РЖдеi народностi педагогiчноi науки та християнськi погляди на виховання у пам'ятках Киiвськоi Русi

Мiнiстерство освiти та науки Украiни

Сумський державний педагогiчний унiверситет iм. А. С. Макаренка

КУРСОВА РОБОТА

на тему: "РЖдеi народностi педагогiчноi науки та християнськi погляди на виховання у памтАЩятках Киiвськоi Русi"

Виконала

студентка 731 групи

природничо-географiчного

факультету

Глива Юлiя Володимирiвна

Суми 2009

Змiст

Вступ

Володимир Великий

Володимир Мономах . "Повчання"

Роль рукописних книг у вихованнi й навчання

Висновки

Список використаноi лiтератури

Вступ

Педагогiка тАУ це не тiльки наука, а й мистецтво. А мистецтво, як правило, маi своi нацiональне вираження. Крiм того, педагогiка як наука й мистецтво стосуiться особливоi, властивоi тiльки iй сфери тАУ формування особистостi з притаманними iй нацiональними рисами i почуттями. Педагогiка через виховання й навчання дiтей та молодi вiдтворюi, продовжуi i розвиваi у кожному наступному поколiннi народ, нацiю. Тому й нацiональний пiдхiд у науковому розвтАЩязаннi педагогiчних проблем i обовтАЩязковим. РЖдеi народностi та проблема гуманiзацii, християнiзацii сучасного виховання i актуальними в наш час. Тому, на мою думку, потрiбно дослiдити iдеi народностi педагогiчноi науки та християнськi погляди на виховання у памтАЩятках Киiвськоi Русi. Це допоможе кращому формуванню цiлiсноi системи знань щодо основних етапiв розвитку нацiонального шкiльництва, умiнню мислити педагогiчними категорiями, аналiзувати, зiставляти теоретичнi погляди видатних постатей нацiональноi педагогiчноi думки, баченню тенденцiй iх розвитку, осмисленню можливостей використання кращих педагогiчних надбань людства у власнiй практичнiй дiяльностi.

Метою дослiдження i ТСрунтовне вивчення педагогiчноi думки в часи Киiвськоi Русi як могутнiй суспiльно-духовний феномен, гiдний i вагомий внесок у скарбницю власноi нацiональноi i свiтовоi педагогiчноi культури.

Для досягнення поставленоi мети потрiбно виконати наступнi завдання:

1. зтАЩясувати вплив державного устрою на розвиток шкiльництва;

2. вивчити змiст та головнi iдеi писемних памтАЩяток часiв Киiвськоi Русi;

3. обТСрунтувати роль рукописних книг у вихованнi та навчаннi.

ОбтАЩiктом вивчення в роботi i педагогiчна наука в часи Киiвськоi Русi.

Предметом дослiдження i iдеi народностi та християнськi погляди на виховання та навчання в писемних памтАЩятках Княжоi Доби.

Культура i освiта в часи розквiту держави

Нову добу в iсторii Украiни-Русi започаткував Володимир Великий тАФ один з найпрогресивнiших киiвських князiв. За його князювання (980тАФ1015) Русь почала пiдноситися як цiлiсне суспiльство i держава. Вiн здiйснив реформування iдеологiчноi, адмiнiстративноi та законодавчоi систем, яке попри специфiку проявiв вiдбувалося в загальноiвропейському контекстi.

Володимир Великий

Насамперед це стосуiться прийняття 988 р. християнства i утвердження його як державноi релiгii, що сприяло рiвноправному входженню Русi в коло iвропейських держав християнського свiту, ii консолiдацii i подальшому суспiльному та культурному розвитку. Прийняття християнства означало приiднання до високорозвиненоi вiзантiйськоi культури, яка зберегла надбання античного свiту i передавала iх усiм iвропейцям. Адже саме в Давнiй Грецii та Римi були закладенi основи науки, фiлософii, полiтики, юриспруденцii, естетики, лiтератури.

Для змiцнення християнства i поширення греко-вiзантiйськоi культури Володимир заснував у Киiвi школу для дiтей з вищих верств украiнського суспiльства. Киiвська двiрцева школа "книжного вчення" була державним навчальним закладом i утримувалась за рахунок казни. У нiй навчалося 300 учнiв. Дiти були iзольованi вiд домашнього спiлкування з батьками, якi могли чинити язичницький вплив, хоч i прийняли християнство. У "Повiстi временних лiт" написано: "И нача ставит по градам церкви и попы, и люди на крещенье приводити по всем градом и селомь. Поставь нача поймати у нарочитые чады дьти й даяти нача на учете книжное". "Книжне вчення" означало не просту письменнiсть, а ТСрунтовну на той час освiту. Воно полягало в опануваннi граматики, богослов'я, фiлософii, риторики, математики, спiвiв, iноземних мов, тАФ знань, якi становили основу вищоi освiти у Вiзантii та на Заходi. У школi "книжного вчення" готували освiчених людей, здатних розв'язувати складнi питання державного управлiння, внутрiшньоi i зовнiшньоi полiтики.

Термiн "школа" увiйшов у вжиток на Русi лише в XIV ст. Тому стосовно навчального закладу Володимира вiн вживаiться умовно. За Володимира при храмах почали виникати школи, в яких готували священикiв та майстрiв високого фаху для спорудження та оздоблення церков.

Поряд з державною освiтою невимушено i природно вiдбувалося засвоiння пiдростаючими поколiннями старовинних звичаiв, традицiй, якi продовжували зберiгання у словтАЩянськiй сiм'i, ii побутi. Синiв княжого роду з три -чотиририрiчного вiку вiддавали на виховання до сiм'i годувальника, якого добирали з управителiв земель, Боярин готував княжича до участi в державних справах, дбав про фiзичне виховання. Тодiшнi звичаi не дозволяли батькам вiдвiдувати дитину. В перiод об'iднання руських земель така штучна родиннiсть посилювала й поширювала особистi зв'язки киiвських князiв з боярами та змiцнювала державу. Але згодом, коли загострилася мiжусобна боротьба, виховання княжичiв у чужих родинах мало руйнiвнi наслiдки для iдностi держави. Рiднi брати втрачали родиннi зв'язки за час виховання в родинах рiзних бояр i в боротьбi за киiвський престол ворогували один з одним. Високопоставленi годувальники також використовували свiй вплив на вихованцiв у мiжусобнiй боротьбi. У зв'язку з цим княжат стали виховувати досвiдченi домашнi вчителi тАФ "дядьки", серед яких були й справжнi педагоги. Боярських синiв виховували пiд наглядом батькiв або iнших родичiв. По трьох роках хлопця пiдстригали, уперше садовили на коня в святковiй обстановцi. Дiтей до 7 рокiв навчали стрiляти з лука, володiти списом i арканом. З 12 рокiв iх вчили справжнiх вiйськових хитрощiв, тобто мистецтва бою.

Дiти ремiсникiв навчалися справи батькiв у домашнiх умовах. Дехто ставав учнем, пiдмайстром бiля майстра певноi справи тАФ зброяра, кожум'яки, бондаря тощо. У сiльськiй мiсцевостi змалку залучали до робiт, визначених аграрним календарем. Дiти опановували навички сiльськогосподарськоi працi, засвоюючи народнi знання про землеробство та утримання домашньоi худоби. Календарна обрядовiсть вносила емоцiйний i естетичний елементи в буденну працю, робила ii бiльш привабливою. Дiти спостерiгали навколишню природу, засвоювали народнi прикмети, навчалися передбачати погоду. Такi знання допомагали успiшному господарюванню: пiдвищенню врожайностi, збереженню домашнiх тварин тощо. Сприяла навчанню i народна мудрiсть, сформульована у прислiв'ях. Наприклад, "Комар за тiло тАФ овес у землю", "Зозуля закувала тАФ пора сiяти просо" тощо. Стисло, просто i дохiдливо викладена iнформацiя добре запам'ятовувалась.

Перебуваючи у тiсному спiлкуваннi з природою та постiйно вiдчуваючи залежнiсть вiд неi, селяни привчали дiтей берегти довкiлля. Для бешкетникiв iснували спецiальнi "загуки", заборони: "Не чiпай гнiзда ластiвки, бо будеш у ластовиннi", "У лебедя камiння не кидай, бо спiткаi горе". Виховну функцiю мала не лише праця, а й дозвiлля, звичаi родини. Дiти були свiдками й учасниками рiзних родинних подiй, побутових обрядiв тАФ сумних i веселих, свят зустрiчi чи проводiв зими, весни, лiта й осенi. Спостерiгаючи за дорослими, вони переймали певнi моральнi цiнностi, проймалися вiдповiдними емоцiями, наслiдували способи поведiнки дорослих.

Крiм державних та церковних шкiл, започаткованих вiдразу пiсля прийняття християнства, практикувалося й приватне навчання. Лiтописи повiдомляють, що саме в такий спосiб здобули освiту Феодосiй Печерський та син Володимира Великого Борис. Володимир Мономах писав, що його батько Всеволод (помер 1093 р.) "дома сьдя изумьяща пять язик" (сидячи вдома, вивчив п'ять мов). Це свiдчить про наявнiсть можливостi i водночас потреби вивчення iноземних мов. У вищих верствах населення вже починають розумiти значення освiти в життi людини й освiченостi суспiльства взагалi для подальшого культурного, економiчного i полiтичного розвитку краiни.

Продовжувачем добрих справ Володимира 1 Великого був Ярослав Мудрий (1019тАФ1054). Вiн об'iднував украiнськi землi, змiцнював мiждержавнi вiдносини, поширював освiту i культуру в Украiнi, а також за ii межами зусиллями своiх освiчених синiв та дочок, одружених з володарями iнших держав. Якщо припустити, що школа, заснована Володимиром, дiяла постiйно, то за Ярослава Мудрого вже було чимало освiчених людей, якi стали його помiчниками в освiтянськiй та книжнiй справi. РД вiдомостi, що князь Ярослав розмiстив школу в одному з примiщень Софiйського собору, вiдкрив майстерню-скрипторiй, у якiй перекладалися i переписувалися книги та велося киiвське лiтописання. При соборi була створена перша в Украiнi книгозбiрня (1034). Лiтописи згадують: "Ярослав любив книги.. РЖ пильнував до них i часто читав iх i вночi i вдень, i зiбрав многих переписувачiв i перекладачiв з грецького на слов 'янське письмо, i переписали вони багато книг". "Звелiв багато книг переписати i склав iх у церквi святоi Софii". Книги, якi виходили зi стiн Софii, стали основою для створення бiблiотек, зокрема великоi бiблiотеки Печерського монастиря, який з кiнця XI ст. був одним з найбiльших осередкiв культурного життя Украiни-Русi.

Дещо про навчання в школi повiдомляють графiтi XI ст., виявленi на стiнах Софiйського собору. Автор одного напису зазначаi, що його навчав не один учитель, а кiлька, що вчителями були служителi церкви тАФ дяки: "Пищан псал (писав), к дьяки ходи учеником". У другому графiтi сказано, що на територii собору знайшли поховання граматика. У Вiзантii граматиками називали вчителiв, якi викладали мову у школах вищого типу. У школi при Софiйському соборi здобували освiту майбутнi посадники, перекладачi книг, упорядники збiрникiв. Згодом у великих мiстах та при монастирях, за прикладом Софii Киiвськоi, виникли своi школи та майстернi-скрипторii, якi разом з бiблiотеками сприяли розвитку давньоруськоi освiти. Зокрема, з лiтопису вiдомо, що Ярослав заснував 1030 року в Новгородi школу, в якiй 300 хлопцiв навчалися грамоти й iноземних мов: "зiбрав iз старiйшин i попiв 300 дiтей учити грамоти".

У лiтописах, латинських хронiках, скандинавських сагах i iнформацiя про те, що короннi принци Англii, Угорщини, Польщi, Швецii, Скандинавських краiн виховувалися i здобували освiту при дворi Ярослава. Киiвська двiрцева школа набула мiжнародного значення, а Киiв здобув славу вiдомого iвропейського центру. Ярослав Мудрий згуртував навколо себе освiчених сучасникiв. Найбiльш вiдомi з них лiтописцi Никон, Нестор та ерудит, стилiст i фiлософ, автор "Слова о законi i благодатi" тАФ блискучого панегiрика не лише Володимировi та Ярославовi, а й своiму народовi, митрополит РЖларiон. Про своiх помiчникiв РЖларiон писав, що то були люди "преиз-лиха наситившиеся премудрости книжноi".

За Ярослава укладено перший лiтописний звiд, розвивалися писемнiсть та оригiнальна лiтература, сформувалися цiлi роди, династii iнтелектуальноi елiти. Наприклад, до такоi елiти належав посадник Новгорода Остромир, для якого було переписане вiдоме РДвангелii. Досить широке коло висококультурних людей, що iх зiбрав навколо себе Ярослав, дало пiдставу Михайлу Грушевському писати про першу академiю наук Украiни-Русi. iхню колективну працю тАФ першу збiрку законiв пiд назвою "Руська правда" тАФ лiтопис приписуi Ярославу, який, очевидно, був органiзатором цiii справи. Цi закони дiяли всюди, куди сягала Ярославова влада. Положення церковного статуту Ярослава щодо моралi та подружнiх взаiмин зберiгали своi значення аж до XV ст.

Високу на той час освiту мала донька Ярослава Мудрого i дружина французького короля Генрiха РЖ Анна (бл. 1032 тАФ пiсля 1075). Приваблива, витончена, добре вихована, Анна була видатною постаттю в полiтичному життi Францii та РДвропи. Вона брала участь у правлiннi державою ще за життя чоловiка. На деяких документах Генрiх зазначав: "за згоди дружини моii", або тАФ "в присутностi королеви Анни". Римськi папи писали до неi шанобливi листи, вихваляючи ii чесноти, добрий вплив на Генрiха РЖ. Пiсля смертi чоловiка Анна була регентшею, доки зростав ii малолiтнiй син тАФ майбутнiй король Францii Фiлiпп РЖ. На актах збереглися ii пiдписи кирилицею та латиною серед "хрестикiв" неписьменних феодалiв тАФ васалiв королеви. Збереглися також документи, пiдписанi Фiлiппом та Анною. Останнiй ii пiдпис датований 1075 роком. З iм'ям королеви Анни пов'язане слов'янське iвангелii, на якому присягали всi наступнi французькi правителi пiд час коронування. Французький iпископ Готьi де Савейр, який приiздив до Киiва просити руки доньки князя Ярослава Мудрого для французького короля Генрiха РЖ, писав, що "Украiна бiльш об'iднана, щасливiша, могутнiша, значнiша i культурнiша за Францiю". Як бачимо, Анна виявилася гiдною представницею своii держави. 1086 року iнша видатна украiнка, донька Всеволода i онука Ярослава Мудрого Анна (Япка), заснувала и Киiвi при Андрiiвському монастирi перше в РДвропi жiноче училище, де навчали грамот, ситiв, шитва представниць вищоi верстви суспiльства. Освiченi князiвни Украiни-Русi були бажаними нареченими не лише у себе па батькiвщинi. Вони посiдали неабияке мiсце в сiм'ях захiдноiвропейських монархiв, оскiльки приносили з собою не лише багатий посаг, а й високу християнську мораль та вищу, нiж на той час у РДвропi, освiту i культуру.

Серед численних князiвен, одружених з вiдомими й могутнiми монархами Середньовiччя,згадаiмо дочок князя Мстислава Володимировича i онук князя Володимира Мономаха РДвпраксiю-Зою та РДфросинiю. РДвпраксiя Мстиславiвна (Зоя, Добродiя) була дружиною вiзантiйського царевича (пiсля шлюбу мала iм'я Зоя). Вона зналася на народнiй медицинi, лiкувала хворих (звiдси тАФ Добродiя). Написала перший медичний трактат "Алiмма" (мазi). Книга зберiгаiться в бiблiотецi Медичi у Флоренцii.

РДфросинiя була за королем угорським Гейзою II. Вона мала значний вплив на полiтику i сприяла поширенню украiнськоi культури в Угорщинi. Описанi факти дають певне уявлення про освiчених украiнських жiнок першого перiоду державностi Украiни, якi своiм розумом, високою культурою, тактом здобули пошану й любов i в особистому життi, i в державних справах.

Жiнки з княжого роду активно органiзовували громадську опiку дiтьмими-сиротами, калiками. Лiта Всеволодiвна заснувала в Киiвi виховну установу для дiтей (в тому числi калiк). Сирiт утримували та навчали елементiв грамоти й ремесла. Було двi форми опiки дiтей-сирiт тАФ громадська й iндивiдуальна. Свiтська влада доручила монастирям справу опiкунства i вiдповiдно створювала певнi матерiальнi умови. Запроваджуючи книжну освiту, князi дбали також про виховання та чуйне ставлення до калiк i знедолених. "Блаженнi", "юродивi" завжди вважалися божими людьми. Вони знаходили симпатii i захист в народу, про що свiдчать церква й свiтська лiтература.

У першiй половинi XI ст. за iнiцiативою iгумена Феодосiя Печерського (бл. 1036тАФ1074) поблизу монастиря було вiдкрито дiм для сирiт i калiк. Як свiдчать писемнi джерела, "о доме сем шла большая слава". Безумовно, такi поодинокi опiкунськi заклади неспроможнi були дати прихисток та виховання усiм дiтям, якi цього потребували. Вiдомо, що для малят-пiдкидькiв общини створювали притулки при скудельницях-ямниках (будови, куди звозили взимку померлих). Коло цих громадських мiсць були сторожки, якi розширювали й перетворювали на будинки для сирiт. В етнографiчних матерiалах цi будинки називають "божедомками", а дiтей-пiдкидькiв тАФ Богданами, тобто тими, що дав Бог. У лiтописi згадують скудельницi в Новгородi, Смоленську, Торжку. Археологiчнi розкопки давнiх дитячих поховань засвiдчують iснування таких притулкiв у Киiвi, Львовi, Межибожi та iнших мiстах. Скудельниками ставали сумлiннi бабусi й дiдусi, якi охороняли ямники й доглядали малолiтнiх сирiт. Звiсно, вони могли дати дiтям лише побутове виховання. За притулками наглядали мiськi общини. РЖснували вони на мiськi пожертви. Сюди зносили продукти, одяг, взуття, iграшки. Так народ виявляв милосердя до знедолених дiтей. РЖндивiдуальна опiка часто була пов'язана з успадкуванням сиротою батькiвськоi власностi. Така опiка регламентувалася законами "Руськоi правди".

Пiсля смертi Ярослава, коли держава розпалася на окремi землi, не вiдомi приклади, щоб мiсцевi князi доводили школи. (Основним осередком "книжноi" науки у великих мiстах була церква. Готували тут переважно священикiв. Стародавнi украiнськi вчителi (члени клiру), пiдручники (богослужбовi книги) пов'язували з церквою украiнську школу, гак само як i у Вiзантii та на Заходi. Школи були розмiщенi в парафiяльних храмах, монастирях та при iпископських кафедрах. Цi школи далекi вiд сучасних своiю органiзацiiю, порядками, методами, завданнями. В них навчали читати й писати, давали елементарнi загальнi вiдомостi з рiзних галузей знань. Тут за вчителiв було освiчене духiвництво. 1068 р. iгумен Киiво-Печерського монастиря Феодосiй запровадив для ченцiв студитський статут, який був 798 р. складений вiзантiйським богословом Федором Студитом. За цим статутом ченцi чорноризцi зобов'язанi були знати грамоту. Згодом i в iнших монастирях Русi також почали дотримуватись цiii вимоги. За таких умов виникли школи при монастирях. Навчання було iндивiдуальним i припинялося в мiру опанування ченцем грамоти. У кафедральних i монастирських школах вчили читати, писати, а також церковного спiву, початкiв вiри, християнськоi моралi, тобто того, що потрiбне було майбутньому "вчителю пастви". Монастирськi школи виховували суворий аскетизм i покору, терпiння, вiдмову вiд земних радощiв, застосовуючи при цьому спецiальнi засоби, пости i молитви. У вiдповiдностi з майновим та соцiальним станом навчання було диференцiйованим. Молодих заможних чорноризцiв готували до високих церковних посад, а малоiмущих тАФ до церковноi служби i господарськоi працi в монастирi.

Навчання вважалося потрiбною i важливою справою, нехтування ним пiддавалося осуду та покаранню як злочин. За церковними статутами попович, який не вчився грамоти, втрачав свiй соцiальний статус i ставав iзгоiм. З кiнця XI тАФ початку XII ст. у пам'ятках давньоруськоi писемностi з'являiться поняття "навчання грамоти", що на той час означало опанування читання, письма, лiчби й хорового спiву. Школи грамоти були платними, а отже доступними лише дiтям iз заможних сiмей. Це пiдтверджують новгородськi берестянi грамоти, бiльшiсть яких знайдено в садибах бояр, посадникiв, купцiв, лихварiв, заможних ремiсникiв. Школи дiяли переважно в мiстах.

До сiльських мешканцiв письменнiсть доходила повiльно. Та згодом i по селах стали навчати молодь. При сiльських церквах iснували початковi школи для навчання мiсцевих дiтей. Цi школи не мали нi окремих будинкiв, нi обладнання. Учнi сходилися до помешкання дяка чи попа, який учив усiх разом тАФ молодших i старших, тих, що починали, й тих, що продовжували навчання. Основною наукою було читання. Вчитель пiд час занять працював з кожним учнем або з невеликою групою тАФ до восьми-десяти дiтей. РЖз захiдноiвропейських хронiк вiдомо, що середньовiчнi школи Вiдня, Парижа за кiлькiстю учнiв були такi самi. Перший снiгопад означав початок навчального року, перша веспя на зелень тАФ його закiнчення. До школи сходились рано-вранцi i навчались до вечiрньоi служби в церквi. Вчилися хто скiльки мiг чи хотiв: одну зиму, двi, три. Щонайперше вивчали буквицю (азбуку): аз (а), буки (б), ведi (в), глаголь (г) тощо. Щоб запам'ятати слов'янськi назви букв, учнi хором повторювали iх за вчителем. Азбука була вирiзана на одному боцi дерев'яноi дошки, iнший був вкритий воском. Заучуючи азбуку, дiти писали окремi букви по воску. Археологами знайдено прясла, дитячi гребiнцi з написаними на них частинами азбуки. За однiiю версiiю, цi предмети використовувались для навчання дiтей, за iншою тАФ це вироби ремiсника, якi вiн позначив, щоб не переплутати з чужими речами.

Справжнiм дидактичним матерiалом були "розрiзнi азбуки" тАФ черепки з нанесеними на них окремими буквами, з яких дiти утворювали склади. Подiбнi азбуки широко використовували на Русi. Археологи знаходили iх пiд час розкопок староi Рязанi, Коршева (Волинськоi обл.), Василева на Днiпрi.

Букво-складовий метод навчання запозичений iз давнiх грецьких мiст тАФ колонiй Пiвнiчного Причорномор'я. Вiн був вiдомий на Русi з XII ст. У Новгородi знайдено берестяну грамоту хлопчика Онфiма з малюнками i вправами в письмi. На берестi зображенi вершники. Одна з грамот тАФ це овальне нижнi денце берестяноi посудини, скрiплене берестяними смужками. На верхнiй смузi тАФ вправи в написаннi азбуки з 36 букв. Далi тАФ 53 склади: ба, ва, га, бе, ве, ге та iн. На нижнiй тАФ також склади тАФ вiд "би" до "си", на зворотнiй сторонi денця тАФ малюнок з написом "РЖРЖзвiр". Зi складiв дiти утворювали слова. Потiм читали невеликi молитви тАФ акровiршi, першi рядки яких починалися з чергових букв азбуки. Це були першi зв'язнi тексти, якi читали дiти. Основним осередком народноi освiти та виховання була церква. Священики i дяки вчили дiтей читати й писати за богослужбовими книгами. Спецiальних шкiльних пiдручникiв не було. Пiсля того, як дiти навчилися зi складiв утворювати слова, починалось читання за богослужбовими книгами. У процесi читання одночасно з новими знаннями засвоювались основнi положення християнського вчення та моральнi норми, викладенi у богослужбових книгах. Тобто не тiльки пiдвищувався рiвень знань людини, а й формувалася ii культура, духовнiсть. Першою книгою, яку читали учнi таких шкiл, був Часослов. Потiм тАФ Псалтир, Апостол. РДвангельськi подii читали як побожну повiсть. У Псалтирi вiдкривали скарби життiвоi мудростi. Щоправда, через дорожнечу пергаменту книги були недоступнi бiльшостi дiтей. Знайденi археологами в стародавньому Новгородi книжки з фрагментами текстiв, засвiдчують, як долали цi труднощi в давнi часи. За доступну плату вчителi переписували фрагменти дорогих книг у берестянi зошити, якими користувались учнi, опановуючи читання.

РДдиною методикою вдосконалення технiки читання було зазубрювання богослужбових текстiв. Незрозумiлi термiни й поняття коментували вчителi. РЖлюстрацii на релiгiйнi сюжети служили наочнiстю. Подiбнi iлюстрацii для навчальних цiлей виготовляли й вчителi та учнi. Дехто приносив iкони, розглядання яких i обговорення побаченого розвивали певним чином дитяче мислення.

Дiти, яких готували до свiтського життя, на цьому й завершували науку. З такою пiдготовкою вони могли знайти певну роботу або самотужки продовжувати навчання, використовуючи iншi книги тАФ перекладнi й оригiнальнi. Навчання письма й лiчби було другим ступенем освiти. Письма навчали у два етапи. Спочатку на вощаних дощечках дiти писали букви металевими або кiстяними стрижнями-писалами. Верхньою частиною писала, що мала форму лопатки, згладжували написане по воску тАФ i дощечка була готова до нових написiв. Подiбний спосiб застосовували в Болгарii тАФ у дерев'яному жолобi, заповненому пiском, дiти могли писати й стирати написане, вирiвнюючи пiсок. Пiсля того як дiти навчилися писати по м'якому воску, вони вправлялися на твердiй берестi тАФ березовiй корi. Писали пiд диктовку вчителя тАФ "на слух". В учнiвських берестяних грамотах-диктантах чимало пропускiв, перестановок букв, незакiнчених слiв, що свiдчить про значнi труднощi, пов'язанi зi слуховим сприйманням та написанням букв. Дiтей вчили спрощеному письму тАФ без титл, виносних букв, переносiв.

На територii Украiни виявлено письмо на берестi в 10 давньоруських мiстах, наприклад при розкопках Звенигорода (галицького). Металевi та кiстянi писала знайденi в 35 мiстах на територii Украiни. Це безперечнi свiдчення поширення писемностi на Русi. В Новгородi знайденi берестянi грамоти XIтАФXII ст. За змiстом текстiв та малюнкiв до них тАФ це торговi угоди, приватнi листи, поспiхом написанi записки, надiсланi принагiдно, звiстки про виконання господарських робiт, повiдомлення про походи, запрошення на поминки, загадки, вiршi та багато iншого.

На стiнах давньоруських церков збереглися безцiннi вислови тАФ живi, жартiвливi, написанi парафiянами, якi, очевидно, не соромилися неуваги стiни богослужбовоi будови. Тут i звичне "Господи, помози", i написи подорожнiх тАФ "страньный грешный Ян Воин" (Новгород, Софiйський собор). РД й насмiшки над церковними хорами тАФ "хо-хо-хо крылошанин святой, богородиця" (Киiв, Софiйський собор), прокляття Прокопiю та Улянi, епiграми на сусiда, який заснув пiд час служби тАФ "Якиме стоя усне, а рта и о камень не ростепе".

Тексти окремих берестяних грамот засвiдчують поширення письменностi в середовищi ремiсникiв, купцiв тощо. Навчання арифметики мало своi особливостi. У давнину цифр не було. Числовi символи позначались 27 буквами грецького походження. Букви, позначенi титлами (рисками) або крапками, означали цифри. Вiдповiдно до послiдовностi букв визначався й числовий ряд (А тАФ 1 i далi). Пiзнiше винайшли "цифровий алфавiт". Вiн мав три ряди букв тАФ по дев'ять у кожному ряду. Букви верхнього ряду означали сотнi (100тАФ900), середнього тАФ десятки (10тАФ90), нижнього тАФ одиницi (1тАФ9). Азбуку й цифровий алфавiт дiти вчили одночасно. Наприклад, СКГ (букви, взятi з трьох рiзних рядiв) означало 223. Вiдоме тогочасне прислiв'я: "Без грамоти й цифiр не вдалась". Найближчим i найдоступнiшим дидактичним матерiалом для лiчби були пальцi й кистi рук: рука символiзувала число 5, а пальцi тАФ кiлькiсть предметiв вiд 1 до 10. На вже згадуванiй берестянiй грамотi хлопчика Онфiма зображена одна рука з дев'ятьма пальцями, друга тАФ з чотирма. Складнiшим був наступний прийом навчання лiчби тАФ- на суглобах. Кожен суглоб означав число 12 (дюжину), а палець, який мав З суглоби, тАФ число 36. Цей спосiб лiчби iснував у стародавньому Римi, звiдки був запозичений школами грамоти Захiдноi РДвропи та Русi в XтАФXIV ст. У пам'ятках давньоруськоi писемностi йдеться про результати такоi лiчби. Цей метод як допомiжний згадуiться i в "Арифметицi" (1703) Л. П. Магпицького.

Повiльно, але неухильно, християнство та вiзантiйська культура змiнювали погляди, вiрування, мистецтво, науку, освiту тАФ усi аспекти життя на Русi. Сприяли цьому зусилля священикiв, ченцiв, а також церковних архiтекторiв, майстрiв мозаiки, малярства, художникiв, спiвакiв, чиi мистецтво за княжоi доби досягло високого рiвня. Провiдниками християнства спочатку були чужинцi тАФ греки та болгари. У 1051 роцi за наказом Ярослава Мудрого собор руських iпископiв поставив митрополитом киiвським "РЖларiона русина". Лiтопис так його характеризуi: "муж благ, i книжник, i постник". Це визначна особистiсть, ерудит, блискучий промовець, палкий патрiот. Вiн тАФ автор "Слова о законi i благодатi", в якому виступаi за полiтичну й культурну самостiйнiсть Русi. Та з 1072 року на чолi украiнськоi церкви знову стали грецькi митрополити. Удруге, без порозумiння з Царго-родом, висвятили украiнця на митрополита в 1147 р. Клим Смолятич теж був непересiчною особистiстю, "книжник i фiлософ". Це ще одна спроба визволити украiнську церкву з-пiд прямого впливу Вiзантii, але пiзнiше вона знову вiдновила своi право присилати митрополитiв до Киiва.

Грамотнi люди й освiтянськi заклади тАФ школи, бiблiотеки тАФ зосереджувались у Киiвi, Новгородi, а також у Полоцьку, Чернiговi, Галичi, Володимирi-Волинському. Серед освiчених людей найбiльше представникiв духiвництва. Саме вони були водночас i вчителями, i живописцями, i ораторами, i письменниками, i лiтописцями. Вони творили тодiшню украiнську науку, яка разом з освiтою на той час перебувала пiд впливом Вiзантii. Це закономiрно, оскiльки Вiзантiя була другим пiсля Риму свiтовим центром культури. Киiв за княжоi доби був великим мiстом. РД вiдомостi, що у 1018 роцi у Киiвi налiчувалося понад 400 церков, а пiд час пожежi 1124 р., як оповiдаi лiтопис, згорiло бiльше 600 церков. Це в свою чергу свiдчить про чималу кiлькiсть осередкiв грамотних людей.

Провiдна роль належала Киiво-Печерському монастирю. Богословська освiта тут сягала рiвня вiзантiйськоi духовно-патрiаршоi академii. З кiпця XI до середини XIII ст. вiн пiдготував чимало видатних дiячiв давньоруськоi культури, богословсько-фiлософськоi думки. РЖнтелектуальне життя в монастирi було невiд'iмною складовою релiгiйно-культурного процесу Русi. Чимало князiв, бояр з усiii Украiни постриглися там у ченцi або просто доживали вiку, передавши монастирю i коштовностi, i книги. Це, як правило, були добре освiченi люди свого часу. Киiвськi й новгородськi шкiльнi традицii досить швидко поширились на близькi й далекi, великi та малi мiста. Про це i свiдчення в рукописних книгах. Знайденi археологами писала, книжковi застiбки, графiтi, берестянi грамоти вказують на мiсце розташування навчальних закладiв. РЖнодi пiд час розкопок храмiв знаходять кам'янi iконки iз зображенням святих Кузьми й Дем'яна тАФ покровителiв навчання дiтей, лiкарськоi справи, ковалiв. Звiдси роблять висновок про патронат над школами руських ремiсничих братств.

З XII ст. письменнiсть шириться i в середовищi жiнок з нижчих верств суспiльства. Саме до цього перiоду належать першi берестянi грамоти, авторами чи адресатами яких були жiнки. На стiнах Софiйського собору в Киiвi та новгородськоi Софii виявлено жiночi графiтi. Цiкаву iнформацiю зберегли прясла, на яких вирiзано написи для тих жiнок, якi вмiли читати. З Киiва вiдомi пряслицi з iменами РЖулiани, Жирцi (скорочене вiд Жирослава), Потвори (Потвора тАФ жiноче язичницьке iм'я), iз Любеча тАФ Степаниди, Нежили. Окремi склади, слова, букви вирiзьблено на пряслицях з Белза, Галича, Малого Листвина, Плiсиецька, Теребовлi та iн. Факт письменностi жiнок свiдчить про досить високий рiвень загальнокультурного розвитку давньоруського суспiльства. Поширенню грамотностi в той перiод сприяла iднiсть мови народноi та державноi. Саме тому в Русi грамота була доступна не лише знатi, а й простим мiщанам. У Захiднiй РДвропi з сiм'i дiти знали рiдну мову, а у школi навчали латинською, це ускладнювало навчання.

Опануванням читання, письма, арифметики завершувалася початкова освiта. Тi, хто хотiв надалi прийняти духовний сан, училися довше, бо повиннi були пiзнати докладнiше святе письмо й богослужбовi книги. Але вiд них не вимагалось великих знань. Особливо сiльське духiвництво (зауважимо тАФ майбутнi вчителi) було маловчене. З розвитком економiки, мiжнародних зв'язкiв, культури виникаi потреба у свiтських освiчених людях. ТРрунтовнi знання давали "школи пiдвищеного типу". Вони вiдомi в Киiвi, Галичi, Володимирi-Волинському, Чернiговi, Переяславi, Львовi, Луцьку, Новгородi-Сiверському.

Християнська релiгiя була iдеологiчною основою освiти. Першочергово вивчали слов'янську i руську мову з граматичними правилами. Оволодiння граматикою вважалося основою ("пiдошвою") всiх наук (хитростей). За навчальний посiбник служила "Книга Осмичастна" тАФ про частини мови. Граматику опановували шляхом словниково-граматичних i орфографiчних вправ. Знали й правила застосування роздiлових знакiв, букв-дублегiв, надрядкових букв. Усi цi елементи граматики вiдображенi в давньоруських лiтописах. Вивчалися також поетика й риторика. Постiйнi дипломатичнi та церковнi зв'язки з Вiзантiiю, присутнiсть грекiв на високих церковних посадах (митрополити, iпископи) у Киiвi, читання iноземних наукових та лiтературних творiв вимагали знання грецькоi мови. До нашого часу збереглися документи, написанi в Украiнi грецькою мовою (зокрема, патрiаршi грамоти) та твори деяких киiвських митрополитiв. У школах пiдвищеного типу вивчали грецьку й латинську мови. Найважливiшою тодi була грецька. Спочатку вивчали грецькi лiтери та компонували з них склади, далi читали й перекладали прозу, потiм поезiю, врештi вивчали граматику. В серединi XII ст. в Украiнi було 300тАФ 400 осiб, якi досить ТСрунтовно знали грецьку мову. Знання ii давало змогу навчатися грецькоi риторики й стилю, що вважалося вершиною освiти. Можна було пiдвищувати свiй фах або з допомогою лектури, або самостiйно, читаючи в оригiналi твори грецьких авторiв. У митрополита Климентiя Смолятича (середина XII ст.) серед помiчникiв були знавцi грецькоi мови. Критерiiм ii знання був обсяг iндивiдуального словника. Киiвський учитель Григорiй знав на кожну грецьку букву вiд 100 до 400 слiв.

Дипломатичнi i торговi зв'язки iз Захiдною РДвропою вимагали знання латини, яка була мiжнародною мовою на Заходi. Передусiм цю потребу вiдчули Галич i Волинь у XII ст., у зв'язку iз входженням у середньоiвропейськi iнтереси. Незважаючи на дроблення Украiни-Русi на удiльнi князiвства повсюдно культура й освiта будувалися за зразком Киiва. З лiтописiв вiдомо про 16 шкiл у давньоруських мiстах. Археологами виявлено понад 700 берестяних грамот у 71 мiстi, у 17 мiстах знайдено застiбки, у 26 тАФ графiтi, зробленi бiльш нiж на 700 виробах ремiсникiв. Цi фрагментарнi матерiали дають пiдставу твердити про iснування шкiл у 87 давньоруських мiстах.

З тогочасних джерел дiзнаiмося про iмена вiтчизняних письменникiв, риторiв, знавцiв права, iсторii, числолюбцiв, дипломатiв, лiкарiв, педагогiв, художникiв, фортифiкаторiв, архiтекторiв. iхня освiченiсть не могла бути результатом навчання лише у школах грамоти. ТРрунтовнi знання люди цiii новоi культурноi формацii могли здобути у вищих за програмами та рiвнем навчальних закладах. Рукописи свiдчать, що школи пiдвищеного типу в Русi фiнансували князi, казна, мiська влада, бояри, якi дбали про освiту в державi. Так, Ярослав Галицький витрачав па школи прибутки монастирiв. Костянтин Всеволодович, князь володимиро-суздальський, видiлив училищу час тину своiх маiткiв, а князь Роман Ростиславич витрачав на училища власнi кошти.

Претендуючи на моральне керiвництво суспiльством, церковна верхiвка створювала школи при великих монастирях, де готували поповнення духiвництва. Тiльки з Киiво-Печерського монастиря за п'ятдесят рокiв XIII ст. вийшли 82 iпископи, а також багато iгуменiв та iнших скященнослужителiв. Школи пiдвищеного типу не мали iдиноi структури, програми чи певного спрямування. Змiст навчання становила переважно християнська релiгiя, яка готувала особистiсть до самовдосконалення. Крiм того, вивчались предмети, якi забезпечували участь у державно-адмiнiстративному управлiннi та iнших галузях. В училищах Галича i Смоленська вчили ще й латинську мову. Вона була необхiдна, зокрема, для листування канцелярii Данила Галицького з Ватиканом i королями краiн Захiдноi РДвропи. РЖснували угоди мiж Смоленськом та Ригою i датськими мiстами (1229) про вивчення латинськоi i руськоi мов торговими партнерами.

У Захiднiй Украiнi знали й нiмецьку мову. Та, звичайно, бiльшiсть украiнцiв обмежувалась рiдною мовою. Пiсля хрещення Русi в школах пiдвищеного типу з богослов'ям пов'язували вивчення елементiв дiалектики i логiки. Вони були потрiбнi для тлумачення священного письма в курсi теологii. Вивчався також юридичний кодекс "Руська правда".

Отже, за княжоi доби освiта в Украiнi-Русi розвивалася в загальноiвропейському руслi. Першим ступенем навчання було читання, другим тАФ опанування письма й арифметики, третiм тАФ вивчення iноземних мов, якi вiдкривали доступ до самоосвiти шляхом читання творiв свiтовоi лiтератури.

Володимир Мономах. "Повчання"

Володимир Мономах (Володимир - Василiй Всеволодович) - видатний державний i полiтичний дiяч Киiвськоi Русi, великий князь киiвський (1113 - 1125), воiначальник i письменник.

"Повчання" - перший педагогiчний твiр середньовiчноi РДвропи, написаний свiтською людиною. Твiр вмiщений в Лаврентiiвському лiтописi. В ньому засуджуються киiвськi усобицi, мiститься заклик до iдностi всiх князiвських земель, вперше подасться iдея зв'язку навчання з потребами життя, гуманiстичного виховання, обТСрунтовуiться важливiсть позитивного прикладу у вихованнi молодi. Жанр "Повчання" був досить традицiйним у тi часи. Володимир Мон

Вместе с этим смотрят:

WEB-дизайн: Flash технологии

РЖiрархiчна структура управлiння фiзичною культурою i спортом в Хмельницькiй областi у м. КамтАЩянець-Подiльському

РЖгрова дiяльнiсть в групi продовженого дня

РЖнновацiйнi методи навчання на уроках зарубiжноi лiтератури

РЖнновацiйнi методи позакласноi та позашкiльноi роботи у початковiй школi