Особливостi процесу розширення НАТО на схiд

Змiст

Вступ

Роздiл 1. Проблема розширення НАТО

1.1 НАТО: сутнiсть, стратегii, цiлi та основнi завдання

1.2 Розширення НАТО як процес внутрiшньоi трансформацii Альянсу

1.3 Вiдношення Росii до розширення зони впливу НАТО

Роздiл 2. Програми партнерства НАТО та еволюцiя полiтики "вiдкритих дверей"

2.1 Стратегiчна концепцiя НАТО 1991 року

2.2 Дослiдження з питань розширення 1995 року

2.3 Нова Стратегiчна концепцiя НАТО 2000 року

2.4 Аналiз програми партнерства НАТО

2.5 Еволюцiя "Полiтики вiдкритих дверей" НАТО

2.6 Украiна в iнтересах Альянсу

Висновки

Список використаноi лiтератури

Додатки

Актуальнiсть дослiдження. Розширення НАТО реалiзуiться як складний мiжнародний процес, що поiднуi внутрiшню та зовнiшню адаптацiю Альянсу.

Процес адаптацii НАТО тут розумiiться ширше, нiж розробка та реалiзацiя полiтики прийняття в Альянс держав Центральноi та Схiдноi РДвропи. Цей процес визначаiться в кiлькох вимiрах: теоретично-концептуальному, що виявляiться у дебатах iз приводу реформування союзу; полiтичному, що поiднуi зовнiшньополiтичнi дii зацiкавлених держав у процесi розширення; вiйськово-силовому, що визначаi адаптацiю силового компоненту НАТО до нових завдань Альянсу; структурному, в якому розглядаiться архiтектура партнерства, принципи взаiмодii НАТО з iншими глобальними та регiональними мiжнародними органiзацiями. Процес розширення розглядаiться як сукупнiсть дiй, спрямованих на внутрiшню адаптацiю Альянсу, визначення iнтеграцiйного кола НАТО та становлення вiдносин iз державами iвропейського регiону поза межами iнтеграцiйного кола, перш за все, iз Росiйською Федерацiiю (зовнiшня адаптацiя). Пiд таким кутом зору процес розширення НАТО, в якому взаiмодiють рiзнi iнтереси держав регiону, може визначатися як сукупнiсть кооперативних та конфронтацiйних спрямувань суб'iктiв iвропейськоi регiональноi структури, оскiльки до процесу розширення НАТО безпосередньо залученi майже усi держави РДвропи.

Крiм того, подiбне визначення процесу розширення НАТО визначаi поiднання конфронтацiйних та кооперативних спрямувань у рамках iдиного мiжнародного полiтичного процесу. Така ситуацiя i нетрадицiйною для новiтньоi iсторii РДвропи, до того ж згаданi особливостi процесу дозволяють стверджувати, що вiн не лише ефективно впливаi на еволюцiю регiональноi стабiльностi, але й визначаi напрямок ii для сучасноi РДвропи. Нарештi, спроби визначення параметрiв iвроатлантичного регiону, що формально складаiться з краiн-членiв НАТО та краiн-партнерiв Альянсу, дозволяють пов'язати процес розширення НАТО з конкретною чiтко визначеною регiональною структурою.

На рубежi 80-90-х рокiв краiни-члени Пiвнiчноатлантичного альянсу постали перед новими ризиками та джерелами небезпеки, серед яких крiм традицiйних загроз виникнення збройного конфлiкту на теренi континенту i на периферii, а також розповсюдження ядерноi, хiмiчноi та бiологiчноi зброi та засобiв ii доставки, актуалiзуються такi питання, як нестабiльнiсть полiтичного та економiчного розвитку у краiнах ЦСРД, мiграцiйнi потоки, екологiчнi негаразди, мiжнародна органiзована злочиннiсть, тероризм тощо. Усе це викликало необхiднiсть внутрiшньоi адаптацii до нових умов, пошуку шляхiв вирiшення складних та багатовекторних проблем безпеки як у самiй РДвропi, так i на теренi сусiднiх регiонiв.

Однiiю з найважливiших проблем убачалося питання перегляду структури альянсу та полiтики безпеки. Ключовою проблемою пристосування НАТО до нових умов вiйськово-полiтичного середовища було питання розширення НАТО за рахунок краiн Центральноi та Схiдноi РДвропи, оскiльки неприйняття цих краiн могло б призвести до формування вакууму безпеки у субрегiонi, створюючи довготривалi джерела нестабiльностi для всього континенту. Крiм того, таке розширення вiдповiдало прагненням самих краiн претендентiв з субрегiону ЦСРД. З iншого боку, розширення НАТО i еволюцiйним процесом, що вимагаi вiдповiдностi певним критерiям адаптацii пострадянських краiн до нових механiзмiв гарантування безпеки i оборони, а також врахування та улагодження позицii iз Росiiю з метою уникнення новоi конфронтацii та ризику для безпеки тих краiн, що опинилися б в разi розширення мiж НАТО та Росiiю.

ОбтАЩiктом дослiдження i мiжнароднi вiдносини у iвроатлантичному регiонi у контекстi розширення НАТО на схiд.

альянс украiна росiя розширення

Предметом дослiдження i програми партнерства НАТО з краiнами-нечленами альянсу як механiзми забезпечення цiлей безпеки в iвроатлантичному регiонi в нових стратегiчних умовах.

Метою курсовоi роботи i дослiдження ходу та етапi розширення пiвнiчноатлантичного альянсу на схiд, визначення впливу програм партнерства НАТО на систему прiоритетiв альянсу в процесi еволюцii системи iвроатлантичноi безпеки.

Визначена мета передбачаi вирiшення таких завдань:

В· обТСрунтувати процес формування новоi моделi iвроатлантичноi безпеки наприкiнцi XX - початку ХХI столiття, що мало наслiдком структурне та стратегiчне реформування НАТО;

В· дослiдити цiлi, принципи та функцii полiтики "вiдкритих дверей" та програм партнерства НАТО в процесi розширення альянсу кiнця 90-х - початку 2000-х рокiв;

В· оцiнити вплив росiйського чиннику на процес реалiзацii програм партнерства та спiвробiтництва НАТО в контекстi двох фаз розширення НАТО на Схiд;

В· визначити потенцiал спiвробiтництва Украiна - НАТО.

Методи дослiдження. При написаннi курсовоi роботи були використанi наступнi методи дослiдження:

В· системний метод - для аналiзу процесу концептуалiзацii та еволюцii програм партнерства НАТО.

В· порiвняльний метод - для визначення прiоритетностi, переваг, недолiкiв та проблемних аспектiв у реалiзацii програми розширення НАТО на схiд.

В· iсторичний метод - для того, щоб простежити розвиток програм партнерства НАТО з краiнами-нечленами альянсу у хронологiчнiй послiдовностi й виявити iсторичнi закономiрностi й логiчнi причинно-наслiдковi звтАЩязки.

Практичне значення. Матерiали та результати дослiдження можуть використовуватись студентами для написання наукових, курсових, дипломних робiт з цiii проблематики.

Структура курсовоi роботи зумовлена логiкою дослiдження i складаiться зi вступу, двох роздiлiв, висновкiв, списку використаноi лiтератури, що мiстить 39 найменувань.

Органiзацiя Пiвнiчноатлантичного договору, НАТО або Пiвнiчноатлантичний Альянс (англ.
ВаNorth Atlantic Treaty Organization - NATO, фр. ВаL'Organisation du Traité de l'Atlantique Nord - OTAN) - мiжнародна полiтично-вiйськова органiзацiя, створена 4 квiтня
1949. На даний час налiчуi 28 держав. Головним принципом органiзацii i система колективноi оборони
, тобто спiльних органiзованих дiй всiх ii членiв у вiдповiдь на атаку з боку зовнiшньоi сторони.

НАТО народилася, як результат нездатностi ООН того часу забезпечити свiт у мирi, тодi, коли СРСР
ветувало багато постанов Ради безпеки цiii органiзацii. Для легiтимiзацii новоi органiзацii скористалися 51-м пунктом Статуту ООН
, у частинi 5 у рамках легiтимного колективного захисту.

Створений у 1955 роцi так званий Варшавський договiр
став фактично геополiтичною противагою НАТО i конфронтацiя мiж цими блоками сформувала упереджене ставлення населення як Украiни, так i iнших пострадянських краiн до цiлей i засобiв дiяльностi органiзацii Пiвнiчноатлантичного договору

Головнi органи

В· Рада НАТО (на рiвнi глав держав i урядiв, або мiнiстрiв),

В· Генеральний секретар,

В· Комiтет планування оборони (мiнiстри оборони),

В· Вiйськовий комiтет (начальники штабiв),

В· Регiональнi командування.

Цiль НАТО

Головна мета НАТО - гарантувати свободу й безпеку всiх своiх членiв у РДвропi й Пiвнiчнiй Америцi вiдповiдно до принципiв Уставу ООН. Для досягнення цiii мети НАТО використовуi свiй полiтичний вплив i вiйськовий потенцiал вiдповiдно до характеру викликiв безпеки, з якими зiштовхуються його держави-члени.

Дiюча Стратегiчна концепцiя, опублiкована в 1999 р., визначаi першоряднi завдання НАТО в такий спосiб:

виступати основою стабiльностi в РДвроатлантичному регiонi;

служити форумом для проведення консультацiй iз проблем безпеки;

здiйснювати стримування й захист вiд будь-якоi погрози агресii проти кожноi з держав - членiв НАТО;

сприяти ефективному запобiганню конфлiктiв i брати активну участь у кризовому регулюваннi;

сприяти розвитку всебiчного партнерства, спiвробiтництва й дiалогу з iншими краiнами РДвроатлантичного регiону.

Структура НАТО

Вищим полiтичним органом НАТО i Пiвнiчноатлантична Рада, яка складаiться iз представникiв всiх держав-членiв i проводить своi засiдання пiд головуванням Генерального секретаря НАТО. Пiвнiчноатлантична рада може проводити своi зустрiчi на рiвнi мiнiстрiв закордонних справ i глав держав i урядiв. Рiшення ради приймаються одноголосно. У перiод мiж сесiями функцii Ради НАТО виконуi Постiйна рада НАТО, куди входять представники всiх краiн-учасниць блоку в ранзi послiв.

Вищим вiйськово-полiтичним органом органiзацii iз грудня 1966 р. став Комiтет вiйськового планування, який збираiться двiчi в рiк на своi сесii на рiвнi мiнiстрiв оборони, хоча формально складаiться з постiйних представникiв. У перiод мiж сесiями функцii Комiтету вiйськового планування виконуi Постiйний комiтет вiйськового планування, до складу якого входять представники всiх краiн-учасниць блоку в ранзi послiв.

Вищим вiйськовим органом НАТО i Вiйськовий комiтет, що складаiться з начальникiв генеральних штабiв краiн - членiв НАТО й цивiльного представника РЖсландii, не маi регулярних збройних сил, i збираiться не рiдше двох разiв у рiк на своi засiдання. Вiйськовий комiтет маi у своiму пiдпорядкуваннi командування двох зон: РДвропи i Атлантики. Верховне головне командування в РДвропi очолюiться верховним головнокомандуючим (завжди - американським генералом). У його пiдпорядкуваннi перебувають головнi командування на трьох iвропейських театрах вiйськових дiй: Пiвнiчноiвропейському, Центральноiвропейському i Пiвденно-iвропейському. У перiод мiж засiданнями функцii Вiйськового комiтету виконуi Постiйний вiйськовий комiтет.

До основних органiв НАТО вiдноситься також Група ядерного планування, яка проводить своi засiдання зазвичай двiчi в рiк на рiвнi мiнiстрiв оборони, зазвичай перед засiданнями Ради НАТО. РЖсландiя представлена в Групi ядерного планування цивiльним спостерiгачем.

Краiни члени НАТО

В· з 4 квiтня
1949 (краiни-засновники): Бельгiя
, Великобританiя, Данiя
, Францiя, Нiдерланди
, РЖсландiя, Канада
, Люксембург, Норвегiя
, Португалiя, США
, РЖталiя;

В· з 18 лютого
1952: Грецiя
, Туреччина;

В· з 6 травня
1955: Нiмеччина
;

В· з 30 травня 1982
: РЖспанiя;

В· з 12 березня
1999: Чехiя
, Польща, Угорщина
;

В· з 2 квiтня 2004
: Болгарiя, Латвiя
, Литва, Румунiя
, Словаччина, Словенiя
та Естонiя;

В· з 1 квiтня
2009 року Албанiя
та Хорватiя стали членами НАТО.

Розширення НАТО - процес включення нових краiн у НАТО

Процес приiднання до союзу управляiться Статтею 10 Пiвнiчноатлантичноi Угоди й вiдповiдно до наступних угод. Краiни, що бажають приiднатися, повиннi вiдповiдати певним вимогам i пройти багатокроковий процес, що включаi в себе полiтичний дiалог i вiйськову iнтеграцiю. За процесом вступу спостерiгаi Пiвнiчноатлантична Рада.

На самiтi НАТО в Бухарестi у квiтнi 2008 р. було ухвалене рiшення про прийняття в НАТО Хорватii i Албанii. Македонiя не була прийнята через вето Грецii, накладеного через спорiв про назву краiни. Вступ Украiни й Грузii в НАТО перенесено на майбутнi. Вручення Грузii й Украiни Плану для членства в НАТО вiдклали, зокрема, Нiмеччина i Францiя. Всенародне опитування на Украiнi на даний момент не проводився; тiльки на пiдставi його результатiв могло бути ухвалене рiшення про вступ або не вступ у НАТО.2 квiтня 2010 р. В. Янукович лiквiдував мiжвiдомчу комiсiю з питань пiдготовки краiни до вступу в НАТО й нацiональний центр iз питань iвроатлантичноi iнтеграцii.

У серпнi 2010 року голова уряду Росii В.В. Путiн заявив, що в ходi виводу радянських вiйськ зi Схiдноi РДвропи тодiшнiй генеральний секретар НАТО сказав, що СРСР повинен бути впевнений у тому, що НАТО не буде розширюватися далi iснуючих на той момент границь.

НАТО - це союз демократичних краiн, який маi захищати демократичнi цiнностi та пiдтримувати демократичнi режими в краiнах-членах. Отже, вступ краiн Центральноi РДвропи до НАТО був логiчним i розглядався ними як важлива складова полiтичних перетворень i змiцнення демократii. Сьогоднi функцiя захисту демократичних цiнностей i прiоритетною для Альянсу, а розширення НАТО означаi поширення демократii на краiни Центральноi та Схiдноi РДвропи. Розширення функцiй безпеки Альянсу спричинило також розширення географiчних меж iвроатлантичноi безпеки. Реалiзацiя функцiй безпеки змусить НАТО переходити вiд тАЬоборони членiв Альянсу" до тАЬзахисту його iнтересiвтАЭ. Змiщення акцентiв на захист iнтересiв, своiю чергою, передбачаi можливiсть дii НАТО за межами територii краiн-учасниць Вашингтонського договору. З цих причин пiд час другоi хвилi розширення Альянсу вiдбудеться переструктуризацiя iвроатлантичного простору й утворення в ньому трьох основних зон, у яких НАТО матиме рiзний ступiнь вiдповiдальностi за безпеку й оборону. Цi зони можна умовно визначити як тАЬосновна зонатАЭ, тАЬзона вiдповiдальностiтАЭ i тАЬзона iнтересiвтАЭ, а полiтика НАТО щодо тiii чи iншоi держави будуватиметься залежно вiд того, до якоi зони потрапила остання.

тАЬЗона iнтересiв" Альянсу включаi тi райони РДвропи i прилеглi до неi прикордоннi регiони, звiдки можливi загрози iвроатлантичнiй безпецi, такi як внутрiшнi мiжетнiчнi конфлiкти, нелегальна мiграцiя, тероризм, поширення зброi масового знищення, рецидиви гегемонiзму i мiлiтаризму. До цiii зони входять краiни, в яких i проблеми з дотриманням демократичних цiнностей, краiни з авторитарними полiтичними режимами. Прiоритетними для Альянсу iнтересами в цiй зонi i iнтереси воiнноi безпеки. Ця зона через свою внутрiшню нестабiльнiсть i найбiльш неспокiйною i найскладнiшою для реалiзацii iнтересiв Альянсу. РЗi можна назвати переднiм краiм дiй НАТО.

Основним iнструментом реалiзацii iнтересiв НАТО в цiй зонi i дiалог. Вiн покликаний налагоджувати консенсус з найгострiших проблем безпеки. Виходячи з цiii характеристики, до тАЬзони iнтересiв" НАТО можна вiднести насамперед такi краiни СередземномортАЩя: РЖзраiль, РДгипет, Тунiс, Лiвiю, Мавританiю, Марокко, Йорданiю, Сирiю. На пострадянському просторi до цiii зони iнтересiв варто вiднести краiни Кавказького регiону, Молдову, Бiлорусь i Росiю [39].

До тАЬзони вiдповiдальностiтАЭ Альянсу входять краiни, якi отримали вiд НАТО певнi гарантii безпеки або зобовтАЩязання у сферi власноi нацiональноi безпеки. До таких краiн вiдносяться тi, що подали заявку на вступ до НАТО. Головними передумовами входження до цiii зони i не тiльки полiтичнi iнтереси НАТО, а й наявнiсть економiчних iнтересiв головних краiн Альянсу щодо краiн-кандидатiв. Не переслiдуючи конкретних економiчних iнтересiв, НАТО покликано забезпечити полiтичну стабiльнiсть i тим самим гарантувати безпеку iнвестицiй головних краiн Альянсу в краiнах Центральноi i Схiдноi РДвропи та освоiння ними цього ринку капiталiв, товарiв, природних i трудових ресурсiв. Хоча така мiсiя НАТО не i його безпосередньою функцiiю, вона змiцнюi трансатлантичну iднiсть, оскiльки сприяi реалiзацii економiчних iнтересiв головних краiн Альянсу. Членство в НАТО тiii або iншоi краiни значною мiрою залежить вiд присутностi в цiй краiнi капiталiв головних краiн Альянсу.

Основним елементом полiтики НАТО в цiй зонi i партнерство. У межах програми тАЬПартнерство заради мирутАЭ краiни-партнери можуть одночасно брати участь як у заходах з пiдготовки до вступу в НАТО, так i в заходах, спрямованих на вирiшення загальних проблем iвроатлантичноi безпеки. Основним механiзмом реалiзацii iнтересiв i зобовтАЩязань НАТО i механiзм консультацiй.

Вiдтак, незважаючи на суперечки мiж деякими iвропейськими членами НАТО та США, НАТО буде потрiбне як Сполученим Штатам Америки, так i РДвропi. Для Америки - це органiзацiя, яка забезпечуватиме ii iнтереси в РДвропi. Для iвропейського спiвтовариства поряд з РДвропейським Союзом НАТО i основною iнституцiiю побудови новоi полiтичноi РДвропи. Роль розширення НАТО в цьому процесi означатиме полiтичне оформлення РДвропи. Закрiплюi цей процес РДвросоюз, який розширюiться вслiд за НАТО в напрямку схiдних кордонiв РДвропи [39].

У сiчнi 1994 року на Брюссельському саммiтi керiвники краiн - членiв Альянсу пiдтвердили вiдкритiсть Альянсу для членства iнших iвропейських держав, якi спроможнi втiлювати в життя принципи Вашингтонського договору i робити свiй внесок у безпеку пiвнiчноатлантичного регiону. Пiсля того як у груднi 1994 року мiнiстри закордонних справ краiн-учасниць ухвалили вiдповiдне рiшення, протягом 1995 року союзники вивчали усi "навiщо" та "як" майбутнього вступу нових членiв. У результатi було пiдготоване "Дослiдження з питань розширення НАТО", яке у вереснi 1995 року було передане заiнтересованим краiнам-партнерам i оприлюднене. Викладенi у Дослiдженнi принципи залишаються пiдТСрунтям вiдкритого пiдходу НАТО до запрошення нових членiв до вступу. Вiдповiдаючи на запитання "навiщо проводити розширення НАТО", дослiдники дiйшли висновку, що по закiнченнi холодноi вiйни та зникненнi Органiзацii Варшавського договору з'явилась як необхiднiсть, так i унiкальна можливiсть полiпшити безпеку в усьому iвро - атлантичному регiонi, не вiдновлюючи лiнii розмежування. Розширення НАТО i подальшим кроком до основноi мети Альянсу - вдосконалення безпеки i поширення стабiльностi на весь iвро - атлантичний регiон, що доповнюi ширшi тенденцii до iнтеграцii, зокрема розширення РДС i пiдсилення ОБСРД. IЦе нiкому не становить загрози. НАТО залишатиметься оборонним Альянсом, головною метою якого i збереження миру в iвро - атлантичному регiонi та безпека його членiв. Що ж до питання про те, "як" розширюватись, Дослiдження пiдтвердило, що, як i в минулому, будь-яке майбутнi збiльшення кiлькостi членiв Альянсу маi здiйснюватись через приiднання нових членiв до Пiвнiчноатлантичного договору згiдно зi Статтею 10. Пiсля вступу новi члени користуються всiма правами та приймають усi зобов'язання за Договором, iм необхiдно погодитись з усiма принципами, процедурами та полiтикою, якi схваленi членами Альянсу на момент iхнього вступу, та виконувати iх. У Дослiдженнi чiтко зазначено, що бажання та спроможнiсть взяти на себе такi зобов'язання не тiльки на паперi, а й на практицi i вирiшальним чинником у прийняттi Альянсом рiшення про запрошення тiii чи iншоi краiни до вступу [6, 33].

Так, на Мадридському саммiтi в липнi 1997 року, в кiнцi складного i всеосяжного процесу обговорення та iнтенсивного iндивiдуального дiалогу iз заiнтересованими краiнами-партнерами, глави держав та урядiв членiв Альянсу запросили Польщу, Угорщину та Чеську Республiку розпочати переговори про вступ до НАТО. Пiсля цього рiшення восени 1997 року вiдбулися переговори з кожною запрошеною краiною окремо, а в груднi 1997 року були пiдписанi Протоколи про вступ з кожною з трьох держав. Цi Протоколи про вступ були ратифiкованi згiдно з власними нацiональними процедурами усiма 16 членами Альянсу та трьома новими членами.

12 березня 1999 р. Пiсля завершення виконання своiх нацiональних законодавчих процедур мiнiстри закордонних справ Польщi, Угорщини i Чеськоi Республiки на спецiальнiй церемонii передали документи про вступ до Пiвнiчноатлантичного договору на збереження в м. РЖндепенденс, штат Мiссурi. Ця подiя закрiпила iхнiй офiцiйний вступ до Альянсу.16 березня 1999 р. Нацiональнi прапори трьох нових членiв були пiднятi на офiцiйнiй церемонii в штаб-квартирi НАТО в Брюсселi.

Всi краiни, якi висловлюють бажання вступити в НАТО отримують план отримання членства (MAP) розроблений для того, щоб допомогти бажаючим краiнам пiдготуватись до вступу до Альянсу через надання порад, допомоги та практичноi пiдтримки з усiх аспектiв членства в НАТО. Його головнi риси: щорiчне подання краiнами, якi бажають вступити до Альянсу, iндивiдуальних нацiональних програм пiдготовки до майбутнього членства. В них мають бути розкритi полiтичнi, економiчнi, обороннi аспекти, а також ресурси i питання безпеки; цiльовий i вiдвертий механiзм зворотного зв'язку з краiнами-кандидатами про виконання програм, до якого належать як полiтичнi, так i технiчнi поради, а також щорiчнi засiдання у форматi 19+1 на рiвнi Ради, на яких це виконання оцiнюiться; вiн виконуi функцiю координатора допомоги, яку НАТО та його члени надають краiнам-кандидатам у вiйськовiй/обороннiй галузi; такий пiдхiд до оборонного планування даi краiнам-кандидатам змогу виробляти i переглядати плановi цiлi [24, 28].

Але участь у МАР не гарантуi майбутнього членства, так само, i План не складаiться лише з перелiку завдань, якi краiни-претенденти мають виконати i поставити "галочку". Рiшення про запрошення претендентiв до переговорiв про вступ приймаiться НАТО на основi консенсусу i в кожному випадку окремо. Вiд краiн-претендентiв очiкуiться досягнення певних результатiв в полiтичних та економiчних сферах, Обороннi й вiйськовi, Питання ресурсiв, Питання безпеки, Правовi.

Сьогоднi розширення НАТО на схiд стало доленосним фактором випробування вiдносин мiж Росiiю й Заходом. Вiдразу ж пiсля закiнчення холодноi вiйни в частини вищого радянського керiвництва й росiйських полiтикiв зложилося враження, що конфронтацiйнiсть у вiдносинах Росii iз Заходом стала надбанням iсторii й що вiдтепер наступають часи демократii, миру й дружби, якi можуть затьмарити лише окремi несвiдомi порушники спокою, такi як Саддам Хусейнi або Муаммар Каддафi.

Передбачалося, що з падiнням залiзноi завiси й Берлiнськоi стiни СРСР вступить у загальну родину iвропейських народiв, буде створений iдиний простiр iвропейськоi безпеки, складовою частиною якого стане Росiя. До початку 1990 р. намiтилося прагнення керiвникiв НАТО пом'якшити й навiть переглянути багато доктрин, спрямованих своiм вiстрям проти СРСР i краiн колишнього Варшавського блоку. Ця установка одержала вiдбиття в Паризькiй хартii на зустрiчi (листопад 1990 р.) у верхах НБСРД керiвникiв 22 держав-членiв НАТО й колишнiх членiв Варшавського договору. У нiй, зокрема, говорилося, що цi держави "бiльше не i супротивниками, будуть будувати новi вiдносини партнерства й простягають один одному руку дружби". На виконання установки НАТО почав ряд заходiв щодо зниження вiйськового протистояння в РДвропi, продекларував готовнiсть до подальших змiн у вiйськовiй стратегii [29, 47].

Керiвники СРСР повiрили завiренням захiдних урядiв, що у випадку згоди на об'iднання Нiмеччини, виводу радянських вiйськ зi Схiдноi Нiмеччини й невтручання в процес звiльнення схiдноiвропейських краiн, блок НАТО не буде розширюватися на схiд i питання про прийом краiн - учасниць Варшавського блоку в НАТО нiколи не буде пiднiматися.

Але вiдразу ж пiсля завершення виводу Росiiю вiйськ, розгорнувши зусилля по поглинанню краiн Центральноi й Схiдноi РДвропи, Захiв по сутi справи вiроломно вiдмовився вiд своiх зобов'язань, i тим самим обдурив СРСР i Росiю. Представляiться не зовсiм вивiреною сама установка Заходу на розширення НАТО в нинiшньому ii видi без належноi оцiнки стратегiчних цiлей. Не випадково, ряд полiтикiв, якi бачать можливi негативнi наслiдки розширення альянсу, наполегливо призивають до того, щоб процес розширення не був механiчним, а був обумовлений конкретними причинами. На iхню думку, лише в тому випадку, якщо Росiя буде являти вiйськову загрозу Центральнiй i Схiднiй РДвропi, НАТО варто пропонувати членство й гарантii безпеки Вишеградськiй четвiрцi й можливо iншим краiнам регiону.

Складаiться враження, що iз закiнченням холодноi вiйни й бiполярноi блоковоi конфронтацii анi Захiд, анi особливо США не змогли усвiдомити переломний характер пережитоi епохи, не виявили далекоглядностi й справжньоi полiтичноi волi до того, щоб почати iз чистоi сторiнки нову главу у взаiминах з Росiiю. Тут, очевидно, немаловажну роль зiграв синдром "червоноi погрози": хоча з полiтичноi карти планети зник "другий свiт" в особi краiн соцспiвдружностi й розпався Варшавський блок, але "про всякий випадок" збережемо НАТО й колишнi вiдносини з Росiiю.

Зрозумiло, Росiя зацiкавлена в стабiльностi по всьому периметрi кордону. РЖ тому полiтика Заходу на розширення НАТО сприймаiться Росiiю однозначно - як ворожа й дестабiлiзуюча акцiя, акцiя пiдриву статусу великоi держави й спроби перетворення в сировинний придаток.

Розширення НАТО за рахунок краiн Центрально-Схiдноi РДвропи й Прибалтики неминуче порушить баланс збройних сил, що приведе до пiдриву Договору по звичайних озброiннях у РДвропi. Сьогоднi, навiть без врахування сил нових членiв, НАТО перевершуi Росiю в 5 разiв по чисельностi населення, бiльш нiж в 10 разiв за розмiрами вiйськових витрат, в 3 рази по чисельностi збройних сил i кiлькостi звичайних озброiнь. У цей час, згiдно iснуючим даним, спiввiдношення бойових потенцiалiв сил загального призначення Росii й НАТО оцiнюiться як один до чотирьох [2, 41].

Очевидно, що Америка i РДвропа, навiть кожна окремо, маi значну перевагу над Росiiю, як у матерiальних (у тому числi вiйськово-економiчних) i людських ресурсах, так i в морально-полiтичному й iдеологiчному аспектах. Навiщо в такому випадку просуватися впритул до границь Росii шляхом розширення НАТО? Адже в сугубо геостратегiчному планi загнаноi в кут Росii буде однаково, вражати своiю ядерною зброiю всi краiни Пiвнiчноатлантичного альянсу або краiни регiону Схiдноi РДвропи (вiд Балтики до Чорного моря).

Одночасне збiльшення мiцi звичайних сил НАТО й наближення до границь Росii маi дестабiлiзуючий вплив на баланс стратегiчних ядерних сил, тому що альянс одержуi доступ до центральних (ранiше тилових) районiв, що мають ключове значення у вiйськово-економiчному вiдношеннi. Тактична авiацiя НАТО вже може наносити удари по стратегiчно важливих об'iктах у глибинi територii Росii як на пiвнiчному й пiвденному флангах вiдповiдно з Норвегii й Туреччини, так i в центральному напрямку з боку Центральноi й Схiдноi РДвропи. Звичайнi озброiння краiн НАТО одержують можливiсть вирiшувати стратегiчнi завдання на територii Росii, наносячи поразку об'iктам стратегiчних ядерних сил. У пiдсумку Росiя виявляiться в ситуацii певного знецiнювання ii ядерного потенцiалу, але цього, безперечно, вона нiколи не допустить.

Що б не говорилося про розширення НАТО як про визначений логiкою iсторичного розвитку РДвропи факт, для Росii анi за яких умов неприйнятне просування iнфраструктури цiii вiйськовоi органiзацii до ii границь. Як же бачиться позицiя Росii у випадку розмiщення на територii нових членiв альянсу ядерноi зброi? Декларацiю росiйського уряду розмiстити у своiх захiдних районах ракети середньоi дальностi СС-20 можна розглядати як вiдповiдь на такий розвиток подiй. Зрозумiло, можуть мати мiсце заперечення: Росiя зараз слабка i iй не вистачить анi волi, анi економiчних ресурсiв. Це почасти вiрно зараз, але завтра положення може бути iншим. Адже Росiя не раз демонструвала здатнiсть знаходити адекватнi вiдповiдi на виклики iсторii. Тут не можна забувати й досвiд iнших iвропейських краiн. Приблизно в аналогiчному становищi перебувала Нiмеччина в сiчнi 1933 р. Ми тепер знаiмо про те "нiмецьке чудо", що значною мiрою з'явилося результатом принизливоi для нiмецькоi нацii Версальськоi системи й полiтики постiйного третирування нiмецького обивателя захiдними краiнами. Хто знаi, як зложилася б доля А. Гiтлера i його дii, якщо б в той перiод на Заходi найшлися полiтичнi сили й державнi дiячi, здатнi реально оцiнити погрозу, що насувалася, i повернути полiтику у вiдношеннi Нiмеччини в конструктивне русло [2, 42].

Або ж, допустимо, одного чудового дня Нiмеччина, опираючись на мiць НАТО, в ультимативнiй формi зажадаi вiд Росii повернути iй Схiдну Пруссiю, тобто Калiнiнградську область. Тим бiльше, що розпад СРСР, Югославii й Чехословаччинi, а також об'iднання Нiмеччини продемонстрували кiнець ялтинських i гельсiнських принципiв пiслявоiнного iвропейського мироустройства й непорушностi границь.

РД ряд i iнших доленосних для пiдтримки миру в РДвропi питань, де Росiя повинна мати право вето у вiдносинах ряду рiшень, i насамперед - НАТО. Очевидно, що не визнання цього права означаi визнання за НАТО винятковоi вiдповiдальностi за забезпечення й збереження iвропейськоi безпеки й фактичне виштовхування Росii з iвропейського вiйськово-полiтичного простору.

У цьому випадку право вето Росii не тiльки правомiрно, але й конче потрiбно. Таке право повинне бути надане, якщо не пiсля факту прийняття вiдповiдних рiшень, то до iхнього прийняття, що дасть Росii можливiсть виступити в процесi iхнього обговорення. У противному випадку може створитися ситуацiя, при якiй тi або iншi доленоснi Росii рiшення будуть прийнятi без ii участi, всупереч ii волi й за рахунок ii iнтересiв. Очевидно, що при такому розвитку подiй Росii прийдеться поодинцi вжити вiдповiдних заходiв для лiквiдацii подiбних диспропорцiй. Немаi сумнiвiв, що вона здатна почати багато такого, що викличе в Заходу заклопотанiсть i головний бiль. Бiльш-менш прийнятною вiдповiддю в даному напрямку, на думку фахiвцiв, може стати бiльший упор на тактичну ядерну зброю. Росiя може поставити виконання нею договiрних зобов'язань у залежнiсть вiд конкретних полiтичних крокiв, що вживаються ii захiдними партнерами [2, 42-43].

Мова йде також про критичний пiдхiд до визначення прийнятних для Росii строкiв виконання зобов'язань по роззброiнню. При несприятливому розвитку подiй не можна виключати й можливiсть пiдняття питання про фактичний перегляд уже реалiзованого Договору по ракетах середньоi й малоi дальностi й повернення в лад ракет СС-20 i СС-23 або iхнiх аналогiв.

У пiдсумку може зложитися так, що НАТО одержить менше вигiд вiд розширення, нiж збиткiв вiд погiршення вiдносин з Росiiю й непередбачуваностi цих вiдносин. Не виключено, що захiднi керiвники наполягаючи на розширеннi НАТО за всяку цiну, роблять помилку всесвiтньо-iсторичного масштабу. Однак, майбутнi покаже по якому шляху пiде розвиток подiй.

У цей час на Заходi багато впливових державних дiячiв i вiйськових чинiв висловлюють сумнiв у правильностi обраного курсу. Однак механiзм запущений i росiйське керiвництво в складнiй ситуацii, що створилася, здаiться, повинне домагатися прийняття такого рiшення, яке було б сполучене з найменшим збитком для Росii.

Слiд зазначити, що питання про розмiщення й нерозмiщення ядерноi зброi або великих вiйськових контингентiв на територii майбутнiх членiв маi не тiльки й не стiльки чисто вiйськове, скiльки полiтичне, психологiчне, моральне значення. Це питання й про те, наскiльки Росiя довiряi Заходу. Тим бiльше, що вiн наочно продемонстрував певне вiроломство, почавши процес розширення альянсу.

Необхiдно врахувати, що розширення НАТО - це тривалий процес, що аж нiяк не завершився iз прийняттям сакраментальних рiшень у Мадридi в липнi 1997 р. Очевидно, реальне розширення почалося тiльки в 2000 р., коли законодавчi збори нинiшнiх членiв альянсу приступили до ратифiкацii ухвалених рiшень. Тут особливо треба пiдкреслити, що незалежно вiд того, як захiднi стратеги оцiнюють нинiшнi положення й iсторичнi перспективи Росii, в остаточному пiдсумку iвропейська безпека буде визначатися балансом сил мiж НАТО й Росiiю в стратегiчному планi, тому що обидвi сторони володiють i в доступнiй для огляду перспективi будуть мати ядерно-стратегiчний паритет. При такому положеннi у випадку загострення мiжнародного становища в РДвропi й у свiтi в цiлому краiни Центральноi й Схiдноi РДвропи можуть стати ядерними заручниками НАТО й США [2, 43].

Таким чином, мiркування про слабiсть i якусь iзоляцiю Росii на iвропейському континентi позбавленi всяких реальних пiдстав. Як стабiльна, так i ослаблена Росiя (можливо навiть бiльшою мiрою) не може самим безпосереднiм образом не впливати на положення справ у РДвропi хоча б тому, що вона ядерна наддержава.

Масштабнi змiни геополiтичноi ситуацii в РДвропi змусили Пiвнiчноатлантичний альянс модернiзувати свою стратегiчну концепцiю, яка, своiю чергою, мала бути вiдповiддю на питання доцiльностi iснування НАТО. РЖ таку модернiзацiю було здiйснено.

Потенцiйною загрозою безпецi НАТО було визнано конфлiкти, якi можуть виникнути на територii колишнього СРСР та всерединi РДвропи.

Планувалося, що НАТО пiдтримуватиме мир в РДвропi та за ii межами, навiть у тому випадку, коли загроза не стосуватиметься членiв НАТО. Крiм того, НАТО сприятиме подоланню нетерпимостi, боротьби з тоталiтаризмом i територiальними проблемами, розвитку економiчноi i полiтичноi стабiльностi в краiнах колишнього Варшавського договору.

Голови держав та урядiв альянсу прийняли на зустрiчах у верхах в Лондонi в липнi 1990 року та в Римi в листопадi 1991 року нову Стратегiчну концепцiю i запропонували ввести вiдповiдну

Вместе с этим смотрят:

Проблема розширення РДвропейського Союзу на сучасному етапi розвитку мiжнародних вiдносин

Проблеми взаiмовiдносин США та краiн Латинськоi Америки кiнця ХХ - початку ХХРЖ столiття

Просування iмпортованого товару на територii Украiни