Якiсть i ефективнiсть управлiнських рiшень

Курсова робота з дисциплiни:

Основи менеджменту

Тема: Якiсть i ефективнiсть управлiнських рiшень

План

Вступ

1. Природа рiшень у сферi менеджменту

2. Технологiя розробки рiшень

3. Методи розробки i обТСрунтування рiшень

4. Оцiнка i прийняття рiшень

5. Органiзацiя виконання рiшень

Висновки

Лiтература

Вступ

Один з найважливiших напрямкiв програми реформ у нашiй краiнi тАУ перебудова систем управлiння пiдприiмством. Особливе значення ця проблема набуваi на рiвнi тих пiдприiмств, мiсце яких у ринковiй економiцi повнiстю змiнюiться. Коли пiдприiмство стаi економiчно самостiйним обтАЩiктом товрано-грошових вiдносин, що повнiстю вiдповiдаi за результати своii господарськоi дiяльностi, воно повинно сформувати систему на управлiння (менеджменту), яка б забезпечила йому високу ефективнiсть роботи, конкуретноздатнiсть та стiйкiсть положення на ринку. В нових умовах зтАЩявляються новi функцii, яки ранiше були не потрiбнi. В ринковiй економiцi пiдприiмство самостiйно приймаi рiшення, розробляi стратегiю свого розвитку, знаходить потрiбнi для iх реалiзацii засоби, наймаi працiвникiв, придбаi обладнання та матерiали, вирiшуi багато структурних питань, в тому числi таких, як створення, злиття, лiквiдацiя, розподiл, реорганiзацiя виробничоi та перебудова органiзацiйноi структури управлiння. Пiдприiмства набувають рис самостiйностi, якi характернi для умов ринковоi екномiки. Це вимагаi значного розширення сфери управлiння, збiльшення обсягу та ускладнення характеру робiт, що виконуються менеджерами. Також зростаi вiдповiдальнiсть за якiсть та своiчаснiсть прийняття тих чи iнших рiшень. Науково-технiчний прогрес перетворюiться на потужний засiб управлiнських нововведень, направлених на створення умов для ефективноi роботи. У звтАЩязку з цим, менеджмент на пiдприiмствi, що працюi у ринковому середовищi, ставить високi вимоги щодо професiоналiзму управлiнського персоналу, вiд якого залежить ефективнiсть процесу управлiння, а отже й ефективнiсть дiяльностi всього пiдприiмства. Оцiнка управлiнського персонала - це невiд'iмна та одна з найважливiших частин в структурi управлiння роботою управлiнського персоналу. Вона представляi собою певну систему, яка маi досить складну структуру та дозволяi виконувати регулятивну функцiю по вiдношенню до дiяльностi управлiнських працiвникiв та керiвникiв, що оцiнюються.

1. Природа рiшень у сферi менеджменту

Управлiння завжди здiйснюiться з метою досягнення довгострокових стратегiчних цiлей або цiлей, розрахованих на короткий перiод часу. Реалiзацiя цiлей будь-якого органiзаВнцiйного формування забезпечуiться шляхом прийняття i никонання численних рiшень, вiд якостi яких значною мiрою залежить ефективнiсть використання землi, працi i капiталу. Своiчасно прийняте науково обгрунтоване рiшення стимулюi виробництво. Рiшення слабке, прийняте передчасно або iз запiзненням, знижуi результативнiсть працi колективу чи окремих виконавцiв.

Рiшення тАФ це творчий процес вироблення однiii або декiлькох альтернатив iз множинностi можливих iiарiантiв (планiв) дiй, спрямованих на досягнення поставВнлених цiлей.

Тобто рiшення у сферi менеджменту являi собою процес, який реалiзуiться суб'iктом управлiння i визначаi дii, спряВнмованi на вирiшення поставленого завдання в данiй факВнтичнiй чи запроектованiй ситуацii. Таке рiшення в широкому значеннi розглядаiться як акт реалiзацii влади з вибором способу дiй у конкретнiй ситуацii. Рiшенням визначаiться, хто i що маi здiйснити, в якi строки, з якими затратами працi i коштiв, в якому порядку, при якому розподiлi обов'язкiв, прав i вiдповiдальностi, за якоi органiзацii контролю, яких результатiв слiд очiкувати.

Потреба у прийняттi рiшення виникаi у зв'язку з обставинами зовнiшнiми (наказ вищоi органiзацii, регулювання взаiмовiдносин з кооперованними пiдприiмствами та органiзацiями) i внутрiшнiми (вiдхилення вiд заданих параметрiв виробництва, виникнення вузьких мiсць, виявлення резервiв, порушення трудовоi дисциплiни, заохочення працiвникiв i т. iн.). Рiшення i вiдповiдною реакВнцiiю на внутрiшнi й зовнiшнi впливи, вони спрямованi на розв'язання проблем i максимальне наближення до заданоi цiлi.

Для того щоб виявити сукупнiсть видiв i груп рiшень, якi приймають на пiдприiмствi, оцiнити iх якiсть, визначити, з чиii iнiцiативи вони приймаються, в якому порядку i якими методами опрацьовуються, якi фактичнi строки iх реалiзацii, використовуються документи адмiнiстративного дiловодства, проводять спецiальнi спостереження за розпорядчою дiяльВннiстю апарату управлiння й анкетнi опитування керiвникiв пiдприiмств та iх пiдроздiлiв.

Управлiнськi рiшення класифiкують за такими ознаками:

1) за функцiональними призначеннями тАФ плановi, органiВнзацiйнi, регулюючi, активiзуючi, контрольнi;

2) за характером дiй тАФ директивнi, нормативнi, методичнi, рекомендацiйнi, дозволяючi;

3) за часом дii тАФ стратегiчнi, тактичнi й операВнтивнi;

4) за напрямом впливу тАФ внутрiшнi й зовнiшнi;

5) за способом прийняття тАФ iндивiдуальнi й колективнi;

6) за характером i змiстом тАФ творчi, прийнятi за аналогiiю, прийВннятi автоматично;

7) за ступенем повноти iнформацii тАФ прийнятi в умовах визначеностi, невизначеностi i ризику;

8) за ступенем ефективностi тАФ оптимальнi, рацiональнi;

9) за методами пiдготовки тАФ креативнi, евристичнi, репродуктивнi.

Рiшення можна класифiкувати також за об'iктами i суб'iкВнтами управлiння, соцiальною значущiстю цiлей i завдань тАФ залежно вiд стадii процесу управлiння, на якiй iх приймають, ступеня деталiзацii вказiвок, що в них мiстяться, обов'язкоВнвостi виконання, наявностi кiлькiсних i якiсних характеристик та iн.

Класифiкацiю рiшень слiд розглядати як складний логiко-пiзнавальний процес, який даi змогу упорядковувати iх i виявляти загальнi закономiрностi та характернi особливостi, властивi окремим iх рiзновидам. Для кожного виду рiшень розробляють систему iнформацii, що орiiнтуi керiвникiв у пiдготовцi рiшень, виборi кращого варiанта i реалiзацii прийВннятого рiшення.

Хоча практика прийняття рiзноманiтних рiшень нараховуi тисячолiття, однак фундаментальна теорiя рiшень ще не склалася. Проблема прийняття ефективних рiшень цiкавила ще античних фiлософiв. Давньогрецький фiлософ Арiстотель (384-322 рр. до н.е.) розробив учення про силогiзм, обгрунтував твердження про те, що в процесi мiркування не можна пiдмiнювати один предмет думки iншим, одночасно визнавати два висловлювання, що виключать одне одного тощо.

Англiйський фiлософ-матерiалiст Ф.Бекон (1561тАФ1626тАФ детально розробив метод дедукцii i довiв, що в процесi пiзнання можна рухатись не лише вiд загального до часткового (як це робив Арiстотель), а й вiд часткових мiркувань до загальних висновкiв.

У формування теорiй рiшень чималий внесок зробив французький фiлософ i математик Р.Декарт (1596тАФ1650), який сформував вiдомi правила:

1. Не приймати за iстинне що б там не було, поки не переконаiшся, що немаi упередженостi в судженнях, вважати вiрним тiльки те, що i абсолютно ясним i визначеним i жодним чином не може бути пiддане сумнiву.

2. Розчленовувати кожну частину цiлого, яке пiдлягаi дослiдженню, на стiльки подiлiв, скiльки можливо i потрiбно для правильного розв'язання питання.

3. Керувати ходом своiх думок, щоб, починаючи з найпроВнстiшого i легко пiзнавального i пiднiмаючись мало-помалу, як по схiдцях, приходити до пiзнання найскладнiшого.

4. Завжди робити перелiк настiльки повним i огляд усього, що пiдлягаi дослiдженню, настiльки вичерпним, щоб досягти абсолютноi впевненостi в тому, що нiчого не пропущено.

Нинi питанням подальшоi розробки i розвитку теорii прийняття рiшень займаються економiсти, юристи, фiлософи, кiбернетики, математики, соцiологи, психологи та iн. Окремi з них розглядають теорiю прийняття рiшень у сферi менеджВнменту як самостiйну наукову дисциплiну. РЖснують також i iншi трактування теорii прийняття рiшень. У вузькому розумiннi тАФ це статистична теорiя, в якiй розробляiться чiткий апарат вибору найкращого з певноi кiлькостi альтернативних рiшень в умовах невизначеностi i ризику. Нерiдко теорiя прийняття рiшень розглядаiться як сукупнiсть формальних прийомiв оптимiзацii рiшень.

За бiльш широким тлумаченням В.Г.Шорiна, теорiя прийВнняття рiшень включаi дослiдження операцiй, математичний аналiз, моделювання, а також евристичнi методи обгрунтуванВння рiшень i теорiю iгор.

Крiм теорii iгор, лiнiйного динамiчного програмування та iнших роздiлiв прикладноi математики, американськi вченi Ст.Бiр i М.Старр складовими кiлькiсноi теорii прийняття рiшень вважають також системний аналiз, iмiтацiйне моделюВнвання, методи експертних оцiнок.

Американський спецiалiст з менеджменту РЖ.Моррiс розгляВндаi теорiю прийняття рiшення, ТСрунтуючись на вiдомiй теоремi Байеса. Такий пiдхiд дозволяi використовувати в управлiннi деякi методологiчнi принципи природничих наук, коректувати мiркування щодо прийняття рiшень в мiру накопичення практичного досвiду.

Польський учений Ю. Козедецький розглядаi теорiю прийняття рiшень у двох аспектах:

1) як теорiю прийняття рацiональних рiшень, розроблену математиками i економiстами, якi дають вiдповiдь на питання "як приймати рiшення рацiонально?" i "яка з альтернатив i оптимальною?";

2) як психологiчну (поведiнську) теорiю прийняття рiшень. Вона являi собою систему тверджень про те, як люди в дiйсностi приймають особистi та органiзацiйнi рiшення i яких помилок вони при цьому припускаються.

При детальному розглядi змiсту теорii прийняття рiшень ii складовими слiд вважати питання технологii розробки рiшень (органiзацii, послiдовностi робiт при розробцi рiшень), iнформацiйне забезпечення процесу пiдготовки рiшень, осноВнви логiки мислення i пiзнання), основи психологii (усвiдомВнлення та iдентифiкацiя проблеми, генерування альтернативВнних рiшень), якiсну оцiнку та кiлькiсне обгрунтування рiшень, рацiональне поiднання логiчних i математичних методiв у процесi розробки рiшень, питання механiзацii й автоматизацii розрахункiв та процесiв розробки рiшень у цiлому.

Останнiм часом в Украiнi велика увага придiляiться сисВнтемному аналiзу i пiдходу до розробки рiшень, створенню прикладних моделей i методик. Системний аналiз грунтуiться на дедукцii, що передбачаi аналiз складних систем як iдиного цiлого. При цьому на перший план висуваються не стiльки математичнi, формалiзованi методи, скiльки сама логiка системВнного аналiзу, упорядкування процедури прийняття рiшень.

У практицi сучасного менеджменту почали застосовуватися новi прийоми кiлькiсного аналiзу ("дерево" прийняття рiшень, оцiнка можливостей), а також евристичнi методи, що грунтуються на використаннi неповноi iнформацii (знань) i екстраполюваннi ii на об'iкт, що вивчаiться.

Новим напрямом в американськiй теорii управлiння i "школа прийняття рiшень" на стику теорii органiзацii, економiки, соцiологii i моделювання органiзацiйних систем.

На вiдмiну вiд дослiджень 60-х рокiв, нинi в окремих публiкацiях американських учених (Р.Акофф, Дж.Форрестер та iн.) йдеться про недоцiльнiсть, надмiрнiсть математизацii управлiнських рiшень, про вiдмову вiд суворого обгрунтуВнвання "жорстких" моделей i замiну iх м'якими, про необхiдВннiсть розробки спецiальних "методiв творчостi" для пошуку iдей i прийняття кращих рiшень.

Спробою побудови iдиноi теорii прийняття рiшень i теорiя корисностi (Дж. фон Нейман i С.Моргенштерн). ii змiст випливаi з припущення, що характер рiшень залежить вiд переваг логiчних висновкiв особи, яка приймаi рiшення. Кориснiсть розглядаiться як приведений показник, що вiдображаi втрати або виграш у результатi прийняття якого-небудь рiшення.

В роботах Г.Кунца i С.Донела викладенi новi пiдходи до прийняття рiшень в умовах невизначеностi, надаiться особлива увага аналiзу ступеня ризику, "дереву рiшень" i теорii переваг. Автори окреслюють пiдходи до прийняття рiшень, роблять особливий акцент на дослiдницько-аналiтичному пiдходi, методах оцiнки альтернатив з урахуванням висунутих цiлей, програмах управлiння за цiлями або результатами.

Поглибленому розумiнню процесу прийняття управлiнсьВнких рiшень сприяють науковi дослiдження французького вченого Б.Гурнея. Б.Гурней видiляi чотири основних елементи, що характеризують рiшення:

1) наявнiсть вибору, коли особа, що приймаi рiшення, маi декiлька варiантiв можливоi поведiнки;

2) вибiр повинен бути свiдомим, тобто грунтуватися на розумовому процесi (iнстинктивний акт або непродумана, iмпульсивна дiя не i рiшенням);

3) вибiр повинен бути орiiнтованим на одну або декiлька цiлей;

4) виВнбiр повинен завершуватися дiiю, тобто рiшення як розумовий акт i акт волi повинно викликати ланку цiлеспрямованих дiй, спрямованих на його здiйснення.

Проте iснуi ще певний розрив мiж теоретичними розробВнками рiзних аспектiв процесу прийняття рiшення i методами, що використовуються на практицi. Бiльшiсть моделей, запропонованих науковими працiвниками, стосуiться прогнозування i планування перспективних рiшень переважно в межах автоматизованих систем управлiння. Водночас гострою i проблема розробки методологii прийняття тактичВнних i оперативних рiшень, на пiдготовку яких витрачаiться бiльша частина робочого часу керiвника, а також чiткого формулювання технологii управлiння, включаючи процедури розробки, прийняття ефективних рiшень та iх виконання.

Треба мати на увазi, що прийняття правильного рiшення тАФ проблема дуже складна, оскiльки не завжди можна скористаВнтися попереднiм досвiдом (зокрема через невпевненiсть в аналогiчностi ситуацiй). Не завжди вдаiться точно оцiнити результати прийнятого рiшення, часто маi мiсце великий розрив мiж процесами прийняття рiшення i можливiстю проаналiзувати iх результативнiсть.

2. Технологiя розробки рiшень

Розробка рiшень у менеджментi становить основу управВнлiнського процесу. Управлiнський процес тАФ це комплекс взаiмопов'язаних операцiй, що виконуються у певнiй послiдовностi i спрямованi на розв'яВнзання конкретних задач та досягнення поставлених цiлей.

Операцiя в менеджментi - це частина управлiнського процесу, яка представляi собою роботу виконавця над певним видом iнформацii (зiбрати данi, провести розрахунки, пiдготувати звiт, передати документ на пiдпис i iн.).

РЖнформацiйно-пошуковi, письмовi (графiчнi), розрахунВнковi, логiчнi й аналiтичнi операцii тАФ це складовi управлiнськоi дiяльностi, пов'язанi з розробкою, прийняттям та реалiзацiiю рiшень.

Як i управлiнськi функцii, операцii не i взаiмозамiнними, i високий рiвень органiзацii менеджменту досягаiться тодi, коли кожна операцiя виконуiться якiсно, у потрiбному обсязi i в точно визначений час.

Сукупнiсть взаiмозв'язаних операцiй становить бiльш складне структурне утворення тАФ управлiнськi процедури, виконанням яких досягають певноi локальноi цiлi. Процедури тАФ це плани у тому вiдношеннi, що вони встановлюють рутинний метод пiдходу до майбутньоi дiяльностi, певний регламент функцiонування апарату управлiння. Вони i орiiнтирами для дii i в хронологiчнiй послiдовностi детально вказують як саме потрiбно виконувати необхiднi дii.

Важливим засобом удосконалення процесiв менеджменту i впровадження його рацiональноi технологii, яка передбачаi алгоритмiзацiю (опис менеджменту у виглядi взаiмопов'язаВнних операцiй i правил iх здiйснення). Технологiя менеджменту тАФ це сукупнiсть практичних прийомiв, методiв i засобiв впливу на керований об'iкт, якi здiйснюються на основi пiзнання закономiрностей управлiнських процесiв i використання вiдповiдних правил i процедур. На вiдмiну вiд технологii процесiв виробництва, що являi собою науку про фiзичнi, хiмiчнi, бiологiчнi та iншi способи впливу на сировину,матерiали (предмети працi) для одержання вiдповiдноi продукцii, технологiя менеджменту тАФ це перш за все процес збирання, обробки i передачi iнформацii з метою пiдготовкиприйняття i реалiзацii рiшень. Суть технологii менеджменту полягаi в установленнi органiзацiйного порядку в системi i визначеннi рацiональноi послiдовностi виконання управлiнВнських робiт.

Умовами ефективностi технологii менеджменту стосовно органiзацii кожного процесу i:

1) створення системи внутрiшньо-виробничих, органiзацiйно-правових документiв для комплексноi регламентацii дiяльностi апарату управлiння (полоВнжень про вiддiли i служби, посадових iнструкцiй, алгоритмiв i стандартiв на функцii менеджменту i окремi види управВнлiнськоi дiяльностi та iн.);

2) розробка i дотримання рацiоВннальних процедур здiйснення управлiнських операцiй;

3) праВнвильне поiднання в менеджментi кiлькiсних i евристичних методiв;

4) використання сучасноi оргтехнiки i спецiальних прийомiв, що полегшують пошук альтернатив, вибiр i обгрунВнтування варiантiв рiшень та використання iх (метод "мозковоi атаки", таблицi рiшень, карти управлiнських процедур)технологiчнi карти на документ, посадовi операцiйнi карти тощо);

5) повне врахування вимог законiв формальноi логiки (тотожностi, протирiччя, виключення третього, достатньоi пiдстави) i широке використання ii категорiй (мислення, судВнження, висновок, силогiзм, досвiд, спростування, асоцiацiя рефлексiя, iнтуiцiя та iн.).

До технологii менеджменту ставляться iншi вимоги: iднiстьтехнологiчного процесу, яка повинна забезпечувати поiдВннання робiт з таким розрахунком, щоб виключити взаiмнi перешкоди; неперервнiсть технологiчного процесу; мiнiмальВнна вартiсть i трудомiсткiсть технологiчних процесiв; рiвноВнмiрнiсть завантаження апарату управлiння.

З точки зору технологii процес менеджменту розглядаiтеся перш за все як поетапна дiяльнiсть, пов'язана з прийняттям i реалiзацiiю господарських рiшень.

Судячи з досвiду кращих промислових пiдприiмств, при проектуваннi процесу менеджменту доцiльно розробляти рiзнi технологiчнi документи: загальний алгоритм управлiння, рiзнi карти, iнструкцii, технологiчнi довiдники i стандарти. Для творчих процесiв працi менеджерiв слiд розробляти технолоВнгiчну документацiю у виглядi технологiчних карт-довiдникiв i укрупнених блокiв-схем або алгоритмiв, що визначають порядок i послiдовнiсть виконання робiт.

Технологiя розробки, прийняття i реалiзацii рiшень та процедур, здiйснення логiчних, аналiтичних, iнформацiйно-пошукових, обчислювальних та iнших операцiй мають чiтку послiдовнiсть. При розробцi процедур менеджменту встановВнлюють порядок здiйснення окремих операцiй, пов'язаних iз збиранням, рухом, зберiганням, обробкою, аналiзом iнформаВнцii, забезпеченням нею структурних пiдроздiлiв i окремих робочих мiсць, а також визначають iншi дii, зумовленi потреВнбою розв'язання господарських завдань.

Органiзацiйна процедура приймання i виконання найважВнливiших повторюваних рiшень (прийняття на роботу, служВнбовi просування працiвника, звiльнення з роботи, заохочення працiвникiв, накладання стягнень, пiдбиття пiдсумкiв роботи за певний перiод, приймання i оцiнка виконаних робiт тощо) вимагаi вирiшення таких питань: 1) на якому рiвнi i хто приймаi рiшення (одноосiбно чи колегiально)? 2) хто готуi iнформацiю, проект рiшення та його обгрунтування? 3) з ким погоджуiться рiшення (на пiдприiмствi та за його межами)? 4) яка перiодичнiсть i форма контролю за ходом виконання рiшення? 5) хто контролюi i вiдповiдаi за правильнiсть виконання рiшення? 6) хто надiляiться правом вносити змiни у змiст рiшення i строки його виконання? 7) яка форма звiтВнностi про виконання рiшень? 8) хто даi висновок про викоВннання рiшень i ступiнь досягнення поставленоi цiлi (цiлей)?

Рис.1 Схема процесу розробки i прийняття рiшення в менеджментi

На пiдставi аналiзу процедур менеджменту можна побудувати модель процесу розробки рiшень, що вiдображаi послiдовнiсть здiйснення основних груп операцiй, пов'язаних i прийняттям i реалiзацiiю управлiнських рiшень (рис.1). Ця модель включаi: вибiр цiлi (цiлей); оцiнку ситуацii i формування проблем; вибiр критерiiв визначеностi ефективВнностi рiшення; пошук i розробку можливих варiантiв дiй (альтернатив); оцiнку альтернатив; вибiр (вiдбiр) одного, найбiльш ефективного варiанта дiй; реалiзацiю рiшень i оцiнку ступеня досягнення поставлених цiлей.

Орiiнтацiя економiки Украiни на впровадження ринкового механiзму господарювання вимагаi, щоб в управлiнськiй дiяльностi бiльше уваги придiлялось формуванню цiлей, якi визначають напрям i структуру дiяльностi колективу. На думВнку психологiв, людина може розглядатися як система, що реалiзуi певнi цiлi. Цiль тАФ це запрограмований результат (бажана подiя або певна iх величина), який повинен бути досягнутий за допомогою вiдповiдних дiй.

Кожне пiдприiмство (об'iднання) i багатоцiльовою системою, спрямованою на розв'язання багатьох завдань тАФ виробничих (забезпечення виходу певного асортименту, валовоi i товарноi продукцii, прибутку тощо) i соцiальних (досягВннення проектного рiвня оплати працi, створення вiдповiдноi соцiальноi iнфраструктури, пiдвищення квалiфiкацii i культурВнного рiвня працiвникiв тощо). На практицi важко визначити, що i конкретною метою дiяльностi певного колективу або окремого виконавця, якi зв'язки iснують мiж рiзними цiлями, чи не i вони суперечними. Отже, визначенi цiлi тАФ вiдповiдальна операцiя у процесi розробки рiшень, яка i однiiю з найважливiших складових мистецтва менеджменту. Цю операцiю починають з аналiзу стану керованоi системи, вияв-мення тенденцiй ii розвитку i бажаного стану в майбутньому. РЖ Намiчену цiль порiвнюють i погоджують з цiлями iнших систем (вiддiлiв, служб, виробничих пiдроздiлiв) у вертикальВнному i горизонтальному планi. При цьому встановлюють, наскiльки дана цiль вiдповiдаi досягненню цiлi вищого порядВнку i чи стикуiться вона з цiлями iнших структурних пiдрозВндiлiв того ж рiвня. У пiдприiмствах, а тим бiльше в об'iдВннаннях, i багато центрiв прийняття рiшень. Щоб виключити суперечливiсть рiшень, потрiбно, щоб тi, хто приймаi рiшення, знали мету органiзацii, а перший керiвник здiйснюВнвав належну координацiю iхнiх дiй. При цьому головне зусилля необхiдно спрямовувати не на координацiю власне дiй виконавцiв, а на iх цiльову спрямованiсть.

Цiль може бути зображена у виглядi стовбура, а можливi засоби ii досягнення (пiдцiлi) тАФ у виглядi гiлок. Звiдси таке графiчне зображення дiстало назву "дерева цiлей". "Дерево цiлей" з кiлькiсними показниками може використовуватись як допомiжний засiб при розробцi господарських рiшень. У цьому випадку його називають "деревом рiшення". Головна мета використання "дерева рiшень" полягаi в тому, щоб розробити струнку схему послiдовного здiйснення заходiв у конкретнiй ситуацii.

Для оцiнки ситуацii i пiдготовки рiшення орган управлiння (керiвник) повинен бути забезпечений повною i своiчасною iнформацiiю. Змiст процесу управлiння полягаi у перетвоВнреннi iнформацii зворотного зв'язку на iнформацiю управВнлiнських рiшень. Зворотний зв'язок даi змогу коригувати помилки i вiдхилення, регулювати виробничi й управлiнськi процеси.

Для прийняття рiшення потрiбна планова, нормативна, iнструктивна, правова, статистична, облiкова, наукова (ноу-хау) та iнша iнформацiя. Незалежно вiд виду вона маi бути точною, повною, вiрогiдною, надiйною, зручною для сприйВнняття та оцiнки. Носiями iнформацii для прийняття рiшення i документ, креслення, схеми, графiки, газети, журнали, книги, кiнофiльми, записи на магнiтнiй стрiчцi та iн. Важливими джерелами iнформацii i особистi спостереження, бесiди зi спецiалiстами i працiвниками, опитування експертiв. Крiм того, створюють комiсii або творчi групи для вивчення питання, проводять анкетнi опитування, iнтерв'ювання тощо.

На практицi найчастiше потрiбнi данi не нагромаджуються, а переважаi разове використання iнформацii. В результатi витрачаiться зайвий час на збирання iнформацii. Тому при створеннi системи iнформацiйного забезпечення в кожному пiдприiмствi доцiльно точно визначити надходження iнфорВнмацii вiд структурних пiдроздiлiв i службових осiб, встановити перелiк даних i строки iх надходження (щодня, один раз на 5, 10 днiв, щомiсяця, разово), уточнювати форми ii подання, передбачити порядок заповнення окремих форм i нагромадВнження iнформацii з тим, щоб створювати первиннi довiдково-iнформацiйнi фонди.

Досить поширеною помилкою у розпорядницькiй дiяльВнностi керiвникiв i зневажливе ставлення до аналiзу iнформаВнцii, що надходить, та переоцiнка особистого досвiду. Сучаснi масштаби виробництва не дають змоги керiвнику "бачити все", тому без регулюючого впливу залишаються суттiвi сторони дiяльностi пiдприiмств (органiзацiй).

Радикальними засобами забезпечення керiвникiв усiх рангiв своiчасною i повною iнформацiiю про ситуацiю, що безперервно змiнюiться, i широке впровадження автоматиВнзованих систем збирання i обробки iнформацii (в т. ч. АРМiв), використання найновiших засобiв зв'язку, наукових методiв обробки iнформацii (групування, складання статистичних питань-таблиць, динамiчних рядiв, кореляцiйного i регресiйного аналiзу, математичного програмування та iн.). Залежно вiд характеру iнформацii, для ii вивчення використовують рiзнi логiчнi методи тАФ порiвняння, аналогii, синтезу, абстраВнгування, узагальнення, iндукцii, дедукцii та iн. У результатi глибокого i всебiчного вивчення ситуацii вдаiться виявити проблеми, вирiшення яких i передумовою подальшоi пiдВнприiмницькоi дiяльностi. В менеджментi пiд проблемою розумiють завдання, що вимагаi розв'язання. Потреба розв'яВнзання завдання зумовлюiться вiдхиленням того, що маi мiсце або очiкуiться, вiд того, що намiчене або бажане.

На практицi проблеми розподiляються на чотири групи:

1) структуризованi (для iх розв'язання використовують станВндартнi правила, iнструкцii, методичнi вказiвки i досвiд);

2) добре структуризованi (iх розв'язують iз застосуванням математичного програмування, економiко-математичного моделювання та iнших кiлькiсних методiв);

3) слабко струкВнтуризованi (застосовують системний аналiз, експертнi оцiнки, методи математичноi статистики, експертнi оцiнки;

4) неструктуризованi (застосовують системний аналiз, експертнi оцiнки, досвiд, судження, iнтуiцiю, методи математичноi статистики).

У своiму розвитку проблема проходить кiлька стадiй: прихованого розвитку, перетворення на негативне явище, перетворення на фактор, що i очевидною перешкодою в дiяльностi пiдприiмства чи окремого його пiдроздiлу. Якщо менеджеру вдаiться своiчасно (на стадii прихованого або, у крайньому разi, очевидного розвитку) виявити i правильно сформулювати проблему, то цим уже наполовину визнаВнчаiться успiх ii вирiшення.

До господарських проблем (завдань) можна застосовувати такий же логiчний пiдхiд, як при розв'язаннi завдань з математики. Спочатку глибоко осмислюють завдання, визнаВнчають часовi та iншi ресурснi обмеження, органiзацiйнi, технiчнi та iншi труднощi. Потiм встановлюють взаiмозв'язки рiзних елементiв завдання i ступiнь невизначеностi результаВнту рiшення, вишукують iдеi (гiпотези), розробляють i реалiзують план розв'язання. Пiсля цього вивчають знайдеш результати.

Науковий пiдхiд до розробки i прийняття управлiнських ршень включаi не лише виявлення (iдентифiкацiю) проблеми, а й усвдомлення ii. Повторюванi проблеми слiд розв'язувати в peжимii встановлених процедур.

Для дiагностики проблеми вивчають и характер (технiчний, технолопчний, економiчний або комплексний), встановлюють причини виникнення, фактори (внутрiшнi або зовнiшнi), що и зумовили, можливi наслiдки несвоiчасного розв'язання проблеми, ii складнiсть, межi тощо. У процесi аналiзу вивчають ситуацii i обмеження, пов'язанi з часовою характеВнристикою, трудовими, матерiальними i фiнансовими ресурВнсами.

Пiд ситуацiiю розумiють обстановку, тобто стан явищ, що вивчаiться, або процесу на певний пеiод (годину, дату), прогнознi оцiнки розвитку обставин i можливi результати iх змiни. Але це загальне тлумачення ситуацii повинно уточню-ватись з урахуванням того, про яку ситуащю йде мова: виробничу, господарську, планову, звiтну, проблемну, екстремальну, конфлiктну, iгрову, експериментальну. При вивченнi ситyaцii враховують усю сукупнють умов (зовнiшнiх i внутрiшнix), якi вимагають вiдповiдних менеджера чи колегiального органу управлiння. Як правило, ситуацiя в сферi менеджВнменту включаi, поряд з управлiнським завданням, незадовiльний стан справ, невирiшенi питания. Правильне розумiння ситуацii, вмiння вiдрiзнити справжнi стан вiд iлюзорного, а також урахування громадськоi думки, потреб i запитiв людей i важливими передумовами ефективного менеджменту.

У практичшй роботi менеджери використовують piзнi пiдходи до процесу вироблення рiшень тАФ виходячи з бажаного результату, з пошуку найсильнiших сторiн cвoix можливостей, найслабишого мiсця в ситуацii, з вiдновлення в пам'ятi подiбних ситуацiй, i, нарештi, вiльного мислення. Найчастiше рiшення приймаються, виходячи з бажаного результату, але серед обстежених 107 пiдприiмств поки що найвищий результат забезпечили тi керiвники, якi прийняття рiшень розпочинали з вiдновлення в пам'ятi подiбних ситуацiй.

Життiвий досвiд показав, що icнyi чимало вapiaнтiв вирiшення будь-яких проблем. Для порiвняння альтернатив i вибору кращоi з них використовують критерii, формування яких входить в обов'язки вищих менеджерiв.

Критерii (оцiнка) рiшень являi собою правило порiвняння i вибору альтернатив, мiрило економiчного i соцiального ефекту. Використання об'iктивних критерiiв оцiнки вapiaнтiв рiшення даi змогу порiвняти цi варiанти i вибрати найкращий. У загальному планв основним критерiiм управлiнських рiшень i закон економii суспiльноi працi при виробництвi i реалiзацii продукцii.

Е.Квейд пише про найбшьш поширеш помилки при виборi критерiiв:

1) недооцiнка абсолютного розмiру цiлi або затрат;

2) неправильний вибiр або ii розмiрiв;

3) зневажливе ставлення до невизначеностi;

4) недооцiнка впливу на затрати i досягнення поставлених цiлей в iнших операцiях;

5) непраВнвильна уява про затрати;

6) недооцiнка тривалостi операцiй тощо.

На практиi використовують piзнi критерii для прийняття рiшень в умовах ризику, неповноi iнформацii i невизначенностi.

Залежно вiд поставленоi мети, як критерiй можна використати натуральнi i вартiснi, кiлькiснi та якiснi показники дiяльностi пiдприiмства: виконання замовлення на продаж основних видiв продукцii державi: досягнення певного рiвня прибутку i рентабельностi виробництва; створення фондiв для розширеного вiдтворення i споживання; пiдвищення рiвня соцiальноi активностi, згуртованостi колективу та iнше.

Критерii формуються на основi поiднаних вiдповiдних показникiв, що характеризують результати дiй. Чим менше цих показникiв, тим легше сформулювати критерii. Тому при розв'язаннi завдань бажано кiлька критернiiв зводити до одного штегрованого.

Варiанти рiшень, що мають кшыасне вираження, можуть порiвнювати за допомогою критерiiв Вальда, Севiджа, Гурвiца, Байiса, Ходжеса-Лемана та iнших.

Максимальним критерiiм Вальда (критерiiм песимiзму) передбачаiться така стратегiя, коли в гiрших умовах можна одержати гарантований виграш, орiiнтований на найгiршi умови:

В = max min a_ij , де a_ij тАФ виграш при виборi i-i стратегii в j-x умовах.

Критерiй Севiджа полягаi в тому, що в умовах невизначеностi рекомендуiться вибiр стратегii, за якоi величина ризику буде найменшою у найнесприятливiших умовах:

де r_ij= a_{ij_}-max_ij

Критерiй Севiджа також може розглядатися як критерiй крайнього песимiзму, але тут r_ij означаi не можливий виграш, а упущенi можливостi або ризики, якi намагаються мiнiмiзувати. На практицi цей критерiй використовуiться переважно тодi, коли рiшення приймаiться на багато рокi(стратегiне рiшення).

Критерiй Гурвiца прийнятний, оскiльки в умовах невизначеностi не opiiнтуi нi на крайнiй песимiзм (найгiршi умови), нi на крайнiй оптимизм (найсприятлившi умови):

B= max [Y min a_i+(1_i-Y) max a_ij]

де Y коефiцiiнт, який об'iктивно вибираеться мiжО i 1 (O,Y,1). Тобто чим небезпечнiша ситуацiя, тим бiльшим маi бути пiдстрахування, тим ближчим до одиницi слiд вибирати Y, що зумовльюi мiнiмальний варiант рiшення.

Варiанти розроблених рiшень оцiнюють за очiкуваними економiчними результатами, значущiстю, оперативнiстю, небезпечнiстю зриву i рiвнем ризику в ситуацiях, коли результати не можна визначити вiрогiдно, надiйнiстю окремихварiантiв. Kpiм того, для оцiнки альтернатив використовують рiзноманiтнi нормативи, оформленi у виглядi правил, процедур, регламенту, стандартiв, а також моделi рiзного типу_; включаючи аналогове моделювання та iмiтацiю на ЕОМ.

Процес прийняття оперативних повторюваних рiшень можна полегшити розробкою спецiальних таблицьрiшень, перш за все; для диспетчерiв i керiвникiв середньоi ланки. У лiвiй частицi таких таблиць зверху вниз фiксуються умови роботи й вiдхилення нормального ходу процесу працi, що часто зустрiчаються. У правiй частинi таблиць по горизонталi зазначаютьномери рiшень.

Для попереднього аналiзу варiантiв рiшень доцiльно використовувати системний пiдхiд, у складних ситуащях, коли кiлькiсних оцiнок немаi,- метод експертних оцiнок. Реалiзуючи вимоги системного пiдходу, треба забезпечити пра-кильний ви6ip критерii оцiнки рiшень, та вiдповнiсть часткових рiшень загальнiй цiлi. Прiоритет треба вiддавати т

Вместе с этим смотрят:

Cамоорганизация как процесс саморазвития

РЖнновацiйнi процеси на пiдприiмствi

РЖнтуiцiя в бiзнесi

РЖнформацiйний менеджмент як ефективна технологiя органiзацii управлiнськоi дiяльностi

Автоматизация работы отдела планирования компании ООО "Кока-Кола ЭйчБиСи Евразия"