Символiка мусульманськоi культури в контекстi iдеологii iсламу

Змiст

Вступ

Роздiл РЖ. Стан науковоi розробки теми

1.1 Теоретико-методологiчнi проблеми iсламськоi культури

Роздiл РЖРЖ. РЖслам як культурно-релiгiйна система

2.1 РЖсторико-культурнi передумови виникнення i формування iсламу

2.2 Коран як свiтоглядне джерело мусульманськоi культури

2.3 Культурно-релiгiйнi домiнанти iсламу

2.4 Принципи iсламського вiровчення як основа обрядових та символiчних дiй i правил

Роздiл РЖРЖРЖ. Особливостi арабо-мусульманського мистецтва як вiддзеркалення релiгiйно-культурних процесiiв

3.1 Релiгiйно-художня символiка архiтектури iсламу

3.2 Специфiка символiки орнаменту та калiграфii

3.3 Синтез реальностi, вигаданого й символiки у мистецтвi мiнiатюри арабо-мусульманського Сходу

Висновки

Лiтература

Актуальнiсть теми. Релiгiя найтiснiшим чином звтАЩязана з культурою, постiйно iстотно впливаi на ii своiрiднiсть та шляхи розвитку. Важливе значення релiгii визначаiться двома факторами: по-перше, релiгiя формуi у людини певне свiтобачення та цiннiснi орiiнтацii, якi згодом реалiзуються в ii культурнiй дiяльностi, по-друге, для здiйснення релiгiйних обрядiв необхiднi певнi предмети культу, до яких вiдносяться храми, сакральнi сосуди, книги, скульптури, музичнi iнструменти.

РЖслам заклав духовнi основи арабськоi цивiлiзацii, обтАЩiднав численнi семiтськi народностi в iдиний культурний простiр, що дозволило арабам не лише створити мiцну державу тАУ Арабський халiфат тАУ вiд РЖндостану до Пiреней, але й здiйснити могутнiй вплив на духовний потенцiал народiв Захiдноi та Схiдноi РДвропи.

Саме ця культура, яка увiбрала в себе здобутки античностi, стала своiрiдним кросскультурним ланцюгом, завдяки чому середньовiчна РДвропа ознайомилася з доробком античних фiлософiв, з математичними, технiчними й науковими досягненнями Середньоi та Центральноi Азii, РЖндii та Китаю.

Художня культура, що стала потужним елементом мусульманськоi культури, мала надзвичайне значення для молодого соцiуму й тому заслуговуi на докладнiший розгляд та вивчення.

Актуальнiсть цiii теми викликана й тим, що в iсторii великих культур класична арабо-мусульманська культура посiдаi одне з найважливiших мiсць. Свого часу ця високорозвинута самобутня культура процвiтала на безкрайнiх просторах вiд РЖндii до РЖспанii, що включали Близький Схiд та Пiвнiчну Африку, ii вплив вiдчуваiться нинi у багатьох частинах свiту, вона i важливою ланкою звтАЩязку мiж культурами античностi та середньовiчного Заходу. Унiкальнiсть цiii культури обумовлена особливостями iсламу, що являв собою не лише свiтову релiгiю, а й цiлiсну культуру тАУ право й державу, фiлософiю та мистецтво, релiгiю та науку, що були неповторними. РЖ хоча iслам iсторично близький багатьом iвропейським культурним традицiям, порiвняльний аналiз цих вiдмiнностей, на перший погляд неочевидних, показуi найбiльшу вiддаленiсть iсламу вiд iвропейського стандарту.

Мета та завдання. На основi комплексного вивчення iсламських релегiйних джерел, вiдповiдних наукових студiй, виявити особливостi релiгiйно-художньоi символiки мусульманськоi культури в контекстi iдеологii iсламу, його провiдних духовних цiнностей та традицiй.

Досягнення цiii мети потребувало виконання таких завдань:

- дослiдити стан науковоi розробки теми;

- виявити iсторико-культурнi передумови виникнення i формування iсламу;

- охарактеризувати роль Мухаммеда у формуваннi та розповсюдженнi iсламу;

- охарактеризувати Коран як свiтоглядне джерело мусульманськоi культури;

- зтАЩясувати основнi релiгiйно-культурнi домiнанти iсламу;

- розглянути принципи iсламського вiровчення як основу обрядових та символiчних дiй i правил;

- проаналiзувати особливостi релгiйно-художньоi символiки мусульманськоi архiтектури;

- висвiтлити символiчнi образи мусульманськоi книжковоi мiнiатюри;

- розглянути специфiку калiграфii та орнаменту;

- окреслити роль та символiку релiгiйних свят.

ОбтАЩiктом дослiдження виступаi iсламська культура.

Предметом роботи i релiгiйно-художня символiка культури iсламу.

Теоретико-методологiчна основа дослiдження спираiться на принципи iсторизму та обтАЩiктивностi. У процесi опрацювання матерiалу застосовувася проблемний пiдхiд. Для ТСрунтовного виконання поставлених завдань автор викоритовував такi загальнонауковi методи, як системно-структурний, логiчний, узагальнення, абстрагування.

У процесi розгляду проблем релiгiйно-художньоi символiки мусульманськоi культури використовувався цивiлiзацiйний пiдхiд, а також методологiя культурного релятивiзму.

Наукова новизна дослiдження полягаi в наступному:

- висвiтлено принципи iсламського вiровчення як основу обрядових та символiчних дiй i правил;

- розкрито особливостi релiгiйно-художньоi символiки мусульманськоi архiтектури;

- висвiтлено символiчнi образи мусульманськоi книжковоi мiнiатюри;

- розкрита специфiка калiграфii та орнаменту в iсламi;

- окреслено роль та символiка релiгiйних свят iсламу.

Практичне значення магiстерськоi роботи полягаi в можливостi використання ii результатiв у вивченнi курсiв з iсторii релiгii i церкви, а також при розробцi загальних курсiв iз релiгiiзнавства та iсторii культури, а також спецкурсiв iз культурологii.

Структура роботи:

Робота складаiться зi вступу, 3-х роздiлiв (8 параграфiв), висновкiв, списку лiтератури, а також додаткiв.

У вступi обТСрунтована актуальнiсть дослiдження теми тАЬРелiгiйно-художня символiка мусульманськоi культуритАЭ, сформульовано мету та завдання дослiдження, визначенi ii обтАЩiкт, предмет, вказанi структура й обсяг роботи.

У першому роздiлi тАУ тАЬСтан науковоi розробки темитАЭ тАУ розглядаiться наукова лiтература з iсторii культури, мистецтва, релiгiiзнавства. Опрацьованi фундаментальнi монографii та науковi статтi украiнських та зарубiжних вчених: М.Конрада, Л.Васильiва, В.Бартольдта, О.Кармiна, М.Тенасе, О.Кривлева та iн.

Було опрацьовано також пiдручники, навчальнi посiбники, окремi статтi з проблем iсламськоi культури та мистецтва.

У другому роздiлi тАУ тАЬРЖслам як культурно-релiгiйна систематАЭ тАУ розглянуто iсторико-культурнi передумови формування арабо-мусульманськоi культури, проаналiзовано культурнi домiнанти iсламу та роль Корану тАУ священоi книги мусульман.

Третiй роздiл тАУ тАЬОсобливостi рабо-мусульманського мистецтва як вiдзерклення регiлiйно-культурних процесiвтАЭ тАУ розглядаi звернення мусульманських митцiв до певних релiгiйних символiв в архiтектурi, калiграфii, орнаментi, книжковiй мiнiатюрi та в проведеннi релiгiйних свят.

У висновках пiдсумовуi змiст усiх роздiлiв. Обсяг роботи тАУ 93 сторiнки, Джерельна база складаi 98 найменувань.

1.1 Теоретико-методологiчнi проблеми iсламськоi культури

Проблемами мусульманськоi культури займалося чимало дослiдникiв. Релiгiiзнавцi, культурологи, iсторики, мистецтвознавцi прагнули розкрити особливостi iсламу як культурно-релiгiйноi системи. Так чи iнакше кожний дослiдник пiдкреслюi найбiльш характерну рису арабо-мусульманськоi традицii тАУ цивiлiзацii: свiт для мусульманина не бiльш нiж механiзм, котрий Аллах приводить у рух. Фанатична вiра й жорстока догматика божественного одкровiння визначала релiгiйно-детермiновану соцiальну поведiнку людини у соцiумi тАУ це наступна спiльна думка, що обтАЩiднуi науковi пошуки рiзних фахiвцiв.

Звернемося до конкретних джерел.

Культурологiя розглядаi арабо-мусульманську культуру як звтАЩязуючу мiж культурами Заходу та Сходу. Арабський халiфат мiстив великi центри Близького Сходу, в яких було сконцентровано тисячолiтнiй досвiд мiськоi культури Шумеру, Аккаду, Стародавнього РДгипту та iн. Усi культурнi цiнностi, викристалiзованi протягом тисячолiть рiзними схiдними цивiлiзацiями та еллiнiзмом, були освоiнi арабами, висловленi арабською мовою i переданi Захiднiй РДвропi. Головними рисами, переданими мусульманським Сходом РДвропi, були науковiсть, прагнення до радостi й краси дiйсностi. Саме до такоi думки схиляються вченi С.Н. Артановський [8], В.В. Бартольдт [11], Л.С. Васильiв [15], О.С. Кармiн [45], М.РЖ. Конрад [48], РЖ.О. Кривлев [54], О.М. Тенасе [86].

Вiд початку свого розвитку, у класичну епоху, в часи бурхливого розвитку (РЖХ-ХРЖРЖ ст.) та в посткласичну епоху (ХРЖРЖРЖ-ХРЖV ст.) арабо-мусульманська культура перебувала на високому рiвнi, залишивши далеко позаду тодiшню iвропейську науку та культуру. У ii створеннi та розвитку брали участь араби, перси та представники iнших iсламiзованих народiв як члени iдиного великого мусульманського суспiльства. РЗi успiшному розвитковi сприяло й те, що арабська мова була iдиною, якою користувалися пiд час викладу своiх праць усi мусульманськi вченi, незалежно вiд свого походження [15].

Важливим i твердження вчених про вплив арабо-мусульманськоi культури на iвропейську. М.РЖ. Конрад, зокрема, твердить: тАЬУ перiод мiж ХРЖРЖ ст. та епохою Вiдродження працi арабських учених з усiх галузей знань перекладалися в РЖспанii, Сицiлii та Сирii, завдяки чому бiльшiсть iз них стала доступною в латинському перекладi. Незважаючи на порiвняно низький рiвень науки та перекладу на Заходi, в тi часи цi латинськi тексти сприяли вiдродженню потягу до знань у Захiднiй РДвропi перiоду пiзнього середньовiччятАЭ [48; 35].

Про вплив арабських мислителей та вчених на iвропейську культуру йдеться у працях Т.М. Уотта [93], Фан Дiнь Гана [96], РД.Г. Яковлева [98], С.О. Токарева [84], М.РЖ. Конрада та iнших вчених.

Бартольдт В.В. у працi тАЬИслам и культура мусульманстватАЭ [11] стверджуi, що iслам у сучасному свiтi сповiдують майже 860 млн.осiб у понад 120 краiнах свiту. В 28 краiнах (РДгиптi, РЖранi, РЖраку, Кувейтi, Марокко, Саудiвськiй Аравii, Пакистанi та iн.) iслам i державною релiгiiю. Мусульманськi общини розкиданi по всьому свiту, бiльшiсть вiруючих проживаi в краiнах Азii та пiвнiчноi Африки [11; 13]. Автор акцентуi, що iслам став основою для формування арабськоi культури та цивiлiзацii. Вчений вказуi, що висхiднi принципи iсламу подiбнi до основ християнства та iудаiзму, але розвиток основних iдей iсламу пiшов абсолютно iншими шляхами, що визначено умовами в яких вiн визрiвав. РЖдеi, народженi у середовищi кочiвникiв та купцiв Аравiйського пiвострова, збагачувалися новими пластами в умовах феодалiзму, що розвивався на Близькому Сходi. Тому сам iслам, будучи за своiю суттю релiгiiю, перетворився у принципи, що органiзовували увесь раннiй свiт тодiшнiх суспiльств, пiдвладних халiфату. РЖслам став законом, що визначав соцiальнi структури та мораль суспiльства, обТСрунтування яких мiститься в священному Коранi. Оскiльки Аллах i абсолютною досконалiстю, тому данi ним мораль та закони надiленi абсолютною iстиннiстю, вiчнiстю та незмiннiстю й придатнi тАЬдля всiх часiв та народiвтАЭ [11; 28 ].

Бартольдт В.В. вважаi, що характерною особливiстю розвитку арабськоi культури за раннього середньовiччя, яка зберiгалася i пiзнiше, була вiдсутнiсть, попри неодноразовi спроби iх запровадити, чiтких загальновизнаних вiровизнавчих установлень. Тому кiлькiсть рiзноманiтних спiвiснуючих течiй в iсламi була i i дуже великою, а характер особистоi вiри часто був поверховим або й взагалi немусульманським.

Цi погляди В.В. Бартольдта подiляi П.Л. Яроцький, який наголошуi, що виникнення iсламу тАУ закономiрний результат поступального духовного прогресу всього людства. Це був перiод розпаду родового устрою в арабiв, економiчного i полiтичного обтАЩiднання племен, а головне тАУ формування класовоi держави, коли виникла потреба в ii iдеологiчнiй основi. Такою основою стала монотеiстична релiгiя [99, 136].

Вчений проаналiзував мекканський i мединський перiоди становлення iсламу, роль Мухаммеда, незвичайноi особистостi, обдарованоi, тАЬз одного боку, мiстичним осяянням, поетичним даром, а з другого боку, надiленоi ясним i тверезим розумом, полiтичним i дипломатичним талантом, вiдданоi своiй релiгiйнiй iдеiтАЭ [99; 137].

П.Л. Яроцький акцентуi на тому, що Коран тАУ не тiльки духовна основа iсламу, священна книга мусульман, це й раннiй памтАЩятник прози арабською мовою, фiлософський та законодавчий документ. У ньому мiстяться положення i норми мусульманського права щодо сiмейно-шлюбних взаiмин, означена роль, обовтАЩязки i права чоловiка та жiнки у сiмтАЩi, процедура оформлення майновоi спадщини i прав власностi, ставленнi мусульман до язичникiв, iудеiв, християн [99; 138].

На думку П.Л. Яроцького, есхатологiчнi пророцтва в iсламi посiдають таке саме мiсце i мають таке значення, як i в християнствi. Характерною рисою мусульманськоi ментальностi i ii взаiмозвтАЩязок з Аллахом як Абсолютом.

Цей вiтчизняний вчений вiдмiчаi велике значення символiки у релiгiйних святах, мистецьких творах.

Монографiя Л.С. Васильева тАЬИстория религий ВостокатАЭ [15] вмiщуi такi роздiли: тАЬРЖслам: виникнення й розповсюдженнятАЭ, тАЬРЖслам: теорiя i практикатАЭ, тАЬРЖслам: напрямки, течii, сектитАЭ, тАЬРЖслам: традицii та сучаснiстьтАЭ.

У першому роздiлi монографii розглянуто iсторико-культурнi передумови виникнення iсламу. Автор наголошуi, що тАЬiслам тАУ третя з останнiх розвинутих монотеiстичних релiгiй.. вона склалася на базi християнства та iудаiзму й запозичувала в планi не лише загальнокультурному, але теологiчному, релiгiйно-культовому з двох своiх попередникiвтАЭ [15; 109]. Дослiдник аналiзуi стан Аравii до iсламу, розкриваi роль Мухаммеда у формуваннi i розповсюдженнi iсламу.

Другий роздiл виявляi iсторико-культурне значення Корану, його змiст, трактування (тафсир). Вчений стверджуi, що значне мiсце в Коранi посiдають есхатологичнi пророцтва, якi нагадують Бiблiю, що нинi i пiдставою для теологiчних дискусiй [15; 135]. тАЬФаталiзм мусульманина тАУ як визначаi Л.С.Васильев, звтАЩязаний iз загальною фiлософською проблемоютАЭ: тАЬна все воля АллахатАЭ. Ця iдея фатальноi неминучостi майбутнього i основою i в мистецтвi [15; 140].

У роздiлi тАЬРЖслам: традицii i сучаснiстьтАЭ цей дослiдник iсламу наголошуi, що тАЬсередньовiчна арабо-мусульманська культура стала на деякий час на чолi свiтовоi цивiлiзацii..тАЭ [15; 169].

Великого значення у перемогах iсламу, як вiдзначають Абу Аля Ал Маудудi [2], М.РЖ. Аширов [9], О.В. Журавський [32], В. РЖрвинг [34], М.РЖ.Конрад, Р.Р. Мавлютов [62] та iншi вченi, вiдiграла особистiсть його засновника Мухаммеда тАУ посланника i пророка Аллаха.

Основним завданням, яке ставив перед собою Мухаммед, було вiдродження суворого монотеiзму, вiд якого, на його думку, вiдiйшли як iудаiзм, так i християнство. Поклонiння iдиному Вседержителю не терпить нiяких зображень, що могли б претендувати на якусь наближенiсть до першообразу й становити яку-небудь цiннiсть. Молитва, читання переданого через пророка останнього послання Бога людям i завоювання мiсця на небесах завдяки невiдворотному слiдуванню вказаним шляхом становить сенс життя людини [42; 18].

Гурт людей, якi уважно слухали одкровення пророка, знаходили в них вiдповiдi на своi запитання i сподiвання. Перша мусульманська громада, яка мала не тiльки релiгiйний, а й полiтичний характер була створена у Мединi, що означаi тАЬмiсто ПророкатАЭ. В.РЖрвiнг визначаi, що з тАЬчасом пiд проводом Мухаммеда та його прихiльникiв навколо Медини склався вiйськово-полiтичний союз племен, який поступово змусив мекканську знать скоритися й прийняти нове вчення [34].

В.С. Полiкарпов дотримуiться традицiйноi науковоi концепцii при характеристицi походження iсламу. Вiн наголошуi, що Бог розглядаiться у Коранi як безособова iстота, вiн вiчний, перший i останнiй. РЖслам запозичив вiд моноiстичних релiгiй iдею посередництва мiж Богом i людьми, вiдкинувши християнський догмат Боговтiлення [72; 157]. Головне мiсце в iсламi посiдають космогонiя, антропологiя й есхатологiя.

В.С.Полiкарпов виявляi особливостi суфiзму як опозицiйноi секти в iсламi. Суфiзм у мiстичнiй формi проповiдував рiвнiсть усiх людей перед Богом незалежно вiд iхнього соцiального стану. Прихильники суфiзму алегорично трактували Коран i iх головна мета тАУ злиття з Богом, iднання з Абсолютом. Теолог Аль-Газалi вважав за необхiдне дотримання мусульманських обрядiв та свят [72; 183].

А.М. Колодний характеризуi основнi мусульманськi свята. Класично iслам узаконив два свята. Перше велике свято жертвоприношення (араб. тАУ iдаль-адха; тюркс. тАУ ураза байрам) вiдзначаiться як невiдтАЩiмна частина паломництва у Мекку на 10-й день мiсяця зу-ль-хiдджа в останнiй день хаджа i продовжуiться 3-4 днi. Жертвоприношення тварин здiйснюiться як памтАЩять про жертвоприношення РЖбрахiмом (Авраамом) свого сина. Разом iз паломниками, що перебувають у Меццi, цей обряд здiйснюють усi мусульмани. Святкування супроводжуiться спецiальною ритуальною молитвою i святковою трапезою [58].

Друге канонiчне свято мусульман (араб. тАУ iд аль-фiтр, iд ас-сашр; тюрк. тАУ рамадан байрам) присвячуiться завершенню мусульманського посту в мiсяць рамадан. Починаiться це свято у перший день наступного мiсяця шавваля. Святкування супроводжуiться вiдвiдуванням могил рiдних, великою урочистою трапезою, роздаванням милостинi й подарункiв.

Цi два головнi мусульманськi свята не iснують самi по собi. Вони становлять невiдтАЩiмну частину мусульманських канонiчних обрядiв паломництва i посту [5; 160].

Значення релiгiйних свят в iсламськiй культурi дослiджували: Абу Аля Ал Маудудi [3], Л.С. Васильiв [15], Г.Э. Грюнебаум [26], Ю.А. Калiнiн, Е.А. Харьковщенко [44], В.РЖ. Лобоцький, В.РЖ. Теремко, В.РЖ. Лубська [58] та iншi вченi.

До числа мусульманських свят належить птАЩятниця тАУ день спiльноi, громадськоi молитви (даум аль-джума). Як правило, у птАЩятницю в мечетях вiдбуваються зiбрання. Мусульманська традицiя наповнюi птАЩятницю священним ореолом: у птАЩятницю народився Мухаммед, у птАЩятницю вiдбулася хiджра (переселення), у птАЩятницю Аллах почав i завершив творення свiту, у птАЩятницю настане судний день. Хадис з приводу птАЩятницi сповiщаi: тАЬКращий iз днiв тАУ птАЩятницятАЭ, оскiльки у птАЩятницю сотворено людину, у птАЩятницю правовiрнi йдуть до раю [15, 63].

Вiдповiдно до традицii тАУ хадiсу, що приписувалася пророку Мухаммеду, iслам вiд початку досить сильно пiдтримував науку та освiту, передбачаючи тАЬпошуки знання вiд колиски до трунитАЭ. Г.Э.Грюнебаум пiдкреслюi, що iслам сприяв розвитковi фiлософii, мистецтва, гуманiтарних та природничих наук, а також створенню витонченоi культури (не випадково VРЖРЖ-VРЖРЖРЖ ст. називають епохою класицизму). Халiфи, емiри та губернатори рiзних провiнцiй колосальноi мусульманськоi iмперii були заповзятими опiкунами науки та фiлософii, меценатами мистецтва та витонченоi лiтератури, особливо поезii. Вони були iнiцiаторами та покровителями вiдомих наукових iнститутiв тАУ тодiшнiх унiверситетiв та академiй наук, з якими були повтАЩязанi величезнi на той час бiблiотеки, що нараховували по 400 тис. томiв релiгiйних та свiтських творiв. Головнi центри середньовiчноi науки i культури мiстились у Багдадi, Каiрi, Кордовi та iнших мiстах арабо-мусульманського халiфату [26]. Вчений стверджуi, що арабо-мусульманська культура, як свiдчить саме словосполучення, несе на собi вiдбиток iсламу та арабiзму з iх духом свободи й терпимостi, що тАЬзберiгався в епоху арабськоi гегемонii в арабо-мусульманському суспiльствi та його державi тАУ халiфатiтАЭ [26; 43].

В iншiй працi [27] Г.Э. Грюнебаум аналiзуi державну полiтику, правовi канони, пошуки надрелiгiйного iдеалу. Вiн, зокрема, пише: тАЬНе слiд також забувати, що в середньовiчнiй арабо-мусульманськiй культурi iнтенсивно розвивалися й суспiльно-полiтичнi уявлення, орiiнтованi на пошуки надрелiгiйного iдеалу, що передбачав знищення майнового i вiросповiдального антагонiзму. Пошуки такого роду соцiального утопiчного iдеалу за цiлком зрозумiлими причинами викликали певну реакцiю з боку ортодоксального iсламу, в результатi чого й зтАЩявився суфiзмтАЭ [27; 52].

В основу памтАЩяток арабо-мусульманського мистецтва покладено традицiйну мусульманську iдеологiю. Твори мусульманського мистецтва обтАЩiднанi духом однiii релiгii й розкиданi на величезнiй територii тАУ вiд РЖндii до захiдного узбережжя Пiвнiчноi Африки i Пiвденноi РДвропи. Мистецтво, що перебувало пiд впливом iдей iсламу, подарувало свiтовi багато оригiнальних шедеврiв.

Кузьмiна М.Т., Мальцева Н.Л. розглядають iсламське мистецтво в контекстi iсторико-культурних процесiв. Вони стверджують, що саме в перiод розпаду халiфату (кiнець VРЖРЖРЖ ст.) мистецтво досягло значних результатiв завдяки засвоiнню та переробцi значноi частини культурного й художнього доробку пiдкорених народiв. Араби мали величезнi успiхи в царинi архiтектури, монументального архiтектурного декору, орнаментального мистецтва та художнього ремесла [51; 107].

Вказанi дослiдницi вiдзначають, що мiсцевi традицii обумовили художнi здобутки Аравii, РЖраку, Сирii, Палестини, РДгипту, Пiвнiчноi Африки, Пiвденноi РЖспанii. Схожiсть форм розвитку феодалiзму, тiснi торгiвельнi й культурнi звтАЩязки та сам факт пiдкорення рiзних народiв iдинiй мовi, iдинiй релiгii, iдиним правовим i соцiальним нормам тАУ все це сформувало спiльнi риси в мистецтвi краiн мусульманського середньовiччя. Уявлення про це мистецтво базуiться на запереченнi зображувати живi iстоти. Священна книга мусульман Коран нiколи не iлюструвалася. Вона прикрашалася лише орнаментом [51, 108].

Н.РД. Миропольська, Е.В. Белкiна, Л.М. Масол, О.РЖ. Онiщенко, Н.В. Владимирова в монографii тАЬХудожня культура свiту (Арабо-мусульманський культурний регiон)тАЭ вiдзначають, що обмеження з боку iсламу, сформульованi як релiгiйний закон, наклали вiдбиток на розвиток окремих видiв мистецтва, в якому став панувати ритмiчно-декоративний початок. Першу роль грала архiтектура, високоi досконалостi досягли художнi ремесло та мистецтво мiнiатюри [66; 22].

Махлiна С.Г. описуi культове та громадське будiвництво у Дамаску (Сирiя), Багдадi (РЖрак), Каiрi (РДгипет), якi були центрами витонченоi художньоi культури. Цi мiста були прикрашенi чудовими монументальними культовими спорудами. Авторка описуi мечетi, що вмiщували тисячi вiруючих, мiнарети-башти, з яких закликали iх до молитви, медресе тАУ мусульманськi училища, караван-сараi [64; 39].

С.Г. Махлiна пише: тАЬБудiвельна технiка породила особливi конструкцii з глини, каменя, цегли. Були створенi рiзноманiтнi форми арок тАУ пiдковоподiбнi, стрiльчастi, винайденi особливi системи зведених перекриттiвтАЭ [64; 11].

Дж. Лiндсей стверджуi, що в колоннiй мечетi визначаiться характерне для всього арабського мистецтва поiднання логiчного мислення та незвичайноi фантазii, складностi художнього рiшення та лаконiчна простота [56; Т.2,1,4].

Т. Бурхардт у монографii тАЬСакральное искусство Востока и ЗападатАЭ [14] розглядаi мистецтво iсламу з позицii афорiзму Пророка: тАЬБог прекрасний i вiн любить красутАЭ. Автор наголошуi на абстрактнiй природi iсламського мистецтва, де переважають Абсолют, РДднiсть.

Дослiдник пояснюi, що вiдсутнiсть образiв в мечетях переслiдуi двi мети: подолання натяку на присутнiсть Бога, адже всi символи i недосконалими. По-друге, таким чином доводиться трансцендентнiсть Бога, адже Божественну Сутнiсть взагалi неможливо нi з чим порiвняти [14; 123]. Виключне мiсце в iсламському мистецтвi посiдаi орнамент на поверхнях монументальних споруд, де площина заповнюiться складним перетинаючим вiзерунком тАУ арабескою. У ньому використовувалися рослиннi мотиви й геометричний орнамент, побудований на сполученнi багатокутникiв й багато промiневих зiрок, що i символами свiтобудови. Декором слугували цитати з Корану, якi були виконанi вишуканим арабським шрифтом.

Божественне Свiтло, творчий Розум, на думку Т. Буркхардта, передаi мережево орнаменту на стiнах сакральних споруд.

Наступна думка Т. Буркхардта пояснюi iдеологiю мусульманського мистецтва: тАЬМусульманськi майстри стверджують, що мистецтво заключаiться в стилiзацii предметiв, яка суголосна природi, бо саме в природi закладено справжню красу, яка походить вiд Бога. Стилiзацiя повинна звiльнити цю красу щоб зробити ii зрозумiлоютАЭ [14; 131].

Мистецтво для мусульманина тАУ свiдчення божественного iснування, його краса маi безособистiсний характер, як краса зiркового неба [14; 133].

У своiй монографii Т. Буркхардт робить спробу поiднати традицii iсламськоi художньоi культури з кочовим способом життя мусульман. Вiн шукаi спiльнi риси у символiцi арабесок, орнаментiв у рiзних народiв. Вчений стверджуi, що iсламське мистецтво мiстить бiльше архаiчних елементiв, нiж християнське.

Вчений приходить до висновку: тАЬврiвноваженiсть та iнтелектуальна яснiсть сакрального мусульманського мистецтва тАУ це виявлення Божоi РЖстинитАЭ [14; 149].

Отже, зарубiжнi та вiтчизнянi iсторики, релiгiiзнавцi та культурологи (однi в контекстi дослiджуваних ними iсторичних, фiлософських, релiгiiзнавчих, мистецтвознавчих, культурологiчних тем i проблем, iншi тАУ бiльш докладно, адресно) зробили чималий внесок у проблему яка висвiтлюiться в нашiй магiстерськiй роботi тАУ релiгiйно-художня символiка мусульманськоi культури.

З аналiзу iсторiографiчного доробку дослiджуваноi нами теми можна зробити висновок, що ii окремi аспекти знайшли часткове висвiтлення у працях як зарубiжних, так i вiтчизняних дослiдникiв.

Хоча внесок зарубiжних i вiтчизняних вчених у дослiджувану нами тему i досить вагомим, але ii актуальнiсть, а також вiдсутнiсть спецiальних розвiдок свiдчить про необхiднiсть ii поглибленого вивчення. Адже низка таких важливих питань, як особливостi релiгiйно-художньоi символiки архiтектури iсламу, специфiка символiки орнаменту та калiграфii, синтезу реальностi, вигаданого й символiки у мистецтвi мiнiатюри арабо-мусульманського Сходу залишаються поки що недостатньо вивченими.

2.1 РЖсторико-культурнi передумови виникнення i формування iсламу

РЖслам виник на початку VРЖРЖ ст. у пiвденно-захiднiй частинi Аравiйського пiвострова у перiод розкладу родоплемiнного ладу i формування класовоi арабськоi держави. Засновником i проповiдником цiii релiгii був Мухаммед, який 610 р. оголосив себе посланцем iдиного Бога. Полiтичнi подii кiнця VРЖ тАУ початку VII ст. згубно позначилися на традицiйних торгових i полiтичних звтАЩязках самоi Аравii. Транзитна торгiвля, якою здавна займалися аравiйськi купцi, перетворилася на торгiвлю мiсцеву. У громадах оаз i племенах степу дедалi бiльше поглиблювалося майнове та соцiальне розшарування. РЖдея iдиного i всемогутнього Бога, який наведе порядок хоча б у Судний день, буквально носилася в повiтрi, тим бiльше, що жителi Аравii були знайомi як iз християнством, так i з iудаiзмом.

Географiчно iслам народився i поширився приблизно там, де виникли та поширилися за кiлька столiть до нього iудаiзм та християнство. РЖслам сприйняв багато iдей та положень цих релiгiй. Мешканцi великих мiст Захiдноi Аравii, завдяки дiяльностi iудейських та християнських проповiдникiв, були знайомi з iдеiю iдинобожжя тАУ головною в новiй релiгii, яка вiдрiзняла ii вiд традицiйних язичницьких культiв.

Аравiйський пiвострiв являв собою камтАЩянисту пустелю, бiдну на будiвлi i ще бiднiшу на рослиннiсть. Гарячий пiсок i пекуче сонце настроювали кочiвникiв-бедуiнiв на тугу. Терплячий верблюд, холодна вода РДфрату тАУ ось увесь змiст пiсень арабiв того часу. РЖ в цiй мiсцевостi, що не зацiкавила анi допитливого мандрiвника, анi гордовитого завойовника, зтАЩявляiться людина з релiгiйним натхненням. Зникаi тиша. Натомiсть приходить бурхливе життя, духовно-моральний стан жителiв пiдноситься до надзвичайноi висоти: соцiальний побут прогресуi, тягар рабства помтАЩякшуiться, проголошуiться загальна рiвнiсть, зтАЩявляються приклади самопожертви, великодушноi благодiйностi, необмеженого милосердя. РЖ все це втiлюiться в релiгiйно-державному законодавствi, спрямованому проти вад, якi вкорiнилися у побутi арабiв: пограбування, набiги, кривда, облуда, вбивство, пiдступнiсть тощо. З iншого боку, законодавство обiцяло значнi винагороди за доброчесне життя. Щоправда, звиклому до кочового життя в пустелi бедуiновi важко було розлучитися з безтурботною волею дикуна, але прогрес вiдбувався, i був вiн тим стрiмкiшим, що вiдбувався на релiгiйнiй основi. Так, виявилося прагнення до концентрацii населення в мiстах. Мiсто Медина стало центром iсламу. Потiм виникають i починають пiдноситися, зростати й iншi мiста.

Проте, якщо проаналiзувати полiтичнi причини його виникнення i поширення, роль iсламу дiстаi iншу оцiнку. Саме розвиток торгiвлi й суспiльнi стосунки породили iдею iдиного Бога. Науку та розвиток рiзних ремесел кочiвникам принiс не iслам [9; 13].

Згiдно з переказами, Мухаммед вперше виступив з проповiддю новоi релiгii 610 р. у своiму рiдному мiстi Мекка. Але тут вiн не мав визнання й успiху. Рiд, виходцем з якого був новоявлений пророк, не мав особливого впливу на верхiвку мiсцевого суспiльства. Тривалий час меканцi залишали поза увагою його проповiдi. Байдуже до них поставилися й бедуiни тАУ жителi сусiднiх з Меккою районiв, якi не бажали вiдмовлятися вiд традицiйних язичницьких культiв на користь новоi, сумнiвноi з iхнього погляду, релiгii.

У своiх проповiдях, проголошених у рiдному мiстi, Мухаммед засуджував язичникiв, iхнiх богiв, котрим поклонялися меканцi, i утверджував iдею iдиного Бога: тАЬ..Немаi Бога, крiм АллахатАЭ. Але ця теза не була сприйнята знаттю. Мекка в VI ст. вiдiгравала роль релiгiйного центру Захiдноi Аравii, була мiсцем прощi для язичницьких аравiйських племен. У цьому мiстi перебував священний храм Кааба, де були встановленi iдоли рiзних племенних богiв. Розташоване поблизу Кааби джерело Земзем також вважали священним. Тримаючи в своiх руках священнi мiсця, мекканська знать, насамперед представники роду Омея з племенi курейш, одержувала вiд прощi чималi матерiальнi й полiтичнi дивiденди: торгiвля з прочанами та обслуговування iх приносили значнi прибутки i закрiплювали вплив мекканськоi верхiвки в бедуiнських племенах. Тому природно, що курейшити вбачали в проповiдях iдинобожжя загрозу своiму впливовi й матерiальному добробутовi.

Не були особливо привабливими i не дивували меканцiв своiю новизною проголошенi Мухаммедом моральнi норми. Бiльшiсть iз них нагадували тi, що були поширенi серед арабiв. Винятком була лише вимога вiдмовитися вiд закопування в пiсок немовлят-дiвчаток, яких вважали зайвими ротами тАУ звичай, що практикувався тодi серед окремих бедуiнських племен [11; 23].

Соцiальний заряд проповiдi Мухаммеда був досить слабким, щоб стати iдейним гаслом пригноблених низiв. У сурах Корану мекканського перiоду заохочувалися у найзагальнiшому виглядi добрi справи, за якi новоявлений пророк обiцяв нагородити на тому свiтi. В них фактично затверджувався подiл суспiльства на багатих i бiдних, хоча надзвичайна пристрасть до багатства засуджувалася. Крiм цього, Мухаммед обiцяв лихо купцям i лихварям, якi обдурюють своiх покупцiв. Природно, що подiбнi заклики не могли консолiдувати соцiальний дух низiв суспiльства. Всi цi обставини призвели до досить закономiрного результату: проповiдi Мухаммеда в рiдному мiстi, незважаючи на всi його намагання, успiху не мали. За двадцять перших рокiв проповiдницькоi дiяльностi Мухаммедовi вдалося навернути на свiй бiк лише кiлька десяткiв людей, наживши при цьому безлiч ворогiв. Проти пророка виступили верхiвка курейшитiв i навiть дехто iз членiв його сiмтАЩi. Врештi-решт йому довелося тiкати з Мекки. Проповiдник вирушаi у Ясриб (стара назва Медини), де на нього чекав успiх.

Переселення (Гiджра) 622 р. перших мусульман у Медину ознаменувалося великими досягненнями Мухаммеда. Володiючи неабияким, як зазначають дослiдники, розумом, вiн зумiв умiло використати суперечностi, що iснували мiж двома мiстами. Мекка, розташована на перехрестi торгових шляхiв iз РДмену в Палестину, РЖрак, РДгипет, поiднана морем зi Схiдною Африкою, до того часу вже перетворилася на великий торговий центр Захiдноi Аравii. Багато майбутнiх вiдомих дiячiв iсламу нажили багатства на торгiвлi. Процвiтало також лихварство: багатi купцi пiд високий вiдсоток давали грошi всiм, хто бажав прилучитися до вигiдноi торговоi справи.

Медина змагалася iз Меккою в торговлi. Крiм цього, мединськi землероби та ремiсники зверталися за позикою до меканських лихварiв, тому нерiдко потрапляли вiд них у залежнiсть. Соцiально-економiчнi суперечностi мiж Мединою i Меккою, iхнi суперництво нерiдко набирали форму збройних конфлiктiв мiж жителями цих двох мiст.

Проповiдi Мухаммеда закликали послiдовникiв новоi вiри боротися з тими, хто не бажаi сповiдувати iслам. РЖ хоча в цих проповiдях прямо не вказувалося на меканцiв, для жителiв Медини такий заклик мав досить однозначний змiст. РЖслам, таким чином, на першому етапi свого поширення став iдеологiчним виявом настроiв мединських арабiв у iхньому ставленнi до економiчно сильнiших суперникiв з мiста Мекки.

Виникнувши як iсторичне переплетення культурно-релiгiйних та полiтичних поглядiв, iслам у мiсцях його розповсюдження почав вiдiгравати активну полiтичну роль. З появою новоi релiгii тАУ iсламу тАУ виникла нова органiзацiя у виглядi громади вiрних. Вона принципово вiдрiзнялася вiд родових органiзацiй. Ця громада стала органiзацiйною основою арабськоi держави. Отже, iслам, ставши третьою пiсля буддизму та християнства ствiтовою релiгiiю, одразу заявив про себе як полiтична сила.

Племена й народи, якi рiзними шляхами наверталися до новоi вiри, називали себе мусульманами. Але вже тодi, ще на зорi iсламу, в це поняття вкладали не стiльки пiднесений змiст покiрностi Аллаховi, скiльки покiрнiсть долi, покiрнiсть переможцевi.

Проповiдь Мухаммеда i дiяльнiсть створеноi ним громади давали людям певну систему поглядiв i суспiльних звтАЩязкiв, що замiнювали i вiдновлювали в нових формах старi родоплемiннi звичаi [10; 31].

Догмати iсламу використовувались як для полiтичного виправдання швидкого розширення меж його впливу, так i для утвердження нових соцiальних принципiв. Ще не ставши iдеологiiю пригноблених низiв (як це було з первiсним християнством або буддизмом), iслам iз самого початку свого виникнення виступав як державна релiгiя. Тому головна увага в ньому фактично вже з часiв переселення Мухаммеда iз Мекки в Медину придiлялася не стiльки морально-етичним i фiлософським питанням, скiльки соцiально-полiтичним принципам устрою i правовим аспектам життя мусульманськоi громади. Це й зробило нову релiгiю вразливою: ii соцiальнi i полiтичнi норми та принципи виявилися майже нерухомими. Деякi з них почали застарiвати ще за часiв перших халiфiв. Необхiднiстю перегляду багатьох iсламських норм зумовлене виникнення рiзноманiтних течiй у мусульманствi. РЖ хоча зовнi це виглядало як суто релiгiйне явище, в його основi лежали соцiально-економiчнi процеси.

У своiму вченнi пророк як провiсник новоi спiльностi людей, яка ТСрунтуiться не на кровнiй спорiдненостi, а на iдинiй вiрi. Мухаммед розумiв також, що доки новий рух ще не змiцнiв, вiн потребуi пiдтримки iнших послiдовникiв iдинобожжя тАУ iудеiв i християн, котрi мали великi релiгiйнi громади в Мединi та iнших районах Захiдноi Аравii. Тому Мухаммед оголосив iудеiв та християн тАЬлюдьми писаннятАЭ i дозволив iм продовжувати сповiдувати свою релiгiю [10; 33].

Ворогами новоi релiгii, яких належало навернути до iсламу або знищити, проголошувалися тiльки язичники-iдолопоклонники. Так, унаслiдок конкретних iсторичних умов, якi iснували в Аравii на момент зародження новоi релiгii, формувалося ставлення iсламу до iнших культiв: терпимiсть до тАЬлюдей писаннятАЭ тАУ iудеiв та християн тАУ i нетерпимiсть до язичникiв i безбожникiв.

Проповiдь Мухаммеда, яка закликала вiрних обтАЩiднатися незалежно вiд етнiчноi та племiнноi приналежностi, давала новий поштвх обтАЩiктивним соцiально-економiчним i полiтичним процесам. Досить швидко Мекка усвiдомила вигiднiсть iсламу. Зi своiм священним храмом Кааба вона одержала статус великого iсламського релiгiйного центру. Тобто залишилася традицiя прощi в Мекку, яка вiд цього мала одержати прибутки, адже нова релiгiя поширювалася не тiльки на сусiднi з Меккою райони, а й на досить вiддаленi.

Багато бедуiнських племен Аравii приймали iслам зi своii волi, хоча це фактично п

Вместе с этим смотрят:

"Одесский миф" как миф: (Ранние годы "одесского мифа")

50 вопросов и 50 ответов из христианско-психотерапевтической практики. Зло в мире и зло в человеке

РЖслам

РЖудаiзм

РЖудаiзм як нацiональна релiгiя iвреiв