Кадрове забезпечення у сферi вищоi освiти в Украiнi
Змiст
Вступ
1.Вимоги до викладачiв при прийняттi до унiверситетiв
1.1. Порядок прийому
1.2. Вимоги до ступеню
1.3. Порядок ведення занять
1.4. Регулювання оплати працi викладачам
2. Порядок отримання вченого ступеню
2.1. Вимоги до вченого ступеню в Пiдросiйськiй Украiнi
2.2. Порядок захисту дисертацiй
3. Правове регулювання порядку пiдвищення квалiфiкацii
3.1. Види пiдвищення квалiфiкацii
3.2. Види вiдряджень для пiдвищення квалiфiкацii
Висновки
Перелiк використаних джерел
Додаток 1. Узагальненi вiдомостi про вченi ступенi, присуджуванi в Росii до 1917 р.
Додаток 2. Пiдготовка професорсько-викладацького складу в ХХ столiттi в Росiйськiй iмперii та за кордоном
Додаток 3. Кiлькiсть дисертацiй, що були захищенi в Росii (1863-1874 рр.)
ВступРозвиток iдиноi, цiлiсноi системи освiти в Пiдросiйськiй Украiнi почалося в першiй половинi XIX сторiччя у зв'язку з лiбералiзацiiю громадського життя у всiй РДвропi. РЖ першою ластiвкою було затвердження в 1804 роцi ВлПопереднiх правил народноi освiтиВ».
Попереднiми Правилами було задано також формування мережi вищоi освiти Росii. Ними встановлювалося, що Влзасновуються унiверситети для викладання наук найвищго ступенюВ» i що Влнинi призначаiться iх шiсть, а саме, крiм iснуючих уже в Москвi, Вiльнi й Дерптi, засновуються в окрузi Санкт-Петербурзькому, Казанi й у Харковi. Потiм призначаються для унiверситетiв мiста: Киiв, Тобольськ, Устюг-Великий i iншi, але в мiру способiв, якi знайденi будуть до того зручнимиВ». Помiтимо, що Попереднiми Правилами не тiльки визначався загальний план розвитку унiверситетськоi мережi, але й вирiшувалося завдання iнтеграцii ранiше iснуючих унiверситетiв у новостворювану систему росiйськоi освiти.
Отже, вiдповiдно до вказаних Правил, в Украiнi почала розвиватися вища унiверситетська освiта.
Тут слiд замiтити, що взагалi вища освiта в Украiнi почала розвиватися значно ранiше, нiж у Росii. Але нелегкi часи перебування пiд польським ярмом та епоха Руiни вiдкинула назад украiнську систему навчання. Перехiд пiд протекторат Росii з майбутнiм поневоленням украiнськоi територii хоча й негативно позначився на розвитковi саме украiнськоi нацiональноi освiти; освiта ж взагалi пережила перiод ренесансу.
Першi унiверситетськi статути послiдовно реалiзовували виборний принцип як основу автономii, якою надiлялося академiчне спiвтовариство. Досить показовий у цьому планi загальний порядок обрання Влв усi унiверситетськi мiсцяВ» i посади. Наприклад, п. 22 Статуту Киiвського Унiверситету був установлений наступний порядок обрання професорсько-викладацького складу: ВлВсi ординарнi Професори, не виключаючи i Професорiв Богослов'я, обираються вiд Унiверситету в такий спосiб:
1) Сповiщаiться про професорське мiсце, що звiльнене, на яке маi бути обраний iнший Професор.
2) Всяк, що бажаi заступити це мiсце, зобов'язаний представити в Унiверситет своi твори, виданi або рукописнi, так само загальну думку свою про ту науку, про яку йде мова, про предмет ii, про ii простiр, межi, успiхи, дiйсному або сьогоденному становищi, найзручнiшому способi ii викладання, i рiзних письменниках, кращим образом розтАЩяснюючих рiзнi стосовнi до неi предмети.
3) Унiверситет, пiсля розгляду творiв i паперiв i по зборах особливих вiдомостей про тих, вiд кого вони доставленi, приступаi до вибору Професора по балотирацii.
4) Унiверситет доносить про обраного Професора своiму Пiклувальниковi, що представляi про нього МiнiстровiВ».
Пiдготовка професорiв i вчителiв велася в педагогiчних i вчительських iнститутах при унiверситетах i в Петербурзькому педагогiчному iнститутi. Прийнятi в iнститут студенти дiставали ступiнь кандидата, по закiнченнi iнституту iм належало прослужити в навчальному вiдомствi протягом шести рокiв[1]
.
Впродовж другоi половини XIX ст. в умовах модернiзацii краiни вiдбулися iстотнi змiни в ii соцiальному виглядi, чисельностi, матерiальному й суспiльному становищi. Разом з тим правовий статус професорськоi iнтелiгенцii залишався колишнiм i регламентувався вiдповiдно до загальноросiйського законодавства й унiверситетського статуту. Ще iз часу введення статуту 1804 р. за кожним ученим закрiплювався певний клас у Табелi про ранги. Вiдповiдно до цього документа, професура займала вiдповiдну нiшу в загальнiй чиновницькiй iiрархii: ректора вузiв мали чин дiйсного статського радника, що вiдповiдало IV класу, ординарний i екстраординарний професори - статського (V клас) i колезького (VI клас) радникiв вiдповiдно, якi надавали право на потомствене дворянство.
Виконавча влада довiрялася Правлiнню унiверситету, що складався з деканiв факультетiв, а також помiчника ректора. Статут надавав унiверситетам право створювати науковi товариства, заохочувати наукову дiяльнiсть приватних осiб обранням iх у почеснi члени, введенням в ученi ступенi й нагородами.
Досить докладну розробку в статутi знайшла система атестацii професорiв, магiстрiв i кандидатiв у спецiальнiй главi ВлПро випробування й введення в унiверситетськi достоiнстваВ». Всi, хто претендував на магiстерську й докторську ступенi пiддавалися iспитам, якi проводилися членами унiверситетськоi Ради. Здобувачевi магiстерського ступеня було потрiбно витримати спiвбесiду, усний i письмовий екзамени з двома питаннями, визначеними за жеребом, здобувачевi докторськоi тАФ з чотирма питаннями. Крiм того, здобувачам потрiбно було прочитати публiчнi лекцii (магiстровi тАФ одну, докторовi тАФ три) i представити дисертацii для захисту на публiчних зборах. У випадку, якщо здобувач не набирав бiльшостi голосiв на захистi, то вiн мiг удруге представити дисертацiю[2]
. Як бачимо, процедура присудження вчених ступенiв була досить складною, тривалою i важкою, що в певнiй мерi пояснюi дефiцит унiверситетських професорiв i магiстрiв.
Через недолiк вiтчизняних викладачiв на бiльшу частину кафедр запрошувалися викладачi-iноземцi. Читання лекцiй на iноземних мовах виписаними з-за кордону професорами заважало успiшному навчанню студентiв i мiнiстерство зажадало вiд унiверситетiв вибору професорiв зi своiх вихованцiв.
Якщо ж казати про провiдну тенденцiю освiтньоi полiтики царату в Украiнi, то тут передусiм потрiбно назвати знищення нацiональноi культури, що призвело, перш за все, до загострення боротьби за нацiональну школу, сприяло появi громадiвського руху, виникненню таiмних товариств, виникненню перших приватних навчальних закладiв тощо.
Однак потрiбно вказати, що власне наукова дiяльнiсть в украiнських унiверситетах здiйснювалася саме за iдиною для Росiйськоi iмперii освiтньою полiтикою, тобто пiдкорялася тим самим законам та статутам, що й усюди в Росiйськiй iмперii. До того ж, деякi науки та заходи пiдвищення квалiфiкацii доступнi для вивчення були лише у Москвi або Санкт-Петербурзi. Це призвело до виникнення украiнських громад у вказаних мiстах.
Вiдомо, що в Петербурзi редакцiя журналу тАЮОсноватАЭ стала осередком такоi громади. В ii дiяльностi брали активну участь М. Костомаров, Т. Шевченко, П. Кулiш, В. Бiлозерський.
В цiй роботi буде розглянуто особливостi забезпечення саме кадрового составу вищих навчальних закладiв пiдросiйськоi Украiни. Як вже було вказано, цi особливостi будувалися на iдинiй для всiй Росii схемi.
Буде проведено докладний аналiз змiн, якi виникали у забезпеченнi кадрового складу вищих навчальних закладiв пiдросiйськоi Украiни протягом вказаного перiоду; порядок зайняття вакантних мiсць; порядок захисту дисертацiй.
Роботу можна використовувати у навчальних цiлях.
1.Вимоги до викладачiв при прийняттi до унiверситетiвУ другiй половинi ХРЖХ столiття в Украiнi дiяли три унiверситети тАУ Киiвський, Харкiвський та Одеський. Найстарiшим з них був Харкiвський унiверситет, з котрого згодом видiлялися окремi iнститути.
Заснування унiверситету в Харковi було повтАЩязане з активною дiяльнiстю В.-Н. Каразiна i його однодумцiв. Цiiю групою передових людей Слобожанщини в 1802 р. були заснованi бiблiотека i ботанiчний сад. Урочисте вiдкриття унiверситету вiдбулося 29 сiчня 1805 р. i вiн став другим унiверситетом в Украiнi (перший був заснований у Львовi в 1661 р.). Унiверситет розмiстився у будинку, який належав харкiвському губернатору (тепер - вул. Унiверситетська, 16). У перший рiк iснування в унiверситетi працювало 25 викладачiв i навчалось 57 студентiв, у подальшому iх число поступово зростало. Першим ректором унiверситету став професор словесностi, фiлософ, логiк РЖ.-С. Ризький. Заклад швидко став значним центром з пiдготовки фахiвцiв для практичноi педагогiчноi та науково-дослiдницькоi дiяльностi в Росiйськiй iмперii. Загальне число його вихованцiв за дореволюцiйний перiод перевищило 15 тис. чоловiк. На початок ХХ ст. за кiлькiстю професорсько-викладацького складу та студентiв вiн перебував на четвертому мiсцi в iмперii.
Ще в 1811 р. при Харкiвському унiверситетi був вiдкритий педагогiчний iнститут з метою пiдготовки вчителiв для гiмназii i повiтових училищ. Першим директором iнституту став професор унiверситету Х.-П. Роммель. У 1866 р. iнститут було перетворено на Практично-педагогiчнi курси, якi iснували до 1917 р.
З 1873 року в Харковi починаi своi життя Ветеринарний iнститут, перетворений з ветеринарного училища, яке iснувало з 1851 р. Це був вищий навчальний заклад для пiдготовки фахiвцiв-ветеринарiв. Навчальний курс складався з чотирьох рокiв (в середньому iнститут готував 10 ветеринарних лiкарiв на рiк). З кiнця 90-х рокiв XIX ст. в ньому розгортаiться серйозна наукова робота, яка поставила iнститут на одне з перших мiсць серед подiбних закладiв у Росiйськiй iмперii. При iнститутi iснувала спецiальна бiблiотека, анатомiчний театр, декiлька лабораторiй, аптека, мiнералогiчна колекцiя, двi невеличкi клiнiки.
У 1885 р. з iнiцiативи мiського управлiння був вiдкритий Технологiчний iнститут - перший з вищих технiчних закладiв в Украiнi. Перед ним була поставлена мета давати вищу технологiчну освiту спочатку з двох спецiальностей - механiчноi та хiмiчноi. Органiзатором та першим директором iнституту був видатний учений, професор В.-Л. Кирпичов. До iнституту приймались за конкурсними iспитами особи, якi закiнчили гiмназii та реальнi училища, термiн навчання складав п'ять рокiв (перший набiр 200 чоловiк, потiм iх стало 250, а з 1901 р. - 300). По закiнченнi випускники одержували звання технолога або iнженера-технолога. РЖнститут мав механiчну майстерню зi школою ремiсничих учнiв, сiльськогосподарську станцiю, лабораторii, музей та бiблiотеку. На початок XX ст. на територii iнституту було 12 будiвель.
Вiдкриттю Киiвського унiверситету, створенню передумов для його успiшноi дiяльностi передувала двохсотлiтня iсторiя Киiво-Могилянськоi академii, заснованоi 1632 р. Це був перший вищий навчальний заклад в Украiнi, де навчалися й працювали видатнi дiячi украiнського просвiтительства - Григорiй Сковорода, Феофан Прокопович, Мелетiй Смотрицький та iн. 8 листопада 1833 р. з'явився указ царя Миколи РЖ про вiдкриття в Киiвi "Императорского университета св. ВладимиратАЭ. 15 липня 1834 р. Киiвський унiверситет прийняв у своi стiни перших 62 студенти. А факультет був один - фiлософський з двома вiддiленнями - iсторико-фiлологiчним та фiзико-математичним. У 1835 р. вiдкрито юридичний, а у 1841 р. - медичний факультет. Фiлософський згодом роздiлився на два самостiйних факультети. У такому складi унiверситет працював до 1917 р.
Першим ректором унiверситету став професор Московського унiверситету М.О. Максимович - видатний вчений, iсторик, фольклорист i мовознавець, близький друг М. В. Гоголя i Т. Г. Шевченка. У 1837-42 р. був споруджений будинок унiверситету за проектом вiдомого професора архiтектури Петербурзькоi Академii мистецтв В.РЖ. Береттi в стилi росiйського класицизму.
У 40-i роки XIX ст. як вчитель малювання в унiверситетi працював Т. Г. Шевченко. Однак за участь в революцiйному нелегальному кружку його разом з однодумцями заарештували.
Порядок прийому викладачiв до унiверситетiв будувався на засадах "Загального статуту iмператорських росiйських унiверситетiв" вiд 18.06.1863р. (далi тАУ Статут).
Згiдно iз вказаним Статутом, кожний факультет складався з декана, професорiв ординарних та екстраординарних, доцентов та лекторiв по штату. Понад це, унiверситетам надавалося право мати приватдоцентiв у необмеженiй кiлькостi (п.6).
Факультети за розсудом унiверситетськоi Ради й iз затвердженням мiнiстра народноi освiти могли бути подiлюванi на вiддiлення (п.7).
Декани обиралися в зборах своiх факультетiв на три роки з ординарних професорiв, а якщо таких у факультетi було менше трьох, то й з екстраординарних i затверджувалися мiнiстром народноi освiти (п.8). При цьому вибiр деканiв факультетами провадився в присутностi унiверситетськоi Ради. Якщо вибiр за якимись причинами не провадився, то вони балотувалися Радою. Даною Примiткою до п.8 уряд хотiв зменшити кiлькiсть часу, потрiбну при виборi ключових унiверситетських посад.
П.68 Статуту встановлював вимоги, яким повиннi були вiдповiдати кандидати на високi посади. Але цими вимогами Статут не обмежувався.
Згiдно п.69 Статуту, особи, що бажали отримати звання професора, доцента або приват-доцента, але невiдомi факультету своiми викладацькими здiбностями, понад умови, викладенi в п. 68, повиннi були прочитати привселюдно, у присутностi факультету, двi пробнi лекцii: одну - на тему за власним уподобанням, а iншу - за призначенням факультетських зборiв.
П.70 Статуту визначав порядок прийому на посаду штатного викладача. По вiдкриттi вакансii штатного викладача кожний член факультету по приналежностi вакантного мiсця мiг запропонувати кандидата. Всi запропонованi балотувалися (тобто, щодо них проводилося голосування) у факультетських зборах. Про результат балотування факультет доповiдав унiверситетськiй Радi, додатково надаючи iй список балотованих. Всi взагалi запропонованi кандидати вносилися в особливу, для цiii мети призначену книгу й у першому засiданнi Ради знову пiддавалися балотуванню в тому порядку, як вони були записанi. Кандидат, що одержував бiльше число виборчих куль, що складали притому абсолютну бiльшiсть, тобто бiльше половини закритих голосiв, що брали участь у балотуваннi членiв Ради, вважаiться обраним.
Якщо нiхто з кандидатiв не отримував абсолютноi бiльшостi при першому балотуваннi, то це останнi повторювалося мiж кандидатами, що одержали порiвняно з iншими бiльше виборчих голосiв.
Вторинне балотування допускалося й при рiвностi голосiв.
Згiдно з параграфом 71, якщо нiхто iз запропонованих кандидатiв не буде обраний Радою абсолютною бiльшiстю голосiв або якщо Рада не маi зовсiм на прикметi кандидата, гiдного зайняти нововiдкрите мiсце викладача, то оголошуiться конкурс за програмою, особливо складеною на цей предмет факультетом i затверджуваною Радою.
Параграф 72 Статуту визначаi порядок обрання та затвердження професорського складу. Професори по обранню Ради повиннi затверджуватися мiнiстром, а доценти й лектори - пiклувальником навчального округу. У тих випадках, коли вакантна в Унiверситетi кафедра не буде замiщена протягом року вибраним вiд унiверситетськоi Ради кандидатом, мiнiстр може призначати в професора по своiму обранню осiб, що задовольняють необхiдним вiд професора вимогам. Понад цього вiд мiнiстра залежало призначати повсякчас понадштатних професорiв з осiб, якi вiдрiзнялися ученiстю, мистецтвом викладання й задовольняючих iншим умовам, необхiдним вiд професора, просячи щоразу у порядку, установленим у затверджених РЖмператором 22-го травня 1862 року правилах про складання, розгляд i затвердження кошторисiв, дозвiл на здiйснення необхiдного для утримання такого понадштатного професора.
У параграфi 73 Статуту йшла мова про те, що особи, що шукають звання приват-доцента й виконали задовiльно вимоги, викладенi в параграфах 68 i 69, допускаються Радою Унiверситету, iз затвердження пiклувальника, до читання в Унiверситетi курсу по обраним ними наукам як приват-доцентiв.
Параграф 76 регламентував порядок прийняття до унiверситетiв осiб з обслуговуючого персоналу. Особи, що перебували при учбово-допомiжних установах Унiверситету, як-то: бiблiотекар i його помiчники, помiчники прозекторiв, хоронителi кабiнетiв i музеiв, лаборанти, провiзори i iхнi помiчники, обиралися Радою й затверджувалися пiклувальником навчального округу.
Параграф 77 регламентував звiльнення вiд унiверситетськоi служби. Прохання про звiльнення вiд служби професорiв i доцентiв, а також осiб, пойменованих у параграфi 76, вносилися в Раду ректором. По здачi прохачами доручених iм частин вони звiльнялися тим же порядком, яким визначалися на посаду.
До цього параграфу була примiтка. Вiд приват-доцентiв як таких, що не перебували в дiйснiй службi потрiбна була у випадку припинення ними лекцiй тiльки проста заява про це ректоровi.
Вищою iнстанцiiю по навчальних i судових справах в унiверситетi були загальнi збори, або Рада, що складалася з ординарних i заслужених професорiв. Рада обирала ректора, iнспектора казенних студентiв, професорiв, почесних членiв, ад'юнктiв; призначала учителiв у гiмназii й повiтовi училища; визначала порядок навчального життя як унiверситету, так i iнших навчальних закладiв округу. Вона була вищою iнстанцiiю унiверситетського суду.
У РДвропi до початку XIX столiття вже склалася традицiя пiдготовки й присудження вчених ступенiв, якi пiдроздiлялися на три категорii. До першоi категорii вiдносилися ординарнi професори, до другого - екстраординарнi професори, до третього - приват-доценти (залучалися до читання лекцiй, але не були на утриманнi держави).
РЖснуючi в РДвропi вченi ступенi в XVIII столiттi були перенесенi в Росiю, однак тiльки в XIX сторiччi з'явилися законодавчi акти, що регулюють iхнi присудження[3]
.
Вiдповiдно до ВлПоложення про введення в ученi ступенiВ» (1819) було передбачено чотири вченi ступенi - дiйсний студент, кандидат, магiстр i доктор, але фактично присуджувалися тiльки три вченi ступеня. Звання дiйсного студента унiверситету присуджували бiльшостi закiнчивших унiверситетськi курси студентам, а ступiнь кандидата отримували лише деякi, в основному тi, якi виявили здатнiсть до науковоi працi[4]
. Надалi положеннями 1837, 1844 i 1864 року передбачалося три вченi ступеня: кандидат, магiстр i доктор. В 1884 роцi був скасований учений ступiнь кандидата.
У РДвропi в цей перiод у зв'язку з розвитком наукового життя число вчених ступенiв поступово скорочувалося й до середини XIX столiття, наприклад, у нiмецьких унiверситетах, була збережена на всiх факультетах лише один ступiнь доктора (крiм богослов'я). Довше всього середньовiчнi форми вчених ступенiв збереглися в Англii й Францii.
Розповiмо про вимоги до ступеню професури та викладачiв, якi регулювалися "Загальним статутом iмператорських росiйських унiверситетiв" вiд 18.06.1863р.
Згiдно iз ним, нiхто не мiг бути ординарним або екстраординарним професором, не маючи ступiнь доктора по розряду наук, що вiдповiдають його кафедрi. Для одержання звання доцента належало мати, принаймнi, ступiнь магiстра; приват-доцентами ж могли бути й кандидати, що представили дисертацiю (pro venialegendi) по тому вiддiленню факультету, у якому вони мають намiр викладати, i захистили ii привселюдно в присутностi факультету.
Наприкiнцi 18 - початку 19 ст. в унiверситетах поступово починаi складатися iнститут магiстратури, вводиться вчений ступiнь магiстр. РЖнститут магiстратури не був регламентований законодавчими актами, а був результатом академiчноi нормотворчостi Московського унiверситету, а згодом - iнших унiверситетiв. Кiлькiсть присуджуваних магiстерських ступенiв була незначною. В 60-х роках цього ступеня були визнанi гiдними чотири чоловiки, в 70-х - один; в 80-х - п'ять. Магiстранти склали основну частину професорсько-викладацького складу Московського унiверситету.
Учений ступiнь Влмагiстр фiлософii й вiльних наукВ» укоренився на фiлософському факультетi, де велося викладання теоретичних гуманiтарних i природничих наук, але даний ступiнь вiдображав ще слабку внутрiдисциплiнарну диференцiйованiсть науки й не мав певного посадового еквiвалента. Так володiльцями ступеня Влмагiстра фiлософii й вiльних наукВ» були викладачi, якi читали студентам лекцii по логiцi, метафiзицi, геометрii, тригонометрii, естетицi, древнiй словесностi[5]
.
Пiдготовка до магiстерського iспиту займала до 4 рокiв. Вiдомi випадки, коли професори-екзаменатори задавали попередньо до 200-300 питань (кожний виходячи зi свого бачення проблеми пiдготовки магiстранта) i приблизно такий же список рекомендованих книг. Загальний список затверджувався факультетом. Вважалося: якщо здобувач не знаi детально стан питання, то вiн як учений неспроможний. РЖспит повинен був дати уявлення науковiй громадськостi про те, наскiльки здобувач володii знаннями по всьому спектрi предметiв факультету. В iсторii росiйських унiверситетiв того часу вiдомi одиничнi факти пiдготовки до такого iспиту за два роки. РЖсторик О.РД.РЖванов наводить iмена тiльки трьох йому вiдомих здобувачiв: iсторика В.О.Ключевського (1868), натуралiста РЖ.О.Каблукова (1882) i правознавця П.О.Сорокiна (1916). Магiстрант, затверджений у посадi приват-доцента, одержував право читати лекцii студентам, через що магiстерський iспит став дедалi частiше здаватися здобувачами значно ранiше захисту дисертацii (спочатку цi два заходи проводилися через день), що трохи полегшувало сам захист для здобувачiв, жадаючи вiд них значноi напруги сил. Таке було пiд силу не всiм, вiд простого викладача унiверситету була потрiбна тiльки наявнiсть вiдповiдноi вищоi освiти[6]
.
Змiст освiти в магiстратурi полягав в пiдготовцi до усного iспиту, читанню пробних лекцiй, написаннi Влученого творуВ» або дисертацii, що готувалася латинською мовою з перекладом на росiйську. Змiст дисертацii ставав предметом ученого диспуту, за результатами якого й виносився вердикт про присудження магiстерського ступеня[7]
.
Магiстерський ступiнь у сферi ВлвiльнихВ» наук до 1803 року був iдиним. В 60-х роках XVIII столiття в Московському унiверситетi з'являються Влбакалаври фiлософiiВ», що присвоювалися найбiльш успiшним студентам, але цей учений ступiнь не отримав широкого розповсюдження.
Реформи у вищiй освiтi в 19 столiттi потребували змiни пiдготовки наукових i викладацьких кадрiв. У цей перiод освiта в Росii вперше по значимостi була прирiвняна до основних галузей - армii, фiнансам, iноземним i внутрiшнiм справам. Особливо важливим була та обставина, що право присудження вчених ступенiв одержали всi росiйськi унiверситети, при цьому всi вони керувалися однаковими вимогами до рiвня пiдготовки претендентiв на вченi ступенi й процедурi iхнього отримання. Подiбного пiдходу в масштабi держави не було нi в однiй краiнi свiту.
Лектори мов визначалися по попередньому переконанню Ради в iхнiх зведеннях i здiбностях до викладання.
Прозектори по медичному факультетi, досягаючи цих звань, на пiдставi загальних постанов по медичнiй частинi, також астрономи-спостерiгачi по фiзико-математичному факультетi користувалися правами доцентiв.
Поступово сформована в Росii система присудження вчених ступенiв i звань не була просто запозиченою з досвiду iнших краiн. Ця система була розрахована на бiльше високi вимоги до осiб, якi готувалися до науковоi й педагогiчноi дiяльностi. За свiдченням Гнатовича, ученi ступенi в Росii минулого сторiччя вiдрiзнялися вiд учених ступенiв iнших краiн. В Англii й Францii Влученi ступенi бакалавра й лiценцiата бiльше вiдповiдали росiйському кандидатству, а докторант - магiстерству, але не докторствуВ»[8]
. Учений ступiнь доктора в нiмецьких унiверситетах присуджувався порiвняно легко пiсля закiнчення унiверситетського курсу на Влпiдставi спецiального iспиту, друкованого роздуму або книги й публiчного диспутуВ».
Князь П.А.Кропоткiн, коли вiн жив з 1886 по 1917 р. в Англii, часто писав своiму британському друговi професоровi Джеймсу Мейвору. В одному iз цих листiв вiн описував життя сiм'i сусiдiв, заняття синiв i дочок хазяiна будинку в середнiй школi й унiверситетi (повторю ще раз: Кропоткiн писав не росiяниновi, а англiйцевi, Мейвору, що, втiм, добре знав Росiю). Розумiючи, що теми дипломноi роботи це стосуiться лише побiчно, не можу проте не привести уривок iз цього листа.
"РЖз Джиммi все в порядку. Вiн розумний, завжди готовий працювати, до того ж робить великi успiхи, наскiльки я можу судити. Але, на жаль, чи i у свiтi що-небудь дурнiше, нiж британська система унiверситетськоi освiти?! <..> Коли Джим розповiдаi менi про те, чим вiн займаiться або чим займаються дочки Ньюнхемiв, а також чим йому забороняiться займатися, що все зводиться до одержання уривчастих знань лише в однiй вузькiй галузi науки, я дiйсно не можу не зазнавати враження, що передi мною знаходиться якийсь середньовiчний студент. Нi фiзики, нi хiмii, нi астрономii, нi теорii теплоти, нi теорii свiтла й електрики, нi теорii пружностi, нi вищих роздiлiв геометрii, нi статики й динамiки. < . . . > Ми все це вивчали в Санкт-Петербурзi". (Лист був написаний 21 грудня 1903 року, майже сторiччя назад, пiсля двадцятилiтнього життя Кропоткiна в Англii, коли вiн мiг уже на пiдставi великого досвiду порiвнювати британську й росiйську системи освiти.)[9]
Хоча абсолютизувати це сердите висловлення Кропоткiна не потрiбно, хоча Велика Британiя могла заслужено пишатися своiми успiхами в освiтi й розвитку наук, але на сходi РДвропи, у перейшовшiй пiсля середини XIX столiття до стадii бурхливого промислового зростання Росii склалася першокласна система гiмназичноi й унiверситетськоi освiти. Росiя виходила на передовi позицii у свiтi. Звiсно, в цiй системi не бракувало недолiкiв, але сам принцип викладання наук та iх кiлькiсть в росiйських унiверситетах (до них вiдносилися також Киiвський та Харкiвський, а згодом тАУ Одеський) викликала здивування i повагу.
Порядок ведення занять в унiверситетах Пiдросiйськоi Украiни фактично був таким самим, як i на територii всiii Росiйськоi iмперii i регулювався тим самим Статутом з усiма його змiнами. Однак слiд зауважити, що в Статутi Киiвського унiверситету 1833 року, до прийняття нового статуту, було зауважено, що прийом студентiв здiйснюiться двiчi на рiк тАУ отже, було введено семестрову систему. Викладачам наказувалося складати навчальнi курси так, щоб студент мiг вивчити iх за один семестр. Це призводило до дроблiння курсiв, а отже, до збiльшення кiлькостi предметiв, що вивчалися[10]
.
Параграф 12 Статуту був ввiдним, i з нього виходило, що науки, що входять до складу унiверситетського викладання, розподiлялися по факультетах i кафедрах у нижченаведеному порядку.
Згiдно з параграфом 13 Статуту, в iсторико-фiлологiчному факультетi належало iснувати таким кафедрам при 12 професорах i 7 доцентах:
1) фiлософiя:
а) логiка,
б) психологiя,
в) iсторiя фiлософii;
2) грецька словеснiсть:
а) грецька мова й тлумачення авторiв,
б) iсторiя грецькоi лiтератури,
в) грецькi стародавностi;
3) римська словеснiсть:
а) латинська мова й тлумачення авторiв,
б) iсторiя римськоi лiтератури,
в) римськi стародавностi;
4) порiвняльна граматика iндо-iвропейських мов;
5) iсторiя росiйськоi мови й росiйськоi лiтератури;
6) iсторiя загальноi лiтератури;
7) слов'янська фiлологiя:
а) слов'янськi мови,
б) iсторiя слов'янських лiтератур,
в) слов'янськi стародавностi;
8) загальна iсторiя;
9) росiйська iсторiя;
10) церковна iсторiя;
11) теорiя й iсторiя мистецтв.
Згiдно iз параграфом 14 Статуту, у фiзико-математичному факультетi призначалися такi кафедри при 16 професорах i 3 доцентах:
1) чиста математика;
2) механiка:
а) аналiтична,
б) практична;
3) астрономiя й геодезiя;
4) фiзика;
5) хiмiя:
а) дослiдна,
б) теоретична;
6) мiнералогiя;
7) фiзична географiя;
8) геогнозiя й палеонтологiя;
9) ботанiка:
а) морфологiя й систематика рослин,
б) анатомiя й фiзiологiя рослин;
10) зоологiя:
а) порiвняльна анатомiя й систематика тварин,
б) анатомiя людини й фiзiологiя тварин;
11) технiчна хiмiя;
12) агрономiчна хiмiя.
Агрономiчна хiмiя й технiчна хiмiя могли бути замiненi агрономiiю й технологiiю.
Вiдповiдно до параграфу 15 Статуту, у юридичному факультетi встановлювалися такi кафедри при 13 професорах i 8 доцентах:
1) енциклопедiя права:
а) енциклопедiя юридичних i полiтичних наук,
б) iсторiя фiлософii права;
2) iсторiя найважливiших iноземних законодавств давнiх i нових;
3) iсторiя росiйського права;
4) iсторiя слов'янських законодавств;
5) римське право:
а) iсторiя римського права,
б) догматика римського цивiльного права,
в) вiзантiйське право;
6) державне право:
а) теорiя державного права,
б) державне право найважливiших iноземних держав,
в) росiйське державне право;
7) цивiльне право й цивiльний судоустрiй i судочинство;
8) кримiнальне право й кримiнальний судоустрiй i судочинство;
9) полiцейське право:
а) вчення про безпеку (закони благочинностi),
б) вчення про добробут (закони благоустрою);
10) фiнансове право:
а) теорiя фiнансiв,
б) росiйське фiнансове право;
11) мiжнародне право;
12) полiтична економiя й статистика;
13) церковне законознавство.
Вiдповiдно до параграфу 16 Статуту, у медичному факультетi було визначено такi кафедри при 16 професорах i 17 доцентах, зокрема в числi останнiх двох прозекторiв:
1) медична хiмiя й фiзика:
а) фiзiологiчна хiмiя,
б) патологiчна хiмiя,
в) вправи в лабораторii,
г) прикладна фiзика;
2) анатомiя здоровоi людини;
3) ембрiологiя, гiстологiя й порiвняльна анатомiя;
4) фiзiологiя:
а) систематична,
б) експериментальна;
5) фармакогнозiя й фармацiя;
6) загальна патологiя:
а) систематична,
б) експериментальна;
7) загальна терапiя й лiкарська дiагностика. При нiй: iсторiя медицини й енциклопедiя;
8) спецiальна патологiя й терапiя. При нiй:
а) систематичний i клiнiчний виклад вчення про нервовi й душевнi хвороби,
б) систематичний i клiнiчний виклад вчення про нашкiрнi висипки;
9) патологiчна анатомiя:
а) систематичний виклад,
б) патологiчнi розтини;
10) теоретична хiрургiя. При нiй:
а) офтальмологiя iз клiнiкою,
б) вчення про сифiлiтичнi хвороби й про хвороби сечових i статевих органiв iз клiнiкою;
11) фармакологiя теоретична й експериментальна. При нiй:
а) рецептура,
б) вчення про мiнеральнi води;
12) хiрургiчна факультетська клiнiка. При нiй:
а) оперативна хiрургiя,
б) прикладна анатомiя,
в) вчення про пов'язки й машини,
г) вправляння в операцiях на трупi;
13) терапевтична факультетська клiнiка;
14) акушерство й жiночi хвороби iз клiнiкою. При нiй дитячi хвороби iз клiнiкою;
15) судова медицина з токсикологiiю, гiгiiна й медична полiцiя. При нiй:
а) госпiтальне судово-медичне вiддiлення,
б) судово-медичнi розтини,
в) вчення про епiзоотичнi хвороби й ветеринарна полiцiя;
16) госпiтальна терапевтична клiнiка;
17) госпiтальна хiрургiчна клiнiка.
Крiм того, перебували:
1. При кафедрах:
а)медичноi хiмii й
б)фармацii - по одному лаборанту.
2. При факультетських i госпiтальних клiнiках - по двоi ординаторiв.
3. При акушерськiй клiнiцi тАУ повитуха.
Все це могло змiнюватися вiдповiдно до потреб конкретного вищого навчального закладу. Наведемо приклад. У Киiвському унiверситетi у 1863 роцi Статут 1863 р. передбачав на медичному факультетi 17 кафедр при 16 професорах, 15 доцентах i двох прозекторах, проте фактично було затверджено 16 кафедр. Дозволялося створити кафедри: ембрiологii з порiвняльною анатомiiю, загальноi патологii, гiгiiни i медичноi полiцii, фармакогнозii й фармацii, теоретичноi i експериментальноi фармакологii, медичноi фiзики й хiмii.
Згiдно з параграфом 18 Статуту, для студентiв православного сповiдання всiх факультетiв перебуваi при кожному Унiверситетi особлива кафедра богослов'я.
Параграф 20 Статуту стверджував, що кафедри розподiляються мiж професорами ординарними i екстраординарними, але можуть бути дорученi й доцентам не бiльше, однак, як на три роки.
Параграф 21 визначав, що число професорiв i доцентiв, у штатi визначене, але може бути збiльшене в мiру потреби й коштiв Унiверситету.
Вiдповiдно до параграфу 82 Статуту, штатнi викладачi були зобов'язанi:
В· давати докладний звiт про своi викладання факультетським зборам,
В· виконувати доручення факультету й Ради, якi повтАЩязанi з iхнiми вченими заняттями,
В· брати участь у випробуваннях кандидатiв на рiзнi вчительськi мiсця, також домашнiх учителiв i вчительок.
Обов'язки приват-доцентiв визначалися добровiльною iхньою угодою з факультетськими зборами, що затверджувалася попечителем округу.
Штатнi викладачi вiдповiдно до параграфу 86 Статуту повиннi були викладати свiй предмет стiльки годин на тиждень, скiльки на пiдставi представлених ними мiркувань i пiсля розгляду всiх обставин призначить iм факультет iз затвердження Ради.
Найважливiшою частиною педагогiчноi дiяльностi професорськоi iнтелiгенцii було читання лекцiй. До них готувалися найбiльш ретельним чином, намагаючись донести до слухачiв найостаннiшi вiдомостi в тiй або iншiй галузi наукового знання. З цiii причини багато професорiв намагалися не читати двiчi той самий курс, складаючи на кожний навчальний рiк новий. До лекцiй готувалися по-рiзному: хтось писав повний текст, вiд слова до слова, iншi обмежувалися невеликими планами.
Наприкiнцi другоi половини ХРЖХ столiття у звтАЩязку з реформуванням навчальноi системи лекцii вже не вiдiграють настiльки великоi ролi, хоча й залишаються основним засобом передання студентам новоi iнформацii. У педагогiчний процес активно впроваджуються семiнарськi, лабораторнi та iншi види практичних робiт. Практичнi заняття студентiв медичного факультету проводились в лабораторiях, кабiнетах, клiнiках, анатомiчному театрi.
Докладно охарактеризував Статут основнi функцii унiверситетського професора, найважливiший обов'язок якого полягав у тому, щоб
1) викладати курси найкращим i найзрозумiлiшим чином i сполучати теорiю iз практикою у всiх науках, у яких це потрiбно,
2) викладати наставляння, поповнювати курси своi новими вiдкриттями, учиненими в iнших краiнах РДвропи.
Як бачимо, тут мова йде й про змiст, i про методи викладання.
Також важливу роль вiдiгравало позакурсне навчання. Унiверситетська реформа створила сприятливi умови для розвитку унiверситетiв, а тим самим i для розвитку науки. Наслiдком цього стала органiзацiя наукових товариств, що зробили величезний вплив на розвиток росiйськоi науки. Спочатку правом органiзацii наукових товариств користувалися фiзико-математичнi факультети, що створили товариства натуралiстiв. Першим було Товариство аматорiв природознавства, антропологii й етнографii при Московському унiверситетi, вiдкрите в 1863 р.
Наприкiнцi 60-х рокiв товариства натуралiстiв були створенi при Петербурзькому, Киiвському, Харкiвському, Казанському й Новоросiйському унiверситетах. Члени цих товариств провели безлiч наукових дослiджень, зiбрали численнi експонати для унiверситетських музеiв i кабiнетiв. Органiзовувалися експедицii по вивченню природи Росii та Украiни, включаючи самi вiддаленi й незвiданi краi. Ця дiяльнiсть надзвичайно сприяла широкому й плiдному розвитку природних наук.
Вслiд за натуралiстами науковi товариства стали органiзовуватися в галузi гуманiтарних наук. Одним з перших у цiй галузi було Санкт-Петербургское педагогiчне товариство (1869 р.). Воно поiднувало широке коло вчених, дiячiв в галузi народноi освiти, що ставил
Вместе с этим смотрят:
Cамоорганизация как процесс саморазвития
РЖнновацiйнi процеси на пiдприiмствi
РЖнтуiцiя в бiзнесi
РЖнформацiйний менеджмент як ефективна технологiя органiзацii управлiнськоi дiяльностi
Автоматизация работы отдела планирования компании ООО "Кока-Кола ЭйчБиСи Евразия"