членiв нацii, або у результатi продуктiв iнтелектуальноi творчостi. Зрозумiло, що таке конструювання спираiться на верифiкованi факти реальноi дiйсностi, вiдкриваючи необмеженi можливостi для субтАШiктивноi довiльностi. Однак, незважаючи на цю обставину, аналiз рис нацiонального характеру i, на нашу думку, вельми доцiльним.

Пiдсумовуючи, зазначимо, що означенi нами поняття i складовими нацiональноi психологii, яка, в свою чергу, i складовою частиною гуманiтарного знання, що вивчаi психологiчнi особливостi народiв. Вона надаi великоi ваги економiчним чинниками, якi впливають на формування рис нацiонального характеру, також методу культурологiчному, який даi можливiсть через систему культурних, духовних цiнностей розкрити риси нацiонального характеру. Окрiм того, враховуються географiчнi та психологiчнi чинники впливу. РЖ, головне, вона в великiй мiрi користуiться iсторичним методом дослiдження.

Тому неабияке значення для аналiзу сучасного стану полiтичноi свiдомостi украiнського суспiльства маi аналiз динамiки формування певних полiтичних цiнностей, стереотипiв, рис тАЬлюдини полiтичноiтАЭ в iсторичному контекстi. Бо сучасне, з одного боку, i продовженням минулого, а з iншого передумовою майбутнього, iнакше кажучи, може розглядатися як елемент загального механiзму дiалектичного заперечення. Тобто змiст полiтичноi свiдомостi сучасного украiнського суспiльства не може виводитись абстрактно, без врахування конкретно-iсторичноi специфiки розвитку певного суспiльства. Разом з тим у цьому контекстi важливо пiдкреслити значимiсть iдеi про зумовленiсть перехiдного процесу попереднiм iсторичним досвiдом, суспiльну спадкоiмнiсть певних соцiокультурних традицiй, оскiльки вона i бiльш глибокою за сутнiстю i даi ключ до розумiння внутрiшньоi логiки розвитку цього суспiльства й стратегii його перехiдностi. (У контекстi дослiдження украiнськоi полiтичноi iсторii, не можемо не згадати прiзвища таких вiдомих вчених, якi працюють у галузi полiтичноi iсторii Украiни, як В. Потульницький, В. Смолiй тощо).

Психологiчнi стереотипи минулого тяжiють над суспiльством, змушуючи обирати новi варiанти поведiнки на основi аналiзу типових ситуацiй iсторичного досвiду. У цьому контекстi маi рацiю М. Молчанов, який стверджуi, що полiтична культура тАУ це насамперед голос з минулого i що iз трьох складникiв полiтичного процесу (полiтичний режим-полiтична органiзацiя-полiтична культура) остання i найменш мобiльним елементом. РЖ завдання дослiдникiв полягаi насамперед у тому, на його думку, щоб iнтерпретувати змiст масовоi свiдомостi через концепцiю iсторичноi спадщини.

Доречним також i зауваження вiдомого росiйського дослiдника полiтичноi свiдомостi Б. Грушина, що суспiльна свiдомiсть (у тому числi i полiтична) зазнаi разом з суспiльством в цiлому закономiрних змiн; суспiльна свiдомiсть у кожний момент свого iснування (на кожному етапi свого розвитку) вiдповiдаi основним характеристикам суспiльства, приймаючи в залежностi вiд них тi чи iншi iсторичнi форми. Дослiдник зауважуi, що структура полiтичноi свiдомостi складаiться з таких елементiв:

- по-перше, релiктовi, якi залишилися з попереднiх часiв;

- по-друге, якi проникають з iнших суспiльств;

- по-третi, елементи свiдомостi, якi народилися в iншi iсторичнi епохи та в iнших сучасних суспiльствах, але якi належать до культурних цiнностей цього народу.

Отже, пiдсумовуючи, можна зробити висновок, що iсторичнi реалii мають глибоко вiдбитi у полiтичнiй свiдомостi суспiльства. Вiдповiдно, тАЬполiтична iсторiятАЭ як тАЬдосоцiалiстичного перiодутАЭ, так i соцiалiстичного впливаi на формування полiтичного свiтогляду i полiтичноi свiдомостi сучасноi Украiни. Колективна iсторична памтАЩять включаi в себе iсторичнi символи (важливi подii з iсторii народу, фiгури, видатнi особистостiтАж), мiфологiзованi образи та легенди, стереотипи тощо.

РЖсторична памтАШять i багатоплановим поняттям, яке вiдбиваi iсторiю формування та розвитку життя певного народу та його членiв. Формуючись на базi буденноi свiдомостi, вона не дзеркально вiдображаi iсторичний процес, а вiдбиваi його крiзь призму iндивiдуального, особистiсного сприйняття. Складовими iсторичноi памтАШятi i такi компоненти: етноiсторична памтАШять у виглядi згадок про походження, предкiв тощо; соцiальна памтАШять, тобто уявлення людей про стан та рiвень життя на рiзних етапах iснування народу; соцiокультурна памтАШять, яка надаi можливiсть для широкоi палiтри уявлень iндивiдiв про витоки рiдноi мови, народний епос, нацiональнi традицii, зародження писемностi, соцiальнi норми тощо; конфесiйна памтАШять про культовi обряди минулого та прийняття релiгii; i, зрештою, памтАШять, яка нас найбiльше цiкавить тАУ полiтична памтАШять, яка включаi в себе знання людей про колишнi форми державного устрою, полiтичних традицiях, ритуалах. Якщо народ мав свою державнiсть, ii становлення та розвиток викликають великий iнтерес. РЖсторична полiтична памтАЩять може мати i негативне навантаження (наприклад, iнтервенцiя, гноблення одного етносу чи народу iншим, втрата державностi за будь-яких iсторичних причин тягне за собою болiснi емоцii), подолати яке iнколи неможливо.

Отже, пiдсумовуючи, слiд зробити висновок, що до характерних ознак iсторичноi памтАШятi можуть належати наступнi:

- вона не i статичним явищем i безперервно розвиваiться, вiдображаючи складний та суперечливий характер суспiльного прогресу. РЖсторична памтАШять маi хвилеподiбний, синусоiдальний характер розвитку, вiдбиваючи нерiвномiрнiсть iсторичного процесу, про який писав Л. Гумiльов;

- вибiрковiсть у кожний конкретний момент iсторичного часу, що зумовлено соцiальними причинами й iндивiдуально-особистiсними мотивами. У памтАШятi актуалiзуiться далеко не все з того, що знаi людина про iсторiю свого народу та про своi власне минуле, а лише те, що у нього викликаi емоцiйний вiдгук, пiдтверджуючи оцiнками сьогодення. У цьому сенсi iсторична памтАШять i рефлексiя сучасностi;

- вiдбиток нею спадкоiмностi у ходi суспiльного розвитку. Матерiальнi та духовнi цiнностi, створенi попереднiми поколiннями, сприймаються наступними вже в перетвореному виглядi. Це наслiдок iсторичного руху, який стаi бiльш швидшим, у результатi чого досягнення минулого застарiвають i спадщини батькiв недостатньо для дiтей, котрi живуть в iнших умовах. Однак це не може заперечувати минуле;

- ii персонiфiкований характер, про який йшлося вище. Зокрема, в памтАШятi iндивiдiв звичайно залишаються не конкретнi подii, а образи видатних особистостей: суспiльних дiячiв, полководцiв тощо. РЗх справи емоцiйно впливають на людину та легше запамтАШятовуються;

- ще однiiю рисою як iсторичноi памтАШятi, так i суспiльноi свiдомостi i парадоксальнiсть та суперечливiсть.

РЖ, останнi, що особливо маi значення у контекстi нашого дослiдження, iсторична памтАШять маi великий ступiнь стiйкостi i нею дуже важко манiпулювати через систему освiти та засоби масовоi iнформацii, бо iсторичний процес тАУ це процес самоорганiзацii, результат активностi мiльйонiв людей. Змiст таких цiлей багато в чому визначаiться культурно-iсторичними домiнантами розвитку. Це тi чинники, що поiднують часи та епохи.

Тому, дослiджуючи динамiку та метаморфози подiй, що вiдбуваються в нашiй краiнi, важливо перш за все звертати увагу дослiдникiв на спрямованiсть формування полiтичноi свiдомостi в часi, тобто враховувати хронополiтику краiни. Хронополiтику традицiйно розумiють як побудову полiтики крiзь призму минулого та майбутнього. Тому що майбутнi виростаi з минулого. Маiться на увазi те, що полiтичнi iсторичнi традицii украiнського народу (повтАЩязанi з державою, iншими полiтичними структурами та полiтичною культурою загалом) впливають на хiд i результати сучасноi системноi трансформацii як поставторитарного суспiльства, так i полiтичноi свiдомостi цього суспiльства зокрема.

Однак досить часто дослiдники, аналiзуючи складовi цього феномену, здiйснюють пошук витокiв тих чи iнших полiтичних явищ сьогодення в тАЬсоцiалiстичномутАЭ етапi iснування Украiнськоi держави. Мачкув РДжи справедливо зауважував, що тАЬкорiннятАЭ багатьох полiтичних явищ сьогодення тАУ в соцiалiстичному перiодi нашоi iсторii. Однак, на погляд автора, виокремилася тенденцiя до спотворення минулого тАУ на соцiалiзм покладаiться вiдповiдальнiсть за всi проблеми постсоцiалiстичноi держави та громадянського суспiльства, навiть у тих краiнах, де аналогiчнi проблеми iснували ще до встановлення соцiалiстичноi системи.

Полiтики завжди вмiли використовувати у своiх iнтересах iсторiю. У цьому випадку iдеалiзуiться досоцiалiстичне минуле. Вiдбуваiться пошук легiтимацiйних сюжетiв, якi б сприяли мобiлiзацii мас чи формуванню iх iдентичностi сьогоднi. Проте оспiвування досоцiалiстичноi iсторii iнколи виливаiться у потворнi, а iнколи i небезпечнi форми, тому що часто при цьому йде апеляцiя до iррацiональних, романтичних почуттiв, нiж до рацiональних полiтичних чи економiчних чинникiв.

Звернемося ж до бiльш давнiх часiв iсторичного розвитку краiни. На думку дослiдникiв, зокрема Б. Цимбалистого, в iсторичному розвитку украiнських земель можна виокремити такi риси:

а) украiнцi багато вiкiв були бездержавною нацiiю i не мали досвiду державноi влади;

б) постiйно денацiоналiзувалася правляча верства (елiта) украiнського народу;

в) i головне, територiя Украiни була роздiлена на рiзнi частини, якi протягом вiкiв опинялися пiд впливом iнодi ворогуючих краiн.

Внаслiдок такоi специфiки iсторичного розвитку украiнська нацiя була розколота на велику кiлькiсть полiтико-культурних блокiв. Тому в спадщину залишилася тАЬрозiрванатАЭ фрагментарна полiтична свiдомiсть украiнського народу, що передбачаi доволi глибокi вiдмiнностi мiж носiями рiзноманiтних субкультур та полiтичних субтАШiктiв.

Якщо взяти за критерiй подiлу географiчний чинник, то, наприклад, РЖвано-Франкiвськ цiлком можна вважати лiтературним центром, але його нiяк не можна розглядати як центр вироблення полiтичних чи економiчних рiшень. Львiв можна розглядати як культурний i релiгiйний центр, а в перiоди соцiальних перетурбацiй навiть як центр вироблення полiтичних рiшень, але його не можна розглядати як центр вироблення економiчних чи полiтичних рiшень в перiоди вiдносного соцiального спокою. У той же час, як скажiмо, Днiпропетровськ чи Донецьк можна вважати центром вироблення економiчних рiшень. Сам же Киiв залишався виключно полiтичним центром.

Тому в спадщину залишилася тАЬрозiрванатАЭ фрагментарна полiтична свiдомiсть украiнського народу.

Але найбiльш суттiвими, на нашу думку, i регiональнi вiдмiнностi полiтичноi свiдомостi у межах iдиноi украiнськоi культури, зумовленi рiзним iсторичним буттям одного й того самого народу. Отже, щоб пролити свiтло на витоки сегментованостi сучасного украiнського суспiльства, фрагментованостi його полiтичноi свiдомостi, корiння авторитарних проявiв, варто звернути увагу на те спiльне i вiдмiнне, що зтАШявилося по обидва боки кордону впродовж останнiх кiлькох столiть.

Специфiчнi риси менталiтету (ментальностi) iстотно впливають на особливостi шляху власного iсторичного полiтичного розвитку спiльностi, на формування полiтичних iнститутiв i цiнностей, бо i бiльш стiйкими утвореннями, нiж полiтична свiдомiсть, важко пiддаються тАЬкорегуваннютАЭ, однак значно впливають на формування сучасних полiтичних цiнностей, норм та стереотипiв поведiнки на iррацiональному рiвнi. Нацiональний характер, на нашу думку, допомагаi продовжувати ii i передавати з поколiння в поколiння в незмiненому або мало змiненому виглядi. Одному i тому ж нацiональному характеру можуть вiдповiдати декiлька рiзновидiв полiтичноi свiдомостi, якi послiдовно змiнюють одна одну.

Поняття тАЬментальнiстьтАЭ близьке за значенням до поняття тАЬменталiтеттАЭ; iх визначення мають певнi труднощi, оскiльки ця проблема для вiтчизняноi науки залишаiться недостатньо розробленою, принаймнi сучасноi теорii менталiтету або ментальностi в нас поки що не iснуi. Тому i менталiтет, i ментальнiсть часто вживаються як взаiмозамiннi поняття, хоча, звичайно, вони мають своi специфiчнi особливостi.

Менталiтет зазвичай трактуiться як сформована система елементiв духовного життя i свiтосприймання, яка зумовлюi вiдповiднi стереотипи поведiнки, дiяльностi, способи життя рiзноманiтних соцiальних спiльностей (груп), iндивiдiв, що включаi сукупнiсть цiннiсних, символiчних, свiдомих чи пiдсвiдомих вiдчуттiв, уявлень, настроiв, поглядiв, свiтобачення, що визначають здатнiсть спiльностей та iндивiдiв сприймати чи дiяти вiдповiдно.

Схожi визначення знаходимо i для поняття ментальнiсть. Однак, на нашу думку, ментальнiсть вiдображаi певну схильнiсть, внутрiшню готовнiсть людини дiяти певним чином, сфера можливого для неi. Тобто в неi бiльш динамiчна характеристика, у той час, коли менталiтет характеризуi певний стан. Окрiм того, ментальнiсть частiше використовуiться для характеристики особистостi, менталiтет тАУ для характеристики певних спiльностей.

Разом з тим, необхiдно зазначити, що незважаючи на суттiвi розбiжностi мiж полiтичною свiдомiстю окреслених сегментiв украiнського суспiльства, вона i iдиним феноменом, про що свiдчать спiльнi риси для обох тАЬфрагментiвтАЭ тогочасноi полiтичноi культури. На перше мiсце серед них слiд поставити скептично-вiдчужене ставлення до влади, недостатнi, здебiльшого формальне сприйняття масовою свiдомiстю полiтичних процесiв, невiру у власнi сили, недостатнi усвiдомлення нацiональних iнтересiв, насамперед потреби у власнiй державi, некритичне сприйняття чужоземних полiтичних цiнностей i норм.

Принижене почуття нацiональноi гiдностi, рiзнi ментальнi настанови у двох частинах Украiни вiддаляли украiнство вiд власного культурного корiння, зумовлювали у його поведiнцi здебiльшого споглядальну, а не активну, дiяльну позицiю. Схильнiсть до малих форм органiзацii, до емоцiйних реакцiй на шкоду виваженостi i розсудливостi в умовах полiтичного тиску з боку iмперiй зумовили катастрофiчний брак позитивних державотворчих iнiцiатив.

З iншого боку, справедливо наголосити, що украiнцi i прикладом народу, який проживаючи в двох рiзних за суспiльно-полiтичним ладом державах, витворив два рiзних типи нацiональних рухiв.

Розвиток у рiзних етно-цивiлiзацiйних полях наклав значний вiдбиток на ментальнiсть, економiчнi форми господарювання, полiтичну культуру i свiдомiсть украiнцiв Надднiпрянщини i Захiдноi Украiни, причому iх спрямування виявилися протилежними. У росiйськiй частинi Украiни на побутовому рiвнi домiнувала iдея загальноруськоi iдностi, яка iнколи доводилася до цiлковитого розчинення украiнства у тАЬзагальноруському морiтАЭ. У чималiй мiрi цьому сприяла iдея спiльностi вiзантiйського православтАШя i нероздiльностi культурноi спадщини. Якщо украiнцi середини ХVРЖРЖ ст. були цiлком упевненi у своiй вiдмiнностi як вiд полякiв, так i вiд росiян, то в кiнцi ХРЖХ сторiччя ця вiдмiннiсть усвiдомлювалася далеко не завжди.

Слiд памтАШятати й той факт, що нацiональна належнiсть (за умов вiльного володiння росiйською мовою i лояльностi) у Надднiпрянськiй Украiнi не була iстотною перепоною для картАШiри, а, отже украiнська самоiдентифiкацiя не вiдчувалася як життiво необхiднiсть.

Лiтература

ментальнiсть нацiональний характер

1. Костюк В.Н. Изменяющиеся системы. тАУ М., 1993. тАУ 347 с.

2. Кравченко Б. Соцiальнi змiни i нацiональна свiдомiсть в Украiнi ХХ ст. / В. РЖваненко, В. Корнiiнко (пер. з англ.). тАУ К., 1997. тАУ 423 с.

3. Кравченко РЖ. Культура як нацiональна мета // Вiче. тАУ 1995. тАУ №2. тАУ С. 131-143.

4. Кремень В. Полiтична стратегiя Украiни. Порiвняльнi перспективи // Вiче. тАУ 1994. тАУ №11. тАУ С.17-30.

5. Макаренко Е.М. Ментальнiсть i формування полiтичноi культури нацii (соцiально-фiлософський аналiз): Дис. кандтАж фiлос. наук: 09.00.03 / Киiвський нацiональний унiверситет iм. Тараса Шевченка. тАУ К., 2000. тАУ 186 с.

6. Макiiв С. Сучасна Украiна: громадянська свiдомiсть i полiтична участь населення // Полiтична думка. тАУ 2000. тАУ №2. тАУ С. 10-16.

7. Малахов В. РЖнтелiгенцiя та елiта: становлення в сучаснiй Украiнi // Полiтична думка. тАУ 1994. тАУ №3. тАУ С. 19-20.

8. Маркович Д.Ж. Общая социология: Учебник для вузов: Пер. с серб. тАУ 3-е изд., перераб. и доп. тАУ М., 1998. тАУ 432 с.

Вместе с этим смотрят:

"Зеленая Книга" Муаммара Аль-Каддафи

РЖнформатизацiя суспiльства i молодь

Актуальнi проблеми сучасноi правовоi соцiологii

Анализ деятельности органов местного самоуправления по социальной работе с населением

Анализ моделей человека в социологии и экономике