Прийняття рiшень в умовах ризику

Обласний комунальний вищий навчальний заклад

тАЬРЖнститут пiдприiмництва тАЬСтратегiятАЭ

Кафедра економiчноi кiбернетики

КУРСОВИЙ ПРОЕКТ

З дисциплiни: "Дослiдження операцiй"

На тему: "Прийняття рiшень в умовах ризику"

Виконав:

Зарудний РД.Ю.

м. Жовтi Води

2009


План

Введення

1.Управлiння ризиками

2.Ухвалення рiшень в умовах ризику

2.1 Критерiй очiкуваного значення

2.2 Складнiшi ситуацii ухвалення рiшень

2.2 РЖншi критерii очiкуваного значення

3. Антикризове управлiння як основа управлiння ризиками

Висновки

Список лiтератури


Введення

У обстановцi, коли переважаюча бiльшiсть малих, середнiх i навiть крупних компанiй не просто випробовуi тимчасовi утруднення, але давно i постiйно знаходиться на самому краю пропасти, звичнi, стандартнi iнструменти менеджменту вже не допомагають. Тому так актуально стала проблема пошуку i упровадження в широку практику таких форм i методiв управлiння, використовування яких дозволяло б не доводити справу до кризового стану пiдприiмства, не дивлячись на загальну несприятливу ринкову обстановку в нашiй краiнi, а у разi, коли результати виявилися плачевнi i вже йдеться про банкрутство, дозволили б пiдготувати i реалiзувати програму оздоровлення пiдприiмства.

Бiзнес завжди пов'язаний з ризиком. При цьому найбiльший прибуток, як правило, приносять ринковi операцii з пiдвищеним ризиком. Проте у всьому потрiбна мiра. Ризик обов'язково повинен бути розрахований до максимально допустимоi межi. Як вiдомо, всi ринковi оцiнки носять, багатоварiантного характер вiрогiдностi. Помилки, прорахунки - рiч звична оскiльки все передбачити не можна. Важливо помилок не повторювати, постiйно коректувати систему дiй з позицiй максимуму прибутку. Менеджер завжди повинен передбачати додатковi можливостi для пом'якшення крутих поворотiв на ринку. Головна мета менеджменту - добитися, щоб при найгiршому розкладi могло йтися тiльки про деяке зменшення прибутку, але у жодному випадку не стояло питання про можливiсть iснування самого пiдприiмства. Досвiд переконуi, що банкрутства майже завжди пов'язанi з грубими прорахунками в менеджментi. Звiдси особлива увага командири бiзнесу покликанi придiляти постiйному вдосконаленню управлiння ризиком.

Головнi задачi менеджера в цiй областi загальновiдомi: знайти область пiдвищеного ризику, оцiнити його ступiнь, розробити i вжити завчаснi заходи, а якщо збиток вже маi мiсце, то i способи вiдшкодування збитку. Розпiзнавання, оцiнка, контроль ризикових ситуацiй дозволяють уникнути багатьох втрат.

Ризик в бiзнесi виступаi як сама суть менеджменту. Не ризикуючий менеджер навряд чого-небудь позитивного доб'iться, хоча його пiдлеглi, можливо, вiдчуватимуть себе спокiйнiше. Жоден менеджер не в змозi усунути ризик повнiстю, але за рахунок виявлення сфери пiдвищеноi небезпеки, точного ii вимiрювання, оцiнки допустимого рiвня ризику, здiйснення необхiдних контрольних процедур хороший менеджер завжди здатний володiти ситуацiiю. Пiдвищений ризик маi мiсце в рiзних обставинах: при ухваленому неправильному управлiнському рiшеннi, при незадовiльно виконаному пiдлеглим завданнi, при невдалому виборi виконавця, при помилках в оцiнцi об'iму продажiв продуктiв, при вiдмовi керiвництва фiрми прийняти обТСрунтованi пропозицii менеджера i т.д. РЖншими словами, з ризиками пов'язанi буквально всi рiшення або господарськi акцii менеджера. Мистецтво останнього полягаi в балансуваннi рiвнiв ризикiв i потенцiйноi вигоди, що i складаi iстоту управлiння ризиками. Менеджер зважуi позитивнi i негативнi сторони дii i оцiнюi можливi наслiдки: наскiльки прийнятний ризик або вiн превалюi порiвняно з потенцiйною вигодою. Якщо реально проаналiзувати всi можливi наслiдки конкретного рiшення i на цiй основi виявити весь шлейф сприятливих i несприятливих результатiв, то майже завжди ризик можна звести до мiнiмуму. У бiльшостi робiт, присвячених управлiнню ризиками в бiзнесi, основна увага надаiться аналiзу механiзму ризику, його розпiзнавання, форм i методiв захисту вiд можливих втрат i т.д. Але компанiя може мати мiцне фiнансове положення, чималi резервнi фонди i проте виявитися на межi банкрутства, якщо наявними грошовими ресурсами погано управляють менеджери, якщо спiвробiтники компанii недостатньо квалiфiкованi, щоб вчасно i повнiстю реалiзувати намiчене, якщо в цiй компанii не налагоджене добре планування, особливе перспективне, стратегiчне, якщо не використовуються повною мiрою можливостi антикризового управлiння, зокрема засоби захисту вiд ризикiв, iншими словами якщо повною мiрою не використовуються всi потенцiали сучасного управлiння ризиками, вживаного з урахуванням специфiчних умов економiки. Тому порушенi вище питання знайшли адекватне вiддзеркалення в пропонованiй роботi.


1. Управлiння ризиками

Менеджмент ризику - одна з найважливiших областей сучасного управлiння, пов'язана iз специфiчною дiяльнiстю менеджерiв в умовах невизначеностi, складного вибору варiантiв управлiнських дiй. Наявнiсть ризику неминуча в ринковому господарюваннi, причому чим вище рiвень ризику, тим бiльше за iнших рiвних умов можливий прибуток. Зараз свiтовий i локальнi ринки стають все бiльш нестабiльними, з непередбачуваними змiнами. Бурхливо розвиваiться ризиковий бiзнес. У цих умовах менеджер, що уникаi ризикованих рiшень, стаi небезпечним для органiзацii, прирiкаi ii на застiй, втрату конкурентоспроможностi. З розширенням зони ризикованих ситуацiй ризик-менеджмент стаi об'iктивно необхiдним i вельми значущим елементом управлiння, найважливiшою передумовою дiлового успiху.

Ризик-менеджмент - поняття дуже широке, що охоплюi самi рiзнi проблеми, пов'язанi практично зi всiма напрямами i аспектами управлiння. Головнi задачi менеджера в данiй областi загальновiдомi: знайти область пiдвищеного ризику, оцiнити ступiнь ризику, розробити i вжити заходи, застережливi ризик, у разi, коли збиток вже маi мiсце, вжити заходи до оптимального його вiдшкодування, аналiз i попередження ризикiв.

При ринковiй економiцi виробники, продавцi, покупцi дiють в умовах конкуренцii самостiйно, тобто на свiй страх i ризик. РЗх фiнансове майбутнi i тому непередбачуваним i мало прогнозованим. Ризик-менеджмент представляi систему оцiнки ризику, управлiння ризиком i фiнансовими вiдносинами, що виникають в процесi бiзнесу.

Управлiння ризиками - спецiальний вид менеджерськоi дiяльностi, нацiлений на пом'якшення дii ризику на результати роботи пiдприiмства. Значення управлiнських рiшень, з ухваленням яких стикаються менеджери, визначаiться перш за все рiвнем ризику, прийнятним для фiрми. Кожна компанiя характерна власними перевагами, пов'язаними з ризиком. На основi цього виявляються ризики, яким вона схильна в процесi ринковоi дiяльностi, визначаi, який рiвень ризику прийнятний, i методи, як уникнути втрат, що виникають в результатi дii конкретного ризику. Сукупнiсть таких дiй i представляi систему управлiння ризиками. Це - особлива область економiки, що вимагаi знань у областi аналiзу господарськоi дiяльностi пiдприiмства, методiв оптимiзацii рiшення економiчних задач i т.д. Робота менеджера по ризиках нацiлена на захист фiрми вiд ризикiв, загрозливих ii доходам, i забезпечуi рiшення головноi задачi фiнансового менеджменту - вибiр з альтернативних можливостей оптимального варiанту.

Менеджер по ризиках забезпечуi безпеку пiдприiмства. Вiн покликаний зберегти майно пiдприiмства, його фiнансовий добробут, iнтелектуальний потенцiал. Все це дозволяi ефективнiше використати ресурси, полiпшити результати роботи пiдприiмства, забезпечити його безпеку.

Його робота йде по наступних напрямах:

тАв оцiнка можливих джерел небезпеки;

тАв визначення вiрогiдностi несприятливоi подii i оцiнка можливих втрат;

тАв зниження ризику за допомогою застосування заходiв по його мiнiмiзацii.

Ринок - перш за все економiчна свобода. Над пiдприiмцем можуть пiдноситися тiльки закон i встановлюванi iм обмеження. Державне регулювання в умовах ринку зводиться переважно до встановлення норм здiйсненнi пiдприiмницькоi дiяльностi i до податковоi системи. Вага iнше визначаiться виробником i споживачем, iх волею, i якоюсь мiрою складаiться випадковим чином.

Треба не уникати неминучого ризику, а умiти його вiдчувати, правильно оцiнювати його ступiнь, не переходити за допустимi межi. Звiдси перше правило поведiнки пiдприiмця: не уникати ризику, а передбачати його, прагнучи понизити до можливо нижчого рiвня.

РД окремi види пiдприiмницькоi дiяльностi, в яких ризик пiддаiться розрахунку, оцiнцi i де методи визначення ступеня ризику вiдпрацьованi i теоретично, i практично. Це перш за все страхування майна, здоров'я i життя, а також лотерейна i гральна справа зрозумiло, що в даному випадку мова йде про вузькi, украй специфiчнi види пiдприiмницькоi дiяльностi. Вживанi по вiдношенню до таких видiв дiяльностi методи оцiнки ризику звичайно не вдаiться використовувати в iнших областях i сферах пiдприiмництва. До того ж страховий ризик вiдноситься переважним чином до об'iкту, поза прямою залежнiстю вiд виду дiяльностi. Страховка будинку, автомобiля звичайно не враховуi способiв використовування страхованого об'iкту.

При оцiнцi ж пiдприiмницького ризику звичайно перш за все цiкавить не доля всього об'iкту, а мiра небезпеки i ступiнь потенцiйного збитку в умовах конкретноi операцii i супроводжуючих ii видiв дiяльностi. Наприклад, страхуючи пiдприiмство або будинок вiд пожежi, страхове агентство аналiзуi тiльки небезпеку спалаху об'iкту i мiру виникаючоi при цьому майновоi утрати, яка доведеться компенсувати. Вiдповiдно встановлюються i страховi платежi. Пiдприiмець же вимушений вивчати ризик, що виникаi при виробництвi, закупiвлi, продажу продукцii i при всiх iнших видах дiяльностi пiдприiмства. Його цiкавить не компенсацiя ризику, а запобiгання збитку, а це вже зовсiм iнша справа.

Випадковий розвиток подiй, що робить вплив на хiд i результати пiдприiмництва, здатний приводити не тiльки до втрат у виглядi пiдвищених витрат ресурсiв i зниження кiнцевого результату. Одна i та ж випадкова подiя може викликати збiльшення витрат одного виду ресурсiв i зниження витрат iншого вигляду, тобто разом з пiдвищеними витратами одних ресурсiв може спостерiгатися економiя iнших. Звiдси, якщо випадкова подiя надаi подвiйну дiю на кiнцевi результати пiдприiмництва, маi несприятливi i сприятливi наслiдки, при оцiнцi ризику слiд в рiвнiй мiрi враховувати i тi, i iншi. РЖнакше кажучи, при визначеннi сумарних можливих втрат слiд вiднiмати з розрахункових втрат супроводжуючий iх виграш.

Втрати, якi можуть бути в пiдприiмницькiй дiяльностi, доцiльно роздiляти на матерiальнi, трудовi, фiнансовi, втрати часу, спецiальнi види втрат. Матерiальнi види втрат виявляються в непередбачених пiдприiмницьким проектом додаткових витратах або прямих втратах устаткування, майна, продукцii, сировини, енергii i т.д. по вiдношенню до кожного окремого з перерахованих виглядом втрат застосовнi своi одиницi вимiрювання.

Трудовi втрати представляють втрати робочого часу, викликанi непередбаченими обставинами. У безпосередньому вимiрюваннi трудовi втрати виражаються в людино-годинах, людино-днi або просто годиннику робочого часу. Переклад трудових втрат у вартiсний, грошовий вираз здiйснюiться шляхом множення трудогодин на вартiсть (цiну) однiii години.

Фiнансовi втрати - це прямий грошовий збиток, пов'язаний з непередбаченими платежами, виплатою штрафiв, сплатою додаткових податкiв, втратою грошових коштiв i цiнних паперiв. Крiм того, фiнансовi втрати можуть бути при недоотриманнi або неотриманнi грошей з передбачених джерел, при невертаннi боргiв, неоплатi покупцем поставленоi йому продукцii, зменшеннi виручки унаслiдок зниження цiн на реалiзованi продукцiю i послуги.

Особливi види грошового збитку пов'язанi з iнфляцiiю, змiною валютного курсу рубля, додатковим до узаконеного вилученням засобiв пiдприiмств до державного (республiканський, мiсцевий) бюджету. Разом з остаточними, безповоротними можуть бути i тимчасовi фiнансовi втрати, обумовленi заморожуванням рахункiв, невчасною видачею засобiв, вiдстроченням виплати боргiв.

Втрати часу iснують тодi, коли процес пiдприiмницькоi дiяльностi йде повiльнiше, нiж було намiчено. Пряма оцiнка таких втрат здiйснюiться в годиннику, днях, тижнях, мiсяцях запiзнювання в отриманнi намiченого результату. Щоб перевести оцiнку втрат часу у вартiсне вимiрювання, необхiдно встановити, до яких втрат доходу, прибутки вiд пiдприiмництва здатнi приводити такого роду втрати часу.

Спецiальнi види втрат виявляються у виглядi нанесення збитку здоров'ю i життю людей, навколишньому середовищу, престижу пiдприiмця, а також унаслiдок iнших несприятливих соцiальних i морально-психологiчних наслiдкiв. Найчастiше спецiальнi види втрат украй важко визначити в кiлькiсному, тим бiльше у вартiсному виразi. Природно, що для кожного з видiв втрат початкову оцiнку можливостi iх виникнення i величини слiд виробляти за певний час, що охоплюi мiсяць, рiк, термiн здiйснення пiдприiмництва.

У основi ризик-менеджменту лежить органiзацiя роботи за визначенням i зниженням ступеня ризику. Ризик-менеджмент - система управлiння ризиком i економiчними (перш за все фiнансовими) вiдносинами, що виникають в процесi цього управлiння, що включаi стратегiю i тактику управлiнських дiй. Пiд стратегiiю управлiння маються на увазi напрями i способи використовування засобiв для досягнення поставленоi мети. Кожному способу вiдповiдаi певний набiр правил i обмежень для ухвалення кращого рiшення. Стратегiя допомагаi сконцентрувати зусилля на рiзних варiантах рiшення, що не суперечать генеральнiй лiнii стратегii, i вiдкинути всю решту варiантiв. Пiсля досягнення поставленоi мети дана стратегiя припиняi своi iснування, оскiльки новi цiлi висувають задачу розробки новоi стратегii. Тактика - практичнi методи i прийоми менеджменту для досягнення встановленоi мети в конкретних умовах. Задачею тактики управлiння i вибiр найбiльш оптимального рiшення i найконструктивнiших в данiй господарськiй ситуацii методiв i прийомiв управлiння.

Ризик-менеджмент як система управлiння складаiться з двох пiдсистем: керованоi пiдсистеми - об'iкту управлiння i управляючоi пiдсистеми - суб'iкта управлiння. Об'iктам управлiння в ризик-менеджментi виступають ризиковi вкладення капiталу i економiчнi вiдносини мiж господарюючими суб'iктами в процесi реалiзацii ризику. До таких економiчних вiдносин вiдносяться зв'язки мiж страхувальником i страховиком, позичальником i кредитором, мiж пiдприiмцями, конкурентами i т.д.

Суб'iкт управлiння в ризик-менеджментi - група керiвникiв (фiнансовий менеджер, фахiвець iз страхування i т.д.), яка за допомогою рiзних варiантiв своii дii здiйснюi цiлеспрямоване функцiонування об'iкту управлiння, Цей процес може здiйснюватися тiльки за умови циркуляцii необхiдноi iнформацii мiж суб'iктом i об'iктом управлiння. Процес управлiння завжди припускаi отримання, передачу, переробку i практичне використовування iнформацii. Придбання надiйноi i достатньоi в конкретних умовах iнформацii виконуi головну роль, оскiльки воно допомагаi ухвалити правильне рiшення по дiях в умовах ризику. РЖнформацiйне забезпечення складаiться з рiзного роду iнформацii: статистичноi, комерцiйноi, фiнансовоi i т.д. Ризик-менеджмент виконуi певнi функцii. Розрiзняють наступнi функцii ризик-менеджменту:

- функцiя об'iкту управлiння, куди вiдноситься органiзацiя дозволу ризику; ризикових вкладень капiталу; робiт по зниженню величини ризику; процесу страхування ризикiв; економiчних вiдносин i зв'язкiв мiж суб'iктами господарського процесу.

- функцii суб'iкта управлiння, в рамках яких прогнозування, органiзацiя, координацiя, регулювання, стимулювання, контроль.

Прогнозування i розробкою на перспективу змiн фiнансового стану об'iкту в цiлому i його рiзних частин. Прогнозування - це передбачення певних подiй. Органiзацiя - об'iднання людей, що спiльно реалiзовують програму ризикового вкладення капiталу на основi певних правил i процедур. Регулювання - дiя на об'iкт управлiння, за допомогою якого досягаiться стан стiйкостi цього об'iкту у разi виникнення вiдхилення вiд заданих параметрiв. Координацiя - забезпечення узгодженостi роботи всiх ланок системи управлiння ризиком. Стимулювання - спонука фiнансових менеджерiв, iнших фахiвцiв до зацiкавленостi в результатi своii працi. Нарештi, контроль - це перевiрка органiзацii роботи по зниженню ступеня ризику.

У ризик-менеджментi готових рецептiв немаi i бути не може. Але знаючи його методи, прийоми, способи рiшення тих або iнших господарських задач, можна добиватися вiдчутного успiху в конкретнiй ситуацii.

Невiд'iмним елементом ризик-менеджменту i органiзацiя заходiв щодо виконання намiченоi програми, тобто визначення окремих видiв заходiв, об'iмiв i джерел фiнансування цих робiт, конкретних виконавцiв, термiнiв виконання i т.д. Важливим етапом органiзацii ризик-менеджменту i контроль за виконанням намiченоi програми, аналiз i оцiнка результатiв вибраного варiанту ризикового рiшення.

Органiзацiя ризик-менеджменту припускаi визначення органу управлiння ризиком, яким може бути фiнансовий менеджер, менеджер по ризику або вiдповiдний апарат управлiння, скажiмо, вiддiл ризикових вкладень капiталу, який повинен здiйснювати наступнi функцii:

- проводити венчурнi i портфельнi iнвестицii, тобто ризиковi вкладення вiдповiдно до чинного законодавства i статуту господарюючого суб'iкта;

- розробляти програму ризиковоi iнвестицiйноi дiяльностi;

- збирати, аналiзувати, обробляти i зберiгати iнформацiю про навколишнi оточення;

- визначати ступiнь i вартiсть ризикiв, стратегiю i прийоми управлiння ризиком;

- розробляти програму ризикових рiшень i органiзовувати ii виконання, включаючи контроль i аналiз результатiв;

- здiйснювати страхову дiяльнiсть, укладати договори страхування i перестраховки, проводити страховi i перестраховуючи операцii;

- розробляти умови страхування i перестраховки, встановлювати розмiри тарифних ставок по страхових операцiях;

- видавати гарантii по поручительству росiйських i iноземних компанiй, виробляти вiдшкодування збиткiв за iх рахунок, доручати iншим особам виконання аналогiчних функцiй за рубежем;

- вести вiдповiдну бухгалтерську, статистичну i оперативну звiтнiсть по ризикових вкладеннях капiталу.

Стратегiя ризик-менеджменту - це мистецтво управлiння ризиком в невизначенiй господарськiй ситуацii, засноване на прогнозуваннi ризику i використовуваннi рiзних прийомiв його зниження. Ця стратегiя включаi правила, на основi яких ухвалюються ризиковi рiшення i способи вибору варiанту рiшення.

У стратегii ризик-менеджменту застосовуються наступнi правила:

- Максимум виграшу.

- Оптимальна вiрогiднiсть результату.

- Оптимальна коливаiться результату.

- Оптимальне поiднання виграшу i величини ризику. Суть правила максимуму виграшу полягаi у тому, що з можливих варiантiв ризикових вкладень капiталу вибираiться варiант, що даi найбiльшу ефективнiсть результату при мiнiмальному або прийнятному для iнвестора ризику.

Центральне мiсце в оцiнцi пiдприiмницького ризику займають аналiз i прогнозування можливих втрат ресурсiв при здiйсненнi пiдприiмницькоi дiяльностi. Маiться на увазi не витрату ресурсiв, об'iктивно обумовлену характером i масштабом пiдприiмницькоi дiяльностi, а випадковi, непередбаченi, але потенцiйно можливi втрати, що виникають унаслiдок вiдхилення реального ходу пiдприiмництва вiд задуманого сценарiю.

Джерела виникнення iнвестицiйних ризикiв можна роздiлити на ряд основних категорiй:

- Вiдомо, що iз збiльшенням процентноi ставки (облiковоi ставки банкiв) цiна на облiгацii падаi. Ризик, пов'язаний з процентною ставкою, обумовлений тим, що ii змiна в майбутньому для нас невiдома. Чим вiддалену перспективу iнвестори вимушенi брати до уваги, тим вища невизначенiсть процентноi ставки. Тому довгостроковi облiгацii i бiльш чутливими до змiни процентноi ставки, нiж короткостроковi. При пiдвищеннi процентноi ставки курси акцiй також падають, оскiльки акцii i фiнансовими iнструментами, конкурентними по вiдношенню, наприклад, до депозитних внескiв. Процентна ставка, що росте, - позитивний чинник для грошового ринку, але негативний для всього ринку капiталiв в цiлому. Дисконтування доходу по будь-якому цiнному паперу напряму пов'язане з величиною облiковоi ставки. Чим вищi облiковi ставки, тим бiльша сума потрiбна для придбання цiнних паперiв в теперiшньому часi, щоб одержати заданий дохiд в майбутньому. При зниженнi процентних ставок виникаi ризик того, що iнвесторам доведеться реiнвестувати своi майбутнi доходи пiд нижчi вiдсотки.

- РЖнфляцiя зменшуi купiвельну спроможнiсть грошей. РЖнвестор шукаi такi фiнансовi iнструменти, якi компенсували б зростання цiн i забезпечували рiвень доходу, що перевищуi рiвень iнфляцii. Якнайбiльше вiд iнфляцii незручностi для облiгацiй з фiксованою ставкою. В умовах стабiльноi економiки найбiльш стiйкi - акцii з курсовою вартiстю, що постiйно пiдвищуiться (ринковою цiною). Якщо прибутки компанii ростуть лише пропорцiйно iнфляцii, або навiть нижче середнього рiвня iнфляцii, то якiсть акцiй такоi компанii буде невелика. Залежнiсть курсовоi вартостi акцiй вiд економiчних показникiв дiяльностi пiдприiмства стаi явнiшiй при зниженнi рiвня iнфляцii i стабiлiзацii макроекономiчноi обстановки.

- Коливання обмiнного курсу приводять до появи валютного ризику. При цьому мiняiться ефективнiсть зарубiжних iнвестицiй; змiнюiться спiввiдношення прибуткiв експортерiв i iмпортерiв; стримуiться або додатково стимулюiться iнфляцiя. Для росiйських умов, коли рiвень iнфляцii сильно залежить вiд зростання курсу долара, валютний ризик маi особливе значення, оскiльки при нерозвиненому валютному ринку змiни валютного курсу визначаються переважно не економiчними, а полiтичними чинниками. Крiм того, величина валютного ризику визначаiться ще i обмеженим числом iнструментiв валютного ринку, що зменшуi можливостi диверсифiкацii по рiзних видах валют. Крiм того, обмеження на iнвестицii у валютнi активи накладаi чинне в Росii законодавство про валютне регулювання.

- Чинники виробництва. Перш, нiж здiйснювати iнвестицii в пiдприiмства (промисловi, сiльськогосподарськi i т.д.), необхiдно оцiнити iх фiнансове положення i iншi чинники, що визначають умовах iх дiяльностi. До них, зокрема, вiдносяться:

тАв рiвень розвитку даноi галузi, ринкова кон'юнктура в конкретному секторi виробництва, до якого вiдноситься пiдприiмство;

тАв специфiка галузi. Наприклад, для добувних галузей головне - цiна на сировинi, для виробничих - доступнiсть сировини i тривалiсть виробничого циклу i т.д.;

тАв стадiя життiвого циклу, на якiй знаходиться пiдприiмство, рiвень його спецiалiзацii в данiй галузi, упровадження нових технологiй або виробництво якiсно новiй продукцii т.д.

- Полiтичний чинник. Цей чинник ризику особливо iстотний на перехiдних етапах розвитку економiки. Вiд полiтики уряду, складу кабiнету i т.д. напряму залежить багато хто з перерахованих вище чинникiв ризику.

Перш нiж зробити конкретнi вкладення, iнвестор реалiзуi наступнi дii:

- Визначення мети iнвестицii (чи вiдповiдаi конкретне вкладення цiлям iнвестора). Головна задача - максимiзувати свiй дохiд i мiнiмiзувати ризик. Проте вимоги до доходу у рiзних iнвесторiв рiзнi. Наприклад, приватний iнвестор-пенсiонер i пенсiйний фонд iстотно вiдрiзняються своiм пiдходом. Людина, як правило, турбуiться про негайний стабiльний дохiд. РЖнституцiйний iнвестор орiiнтуiться на тривалiшу перспективу, прагнучи максимiзувати свiй дохiд в тривалому iнтервалi часу, що змiнюiться протягом рокiв.

- Аналiз iнвестицiй, що включаi аналiз по секторах економiки (такими секторами i рiзнi галузi економiки, також групи пiдприiмств рiзного розмiру i рiзноi стадii розвитку), а також наочний аналiз, при якому предметом дослiджень i конкретне пiдприiмство i конкретнi фiнансовi iнструменти. При цьому використовують вiдносний, чинник i динамiчний пiдходи. Вiдносний пiдхiд ТСрунтуiться на порiвняннi привабливостi iнвестицiй в акцii з iнвестицiями в облiгацii i iнструменти грошового ринки. Чинник базуiться на зiставленнi активiв, доходiв, дивiдендiв, грошових потокiв компанii, в якi iнвестор збираiться вкласти засоби. Динамiчний пiдхiд спираiться на порiвняння попередньоi дiяльностi компанii, поточного положення (масштабiв i ефективностi операцiй) i перспектив зростання.

- Розробка стратегii iнвестування, яка покликана вiдображати цiлi iнвесторiв (певнi вимоги до рiвня доходу i ступеня ризику). Ефективнiсть вкладень залежить вiд термiну, на який вони зробленi. Рiзнi фiнансовi iнструменти в рiзному ступенi пiдходять для рiзноманiтних iнвестицiйних цiлей. Мають найбiльшу ефективнiсть при термiнах вкладення до 1 року - грошовi iнструменти; вiд 1 року до 3-5 рокiв - облiгацiй; понад 3-5 роки - акцii.

Розробка стратегii iнвестування включаi розподiл активiв по видах (iнструменти грошового ринку, облiгацii, акцii); визначення частки рiзних видiв активiв портфелi; визначення тактики поведiнки на ринку; оцiнку перiодичностi перегляду даних по компанiях, ринках, стратегii в цiлому. Всi згаданi чинники ризику в рiзних ситуацiях виявляються по-рiзному, кожний з чинникiв робить свiй специфiчний вплив на весь портфель цiнних паперiв.

Всi виникаючi при iнвестицiях ризики роздiляють на систематичнi (або ринковi), властивi всiм iнвестицiям на даному ринку, i на несистематичнi. Джерелами виникнення ринкових ризикiв i чинники, що впливають на фондовий ринок в цiлому - спад виробництва, змiна обмiнного курсу валюти, збiльшення або падiння процентних ставок i т.д. несистематичнi, або iндивiдуальнi ризики, виникають при iнвестуваннi, наприклад, в акцii якоi-небудь галузi промисловостi або в акцii конкретного пiдприiмства.

Основним способом зниження iндивiдуальних ризикiв i диверсифiкацiя портфеля iнвестицiй. Ступiнь цiii диверсифiкацii залежить вiд кiлькостi цiнних паперiв, його складових, i вiд ступеня взаiмноi залежностi один вiд одного. Нiж бiльше складових включено в портфель i нiж бiльш незалежнi вони один вiд одного, тим бiльше диверсифiкованим буде портфель цiнних паперiв. Теоретично, за допомогою диверсифiкацii можна повнiстю усунути iндивiдуальнi ризики шляхом включення в портфель безлiчi цiнних паперiв рiзного вигляду. В результатi сукупний ризик повнiстю диверсифiкованого портфеля визначатиметься тiльки величиною ринкового ризику. Ринковий ризик портфеля, на вiдмiну вiд несистематичного, не може бути усунений шляхом диверсифiкацii. Для зниження ринкового ризику використовують рiзнi методи хеджування.

Альтернативна форма вкладення капiталу - портфельнi iнвестицii, коли iнвестор вкладаi засоби в портфель цiнних паперiв, що розрiзняються по прибутковостi i ризику. Таких iнвесторiв прийнято називати iнституцiйними. До них вiдносяться страховi компанii, пенсiйнi фонди, вiдкритi iнвестицiйнi (взаiмнi) фонди, iндивiдуальнi iнвестори. Портфельний iнвестор, як правило, пасивний. Сам iнвестор не включений в процес управлiння. Але натомiсть вiн звичайно маi високу лiквiднiсть iнвестицiй, яка дозволяi йому iх вилучити або змiнити напрям iнвестування. Портфель iнвестицiй iнституцiйних iнвесторiв в бiльшостi випадкiв мiстить вiд 50 до 500 видiв цiнних паперiв. Нижнiй порiг визначаiться необхiдним рiвнем диверсифiкацii, при ii подальшому збiльшеннi ризик вже мiняiться трохи. РЖз зростанням величини активiв при заданому рiвнi диверсифiкацii ростуть розмiри цiнних паперiв кожного вигляду. Оскiльки великi частки капiталу одного емiтента дуже важко продати на ринку цiнних паперiв без значних втрат (iх пропозицiя на продаж вiдразу знижуi курс), крупнi iнституцiйнi iнвестори прагнуть не концентрувати у себе дуже великi пакети. Звiдси число видiв цiнних паперiв в iх портфелях росте.

РЖстотно зменшити ризик реально за рахунок квалiфiкованоi роботи по прогнозуванню i внутрiшньофiрмовому плануванню, самострахуванню i страхуванню, передачi частини ризику iншим особам або органiзацiям шляхом хеджування, ф'ючерсних операцiй, випуску опцiонiв. Все бiльш поширеним способом зменшення ризику i хеджування - створення стрiчних валютних, комерцiйних, кредитних i iнших вимог i зобов'язань. Хеджування широко використовуiться фiрмами, що спецiалiзуються на обробцi сировини, з метою страхування прогнозованого рiвня доходiв шляхом передачi ризику iншiй сторонi. Хеджування - дiлова схема, що дозволяi виключити або обмежити ризик.

Застосовуються i iншi способи зниження ризику. Так, при дорогих наукоiмних розробках практикуiться переклад частини фiнансового ризику на iншi компанii - так званi венчурнi, або ризиковi, якi у разi невдачi всього проекту беруть на себе частину втрат. Проте кращий спосiб зниження ризику - грамотний вибiр iнвестицiйного рiшення. У принципi, якщо в iнвестицiйному проектi доходи перевищують витрати, то вкладення засобiв доцiльне. Тодi з ряду альтернативних варiантiв iнвестицiйного рiшення потрiбно вибирати найрентабельнiший варiант. Треба визначити ефективнiсть iнвестицiй з урахуванням термiну окупностi, ступеня ризику, очiкуваних темпiв iнфляцii, перспектив оподаткування. Серед найдоступнiших способiв використовування грошей - зберiгання iх в банку, за що власник суми одержуi вiдсоток. Звiдси правило: iнвестувати засоби у виробництво, в цiннi папери i т.п. маi сенс тодi, коли вiд цього реально одержати велику чисту, тобто за вирахуванням податкiв, прибуток, нiж вiд зберiгання грошей в банку.

Арсенал методiв формування портфеля достатньо великий, але звичайно базуiться це на наступних принципах:

По-перше, успiх iнвестицiй в основному залежить вiд правильного розподiлу засобiв по типах активiв. Проведенi експерименти показали, що прибуток визначаiться на 94% вибором типу використовуваних iнвестицiйних iнструментiв (акцii крупних компанiй, короткостроковi казначейськi векселi, довгостроковi облiгацii i iн.); на 4% вибором конкретних цiнних паперiв заданого типу; на 2% оцiнкою моменту закупiвлi цiнних паперiв.

По-друге, ризик iнвестицiй в певний тип цiнних паперiв визначаiться вiрогiднiстю вiдхилення прибутку вiд очiкуваного значення. Прогнозоване значення прибутку можна визначити на основi обробки статистичних даних про динамiку прибутку вiд iнвестицiй в цi папери у минулому, а ризик - як середньоквадратичне вiдхилення вiд очiкуваного прибутку.

По-третi, загальна прибутковiсть i ризик iнвестицiйного портфеля можуть мiнятися шляхом варiювання його структурою. РЖснують рiзнi програми, що дозволяють конструювати бажану пропорцiю активiв рiзних типiв, наприклад, що мiнiмiзують ризик при заданому рiвнi очiкуваного прибутку або прибуток, що максимiзуi, при фiксованому рiвнi ризику i iн.

По-четверте, всi оцiнки, використовуванi при складаннi iнвестицiйного портфеля, носять вiрогiдний характер. Конструювання портфеля можливе лише за наявностi ряду чинникiв: ринку цiнних паперiв, певного перiоду його функцiонування, що сформувався, статистики ринку i iн.

Формування iнвестицiйного портфеля здiйснюiться i у декiлька етапiв: формулювання цiлей його створення i визначення iх прiоритетностi (зокрема, що важливiше - регулярне отримання дивiдендiв або зростання вартостi активiв), завдання рiвнiв ризику, мiнiмального прибутку, вiдхилення вiд очiкуваного прибутку i т.п.; вибiр фiнансовоi компанii (це може бути вiтчизняна або зарубiжна фiрма; при ухваленнi рiшення можна використовувати ряд критерiiв: репутацiя фiрми, ii доступнiсть, види пропонованих фiрмою портфелiв, iх прибутковiсть, види використовуваних iнвестицiйних iнструментiв i т.п.); вибiр банку, який вестиме iнвестицiйний рахунок.

Менеджеру важливо вибирати цiннi папери залежно вiд iх ризикового ступеня. При цьому потрiбно враховувати наступнi ризики: капiтальний ризик - загальний ризик на всi вкладення в цiннi папери, ризик того, що не зможе iх повернути, не понiсши втрат. Аналiз капiтального ризику зводиться до оцiнки того, чи варто взагалi мати справу з портфелем цiнних паперiв, чи не краще вкласти засобу в iншi форми активiв, наприклад, прямi iнвестицii, нерухомiсть, iноземну валюту i т.п. Селективний ризик - ризик неправильного вибору цiнних паперiв при формуваннi портфеля для iнвестування порiвняно з iншими видами паперiв. Це ризик, пов'язаний з точною оцiнкою iнвестицiйних якостей цiнних паперiв. Часовий ризик - ризик покупки або продажi цiнного паперу в невдалий час, що спричиняi за собою втрати. Наприклад, в Росii, коли ще тiльки створювалися чековi iнвестицiйнi фонди, емiтенти, якi встигли потрапити в цю хвилю або трохи випередити ii, забезпечили успiшне розповсюдження своiх акцiй. Тi ж, хто спiзнився, випробовують значнi утруднення в реалiзацii своiх паперiв. Ризик законодавчих змiн - ризик, який може приводити, наприклад, до необхiдностi перереiстрацii випуску цiнних паперiв, змiни умов або замiн випускiв, що викликаi iстотнi додатковi витрати i втрати для емiтента i iнвестора. Емiсiя цiнних паперiв може виявитися недiйсною, можлива несприятлива змiна правового статусу посередникiв по операцiях з цiнними паперами i т.п. Ризик лiквiдностi - ризик, пов'язаний з можливiстю втрат при реалiзацii цiнного паперу через змiну оцiнки ii якостi. Наприклад, цiннi папери бiрж, багатьох банкiв i акцiонерних суспiльств, придбанi восени 1991 року в розпал ажiотажу за цiнами в 1,5-2 рази вищi за номiнал, через пiвроку продавалися по iстотно нижчим курсам, або взагалi не реалiзовувалися, хоча iнфляцiйне зростання за цей час було вельми значне.

Кредитний ризик - ризик того, що емiтент, що випустив борговi цiннi папери, виявиться не в змозi виплачувати вiдсоток по них або основну суму боргу. Найхарактернiшим прийомом реалiзацii такого ризику у нас i деякi державнi борговi зобов'язання. РЖнфляцiйний ризик - ризик того, що при iнфляцii доходи, одержуванi iнвесторами вiд цiнних паперiв, знецiняться (з погляду купiвельноi спроможностi) швидше, нiж виростуть, i iнвестор зазнаi реальнi втрати. Високий рiвень iнфляцii руйнуi ринок цiнних паперiв. Процентний ризик - ризик втрат, якi може понести iнвестор у зв'язку iз змiнами процентних ставок на ринку. Зростання ринкового рiвня вiдсотка веде до пониження курсовоi вартостi цiнних паперiв, особливо облiгацiй з фiксованим вiдсотком. При пiдвищеннi вiдсотка можливе масове скидання цiнних паперiв, емiтованих пiд нижчi (фiксованi) вiдсотки i здатних бути, за умов випуску, достроково поверненими емiтенту. Нарештi, вiдзивний ризик - ризик втрат для iнвестора, якщо емiтент вiдкличе вiдзивнi облiгацii у зв'язку з перевищенням фiксованого рiвня процентних виплат по них над поточним ринковим вiдсотком.

Ризик-менеджмент маi в своiму розпорядженнi певнi можливостi управлiння ризиком. Вони складаються iз засобiв дозволу ризикiв i прийомiв зниження ступеня ризику. Засобами дозволу ризикiв i: уникнення ризику, яке означаi просте ухилення вiд заходу, пов'язаного з ризиком; утримання ризику - залишення ризику за iнвестором, тобто на його вiдповiдальнiсть; передача ризику - означаi, що iнвестор передаi вiдповiдальнiсть за ризик комусь iншому, наприклад, страховоi компанii; зниження ступеня ризику - зменшення вiрогiдностi i об'iму втрат.

Основнi прийоми зниження ризику: крiм диверсифiкацii, це - придбання додатковоi iнформацii (повнiша iнформацiя дозволяi зробити точний прогноз i понизити ризик, що робить iнформацiю товаром, причому дуже цiнним), лiмiтацiя - це встановлення лiмiту, тобто граничних сум витрат, продажу, кредиту i т.п.; лiмiтацiя застосовуiться банками для зниження ступеня ризику при видачi позик, господарюю

Вместе с этим смотрят:


Cамоорганизация как процесс саморазвития


РЖнновацiйнi процеси на пiдприiмствi


РЖнтуiцiя в бiзнесi


РЖнформацiйний менеджмент як ефективна технологiя органiзацii управлiнськоi дiяльностi


Автоматизация работы отдела планирования компании ООО "Кока-Кола ЭйчБиСи Евразия"