Релiгiйна ситуацiя у Рiвненськiй областi
Змiст
Вступ
1. Теоретико-методологiчнi засади вивчення релiгiйноi сфери
1.1 Сутнiсть та основнi функцii релiгii
1.2 РЖсторiя релiгiйноi мережi Украiни
1.2.1 Стан i тенденцii змiни релiгiйноi мережi в роки незалежностi
1.2.2 Регiональна карта релiгiй Украiни
2. Релiгiйна ситуацiя Рiвненськоi областi
2.1 РЖсторико-релiгiйнi особливостi краю
2.2 Сучасна релiгiйно-конфесiйна ситуацiя Рiвненськоi областi
2.2.1 Поширення православтАЩя i католицизму
2.2.2 Поширення протестантизму
2.3 ПамтАЩятки церковного мистецтва та культури Рiвненщини
2.3.1 Християнськi храми та монастирi областi
2.3.2 Духовна освiта Рiвненщини
3. Проблеми регiонального життя Рiвненщини
3.1 Аналiз законодавчого поля щодо поширення релiгiй в Украiнi
3.2 Конфесii Украiни в контекстi мiжнародних релiгiйних реалiй
Висновки
Список використаних джерел
Додатки
Вступ
Цiкаво, що майже половина всiх релiгiйних громад (48%), зосереджена саме в захiдних областях Украiни, куди належить i Рiвненщина. Лише в нашiй областi на 10 тис. населення припадаi 10 релiгiйних громад, що значно бiльше нiж у пiвденно-схiдних областях тАУ 1,5 i бiльше нiж у регiонi "пiвнiч-центр", де на 10 тис. населення припадаi лише 3 громади [1, c. 73].
Актуальнiсть дослiдження. Релiгiйне життя Рiвненщини тАУ це складна система стосункiв, якi розвиваються пiд впливом багатьох економiчних, культурних i демографiчних процесiв.
Незважаючи на видимий спокiй релiгiйна ситуацiя як в Украiнi, так i у нас в областi залишаiться не простою i не однозначною у звтАЩязку з наявнiстю релiгiйних громад рiзних вiросповiдань. З одного боку iй притаманнi деякi ознаки стабiлiзацii, а з iншого тАУ релiгiйне середовище залишаiться конфлiктогенним, що свiдчить, передусiм, про серйозну неузгодженiсть релiгiйно-церковного життя краю, дисгармонiю iнтересiв його складових. Головна причина такоi невтiшноi картини, на мою думку, полягаi у вiдсутностi у нинiшньому украiнському суспiльствi спiльного погляду на розвтАЩязання цiii проблеми. Тому, вивчення саме релiгiйноi сфери Рiвненщини i досить актуальним та своiчасним.
Мета дослiдження. Виходячи з наукового, теоретичного та практичного значення проблеми, враховуючи недостатнiсть комплексного вивчення теми тАУ вивчити та проаналiзувати релiгiйну ситуацiю у Рiвненськiй областi, а також зробити певнi дослiдження в галузi поширення рiзних релiгiйних течiй по адмiнiстративних районах областi та виявити iх вплив на населення.
ОбтАЩiкт дослiдження: релiгiйна сфера сучасноi Рiвненськоi областi, ii структура та розвиток.
Предмет дослiдження: вивчення релiгiйно-конфесiйноi ситуацii Рiвненщини, що склалася протягом тривалого iсторичного та сучасного перiоду.
Методи дослiдження. Основними методологiчними принципами стали: принцип комплексностi, системностi. Були використанi загальнонауковi, мiждисциплiнарнi, конкретно-науковi методи дослiдження.
Оцiнка джерельноi бази. В основу дослiдження були покладенi опублiкованi працi вiтчизняних вчених у галузi релiгiйноi сфери, а також використанi матерiали перiодичноi преси Рiвненщини.
1. Теоретико-методологiчнi засади вивчення релiгiйноi сфери
1.1 Сутнiсть та основнi функцii релiгii
Ще з сивоi давнини людство шукало вiдповiдь на головне питання: в чому полягаi смисл буття, смисл iснування людини? Такi пошуки приводили людей до релiгii.
Термiн "релiгiя" походить вiд латинського religio, що означаi звтАЩязуi. Саме тому, богослови стверджують, що релiгiя тАУ це звтАЩязок людини з Богом.
У найбiльш загальному розумiннi, релiгiя тАУ це одна iз форм суспiльноi свiдомостi, форма духовно-практичного освоiння свiту. Вона свiтоглядна основа людини, що регламентуi ii повсякденну поведiнку, надаi iй можливостi спiлкування з надприродними силами шляхом вiдправлення певних обрядiв.
Однак, iснуi чимало вчених, якi пропонують своi трактування поняття ״релiгiя״. Так, за Л. Т. Шевчук, релiгiя тАУ це комплекс явищ i обтАЩiктiв, що охоплюi: 1) iдеi, погляди, уявлення про Бога чи Вищi сили; 2) вiру в Бога чи Вищi сили; 3) емоцii людини; 4) культовi дii (молитви, обряди, свята, богослужiння); 5) спосiб життя людей; 6) органiзацii, що обтАЩiднують вiруючих; 7) культовi споруди; 8) iнфраструктурнi елементи, що забезпечують релiгiйне життя (видавництва, навчальнi заклади) [2, c. 73].
Релiгiя виконуi такi соцiальнi функцii: [3. c. 73].
- компенсацiйна: релiгiя психологiчно компенсуi безсилля, обмеженiсть, залежнiсть людей вiд обтАЩiктивних умов iснування, компенсуi розриви в людському буттi, наповнюi новим змiстом сенс людського життя;
- терапевтична: психологiчна можливiсть релiгii у зняттi негативних наслiдкiв життiвих стресових ситуацiй, збереженнi внутрiшнього спокою, душевноi рiвноваги;
- свiтоглядна: проявляiться у тому, що релiгiя як цiлiсна система свiтосприймання даi осмислення навколишнього свiту, мiсця людини в ньому, смислу життя, формуi свiтогляд про виникнення свiту, даi людинi знання про iсторiю людства керовану i здiйснювану Богом;
- регулятивна: полягаi у здатностi релiгii через систему норм, принципiв, установок, канонiв бути регулятором вiдносин, поведiнки, вчинкiв, дiй вiруючих, релiгiйних спiльнот i навiть суспiльства цiлому;
- iнтегративна: проявляiться в органiзуючих можливостях i здатностi релiгii забезпечувати безконфлiктний зв'язок , певну злагоду, солiдарнiсть, згуртованiсть суспiльства, соцiальних i конфесiйних груп, етносiв. Вона сприяi пiдтриманню стiйкоi рiвноваги релiгiйних i суспiльних вiдносин, iх гармонiзацii;
- комунiкативна: забезпечуi спiлкування вiруючих як у межах певних релiгiйних спiльнот, так i поза ними.
У сучасному свiтi налiчуiться багато релiгiй. РЗх виникнення лишаiться певною загадкою, хоч зрозумiло, що релiгii формуються в процесi складного й суперечливого пiзнання людиною свiту.
Всi релiгii подiляються на родоплемiннi ("язичеськi"), мiсцевi та свiтовi. Найбiльш поширеними вважаються свiтовi релiгii, до яких належать: християнство, буддизм та iслам. Саме цi три релiгii виявились найбiльш узагальненим вираженням сакральноi свiдомостi суспiльства i були зверненi не до конкретного представника якогось народу, не до людини певноi статi, а до вiруючоi особи незалежно вiд ii вiку, статi, нацiональностi.
Менталiтет тiii чи iншоi нацii, соцiальнi процеси на територii конкретноi краiни, кiлькох краiн або бiльш обширного регiону свiту можна зрозумiти, лише маючи уявлення про свiтовi релiгii.
Християнство тАУ найпоширенiша свiтова релiгiя. Воно зародилося в Римськiй iмперii i поширилося в часи ii кризи, коли вкрай загострилися вiдносини мiж рабами та панiвними класами. Християнська церква вiрить в iдиного Бога, творця неба i землi, який iснуi в трьох особах: Бог тАУ Отець, Бог тАУ Син, Бог тАУ Дух Святий. У наш час християнство вiросповiдаi приблизно половина населення Землi. Ця релiгiя присутня майже в усiх релiгiйних краiнах свiту.
Сучасне християнство складаiться з трьох основних напрямкiв тАУ православтАЩя, католицизм i протестантизм, якi, в свою чергу, подiляються на iншi дрiбнi течii та секти. Усiх християн обтАЩiднуi вiра в РЖсуса Христа, визнання Бiблii як святого письма та морально-етичних заповiдей. РозтАЩiднуi - рiзне трактування фундаментальних постулатiв i тлумачення бiблiйних текстiв.
ПравославтАЩя тАУ напрям християнства, в основi якого вiра в божественне одкровення, втiлене в догмати - незмiннi iстини. Воно представлене низкою автокефальних (самостiйних) i автономних (пiдпорядкованих самостiйних) церков. На даний час православтАЩя сповiдують у свiтi близько 100млн. чоловiк. Воно поширене в Росii, краiнах Схiдноi РДвропи, на Балканах, у Закавказзi (Вiрменi, Грузiя).
Католицизм - найчисельнiший напрям у християнствi. Послiдовники його визнають Святе Письмо, а намiсником Христа на Землi проголошують Папу Римського, який дiстав владу в спадок вiд апостола Петра. Католицизм поширений у Захiднiй, Пiвденно-Захiднiй, Центральнiй РДвропi, а також у Захiднiй частинi Схiдноi РДвропи.
Протестантизм - зародився у ХVРЖ ст. на хвилi антифеодального руху. Його основоположником вважаiться Мартiн Лютер (1483 тАУ 1546рр.), який виступив проти торгiвлi iндульгенцiями, спростив обрядовiсть, вiдкинув обовтАЩязкове посередництво духовенства мiж людиною i Богом, висунув вимогу про пiдпорядкування церкви першим особам держави. Одним з центральних положень його вчення i право кожного на особистий звтАЩязок з Богом. В наш час у свiтi налiчуiться майже 410млн. протестантiв. Протестантизм подiляiться на лютеранство, баптизм, адвентизм, кальвiнiзм, англiканство, методизм, птАЩятидесятникiв, свiдкiв РЖiгови, квакерiв, менноiтiв та iн [3,4, c. 73].
Буддизм тАУ свiтова релiгiя, яка зародилася в РЖндii в серединi РЖ тис. до н.е. Основоположник буддизму тАУ син iндiйського царя з роду ШактАЩiв тАУ Сiддхартх Гаутама, який змiг стати провiдником духовного життя, за що його прозвали Буддою.
Буддизм тАУ це релiгiя, яка i водночас своiрiдним фiлософським ученням. У цiй релiгii Бог не маi конкретного представлення, а iснуi як духовне начало. РЖншою особливiстю буддизму i те, що вiн визнаi безперервну змiну всього свiту, взаiмозвтАЩязок усiх предметiв i явищ, регулювання всiх процесiв законом причини i наслiдку. На даний час у свiтi близько 320 млн. буддистiв, що зосередженi в краiнах Далекого Сходу, Центральноi, Схiдноi та Пiвденно-Схiдноi Азii [4, c. 73].
РЖслам i третьою за часом виникнення i другою пiсля християнства за кiлькiстю послiдовникiв свiтовою релiгiiю. РЖслам виник в Аравii в VРЖРЖ ст. н.е. Виникнення iсламу мусульмани повтАЩязують з пророком Мухаммедом (570 тАУ 632 рр.), купцем iз Мекки, який близько 610 р. оголосив себе пророком, посланцем iдиного бога всiх арабiв Аллаха.
РЖсламiсти визнають iдиного бога Аллаха i його пророка Мухаммеда, вiрують у безсмертя душi, у рай i пекло, у воскресiння мертвих i страшний суд. На даний час у свiтi понад 1млрд. iсламiстiв. РЖслам поширений на Близькому i Середньому Сходi, у Пiвнiчнiй i Центральнiй Африцi, Пiвденно-Схiднiй Азii, в РЖндii, Китаi, в окремих балканських краiнах [3,4, c. 73].
У другiй половинi ХХ ст. загострилася криза традицiйних конфесiй i вiрувань. Це зумовило виникнення у 60-90-х рр. нових форм релiгiйноi свiдомостi, якi в наукових виданнях дiстали такi назви: "новi релiгii нового столiття", "нетрадицiйнi культи", "молодiжнi культи, "позаконфесiйнi вiрування", "неканонiчнi вiрування", "альтернативнi культи", "неорелiгii", "новi релiгii" та iн. Неорелiгii характеризуються специфiчним типом релiгiйноi органiзацii тАУ вони не мають стрункого релiгiйного вчення, проте в них наявна чiтка iiрархiя влади i управлiння, пiдпорядкована визнаному лiдеру. РЗх основою стали соцiально-психологiчнi аспекти життiдiяльностi окремих етнiчних груп, розчарування у традицiйнiй системi цiнностей.
З початку 90-х рокiв в Украiнi вiдбуваiться вiдродження географii релiгii. Появились першi роботи з даноi проблематики, зокрема О. Ковальчука, О. Любiцевоi, В. Патiйчука, О. Шаблiя та iншi.
В украiнськiй науцi першi елементи географii релiгii були присутнi уже в "Лiтописi руському," який охоплюi подii вiд 852 р. до 1292 р. З прийняттям в Украiнi у 988 р. християнства починаiться паломництво до Святоi Землi тАУ Палестини. Першим вiдомим украiнцем, що здiйснив у 1062 р. подорож до Святоi Землi був iгумен Киiво-Печерського монастиря Варлаам. До 1099 р. палрмництво на Святу Землю було утруднене, тому що вона перебувала в руках арабiв-мусульман [5, с. 73.].
Зачинателем украiнськоi географii релiгii був Ввсиль Григорович-Барський (1701-1747 рр.). Вiн здiйснив у 1723-1747 рр. Подорож за маршрутом: Киiв тАУ Львiв тАУ Буда тАУ Вiдень тАУ Венецiя тАУ о. Корфу тАУ Салонiки тАУ о. Кiпр тАУ Палестина тАУ о. Кiпр тАУ Константинополь тАУ Бухарест тАУ Ясси тАУ Могилiв тАУ Киiв. Своi враження вiд подорожi Григорович-Барський виклав у працi "Странствования Василья Григоровича-Барського по святьим местам Востока с 1723 по 1747 г." Вона вперше, в скороченому варiантi булла видана у 1778 р. У 1885 р. вийшло чотиритомне фундаментальне видання цiii працi [6, с. 73].
У другiй половинi ХРЖХ ст. украiнська географiя релiгii отримуi новий iмпульс розвитку. Павло Чубинський (1839-1884 рр.) - дiловий керiвник та заступник голови Пiвденно-захiдного вiддiлу Росiйсьгого географiчного товариства публiкуi "Карту католиков, а в том числе и поляков юго-западного края." Питання географii релiгii розглядаi у своiй працi тАУ "География Европейськой России" В. Маркозов, виданiй у Киiвi в 1882 р.
Галицький украiнський географ Роман Заклинський (1852-1931 рр.) у своiму творi "Географiя Руси. Русь галицька, буковинська i угорська" (1887 р.) зазначаi, що русини галицькi й угорськi i греко-католиками, а буковинськi православними. На галичинi i три греко-католицькi iпархii тАУ Львiвська архiiпархiя, Перемишська i Станiславська iпархii. Вони подiляються на деканати. На Буковинi у Чернiвцях знаходиться православний митрополит, причому iдиний для украiнцiв i румунцiв. На Угорськiй Русi iснують двi греко-католицькi iпархii тАУ Мукачiвська i Пряшiвська. Перша подiляiться на 379, а друга на 187 парафiй. Р. Заклинський видiляi також на Закарпаттi, головно в захiдних жупанах, значну кiлькiсть украiнцiв римо- католикiв i протестантiв.
Основоположник украiнськоi нацiональноi географii Степан Рудницький (1877-1937 рр.) розпочинав свою наукову дiяльнiсть як iсторичну. До 1897 р. вiдноситься його висловлювання про значення Берестецькоi унii 1596 р. i греко-католицькоi церкви для украiнськоi культури [7, с.73].
З початку ХХ-го ст. украiнська географiя релiгii продовжуi розвиватися. Георелiгiйним проблемам придiляi увагу, зокрема, украiнський географ В. Кiстякiвський у працi "Росийськая империя".
Окремоi уваги заслуговуi внесок в географiю релiгii вiдомого украiнського картографа Миколи Кулицького (1903-1970 рр.). Ним опублiковано ряд карт на релiгiйну тематику. Проаналiзуймо двi з них. Перш, розроблена разом з визначним украiнським географом Володимирем Кубiйовичем - "Адмiнiстративна карта Галичини iз спецiальним узглядненням адмiнiстративного подiлу греко-католицьких iпархiй". Це досить велика середньомасштабна карта. Пiд Галичиною розумiiться територiя в межах тодiшнiх Львiвського, Станiславського та Тернопiльського воiводств. На картi значками показано центри греко-католицьких парафiй, пiдкреслено осiдки iпископiв та деканатiв. Лiнiями показано границi воiводств i повiтiв, iпархiй та деканатiв. Друга, видана в 1935 р." Карта греко-католицькоi Львiвськоi iпархii." РЗРЗ оригiнальнiсть пiдкреслюiться тим, що на нiй, крiм подiлу на деканати, видiленi у складi архiiпархiй протопресвитерати. Протопресвитерат тАУ промiжна, мiж iпархiiю i деканатами, одиниця адмiнiстративно-територiального устрою. Вiн включаi, як правило, декiлька деканатiв. У складi Львiвськоi архiiпархii видiляють птАЩять протопреcвитератiв тАУ Львiвський, Золочiвський, Стрийський, Галицький, Тернопiльський [8, 9, с.73].
Внаслiдок антирелiгiйного терору украiнська географiя релiгii тимчасово перестала iснувати як наука. Але, починаючи з 90-х рокiв ХХ ст. вона знову починаi вiдроджуватися. Виходить ряд робiт. Першою значною працею була "Географiя релiгii" Олега Шаблiя помiщена в Соцiально-економiчнiй географii Украiни. У 1998 р., як продовження дослiдження О. РЖванусiва, у Львовi виходить велика праця Василя Слободяна "Церкви Украiни. Перемишська iпархiя." Вона охоплюi тi церкви, якi пiсля 1945 р. залишились у складi Украiни. У цьому ж 1998 р. в Киiвi виходить фундаментальний навчальний посiбник Ольги Любiцевоi, Костянтина Мезенцева та Сергiя Павлова "Географiя релiгiй."
В соцiально-економiчнiй географii iснуi рiзне трактування предмету географii релiгii. Нiмецький фiлософ РЖмунаiл Кант тАУ" батько географii релiгii," вважав, що предметом ii вивчення повинне бути просторове поширення окремих релiгiй. На думку одного iз творцiв "новоi релiгii", нiмецького географа Карла Рiттера (1779-1859 рр.) географiя релiгii повинна вивчати особливостi функцiонування рiзних релiгiй, чи конфесiйних груп в окремих регiонах. Росiйський географ Олексiй Крiндач (1992 р.) вважав, що: "Предметом географii релiгii, ii центральною проблемою i дiалектичний процес взаiмодii мiж релiгiiю i навколишнiм середовищем, що зумовлюi в кожен момент часу стан динамiчноi рiвноваги мiж ними."
У сучаснiй украiнськiй соцiально-економiчнiй географii проблемнi визначеня предмету географiя релiгii присвяченi працi О. Шаблiя, О. Любiцевоi та iн. Так, на думку Олега Шаблiя: "Предметом сакральноi географii i територiальна органiзацiя релiгiйного життя i дiяльформиностi, а загалом тАУ релiгiйноi сфери. Конкретними реальними обтАЩiктами дослiдження i геопросторовi форми цiii органiзацii, зокрема iх морфологiя , змiст, динамiка, фактори i закони формування й функцiонування." Львiвський дослiдник в галузi географii релiгiй Андрiй Ковальчук вважаi, що ii обтАЩiктом i релiгiйна сфера, органiзована на певнiй територii. Саму географiю релiгii вiн включаi до складу географii суспiльства. Луцький вчений-географ Вiктор Патiйчук вiдносить релiгiйну сферу до сфери обслуговування населення. Цим самим вiн, на нашу думку, занадто звужуi релiгiйну сферу. Ольга Любiцева вважаi, що: "ОбтАЩiктом географii релiгii i духовна складова ноосфери, предметом тАУ закономiрностi територiальноi органiзацii релiгii в просторi й часi в певних природних i соцiально-економiчних умовах" [7-9, c.73].
На наш погляд, предметом географii релiгii i геопосторовi форми функцiонування релiгii, що виникають в процесi ii взаiмодii i суспiльним i природним середовищем.
1.2 РЖсторiя релiгiйноi мережi Украiни
Релiгiйна карта Украiни нiколи не була моноконфесiйною. Навiть у часи давньоi Украiни-Руси, окрiм богiв, яким поклонявся весь схiдновловтАЩянський свiт, серед окремих племен iснувало поклонiння ще й мiсцевим богам.
Спроба князя Володимира створити iдиний пантеон богiв для всiii Руси-Украiни зрештою залишилася нереалiзованою, оскiльки ця штучна релiгiя не мала вiдповiдного суспiльного пiдТСрунтя для свого поширення, не виконувала тi суспiльнi функцii, потреба в яких в краiнi назрiвала. Звернувшись правитель краiни з метою реалiзацii цих суспiльних завдань до християнства i запровадивши його державницькими засобами шляхом хрещення Русi, Володимир вiдтак ще бiльше ускладнив картину релiгiйного життя, хоч i прагнув здолати полiконфесiйнiсть. Десь протягом двох-трьох столiть нижчi верстви населення залишалися переважно язичниками. Верхи швидко охрестилися. Але з часом своiрiдну унiфiкацiю релiгiйного свiту в Украiнi провели самi ж украiнцi, поiднавши у своiй двоiвiрностi язичництво i християнство [ 10, c.73].
Новi змiни в релiгiйну конфiгурацiю Украiни вносили постiйнi перерозподiли ii земель недружелюбними державами-сусiдами. Так, католицизм в Украiну принесли поляки, а рiзнi протестантськi вiровизнання, зокрема баптизм i адвентизм, - нiмцi-колонiсти. Разом з мiграцiiю iз Захiдноi РДвропи в Украiну iвреiв сюди прийшов iудаiзм. Саме у нас виникла така його течiя як хасидизм. Мусульманськi громади зтАЩявились на украiнських теренах переважно в часи татарських завоювань.
Проте найпомiтнiшу змiну в релiгiйну картину Украiни внесла Берестецька унiя 1596 р. Вона конфесiйно роздiлила украiнцiв на православних i греко-католикiв, що згодом призвело до регiоналiзацii краiни на Схiд i Захiд.
За часiв колонiального поневолення Украiни Росiiю, коли в духовному життi домiнувало поiднання царизму i ПравославтАЩя, закони держави не лише протистояли поширенню нових вiрувань, а й обмежували дiяльнiсть всiх iнших конфесiй, окрiм православноi, яка мала статус державноi. Визначними в краiнi були католики, лютерани, реформати та вiрмено-грегорiани, а також iслам, ламаiзм та iудаiзм. Дозволялася дiяльнiсть без будь-якоi пiдтримки держави баптизму, мемонiтству, старообрядництву. Забороненими в Росii були опозицiйнi щодо православтАЩя течii [10-13, c.73].
На украiнських землях, якi перебували у володiннi Австро-Угорщини й Польщi, вiдносно успiшно в ХРЖХ i на початку ХХ ст. розвивалася мережа православних i греко-католицьких парафiй. Поглинувши в 20-х роках ХХ ст. Пiвнiчну Буковину, Румунiя лiквiдувала тут самостiйну православну митрополiю й перевела ii до складу своii православноi церкви. На Закарпаттi в цей час дiяли мукачiвськi православнi i греко-католицькi iпархii [12,13, c.73].
Своiрiдним бумом конфесiйноi диференцiацii в Украiнi, як i у всьому Радянському Союзi, до якого вона належала, були 20 -30-тi роки ХХ ст. В цей час на грунтi православтАЩя тут зтАЩявляються рiзнi обновленськi течii, iоанiти, апокалiпсисти, федорiвцi та iн. У першiй половинi ХХ ст. на украiнських теренах виникають кеносистичнi секти, зокрема iнокентiiвцi, леонтiiвцi, митрофанiвцi, мурашкiвцi. Осибливiстю iх i вiра в "живого Бога," iмтАЩя якого звучить в самiй назвi течii.
У повоiнну добу релiгiйна дiяльнiсть в Украiнi всiлякого обмежувалась.Офiцiйно було зареiстровано бiля 10 релiгiйних течiй. Серед них православтАЩя, католицизм, iслам, iудаiзм, старообрядництво, баптизм, адвентизм та iн. Якщо на початку 20-х рокiв ХХ ст. в Украiнi храми iснували в кожному селi, навiть на бiльшостi хуторiв, то наприкiнцi 40-х рокiв iх залишилося втричi менше. Державна полiтика войовничого атеiзму, яка здiйснювалася з 1954 року i до середини 80-х рокiв минулого столiття, призвела до значного скочення релiгiйноi мережi. Так, якщо в 1958 р. в Украiнi було закрито 64 церкви, то в 1960 р. iх уже було закрито 747, а це в 12,1 рази бiльше нiж у 1958 р. Новий закон про релiгiйнi культи значною мiрою ускладнював можливостi реiстрацii чи вiдкриття нових парафiй або громад i водночас спрощував процедуру iх закриття. На початку 1961 р. кiлькiсть дiючих в Украiнi церков i молитовних будинкiв зменшилась до 7192. Хоч тотальне скорочення мало загальноукраiнський характер, але найбiльше воно зачепило Вiнницьку, Днiпропетровську, РЖвано-Франкiвську, Львiвську, Одеську, Полтавську, Хмельницьку, Черкаську i Чернiгiвську областi. Лише в 1962 р. в Украiнi було знято з реiстрацii 1144 релiгiйнi громади. Скорочення мережi вiдбувалося переважно за рахунок сiльських парафiй. РЖз знятих з реiстрацii громад у 1959-1964 роках 81% - сiльськi [11-14, c.73].
Посилений опiр вiруючих полiтицi "релiгiйних скорочень" призвi до того, що в перiод вiдлиги темпи закриття церков i молитовних будинкiв дещо "уповiльнилися." Так, у 1963 р. було знято з реiстрацii вже 526 культових обтАЩiктiв, а в наступному роцi лише тАУ 257.
Знятi з реiстрацii культовi споруди або передавалися якiйсь свiдськiй органiзацii, i вона iх перебудовувала для своiх цiлей, або залишалися закритими i через недогляд поступово руйнувалися, або ж розбиралися через неможливiсть iх використовування чи аварiйнiсть.
Партiйно-державний наступ на релiгiю i церкву в Украiнi продовжувався до середини 80-х рокiв ХХ ст. Пожвавлення релiгiйноi дiяльностi рiзних конфесiй в Украiнi наступило лише з початком перебудови. Воно захопило переважно захiднi й центральнi областi республiки. На Пiвднi i Сходi це пожвавлення було незначним. Основною передумовою активiзацii церковно-релiгiйного життя в Украiнi було розгортання демократичних процесiв в суспiльному життi. Цьому сприяло певною мiрою також вiдзначення в 1988 р. тисячолiтнього ювiлею прийняття християнства. Фактично в усiх населених пунктах, в яких збереглися культовi примiщення, вiдновлювалася дiяльнiсть вiдповiдних релiгiйних громад.
Полiетнiчнiсть Украiни також значною мiрою сприяла розвитку у нiй багатоконфесiйностi. Рiзнi культурнi обтАЩiднання нацiональних меншин починають сприяти розвитку в нас специфiчно iхнiх конфесiй. Активiзувалося нiмецьке лютеранство, корейський i бурятсякий буддизм, кримо-татарське мусульманство, караiмство та iн. В 1988 р. виходить з пiдпiлля Украiнська Греко-Католицька церква. В лютому 1989 р. заявила про себе Украiнська Автокефальна Православна церква. Наступив перiод не лише повернення культових споруд рiзним конфесiям, а й розгорнулося будiвництво понад двох тисяч нових [13,14, c.73].
1.2.1 Стан i тенденцii змiни релiгiйноi мережi в роки незалежностi
У 1991 р. в Украiнi вже дiяло 12962 релiгiйних громад, якi володiли 9449 культовими будiвлями. Бiльше всiх громад було у церкви Московського Патрiархату тАУ 5469. Украiнська Автокефальна Православна Церква на цей рiк нараховувала уже 1489 громад, Греко-Католицька тАУ 2643, Римо-Католицька тАУ 452. Активiзацiя дiяльностi протестантських обтАЩiднань сприяла зростанню кiлькостi iх громад. В 1991 р. Церква РДвангельських Християн-Баптистiв мала iх 1127, iншi баптистськi течii тАУ 78, Союз християн вiри iвангельськоi тАУ 565, iншi iвангельськi течii тАУ 160, Реформатська Церква тАУ 91, Церква Адвентистiв Cьомого Дня тАУ 267, ОбтАЩiднання "Cвiдкiв РДгови" тАУ 366. Почалося зростання громад iудейського i мусульманського вiровизнань. РЗх було в означеному роцi вiдповiдно 40 i 31.
На цей час в Украiнi почали свою дiяльнiсть й новi, як для неi i ii iсторii, течii. Так, Товариство Свiдомостi Крiшни мало 17 громад, буддисти тАУ 7, Велике Бiле Братство тАУ 4, Церква Повного РДвангелiя тАУ 3, Церква РЖсуса Христа Святих останнiх днiв тАУ 2, вiрмено-католики, пресвiтерiани, iнокентiiвцi i даоси тАУ по 1. В 1991 р. в Украiнi було 58 громад старообрядцiв рiзних толкiв, 24 громади Харизматичного напрямку, 18 тАУ адвентистiв-реформiстiв, 8 тАУ Росiйськоi Вiльноi Православноi Церкви, 5 тАУ нiмецьких лютеран, 3 тАУ методистiв [10,11, c.73].
Значнi суспiльнi змiни вiдбулися в Украiнi за останнi 10 рокiв. Вони зумовленi насамперед здобуттям нею своii державноi незалежностi, вiдмови вiд тоталiтарноi моделi полiтичного устрою, панування в краiнi однiii iдеологiчноi системи. Цi змiни спричинили якiсно нову ситуацiю в релiгiйному життi краiни.
За короткий час вiдбувалася переорiiнтацiя свiдомостi мiльйонiв людей на тi морально-етнiчнi цiнностi, якi ранiше нехтувалися i переслiдувалися офiцiйно пануючою iдеологiчною системою.
Останнi птАЩятирiччя тАУ це перiод iнтенсивного розвитку релiгiйноi мережi в Украiнi. Зростаi не лише кiлькiсть релiгiйних органiзацiй, чисельнiсть послiдовникiв рiзних конфесiй, а й сама кiлькiсть релiгiйних органiзацiй. Якщо в 1991 р. на реiстрацii знаходилося 42 релiгiйнi обтАЩiднання, то на початку 2004 року iх було уже 122 [15, c.73].
Найважливiшою складовою релiгiйного життя в Украiнi i православтАЩя. Загалом воно обтАЩiднуi 15370 органiзацiй. Домiнуючою в православтАЩi i Украiнська Православна Церква, що знаходиться в юрисдикцii Московського Патрiархату. На сьогоднi вона маi бiльше 10,4 тисяч громад вiруючих, налiчуi 151 монастир, 15 духовних навчальних закладiв, 95 перiодичних видань, 3746 недiльних шкiл та 36 братств. Предстоятелем церкви i виходець з Подiлля митрополит Киiвський i всiii Украiни Володимир. Центральний офiс УПЦ МП знаходиться в Киiво-Печерськiй Лаврi. Кафедральним собором i ii Успенська церква. Нацбiльша концентрацiя громад цiii церкви знаходиться на Подiллi, Закарпаттi i Великiй Волинi ( Волинська, Рiвненська i Житомирська областi ).
Украiнська Православна Церква Киiвського Патрiархату офiцiйно нараховуi 3508 релiгiйних органiзацiй. Вона маi 34 монастирi, 16 духовних навчальних закладiв, 23 мiсii, 1086 недiльних шкiл та 25 перiодичних видань. Найбiльше громад цiii церкви на Галичинi, Великiй Волинi та Киiвщинi. УПЦ КП маi своi парафii в Америцi, Захiднiй РДвропi, Росii, навiть в Австралii. Офiс церкви знаходиться у Киiвi, кафедральним храмом i Володимирський собор.
Украiнська Автокефальна Православна Церква маi 1156 парафiй, 70% яких знаходиться в галицьких областях Украiни. Найбiльше iх на Львiвщинi (354) та Тернопiльщинi (286). Предстоятелем Церкви i митрополит Киiвський i всiii Украiни Мефодiй, кафедральним собором i Андрiiвська у Киiвi. Вона мала у 2004 роцi 5 монастирiв, 7 мiсiй, 325 недiльних шкiл, 7 перiодичних видань. В УАПЦ майже постiйно наявне протистояння владик, що зумовило помiтне зменшення ii авторитету i мережi.
В Украiнi, окрiм названих, на початок 2004 року дiяло ще декiлька iнших православних церков. Так, Росiйська Вiльна Православна Церква мала 27 громад, Апокалiптична ПЦ тАУ 4 громади. Дiяло двi греко-православнi громади, птАЩять православних незалежних. Функцiонували громади Реформованоi i Соборноправноi православних Церков. В Украiнi також поширенi рiзнi обтАЩiднання православного корiння. Так, Старообрядницька Церква Бiлокриницькоi згоди мала в 2003 роцi 59 громад, з яких 16 тАУ на Подiллi. До Руськоi Старообрадницькоi Православноi Церкви без попiвськоi згоди належало 10 громад, 5 з яких тАУ на Житомирщинi. Росiйська РЖстинно-Православна Церква на цей час обтАЩiднувала 23 громади, Богородична Церква тАУ Церква Матерi Божоi Преображенноi тАУ 14 громад. Незмiнною залишилася кiлькiсть громад молокан тАУ 4 [7,8, 16, c.73].
Досить активно за останнi 10 рокiв пройшло вiдродження Украiнськоi Греко-Католицькоi Церкви. За кiлькiстю громад (3340) вона перевершила довоiнний рiвень i займаi на сьогоднi третi мiсце в Украiнi. Церковну службу в УГКЦ здiйснюi бiля 2,1 тис. священнослужителiв. Переважна бiльшiсть парафiй Церкви знаходиться в галичанському регiонi та Закарпаттi. Очолюi УГКЦ з сiчня 2001 року Верховний Архиiпископ кардинал Любомир Гузар. Останнiм часом помiтне поширення греко-католицизму в iнших регiонах Украiни, але тут дii лише 5% його громад. З моменту легалiзацii УГКЦ вiдновила свою структуру, створила 17 iпархiй та 4 екзархати на Сходi краiни, вiдкрила 92 монастирi, 13 духовних навчальних закладiв, 1132 недiльнi школи, 25 перiодичних видань. Дii 14 мiсiй i 2 братства. До цiii Церкви вiдносяться також понад 2 тисячi греко-католицьких парафiй, що дiють в украiнськiй дiаспорi [8,16, c. 73].
Серед церков, якi динамiчно розвинулись в Украiнi останнiми роками, постаi Римо-Католицька Церква. Утворено Львiвську архидiiцезiю, як ii духовний центр, яку очолюi кардинал МартАЩян Яворський, а також Житомирську, Луцьку, КамтАЩянець-Пдiльську та iн. дii цезii. Вiдкрито шiсть Навчаються в них бiля 800 слухачiв. На сьогоднi 863 католицьких громад дiють у всiх областях Украiни. РКЦ маi 37 мiсiй, 80 монастирiв, 518 недiльних шкiл, 13 перiодичних видань. Церква маi 470 священнослужителiв, серед яких 264 тАУ iноземцi [7,8, c.73].
Широко представленi в Украiнi церкви протестантського напрямку. Вони мають 7278 релiгiйних органiзацiй, у тому числi: Християни-Баптисти тАУ 2788; Християни вiри iвангельськоi (птАЩятидесятники) тАУ 2061; Свiдки РДгови тАУ 919; Адвентисти сьомого дня тАУ 965. Громади Реформатськоi Церкви i лише на Закарпаттi. Три Лютеранськi Церкви тАУ нiмецька, украiнська i шведська - мають вiдповiдно 40,41 i одну громаду. Пресвiтерiан в Украiнi 40 громад, методистiв тАУ 16. Рiзнi iншi незалежнi протестантськi течii обтАЩiднують понад 200 громад.
У всiх протестантських церквах i необхiднi управлiнськi структури. В останнi роки змiцнюiться матерiальна база iх релiгiйноi дiяльностi, ведеться широка релiгiйно-просвiтницька, морально-виховна та благодiйна робота. Налагоджено видавничу дiяльнiсть, опановуiться ефiр украiнського радiо i телебачення. Росте мережа протестантських духовних навчальних закладiв. РЗх 73 з 8877 слухачами. При протестантських громадах дii 3138 недiльних шкiл. Наявнi 162 протестантськi мiсii.
Значно збiльшилась в Украiнi кiлькiсть мусульманських громад (467). Проте iдиноi церковноi структури ця конфесiя не набула. На сьогоднi офiцiйно дiють три зареiстрованi самостiйнi ii центри тАУ у Киiвi, Донецьку та Сiмферополi. Послiдовниками iсламу в Украiнi i переважно представники меншин та нацiональних етносiв, на автономних територiях яких ця релiгiя i домiнуючою. В Украiнi дii 7 духовних навчальних закладiв мусульман, друкуiться птАЩять iхнiх газет.
РЖудаiзм маi нинi в Украiнi сiм своiх течiй, якi налiчують разом 250 громад. Серед них: ОбтАЩiднання iудейських релiгiйних органiзацiй тАУ 62 громади, Всеукраiнський конгрес iудейських релiгiйних органiзацiй тАУ 3, ОбтАЩiднання громад прогресивного iудаiзму тАУ 49, громад Месiонерського iудаiзму тАУ 13, iудео-християн тАУ 14. РЖудейськi громади розмiщенi по Украiнi вiдносно рiвномiрно. Вiдкрито Всеукраiнську iудейську духовну академiю в Киiвi. РЖудеi друкують 22 перiодичнi видання [10, 11, 15, c.73].
В останнi десятилiття в Украiнi набули поширення новi релiгiйнi течii i напрямки. Серед них насамперед громади рiзних харизматичних церков. Вони i переважно в схiдних та пiвденних областях краiни. Поширилися також громади Новоапостольськоi Церкви, Церкви Христа, Церкви РЖсуса Христа Святих останнiх днiв. Дещо стабiлiзувалися у своiму зростаннi неоорiiнталiстськi течii. РЗх представляють насамперед кришнаiти, буддисти, багаi. Функцiонують в Украiнi 77 громад рiзних рiдновiрських напрямкiв [12, c.73].
Крiм названих, в Украiнi ще дiють бiльше 200 малочисельних громад вiруючих понад 50 iнших релiгiйних напрямiв, течiй i толкiв. Тут варто хiба що назвати порiвняно нову течiю, яка зтАЩявилась серед iврейськоi меншини. Це тАУ iудео-християнство, 14 громад якого активно дiють в птАЩяти областях i Киiвi. Назвемо також свiжi для нас даоськi та англiканськi громади.
У 2004 роцi загалом продовували розбудову i перерозподiл своii мережi православнi Церкви, що подекуди виливалося в конфлiкти мiж ними. Загалом призупинилося зростання УАПЦ. Маiмо вже насичення парафiями УГКЦ та РКЦ у захiдному регiонi краiни. Спостерiгаiться iнтенсивне зростання мережi протестантських спiльнот, особливо баптистiв, птАЩятидесятникiв i свiдкiв РДгови. Загострюються вiдносини мiж окремими центрами i управлiннями в iсламi та iудаiзмi. З нових течiй успiх i поширення мають харизмати, а ось неоорiiнталiсти та рiдно вiри дещо стабiлiзувалися у своiму зростаннi. 2002 тАУ 2003 роки вiдзначилися розширенням мережi духовних навчальних закладiв, видавничоi дiяльностi церков, завершенням будiвництва нових храмiв i будинкiв молитви, офiсiв конфесiй. Вiдносини мiж конфесiями i Церквами стають все бiльше толерантними, хоч подекуди ще спостерiгаються протистояння мiж православними церквами, православними i греко-католиками iз-за володiння храмами. Якщо в попереднi роки напруга релiгiйного життя вiдчувалася переважно в Захiдних областях Украiни, то в останнi роки вона охопила Крим, Схiд i Пiвдень краiни. Головним пiдбурювачем ii постаi Православна Церква Московськоi юрисдикцii [16, c.73].
Вiдмiнними також i показники змiни мережi в рiзних регiонах Украiни. Так, за час демократичних перемiн в Чернiвецькiй областi було зареiстровано в 2,5 рази бiльше релiгiйних громад, нiж в найчисленнiшiй за населенням Донецькiй областi. Маючи десь 20% всього населення Украiни, сiм захiдних областей зосереджують бiля 38% кiлькостi ii релiгiйних громад. За кiлькiстю громад тут вирiзняються Львiвщина (2740), Тернопiльщина (1603) i Закарпаття (1593). Отже, рiвень релiгiйноi активностi по Украiнi наростаi iз Сходу на Захiд.
Таким чином, релiгiйна ситуацiя в Украiнi нинi i найскладнiшою у свiтi. РЖгнорування i замовчування суспiльством наявних в нас багатьох мiжконфесiйних i мiж церковних протирiч не даi можливостi iх позитивного розвтАЩязання. Як засвiдчуi життя самi конфесii не в змозi iх розвтАЩязати. Роль посередника в цих процесах мала б взяти на себе держава. Але мiру цiii ролi законодавчо окреслити, щоб не допустити втручання держави в сферу власне регiлiгiйного життя. Вiдтак у нас законодавчо маi бути зафiксованим не лише вiдокремлення Церкви вiд Держави, а й Держава вiд Церкви.
1.2.2 Регiональна карта Украiни
Релiгiйна мережа Украiни тАУ надто рухомий феномен. Офiцiйна статистика державного комiтету Украiни у справах релiгiй фiксуi, що за останнi роки збiльшилася не лише цифра кiлькостi релiгiйних органiзацiй, а й кiлькостi офiцiйно зареiстрованих державою релiгiйних течiй, церков, спiльнот. На початок 2004 року в реiстрi Держкому iх було понад 120. Вони обтАЩiднували 28614 офiцiйно зареiстрованих релiгiйних громад [17, c.74]
Враховуючи iсторичнi, природнi, господарськi, етнiчнi та деякi iншi чинники й особливостi суспiльно-полiтичного i духовного розвитку, виокремлено 12 регiонiв Украiни, релiгiйне життя в яких протiкало в минулому i протiкаi нинi бiльш-менш однаково. Ними i: Волинь (волинська i Рiвненська областi), Пiвнiч (Житомирська, Чернiгiвська та Киiвська областi), Слобожанщина (Сумська i Харкiвська областi), Галичина (Львiвська, РЖвано-Франкiвська та Тернопiльська областi), Закарпаття, Буковина, Подiлля (Хмельницька та Вiнницька областi), Степ (Черкаська, Кiровоградська та полтавська областi), Пiвдень (Одеська, Миколаiвська та херсонська областi), ПоднiпровтАЩя (Днiпропетровська та Запорiзька област
Вместе с этим смотрят:
"Одесский миф" как миф: (Ранние годы "одесского мифа")
50 вопросов и 50 ответов из христианско-психотерапевтической практики. Зло в мире и зло в человеке
РЖслам
РЖудаiзм
РЖудаiзм як нацiональна релiгiя iвреiв