Моделi та методи прийняття управлiнських рiшень в умовах економiки Украiни
МРЖНРЖСТЕРСТВО ОСВРЖТИ РЖ НАУКИ УКРАРЗНИ
ТАВРРЖЙСЬКИЙ НАЦРЖОНАЛЬНИЙ УНРЖВЕРСИТЕТ iм. В.РЖ. ВЕРНАДСЬКОГО
ЕКОНОМРЖКО-ГУМАНРЖТАРНИЙ ФАКУЛЬТЕТ В М. МЕЛРЖТОПОЛРЖ
КАФЕДРА МЕНЕДЖМЕНТУ ЗЕД
КУРСОВА РОБОТА
На тему: МЕТОДИ РЖ МОДЕЛРЖ ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛРЖНСЬКИХ РРЖШЕНЬ
Дисциплiна ВлОснови менеджментуВ»
Спецiальнiсть_________________________________________________
Курс_________; група ____________;
форма навчання___________________
Виконавець___________________________________________________
Керiвник_____________________________________________________
Мелiтополь
2006
ЗМРЖСТ
ВСТУПтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАж.тАжтАжтАжтАжтАжтАж.3
РОЗДРЖЛ 1. ТЕОРЕТИЧНРЖ ОСНОВИ ТА СУТНРЖСТЬ УПРАВЛРЖНСЬКИХ РРЖШЕНЬтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАж5
1.1 .Сутнiсть i характернi риси управлiнських рiшеньтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАж.5
1.2 .Класифiкацiя управлiнських рiшеньтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАж..тАжтАжтАжтАж9
1.3 .Фактори, що визначають якiсть та ефективнiсть управлiнських рiшеньтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАж.тАжтАжтАжтАжтАж12
РОЗДРЖЛ 2. ОСНОВНРЖ МЕТОДИ ТА МОДЕЛРЖ ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛРЖНСЬКИХ РРЖШЕНЬтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАж.тАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАж.14
2.1. Стадii прийняття управлiнських рiшеньтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАж.14
2.2. Методи прийняття управлiнських рiшеньтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАж..18
2.3. Моделi прийняття управлiнських рiшеньтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАж..тАжтАж.31
РОЗДРЖЛ 3. УДОСКОНАЛЕННЯ ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛРЖНСЬКИХ РРЖШЕНЬ НА ПРЖДПРИРДМСТВАХ
3.1. Структура прийняття управлiнських рiшень на пiдприiмствiтАжтАжтАжтАж.36
3.2. Застосування наукового пiдходу в процесi прийняття управлiнських рiшеньтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАж.37
ВИСНОВКИтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАж.тАжтАжтАжтАжтАжтАжтАж.41
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАж.тАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАж43
ДОДАТКИтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАж.тАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАж.44
ВСТУП
Найважливiшим резервом пiдвищення ефективностi всього суспiльного виробництва i пiдвищення якостi прийнятих рiшень, що досягаiться шляхом удосконалювання процесу прийняття рiшень.
Прийняття рiшень тАУ складова частина будь-якоi управлiнськоi функцii. Необхiднiсть ухвалення рiшення пронизуi усе, що робить керуючий, формуючи цiлi i процес iх досягнення. Тому розумiння природи прийняття рiшень надзвичайно важливо для всiх, хто хоче процвiтати в мистецтвi керування. Вдосконалення знань та вивчення теми ВлМетоди та моделi прийняття управлiнських рiшеньВ» робить вивчення цiii теми актуальним та необхiдним для становлення повноцiнного менеджера.
Метою цiii курсовоi роботи i вивчення методiв та моделей прийняття управлiнських рiшень в умовах економiки Украiни, а також вдосконалення процесу прийняття таких рiшень на пiдприiмствах, та розумiння того що, ефективне прийняття рiшень необхiдно для виконання управлiнських функцiй. Удосконалювання процесу прийняття обТСрунтованих об'iктивних рiшень у ситуацiях винятковоi складностi досягаiться шляхом використання наукового пiдходу до даного процесу, моделей i кiлькiсних методiв прийняття рiшень.
Для досягнення поставленоi мети необхiдно вирiшити такi завдання:
1. Проаналiзувати теоретичнi положення, що визначають сутнiсть та змiст Влприйняття управлiнських рiшеньВ» в умовах ринковоi економiки, сутнiсть управлiнських рiшень, характернi риси рiшень, фактори i iхня якiсть i ефективнiсть.
2. Ознайомитися з процесом прийняття управлiнських рiшень: принципи й етапи даного процесу, роль керiвника в ньому, а також фактори вливаючи на цей процес.
3. Розглянути та виявити методи удосконалювання процесу прийняття управлiнських рiшень: застосування наукового пiдходу до процесу прийняття, а також використання методiв i моделей оптимiзацii управлiнських рiшень.
4. Проаналiзувати сучасний стан проблеми Влприйняття управлiнських рiшеньВ» на пiдприiмствах в Украiнi.
5. Запропонувати новi методи та моделi прийняття управлiнських рiшень для впровадження на пiдприiмствах Украiни.
ОбтАЩiктом дослiдження i процес прийняття управлiнських рiшень для досягнення бiльш ефективного розвитку пiдприiмства. Предметом дослiдження i моделi та методи прийняття управлiнських рiшень в умовах економiки Украiни.
Технологiя прийняття рiшень передбачаi певну поВнслiдовнiсть управлiнських операцiй i процедур. Це дiагностика проблеми; визначення можливих способiв ii розв'язання: оцiнювання варiантiв; вибiр найвигiднiшого варiанта. Такими методами i методи вивчення проблеми (дiагностування), щопередбачаi застосування методiв, що дають змогу досВнтовiрно i повно описати проблему i виявити чинники, що призвели до неi. Важливе мiсце належить методам накопичення, оброблення та аналiзу iнформацii, факВнторного аналiзу, порiвняння, аналогii тощо. Вибiр метоВндiв залежить вiд характеру та змiсту проблеми, термiнiв i коштiв, видiлених для ii вивчення. Зокрема, значного поширення набули двi групи методiв: методи економiчВнного аналiзу та прогнозування. РЗх застосовують з метою об'iктивного оцiнювання поточного стану фiрми i пеВнредбачення Влщо буде далi, якщо нiчого не змiнюватиВ». Цi методи опираються на статистичний матерiал минуВнлих перiодiв у певнiй сферi дiяльностi.
РОЗДРЖЛ 1. ТЕОРЕТИЧНРЖ ОСНОВИ ТА СУТНРЖСТЬ УПРАВЛРЖНСЬКИХ РРЖШЕНЬ
1.1. Сутнiсть i характернi риси управлiнських рiшень
Кожна органiзацiя для здiйснення ефективноi дiВняльностi визначаi цiлi, досягнення яких можливе лише внаслiдок дiй, якi виконуються в певнiй послiдовностi i i способом вирiшення окремих, часткових завдань. Так, плануючи майбутню дiяльнiсть органiзацii, менеВнджери визначають ii цiлi, способи iх реалiзацii та ресурВнси, необхiднi для iх досягнення. У процесi органiзацii дiяльностi приймаються рiшення щодо органiзацiйноi структури, органiзацii виробничого процесу, розподiлу робiт та забезпечення iх необхiдними засобами тощо. Контроль передбачаi прийняття рiшень щодо вибору системи контролю (масштабiв, перiодичностi, форм контролю), аналiзу отриманоi iнформацii та здiйснення коригуючих дiй. Вiд того, наскiльки обТСрунтованими будуть цi рiшення, залежатимуть успiх чи невдача оргаВннiзацii, ii процвiтання чи занепад.
Управлiнське рiшеннятАФ результат вибору суб'iктом управлiння способу дiй, спрямованих на вирiшення поставленого завдання в iснуючiй чи спроектованiй ситуацii [10; с.352]
Управлiнськi рiшення спрямованi на розв'язання конВнкретних управлiнських завдань, якi характеризуються:
тАФневизначенiстю, а в деяких випадках i суперечлиВнвiстю умов;
тАФнедостатнiстю iнформацii про можливi способи iх вирiшення та чiтких алгоритмiв вирiшення;
тАФ необхiднiстю вирiшення в обмежений час. Видiляють три основнi типи управлiнських завдань:
1) концептуальнi (стратегiчнi завдання, пов'язанi з довгостроковим плануванням, прогнозуванням);
2) пов'язанi з технiко-технологiчним аспектом функцiонування виробництва (створення i впровадження новоi технiки, технологii тощо);
3) якi виникають унаслiдок дii людського фактора (кадровi питання, соцiально-психологiчний клiмат у колективах тощо).
Отже, управлiнський процес постаi як комплекс взаiмопов'язаних операцiй, якi виконуються в певнiй послiдовностi та спрямованi на розв'язання конкретних завдань i досягнення цiлей.
Найважливiшим резервом пiдвищення ефективностi всього суспiльного виробництва i пiдвищення якостi рiшень, прийнятих керiвниками.
Поняття ВлрiшенняВ» у сучасному життi дуже багатозначно. Воно розумiiться i як процес, i як акт вибору, i як результат вибору. Основна причина неоднозначного трактування поняття ВлрiшенняВ» укладаiться в тiм, що щораз у це поняття вкладаiться змiст, що вiдповiдаi конкретному напрямку дослiджень.
До управлiнського рiшення пред'являiться ряд вимог, до числа яких можна вiднести:
1) всебiчну обТСрунтованiсть рiшення;
2) своiчаснiсть;
3) необхiдну повноту змiсту;
4) повноваження;
5) погодженiсть iз прийнятими ранiше рiшеннями.
Всебiчна обТСрунтованiсть рiшення означаi насамперед необхiднiсть прийняття його на базi максимально повноi i достовiрноi iнформацii. Однак тiльки цього недостатньо. Воно повинно охоплювати весь спектр питань, усю повноту потреб керованоi системи. Для цього необхiдно знання особливостей, шляхiв розвитку керованих, керуючих систем i навколишнього середовища. Потрiбен ретельний аналiз ресурсного забезпечення, науково-технiчних можливостей, цiльових функцiй розвитку, економiчних i соцiальних перспектив пiдприiмства, регiону, галузi, нацiональноi i свiтовоi економiки. Всебiчна обТСрунтованiсть рiшень вимагаi пошуку нових форм i шляхiв обробки науково-технiчноi i соцiально-економiчноi iнформацii, тобто формування передового професiйного мислення, розвитку його аналiтико-синтетичних функцiй.
Своiчаснiсть управлiнського рiшення означаi, що прийняте рiшення не повинне нi вiдставати, нi випереджати потреби i задачi соцiально-економiчноi системи. Передчасно прийняте рiшення не знаходить пiдготовленого ТСрунту для його реалiзацii i розвитку i може дати iмпульси для розвитку негативних тенденцiй. Спiзнiлi рiшення не менш шкiдливi для суспiльства. Вони не сприяють рiшенню вже ВлперезрiлихВ» задач i ще бiльш збiльшують i без того хворобливi процеси. [10; с.361]
Необхiдна повнота змiсту рiшень означаi, що рiшення повинне охоплювати весь керований об'iкт, усi сфери його дiяльностi, усi напрямки розвитку. У найбiльш загальнiй формi управлiнське рiшення повинне охоплювати:
а) мета (сукупнiсть цiлей) функцiонування i розвитку системи;
б) кошти i ресурси, використовуванi для досягнення цих цiлей;
в) основнi шляхи i способи досягнення цiлей;
г) термiни досягнення цiлей;
д) порядок взаiмодii мiж пiдроздiлами i виконавцями;
е) органiзацiю виконання робiт на всiх етапах реалiзацii рiшення.
Важливою вимогою управлiнського рiшення i повноваження (владнiсть) рiшення тАУ строге дотримання суб'iктом керування тих прав i повноважень, що йому наданi вищим рiвнем керування. Збалансованiсть прав i вiдповiдальностi кожного органа, кожноi ланки i кожного рiвня керування тАУ постiйна проблема, зв'язана з неминучим виникненням нових задач розвитку i вiдставанням вiд них системи регламентацii i регулювання.
Погодженiсть iз прийнятими ранiше рiшеннями означаi також необхiднiсть дотримання чiткого причинно-наслiдкового зв'язку суспiльного розвитку. Вона необхiдна для дотримання традицiй поваги до закону, постановам, розпорядженням. На рiвнi окремоi фiрми вона необхiдна для здiйснення послiдовноi науково-технiчноi, ринковоi i соцiальноi полiтики, чiткого функцiонування виробничого апарата.
Прийняття управлiнського рiшення вимагаi високого рiвня професiоналiзму i наявностi визначених соцiально-психологiчних якостей особистостi, чим володiють не усi фахiвцi, що мають професiйну освiту, а всього лише 5-10% з них. [7; с. 149]
Основними факторами, що впливають на якiсть управлiнського рiшення, i: застосування до системи менеджменту наукових пiдходiв i принципiв, методiв моделювання, автоматизацiя керування, мотивацiя якiсного рiшення й iн. Звичайно в прийняттi будь-якого рiшення присутнi в рiзному ступенi три моменти: iнтуiцiя, судження i рацiональнiсть.
При прийняттi чисто iнтуiтивного рiшення люди ТСрунтуються на власному вiдчуттi того, що iхнiй вибiр правильний. Тут i присутнiм тАЭшосте почуттятАЭ, свого роду осяяння, вiдвiдуване, як правило, представникiв вищого ешелону влади. Менеджери середньоi ланки бiльше покладаються на одержувану iнформацiю i допомогу. Незважаючи на те, що iнтуiцiя загострюiться разом iз придбанням досвiду, продовженням якого саме i i висока посада, менеджер, що орiiнтуiться тiльки на неi, стаi заручником випадковостi, i з погляду статистики шанси його на правильний вибiр не дуже високi.
Рiшення, заснованi на судженнi, багато в чому подiбнi з iнтуiтивними, iмовiрно, тому, що на перший погляд iхнього логiка слабко проглядаiться. Але все-таки в iхнiй основi лежать знання й осмислений, на вiдмiну вiд попереднього випадку, досвiд минулого. Використовуючи iх i спираючи на здоровий глузд, з виправленням на сьогоднiшнiй день, вибираiться той варiант, що принiс найбiльший успiх в аналогiчнiй ситуацii за старих часiв. Однак, здоровий глузд у людей зустрiчаiться рiдко, тому даний спосiб прийняття рiшень теж не дуже надiйний, хоча пiдкуповуi своiю швидкiстю i дешевиною.
РЖнша слабiсть у тiм, що судження неможливе спiввiднести iз ситуацiiю, що колись не мала мiсця, i тому досвiду ii рiшення просто нi, Крiм того керiвник при такому пiдходi прагне дiяти переважно в тих напрямках, що йому добре знайомi, у результатi чого ризикуi упустити гарний результат в iншiй областi, чи свiдомо несвiдомо вiдмовляючись вiд вторгнення в неi.
Могутнiм фактором, що активiзуi процес ухвалення рiшення виступають сучаснi кошти оргтехнiки включаючи обчислювальнi мережi. Це вимагаi високого рiвня культури в областi математики i програмування, технологii використання технiчних коштiв. Однак процес ухвалення рiшення, вибору конкретного варiанта завжди буде мати творчий характер i залежати вiд конкретноi особистостi.
1.2. Класифiкацiя управлiнських рiшень
Класифiкацiя управлiнських рiшень необхiдна для визначення загальних i конкретно-специфiчних пiдходiв до iхньоi розробки, реалiзацii й оцiнцi, що дозволяi пiдвищити iхню якiсть, ефективнiсть i наступнiсть. Управлiнських рiшень можуть бути класифiкованi найрiзноманiтнiшими способами. Найбiльш розповсюдженими i наступнi принципи класифiкацii:
1) по функцiональному змiсту;
2) по характеру розв'язуваних задач (сферi дii);
3) по iiрархii керування;
4) по характеру органiзацii розробки;
5) по характеру цiлей;
6) з причин виникнення;
7) по вихiдних методах розробки;
8) по органiзацiйному оформленню.
Управлiнськi рiшення можуть бути класифiкованi по функцiональному змiсту, тобто стосовно загальних функцiй керування, наприклад:
а) рiшення плановi;
б) органiзацiйнi;
в) контролюючi;
г) прогнозуючi.
Звичайно такi рiшення торкаються тiiю чи iншою мiрою усiх функцii керування, однак у кожному з них можна видiлити основне ядро, зв'язане з якоюсь основною функцiiю. [1]
РЖнший принцип класифiкацii зв'язаний з характером розв'язуваних задач:
а) економiчних;
б) органiзацiйних;
в) технологiчних;
г) технiчних;
д) екологiчних i iнших.
Найчастiше управлiнське рiшення зв'язанi не з однiii, а з багатьма задача, у тiм чи iншому ступенi маючи комплексний характер.
По рiвнях iiрархii систем керування видiляють управлiнськi рiшення на рiвнi держави; на рiвнi пiдсистем; на рiвнi окремих елементiв системи. Звичайно iнiцiюються загальносистемнi рiшення, що потiм доводяться до елементарного рiвня, однак можливий i зворотний варiант.
У залежностi вiд органiзацii розробки рiшень видiляються наступнi управлiнськi рiшення:
а) одноособовi;
б) колегiальнi;
в) колективнi.
Перевага способу органiзацii вироблення управлiнських рiшень залежить вiд багатьох причин: компетентностi керiвника, рiвня квалiфiкацii колективу, характеру задач, ресурсiв i т.д.
По характеру цiлей прийнятi рiшення можуть бути представленi як:
а) поточнi (оперативнi);
б) тактичнi;
в) стратегiчнi.
З причин виникнення управлiнських рiшень подiляються на:
а) ситуацiйнi, зв'язанi з характером виникаючих обставин;
б) по розпорядженню (розпорядженню) вищих органiв;
в) програмнi, зв'язанi з включенням даного об'iкта керування в визначену структуру програмно-цiльових вiдносин;
г) iнiцiативнi, зв'язанi з проявом iнiцiативи системи, наприклад у сферi виробництва товарiв, послуг, посередницькоi дiяльностi;
д) епiзодичнi i перiодичнi, що випливають з перiодичностi виробничих процесiв у системi (наприклад, сезонностi сiльськогосподарського виробництва, сплаву лiсу по рiках, геологiчних робiт).
Важливим класифiкацiйним пiдходом служать вихiднi методи розробки управлiнських рiшень. До iхнього числа можна вiднести:
а) графiчнi, з використанням графоаналiтичних пiдходiв (мережних моделей i методiв, стрiчкових графiкiв, структурних схем, декомпозицii великих систем);
б) математичнi методи, що припускають формалiзацiю представлень, вiдносин, пропорцiй, термiнiв, подiй, ресурсiв;
в) евристичнi, зв'язанi iз широким використанням експертних оцiнок, розробки сценарiiв, ситуацiйних моделей.
По органiзацiйному оформленню Управлiнськi рiшення подiляються на:
а) твердi, що однозначно задають подальший шлях iхнього втiлення;
б) що орiiнтують, визначальний напрямок розвитку системи;
в) гнучкi, що змiнюються вiдповiдно до умов функцiонування i розвитку системи;
г) нормативнi, що задають параметри протiкання процесiв у системi.
Оскiльки рiшення приймаються людьми, те iхнiй характер багато в чому несе на собi вiдбиток особистостi менеджера, причетного до iх появи на свiтi. У зв'язку з цим прийнято розрiзняти урiвноваженi, iмпульсивнi, iнертнi, ризикованi й обережнi рiшення. [6]
Урiвноваженi рiшенняприймають менеджери, уважно i критично стосовнi до своiх дiй, висунутим гiпотезам i iх перевiрцi. Звичайно, перш нiж приступити до ухвалення рiшення, вони мають сформульовану вихiдну iдею.
РЖмпульсивнi рiшення, автори яких легко генерують найрiзноманiтнiшi iдеi в необмеженiй кiлькостi, але не в змозi iх як варто перевiрити, уточнити, оцiнити. Рiшення тому виявляються недостатньо обТСрунтованими i надiйними, приймаються ВлзнаскокуВ», ВлривкамиВ».
РЖнертнi рiшеннястають результатом обережного пошуку. У них навпаки контрольнi й уточнюючi дii переважають над генеруванням iдей, тому в таких рiшеннях важко знайти оригiнальнiсть, блиск, новаторство.
Ризикованi рiшення вiдрiзняються вiд iмпульсивних тем, що iхнi автори не мають потребу в ретельному обТСрунтуваннi своiх гiпотез i, якщо упевненi в собi, можуть не злякатися будь-яких небезпек.
Обережнi рiшенняхарактеризуються стараннiстю оцiнки менеджером усiх варiантiв, бiльш критичним пiдходом до справи. Вони в ще меншому ступенi, чим iнертнi, вiдрiзняються новизною й оригiнальнiстю.
Перерахованi види рiшень приймаються, в основному, у процесi оперативного керування персоналом. Для стратегiчного i тактичного керування будь-якоi пiдсистеми системи менеджменту приймаються рацiональнi рiшення, заснованi на методах економiчного аналiзу, обТСрунтування й оптимiзацii.
1.3.Фактори, що визначають якiсть i ефективнiсть управлiнських
рiшень.
Пiд якiстю управлiнських рiшень варто розумiти ступiнь його вiдповiдностi характеру задач функцiонування, що дозволяються, i розвитку виробничих систем. РЖнакше кажучи, у якому ступенi управлiнськi рiшення забезпечуi подальшi шляхи розвитку виробничоi системи в умовах формування ринкових вiдносин.
Фактори, що визначають якiсть i ефективнiсть управлiнських рiшень, можуть класифiкуватися по рiзних ознаках тАУ як фактори внутрiшньоi природи (зв'язанi з керуючою i керованою системами), так i зовнiшнi фактори (вплив навколишнього середовища). До числа цих факторiв варто вiднести:
1) закони об'iктивного свiту, зв'язанi з прийняттям i реалiзацiiю управлiнських рiшень;
2) чiтке формулювання мети тАУ для чого приймаiться управлiнськi рiшення, якi реальнi результати можуть бути досягнутi, як вимiрити, спiввiднести поставлену мету i досягнутi результати;
3) обсяг i цiннiсть розташовуваноi iнформацii тАУ для успiшного прийняття управлiнського рiшення головним i не обсяг iнформацii, а цiннiсть, обумовлена рiвнем професiоналiзму, досвiду, iнтуiцiiю кадрiв;
4) час розробки управлiнських рiшень тАУ як правило, управлiнське рiшення завжди приймаiться в умовах дефiциту часу i надзвичайних обставин (дефiциту ресурсiв, активностi конкурентiв, ринковоi кон'юнктури, непослiдовного поводження полiтикiв);
5) органiзацiйнi структури керування;
6) форми i методи здiйснення управлiнськоi дiяльностi;
7) методи i методики розробки i реалiзацii управлiнських рiшень (наприклад, якщо фiрма лiдируi тАУ методика одна, якщо випливаi за iншими тАУ iнша);
8) суб'iктивнiсть оцiнки варiанта вибору рiшення. Чим бiльш неординарним i управлiнськi рiшення, тим субтАЩiктивнiше оцiнка. Стан керуючоi i керованоi систем (психологiчний клiмат, авторитет керiвника, професiйно-квалiфiкацiйний склад кадрiв i т.д.);
9) систему експертних оцiнок рiвня якостi й ефективностi Управлiнськi рiшення. [3]
Управлiнськi рiшення повиннi спиратися на об'iктивнi закони i закономiрностi суспiльного розвитку. З iншого боку, управлiнськi рiшення iстотно залежать вiд безлiчi суб'iктивних факторiв тАУ логiки розробки рiшень, якостi оцiнки ситуацii, структуризацii задач i проблем, визначеного рiвня культури керування, механiзму реалiзацii рiшень, виконавськоi дисциплiни i т.п. При цьому необхiдно завжди пам'ятати, що навiть ретельно продуманi рiшення можуть виявитися неефективними, якщо вони не зможуть передбачити можливих змiн у ситуацii, станi виробничоi системи.
РОЗДРЖЛ 2. ОСНОВНРЖ МЕТОДИ ТА МОДЕЛРЖ ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛРЖНСЬКИХ РРЖШЕНЬ
2.1. Стадii прийняття управлiнських рiшень
Метою управлiнськоi дiяльностi i знаходження таВнких форм, методiв, засобiв та iнструментiв прийняття рiшень, якi б сприяли досягненню оптимального реВнзультату в конкретних умовах.
Технологiя розроблення, прийняття i реалiзацii рiВншень та процедур, здiйснення логiчних, аналiтичних, iнформацiйно-пошукових, обчислювальних та iнших операцiй передбачають iх чiтку послiдовнiсть. РозробляВнючи управлiнськi рiшення, необхiдно встановити поряВндок здiйснення операцiй, пов'язаних iз накопиченням, рухом, зберiганням, обробленням, аналiзом iнформацii, забезпеченням нею структурних пiдроздiлiв i окремих робочих мiсць, а також визначити дii, необхiднi для виВнрiшення господарських завдань.
Рацiональна технологiя прийняття i реалiзацii управлiнського рiшення передбачаi такi етапи: пiдгоВнтовку, прийняття, реалiзацiю рiшення.
1. Етап пiдготовкитАФ проведення економiчного аналiзу ситуацii на мiкро- i макрорiвнi; охоплюi поВншук, накопичення, опрацювання iнформацii, виявленВння i формулювання проблем, що потребують вирiшення та ретельного вивчення чинникiв, що iх обумовили.
2. Етап прийняттятАФ охоплюi розроблення й оцiнюВнвання альтернативних рiшень, визначення критерiiв виВнбору оптимального рiшення, вибiр i прийняття рiшення. У межах iснуючих ресурсних чи iнституцiйних обВнмежень з розроблених рiшень вибирають те, що вiдповiВндаi обумовленим критерiям вирiшення проблеми. КiльВнкiсть запропонованих для вирiшення проблеми варiанВнтiв залежить вiд наявних ресурсiв, часу, iнформацii, неВнобхiдноi для обТСрунтування рiшення тощо.
Важливим елементом процесу прийняття управлiнВнських рiшень i оцiнювання дiй на рiзних його етапах. Так, на етапi дiагностики проблеми тАФ це оцiнювання меж, масштабiв та рiвня поширення проблеми; на етапi обТСрунтування тАФ оцiнювання рiзних варiантiв, запроВнпонованих для вирiшення проблеми, на етапi прийнятВнтя рiшення тАФ оцiнювання очiкуваних наслiдкiв вiд йоВнго реалiзацii. Це оцiнювання здiйснюiться за певними критерiями. [9]
На етапi пiдготовки критерiями розпiзнавання пробВнлеми найчастiше служить визначена цiль, вiдхилення вiд якоi свiдчить про наявнiсть проблеми. Отже, керiвВнники всiх рiвнiв мусять мати чiтко сформульованi цiлi та завдання своii дiяльностi. За iх вiдсутностi появу проблеми вiдчувають суто iнтуiтивно або ж за надхоВндженням сигналiв, що суттiво ускладнюi процес приВнйняття рiшень.
На етапi розроблення варiантiв розв'язання проблеВнми застосовують рiзнi критерii, якi дають змогу вибрати тi, що i найбiльш доцiльними. Вiд обТСрунтованостi цих критерiiв залежить якiсть управлiнського рiшення i, в кiнцевому пiдсумку, адаптивнiсть та ефективнiсть оргаВннiзацii.
З метою прискорення процесуприйняття рiшеньi пiдвищення iх якостi доцiльно дотримуватись таких реВнкомендацiй:
тАФформулювання проблем, розроблення i вибiр рiшення мають бути сконцентрованi на тому рiвнi iiрархii управлiння, де i вiдповiдна iнформацiя;
тАФiнформацiя маi надходити вiд усiх пiдроздiлiв фiрми, що знаходяться на рiзних рiвнях управлiння i виконують рiзноманiтнi функцii;
тАФвибiр i ухвалення рiшення повиннi врахувати iнтереси i можливостi тих ланок управлiння, на якi буде покладено виконання рiшення або якi зацiкавленi у його реалiзацii.
Щодо найскладнiших i найважливiших рiшень реВнкомендуiться розробляти спецiальнi органiзацiйнi проВнцедури, визначаючи:
тАФна якому рiвнi слiд приймати рiшення;
тАФхто готуi iнформацiю, проект рiшення та його обТСрунтування;
тАФз якими структурними пiдроздiлами i працiвниками узгоджуються рiшення;
тАФхто контролюi i вiдповiдаi за виконання рiшення;
тАФхто надiлений правом вносити корективи у змiст рiшення i строки його виконання;
тАФяка форма звiтностi про виконання рiшень;
тАФхто оцiнюi рiшення i даi висновок про ступiнь досягнення поставленоi мети (ефективнiсть рiшення).
3. Етап реалiзацiiтАФ розроблення заходiв для конВнкретизацii рiшення i доведення його до виконавцiв; здiйснення контролю за його виконанням; внесення неВнобхiдних коректив; оцiнювання результату, отриманоВнго внаслiдок реалiзацii рiшення.
Реалiзацiя управлiнських рiшень тАФ важлива ланка технологii управлiння. Поки рiшення не втiлене у житВнтя тАФ це не рiшення, а лише намiри. Потрiбна велика органiзаторська робота, щоб досягти його реалiзацii. Часто справа ускладнюiться тим, що люди своiю дiяльВннiстю можуть вносити суттiвi корективи у початковий варiант рiшення (полiпшувати його або погiршувати), i здебiльшого це викликаi додатковi ВлшумиВ» в системi, якi потрiбно долати. Тому в технологiчному ланцюзi управлiнських операцiй, спрямованих на розв'язання проблем, складним i вiдповiдальним i етап виконання прийнятих рiшень.
Виконання рiшення передбачаi здiйснення таких операцiй:
тАФвизначення календарних строкiв (кiнцевих i промiжних) виконання рiшення;
тАФпризначення вiдповiдального виконавця або кiлькох виконавцiв, доведення рiшення до виконавцiв, а в разi потреби тАФ до всього колективу;
тАФiнструктаж виконавцiв, роз'яснення кожному з них його мiсця в загальному трудовому процесi, конкретизацiя завдань i вiдповiдальностi;
тАФматерiально-технiчне забезпечення процесу працi, в т. ч. обТСрунтований розподiл ресурсiв;
тАФпроведення iнструктивноi наради, роз'яснення цiлей i завдань;
тАФкоординацiя дiй виконавцiв;
тАФкоригування ранiше прийнятого рiшення;
тАФмотивацiя дiяльностi виконавцiв;
тАФоблiк i контроль виконання.
Розподiляючи завдання серед виконавцiв, доцiльно виходити з таких мiркувань:
тАФякщо виконання доручення потребуi знань з рiзних галузей i квалiфiкацii, виконавцевi слiд давати таке завдання, яке б спонукало його до пiдвищення рiвня квалiфiкацii i розвитку здiбностей;
тАФобсяг роботи маi вiдповiдати можливостям працiвника, оскiльки i надмiрне, i недостатнi навантаження негативно впливаi на якiсть виконання;
тАФчiтке визначення кола обов'язкiв працiвника унеможливить вiдмову вiд виконання певних робiт, пов'язаних iз реалiзацiiю рiшення;
тАФрозробленi показники i стандарти на виконання робiт повиннi точно вiдображати ступiнь досягнення цiлi, а також якiсть здiйснюваних операцiй;
тАФ пiдлеглим доцiльно надавати всю необхiдну для виконання завдань iнформацiю i делегувати достатнi повноваження для коригування процесу реалiзацii рiВншень.
Успiшне керiвництво реалiзацiiю рiшень потребуi не лише рацiонального розподiлу робiт мiж пiдлеглими, а й здатностi налаштовувати iх на виконання завдань, сприяти iнiцiативностi. Для цього рекомендують викоВнристовувати всi форми зовнiшнього впливу на працiвВнника, щоб вiн виконував завдання швидше за власними мотивами, нiж пiд впливом формальних iнструкцiй. Наприклад, Р. Лайкерт стверджуi, що мотивацiя у сфеВнрi виконання конкретних управлiнських рiшень тим сильнiша, чим вагомiшою i участь у прийняттi рiшень безпосереднiх учасникiв виконання завдань.
Важлива роль у процесi реалiзацii управлiнських рiВншень належить контролю,який забезпечуiться налаВнгодженням зворотного зв'язку. Це особливо важливо для реалiзацii рiшення, що здiйснюiться у декiлька етаВнпiв. Зворотний зв'язок даi змогу своiчасно отримувати iнформацiю для коригування рiшень, за необхiдностi вносити змiни в перебiг iх виконання. [3]
2.2. Методи прийняття управлiнських рiшень
Технологiя прийняття рiшень передбачаi певну поВнслiдовнiсть управлiнських операцiй i процедур. Це дiагностика проблеми; визначення можливих способiв ii розв'язання; оцiнювання варiантiв; вибiр найвигiднiшого варiанта.
1. Методи вивчення проблеми (дiагностування).Передбачаi застосування методiв, що дають змогу досВнтовiрно i повно описати проблему i виявити чинники, що призвели до неi. Важливе мiсце належить методам накопичення, оброблення та аналiзу iнформацii, факВнторного аналiзу, порiвняння, аналогii тощо. Вибiр метоВндiв залежить вiд характеру та змiсту проблеми, термiнiв i коштiв, видiлених для ii вивчення. Зокрема, значного поширення набули двi групи методiв: методи економiчВнного аналiзу та прогнозування,iх застосовують з метою об'iктивного оцiнювання поточного стану фiрми i пеВнредбачення Влщо буде далi, якщо нiчого не змiнюватиВ». Цi методи опираються на статистичний матерiал минуВнлих перiодiв у певнiй сферi дiяльностi.
2. Методи економiчного аналiзу. ТРрунтуються на вивченнi аналiтичних залежностей, що визначають спiввiдношення мiж умовами i результатами вирiшенВння задачi, поданих у виглядi формул, графiкiв, дiаВнграм (наприклад, залежнiсть мiж цiною на товар та поВнпитом на нього; залежнiсть рiвня продуктивностi праВнцi вiд квалiфiкацii персоналу або рiвня оплати працi тощо). Кожен керiвник маi набiр таких залежностей, якi вiн вивiв на основi власних спостережень чи отриВнмав у процесi навчання. Знання сталих аналiтичних залежностей даi змогу менеджеру швидко прийняти правильне рiшення. [6]
Розрiзняють кiлька способiв та прийомiв економiчВнного аналiзу.
Метод абсолютних, вiдносних та середнiх величин.Аналiз показникiв, економiчних явищ, процесiв, ситуаВнцiй починаiться з визначення абсолютних величин. iх використовують як базу для розрахунку середнiх та вiдВнносних величин. Вiдноснi величини застосовують при аналiзi динамiки явищ; вони характеризують змiну поВнказника, явища в часi. Середнi величини узагальнюють вiдповiднi сукупностi типових однорiдних показникiв явищ чи процесiв; зручнi при порiвняннi дослiджуваноВнго фактора за рiзними сукупностями, дають змогу абсВнтрагуватись вiд випадковостi окремих коливань.
Метод порiвняння. ТРрунтуiться на зiставленнi явищ, видiленнi в них спiльного та вiдмiнного. ПорiвВннюються звiтнi i плановi показники, кращi та середнi данi тощо. В результатi вiдповiдних порiвнянь можуть бути виявленi вiдхилення вiд заданих показникiв плану чи показникiв за минулi перiоди вiд середнiх показниВнкiв по пiдприiмству та висунутi пропозицii щодо iх поВнлiпшення.
Метод групувань. Даi змогу виявити i вивчити взаiВнмозв'язки та взаiмозалежностi рiзних економiчних явищ, найбiльш суттiвi фактори, закономiрностi i тенВнденцii, що властивi цим явищам. На основi простих (за однiiю ознакою) та комбiнованих (за декiлькома ознаВнками) групувань будуються вiдповiднi груповi таблицi, зручнi для аналiзу.
РЖндексний метод. Базуiться на вiдносних показниВнках, якi вiдображають вiдношення рiвня даного явища до рiвня його в минулому або до рiвня аналогiчного явиВнща, який розглядаiться як базовий. Метод застосовуВнють для дослiдження складних явищ, окремi компоненВнти яких не вимiрюванi. Вiн даi змогу розкласти за факВнторами вiдноснi та абсолютнi вiдхилення узагальнююВнчого показника, виявити вплив на дослiджуваний поВнказник рiзних факторiв.
Балансовий метод. Використовують за iснування балансовоi узгодженостi мiж показниками; у факторноВнму аналiзi тАФ для перевiрки правильностi визначення впливу факторiв на результативний показник. Загальне вiдхилення за результативним показником дорiвнюi сумi результатiв впливу всiх факторiв.
Способи елiмiнування (виключення). Передбачають виключення впливу всiх факторiв, крiм одного, вплив якого необхiдно визначити. Використовують у факторВнному аналiзi, коли iснуi вiдповiдна залежнiсть мiж реВнзультативним показником i факторами, що на нього впливають. У економiчнiй лiтературi розглядають такi форми зв'язку мiж результативним показником та факВнторами впливу:
тАФадитивна (результативний показник визначаiться як сума значень двох факторiв);
тАФмультиплiкативна (результативний показник визначаiться як добуток значень факторiв);
тАФкратна (результативний показник визначаiться як частка вiд дiлення значень факторiв);
тАФзмiшана (поiднуi попереднi форми).
До способiв елiмiнування вiдносять:
1) спосiб ланцюгових пiдстановок. Використовуiться за мультиплiкативноi та адитивноi форм; даi змогу отримати ряд промiжних значень узагальненого показника шляхом послiдовноi замiни базисних значень фактора на фактичнi;
2) спосiб абсолютних рiзниць. Передбачаi замiну величини базового фактора не повною величиною фактичного, а лише алгебраiчною величиною вiдхилення звiтного показника вiд базового. Використовуiться тодi, коли вiдомi абсолютнi вiдхилення за значеннями факторiв, якi аналiзуються;
3) спосiб вiдносних рiзниць. Базуiться на визначеннi рiзниць мiж вiдповiдними показниками за процентним спiввiдношенням фактичних значень показникiв до базових. За цього способу не обов'язково мати значення всiх факторiв, вплив яких визначаiться, але мають бути вiдомi темпи зростання за показниками, що перебувають у певнiй залежностi вiд дослiджуваних факторiв;
4) iнтегральний спосiб. Використовують для визначення впливу факторiв на змiну результативного показника при мультиплiкативному та кратному зв'язках мiж показниками. Враховуi одночасний вплив усiх факторiв на результативний показник.
Для пiдприiмства важливим i прийняття рiшення щодо оптимального з точки зору прибутку обсягу та асортименту продукцii. Значну роль у процесi оптимiзацii вiдiграi аналiз беззбитковостi.
Аналiз беззбитковостi. Цей метод даi змогу визнаВнчити, за якого спiввiдношення обсягiв продукцii та ii цiВнни пiдприiмство може здiйснювати свою дiяльнiсть безВнзбитково. При його проведеннi використовують поняття Влсума покриттяВ», яка розраховуiться як рiзниця мiж виручкою вiд реалiзацii i змiнними витратами i виВнкористовуiться для вiдшкодування (покриття) умовнотАФ постiйних витрат:
Виручка вiд реалiзацii - Змiннi витрати = Величина покриття
Величина, що залишаiться пiсля покриття умовно-постiйних витрат, становить прибуток пiдприiмства.
Для визначення того обсягу виробництва, який даi можливiсть пiдприiмству працювати у Влзонi беззбиткоВнвостiВ», будують графiк беззбитковостi й розраховують Влточку нульовоi рентабельностiВ» або точку беззбиткоВнвостi. Точку беззбитковостi (критичний обсяг у натуВнральних одиницях) розраховують за формулою:
Vкрит = Суп/ (Цод - Взм),
де Суп тАФ умовно-постiйнi витрати пiдприiмства, грн., Цод тАФ цiна одиницi продукцii, грн.; Взм тАФ змiннi витраВнти на одиницю продукцii. [10]
Аналiз беззбитковостi даi змогу пiдприiмцям приВнймати обТСрунтованi рiшення щодо визначення ринковоi стратегii пiдприiмства: встановлення цiни на запланоВнваний до виробництва продукт, визначення необхiдного обсягу його виробництва i реалiзацii, вибору стратегii просування товару на ринок.
Методи прогнозування. Передбачають викорисВнтання накопиченого досвiду, поточних припущень щоВндо визначення перспектив органiзацii. iх подiляють на кiлькiснi та якiснi.
Кiлькiснi методи прогнозування. Застосовують, коВнли дiяльнiсть органiзацii в минулому мала певну тенВнденцiю, яку можна розвинути у майбутньому, i коли наВнявноi
Вместе с этим смотрят:
Cамоорганизация как процесс саморазвития
РЖнновацiйнi процеси на пiдприiмствi
РЖнтуiцiя в бiзнесi
РЖнформацiйний менеджмент як ефективна технологiя органiзацii управлiнськоi дiяльностi
Автоматизация работы отдела планирования компании ООО "Кока-Кола ЭйчБиСи Евразия"