ПравославтАЩя на Галичинi ХХ ст.: проблеми i перспективи

Нацiональний унiверситет ВлОстрозька академiяВ»

Курсова робота на тему:

ВлПравославтАЩя на Галичинi ХХ ст.: проблеми i перспективиВ»

Виконала:

студентка гуманiтарного ф-ту

групи Р-31

Гуцалюк Ю.С.

Перевiрив:

Кукурудза А.Р.

Острог тАУ 2008

Змiст

РОЗДРЖЛ РЖ. Становище православтАЩя в другiй половинi 90-х рокiв ХХ ст.

1.1. Характеристика РПЦ з кiнця Радянського Союзу

1.2. Вiдновлення греко-католицькоi церкви, ii конфлiкт з православ`ям

1.3 Вiдновлення украiнськоi автокефальноi церкви

РЖРЖ. Автокефалiзацiйнi процеси православтАЩя в незалежнiй Украiнi

2.1 Поява Киiвського патрiархату

2.2. Протистояння Киiвського патрiархату з Греко-католицькою церквою

2.3. Конфлiкти Киiвського патрiархату з УАПЦ

РЖРЖРЖ. Структура, конфлiкти та розвиток православних церков в Галичинi

3.1. РЖснування УАПЦ

3.2 Сучасний стан Киiвського патрiархату в Галичинi з 1996 р.

3.3. Андрей Шептицький - глава Украiнськоi Церкви Митрополит Галицький, Архиiпископ Львiвський

Вступ

Галичина тАУ особливий регiон Украiни. Вважаiться, що до ii складу входять нинiшнi Львiвська, РЖвано-Франкiвська i бiльша частина Тернопiльськоi областей.

Цей регiон маi ряд специфiчних особливостей, зокрема, в релiгiйному планi. Якщо в бiльшостi регiонiв Украiни переважаi православтАЩя, то в Галичинi домiнуючою i греко-католицька церква (офiцiйна назва тАУ Украiнська Католицька Церква). Саме ця церква забезпечуi вiдносно вищу релiгiйнiсть галичан i iхню зорiiнтованiсть на захiдноiвропейськi культурно-релiгiйнi цiнностi.

Греко-католицька церква не лише визначаi специфiку регiону. Вона також служить своiрiдним вiдображенням ментальних особливостей галичан як одного iз украiнських субетносiв.

Не дивно, що в свiдомостi багатьох наших сучасникiв Галичина виступаi як тАЬунiатський регiонтАЭ, населення якого твердо дотримуiться греко-католицькоi орiiнтацii. РЖ чомусь забуваiться, що саме галицькi православнi iпископи (Львiвський Гедеон Балабан та Перемишлянський Михайло Копистенський) не взяли участь у Брестському унiатському соборi 1596 р. й не визнали його рiшень. Майже сто рокiв пiсля закiнчення цього собору галицькi украiнцi в основнiй своiй масi залишалися православними.

У продовж тривалого перiоду релiгiйно-церковне життя в Украiнi перебуваi у надзвичайно динамiчному станi, який не може однозначно означуватися як поступальний розвиток. На жаль вiн характеризуiться не лише бурхливим зростанням мережi релiгiйних органiзацiй та позитивними змiнами у ставленнi людей до духовно-релiгiйних цiнностей, але й затяжним, принизливим мiжцерковним конфлiктом.

Проблема нормалiзацii релiгiйного життя в Украiнi непроста. РЖснуючi негаразди тисячами ниток повтАЩязанi з iншими сферами життя суспiльства, становлячи собою комплекс надзвичайно делiкатних проблем, розвтАЩязання яких вимагаi фаховоi пiдготовки, громадськоi активностi i життiвоi мудростi вiд усiх, хто до них причетний.

Майже третину релiгiйних органiзацiй зареiстровано в Галичинi. Це вiдбиваi вiдмiнностi в релiгiйних потребах населення рiзних регiонiв Украiни: Церква i все, що з нею повтАЩязане, залишаiться для заходу краiни невiдтАЩiмною складовою способу i життя i системи соцiальноi комунiкацii. Для сходу церква значною мiрою цi функцii втратила.

Актуальнiсть теми зумовлена залежнiстю церковно-релiгiйного життя вiд полiтики держави, що деформувала релiгiйну свiдомiсть. Сучаснi церковно-релiгiйнi процеси в незалежнiй Украiнi фактично i якщо не продовженням, то своiрiдною рефлексiiю в нових умовах iнституалiзацiйно тАУ конфесiйних трансформацiй ХРЖХ i середина ХХ ст. В нашiй роботi виявленi й синтезованi тi особливостi i тенденцii, якi нинi мають мiсце в церковному i нацiональному життi незалежноi Украiни.

Метою курсовоi роботи i дослiдження розвитку православтАЩя безпосередньо на Галичинi у ХХ ст. зтАЩясувати перспективи православтАЩя та проблеми. Досягнення мети передбачаi виконання таких завдань:

- показати становище православтАЩя в другiй половинi 90-х рокiв ХХ ст., та автокефалiзацiйнi процеси в православтАЩi в незалежнiй Украiнi, акцентуючи увагу безпосередньо на територii Галичинi;

- зтАЩясувати появу Киiвського Патрiархату та протистояння з греко-католицькою церквою;

- дослiдити структуру, конфлiкти та розвиток православних церков в Галичинi. Зокрема дослiдити сучасний стан Киiвського Патрiархату в Галичинi з 1996 року;

- розглянути дiяльнiсть Московського Патрiархату в Галичинi, його парафii та структуру.

ОбтАЩiктом дослiдження i процес розвитку православтАЩя на Галичинi у ХХ ст.

Предметом i вивчення проблем i перспектив православтАЩя у цей перiод.

Хронологiчними рамками роботи i: 20-90 роки ХХ ст.

Географiчнi межi:

Практичне значення роботи: фактичний матерiал i висновки курсовоi роботи можуть бути використанi при пiдготовцi до семiнарських занять з iсторii, круглих столiв, дискусiйних клубiв.

Стан науковоi розробки проблеми:

РОЗДРЖЛ РЖ. Становище православтАЩя в другiй половинi 90-х рокiв

ХХ ст.

1.1. Характеристика РПЦ з кiнця Радянського Союзу. Вiдновлення греко-католицькоi церкви, ii конфлiкт з православ`ям

Украiнська католицька церква, утворена на Берестейському церковному соборi 1596 внаслiдок вiдмови Киiвськоi митрополii вiд iiрархiчного верховенства Константинопольського патрiарха i переходу пiд протекторат папи Римського. Первiсна назва церкви - унiатська. З 1774 церкву називали Греко-католицька церква, а вiрних - греко-католиками. У 1930 роках почала вживатися назва Украiнська греко-католицька церква (ранiше - Руська греко-католицька церква), а пiзнiше-Украiнська католицька церква. Ця назва з 1960 рокiв вживаiться в офiцiйних документах Ватикану.

Особливiсть вiровчення УГКЦ полягала у поiднаннi католицькоi i православноi догматики, проголошеноi Фло0рентiйським собором 1439, при збереженнi руськоi обрядовоi практики. Юрисдикцiя з'iднаноi Киiвськоi (унiатськоi) митрополii поширювалась на всi украiнськi та бiлоруськi землi у складi Речi Посполитоi за винятком Львiвськоi i Перемиськоi iпархiй, iпископи яких не визнали рiшень Берестейського собору.

Зi встановленням радянськоi влади у захiдноукраiнських землях УГКЦ була лiквiдована.

Греко-Католицьку церкву було лiквiдовано наступними шляхами:

1. Терор серед населення, залякування вiруючих шляхом Влвивчення настроiв серед населенняВ».

2. Арешти духовенства. Офiцiйно ця кампанiя називалася не iнакше, як ВлперевихованняВ» духовенства i ВлзаспокоiнняВ» вiруючих.

3. Створення так званоi Влiнiцiативноi групиВ» з воззтАЩiднанняВ» УГКЦ з РПЦ на чолi з Г. Костельником, М. Мельником, А. Пельвецьким.

4. Скликання Львiвського собору, на якому було фактично заперечено Берестейську унiю 1596 р., таким чином було припинено офiцiйну дiяльнiсть УГКЦ.

5. Лiквiдацiя греко-католицьких монастирiв, шкiл.

6. Лiквiдацiя УГКЦ на Закарпаттi.

11.4.1945 заарештовано всiх iiрархiв церкви. Створена радянськими органами держбезпеки "РЖнiцiативна група" на чолi з Г. Костельником була визнана "iдиним тимчасовим адмiнiстративним органом УГКЦ". 8-10.3.1946 у Львовi вiдбувся псевдособор, який проголосив скасування Берестейськоi унii 1596 i "возз'iднання" УГКЦ з Росiйською православною церквою (див. Львiвський собор 1946). 28.8.1949 на регiональному релiгiйному з'iздi у Мукачевi таким самим чином проголошено про розрив унii з Римом i пiдпорядкування греко-католицькоi церкви на Закарпаттi Московському патрiарховi. На Заходi Львiвський собор був визнаний неканонiчним, а лiквiдацiя УГКЦ проголошувалась незаконною (папська енциклiка "Схiднi Церкви" вiд 15.12.1958). Незважаючи на неканонiчнiсть Львiвського собору, радянський уряд визнав Украiнську греко-католицьку церкву скасованою i розпочав лiквiдацiю ii парафiй та церков. Близько тисячi греко-католицьких священикiв було заарештовано, засуджено до тривалих термiнiв ув'язнення або депортовано. Бiльше 200 священикiв взялися творити структуру Украiнськоi греко-католицькоi церкви у пiдпiллi. Понад 40 рокiв священнослужителi й вiрнi УГКЦ були змушенi таiмно дотримуватись обрядiв i свят своii церкви, наражаючись на переслiдування та репресii з боку органiв влади.

З початку 1950-х рр. церква почала поступово виходити iз кризи. Активiзувалася нелегальна дiяльнiсть ВлневоззтАЩiднаногоВ» духовенства, вiдновлювалася дiяльнiсть нелегальних структур Греко-Католицькоi церкви. Тим самим почалася нова сторiнка дiяльностi Украiнськоi Греко-Католицькоi церкви.

У 1956 р. М.Чарнецький дозволив священикам, що перейшли в православ'я, таiмно повертатись до УГКЦ через накладання епiтимii. Пiсля смертi iпископа Чарнецького його наступником було обрано iгумена редемптористiв В. Величковського. У 1963 з ув'язнення звiльнено митрополита Й. Слiпого, 4 лютого йому дозволили виiхати на Другий Ватиканський собор. У лютому 1963 Й. Слiпий у Московському готелi таiмно передав своi повноваження з особливою вiдповiдальнiстю за Львiвську iпархiю iпископу Величковському (виконував до свого арешту в 1969). У лютому 1972 (перед виiздом за межi СРСР) Й.Слiпий передав своi повноваження iпископу В. Стернюковi. Для РЖвано-Франкiвськоi iпархii таiмно було рукоположено в 1968 о.Софрона Дмитерка. Апостольським адмiнiстратором Мукачiвсько-Ужгородськоi iпархii у 1983 став РЖван Семедiй.

З переiздом за кордон митрополита Й. Слiпого вiдбулась консолiдацiя роз'iднаних дiаспорних греко-католицьких парохiй в iдину помiсну церкву. Пiсля смертi патрiарха Йосифа (1984) Верховним архiiпископом УГКЦ став РЖван Мирослав Любачiвський (з 1985 - кардинал).

У кiнцi1980-х рокiв розпочалася боротьба за легалiзацiю УГКЦ, однiii з двох украiнських нацiональних церков. 4.8.1987 у Львовi група представникiв церкви звернулася з заявою до Римського папи РЖоана Павла та тодiшнього керiвника СРСР М.Горбачева про вихiд греко-католикiв Украiни з пiдпiлля. Заява стала початком вiдкритоi боротьби за легалiзацiю УГКЦ в Украiнi. Протягом 1989-90 вiдбувалися масовi вiча, пiкетування, голодiвки в краю i в Москвi з вимогою визнання офiцiйного статусу Украiнськоi католицькоi церкви в Украiнi. У груднi 1989 уряд СРСР офiцiйно визнав легальною дiяльнiсть УГКЦ в Украiнi. 20.3.1991 патрiарх УГКЦ кардинал РЖван Мирослав Любачiвський повернувся до свого престолу на Святоюрськiй горi у Львовi.

Украiнська Греко-Католицька Церква i найбiльшою Схiдною Католицькою Церквою в свiтi. Вона налiчуi понад 5,5 мiльйонiв вiруючих.

За статистичними даними Державного Комiтету у справах релiгiй в Украiнi, станом на 1 сiчня 2004 року Украiнська Греко-Католицька Церква нараховуi:

Очолюi УГКЦ Верховний Архиiпископ, Митрополит Львiвський i Галицький, iпископ КамтАЩянець-Подiльський Кардинал Любомир Гузар.

У Римi постiйно перебуваi Прокуратор Верховного Архиiпископа - Владика Глiб Лончина.

Упродовж 1989-2003 рр. вiдбулось тринадцять Синодiв РДпископiв та три сесii Патрiаршого Собору УГКЦ: перша була присвячена проблемам новоi iвангелiзацii (1996 р.), друга - ролi мирян у життi сучасноi Церкви (1998 р.), а третя - соцiальним проблемам украiнського суспiльства, зокрема проблемам абортiв, розлучень, корупцii та алкоголiзму (2002 р.) .

Пiсля виходу з пiдпiлля, в перiод з 1989 до 1992 року, греко-католики Украiни належали до трьох iпархiй тАУ Львiвськоi, РЖвано-Франкiвськоi та Мукачiвськоi. На Синодi РДпископiв, який вiдбувся у Львовi 16-31 травня 1992 року, було визначено новий територiальний устрiй, згiдно з яким кiлькiсть iпархiй збiльшилась на чотири: Тернопiльську, Зборiвську, Самбiрсько-Дрогобицьку, Коломийсько-Чернiвецьку. Окремий статус отримав Киiво-Вишгородський екзархат, який охоплюi територiю поза Галичиною, Закарпаттям i Буковиною.

Згiдно з рiшенням Синоду РДпископiв, який проходив у Бучачi в серпнi 2000 року, створено двi новi iпархii - Стрийську i Сокальську - та реорганiзовано Тернопiльську i Зборiвську: утворено Тернопiльсько-Зборiвську та Бучацьку iпархii.

РЖз листопада 2000 р. юрисдикцii Верховного Архиiпископа та Синоду РДпископiв пiдлягаi вся Украiна.

У лютому 2002 року проголошено утворення Донецько-Харкiвського eкзархату.

28 липня 2003 року проголошено утворення Одесько-Кримського екзархату.

Верховне архиiпископство в украiнi подiлено на такi iпархii та екзархii:

1. Львiвська архиiпархiя , яку очолюi Верховний Архиiпископ Любомир Кардинал Гузар;

2. РЖвано-Франкiвська iпархiя - РДпарх Владика Софрон Мудрий;

3. Коломийсько-Чернiвецька iпархiя - РДпарх Владика Павло Василик;

4. Самбiрсько-Дрогобицька iпархiя - РДпарх Владика Юлiан Вороновський;

5. Тернопiльсько-Зборiвська iпархiя - РДпарх Владика Михаiл Сабрига;

6. Бучацька iпархiя - РДпарх Владика РЖриней Бiлик;

7. Стрийська iпархiя - РДпарх Владика Юлiан ТРбур;

8. Сокальська iпархiя - РДпарх Владика Михаiл Колтун;

9. Киiво-Вишгородський екзарахат - Екзарх Владика Василь Медвiт;

10. Донецько-Харкiвський екзарахат - Екзарх Владика Степан Меньок;

11. Одесько-Кримський екзархат - Екзарх Владика Василь РЖвасюк.

Автономний статус зберiгаi Мукачiвська iпархiя ГКЦ, яка формально i окремою Церквою свого права i не пiдпорядкована Главi УГКЦ. Мукачiвською iпархiiю з осiдком в Ужгородi керуi Владика Мiлан Шашiк.

Поза межами Украiни до верховного архиiпископства входять:

В· у Польщi Перемишльсько-Варшавська греко-католицька митрополiя, яка нараховуi понад 100 парафiй. Число вiрних перевищуi 300 тисяч. До ii складу входять Перемишльсько-Варшавська архиiпархiя та Вроцлавсько-ТРданська iпархiя;

В· у Захiднiй РДвропi три апостольськi екзархати для украiнських греко-католикiв: у Нiмеччинi, Францii та Великобританii;

В· у Пiвнiчнiй Америцi двi греко-католицькi митрополii:

В· США - Фiладельфiйська митрополiя, яка складаiться з чотирьох iпархiй: у Фiладельфii, Пармi, ЧикаТСо i Стемфордi;

В· Канада - ВiннiпеТСська митрополiя, яка складаiться з птАЩяти iпархiй: у Вiннiпегу, Едмонтонi, Нью-Вестмiнстерi, Саскатунi й Торонто.

Крiм того, iснують iпархii УГКЦ в Буенос-Айресi (АрТСентина), Куритибi (Бразилiя) i Мельбурнi (Австралiя). Украiнськi греко-католики мають також громади у Литвi (Вiльнюс), Латвii (Рига i Даугавпiлс), Естонii (Таллiнн), Австрii, ПараТСваi, Венесуелi, Португалii, РЖталii, РЖспанii, Грецii, Швейцарii, Бельгii, Казахстанi та Росii.

У дiаспорi дiють Апостольськi Екзархати Нiмеччини, Францii, Великобританii, Чехii, 5 iпархiй у Канадi (Вiннiпезька Архiiпархiя, Едмонтонська, iпархii Торонто, Сакстауна i Нью-Вестмiнстера), 4 iпархii у США (святого о.Миколая в Чикаго, Стемфордi, св. Йосафата у Пармi i Фiладельфiйська Митрополича Архiiпархiя), iпархiя украiнцiв католикiв в Австралii, Новiй Зеландii i Океанii, св. Покрови Буенос-Айреса в Аргентинi, Куритибська св.РЖвана Хрестителя в Бразилii, Гайдудорська в Угорщинi, Пряшiвська в Словаччинi, Криживецький iпископат у Хорватii, вiкарiат iпархii Бая Маре в Румунii, прокураторiя в РЖталii, Перемисько-Варшавська митрополiя в Польщi i пiдпорядкована iй Вроцлавсько-Гданська iпархiя.

Отже, проблема украiнського православ`я постаi як опосередковане, однак цiлком адекватне вiдбиття загальноукраiнськоi та соцiокультурноi ситуацii, стану нацiональноi самосвiдомостi, глибини регiональних вiдмiнностей тощо. Для православного середовища на заходi Украiни самочинне проголошення автокефалii стало iдиною реальною вiдповiддю на вимогу чiткоi iдентифiкацii з боку нацiонально-полiтичного руху, а також- на виклик бурхливоi розбудови УГКЦ. ля центру ця iдея могла б виявитися привабливою за умов послiдовноi, гнучкоi i розумноi працi, однак виявилася девальвованою внаслiдок спроб форсувати подii, що супроводжувалися мiжцерковними зiткненнями. Зрештою, для пiвденно- i схiдноукраiнськоi свiдомостi, де ще далеко не завжди диференцiюiться тАЬросiйськетАЭ i тАЬукраiнськетАЭ тАУ ця iдея виявляiться, значною мiрою, неприйнятною. До цього слiд додати консерватизм церковноi свiдомостi. заполiтизованiсть релiгiйного життя i граничну незацiкавленiсть Московського Патрiархату в автокефалii православних в Украiнi.

РЖРЖ. Автокефалiзацiйнi процеси православтАЩя в незалежнiй Украiнi

2.1 Поява Киiвського патрiархату

У Киiвi 22 травня 1992 року вiдбувся Всеукраiнський форум на захист украiнського православ`я, в якому взяли участь iпископи, духовенство, миряни УПЦ та УАПЦ. Пiсля Помiсного Собору УПЦ 1-3 листопада 1991 року вже почалися переговори про об`iднання двох украiнських Церков в одну. Тому спiльна участь у Всеукраiнському форумi була результатом попереднiх домовленостей.

25 тАУ 26 червня 1992 року в Киiвi у резиденцii митрополита Фiларета вiдбувся Всеукраiнський православний Собор, що об`iднав Украiнську Автокефальну Православну Церкву та частину Украiнськоi Православноi церкви ( Московського Патрiархату) в iдину помiсну православну Церкву тАУ Украiнську Православну Церкву Киiвського патрiархату. Собор пiдтвердив обрання митрополита Мстислава патрiархом Киiвським i всiii Украiни. Так було створено Киiвський Патрiархат. Статутом УПЦ Киiвського Патрiархату став став Статут УАПЦ з вiдповiдними доповненнями.

10 липня 1992 р. Статут УПЦ Киiвського Патрiархату був зареiстрований органами державноi влади Украiни [437]

1 тАУ 6 липня 1992 року делегацiя Украiнськоi православноi Церкви Киiвського Патрiархату, очолювана блаженнiйшим митрополитом Фiларетом (Денисенком), на запрошення Вселенського Патрiарха Варфоломiя вiдвiдала Константинополь [437]

Переговори мiж Патрiархом Варфоломiiм i митрополитом Фiларетом iшли з приводу автокефалii Украiнськоi Православноi Церкви. Делегацiя представила патрiархату лист Президента Украiни Леонiда Кравчука, в якому вiн заявляв про необхiднiсть для Украiнськоi держави мати автокефальну Церкву, яка не залежала б вiд Московського Патрiархату. Митрополит Фiларет навiв аргументи на користь автокефалii церкви в Украiнi. патрiарх Варфоломiй, вислухавши його й ознайомившись з листом Президента Украiни, сказав: 1) Украiна, оскiльки вона стала незалежною державою, згiдно з церковними канонами, маi право на свою автокефальну Церкву; 2) для того, щоб визнати автокефалiю Украiнськоi Православноi Церкви, треба, щоб вона, на жаль, роз`iднана на двi частини; 3) вiн хотiв би зберегти добрi вiдносини з Московським Патрiархатом. Отже, справа автокефалii Украiнськоi Православноi Церкви повнiстю залежить вiд ii об`iднання. Таким був пiдсумок переговорiв митрополита Фiларета з Патрiархом Варфоломiiм.

У 1993 роцi вiд УПЦ Киiвського Патрiархату вiдокремився Петро (Петрусь), архиiпископ Львiвський, який брав участь у Всеукраiнському Помiсному Соборi 25 тАУ 26 червня 1992 року; вiн був обраний членом Священного Синоду, вiд якого згодом i отримав сан архиiпископа. Серед духовенства, що вiдiйшло вiд Киiвського Патрiархату, був також Володимир (Ярема). [438]Пiсля смертi Патрiарха Мстислава вони вирiшили обрати Патрiарха для свого церковного угруповання. Але у них не було кандидата. Тодi протоiiрей Володимир ( Ярема) розлучився зi своiю дружиною. Обоi вони прийняли чернечий постриг. Отець Володимир прийняв iмтАЩя Димитрiя i через короткий час був висвячений на iпископа. В його хiротонii брали участь архиiпископ Львiвський Петро (Петрусь) i iпископ Мисаiл (Дудкевич) , якi самi були висвяченi не за приписами церковних канонiв. 6 вересня 1993 року вони скликали Собор у Киiвському будинку вчителя й обрали своiм Патрiархом Димитрiя (Ярему). Так вiд УПЦ Киiвського Патрiархату вiдокремилася ii частина i створила нову УАПЦ

20 тАУ 21 жовтня 1995 року у Володимирському соборi вiдбувся Помiсний Собор УПЦ Киiвського Патрiархату, який обрав патрiаршого мiсцеблюстителя митрополита Фiларета (Денисенка) Патрiархом Киiвським i всiii Руси-Украiни.

На цей Собор зiбралися 173 делегати з усiх iпархiй та понад 150 гостей, у тому числi близько 50 тАУ з дiаспори. За нього проголосувало 160 делегатiв, 4 тАУ проти, 9 тАУ утрималося.

Пiсля того Собору УПЦ Киiвського Патрiархату зменшилася на чотирьох архiiреiв, з якими вiдiйшло бiльш як чотириста парафiй на РЖвано-Франкiвщинi та Тернопiльщинi. Через два роки майже всi цi парафii повернулися до Киiвського Патрiархату, а разом з ними тАУ митрополит Василiй (Бондарчук) та iпископ РЖоан Бойчук.

У березнi 1998 року Патрiарх Димитрiй i Патрiарх Фiларет пiдписали тАЭМеморандум про намiри обтАЩiднаннятАЬ , але цей меморандум не мав свого продовження. Патрiарх Димитрiй змушений був публiчно вiд нього вiдмовитися.

На 1травня 2003 р. Украiнська Православна Церква Киiвського Патрiархату мала 29 iпархiй в Украiнi та 3 iпархii в Росii, всього тАУ 32 iпархii, якими керують 35 архиiреiв, з них птАЩятеро тАУ вiкарнi.

Украiнська Православна Церква Киiвського Патрiархату маi двi духовнi академii ( Киiвську i Львiвську), богословський факультет при Чернiвецькому унiверситетi та 6 духовних семiнарiй, в яких навчаiться понад 1500 студентiв.

Украiнська Православна Церква Киiвського Патрiархату маi 42 чоловiчих та жiночих монастирi.

Видавничий вiддiл УПЦ Киiвського Патрiархату, крiм перiодичних видань, видаi украiнською мовою всi богослужбовi книги, якi потрiбнi для звернення православного богослужiння украiнською мовою.

Минуло понад десять рокiв, однак украiнське православтАЩя залишаiться розтАЩiднаним . Це шкодить як Украiнськiй Православнiй Церквi, так i свiтовому православтАЩю взагалi.

Державний комiтет у справах релiгiй виношуi iдею врегулювання роздiленого украiнського православтАЩя шляхом утворення автономноi Церкви. Президент Украiни Леонiд Кучма навiть написав листа Патрiарху Московському Алексiю з цього питання.

У звтАЩязку з цим виникаi питання : у складi якоi ( Московськоi чи Константинопольськоi) автокефальноi православноi Церкви буде автономна Украiнська Православна Церква.

У деяких державних колах Украiни виникла нова iдея, навiяна Москвою : перевисвята всього украiнського iпископату, який не знаходиться пiд юрисдикцiiю Московського Патрiарха.

Навiть якби i погодився (всупереч православному вiровченню) iпископат УПЦ Киiвського Патрiархату на перевисвяту, то як бути з тисячами священникiв УПЦ Киiвського Патрiархату РЗх також пере висвячувати? А як бути з сотнями тисяч православних, якi прийняли таiнство хрещення i миропомазання в УПЦ Киiвського Патрiархату? Чи погодяться вони на перехрещення? РЖ як бути з Символом вiри: тАЬ визнаю одне хрещення на вiдпущення грiхiвтАЭ?

Творцi цiii iдеi вважають, що в умовах свободи i незалежностi Украiнськоi держави можна вчинити те, що сталося в умовах тоталiтарноi радянськоi системи у 1944-1946 рр., коли Московська Патрiархiя пере висвятила тисячi украiнських священникiв, якi належали до Украiнськоi Автокефальноi Православноi Церкви, що вийшла з Православноi Церкви у Польщi. Водночас Московська Патрiархiя прийняла до складу священнослужителiв греко-католицькоi Церкви у сущому санi, хоча над ними тяжiла анафема Брестського Собору. Все це робиться в умовах тоталiтарного режиму, коли радянська влада вiдстоювала полiтичнi iнтереси Радянського Союзу. Невже носii цiii iдеi сподiваються на допомогу спецслужб, як це було колись?

У звтАЩязку з цим виникаi питання: чиi iнтереси тАУ Украiни чи Москви тАУ переслiдуються в даному випадку?

Украiнське церковне питання може бути вирiшене тiльки за збереження iнтересiв Украiнськоi Церкви i Украiнськоi держави. Вiд цього виграi i свiтове православтАЩя.

2.2. Протистояння Киiвського патрiархату з Греко-католицькою

Церквою. Конфлiкти Киiвського патрiархату з УАПЦ

Утворення УПЦ-КП було використане державною владою для позбавлення юридичних прав УАПЦ. Хоча головна мета тАЬоб`iднав чого собору 25 червнятАЭ не була досягнута й УПЦ Московського Патрiархату збереглася як правно незалежне релiгiйне об`iднання, втративши лише кiлька десяткiв парафiй, за поданням Кабiнету Мiнiстрiв Украiни Рада в справах релiгiй ухвалою вiд 7 липня 1992 р. передала юридичнi права УАПЦ новоутворенiй УПЦ-КП. Тим самим УАПЦ в Украiнi повернулася до правого статусу перед своiю легалiзацiiю 20 жовтня 1990 р.

В усiх iпархiях УАПЦ протягом липня-листопада 1992 р. пройшли iпархiальнi збори, що схвалили входження до складу УПЦ-КП. Жодне з цих зiбрань не мало патрiаршого благословення. Вiрнiсть патрiарховi зберегли за цих умов Львiвське й Харкiвське крайовi братва, Свято-Михайлiвська парафiя м. Киiва (настоятель о. Юрiй Бойко). Патрiарх своiм указом замiсть виведеного поза клир митрополита Антонiя Масендича призначив тимчасово керуючим справами Патрiархii архiiпископа Петра Петруся, уповноваживши його представляти в державних установах iнтереси УАПЦ пiд час вiдсутностi патрiарха в Украiнi. Керуючому справами було доручено скликати 22 сiчня 1993 р. у Львовi розширену архiiрейську нараду по пiдготовцi до Всеукраiнського православного собору.

22 сiчня 1993 р. у Львовi з патрiаршого благословення було скликано розширену архiiрейську нараду, на яку архiiпископ Петро Петрусь запросив усiх iпископiв, якi й надалi перебували в клирi УАПЦ. Прибув лише iпископ Михайло Дуткевич. Вiдтодi, почався процес повернення до УАПЦ тих, хто перейшов до УПЦ-КП через непорозумiння або слабкодухiсть. Було скасовано змiни , внесенi до iпархiального статуту Львiвськоi iпархii, за якими iпархiя переходила до юрисдикцii УПЦ-КП. Частина семiнаристiв i викладачiв лишились вiрними УАПЦ, але вони мусили продовжувати заняття в примiщеннях iпархiального управлiння.

Центром управлiння УАПЦ в Украiнi став Львiв. Архiiпископ Петро Петрусь не бажав органiзовувати патрiаршу канцелярiю в Киiвi. Органом УАПЦ став журнал тАЬПравославна ГаличинатАЭ. Локалiзацiя УАПЦ в Галичинi засвiдчила вплив на церковне життя проекту тАЬГалицькоi автономноi митрополiiтАЭ, нав`язуваного Московською Патрiархiiю для захисту схiдноукраiнських iпархiй УПЦ-МП вiд iдей Помiсноi Церкви. Первiсна мета цього проекту тАУ протистояння тАЬГалицькоi автономноi митрополiiтАЭ УГКЦ тАУ доповнювалася новими завданнями: використати УАПЦ для боротьби проти УПЦ-КП й допустити ii самостiйного впливу на релiгiйне життя Украiни.

Статут УАПЦ вимагав, аби вибiр патрiарха був проведений 3 мiсяцi пiсля упокоiння його попередника, але серед дiючих iпископiв не було гiдного кандидата. Тодi на закритому засiданнi Архiiрейського собору було вирiшено просити 77-рiчного протопресвiтера Володимира Ярему та його дружину Юлiю прийняти монарший постриг, щоб мати змогу здiйснити iпископське рукоположення першого iнiцiатора вiдродження УАПЦ в Украiнi. Патрiарх Димитрiй заявив, що вiн розглядаi свою постать як невiдповiдну патрiаршому престоловi й тимчасову i спробуi домовитися з предстоятелями УПЦ-МП й УПЦ-КП скласти своi повноваження й провести вибiр спiльного предстоятеля iдиноi Помiсноi Церкви.

Владнi ж структури продовжують нехтувати iснуванням УАПЦ. Голова Ради в справах релiгiй Арсен Зiнченко, вiдверто пiдтримуючи УПЦ-КП, протидii вiдновленню юридичного статусу УАПЦ. У листопадi тАУ груднi 1993 р. в Киiвi проходять протестацiйнi акцii УАПЦ бiля Софiйського Собору, президентськоi адмiнiстрацii. З кiнця 1994 р., в мiру наростання в УАПЦ конфлiкту мiж синодальною (архiiпископа Петра) i соборною (Патрiарха Димитрiя) концепцiями Церкви, архiiпископ Петро вiд iменi Львiвськоi iпархii все частiше починаi говорити про необхiднiсть о`бiднання з iншими Православними Церквами в Украiнi. У вiдповiдь на це Вищою Церковною Радою УАПЦ було створено комiсiiю для вивчення умов до об`iднання Православних Церков Украiни. Здiйснюiться спроба ввести до клиру УАПЦ iпископа Спиридона Бабського, котрий залишив УПЦ-КП й заявив про перехiд до РПЦ. РДпископа Феоктиста Пересаду звiльнено з Луцькоi кафедри.

19-20 жовтня 1995 р. розпочинаiться iсторiя авантюри з приiднанням УАПЦ до т. зв. тАЬоб`iднаноi УАПЦ-КПтАЭ, що ii утворила група захiдноукраiнських iпископiв i священникiв. Довiлавшись про акцiю 19-20 жовтня, духовенство схiдноукраiнських iпархiй вивчаi ситуацiю, що склалася.

5 вересня 1996 р. в Киiвi пройшла чергова конференцiя схiдноукраiнського духовенства, очолювана патрiархом Димитрiiм. Вона запевнила патрiарха у своiц вiрностi статутовi УАПЦ й церковним канонам, закликавши до подолання двозначноi ситуацii, коли створилася небезпека розчинення УАПЦ в розкольницькiй тАЬУАПЦ-КПтАЭ. 8 вересня патрiарх Димитрiй здiйснив перший крок до повного повернення своii канонiчноi влади: проголосив Успенську церкву м. Львова своiю ставропiгiiю, вiдновлюючи колишнiй статус храму.

Згiдно з традицiями комфортного життя Киiвськоi митрополii Константинопольського Патрiархату, з 1996 р. неодмiнною передумовою архiiрейських свячень в УАПЦ стаi рекомендацiя кандидата iпархiальним собором iпархii, до якоi кандидат маi бути висвяченим. РДпископ Макарiй Малетич прийняв священня на Львiвську кафедру 3 листопада 1996 р.пiсля його обрання 1 листопада iпархiальним собором й схвалення iпископатом. Так само iпископ Якiв Макарчув був рукоположений на Черкаського владику 8 листопада 1998 р. пiсля його обрання iпархiальним собором у Черкасах i пiдтвердження вибору Архiiрейським собором 30 жовтня. Ця практика була закрiплена новою редакцiiю статуту УАПЦ.

РЖРЖРЖ. Структура, конфлiкти та розвиток православних церков в

Галичинi.

3.1. РЖснування УАПЦ

РДпархiальний подiл УАПЦ унормовуiться. Патрiарша Рада 27 червня 1997 р. визначила територiальнi межi 11 iпархiй УАПЦ в Украiнi, покiнчивши з практикою формального проголошення реально неiснуючих iпархiй. Найбiльшими iпархiями лишалися Львiвська, РЖвано-Франкiвська й Тернопiльська.

Принципово новим у суспiльному служiннi УАПЦ пiсля 1996 р. стаi послiдовне вiдстоювання власноi соцiальноi доктрини, базованоi на соцiальнiй етицi РДвангелiя, вчення апостолiв i Святих Отцiв. Не схвалюiться участь священнослужителiв у виборчих кампанiях, але заохочуiться здiйснення ними духовноi опiки над партiями i громадськими органiзацiями, пiдтримка тих, хто боронить християнськi iдеали, i протидiя атеiстичним лiворадикальним силам. На вiдзнаку полiтикiв, якi захищають права Церкви та ii вiрних, установлено медаль Патрiарха Мстислава, якою нагороджуються 1998 р. тАУ Сергiй Головатий, 1999 р. тАУ Ярослава Стецько.

Новiтня iдеологiя УАПЦ узагальнюються в концептуальних посланнях патрiарха Димитрiя до 2000-рiччя Рiздва Христового, з серii тАЬПро страшне сьогоденнятАЭ. Глибока критична оцiнка адмiнiстративного досвiду президента Леонiда Кучми подана в меморандумi в справах церковного життя Украiни протягом 1995 тАУ 1998 рр., оприлюдненому наприкiнцi 1998 р.

Нова редакцiя Статуту заклала тверде канонiчне пiдТСрунтя для спрямування мiжнародних церковних зв`язкiв УАПЦ, пiдкресливши: тАЬ1.2 УАПЦ рiвна в правах з усiма Помiсними Православними Церквами i незалежна вiд iнших Помiсних Церков у своiму устроi та управлiннi. УАПЦ визнаi свiй особливий зв`язок зi Вселенською Константинопольською Церквою-Матiр`ю, через якусь Русь-Украiна ввiйшла до Соборноi Апостольськоi Христовоi ЦерквитАж1.6. УАПЦ визнаi особливий авторитет у справах вiри Вселенського Константинопольського Патрiарха тАЭ.

Одначе вже перший Архiiрейський собор пiсля похорону Патрiарха Димитрiя, що пройшов 1 березня 2000 р. за участю Державного комiтету Украiни в справах релiгiiй Вiктора Бондаренка, засвiдчив нездатнiсть бiльшостi iпископату й членiв Патрiаршоi Ради захиститися вiд тиску панiвного режиму, незацiкавленого в переходi УАПЦ в пiдпорядкування канонiчно визнаного iпископату украiнськоi дiаспори. Згодившись поминати на богослужiннях митрополита УАПЦ в дiаспорi Константина як главу церкви, бiльшiсть учасникiв спiльного засiдання Архiiрейського собору та Патрiаршоi Ради проголосувала за обрання патрiаршого мiсцеблюстителя, котрий звичайно поставляiться в разi вiдсутностi глави Церкви. На мiсцеблюстителя було обрано митрополита Мефодiя Кудряшова, одiозну особу, вiдому своiм вибуховим характером i великою залежнiстю вiд силових вiдомств.

Помiсний собор14-15 вересня 2000 р. закрiпив подвiйний характер управлiння Церквою. Вiн визнав митрополита Константина духовним опiкуном УАПЦ, але при цьому обрав митрополита Мефодiя за предстоятеля. Утворилася нестабiльна рiвновага, ускладнювана тим, що керуючий справами Патрiархii був обраний Помiсним Собором i призначений указом митрополита Константина, а отже, не був пiдзвiтний предстоятелевi. Митрополит Мефодiй, вихований у РПЦ й незвичний до соборного церковного життя, невдовзi вiдiйшов вiд ухвал Помiсного Собору. Вiн дii самостiйно, не iнформуючи анi Патрiархiю, нi духовного главу УАПЦ, а вже 2001 р. вiдмовляiться виконувати благословення митрополита Константина.

12 грудня 2002 р. митрополит Мефодiй без благословення духовного опiкуна УАПЦ проводить Архiiрейський собор, який здiйснив спробу передати всю повноту влади в УАПЦ предстоятелевi.Коли ж частина УАПЦ вiдмовилася виконувати цi ухвали, митрополит Мефодiй видав укази про вiдлучення вiд церковного спiлкування архiiпископа РЖгоря та передання найбiльшоi Львiвськоi iпархii iншому архiiреiвi. 9 квiтня 2003 р. Архiiрейський собор, що репрезентував прихильникiв Мефодiя Кудряшова, надав Мефодiiвi титул глави Церкви тАУ тАЬБлаженнiшого митрополита Киiвського i всiii УкраiнитАЭ й визнав його право одноосiбно керувати УАПЦ. Незгiдна з цими рiшеннями частина УАПЦ 11квiтня 2003 р. заявила про свою вiрнiсть заповiтовi Патрiарха Димитрiя та ухвалам Помiсного Собору 2000 р. й визнання iдиним канонiчним главою УАПЦ в цiлому свiтi митрополита Константина. Ця частина юридично збереглася як Харкiвсько-Полтавська iпархiя УАПЦ.

За офiцiйною статистикою на 1 сiчня 2003 р. в Украiнi налiчувалось 1110 громад УАПЦ. Фактична кiлькiсть громад, якi реально належать до УАПЦ, значно нижче.

3.2 Сучасний стан Киiвського патрiархату в Галичинi з 1996 р.

На даний час на територii Галичини знаходиться Тернопiльська духовна семiнарiя iм. св. Кирила i Мефодiя i Тернопiльська дякiвсько-регентська гiмназiя iм. Митрополита Василя Липкiвського в м. Збаражi. Мiсто Збараж тАУ складова частина iсторичноi Волинi, вiдвiчний оберег землi нашоi. РЖ в ньому Святе украiнське православтАЩя з його вiзантiйським обрядом було невiдтАЩiмною складовою частиною душi волинян, як i саме мiсто поiднане церковно-релiгiйним життям з Луцьком, iншими волинськими мiстами в складi Луцькоi iпархii нашоi церкви.(рожко,215).

Збаражчина тАУ частина Луцькоi iпархii. Збаражчина, Залозеччина, Пiд камiнь, Олесько, Броди завжди належали до Луцькоi iпархii. Мова йде радше про узгiртАЩя Воронякiв та Медоборiв, що географiчно бiльше тяжать до Волинi нiж до Подiлля. Щойно 1772 року за першого розподiлу Польщi, коли Австрiя разом з Галичиною отримала також цю пiвденну частину Луцькоi iпархii, тодi вона була включена до Львiвськоi iпархii i поступово стала називатись Галичиною чи навiть початком Подiлля[215рожко]

Масова руйнацiя Божих храмiв в 60-80-х роках московськими бiльшовиками не оминула Збаража i Збаражчини. Було пiддано вандалiзму давню православну по монастирську святиню тАУ храм Преображення Господнього, 1600 р. на Залужжi; храм Воскресiння Господнього (Великий), 1764 р., перетворено в склад, i була спроба висадити святиню в повiтря, зачинено церкву Успiня Божоi Матерi, 1758 р., i перетворено в музей(217 рожко).

З постанням незалежноi Украiни, для православних украiнцiв Збаража передано храми Преображення Господнього на Залужжi, церкву Успiня Божоi Матерi (малу), церкви Св. Михайла на Базаринцях, Старому Збаражi (обидвi святинi побудовнi в ХРЖХ ст.). Одночасно iде будова храму Покрови Богородицi на масивi цукровий завод. Станом на 2002 рiк на Збаражчинi належнiсть вiрних по релiгiйних конфесiях й число iх храмiв розподiлено так:

УПЦ КП - 30

УГКЦ тАУ 20

УАПЦ тАУ 10

УПЦ МП тАУ 1.(218 рожко)

Будiвництво храмiв на Збаражчинi в останнi роки зросло, засновано новi парафii УПЦ КП, зросла потре

Вместе с этим смотрят:

"Одесский миф" как миф: (Ранние годы "одесского мифа")

50 вопросов и 50 ответов из христианско-психотерапевтической практики. Зло в мире и зло в человеке

РЖслам

РЖудаiзм

РЖудаiзм як нацiональна релiгiя iвреiв