Використання iгор на уроках украiнськоi мови в початкових класах
ЗМРЖСТ
Вступ
Роздiл 1. Теоретичнi аспекти застосування дидактичних iгор на уроках украiнськоi мови
1.1 Дидактична гра як один iз способiв залучення молодших школярiв до активноi розумовоi дiяльностi
1.2 Структура дидактичноi гри
1.3 Особливостi застосування дидактичних iгор на уроках украiнськоi мови
Роздiл 2. Формування граматичних понять в початкових класах засобами дидактичних iгор
2.1 Вивчення iменника в молодших класах
2.2 Опрацювання прикметника
2.3 Робота над дiiсловом в початкових класах
2.4 Формування граматичного поняття про займенник
2.5 Методи i прийоми при вивченнi прислiвника
2.6 Система вивчення числiвника
2.7 Ознайомлення молодших школярiв з прийменником
Висновки
Список використаноi лiтератури
ДодатОк 1
ДодатОк 2
ДодатОк 3
ДодатОк 4
ДодатОк 5
ДодатОк 6
ДодатОк 7
ДодатОк 8
ДодатОк 9
ДодатОк 10
ДодатОк 11
ДодатОк 12
ВСТУП
Актуальнiсть теми курсовоi роботи. Основною формою органiзацii навчальноi дiяльностi молодших школярiв традицiйно залишаiться урок. Однак, залежно вiд тих завдань, якi вiн покликаний реалiзувати, урок змiнюi своi цiлi, змiст, структуру, методи, прийоми i засоби навчання. Цiлi сучасного уроку украiнськоi мови в початкових класах випливають iз головних завдань початкового етапу навчання украiнськоi мови, визначених Державним стандартом початковоi загальноi освiти.
Вивчення украiнськоi мови вiдбуваiться згiдно iз програмою загальноосвiтньоi школи, у якiй чiтко визначено у вивченнi украiнськоi мови чотири змiстовi лiнii - комунiкативну, дiяльнiсну, лiнгвiстичну, лiнгвокраiнознавчу. Також визначено три мети навчання: навчальну, розвивальну, виховну.
Кожний урок украiнськоi мови тАУ складна, цiлiсна, динамiчна система змiсту навчального матерiалу й органiзацii роботи з ним, яка насамперед спрямовуiться на засвоiння матерiалу, зазначеного в темi уроку. Мета уроку збiгаiться в цiлому з метою навчального процесу в цiлому.
Однiiю з них i формування нацiонально-мовноi особистостi учня. Цього можна досягти, якщо на кожному уроцi, позакласнiй роботi виховуiться увага до слова, свiдоме ставлення до мови як засобу самовираження, спiлкування мiж людьми, передачi почуттiв i переживань, ставлення до довкiлля. Розвиваiться мовлення, а отже й мислення, iнтелект, мовленнiва памтАЩять, емоцiйна сфера особистостi, мовне почуття, естетичний смак, розумiння краси украiнськоi мови, багатство ii мовних засобiв, виражальних можливостей.
Навчання украiнськоi мови ефективне, якщо на кожному уроцi засвоюються мовнi i мовленнiвi знання, формуються навчально-мовнi, правописнi та комунiкативнi вмiння i навички, розширюiться читацький рiвень школярiв (бо дитина, яка бiльше читаi, краще говорить i пише), збагачуiться iхнiй мовний запас, вiдбуваiться оволодiння мовною нормою, здiйснюiться усвiдомлення неповторностi мовноi особистостi. Учнi одержують зразки комунiкативно досконалоi мови й навчаються доцiльно й правильно використовувати засоби мови для побудови власних висловлювань, а також набувають найрiзноманiтнiших загально-предметних умiнь.
Вiдбiр дидактичного матерiалу та рiзнi види роботи з ним мають допомогти дiтям усвiдомити мову, як матерiал передачi думки i змiсту, вiдчути красу слова, виховати потребу в творчостi, прагнення до точностi, виразностi, образностi власного мовлення, намагання додержуватися норм у використаннi мовних одиниць рiзних рiвнiв мовноi системи, бажання навчитись майстерно оперувати мовою.
Особливо актуальним i застосування на уроках украiнськоi мови дидактичних iгор. Адже саме дидактичнi iгри, iгровi заняття i прийоми пiдвищують ефективнiсть сприймання школярами навчального матерiалу, урiзноманiтнюють iхню навчальну дiяльнiсть, вносять у неi елемент цiкавостi.
Розробленiсть теми:
Проблеми використання iгор на уроках украiнськоi мови, iх педагогiчне значення досить досконало були розглянутi плеядою вчених: А. Арсiрiiм, В. Бадером, О.М. Бiляiвим, Л.О. Варзацькою, РЖ. Дiваковою, Т.К. Донченком, Р.РЖ. Жуковською, Л.С. РЖльяницькою, С.О. Караман, М.РЖ. Пентилюком, Т. Чумак, П. Щербанем та iншими.
Мета курсовоi роботи полягаi в особливостях використання iгор на уроках украiнськоi мови в початкових класах.
Завдання курсовоi роботи обумовленi ii метою:
- виявити та опрацювати лiтературу з теми курсовоi роботи;
- охарактеризувати дидактичну гру як один iз способiв залучення молодших школярiв до активноi розумовоi дiяльностi;
- дослiдити особливостi застосування дидактичних iгор на уроках украiнськоi мови;
- визначити особливостi формування граматичних понять в початкових класах засобами дидактичних iгор.
ОбтАЩiктомдослiдження для даноi курсовоi роботи i дидактична гра.
Предметом i дослiдження особливостей використання iгор на уроках украiнськоi мови в початкових класах.
Методи дослiдження: обумовленi обтАЩiктом i предметом курсовоi роботи. Для розвтАЩязання визначених завдань, досягнення мети застосовано такi методи дослiдження: вивчення та аналiз лiтературних джерел, узагальнення, аналiз, синтез.
Структура роботи обумовлена логiкою розгляду теми.
Курсова робота складаiться з вступу, основноi частини, висновку, списку використаноi лiтератури та додаткiв. Основна частина складаiться з двох роздiлiв.
У першому роздiлi розглядаються особливостi дидактичноi гри як одного iз способiв залучення молодших школярiв до активноi розумовоi дiяльностi, ii структура та особливостi застосування дидактичних iгор на уроках украiнськоi мови. У другому роздiлi характеризуються особливостi формування граматичних понять про iменник, прикметник, дiiслово, займенник, прислiвник, числiвник та прийменник в початкових класах засобами дидактичних iгор.
У вступi обТСрунтовуiться актуальнiсть теми, визначаiться мета, завдання, предмет та обтАЩiкт дослiдження, окреслюiться методологiчна та теоретична база дослiдження, методи дослiдження. Висновки узагальнюють досягнутi результати дослiдження.
РОЗДРЖЛ 1. ТЕОРЕТИЧНРЖ АСПЕКТИ ЗАСТОСУВАННЯ ДИДАКТИЧНИХ РЖГОР НА УРОКАХ З УКРАРЗНСЬКОРЗ МОВИ
1.1 Дидактична гра як один iз способiв залучення молодших школярiв до активноi розумовоi дiяльностi
Дидактична гра- гра, спрямована на формування у дитини потреби в знаннях, активного iнтересу до того, що може стати iх новим джерелом, удосконалення пiзнавальних умiнь i навичок [24, с. 27].
Сучасна дидактика, звертаючись до iгрових форм навчання на уроках, справедливо вбачаi в них можливостi ефективноi взаiмодii педагога та учнiв, продуктивноi форми iх спiлкування з наявними елементами змагання, безпосередностi, природного iнтересу. Визначальними при цьому i думки класикiв педагогiки. А.Макаренко називав гру усвiдомленою дiяльнiстю, а радiсть гри тАУ тАЬрадiстю творчоютАЭ, тАЬрадiстю перемогитАЭ [24, с. 27].
В.Сухомлинський писав: тАЬу грi розкриваiться перед дiтьми свiт, творчi можливостi особистостi. Без гри немаi i не може бути повноцiнного дитячого розвиткутАЭ [23, с. 12].
Використовують дидактичнi iгри у навчаннi та вихованнi учнiв усiх вiкових груп за необхiдностi актуалiзувати iхнiй досвiд, повторити, уточнити, закрiпити набутi знання i уявлення про природнi явища, працю i побут людини. Вдаються до них i пiсля спостережень, екскурсiй, бесiд та iнших занять. Нерiдко iгри з дидактичними матерiалами i основним засобом навчання i виховання, за допомогою яких вчитель готуi дитину правильно сприймати об'iкти i явища навколишнього свiту.
Як iгровий метод навчання дидактична гра постаi у двох видах:
1) власне дидактична гра. ТРрунтуiться на автодидактизмi (самонавчаннi) та самоорганiзацii учнiв;
2) гра-заняття (гра-вправа) [31, с. 19]. Провiдна роль у нiй належить вчителю, який iii органiзатором. Пiд час гри-заняття учнi засвоюють доступнi знання, у них виробляються необхiднi вмiння, удосконалюються психiчнi процеси (сприймання, уява, мислення, мовлення). Ефективне опанування знань i вмiнь вiдбуваiться в практичнiй дiяльностi за активiзацii мимовiльноi уваги i запам'ятовування.
У дидактичнiй грi як формi навчання взаiмодiють навчальна (пiзнавальна) та iгрова (цiкава) сторони. Вiдповiдно до цього вчитель одночасно навчаi учнiв i бере участь у iхнiй грi, а учнi граючись навчаються. Здатнiсть дидактичноi гри навчати i розвивати дитину через iгровий задум, дii i правила С.РЖ. Дорошенко визначаi як автодидактизм [21, с. 35].
Пiзнавальний змiст навчання виявляiться в його дидактичних завданнях, якi педагог ставить перед учнями не прямо, як на заняттi, а пов'язуi iх з iгровими завданнями та iгровою дiiю. Дидактична мета, прихована в iгровому завданнi, стаi непомiтною для дитини, засвоiння пiзнавального змiсту вiдбуваiться не навмисне, а пiд час цiкавих iгрових дiй (приховування i пошуку, загадування i вiдгадування, елементiв змагання у досягненнi iгрового результату тощо).
Основним стимулом, мотивом виконання дидактичного завдання i не пряма вказiвка вчителя чи бажання учнiв чогось навчитися, а природне прагнення до гри, бажання досягти iгровоi мети, виграти. Саме це спонукаi школярiв до розумовоi активностi, якоi вимагають умови i правила гри (краще сприймати об'iкти i явища навколишнього свiту, уважнiше вслуховуватися, швидше орiiнтуватися на потрiбну властивiсть, пiдбирати i групувати предмети та iн.).
Дидактична гра як самостiйна iгрова дiяльнiсть можлива лише за доступностi дидактичних завдань для сприйняття школярами, наявностi у них iнтересу до гри, засвоiння ними правил та iгрових дiй, якi, у свою чергу, залежать вiд рiвня iгрового досвiду.
Для того, щоб дидактичнi iгри стимулювали рiзнобiчну дiяльнiсть i задовольняли iнтереси учнiв, вчитель повинен добирати iх вiдповiдно до програми для кожноi вiковоi групи, враховуючи пiзнавальний змiст, ступiнь складностi iгрових завдань i дiй. Творче ставлення педагога до справи i передумовою постiйного i поступового ускладнення, розширення варiативностi iгор. Якщо в учнiв згасаi iнтерес до гри, вчитель iнiцiюi спiльне придумування нових iгрових завдань, ускладнення правил, включення до пiзнавальноi дiяльностi рiзних аналiзаторiв i способiв дiй, активiзацiю всiх учасникiв гри.
Дидактична гра збагачуi чуттiвий досвiд дитини, забезпечуi розвиток сприймання.
Розв'язання дидактичного завдання формуi також i волю. Добросовiсне виконання правил вимагаi витримки, дисциплiнованостi, привчаi до чесностi, справедливостi, впливаi на розвиток довiльноi поведiнки, органiзованостi. Змiст i правила дидактичних iгор допомагають формуванню в учнiв моральних уявлень i понять (про бережне ставлення до предметiв як продуктiв працi дорослих, про норми поведiнки, стосунки з однолiтками i дорослими тощо) [24, с. 27].
Отже, як i всi iншi види iгор, дидактичнi iгри стимулюють загальний особистiсний розвиток школярiв. Поiднання в них готового навчального змiсту з iгровим задумом i дiями вимагаi вiд вчителя майстерного педагогiчного керiвництва ними.
Ефективним видом роботи, що сприяi мовленнiвому розвитку школярiв, i ситуативнi завдання. Вони стимулюють мислення й збiльшують iнтерес учнiв до програмового матерiалу, пiдвищують iхню активнiсть у формуваннi знань, умiнь i навичок тАУ тобто пiзнавальну активнiсть.
Новi для себе предмети та явища учнi можуть пiзнавати по-рiзному: за допомогою слова, найближчих до дiйсностi засобiв (моделей, картин, малюнкiв, схем), а також через оригiнальне сприйняття, тобто безпосереднi ознайомлення з ними (спостерiгання, перетворення предметiв, читання лiтературних та прослуховування музичних творiв).
1.2 Структура дидактичноi гри
Дидактична гра маi сталу структуру, що вiдрiзняi ii вiд iнших видiв iгровоi дiяльностi. Основними елементами, якi одночасно надають iй форми навчання i гри, i дидактичнi та iгровi завдання, правила, iгровi дii, результат.
Кожна дидактична гра маi специфiчне дидактичне (навчальне) завдання, що вiдрiзняi ii вiд iншоi. Цi завдання обумовленi передбаченим програмою навчальним i виховним впливом педагога на учнiв i можуть бути рiзноманiтними (наприклад, з розвитку мовленнiвого спiлкування - розвиток мовленнiвого апарату, зв'язного мовлення, закрiплення звуковимови, уточнення i розширення словникового запасу при ознайомленнi з живою i неживою природою тощо). Наявнiсть дидактичного завдання (або кiлькох) пiдкреслюi спрямованiсть навчального змiсту гри на пiзнавальну дiяльнiсть учнiв.
Виконуючи пiд час гри iгрове завдання, учнi виявляють активнiсть, бажання i потребу розв'язати його. Як i дидактичнi, iгровi завдання можуть бути найрiзноманiтнiшими. Дидактичнi та iгровi завдання вiдображають взаiмозв'язок навчання i гри.
Правила кожноi дидактичноi гри обумовленi ii змiстом та iгровим задумом, вони визначають характер i способи iгрових дiй дитини, органiзовують i спрямовують ii стосунки з iншими школярами, спонукають керувати своiю поведiнкою, оскiльки йому часто доводиться дiяти всупереч безпосередньому iмпульсу [24, с. 28].
Дотримання правил вимагаi вiд дитини вольових зусиль, умiння взаiмодiяти з iншими, переборювати негативнi емоцii у зв'язку з невдачами тощо. У дидактичнiй грi правила i критерiiм правильностi iгрових дiй, iх оцiнки. Вони по-рiзному впливають на поведiнку школярiв: однi учнi беззаперечно приймають iгровi правила i стежать за iх виконанням iншими учасниками; iншi пiдкоряються правилам лише у провiдних ролях, а у звичайних - порушують iх, намагаючись виграти; ще iншi за недотримання правил iншими учасниками мовчки пiдтримують iх. Тому пiдвищення дiiвостi iгрових правил в органiзацii i спрямуваннi поведiнки учнiв i важливим педагогiчним завданням.
Основою, сюжетною канвою дидактичноi гри i iгровi дii, завдяки яким учнi реалiзовують своi iгровi задуми. Без пiдпорядкованих певним правилам дiй гра неможлива [4, с. 36].
Увага дитини в грi спрямована на розгортання iгровоi дii, а захопленiсть iгровою ситуацiiю i передумовою мимовiльного розв'язання дидактичного завдання. Завдяки iгровим дiям i правилам дидактичнi iгри, що використовуються на заняттях, роблять навчання цiкавiшим, сприяють розвитку довiльноi уваги, формуванню передумов для глибокого оволодiння змiстом передбаченого програмою матерiалу.
Результатом дидактичноi гри i ii фiнал. Вiдгадування загадок, виконання доручень, iгрових завдань, вияв кмiтливостi i результатом гри i сприймаiться дитиною як досягнення. Виявляiться вiн i в задоволеннi учасникiв гри вiд участi в нiй. Для вчителя результатом гри i рiвень засвоiння школярами знань, iхнiй успiх у розумовiй дiяльностi, налагодженнi гармонiйних взаiмин.
РЖгровий задум, iгровi дii та правила тiсно пов'язанi мiж собою: задум визначаi характер iгрових дiй, а дотримання правил допомагаi в iх здiйсненнi та розвтАЩязаннi iгрового завдання. Вiдсутнiсть, iгнорування хоча б одного з цих елементiв унеможливлюi гру [9, с. 48].
1.3 Особливостi застосування дидактичних iгор на уроках украiнськоi мови
Найефективнiшими i тi уроки украiнськоi мови, на яких використовують рiзноманiтнi форми роботи, збагачують iх знахiдками своiх творчих шукань.
У процесi гри в учнiв виробляiться звичка зосереджуватися. самостiйно думати, розвивати увагу. Захопившись грою, дiти не помiчають, що навчаються, до активноi дiяльностi залучаються навiть найпасивнiшi учнi.
Коли вчитель використовуi на уроцi елементи гри, то в класi створюiться доброзичлива обстановка, бадьорий настрiй, бажання вчитися. Плануючи урок, учитель маi зважати на всiх учнiв, добирати iгри, якi були б цiкавi й зрозумiлi.
Дидактична гра тАУ це практична групова вправа з вироблення оптимальних рiшень, застосування методiв i прийомiв у штучно створених умовах, що вiдтворюють реальну обстановку [9, с. 15]. Пiд час гри в учня виникаi мотив, суть якого полягаi в тому, щоб успiшно виконати взяту на себе роль. Отже, система дiй у грi виступаi як мета пiзнання i стаi безпосереднiм змiстом свiдомостi школяра.
Якщо спочатку учень зацiкавиться лише грою, то дуже швидко його вже цiкавитиме повтАЩязаний з нею матерiал, в нього виникне потреба вивчити, зрозумiти, запамтАЩятати цей матерiал, тобто вiн почне готуватися до участi в грi. Гра даi змогу легко привернути увагу й тривалий час пiдтримувати в учнiв iнтерес до тих важливих i складних предметiв, властивостей i явищ, на яких у звичайних умовах зосередити увагу не завжди вдаiться.
Дидактичнi iгри на уроках украiнськоi мови можна використовувати для ознайомлення дiтей з новим матерiалом та для його закрiплення, для повторення ранiше набутих уявлень i понять, для повнiшого i глибшого iх осмисленого засвоiння, формування графiчних умiнь та навичок, розвитку основних прийомiв мислення, розширення кругозору. Систематичне використання iгор пiдвищуi ефективнiсть навчання [26, с. 102].
У дидактичних iграх дiти спостерiгають, порiвнюють, класифiкують предмети за певними ознаками, виконують аналiз й синтез, абстрагуються вiд несуттiвих ознак, роблять узагальнення. Багато iгор вимагають умiння висловлювати своi думку в звтАЩязнiй i зрозумiлiй формi, використовуючи термiнологiю.
Щоб iгрова дiяльнiсть на уроцi проходила ефективно i давала бажанi результати, необхiдно нею керувати, забезпечивши виконання таких вимог:
1. Готовнiсть учнiв до участi в грi. (Кожен учень повинен засвоiти правила гри, чiтко усвiдомити мету ii, кiнцевий результат, послiдовнiсть дiй, мати потрiбний запас знань для участi у грi).
2. Забезпечення кожного учня необхiдним дидактичним матерiалом.
3. Чiтка постановка завдання гри. Пояснення гри тАУ зрозумiле, чiтке.
4. Складну гру слiд проводити поетапно, поки учнi не засвоять окремих дiй, а далi можна пропонувати всю гру i рiзнi ii варiанти.
5. Дii учнiв слiд контролювати, своiчасно виправляти, спрямовувати, оцiнювати.
6. Не можна допускати приниження гiдностi дитини (образливi порiвняння, оцiнка за поразку в грi, глузування тощо).
РЖгри важливо проводити систематично й цiлеспрямовано на кожному уроцi, починаючи з елементарних iгрових ситуацiй, поступово ускладнюючи й урiзноманiтнюючи iх у мiру нагромадження в учнiв знань, вироблення вмiнь i навичок, засвоiння правил гри, розвитку памтАЩятi, виховання кмiтливостi, самостiйностi, наполегливостi тощо.
7. Дидактичнi принципи органiзацii iгор: доступнiсть, посильнiсть, систематичнiсть [29, с. 31].
У грi повиннi брати участь всi учнi класу. Тому завдання треба добирати короткi, посильнi, розраховуючи на вiдповiдi всiх учнiв класу.
Слiд уникати одноманiтностi завдань, органiзовуючи iх так, щоб дiтям не доводилося довго чекати включення в гру, бо це знижуi iхнiй iнтерес.
Мета дидактичних iгор тАУ формування в учнiв умiння поiднувати теоретичнi знання з практичною дiяльнiстю. Оволодiти необхiдними знаннями, умiннями й навичками учень зможе лише тодi, коли вiн час виявлятиме до них iнтерес, i коли вчитель зумiв зацiкавити учнiв.
Добираючи ту чи iншу дидактичну гру, вчитель маi памтАЩятати, що процес створення гри мiстить ряд станiв:
а) вибiр теми гри;
б) визначення мети й завдань гри;
в) пiдготовка i проведення гри (повiдомлення учням теми гри, пiдготовка унаочнень, проведення гри, пiдбиття пiдсумкiв).
Успiх проведення гри залежить вiд дотримання вимог:
а) iгри мають вiдповiдати навчальнiй програмi;
б) iгровi завдання мають бути не надто легкими, проте й не дуже складними;
в) вiдповiднiсть гри вiковим особливостям учнiв;
г) рiзноманiтнiсть iгор;
д) залучення до iгор учнiв усього класу [35, с. 66].
Пiд час проведення дидактичних iгор в учителiв виникаi безлiч проблем: за яким принципом вiдбирати навчальний матерiал для створення iгор, яке мiсце дидактичних iгор в рядi iнших форм i методiв навчання, як одному вчителевi вправитися з класом учнiв пiд час гри?
У навчальних iграх немаi тих, хто програв або виграв, тут виграють усi. РЗх можна проводити на будь-якому етапi уроку. Це дасть змогу виявити знання учня i вмiння користуватися ними.
Дидактичнi iгри, використанi на уроках украiнськоi мови в органiчному поiднаннi, розвивають не лише мовлення. Цi iгри добре допомагають розвитку пам'ятi, уваги, кмiтливостi, вмiння класифiкувати предмети, порiвнювати iх, узагальнювати, диференцiювати. Т.К. Донченко у працi ВлМета одна, уроки тАУ рiзнiВ» визначив чотири вимоги, без урахування яких не можна вiднести ту чи iншу навчальну дiяльнiсть учнiв до дидактичних iгор. На його думку, грою можна назвати таку навчальну дiяльнiсть, в якiй присутнiй хоча б один iз наступних елементiв:
1. елемент очiкування несподiванки - поява, зникнення, пошук i знаходження, непередбачене повторення дii в грi тощо;
2. елемент загадки, що iнтригуi дiтей, стимулюi iхню творчу фантазiю, мобiлiзуi дитячий досвiд;
3. елемент руху;
4. елемент змагання [18, с. 14].
На думку Т.К. Донченко, гра i дидактичною тiльки тодi, коли пiзнавальний елемент у нiй нерозривно пов'язаний з елементами зацiкавленостi. Висока ефективнiсть дидактичноi гри безсумнiвна. РЖ вчитель, i дiти працюють з використанням iгрових матерiалiв легше, веселiше, а головне - значно продуктивнiше [20, с. 36]. Це вiдбуваiться тому, що пiд час гри задiянi глибиннi психологiчнi механiзми, якi забезпечують глибоке i мiцне засвоiння навчального матерiалу.
Перший механiзм - висока внутрiшня мотивацiя дiяльностi. В процесi гри дiти працюють з величезним емоцiйним пiднесенням. Другий - розкутiсть пiзнавальних дiй учня. Кожен маi право на помилку, яка не i трагедiiю i не засуджуiться вчителем.
Органiчне поiднання гри та навчання сприяi також всебiчному розвитковi, формуванню iнтересу до знань.
РОЗДРЖЛ 2. ФОРМУВАННЯ ГРАМАТИЧНИХ ПОНЯТЬ В ПОЧАТКОВИХ КЛАСАХ ЗАСОБАМИ ДИДАКТИЧНИХ РЖГОР
2.1 Вивчення iменника в молодших класах
Мовна ситуацiя в Украiнi значною мiрою залежить вiд вивчення украiнськоi мови як базовоi дисциплiни в загальноосвiтнiй школi. Новi мотиви опанування державноi мови (вихiд на рiвень мiжнародного спiлкування, дипломатичних вiдносин та iн.) вимагають оновлення методики викладання украiнськоi мови, диференцiйованого пiдходу до визначення мiнiмальних, достатнiх i спецiальних ТСрунтовних знань та умiнь з украiнськоi мови. Вивчення украiнськоi мови молодшими школярами i початковим етапом у вихованнi мовноi особистостi. Важливу роль в цьому процесi вiдiграi знайомство з частинами мови.
Вивчення частин мови в початкових класах маi на метi ознайомлення учнiв з такими самостiйними частинами мови, як iменник, прикметник, дiiслово, особовi займенники, числiвники, прислiвники i з службовою частиною мови прийменником, усвiдомлення того, що кожне слово i назвою предмета, ознаки чи дii i вiдповiдаi на питання хто?, що?, яка?, який?, яке?, що робить?, застосування форми словозмiни передбачених правилом, таких як правопис вiдмiнкових закiнчень iменникiв i прикметникiв, особових закiнчень дiiслiв тощо, розвиток усного i письмового мовлення учнiв шляхом збагачення iх словника новими iменниками, прикметниками чи дiiсловами, уточнення змiсту окремих слiв, розвиток умiння добирати слова для передачi своiх думок, зтАЩясування синтаксичноi функцii того чи iншого слова (частини мови).
Знайомство з частинами мови починаiться з вивчення iменника як найбiльш уживаного учнями лексико-граматичного класу слiв. Вивчення iменникiв в початкових класах передбачаi, по-перше, формування граматичного поняття iменник, по-друге, формування навичок правопису вiдмiнкових закiнчень iменникiв, по-третi, збагачення словника учнiв по вищих iменниками i розвиток навичок точного використання iх у мовi. Цi завдання розвтАЩязуються не iзольовано, а у взаiмозвтАЩязку. Лексичнi i граматичнi ознаки iменника досить складнi, а тому вивчення цiii частини мови вимагаi поступового накопичення конкретного матерiалу для узагальнення знань про iменник як частину мови.
Система роботи над вивченням теми тАЬРЖменниктАЭ маi бути цiлеспрямованим процесом, який передбачаi певну послiдовнiсть ознайомлення учнiв iз смисловим значенням i граматичними ознаками цiii частини мови; а також поступове ускладнення вправ, спрямоване на формування навичок точного виживання iменникiв у мовленнi i правильне iх написання.
Формування у молодших школярiв граматичного поняття тАЬiменниктАЭ складаiться з кiлькох станiв. Перший тАУ пiдготовчий, який збiгаiться з перiодом навчання грамоти. Пiдготовка учнiв до усвiдомлення поняття тАЬiменниктАЭ передбачаi навчання розрiзнити предмет i його назву, розвиток умiнь класифiкувати слова за певною смисловою ознакою (назви овочiв, фруктiв, транспорту тощо).
Другий стан формування поняття тАЬiменниктАЭ передбачаi знайомлення учнiв iз граматичним ознаками слiв у iдностi з iх смисловими значеннями (вiдповiдають на питання хто? що?., називають предмети) й закрiплення iх у термiнi тАЬiменниктАЭ. Ця робота потребуi вiд учня бiльше високого ступеня узагальнення, нiж це було на пiдготовчому станi.
Третiй стан полягаi у поглибленнi знань про смислове значення iменникiв, засвоiння форми роду, числа, пiдготовцi до усвiдомлення вiдмiнкiв, розширене знання про власнi i загальнi назви.
Четвертий стан передбачаi формування умiння вiдмiнювати iменники, свiдомо вживати вiдмiнковi форми для висвiтлення своiх думок i правильно писати вiдмiнковi закiнчення [11, с. 43].
Загальне поняття про iменник полягаi формуватися у дитинi ще у добукварний перiод. Саме тут учитель навчаi дiтей розрiзняти предмет i слово, що його називаi. Подальше формування поняття тАЬiменниктАЭ передбачаi роботу над лексичними значеннями iменника i його граматичною ознакою тАУ вiдповiдаi на питання хто? що?.
У 2 класi дiти дiзнаються про те, що слова, якi означають назви людей i тварин, вiдповiдають на питання хто?, а слова, якi означають назви iнших предметiв - на питання що? З цiiю метою учитель здiйснюi систематизацiю слiв предметiв, тобто видiляi, групи слiв на позначення людей, тварин, рослин, предметiв побуту. Внаслiдок такоi роботи у дiтей формуiться уявлення про iменники тАУ назви iстот i неiстот [Додаток 1].
Поняття тАЬчислотАЭ засвоюються дiтьми на реальнiй, предметнiй основi: у життi вони зустрiчають один або декiлька предметiв. У звтАЩязку з цим уявленням про число сформоване ще в дошкiльному вiцi, адже практично дiти вмiють користуватися формами однини i множини iменникiв (лялька - ляльки). Усвiдомлення числа iменникiв як граматичноi категорii починаiться в школi.
Поняття про однину i множину iменникiв формуiться послiдовно. У 1-2 класах дiти дiстають уявлення про один i багато предметiв, вчаться добирати слова за зразком (герой тАУ героi, мишенята - мишеня) або змiнювати форму слова, керуючись настановою один тАУ багато.
Термiни однина/множина вводяться в 3 класi. Якщо в 1-2 класi учнi лише практично користуються числовими формами, то у третьому класi продовжуiться формування поняття тАЬчисло iменникiвтАЭ на бiльш високому рiвнi.
Пiд час вивчення числа iменникiв дiти повиннi зрозумiти:
- якщо iменник означаi назву одного предмета, вiн вживаiться в однинi (стiл);
- якщо iменник означаi назву двох або бiльшоi кiлькостi предметiв, вiн вживаiться в множинi (столи);
- не всякий iменник, що маi форму множини, називаi кiлька предметiв тАЬдверiтАЭ [14, с. 17].
У процесi роботи над числом iменникiв учитель маi сформувати умiння:
- розрiзняти iменники в однинi i множенi за значенням i закiнченням;
- утворювати форму множини вiд найбiльш уживаних форм однини i навпаки;
- правильно вживати числовi форми iменникiв у мовленнi [14, с. 17].
Робота над вивченням числа iменникiв проходить у певнiй послiдовностi [Додаток 2].
Спочатку вчитель органiзовуi спостереження за словами, якi називають один i кiлька предметiв, i порiвняння цих слiв. Внаслiдок узагальнення дiти неодмiнно зроблять висновок про те, що, коли iменник називаi один предмет, вiн вживаiться в однинi, а коли бiльше предметiв тАУ у множинi.
Оскiльки учнi при визначення числа звертають увагу лише на смисловий бiк поняття (один - багато), слiд зорiiнтувати iх на врахування формального показники однини i множини тАУ закiнчення (книга - книги).
Визначаючи число iменникiв, учнi повинний дотримуватись певноi послiдовностi дii:
- встановити, один чи бiльше предметiв називаi слово;
- визначити закiнчення iменникiв у множинi.
Це полегшуi роботу вчителя над розширеним уявленням про число, зокрема, у iменникiв, якi мають форму множини, але називають один предмет (окуляри), або, маючи форму однини, називають сукупнiсть предметiв (камiння).
Граматичне поняття роду iменникiв формуiться в 3 класi переважно на основi використання пояснювально-iлюстративного методу. При опрацюваннi теми тАЬРiд iменникiвтАЭ учитель маi показати дiтям, що:
- iменники бувають трьох родiв: чоловiчого, жiночого i середнього;
- для того, щоб визначити рiд iменникiв, слiд поставити iх у формi однини;
- рiд деяких iменникiв слiд замiняти (собака тАУ ч.р.).
У шкiльнiй практицi традицiйно розпiзнавання роду iменникiв здiйснюiться пiдстановкою особових займенникiв тАУ вiн, вона, воно чи присвiйних тАУ мiй, моя, моi. Це маi повiдомити учитель дiтям перед виконанням вправ на розрiзнення роду [Додаток 3].
Вивчаючи вiдмiнювання iменникiв, слiд розкрити учням суть категорii вiдмiнка тАУ здатнiсть виражати за допомогою закiнчень та в окремих випадках прийменникiв синтаксичнi звтАЩязки мiж словами.
Внаслiдок вивчення вiдмiнювання iменникiв учнi повиннi усвiдомити:
- змiна iменникiв за вiдмiнками служить для звтАЩязку iх з iншими словами;
- крiм вiдмiнкових закiнчень для звтАЩязку слiв використовуються прийменники;
- називний i давальний вiдмiнки нiколи не вживаються з прийменниками, а мiсцевий - нiколи не вживаiться без прийменникiв;
- решта вiдмiнкiв можуть уживатися як з прийменниками, так i без них [21, с. 127].
Вивчення вiдмiнкiв i типiв вiдмiнювання iменникiв за програмою передбачаiться в четвертому класi. Однак грунт для формування цього поняття готуiться поступово ще з першого класу. Практично з вiдмiнковими формами iменникiв дiти мають справу i при складаннi словосполучень, i при вiдновленнi деформованих текстiв, i при змiнюваннi iменникiв за питаннями.
Особливiстю засвоiння вiдмiнкiв i те, що воно базуiться на вмiннi учнiв бачити звтАЩязки слiв у реченнi.
Ось чому роботу над вивченням вiдмiнкiв можна починати лише пiсля того, як дiти навчаться видiляти з речення слова, повтАЩязанi мiж собою граматично i за змiстом, тобто словосполучення. Уже на початковому станi вивчення вiдмiнювання iменникiв дiти, ще не знаючи вiдмiнкiв, знайомляться з рiзними формами слова. Спостереження за змiною закiнчень у словах у залежностi вiд iнших слiв даi змогу учням усвiдомити роль закiнчень в мовленнi.
На наступному етапi вивчення вiдмiнювання iменникiв (4 клас), актуалiзуючи знання дiтей про змiну слiв за питаннями, вчитель знайомить школярiв iз назвами вiдмiнкiв. Вивчення вiдмiнювання iменникiв слiд повтАЩязати виробленням умiння розрiзнити вiдмiнки.
При визначеннi вiдмiнкiв треба привчити учнiв дотримуватися потрiбноi послiдовностi дii:
- знайти слово, з яким повтАЩязаний iменник;
- вiд цього слова поставити запитання до iменника, вiдмiнок якого визначаiться;
- за питанням визначити вiдмiнок [26, с. 55].
Так учнi свiдомо оволодiвають умiнням визначати вiдмiнки.
Подання вивчення системи вiдмiнювання iменникiв полягаi у виконаннi ряду тренувальних вправ, якi передбачають визначення вiдмiнкiв iменникiв у текстi, постановку iменникiв у вiдповiднiй вiдмiнковiй формi, змiнювання iменникiв за вiдмiнками [Додаток 4].
Вивчений iменник в початковий класах сприяi розвитковi логiчного мислення дiтей, мови, усвiдомлення роду граматичних категорiй (роду, числа, вiдмiнка), свiдоме вживання рiзних граматичних форм в усному i пасивному мовленнi школярiв.
2.2 Опрацювання прикметника
Завдання вивчення прикметника в 1-4 класах полягають у формуваннi граматичного поняття тАЬприкметниктАЭ як частини мови, що повтАЩязана з iменником, у виробленi навичок правопису родових i вiдмiнкових закiнчень прикметникiв, у розвитку вмiння вживати прикметники в усному i пасивному мовленнi.
Учнi повиннi засвоiти, що прикметник:
- називаi ознаку предмета;
- залежить вiд iменника;
- вiдповiдаi на запитання який? яка? яке?;
- робить мовлення бiльш точним, емоцiйним i багатим [27, с. 36].
Пiдготовка до усвiдомлення поняття тАЬприкметниктАЭ починаiться ще в перiод навчання грамоти. Тут вiдбуваiться спостереження за лексичним значенням прикметника i знайомство з питаннями, на якi вiн вiдповiдаi. Учням слiд показати, що ознаки предметiв iснують у життi, а слова лише називають iх, що один i той же предмет може мати кiлька ознак кольору, смаку, розмiру, призначення.
Одночасно з вирiшенням цього завдання учитель знайомить дiтей iз постановою вiдповiдних питань: олiвець (який?) червоний, чашка (яка?) зелена, плаття (яке?) нове.
Другокласники i третьокласники повиннi усвiдомити роль прикметника у реченнi. З цiiю метою учитель органiзовуi спостереження за двома реченнями чи невеликим текстом, якi вiдрiзняються наявнiстю або вiдсутнiстю в них прикметникiв (описи предметiв чи природи). Внаслiдок спостереження учнi роблять висновок: точнiсть, яскравiсть опису забезпечення вживання прикметникiв.
Важливо показати дiтям залежнiсть прикметника вiд iменника.
Подальша робота над застосуванням загального значення прикметника здiйснюiться шляхом збагачення словника учнiв якiсними вiдносними i присвiйними прикметниками (без уживання термiнiв), спостереження за прямим i переносним значенням прикметникiв, добору потрiбних способiв i виробу з ряду синтаксiв точного слова [Додаток 5].
Вивчаючи рiд прикметникiв, учнi мають зтАЩясувати, що:
- прикметники в однинi змiнюються за родами;
- рiд прикметника залежить вiд iменника, з яким прикметник повтАЩязаний;
- прикметники чоловiчого роду вiдповiдають на питання який? i мають закiнчення тАУ ий;
- прикметники жiночого роду вiдповiдають на питання яка? i мають закiнчення тАУ а (я);
- прикметники середнього роду вiдповiдають на питання яке? i мають закiнчення тАУ е (i);
- у множинi прикметники за родами не змiнюються [19, с. 17].
Пiд час вивчення прикметника слiд показати учням, що на вiдмiну вiд iменникiв прикметники змiнюються за родами i що рiд прикметника зумовлюiться родом iменника, разом з яким прикметником утворюi словосполучення [Додаток 6].
Вивчаючи число прикметникiв, дiти повиннi усвiдомити, що прикметники мають два числа однину i множину; прикметники завжди стоять у тому числi, що й iменники, з якими прикметники повтАЩязанi.
З термiном тАЬчислотАЭ учнi вперше зустрiчаються в першому класi, однак в другому класi вони вчаться практично змiнювати прикметники разом з iменниками за зразком тАЬоднин - багатотАЭ. Така пiдготовча робота створюi грунт для розумiння того, що число прикметника це самостiйна, й повнiстю залежна вiд iменника категорiя. Роздiлити за принципом тАЬодин тАУ багатотАЭ можна тiльки предмети, а не ознаки, а ознака приписуiться одному предметовi (прикметник в однинi) або групi предметiв (прикметник в множинi) [Додаток 7].
Знайомлячись з вiдмiнюванням прикметникiв, учнi повиннi усвiдомити, що вiдмiнок прикметника визначаiться за вiдмiнком iменника.
Показати це можна на таблицi вiдмiнкових закiнчень прикметникiв чоловiчого й середнього родiв i вiдмiнкових закiнчень прикметникiв жiночого роду. Робота з таблицями дасть учням змогу простежити за тим, як змiнюються прикметники за вiдмiнками i поставити вiдмiнковi питання прикметника.
Учнi помiтять, що вiдмiнковi закiнчення iменника iз звтАЩязаним з ним прикметником рiзнi, визначити вiдмiнок прикметника можна за вiдмiнком iменника, вiдмiнкове закiнчення прикметника збiгаiться iз закiнченням питання, на яке вiн вiдповiдаi (який? - зелений, якого? - зеленого).
Виконання рiзних тренувальних вправ на визначення вiдмiнкiв прикметникiв i правильне вживання iх вiдмiнкових форм у словосполученнi й реченнi слiд поiднувати iз систематичною роботою над розвитком усного i писемного мовлення молодих школярiв.
Отже, вся система робить з граматичн
Вместе с этим смотрят:
WEB-дизайн: Flash технологии
РЖiрархiчна структура управлiння фiзичною культурою i спортом в Хмельницькiй областi у м. КамтАЩянець-Подiльському
РЖгровi прийоми навчання на уроках хiмii
РЖгрова дiяльнiсть в групi продовженого дня
РЖдеi народностi педагогiчноi науки та християнськi погляди на виховання у пам'ятках Киiвськоi Русi