Стратегiчне управлiння пiдприiмством

ЗМРЖСТ

ВСТУП

РОЗДРЖЛ 1. Теоретико-методологiчнi аспекти стратегiчного управлiння пiдприiмством

1.1. Поняття i сутнiсть стратегiчного управлiння

1.2. Методика проведення аналiзу стратегiчного розвитку пiдприiмства

1.3. Розробка стратегiй функцiональних пiдсистем

РОЗДРЖЛ 2. АНАЛРЖЗ стратегiчного управлiння пiдприiмством ВАТ тАЬСамбiрський молокозавод

2.1 Загальна характеристика виробничо-господарськоi дiяльностi пiдприiмства ВАТ тАЬСамбiрський молокозаводтАЭ

2.2 Аналiз результатiв використання методiв стратегiчного управлiння пiдприiмством

РОЗДРЖЛ 3. ОбТСрунтування основних шляхiв Покращення стратегiчного управлiння пiдприiмством ВАТ тАЭСамбiрський молокозаводтАЭ

3.1 Напрями виправлення недолiкiв в здiйсненнi процесу стратегiчного управлiння пiдприiмством

3.2 Стратегii розвитку ВАТ тАЬСамбiрський молокозаводтАЭ на перспективу

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦРЖРЗ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальнiсть теми. Одним з найбiльш актуальних завдань сучасного розвитку економiки Украiни i створення умов ефективного i динамiчного переходу до ринкових вiдносин. При цьому дуже важливою i реорганiзацiя надмiрноi концентрацii i монополiзацii виробництва, удосконалювання органiзацiйних i структурних вiдносин, перегляд застарiлих командних економiчних зв'язкiв i методiв керування.

У цих умовах особливоi гостроти набуваi необхiднiсть розвитку пiдприiмницькоi активностi, дiяльнiсть пiдприiмств i органiзацiй, спрямованих на споживача, i кiнцевий результат тАУ прибуток.

Стратегiя пiдприiмства i основою стратегiчного планування, за допомогою якого на пiдприiмствi зважуiться комплекс проблем, повтАЩязаних з цiлеспрямованою переорiiнтацiiю випуску продукцii новоi номенклатури й асортименту, впровадженням i використанням нових технологiй, розвитку маркетингу, удосконалюванням структури керування пiдприiмством, своiчасною i якiсною пiдготовкою i перепiдготовкою кадрiв.

Стратегiчне управлiння - це процес розробки стратегiй i управлiння органiзацiiю для успiшноi ii реалiзацii. Органiзацii i керiвники, якi мислять стратегiчно, дивляться вперед i визначають напрямок, в якому вони хочуть рухатися. Не дивлячись на свою впевненiсть, що бiзнес, як i керiвники, повинен працювати добре i прямо зараз, щоб добре розвиватися в майбутньому, iх цiкавить бiльш широкий спектр проблем, з якими вони зустрiчаються, i загальний напрямок, в якому вони повиннi рухатися, щоб вирiшувати цi проблеми.

Стратегiчне управлiння здiйснюiться в контекстi мiсii органiзацii, i його фундаментальна задача полягаi в тому, щоб забезпечити взаiмозвтАЩязок мiсii з основними цiлями органiзацii в умовах змiнного економiчного середовища. Стратегiчне управлiння стосуiться й цiлей, i засобiв. В площинi цiлей воно вимальовуi загальнi контури майбутнього органiзацii; в якостi засобiв - показуi, як ця цiль повинна досягатися. Отже, стратегiчне управлiння - це прогнозне управлiння, повтАЩязане з розробкою i концептуалiзацiiю уявлень про те, куди прямуi органiзацiя. Стратегiчне управлiння повинне сумiщатися з практикою поточного управлiння. Завжди необхiдно памтАЩятати, що стратегiя це засiб для створення додатковоi вартостi.

Пiд впливом процесiв реформування економiки в Украiнi поступово складаiться нова фiнансова система, яка включаi в себе рiзноманiтнi фiнансовi вiдносини, повтАЩязанi з утворенням i використанням грошових ресурсiв, а також сукупнiсть фiнансових установ краiни.

Враховуючи, що за нинiшнiх умов фiнанси розширили межi свого впливу, усе бiльш актуальним стаi завдання розробки методiв i прийомiв ефективного використання обмежених фiнансових ресурсiв, iнвестування коштiв в активи чи проекти, що забезпечують доходи за допустимого ризику.

Процес стратегiчного управлiння пiдприiмством дослiджувало багато вiтчизняних i зарубiжних вчених-економiстiв, зокрема: Ансофф РЖ., Скiбiцький О.М., Василенко В.О., Шершньова З.РД., Нiмцов В.Д., Забродська Л.Д., Мiщенко А.П., Мiзюк Б.М., Пономаренко В.С.

Проте в зазначених працях, на мiй погляд недостатньо розкрита проблема стратегiчного аналiзу середовища функцiонування пiдприiмства, виявлення його сильних i слабких сторiн, погроз i можливостей, якi необхiдно враховувати при виборi стратегii пiдприiмства, тому дослiдження цього питання i актуальним.

Метою дипломноi роботи i:

- висвiтлення актуальних теоретичних i практичних питань стратегiчного управлiння пiдприiмством;

- оцiнка виробничо-господарськоi дiяльностi ВАТ тАЬСамбiрський молокозаводтАЭ та аналiз ефективностi методiв стратегiчного управлiння пiдприiмством;

- обТСрунтування основних шляхiв пiдвищення ефективностi використання методiв стратегiчного управлiння пiдприiмством ВАТ тАЬСамбiрський молокозаводтАЭ.

У вiдповiдностi до поставленоi мети, визначено основнi завдання даного дослiдження, а саме:

1. Розкрити сутнiсть стратегiчного управлiння пiдприiмством;

2. Оцiнити слабкi i сильнi сторони органiзацii у сферi виробництва, трудових ресурсiв, фiнансiв, маркетингу;

3. Визначити можливостi та загрози у внутрiшньому та зовнiшньому середовищi;

4. Проаналiзувати процес реалiзацii стратегii за допомогою видiв стратегiй.

ОбтАЩiктом дипломноi роботи i пiдприiмство ВАТ тАЬСамбiрський молокозаводтАЭ. Вiдкрите акцiонерне товариство тАЬСамбiрський молокозаводтАЭ знаходиться за адресою: 81400, Львiвська область, м. Самбiр, вул. Мазепи, 14. ВАТ тАЬСамбiрський молокозаводтАЭ спецiалiзуiться на переробцi молока та виготовленнi молочноi продукцii. Форма власностi тАУ колективна.

ВАТ тАЬСамбiрський молокозаводтАЭ заснований 20 липня 1995 р. З свiдоцтвом про державну реiстрацiю субтАЩiкта пiдприiмницькоi дiяльностi №00424415 з статутним фондом 188350 грн. Завод розмiщений на територii розмiром в один гектар земельноi площi. На територii заводу знаходяться такi споруди як: будинок апарат, маслоцех, сироварноцiльномолочна дiльниця, котельня, склади матерiальних ресурсiв, готовоi продукцii, лозеiновий цех, автомобiльний парк.

Предметом дипломного дослiдження i процес стратегiчного управлiння пiдприiмством.

Теоретичною та методологiчною основою дослiдження стали методи спостереження, порiвняння, аналiзу i синтезу, моделювання економiчних явищ, фундаментальнi працi вiтчизняних та зарубiжних економiстiв в галузi стратегiчного управлiння пiдприiмством.

Практичне значення i наукова новизна роботи полягаi в тому, що теоретичнi висновки та узагальнення, зробленi у нiй, можуть бути використанi у процесi пiдвищення ефективностi стратегiчного управлiння пiдприiмством ВАТ тАЬСамбiрський молокозаводтАЭ.

Структура та обсяг роботи. Дипломна робота складаiться iз вступу, трьох роздiлiв, висновкiв та списку використаних джерел. Основний змiст роботи викладено на 120 сторiнках. Список використаних джерел включаi 50 найменувань i викладений на 4 сторiнках.

РОЗДРЖЛ 1

Теоретико-методологiчнi аспекти стратегiчного управлiння пiдприiмством

1.1 Поняття та сутнiсть стратегiчного управлiння

Стратегiя тАУ це специфiчний управлiнський план дiй, спрямованих на досягнення встановлених цiлей. Вона визначаi, як органiзацiя функцiонуватиме та розвиватиметься, а також яких пiдприiмницьких, конкурентних та функцiональних заходiв i дiй буде вжито для того, щоб органiзацiя досягла бажаного стану.

У фундаментальнiй працi РЖ. Ансоффа тАЭСтратегiчне управлiннятАЭ наводиться таке поняття стратегii: тАЬЗа своiю сутнiстю стратегiя i перелiком правил для прийняття рiшень, якими органiзацiя користуiться в своiй дiяльностiтАЭ. РЖ Ансофф стверджуi, що досвiдчений фахiвець бiзнесу завжди зможе розгледiти за успiхом пiдприiмства ту чи iншу оригiнальну стратегiю.

Для розробки стратегii кожне пiдприiмство маi усвiдомити такi важливi елементи своii дiяльностi: мiсiю; конкурентнi переваги; особливостi органiзацii бiзнесу, ринки збуту, де дii фiрма; продукцiю, ресурси, структуру, виробничу програму, органiзацiйну культуру.

Дослiдження пiдходiв до визначення стратегii вказуi на ототожнення понять тАЬcтратегiятАЭ i тАЬстратегiчне управлiннятАЭ, оскiльки, посилаючись на розглянутi вище погляди авторiв, вони стратегiю визначають як комплексний план, правила, прийоми, процедури, що i основою реалiзацii стратегii, тобто процесом управлiння з досягнення стратегiчних цiлей у будь-якiй сферi дiяльностi господарюючого субтАЩiкта. У бiльшостi випадкiв термiн тАЬстратегiятАЭ ототожнюiться з планом перспективних дiй, спрямованих на досягнення якiсно нових цiлей i дiй [22, с.34-35].

Термiн тАЭстратегiчне управлiннятАЭ введено у вжиток на межi 60-70 рокiв ХХ ст. для пiдкреслення рiзницi мiж поточним управлiнням на рiвнi виробництва (торговельно-технологiчного процесу) i керiвництвом, що здiйснюiться на вищому рiвнi управлiння фiрмою.

У травнi 1971 року у Пiтсбурзi (США) було проведено розширену конференцiю з питань стратегiчного управлiння, де було пiдбито пiдсумки розвитку стратегiчного пiдходу в управлiннi компанiями, а також визначено основнi напрямки розвитку стратегiчного управлiння. З цього часу вiдбувся розподiл мiж поточним та стратегiчним управлiнням, почали закладатися основи розвитку останнього. 1973-й piк вважаiться початком регулярного теоретичного дослiдження та практичного впровадження стратегiчного управлiння. Вiдтодi цей напрямок у теорii та практицi управлiння бурхливо розвиваiться, дослiдження в цiй галузi проводяться в усьому свiтi, бiльшiсть процвiтаючих органiзацiй досягли своiх результатiв саме завдяки впровадженню системи стратегiчного управлiння.

Вiдомо, що будь-який тип управлiння базуiться на вiдповiднiй концепцii. Концепцiя управлiння тАУ це система iдей, принципiв, уявлень, що зумовлюють мету функцiонування органiзацii, механiзми взаiмодii субтАЩiкта та обтАЩiкта управлiння, характер взаiмовiдносин мiж окремими ланками його внутрiшньоi структури, а також необхiдний ступiнь урахування впливу зовнiшнього середовища на розвиток пiдприiмства.

Вихiдною iдеiю, що вiдображаi сутнiсть концепцii стратегiчного управлiння, i iдея необхiдностi врахування взаiмозвтАЩязку та взаiмовпливу зовнiшнього та внутрiшнього середовища при визначеннi цiлей пiдприiмства. Стратегii в цьому випадку виступають як iнструменти досягнення цiлей, а для реалiзацii стратегiй необхiдно, щоб усе пiдприiмство функцiонувало у стратегiчному режимi. Виходячи iз сказаного, можна дати наступне визначення стратегiчного управлiння, де б найбiльш яскраво була розкрита сутнiсть концепцii стратегiчного управлiння.

Стратегiчне управлiння тАУ це реалiзацiя концепцii, в якiй поiднуються цiльовий та iнтегральний пiдходи до дiяльностi пiдприiмства, що даi можливiсть встановлювати цiлi розвитку, порiвнювати ix з наявними можливостями (потенцiалом) пiдприiмства та приводити ix у вiдповiднiсть шляхом розробки та реалiзацii системи стратегiй.

Стратегiчне управлiння являi собою процес, за допомогою якого менеджери здiйснюють довгострокове керiвництво органiзацiiю, визначають специфiчнi цiлi дiяльностi, розроблюють стратегii для досягнення цих цiлей, враховуючи вci релевантнi (найсуттiвiшi зовнiшнi та внyтрiшнi умови, а також забезпечують виконання розроблених вiдповiдних планiв, якi постiйно розвиваються i змiнюються [27, с. 43-45].

Стратегiчне управлiння тАУ багатоплановий, формально-поведiнковий управлiнський процес, який допомагаi формулювати та виконувати ефективнi стратегii, що сприяють балансуванню вiдносин мiж органiзацiiю, включаючи ii окремi частини, та зовнiшнiм середовищем, а також досягненню встановлених цiлей [5, с.16].

Концепцiя стратегiчного управлiння лежить в основi стратегiчного мислення i знаходить вираз у наступних характерних рисах ii застосування:

1. Базуiться на певному поiднаннi теорii: системному, ситуацiйному та цiльовому пiдходах до дiяльностi пiдприiмства, що трактуiться як вiдкрита соцiально-економiчна система. Використання тiльки однiii iз зазначених засад не даi можливостi досягти потрiбних результатiв тАУ розвитку пiдприiмства у довгостроковiй перспективi.

2. Opiiнтуi на вивчення умов, в яких функцiонуi пiдприiмство. Це дозволяi створювати адекватнi цим умовам системи стратегiчного управлiння, що будуть вiдрiзнятись одна вiд одноi залежно вiд особливостей пiдприiмства та характеристик зовнiшнього середовища.

3. Концентруi увагу на необхiдностi збору та застосування баз стратегiчноi iнформацii. Аналiз, iнтерпретацiя та застосування iнформацii для прийняття стратегiчних рiшень даi змогу визначити змiст та послiдовнiсть дiй щодо змiн на пiдприiмствi завдяки зменшенню невизначеностi ситуацii.

4. Дозволяi прогнозувати наслiдки рiшень, що приймаються, впливаючи на ситуацiю шляхом вiдповiдного розподiлу pecypciв, встановлення ефективних звтАЩязкiв та формування стратегiчноi поведiнки персоналу.

5. Передбачаi застосування певних iнструментiв та методiв розвитку пiдприiмств (цiлей, тАЬдерева цiлейтАЭ, стратегiй, тАЬстратегiчного наборутАЭ, стратегiчних планiв i програм, стратегiчного планування та контролю тощо) [32, с. 52-56].

Наведенi характеристики не вичерпують сутнiсть концепцii стратегiчного управлiння, але дають можливiсть визначити найбiльш суттiвi складовi, що й будуть розглянутi далi.

Стратегiчне управлiння не претендуi на те, щоб дати одне рiшення на всi часи. Так само як важко уявити co6i два однакових пiдприiмства, неможливо створити тотожнi системи стратегiчного управлiння.

Характернi риси системи стратегiчного управлiння певного пiдприiмства залежать вiд взаiмодii таких чинникiв:

В· галузевоi належностi;

В· pозмiрiв пiдприiмства (залежно вiд галузевих особливостей);

В· типу виробництва, рiвня спецiалiзацii, концентрацii та кооперацii;

В· характеристик виробничого потенцiалу;

В· наявностi (вiдcyтнocтi) науково-технiчного потенцiалу;

В· рiвня розвитку управлiння;

В· рiвня квалiфiкацii персоналу тощо.

Рiзнi пiдходи до побудови системи стратегiчного управлiння потребують чiткого уявлення про переваги цього явища в дiяльностi окремих пiдприiмств, якi в загальному виглядi можна сформулювати через мету стратегiчного управлiння.

Мета стратегiчного управлiння тАУ це побудова такоi динамiчноi системи, яка давала б змогу забезпечувати своiчасне визначення мiсii, цiлей та стратегiй, розробку i забезпечення виконання системи планiв як iнструментiв реалiзацii стратегiчних орiiнтирiв з удосконалення пiдприiмства та його окремих пiдсистем, що i основою для забезпечення його конкурентоспроможного iснування в довгостроковiй перспективi.

Стратегiя пiдприiмства i основою стратегiчного планування, за допомогою якоi на пiдприiмствi зважуiться комплекс проблем, повтАЩязаних з цiлеспрямованою переорiiнтацiiю випуску продукцii новоi номенклатури й асортименту, впровадженням i використанням нових технологiй, розвитком маркетингу, удосконалюванням структури керування пiдриiмством, своiчасною i якiсною пiдготовкою i перепiдготовкою кадрiв [42, с. 176].

Термiн тАЬстратегiчне управлiннятАЭ був введений у побут у 1960-1970рр. Найбiльший внесок у розробку теорii стратегiчного управлiння зроблений РЖгорем Ансоффом (1965 р). У той час стратегiя розглядалася як повнiстю систематизований процес, що вказуi чiтку послiдовнiсть крокiв i активно використовуi аналiтичнi iнструменти i методи, що розглядають як тАЬнайкращий спосiбтАЭ розробки стратегiй, використання якого гарантуi успiх компанii.

РЖ. Ансофф видiляi два види управлiння: стратегiчний i оперативний. Дiяльнiсть зi стратегiчного управлiння повтАЩязана з постановкою цiлей i завдань органiзацii i з пiдтримкою продуктивних вэаiмин мiж органiзацiiю та ii бiзнес-середовищем, що дозволяють iй досягти своiх цiлей, вiдповiдають ii внутрiшнiм можливостям i дозволяють залишатися сприйнятливою до зовнiшнiх викликiв [44, с. 101-104].

Стратегiчне управлiння спрямоване на створення конкурентних переваг пiдприiмства i утвердження ефективноi стратегiчноi позицii, що забезпечать майбутню життiздатнiсть органiзацii в мiнливих умовах.

Призначення оперативного управлiння тАУ використовувати вже iснуючу стратегiчну позицiю органiзацii для досягнення конкретних тактичних цiлей. На пiдприiмствi менеджери, якi займаються стратегiiю, забезпечують постiйний потенцiал прибутковостi органiзацii, а менеджери, якi займаються поточними операцiями, вiдповiдають за перетворення потенцiалу в реальний прибуток. Кiнцевим результатом дiяльностi системи оперативного менеджменту i постачання товарiв (послуг) споживачам за конкретнi цiни.

Розкривши сутнiсть основних аспектiв стратегiчного управлiння, видiляють основнi етапи i послiдовнiсть формування стратегiчноi поведiнки окремого пiдприiмства. У ходi розвитку теорii стратегii рiзнi дослiдники пропонували рiзнi пiдходи.

А. Томпсон i Д. Стрiкленд розглядають птАЩять взаiмозалежних завдань, що становлять основу створення i реалiзацii стратегii пiдприiмства: визначення сфери дiяльностi i формування стратегiчних установок; постановка стратегiчних цiлей i завдань для iх досягнення; формулювання стратегii для досягнення цiлей i результатiв дiяльностi виробництва; реалiзацiя стратегiчного плану; оцiнка резулътатiв дiяльностi i змiна стратегiчного плану або методiв його реалiзацii.

РЖ. Ансофф видiляi такi рiшення, якi потрiбно приймати при формуваннi стратегii: внутрiшня оцiнка пiдприiмства; оцiнка зовнiшнiх можливостей; формулювання цiлей i вибiр завдань; рiшення про диверсифiкацiю i вибiр стратегii диверсифiкацii; вибiр конкурентноi стратегii; формування компонента стратегii диверсифiкацii i конкурентноi стратегii у виглядi окремих проектiв.

М. Мескон та iн. вважають, що процес стратегiчного управлiння маi складатися з девтАЩяти етапiв: вибору мiсii пiдприiмства; формулювання цiлей пiдприiмства; аналiзу зовнiшнього середовища; управлiнського о6стеження внутрiшнiх сильних i слабких сторiн; аналiзу стратегiчних альтернатив; вибору стратегii; реалiзацii стратегii; управлiння i планування, реалiзацii i контролю реалiзацii стратегiчного плану; оцiнки стратегii.

О. Вiханський пропонуi розглядати процес стратегiчного управлiння як динамiчну сукупнiсть птАЩяти взаiмозалежних управлiнських процесiв: аналiзу середовища; визначення мiсii i цiлей; вибору стратегii; виконання стратегii; оцiнки i контролю виконання.

С. Попов запропонував вiдносно просту модель, що певною мiрою синтезуi ранiше запропонованi моделi. Основами стратегiчного управлiння, на думку автора, i: аналiз зовнiшнього середовища органiзацii; внутрiшня дiагностика (оцiнка сильних i слабких сторiн) органiзацii; визначення мiсii i цiлей органiзацii; розробка, оцiнка i вибiр альтернативних стратегiй за конкретними пiдсистемами органiзацii; розробка i розгорнуте визначення корпоративноi стратегii як програми конкретних дiй; реалiзацiя стратегii; оцiнка результатiв i зворотнiй звтАЩязок [13, с. 70-72].

Вiдповiдно до класичних уявлень стратегiчний процес розробки i реалiзацii стратегii включаi такi кроки:

- пiсля аналiзу господарських тенденцiй, проблем, iнвентаризацii можливостей i оцiнки компетенцii з пiдвищення вартостi пiдприiмства, а також аналiзу зовнiшнього середовища i формулювання мiсii i цiлей визначаються стратегiчна проблема i потреба у стратегiчних дiях;

- аналiзуються стратегiчнi альтернативи, на основi яких можна вирiшити стратегiчну проблему, визначаiться iхня ефективнiсть;

- аналiз стратегiчних альтернатив дозволяi вибрати одну (або декiлъка) стратегiю, вiдповiдну цiльовим настановам пiдприiмства;

- формуiться стратегiчний план, що звичайно складаiться з програм, проектiв, бюджетiв i органiзацiйно-технологiчних i контрольних заходiв;

- проводиться оцiнка вiдповiдностi обраноi стратегii до структури управлiння органiзацiiю й органiзацiйноi культури;

- обрана стратегiя i основною для подальших оперативних заходiв щодо ii реалiзацii [24, с. 46-47].

Стратегiчне управлiння тАУ це не тiльки сукупнiсть концепцii пiдходiв i методiв, це динамiчний процес аналiзу, вибору стратегiй планування, забезпечення i реалiзацii розроблених планiв органiзацiiю, що полягаi в повторюваному циклi розвтАЩязання птАЩяти основних завдань (етапiв).

1. Визначення майбутнього бiзнесу компанii, формування стратегiчного бачення напрямку розвитку органiзацii;

2. Перетворення стратегiчного бачення i мiсii у вимiрнi цiлi i завдання виконання;

3. Розробка стратегii для досягнення бажаних цiльових результатiв;

4. Реалiзацiя i виконання обраноi стратегii квалiфiковано i ефективно;

5. Оцiнка рiвня досягнень поставлених цiлей, розгляд нових напрямкiв розвитку i пропозицiй з коректуванням довгострокових напрямкiв, цiлей, стратегii чи ii виконання у свiтлi накопиченого досвiду, змiни умов, нових iдей i нових можливостей;

Видiляють такi основнi особливостi стратегiчного управлiння:

1. Стратегiчне управлiння не може дати точного i детального опису стану пiдприiмства та його положення у бiзнес-середовищi тАУ це сукупнiсть якiсних характеристик пiдриiмства, що стосуiться майбутнього стану, його положення в конкурентному середовищi, потенцiалу необхiдного для виживання.

2. Система стратегiчного управлiння тАУ це певна фiлософiя чи iдеологiя бiзнесу i менеджменту, що не повинна зводитися до набору формалiзованих правил, процедур i схем. При розробцi стратегii необхiдне поiднання iнтуiцii i мистецтва, високого професiоналiзму i творчостi менеджерiв i залучення всiх працiвникiв до реалiзацii стратегii.

З. Для впровадження системи стратегiчного управлiння необхiднi великi витрати часу i ресурсiв, потрiбно також створити спецiальний пiдроздiл, що буде вiдповiдати на всi питання, повтАЩязанi зi стратегiчним аналiзом i постiйним монiторингом зовнiшнього середовища, розробкою i виконанням стратегii.

4. У ринкових умовах помилки при виборi стратегii не можна виправити жодними ефективними прийомами оперативного менеджменту, що призводить до поразки в конкурентнiй боротьбi [9, с. 24-25].

Будь-яке управлiння передбачаi досягнення цiлей i в цьому конВнтекстi i цiльовим.

тАЬЦiльове управлiння, тАУ зазначаi Дж. Морiсей, тАУ тАж потребуi ясного i чiткого визначення цiлей або бажаних результатiв роботи, формування реальних програм iхнього досягнення та чiткоi оцiнки параметрiв роботи шляхом вимiрювання конкретних результатiв на етапах досягнення поставлених цiлейтАЭ.

Останнiми роками найбiльшого поширення тАЬцiльовий пiдхiд до управлiннятАЭ набув у формi стратегiчного управлiння, яке продемонструвало свою ефективнiсть на процвiтаючих пiдприiмствах рiзного типу в усьому свiтi. Але для реалiзацii стратегiчного управлiння пiдприiмство повинне бути стратегiчно орiiнтованим.

Стратегiчно орiiнтоване пiдприiмство тАУ це пiдприiмство, де стратегiчне мислення i основою, принциповою настановою в дiяльностi персоналу пiдприiмства i, насамперед, вищого керiвництва, де iснуi система стратегiчного управлiння; застосовуiться рацiональний процес стратегiчного планування, який даi змогу розробляти та використовувати iнтегровану систему стратегiчних планiв, i поточна, повсякденна дiяльнiсть пiдпорядкована досягненню стратегiчних орiiнтирiв.

Людство вже тривалий час вивчаi i аналiзуi стратегiю як явище та iнструмент розвтАЩязання ixнix проблем, оскiльки кожен хоче знати, що робити завтра, пiслязавтра, в довгостроковiй перспекВнтивi, як, хоча б частково, керувати процесами, що вiдбуваються на пiдприiмствi та навколо нього. Щоб розвтАЩязати цю проблему, теорiя i практика менеджменту створили стратегiчне управлiння.

Стратегiю як мету управлiння можна визначити як реальну модель пiдприiмства, в якiй реалiзуiться тАЬбаченнятАЭ його керiвникiв i власникiв.

Вченi видiляють такi принципи стратегiчноi дiяльностi пiдприiмства:

1) кожне пiдприiмство являi собою вiдкриту соцiально-економiчну систему, що змiнюiться, розвиваiться та переструктуровуiться в динамiчному, часто ворожому середовищi;

2) новостворенi пiдприiмства мають високий рiвень гнучкостi та реактивностi, що даi змогу деяким з них забезпечити виживання. Далi вони стають бiльш стабiльними: це означаi, що для змiн та розВнвитку треба розроблювати спецiальнi заходи, якi набирають вигляду бiльш чи менш обгрунтованих стратегiй, що враховують як зовнiшнi (ринковi), так i внутрiшнi (виробничi) фактори;

3) послiдовний розвиток пiдприiмства чи органiзацii повтАЩязаний iз формулюванням ясних, простих i досяжних цiлей, якi знаходять вираз у системi технiко-економiчних, кiлькiсних та якiсних показникiв (наприклад, прибуток, обсяг товарообiгу, рiвень якостi продукцii, бюджетнi характеристики тощо), а також у системi стратегiй iхнього досягнення, що iнтерпретуiться в тАЬстратегiчному наборiтАЭ

4) навiтъ у разi застосування системи стратегiчного управлiння з орiiнтацiiю на тАЬстратегiчний нa6ipтАЭ настаi час, коли вони застарiвають та починають стримувати розвиток пiдприiмства. Щоб уникнути цього негаВнтивного стану, стратегii потрiбно постiйно переглядати та оновлювати;

5) механiзм функцiонування пiдприiмства маi мiстити стратегiчну пiдсистему, спрямовану на складання, аналiз i перегляд балансу зовнiшнiх та внутрiшнiх факторiв, формування цiлей i стратегiй розвитку, якi передбачають розробку та коригування заходiв щодо формування середовища (у можливих межах) та пристосування до нього пiдприiмства. Досвiд показуi, що бiльшiсть пiдприiмств, якi орiiнтованi лише на внутрiшнi проблеми, зазнають краху;

6) пiдтримка змiн, нововведень рiзних типiв маi запезпечуватися ефективною системою мотивацii, соцiально-психологiчноi пiдтримки, що сприяi проведенню стратегiчних дiй;

7) забезпечення динамiчностi змiн через прискорення практичних дiй щодо реалiзацii стратегiчних планiв на основi вiдповiдноi системи регулювання, контролю та аналiзу;

8) створення виробничого потенцiалу та системи зовнiшнiх звтАЩязкiв, що i сприйнятливими до змiн i дають можливiсть досягти майбутнiх цiлей

Реалiзацiя зазначених принципiв забезпечуi побудову обгрунтованоi послiдовностi дiй щодо реалiзацii концепцii та формування системи стратегiчного управлiння.

Визначення концепцii стратегiчного управлiння передбачаi формування системи управлiння певного (стратегiчного) типу з визначенням мети як вiдправноi точки стратегiчних дiй.

У сучаснiй лiтературi можна також виокремити двi основних концепцii стратегii тАУ фiлософську та органiзацiйно-управлiнську.

Фiлософська концепцiя наголошуi на загальному значеннi стратегii для пiдприiмства. Стратегiю можна розглядати як фiлософiю, якою маi керуватися органiзацiя, що ii маi.

З цiii точки зору стратегiя це:

В· позицiя, cпociб життя, що не даi зупинитися на досягнутому, а opiiнтуi на постiйний розвиток;

В· iнтегральна частина менеджменту, що дозволяi усвiдомити майбутнi;

В· процес мислення, iнтелектуальнi вправи, якi потребують спецiальноi пiдготовки, навичок i процедур;

В· вiдтворювана цiннiсть, що даi можливiсть досягти найкращих результатiв aктивiзацiiю дiяльностi всього персоналу.

Стратегiю можна визначити як шаблон логiчноi, послiдовноi поведiнки, яка складаiться на пiдприiмствi свiдомо чи стихiйно.

Стратегiю можна визначити також як найважливiший елемент самовизначення пiдприiмства чи органiзацii. У такому контекстi вона тiсно повтАЩязана з характеристиками та особливостями органiзацiйноi культури, маi, як правило, всi ii переваги i недолiки, даi можливiсть бiльш грунтовно формулювати соцiальнi стратегii загалом i елементи соцiальних напрямкiв у стратегiях iншого типу.

Органiзацiйно-управлiнська концепцiя стратегii повтАЩязана з конкурентними дiями, заходами та методами здiйснення стратегiчноi дiяльнocтi на пiдприiмствi.

Стратегiя тАУ це багатогранне та дуже ефективне для дiяльностi пiдприiмства творiння, яке, мiж iншим, не i панацеiю вiд вcix негараздiв пiдприiмства. Тому дуже важливо чiтко визначити, чого саме не треба очiкувати вiд стратегii [49, с. 120-131].

Подолання недолiкiв стратегiй повтАЩязано з усвiдомленням багатоплановостi поняття тАЬстратегiятАЭ, яке знаходить вираження в тАЬстратегiчному нaбopiтАЭ.

Розрiзняють наступнi види стратегiй:

В· загальнi для всього пiдприiмства в цiлому;

В· загальнi конкурентнi за окремими бiзнес-напрямками;

В· для кожного з напрямкiв дiяльностi органiзацii (як з виробництва рiзних видiв товарiв, так i з надання рiзних послуг);

В· для кожноi з функцiональних пiдсистем пiдприiмства;

В· pecypснi для забезпечення досягнення стратегiчних орiiнтирiв загального, функцiонального та продуктово-товарного типiв [4, с. 32-36].

Таким чином, визначення стратегii тАУ це процес, у якому враховуються всi аспекти зовнiшнього та внутрiшнього функцiонування пiдприiмства.

Стратегiя тАУ це планування всiх найважливiших дiй (пiдприiмницьких, конкурентних, функцiональних), якi треба реалiзувати, щоб забезпечити тривалий ycпiх органiзацii.

Практика процвiтаючих пiдприiмств доводить, що розробка стратегiй, як правило, завершуiться формуванням бiльш або менш обгрунтованих планiв, що мають складну внутрiшню структуру, тобто на пiдприiмствi завжди вiдбуваiться процес планування, однак ступiнь його розвиненостi визначаiться особливостями самого пiдприiмства [35, с. 171-172].

Основна мета органiзацii тАУ чiтко виражена причиВнна ii iснування тАУ позначаiться як ii мiсiя.

Мiсiя деталiзуi статус фiрми i забезпечуi напрямок i орiiнтири для визначення цiлей, стратегii, тактики i полiтики в досягненнi запланованого результату.

Особливе значення мiсii для дiяльностi органiзацii полягаi в тому, що мiсiя i основою стратегiчних рiшень органiзацii; створюi впевненiсть, що в органiзацii i яснi, чiткi цiлi; поiднуi зусилля працiвникiв на вибраних напрямках; створюi розумiння i пiдтримку серед представникiв повтАЩязаних груп (акцiонери, власники, владнi структури, менеджери).

Добре сформульована мiсiя пiдприiмства повинна мiстити наступне:

1. Завдання пiдприiмства з погляду ii основних послуг чи товарiв, ii основних ринкiв i основних технологiй.

2. Опис зовнiшнього середовища стосовно пiдприiмства, що визнаВнчаi параметри пiдприiмства.

3. Характеристику культури органiзацii. Який робочий клiмат iснуi всерединi пiдприiмства? Якого типу людей залучаi цей клiмат?

Щоб вибрати вiдповiдну мiсiю, керiвництво повинно вiдповiсти на два питання: "Хто нашi клiiнти?" i "Якi потреби наших клiiнтiв ми можемо задовольнити?''. Клiiнтом у даному контекстi буде будь-який суб'iкт, що використовуi результати дiяльностi органiзацii. Клiiнтами некомерцiйноi органiзацii будуть тi, хто використовуi ii послуги i забезпечуi ii ресурсами.

Передбачаiться, що мiсiя бiльше вiдноситься до сьогодення, нiж бiльш широке поняття довгострокового напрямку. В умовах ринковоi економiки поняття мiсii повинно вiдбивати намiр тiii чи iншоi фiрми в напрямку максимально ефективного задоволення потреб своiх клiiнтiв i власних потреб.

Видiляють два типи ключових цiлей i результатiв: фiнансовi i стратегiчнi.

Фiнансовi цiлi вiдтворюють насущнi потреби компанii для забезпечення ii нормальноi роботи й ефективноi вiддачi результатiв, тобто вони визначають у цiлому умови виживання компанii. Фiнансовi цiлi, як правило, встановлюються на бiльш короткi термiни в порiвняннi зi стратегiчними цiлями i повиннi вiдтворювати змiни .в галузi, на ринку чи в самiй компанii.

Стратегiчнi цiлi тАУ вiдносяться в бiльшiй мiрi до напрямку змiцнення становища компанii в галузi, збереження i пiдвищення ii довгострокових конкурентних позицiй на ринку. Цi цiлi, як правило, встановлюються на бiльш довгостроковi перiоди в порiвняннi з фiнансовими цiлями й орiiнтованi на досягнення ефекту в досить вiддаленому майбутньому.

Стратегiчнi цiлi компанii виявляють ii стратегiчний намiр займати конкретну ринкову позицiю. Стратегiчний намiр великоi компанii може полягати в досягненнi лiдерства в галузi в нацiональному i мiжнародному масштабах. Стратегiчний намiр малоi фiрми може бути домiнування у певнiй ринковiй нiшi.

Розрiзняють наступнi види цiлей:

- за величиною охоплення сфери впливу (загальнi i специфiчнi);

- за значенням (головнi цiлi i другоряднi);

- за кiлькiстю перемiнних у метi (одне i багато перемiнних);

- за мiсцем в iiрархii цiлей (основнi i пiдтримуючi);

- за взаiмним спiввiдношенням цiлей (комплементарнi цiлi, iндиферентнi i конкуруючi).

Розрiзняють також довгостроковi та короткостроковi цiлi.

Довгостроковi цiлi виконують двi функцii.

По-перше, встановлення цiлей на п'ять i бiльше рокiв уперед пiдштовхуi менеджерiв починати дiяти зараз, щоб досягти довгострокових цiльових результатiв пiзнiше.

По-друге, наявнiсть визначених довгострокових цiлей спонукаi менеджерiв зважувати наслiдки своiх сьогоднiшнiх рiшень з погляду довгострокових результатiв. Людська натура така, що бiльшiсть волii приймати найбiльш доцiльнi на даний момент рiшення, а пiзнiше думати про майбутнi. Проблема з недалекоглядними рiшеннями полягаi в тому, що вони пiддають довгострокову ринкову позицiю компанii великому ризику.

Короткостроковi цiлi розкривають безпосереднi i короткостроковi результати, якi необхiдно досягти. Вони показують швидкiсть, з якою повинна розвиватися органiзацiя в кожнiм з напрямкiв, а також рiвень результативностi, запланований на найближчi два чи три поточних перiоди.

Короткостроковi цiлi можуть бути iдентичнi довгостроковим в той перiод, коли органiзацiя поступово досягаi намiченого довгострокового рiвня в якiй-небудь галузi чи етапi. Наприклад, якщо органiзацiя маi довгострокову мету тАУ досягти пiдвищення прибутку на 15% щороку й у кожен перiод часу прагнути наблизитися до цiii мети, то короткострокова i довгострокова мета з досягнення зростання прибутку збiгаються.

Довгостроковi i короткостроковi цiлi органiзацii можуть не збiгатися. Ця ситуацiя виникаi в процесi досягнення деякоi комВнплексноi, багатопараметричноi мети, коли необхiдна взаiмодiя декiлькох рiзних цiльових напрямкiв на кожнiм вiдрiзку короткострокового планування. Наприклад, довгострокова мета тАУ зайняти лiдируюче мiсце в галузi з обсягiв продажiв тАУ на кожнiм етапi свого досягнення може мати рiзну короткострокову мету, що можливо навiть конкурують мiж собою в зв'язку з обмеВнженiстю фiнансових i матерiальних ресурсiв фiрми [10, С. 116-119].

Визначивши мiсiю, керiвництво органiзацii може приступити до вибору стратегii. Вибiр стратегii тАУ центральний момент стратегiчного керування.

Процес вибору складаiться зi стадiй розробки, доведення й аналiзу (оцiнки). На практицi цi стадii важко роздiляти, тому що вони являють собою рiзнi рiвнi iдиного процесу аналiзу.

На першiй стадii створюються стратегii, що дозволяють досягти поставлених цiлей. Тут важливо розробити бiльше число альтернативних стратегiй, залучити до цiii роботи не тiльки вищих керiвникiв, але i менеджерiв середньоi ланки. Це iстотно розширить вибiр i дозволить не пропустити потенцiйно кращий варiант.

На другiй стадii стратегii допрацьовуються до рiвня адекватностi цiлi розвитку органiзацii у всьому iхньому рiзноманiттi i формуiться загальна стратегiя.

На третiй тАУ аналiзуються альтернативи в рамках обраноi загальноi стратегii фiрми й оцiнюються по ступенi придатностi для досягнення ii головних цiлей. Загальна стратегiя наповнюiться конкретним змiстом, по окремих функцiональних зонах органiзацii розробляються приватнi стратегii.

Багатофакторнiсть вибору стратегii багато в чому визначаi необхiднiсть розробки декiлькох стратегiчних альтернатив, з яких i здiйснюiться остаточний вибiр. Стратегiчнi альтернативи тАУ набiр рiзних приватних стратегiй, що дозволяють досягти стратегiчних цiлей органiзацii, у всьому iхньому рiзноманiттi, у рамках обраноi базовоi стратегii й обмежень на використання наявних ресурсiв. Кожна стратегiчна альтернатива надаi органiзацii рiзнi можливостi i характеризуiться рiзними витратами i результатами [29, с. 35-37].

1.2 Методика проведення аналiзу стра

Вместе с этим смотрят: