Проблеми релiгii в постмодернi
План:
Вступ
Роздiл I. Постмодернiзм як явище духовноi культури ХХ столiття
I.1 Головнi представники й загальнi риси фiлософii постмодернiзму
Роздiл II. Фiлософськi джерела постмодернiстськоi iнтерпретацii релiгii
II.1 Мiсце античноi натуралiстичноi традицii у творчостiпредставникiв поза конфесiйноi течii в постмодернiзмi
II.2 РЖдеi вiльнодумства у фiлософii французького Просвiтництва як одне iз джерел поза конфесiйного постмодернiзму
Роздiл Ш. Проблеми релiгii й теологii у творчостi постмодернiстiв
III.1 Трактування Абсолюту i його пiзнання
III.2 Проблеми релiгii у творчостi Ж.Батая
III.3 Проблеми релiгii й аналiз християнськоi метафiзики Ж.Делезом
Висновки
Список використаних джерел та лiтератури
Вступ
Актуальнiсть теми дослiдження. В останнi два десятилiття вiдбуваiться активне проникнення постмодернiстських iдей в украiнську свiдомiсть. Тисячними тиражами видаються книги постмодернiстських авторiв i, у першу чергу, представникiв сучасноi французькоi думки. Численнi рецензii, перекази, невеликi дослiдження творчостi постмодернистiв, а також статтi полемiчного характеру публiкуються на сторiнках перiодичних видань i в РЖнтернетi. Особливо гострою на сьогоднiшнiй день i полемiка серед перекладачiв i дослiдникiв сучасноi французькоi думки.
Пильна увага украiнського читача до творчостi мислителiв постмодернiстського напрямку не випадково. Постмодернiсти зачiпають свiтогляднi проблеми, породженi постiндустрiальною й постiнформацiйнною цивiлiзацiiю Заходу, у тому або iншому ступенi, що назрiли в украiнському суспiльствi: неспроможнiсть непомiрних домагань розуму на оволодiння абсолютною iстиною й плоского сцiiнтизму, розчарування в iдеях науково-технiчного прогресу, глобалiзацii свiтового спiвтовариства й т.п.; духовна криза й переоцiнка цiнностей, затверджуваних традицiйними релiгiями й поза релiгiйними гуманiстичними концепцiями. В умовах духовноi кризи, пережитоi украiнським суспiльством, спостерiгаiться посилення iнтересу до релiгii в самих широких його прошарках i пiдвищена увага до фiлософських iнтерпретацiй релiгii в середовищi iнтелектуалiв, що робить проблему постмодернiстського вiдношення до релiгii особливо актуальноi для Украiни. Аналiз зазначеного вiдношення i малодослiдженою в украiнськiй науцi темою й вимагаi серйозного вивчення.
Ступiнь вивченостi проблеми. Тема дослiдження i новою для украiнськоi науки. Термiн "постмодернiзм" з'явився у вiтчизняноi фiлософськiй лiтературi в 80-тi роки ХХ столiття й одержав досить неоднозначне тлумачення. У зв'язку з невеликою iсторичною дистанцiiю в роботах дослiдникiв постмодернiзму спостерiгаiться, з одного боку, описовiсть, а з iншого боку - тенденцiйнiсть, що виражаiться в апологетичному вихваляннi або, навпроти, у рiзкому неприйняттi цього культурного феномена. Слiд зазначити, що серйознi вiтчизнянi дослiдження й монографii, присвяченi творчостi постмодернiстiв, з'являються досить рiдко. Скажiмо, останнiм часом рейтинг цитування Ж.Батая серед iнтелектуалiв i одним з найвищих. Але кiлькiсть посилань на iдеi Батая назад пропорцiйно кiлькостi дослiджень його творчостi. Ця обставина пов'язана з навмисним небажанням постмодернiстiв наслiдувати дисциплiнарну, жанрову, а часом i свiтоглядну визначенiсть. Величезний термiнологiчний i метафоричний iнструментарiй, нерiдке спростування своiх власних суджень, вiдмова вiд усiляких форм систематизацii й органiзацii знання, технiка натяку й iносказання, елементи мiстицизму, залучення лiтературних i мiфологiчних образiв непомiрно ускладнюють роботу дослiдника. На жаль, не завжди виявляiться доступним для автора першоджерело по постмодернiстськiй фiлософii. У таких випадках ми використовували як додатковий матерiал, що дозволяi вiдтiнити ту або iншу думку, словниковi статтi, написанi фахiвцями в областi постмодернiзму (фiлологом РЖ.П.РЖльiним, бiлоруськими фiлософами А.А.Грицановим, М.А.Можейко).
Проблеми постмодернiстськоi методологii дослiджувалися Автономовою Н.С., яка одна з перших здiйснила критичний аналiз концепцiй основних представникiв французькоi думки другоi половини ХХ сторiччя. Теоретичну реконструкцiю фiлософських концепцiй постмодернiзму представив у своiх лекцiях на фiлософському факультетi Московського унiверситету Зотов А.Ф. РЖсторико-фiлософський аспект постмодернiстськоi думки на матерiалi книги Ж.Делеза "Логiка змiсту" дослiджував також i Кузнiцов В.Н. Мислитель покритикував погляди Делеза, виявивши розмитiсть i еклектичнiсть ряду позицiй французького фiлософа. Коштовний внесок в осмислення постмодернiзму як феномена культури внесли роботи Риклiна М.К., Фокiна С.Л., Маньковскоi Н.Б. i деяких iнших дослiдникiв.
Одна з перших монографiй присвячених творчостi Ж.Батая, почасти торкаiться фiлолофсько-релiгiйних поглядiв мислителя. С.Л.Фокiн знаходить своiрiднi вiдповiдi на питання, що стосуються вiдносини Батая до жертвоприносин i ритуалiв у буржуазному "демократичному" суспiльствi. Оригiнальне тлумачення впливу Нiцше на iдею Бога М.Фуко даi В.Подорога. Окремi аспекти вiдносини постмодернистiв до релiгii дослiджувалися також Силичевим Д.А., Горичевою Т.М. i деякими iншими мислителями.
РЖз числа захiдних мислителiв, що дослiджували цю проблему, варто назвати iмена американських фiлософiв i теологiв Д.Р.Гриффiна, Х.Смiта, В.Бердслi нiмецького теолога Х.Кюнга, нiмецького фiлософа П.Козловскi, французького фiлософа В.Декомба i iн.
Однак, наскiльки вiдомо, немаi нi однiii фундаментальноi вiтчизняноi й закордонноi науковоi роботи, що виявляi вiдношення постмодернiстських мислителiв до релiгii.
Автор даноi роботи вживаi спробу часткового заповнення цього пробiлу.
Предметом дослiдження i релiгiiзнавчi аспекти фiлософських i теологiчних добуткiв представникiв постмодернiстського напрямку в культурi - Ж.Батая, Ж.-Ф.Лiотара, М.Фуко, Ж.Деррiди, Ж.Бодрiйяра, Ж.Делеза, Ф.Гваттарi, Д.Р.Гриффiна й Х.Смiта.
Мета й завдання дослiдження. Метою магiстерськоi роботи i дослiдження вiдносини постмодернiстських мислителiв до релiгii, а також складання цього вiдношення в iсторii фiлософськоi думки.
Реалiзацiя цiii мети обумовила постановку й рiшення наступних завдань:
В· проаналiзувати основнi пiдходи до осмислення постмодернiзму як феномена культури;
В· виявити фiлолофсько-свiтогляднi пiдстави й головних представникiв постмодернiстського напрямку в культурi;
В· показати вплив свiтоглядних принципiв постмодернicтiв на iхнi вiдношення до релiгii;
В· виявити особливостi iсторико-фiлософських джерел релiгiiзнавчих концепцiй постмодернiстiв;
В· виявити специфiку конфесiональних i поза конфесiональних пiдходiв постмодернiстiв до осмислення релiгii;
В· розкрити подання пост модернiстiв про мiсце й роль релiгii у сучасному суспiльствi;
В· спецiально дослiджувати вiдношення до релiгii й теологii Ж.Батая i Ж.Делеза.
Методологiя дослiдження. Аналiз фiлософсько-релiгiйних i теологiчних поглядiв пост модернiстiв вимагаi застосування устояних у науцi методiв, таких як: критично-аналiтичний пiдхiд до змiсту матерiалу, iсторико-логiчний метод, що дозволяi простежити становлення постмодернiстських подань i пiдходiв в iсторii фiлософii, системно-комплексний пiдхiд, що дозволяi дати, наскiльки це можливо, цiлiсне подання про вiдношення постмодернiстських мислителiв до релiгii.
Новизна магiстерськоi роботи. Робота i однiiю з перших спроб осмислити вiдношення постмодернiзму до релiгii. У дослiдженнi вперше почато спробу показати формування вiдносини постмодернiстськоi фiлософii до релiгii, мiсце постмодернистськоi концепцii релiгii в iсторii фiлософськоi думки, виявити наступнiсть постмодернiстського пiдходу до осмислення релiгii всупереч заявам пост модернiстiв про свою принципову антитрадицiйнiсть. У роботi спецiально аналiзуiться вплив фiлолофсько-свiтоглядних установок постмодернiстських концепцiй на iхнi вiдношення до релiгii. У магiстерськiй роботi окремо дослiджуються трактування релiгii Ж.Батаем i Ж.Делезом, у яких вiдбилися характернi риси постмодернiстського пiдходу до релiгii.
Науково-практична значимiсть. Магiстерська робота вiдкриваi новий напрямок у дослiдженнi постмодернiстськоi фiлософii тАУ виявлення вiдносин сучасних мислителiв до релiгii, теологii, атеiзму. Переклади й аналiз текстiв Д.Р.Гриффiна, Х.Смiта, У.Бердслi, ранiше не введених в фiлософськi дослiдження, дозволяють розширити вiдомостi про погляди представникiв конфесiонального напрямку постмодернiстськоi думки.
Можна припустити, що аналiз фiлолофсько-релiгiйних подань пост модернiстiв дозволить глибше зрозумiти процеси, що вiдбуваються у свiдомостi не тiльки iвропейського й американського, але й украiнського суспiльства, яке вiдчуваi на собi значний вплив постмодернiстських iдей. Матерiали й висновки магiстерськоi роботи можуть бути використанi в дослiдницькiй роботi, у процесi викладання фiлософii, культурологii, релiгiiзнавства, фiлософii релiгii.
Структура магiстерськоi роботи визначена поставленими завданнями дослiдження й опираiться на проблемно-iсторичний принцип дослiдження матерiалу. Робота складаiться iз вступу, 3 роздiлiв, висновку i бiблiографii.
Роздiл I. Постмодернiзм як явище духовноi культури ХХ столiття
Головних представникiв постмодернiстськоi фiлософii можна роздiлити на двi групи вiдповiдно до iх вiдношення до релiгii. Це вiдношення тiсно пов'язане з оцiнкою цими фiлософами рацiоналiстичноi фiлософii Нового часу, яку вони вiдносять до модернiстського напрямку в захiдноiвропейськiй культурi. Вiдповiдно до цiii оцiнки американський фiлософ i теолог Д.Р.Гриффiн роздiлив фiлософiв на радикальних критикiв модерну, або "деконструктивiстiв", i помiрних, або "ревiзiонiстiв".
Радикальнi критики модерну, за справедливим твердженням Гриффiна, вiдмовляються вiд спроб виразити Цiле, заперечуючи iднiсть як субстанцiональну властивiсть реальностi. Вони не визнають можливостi рацiонального пiзнання об'iктивноi дiйсностi, заперечують iснування споконвiчного змiсту й об'iктивноi iстини, виступають iз методологiчних позицiй плюралiзму й релятивiзму, критикують затверджуванi рацiоналiстичною фiлософiiю цiнностi. Гриффiн не без пiдстави думаi, що cтиль мислення радикальних критикiв модерну оформився пiд впливом авангардних рухiв у лiтературi й мистецтвi. Вони вживають спробу рiзкого розриву з устояними в захiдноiвропейськоi фiлософii традицiями. До радикальних критикiв модерну Гриффiн вiдносить Л.Витгенштейна, М.Хайдеггера, Ж.Дерриду й "останнiх французьких фiлософiв". [24, 34-41]
До другоi групи, позицiю представникiв якоi у вiдношеннi модернiзму роздiляi й сам Гриффiн, вiн вiднiс мислителiв, що визнають iднiсть реальностi й iснування споконвiчного змiсту, який виходить вiд Бога як причини свiту, але iз застереженням, що властива буттю сутнiсть проявляiться як мiнлива й у цiлому i невимовною. З погляду Гриффiна, вони теж виступають iз позицiй плюралiзму й заперечують рацiоналiстично обТСрунтованi цiнностi. До помiрних критикiв модернiзму Гриффiн вiдносить Х.Смита,
До першоi групи ми вiднесли фiлософiв, що вiдмовилися вiд пошуку об'iктивних пiдстав трактування свiту й людини, якi стверджують, що реальнiсть невiддiльна вiд ментальних i мiжкомунiкацiйнних процесiв. Вони виступають з позаконфесiйних позицiй i рiзко критикують традицiйнi релiгii й атеiзм. До числа представникiв позаконфесiйноi позицii в постмодернiстськiй фiлософii ми вiднесли, насамперед, французьких фiлософiв. Самим раннiм з них за часом i Ж.Батай, творчiсть якого високо оцiнюють iншi постмодернiсти, вважаючи фiлософа своiм попередником у постановцi ряду проблем. Батай присвятив релiгiiзнавчим проблемам роботи "Внутрiшнiй досвiд" (1943), "Теорiя релiгii" (1948), "Сума атеологii" (1972). [17, 74-75]
РЖншi представники поза конфесiйноi течii, наскiльки нам вiдомо, не присвячували проблемам релiгii окремих робiт, а зачiпали iх у своiх здобутках. Свiтогляднiй позицii Батая найбiльш близька позицiя Ж.Делеза й психоаналiтика Ф.Гваттарi, у спiвавторствi з яким Делез пише ряд значних робiт. Пiддаючи перегляду як матерiалiстичну, так i iдеалiстичну фiлософськi традицii, цi фiлософи бiльшою мiрою, нiж iншi постмодернiсти, включенi в наше дослiдження, використовують в поясненнi свiту й людини матерiалiстичнi й атеiстичнi iдеi, трансформуючи iх у вiдповiдностi зi своiми завданнями. До представникiв поза конфесiйноi течii ми також вiднесли Ж.-Ф.Лiотара, М.Фуко, Ж.Бодрiйяра (р.1929), Ж.Деррiда. Досить складно виявити послiдовнiсть i ступiнь взаiмовпливу цих фiлософiв один на одного. РЗхнi погляди сформувалися на одному нацiональному ТСрунтi, вони належать до одного поколiння. Швидше за все, потрiбно говорити про одночасний взаiмовплив iдей цих фiлософiв. Представники поза конфесiйноi течii в фiлософii рiзко критикують традицiйнi релiгii й атеiзм, конструюючи власнi псевдорелiгiйнi концепцii, до яких ми звернемося в III роздiлi нашоi роботи.
У другу групу ми включили мислителiв, що виступають iз позицiй якоiсь релiгii й критикують, головним чином, натуралiстичну й атеiстичну традицiю, що завоювала досить сильнi позицii в фiлософii модерну. Прихильники релiгiйного напрямку вловлюють матерiалiстичнi й атеiстичнi тенденцii у творчостi представникiв позаконфесiйного напрямку й, очевидно, усвiдомлюючи iхню вагомiсть, направляють свою критику, у першу чергу, на матерiалiстичну й атеiстичну традицiю у фiлософii. Основнi положення iхнiх поглядiв, такi як визнання кiнцевоi iдностi реальностi, споконвiчного змiсту, вихiдного вiд Бога як верховного принципу свiтобудови суперечать прийнятим ними постмодернiстським установкам на плюралiзм i заперечення модернiстських цiнностей. Залишаючись на релiгiйних позицiях, цi мислителi лише почасти додержуються принципiв постмодернiстськоi фiлософii.
Як справедливо думають багато сучасних мислителiв, початок вiдлiку iснування постмодернiстськоi фiлософii можна вiднести до 80-их рокiв XX столiття. Приводом для переносу дискусii про поширення поняття "постмодернiзм" на область фiлософii послужила робота Лiотара "Стан постмодерна", що вийшла у Францii в 1979 роцi. [29]
Розглянемо загалом основнi положення цiii книги, оскiльки вона вважаiться програмним добутком постмодернiстськоi фiлософii. В цiй роботi Лiотар торкаiться проблеми змiни статусу знання, у першу чергу, у результатi поширення влади сучасних комп'ютеризованих систем. Фiлософ проголошуi необхiднiсть переосмислення уявлень про людину i ii мiсце в сучасноi соцiокультурнiй ситуацii. Людина не може бiльше розглядатися в якостi суб'iкта, що володii автономною свiдомiстю й волею. З погляду Лiотара, сучасна людина i вузловим пунктом у складнiй сiтцi iнформацiйних обмiнiв, якi вiдбуваються за правилами рiзних "мовних iгор". [29]
Суть постмодернiзму Лiотар зводить до "недовiри до метарозповiдей". "Великi iсторii", що служили органiзуючими принципами фiлософськоi думки Нового часу, до яких фiлософ, насамперед, вiдносить гегелiвську дiалектику, емансипацiю особистостi, iдею прогресу, просвiтительське подання про знання як про засiб встановлення загального щастя й iншi, розпалися. У сьогоднiшньому свiтi загальноi нестабiльностi iснують тiльки простi, дрiбнi, локальнi "iсторii-розповiдi", якi i i формою органiзацii будь-якого знання, у тому числi фiлософii й релiгii. Навiть концепцiя конвенцiоналiзму стаi, з точки зору Лiотара, неприйнятною для епiстеми постмодернiзму: "Консенсус став застарiлою й пiдозрiлою цiннiстю". РДдина реальнiсть, що повсюдно приймаiться - реальнiсть грошей. "Подiбна реальнiсть примиряi всi, навiть самi суперечливi тенденцii, при умовi, що цi тенденцii й потреби володiють купiвельною здатнiстю". [29]
У пiзнаннi пануi еклектизм, що пiдтримуiться засобами масовоi iнформацii, що закрiплюють бездумне, гедонiстичне вiдношення до життя. РДдиний шлях для сучасного фiлософа або художника Лiотар бачить у викриттi "фiктивного характеру" мовноi свiдомостi. Тому специфiка сучасноi фiлософii й мистецтва визначаiться мислителем таким чином, що на переднiй план висуваiться неуявне й невимовне. Основнi положення концепцii Лiотара приймаються бiльшiстю представникiв постмодернiстського напрямку, незважаючи на значнi розбiжностi в поглядах. Нiмецький мислитель Мюнц П. називаi думки Лiотара "стрижнем, на якому тримаiться весь сучасний постмодернiзм", а Бердслi вважаi фiлософа iдиним мислителем, що "явно виражаi перспективи, якi одержують широке визнання". [30, 158]
Постмодернiстська фiлософiя являi собою досить строкатий i нестiйкий комплекс рiзноманiтних уявлень, який залежить вiд соцiально-полiтичноi, нацiональноi, релiгiйноi приналежностi ii прихильникiв. Проте, можна вiдзначити iстотний вплив цього фiлософського напрямку, який маi значне число прихильникiв, бiльшiсть iз яких проживаi у Францii й США.
Багато сучасних мислителiв не без пiдстави думають, що фiлософський постмодернiзм спрямований, насамперед, проти фiлософii Нового часу, у руслi якоi сформувалися такi сучаснi фiлософськi напрямки як феноменологiя, екзистенцiалiзм, герменевтика, аналiтична фiлософiя. Постмодернiсти критикують властивi фiлософii Нового часу установки на рацiоналiзм, сцiiнтизм, об'iктивiзм, iсторизм, вiдмовляючись вiд уявлення про фiлософiю як цiлiсноi теоретичноi системi та системи свiтобачення.
Погляди постмодернiстiв торкають глобальну за своiм масштабом область, де "на перший план виходить не рацiональна, логiчно оформлена фiлософська рефлексiя, а глибоко емоцiйна, внутрiшньо вiдчута реакцiя сучасноi людини на навколишнiй свiт". Постмодернiстське свiтовiдчування, з iх точки зору, не пiддаiться вираженню засобами традицiйних фiлософських категорiй. Нерiдко фiлософи звертаються до поетичного мислення iз властивими йому образнiстю, метафоричнiстю, технiкою натяку, розмиваючи жанрову iднiсть фiлософських текстiв. Фiлософiя зводиться постмодернiстами до оповiдання або розповiдi, яка володii сюжетом i потребуюi iнтерпретацii. [31, 239]
Багато дослiдникiв вiдзначають, що для постмодернiстських концепцiй характерний iгровий модус самовизначення. Найбiльш яскраве втiлення iгрова стратегiя одержала в текстах Деррiди. Американський фiлософ Р.Рортi вiдзначаi, що "найшокуюче в роботах Деррiди тАУ це застосування ним мультилiнгвiстичних каламбурiв, жартiвливих етимологiй, алюзiй на що завгодно, фонiчних i топографiчних трюкiв". Американського теоретика культури Ж.Каллера шокуi в текстах Деррiди "спроба додати фiлософський статус словам, що мають характер "випадкового" збiгу, подiбностi або зв'язки". Деррiда демонструi умовнiсть традицiйного способу фiлософствування, який оперуi устояними фiлософськими поняттями.
У постмодернiстських концепцiях знаходить вираження критичне усвiдомлення того факту, що сучаснi фiлософськi концепцii обумовленi попереднiми iдеями й способами iхнього обТСрунтування. Це виражаiться в визначеннi фiлософських категорiй, у системi iхньоi субординацii. Саме категорii визначають предмет знання, задають характеристики суб'iкта й об'iкта. Можливiсть вийти за межi устояних змiстiв постмодернiсти вбачають у деконструкцii понять мови. Змiсти не повиннi нав'язувати. Вони формуються в процесi фiлософствування. Постмодернiсти абсолютизують волю iнтерпретацii, включаючись часом в гру без правил, яка iгноруi кiнцевий результат, що веде до гносеологiчного нiгiлiзму.
Слiд зазначити величезний вплив, зроблений на формування постмодернiстськоi фiлософii структуралiзмом, що одержав широке поширення у Францii в 60-тi роки XX столiття. У лонi структуралiзму почав свою дослiдницьку дiяльнiсть Фуко. Згодом (80-тi роки) структуралiстськi iдеi пiддалися перегляду й виник постструктуралiзм, установки якого приймаються представниками поза конфесiйноi течii постмодернiстськоi фiлософii. Американський мислитель М.Саруп визначив основнi напрямки структуралiстських дослiджень, якi знайшли продовження в постмодернiстських концепцiях: "Структуралiзм як спроба виявити загальнi структури людськоi дiяльностi знайшов своi основнi аналогii в лiнгвiстицi. Добре вiдомо, що структурна лiнгвiстика заснована на проведеннi чотирьох базових операцiй: по-перше, вона переходить вiд дослiдження усвiдомлюваних лiнгвiстичних феноменiв до вивчення iхньоi несвiдомоi iнфраструктури, по-друге, вона сприймаi термiни опозицii не як незалежнi сутностi, а як свою основу для аналiзу вiдносин мiж термiнами, по-третi, вона вводить поняття системи, нарештi, вона нацiлена на виявлення загальних законiв". [36, 237]
У структуралiзмi помiтне дозрiвання кардинальних для постмодернiстських концепцiй iдей - розпаду iдностi буття i його змiсту й децентрацii людини у свiтi. Постмодернiсти, слiдом за структуралiстами, не приймають iсторичного принципу розгляду явищ, вiддаючи перевагу синхронним зрiзам культурного й соцiального "ТСрунту". Структуралiстськi концепцii розщеплюють культуру на тридцятилiтнi елементи, якi i носiями цiннiсних вiдносин, регулюючу людську дiяльнiсть, але без облiку ролi особистостi. Виявляючи схованi за чуттiво-сприйнятними явищами структури, структуралiсти, з одного боку, визнають iхню цiлiснiсть, а з iншого, затверджують незалежнiсть елементiв, що входять у структуру, вiд Цiлого. [23, 275-288]
Постмодернiсти, на вiдмiну вiд структуралiстiв, прийшли до висновку, що схованi механiзми, що визначають iснування культури й суспiльства, не укладаються в рамки структурноi впорядкованостi. Навiть Фрейд, з точки зору Деррiди, розглядав несвiдоме як систему, допускаючи наявнiсть так званих "психiчних мiсць", тим самим допускаючи можливiсть локалiзацii несвiдомого. Деррiда позбавляi несвiдоме системних властивостей, роблячи його атонiчним, що перебуваi одночасно скрiзь i нiде. Несвiдоме постiйно вторгаiться у свiдомiсть, утягуючи його у свою гру, сiяючи сум'яття й безладдя.
На цiй пiдставi постмодернiсти вiдкидають граючий основну роль у структуралiстських концепцiях принцип бiнарности. Вiдповiдно до цього принципу, всi вiдносини мiж знаками, з якими маi справу мислитель, зводиться до бiнарних структур, тобто до моделi, в основi якоi лежить наявнiсть або вiдсутнiсть ознаки. Делез у книзi "Розходження й повторення" (1968) затверджуi наявнiсть численних розходжень, якi у взаiмозвтАЩязку один з одним ведуть себе настiльки хаотично, що виключають усяку можливiсть iснування чiтко органiзованих опозицiй. Розходження не зводяться до чогось iдентичного i лише спiввiдносяться один з одним. Неможливо виявити наскiльки одне "розходження" вiдрiзняiться вiд iншого. Таким чином, iiрархiчна система трансформуiться в децентрованi, рухливi безлiчi. Розходження, за думкою Делеза, не повинне зводитися до тотожностi, аналогii або протилежностi. [22]
Своi розумiння розходжень i iх взаiмин Делез показав також в спiльнiй iз Гваттарi роботi "Рiзома" (1976). Фiлософ використовуi для прояснення своii концепцii метафору рiзоми - кореневища, у якому нерозрiзненi вiдростки й паростки, волоски якого, регулярно вiдмираючи й заново вiдростаючи, перебувають у станi постiйного обмiну з навколишнiм середовищем, що, на думку Делеза, вiдповiдаi сучасному стану дiйсностi. Рiзома вторгаiться в рiзнi еволюцiйнi ланцюжки, створюючи "поперечнi зв'язки" мiж "дивергентними" лiнiями розвитку. Вона перериваi i зв'язуi ланцюжки, одночасно всi диференцiюючи й систематизуючи. В пiдсумку розходження поглинаються недиференцiйованою реальнiстю, втрачаючи свою iдентифiкацiю. На цiй пiдставi Делез не приймаi протилежнiсть матерiалiзму й iдеалiзму, плюралiзму й монiзму, намагаючись перебороти традицiйний спосiб мислення. [22]
У концепцiях постмодернiстiв "розходження" втрачаi своi онтологiчне значення, яке це поняття мало в доктринi структуралiзму. Постмодернiстська онтологiя обумовлена, на наш погляд, усвiдомленням невдалого досвiду перетворення дiйсностi по шляху ii рацiональноi органiзацii. Реальнiсть складна, невизначена, мiнлива й по своiй сутi не може пiдкоритися людинi. Свiт сприймаiться постмодернiстами як хаос, у якому вiдсутнi критерii цiннiсноi й значеннiвоi орiiнтацii. Якщо й допускаiться iснування якоiсь моделi свiту, то заснованоi лише на "максимальнiй ентропii", на "рiвноцiнностi всiх конструктивних елементiв". Подiбне уявлення, на наш погляд, свiдчить про таке занурення людського розуму в сутнiсть дiйсностi, де йому важко виявити знайомi орiiнтири i не пiддатись небезпецi впасти в повне божевiлля. Дiйсне, з погляду постмодернiстiв, бiльше не вiдрiзняiться вiд вигаданого. Все, iз чим ми маiмо справу, i iлюзiiю. Трактування свiту й людини втрачають об'iктивнi пiдстави й стають лише конструктами мови. Марнi спроби вiдшукання об'iктивноi iстини. Увага мислителiв зосереджуiться на знаках, символах, механiзмах iснування мови. Постмодернiсти встають на позицii гносеологiчного релятивiзму, абсолютизуючи нестабiльний характер реальностi. У iх концепцiях вiдбиваються глобальнi тенденцii, що характеризують iнформацiйне суспiльство, у якому реальнiсть замiщаiться телевiзiйною й комп'ютерною вiртуальнiстю, що представляi собою потужний засiб впливу на свiдомiсть.
Постмодернiсти критикують положення про перед заданостi змiсту, дезавуюючи класичну фiлософiю як "метафiзику присутностi". Вони заперечують розумiння репрезентацii або подання як цiлеспрямованого i осмисленого вiдшукання споконвiчного змiсту, тотального, не знаючого розривiв i порожнеч, у вторинних похiдних формах. Вiдповiдно до цього розумiння, усяка окрема подiя одержуi змiст лише завдяки сполученню зi споконвiчним змiстом, вiн iстинний лише остiльки, оскiльки зiставляiться зi своiм першоджерелом. Звiдси, на думку постмодернiстiв, виникаi диктат "трансцедентального означуваного", коли змiст фiлософського дискурса визначаiться як "репрезентацiя першозмiсту", тобто змiсту як субстанцii. [24, 34-41]
Деррiда критикуi вчення про "змiст буття взагалi як наявностi з усiма приреченнями, якi залежать вiд цiii загальноi форми i якi органiзують у нiй свою систему й свiй iсторичний зв'язок ". [22, 49] Лiотар зводить знання до окремих iсторiй, якi мають локальнi змiсти й не зводяться до iдиного погляду на свiт. Бiльше того, на думку Лiотара, те, що виявлено, уже тим самим урятоване вiд з'ясування змiсту. РД "бiльше", що не може бути виявлено, хоча його можна осягнути. Вiдмова вiд положення про тотальнiсть змiст веде до плюралiзму, коли затверджуiться множиннiсть i суб'iктивнiсть iстини, ii залежнiсть вiд рiзних умов. У концепцiях постмодернiстiв об'iктивнiсть пiдмiнюiться суб'iктивнiстю. [29]
Постмодернiсти проголошують децентрацiю суб'iкта. Голландський дослiдник Д.В.Фоккема визначаi постмодернiзм як "продукт довгого процесу секуляризацii й дегуманiзацii": якщо в епоху Вiдродження виникли умови для появи концепцii антропологiчного унiверсума, то в Х1Х и ХХ сторiччях пiд впливом наук - вiд бiологii до космологii - стало нiбито усе бiльш скрутним захищати уявлення про людину як про центр космосу: "зрештою воно виявилося неспроможним i навiть безглуздим". На трактування суб'iкта постмодернiстами безпосереднiй вплив зробили такi напрямки думки як марксизм, фрейдизм, структуралiзм. Пiд впливом марксизму постмодернiсти, наприклад, Батай, розглядають соцiально-iсторичний вимiр суб'iкта, його залежнiсть вiд суспiльно-полiтичних умов iснування. Вiд спроби кардинального перегляду подання про структуру особистостi, розпочатоi Фрейдом, iде найбiльше впливова в постмодернiзмi концепцiя фрагментарного суб'iкта. "Я" з погляду Фрейда, i бойовищем iмпульсiв, що йдуть вiд бiологiчного по своiй природi несвiдомого, зi здiйснюючим цензуру Супер-Его. Постмодернiсти критикують Фрейда i його послiдовникiв за твердження стабiльностi Его. Людина, з iхнього погляду, не маi фiксованого ряду характеристик i не зводиться до якогось атрибута. "Я" нiколи не може бути визначне, оскiльки воно завжди в пошуках самого себе й здатне бути репрезентовано тiльки через РЖншого, через своi вiдношення до людей. Однак при цьому нiхто не може повнiстю пiзнати анi самого себе, анi iншого. Це вiдбуваiться, насамперед тому, що в основi людськоi психiки й поводження лежить несвiдоме. Постмодернiсти виступають проти абсолютизацii пануючих в модернiзмi цiнностей. Постмодернiстська практика спрямована проти вiльного вiд етичних правил природознавства, проти нерозбiрливого використання технiчних винаходiв, проти промисловостi, руйнуючоi навколишнi середовище, проти формальноi правовоi демократii. Постмодернiсти вiдмовляються вiд преклонiння перед розумом, авторитетами, владними структурами, до яких, насамперед, ставиться наука й технiка. Постмодернiзм виступаi проти пошуку однаковостi, насадження необТСрунтованих цiнностей, прагнення до неодмiнноi згоди мiж людьми. [37, 284]
У постмодернiзмi обТСрунтовуються принципи унiверсального гуманiзму, спрямованого на все живе у Всесвiтi й сполученого з критичною рефлексiiю понять "влада" i "воля". Культурний релятивiзм спрямований на подолання кризи моральностi й легiтимацii в сучасному суспiльствi. З'ясування загальних фiлолофсько-свiтоглядних принципiв мислителiв постмодернiстського напрямку допомагаi нам прояснити iхню позицiю вiдносно релiгii.
Роздiл II. Фiлософськi джерела постмодернiстськоi iнтерпретацii
релiгii
Виявивши загальнi фiлолофсько-свiтогляднi принципи концепцiй постмодернiстiв, ми звернулися до iх зiставлення з iдеями попереднiх фiлософiв, на якi в тiй або iншiй формi опираються постмодернiсти. Подiбне зiставлення дозволяi глибше зрозумiти iх iдеi, бiльш точно позначити iх мiсце у фiлософському осмисленнi релiгii.
РЖсторико-фiлософськi пiдстави концепцiй представникiв поза конфесiйноi течii в постмодернiзмi варто шукати у вченнi софiстiв, Епiкура й Лукрецiя Кара. У добутках постмодернiстiв посилання на навчання софiстiв виявляються вкрай рiдко. Очевидно, це пов'язано iз пристрастю софiстiв до рацiоналiзму й демократii, якi i головною мiшенню постмодернiстськоi критики. У той же час важко не помiтити непрямого впливу софiстiв на концепцii постмодернiстiв. Як вiдомо, софiсти (мова iде, у першу чергу, про Протагора, Продiке, Горгii) стали зачинателями гуманiстичного напрямку в античнiй думцi, тому що змiстили фiлософську рефлексiю iз проблематики природи на осмислення людини й найважливiших сфер ii духовно-практичноi дiяльностi - мистецтва, релiгii, полiтики, мови, того, що ми сьогоднi вiдносимо до культурноi сфери. Продовження цiii тенденцii помiтнi у творчостi постмодернiстiв. У софiстiв уперше виявляються принципи, яких дотримуються Постмодернiсти, - заперечення об'iктивноi iстини, установки на плюралiзм i релятивiзм. У творчостi софiстiв i постмодернiстiв проглядаiться усвiдомлення кризи традицiйних пiдстав культури. РЖ тi й iншi мислителi прийшли до думки, що жодна культурна традицiя, нi одна система цiнностей або релiгiя не можуть претендувати на виняткову значимiсть. Погляди софiстiв, з одного боку, обумовленi усвiдомленням кризи фiлософii фiзису, а, з iншоi, катастрофою традицiйних цiнностей, пов'язаних з посиленням влади демосу й ослабленням позицiй аристократii, а також розширенням контактiв еллiнiв з iншими народами, що мали своi звичаi, закони й вiрування. Постмодернiсти усвiдомили вичерпанiсть платоновсько-гегелiвськоi фiлософськоi традицii й рацiонального обТСрунтування цiнностей, якi сформувалися в ii руслi. Софiсти вплинули на свiтогляд Епiкура й Лукрецiя Кара, погляди яких одержали своiрiдне переломлення в концепцiях постмодернiстiв. Посилання на навчання Епiкура й Лукрецiя виявляються в роботах Ж.Батая, Ж.Бодрiйяра. Ж.Делез присвячуi цим мислителям роботу "Лукрецiй i симулякр"(1969).
Постмодернiсти пiдходять до творчостi античних фiлософiв досить вибiрково: вони звертають увагу на певнi аспекти iхнього вчення, залишаючи без уваги iншi, на наш погляд, не менш важливi. Можна вiдзначити, що ряд постмодернiстiв схиляiться до матерiалiстичного й сенсуалiстичноi традицii захiдноi фiлософii. До цих фiлософiв ми можемо, насамперед, вiднести Ж.Батая, М.Фуко, Ж.Делеза й Ф.Гваттарi. Вплив античноi натуралiстичноi традицii на постмодернiстськi концепцii виявляiться в онтологiчному обТСрунтуваннi постмодернiстськоi установки на заперечення можливостi рацiонального пiзнання об'iктивноi реальностi, що походить вiд вчення Протагора. Дiоген Лаертський вiдзначав, що Протагор "..перший заявив, що про всякий предмет можна сказати подвiйно й протилежним образом". Положення про вiдноснiсть знання фiлософ обТСрунтовував з натуралiстичних позицiй. [34, 61-62]
Постмодернiсти переглядають положення Протагора про мiнливiсть матерii з позицiй крайнього релятивiзму. Вони визнають слiдом за фiлософом мiнливiсть, поряд з об'iктом пiзнання (про що вчив ще Гераклiт), суб'iкта пiзнання, а також тезу, що нiчого не iснуi саме по собi, але лише у вiдношеннi до iншого, але вiдмовляються вiд положення Протагора про те, що все iснуюче у свiтi в процесi змiни переходить у свою протилежнiсть. Деррiда, обТСрунтовуючи неможливiсть рацiонального пiзнання об'iктивноi реальностi, розглядаi взаiмозвтАЩязок людини й реальностi через шар, що розширюiться, посередникiв або "слiдiв", якi зтАЩявились в мовi. Неповнота кожного "слiду", що несе щось вiд попереднього, обумовлена тим, що свiт перебуваi не в буттi, а в становленнi. Деррiда вiдмовляiться вiд дiалектичного способу мислення, затверджуючи, що вiдмiннiсть "слiду" вiд "слiду" не укладаiться в рамки логiчних законiв тотожностi або протирiччя. Фiлософ вживаi спробу позбавити знак його референцiальноi функцii. Вiн переглядаi теорiю знака, розроблену Ф.де Соссюром. Соссюр розглядаi знак як якусь цiлiснiсть, що i результатом асоцiацii означаючого (акустичного образа слова) i означуваного (поняття). Соссюр пiдкреслював, що знак по своiй природi "довiльний": "Означаюче немотивоване, тобто довiльно стосовно даного означуваного, з яким у нього немаi в дiйсностi нiякого природного зв'язку". Деррiда вiдмовляiться вiд подання про знак як структуру що поiднуi означаюче й означуване. Тимчасовий i просторовий iнтервал, що роздiляi означаюче й означуване ним явище, перетворюi знак у слiд цього явища. Знак, згiдно Деррiди, позначаi не стiльки явище, скiльки його вiдсутнiсть. [19, 304-314]
Як справедливо вiдзначив Г.Косиков, знак у тлумаченнi Деррiди несе в собi "безлiч не тотожних один одному, але цiлком рiвноправних значеннiвих iнстанцiй". [19, 310]
Делез у книзi "Розходження й повторення" (1968) затверджуi, що дiалектичний пiдхiд припускаi здатнiсть однiii речi породити iншу, змiнюючи свою природу, що рiвносильне теологiчному твердженню, де щось народжуiться з нiчого. Крiм того, дiалектичний пiдхiд, з точки зору фiлософа, не бере до уваги порожнечу, що охоплюi все, i не враховуi промiжних станiв нестабiльних об'iктiв. Делез неправомiрно ототожнюi рiч i поняття про рiч, не з огляду на специфiку мислення, що маi своi закони. [22]
Обмеженiсть позицii Протагора постмодернiсти слiдом за М.Хайдеггером зведеннi фiлософом вiдомостей буття до уявлення. Хайдеггер вiдзначив, що в Протагора "сприйняття присутнього опираiться на його перебуваннi в колi непотаенности". Постмодернiсти думають, що буття не вичерпуiться уявленням, а припускаi щось невимовне й непiзнаване.
Ж.-Ф.Лiотар знаходить прояв невимовного в мистецтвi постмодерна. Воно "висуваi на переднiй план неуявиме, те, що не можна зобразити в самому зображеннi.. Воно не хоче утiшатися прекрасними формами, консенсусом смаку. Воно шукаi новi способи зображення, але не з метою одержати вiд них естетичну насолоду, а щоб iз ще бiльшою гостротою передати вiдчуття т
Вместе с этим смотрят:
"Одесский миф" как миф: (Ранние годы "одесского мифа")
50 вопросов и 50 ответов из христианско-психотерапевтической практики. Зло в мире и зло в человеке
РЖслам
РЖудаiзм
РЖудаiзм як нацiональна релiгiя iвреiв