Специфiка адаптацii протестантських церков до украiнських реалiй в перiод незалежностi Украiни

Змiст

Вступ

1. Сучасний протестантизм в украiнi: динамiка i тенденцii розвитку

2. Протестантизм та церковно-державнi вiдносини

3. Украiнський протестантизм в контекстi сучасних полiтичних процесiв

4. Роль протестантських церков у душпастирськiй опiцi в збройних силах Украiни

5. Соцiальне обличчя протестантiв незалежноi Украiни

6. Мiсiонерська дiяльнiсть протестантських церков в перiод незалежностi Украiни

7. Роль протестантiв у освiтньому та культурному життi Украiни

8. Порiвняльна характеристика релiгiйноi ситуацii на Украiнi

Висновки

Список використаноi лiтератури та джерел

Вступ

Здобуття Украiною державноi незалежностi призвело до формування багатьох наукових проблем, зокрема, повтАЩязаних iз зростанням ролi релiгiйних iнституцiй у розвитку громадянського суспiльства, як прояву демократii захiдного зразку. Одна з таких проблем i протестантизм в незалежнiй Украiнськiй державi. РЗi значущiсть зумовлена насамперед тим, що на протязi 90-х рокiв ХХ ст. в Украiнi спостерiгалось збiльшення чисельностi протестантських церков, в яких задовольняi своi релiгiйнi потреби значна кiлькiсть громадян. З часу розпаду СРСР суттiво змiнився соцiокультурний статус протестантизму на Украiнi. Завдяки прийняттю нового демократичного законодавства про свободу совiстi, вiдсутнiстю дискримiнацii та переслiдувань з боку держави, вiдбулися змiни в розвитку традицiйних протестантських конфесiй, зтАЩявились та органiзацiйно оформились новi для Украiни релiгiйнi течii.

У той же час серед значноi частки населення поширенi i залишаються доволi стiйкими упередження щодо протестантських церков, якi уявляються "деструктивними культами", "чужими" та "ворожими" украiнськiй культурi релiгiйними утвореннями. Актуальнiсть дослiдження протестантських конфесiй в Украiнi в соцiально-полiтичних умовах полягаi в необхiдностi достовiрних знань про них для державних структур, для всього суспiльства з метою подолання релiгiйного екстремiзму. Залишаiться актуальним питання щодо збереження сектантських пережиткiв у вiтчизняному протестантизмi, викликаi увагу розвиток мiсiонерськоi дiяльностi серед протестантських церков, а також зростаi важливiсть спiвробiтництва вiруючих рiзних конфесiй мiж собою, з державними та громадськими iнституцiями.

На особливу увагу заслуговуi розгляд питань щодо участi протестантiв у полiтичному, культурному та соцiальному життi перiоду незалежноi Украiни. Тривалий час спотворювалось реальний стан конфесiй в Украiнi. В радянський перiод протестантизм розглядався як "релiгiя другого сорту". Свiтська релiгiйна iсторiографiя вважала протестантизм тiльки продуктом захiдних iдейних, часто ворожих впливiв на украiнськi землi, при цьому конфесiю протиставляли iншим релiгiям передовсiм православтАЩю.

В Украiнi проблема протестантизму цiкавила багатьох дослiдникiв, однак вони розробляли ii переважно у контекстi вивчення Реформацii.

До 80-х рокiв ХХ ст. украiнськi автори взагалi припинили дослiдження iсторii протестантизму. Вивчення конфесii у цей час пiдпорядковувалося загальному спрямуванню радянського суспiльства i зосереджувалось на негативному ii висвiтленнi.

В перiод здобуття Украiною незалежностi досить широко висвiтлюються проблеми протестантизму в працях таких сучасних релiгiiзнавцiв як А. Колодний, С. Головащенко М. Кошуба, В. Литвинов, РЖ. Мицько, Я. Страшiй, В. Ульяновський. У роботах В. РДленського, П. Яроцького, вiдзначено головнi тенденцii розвитку протестантизму в нашiй краiнi, пiдкреслено позитивний вплив на цей розвиток державно-полiтичних змiн другоi половини 80-х початку 90-х рр. ХХ ст.

Досягненням у вивченнi вiтчизняного протестантизму стали фундаментальнi синтетичнi працi В. Любащенко, а також птАЩятий том десятитомноi "РЖсторii релiгiй в Украiнi" пiд назвою "Протестантизм". Новi тенденцii в органiзацiйному розвитку украiнського протестантизму вiдзначають у своiх роботах Ю. Решетнiков, С. Саннiков, О. Назаркiна.

Аналiз факторiв розповсюдження неохристиянських рухiв в Украiнi наявний у роботах М. Мариновича, Л Филипович, С. Свiстунова, якi сходяться у думцi, що поряд iз активною мiсiонерською дiяльнiстю мала велике значення наявнiсть об'iктивних iсторичних та культурних передумов в краiнi. Серед дослiджень, що стосуються ролi церков у соцiально-полiтичному розвитку, слiд вiдзначити працi О. Уткiна, О. Шуби, Г. Надтоки, С. Сьомiна.

Питання полiтико-правового забезпечення дiяльностi протестантських конфесiй вiдсвiтлюють М. Бабiй, В. Климов, якi зазначають, що в Украiнi реалiзуiться демократична модель державно-церковних вiдносин, що сприяi розвитку релiгiйних спiльнот.

Зацiкавленiсть нетрадицiйними явищами в релiгiйному життi суспiльства спричинила появу праць, присвячених новим течiям та рухам, в т.ч. протестантського походження. Серед таких дослiджень тАУ статтi М. Новиченка, Ю. Нарiжного, Н. Белiковоi.

Водночас потребують опрацювання i систематизацii новi документи та матерiали, що стосуються iх дiяльностi, аналiз яких дозволяi побачити масштаби, особливостi та перспективи розвитку протестантизму в Украiнi, вплив його на соцiокультурнi процеси на пострадянському просторi, мiсце у формуваннi громадянського суспiльства.

Досить цiкавими у вивченнi проблем протестантизму i iсторичнi документи конфесiйного характеру, а саме:

- теологiчно-катехитичнi твори для внутрiшнiх потреб протестантських церков (твори М. Лютера, У. Цвiнглi, Ж. Кальвiна);

- памтАЩятки полемiчного, суспiльно-полiтичного, науково-освiтнього характеру, спрямованi на реалiзацiю участi протестантiв у суспiльних i культурних процесах;

- памтАЩятки iсторико-статистичного характеру, що вийшли з протестантських осередкiв i мiстять основний фактичний матерiал;

- видання украiнських протестантських церков ("РДвангельська нива", "Слово вiри", "Стяг", "Богомыслие", "Братский вестник" та iн.)

Об'iктом дослiдження i: дiяльнiсть протестантських церков в украiнських умовах в перiод незалежностi Украiни.

Предметом дослiдження i: протестантськi громади в Украiнi.

Географiчнi межi дослiдження включають всю територiю Украiни. При соцiологiчному опитуваннi для визначення полiтичноi, громадськоi участi у освiтньому та культурному життi суспiльства активностi громадян, iх ставлення до мовного питання в Украiнi, опитування проводились серед респондентiв, якi i членами протестантських громад м. Рiвне.

Хронологiчнi рамки: дослiдження охоплюi перiод з кiнця 80-х по 2005рр.

Мета дослiдження полягаi:

- в з'ясуваннi соцiальноi, полiтичноi, культурноi значущостi протестантських конфесiй в Украiнi кiнця 80-х до 2005рр., ТСрунтуючись на аналiзi головних напрямкiв i форм розвитку релiгiйних течiй.

- в дослiдженнi соцiальних, культурних, полiтичних та iнших факторiв протестантських громад м. Рiвне;

Завдання роботи: аналiз полiтичних, соцiокультурних, етичних основ протестантизму через призму релiгiйно-полiтичних, соцiальних, культурних та iнших чинникiв.

Методологiчна i теоретична основа дослiдження:

У роботi звертаючись до праць фiлософiв, видатних релiгiiзнавчих дiячiв протестантських церков, провiдних украiнських релiгiiзнавцiв, iсторикiв та полiтикiв, автор прагнув осмислити проблему становлення, дiяльностi протестантських церков через призму релiгiйно-полiтичних, соцiальних, культурних та iнших чинникiв.

До сфери дослiдження були вiднесенi слiдуючи компоненти: аналiз програм, офiцiйних документiв протестантських церков, ставлення протестантiв до участi у полiтичному, соцiальному i культурному життi Украiни.

Джерельну базу дослiдження становлять програми з'iздiв протестантських церков, заяви та звернення керiвникiв релiгiйних громад, теологiчнi працi, конфесiйна лiтература.

При вирiшеннi завдань були застосованi такi методи: порiвняльний аналiз, спостереження, анкетування, описовий, статистичний, науковий експеримент.

Матерiали даноi магiстерськоi роботи були використанi у мiжнароднiй науково-практичнiй конференцii "Релiгiя i соцiальнi змiни в сучасному суспiльствi", яка проходила 18.04.2005 року в Чернiвецькому нацiональному унiверситетi iм. Ю. Федьковича у статтi "Протестантизм та церковно-державнi вiдносини в перiод незалежностi Украiни", та в роботi Х- тоi науковоi студентськo-викладацькоi конференцii "Днi науки" Нацiонального унiверситету "Острозька академiя" у статтi "Украiнський протестантизм в контекстi сучасних полiтичних процесiв".

Дипломна робота складаiться зi вступу, восьми роздiлiв, загальних висновкiв, списку використаноi лiтератури та джерел, додаткiв.

1
. Сучасний протестантизм в Украiнi: динамiка i тенденцii розвитку

Новi умови для дiяльностi протестантських церков в Украiнi вiдкрилися з проголошенням в 1985р. "перебудови, а особливо з 1988р., коли в краiнi офiцiйно вiдзначалось 1000-лiття хрещення Русi. Змiни у полiтичному клiматi призвели до змiн у законодавствi, що дозволило церквам практично вийти з пiдпiлля та розгорнути iвангелiзацiйну працю".

Сучасний протестантизм в Украiнi, як уже зазначалося, тАФ це переважно пiзнi течii. Вони продемонстрували живучiсть за умов чужих iм соцiально-економiчних вiдносин, вiдсутностi iдейного плюралiзму та релiгiйноi свободи. За кiлькiстю прихильникiв протестантизм сьогоднi поступаiться тiльки православ'ю, в захiдних областях тАФ i греко-католицизму. В останнi десятилiття XX ст. конфесiя вступила з певними надiями на перспективу подальшого iснування i навiть зростання своiх церков, змiцнення позицiй у релiгiйному життi Украiни.

Полiтичнi змiни у колишньому СРСР активiзували критичну стосовно режиму позицiю багатьох зареiстрованих протестантських громад. Вони все голоснiше вимагали права на повнокровне релiгiйне життя. Це значною мiрою стимулювало вияв внутрiшнiх протирiч, що супроводжували створення та iснування Союзу РДХБ. У кiнцi 80-х рокiв вiдкриту тенденцiю iзоляцii щодо нього демонструють братськi менонiти. 1989 року вiдбувся масовий вихiд з об'iднання всiх птАЩятидесятницьких громад.

Поза межами Союзу РДХБ у повоiнний перiод iснувало ще двi легальнi протестантськi структури. Перша тАФ автономно зареiстрованi птАЩятидесятницькi громади, якi отримали на це дозвiл тiльки на початку 70-х рокiв i впродовж наступних десяти рокiв дiяли переважно у схiдних i пiвденних регiонах Украiни. Саме вони вiдображали "парадне обличчя" течii в Украiнi, оскiльки iхня кiлькiсть подавалась як офiцiйна цифра всiх п'ятидесятникiв. Наскiльки ж вона була далека пiд реальностi, засвiдчують хоча б такi данi. За станом на 1 травня 1989 р. з 652 п'ятидесятницьких громад, дiючих у республiцi, бiльшiсть (300 громад) були зареiстрованi як баптистськi, 186 дiяли без реiстрацii (нелегально) i лише 166 (тобто очевидна меншiсть) були зареiстрованi. Отже, офiцiйна статистика охоплювала тiльки четверту частину всiх п'ятидесятиицьких громад Украiни.

Третi пiсля СРДХБ мiсце у легальному протестантизмi посiдали громади адвентистiв сьомого дня (АСД). До кiнця 80-х рокiв кiлькiсть вiруючих у них, за офiцiйними даними, становила а Украiнi близько 20 тис. осiб. Внаслiдок штучного припинення у 30-х роках iхнього членства у Генеральнiй конференцii адвентистiв сьомого дня (що офiцiйна пропаганда подавала як зв'язок "сектантiв" з мiжнародним iмперiалiзмом), адвентистськi громади в Украiнi дiяли у повоiнний час окремим осередком, маючи статус Республiканського об'iднання церков АСД. Останнi працювало у спiлцi з iншими республiканськими об'iднаннями, пiдпорядковуючись загальному органовi тАФ З'iзду (або нарадi) церков АСД в СРСР. На з'iздi обирали церковну раду та ii голову. У груднi 1980 р. у с. Заокському Тульськоi областi створено адмiнiстративно-навчальний центр, що об'iднав усi громади АСД колишнього Радянського Союзу в iдину Всесоюзну церкву адвентистiв сьомого дня.

Протестантське пiдпiлля в Украiнi за рiзноманiтнiстю та кiлькiстю вiруючих не поступалося легальним осередкам. Воно об'iднувало частину iвангельських християн-баптистiв (громади РЦРДХБ), п'ятидесятникiв (окрiм громад християн вiри iвангельськоi та християн iвангельськоi вiри, також п'ятидесятникiв-сiонiстiв i п'ятидесятникiв-суботникiв), всiх адвентистiв-реформiстiв та свiдкiв РДгови. (Адвентисти-реформiсти донедавна дiяли в межах Всесоюзноi церкви вiрних i вiльних адвентистiв сьомого дня, яка не пiдпорядковувалася жоднiй зарубiжнiй церквi). Нелегальний статус вказаних осередкiв, iхня "непiдзвiтнiсть" мiсцевим органам влади i цiлком природне бажання неоприлюднення конкретноi iнформацii про себе не даi можливостi докладно з'ясувати кiлькiсний склад протестантського пiдпiлля. Водночас з цими незареiстрованими осередками у 50-80-х роках в Украiнi дiяла низка менших сект i навiть просто груп (iнодi тАФ декiлька десяткiв вiруючих), визначеноi або напiввизначеноi конфесiйноi орiiнтацii. Однак вони не мали серйозного впливу на розвиток протестантизму та загальну релiгiйну ситуацiю в Украiнi.

На початку 90-х рокiв бiльшiсть протестантських громад краiни стала легальними. З цього часу, по сутi, розпочався новий етап еволюцii конфесii. Його можна назвати етапом подальшого формуванням сучасних протестантських церков. Уже в 20-30-х роках цей процес у деяких течiях розвивався досить активно, однак згодом був штучно призупинений. Радикальнi полiтичнi змiни в колишньому СРСР, утворення новоi держави Украiни дали змогу протестантам вiдкрито здiйснювати релiгiйну та позарелiгiйну практику. Сьогоднi перехiд бiльшостi протестантських течiй у церковний статус зносу пожвавився. Це, зокрема, виявляiться у структурних змiнах, в явищi iнституцiоналiзацii, що вiдображаi просування релiгiйноi спiльноти до стiйкостi, стабiльностi, створення формалiзованоi структури, розгалуженоi органiзацii.

Спочатку тАФ про течii, якi найбiльш наблизились до церковного статусу. Це iвангельське християнство-баптизм, деякi п'ятидесятнитськi течii, адвентизм сьомого дня. Йдеться поки що про наближення, оскiльки частина пiзньопротестантських осередкiв ще зберiгай рудименти органiзацii сектантського типу. Це, наприклад, громади, що дiють у сiльськiй мiсцевостi, нечисленнi, з незначним вiдсотком молодих вiруючих. У недалекому майбутньому такi громади або взагалi припинять iснування як малоперспективнi, або приiднаються до iнших, у найближчих населених пунктах. Власне, подiбний процес вже вiдбуваiться у великих iндустрiальних мiстах, що постiйно розростаються i "поглинають" навколишнi села, а з ними тАФ й iснуючi громади. Сьогоднi можна з впевненiстю констатувати: центр дiяльностi протестантизму остаточно перенесено до мiста. У 1985 о. на 10 тис. мiського населення припадало 29 протестантiв, сiльського тАФ 13[98;210]. На початку 90-х рокiв у мiстах зосередилась бiльшiсть великих, життiздатних громад, що визначають характер пропагандистськоi та мiсiонерськоi практики протестантизму. Це стосуiться, передусiм, iвангельського християнства-баптизму (половина його громад дii в мiстах), адвентизму (60%), п'ятидесятництва (три чвертi вiд загальноi кiлькостi громад). Лише iговiзм поширений у селах бiльше, нiж у мiстах. Динамiка сучасного протестантизму, як бачимо, вiдображаi загальну тенденцiю урбанiзацii.

Розвинутi ознаки церковноi будови мають, здебiльшого, тi протестантськi спiльноти, що iснують в обласних центрах (зокрема, у Донецьку, Днiпропетровську, Харковi, Львовi, Рiвному, Одесi, не кажучи вже про Киiв) i налiчують близько 2-3 тис. або й бiльше вiруючих. Наприклад, у Львовi тiльки двi п'ятидесятницькi громади у 1990 р. мали близько 5 тис. членiв. Сьогоднi iх 6 тис.; окрiм цього, у 1994 р. утворилась нова п'ятидесятницька церква з 1 тис. осiб. У пiдпорядкуваннi цих осередкiв знаходяться майже всi п'ятидесятницькi громади, що дiють на територii Львiвськоi областi. Кожна така громада бере участь у розв'язаннi загальних питань мiсцевого п'ятидесятницького братства, причому ступiнь ii участi залежить вiд кiлькостi членiв (бiльша громада маi право на бiльше представництво), авторитету пресвiтера.

Найiнтенсивнiше вiдбуваiться процес оцерковлення протестантизму у захiдних областях Украiни, де конфесiя зберегла чимало резервiв для видавничоi, освiтньоi, мiсiонерськоi практики. Скажiмо, у Рiвному, Луцьку, Тернополi iснують великi баптистськi церкви, якi мають не тiльки значнi за розмiрами культовi споруди i чимало вiруючих, а й численнi гуртки, видавництва, мiсii з iвангелiзацii, ансамблi, хори тощо. Вони стали своiрiдними осередками паломництва протестантськоi молодi з багатьох мiст Украiни i з-за кордону, тут часто бувають вiруючi iнших конфесiй, проводять мiжрелiгiйнi симпозiуми, бiблiйнi конференцii, концерти i вистави, молодiжнi вiкторини. При церквах вiдкрито недiльнi школи, а також кореспондентськi, регентськi, дияконськi курси, влаштовано навчання керiвникiв молодiжних груп та гурткiв за iнтересами (фотосправи, автолюбителiв, народних промислiв). Безумовно, така дiяльнiсть не маi нiчого спiльного з релiгiйною сектою. Стосовно церкви, то вона не приховуi прагнення до розширення сфер впливу в суспiльствi. Саме тому будь-який церковний iнститут намагаiться об'iднати вiруючих i на нерелiгiйнiй основi: у жiночих, молодiжних, дитячих групах, гуртках i громадське орiiнтованих органiзацiях (мiсiях, фiлантропiчних групах, пропагандистських агiтбригадах), щоб, передусiм, самi вiруючi не вiдчували обмеженостi життя у своiму релiгiйному колективi. Процес iнституцiоналiзацii сучасного протестантизму активiзовано також деяким оновленням у його керiвництвi. На змiну консервативнiй генерацii в кiнцi 80-х тАФ на початку 90-х рокiв прийшло чимало молодих лiдерiв. iх кiлькiсть продовжуi зростати. У багатьох церквах керiвниками стали вiруючi, якi у 1985-1990 роках завершили навчання у закордонних богословських закладах. Цi сучаснi лiдери остаточно вибрали шлях релiгiйного оновлення, екуменiзму й соцiального служiння. Одним iз головних крокiв на цьому шляху стало об'iднання розрiзнених протестантських громад Украiни, створення iх центрiв.

Найрозгалуженiшим протестантським центром церковного типу i сьогоднi Всеукраiнський союз об'iднань iвангельських християн-баптистiв (ВСО РДХБ), який у 1995 р. налiчував близько 1,5 тис. громад тАФ абсолютну бiльшiсть баптистiв та iвангельських християн краiни. Союз дii як самостiйна, незалежна у своiму внутрiшньому життi структура, що водночас пiдтримуi тiснi контакти з мiжрегiональним об'iднанням, створеним на основi колишнього Союзу РДХБ, тАФ РДвро-Азiатською федерацiiю союзiв РДХБ. Нещодавно до складу ВСО РДХБ увiйшли украiнськi iвангельсько-баптистськi церкви дiаспори.

Вищий орган ВСО РДХБ тАФ з'iзд. Вiн обираi правлiння, голову i його заступникiв, а також розв'язуi проблеми релiгiйноi та позарелiгiйноi практики братства. У структурi Союзу створено низку бiблiйних закладiв: наприклад, Киiвська бiблiйна семiнарiя, РЖрпiнський коледж, Львiвська бiблiйна школа, Найбiльший заклад тАФ Одеська бiблiйна семiнарiя, ii слухачi тАФ баптисти та iвангельськi християни також i тих громад, якi поки що залишаються поза Союзом. Чотирирiчний курс семiнарii передбачаi пiдготовку проповiдникiв й учителiв недiльних шкiл; при закладi iснуi видавничий центр. Вiн видав iсторико-богословський альманах "Богомыслие", навчальну лiтературу, брошури, збiрки духовноi поезii тощо. Впродовж 1992-1993 рокiв центр випустив 750 тис. примiрникiв рiзних релiгiйних видань.

При ВСО РДХБ створено молодiжний союз тАФ Всеукраiнське iвангельсько-баптистське об'iднання молодi, а також жiночий вiддiл, якi мають своi статути i керiвнi органи. У межах Союзу i при його матерiальнiй пiдтримцi дii низка мiсiй з питань iвангелiзацii, створених майже в усiх великих мiстах Украiни. У iх функцii входить проповiдування РДвангелiя невiруючим, пропаганда iдей баптизму невiруючим i вiруючим iнших конфесiй, мiсiйнi поiздки по Украiнi i допомога мiсцевим громадам РДХБ, сприяння вiдкриттю нових громад, будiвництву культових споруд. ВСО РДХБ видаi кiлька журналiв i газет у рiзних регiонах: наприклад, двомовний журнал "Жажда" (Володарськ-Волинський Житомирськоi областi), газети "Християнське життя" (Киiв), "Слово Вери" (Донецьк, окремi статтi друкуються украiнською), "Предвестник" (Киiв).

До ВСО РДХБ не увiйшло 25 незалежних баптистських громад, 35 громад Ради церков РДХБ, 33 громади iвангельських, християн.

Активний процес будiвництва церковного союзу вiдбуваiться у п'ятидесятництвi. Так, у 1991 р. офiцiйно оголошено про створення Союзу християн вiри iвангельськоi (п'ятидесятникiв) Украiни, що об'iднав майже всiх християн вiри iвангельськоi (у захiдних областях) та бiльшiсть християн iвангельськоi вiри (на сходi й пiвднi). У 1995 р, вiн налiчував близько 800 громад, майже 100 п'ятидесятницьких осередкiв Украiни залишились поза Союзом як автономно зареiстрованi.

При 400-х осередках Союзу вiдкрито недiльнi школи, у Киiвi створено Украiнський заочний бiблiйний iнститут, що маi двi фiлii (у Рiвному i Львовi). Як i в iвангельсько-баптистському братствi, у п'ятидесятницькому об'iднаннi створено молодiжний осередок, низку мiсiй, благодiйних товариств. У Рiвному 1993 року вiдкрито видавничий центр Союзу. Крiм бiблiйноi та навчальноi релiгiйноi лiтератури, вiн випускаi декiлька перiодичних видань. Упродовж 1991-1995 рокiв п'ятидесятницьке братство в Украiнi видало десятки тисяч примiрникiв часопису "Вестник" (Львiв), журналiв "Вiсник iднання" (Киiв) та "РДвангельський голос" (Кременець). П'ятидесятницька мiсiя у Рiвному друкуi щомiсячник "Свет РДвангелия".

Подiбно до евангельсько-баптистського осередку, Союз ХВРД на федеративних засадах донедавна входив до спiльного для бiльшостi п'ятидесятницьких громад колишнього СРСР Об'iднаного союзу християн вiри iвангельських-п'ятидесятникiв.

Окремий церковний осередок створили також адвентистськi громади Украiни тАФ Украiнську унiонну конференцiю церков адвентистiв сьомого дня (УК АСД). До ii структури входять понад 400 громад .(крiм 15 громад адвентистiв-реформiстiв), УК АСД iснуi як складова РДвро-Азiатського дивiзiону Генеральноi конференцii адвентистiв сьомого дня. При Украiнському унiонi органiзованi вiддiли молодi, служiння жiнок, суботньоi школи, з питань iвангелiзацii, управлiння ресурсами та видавничий. Останнiй керуi видавничим центром "Джерело життя" (Киiв), де виходять украiнською мовою журнал "Ознаки часу" та газета "Вiсник миру", iнша адвентистська лiтература.

Загалом, будова внутрiшнього життя адвентистського об'iднання i його позарелiгiйна дiяльнiсть тАФ типовi для пiзньопротестантських течiй. Церкви АСД опiкуються створенням навчальних закладiв; окрiм традицiйних шкiл для дiтей, що iснують при кожнiй громадi, дiють курси вчителiв суботнiх шкiл, пiд Киiвом тАФ Стацiонарнi iнтенсивнi пасторськi курси для пресвiтерiв, проповiдникiв, iхнiх помiчникiв. У межах Украiнськоi унiонноi конференцii органiзованi мiсii, основна форма дiяльностi яких тАФ iвангелiзацiйнi кампанii. Вони охопили всi регiони Украiни.

Процес iнституцiоналiзацii сучасного протестантизму спричинюi витворення у рамках iснуючих об'iднань нових спiльнот, iнiцiйованих, переважно, молодими вiруючими, котрi прагнути радикальнiших змiн у релiгiйнiй та позарелiгiйнiй практицi своiх церков. Виходячи з фундаментальних засад пiзньопротестантського вчення, вони, натомiсть, сповiдують лiбералiзацiю церковного життя, прагнуть активнiшого оновлення його духовного клiмату. Серед цих молодих спiльнот вирiзняiться Собор незалежних iвангельських церков Украiни (на початку 1996 р. нараховував близько 40 громад у рiзних регiонах краiни), що складаiться з недавнiх членiв iвангельсько-баптистських, п'ятидесятницьких, пресвiтерiанських громад. Абсолютна бiльшiсть прихильникiв Собору тАФ молодь, причому, вiруючi у першому поколiннi. Значний вiдсоток маi вищу освiту. Коло iнтересiв тАФ культурологiя, наука, мистецтво; структурне ядро тАФ бiблiйнi класи, гуртки молодi, мiсii; форма дiяльностi тАФ проповiдь та iвангелiзацiя; позарелiгiйна практика спрямована у фiлантропiчну та культурно-освiтню сферу.

За даними аналiзу релiгiйноi ситуацii станом на 1994р. протестанськi церковнi структури об'iднували понад 90% прихильникiв конфесii в Украiнi. 40% громад належало до iвангельсько-баптистського братства, 28 тАФ до п'ятидесятницького, 10 тАФ до адвентистського 9% загальноi кiлькостi протестантських спiльнот становили реформати, лотерани, а також малочисельнi громади меннонiтiв, методистiв, чеських братiв, пресвiтерiан тощо. На сектантському ступенi в iнституцiйнiй еволюцii протестантизму залишилося бiльшiсть громад свiдкiв РДгови (13% загальноi кiлькостi об'iднань), якi продовжують дотримуватися позицii неприйняття "цього злого свiту", обмеження мирських iнтересiв вiруючих, залишаючись невiд'iмною складовою мiжнародного Товариства свiдкiв РДгови. Останнiм часом, однак, спостерiгаiться певне налагодження дiалогу керiвникiв цих осередкiв з державою, бiльш вiдкрите ставлення вiруючих до оточуючого середовища. Це зумовило навiть лiберальнi прояви у середовищi свiдкiв РДгови, де на початку 90-х рокiв вiдтворена дiяльнiсть Мiсiйного руху "РДпiфанiя" (переважно у захiдних областях), зорiiнтованого, зокрема, на перегляд окремих засад вiровчення iговiзму, подолання його суспiльноi iзоляцii. Впродовж 1992-1993 рокiв вiдбулася легалiзацiя iговiстських громад в Украiнi, яку на мiжнародному конгресi Товариства у Киiвi у 1993 р. оцiнено як факт позитивний, як свiдчення нових можливостей течii. Подiбний шлях, до речi, у 70-80-х роках пройшли громади свiдкiв РДгови у бiльшостi колишнiх соцiалiстичних краiн. Тепер, наприклад, у Словаччинi, за даними К.Кагана, течiя дii як "впливова, активно дiюча релiгiйна структура з високим рiвнем iнституцiоналiзацii. Вихiд з iзоляцii спостерiгаiться й в iнших сектантських угрупованнях (скажiмо, адвентистiв-реформiстiв чи п'ятидесятникiв-сiонiстiв). Незначна частина iхнiх прихильникiв вже перейшла в iснуючi церковнi об'iднання. Консолiдацiя протестантського середовища, поступове подолання внутрiшнiх протирiч, що накопичувались десятилiттями i не можуть бути вирiшенi водночас, i закономiрним наслiдком процесу оцерковлення[50;306-308].

В Усеукраiнському союзi об'iднань iвангельських християн-баптистiв у 2000 р. було 2236 громад (помiсних церков, як називають iх самi баптисти) i 131950 членiв [14;38], тобто в середньому по 59 чоловiк у громадi. В Усеукраiнському союзi християн вiри iвангельськоi в 1999 р. нараховувалася 901 громада з 88227 членами; у 424 недiльних школах училося 24309 дiтей [129;11].

Таким чином, питома вага протестантiв у загальнiй масi вiруючих рiзних церков Украiни набагато менше питомоi ваги створених ними громад у загальноукраiнськiй конфесiональнiй конфiгурацii. Якщо порiвняти, скажемо, офiцiйнi повiдомлення Всеукраiнського Союзу ЕХБ, Унiонноi конференцii АСД Украiни i верховного архiiпископа УГКЦ, то на одну баптистську громаду приходиться 59 членiв, на одну адвентистську тАУ 106, а на один прихiд РЖвано-Франкiвськоi iпархii УГКЦ тАУ вiдповiдно до церковного (нехай i серйозно завищеноi) статистикою тАУ 1072 вiрних, Львiвський архiiпархii тАУ 2462, Тернопiльско-Зборовскiй тАУ 757 [20;83-86-89]. Це, як бачимо, цифри рiзного порядку, навiть якщо погодитися, що для дуже багатьох осiб декларування своii приналежностi до церков бiльшостi тАУ досить формальний акт. У 1985 р. на 10 тис. мiського населення Украiни припадало 29 членiв протестантських громад, на 10 тис. сiльського тАУ 43. В наступнi роки ситуацiя, звичайно, змiнювалася, але не радикально. Наприклад, протягом 4 рокiв (1994тАУ1997 р.) кiлькiсть громад ВСОЕХБ виросло на 579, тобто майже в пiвтора рази. Збiльшення ж членiв братерства було менш динамiчним тАУ з 105807 до 120346, тобто на 20%.

Причому в деяких областях (Харкiвська, Кiровоградська, Чернiгiвська i Тернопiльська) iх навiть стало менше. Серед причин називаються перехiд в iншi конфесii й емiграцiя [31;12-13].

Конкретно-iсторичне тло еволюцii протестантських спiльнот в Украiнi спричинило до формування в iхнiй архiтектонiцi певних спiльних рис. Це специфiчний тип органiзацii, яка ТСрунтуiться на строго фiксованому i неформальному членствi, суворiй дисциплiнi, ригоризм. психологiя винятковостi, несхожостi; особливi претензii на iстиннiсть, обраного шляху; жорсткий контроль громади за усiма сферами життiдiяльностi вiруючих, обов'язковiсть усiх ii приписiв для всiх членiв-збереження елементiв "критичноi дистанцii" щодо "свiту"; наявнiсть яскраво виражених ознак груповоi самосвiдомостi, психологii, пам'ятiспрямованiсть на спасiння свiту через поширення власного вiровчення i навернення до нього iнаковiруючих та невiруючих. Такi ознаки (реформати Закарпаття та iншi раннi протестанти пiд цей опис не пiдходять) давали дослiдникам пiдстави вiдносити спiльноти, що розглядаються, до релiгiйно-соцiальних органiзацiй сектантського типу [69;28] РЖ хоча, скажiмо, Союз iвангельських християн-баптистiв або Церква Адвентистiв сьомого дня вже досить давно практично подолали деякi з вищезгаданих характеристик, церковнi iдеологи усвiдомлюють iхню реальну наявнiсть у своiх громадах. "У нашi днi, днi благословенних можливостей i змiн, особливо боляче усвiдомлювати, що деякi сектантськi прояви у нашiй церквi не дають змоги iй повною мiрою здiйснювати своi служiння" [89;65], - пишеадвентистський автор. "Очевидно, знадобиться чимало часу, поки ми признаiмося собi у тому, що традицii, якi склалися у помiсних церквах. i дух iвангельського вчення - не iдентичнi поняття, - розмiрковуi) баптистський богослов. - Жодна християнська деномiнацiя не уникне рiзноманiтних традицiйних нашарувань. Засмученi обличчя, замкнений спосiб життя, зневажене ставлення до етики, вiдторгнення культур спадщини - все це i серйозною перепоною для багатьох людей, шукають iстину" [25;3].

На початок 2003 року в Украiнi офiцiйно функцiонувало 6827 протестантських органiзацiй; протестантами було створено 43% (65) духовних навчальних закладiв краiни i близько 35% всiх недiльних шкiл. 39,4% загальноi кiлькостi протестантських громад належить до iвангельських християн-баптистiв (переважно це громадиукраiнського обтАЩiднання РДХБ - 2272); 27,4% - до п'ятидесятницьких течiй, найбiльшим з-помiж яких i Союз ХВРД Украiни тАУ 1367 грамад; 13% - до свiдкiв РДгови; 14% - до Унiонноi конференцii АСД. Всi iншi протестантськi громади (реформати Закарпаття, методисти нiмецькi) украiнськi i шведськi лютерани, пресвiтерiани та iн.) разом складають 6,2% загальноi кiлькостi протестантських громад. Найбiльш насиченими протестантськими спiльнотами в Украiнi п Волинськi i Пiвнiчнi областi (вiдповiдно 11 i 15 % iз всiх протестантських громад краiни, Подiлля i Степ - по 9% [82;55-56]. Протестантськi громади не i надто численними. В середньому нараховують приблизно 100 членiв. Причому, якщо громади у великих мiстах часом мають понад 1000 членiв (у Союзi РДХБ таких громад в серединi 90-х рр. було вiсiм), то в багатьох селах Пiвнiчно-Схiдноi та Центральноi Украiни дiють дуже нечисленнi громади, переважно з лiтнiх i похилого вiку вiруючих, якi пiдтримують вiдповiдний рiвень духовного життя не в останню чергу завдяки опiкуванню мiських громад.

Отже, питома вага протестантiв у загальнiй масi вiрних рiзних церков Украiни набагато менша нiж питома вага створених ними громад у загальноукраiнськiй конфесiйнiй конфiгурацii. Скажiмо, якщо порiвняти офiцiйнi, датованi першою половиною 1990-х рр. повiдомлення Всеукраiнського Союзу РДХБ, Унiонноi конференцii АСД Украiни та верховного архiiпископа УГКЦ, то на одну баптистську громаду припадаi 82 члени, на одну адвентистську тАУ 106, [126;24] а на одну парафiю РЖвано-Франкiвськоi iпархii УГКЦ - згiдно з церковною (хай i серйозно завищеною) статистикою - 1448 вiрних, Львiвськоi архiiпархii - 1844, Тернопiльськоi - 1899. У 1985 р. на 10 тис. мiського населення Украiни припадало 29 членiв протестантських громад, на 10 тис. сiльського - 43.

У наступнi роки ситуацiя, звичайно, змiнювалася, але не радикально. Наприклад, упродовж чотирьох рокiв (1994-1997 рр.) кiлькiсть громад ВСО РДХБ зросла на 579, тобто майже в пiвтора рази. Збiльшення ж членiв братства було менш динамiчним - з 105807 до 120346, тобто 20%. Отже, в 1999 р. на одну баптистську громаду припадало вже менше 67 членiв церкви. Причому в деяких областях кiлькiсть членiв навiть зменшилася (Харкiвська, Кiровоградська, Черкаська i Тернопiльська). Серед причин називають перехiд до iнших конфесiй та емiграцiю [32;15].

Дещо швидшими темпами зростала Церква Адвентистiв сьомого дня. РЖз сiчня 1991 р. тут почав втiлюватися план загальноi iвангелiзацii, який передбачав подвоiння кiлькостi членiв церкви в 1995 р. порiвняно з кiнцем 1990 року. У 1990 р. церква АСД нараховувала в Украiнi 16478 членiв, у липнi 1993 - 31401, в 1995 - 45702 i в серединi 1996 р. - 52593 члени [1;29-32].

Але водночас протестантизм i чи не найдинамiчнiшим чинником конфесiйноi ситуацii в Украiнi. У протестантських громад неухильно зростаi число тих, хто прийняв водне хрещення, кiлькiсть вiдлучених, якi повертаються в громаду, стабiльно перевищуi число померлих i виключених за нехристиянську поведiнку. Треба однак, мати на увазi, що за радянських часiв уявлення про кiлькiсть протестантiв в Украiнi було суттiво аберованим. Насамперед бiльшiсть п'ятидесятникiв, усi члени громад Ради церков РДХБ, свiдкiв РДгови дiяли в неофiцiйному режимi, що унеможливлювало пiдрахунки кiлькостi цих спiльнот. До того ж, з огляду на можливi i зовсiм не гiпотетичнi неприiмностi, пресвiтери досить часто не вносили до спискiв громад тих вiруючих, якi були студентами, службовцями, усiх тих, кому приналежнiсть до релiгiйноi органiзацii могла зашкодити на пiдприiмствi, установi чи у навчальному закладi. Можна стверджувати, що стрiмкий рiст кiлькостi протестантiв у краiнi не в останню чергу зумовлений оприлюдненням анонiмноi релiгiйноi дiяльностi. Зростання чисельностi протестантiв вiдбуваiться значною мiрою за рахунок вихiдцiв з протестантських родин. Треба також зазначити, що переважна бiльшiсть тих, кого свого часу було вiдлучено вiд громади, зрештою повертаються назад. Протягом останнiх 25 рокiв, наприклад, у Союзi РДХБ понад 90% усiх вiдлучених було знову прийнято у громади, а у серединi 60-х рр. кiлькiсть прийнятих з вiдлучених перевищувала щорiчне число власне вiдлучених.

Вважаiться, що постання нових релiгiйних рухiв, у тому числi й неохристиянських, маi пiд собою потужне соцiокультурне пiдТСрунтя тАФ задоволення шляхом участi в них низки соцiальних, психологiчних та духовних потреб. "Традицiйнi" церкви видаються багатьом надто iнтегрованими до суспiльства, полiтизованими, навiть секуляризованими, недостатньо есхатологiчними. Тодi перевага вiддаiться нечисленним групам "обраних", якi протистоять суспiльству з його вадами та проблемами, прагнуть врятувати свiт.

Спрощена доктрина й прозора мораль, наголос на особистому виборi, особистому духовному зусиллi вiруючого дають усвiдомлення самобутностi й особистоi цiнностi, часто пiдвищують рiвень духовного та морального життя.

Секти та рухи культистського типу, в тому числi християнськi, дають доступнi вiдповiдi на глобальнi питання людського буття та теологii, практикують менш стереотипнi богослужiння, простiшу символiку, спираються на активнiсть мирян. Нарештi, вони працюють серед найрiзноманiтнiших соцiальних груп, особливо соцiально й психологiчно уражених.

Серед нових протестантських спiльнот вирiзняiться Собор незалежних iвангельських церков Украiни (на початку 1996 р. налiчував близько 40 громад у рiзних регiонах краiни), що складаiться з недавнiх членiв iвангельсько-баптистських, п'ятидесятницьких, пресвiтерiанських громад. Абсолютна бiльшiсть прихильникiв Собору тАФ молодi вiруючi, часто з вищою освiтою. Бiблiйнi класи, гуртки молодi, мiсii цiii спiльноти спрямованi на iвангелiзацiйну, фiлантропiчну та культурно-освiтню дiяльнiсть.

Крiм того, останнiм часом з'являються течii "нового протестантизму". "Нового" для Украiни, бо вiн не i подiбний до iвангельського руху, що виник тут у серединi XIX ст., не пов'язаний iсторично з протестантизмом у Захiднiй Украiнi першоi третини XX ст. До неопротестантизму належать, наприклад, харизматичнi церкви: Церква Повного РДвангелiя, Християнська мiсiя "Еммануiл", Церква "Фiладельфiя", Новоапостольська церква, Церква Христа, такi ру

Вместе с этим смотрят:

"Одесский миф" как миф: (Ранние годы "одесского мифа")

50 вопросов и 50 ответов из христианско-психотерапевтической практики. Зло в мире и зло в человеке

РЖслам

РЖудаiзм

РЖудаiзм як нацiональна релiгiя iвреiв