Организацiя соцiального проектування в Украiнi

ЗМРЖСТ

ВСТУП

РЖ. СТРУКТУРА РЖ ЗМРЖСТ СОЦРЖАЛЬНОГО ПРОЕКТУВАННЯ

1.1 РЖНВАЛРЖД РЖ СУСПРЖЛЬСТВО

I.2 СРЖМтАЩЯ РЖ ПРОБЛЕМИ РЖНВАЛРЖДНОСТРЖ

РЖРЖ. ПРИНЦИПИ РЖ МОДЕЛРЖ РЖНВАЛРЖДНОСТРЖ

II.1 АНАЛРЖЗ МОДЕЛЕЙ РЖНВАЛРЖДНОСТРЖ

II.2 ПЕРСПЕКТИВИ РЖ ПРИНЦИПИ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ РЖНВАЛРЖДРЖВ З РЖНТЕЛЕКТУАЛЬНОЮ НЕДОСТАТНРЖСТЮ

II.3 ОРГАНРЖЗАЦРЖЯ СОЦРЖАЛЬНО-ПЕДАГОГРЖЧНОРЗ ТА ПСИХОЛОГРЖЧНОРЗ ДОПОМОГИ РЖНВАЛРЖДАМ

РЖРЖРЖ. КОМПЛЕКСНА ПРОГРАМА РОЗВтАЩЯЗАННЯ ПРОБЛЕМ РЖНВАЛРЖДНОСТРЖ В УКРАРЗНРЖ

IV.ВИСНОВКИ

V.ПЕРЕЛРЖК ВИКОРИСТАНОРЗ ЛРЖТЕРАТУРИ ТА РЖНФОРМАЦРЖЙНИХ ДЖЕРЕЛ

соцiальне проектування iнвалiднiсть

ВСТУП

ВаВ Украiнi спостерiгаiться тенденцiя до зростання чисельностi iнвалiдiв унаслiдок зниження рiвня медичного обслуговування, росту наркоманii та алкоголiзму, пiдвищення екологiчноi небезпеки. Серйознiсть проблеми обумовлена не лише тим, що за останнiй час збiльшилось число людей, котрi мають значнi фiзичнi чи психiчнi вади, але й надзвичайно низьким рiвнем матерiального забезпечення, iх соцiальною i моральною незахищенiстю.

Органiзацiя соцiальноi допомоги дiтям i молодi, якi позбавленi можливостi вести повноцiнне життя внаслiдок вад фiзичного або психiчного розвитку, потребуi, в першу чергу, змiни ставлення суспiльства до iнвалiда та проблеми iнвалiдностi в Украiнi взагалi. До недавнiх часiв ця проблема певною мiрою стосувалася лише самоi людини, яка маi iнвалiднiсть, та ii сiм' i. РЖ лише в останнi роки перед суспiльством постало питання: iнвалiднiсть тАУ це нещастя однiii людини чи суспiльний феномен.

Внаслiдок обмежень у спiлкуваннi, самообслуговуваннi, пересуваннi, контролi за своiю поведiнкою розвиток цих дiтей значною мiрою залежить вiд задоволення iх потреб iншими людьми, що складаi багатогранний процес соцiальноi реабiлiтацii. Протягом багатьох рокiв державна пiдтримка дiтей i молодi з вадами розвитку зводилась до певного матерiального забезпечення (пенсiйнi виплати), надання медичних послуг (дiагностика, лiкування та початкова освiта у спецiалiзованих навчальних закладах). Поряд з цим бiльшiсть iнвалiдiв, маючи обмеження в пересуваннi, були iзольованi вiд навколишнього свiту. Сьогоднi ситуацiя фактично не змiнилась. В сучасних умовах економiчноi нестабiльностi iнвалiди виявились однiiю з найбiльш соцiально незахищених верств населення.

Головною проблемою, яка потребуi негайного вирiшення, i подолання соцiальноi iзоляцii iнвалiдiв, обмеженостi можливостi iх спiлкування, органiзацiя iх дозвiлля, навчання, пошуку можливого заробiтку. Дiти-iнвалiди та молодi iнвалiди потребують не тiльки матерiальноi пiдтримки та заходiв медичноi, професiйноi та соцiально-побутовоi реабiлiтацii, а й тАУ створення належних умов для актуалiзацii власних здiбностей, розвитку особистих рис i задоволення потреб у соцiальному, моральному i духовному самовдосконаленнi.

РЖнвалiднiсть тАУ це проблема не тiльки власне iнвалiда, але й його близького оточення. Нажаль, чимало батькiв, дiти яких мають певнi вiдхилення в розвитку, не мають певноi iнформацii про особливостi навчання, виховання дитини, способи корекцii та, що часто зустрiчаiться, про хворобу взагалi. Найчастiше батьки, якi виховують дитину-iнвалiда, стикаються з проблемами, повтАЩязаними з установленням контактiв та розвтАЩязанням рiзноманiтних ситуацiй, якi iнодi загрожують iснуванню сiмтАЩi.

Соцiальна пiдтримка дiтей та молодi з особливими потребами i одним з прiоритетних напрямкiв дiяльностi центрiв по наданню соцiальноi допомоги iнвалiдам, що закрiплена за ними в п.6 Закону Украiни тАЬПро сприяння соцiальному становленню i розвитку молодi в УкраiнiтАЭ.

Головною метою соцiальноi роботи з людьми з вадами здоровтАЩя i створення умов для iх соцiальноi адаптацii та самореалiзацii. Соцiальна робота передбачаi взаiмодiю двох прiоритетних аспектiв дiяльностi: з одного боку тАУ це дiяльнiсть соцiальних iнститутiв, спрямована на розкриття творчого потенцiалу iнвалiдiв, а з iншого тАУ це надання рiзноманiтних видiв соцiальноi допомоги рiзним категорiям людей з вадами здоровтАЩя.

Тому завданням соцiального проектування i вирiшення проблем iнвалiдiв шляхом теоретичного дослiдження, узагальнення практичного досвiду роботи, побудова конкретних соцiальних моделей iнвалiдностi, прогнозiв щодо застосування розробок в цiй галузi на практицi, адмiнiстративних новацiй та iнше.

I. СТРУКТУРА РЖ ЗМРЖСТ СОЦРЖАЛЬНОГО ПРОЕКТУВАННЯ

Соцiальне проектування i систематичним описом соцiального експерименту, однiiю з форм попереднього вiдображення соцiальноi дiйсностi, що мiстить проекти вiдносно даноi розробки на практицi.

Результатом соцiального проектування i науково обТСрунтоване визначення варiантiв планового розвитку нових соцiальних процесiв i явищ. Без проведення соцiального проектування не можна оцiнити правильнiсть прогнозу, розробити науково обТСрунтований план соцiального розвитку. Проектування враховуi i можливiсть невдалого експерименту по перевiрцi iдей. Соцiальне проектування використовуiться як один iз компонентiв цiлеспрямованоi дiяльностi, коли розроблюються рiзнi варiанти вирiшення нових соцiальних проблем. Воно використовуiться також при пiдготовцi соцiальних планiв i програм по регулюванню змiнних явищ i процесiв, котрi ранiше не потребували детальноi проробки i управлiння. Через проектування проявляiться творча активнiсть нашоi свiдомостi, котра не тiльки вiдображуi свiт, але й творить його.

Можна видiлити слiдуючи умови, котрi дозволяють конструювати соцiальне майбутнi. По-перше, поряд з найбiльш iмовiрною тенденцiiю iснують менш iмовiрнi, але реально можливi тенденцii розвитку; по-друге, в соцiальних обтАЩiктах зазвичай i запас внутрiшнiх соцiальних ресурсiв, котрi можуть бути мобiлiзованi для вирiшення даноi соцiальноi задачi; по-третi, суспiльним структурам притаманно переживати значнi деформацii, що й може бути використано для реалiзацii найбiльш бажаного варiанту майбутнього розвитку; по-четверте, перспективнi цiлi, спорiдненi по змiсту, можуть бути замiненi одна iншою, а одна i та ж цiль може бути реалiзована рiзними засобами. Крiм того, необхiдно враховувати детермiнацiю, ii особливостi в суспiльному життi, де кожен iз компонентiв системи вiдносно самостiйний, але в той же час взаiмоповтАЩязаний з iншими компонентами.

Соцiальне проектування в якостi особливого типу соцiально тАУ iнженерноi дiяльностi i однiiю з найбiльш перспективних технологiй використання соцiологiчного знання. В цьому випадку воно являi собою ефективний засiб практичного освоiння всiх видiв науковоi iнформацii, новий спосiб вiдносно цiлiсноi iнновацiйноi дiяльностi, метод вирiшення економiчних, органiзацiйних, соцiальних i культурних проблем.

ВаСоцiальне проектування, як i будь-яка специфiчна сфера знань, маi категорiальний (понятiйний) апарат. Категорii виступають як сходинки пiзнання свiту людиною. Про рiвень розвитку науки можна судити по ii категорiальному апарату.

Категорiальна структура соцiального проектування тАУ це сукупнiсть дефiнiцiй, направлених на наукове вiдображення основних параметрiв, характеристик майбутнiх систем, процесiв, явищ i т.д. Основними елементами проектноi дiяльностi i: соцiальна система, субтАЩiкт проектування, обтАЩiкт, соцiальна технологiя, методи соцiального проектування, умови проектування i iн.

СубтАЩiктом соцiального проектування i рiзнi носii управлiнськоi дiяльностi тАУ як окремi особи, так i органiзацii, трудовi колективи, соцiальнi iнститути та iн., що ставлять своiю цiллю органiзоване, цiлеспрямоване перетворення соцiальноi дiйсностi. Пiд обтАЩiктами соцiального проектування розумiються системи, процеси органiзацii соцiальних звтАЩязкiв, взаiмодiй, включених в проектну дiяльнiсть.

В поле зору соцiального проектування потрапляють обтАЩiкти найрiзноманiтнiшоi природи:

- елементи, пiдсистеми i системи матерiального i духовного виробництв;

- людина тАУ як суспiльний iндивiд i субтАЩiкт iсторичного процесу i соцiальних вiдносин;

- елементи соцiальноi структури суспiльства (колективи, соцiальнi групи, регiони..);

- рiзнi суспiльнi вiдносини (полiтичнi, iдеологiчнi, естетичнi..);

- елементи способу життя (життiвi позицii, якiсть i стиль життя i т.д.)

Одним з елементiв соцiальноi дiяльностi i соцiальна дiя, тобто вплив людини як субтАЩiкта соцiальноi активностi на соцiальну структуру, регiон, колектив, групу, особистiсть, направлений на реалiзацiю розробленого проекту, втiлення поставленоi цiлi.

Серед характеристик соцiального проектування особливе мiсце займаi умова тАУ система соцiальних явищ i процесiв, яка здiйснюi певний вплив на проектну дiяльнiсть. Умови проектноi дiяльностi включають в себе багато компонентiв: вiдносини, процеси, середовища, дii, речi, дiяльнiсть, засоби i т.д.

Проектний фон тАУ це сукупнiсть зовнiшнiх по вiдношенню до обтАЩiкта проектування умов, що суттiво впливають на його функцiонування i розвиток.

Серед методiв проектування слiд видiлити слiдуючи:

- тАЬмозкового штурмутАЭ. Цей метод повтАЩязаний з генерацiiю iдей, iх рiвноправноi конкуренцii, можливiстю протесту. За допомогою цього методу долаються недолiки традицiйних способiв вирiшення проблемних ситуацiй;

- дiловоi гри тАУ комплексний метод, який охоплюi всi стадii процесi пiдготовки i прийняття рiшення. Його застосовують у випадках проблемних ситуацiй, якi потребують для свого вирiшення багатьох зацiкавлених органiзацiй;

- вживання в роль тАУ допомагаi отримати бiльш чiтке уявлення про те, що потрiбно зробити в процесi проектування. Це прагнення глибше зрозумiти, як буде реалiзовуватися проект;

- аналогii тАУ це ефективно дiючi пiдприiмства, органiзацii, мiста, в яких рацiонально вирiшенi тi чи iншi соцiальнi проблеми, що може слугувати зразком;

- асоцiацii тАУ мiститься в тому, що при пiдготовцi проекту часто виникаi необхiднiсть прийняття нових рiшень, котрi викликанi незадоволенням iснуючоi практики. Тут постаi питання, як покращити становище, знайти бiльш рацiональний i ефективний спосiб управлiння;

- синектики, вiдповiдно до якого декiлька запропонованих iдей розглядаються окремо одна вiд одноi, а потiм мiж ними встановлюiться певний взаiмозвтАЩязок.

Соцiальне проектування в областi соцiальноi роботи застосовуiться для розробки соцiальних програм, соцiальних проектiв, вiдробки методики, технiки i технологii конкретних форм соцiальноi дiяльностi.

I.1 РЖНВАЛРЖД РЖ СУСПРЖЛЬСТВО

Життя людства наповнено багатьма подiями як позитивного, так i негативного змiсту, причому останнi привертають до себе значно бiльшу увагу. Вiйськовi перевороти, вiйни, терористичнi акти, злочини, стихiйнi лиха справляють на людей значно бiльше враження, нiж високий економiчний рiвень певного регiону, введення кращих нормативних актiв чи акцii милосердя.

Оскiльки бiльшiсть людей не займаються вивченням статистики, то вони вважають, що життя стаi все складнiше, а гуманнiсть суспiльства принаймнi не зростаi. Кризовий стан економiки на пострадянському просторi лише загострюi, а не породжуi таке ставлення. На ранньому етапi розвитку людства ставлення до iнвалiдiв визначають суворими умовами боротьби за виживання та iх наслiдком тАУ низьким рiвнем моральноi свiдомостi. РЖнвалiди могли розраховувати тiльки на турботу рiдних i в дуже незначнiй мiрi тАУ на милосердя чужих людей.

Можливо, найбiльш драматичним було ставлення до психiчно хворих. Такi люди часто сприймалися населенням з мiстичним жахом, як жертви вселення диявола або iншоi нечистоi сили, iх лякалися, вважаючи здатними на будь-якi несподiванi вчинки.

В наш час допомога людям з порушеною дiiздатнiстю стаi все бiльш важливим суспiльним завданням. Це стало наслiдком, з одного боку, економiчного розвитку та збiльшення можливостей соцiального захисту населення, а з iншого тАУ вдосконалення суспiльноi етики та поширення гуманiстичних концепцiй. Власне, яскравi гуманiстичнi теорii iснували давно, на них побудованi свiтовi релiгii, але тiльки у ХХ ст. вони вийшли на рiвень державноi полiтики та розвиненоi правозахисноi системи.

Соцiальний захист людей з обмеженою дiiздатнiстю набуваi все бiльш глибокого характеру, тобто суспiльство прагне задовольняти все ширше коло iх потреб, наближати умови iх життя до умов життя здорових людей. Поступово збiльшуються можливостi отримання iнвалiдами освiти, набуття професii, здiйснення особистiсного самоствердження.

Влаштовуються нацiональнi та мiжнароднi виставки творчостi iнвалiдiв, спортивнi змагання, що включають i Олiмпiйськi iгри для цiii категорii людей. Позитивним i перспективним явищем i полiтичний розвиток волонтерськоi допомоги, що i найбiльш органiчним проявом гуманiзацii суспiльноi моралi.

Турбота про iнвалiдiв здiйснюiться багатьма мiжнародними i нацiональними органiзацiями за участю як професiоналiв, так i волонтерiв. В 1991 роцi прийнято Закон тАЬПро основи соцiальноi захищеностi iнвалiдiв в УкраiнiтАЭ, в якому, зокрема, визначено, що тАЬДiяльнiсть держави щодо iнвалiдiв виявляiться у створеннi правових, економiчних, полiтичних, соцiально-побутових i соцiально - психологiчних умов для задоволення iх потреб у вiдновленнi здоровтАЩя, матерiальному забезпеченнi, посильнiй трудовiй та громадськiй дiяльностi.

Соцiальний захист iнвалiдiв з боку держави полягаi у наданнi грошовоi допомоги, засобiв пересування, протезування, орiiнтацii та сприйняття iнформацii, пристосованого житла, у встановленнi опiки або стороннього догляду, а також пристосуваннi забудови населених пунктiв, громадського транспорту, засобiв комунiкацii i звтАЩязку до особливостей iнвалiдiвтАЭ.

У звичному уявленнi iнвалiд тАУ це людина з будь-якою фiзичною вадою, який в основному не працюi й живе лише на пенсiю. Зустрiчаiмо ми iх нечасто: на вулицi, у черзi, мiському транспортi, ще менше тАУ на концертах, в театрах, музеях.. впiзнаiмо iх за атрибутами та зовнiшнiми ознаками: милицi, кульгавiсть, протези. Як особи i субтАЩiкти соцiальноi структури iнвалiди i носiями соцiального самопочуття тАУ емоцiйного аспекту оцiнювання представниками даних соцiальних верств населення свого суспiльного становища, рiвня задоволення соцiально-економiчних i духовних потреб та iнтересiв.

Соцiологiчне дослiдження проблем iнвалiдiв один iз перших провiв в Украiнi Киiвський соцiолог В. Пекур. Вiн проанкетував 776 iнвалiдiв вiком вiд 17 до 30 рокiв з дiагнозом дитячий церебральний паралiч.

Дослiдження показали, що у молодих iнвалiдiв переважаi п6есимiзм, коли вони оцiнюють можливостi реабiлiтацii, соцiальноi адаптацii, пасивнiсть у мобiлiзацii власних можливостей. Це повтАЩязано не стiльки з фiзичним станом, скiльки з конфлiктним характером соцiальноi адаптацii. З тих, якi працюють, 22,14% змушенi були помiняти мiсце роботи через недоброзичливе ставлення оточуючих.

Реакцiя на це неоднозначна. Бажання перемогти хворобу i стати, як усi, назвали 38,7% опитаних; впевнено себе почувають 19,7%; байдужими залишилися 10,2% iнвалiдiв. СоромтАЩязливiсть, неспокiй вiдчувають 38,4% респондентiв, бажання залишитися на самотi тАУ 20,2%. Образою i злiстю вiдповiдають на ставлення оточуючих 6,2% опитаних.

Отже, соцiальне самопочуття можна оцiнювати як негативне для значноi кiлькостi молодих iнвалiдiв.

Змiнити становище iнвалiдiв у суспiльствi вважають за необхiдне 89,8% опитаних; проти цього висловились 1,13% респондентiв; 7,65% - не вiдповiли.

Важливим моментом було визначення орiiнтирiв у зтАЩясуваннi того, на чию допомогу i пiдтримку можуть розраховувати iнвалiди. Найбiльш надiйними помiчниками визнанi рiднi й близькi, потiм iде держава, надiя тiльки на себе, на допомогу громадських фондiв, комерсантiв i оточуючих. Тi, хто маi друзiв тАУ iнвалiдiв, вважають, що iм необхiдно бiльше розраховувати на державу, рiдних i близьких. А тi, хто не маi друзiв з фiзичними вадами, рекомендуi iм розраховувати на самих себе чи оточуючих. Тi, хто не може допомогти, пропонують iнвалiдам розраховувати на суспiльнi фонди; ще бiльше наполягають на цьому тi, кому важко визначитися.

Отож, можна зробити висновок про те, що в цiлому соцiальна установка на iнвалiдiв характеризуiться неоднозначнiстю, суперечливiстю та негативнiстю щодо обтАЩiкту сприйняття. Тому для формування позитивного вiдношення до iнвалiдiв необхiдно:

1) змiнити цiннiснi орiiнтацii соцiального оточення;

2) ставити i вивчати проблеми соцiалiзацii iнвалiдiв.

I.2 СРЖМтАЩЯ РЖ ПРОБЛЕМИ РЖНВАЛРЖДНОСТРЖ

Напередоднi другого тисячолiття усвiдомлюiться необхiднiсть побудови цивiлiзованих, гуманних стосункiв у суспiльствi, що великою мiрою ТСрунтуються на основi духовного досвiду народу, милосердному, спiвчутливому ставленнi до ближнього, особливо до людей, якi потребують соцiальноi допомоги i пiдтримки внаслiдок iнвалiдностi. На фонi протирiччя значно зросли труднощi сiмей, якi виховують дiтей з вадами психофiзичного розвитку та дiтей, яким встановлено iнвалiднiсть.

Найтяжчим для батькiв i перiод, повтАЩязаний з народженням дитини з вадами психофiзичного розвитку. Першi труднощi виникають в сiмтАЩi при встановленнi дiагнозу, коли батьки потребують духовноi i психологiчноi пiдтримки, квалiфiкованоi консультацii стосовно хвороби або вади дитини, повноi iнформацii про ii наслiдки як для дитини, так i для сiмтАЩi.

Стресова ситуацiя поглиблюiться тим, що батьки залишаються наодинцi зi своiми проблемами i бiдами. Медична таiмниця не дозволяi отримувати у лiкарiв iнформацiю про iнших батькiв, якi мають подiбнi проблеми. Часто мами випадково, вiд iнших людей взнають, що iхня дитина маi право на отримання пенсii, але при цьому не знають, до кого звернутися, хто може вирiшити питання соцiальноi допомоги.

У дошкiльнi роки бiльшiсть матерiв дiтей-iнвалiдiв усвiдомлюють, що втрачають роботу, тому що змушенi сидiти вдома i доглядати за дитиною. Все своi життя мати присвячуi дитинi, весь тягар сiмейних справ, повтАЩязаних з лiкуванням доньки чи сина, лягаi на ii плечi.

Другий життiвий цикл сiмтАЩi часто виявляiться вирiшальним для батькiв, особливо для тих, у кого дитина психiчно хвора або з глибокою розумовою вiдсталiстю. Чоловiки здебiльшого не витримують психологiчного навантаження i залишають такi сiмтАЩi.

У дошкiльнi роки виникають кризовi ситуацii, повтАЩязанi з госпiталiзацiiю дитини, тимчасовi чи стiйкi психiчнi травми внаслiдок того, що дитина, особливо маленька, вiдриваiться вiд сiмтАЩi, особливо вiд матерi, опиняiться у незнайомому середовищi, залишаiться з iншими людьми, почуваiться покинутою. Цей стан посилюiться операцiiю, фiзичним болем, загальним важким фiзичним станом i медичними процедурами, якi викликають у неi острах, а iнодi i додатковий бiль.

Батьки дiтей вiд трьох до птАЩяти рокiв iз збереженим iнтелектом постають перед проблемою тАУ як планувати навчання дитини, де iй навчатися: у масовому садку, а потiм у загальноосвiтнiй школi, чи у спецiалiзованому садку, а потiм у iнтернатi чи загальноосвiтнiй школi.

Спецiалiзований дошкiльний заклад для будь-якоi категорii дiтей , як правило, один на мiсто. Батьки часто вимушенi долати великi вiдстанi, возячи дитину у садок, що шкодить здоровтАЩю i так ослабленоi дитини, забираi час у батькiв. Не всi спецiалiзованi садочки укомплектованi необхiдним обладнанням, допомiжними засобами i не всi педагоги мають спецiальну пiдготовку для роботи з неповноправними дiтьми.

ВаУ першi роки життя дитини батьки i ii першими вихователями. Саме у цей перiод вони потребують державноi допомоги, що може бути надана у рiзних формах, як: надання батькам матерiальноi допомоги у вирiшеннi практичних завдань, необхiдноi iнформацii i навчання iх спецiальним навичкам, особиста пiдтримка i консультування.

ВаУ батькiв, дiти яких страждають на рiзнi недуги, виникаi необхiднiсть у контактах з багатьма закладами i установами. Вони можуть спочатку не орiiнтуватися в складнiй системi соцiальноi допомоги дiтям-iнвалiдам, тому постаi питання координацii такоi взаiмодii соцiальним працiвником.

Проходження психолого-медико-педагогiчноi консультацii i стресом як для батькiв, так i для дiтей. Батьки вiдчувають розгубленiсть i пригнiченiсть, вiдмовляються вiддавати дiтей до iнтернатiв, сидять з ними вдома або ж скрiзь беруть iз собою. Для батькiв вiддати дитину в iнтернат означаi назавжди вiдмовитись вiд неi.

ВаДiти з вадами психофiзичного розвитку, як правило, навчаються у спецiальних навчально-виховних закладах саме тому, що у батькiв немаi альтернативи. Але часто сама дитина вiдмовляiться жити в iнтернатi. Необхiднiсть вiдриву вiд сiмтАЩi викликаi у неi небажання залишатися в iнтернатi, що пояснюiться також утриманням там дiтей з рiзним рiвнем порушень психiчного i розумового розвитку. Батьки бояться, що iхня дитина залишиться поза увагою вихователiв, i тому йдуть на компромiс тАУ кожен день возять дитину на заняття в iнтернат.

У батькiв дiтей з порушенням зору або слуху i можливiсть вiддати дитину у загальноосвiтню школу. Однак iм важко прийняти правильне рiшення i в прийняттi його вони втрачають час.

Отже, у цей перiод в iнтересах дитини батькам необхiдна iнформацiя про форми спецiальноi освiти. Становлення дорослоi людини тАУ це довготривалий, поступовий процес, який ускладнюiться i утруднюiться для багатьох пiдлiткiв наявнiстю у них фiзичноi чи розумовоi недостатностi i реакцiiю на них iнших людей i суспiльства. Ця сфера розвитку дiтей може бути розподiлена за такими напрямами:

- профорiiнтацiя;

- участь у плiднiй, суспiльно-кориснiй працi;

- особиста самостiйнiсть;

- участь у громадському життi, активнiсть у соцiальнiй дiяльностi i галузi дозвiлля;

- домашнiй побут.

Пiсля закiнчення навчального закладу батьки стикаються з такою проблемою, як вступнi iспити до вищих навчальних закладiв. Тi дiти, якi навчалися у школах-iнтернатах, позбавленi досвiду складання iспитiв. Кожна така подiя i великим психотравмуючим чинником для багатьох здорових дiтей, а тим бiльше для дiтей хворих.

До таких абiтурiiнтiв маi бути iндивiдуальний пiдхiд, iм треба надавати бiльше часу для виконання контрольних тестiв, потрiбнi витримка i тактовнiсть на усних iспитах.

Навчання у вищому навчальному закладi може викликати додатковi проблеми: необхiднiсть для матерi звiльнитися з роботи або змiнити режим працi для того, щоб супроводжувати дитину з порушенням зору чи опорно-рухового апарату до навчального закладу, допомагати у навчаннi.

Бiльшiсть хронiчно хворих дiтей i дiтей-iнвалiдiв пiсля закiнчення iнтернату залишаються вдома наодинцi, iхня самотнiсть i безпораднiсть турбуi батькiв, i тут знову виникаi ситуацiя дефiциту iнформацii. У батькiв немаi вiдомостей про мiсцезнаходження благодiйних фондiв i органiзацiй, якi б могли допомогти iхнiй дитинi створити нове коло спiлкування, нову життiву ситуацiю.

Доглядати за важкохворими дiтьми старшоi вiковоi групи батькам дуже важко: дитину не пiдняти, як ранiше; годувати треба бiльше, а пенсii не вистачаi; роки вже не молодi, та й здоровтАЩя вiд постiйних нервових i фiзичних перевантажень гiршаi. У цей перiод також загострюються проблеми, повтАЩязанi iз статевою сферою, iз взаiмостосунками мiж хлопчиками i дiвчатками.

Досвiд розвинутих краiн свiту iлюструi необхiднiсть поступового, виваженого пiдходу до iдеi iнтеграцii людей з обмеженими психофiзичними можливостями у суспiльство, що базуiться на створеннi певноi громадськоi думки у суспiльствi про iнвалiдiв, соцiальних умов для реалiзацii iхнiх збережених можливостей i здiбностей, системi соцiальноi роботи, яка центрована на сiмтАЩi.

II. ПРИНЦИПИ РЖ МОДЕЛРЖ РЖНВАЛРЖДНОСТРЖ

II.1 АНАЛРЖЗ МОДЕЛЕЙ РЖНВАЛРЖДНОСТРЖ

Соцiальна допомога людям з функцiональними обмеженнями тАУ це складний процес, що потребуi переорiiнтацii, i насамперед тАУ у напрямi розробки методологii i методики соцiальноi роботи. Специфiка такого пiдходу викликаi необхiднiсть корiнноi змiни ставлення до iнвалiдiв, якi потребують також i належних умов для актуалiзацii своiх здiбностей, розвитку особистiсних якостей i потреб у соцiальному, моральному i духовному самовдосконаленнi.

Тут постаi завдання спроектувати моделi iнвалiдностi i пiдходи до вирiшення адаптацiйних проблем iнвалiдiв у суспiльствi. У теоретичному планi виходять з визнання унiверсальностi кожноi особистостi, яка i творцем власноi долi, що i цiлiснiстю, а не сукупнiстю окремих якостей i вчинкiв. Методологiчно такий пiдхiд побудований на здобутках вiтчизняноi педагогiчноi науки i походить з теорii гуманiстичноi психологii, в якiй акцент робиться на самоактуалiзацiю особистостi, логотерапii тАУ терапii, орiiнтованоi на знаходження сенсу життя та iнше. Особистiсть iнвалiда розвиваiться у вiдповiдностi iз загальними закономiрностями розвитку людини, а дефект, стан чи хвороба визначають вториннi симптоми (за Л. Виготським), що виникають опосередковано протягом аномального соцiального розвитку. Хвороба, яка спричинюi насамперед порушення в бiологiчнiй сферi людини, створюi перешкоду для соцiально-психологiчного розвитку. У разi вiдсутностi своiчасноi допомоги вiдбуваються вiдхилення в розвитку, тобто особливостi дизонтогенезу спричинено патологiчним процесом у бiологiчному розвитку та його наслiдками.

Спостереження свiдчать, що тi проблеми, з якими починають стикатися юнаки i дiвчата у вiцi 15 тАУ 18 рокiв, спричиненi не самою хворобою, дефектом чи станом, а гострою емоцiйною реакцiiю на психотравмуючу ситуацiю, зумовлену певним ставленням до iнвалiдностi, оцiнкою, яку даi iндивiд характеру цього ставлення. Перебуваючи здебiльшого у замкненому просторi, вони переживають великий дефiцит соцiальних контактiв або, опинившись у змiшаному колективi, стикаються iз труднощами мiжособистiсних вiдносин. У iхнiй мовi домiнують слова: самiтнiсть, нездатнiсть, неспроможнiсть, марнiсть життя. Багато з iнвалiдiв, стикаючись iз життям, втрачають упевненiсть в собi, в можливостях самореалiзацii, зокрема в особистiснiй сферi, створеннi власноi сiмтАЩi i вихованнi дiтей. Основна закономiрнiсть, характерна для всiх категорiй iнвалiдiв тАУ це обмеження комунiкативних можливостей внаслiдок сенсорноi, моторноi i соматичноi депривацii. Тi моделi iнвалiдностi, якi iснують сьогоднi, по-рiзному тлумачать ii та причини появи для iндивiдiв, а також способи адаптацii iх.

Зокрема медична модель iнвалiдностi акцентуi увагу на патологiях, наявних у людини (вроджених чи тих, що зтАЩявилися), якими вона вiдрiзняiться вiд iнших, тАЬнормальнихтАЭ людей. При цьому iнвалiд розцiнюiться як неповноцiнна людина у фiзичному чи розумовому планi (або в тому i другому). Мiра неповноцiнностi визначаiться тим, наскiльки вiн обмежений в рiзних сферах людськоi дiяльностi, та його спрямованiстю до незалежного iснування, починаючи вiд самообслуговування, перемiщення, сприйняття свiту тощо.

Полiпшення стану iнвалiда досягаiться за рахунок вiдновлення фiзичного чи розумового здоровтАЩя медичними засобами. Такий пiдхiд призвiв до того, що iнвалiди стали вiдчуженими вiд суспiльства, а сама медична модель не враховуi соцiального контексту.

В межах економiчноi моделi неповноцiнними вважаються особи, якi працюють за обмеженим часом, мають менше навантаження, порiвняно iз здоровими людьми, чи неспроможнi працювати взагалi. РЖнвалiди розглядаються як люди менш продуктивнi чи економiчно обмеженi. Офiцiйне визначення, на сьогоднi прийняте в нашiй державi, вiдображаi саме економiчний пiдхiд до цiii проблеми: iнвалiднiсть тАУ це довготривала чи постiйна,повна чи часткова втрата працездатностi внаслiдок стiйких чи важко порушених функцiй органiзму у звтАЩязку з хворобою, травмою чи дефектом розвитку.

Модель функцiональноi обмеженостi описуi неповноцiннiсть як нездатнiсть особи виконувати тi чи iншi функцii, порiвняно iз здоровими людьми. В Рекомендацiях до реабiлiтацiйних програм на сесii Парламентськоi Асамблеi Ради РДвропи (1992р.) зазначаiться, що iнвалiднiсть тАУ це обмеження в можливостях, обумовлене фiзичними, психiчними, сенсорними, соцiальними, культурними, законодавчими та iншими бартАЩiрами, якi не дозволяють людинi, котра маi iнвалiднiсть, бути iнтегрованою в суспiльство i брати участь у життi сiмтАЩi чи суспiльства на таких же пiдставах, як i всi iншi члени суспiльства.

Згiдно соцiального пiдходу, iнвалiди дiйсно у фiзичному чи психiчному планi вiдрiзняються вiд здорових людей, але причина iхньоi безпорадностi не лише в iхнiх особливостях, а в реакцii на них соцiального оточення. Уявлення про iнвалiда як про людину, яка багато чого не може робити, яка потребуi допомоги iнших, викликаi, найчастiше, почуття жалю, що заважаi iнвалiду включатися в соцiальнi взаiмовiдносини. РЖ щоб уникнути такого ставлення, вiн спiлкуiться лише з подiбними до себе. За таких умов одним iз головних наслiдкiв iнвалiдностi i перемiщення людини в особливу соцiальну групу, ознакою якоi i ii iзольованiсть, а домiнуючою характеристикою iнвалiда виступаi перерва у соцiалiзацii, що призводить до соцiальноi бездiяльностi, вiдчуженостi чи навiть деградацii.

Смисл соцiальноi iнвалiдностi полягаi в тому, що вона бiльше не розглядаi iнвалiдiв як людей, котрi мають певнi вади, а розглядаi причини недiiздатностi в неадекватностi для даних людей середовища, недосконалостi законiв тощо.

Тобто суспiльство може створити бiльш сприятливi умови в життi для особистiсного зростання цих людей. Це можна здiйснити лише тодi, коли суспiльство сприйме iнвалiднiсть як суспiльне явище, результат взаiмодii особистостi i соцiуму. При цьому соцiум маi сприймати людей з обмеженими можливостями як партнерiв у взаiмодii.

II.2 ПЕРСПЕКТИВИ РЖ ПРИНЦИПИ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ РЖНВАЛРЖДРЖВ З РЖНТЕЛЕКТУАЛЬНОЮ НЕДОСТАТНРЖСТЮ

Праця i основою буття. Людина тАУ iстота активна, самою природою призначена до дii. Вiд зниження фiзичних чи iнтелектуальних можливостей людини притаманна iй потреба жити активно тАУ виборювати для себе мiсце пiд сонцем тАУ не лише не зникаi, а ще бiльше посилюiться, адже внутрiшнiй потенцiал значно нижчий, нiж у того, хто поряд, а життiвих ресурсiв треба навiть бiльше. При зниженому iнтелектi проблема полягаi у тому, що людина менше усвiдомлюi своi соцiальнi проблеми та знаходить способи iх задоволення. Вона значною мiрою залежить вiд тих законiв, якими керуiться суспiльство.

Украiнське суспiльство до перiоду соцiальних трансформацiй та урбанiзацii мало усталений стереотип пiдтримки та захисту людини зi зниженим iнтелектом. Змалку виховувався трудiвник. Проте усталенi соцiальнi звтАЩязки та стереотипи, що пропонували позитивне вирiшення будь-якоi життiвоi проблеми (пiклування про вдову та ii дiтей, процес подолання туги та почуття втрати пiсля смертi дорогоi людини, табу на народження позашлюбних дiтей), поступово зникли. Натомiсть зтАЩявилися менш позитивнi, а часто просто деструктивнi моделi тАУ збiльшилась кiлькiсть самогубств, бiльш масовим став алкоголiзм, бiльша кiлькiсть родин стала вiдмовлятися вiд дитини-iнвалiда, причому першим поштовхом до такого рiшення типово i рекомендацii фахiвцiв, здебiльшого лiкарiв. РЖдею гуманного ставлення до розумово вiдсталих людей як природноi складовоi будь-якого суспiльства незалежно вiд рiвня економiчного розвитку, полiтичного устрою, релiгii було поступово витiснено усiх, хто не витримував жорстокоi конкуренцii у боротьбi за мiсце пiд сонцем.

У державному бюджетi i сьогоднi, у часи економiчноi скрути, знаходяться значнi кошти для утримання закладiв, де iзольовано розумово вiдсталих людей вiд соцiуму i зовсiм не заохочуiться проживання такоi людини у своiй родинi.

А якщо розумово вiдсталого iнвалiда вiдокремлено вiд решти суспiльства, то набагато дешевше не розвивати його бодай незначний потенцiал тАУ навчати, прищеплювати трудовi навички та моделi поведiнки, органiзовувати оптимальне середовище для пiдвищення самооцiнки та утворення соцiальних звтАЩязкiв тАУ а просто забезпечувати фiзiологiчний мiнiмум. РЖгнорування базових потреб розумово вiдсталих iнвалiдiв i показником низького рiвня соцiальних гарантiй у нашiй краiнi взагалi.

Таким чином, органiзацiя працевлаштування для розумово вiдсталих iнвалiдiв не i справою економiчною чи комерцiйною. Для самоi людини зi зниженим iнтелектом можливiсть працювати тАУ це чи не iдиний шанс зберегти та розвинути свою особистiсть, пiдвищити самооцiнку, набути почуття впевненостi, можливiсть самореалiзацii.

Робота агенцiй соцiальноi допомоги щодо працевлаштування iнвалiда зi зниженим iнтелектом не принесе бажаного результату, якщо розпочнеться тодi, коли клiiнтовi виповниться 18 рокiв.

Зазвичай, коли говорять про працевлаштування, то розумiють, що клiiнт мешкаi у громадi, що змалку його привчали до працi, що вiн усвiдомлюi необхiднiсть працi та отримуi задоволення вiд виконаноi роботи, що клiiнта навчили спiлкуватися з однолiтками, друзями та персоналом, що вiн вмii орiiнтуватися у своiму населеному пунктi. Працевлаштування розглядаiться як один iз основних елементiв максимально самостiйного життя iнвалiда.

Отже, програма працевлаштування може бути успiшною лише за умови, якщо вона i складовою комплексноi системи допомоги розумово вiдсталiй людинi у громадi. РЖншими складовими цього комплексу i: програма забезпечення житлом незалежно вiд родини, програма iндивiдуальноi пiдтримки з боку соцiального працiвника, вiдповiдна попередня шкiльна пiдготовка, спрямована на набуття навичок самостiйного життя та орiiнтацiю на працю, цiлеспрямована робота, iндивiдуальна та групова програма забезпечення дозвiлля та спiлкування. Хоча сьогоднi в Украiнi майже третина розумово вiдсталих дiтей визнаються тАЬненавчуванимитАЭ, проте i для них актуальною i проблема навчання пiсля шкiльного вiку, адже вони також мусять продовжувати жити пiсля смертi батькiв, i якiсть iх життя великою мiрою буде залежати вiд набутих навичок.

Моделi працевлаштування iнвалiда зi зниженим iнтелектом в Украiнi можна обговорювати суто теоретично, адже реальнi робочi мiсця i вкрай рiдкiсним явищем, досягнутим здебiльшого завдяки титанiчним зусиллям батькiв без будь-якоi допомоги з боку державних служб.

Офiцiйно для людини, визнаноi iнвалiдом внаслiдок iнтелектуальноi недостатностi, iснуi так звана тАЬнадомна працятАЭ. Саме таку рекомендацiю у бiльшостi випадкiв пишуть фахiвцi iз медико-консультативних комiсiй при присвоiннi офiцiйного статусу iнвалiдовi. Саме такою бачать вони програму реабiлiтацii та соцiальноi адаптацii. Проте систему надомноi працi зруйновано. Вiдомчi документи МОЗ Украiни визначають дозволенi державою можливостi щодо працевлаштування iнвалiдiв у залежностi вiд дiагнозу. Фактично саме дiагноз i фактором, що визначаi увесь перелiк видiв соцiальноi допомоги: розмiр пенсii, пiльги, рекомендацii щодо соцiальноi реабiлiтацii. Влада фахiвця-медика i необмеженою, часто неусвiдомленою, а фаховоi оцiнки соцiальних потреб клiiнтiв соцiальних служб нiхто не здiйснюi. Потреба у зайнятостi як факторi якостi життя не аналiзуiться i залишаiться нереалiзованою.

Скажiмо, для квалiфiкованого соцiального працiвника будь-якоi захiдноi агенцii слова тАЬпрацевлаштування не рекомендуiтьсятАЭ, записанi у офiцiйному документi стосовно iнвалiда iз середнiм ступенем розумовоi вiдсталостi, могли б означати порушення прав клiiнта, порушення етичних норм свого фаху, низьку квалiфiкацiю автора такоi рекомендацii.

РЖснують проекти та агенцii для працевлаштування та зайнятостi розумово вiдсталих iнвалiдiв у рiзних краiнах. Але найбiльш рацiональним пiдходом, чiтким врахуванням всiх категорiй та максимальноi кiлькостi життiвих ситуацiй, вирiзняються, мабуть, американцi. Зокрема, у РЖнститутi Елвiна декiлька десятилiть працюi Служба працевлаштування. Керуi Службою адмiнiстративний пiдроздiл. Окремий пiдроздiл займаiться пiдбором робочих мiсць, пiдтримуi контакти iз тими пiдприiмцями, котрi регулярно надають робочi мiсця, та встановлюi контакти iз потенцiйними роботодавцями.

Вместе с этим смотрят:

"Зеленая Книга" Муаммара Аль-Каддафи

РЖнформатизацiя суспiльства i молодь

Актуальнi проблеми сучасноi правовоi соцiологii

Анализ деятельности органов местного самоуправления по социальной работе с населением

Анализ моделей человека в социологии и экономике