Вiкова динамiка розвитку уваги в дiтей шкiльного вiку

ДИПЛОМНА РОБОТА

на тему:

тАЮВiкова динамiкарозвитку уваги в дiтей шкiльного вiкутАЭ

Змiст

Вступ

Роздiл 1. Теорiя уваги

1.1 Загальнi основи уваги

1.2 Фiзiологiчнi основи уваги

1.3 Функцii i основнi види уваги

1.4 Властивостi уваги

1.5 Способи розвитку уваги

Роздiл РЖРЖ.Вiкова динамiка уваги в дiтей шкiльного вiку

2.1 Змiни уваги у молодших школярiв в процесi навчання

2.2 Коливальнi змiни функцii уваги в школярiв як закономiрнiсть в дiяльностi мозку

2.3 Вiкова динамiка розвитку уваги в дiтей шкiльного вiку

Висновки

Список використаноi лiтератури

Додатки

Вступ

Все бiльш актуальним i завдання охорони здоровтАЩя учнiв, створення для них сприятливих умов життя, навчання. На сьогоднiшнiй день зростаi кiлькiсть дiтей, якi втратили iнтерес до навчання, знизився iх iнтелектуальний рiвень, знизилася концентрацiя уваги.

Проблемою i дослiдженням уваги займалися такi вченi як П.Я.Гальперiн, РЖ.В. Страхов, РД.О.Мiлерян, Д.Хемiльтон Т.Цiген, Т.Рiбо, РЖ.М. Сiченов та iн.

Увага i одним iз феноменiв орiiнтовно-дослiдницькоi дiяльностi особистостi. Це психiчна дiя, спрямована на змiст образу, думки чи iншого явища. Увага вiдiграi iстотну роль у регуляцii iнтелектуальноi активностi.

Увага тАУ зосередженiсть, спрямованiсть свiдомостi людини у даний момент часу на якомусь реальному або iдеальному обтАЩiктi тАУ предметi, явищi, подii, образi, думцi тощо. Увага посiдаi особливе мiсце серед психiчних явищ. Виступаючи невiдтАЩiмною частиною пiзнання, почуття та волi, вона не зводиться до жодноi з цих трьох сфер психiчного.

Особливу роль увага вiдiграi в навчальнiй роботi школярiв. Зосередженiсть, спрямованiсть свiдомостi учня на певнi предмети та явища необхiднi на всiх етапах його навчальноi дiяльностi. Часто нерозумiння навчального матерiалу, поява помилок пiд час виконання самостiйних завдань, невмiння починати i послiдовно проводити роботу над заучуванням тестiв, виконанням малюнкiв, технiчних виробiв пояснюiться не вiдсутнiстю здiбностей до цих видiв занять, не слабою кмiтливiстю або поганою пам`яттю, а недостатньою уважнiстю. Уважнiсть мiстить три компоненти:

а) сталiсть уваги як тривалiсть безперервного психiчного процесу, необхiдного для завершення даного завдання, дii тощо;

б) умiння довiльно переключати увагу з одного обтАЩiкта на iнший;

в) стiйкiсть, яка визначаiться опором щодо вiдволiкаючого впливу стороннiх подразникiв.

Системоутворюючим компонентом у структурi уважностi i сталiсть уваги. Згiдно з дослiдженнями вiтчизняних учених, саме стала увага тАУ найголовнiша умова, що вiдрiзняi добре встигаючих учнiв вiд iх малопродуктивних однокласникiв.

Увагу розглядають i як функцiю внутрiшнього контролю за вiдповiднiстю розумових дiй програмам iх виконання. Розвиток такого контролю покращуi результативнiсть будь-якоi дiяльностi i ii планомiрне формування, корекцiя даi змогу перебороти деякi дефекти уваги.

Отже, розвиток уваги i однiiю з необхiдних умов успiшного навчання дiтей. Школа висуваi своi вимоги до довiльностi дитячоi уваги в планi умiння дiяти без вiдволiкань. Дитина повинна дотримуватись iнструкцiй i контролювати одержаний результат. Дiти, якi щойно прийшли в школу не мають сформованоi уваги тому, вчитель повинен працювати над розвитком та ii вдосконаленням. Адже розвивати i вдосконалювати увагу так само важливо як формувати вмiння i навички з читання, письма, математики.. Уважна дитина легше засвоюi навчальний матерiал, виконуi чiткiше i акуратнiше рухи при написаннi букв i цифр, що i показником ефективностi навчальноi дiяльностi.

Тема нашоi дипломноi роботи тАЮВiкова динамiка розвитку уваги в дiтей шкiльного вiкутАЭ. Враховуючи те, що ця тема не досить висвiтлена в лiтературi i потребуi додаткового дослiдження, ми вирiшили ще раз обговорити цю проблему.

Метою дипломноi роботи i дослiдження мiнливостi уваги у дiтей 6-17 рокiв.

ОбтАЩiкт дослiдження тАУ дiти шкiльного вiку з рiзною динамiкою уваги .

Предмет дослiдження тАУ вiкова динамiка особливостей уваги школярiв.

Загальна гiпотеза тАУ ми припускаiмо, що динамiка уваги залежить вiд вiкових особливостей. Для досягнення цiii гiпотези, ми поставили перед собою таке завдання: дослiдити характернi особливостi уваги для рiзних вiкових груп школярiв.

Для досягнення поставленоi мети i перевiрки висунутоi гiпотези дослiдження були визначенi теоретичнi i емпiричнi задачi:

1. Проаналiзувати суть i змiст поняття тАЮ динамiка увагитАЭ.

2. Вивчити мiнливiсть уваги у дiтей молодшого шкiльного вiку.

3. Вивчити мiнливiсть уваги у дiтей середнього шкiльного вiку.

4. Вивчити мiнливiсть уваги старшокласникiв.

5. Розглянути можливостi впливу рiзних факторiв на увагу дiтей.

6. Продiагностувати учнiв рiзного вiку на мiнливiсть уваги.

7. Зiставити показники мiнливостi уваги для рiзного вiку.

При написаннi роботи були використанi такi методи психологiчного дослiдження:

а) аналiз психолого-педагогiчноi лiтератури;

б) спостереження;

в) бесiда;

г) методика для вивчення уваги ;

г) методика вивчення уваги тАЮРозмiщення чиселтАЭ.

д) методика вивчення уваги (Мюнстербберг).

е) узагальнення експериментальних даних.

Практична значущiсть дипломноi роботи випливаi з актуальних завдань дослiдження вiковоi мiнливостi уваги в дiтей шкiльного вiку. Матерiали дослiджень варто використати для ефективностi роботи з дiтьми рiзного вiку i розвитку у них певних властивостей уваги.

Роздiл РЖ. Теорiя уваги

1.1 Загальнi основи уваги

Всi процеси пiзнання, будь-то сприйняття або мислення, спрямованi на той або iнший об'iкт, що у них вiдбиваiться: ми сприймаiмо щось, думаiмо, щось собi пригадуiмо або уявляiмо. Разом з тим сприймаi не сприйняття саме по собi, i мислить не сама по собi думка; сприймаi й мислить людина - сприймаюча й мисляча особистiсть. Тому в кожному з психiчних процесiв i певне вiдображення, i якесь вiдношення особистостi до свiту, суб'iкта до об'iкта, свiдомостi до предмета. Це вiдображення вiдношення знаходить собi вираження в увазi. Вiдчуття й сприймання, пам'ять, мислення, уява - кожний iз цих процесiв маi свiй специфiчний змiст; кожний процес i iднiсть предмета i дiяльностi: сприймання - iднiсть процесу сприймання i сприйняття як образу предмета i явища дiйсностi; мислення - iднiсть мислення як дiяльностi й думки, як змiсту - поняття, загального подання, судження. Увага свого особливого змiсту немаi; вона проявляiться всерединi сприймання, мислення. Вона - сторона всiх пiзнавальних процесiв свiдомостi, i при тiм, та iхня сторона, в якiй вони виступають як дiяльнiсть, спрямована на об'iкт.

Ми уважнi, коли ми не тiльки чуiмо, але й слухаiмо або навiть прислухаiмося, не тiльки бачимо, але й дивимося або навiть вдивляiмося, тобто коли пiдкреслена або пiдвищена активнiсть нашоi пiзнавальноi дiяльностi в процесi пiзнання або вiдбиття об'iктивноi реальностi. Увага - це в першу чергу динамiчна характеристика протiкання пiзнавальноi дiяльностi: вона виражаi зв'язок психiчноi дiяльностi з певним об'iктом, на якому вона як у фокусi зосереджена. Увага - це виборкова спрямованiсть на той або iнший об'iкт i зосередженiсть на ньому, поглибленiсть у спрямовану на об'iкт пiзнавальну дiяльнiсть.

За увагою завжди стоять iнтереси й потреби, установки й спрямованiсть особистостi. Вони викликають змiну вiдношення до об'iкта. А змiна вiдношення до об'iкта виражаiться в увазi - у змiнi образу цього об'iкта, у його свiдомостi: вiн стаi бiльше зрозумiлим i виразним. Таким чином, хоча увага немаi свого особливого змiсту, проявляючись в iнших процесах, однак i в нiй виявляiться специфiчною формою взаiмозв'язок дiяльностi й образу. Змiна уваги виражаiться в змiнi й виразностi змiсту, на якому зосереджена пiзнавальна дiяльнiсть.

В увазi знаходить собi вираження зв'язок свiдомостi iз предметом; чим активнiша свiдома дiяльнiсть, тим чiткiше виступаi об'iкт; чим бiльш чiтко виступаi у свiдомостi об'iкт, тим iнтенсивнiша й сама свiдомiсть. Увага -це прояв цього зв'язку свiдомостi й предмета, що у ньому усвiдомлюiться.

Оскiльки увага виражаi взаiмозв'язок свiдомостi або психiчноi дiяльностi iндивiда й об'iкта, у ньому спостерiгаiться й вiдома двобiчнiсть: з одного боку, увага спрямовуiться на об'iкт, з iншого боку - об'iкт привертаi увагу. Причини уваги до цього, а не iншого об'iкта не тiльки в суб'iктi, вони i в об'iктi, i навiть насамперед у ньому, у його властивостях i якостях; але вони не в об'iктi самому по собi, так само як вони тим бiльше не в суб'iктi самому по собi, - вони в об'iктi, взятому його вiдношеннi до суб'iкта, i в суб'iктi, взятому в його вiдношеннi до об'iкта.

Генезис уваги пов'язаний з розвитком досить зробленоi тонiчноi рефлекторноi iнервацii. У розвитку уваги розвиток тонiчноi дiяльностi вiдiграi iстотну роль: вона забезпечуi здатнiсть швидко переходити в стан активного спокою, необхiдного для уважного спостереження за об'iктом [70].

Увага найтiснiшим чином пов'язана з дiяльнiстю. Спочатку, зокрема на раннiх щаблях фiлогенетичного розвитку, вона безпосередньо включена в практичну дiяльнiсть, у поведiнку. Увага спочатку виникаi як насторожнiсть, пильнiсть, готовнiсть до дii по першому сигналу, як мобiлiзованiсть на сприйняття цього сигналу в iнтересах дii. Разом з тим увага вже на цих раннiх стадiях означаi й загальмованiсть, що служить для пiдготовки до дii.

В мiру того як у людини iз практичноi дiяльностi видiляiться й здобуваi вiдносну самостiйнiсть дiяльнiсть теоретична, увага приймаi новi форми: вона виражаiться в загальмованостi сторонньоi зовнiшньоi дiяльностi й зосередженостi на спогляданнi об'iкта, поглибленостi й зiбраностi на предметi мiркування. Якщо вираженням уваги, спрямованого на рухливий зовнiшнiй об'iкт, пов'язаним з дiiю, i спрямований погляд, що чiтко стежить за об'iктом i перемiщаiться слiдом за ним, то при увазi, пов'язаному iз внутрiшньою дiяльнiстю, зовнiшнiм вираженням уваги служить нерухливий, спрямований в одну крапку, що не зауважуi нiчого стороннього погляд людини. Але й за цiiю зовнiшньою нерухомiстю при увазi ховаiться не спокiй, а дiяльнiсть, тiльки не зовнiшня, а внутрiшня. Увага - це внутрiшня дiяльнiсть пiд покровом зовнiшнього спокою.

Увага до об'iкта, будучи передумовою для спрямованостi на нього дii, i разом з тим i результатом якоiсь дiяльностi. Лише роблячи подумки яку-небудь дiяльнiсть, спрямовану на об'iкт, можна пiдтримати зосередженiсть на ньому своii уваги. Увага - це зв'язок свiдомостi з об'iктом, бiльш-менш тiсна, чiтка; у дii, у дiяльностi вона й крiпиться.

Говорити про увагу,ii наявнiсть або вiдсутнiсть можна тiльки стосовно до якоi-небудь дiяльностi - практичноi або теоретичноi. Людина уважна, коли спрямованiсть ii думок регулюiться спрямованiстю ii дiяльностi, i обидва напрямки в такий спосiб збiгаються.

Це положення виправдовуiться у всiляких сферах дiяльностi. Його пiдтверджуi спостереження Гельмгольца, що приводиться нижче .

На сценiчному досвiдi це правильно помiтив Станiславський. "Увага до об'iкта, - пише вiн, - викликаi природну потребу щось зробити з ним. Дiя ж ще бiльше зосереджуi увагу на об'iктi. Таким чином, увага, зливаючись iз дiiю й взаiмопереплiтаiться, створюi мiцний зв'язок з об'iктом".

Специфiчне значення уваги як вираження вiдношення особистостi до об'iкта зробило це поняття особливо дискусiйним. Представники англiйськоi емпiричноi психологii - асоцiонiсти зовсiм не включали увагу в систему психологii, для них не iснувало нi особистостi, нi об'iкта, а лише подання i iхнi асоцiацii; тому для них не iснувало й уваги. Потiм, наприкiнцi XРЖ i поч. XX ст. поняття увага починаi вiдiгравати все бiльшу роль. Вона служить для вираження активностi свiдомостi й використовуiться як коректив до асоцiативноi психологii, що зводить свiдомiсть до механiчних зв'язкiв вiдчуттiв i подань. Але при цьому увага по бiльшiй мiрi мислиться як зовнiшня стосовно всього змiсту сила, що зсередини формуi даний свiдомостi матерiал.

Це iдеалiстичне розумiння уваги викликаi реакцiю. Ряд психологiв (Фуко, Делевр i iн.) заперечують зовсiм правомiрнiсть цього поняття. Особливо радикальнi спроби, що зовсiм усувають увагу iз психологii, зробили представники психологii бiхевiористи i гештальтпсихологи.

Перша механiчна спроба спростити увагу, помiчена в руховiй теорii уваги Рiбо й розвинена в бiхевiористiв i рефлексологiв, зводить увагу до рефлекторних установок [81],[53]. Друга, пов'язана з теорiiю гештальтпсихологii, зводить явище уваги до структурностi сенсорноi дiлянки (Рубiн).

Не пiдлягаi сумнiву, що рефлекторнi установки вiдiграють iстотну роль у початкових, найбiльш примiтивних формах уваги. Добре вiдомо, що при дii на органiзм якого-небудь подразника органiзм звичайно рефлекторно пристосовуiться до найкращого його сприйняття. Так, коли на периферичну частину сiткiвки ока падаi свiтловий подразник, око звичайно повертаiться в його сторону, в результатi вiн попадаi в поле кращоi видимостi. При дii на барабанну перетинку збоку звукового подразника, що йде, потрiбен рефлекторний поворот вбiк джерела звуку. Значення цих установок полягаi в тiм, що вони приводять до посилення одних процесiв за рахунок гальмування iнших. Таким чином, уже рефлекторнi реакцii органiзму створюють сприятливi умови для видiлення деяких подразникiв. До цих рефлекторних реакцiй установки i зводять рефлексологи увагу.

Не пiдлягаi також сумнiву, що пояснення уваги у вiдривi вiд таких рефлекторних установок як вiдправного пункту в процесi розвитку було б явно iдеалiстичним i ненауковим. Але пояснювати увагу тiльки цими рефлекторними установками так само не правильно i не можливо. Самi установки людини далеко не завжди i рефлекторними. Вони часто утворюються на основi свiдомих процесiв, у яких бере участь увага. Таким чином, рефлекторнi установки можуть бути й причиною, i наслiдком уваги, i ii зовнiшнiм вираженням. Увагу в цiлому нiяк не можна зводити до рефлекторних установок.

Спроба звести увагу до структурностi сприйняття не витримуi критики з декiлькох причин. По-перше, для уваги iстотна можливiсть видiлення частин, сторiн, моментiв, - одним словом, аналiзу, а не однобiчне панування структурного цiлого; по-друге, хоча увага безперечно спочатку проявляiться вiдносно почуттiвого змiсту й пов'язана з його членуванням, однак iстотна риса вищих форм уваги полягаi у вiдволiканнi. Увага пов'язана з абстракцiiю, з можливiстю розчленувати структуру сприйняття, як i вiд чого вiдволiктися й свiдомо спрямувати погляд у певну сторону. З розумовою операцiiю абстракцii увага зв'язана не менш тiсно, чим зi структурнiстю сприйняття. Жанi приводить випадок хвороi, для якоi непереборнi труднощi представляло дiстати шпильку з коробки, у якiй вперемiшку були шпильки й ТСудзики. Вона брала коробку для того, щоб виконати це завдання, але, як вона пояснювала, вона не могла зосередитися думкою на шпильках, тому що iй попадалися пiд руки й приковували увагу ТСудзики; точно так само вона не могла зосередитися й на ТСудзиках, оскiльки в поле зору постiйно попадали шпильки; у результатi вона лише безпомiчно перебирала однi й iншi. Ми не перебуваiмо в такiй поглинаючiй владi речей.

Зводити всю проблему уваги до структурностi почуттiвого поля тАУ означаi в остаточному пiдсумку заперечувати iснування суб'iкта, що протиставляi себе предметам i активно впливаi на них.

Увага, що суцiльно й поруч трактуiться тiльки як "функцiя" або механiзм, i по сутi аспект великоi основноi проблеми спiввiдношення особистостi i свiту. Наявнiсть у людини вищих форм уваги в остаточному пiдсумку означаi, що вона як особистiсть видiляi себе з навколишнього середовища, протиставляi себе йому i одержуi можливiсть, подумки включаючи наявну ситуацiю в рiзнi контексти, нею перетворювати, видiляючи в нiй у якостi iстотного то одного, то iншого моменту. Увага в цих вищих своiх формах характеризуi своiрiднiсть людськоi предметноi свiдомостi.

Замiсть розкриття цього основного спiввiдношення, пов'язаного iз загальною спрямованiстю особистостi, теорiя уваги в бiльшiй мiрi зосереджувалася на питаннi про те, до яких функцiй ii зарахувати. Прихильники волюнтаристськоi теорii вбачають сутнiсть уваги виключно у волi, хоча мимовiльна увага не може бути пояснена вольовою дiяльнiстю. Прибiчники iнших теорiй вважають, що у виявах уваги провiдну роль вiдiграють почуття, хоча довiльна увага виявляiться всупереч почуттям. Третi, нарештi, шукали пояснення уваги винятково в змiнi самого змiсту подань, не з огляду на значення загальноi спрямованостi особистостi. Тим часом специфiчне ядро питання в iншому: увага iстотно обумовлена взаiмовiдношенням мiж спрямованiстю дiяльностi, у яку включена людина, i спрямованiстю ii внутрiшнiх психiчних процесiв. Увага там, де напрямок дiяльностi орiiнтуi спрямованiсть думок. Оскiльки увага виявляi ставлення особистостi до предмета, на який спрямована свiдомiсть, то вагомiсть предметiв, явищ для людини вiдiграi велику роль при зосередженнi на них уваги.

Отже, увага виражаi специфiчну особливiсть процесiв, напрямок яких регулюiться дiяльнiстю, у яку вони включенi.

Оскiльки в увазi виражаiться вiдношення особистостi до об'iкта, на який спрямована ii свiдомiсть, значимiсть цього об'iкта для особистостi маi основне значення "для залучення'' до нього уваги.

Природа уваги в психологii розглядалася представниками рiзних психологiчних напрямкiв i шкiл залежно вiд iхнiх поглядiв на психiку взагалi.

Представники англiйськоi асоцiативноi психологii поняття тАЮувагатАЭ не включали в систему психологii як науки. Зосередженiсть вони тлумачили як асоцiацiю уявлень.

Представники iнтроспективноi психологii ( Герберт, В.Вундт, Е.Тiтченер) вивчали лише внутрiшню субтАЩiктивну сторону уваги як явища. Увага, на iх погляд, - це стан свiдомостi, який характеризуiться яснiстю, чiткiстю, iнтенсивнiстю наявного в нiй змiсту або перебiгу процесiв [81, 68].

В.Вундт, наприклад, обстоював апперцептивно-волюнтаристську теорiю уваги, розглядаючи ii як фiксовану точку свiдомостi, найяскравiше ii поле дiяльностi, зумовлене переходом змiсту свiдомостi iз зони перцепцii до зони аперцепцii, яка являi собою особливу психологiчну активнiсть, що i виявом невiдомоi нам внутрiшньоi сили.

Американський психолог Е.Тiтченер розумiв увагу як сенсорну якiсть, яка визначаi особливий стан вiдчуття у свiдомостi. Бiльш яскраве вiдчуття пануi над iншими й набуваi самостiйностi. Вiн вважав, що яскравiсть вiдчуття зумовлюiться нервовими схильностями, але не розкривав, що вони становлять собою.

Представник фiзiологiчного напрямку в психологii Т. Цiген пояснював увагу не субтАЩiктивними станами, а боротьбою вiдчуттiв i неусвiдомлених уявлень за фiксовану точку свiдомостi. Уявлення, яке перемагаi, стаi усвiдомленим, домiнуючим.

Французький психолог Т. Рiбо, слiдом за РЖ. М. Сiченовим, вважав, що уваги без ii фiзичного виявлення не iснуi. У звтАЩязку з цим вiн висунув теорiю руховоi уваги. Увага, стверджував вiн, це не духовний акт, що дii таiмничо, ii механiзм тАУ руховий, тобто такий, котрий впливаi на мтАЩязи у формi затримки. На думку Т. Рiбо, людина, яка не вмii керувати мтАЩязами, не здатна зосереджувати увагу [67].

Представники бiхевiоризму, розглядаючи психологiю як науку про поведiнку, в своiй психологiчнiй системi визначають увагу лише як орiiнтацiю поведiнки, як установку органiзму щодо зовнiшнiх стимулiв.

Наведенi данi про розумiння уваги свiдчать про складнiсть зтАЩясування сутностi уваги та особливостей ii виявлення в дiяльностi.

Кожен досвiдчений педагог знаi, що зацiкавити учнiв можна, тiльки даючи iм свiжий, новий, ще невiдомий матерiал, зв'язуючи його при цьому обов'язково iз уже вiдомим, пройденим, засвоiним. Це не просто зовнiшнiй тактичний прийом. Вiн вкорiнився у самiй природi iнтересу. Викличе зацiкавленiсть i приверне увагу тiльки те, що нове, i тiльки при тiй умовi, якщо воно якось пов'язане з минулим, знайомим. Цей зв'язок з досвiдом особистостi, так само як зв'язок з почуттями, означаi зв'язок iнтересiв i залежнiсть уваги вiд особистостi в цiлому, ii конкретною спрямованiстю, обумовленоi всiм ходом розвитку особистостi.

1.2 Фiзiологiчнi основи уваги

Увага, як показали дослiдження, детермiнуються спiввiдношенням збуджень у корi великих пiвкуль головного мозку, зумовлених подразниками, якi впливають на органи чуття органiзму, а також, внутрiшнiми установками та психiчними станами. РЖдеi РЖ. П. Павлова про орiiнтувально-рефлекторну дiяльнiсть органiзму, пiзнiше поглибленi нейрофiзiологiчними дослiдженнями, з'ясовують фiзiологiчне пiдгрунтя уваги [38].

Первинний факт, у якому виражаiться увага, полягаi в тiм, що деякi моменти, що як би виступають на переднiй план, здобувають пануюче, домiнуюче значення для плину психiчних процесiв. Фiзiологiчною основою уваги вiдповiдно до цього, i той характер процесiв у нервовiй системi, що одержав своi найбiльш розгорнуте вираження в принципi домiнанти Ухтомського. Павлов для позначення цього явища говорить про центр оптимальноi збудливостi.

Значний внесок у з'ясування фiзiологiчного пiдгрунтя уваги зробив О. О. Ухтомський своiм вченням про домiнанту. Домiнанта тАУ це панiвна дiлянка, яка приваблюi до себе хвилi збудження з найрiзноманiтнiших джерел. "У вищих шарах i в корi пiвкуль принцип домiнанти, - пише Ухтомський, - i фiзiологiчною основою акту уваги й предметного мислення" [87, 66].

Попереднi спроби пояснення уваги, що панували в психологiчнiй лiтературi, можуть бути, по класифiкацii Дюрро, роздiленi на теорii уторування шляхiв (Эббингауз), теорii гальмування, або затримки (Вундт), i теорii пiдтримки (Мюллер).

Принцип домiнанти, за Ухтомським, i "загальним робочим принципом нервових центрiв". Термiном "домiнанта" Ухтомський позначаi "пануюче вогнище збудження". У нормальнiй дiяльностi центральноi нервовоi системи поточнi змiннi завдання ii в безперервному мiнливому середовищi викликають у нiй змiннi "чiльнi вогнища збудження". Цi вогнища збудження, залучаючи до себе знову виникаючi хвилi збуджень й гальмуючи iншi нейтральнi дiлянки, можуть iстотно урiзноманiтнити роботу центрiв. "Зовнiшнiм вираженням домiнанти i стацiонарно пiдтримувана робота або робоча поза органiзму". При цьому домiнанта i не топографiчним iдиним пунктом збудження в центральнiй нервовiй системi, а певною констеляцiiю центрiв з пiдвищеною збудливiстю в рiзноманiтних шарах головного й спинного мозку, а також в автономнiй системi. Вона тому проявляiться в цiлому комплексi симптомiв в цiлому органiзмi - i в м'язах, i в секреторнiй роботi, i в судиннiй дiяльностi.

Загальмованi вiдносно слабшi збудження ( порiвняно з домiнуючими ) О.О. Ухтомський називав субдомiнантними.

Мiж домiнантою та субдомiнантами ведеться постiйна боротьба. Домiнантне збудження залишаiться домiнуючим доти, поки якась субдомiнанта не набуде бiльшоi iнтенсивностi, нiж сила домiнанти. Тодi субдомiнанта стаi домiнантою, а домiнанта тАУ субдомiнантою.

Виникнення уваги та вiдволiкання пояснюiться впливом взаiмноi iндукцii збудження та гальмування, якi i фiзiологiчним пiдТСрунтям найрiзноманiтнiших виявiв уваги: ii стiйкостi, iнтенсивностi, вiдволiкання, переключення уваги тощо.

Розподiл уваги, тобто здатнiсть бути уважним до кiлькох обтАЩiктiв водночас, пояснюiться тим, що звична дiяльнiсть може здiйснюватися й тими дiлянками кори, що певною мiрою перебувають у станi гальмування. Переключення уваги з одного обтАЩiкта на iнший пояснюiться перемiщенням оптимального збудження з однiii дiлянки кори в iншу у звтАЩязку з виникненням нового подразнення.

Психологiчнi дослiдження показали, що рiзноманiтнi слабкi подразники при процесi уваги сприяють ii концентрацii. Ухтомський посилаiться на психологiчнi данi пiдтвердження свого принципу домiнанти i ii вiдношення до субдомiнанти. Зокрема Мейман експериментально встановив, що процес iнтелектуальноi роботи протiкаi бiльш ефективно у звичайнiй обстановцi, чим при абсолютнiй, мертвiй тишi. Деякi додатковi подразники, пiдвищують загальний тонус органiзму; не надто сильнi додатковi подразники пiдсилюють основнi, якi перемикають iх на своi шляхи. У цьому педагогiчно надзвичайно важливому положеннi для рацiональноi органiзацii роботи переконуi й повсякденний досвiд.

Вчення Павлова про центри оптимальноi збудливостi, а також вчення Ухтомського про домiнанту дають опорнi точки для з'ясування фiзiологiчного субстракту уваги.

1.3 Функцii i основнi види уваги

При вивченнi уваги необхiдно розрiзняти два основних рiвнi або види, ряд ii властивостей або сторiн. Основними видами уваги i мимовiльна й так звана довiльна увага. Мимовiльна увага пов'язана з рефлекторними установками. Вона встановлюiться й пiдтримуiться незалежно вiд свiдомого намiру людини. Властивостi подразникiв, iхня iнтенсивнiсть або новизна, емоцiйна забарвленiсть, зв'язок з потягами, потребами або iнтересами приводить до того, що певнi предмети, явища або особи заволодiвають нашою увагою й приковують ii на деякий час до себе. Це первинна форма уваги. Вона i безпосереднiм i мимовiльним продуктом iнтересу [26].

Вiд мимовiльноi уваги вiдрiзняють довiльну. Сам термiн одiозний. Вiн начебто створений для того, щоб персонiфiкувати найгiршi сторони iдеалiстичних теорiй: iндетермiнiзм зсередини дiючих духовних сил. Але вищi форми людськоi уваги так само мало довiльнi, як i нижчi; вони в такiй же мiрi, як i цi останнi, пiдлеглi визначальним iхнiм закономiрностям, але закономiрностi цi iншi. Довiльна увага спрямовуi свiдомо й регулюi увагу, у якому суб'iкт свiдомо обираi об'iкт, на який вона спрямовуiтьсяiться. Цей термiн служить для позначення того центрального за своiм значенням факту, що пiзнання людини, як i його дiяльнiсть, пiднiмаiться до рiвня свiдомоi органiзованостi, а не вiдбуваiться лише самопливом, стихiйно, пiд владою ззовнi дiючих сил.

Довiльна увага маi мiсце там, де предмет, на який направляiться увага, сам по собi ii не залучаi. Довiльна увага тому носить завжди опосередкований характер. Це перша ii риса.

Мимовiльна увага звичайно визначаiться як пасивна, довiльна - як активна ( В.Джеймс). Перша спрямовуi незалежнi вiд нас фактори: раптово, що пролунав шум, яскраве забарвлення, вiдчуття голоду; друге - спрямовуiмо ми самi. Це друге розходження, однак, вiдносно: i мимовiльна увага являi собою не чисту пасивнiсть, i вона включаi активнiсть суб'iкта, так само як, з iншого боку, i довiльна увага не i чиста активнiсть; теж обумовлена зовнiшнiми умовами - об'iктом, вона включаi й елементи пасивностi.

РЖ, нарештi, третя риса, що завершуi визначення довiльноi уваги: вона - вольова операцiя. Свiдоме регулювання i самим iстотним в "довiльнiй" увазi.

Розрiзняючи довiльну й мимовiльну увагу, не потрiбно, однак, вiдривати одне вiд iншого й зовнi протиставляти iх одна однiй. Не пiдлягаi сумнiву, що довiльна увага розвиваiться з мимовiльного. З iншого боку, довiльна увага переходить у мимовiльне. Мимовiльна увага звичайно обумовлена безпосереднiм iнтересом. Довiльна увага потрiбна там, де такоi безпосередньоi зацiкавленостi немаi й ми свiдомим зусиллям спрямовуiмо нашу увагу вiдповiдно до завдань, якi перед нами стають, iз цiлями, якi ми собi ставимо. У мiру того як робота, якою ми зайнялися й на яку ми спочатку довiльно спрямували нашу увагу, здобуваi для нас безпосереднiй iнтерес, довiльна увага переходить у мимовiльну. Облiк цього переходу мимовiльноi уваги в довiльну й довiльноi в мимовiльну маi центральне значення для правильного теоретичного вiдображення реального протiкання процесiв уваги й для практичноi правильноi органiзацii роботи, зокрема навчальноi.

Потрiбно зважати на те, що iснують види дiяльностi, якi по самiй iстотi своiму здатнi легко викликати безпосереднiй iнтерес i привернути мимовiльну увагу в силу тiii привабливостi, що представляi iхнiй результат; разом з тим вони можуть бути мало здатнi ii утримати внаслiдок одноманiтностi тих операцiй, яких вони вимагають. З iншого боку, зустрiчаються види дiяльностi, якi за складнiстю своiх початкових стадiй, вiддаленостi тих цiлей, яким вони служать, iз працею здатнi привернути увагу, i разом з тим вони можуть ii потiм довгостроково втримувати в силу своii змiстовностi й динамiчностi, завдяки багатству поступово розкриваiться й розвиваiться змiст. У першому випадку необхiдний перехiд вiд мимовiльноi уваги до довiльноi, у другому - природно вiдбуваiться перехiд вiд довiльноi уваги до мимовiльноi. В одному й iншому випадку потрiбний як один, так i iнший вид уваги.

При всьому - дуже iстотному - розходженнi мимовiльноi й довiльноi уваги розривати й зовнi протиставляти iх може лише формалiстична абстракцiя; у реальному трудовому процесi звичайно укладенi iхня iднiсть i взаiмоперехiд. Використовуючи це, потрiбно в педагогiчному процесi, з одного боку, опираючись на мимовiльну увагу - виховувати довiльну , з iншого, формуючи iнтереси учнiв, а також роблячи цiкавою саму навчальну роботу, переводити довiльну увагу учнiв знову в мимовiльну. Перша повинна спиратися на свiдомiсть значимостi завдань навчання, на почуття обов'язку, на дисциплiну, друга - на безпосереднiй iнтерес навчального матерiалу. РЖ одна й iнша необхiдна.

У психологiчнiй лiтературi Тiтченер вiдзначив уже перехiд довiльноi уваги в мимовiльну, коли поряд з "первинною" мимовiльною i "вторинною" довiльною увагою вiн говорив ще про третю стадiю в розвитку уваги, що знаменуi перехiд вiд довiльноi знову до мимовiльноi первинноi уваги.

Геометричне завдання не справляi на нас такого сильного враження, як удар грому; удар грому опановуi нашою увагою зовсiм незалежно вiд нас. При рiшеннi завдання ми також продовжуiмо бути уважними, але ми повиннi самi втримувати нашу увагу, - це вторинна увага. Але iснуi ще третя стадiя розвитку: вона i, по Тiтченеру, поверненням до першоi стадii. "Коли ми вирiшуiмо, наприклад, геометричне завдання, ми поступово зацiкавлюiмося ним й зовсiм вiддаiмося йому, i незабаром проблема здобуваi таку ж владу над нашою увагою, яку мав удар грому в момент його появи у свiдомостi". "Труднощi переборенi, конкуренти усунутi, i неуважнiсть зникла". "Психологiчний процес уваги спочатку простий, потiм вiн стаi складним, саме у випадках коливання, мiркування вiн досягаi дуже високого ступеня складностi. Нарештi вiн знову спрощуiться".

Однак ця третя стадiя не i поверненням до першоi. Вона представляi все-таки рiзновид довiльноi уваги, - хоча для пiдтримки уваги в цих умовах i не потрiбно зусиль тому, що вона регулюiться свiдомо прийнятою установкою на певне завдання. Саме це - а не наявнiсть бiльшого або меншого зусилля - i вихiдною, основною характеристикою так званоi довiльноi уваги людини, як уваги свiдомо регульованоi. В результатi виникла проблема про особливий вид уваги, який називаiться пiслядовiльна увага. Вона вiдрiзняiться вiд довiльноi тим, що не потребуi вольових зусиль, а вiд мимовiльноi тим, що маi свiдоме начало.

Оскiльки наявнiсть уваги означаi зв'язок свiдомостi з певним об'iктом, його зосередженiсть на ньому, насамперед встаi питання про ступiнь цiii зосередженостi, тобто про концентрированности увагу.

Концентрацiя уваги - на противагу його розпорошеностi - означаi наявнiсть зв'язку з певним об'iктом або стороною дiяльностi й виражаi iнтенсивнiсть цього зв'язку. Концентрацiя - це зосередженiсть, тобто центральний факт, у якому виражаiться увага. Концентрацiя уваги означаi, що i фокус, у якому зiбрана психiчна або свiдома дiяльнiсть.

Поряд iз цим розумiнням концентрацii уваги пiд концентрованою увагою часто в психологiчнiй лiтературi розумiють увага iнтенсивноi зосередженостi на одному або невеликому числi об'iктiв. Концентрацiя уваги в такому випадку визначаiться iднiстю двох ознак - iнтенсивностi й вузькостi уваги.

Об'iднання в поняттi концентрацii iнтенсивностi й вузькостi уваги виходить iз тiii передумови, що iнтенсивнiсть уваги i його обсяг обернено пропорцiйнi один одному. Ця передумова в загальному правильна, лише коли поле уваги складаiться з елементiв, один з одним не зв'язаних. Але коли в нього включаються значеннiвi зв'язки, що поiднують рiзнi елементи мiж собою, розширення поля уваги додатковим змiстом може не тiльки не знизити концентрованостi, але iнодi навiть пiдвищити ii. Ми тому визначаiмо концентрацiю уваги тiльки iнтенсивнiстю зосередження й не включаiмо в неi вузькостi уваги. Питання про обсяг уваги, тобто кiлькостi однорiдних предметiв, якi охоплюi увага, - особливе питання.

Для визначення обсягу уваги користувалися до тепер головним чином тахiстоскопiчним методом. У тахiстоскопi на короткий, точно вимiрюваний час виставлялися дослiджуваному експонати: букви, цифри, фiгури.

Вiдповiдно до ряду дослiджень, що виявили при цьому iснування досить значних iндивiдуальних розходжень в обсязi уваги, обсяг уваги дорослоi людини досягаi в середньому приблизно до 4-5, максимум 6 об'iктiв; у дитини вiн дорiвнюi в середньому не бiльше 2-3 об'iктам. Мова при цьому йде про число один вiд одного не залежних, не зв'язаних мiж собою об'iктiв (чисел, букв i т.п.). Кiлькiсть, що перебувають у полi нашоi уваги зв'язаних мiж собою елементiв, об'iднаних в осмислене цiле, може бути багато бiльша. Обсяг уваги i тому мiнливою величиною, що залежить вiд того, наскiльки зв'язанi мiж собою той змiст, на якому зосереджуiться увага, i умiння осмислено зв'язувати й структурувати матерiал. При читаннi осмисленого тексту обсяг уваги може виявитися iстотно вiдмiнним вiд того, котрий даi його вимiр при концентрацii на окремi осмисленi мiж собою не зв'язанi елементи. Тому результати тахiскопiчного вивчення уваги на окремi цифри, букви, фiгури не можуть бути перенесенi на обсяг уваги в природних умовах сприйняття зв'язаного осмисленого матерiалу. У практицi, зокрема педагогiчноi, шкiльноi, варто було б, ретельно з огляду на доступний учнем обсяг уваги, не створюючи щодо цього непосильного перевантаження, розширювати обсяг уваги, систематизуючи пропонований матерiал, розкриваючи його взаiмозв'язки, внутрiшнi вiдносини.

З обсягом уваги тiсно зв'язана й розпредiленiсть уваги. Говорячи про обсяг, можна, з одного боку, пiдкреслювати обмеження поля уваги. Але зворотнiм боком обмеження, оскiльки воно не абсолютне, i розподiл уваги тим або iншим числом рiзнорiдних об'iктiв, що одночасно зберiгаються в центрi уваги. При розподiлi уваги мова, таким чином, iде про можливiсть не одного, а багато-, принаймнi двофокальноi уваги, концентрацii ii не в одному, а у двох або бiльшому числi рiзних фокусiв. Це даi можливiсть одночасно робити кiлька рядiв дiй i стежити за декiлькома незалежними процесами, не втрачаючи жодного з них з поля своii уваги. Наполеон мiг, як стверджують, одночасно диктувати своiм секретарям сiм вiдповiдальних дипломатичних документiв. Деякi шахiсти можуть вести одночасно з неослабленою увагою кiлька партiй. Розподiлена увага i професiйно важливою ознакою для деяких професiй, як, наприклад, для текстильникiв, яким доводиться одночасно стежити за роботою декiлькох верстатiв. Розподiл уваги дуже важливий й для педагога, якому потрiбно тримати в полi свого зору всiх учнiв у класi.

Розподiл уваги залежить вiд ряду умов, насамперед вiд того, наскiльки зв'язанi один з одним рiзнi об'iкти й наскiльки автоматизованi дii, мiж якими повинна розподiлятися увагу. Чим тiснiше зв'язанi об'iкти й чим значнiша автоматизацiя, тим легше вiдбуваiться розподiл уваги. Здатнiсть до розподiлу можна тренувати.

При визначеннi концентрацii й обсягу уваги необхiдно враховувати не тiльки кiлькiснi умови. З якiсних моментiв, зокрема , один вiдiграi особливо значну роль: зв'язанiсть значеннiвого змiсту. Увага - як i пам'ять - пiдкоряiться рiзним законам, залежно вiд того, на якому матерiалi вона здiйснюiться. Дуже рельiфно це позначаiться на стiйкостi уваги.

Стiйкiсть уваги визначаiться тривалiстю, протягом якоi зберiгаiться концентрацiя уваги, тобто ii тимчасовою екстенсивнiстю. Експериментальне дослiдження показало, що увага первинно пiддана перiодичним мимовiльним коливанням. Перiоди коливань

Вместе с этим смотрят:

WEB-дизайн: Flash технологии

РЖiрархiчна структура управлiння фiзичною культурою i спортом в Хмельницькiй областi у м. КамтАЩянець-Подiльському

РЖгровi прийоми навчання на уроках хiмii

РЖгрова дiяльнiсть в групi продовженого дня

РЖдеi народностi педагогiчноi науки та християнськi погляди на виховання у пам'ятках Киiвськоi Русi