РЖнженерна графiка

РЖнженерна графiка

1. Основнi вимоги до виконання та оформлення технiчноi документацii

1.1 Формати креслення (ГОСТ 1.301тАУ68)

Уся технiчна документацiя виконуiться на аркушах певних розмiрiв тАУ форматах. Розмiри та позначення основних та допомiжних форматiв встановлюi ГОСТ 1.301тАУ68 ВлФорматиВ».

ГОСТ 1.301тАУ68 встановлюi птАЩять основних форматiв: А0, А1, А1, А3, А4, розмiри яких наведенi у таблицi 1.1. ГОСТ 1.301тАУ68 допускаi застосування формату А5, розмiри якого дорiвнюють 148х110.

Таблиця 1.1 тАУ Позначення та розмiри основних форматiв

Позначення формату	А0	А1	А1	А3	А4
Розмiри сторiн, мм	1189х841	594х841	594х410	197х410	197х110

Усi основнi формати, крiм формату А4, можна розмiщати i горизонтально, i вертикально (рис. 1.1б та в). Формат А4 розмiщають лише вертикально (рис. 1.1а).

а) б) в)

Рисунок 1.1 тАУ Розмiщення основного напису на форматi креслення

На форматi А4 основний напис виконують по його довжинi (на короткому боцi формату). На усiх iнших форматах основний напис виконують у правому нижньому кутi формату (рис. 1.1.б та в).

Допомiжна графа основного напису при горизонтальному розмiщенi формату виконуiться у лiвому верхньому кутi, а при вертикальному розмiщенi формату тАУ у правому верхньому кутi вертикально. На рисунку 1.1 наведенi приклади розмiщення на форматi основного напису та допомiжноi графи основного напису при рiзних орiiнтацiях основних форматiв. На рисунку 1.1 а наведений формат А4, на рисунку 1.1 б та в рiзнi орiiнтацii формату А3 та будь-якого бiльшого формату.

Масштаби зображень (ГОСТ 1.301тАУ68)

Креслення, на яких зображення виконанi у натуральну величину, дають правильне уявлення про розмiри деталi. Але при великих розмiрах деталi виникаi необхiднiсть зменшити ii або збiльшити ii при малих розмiрах самоi деталi, тобто виникаi необхiднiсть виконувати зображення на кресленнях у масштабi.

Масштабом називають вiдношення лiнiйних розмiрiв зображення деталi до iх дiйсних розмiрiв. Масштаб креслення повинен вiдповiдати вимогам ГОСТ 1.301тАУ68. Стандартнi значення масштабiв наведенi у таблицi 1.1.

Таблиця 1.1 тАУ Масштаби зображення (ГОСТ 1.301тАУ68)

Виконане зображення	Масштаб зображення
У натуральну величину	1: 1
РЖз зменшенням	1:1; 1:1,5; 1:4; 1:5; 1:10; 1:15; 1:10; 1:15; 1:40; 1:50; 1:75; 1:100
РЖз збiльшенням	1:1; 1,5:1; 4:1; 5:1; 10:1; 10:1; 40:1; 50:1; 100:1

Масштаб зображення записують у вiдповiднiй графi основного напису креслення (рис. 1.1).

Рисунок 1.1 тАУ Позначення масштабу

Якщо деякi зображення креслення виконанi у масштабi, який не збiгаiться з масштабом, зазначеним в основному написi креслення, його записують у дужках поряд iз позначенням виконаного нижче зображення. Приклади позначення виглядiв та розрiзiв, виконаних у масштабах, якi не збiгаються з масштабом, зазначеним у основному написi, наведенi на рисунку 1.3.

Рисунок 1.3 тАУ Позначення масштабу на кресленнi

У всiх випадках незалежно вiд масштабу зображень на кресленнi повиннi бути нанесенi дiйснi розмiри елементiв деталi.

Зображення на кресленнях виконуються рiзними типами лiнiй, якi вiдрiзняються одна вiд одноi кресленням та товщиною (рисунок 1.4).

Рисунок 1.4 тАУ Лiнii креслення

ГОСТ 1.303тАУ68 встановлюi вимоги до креслення, розмiрiв та товщини лiнiй креслення, якi зведенi у таблицю 1.3. З таблицi зрозумiло, що товщини лiнiй на кресленнi залежать вiд вибраноi товщини суцiльноi товстоi основноi лiнii (S), яка встановлена у межах вiд 0,5 до 1,4 мм.

Суцiльна товста основна лiнiя використовуiться для зображення лiнiй видимого контуру.

Суцiльною тонкою лiнiiю на кресленнi виконують лiнii виноснi та розмiрнi, лiнii штрихування тощо.

Суцiльну хвилясту лiнiю використовують для позначення на кресленнi обривань, суцiльну тонку зi зламами використовують для позначення значних обривань.

Штрихова лiнiя використовуiться для зображення лiнiй невидимого контуру.

Штрихпунктирною лiнiiю виконують лiнii осьовi та центровi. Необхiдно памтАЩятати про те, що цi лiнii повиннi виступати за контури деталi на 1тАУ3 мм.

Штрихпунктирною потовщеною лiнiiю позначають поверхнi, якi пiдлягають покриттю або термообробцi.

Розiмкненою лiнiiю позначають положення сiчних площин при позначеннi розрiзiв та перерiзiв.

Штрихпунктирною лiнiiю з двома точками позначають лiнii згину на розгортках.

Таблиця 1.3 тАУ Лiнii креслення (ГОСТ 1.303тАУ68)

Найменування	Накреслення	Товщина
Суцiльна товста основна		S = 0,5 тАУ 1,4 мм
Суцiльна тонка		Вiд S/3 до S/1
Суцiльна хвиляста
Штрихова
Штрихпунктирна тонка
Штрихпунктирна потовщена		Вiд S/1 до 1/3 S
Розiмкнена		Вiд S до 3/1 S
Суцiльна тонка зi зломами		Вiд S/3 до S/1
Штрихпунктирна з двома точками

Усi написи на кресленнях виконуються креслярським шрифтом, розмiри якого та накреслення лiтер, цифр та знакiв встановлюi ГОСТ 1тАУ304тАУ81. Згiдно з вимогами ГОСТ 1.304тАУ81 шрифт буваi без нахилу та з нахилом пiд кутом 75⁰ до горизонту. На кресленнях усi написи рекомендовано виконувати з нахилом лiтер, цифр та знакiв.

Лiтери, цифри та знаки повиннi мати чiтке накреслення, яке забезпечуi швидке та однозначне iх сприймання. ГОСТ 1.304тАУ81 регламентуi написання лiтер росiйського, латинського та грецького алфавiтiв та арабських та римських цифр. У цьому ГОСТi також наведенi приклади написання деяких знакiв:

+ − (: ≈ =< >≤ ≥ В± (% ▻∅ □ №! [] ∫ ∞.

Шрифти розрiзняють за розмiром та типом.

Розмiр шрифту визначаiться розмiром великоi лiтери та береться з ряду: 1,5; 3,5; 5; 7; 10; 14; 10. З цього ряду не рекомендуiться використовувати шрифт 1,5.

ГОСТ 1.304тАУ81 встановлюi типи шрифтiв А та Б. Тип шрифту визначаi товщину лiнii накреслення шрифту. Цей параметр позначаiться лiтерою d.

Для типу А тАУd=1/14h.

Для типу Б тАУ d=1/10h.

На рисунку 1.5 наведений украiнський алфавiт (великi та малi лiтери).

Рисунок 1.5 тАУ Украiнський алфавiт

При побудовi контурiв деталей виникаi необхiднiсть виконувати рiзнi геометричнi побудови: дiлити вiдрiзок та коло на кiлька рiвних частин, виконувати спряження прямих лiнiй, кiл та прямоi з колом, дугою заданого радiуса тощо.

Подiл вiдрiзка на рiвнi частини

Для подiлу вiдрiзка на двi рiвнi частини необхiдно послiдовно виконати такi дii:

- з кiнцiв вiдрiзка циркулем провести двi дуги кiл, радiус яких повинен бути трохи бiльше половини даного вiдрiзка, до взаiмного перетину;

- зтАЩiднати точки перетину проведених дуг;

- проведена лiнiя подiляi даний вiдрiзок навпiл.

Поетапний подiл вiдрiзка навпiл наведене на рисунку 1.6.

Рисунок 1.6 тАУ Подiл вiдрiзка навпiл

Щоб подiлити вiдрiзок на чотири рiвнi частини, необхiдно виконати такi самi дii для подiлу навпiл половини вiдрiзка. На рисунку 1.7 вiдрiзок АВ подiлений на чотири рiвнi частини. Спочатку вiдрiзок АВ подiлений навпiл (АС=СВ), потiм вiдрiзки АС та СВ подiленi ще раз навпiл.

Рисунок 1.7 тАУ Подiл вiдрiзка на чотири рiвнi частини

Для подiлу вiдрiзка на довiльну кiлькiсть частин необхiдно послiдовно виконати дii, проiлюстрованi на рисунку 1.8:

- з будь-якого кiнця вiдрiзка (наприклад, з точки В) пiд гострим кутом провести промiнь;

- вiд цiii ж точки вiдкласти довiльну вiдстань стiльки разiв, на скiльки необхiдно подiлити вiдрiзок (наприклад, птАЩять);

- зтАЩiднати останню точку променя з другим кiнцем вiдрiзка;

- через точки подiлу променя провести лiнii, паралельнi вiдрiзку, який зтАЩiднав кiнцеву точку променя iз заданим вiдрiзком.

Рисунок 1.8 тАУ Подiл вiдрiзка на довiльну кiлькiсть рiвних частин

Подiл кута на рiвнi частини

Щоб подiлити довiльний кут навпiл або провести його бiсектрису, необхiдно послiдовно виконати дii, проiлюстрованi на рисунку 1.9:

- з вершини кута провести дугу довiльним радiусом до перетину зi сторонами кута (точки А та В);

- з точок перетину проведеноi дуги зi сторонами кута провести дугу радiусом R, який бiльше половини вiдстанi мiж точками А та В;

- зтАЩiднати вершину кута та точку перетину дуг радiусами R тАУ проведена лiнiя i бiсектрисою кута, яка дiлить кут навпiл.

Рисунок 1.9 тАУ Дiлення кута навпiл

Аналогiчно можна подiлити кут на чотири рiвнi частини.

Дiлення прямого кута на три рiвнi частини виконують у такiй послiдовностi:

- з вершини кута провести дугу довiльним радiусом (R) до перетину зi сторонами кута;

- з визначених точок перетину провести дуги таким самим радiусом (R) до перетину з проведеною дугою;

- зтАЩiднати вершину кута з визначеними точками.

На рисунку 1.10 наведене поетапне дiлення прямого кута на три рiвнi частини.

Рисунок 1.10 тАУ Дiлення прямого кута на три частини

Дiлення кола на рiвнi частини

На рисунку 1.11 наведений приклад дiлення кола на чотири та вiсiм рiвних частин. Точки 1, 3, 5, 7 дiлення кола на чотири частини одержують в перетинi осьових лiнiй iз заданим колом. Для визначення положення точок 1, 4, 6, 8 застосовують спосiб дiлення кута навпiл (рис. 1.9).

Рисунок 1.11 тАУ Дiлення кола на чотири та вiсiм рiвних частин

Щоб подiлити коло на три рiвнi частини (рис. 1.11 а), достатньо з точки А провести дугу кола, радiус якоi дорiвнюi радiусу заданого кола до перетину з останнiм у точках 1 та 3. Шуканi точки1, 1, 3 дiлять коло на три рiвнi частини.

Для дiлення кола на шiсть рiвних частин (рис. 1.11 б) необхiдно з точок 1 та 4 провести дуги радiусом кола до перетину з останнiм. Точки 1, 1, 3, 4, 5, 6 тАУ дiлять задане коло на шiсть рiвних частин.

Щоб подiлити коло на дванадцять частин (рис. 1.9 в), необхiдно подiлити його спочатку на шiсть частин, а потiм з точок 4 та 10 провести такi самi дуги, щоб одержати точки 1, 6, 8 та 11. Точки 1, 1, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 11 тАУ точки дiлення кола на дванадцять рiвних частин.

а) б) в)

Рисунок 1.11 тАУ Дiлення кола на три, шiсть та дванадцять частин

Приклад поетапного дiлення кола на птАЩять рiвних частин наведений на рисунку 1.13.

Рисунок 1.13 тАУ Дiлення кола на птАЩять рiвних частин

Щоб подiлити коло на птАЩять рiвних частин, необхiдно послiдовно виконати такi дii:

1) з точки А радiусом, який дорiвнюi радiусу даного кола, провести дугу, яка перетинаi коло у точцi ;

1) точка с визначаiться в перетинi перпендикуляра, проведеного з точки на горизонтальну осьову лiнiю. З точки с радiусом, який дорiвнюi вiдстанi с1, провести дугу до перетину з горизонтальною осьовою лiнiiю у точцi m;

3) точка 1 визначаiться в перетинi дуги кола радiусом 1m, проведеного з точки 1, iз заданим колом;

4) для визначення точок, якi подiлять коло на птАЩять рiвних частин, необхiдно циркулем послiдовно зробити засiчки на ньому радiусом, який дорiвнюi вiдстанi 11.

Щоб подiлити коло на сiм рiвних частин, необхiдно послiдовно виконати дii, проiлюстрованi на рисунку 1.14:

- з точки А радiусом, який дорiвнюi радiусу заданого кола, провести дугу, яка перетинаi коло в точцi n;

- з точки n опускають перпендикуляр на горизонтальну осьову лiнiю в точку с;

- довжину перпендикуляра nс (помiчена двома рисками) вiдкладають вiд точки 1 по колу сiм разiв тАУ одержують шуканi точки 1 тАУ 7.

Рисунок 1.14 тАУ Дiлення кола на сiм рiвних частин

РЖснуi спосiб, який дозволяi подiлити коло на будь-яку кiлькiсть рiвних частин. На рисунку 1.15 наведене поетапне дiлення кола на сiм рiвних частин цим унiверсальним способом.

Рисунок 1.15 тАУ Дiлення кола на сiм рiвних частин

Для дiлення кола на n рiвних частин послiдовно виконують такi дii:

тАУ дiаметр заданого кола дiлимо на n рiвних частин (рис. 1.8);

тАУ з точки С радiусом, який дорiвнюi дiаметру заданого кола, робимо засiчки на горизонтальнiй осi тАУ точки А та В;

тАУ з точок А та В проведенi променi через парнi (або непарнi) дiлення дiаметра кола;

тАУ проведенi променi дiлять коло на сiм рiвних частин. Якщо iх зтАЩiднати, матимемо правильний семикутник, вписаний у коло заданого дiаметра.

2 Побудова спряжень

Обриси багатьох технiчних форм складаються з лiнiй, якi плавно переходять одна в одну. Приклади таких деталей наведенi на рисунку 1.16.

Рисунок 1.16 тАУ Контури деталей

Плавний перехiд вiд однiii прямоi або кривоi лiнii до iншоi називаiться спряженням. Основними видами спряження i: спряження двох прямих лiнiй, спряження двох кiл, спряження прямоi та кола. Кожне з перелiчуваних спряжень маi своi закони побудови, але при побудовi будь-якого спряження дугою заданого радiуса необхiдно встановити центр спряження та початкову i кiнцеву точки спряження.

Для побудови спряження двох взаiмно перпендикулярних прямих дугою заданого радiуса (R) необхiдно з точки перетину прямих провести дугу, радiус якоi дорiвнюi радiусу спряження, до перетину з прямими (точки А та В). З точок А та В провести дуги радiусiв R до iх взаiмного перетину. Визначена точка О i центром спряження. З точки О провести дугу радiуса заданого спряження, обмеженого точками А та В. На рисунку 1.17 наведена поетапна побудова спряження двох взаiмно перпендикулярних прямих.

Рисунок 1.17 тАУ Спряження двох взаiмно перпендикулярних прямих

На рисунку 1.18 наведений приклад поетапноi побудови спряжень прямих, розмiщених пiд гострим та тупим кутом. Центр спряження знаходиться в перетинi допомiжних прямих, проведених паралельно заданим прямим на вiдстанi радiуса спряження (R). Початкову та кiнцеву точки спряження визначають в перетинi перпендикулярiв, якi проведенi з центра спряження на заданi прямi.

Рисунок 1.18 тАУ Спряження двох прямих, розмiщених пiд гострим та тупим кутом

При виконаннi спряження двох кiл можливi два випадки: зовнiшнi спряження та внутрiшнi. На рисунку 1.19 наведений приклад поетапноi побудови зовнiшнього спряження.

Рисунок 1.19 тАУ Побудова зовнiшнього спряження двох кiл

На першому етапi визначаiться центр спряження в перетинi дуг кiл, проведених з центрiв кожного кола. Радiус кожноi дуги дорiвнюi сумi радiуса кола та радiусу спряження (вiдповiдно R+R₁ та R+R₁).

На другому етапi визначаються початкова та кiнцевi точки спряження в перетинi прямих, якi зтАЩiднують центр спряження та центри кiл iз останнiми.

На останньому етапi з точки О проводиться дуга радiусом R мiж точками А та В.

Аналогiчно будуiться внутрiшнi спряження двох кiл дугою заданого радiуса. Поетапна побудова внутрiшнього спряження наведена на рисунку 1.10. Центр спряження (точка О) знаходиться в перетинi дуг радiусiв R-R₁ та R-R₁, проведених з центрiв заданих кiл.

Рисунок 1.10 тАУ Побудова внутрiшнього спряження двох кiл

При виконаннi спряжень прямоi лiнii та кола можливi два варiанти тАУ спряження може бути внутрiшнiм або зовнiшнiм.

На рисунку 1.11 наведене поетапне виконання внутрiшнього спряження кола радiусом R₁ та прямоi l. R тАУ радiус спряження.

Рисунок 1.11 тАУ Внутрiшнi спряження прямоi та кола

Центр спряження (точка О) визначений в перетинi прямоi, яка паралельна заданiй прямiйlта вiддалена вiд неi на вiдстанi R, та кола радiусом R-R₁, проведеного з центра заданого кола.

Для визначення початковоi та кiнцевоi точок спряження необхiдно з точки О провести перпендикуляр на l(точка А) та зтАЩiднати центр спряження та центр заданого кола (точка В). Спряження проведено з точки О радiусом R вiд точки А до точки В.

На рисунку 1.11 наведений приклад поетапного виконання зовнiшнього спряження прямоi l та кола радiусом R_1. Центр спряження (точка О) тАУ визначаiться в перетинi допомiжноi прямоi, яка паралельна заданiй прямiй l та вiддалена вiд неi на вiдстанi R, з колом радiуса R+R₁, проведеним з центра заданого кола. Подальшi побудови виконана у послiдовностi, описанiй вище.

Рисунок 1.11 тАУ Зовнiшнi спряження прямоi та кола

2.1 Лекальнi кривi

Лекальними називають кривi, характернi точки яких зтАЩiднуються за допомогою лекала.

До лекальних кривих вiдносять елiпс, параболу, гiперболу, синусоiду, спiраль Архiмеда, евольвенту, циклоiдну криву тощо.

Елiпс тАУ це плоска крива, для довiльноi точки якоi сума вiдстаней до двох фiксованих точок (фокусiв F₁ та F₁) i величиною сталою та дорiвнюi довжинi великоi його осi. Поетапна побудова елiпса наведена на рисунку 1.13.

Побудову елiпса можна виконати за шiсть етапiв:

1 Вiдкласти значення великою та малоi осей елiпса на вiдповiдних осях. З перетину осей провести два концентричних кола, дiаметри яких дорiвнюють вiдповiдно великiй та малiй осям елiпса.

2 Подiлити кола на будь-яке число рiвних або нерiвних частин.

3 З точок подiлу великого кола провести лiнii, паралельнi малiй осi елiпса.

4 З точок подiлу малого кола провести лiнii, паралельнi великiй осi елiпса.

5 Визначити точки, якi належать елiпсу: це точки, якi обмежують велику та малу осi елiпса, та точки, знайденi у перетинi допомiжних прямих (проведених вiдповiдно до пунктiв 3 та 4).

6 ЗтАЩiднати точки, якi належать елiпсу, за допомогою лекала. Для точностi побудов поступово зтАЩiднують по три точки.

Рисунок 1.13 тАУ Поетапна побудова елiпса

Парабола тАУ плоска крива, кожна точка якоi рiвновiддалена вiд директриси тАУ прямоi, перпендикулярноi до осi симетрii параболи, та вiд фокуса тАУ точки, яка належить осi симетрii параболи. Для побудови параболи iснують кiлька способiв. На рисунку 1.14 наведена поетапна побудова параболи, яка здiйснюiться у такiй послiдовностi:

1 За вихiдними даними побудувати прямокутник CDEG.

1 Вiдстанi DА та АE подiлити на n рiвних частин (у наведеному прикладi-6). З кожноi точки дiлення провести вертикальнi лiнii, паралельнi осi параболи.

3 Сторони прямокутника CD та EG дiлять на таку саму кiлькiсть рiвних частин (шiсть частин). Вершину параболи (точку А) зтАЩiднують з вертикальними точками дiлення.

4 У перетинi допомiжних прямих одержують точки, якi належать параболi.

5 Шуканi точки поступово зтАЩiднують за допомогою лекала.

Рисунок 1.14 тАУ Поетапна побудова параболи

Синусоiда тАУ плоска крива, утворена траiкторiiю точки кiнця радiуса-вектора, який рiвномiрно обертаiться навколо центра i одночасно рiвномiрно поступально перемiщуiться вздовж осi х. На рисунку 1.15 наведене поетапне виконання синусоiди. Вихiдними даними i дiаметр кола та перiод синусоiди.

Дiаметр кола та вiдрiзок перiоду синусоiди подiлити на будь-яку кiлькiсть рiвних частин. Точки подiлу кола позначенi цифрами 1 тАУ 11, а точки подiлу вiдрiзка перiоду синусоiди тАУ цифрами 1¹ тАУ 11¹. Точки синусоiди знаходять в перетинi горизонтальних прямих, проведених з точок дiлення кола, та вертикальних прямих, проведених через точки подiлу вiдрiзка перiоду синусоiди. Шуканi точки зтАЩiднують плавною кривою за допомогою лекала.

Рисунок 1.15 тАУ Поетапна побудова синусоiди

Спiраль Архiмеда тАУ плоска крива, утворена траiкторiiю точки, що рiвномiрно рухаiться вздовж радiуса-вектора, який, у свою чергу, рiвномiрно обертаiться навколо нерухомого центра.

Для побудови спiралi Архiмеда (рисунок 1.16) за заданим ii кроком (величина кроку дорiвнюi вiдрiзку 0 11) необхiдно з точки 0 провести коло, радiус якого дорiвнюi кроку. Подiлити коло та крок на довiльну кiлькiсть рiвних частин: точки 1¹-11¹ тАУ це точки дiлення кола, а точки 1 тАУ 11 тАУ точки дiлення кроку.

Точки спiралi лежать на перетинi радiальних променiв, що сполучають точкиподiлу кола та його центр, i дуг кiл, проведених через вiдповiднi точки подiлу кроку спiралi.

Рисунок 1.16 тАУ Спiраль Архiмеда

Евольвентою називають криву, що i траiкторiiю точки прямоi лiнii, що котиться без ковзання по нерухомому колу. На рисунку 1.17 наведений приклад побудови евольвенти. Щоб побудувати множину точок евольвенти, коло дiлять на довiльну кiлькiсть рiвних частин (у наведеному прикладi-8). З кожноi точки подiлу проводять дотичну до кола, на якiй вiдкладають вiдрiзок, що дорiвнюi довжинi дуги кола вiд початковоi точки до заданоi.

Рисунок 1.17 тАУ Евольвента

Циклоiдами називають кривi, якi i траiкторiiю руху точки кола, що без ковзання котиться по прямiй або кривiй. Вихiдними даними для побудови циклоiди i коло певного радiуса. На рисунку 1.18 наведений приклад побудови циклоiди.

Рисунок 1.18 тАУ Циклоiда

На першому етапi на горизонтальнiй прямiй, яка i дотичною до заданого кола, вiдкласти вiдстань, що дорiвнюi довжинi кола. Коло та пряму подiлити на довiльну кiлькiсть рiвних частин (наприклад, на 11 частин).

На другому етапi необхiдно з точок подiлу прямоi провести перпендикуляри до перетину з продовженням горизонтальноi осi кола (точки О₁ тАУ О₁₁).

На наступному етапi необхiдно з точок подiлу кола провести горизонтальнi прямi, на яких зробити засiчки дугами заданого кола, проведеними з точок О₁ тАУ О₁₁.

На останньому етапi шуканi точки поступово зтАЩiднують за допомогою лекала.

2.2Нанесення розмiрiв

Розмiри, що наносяться на кресленнi, повиннi бути пiдставою для визначення величини, форми та взаiмного розмiщення елементiв деталi незалежно вiд масштабу зображення. Загальна кiлькiсть розмiрiв на кресленнi повинна бути мiнiмальною, але достатньою для виготовлення та контролю даноi деталi.

Розмiри подiляють на лiнiйнi та кутовi. Лiнiйнi розмiри зазначають у мiлiметрах без позначення одиниць вимiрювання. Кутовi розмiри зазначають у градусах, хвилинах, секундах з нанесенням одиниць вимiрювання, наприклад 4^о; 41¹15¹¹.

ГОСТ 1.307тАУ68 встановлюi основнi правила нанесення розмiрiв на кресленнях.

Розмiри на креслення виносять за допомогою виносних та розмiрних лiнiй та розмiрного числа. При нанесеннi лiнiйних розмiрiв розмiрнi лiнii проводять паралельно вiдрiзку, розмiр якого зазначаiться, а виноснi тАУ перпендикулярно до нього. При нанесеннi кутових розмiрiв виноснi лiнii проводять радiально, а розмiрнi тАУ по дузi. На рисунку 1.19 наведенi приклади нанесення лiнiйних та кутових розмiрiв.

Рисунок 1.19 тАУ Приклади нанесення лiнiйних та кутових розмiрiв

Розмiрну лiнiю з двох сторiн обмежують стрiлками, розмiри яких наведенi на рисунку 1.30.

Рисунок 1.30 тАУ Розмiри стрiлки

Виносна лiнiя виходить за розмiрну на 1тАУ5 мм. Вiдстань розмiрноi лiнii вiд паралельноi iй лiнii контуру та мiж паралельними розмiрними лiнiями повинна бути у межах 6тАУ10 мм. Як правило, перша розмiрна лiнiя проводиться на вiдстанi 10 мм вiд лiнii контуру, а всi iншi тАУ на вiдстанi 6тАУ8 мм. На рисунку 1.31 наведений приклад нанесення розмiрiв та положення виносних i розмiрних лiнiй вiдносно контурiв деталi.

Рисунок 1.31 тАУ Положення виносних та розмiрних лiнiй

Розмiрне число проставляють приблизно посерединi над розмiрною лiнiiю креслярським шрифтом висотою 3.5 тАУ 5 мм. Якщо на кресленнi нанесено кiлька паралельних розмiрних лiнiй, iх записують у шаховому порядку (рис. 1.31).

Рисунок 1.31 тАУ Приклад нанесення розмiрiв

Якщо при нанесеннi розмiрiв стрiлка перетинаi контурну або виносну лiнiю, iх переривають. На рисунку 1.33 наведенi приклади таких варiантiв нанесення розмiрiв.

Рисунок 1.33 тАУ Варiанти нанесення розмiрiв

У мiсцях нанесення розмiрного числа лiнii осьовi та лiнii штрихування переривають (рис. 1.34).

Рисунок 1.34 тАУ Варiанти нанесення розмiрiв

Якщо на розмiрнiй лiнii недостатньо мiсця для нанесення стрiлок, то iх наносять зовнi, та розмiрне число записують так, як показано на рисунку 1.35.

Рисунок 1.35 тАУ Варiанти нанесення розмiрiв

Якщо для написання розмiрного числа недостатньо мiсця над розмiрною лiнiiю, то розмiри наносять так, як показано на рисунку 1.36.

Рисунок 1.36 тАУ Варiанти нанесення розмiрiв

Розмiри фасок, якi виконуються пiд кутом 45^о, наносять так, як показано на рисунку 1.37 а, розмiри фасок пiд iншими кутами позначають за загальними правилами тАУ лiнiйним та кутовим розмiрами (рис. 1.37 б).

а) б)

Рисунок 1.37 тАУ Нанесення розмiрiв фаски

При нанесеннi розмiрiв користуються допомiжними знаками, розмiри яких встановленi ГОСТ 1.307тАУ68.

При нанесеннi розмiру радiуса перед розмiрним числом записують лiтеру R, розмiр якоi дорiвнюi висотi розмiрного числа, наприклад, R5.

Рiзнi варiанти нанесення розмiрiв зовнiшнього та внутрiшнього спряжень наведенi на рисунку 1.38.

Рисунок 1.38 тАУ Радiуси внутрiшнього та зовнiшнього спряжень

При великiй величинi радiуса центр допускаiться наближати до дуги, а розмiрну лiнiю виконувати зi зломом пiд кутом 90^о (рис. 1.39).

Рисунок 1.39 тАУ Позначення розмiру великого радiуса

При нанесеннi розмiрiв дiаметрiв до його числового значення додаiться знак дiаметра Æ, наприклад Æ10. Спiввiдношення розмiрiв елементiв знака наведенi на рисунку 1.40.

Рисунок 1.40 тАУ Спiввiдношення елементiв знака дiаметра

На рисунку 1.41 наведенi рiзнi варiанти нанесення розмiрiв дiаметрiв.

Рисунок 1.41 тАУ Варiанти нанесення розмiру дiаметра

За необхiдностi розмiр дiаметра може бути зазначений з обриванням розмiрноi лiнii. Це можливо у випадках, коли зображення виконують iз сумiщенням половини вигляду та половини розрiзу деталi, а також коли через один центр проведено кiлька розмiрних лiнiй дiаметрiв кiл (рисунок 1.41). Обривання розмiрноi лiнii роблять трохи далi вiд осьовоi лiнii деталi.

Рисунок 1.41 тАУ Варiанти нанесення розмiрiв дiаметра

Розмiр сфери задають ii радiусом або дiаметром. Перед позначенням радiуса або дiаметра сфери додаiться знак сфери тАУ коло, дiаметр якого дорiвнюi висотi розмiрного числа. На рисунку 1.43 наведений приклад позначення розмiру сфери.

Рисунок 1.43 тАУ Позначення розмiру сфери

Перед розмiрним числом поверхнi, яка маi в перерiзi форму квадрата, ставлять знак квадрата □, розмiр якого дорiвнюi висотi маленькоi лiтери. Приклад позначення розмiру квадрата наведений на рисунку 1.44.

Рисунок 1.44 тАУ Позначення розмiру квадрата

Перед розмiрним числом, яке визначаi конуснiсть, ставлять знак конусностi, гострий кут якого спрямований у бiк вершини конуса. Розмiр конусностi можна ставити над осьовою лiнiiю або на поличцi лiнii-виноски. Рiзнi варiанти нанесення на кресленнi конусностi наведенi на рисунку 1.45.

Рисунок 1.45 тАУ Позначення конусностi

Розмiри кiлькох однакових елементiв деталi або виробу наносять один раз з позначенням кiлькостi елементiв на поличцi лiнii-виноски.

Кiлькiсть однакових фасок зазначають пiд розмiрною лiнiiю так, як наведено на рисунку 1.46.

Рисунок 1.46 тАУ Позначення однакових фасок

Кiлькiсть однакових отворiв зазначають над розмiрною лiнiiю перед позначеним дiаметром отвору або пiд поличкою (рисунок 1.47). Перевагу вiддають першому варiанту.

Рисунок 1.47 тАУ Позначення на кресленнi однакових отворiв

Розмiри двох симетрично розмiщених елементiв деталi наносять на кресленнi один раз без зазначення кiлькостi елементiв (рис. 1.48).

Рисунок 1.48 тАУ Позначення на кресленнi однакових елементiв

Розмiри за довжиною вала наносять ланцюгом або координатним способом (вiд загальноi бази) На рисунку 1.49 зверху наведений приклад нанесення розмiрiв за довжиною вала ланцюгом, а знизу тАУ координатним способом. На практицi, як правило, використовують комбiнований спосiб нанесення розмiрiв по довжинi вала (рис. 1.50).

Рисунок 1.49 тАУ Варiанти нанесення розмiрiв по довжинi вала

Рисунок 1.50 тАУ Приклад нанесення розмiрiв по довжинi вала

Вместе с этим смотрят:

10 способов решения квадратных уравнений

РЖнварiантнi пiдпростори. Власнi вектори i власнi значення лiнiйного оператора

РЖнтегральнi характеристики векторних полiв

РЖнтерполювання функцiй

РЖсторiя математики Грецii