Використання елементiв стилiзацii форм рослинного i тваринного свiту у розвитку навичок декоративно-орнаментального малювання учнiв початкових класiв

Мiнiстерство освiти i науки Украiни

Тернопiльський нацiональний педагогiчний унiверситет

iменi Володимира Гнатюка

Кафедра образотворчого,

декоративно-прикладного мистецтва,

дизайну та методики iх викладання

ДИПЛОМНА РОБОТА

Використання елементiв стилiзацii форм рослинного i тваринного свiту у розвитку навичок декоративно-орнаментального малювання учнiв початкових класiв

виконала студентка 31 групи

факультету пiдготовки

вчителiв початкових класiв,

заочного вiддiлення

Дякiв Ольга Богданiвна

науковий керiвник

Цибулько Михайло

Богданович

Тернопiль 2009

ЗМРЖСТ

Вступ

Роздiл 1. Теоретичнi основи декоративно-орнаментального малювання

1.1. Характернi ознаки декоративно-прикладного мистецтва

1.2 Граматика та семантика украiнського декоративно-прикладного мистецтва

1.3. Особливостi стилiзацii форм рослинного i тваринного свiту

Роздiл 2. Методика використання прийомiв стилiзацii на уроках декоративно-прикладного мистецтва

2.1 Використання елементiв стилiзацii на уроках декоративного мистецтва

2.2 Органiзацiя та змiст експериментального дослiдження, аналiз його результатiв

Висновки

Список використаних джерел

Додаток

Вступ

Актуальнiсть дослiдження. Проблеми перебудови нашого суспiльства нерозривно пов'язанi з вирiшенням завдань формування творчоi особистостi. Адже тАЮсаме така особистiсть i справжнiм творцем iсторii, оскiльки весь шлях, який пройдено людством, тАУ це безперервний процес творiннятАЭ [10, 19]. Народно-мистецька творчiсть даi людинi можливiсть актуалiзувати своi потреби, iнтереси, здiбностi, знаходити форми прояву iндивiдуальноi активностi. Творче самовираження тАЮсприяi усвiдомленню особистiсноi ваги, емоцiйному розкрiпаченню, зростанню впевненостi у собiтАЭ [1, 52]. У зв'язку з цим все бiльшоi практичноi значущостi набуваi залучення учнiв до творчоi дiяльностi засобами народного мистецтва, створення необхiдних умов для формування творчоi активностi школярiв.

На сучасному етапi розвитку освiтньо-виховноi системи нашоi держави постала проблема усунення гострих суперечностей мiж досягненням багатовiкового народу i незадовiльним застосуванням його у навчаннi i вихованнi дiтей. Фактично прогресивнi народно-мистецькi традицii й нацiональнi звичаi духовно-морального, демократичного, господарсько-трудового, дидактичного, культурно-естетичного характеру були приреченi на забуття. Щоб подолати данi негативнi явища, необхiдно внести кардинальнi змiни у виховання пiдростаючих поколiнь. Безперечно, що нацiональна школа, яку вiдроджуiмо в Украiнi завдяки вiдновленню повноцiнноi украiнськоi державностi зобов'язана мати адекватну iй систему виховання, побудовану на кращих зразках народно-мистецького досвiду.

Особливе занепокоiння нинi викликаi вiдсутнiсть у бiльшостi школя-рiв усвiдомлення себе як частини народу, спiввiднесення своii дiяльностi з iнтересами нацii. Зарадити справi може створення такоi системи народноi освiти, яка виховувала б нацiонально свiдомих громадян Украiни. Науковi дослiдження переконливо доводять, що дитина повинна знаходитись пiд постiйним виховним впливом матерiальноi i духовноi культури й мистецтва свого народу. Це потрiбно, найперше, для найповнiшого розкриття природних схильностей дитини i розвитку ii здiбностей.

Однак сучасна етнокультурна ситуацiя в Украiнi така, що дiти не залучаються з раннього вiку до мистецтва свого народу, бо не знаходяться пiд прямим формуючим впливом украiнськоi культури. Не використовують повною мiрою своiх дидактичних i розвивальних можливостей заклади народноi освiти, хоча протягом останнiх рокiв i вiдбулися значнi зрушення в украiнському шкiльництвi у планi застосування кращих взiрцiв народного мистецтва, у т. ч. декоративно-прикладного, у навчальному процесi почат-ковоi школи.

Народне декоративно-прикладне мистецтво i унiкальним у вирiшеннi завдань як художнього, так i особистiсного розвитку, громадського i духовного становлення пiдростаючого поколiння. Це зумовлено не тiльки природою сприймання цього виду образотворчого мистецтва, а й тим, що вже в молодшому шкiльному вiцi образотворча дiяльнiсть стаi однiiю з найдоступнiших i емоцiйно-захоплюючих форм творчостi.

Ознайомлення школярiв з декоративним малюванням у структурi образотворчого мистецтва i важливою проблемою теорii i практики. З огляду на значущiсть теми, ii актуальнiсть у планi розвитку учнiв i була обрана тема дипломноi роботи, що стосуiться вивчення особливостей декоративно-прикладного мистецтва та його мiсця у мистецькiй освiтi й образотворчiй дiяльностi молодших школярiв.

ОбтАЩiктом дослiдження i декоративно-прикладне мистецтво як обтАЩiкт образотворчоi дiяльностi учнiв.

Предмет дослiдження тАУ методика ознайомлення молодших школярiв з прийомами стилiзацii форм рослинного i тваринного свiту.

Мета дослiдження тАУ теоретично обТСрунтувати i експериментально перевiрити методику ознайомлення молодших школярiв з прийомами стилiзацii рослинних i тваринних форм декоративно-прикладного мистецтва.

Гiпотеза дослiдження: найефективнiшим методом ознайомлення учнiв початкових класiв з прийомами стилiзацii рослинних i тваринних форм i петрикiвський розпис.

Вiдповiдно до поставленоi мети та гiпотези дослiдження визначенi завдання дослiдження:

1. Розкрити сутнiсть та види декоративно-прикладного мистецтва.

2. Вивчити питання граматики та семантики украiнського орнаменту.

3. Видiлити i обТСрунтувати значення занять декоративно-прикладним мистецтвом для естетичного та культурного розвитку школярiв.

4. Визначити вплив експериментальноi методики на результативнiсть навчального процесу.

Для розвтАЩязання поставлених завдань i перевiрки гiпотези використано адекватнi авторському задуму методи дослiдження.

Теоретичнi методи дослiдження: аналiз, порiвняння, синтез, система-тизацiя, класифiкацiя та узагальнення теоретичних даних, представлених у педагогiчнiй, психологiчнiй та методичнiй лiтературi, вивчення та узагаль-нення передового педагогiчного досвiду.

Емпiричнi методи дослiдження: педагогiчне спостереження, педаго-гiчний експеримент, якiсний i кiлькiсний аналiз результатiв експерименту.

Практична значущiсть дослiдження полягаi у розкриттi системи роботи вчителя з формування навичок образотворчоi дiяльностi молодших школярiв при ознайомленнi з творами декоративно-прикладного мистецтва i прийомами стилiзацii.

Дипломна робота складаiться iз вступу, двох роздiлiв, висновкiв, списку використаноi лiтератури, додаткiв.

Роздiл 1. теоретичнi основи декоративно-орнаментального малювання

1.1. Характернi ознаки декоративно-прикладного мистецтва

Народне декоративно-прикладне мистецтво тАФ одна iз форм суспiльноi свiдомостi i суспiльноi дiяльностi. Це широка галузь мистецтва, яка худож-ньо-естетично формуi матерiальне середовище, створене людиною. До нього належать такi види: декоративно-прикладне, монументально-декоративне, оформлювальне, театрально-декорацiйне тощо.

Декоративне мистецтво зародилось у первiсному суспiльствi, коли людина жила в умовах родового ладу, а засоби для iснування добувала примiтивними знаряддями. Тодi дiяльнiсть могла бути тiльки колективною. Вiдсутнiсть складних трудових операцiй призводила до того, що всi члени колективу мали однi й тi ж обов'язки, опановували однi й тi ж трудовi навички. Розподiл працi проходив таким чином: праця чоловiкiв (мисливство) i праця жiнок (приготування iжi, виготовлення одягу, ведення домашнього господарства).

Спiльна праця зумовлена спiльною власнiстю на знаряддя працi, землю, продукти колективного виробництва. Майновоi нерiвностi ще не було. Народне мистецтво створювалось у сферi колективного матерiального домашнього виробництва. У ньому вiдбивалися риси первiсноi свiдомостi людини, мiфологiчний характер спiлкування з природою. Знаряддя працi, зброя, одяг, житло повиннi були передусiм бути зручними, магiчними, щоб нiщо, нiякi ворожi сили не перешкоджали людинi жити i працювати.

Пам'ятки кожноi конкретноi епохи показують, як люди навчились працювати з природними матерiалами i що з них виготовляти, яку силу надавати iм за допомогою символiв-знакiв (орнаменту) i що робило звичайнi речi побутового призначення творами мистецтва. На всiх етапах iсторичного розвитку твори народного мистецтва, залишаючись невiд'iмною частиною матерiальноi культури, водночас i важливою галуззю духовноi культури народу. Основи художнього, духовного, естетичного в них невiддiльнi вiд утилiтарного. РЗхня iднiсть обТСрунтовуi глибоку життiву правду народного мистецтва [45, 103-104].

Починаючи з первiснообщинного суспiльства i впродовж наступних вiкiв люди удосконалювали домашнi виробництво речей, якi задовольняли побутово-життiвi потреби. Поступово шлiфувались технiчно-художнi засоби, якi формувались колективним досвiдом, передавались iз поколiння в поколiння, перевiрялися практикою. Людина навчилася виконувати багато процесiв працi, створюючи предметний свiт: тканини, посуд, меблi тощо [88, 67]. Величезним здобутком пiзнавально-трудовоi дiяльностi було те, що людина почала добирати, пiдготовляти й опрацьовувати потрiбну сировину. Дрiбне ручне виготовлення готових виробiв при вiдсутностi внутрiвиробничого подiлу працi називаiться ремеслом. РЖсторичний розвиток ремесел зумовлений змiною соцiальноi формацii. Вiдповiдно до рiзних iсторичних етапiв суспiльного виробництва та розподiлу працi ремесла були домашнiми, на замовлення i на ринок.

Домашнiм ремеслом називаiться виробництво виробiв для задоволення власних потреб господарства, членами якого вони виготовленi. Цi ремесла ще не вiдокремилися вiд головних галузей господарськоi дiяльностi. Домашнi ремесло тАФ невiд'iмна частина натурального господарства тАФ збереглося i в окремих галузях в перiод капiталiзму [13, 24-25]. Наприклад, займаючись мисливством, скотарством, землеробством, люди паралельно виготовляли дрiбнi ремiсничi вироби. Поглиблення суспiльного подiлу працi зумовило появу розвиненiших видiв ремесел, вони почали вiддiлятися вiд основного заняття людей. Так виникли ремесла на замовлення i на ринок.

У ремеслах художня робота стаi головним видом дiяльностi майстра, тут скорiше вдосконалюiться майстернiсть, виникають новi, трудомiсткi види художньоi дiяльностi, зростаi кiлькiсть ремiсничих спецiальностей та звужуiться спецiалiзацiя ремiсникiв. Уже в давньосхiдних рабовласницьких державах РЖРЖРЖтАФРЖ тис. до н. е. були ремiсники, якi працювали на замовлення: ковалi, будiвельники, столярi, зброярi, ткалi, золотарi тощо. Виготовлення керамiки, тканин, декоративних виробiв iз металу, каменю досягло високого рiвня в РДгиптi, Ассирii, РЖранi, Китаi, РЖндii, в античних рабовласницьких державах Грецii i Риму [56, 34]. Уже в цю епоху поряд iз речами широкого вжитку виготовлялися предмети розкошi, доступнi лише панiвнiй верхiвцi.

В умовах бiльш високого рiвня розвитку продуктивних сил при феодалiзмi ремiсники отримали ширшi можливостi для вдосконалення свого фаху. Виникли новi галузi ремесел, звужувалася спецiалiзацiя ремiсникiв, робилися своiрiднi вiдкриття, винаходи. Китай, РЖндiя, РЖран, Японiя, краiни Середньоi i Передньоi Азii, РДвропи славилися виготовленням художнiх предметiв побуту (посуд, тканини, килими, холодна i вогнепальна зброя, лицарський обладунок, вози, меблi, ювелiрнi прикраси, культовi предмети тощо). До скарбницi свiтового мистецтва увiйшли китайськi та японськi лаки, рiзьблення на деревi, вироби з ниток, китайська порцеляна, iндiйськi тканини i металевi вироби, iранськi i туркменськi килими та iн. [43, 27].

Високого художнього рiвня досягли художнi ремесла у схiдних слов'ян (метал, керамiка, рiзьблення на деревi тощо). Декоративно-прикладне мистецтво слов'янського населення на територii майбутнiх росiйських, украiнських i бiлоруських земель тАФ грунт, на якому розвинулася самобутня культура Киiвськоi Русi [86, 13]. Давньоруськi ремiсники дотримувалися багато-вiкових традицiй схiднослов'янського мистецтва, творчо осмислюючи найкращi здобутки свiтового мистецтва. РЗх оригiнальну художню творчiсть засвiдчують збереженi пам'ятки, лiтописнi данi та описи iноземцiв, якi за рiвнем художнього ремесла ставили Русь на друге мiсце пiсля Вiзантii.

У Киiвськiй Русi переважали домашнi ремесла. Пов'язанi iз сiльським господарством, вони вiдiгравали роль допомiжного заняття. Селяни самi виготовляли рiзнi вироби, полотна, сукна, взуття тощо для власних потреб. Феодали отримували цю продукцiю селянського ремесла у виглядi повинностей [56]. У господарствах феодалiв також виготовляли вироби. Ремiсники працювали i в княжих, боярських та монастирських дворах.

Розвиток торгiвельно-грошових вiдносин сприяв кiлькiсному зростан-ню ремiсникiв, поселенню iх в мiстах та невеличких мiстечках. Вже за часiв Киiвськоi Русi видiлилися три основнi категорii ремiсникiв: сiльськi, вотчиннi та мiськi. Сiльськi ремiсники обслуговували певну територiальну групу сiльського населення (наприклад, ковальськi, кушнiрськi ремесла). Вотчиннi ремiсники феодально залежали вiд помiщикiв, князiв, бояр, монастирiв. iхня праця була примусовою. У мiстах, мiстечках поселялись ремiсники, що виготовляли вироби на замовлення, на ринок. Вони мали кращi умови працi, були квалiфiкованими [46, 13-14]. Як сiльське, так i мiське ремесло поiднувалось iз землеробством. Зростання мiст, розвиток торговельно-виробничих вiдносин стали тими важливими факторами, котрi активiзували процеси вiдокремлення ремесла вiд сiльського господарства, сприяли поглибленню професiйноi майстерностi ремiсникiв, збiльшенню кiлькостi ремiсничих спецiальностей.

Розвиток товарного обмiну привiв до того, що виготовлення виробiв на продаж стало основним заняттям окремих ремiсникiв, посилилися процеси вiдокремлення ремесла вiд землеробства. На основi домашнiх ремесел виникли ремiсничi органiзацii. Натуральне господарство, вузькiсть внутрiшнього ринку, утиски з боку державноi адмiнiстрацii зумовили необхiднiсть iднання мiських ремiсникiв. В XIтАФXII ст. в мiстах Захiдноi РДвропи, а також Киiвськоi Русi поступово виникали i поширювалися iхнi корпорацii тАФ цехи. Вони об'iднували майстрiв однiii чи кiлькох спецiальностей з метою захисту iхнiх iнтересiв вiд дрiбних виробникiв [88, 22-23]. Конкретно-iсторичнi умови позначилися на специфiцi цехiв, що утворювались на Украiнi. Тут цехова система виробництва поширилась у XIVтАФXV ст. У Киiвi iснували цехи ковалiв, золотарiв, кравцiв, кушнiрiв, шевцiв. Вiдомi рiзнi за профiлем цехи у Луцьку, Чернiговi та iн. [86, 11].

У 1425 р. у Львовi дiяли 9 цехiв (ковалiв, шевцiв, кравцiв, лимарiв, кушнiрiв), а наприкiнцi XV ст.тАФ14 цехiв об'iднували ремiсникiв понад 50 професiй. Цехове ремесло бурхливо розвивалось у мiстах, якi здобули так зване магдебурзьке право,тАФ у Киiвi Львовi, Полтавi, Чернiговi, Новгородi-Сiверському, Житомирi, Бердичевi, Нiжинi, Кременцi, Кам'янцi-Подiль-ському. Цеховi органiзацii вiдiгравали позитивну роль у життi як мiських, так i сiльських ремесел ранньоi епохи феодалiзму. Вони сприяли пiднесенню художнього рiвня виробiв, розширенню iх асортименту. У цехових статутах визначалося, якi саме i скiльки виробiв будуть виробляти; iхнi розмiри, форми, колiр тощо; кiлькiсть майстрiв i пiдмайстрiв, iхнi права; розмiр внескiв майстрiв до спiльноi кари; кiлькiсть робiтникiв та учнiв, яких мав право тримати майстер, строки учнiвства; розмiр заробiтноi плати пiдмайстрам та учням; правила прийому нових членiв у цехи; кiлькiсть сировини, iнструментiв i матерiалiв; тривалiсть робочого дня, штрафи за порушення статутiв i т. iн. [22, 152]. У цехах панiвне становище посiдали майстри, iм пiдпорядковувались пiдмайстри й учнi. За виконанням статутiв слiдкували обранi на загальних зборах цехових майстрiв (братчанах) старшин тАФ цехмiстри. Кожен цех мав своi прапори, знаки, грамоти тощо.

Важливо, що при вступi майстрiв до цеху ретельно перевiряли iхнi знання, вмiння зробити ВлшедеврВ» тАФ взiрець певного виробу [6, 51]. Вiдбувалися своiрiднi iспити-конкурси майстрiв. Це, безперечно, сприяло вдосконаленню ремiсничоi майстерностi. У мiстах працювали позацеховi майстри тАФ партачi. Вони жили переважно на передмiстi, були обмеженi у своiй дiяльностi, не мали права продавати власнi вироби на мiському ринку. Це було причиною конкурентних сутичок. Цеховi i позацеховi майстри зазнавали утискiв з боку володарiв мiст. Глибокi соцiальнi суперечностi посилювали боротьбу проти феодальноi системи.

Проникнення у ремiсниче виробництво нових вiдносин зумовлене як економiчними змiнами, так i рiвнем розвитку ремесел. РЖз поглибленням подiлу працi вiд окремих ремiсничих професiй вiдгалужувалися новi спецiальностi [57, 331]. Так, серед ремiсникiв-текстильникiв видiлилися ткачi, полотнярi, шерстяники, прядильники (ниткарi), сукновали i постригачi сукна, мотузники, канатники тощо; серед деревообробникiв тАФ бондарi, теслярi, колiсники, рiзьбярi, ТСонтарi, каретники, кошикарi, ситники i т. iн. РЖз зростанням попиту на ремiсничi вироби з боку мiського i сiльського населення, ускладненням i диференцiацiiю самого ремесла поглиблювалося майнове розшарування цехових i позацехових ремiсникiв. Бiльш заможнi майстри перетворювалися на дрiбних пiдприiмцiв i скупникiв. В умовах зародження капiталiстичних вiдносин цехова, замкнена за визначеними обмеженнями органiзацiя гальмувала ремiсниче виробництво.

Вiльнiшi можливостi для дiяльностi, не такi обмеженi, як у цехових майстернях, мали сiльськi i мiськi домашнi промисли, тобто дрiбне ручне товарне виробництво. Воно iснувало в умовах натурального господарства, де iз наявноi сировини виготовляли вироби на продаж. Власниками промислiв були представники майже всiх прошаркiв населення Украiни тАФ мiщани, селяни, козаки, купцi, шляхта i т. iн. Серед домашнiх промислiв найбiльшого поширення набули текстильнi, шевськi, кравецькi, кушнiрськi [86, 57-58]. Селяни традицiйно вирощували у своiх господарствах льон i коноплi, стригли вiвцi, iз наявноi сировини виготовляли тканини iнтер'iрного й одягового призначення для себе i на продаж.

У XVIтАФXVII ст. на основi ремесел i домашнiх промислiв зародилася нова, бiльш висока форма виробництва тАФ мануфактура. Капiталiстичне пiдприiмство ТСрунтувалося на ремiсничiй технiцi й подiлi працi. Ця стадiя розвитку промисловостi iсторично передувала великiй машиннiй iндустрii. Процес звуження ремiсничих спецiальностей тривав (часто виконувалась тiльки одна операцiя). Дещо полегшувались трудомiсткi роботи, удоскона-лювались iнструменти тощо. Шляхи виникнення мануфактур були рiзними [6, 71-72]. Дрiбнi промисли (майстернi) змiцнювались, розширювались, поступово переростали у бiльшi виробничi заклади з подiлом працi. Окремi виробники пiдпорядковувались представникам торгового капiталу, який проникав у всi сфери господарства у зв'язку з розвитком торгово-грошових, капiталiстичних вiдносин. Цi процеси вiдбувалися в умовах феодалiзму, де панувала крiпосницька система.

За характером виробничих вiдносин на Украiнi можна видiлити три типи крiпосних мануфактур: казеннi, вотчиннi (помiщицькi) й посесiйнi [86, 36]. Наприклад, вiдомими були казенна мануфактура по виробництву шовкових виробiв тАФ Катеринославська; посесiйнi сукнянi мануфактури тАФ Глушкiвська i Ряшкiвська; помiщицька мануфактура, де вироблялись фарбованi i тонкi сукна, у с. Платкове Стародубського повiту на Чернiгiвщинi та iн. Найпоши-ренiшими були ткацькi мануфактури. Крiм ткацьких мануфактур, на Украiнi у XVIIтАФXVIII ст. користувались визнанням мануфактурнi вироби тАФ посуд, скло, шкiрянi i под. У XVIII ст. зросла кiлькiсть мануфактур, вони розширювали виробництво, але повiльно впроваджувалися новi технiчно-технологiчнi вiдкриття. Ручне виробництво творче, приховуi у собi таiмницi справжньоi краси, критерii якоi в народному мистецтвi вироблялися вiками.

Наявнiсть мiсцевоi сировини, людей, якi опанували традицiйнi навички працi, виготовляючи певнi вироби, давала змогу розширювати виробництво, впроваджувати деякi новi технологiчнi методи, полегшувати ручну працю за допомогою машин [56, 42]. Отже, закономiрно, в iсторичнiй послiдовностi тривав розвиток народного декоративного мистецтва у таких формах, як домашнi й органiзоване виробництво: у цехах, майстернях, мануфактурах.

Зародження i розвиток мануфактур на Украiнi вiдбувалися у XVIтАФXVIII ст. за крiпацтва. Перша половина XIX ст.тАФ це перiод розкладу i кризи феодально-крiпосницькоi системи. У цей час складалися новi, бiльш прогресивнi капiталiстичнi вiдносини. РЖз подальшим розвитком дрiбних промислiв, крiпосницькоi мануфактури i товарно-грошових вiдносин визрiвали умови для переходу до капiталiстичноi мануфактури тАФ фабрики [6, 34-35]. Виробництво очолив великий капiтал, формуючи капiталiстичнi вiдносини мiж його учасниками.

З переходом до наступного, бiльш прогресивного способу виробництва зростала роздрiбненiсть виробничих операцiй, зумовлюючи деградування професiйноi майстерностi, занепад творчоi основи в процесi працi. На Украiнi дрiбнi промисли набули характеру капiталiстичних мануфактур, де на другий план усунулося вiками нагромаджене рукотворне мистецтво ремесла. Знижувалася вартiсть художньоi продукцii. Перехiд вiд мануфактури до фабрики вiдкинув з ручну вмiлiсть майстра, а за тим технiчним переворотом руйнувалися суспiльнi вiдносини виробництва. Капiталiстична конкуренцiя пiдiрвала економiчний грунт традицiйних центрiв народних промислiв, а зменшення попиту на вироби призвело до звуження iхнього виробництва, а подекуди до занепаду [22, 16].

Таким чином, народне декоративне мистецтво Украiни розвивалось у двох основних формах тАФ домашнi художнi ремесло й органiзованi художнi промисли, пов'язанi з ринком [86, 42-43]. Цi двi форми йшли паралельно, тiсно переплiтаючись мiж собою i взаiмозбагачуючись, кожна iсторична епоха вносила своi змiни. Природнi багатства Украiни, вигiдне географiчне i торговельне положення сприяли розвитковi домашнiх ремесел та органiзо-ваних художнiх промислiв. Як уже зазначалося, перехiд вiд мануфактур до капiталiстичних фабрик, промислового виробництва у XIX ст. негативно позначився на дальшому розвитковi художнiх промислiв, основа яких тАФ традицiйна художня рукотворнiсть.

Типологiя декоративно-прикладного мистецтва ТСрунтуiться на рiзних принципах класифiкацii: за матерiалом тАФ камiнь, дерево, метал, скло та iн.; за технологiчними особливостями тАФ ткацтво, вишивка, плетiння, в'язання, розпис тощо; рiдше за функцiональними ознаками тАФ меблi, посуд, прикраси, одяг, iграшки. У декоративно-прикладному мистецтвi застосовуiться близько 20 матерiалiв та ще бiльше рiзновидiв. Крiм цього, iснуi понад 100 головних технiк i технологiй художньоi обробки [5, 15-16]. Усе це даi вагомi пiдстави стверджувати, що художнi ремесла i промисли i найбiльшою i найбагатшою галуззю художньоi творчостi. Для ii повноцiнного морфологiчного аналiзу нiяк не обiйтися без диференцiацii на види, роди i жанри.

Декоративне мистецтво (естетичне освоiння життiвого середовища) складаiться iз монументально-декоративного, театрально-декорацiйного, оформлювального, декоративно-прикладного i художнього конструювання [57, 27]. Як бачимо, сусiдами декоративних видiв i також види архiтектури i види образотворчого мистецтва. Вони певною мiрою визначають межi декоративно-прикладного мистецтва. З одного боку, в його прикладнiй галузi виступають об'iмно-площиннi принципи побудови форми, аналогiчно художньому конструюванню й архiтектурi, а з другого тАФ у декоративнiй областi мають мiсце зображальнi принципи. У тематичних, фiгуративних творах вони близькi до образотворчих видiв.

До прикладноi галузi декоративно-прикладного мистецтва вiдносимо ужитковi твори об'iмно-просторовоi форми, виготовленi переважно з твердих i тривких матерiалiв, в яких доцiльнiсть i виразнiсть конструкцii поiднанi з декором: дерево, камiнь, кiстка i рiг. РЗх обробляють технiкою рiзьблення, точiння та iн. [64, 59].

Декоративна галузь ужитково-прикладного мистецтва маi значну перевагу художнiх засад оздоблення над утилiтарними i складаiться iз видiв-технiк. Для зручностi останнi групуiмо за домiнуючими виражальними ознаками [6, 23-24].

1) Полiхромна група: ткацтво, килимарство, вишивка, батiк, вибiйка, бiсер, писанкарство, емалi, розпис (дерево, керамiка, скло та iн.).

2) Монохромна група: iнкрустацiя, випалювання, чернь, гравiювання.

3) Пластична: рiзьблення, тиснення, карбування, пластика малих форм.

4) Ажурно-силуетна група: кування i слюсарство, просiчний метал, скань, мереживо, витинанки, ажурно-силуетна пластика.

Мiж групами немаi чiткоi межi. Тому твiр-iнкрустацiя, твiр-вибiйка можуть мати не лише монохромнi, а й полiхромнi особливостi, твiр-рiзьблення тАФ монохромнi, пластичнi й ажурнi, вишивка трапляiться монохромна (бiла по бiлому чи навпаки) й ажурна (мережка, вирiзування, виколювання), а витинанки тАФ барвистi i неажурнi. У загальнiй масi таких творiв з вiдхиленням небагато i вони не спростовують групування видiв.

Мiж прикладною i декоративною галузями i промiжна тАФ декоративно-прикладна, що поiднуi в собi ужитковi i функцiональнi якостi об'iмно-просторовоi конструкцii та художню експресiю вiдповiдного декору [11]. Вона пiдпорядковуiться аналогiчним морфологiчним концепцiям.

Таким чином, декоративно-прикладне мистецтво з його багатством матерiалiв, декоруючих технiк, помножених на функцiональнi типи побутових предметiв утворюi надзвичайно розгалужену морфологiчну систему, для аналiзу якоi необхiдно насамперед скористатися низкою розроблених естетичних категорiй: вид, рiд, жанр, твiр.

Види декоративно-прикладного мистецтва тАФ головна структурна одиниця типологii. Це тАФ художнi деревообробництво, художня обробка каменю, художня обробка кiстки й рогу, художня керамiка, художнi скло, художнiй метал, художня обробка шкiри, художнi плетiння, в'язання, художнi ткацтво, килимарство, вишивка, розпис, батiк, писанкарство, фото-фiльмодрук, вибiйка, випалювання, гравiювання, рiзьблення, карбування, художнi ковальство, скань, просiчний метал, витинанки, мереживо, виготов-лення виробiв з бiсеру, емалi, а також меблiв, посуду, хатнiх прикрас, iграшок, одягу, ювелiрних виробiв. Усi вони вiдносяться до декоративно-прикладного мистецтва, як частина до цiлого, мають вiдповiднi спiльнi риси i своiрiднi ознаки [22, 36-37]. Кожен з видiв унiкальний за специфiкою матерiалiв i технологiчним процесом обробки, за художньо-композицiйними закономiрностями структури образiв.

Однi види широко функцiонують у сферi побуту i загалом у вiзуальнiй культурi, наприклад, художнiй метал, дерево, керамiка, ткацтво. РЖншi, такi, як мереживо, батiк, вироби з бiсеру, писанки, навпаки, мають порiвняно вузьке функцiональне середовище. Звiдси морфологiчна структура у першому випадку поширена, а в другому тАФ звужена (або цiлком вiдсутня). Поширення вiдбуваiться методом уведення додаткових, промiжних диференцiйних одиниць тАФ пiдвид, пiдгрупа тощо. Так, пiдвиди в керамiцi ТСрунтуються на якiсних характеристиках матерiалiв (майолiка, фаянс, фарфор, кам'яна маса, шамот) та технологiях виготовлення; пiдвиди в обробцi дерева тАФ це технiки його обробки (рiзьбярство, столярство, токарство, бондарство). РЖнколи вони становлять значнi самостiйнi галузi художньоi творчостi iз своiрiдними засобами виразностi [6, 76].

Рiд тАФ наступна сходинка класифiкацii, торкаiться найзагальнiших особливостей та ознак виробiв, iхнiх функцiональних вiдмiн. Рiд тАФ категорiя, що виникла у лiтературознавствi, але нинi успiшно застосовуiться i в iнших видах мистецтва, набуваючи загально-естетичного значення. Як свiдчить практика, один майстер, наприклад столяр, не може з однаковим умiнням виготовляти меблi, транспортнi засоби, музичнi iнструменти, iграшки тощо. Тому вiдбуваiться вузька спецiалiзацiя за родами художньоi творчостi [22, 62]. Отож, у декоративно-прикладному мистецтвi родовi вiдмiни найкраще вираженi у видах-матерiалах з найбiльшою структурою виробiв: дерево-обробництво, метал, керамiка, скло, обробка шкiри, плетiння. Родовi форми мають тут узагальнений функцiональний характер виробiв, наприклад, меблi, посуд, знаряддя працi, культовi предмети, iграшки, прикраси та iн. (обробка дерева); посуд, начиння, зброя, культовi предмети, прикраси тощо (метал); посуд, iграшки, керамiчнi прикраси. Однаковi родовi форми, що рiзняться за матерiалами, iнколи об'iднуються дослiдниками для зручностi аналiзу i викладу теми у новi види декоративно-прикладного мистецтва функцiональ-ного спрямування тАФ посуд, iграшки, прикраси, меблi i т. iн.

Поняття жанру склалося у типологii бiльшостi видiв мистецтва. У морфологii декоративно-прикладного мистецтва також i необхiднiсть введення аналогiчноi категорii для визначення менших внутрiшнiх структур-них одиниць функцiональноi форми предметiв та iхнього призначення [88, 31-32]. Але вираз Влжанр вази, дзбанка, миски чи горняткаВ» звучить непри-родно. Тому доцiльно означувати твори вiдповiдною типологiчною групою.

Типологiчна група тАФ це порiвняно стале поiднання однотипних предметiв, де тип виступаi як абстрактний узагальнений зразок предметiв [22]. Наповнення типу локальними та iндивiдуальними особливостями перетворюi його в конкретний твiр. Порiвняно iз видами декоративно-прикладного мистецтва i родами творiв, типологiчнi групи i класифiкацiй-ною категорiiю третього порядку. Якщо в образотворчих видах мистецтва жанрова структура творiв ТСрунтуiться на тематичних принципах, то у декоративно-прикладних типологiчнi групи мають конструктивно-функцiо-нальну концепцiю. Вони розкривають певну функцiональну композицiйну спiльнiсть групи предметiв (творiв). Кожна така типологiчна група творiв декоративно-прикладного мистецтва вирiзняiться сукупнiстю деяких зовнiшнiх, формотворчих ознак, що сприяють ii розпiзнанню.

Типологiчна група тАФ форма iсторично мiнлива, ii динамiка залежить вiд соцiальних змiн. У сферi типологii форм вiдчутнi реальнi тенденцii до об'iднання i роз'iднання окремих типологiчних груп, пiдгруп i типiв [57]. РЖз змiнами традицiйного народного побуту наприкiнцi XIXтАФна початку XX ст. поступово занепали професiйнi художнi ремесла, народнi промисли, iз творчого процесу вибули десятки функцiональних груп i типiв виробiв: порохiвницi, кресала, ярма, дерев'яний посуд, дукачi, ТСердани тощо. У наш час i випадки вiдродження давнiх типологiчних груп, виникають новi: мiнiгобелени, серветки, накидки на телевiзор, хлiбницi, цукерницi тощо. Таким чином, кожна iсторична епоха маi свою типологiю груп, i навпаки, типологiя груп виробiв i своiрiдним дзеркалом епохи.

Художнiй твiр (вирiб) тАФ становить останню, четверту сходинку типологiчноi структури декоративно-прикладного мистецтва. Це особливий соцiально-культурний предмет, який вiдбиваi художньо-духовну концепцiю та маi утилiтарну цiннiсть [40, 19]. Якщо художня концепцiя вiдсутня або деформована, твiр не належить до мистецтва.

Твори декоративно-прикладного мистецтва перебувають пiд впливом духовноi наповненостi часу. Чим бiльший вiк твору, тим його духовна наповненiсть сильнiше збуджуi нашi естетичнi почуття. Можна навести чимало прикладiв, коли предмет-твiр, знайдений археологами, мало чим вiдрiзняiться вiд теперiшнього виробу.

Одним з найяскравiших видiв мистецтва, якi здавна поширенi в Украiнi, i декоративний розпис. Чимало видатних майстрiв украiнського декоративного розпису здобули своiю працею свiтову славу [12]. РЖ нi технiчний прогрес, нi новi матерiали та технологii не зможуть знецiнити, применшити того, що створене людським талантом упродовж столiть. Навпаки, люди нового тисячолiття ще бiльшою мiрою потребуватимуть справжнього мистецтва, живого i неповторного.

Декоративний розпис передбачаi сюжетнi зображення й орнаменти, якi створюються засобами живопису на стiнах та iнших частинах архiтектурних споруд, а також на ужиткових предметах [86, 4]. Останнiм часом декоративний розпис виконують також на паперi, полотнi, картонi й експонують на художнiх виставках як твори станкового мистецтва. Твори декоративного розпису виконують олiйними, темперними, гуашевими, акварельними фарбами та керамiчними барвниками з подальшим випалюванням у керамiчних печах.

Декоративний розпис i традицiйними видом мистецтва, який здавна поширений в Украiнi. Вiн i в нашi днi займаi чiльне мiсце у творчостi народних художникiв [11, 32]. Ще в часи розквiту Киiвськоi Русi народнi майстри прикрашали декоративним розписом iнтер'iри та екстер'iри будiвель, хат, житла князiв та знатi, предмети домашнього вжитку, дитячi iграшки, зброю, музичнi iнструменти тощо.

Протягом багатьох столiть у рiзних регiонах Украiни формувалися мiсцевi школи декоративного розпису зi своiм характером виконання орнаментальних мотивiв, здебiльшого рослинних: квiтiв, дерев, стебел, плодiв тощо. Чимало майстрiв малюють у своiх композицiях звiрiв, птахiв, людей, пейзажi та складнi композицii, у яких рiзнi орнаментальнi мотиви поiднуються iз зображенням тварин та людей. Звiрi, птахи, рослини, квiти i своiрiдними: як реальними, так i народженими творчою уявою та фантазiiю народних художникiв.

1.2. Граматика та семантика украiнського орнаменту

Граматика украiнського декоративно-прикладного мистецтва ТСрунтуiться на прийомах композицii i засобах виразностi мистецького твору. Прийоми композицii розвивались i збагачувались у практичнiй дiяльностi багатьох поколiнь народних майстрiв, цехових ремiсникiв та професiйних митцiв. У рiзних народiв i в рiзнi епохи виникали своi композицiйнi прийоми, що вiдповiдали завданням декоративно-прикладного мистецтва свого часу. Однi прийоми композицii, проiснувавши певний час, вiдходили у забуття разом з iдейними концепцiями, котрi iх генерували, на змiну приходили новi. РЖншим судилося тривале функцiонування протягом багатьох тисячолiть завдяки гнучким варiативним властивостям.

До головних композицiйних прийомiв вiдносимо ритм, метричнiсть, симетрiю, асиметрiю, статику i динамiку [45, 131-132].

Ритм тАФ властивiсть, характерна для багатьох явищ природи, життя людини (ритми обмiну речовин, серцебиття, дихання i т. iн.). Ритмiчнiсть, повторюванiсть окремих рухiв, циклiв характернi для процесiв працi, а тому втiлюються у матерiальнiй формi ii продуктiв. Як вiдображення закономiрностей реального свiту, ритм увiйшов до всiх видiв мистецтва, став одним з необхiдних засобiв органiзацii художньоi форми. У музицi, танцi вiн виявляiться як закономiрне чергування звукiв або рухiв, В архiтектурi, образотворчому i декоративному мистецтвi вiдчуття ритму створюiться чергуванням матерiальних елементiв у просторi. Час у такому ритмi замiнено просторовою протяжнiстю, часова послiдовнiсть тАФ просторовою.

Ритм як композицiйний прийом декоративно-прикладного мистецтва тАФ це повторення елементiв об'iмно-просторовоi i площинно-орнаментальноi форми та iнтервалiв мiж ними, об'iднаних подiбними ознаками (тотожними нюансами i контрастними спiввiдношеннями властивостей тощо). Вiн буваi простий i складний. Простий ритм тАФ рiвномiрне повторення однакових елементiв та iнтервалiв в об'iмно-просторовiй та орнаментальнiй структурi тАФ називаiться метричним. Один iз прикладiв метричного порядку тАУ рiвномiрне розташування ВлдармовисiвВ» на гуцульсь-ких виробах з дерева.

Прийом ритмiчностi може ТСрунтуватися не тiльки на величинi й послiдовностi елементiв, йому можуть пiдпорядковуватися пластичнiсть, фактура, тон, колiр тощо. Складний ритм ТСрунтуiться на поiднаннi (накладаннi) простих. Кiлькiсть комбiнацiй при цьому безмежна, але протяжнiсть ритмiчних структур маi кiлькiснi межi. Ритмiчна змiна виявляiться як мiнiмум у трьох елементiв (наприклад, трикомпонентнiсть в орнаментi). Однаковi елементи починають складатися у метричний ряд, коли iх три i бiльше, в противному разi вони сприймаються як самостiйнi одиницi [14, 51-52]. Вiдчуття самостiйностi елементiв, що становлять ряд тектонiчноi структури, переборюiться остаточно при переходi iх кiлькостi через межу, встановлену правилом Мiллера (7 В±2). Збiльшення ряду пiдвищуi його виражаль

Вместе с этим смотрят:

WEB-дизайн: Flash технологии

РЖiрархiчна структура управлiння фiзичною культурою i спортом в Хмельницькiй областi у м. КамтАЩянець-Подiльському

РЖгровi прийоми навчання на уроках хiмii

РЖгрова дiяльнiсть в групi продовженого дня

РЖдеi народностi педагогiчноi науки та християнськi погляди на виховання у пам'ятках Киiвськоi Русi