Соборнi послання тАУ складова канону Священних Новозавiтних книг
Украiнська православна церква
КИРЗВСЬКИЙ ПАТРРЖАРХАТ
ВОЛИНСЬКА ДУХОВНА СЕМРЖНАРРЖЯ
Кафедра Священного Писання
Соборнi послання тАУ складова канону Священних Новозавiтних книг
БАКАЛАВРСЬКА РОБОТА
Студента IV-го курсу
Форманюка Сергiя Володимировича
Науковий керiвник:
кандидат богослiвтАЩя
прот. РЖоан Нiдзельський
ЛУЦЬК-2007
ЗМРЖСТ
ВСТУП
РОЗДРЖЛ 1. Канон Священних Новозавiтних книг
1.1. Соборнi послання в складi Новозавiтного канону
1.2. Апокрифiчнi апостольськi послання
РОЗДРЖЛ 2. Соборне послання святого апостола Якова
2.1. Священний письменник
2.2. Мiсце i час написання
2.3. Призначення послання. Привiд для написання послання
2.4. Автентичнiсть послання Якова
2.5. Загальний характер послання, його змiст i мова
РОЗДРЖЛ 3. Соборнi послання святого апостола Петра
3.1. Перше соборне послання святого апостола Петра
3.1.1. Священний письменник
3.1.2. Достовiрнiсть послання
3.1.3. Первинне призначення послання (мета), привiд для написання, мiсце i час
3.1.4. Характеристика змiсту 1 послання св. ап. Петра
3.2. Друге соборне послання святого апостола Петра
3.2.1.Священний письменник
3.2.2. Достовiрнiсть послання
3.2.3. Першопочаткове призначення, привiд до написання, цiль, час i мiсце написання послання
3.2.4. Короткий змiст послання
РОЗДРЖЛ 4. Соборнi послання святого апостола РЖоана Богослова
4.1. Перше соборне послання святого апостола РЖоана Богослова
4.1.1. Священний письменник
4.1.2. Достовiрнiсть послання
4.1.3. Час, мiсце i причина (побудження) написання послання
4.1.4. Змiст 1 соборного послання святого апостола РЖоана Богослова
4.2. Друге i третi соборнi послання святого апостола РЖоана Богослова
4.2.1. Достовiрнiсть послань
4.2.2. Мiсце i час написання 2-го i 3-го соборного послання святого апостола РЖоана Богослова
4.2.3. Коротка характеристика змiсту послань
РОЗДРЖЛ 5. Соборне послання апостола РЖуди
5.1. Священний письменник
5.2. Достовiрнiсть послання
5.3. Час, мiсце i привiд до написання послання
5.4. Головний змiст соборного послання апостола РЖуди
ВИСНОВКИ
БРЖБЛРЖОГРАФРЖЯ
ВСТУП
Дослiдiть Писання, бо ви сподiваiтесь
через них мати життя вiчне;
а вони свiдчать про Мене.
РДвангелii вiд РЖоана 5,39
Актуальнiсть теми. Незважаючи на те, що вiд часу написання Священних Новозавiтних книг пройшло бiльше анiж 19 столiть, проте iх вивчення i якомога глибше дослiдження залишаiться життiво важливим завданням кожного християнина. Хтось може сказати, що на сьогоднi не залишилося навiть жодного незрозумiлого тАУ так чи iнакше не витлумаченого тАУ слова в священних бiблiйних книгах, не говорячи вже про характеристику загального змiсту тiii чи iншоi книги, ii автора чи часу i мiсця написання. Все це так i не так, адже бiблiйна наука не стоiть на мiсцi, а з кожним новим вiдкриттям додаi до скарбницi вивчення Священного Писання все новi i новi вiдомостi. Тож не варто повторювати наскiльки важливо для кожного вiруючого долучатися до цiii працi, адже це дослiдження не просто однiii з книг, яких людство маi чимало, а дослiдження тих книг, якi мiстять в собi Влслова життя вiчногоВ». Як тут не згадати слова св. ап. Петра, зверненi до Спасителя на його запитання чи не хоче хтось iз 12-ти залишити Його: ВлГосподи! До кого нам йти? Ти маiш слова життя вiчногоВ» (РЖн. 6,68).
Визначаючи вужче тему дослiдження ми зупинилися на соборних апостольських писаннях i зокрема на питаннi iх канонiчноi гiдностi.
ОбтАЩiкт i предмет дослiдження. Виходячи з вищесказаного обтАЩiктом дослiдження i Священне Писання Нового Завiту, а вiдповiдним предметом тАУ тексти соборних послань.
Хронологiчнi межi дослiдження обмежуються крайнiми рамками часу написання апостольських послань тАУ тобто др. пол. РЖ тАУ кiн. РЖ столiття пiсля Р. Х., хоча час iх входження до Новозавiтного канону поширюiться аж до соборних визначень IV i пiзнiших столiть.
Метою роботи i поглиблення знань новозавiтних писань, а вiдповiдним завданням тАУ дослiдження соборних послань, як частини Новозавiтного канону.
Методи дослiдження. В роботi ми намагалися показати не сухий тематичний матерiал а виробити саме авторську оцiнку церковно-iсторичноi та богословськоi проблематики соборних послань в складi Новозавiтного канону.
Наукова новизна одержаних результатiв. Не претендуючи на вiдкриття чогось абсолютно нового, ми прагнули по-новому окреслити здавалося б загальновiдому проблематику соборних послань в складi Новозавiтного канону.
Практичне значення дослiдження органiчно поiднане з тим високим духовним змiстом, яким наповненi священнi писання, зокрема соборнi послання. Вони не можуть не знайти вiдгуку в серцi християнина, як заклик до практичноi реалiзацii в життi повiдомлених в них богоодкровенних iстин.
Структура дослiдження. Вiдповiдно до поставленоi мети i завдання дослiдження складаiться зi вступу, 5-ти роздiлiв, в яких послiдовно розглядаються: Новозавiтний канон (Роздiл 1), соборнi послання в загальноприйнятiй Православною Церквою послiдовностi: послання св. ап. Якова (Роздiл 2), 1 i 2 послання ап. Петра (Роздiл 3), три послання ап. РЖоана Богослова (Роздiл 4), послання ап. РЖуди (Роздiл 5); висновкiв та використаноi лiтератури.
Серед джерельно-лiтературноi бази окрiм Священного Писання варто згадати ТСрунтовнi дослiдження власне апостольських соборних послань таких авторiв як архiiпископ Аверкiй (Таушев), прот. Михайло Марусяк, Лопухiн А. П. Детально використанi джерела i посiбники вказанi у списку використаноi лiтератури.
РОЗДРЖЛ 1. Канон Священних Новозавiтних книг
1.1 Соборнi послання в складi Новозавiтного канону
Джерелом християнського вiровчення i Божественне Одкровення. Священне писання називаiться богоодкровенним або богодухновенним. Воно iменуiться словом Божим, оскiльки зберiгаi для нас i доносить до нас слово Бога на мовi людини.
Не слiд забувати, що Бiблiя тАУ книга Боголюдська. Як в справi спасiння людини благодать Божа нiчого не чинить без участi людськоi волi, так i написання священних книг вiдбувалося в нерозривнiй взаiмодii волi божественноi i людськоi. В одних випадках, коли справа стосувалася повiдомлення Богоодкровенних iстин, Святий Дух гарантував непогрiшнiсть передачi вчення автором книги. В iнших випадках благодать спiв дiяла священному письменнику у вiрному пiдборi i освiтленнi фактiв. Так, святий iвангелiст Лука спочатку здiйснив роботу iсторика: зiбрав iсторичнi вiдомостi про життя Спасителя, впорядкував iх, старанно дослiдив, а за тим вже приступив до написання РДвангелiя.
Самобутнiсть письменникiв Бiблii найбiльше за все виявилася в лiтературнiй формi iх творiв. Книги священного Писання значно рiзняться своiм стилем, виявляючи в такий спосiб iндивiдуальнi особливостi iх авторiв,[1]
а також вказуючи на тi зовнiшнi спонуки, якi спричинили написання того чи iншого твору.
Якщо прийняти до уваги умовний подiл всiх творiв бiблiйноi традицii на законодавчi, iсторичнi, повчальнi та пророчi, то повчальними новозавiтними книгами i всi апостольськi послання. Це не що iнше, як листи, написанi апостолами до заснованих ними церков. У цих листах Христовi учнi переконують християн твердо стояти у переданiй iм вiрi, розтАЩяснюють вiруючим рiзнi непорозумiння щодо самоi християнськоi вiри, щодо вiровчення та християнського життя, якi виникали мiж ними в рiзних церквах; викривають рiзнi безпорядки, а також лжевчителiв, якi порушували спокiй первiсноi Христовоi Церкви.
Отже, апостоли, будучи засновниками Христовоi Церкви, у своiх посланнях виступають як учителi i наставники ввiреного пiд iхню опiку Христового стада. Це особливо яскраво вiдображено в посланнях святого апостола Павла.[2]
Важливим базовим компонентом письмовоi Новозавiтноi традицii i записи листiв-послань, авторство яких з найдавнiших часiв повтАЩязувалося з iменами апостолiв, а адресатами вiдповiдно були першi християнськi громади тАУ ВлцерквиВ» тАФ у рiзних мiсцях Римськоi iмперii. Апостоли тут виступали як керiвники та наставники цих громад. На письмi фiксувалися також iсторичнi вiдомостi про iснування перших церков та дiяльнiсть апостолiв. На ТСрунтi цього усного та писемного матерiалу протягом РЖ тАУ на початку II ст. пiсля Р. Х. в ранньохристиянському середовищi складалися основнi жанри новозавiтних Писань, якi згодом стали основою загальноцерковного канону Бiблii Нового Завiту. Нарештi, рiзнi книги новозавiтноi традицii ставали джерелом для iнших, подiбних за жанром та iдейним спрямуванням, коли збiг сюжету або висловлювань мiг бути результатом не лише використання спiльних першоджерел, а й наслiдком запозичення. Деякi новозавiтнi автори прямо визнавали знайомство з ВлбагатьмаВ» такими джерелами (наприклад Лк. 1:1).
Вже у 50-60-х роках в основному сформувався корпус апостольських Послань (грецьк. έπιστολή тАУ Влпослання, доручення, настановаВ»), де апостоли виступали як релiгiйнi та моральнi вчителi, своiрiднi першi християнськi богослови. Принаймнi частина Послань уважаiться першими за часом виникнення новозавiтними бiблiйними творами. Окремi Послання i пiзнiшими, датуються 70-90-ми роками РЖ ст. Помiж цими творами видiляiться найчисленнiша група, автором якоi традицiя називаi апостола Павла. Так, серед найдавнiших Павлових Послань тАУ до Солунян (прибл. 51тАФ54 рр.); до Галатiв (54 або 56 р.); до КоринфтАЩян (57тАФ58 рр.); до Римлян (58 або 59 р.).[3]
Кожна з книг Нового Завiту маi надписання, що вказуi на ii автора. РЖ хоча Церква знаi лише одне РДвангелii тАУ ВлРДвангелii РЖсуса ХристаВ» (див. Мк. 1,1), все ж кожен з його чотирьох переказiв авторизований i пiдписаний. Проте хто ж автор Нового Завiту? Хто виступив в ролi, говорячи сучасною мовою, Влредактора-упорядникаВ» цього збiрника дуже рiзних книг, що включаi i особистi листи, i лiтописнi хронiки, i вiзiонерськi тексти?
ВлПисання не впало з неба; воно увiйшло в життя Церкви через Передання, тАУ вiдповiдаi на своi ж питання диякон Андрiй Кураiв. тАУ Церква дала тверде запевнення, по-своiму гарантувала, що Писання дiйсно вiдповiдаi Переданню, i що це Писання i автентичною частиною справжнього Апостольського Передання.В» Виходячи з своii памтАЩятi i зi свого знання Апостольського Передання i Того, про Кого це Передання говорило, ВлЦерквi було просто необхiдно пiдрахувати своi апостольське наслiдствоВ»[4]
.
При обговореннi ролi Церкви в становленнi Новозавiтного канону особливо важливо зауважити, що Новий Завiт склався не в результатi збирання книг, а в результатi iх вiдбору.
ВлПодiбне пiзнаiться подiбнимВ», тАУ гласить древнiй i зовсiм не вiдмiнений принцип пiзнання (принаймнi духовного). Якщо протестанти стверджують, що з початком Константинiвськоi епохи iсторична Церква втратила першоапостольськi дари, тАУ то з допомогою чого ж вона змогла вiдрiзнити апостольськi писання вiд апокрифi? Лише Свята Церква могла впiзнати Святу книгу. Лише досвiд глибокоi вiри i молитовно-мiстичного пiзнання Христа мiг дати внутрiшню впевненiсть в Богодухновенному характерi книг.[5]
ВлПоява в Церквi Нового Завiту як книги, як Писання, не була в жодному разi якимось ВлновимВ» фактом, результатом боротьби чи сумнiвiв. Це запис того основоположного Передання (передачi), через яке Слово Боже безперервно живе в Церквi. Але саме тому, що це Передання першопочаткове, Церква на перших порах не потребуi визначеного ВлканонуВ» тАУ точно фiксованого списку записiв або Писань; ВлКанономВ» i сама вiра Церкви, як вона зберiгаiться у вченнi iпископiв, лiтургiчнiй практицi i в Влхрещальному оголошеннiВ». Слово Боже не ВлзовнiшнiйВ» авторитет, не ВлтекстВ», а сама реальнiсть вiри i життя Церкви. Самi ВлтекстиВ» тому i приймаються як Писання, що вони згiднi зi Словом Божим, що в них Церква впiзнаi свою вiру, свою проповiдь, своi вчення тАУ те, чим живе вона вiд апостолiвВ», тАУ вiдмiчаi протопресв. Олександр Шмеман.
Але така вiдсутнiсть точного ВлканонуВ» Писань як раз надавала можливостi гностичним вчителям приписувати своi вчення апостолам, представляти iх у формi ВлiвангелiйВ» i ВлпосланьВ». Вони знали, що лише те може отримати визнання в Церквi, що освячене авторитетом апостольського свiдоцтва. А так як iх писання були ВлцiкавiВ», впливали на уяву, вiдповiдали смакам часу, для багатьох не утверджених або нещодавно навернених вони могли стати спокусою.[6]
Новозавiтний канон укладався поступово. Вже деякi новозавiтнi автори свiдчили про наявнiсть збiрок авторитетноi серед перших християн лiтератури. Наприклад, апостол Петро (2 Петр. 3,15-16) згадував про збiрки Послань апостола Павла; iвангелiст Лука посилався на численнi оповiдi своiх сучасникiв (Лк. 1,1).
Найдавнiшi (РЖ-II ст. пiсля Р. Х.) посилання на окремi книги новозавiтноi традицii мiстилися в ранньохристиянських джерелах ВлДидахеВ» та ВлПастирВ» РДрма, а також у творах християнських богословiв-апологетiв. РЖсторична цiннiсть цих посилань для реконструкцii етапiв становлення канону полягаi в тому, що iх систематизацiя даi змогу отримати свого роду першi ВлспискиВ» авторитетних серед раннiх християн книг. Щоправда, цi свiдчення не були офiцiйними. Вони не затверджувалися всiiю церквою, а виявляли скорiше богословськi вподобання iх авторiв та прихильнiсть до тих чи iнших тогочасних церковних авторитетiв. Крiм того, бiльшiсть свiдчень цих столiть не i ВлспискамиВ» у повному значеннi тАУ часто це лише цитати або посилання на окремi книги, iнодi без обТСрунтування iх авторитетностi i навiть без згадування iх назв.
Так, у так званому 1-му Посланнi Климента Римського (близько 95 р.) зустрiчаються цитати або посилання лише на чотири книги (РДвангелii вiд Матфея, два Послання Павла (до Римлян i 1-ше до КоринфтАЩян), а також Послання до РДвреiв). Причому прямо визнавалося авторитетним лише 1-ше Послання до КоринфтАЩян.
РЖгнатiй Антiохiйський (близько 116 р.) був знайомий з 14 Посланнями апостола Павла, а також цитував РДвангелii вiд Матвiя, посилався на РДвангелii вiд РЖоанна.
Варнава (близько 130 р.) посилався лише на Матфея та Послання до РДвреiв. У ВлПастирiВ» РДрма (близько 140 р.) згадувалось лише Послання Якова.
Вiдомий апологет християнства Юстин Фiлософ i Мученик (середина II ст. пiсля Р. Х), захищаючи християнство перед iмператором та сенатом, мусив часто цитувати найавторитетнiшу на той час серед християн лiтературу. Вiн цитував (близько 140 р.) 4 РДвангелiя (вiд Матфея, Марка, Луки, РЖоанна), книгу Дiянь Святих Апостолiв, 9 Послань Павла (до Римлян, два до КоринфтАЩян, до Галатiв, Ефесян, Колосян, два до Солунян), а також 1-ше Петра. Крiм того, Юстин Мученик посилався i на ОбтАЩявлення РЖоанна Богослова (Апокалiпсис).
У Полiкарпа Смирнського (близько 150 р.) i цитати з Матфея, з 10 Послань Павла (до Римлян, обох до КоринфтАЩян, до Галатiв, Ефесян, ФилиптАЩян, Колосян, обох до Солунян, 1-го до Тимофiя), з 1-го Послання Петра, 1-го РЖоанна.
Татiан, теж один з ранньохристиянських апологетiв, у 50-х роках II ст. уклав перший узгоджений текст, на основi обтАЩiднання та зiставлення 4-х РДвангелiй: Матфея, Марка, Луки, РЖоанна. Цей текст, названий ВлДiатессаронВ» (грецьк. Το διa τεσσaρων ευaγγελιων - Влза чотирма РДвангелiямиВ»), свiдчив, що вже у той час згаданi РДвангелiя iснували в завершеному виглядi i активно використовувалися християнами.
РЖриней Лiонський (близько 170 р.) згадував РДвангелiя вiд Матфея, Марка, Луки, РЖоанна, Дiяння, 13 Послань апостола Павла (до Римлян, два до КоринфтАЩян, до Галатiв, Ефесян, ФилиптАЩян, Колосян, два до Солунян, два до Тимофiя, до Тита, до РДвреiв), iншi апостольськi Послання: 1-ше Петра, 1-ше та 2-ге РЖоанна, РЖуди. РЖриней не лише посилався на новозавiтнi книги; вiн наводив назви усiх РДвангелiй, бiльшостi з Послань, Апокалiпсису i утверджував iстиннiсть та авторитетнiсть цих книг. РЖриней спецiально наголошував на тому, що iстинними i тiльки чотири РДвангелiя, а будь-яка спроба збiльшити або зменшити iх кiлькiсть i iрессю. РЖнодi РЖриней цитував також ВлПастирВ» РДрма.
Климент Александрiйський (близько 200 р.) цитував усi 4 РДвангелiя, книгу Дiянь Апостольських, 12 Послань апостола Павла (до Римлян, обидва до КоринфтАЩян, до Галатiв, Ефесян, ФилиптАЩян, Колосян, обидва до Солунян, 1-ше до Тимофiя, до Тита та до РДвреiв), 1-ше Петра, 1-ше РЖоанна, РЖуди. Климент при цьому згадував назви бiльшостi з цих Послань, визнавав iх iстинними i авторитетними. Подекуди богослов цитував також ВлДидахеВ», ВлПастирВ» та 1-ше Послання Климента Римського.
Тертулiан Карфагенський (близько 200 р.) послуговувався цитатами з 4-х РДвангелiй (Матфея, Марка, Луки, РЖоанна), 13 Послань Павла (до Римлян, два до КоринфтАЩян, до Галатiв, Ефесян, ФилиптАЩян, Колосян, два до Солунян, два до Тимофiя, до Тита, до РДвреiв). Послання iнших апостолiв: 1-ше Петра, 1-ше РЖоанна, РЖуди, а також Апокалiпсис.
Серед зафiксованих у цей перiод власне ВлканонiвВ», тобто зiбраних докупи бiльш-менш обтАЩiмних спискiв, де б мiстилися назви книг Нового Завiту та утверджувалася iх iстиннiсть i авторитетнiсть, визначаються принаймнi два. Перший належав Маркiону (близько 140 р.), засудженому церквою iретику-гностику, який, утiм, мав багато послiдовникiв. Маркiон виступав прихильником апостола Павла i визнавав богодухновенними лише 10 Павлових Послань, а серед РДвангелiй тАУ РДвангелii вiд Луки, також повтАЩязане з Павлом. Хоча Маркiон i претендував на загальне визнання свого канону, але його редакцiя вочевидь хибила неповнотою i через це критикувалася вже сучасниками, зокрема РЖринеiм Лiонським. Канон Маркiона вважаiться першим, який свiдомо прийняла велика група людей.
Другий список, знаний пiд назвою Влканон МураторiВ» (названий на честь iталiйського iсторика, котрий знайшов його у мiланськiй Бiблiотецi Амброзiана). Вiднайдений рукопис, дещо неповний, датувався VII ст., проте його змiст дослiдники вiдносять до останньоi третини II ст. (близько 170 р.). ВлКанон МураторiВ» мiстить назви i утверджуi авторитетнiсть насамперед таких новозавiтних книг, як РДвангелiя вiд Луки та РЖоанна (оскiльки вiд Луки названо там ВлтретiмВ», то можна припустити, що оригiнал канону мiстив також РДвангелiя вiд Матвiя та Марка). Далi, в цьому списку утверджуiться авторитетнiсть 13 Послань апостола Павла (до Римлян, обох до КоринфтАЩян, до Галатiв, до Ефесян, ФилиптАЩян, Колосян, обох до Солунян, обох до Тимофiя, до Тита та Филимона). Серед Послань iнших апостолiв Влканон МураторiВ» мiстить 2-ге та 3-тi РЖоанна, РЖуди, а також посилання на РЖ-ше РЖоанна у РДвангелii вiд РЖоанна. Цей список мiстив також Апокалiпсис (ОбтАЩявлення РЖоанна Богослова). Стародавнiй автор вiдкидав Послання до РДвреiв, 1-ше та 2-ге Петра (хоча, можливо, про Послання Петра вiн не знав), а також, очевидно, поширенi тодi Послання Павла до лаодикiйцiв та александрiйцiв. До Влканону МураторiВ» був умiщений ще один апокалiпсис тАУ ОбтАЩявлення Петра, хоч автор списку й зазначив його спiрнiсть: Влдехто з вас не погоджуiться, що вiн маi читатися публiчно в церквiВ».
Таким чином, до кiнця II ст. пiсля Р. Х. до Влпопереднього канонуВ», тобто кола загальновизнаних i авторитетних новозавiтних текстiв, належали: чотири РДвангелiя (вiд Матфея, Марка, Луки та РЖоана), книга Дiянь Апостольських, вiд 9 до 13 Послань апостола Павла, принаймнi по одному Посланню Петра та РЖоанна, а також Апокалiпсис РЖоанна. Спiрними вважалися: Послання до РДвреiв, 2-ге Послання Петра, 2-ге та 3-тi Послання РЖоанна, Послання Якова та РЖуди. РЖнодi викликав сумнiви також Апокалiпсис РЖоанна. Тiсно були повтАЩязанi з каноном, що народжувався, такi ранньохристиянськi твори, як Дидахе, ВлПастирВ», Послання Климента, Послання Варнави, Апокалiпсис Петра. Цi твори згодом опинилися поза межами канону, хоча ставлення до них висловлювалося рiзне тАУ вiд прихильно-толерантного до повного заперечення.[7]
У РЖРЖРЖ-му ст. важливим свiдком народження новозавiтного канону був вiдомий богослов Орiген. Багато подорожуючи за межi рiдного мiста Александрii, туди, де iснували потужнi християнськi громади (зокрема, до Рима, Антiохii, РДрусалима, Кесарii), вiн мав змогу знайомитися з корпусом уживаних там священних книг. Орiген уперше видiлив два типи цих книг: ВлзагальновизнанiВ», ВлбеззаперечнiВ» (грецькою ομολογοuμεna) та ВлспiрнiВ», Влтакi, що вiдкидаються багатьмаВ» (грецькою anτιλεγομεna). У своiму списку (близько 250 р.) Орiген до ВлбеззаперечнихВ» вiдносив РДвангелiя вiд Матфея, Марка, Луки, РЖоана, Дiяння Апостолiв, 13 Послань Павла, 1-ше Петра, 1-ше РЖоанна, Апокалiпсис РЖоанна. До ВлспiрнихВ», сумнiвних богослов вiдносив Послання до РДвреiв, 2-ге Петра, 2-ге та 3-тi РЖоанна, Якова, РЖуди. Орiген (за свiдченням РДвсевiя Кесарiйського) схилявся визнати канонiчнiсть Послання до РДвреiв; сумнiви у нього викликало лише авторство цього твору. До ВлспiрнихВ» Орiген умiстив також Дидахе, ВлПастирВ» РДрма, Послання Варнави i так зване РДвангелii РДвреiв (iудео-християнське).[8]
Якщо порiвняти канон Святого Письма Нового Завiту, який на кiнець РЖРЖРЖ столiття уже утвердився на Заходi i на Сходi, i видiлити вiдсутнi в них книги, то вимальовуiться така картина:
Вместе с этим смотрят:
"Одесский миф" как миф: (Ранние годы "одесского мифа")
50 вопросов и 50 ответов из христианско-психотерапевтической практики. Зло в мире и зло в человеке
РЖслам
РЖудаiзм
РЖудаiзм як нацiональна релiгiя iвреiв