Философия абсурда Альбэра Камю
Мiнiстерство освiти Украiни
Львiвський державний унiверситет iм. РЖ. Франка
Кафедра фiлософii
Реферат на тему :
тАЬФiлософiя абсурду Альбера КамютАЭ
виконала пошукувач
кафедри свiтовоi лiтератури
ЛДУ iм. РЖ.Франка, викладач
Захiдноукраiнськогоколегiуму
Левицька Оксана Степанiвна
Львiв - 1999
З М РЖ С Т
1. Вступ ................................................ 3
2. Роздiл РЖ. Концепцiя абсурду у теоретико - фiлософськiй
спадщинi А.Камю: есе тАЬ Мiф про СiзiфатАЭ.......... 6
3. Роздiл РЖРЖ. Абсурд у драматургii та прозi Камю............. 17
4. Висновки ............................................. 24
5. Список використаноi лiтератури ......................... 26
В С Т У П
У французькiй фiлософii середини ХХст. проблема абсурду стаi чи не однiiю з найважливiших. Ця проблема повтАЭязана, в першу чергу, з фiлософiiю екзистенцiалiзму, а насамперед творчiстю Ж. П. Сартра та А.Камю. Саме з iхньоi легкоi руки фiлософiя екзистенцiалiзму знайшла втiлення в лiтературi. Таке поiднання лiтератури i фiлософii i явищем невийнятковим, адже лiтература Францii, як жодна iнша, змогла наблизитися до фiлософii. Фiлософiчнiсть лiтератури - це давня традицiя, яка розвиваiться ще з часiв Середньовiччя та Вiдродження, а в епоху Просвiтництва вона досягла значного злету, варто назвати хоча б iмена Ж.-Ж. Руссо, МонтесктАЩi, Д. Дiдро, Вольтера та iн. Саме у Францii зародився жанр есе, який функцiонуi на стику фiлософii та лiтератури, - а Камю був митцем - есеiстом.
Д. Наливайко зауважив, що тАЬнавiдмiну вiд Марселя i Сартра, Камю не прагнув до витворення фiлософських систем. Камю тяжii до образного типу мислення, що простежуiться i в його есеiстицiтАЭ.1
Камю неодноразово повторював, що вiн не i фiлософом. Ще в молодому вiцi Камю записав у своiх записниках: тАЬДумають тiльки образами. Хочеш бути фiлософом - пиши романитАЭ.
Проблема абсурду у Камю розкриваiться у його фiлософських працях, а також у художнiх творах: драматургii та прозi. Самi лише фiлософськi працi не дають достатнього розумiння цiii проблеми фiлософом. Лише розглянувши в комплексi усю творчiсть Камю, можна мати достатнiй матерiал для аналiзу.
Творчiсть А. Камю можна подiлити на кiлька етапiв. Еволюцiю творчостi Камю простежити не важко, - змiна його фiлософських поглядiв безпосередньо
Вн______________________________________________________________________________________
1.Див.: Наливайко Д. РЖнтелектуальна проза Альбера Камю / А. Камю. Твори у 3-х т. Т.З.-Харкiв, 1997.-С.593.
повтАЩязана з iсторичними обставинами. Камю сам зробив спробу подiлити власну творчiсть на певнi етапи (тАЬЗаписникитАЭ, 1947р.).
Перший етап своii творчостi Камю iменував етапом тАЬАбсурдутАЭ. Це твори написанi пiд час вiйни i до ii початку. До них належать: тАЬКалiгулатАЭ, тАЬСтороннiйтАЭ, тАЬМiф про СiзiфатАЭ.
С. Великовський бачить такий подiл на етапи у формi спiралi.2
Отже, першим витком спiралi i коло тАЬАбсурдутАЭ.
Другим витком i тАЬБунттАЭ. Цей етап утворюють твори: тАЬЧуматАЭ, тАЬПраведнiтАЭ, тАЬБунтуюча людинатАЭ.
Третiй виток - твори написанi у 50-тi роки. У записниках А. Камю вiн ще не маi назви. Це твори: тАЬПадiннятАЭ, тАЬВигнання i царствотАЭ. С. Великовський вважаi найвiдповiднiшою назвою для цього заключного витка назву тАЬВигнаннятАЭ.3 Поза триптихом залишились лише раннi лiричнi есе: Камю вважав iх незрiлими.
Оскiльки тема обмежена лише фiлософiiю абсурду, то до розгляду ми вiзьмемо твори першого етапу, але у контекстi усiii творчостi А. Камю.
Проблемою абсурду у творчостi А. Камю цiкавились, починаючи з часу написання його раннiх творiв. По-перше, це була не тiльки досить нова проблема, а й актуальна, по-друге, у Камю проблема абсурду знайшла досить
цiкаве й неоднозначне тлумачення. Камю пiднiс проблему абсурду до рiвня найважливiших проблем людства. У фiлософський науцi i уже певна кiлькiсть дослiджень фiлософii абсурду у Камю. Багато дослiджень стоять, як i сама творчiсть Камю, на межi фiлософii та лiтературознавства, i прагнуть охопити при аналiзi усю творчiсть в усiх ii аспектах. Серед найвiдомiших дослiдникiв ______________________________________________________________________________________
2.Див.: Великовський С.И. тАЬПроклатые вопросытАЭ Камю / А.Камю. Избранное. - М., 1988. - С.9.
3.Див.: Там же. - С.9.
слiд згадати iмена С. Великовського, В. Карпушина, Н. Маньковськоi, С. Семеновоi, А. Руткевича та iн.
Найбiльш iнтенсивно займалися цiiю проблемою у 70i, 80i рр. На сучасному етапi, а особливо в украiнськiй науцi ця проблема недостатньо широко дослiджуiться.
Дана робота складаiться з двох роздiлiв: дослiдження поняття абсурду у теоретичних працях Камю (зокрема у тАЬМiфi про СiзiфатАЭ) та дослiдження фiлософii абсурду у драматургii та прозi.
Роздiл РЖ
Концепцiя абсурдуу теоретико-фiлософськiй спадщинi
Альбера Камю: есе тАЬМiф про СiзiфатАЭ.
Альбера Камю разом з Сартром прийнято визначати як найвизначнiших екзистенцiалiстiв у Францii та й у всiй Захiднiй РДвропi. Сам Камю заперечував свою приналежнiсть до екзистенцiалiзму. Насправдi погляди Камю i екзистенцiалiстiв Сартра i Хайдеггера у багатьох питаннях i швидше опозицiйними. Але, як стверджуi Д. Наливайко, тАЬособливо зближуi Камю ВнтАУ мислителя з екзистенцiалiстами iдея абсурдностi буттятАЭ.4
Оскiльки одним з основних завдань екзистенцiалiзму i встановлення змiсту людського iснування, то природньо, що кожен з фiлософiв - екзистенцiалiстiв висував свою концепцiю сенсу буття - релiгiйну, або, навпаки, атеiстичну. Серед мислителiв, стверджуi Камю, немаi жодного, хто б заперечував сенс життя.
Камю вважаi, що найважливiшi iстини щодо самого себе i свiту людина вiдкриваi за допомогою почуттiв. Вiн посилаiться на тАЬтривогутАЭ Хайдеггера i тАЬнудотутАЭ Сартра, звертаiться до фiлософii С. КтАЩiркегора i розкриваi фундаментальнi питання людського iснування. Слiдом за своiми попередниками Камю визначаi iдине вiдчуття, яке характеризуi буття людини, - таким вiдчуттям i вiдчуття абсурдностi. Це вiдчуття здатне народитися раптово, варто лише людинi випасти з щоденного механiчного iснування i увiдомити своi життя, у iндивiда неодмiнно виникаi питання, чи варте життя того, щоб його
прожити? Вiдчуття абсурдностi, захопивши свiдомiсть людини хоч раз, може перекреслити всi iншi вiдчуття.
Що ж таке абсурд?
______________________________________________________________________________________
4.Наливайко Д. РЖнтелектуальна проза А. Камю / А.Камю. Вибранi твори у 3х т. т.3. - Харкiв, 1997. - С.600.
Саме поняття абсурд у його сучасному фiлософському значеннi ввiв фiлософський письменник А. Мальро, тобто абсурд, як характеристика iснування людини в сучасному свiтi. У певному розумiннi i Камю, i Сартр вважали Мальро своiм наставником.
Камю перетворив абсурд на фундаментальне поняття своii фiлософськоi системи.
Сам термiн тАЬабсурдтАЭ ( вiд лат. absurdus ) означаi безглуздя, нiсенiтницю, неможливiсть.
Камю визначив абсурд як тАЬметафiзичний стан людини в свiтiтАЭ, отже як основну проблему людського буття. тАЬДля Камю абсурднiсть не i онтологiчною категорiiю, iманентною свiтобудовi,- вона i породженням самоусвiдомлення людини в свiтiтАЭ.5
Поняття абсурду у Камю i у Сартра вiдмiннi уже в самiй своiй основi.
Ще в 1938 р. у своiй рецензii на роман Сартра тАЬНудотатАЭ Камю писав: тАЬВиявити абсурднiсть життя - аж нiяк не завершення, а тiльки початок.. Нас цiкавить не це вiдкриття як таке, а його наслiдки й правила поведiнки, що з нього випливають тАЬ6. А уже в 1940-41 рр., слiдом за тАЬСтороннiмтАЭ Камю взявся за фiлософську працю тАЬМiф про СiзiфатАЭ, щоб викласти в логiчних викладках свiй задум - проаналiзувати абсурднiсть життя як початок усього, тАЬвiдправну точкутАЭ: тАЬабсурд, з якого досi все висновувалося, в моiму есе
розглядаiться як вiдправна точкатАЭ.7
______________________________________________________________________________________
5.Див.: Наливайко Д. РЖнтелектуальна проза А. Камю / А.Камю. Вибранi твори у 3-х т. т.3. - Харкiв, 1997. - С.600.
6. Див.:Там же.- С.602.
7. Камю А. Вибранi твори у 3-хт. Т.3.- Харкiв, 1997.-С.72 (Далi цитуватиму за цим виданням, у дужках зазначатиму лише том i сторiнку).
Абсурд розглядаiться Камю не як висновок з аналiзу дiйсностi, а як тАЬ вихiдний постулат, з яким треба спiвставити дiйснiсть,
включаючи в неi людинутАЭ.8
У цьому випадку абсурдним слiд вважати не лише свiт, а й усi категорii людського буття: абсурдне життя, абсурдне самогубство, абсурдна свобода i т. д.
А.Камю ще на початку своii працi зауважуi, що мова йтиме про тАЬабсурдну чутливiсть, а не про фiлософiю абсурдутАЭ ( РЖРЖРЖ, 72). Вiдчуття абсурду зтАЩявляiться з усвiдомленням дiйсного мiсця людини у свiтi, за Камю, абсурд - тАЬметафiзичний стан людини в свiтiтАЭ.
У першу чергу Камю звертаiться до проблеми самогубства. Ця проблема цiкавила Камю ще зi студентських рокiв, а в кiнцi 30х р. для Францii вона стала особливо актуальною, тому Камю у тАЬМiфi про СiзiфатАЭ акцентуi: тАЬРЖснуi лише одна по-справжньому поважна фiлософська проблема - проблема самогубства. Вирiшити, варте чи не варте життя того, щоб бути прожитим, - отже, вiдповiсти на головне питання фiлософii ( РЖРЖРЖ,72).
У Камю самогубство тлумачиться як явище соцiальне, але причини його захованi у глибоко субтАЩiктивних переживаннях. Почуття абсурду, до якого людина здатна дiйти внаслiдок розладу мiж самою собою i своiм життям, на зразок розладу тАЬмiж актором i його лаштункамитАЭ ( РЖРЖРЖ,74), може стати для людини причиною самогубства. Саме звтАЩязку мiж абсурдом та самогубством i присвячене есе тАЬМiф про СiзiфатАЭ. Камю найперше розглядаi питання, чи спонукаi абсурд до смертi i висуваi на перший план питання про виходи з цього тАЬметафiзичного станутАЭ.
Абсурд за Камю - це розлад. Сам по собi свiт не i абсурдним, i людина ______________________________________________________________________________________
8.Див.: Москвина Р.Р. тАЬМетод абсурдатАЭ А. Камю как феномен неклассического философствования / Вопросы философии. - 1974. - N10 .-С.137.
також. тАЬАбсурд народжуiться, - стверджуi Камю, - з iхнього зiткненнятАЭ ( РЖРЖРЖ,91). Тобто, абсурд не мiститься нi в людинi, нi в свiтi, а лише в iхнiй спiльнiй присутностi. Поза людським розумом абсурд не може iснувати, бо сам по собi свiт не маi сенсу - сенсу надаi йому людський розум. Якщо на початку дослiдження Камю ще пробуi константувати абсурднiсть свiту, то у процесi роботи вiн все-таки доходить до висновку, що тАЬсам по собi свiт i нерозумний, i це все, що про нього можна сказатитАЭ ( РЖРЖРЖ,85), а абсурд однаковою мiрою залежить i вiд людини, i вiд свiту.
Людина, яка усвiдомила абсурд, на думку Камю, уже навiки вiд нього залежна. У таких ситуацiях фiлософи - екзистенцiалiсти пропонують втечу. Ясперс знаходить вихiд в актi вiри, у Шестова - це також тАЬстрибоктАЭ до Бога i т.д.
На думку А. Камю зi стану абсурду i лише два виходи: самогубство фiзичне i самогубство фiлософське. Жоден з цих виходiв не i для Камю правомiрним, тому вiн не приймаi жодного з них. тАЬПоза людським розумом, - пише Камю, - немаi абсурдутАЭ. Отже, разом зi смертю зникаi й абсурд, як i все iнше. Абсурд iснуi лише в людськiй свiдомостi, вiн виникаi з протистояння людськоi свiдомостi нерозумному свiтовi, з усвiдомленням людиною своii закинутостi i минущостi. Зникаi людська свiдомiсть ( сама людина) - зникаi абсурд, але це не той вихiд, який прагне знайти Камю.
Камю вивiв з абсурду три наслiдки, якими i тАЬбунттАЭ, тАЬсвободатАЭ, тАЬжагатАЭ. тАЬОднiiю лише грою свiдомостi,- читаiмо у Камю, - я перетворюю в правило життя те, що було запрошенням до смертi, i вiдкидаю самогубствотАЭ (РЖРЖРЖ,114).
Фiлософ розглядаi абсурд як самоочевидний факт людського iснування.
Усвiдомлення абсурду для Камю - це стан людини, яка усвiдомила, що життя не варте того, щоб бути прожитим. Без цього усвiдомлення немаi i абсурду. Але важливiше iнше - якщо життя не маi сенсу, то який iнший вихiд, крiм самогубства? Цьому питанню Камю присвятив останнiй роздiл своii працi - притчу про Сiзiфа.
Метод Камю, який виходить з нездоланностi абсурду, з початкового розумiння абсурдностi буття отримав назву тАЬ абсурдного методутАЭ.9
У фiлософських дослiдженням тАЬМiф про СiзiфатАЭ нерiдко називають манiфестом фiлософii абсурду. Камю вдалося розробити детальний аналiз явища абсурду в усiх сферах буття, вiн надав йому унiверсального характеру.
тАЬМiф про СiзiфатАЭ - теоретичнi роздуми про абсурд. У цьому фiлософському есе Камю розглядяi всi аспекти тАЬвiдчуття абсурдутАЭ, обгрунтовуi тАЬпоняття абсурдутАЭ, трактуi проблеми абсурдноi творчостi, i, нарештi, завершуi притчею про Сiзiфа - своiрiдною тАЬмiфологемою абсурдутАЭ.9
У своiму романi тАЬНудотатАЭ Сартр також впритул пiдiйшов до iдей абсурду. Його Антуан Рокантен i для Сартра тАЬгероiм абсурдутАЭ, тобто людиною, яка пiзнала абсурднiсть життя i вже не може вiдвернутися вiд усвiдомлення цього. Камю визначаi тАЬлюдину абсурдутАЭ як людину, тАЬяка нiчого не робить задля вiчностi й не заперечуi iiтАЭ ( РЖРЖРЖ, 115). Це людина, яка вiддаi перевагу здоровому глуздовi. Камю зупинив свiй вибiр лише на тих людях, котрi ставлять собi за мету тАЬвичерпати себе до рештитАЭ. Що ж це за люди? У Камю це Дон Жуан, Кирилов, Сiзiф та актор.
Коротко зупинимось на кожному з них. На прикладi Дон Жуана Камю показуi, що абсурдна людина вiдкидаi сум. Дон Жуан не вiдаi, що таке сум, печаль чи журба. Його генiальнiсть проста: його розум нiколи не переступаi своiх меж. Абсурдна людина не вiрить у глибокий змiст речей,вiн здатен лише колекцiонувати своi минуле без жалю i вiрити у майбутнi.
Оскiльки Камю вважаi, що абсурд i протилежнiстю надii, то людина
______________________________________________________________________________________
9.Див.: Семенова С. Метафизика искусства А.Камю /Теории, концепции, школы. - M.,1975 .-С.92.
абсурду починаiться там, де закiнчуiться людина, яка плекаi надiю. Ще одним тАЬлицарем абсурдутАЭ Камю називаi актора, визначаючи абсурдним не стiльки самого актора, скiльки його долю: тАЬ акторовi вiдведено три години, щоб побути Яго або Альцестом, Федрою або Глостером. У цьому куцому промiжку часу, на птАЩятдесяти квадратових метрах кону вiн вдихаi в них життя й змушуi вмерти. Нiколи ще абсурд не демонструвався так вдало..тАЭ ( РЖРЖРЖ, 124).
РЖ Дон Жуан, i актор можуть змиритися зi своiю долею, адже тАЬ навiть звичайнi люди вряди-годи кiнчають тим, що погоджуються на iлюзiютАЭ.
Але, зауважуi далi Камю: тАЬ Завойовник або актор, творець або Дон Жуан можуть забути, що iхнiй спосiб життя неможливий без усвiдомлення властивоi йому безглуздостiтАЭ ( РЖРЖРЖ, 139).
У своiй роботi Камю звертаiться до творчостi Ф. Достоiвського, бо усi героi Достоiвського запитують себе про смисл людського буття. Герой тАЬБiсiвтАЭ Достоiвського РЖван Кирилов ставить питання про самогубство, тАЬвище самогубствотАЭ заради iдеi. Кирилов теж i людиною абсурду, вiн не вiрить у майбутнi, але вiрить у вiчне теперiшнi.
Камю доходить до висновку, що тема самогубства у Достоiвського i темою абсурду, його героi у щоденних вчинках втiлюють абсурднi iстини. На думку Камю, твори Достоiвського не i абсурдними творами, а лише творами якi пiднiмають проблеми абсурду.
Яку ж творчiсть вважаi абсурдною Камю? Творчiсть, яка твориться не для майбутнього ,яка може бути будь-якоi митi зруйнована, знищена, забута i водночас вiльна, яка не належить часовi, i абсурдною.
Людина абсурду аж до тАЬ Мiфа про СiзiфатАЭ швидше камiнь у групi камнiв.
Вiн спорiднений з iншими хiба що своiм випадковим iснуванням 10.У тАЬМiфi про СiзiфатАЭ зтАЭявляiться, як ми уже простежили, цiлком нове тлумачення ______________________________________________________________________________________
10.Див.: Великовський С.И. тАЬГрани несчастноготАЭ сознания.-М.1973.-С.88.
тАЬабсурдноi людинитАЭ.
Абсурдною людиною постаi у фiлософii Камю i античний Сiзiф,
покараний богами на довiчну даремну працю - тАЬ викочувати велетенський валун на вершину гори, звiдки вiн пiд власною вагою щоразу котився донизутАЭ ( РЖРЖРЖ, 149).
Сiзiф i героiм абсурду як у своiх пристрастях, так i в своiх муках.
Сiзiф цiкавить Камю саме в перiод мiж пiдйомами на вершину гори, коли камiнь черговий раз скочуiться вниз i Сiзiф спускаiться до пiднiжжя, щоб знову викотити камiнь. Саме тодi, переконаний Камю, Сiзiф вивищуiться над своiю долею. Але така участь не лише Сiзiфа, звичайний робiтник впродовж свого життя працюi так само як i Сiзiф - щодня монотонна i марна праця, якiй не видно кiнця. Його доля, на думку Камю, не менш абсурдна. Але висновок, який робить фiлософ - оптимiстичний: тАЬ Немаi такоi долi, яка б не перевершила себе завдяки зневазiтАЭ ( РЖРЖРЖ, 151).
До того часу, поки людина не усвiдомлюi своii долi, вона не усвiдомлюi абсурду. Трагедiя починаiться з моменту пiзнання. Але з моменту усвiдомлення абсурду починаiться i щастя. Камю наводить приклад царя Едiпа у драмi Софокла, який попри усi випробування визнаi, що тАЬ все гараздтАЭ.
Камю доводить, що коли людина залишаiться сам-на-сам зi своiю трагедiiю, вона вiдкидаi будь-якi вищi сили, примушуi замовкнути усiх богiв та iдолiв i визнаi лише одну долю, фатальну долю, яка варта зневаги, а не поклонiння.
Сiзiф, у розумiннi Камю, теж стверджуi, що все добре, вiн заперечуi богiв i надаi нового сенсу своiму життю i своiй приреченостi.
тАЬСамоi боротьби за вершину, - пiдсумовуi фiлософ, - досить, аби сповнити вщерть людське серце. Треба уявляти Сiзiфа щасливимтАЭ ( РЖРЖРЖ, 152).
Сiзiф зумiв повернути свою кару у звинувачення богiв, у засвiдчення сили непокiрного духу. У безглуздя вiн внiс змiст своiм викликом: тАЬiдина правда тАУ
це непокiрнiсть.тАЭ11
Сiзiфовi Камю уподiбнюi мислячу людину, яка приречена на вiчне протистояння абсурду. Усвiдомлення абсурду у даному випадку приводить не до самогубства, про яке Камю говорив на початку есе, а, навпаки, до перемоги, до щастя.
Отже, як вдало зауважив Д. Наливайко, - яснiсть розуму вiдкриваi людинi трагiзм ii iснування, ала й стаi ii iдиною опорою i джерелом сили, що дозволяi кидати виклик богам. Одне слово, в заключному нарисi тАЬМiфа про СiзiфатАЭ екзистенцiалiзм обертаiться на трагiчний стоiцизмтАЭ.12
У своiму дослiдженнi про Камю А. Моруа писав: тАЬМiф про СiзiфатАЭ - символ людського життя. Щож ми робимо на землi, якщо не виконуiмо безнадiйну роботу? Коли нам вдаiться з неймовiрною працею пiдняти камiнь на вершину, хвороба чи вiйна знову скидаi його до пiднiжжя, i, щоб там не було, життя все рiвно закiнчуiться смертю, падiнням. Усвiдомити безглузднiсть цiii суiти - означаi побачити абсурднiсть людського життя. В цьому свiтi, де немаi надii, немаi iлюзiй, людина почуваi себе тАЬсторонньоютАЭ13.
Камю не приймаi вiдчаю, i тому, як визначив Моруа, тАЬвелич людини в знаннi, що вона смертнатАЭ. РЖ вiдповiдно: тАЬвелич Сiзiфа в знаннi, що камiнь неодмiнно скотиться внизтАЭ.
У своiму есе Камю стверджуi, що абсурд може заполонити будь-яку людину, навiть рядову, звичайну, яка особливо переймаiться сенсом буття. Абсурд - це доля не лише таких як Сiзiф, Дон Жуан та iнших. Але абсурд маi сенс лише настiльки, наскiльки з ним не згоджуються. На вiдмiну вiд фiлософiв, _____________________________________________________________________________________
11. Великовський С.И. Грани тАЬнесчастного сознаниятАЭ.-М.1973.-С.88.
12. Див.: Наливайко Д. РЖнтелектуальна проза А. Камю / А.Камю. Вибранi твори у 3х т. Т.3. - Харкiв, 1996. - С.602.
13.Див.: Моруа А. От Монтеня до Арагона.-М.,1990.-С.355.
якi у принципi не визнають пiзнаваностi свiту, Камю вважаi його пiзнаваним,
але це пiзнання завжди буде гiпотетичною теорiiю людськоi свiдомостi, iншого результату досягти неможливо. Пiзнання свiту межуi з пiзнанням абсурду.
В 1939 - 1940рр., працюючи одночасно над тАЬКалiгулоютАЭ, тАЬСтороннiмтАЭ i тАЬМiфом про СiзiфатАЭ, Камю закiнчуi перший етап своii творчостi, (тАЬ першу частинутАЭ за його словами), який вiн називаi тАЬциклом абсурдутАЭ. А у лютому 1941 року Камю з полегшенням вiдзначить у своiму щоденнику: тАЬЗакiнчив Сiзiфа. Три абсурди закiнчено. Початок свободитАЭ.14
Окремим додатком до працi А. Камю i його дослiдження: тАЬНадiя i абсурд у творчостi Франца КафкитАЭ.
У своiх дослiдженнях як лiтературознавствi так i науковцi-фiлософи неодноразово звертали увагу на спiльнiсть свiтоглядних позицiй i творчого методу у А.Камю та Ф.Кафки. Кафкiвськi героi такi ж вiдчуженi вiд суспiльства, як i камюсiвськi, iх переслiдуi таке ж трагiчне вiдчуття абсурду. У працi Камю темi абсурду у Кафки присвячене окреме дослiдження.
У першу чергу Камю звертаi увагу на символи у Кафки, оскiльки саме за допомогою символiзацii письменник i передаi своi розумiння абсурду життя. Метод Кафки вiдмiнний вiд методу Камю, для нього не важливе реалiстичне
зображення, правдоподiбнiсть подiй i т.д. Для Кафки маi значення iнше - правдивiсть, натуральнiсть оповiдi.
Ситуацii абсурду, якi створюi Кафка нiчим не вiдрiзняються вiд щоденних, побутових. Кафка вважаi щоденне життя людини таким же абсурдом, який приймаiться як норма. Саме в цьому i полягаi абсурд. Персонажi Кафки навiть не намагаються знайти пояснення, i тим бiльше - якось
дiяти. Вони не здатнi навiть усвiдомити проблеми, яка перед ними стоiть. Його героi, потрапляючи в абсурдну ситуацiю, поводяться ще абсурднiше.
______________________________________________________________________________________
14.Див.: Кушкин Е.П. Альбер Камю. Ранние годы.-Л.,1982.-С.153.
Сам же автор створюi ситуацii, якi неможливо пояснити, вони здатнi
розчавити будь-якого персонажа, особливо якщо вiн не усвiдомлюi того абсурду, який на нього звалився. Як правило, героi Кафки ще й не знають причини того, що вiдбуваiться, у них вiдсутня логiка пояснення тих чи iнших явищ (це i Йозеф К. у тАЬПроцесiтАЭ i Грегор Замза у тАЬПеревтiленнiтАЭ).
Камю звертаi увагу, що тАЬчим незвичайнiшi пригоди героя, тим краще видно природнiсть, натуральнiсть ( РЖРЖРЖ,154).
Окрiм цього, Камю стверджуi, що у послiдовностi творiв Кафки i своя логiка, що вiдповiдаi КтАЩiркегоровому: тАЬ Треба завдати смертельного удару земнiй надii, бо лише тодi порятуiтеся в надii iстиннiйтАЭ ( тАЬЧистота серцятАЭ). З цього випливаi, що: тАЬ необхiдно було написати тАЬПроцестАЭ, щоб узятися за тАЬЗамоктАЭ ( РЖРЖРЖ,159).
У свiй час Камю писав тАЬНе iснуi любовi до життя без вiдчаю вiд життятАЭ. Так поряд з абсурдом зтАЩявляiться надiя. Надiя як завершення абсурду наявна i в КтАЩiркегора, i у Шестова.
Камю теж шукав виходу з абсурду. Як уже було сказано вище, фiлософ не приймав анi самогубства фiзичного, анi самогубства фiлософського. У Камю фiлософiя абсурду знайшла логiчне завершення у бунтi. Бунт народжуiться усвiдомленням побаченого абсурду, усвiдомленням несправедливоi i незрозумiлоi долi людини. Камю приходить до усвiдомлення, що тАЬ для того, щоб жити, людина повинна бунтуватитАЭ.
З усвiдомленням i прийняттям бунту творчiсть Камю набуваi нового характеру. Це вже новий тАЬвитоктАЭ спiралi, цiлком вiддмiнний вiд етапу абсурду, але саме в абсурдi i i коренi бунту. Етап бунту i логiчним продовженням абсурду, його новим переосмисленням.
У своiму дослiдженнi творчостi Камю С. Великовський зазначив: тАЬВсi книги Камю претендують на те, щоб бути трагедiями метафiзичного прозрiння: в них розум намагаiться пробитися крiзь товщу минущого, крiзь житейсько тАУ iсторичний пласт до якоiсь життiвоi правди iснування i призначення особистостi на землi. До правди споконвiчноi i кiнцевоi, на рiвнi мiфа тАУ правди заповiдi, завiтутАЭ14.
______________________________________________________________________________________
14 Великовський С.И. тАЬПроклятые вопросытАЭ Камю/ Камю А. Избранное.-М.,1988.-С.11.
Роздiл РЖРЖ
Абсурд у драматургii та прозi Камю.
тАЬМiф про СiзiфатАЭ та роман тАЬСтороннiйтАЭ були надрукованi у 1942-1944рр. Вони були написанi у часи, коли Францiя була у вiдчаi. Тодi цi твори були сприйнятi як екзистенцiалiстськi. Для французiв у роки катастрофи i вiдчаю виклик, який кидаi абсурдовi мисляча людина у Камю, був явищем на яке чекали i сподiвалися. Вище ми уже розглянули основнi положення есе тАЬМiф про СiзiфатАЭ. Сартр назвав тАЬМiф про СiзiфатАЭ теорiiю роману тАЬСтороннiйтАЭ. РЖ хоча у тАЬСторонньомутАЭ немаi жодних прямих роздумiв про абсурд, але у ньому передаiться безпосереднi переживання абсурду окремою особистiстю.15
Камю дослiджуi абсурд у двох романах - тАЬЩаслива смертьтАЭ i тАЬСтороннiйтАЭ, але перший свiй роман вiн не дозволив друкувати. тАЬЩаслива смертьтАЭ дослiджуi тАЬщоденний абсурдтАЭ, адже саме щоденне життя людини, приреченоi померти, позбавлене сенсу, воно абсурдне.
Мерсо ( зi тАЬЩасливоi смертiтАЭ) вiдчуваi монотоннiсть i непотрiбнiсть своii працi, а це i i причиною, грунтом для абсурду.
Перший твiр не реалiзував задум Камю, але продовження образу головного героя i Мерсо у романi тАЬСтороннiйтАЭ. Саме цей роман ми розглянемо детальнiше.
Герой роману i реалiзацiiю iдеi абсурдноi людини в абсурдному свiтi. Головною характеристикою цього образу i вiдчуження, характерне для екзистенцiалiстiв.
Таке вiдчуження переживають героi Ф.Кафки, Ж.П. Сартра та iн. У Камю- це вiдчуження вiд суспiльства. Герой тАЬнадiленийтАЭ вiдчуттям абсурду, вiн байдужий до усього i замкнений у собi. Формування такоi особистостi Камю нам не даi можливостi простежити, а лише показуi кiнцевий результат тАУ
_______________________________________________________________________________
15 Долгов К.М. От Киркегора до Камю.- М., 1990.-С.348.
людину абсурду.
Вiдчуженiсть Мерсо маi своi пiдстави. Вiн вiдчужений вiд суспiльства, бо не може прийняти його законiв i правил, вiн вiдмовляiться говорити неправду, вiдмовляiться поводитися згiдно норм i моралi суспiльства, бо усвiдомив iх абсурднiсть. Мерсо нiби вiдкрилась вища iстина (як i Калiгулi), що людина смертна, а життя абсурдне, тому усвiдомлення абсурду змiнило Мерсо. З фiлософii абсурду випливаi, що усi вибори, якi б не зробила людина, по сутi однаковi. Мерсо вiдходить вiд суспiльства, вiдчужуiться, його спiлкування з людьми стаi сухим, байдужим, вiн поводиться абсурдно в очах суспiльства.
А. Камю писав: тАЬВiн вiдмовляiться вiд брехнi. Брехати - це не просто говорити те, чого не було насправдi. Це також i головним чином - говорити бiльше нiж було насправдi, а в тому, що стосуiться людського серця, - говорити бiльше нiж почуваiш.. Всупереч видимостi, Мерсо не хоче спрощувати життя. Вiн говорить те, що i насправдi, вiн вiдмовляiться вiд фальшу, i ось усе суспiльство почуваi себе пiд загрозоютАЭ. тАЬСтороннiйтАЭ - життiва реалiзацiя тАЬМiфа про СiзiфатАЭ. Його герой - людина приречена на смерть за абсурдний злочин i врятована тим, що його згубилотАЭ.
У РЖ роздiлi ми уже згадували, що на думку Камю абсурд i фатумом не тiльки вибраних людей, вiн може звалитися на будь-яку людину, навiть тАЬрядового службовцятАЭ. Такими тАЬмаленькими тАЭ людьми i героi Кафки, що потрапляють в абсурднi ситуацii, таким тАЬдрiбнимтАЭ чиновником i i Мерсо у повiстi Камю. Найяскравiше абсурднiсть реалiзуiться у поведiнцi героя, який не пiдкоряiться абсурдним законам суспiльства, вiн вiльний вiд моральних норм цього суспiльства. Головне, що визначаi поведiнку Мерсо, як вважав сам письменник, - це вiдмова вiд брехнi. тАЬДля молодого Камю жити правдою - означаi жити абсурдомтАЭ.17
У своiму романi Камю свiдомо пiдтримуi враження тАЬРозладу мiж людиною i ii життям, мiж актором i дикорацiямитАЭ, йому це послуговуi для передачi вiдчуття абсурду. В основi правди Мерсо лежить факт смертi. РД.Кушкiн приходить до висновку, що якщо у суспiльному середовищi людина свiдомо вдягаi маску, яка врештi заважаi iй жити i руйнуi ii природу, то у тАЬСторонньомутАЭ Камю, навпаки, iде шляхом тАЬроздяганнятАЭ особистостi, щоб показати ii природу.18
Герой Камю - природня людина. Хоча вiн вiдчужений вiд суспiльства, але вiн близький до природи. Фокiн зауважив, що тАЬдумка Камю сильно позначена настальгiiю за дохристиянською щасливою iднiстю людини i свiту в природi; нiколи не заперечуючи тАЬприродутАЭ, вона тим самим зумiла зберегти поняття тАЬприроди людинитАЭ, його сутi, знищене в екзистенцiалiзмi Сартра. Абсурд, як вихiдне положення думки Камю означаi переживання цього розладу мiж свiтом i людиноютАЭ.19
Якщо порiвняти естетику Камю i Сартра, то вони у своiй фiлософii розходяться у першу чергу у ставленнi до абсурду та у ставленнi до природи. Героiвi Сартра, Антуану Рокантену, свiт природи не тiльки втратив органiчний звтАЩязок з людиною, а й бунтуi проти людини. Бунт речей як реакцiя абсурдноi людини на свiт. Головне - це вiдраза i огида, яку вiдчуваi герой до довколишньоi дiйсностi, i як наслiдок - нудота.
Найхарактернiшою рисою героя Камю у його стосунках з суспiльством i байдужiсть: йому байдуже де жити, з ким одружитися, йому байдуже до смертi
його матерi, йому байдуже до моралi суспiльства.. Але йому не чужий i не байдужий свiт природи, вiн обожнюi сонце. Мерсо живе у свiтi елементарних почуттiв ( РЖРЖРЖ, 603).
______________________________________________________________________________________
18.Див.: Кушкин Е. П. Альбер Камю. Ранние годы.-Л.,1982.-С.153.
19.Див.: Фокин С.Л. Камю и Сартр // Весник Ленинград. унив. Серия2. История, языкозн., литерат.-1991р.-Вып. 4.-С.76.
Камю ставить свого героя в абсурднi ситуацii, вбивство, суд, вирок, i хоча вони не схожi на ситуацii Кафки, вони мають спiльну мету - викриття абсурдного свiту. Але це неодностороннi явище - ми маiмо ще й абсурдну людину. Мерсо живе не за тими законами, якi сповiдуi суспiльство. Вiн усвiдомлюi, що його вiдмова грати за правилами тАЬвилiзе йому бокомтАЭ (РЖ,41), але не приймаi ii.
Проте сам герой протягом дii роману прагне довести, що вiн такий як усi: тАЬВ мене було бажання переконати його, що я такий самий, як усi, зовсiм такий самий,як усi. Але, власне, це було марно. РЖ я махнув рукою - менi стало лiньки (РЖ, 42). Мерсо не цiнуi життя, вiн мислить як людина, що не маi сенсу життя, вже нiчого не чекаi вiд майбутнього. Його мислення позначене трагiзмом: тАЬНу що ж, я умру. Ранiше нiж iншi, це безперечно. Таж усякий знаi : життя не варте того, щоб чiплятися за нього. Власне, не маi великоi ваги, помреш ти в тридцять чи в сiмдесят лiт - все одно iншi люди, чоловiки i жiнки, житимуть, i так триваi вже багато тисячолiть. <..> А як усе одно доводиться помирати, то, очевидно, немаi великоi ваги, як i коли ти помреш. А отже ( памтАЩятай, який висновок тягне за собою це слово), отже, я мушу змиритися з тим, що менi вiдмовлять у помилуваннiтАЭ (РЖ,69).
Не вживаючи слова тАЬабсурдтАЭ Камю втягуi читача в саму атмосферу насичену абсурдом, який усе згущаiться. Тут немаi нi правих, нi винних, Камю не стаi на жодну зi сторiн, вiн нiкого не звинувачуi, але i нiчого не пояснюi.
Як справедливо пiдсумував Великовський: тАЬ В оповiдачi тАЬ СторонньоготАЭ почергово вiдкривали злодiя i великомученика, нерозумну тварину i мудреця, виродка i робота, недолюдину i надлюдинутАЭ.20 А може усе це разом? РДдине, що тут неможливе - це середина. Подiбно до того, як Сiзiф змiг пiднестися над своiм стражданням до вiдчуття щастя ( тАЬСiзiфа слiд уявити щасливимтАЭ
_______________________________________________________________________________
20.Див.: Великовский С.И. Грани тАЬнесчастного сознаниятАЭ.-М.,1973.-С.48.
А.Камю), Мерсо теж пiдноситься до тАЬстоiчноi величi людини абсурдутАЭ - радiти життю навiть страждаючи. Герой Камю пройшов через усi етапи абсурду, вiн збагнув свiт, уже вiдчуваючи i усвiдомлюючи смерть. Але вiн теж прийшов до щастя: тАЬ.. я вiдчуваю - я був щасливий, я щасливий i зараз. Для повного завершення своii долi, для того, щоб я вiдчув себе не таким самотнiм менi залишаiться побажати лише одного: хай у день моii страти збереться багато глядачiв - i хай вони зустрiнуть мене криками ненавистiтАЭ. Так завершив свiй твiр А.Камю.
Оскiльки Камю вважаi, що людина i першою i iдиною причиною своii трагедii, то звiсно випливаi, що стороннiй Камю не лише був, а й хотiв бути стороннiм суспiльству, вiн не лише вiдчував абсурд, але й не пiдкорявся йому.
Ще одним героiм Камю який повстав проти безглуздя i абсурду i Калiгула. Саме птАЩiсою тАЬКалiгулатАЭ вiдкриваiться у творчостi Камю тАЬколо АбсурдутАЭ. У драмi протест проти абсурдноi долi концентруiться у винятковiй ситуацii. Якщо у тАЬСторонньомутАЭ автор не даi нам причини перетворення Мерсо у людину абсурду ( адже у молодi роки вiн був звичайною людиною, то причини змiни у свiтоглядi i поведiнцi Калiгули Камю пояснюi пiзнанням iстини.
У чому ж полягаi iстина Калiгули? Це iстина проста: тАЬЛюди помирають i тому вони нещасливiтАЭ (РЖРЖ, 13), але саме вона стала причиною безглуздя, яким Калiгула хотiв пояснити людям iх участь.
Абсурд, який Калiгулi вiдкрився тАЬ першомутАЭ, втiлився у насильство i вбивство задля щастя. Усi знущання, вбивства та iн. злочини Калiгула робить лише для того, щоб люди зрозумiли абсурднiсть свiтобудови, щоб i iм вiдкрилась iстинна, що вони смертнi, приреченi i нещасливi, що тАЬжиття не таке, яким маi бутитАЭ, Калiгула прагне зробити абсурд, який йому вiдкрився очевидним, адже це iстина, яку мусять зрозумiти люди. Хаос, який Калiгулi вiдкрився, пануi скрiзь - i на землi, i на небi, тому вiн прагне неможливого: тАЬЯ хочу небо розчинити в морi,змiшати красу i потворнiсть, i щоб горе пирхало реготомтАЭ (РЖРЖРЖ,20). У Калiгули раптом прокинулося бажання возвеличитися над усiма i усiм, керувати всiм на свiй лад. Вiн прагне зруйнувати абсурдний свiт у самiй його основi. Калiгула розiгруi виставу, жорстоку i криваву, щоб вбити в тупi голови тАЬ правду цього свiту, яка полягаi в тому, що ii в ньому немаiтАЭ.
С.Великовський зазначив, що Калiгула - тАЬ вбивця не за натурою, а з фiлософського принципу. Калiгула у Камю парадоксальний: вiн правий проти всiх у думках, але злочинець перед усiма на дiлiтАЭ.21
Калiгула у Камю не маi намiру коритися абсурднiй долi, вiн сам прагне стати долею i божеством, вiн одержимий iдеiю просвiтити тАЬслiпцiвтАЭ якi довкала нього, у тому що життя абсурдне. Але ще абсурднiше те, що Калiгула так i не змiг нiчого iх навчити, навiть цей жорстокий абсурд його жертви приймали як тАЬнормутАЭ. Чи змiг Калiгула тАЬ зняти з неба мiсяцьтАЭ, тобто досягти неможливого у своiму повстаннi проти абсурду? Нi Камю приводить свого героя до висновку: тАЬ Я не знайшов iстинного шляху, нi до чого не прийшов. Моя свобода була не повнатАЭ (РЖРЖРЖ,67).
Уже новим етапом у свiтогляднiй еволюцii Камю стаi етап тАЬБунтутАЭ,
вiн послiдовно виводиться з абсурду, i його наслiдком, новим переосмислен-
ням. Це трактат тАЬБунтiвна людинатАЭ, роман тАЬЧуматАЭ i драма тАЬПраведнiтАЭ.
тАЬЧуматАЭ тАУ роман фiлософський. За звичкою, лiтературнi твори Камю мають жанрове визначення роману, хоча сам письменник шукав для них якихось iнших визначень, наприклад, тАЬмiфтАЭ, тАЬхронiкатАЭ, тАЬпритчатАЭ, адже художня творчiсть була для Камю справжньою фiлософiiю. Для роману тАУ притчi характерне узагальнено тАУ унiверсальне трактування зла в контекстi людського буття (чума для героiв роману тАУ це зло, абсурд, щось невiддiльне вiд iснування людини). Але на цьому етапi творчостi для Камю важливим стаi бунт, тобто боротьба проти зла. Величезне значення тут мають паралелi , проведенi до iсторii, фашизму як найбiльшоi чуми ХХ ст. У цьому випадку Камю цiкавить уже не кiнцевий результат, адже зло незнищенне, а сама позицiя людини , коли вона опиняiться перед обличчям зла.
Бунт, вважаi Камю, породжуiться усвiдомленням побаченого абсурду, усвiдомленням несправедливоi, незрозумiлоi долi. А його метою i перетворення. Естетика бунту, яка прийшла на змiну естетицi абсурду, перейняла ii досвiд i розвинула з мiркування у дiю.
Бунт у Камю тАУ це дiя. У трактатi тАЬБунтiвна людинатАЭ Камю дослiджуi iсторiю бунту протягом двох столiть. Це iсторичний бунт i метафiзичний бунт. тАЬЯ бунтую, значить ми iснуiмотАЭ тАУ для того, щоб жити людина повинна бунтувати. Метафiзичний бунт тАУ це повстання людини проти своii долi, свого призначення, це бунт проти самого свiтопорядку, це виклик несправедливостi, це i виклик абсурдовi.
Таким чином i героi Камю тАУ лiтератора, i сама фiлософiя Камю логiчно виводять з абсурду iдею бунту як iдино можливу i правомiрну.
_______________________________________________________________________________
21.Див.: Великовский С.И. Грани тАЬнесчастного сознаниятАЭ.-М.,1973.-С.35.
В И С Н О В К И
Уся рання творчiсть А. Камю аж до 1941р., включаючи i фiлософськi працi i художнi твори, присвячена проблемi абсурду. Кожен з етапiв творчостi Камю, як уже зауважили науковцi, включаi в себе певний триптих: фiлософське есе, роман i драму. Камю зумiв поiднати для реалiзацii свого задуму фiлософiю, лiтературу i театр.
Ми розглянули лише перший триптих, присвячений абсурдовi. Абсурд як фiлософське поняття, як основа буття розглядаiться не лише А.Камю, але таке
Вместе с этим смотрят:
"Christmas stories" by Charles Dickens
"РЖзборник Святослава 1073 року" як лiтературний пам'ятник доби Киiвськоi Русi
"РЖсторiя русiв" - яскравий твiр бароковоi лiтератури
"Бедный человек" в произведениях М. Зощенко 20-30-х гг.
"Вальдшнепи" Миколи Хвильового. Проблеми iнтерпретацii й iнтертекстуального прочитання