Релiгiя iсламу

Тема: Релiгiя iсламу

Змiст

Вступ

1. Мекканський i мединський перiоди становлення iсламу

2. Коран i Сунна

3. Особливостi вiровчення i культу iсламу

4. Течii iсламу

5. Шиiтськi секти

6. Мусульманське право

7. РЖслам в Украiнi

Лiтература

Вступ

РЖслам (араб.-покiрнiсть, вiдання себе Боговi) i наймолодшою iз свiтових релiгiй. Його сповiдують майже 860 млн. людей понад 120 краiн свiту. У 28 краiнах iслам i державною релiгiiю. Мусульманськi общини розкиданi по всьому свiту, бiльшiсть вiруючих проживаi в краiнах Азii та Пiвнiчноi Америки.

Формування i поширення iсламу вiдбувалося в перiод розпаду первiснообщинного ладу, утворення класових суспiльств на Аравiйському пiвостровi i супроводжувалося соцiально-полiтичною боротьбою мiж могутньою родовою аристократiiю племенi курейшитiв та вiльними бiдняками, ремiсниками, землеробами, кожiвниками, пастухами.

РЖслам зародився у VII ст. в Захiднiй Аравii у мiсцевостi Хiджаз. Витоки iсламу пов`язанi з мiстами Мекка i Ясриб (Медина) i з iменем його засновника Муххаммада (570-632рр.). Виникнення iсламу тАУ закономiрний результат поступального духовного прогресу всього людства. Це був перiод розпаду родового устрою в арабiв, економiчного i полiтичного об`iднання племен, а головне тАУ формування класовоi держави, коли виникла потреба в ii iдеологiчнiй основi. Такою основою стала iдинобожна, тобто монотеiстична релiгiя.

На той час у арабiв побутували первiснi анiмiстичнi уявлення, численнi мiфи, були дуже розвинутi фетишизм i магiя. Стрижнем новоi релiгii стали вiрування економiчно i полiтично найрозвиненiшого племенi курейш, яке поклонялося Богу Аллаху (араб.тАЭаль-iлахтАЭ-божество).

На честь численних богiв, яких вшановували у Хiджазi, у Меццi було побудовано храм Кааба, що мав форму куба. За мусульманським переказом, храм Кааба спорудив до iсламський пророк РЖбрахим (бiблiйний Авраам). У Каабi знаходилося 360 кам`яних зображень богiв рiзних племен Аравiйського пiвострова.

Два мiста тiсно пов`язанi iз зародженням, становленням i трiумфальною ходою iсламу вже в першiй половинi VII ст. тАУ Мекка i Ясриб (Медина тАУ мiсто пророка).

1. Мекканський i мединський перiоди становлення iсламу

Дiяльнiсть Муххаммада складаiться з двох перiодiв: мекканського (510-522) i мединського (522-532). Важко встановити, коли Муххаммад повiрив у свою пророчу мiсiю. Як свiдчать мусульманськi джерела, Муххаммад вiдзначався благочестивiстю, набожнiстю, часто усамiтнювався в печерi на горi Хiра бiля Мекки, постився. У нього були сновидiння, траплялися осяяння. Вiн чув неземнi голоси. В один iз таких осяяних моментiв до нього з`явився ангел Джебраiл (архангел Гавриiл), став душити його i наказувати: тАЬЧитай!тАЭ Муххаммад вiдповiв: тАЬЯ не вмiю читатитАЭ. Тодi ангел сказав: тАЬЧитай! РЖм`ям Господа твого, який сотворив людину iз згусткутАж читай i запам`ятовуй!тАЭ Так начебто Муххаммаду був переданий текст Корану тАУ Влвiчноi священноi книги АллахаВ». Пiсля цього Муххаммад почав проповiдувати змiст Корану мешканцям. Першими слухачами i послiдовниками Муххаммада, якi повiрили в його пророчу мiсiю як посланця Аллаха, була його дружина Хадиджа, його вiльновiдпущеник Зейд iбн аль-Харiс, якого вiн усиновив, та маленький Алi, якому в ту пору було 8-9 рокiв. Незабаром до групи прихильникiв Пророка приiдналося ще майже 30 мекканцiв. Упродовж декiлькох рокiв зiбрання послiдовникiв Муххаммада не привертали уваги бiльшостi мешканцiв цього мiста. Пiсля початку вiдкритоi проповiдi одноплемiнникам тАУ курей шити стали протидiяти Муххаммада, виявляти ворожiсть до нього i його прихильникiв. Коли Муххаммад почав розвiнчувати iхнiх богiв i переконувати мешканцiв в тому, що всi прихильники багатьох богiв (багатобожники) будуть тАЬгорiти в гiiнi вогнянiйтАЭ, тобто пеклi, за свою невiру в iдиного Бога Аллаха, його почали переслiдувати.

Несприятливi обставини, якi склалися навколо Муххаммада i його послiдовникiв в Меццi, обумовили iхнi переселення в Ясриб, землеробське мiсто-оазис, де точилася жорстока боротьба мiж племенами аус i хазрадж за зверхнiсть. Ясрибцi часто бували в Меццi, слухали проповiдi Муххаммада. РЖ, зрештою, у 622р. була досягнута домовленiсть з делегацiiю яс рибцiв про переiзд Муххаммада та його сподвижникiв до iхнього мiста. Муххаммад зi своiми послiдовниками 24 вересня 622р. переселився iз Мекки в Ясриб. Таким чином вiдбулася хiджра (араб.-переселення), унаслiдок чого були встановленi новi стосунки мiж переселенцями тАУмухаджирами i ясрибцями, якi прийняли iх, - ансарами. Муххаммада запросили в Ясриб, який пiсля цього став називатися Мадiнат Ан-набi (мiсто Пророка), як верховного арбiтра у вирiшеннi рiзних спiрних проблем мiж племенами, якi заселяли це мiсто. Поступово авторитет Муххаммада як пророка i полiтичного дiяча зростав. Вiд дати переселення (хiджри) почався вiдлiк арабського лiточислення, сучасний арабський календар. Так вiдзначила цю подiю в дiяльностi Муххаммада арабо-мусульманська цивiлiзацiя.

Саме в Мединi розквiтнув i проявився генiй i талант Муххаммада, який був незвичайною особою, обдарованою, з одного боку, мiстичним осяянням, з раптово пробудженим поетичним даром, а з другого боку, надiлений ясним i тверезим розумом, полiтичним i дипломатичним талантом, вiдданий своiй релiгiйнiй iдеi.

Проте Муххаммад не був релiгiйним фанатиком , бо вiн визнавав iснуючих до нього бiблiйних пророкiв i всiх прихильникiв iнших релiгiй (iудеiв i християн) i навiть деякий час вважав iх та мусульман однiiю громадою вiруючих.

Муххаммад тАУ як людина, яка здатна любити, радiти i сумувати, не зраджувати друзiв, був милосердним до ворогiв, якi каялися, безпощадним до полiтичних ворогiв, але готовий до полiтичного компромiсу, обережний, як дипломат, в дiях i висловлюваннях.

Вершиною дипломатичних зусиль Муххаммада було укладення договору мiж мухаджирами i ансарами (ясрибськими племенами) та iудеями. Цей договiр отримав назву ВлДустур МединаВ» - ВлМединська конституцiяВ». Згiдно з нею мусульмани-курейшити i мешканцi Медини, якi приiднуються до них i воюють разом з ними за вiру, утворюють одну общину тАУ умму, вiдокремлену вiд iнших людей.

РЖудеям, якi пiдписали цей договiр, гарантувалася безпека, рiвноправнiсть i допомога. Статтi ВлДустур МединиВ» стосувалися спiльних воiнних дiй, гарантували заступництво i викуп полонених, забороняли допомагати невiруючим та укладати пiд час вiйни будь який сепаратний мир, Для всiх учасникiв договору мир мав бути iдиним, рiвним i справедливим.

З iудеями було укладено ще один договiр: вони вважалися iдиною громадою з вiруючими-мусульманами, але зазначалося, що Влу iудеiв своя релiгiя, у мусульман тАУ свояВ». РЖудеi зобов`язувалися не допомагати ворогам мусульман i не воювати без дозволу Муххаммада.

У першому договорi (Дустур Медина) зафiксовано само iдентифiкацiю мусульман, визнання мусульман вiдмiнними вiд iнших. Фактично це було проголошення новоi над племiнноi спiльноти на ТСрунтi iдиноi релiгii тАУ iсламу.

Змiцнивши своi позицii в Ясрибi (Мединi), Муххаммад почав вiдкриту боротьбу проти Мекки, яка супроводжувалася нальотами на торговi каравани мекканцiв. РЖсторики виокремлюють низку битв, зокрема, бiля Бедри у 624р., яка завершилася перемогою мусульман, бiля Ухудi в 625р., коли Муххаммада було поранено i мусульмани зазнали невдачi. У 628р. Муххаммад уклав договiр мiж мусульманами i мекканцями, згiдно з яким встановлювалося десятирiчне перемир`я. Однак обставини складалися так, що вплив iсламу став поширюватись. Муххаммад завойовував новi мiста, укладав союзнi договори з iншими племенами, посилав своiх послiв до Сирii, Палестини, iнших краiн з пропозицiiю прийняти iслам. Зрештою, 12 сiчня 630р. вiйська Муххаммада безперешкодно увiйшли в Мекку. З мекканцями було укладено договiр, згiдно з яким Мекка зберiгала свiй статус священного мiста, до якого мусульмани щорiчно повиннi здiйснювати паломництво. Кааба залишилася загальномусульманським храмом, курей шити зберiгали своi функцii при ньому, але за умови знищення всiх iдолiв i прийняття iсламу. Падiння Мекки символiзувало падiння язичництва. Пiсля цього в Медину тАУ штаб-квартиру пророка Аллаха тАУ одна за одною прибували делегацii рiзних племен: однi приймали iслам безперечно, iншi ставили деякi умови щодо прийняття новоi вiри.

У сiчнi 632р. Муххаммад здiйснив паломництво до Мекки, яке мусульмани назвали прощальним. Вiн виконав повнiстю весь обряд паломництва i пiсля його завершення повернувся до Медини, де i помер у червнi 632р.

Муххаммад був великим релiгiйним дiячем тАУ Влпосланником АллахаВ», полiтиком, дипломатом i воiном. Вiн добре орiiнтувався в тогочаснiй полiтичнiй та iдеологiчнiй ситуацii. Вiн заснував релiгiю, яка посiла значне мiсце серед свiтових релiгiй. Разом зi своiми послiдовниками вiн створив могутню вiйськово-теократичну державу-халiфат.

РЖслам сформувався на стику iвропейськоi та схiдноi цивiлiзацii, увiбравши чимало надбань iудаiзму, християнства, буддизму, грецькоi фiлософii, римського права, а також культури давнiх народiв Сходу i Пiвнiчноi Африки.

Пiсля смертi Муххаммада розгорнулася боротьба за владу у спiльнотi мусульман. РЗi очолили халiфи тАУ спадкоiмцi, наступники пророка. Першi чотири халiфи тАУ абу Бакр, Омар, Осман, Алi (правили впродовж 632-661рр.), вважаються Влправедними халiфамиВ», оскiльки вони належали до найближчого оточення Муххаммада, фактично були його родичами тАУ зятями або тестями. Згодом владу захопила династiя Омейядiв (661-750) та Аббасидiв (750-1258). Володiння халiфiв швидко розширювалося. Так утворилася ранньофеодальна iсламська держава тАУ халiфат.

У стислий iсторичний термiн нечисленна етнiчна група з кiлькох семiтських племен, якi жили на невеликому клаптику освоiноi пустелi, стала значною етнокультурною спiльнотою, яка започаткувала могутню державу i високорозвинену арабську цивiлiзацiю.

2. Коран i Сунна

Коран (араб. тАУ читання) тАУ основа релiгii iсламу, священна книга мусульман. Коран визначаi звичаi i традицii, важливi моменти побуту життя i способу поведiнки сотень мiльйонiв людей, якi сповiдують iсламську релiгiю. У Коранi можна знайти регламентацiю релiгiйних обрядiв, моральних правил i приписiв, правових норм й установлень. Тексти Корану проголошуються пiд час громадських i приватних зборiв, молитов, на державних i сiмейних святах, пiд час рiзних заходiв громадського i приватного життя. Образи i мотиви Корану насичують лiтературу народiв мусульманського свiту.

Коран не i цiльним лiтературним твором, в ньому нема чiткоi сюжетноi побудови, яку, наприклад, можна знайти в текстах Старого i Нового Заповiтiв Бiблii. Коран тАУ це твiр, який народжувався стихiйно без будь-якого плану i сюжетноi побудови. Коран складаiться з промов i проповiдей, умовляльник i викривальних Влпророцьких об`явленьВ», повчальних iсторико-релiгiйних оповiдей про долю стародавнiх народiв i посланих до них пророкiв - посланцiв Аллаха, притч i заклинань, етико-правових i обрядових приписiв. Вони виголошувалися з 610 по 632рр. перед рiзною аудиторiiю, у зв`язку з рiзними подiями.

Раннi частини Корану тАУ це лiричнi вiросповiдання, пристраснi монологи про всемогутнiсть Аллаха i неминучу вiдплату в Судний день, яку зазнають багатобожники, всi, хто служать своiм язичницьким богам i не визнають iдиного Бога тАУ Аллаха. ВлНемаi Бога, крiм АллахаВ» - ключова фраза Корану, яка повторюiться по кiлька разiв у кожнiй сурi.

Змiст Корану хаотичний i багатоплановий, що утруднюi його сприйняття. Будучи в основному релiгiйно-фiлософським i законодавчим пам`ятником, Коран водночас i унiкальним iсторично-культурним пам`ятником Аравii кiнця VI тАУпершоi чвертiVIIст., а також лiтературним твором, що маi видатну художню цiннiсть.

Коран тАУ глибокий психологiчний документ, в якому викарбуванi етапи еволюцii особистостi Муххаммада, його становлення як вiровчителя i людини новоi епохи тАУ законодавця, полiтика, дипломата, воiначальника.

Коран тАУ раннiй пам`ятник прози арабською мовою. Сприйняття Корану як слова Аллаха вiдiграло виключно важливу роль у формуваннi лiтературноi мови арабських народiв i в поширеннi цiii мови як священноi мови в краiнах Азii i Африки.

Ще одна особливiсть Корану тАУ вiн склався як дiалог Муххаммада з самим собою, дiалог мiж Аллахом i Муххаммадом, мiж Аллахом i людьми. При цьому Аллах говорить вiд свого iменi i у першiй особi: ВлЯВ», ВлМиВ». Це тАУ дiалог мiж Муххаммадом i його слухачами тАУ язичниками (багато божниками), його ж соплемiнниками, а також з мекканськими i мединськими iудеями та християнами, якi сповiдували монотеiстичного Бога i не були багато божниками. Це тАУ дiалог Муххаммада зi своiми iдиновiрцями i тими, хто не повiрив у Муххаммада як ВлПосланника АллахаВ», з бажаючими почути богооб`явлене слово i тими, що зi злобою посмiювалися над словами Пророка. Це була жива мова, звернена до конкретних людей у конкретних ситуацiях. Проте в багатьох випадках нiчого не вiдомо нi про одних, нi про iнших.

Крiм того, в Коранi подано мову лише однiii сторони тАУ слова Муххаммада, виголошенi ним у вiдповiдь на невiдомi нам реплiки його аудиторii, вiдповiдi на якiсь запитання або подив послiдовникiв, Суть цього всього вже була не зрозумiла найближчим до цього перiоду поколiнням мусульман. Тiльки в декiлькох випадках Муххаммад цитуi зверненi до нього реплiки або переказуi слова своiх опонентiв, на якi даi вiдповiдь вiн сам або Аллах.

Проте значення низки слiв i виразiв, дiйсний пiдтекст i змiст багатьох мiсць Корану так i залишився нерозкритим. Це якраз i створюi складнiсть перекладачам, якi змушенi перекладати текст Корану поза смислового контексту. Але ж перекладений iншими мовами Коран не вважаiться священним текстом. Священна мова Корану тАУ арабська. РЖ лише арабською мовою використовуiться Коран в iсламськiй релiгii.

Основний хронологiчний подiл Корану тАУ мекканськi i мединськi сури (глави). Першi охоплюють перiод до переселення Муххаммада з Мекки в Ясриб (Медину) у 622р. i становлять бiльшу частину Корану тАУ 90 сур. Другi створювалися з 622 по 632 рiк. Мекканськi сури складаються iз 3 перiодiв, кожний з яких маi своi особливостi лексики i стилю. Цi сури подiляються на поетичнi (48 сур), рахманнi (вiд найменування Аллаха тАУ Рамхан (Милосердний), яке iснуi поряд з iменем Аллах) (21 сура), та пророчi (21 сура). До мединського перiоду належать 24 сури. Сури подiляються на аяти (фрагменти фраз).

Раннi сури бiльш темпераментнi, яскравi, поетичнi. У пiзнiй перiод дiяльностi Муххаммада виклад сур в`ялий, розтягнутий, розсудливiший. Раннi частини Корану тАУ це пристраснi монологи про всемогутнiсть Аллаха (ВлНемаi Бога, крiм Аллаха, i Муххаммад тАУ посланець АллахаВ»), про неминучу розплату в Судний день для тих, хто не сповiдуi iслам.

Першi за часом Сури закликали людей визнати Муххаммада пророком Аллаха. РЖм`я Аллаха не було новим для мекканцiв: воно означало найменування племiнного бога мекканських корейшитiв тАУ племенi, до якого належав сам Муххаммад. Новим i незвичним спочатку була категорична вимога Муххаммада визнати його посланцем, пророком Аллаха.

Чудес Муххаммад не робив. РДдине, на що вiн посилався, - його ВлвидiнняВ», ВлодкровенняВ», але мекканськi купцi були дiловими людьми, не схильними вiрити тiльки на слово. Що стосуiться низiв мекканського суспiльства, то для них початкова проповiдь Муххаммада не була привабливою.

Поряд iз абстрактними закликами Влувiрувати в АллахаВ», у раннiх сурах Корану висуваiться вимога Влтворити добрi справиВ», за що Пророк обiцяi Влвелику нагородуВ» вiд Аллаха. Серед добрих справ спочатку фiгуруi одна тАУ Влнагодувати бiднякаВ». Пiддаються осудовi тi, якi Влне вiрять в Аллаха ВеликогоВ». Звинувачують ся тi, якi не виявляють молитовноi ревностi, не вiрять у Судний день i вiдмовляються Влнагодувати бiднякаВ».

На певному етапi розвитку одкровення Муххаммада з`являiться iдея iдинобожжя, яка потiм стаi головною у всьому мусульманському вiровченнi: ВлНемаi божества, крiм АллахатАжВ»

Упродовж усього мекканського перiоду (610-622) Муххаммад не закликав вести боротьбу з багатобожниками, якi не визнають iдиного Аллаха. Вiн лише обмежувався посиланням на те, що Влпотiм вони зрозумiютьВ». У сурах неодноразово повторюiться заклик Влвiдвернутися вiд багатобожникiв i вiд невiруючихВ».

З часом моральнi приписи, етичнi настанови стають складнiшими. До вимог Влнагодувати бiднякаВ» додаються iншi: Влшанувати сирiтВ», Влдобре ставитися до батькiв, людей похилого вiкуВ». Мерзотою оголошуiться перелюбство. Мекканськi сури фiксують досить гуманну i прогресивну на той час вимогу: вiдмовлятися вiд вбивства Влзайвих новонароджених дiвчатокВ» (давнiй звичай закопувати у пiсок пустелi ВлзайвихВ» новонароджених, яких не взмозi було прогодувати). Ставиться вимога до торговцiв: не обмiрювати i не обважувати. Муххаммад не посягав на традицii кровноi помсти. Однак обмежив ii дiю. Пропонував мирнi переговори i практику викупу.

Багатство i бiднiсть визнаються станами, встановленими Аллахом за одним, тiльки йому вiдомим, намiром: ВлМи одним дали перевагу над iншимиВ», ВлМи подiлили мiж ними iхню iжу в близькому життi i пiднесли одних ступенями над iншими, щоб однi iз них були в услужiннi для iншихВ». Отже, за Кораном, порядок, який розподiляi людей на соцiальнi класи i групи, незмiнний i вiчний у цьому життi.

Мединськi сури характеризуються впевненiстю i категоричнiстю: вони не лише закликають i вмовляють, але, насамперед, наставляють, викривають. З`являiться нова турбота Пророка: серед тих, якi масово стали поповнювати табiр мусульман, вiдрiзняти iстинно вiруючих вiд лицемiрiв. Для тих, якi стоять на позицii старих (язичницьких) вiрувань, визначаiться нова лiнiя. РЗх рекомендуiться знищувати. Мединськi сури сповненi священною ненавистю до тих, хто чинить опiр переходу в iслам, закликають воювати з ними i вбивати iх.

У 651р. збереженi в пам`ятi i у приватних записах одкровення Муххаммада були зiбранi й зведенi в iдиний список, текст якого був проголошений iдино повним i правдивим словом Аллаха. Визнанi пiд час складання цього списку справжнiми тексти Корану становлять 114 сур, якi розмiщенi за формальною ознакою: найдовшi сури тАУ на початку, короткi тАУ в кiнцi.

Коран i передусiм релiгiйно-фiлософським i законодавчим документом. У ньому мiстяться положення i норми мусульманського права щодо шлюбно-сiмейних взаiмин, означенi роль, обов`язки i права чоловiка i жiнки в сiм`i, процедура оформлення майновоi спадщини i прав власностi, ставлення мусульман до язичникiв, iудеiв i християн. Сприйняття Корану як вiчного слова Аллаха вiдiграло винятково важливу роль у формуваннi лiтературноi мови арабських народiв i зростаннi ii авторитету в краiнах Азii й Африки.

Сунна (араб. тАУ звичай, приклад) тАУ приклад життiвого шляху Муххаммада тАУ пророка Аллаха, еталон i керiвництво для життiдiяльностi мусульманськоi громади i кожного мусульманина. Коран i Сунна сприймаються вiруючими мусульманами як основа iслама i водночас два важливi ВлкоренiВ» мусульманського права.

Основний елемент Сунни тАУ хадис (араб. тАУ новина, вiстка, оповiдь), повiдомлення iз життя Муххаммада, переказ про його слова i дii, якi стосуються рiзних релiгiйно-правових аспектiв життя мусульманина. По сутi, Сунна править у системi мусульманського права як Судебник, який використовуiться у судовiй практицi.

Сунна вмiщуi рiзноманiтний матерiал, який стосуiться релiгiйних, правових, морально-етичних аспектiв життя мусульманськоi громади. Численнi хадиси висвiтлюють культово-обрядову сферу iсламу i догматичнi принципи. РЖсторичнi хадиси лягли в основу сiри тАУ життiпису Пророка Муххаммада. Хадиси пророчi мiстять повiдомлення про полiтичнi змiни, рiзного роду катаклiзми. Окрема категорiя хадисiв тАУ перекази про гiднiсть арабських племен i прiоритетнiсть сфер свiту iсламу. Священнi хадиси тАУ висловлювання самого Аллаха.

Вiдомостi про те, що Пророк говорив, як вiн вчиняв, яка була його реакцiя на тi чи iншi подii i дii, якi вiдбувалися в його присутностi, записувалися iсламськими вченими. Ще за життя Пророка деякi iз його сподвижникiв записували його висловлювання i вчинки для власного використовування. Цi записи, а також уснi перекази згодом були використанi вченими iсламознавцями для розвитку науки про хадиси. А коли ця наука остаточно сформувалася, вона отримала назву iльм аль-хадис.

Хадиси пророка i одним iз елементiв Божественного об`явлення. Аллах, як записано в Коранi, навчив Пророка ВлКнигиВ» i ВлМудростiВ». Книга означаi Коран, а Мудрiсть тАУ Сунну. Коран, посланий Пророку, i Божим Словом i за викладом, i за змiстом, тодi як хадиси, хоча i випливають вiд Божественного керiвництва, однак переказанi самим Пророком, в його власному викладi.

3. Особливостi вiровчення i культу iсламу

Аллаха зображено в Коранi як iстоту з надлюдськими моральними якостями: вiн може гнiватися на людей i прощати iх провини пiсля покаяння, вiн любить праведникiв i ненавидить нечестивцiв.

Водночас Аллах постаi в Коранi як безособова iстота: вiн вiчний, перший, останнiй, iдиний, нероздiльний, у нього Влнемаi богiв-спiльникiвВ», зокрема Бога-сина i Богоматерi, як у християнствi. Аллах тАУ суворо монотеiстичний.

З монотеiзмом iсламу пов`язаний важливий догматичний i моральний припис у Коранi тАУ вимога повноi беззастережноi покiрностi людини волi Аллаха, тобто покiрнiсть тут маi всеохоплюючий характер.

Натурфiлософiя iсламу в основному запозичена iз Бiблii. Згiдно з Кораном, свiт був створений Аллахом за шiсть днiв: були створенi небеса (iх налiчуiться сiм), небеснi свiтила i земля, розкладена килимом, i для мiцностi на нiй встановленi гiрськi твердинi. Земля поiднуiться з небесами невидимою драбиною, по якiй сходять i пiднiмаються лише ангели. В останнiй, шостий день була створена перша людина тАУ Адам, а з його ребра тАУ РДва. Сьомий день тАУ це день, який настав пiсля завершення Аллахом творення свiту. Це тАУ п`ятниця ( а не субота, як у iудеiв, або недiля, яку святкують християни). Тварини, як зазначено в Коранi, були створенi iз води, людина тАУ iз глини i пороху земного. В iнших мiсцях Корану оповiдаiться про створення людини iз води i згустку кровi. У Коранi вiдтворена iдея i про первородний грiх та iншi бiблiйнi оповiдi про ставлення Аллаха до свiту i людини, але у дещо специфiчному виглядi.

Як i Бiблiя, Коран вчить, що Влзолотий вiкВ» на Землi залишився у минулому. РЖдея грiхопадiння i вигнання iз раю Адама i РДви в Коранi вiдтворена, але грiху, стражданню i спокутуванню вiд грiха не надаiться будь якого значення. Отже, саме це положення Корану iстотно вiдрiзняiться вiд христологii, яка i центральною iдеiю християнства. Водночас в iсламi досить ТСрунтовно розроблена концепцiя раю i пекла, тобто вiдплати людини в замогильному життi. Згiдно з мусульманським вченням, рай тАУ це життя вiчне у тiнястих прохолодних гаях, серед яких протiкають чистi прохолоднi води, багата вишукана iжа, розкiшний одяг i всiлякi насолоди, зокрема любовнi. За однiiю версiiю, кожний правовiрний у раю буде разом iз своiю подругою, за iншою тАУ вiн буде насолоджуватися товариством прекрасних гурiй. Звичайно, iдеал раю i вiдтворенням ментальностi, сподiвань i побажань людини пустелi. Протилежне картинi раю i пекло. У ньому тАУ дим, самум (пiсок, пiщана буря) та iншi жахи, страшнi для мешканцiв Аравii. У пеклi грiшники засудженi на вiчнi тортури i страждання.

Пророцтва в iсламi посiдають таке саме мiсце i мають таке значення, як i в християнствi. Хоча розмiрковування про кiнець свiту i страшний суд двозначнi.

Мусульмани переконанi, що пiд час Страшного суду iх доля залежатиме вiд iхнього Великого Пророка, Посланця Аллаха-Муххаммада. Його заступництво пом`якшуватиме долю грiшникiв. Муххаммад проситиме Аллаха Милосердного простити декого з грiшникiв, визволити iх вiд пекельноi кари i подарувати iм райське життя.

Характерною рисою мусульманськоi ментальностi i ii взаiмозв`язок з Аллахом як Абсолютом, яка вiдображаiться у постiйному звертаннi до Аллаха, виявах загальноi покiрностi Аллаховi. Тексти Корану буквально через декiлька айятiв (вiршiв) з`iднаються постiйним посиланням на Аллаха, вихвалянням Аллаха, вiдзначення його особливих рис i характеристик 99 iмен Аллаха, серед яких найбiльш повторювана фраза ВлРЖм`ям Аллаха милостивого i милосердногоВ», якою починаiться кожна сура Корану.

Поряд з принципом етичного абсолютизму iслам утверджуi принцип морального догматизму, вимагаючи таким чином вiд сповiдникiв iсламу беззастережного виконання кора нiчних норм, згiдно з якими мусульманин повинен стежити за своiю моральною поведiнкою i своiми вчинками не тому, що це розумно, гуманно, зрештою, доцiльно, а лише задля того, що так вимагаi Аллах, такими i морально-етичнi приписи Корану.

Не випадково Влпоширення iсламу зi зброiю в руках було релiгiйним обов`язкомВ», а вiйна Влвважалася справедливою, якщо вона розпочиналася з метою навернення людей до iстинноi вiриВ». Зрештою, ця морально-етична вимога чiтко викладена в Коранi: Вл А коли ви зустрiнете тих, хто не увiрували, то тАУ ударяйте мечем по шиi; а коли ви учините велике побиття iх, то змiцнюйте узиВ». Зрештою, ця норма i сьогоднi дii, коли оголошуiться джихад тАУ Влсвященна вiйнаВ» проти ВлневiрнихВ».

Поряд з цим в етицi iсламу зафiксованi i загальнолюдськi цiнностi тАУ бути справедливим, вiддавати за добро добром, бути щедрим, допомагати бiдним тощо. Як i в Бiблii, Коран закликаi людину працювати, оскiльки саме завдяки цьому вона забезпечить собi небесне царство. Людина повинна бути скромною й терпеливою, мужньо переносити всi знегоди цього свiту.

Отже, для мусульманськоi релiгii характерна орiiнтацiя не стiльки для досягнення щастя у земному життi, скiльки на потойбiчне життя. Це чiтко передаiться в основних культових вимогах i правилах iсламу.

Оскiльки Коран i Сунна були доступнi вузькому колу освiчених мусульман, насамперед знавцям iсламськоi догматики, богословам i правознавцям, то для звичайних людей основнi кора нiчнi положення сформульованi у виглядi священних догматiв, заповiдей, якi складають обов`язковий для кожного правовiрного комплекс правил поведiнки. Основних обов`язкiв мусульманина п`ять тАУ сповiдання, молитва, пiст, милостиня i хадж. Принцип сповiдання вiри тАУ центральний в iсламi. Щоб стати мусульманином, достатньо дотримуватися саме цього принципу тАУ урочисто вимовити фразу про те, що Влнемаi Бога, крiм Аллаха, а Муххаммад тАУ пророк АллахаВ». Таким чином, людина стаi покiрною Аллаху, тобто мусульманином. Але ставши мусульманином, людина повинна дотримуватися iнших обов`язкiв правовiрного.

Ще на ранньому етапi iснування мусульманськоi общини склалися п`ять ВлстовпiвВ» мусульманського вiровчення, iз яких чотири мiстять обрядовi i моральнi приписи.

Перший обов`язок мусульманина отримав назву шахади тАУ сповiдання вiри тАУ i виражаiться у формулi Влнемаi божества, крiм Аллаха, i Муххаммад тАУ посланник АллахаВ». Людина, яка оголошуi цю молитвенну формулу, пiдтверджуi своi визнання iдинобожжя i пророчоi мiсii Муххаммада. Другий ВлстовпВ» (моральний припис iсламу) тАУ обов`язкова п`ятиразова щоденна молитва (салат). Третiй ВлстовпВ» iсламу тАУ дотримання посту (саум) упродовж мiсяця рама дана. Четвертим обов`язком за вимогами Корану i податок (зак`ят) на користь бiдних. П`ятий ВлстовпВ» - паломництво до Мекки (хадж), яке хоча б один раз у життi повинен здiйснити мусульманин, який маi для цього фiзичнi й матерiальнi умови.

До п`яти Влстовпiв вiриВ» прямо не належать, але безпосередньо приiднуiться важливий обов`язок тАУ джихад (араб. тАУ зусилля), тобто виявлення зусилля в утвердженнi вiри i в боротьбi за вiру. РЖдеi джихад отримали розвиток в епоху мусульманських завоювань (632 -752). Законники тАУ факiри тАУ пiдроздiляли джихад на декiлька видiв: Влджихад серцяВ» (боротьба iз своiми власними недолiками); Влджихад язикаВ» (дозвiл схвалюваного i заборона осуджуваного) i Влджихад мечаВ» (озброiна боротьба з невiрними, загиблi в якiй отримують вiчне блаженство). Останнiй вид джихад називають також ВлгазаватВ» (напад, наiзд) або ВлфатхВ» (завоювання, перемога). У такiй вiйнi забороняiться вбивати жiнок, дiтей, старих людей i неозброiних священнослужителiв будь-якого вiросповiдання. До воiнiв ворожоi сторони можна виявляти пощаду (аман) без будь-яких подальших зобов`язань. Населення i рухома власнiсть ворожоi сторони можуть бути отриманими переможцями як здобич.

Важлива роль у життi мусульман вiдводиться релiгiйним святам. Класично iслам узаконив два свята. Перше велике свято жертвоприношення (араб. тАУ iд аль-адха) вiдзначаiться як невiд`iмна частина паломництва у Мекку в останнiй день хаджа i продовжуiться 3-4 днi. Жертвоприношення тварин здiйснюiться як пам'ять про жертвоприношення РЖбрахiмом (Авраамом) свого сина. Разом iз паломниками, що перебувають у Меццi, цей обряд здiйснюють усi мусульмани. Святкування супроводжуiться спецiальною ритуальною молитвою i святковою трапезою.

Друге канонiчне свято мусульман (араб. тАУ iд аль-фiтр) присвячуiться завершенню мусульманського посту в мiсяць рамадан. Починаiться у перший день наступного мiсяця шавваля. Святкування супроводжуiться вiдвiдуванням могил рiдних, великою урочистою трапезою, роздаванням милостинi й подарункiв.

Цi два мусульманськi свята не iснують самi по собi. Вони становлять невiд`iмну частину мусульманських канонiчних обрядiв паломництва i посту.

До числа мусульманських свят належить п`ятниця тАУ день спiльноi, громадськоi молитви. Як правило, у п`ятницю в мечетях вiдбуваються масовi молитовнi зiбрання.

До числа неканонiчних свят належать: свято народження пророка Муххаммада, свято нiчноi подорожi Муххаммада до РДрусалиму i вознесення до престолу Аллаха (iсра вамiрадж). Пiд час цього свята цiлу нiч читають Коран i моляться.

Усi мусульманськi свята, iсторичнi дати й обряди здiйснюються за мiсячним календарем. Оскiльки мусульманський рiк на 11 днiв коротший вiд сонячного, то всi мусульманськi дати щорiчно змiщаються.

Для обрядових установлень iсламу належать: обрiзання (хiтан) для хлопчикiв i в низцi мусульманських краiн (РДгипет, Судан, Йемен, Оман та iн.)також для дiвчаток; шлюб (завадж) тАУ чоловiк може мати одночасно не бiльше нiж чотири жiнки, до яких зобов`язаний ставитись однаково справедливо i видiляти кожнiй пiд час оформлення шлюбу особливе майно тАУ махр; при цьому процедура розлучення досить проста i для чоловiка i для жiнки; поховання в день смертi або наступного дня: тiло покiйного обмивають, завертають у саван тАУ кафан i у такому виглядi (без гроба) кладуть у могилу обличчям до Мекки; читаiться особлива молитва i сури iз Корана; трауру необхiдно дотримуватися без надмiрного вираження горя.

До заборон в iжi належать: вина; свинина; м`ясо хижих птахiв, мертвечини, удавленими; кров i будь-яка тварина, Влзаколена не в iм`я АллахаВ», тобто не за мусульманським звичаiм.

4. Течii iсламу

Подiл iсламу на течii (основних течiй три тАУ хариджити, сунiти, шиiти) та рiзнi секти (iсмаiлiти, суффiти, ваххабiти та iн.) пов`язаний з однiiю iстотною причиною тАУ боротьбою за владу в халiфатi, яка розпочалася пiсля смертi Муххаммада.

Перший подiл в iсламi започаткували хариджити. Майже одночасно з iхньою появою виник напрям шиiтiв. Шиiти згодом утворили потужний рух i стали основою одного iз двох головних вiросповiдань iсламу. Хариджити, в свою чергу, розпалися на низку вiдгалужень, iз яких вiдомi iбадiти, азракiти i суфрити. Виникли ще секти пiд назвами мудрiти i кадарити.

РЖсторiя появи перших мусульманських течiй i сект пов`язана з боротьбою за владу у халiфатi в першiй половинi 50-х рокiв VIIст. Як вiдомо, всi першi чотири халiфи були з близького оточення Пророка Муххаммада, його зятi або тестi. Проте така спорiдненiсть не гарантувала стабiльностi в халiфатi пiсля смертi Муххаммада у 632 роцi. Виникло незадоволення з вимогою змiнити третього халiфа Османа (644 тАУ 656) двоюрiдним братом i зятем Пророка Муххаммада тАУ Алi. Навколо Алi згрупувалися численнi його сподвижники. Пiсля вбивства ними Османа, Алi посiв трон халiфа (656-661). Але це було лише початком боротьби.

Хариджити зробили вагомий внесок в опрацювання догматичних питань, пов`язаних з теорiiю влади в iсламi. Вiдстоюючи позицii Влродовоi аристократiiВ», вони вважали, що халiф повинен отримувати державну владу вiд громади виборним шляхом. Якщо ж халiф не вiдповiдаi своiму призначенню, громада маi право його скинути з трону, а якщо необхiдно, то й убити. Халiфом може стати будь-який мусульманин, незалежно вiд його соцiального походження й етнiчноi приналежностi. Головна вимога до претендента на владу халiфа тАУ бути вiдданим Корану i Суннi, справедливо ставитися до членiв мусульманськоi громади i захищати ii iнтереси зi зброiю в руках. Халiф вважався уповноваженою особою громади i воiначальником. Йому не приписувалось сакральне значення.

Алi був убитий фанатиком-хариджитом пiд час молитви у п`ятницю в мечетi. Уже в другiй половинi VII ст. серед хариджитiв вiдбувся подiл на дрiбнi угруповання тАУ азракитiв, iбадитiв, суфритiв, якi змагалися мiж собою. Виступи проти центральноi влади дестабiлiзували обстановку у халiфатi. Спочатку сильнi позицii хариджити завоювали в РЖранi, РЖрацi, Саудiвськiй Аравii, пiвнiчнiй Африцi. У Х ст. вплив хариджитiв рiзко пiшов на спад. Сьогоднi окремi нечисленнi хариджитськi громади збереглися в Оманi, Алжирi, Лiвii.

Пiд час боротьби за халiфат мiж династiiю Омейядiв i родиною Алi стався подiл iсламу на два основнi його вiросповiдання тАУ сунiзм i шиiзм, який вiдбувся у другiй половинi VII ст.

Ще за життя Алi об`iднанi навколо нього послiдовники iменували себе ВлшиаВ» - група, фракцiя, партiя. Пiсля того, як Омейяди остаточно захопили трон, шиiти не скорилися, навпаки, суперечностi мiж ними i панiвною групою Омейядiв з часом поглиблювалися. В iх основi лежала боротьба демократичних елементiв i феодально-аристократичноi верхiвки халiфата на чолi з Омейядами. Полiтичним гаслом цiii боротьби було надання трону халiфа спочатку Алi, а пiсля його смертi тАУ його нащадкам, що повинно було означати визнання спадкоiмностi династичного принципу замiщення трону.

Унаслiдок боротьби за халiфат мiж прихильниками Алi i династiiю Омейядiв вiдбувалося звеличення i майже обожнювання покiйного Алi. За переказами шиiтiв, Алi виявився не лише рiвним Муххаммаду, але й бiльшим за нього. Поширювалося таке Влвисловлювання АллахаВ», звернене до Муххаммада: Влякщо б не ти, Я не створив би небес, але коли б не Алi, Я не створив би тебеВ». До 114 Сур Корану шиiти додали ще одну тАУ ВлДва свiтильникиВ», в якiй одним iз свiтильникiв визнаiться Муххаммад, другим тАУ Алi.

У мiру того, як фiксувалися i накопичувалися перекази Сунни, текст Корану i змiст вiровчення дедалi бiльше препарувався на користь iдей, сприятливих для володарювання Омейядiв. Звичайно, шиiти не могли з цим змиритися i демонстрували своi вороже ставлення до Сунни. Паралельно з Сунною у шиiтiв формувався свiй священний переказ тАУ Ахбар. Проте не слiд протиставляти цi два зведення священного переказу. Бiльшiсть текстiв i спiльними i розрiзняються лише за iменами тих, хто передав iх. РЖ все ж найменування основного напряму в iсламi тАУ сунiзм тАУ полягаi в тому, що вiдмiнною ознакою його вiровчення i саме визнання Сунни.

Значення iмамiв (керiвникiв громади) у вiровченнi шиiзму маi бiльшу вагу, нiж у системi сунiзму. За шиiтським вiровченням, iмами отримують свою владу установленням Аллаха, оскiльки народження кожного iз них у династii алiдiв (нащадкiв Алi) установлено спочатку Аллахом. РЖмами непогрiшнi, а iхня думка з будь-якого полiтичного або вiросповiдного питання виражаi авторитетнiсть останньоi iнстанцii. Щодо цього шиiзм рiзко вiдрiзняiться вiд сунiзму, оскiльки в останньому остаточне рiшення досягаiться загальною згодою богословiв та iнших авторитетних в iсламськiй iiрархii осiб. У шиiтiв остаточне рiшення залишаiться за авторитетом iмама.

РЖдеi величностi страждання за вiру, втiленi у трагiчнiй долi низки шиiтських iмамiв, починаючи з Алi i його сина Хусейна, шиiтами надаiться виключного значення. Мiста Неджеф, в якому, за переказом, був похований Алi, i Кербела (РЖрак), де розташовано мечеть, побудована на передбачуваному мiсцi поховання Влвеличнiшого мученикаВ» Хусейна, i святинями шиiтiв i мiсцями iхнього паломництва. Мiсцями поклонiння шиiтiв також i мiста Кум i Меш

Вместе с этим смотрят:

"Одесский миф" как миф: (Ранние годы "одесского мифа")

50 вопросов и 50 ответов из христианско-психотерапевтической практики. Зло в мире и зло в человеке

РЖслам

РЖудаiзм

РЖудаiзм як нацiональна релiгiя iвреiв