Методика ознайомлення учнiв 1тАУ4 класiв з мистецтвом художньоi керамiки
ДИПЛОМНА РОБОТА
Методика ознайомлення учнiв 1 тАУ 4 класiв з мистецтвом художньоi керамiки
ЗМРЖСТ
Вступ
Роздiл I Керамiка як вид декоративно-прикладного мистецтва
I.1 РЖсторiя розвитку украiнськоi керамiки
I.2 Традицii давньоi та сучасноi украiнськоi народноi керамiчноi iграшки
Роздiл II Методика проведення занять вивчення мистецтва керамiки в початковiй школi
РЖРЖ.1 Декоративно-прикладне мистецтво
РЖРЖ.2 Методика проведення урокiв сприймання мистецтва
Роздiл IРЖI Методика проведення занять лiплення в початковiй школi
II.1 Матерiали та iнструменти для створення керамiки малих форм
II.2 Методика проведення занять лiплення з глини
II.3 Процес створення керамiчноi iграшки на уроках образотворчого мистецтва
Висновки
Лiтература
ВСТУП
Соцiально-полiтичнi перетворення сучасного перiоду розвитку Украiни, докорiннi змiни засад, розбудова освiти дали поштовх до вiдродження та оновлення народного декоративно-прикладного мистецтва, яке становить унiкальне явище нацiональноi культури. Завдяки йому, усвiдомлюiться народна етика, смаки, поняття прекрасного i загалом образ життя, оскiльки в ньому вiдбито вiковi надбання художнiх генiiв украiнськоi нацii.
В контекстi дослiдження головну увагу звернено на форми творчоi дiяльностi в галузi декоративно-прикладного мистецтва, зокрема художньоi керамiки, як зi сторони народного мистецтва, так i з позицii професiйного ставлення. З метою вивчення методiв, якi б сприяли накопиченню i розвитку позитивного досвiду в роботi початковоi школи в галузi декоративно-прикладного мистецтва, особлива увага звертаiться на своiрiднiсть керамiки як виду мистецтва, пошуки та рекомендацii щодо ведення занять лiплення у процесi урокiв образотворчого мистецтва.
Вивчення творчих доробкiв народних та професiйних майстрiв, керiвникiв дитячоi творчостi, допомагають повнiше вiдтворити процес зародження, становлення й розвиток украiнськоi керамiки, зокрема керамiки малих форм, народноi iграшки, технiки та способiв ii декорування, композицiю, стильове скерування.
На сьогоднiшнiй день до цiii теми зверненi працi мистецтвознавцiв В. Скуратiвського, Д. Степовика, Р. Дреботюка, В. Отковича, В. Островського, Г. Гончаренко та ряду iнших науковцiв. Але не тiльки мистецтвознавцiв, етнографiв та майстрiв декоративного мистецтва турбуi ця тема. Сучасна педагогiка скерована на вiдродження народноi освiти та виховання. РЖ саме декоративно-прикладне мистецтво i чудовим засобом залучення пiдростаючого поколiння до вивчення iсторii, мистецтва, звичаiв i традицiй нашого народу. У цьому напрямi працюють науковцi та практики педагогiки. Серед них С.Коновець, В.Тименко, Л. Масол, Л. Денисенко, РД. Антонович, В. Шпiльчак, Л. Маслiй та iншi. РЗх науковi працi та публiкацii стосовно практичноi реалiзацii впровадження рiзних видiв народного декоративного мистецтва в освiтню галузь заслуговують на подальше впровадження в шкiльнiй системi навчання та виховання. РЖ в першу чергу це стосуiться початковоi школи.
Вiдомо, що опанування нацiональними, духовними цiнностями, сприяi формуванню й вихованню пiдростаючого поколiння, бачення шляхiв до самосвiдомостi i розумiння традицiй, звичаiв.
Сучасний рiвень народноi культури поставив перед суспiльством новi завдання - вiдродження та становлення нацiональноi культури, народного мистецтва у справi художнього виховання пiдростаючого поколiння.
Декоративно-прикладне мистецтво, виступаючи оберегом нацiональноi народноi культури, i, малюючи яскраво виражений нацiональний колорит, повинно стати сьогоднi засобом нацiонального вiдродження й художнього виховання молодi. В ньому закладено великий художньо-творчий i педагогiчний потенцiал, нехтування яким, як свiдчить досвiд попереднiх десятилiть, руйнуi народну культуру, збiднюi духовнiсть суспiльства i окремоi особистостi. Сприяти культурному i мистецькому розвитку маi вiдповiдна система виховання дiтей i молодi. Цiiю iдеiю об'iднанi сьогоднi педагоги, народнi мистцi, дiячi культури i мистецтва. Вони намагаються створити оптимальне середовище для iснування i розвитку традицiйноi культури, намагаються не тiльки зберегти народнi культурнi скарби, але й передати iх наступним поколiнням.
Велика роль у розв'язаннi цього питання вiдводиться художньому вихованню та навчанню учнiв на уроках образотворчого мистецтва у вiдповiдностi з освiтньою галуззю тАЬМистецтвотАЭ. А також творчим колективам школярiв, якi можуть за певних умов виконувати надзвичайно важливi функцii: пiзнавальну, виховну, дозвiллiву, цiннiсно-орiiнтацiйну, розважальну тощо. Такi колективи (середнi загальноосвiтнi школи, художнi школи, студii, гуртки, факультативи) повиннi включатись у загальну соцiокультурну дiяльнiсть, залучаючи до цiнностей народного мистецтва як учнiв молодших класiв, пiдлiткiв, так i молодь загалом, i сприяти iх естетичному збагаченню.
Актуальнiсть проблеми. Художня керамiка - один з найпоширенiших видiв украiнського декоративного мистецтва. Зародившись у глибокiй давнинi, вона за тривалий час свого розвитку досягла високого художнього рiвня й технiчноi досконалостi. Вивчення iсторii розвитку мистецтва керамiки, технiки та технологii створення, функцiонального призначення керамiчних виробiв, змiсту орнаментальних мотивiв, композицii та колориту даi можливiсть всесторонньо пiзнати традицii побуту, культури украiнського народу.
Такий вид художньоi керамiки, як мала пластика, типологiчна група - iграшка, дозволяi опановувати технiку лiплення з глини, знайомитись з цим видом мистецтва школярiв. В цiлому художня керамiка виступаi одним iз важливих засобiв вивчення народних традицiй декоративно-прикладного мистецтва. Керамiчна iграшка проста, лаконiчна за формою, зрозумiла дiтям i, безперечно доступна для виготовлення учнями у шкiльних умовах.
Сучасний стан проблеми. Сучасна керамiка збагатилася новими рисами, якi вiдбивають традицii минулого в оновлених формах, а саме у декоративному вирiшеннi предметiв утилiтарного та художньо-декоративного призначення, вiдроджуiться народна iграшка. РЖде активний пошук притаманних керамiцi, як видовi декоративного мистецтва, своiрiдних форм мистецького вислову. Украiнська народна керамiка, гончарство зажило великоi популярностi у формi малоi пластики, яка i чудовим твором наповнення iнтер'iрiв, доступною формою навчання лiпленню, розвитку обтАЩiмно-просторового бачення, продовження керамiчного ремесла.
Актуальнiсть та значимiсть використання декоративно-прикладного мистецтва у навчально-виховному процесi початковоi школи визначили вибiр наукового дослiдження на тему: тАЬМетодика ознайомлення учнiв 1-4 класiв з мистецтвом художньоi керамiкитАЭ
Мета дипломноi роботи - теоретичний аналiз iсторii, традицiй народноi керамiки, гончарства Украiни, типiв та функцiонального призначення керамiки малих форм; використання традицiй народноi керамiчноi iграшки у навчально-виховному процесi.
Об'iкт дослiдження тАУ мистецтво народна керамiчна iграшка як типологiчна група декоративного мистецтва.
Предмет дослiдження: народна керамiчна iграшка як засiб навчання основам лiплення, формування та розвиток в учнiв обтАЩiмно-пластичних умiнь та навичок.
Завдання дипломноi роботи:
- проаналiзувати iсторiю розвитку та сучасний стан украiнськоi народноi керамiки та керамiчноi iграшки;
- висвiтити проблему збереження та використання народних традицiй в навчально-виховному процесi урокiв образотворчого мистецтва;
- описати технiку та технологiю виготовлення керамiки малих форм;
- розкрити методичнi основи проведення занять лiплення в початковiй школi;
- реалiзував на практицi послiдовнiсть виготовлення керамiчноi iграшки;
- розробити композицii, ескiзи керамiчних фiгурок тАУ iграшок та виконати iх в матерiалi.
Методи дослiдження. В ходi виконання дипломноi роботи використанi теоретичнi та емпiричнi методи дослiдження:
- теоретичний: метод аналiзу та синтезу, вивчення та узагальнення мистецтвознавчоi, народознавчоi, методичноi лiтератури;
емпiричний: вивчення зразкiв украiнськоi керамiки гобелену, опрацювання технологiчних прийомiв лiплення з глини та випалювання, спостереження, перегляд учнiвських робiт, бесiди з учителями та школярами.
Структура дипломноi роботи включаi теоретичну та практичну частину. Теоретична частина - вступ, два роздiли, висновки, список лiтератури, додатки; практична тАУ декоративнi керамiчнi iграшки.
У вступi обгрунтовано вибiр теми дипломноi роботи, опридiлено актуальнiсть та сучасний стан дослiджуваноi проблеми, визначено мету, об'iкт, предмет дослiдження, подано завдання дипломноi роботи та вказано методи дослiдження.
У першому роздiлi тАУ тАЬКерамiка як вид декоративно-прикладного мистецтватАЭ проаналiзовано основнi етапи розвитку традицiйноi народноi керамiки, типи та функцiональне призначення керамiчних виробiв, зроблено iсторичний огляд народноi керамiчноi iграшки.
У другому роздiлi тАУ тАЬМетодика проведення занять лiплення в початковiй школiтАЭ охарактеризовано матерiали та технiки створення керамiки малих форм, розкрито методику проведення занять лiплення, процес створення керамiчноi iграшки.
У висновках сформульовано основнi результати опрацювання та дослiдження проблем i питань, якi розв'язувалися в ходi науково-методичного дослiдження, вказано на значимiсть та актуальнiсть даноi теми в системi сучасноi освiти.
Додатки включають iлюстративний матерiал тАУ зразки керамiки малих форм народних та професiйних майстрiв; ескiзи керамiчних iграшок та фотографii закiнчених виробiв з глини. Робота в матерiалi тАУ теракотовi фiгурки тАУ додаються до теоретичноi частини дипломноi роботи.
Апробацiя. Результати наукового дослiдження заслуховувалися на науковiй студентськiй конференцii, пiд час проходження педагогiчноi практики на РЖУ та У курсах були проведенi уроки лiплення керамiчноi iграшки в 3 тАУ 4 класах.
Роздiл РЖ Керамiка як вид декоративно-прикладного мистецтва
I.1 РЖсторiя розвитку украiнськоi керамiки
Освоiння людиною глини тАФ першого пластичного i порiвняно твердого матерiалу для виготовлення мiсткостей (посуду) та магiчно-ритуальних фiгурок тАФ припадаi на епоху палеолiту. Гончарне виробництво первiсних культур виходило переважно з практичних потреб. РЖ лише згодом, внаслiдок удосконалення технологii, черепок став тоншим, Урiзноманiтнюiться форма, звертаiться увага на зовнiшнi оздоблення.
На територii Украiни найдавнiшi археологiчнi матерiали (епоха неолiту) засвiдчують поширення випаленого керамiчного посуду двох стильових вiдмiн. Перший маi яростi одноманiтнi форми горщикiв i мисок, розписаних прямолiнiйно-геометричними мотивами у виглядi горизонтально-лiнiйних, ялинково-дiагональних та iнших мотивiв, вкритих наколками або вiдтисками гребiнця тАФ поширений на пiвночi та лiвобережжi Украiни. Другий вiдзначаiться рiзноманiтнiстю типiв i форм посуду, декорованого червоною, бiлою або чорною фарбами, переважно спiральними i меандровими мотивами орнаменту тАФ поширений на правобережжi Украiни, Подунав'i та Балканах.
Майстри ранньослов'янськоi керамiки (середина РЖ тис.) користувалися ручним гончарним кругом, що давало iм змогу виготовити тонкостiннi вироби урiзноманiтнених форм. Такi вироби рясно оздобленi рельiфом i штампиковими вiзерунками у виглядi кружалець, ромбiв, трикутникiв, дужок тощо.
Високим художнiм рiвнем форми i засобами орнаментування вiдзначалися вироби черняхiвськоi темно-сiроi керамiки кухонного, столового i тарного призначення. До окремоi групи слiд видiлити ритуальний посуд, котрий виготовляли з особливою ретельнiстю та оздоблювали загадковими мотивами-символами. На думку вiтчизняного вченого Б. О. Рибакова, таiмничi знаки на чарi з Лепесiвки i глечику з Ромашiвки i не просто прикраси, а найдавнiший схiднослов'янський календар, що мiстить основнi мiсяцi хлiборобського циклу [ 1, 45 ].
РЖнтенсивний розвиток кружальноi керамiки у IIIтАФVI ст. змiнюiться ii занепадом у VIIтАФIX ст. Майже зникають традицii високохудожньоi черняхiвськоi керамiки, збiднюiться асортимент, спрощуiться форма виробiв. З незрозумiлих причин майстри перестають користуватися гончарним кругом, задовольняючись кухонним посудом, виготовленим стрiчково-лiпною технiкою. Дехто зi вчених пов'язуi занепад гончарства з виникненням деревообробного токарства i витiсненням гончарних виробiв зручним дерев'яним столовим посудом та виробами повсякденного вжитку.
З утворенням Давньоруськоi держави у X ст. поступово збiльшуiться керамiка, виготовлена на крузi, особливо в мiстах. На виробах появляiться спочатку непрозора, а згодом прозора полива.
Найважливiшою типологiчною групою посуду, що знайденi на територii захiдноi Украiни, були горщики для приготування iжi. Вони мали кiлька типiв, котрi рiзнилися розмiрами, спiввiдношеннями плiчок до висоти та особливостями ритованого декору (в основному зосереджуiться на плiчках у виглядi лiнiй та нескладних вiдбиткiв) [1, 65].
З другоi половини X ст. керамiчний посуд i глинянi плитки покривають кольоровою прозорою поливою. У наступних столiттях виробництво поливаноi керамiки збiльшуiться. Виникаi полiхромний розпис глухими поливами (емалями) мисок, чаш тощо. Наприклад, чашу, розписану кольоровими емалями, знайдено пiд час розкопок 1931 р. на давньоруському поселеннi XI ст. на березi Таманськоi затоки. У центрi чашi мiститься свiтлий круглий медальйон iз зображенням двох птахiв обабiч дерева життя. Прийоми розпису нагадують так звану перегородчасту емаль, де замiсть металевих передiлок наведенi чорнi контури, а чистi поля заповненi синьою, жовтою, зеленою, бiлою i чорною емалями. Подiбнi зразки творiв знайденi в Киiвi i Гньоздовi. У XII ст. форми посуду набувають присадкуватоi i опуклобокоi тектонiки.
Названi новi тенденцii у розвитку керамiки Киiвськоi Русi характернi насамперед для мiських центрiв гончарства, тодi як сiльськi провiнцiйнi осередки зберiгали давнi традицii у формуваннi виробiв та iх оздоблення [43, 32 тАУ35].
Щоденний i святковий посуд Киiвськоi Русi XIIтАФXIII ст. вiдзначався багатством i рiзноманiтнiстю форм, виготовлений на ножному крузi та оздоблений переважно геометричним орнаментом. Украiнська керамiка пiслямонгольського часу виготовлялася на швидкообертовому ножному крузi, випалювалась у двох'ярусному горнi, тобто це продукт значно вищого ремiсничого виробництва. Удосконалення технологii дало змогу створювати тонкостiнний посуд нових форм. Основнi типологiчнi групи виробiв цього перiоду тАФ горщики, дзбанки, миски, кухлики та iн.тАФ мають все тi ж найменування виробiв, що були в Киiвськiй Русi. Однак типiв в окремих групах значно бiльше.
У XIV ст. переважно виготовляли сiрi вироби, дешевi й зручнi для приготування страв, iх оздоблювали лощенням (гладженням) i дерев'яними штампиками-кiлочками у виглядi кружалець з промiнчиками, зiрочками, зубчиками, листочками тощо. Загальна композицiйна схема декорування посуду нiчим не вирiзнялася вiд композицii попередньоi епохи: стрiчковий орнамент певноi ширини розташований у верхнiй частинi виробу.
У XVтАФXVI ст. iз застосуванням свинцевоi поливи зеленого й жовтого кольорiв усе частiше з'являiться посуд з рiзноколiрним черепком та полiхромним рослинним розписом. Спочатку поливою розписували i лише згодом нею поливали частину або повнiстю весь вирiб [1, 75 тАУ76].
У XVI ст. на украiнських гончарних виробах, крiм вже вiдомих технiк декорування, з'являються новi: рiжкування та фляндрування. Зразком поiднання цих технiк i фрагмент миски з Бiлоi Церкви (кiнець XVIтАФпочаток XVII ст.): береги миски оздобленi великими зубцями зеленоi та червоноi барв, виконаними рiжкуванням, а на днi тАФ фляндрованi розводи плям бiлого, зеленого, червоного, сiрого кольорiв.
РЖз податкових реiстрiв кiнця XIVтАФXV ст. вiдомi прiзвища й iмена мiських гончарiв, якi виготовляли посуд, кахлi та iн. У XVтАФXVI ст. на Украiнi славилися чимало керамiчних центрiв: Кам'янець-Подiльський, Бар, Бiла Церква, Киiв, Миргород, Чигирин, Галич, Потелич, Снятин, Коломия, Теребовля, Хотин та iн.
Первiснi кахлi на Украiнi появились у другiй половинi XIV ст. Вони були спочатку цилiндричноi, трубчастоi форми, тонкостiннi, з пласким дном, виточенi на крузi i без жодних прикрас.
З другоi половини XV ст. поширюються плитковиднi кахлi з долiпленою румгiою тАФ прототипи сучасних, iх вiдтискали з пластичноi глини у дерев'яних або гiпсових формах (найхарактернiший зразок тАФ кахлi XV ст. з Кам'янець-Подiльського музею; однi кахлi з цiii колекцii оздобленi контррельiфними геометричними мотивами, iншi горельiфними зображеннями фiгур тощо).
Зростання попиту на кахлi у XVI ст. сприяв розширенню iх виробництва. Якщо спочатку кахлi були ознакою панського iнтер'iру, то у кiнцi XVI ст. кахлевi печi все частiше зустрiчаються у мiщанському i навiть селянському житлах. Але кахлi рiзняться виготовленням i декором.
У XVIIтАФXVIII ст. виробництво керамiки на Украiнi набуло вищого рiвня розвитку. Удосконалилися технiчнi прийоми та художнi засоби виразностi. Досить поширилися розпис, фляндрування, зелена i коричнева полива. Крiм цього, вироби розписували ангобами та емалями, що дало змогу перейти до багатоколiрного декору. Панiвне мiсце посiли рослиннi квiтковi орнаменти, (вигадливi картушi та традицiйнi геральдичнi знаки-мотиви; були популярними фiгурнi композицii, передусiм на мисках i кахлях. У цей перiод у давнiх керамiчних осередках Украiни (Киiв, Василькiв, Умань, Чернiгiв, Батурин, Глухiв, Миргород, Полтава, Харкiв, Бар, Бубнiвка, Кам'янець-Подiльський, Смотрич, Коломия, Снятин, Львiв, Хуст, Ужгород та iн.) створенi гончарськi цехи.
Киiв разом з околицями у той час становив один з найбiльших центрiв керамiчного виробництва, який забезпечував заможних людей високоякiсним i дорогим посудом. Тут виготовляли з бiлих глин глечики, дзбанки, вази, миски, ринки, барилка, кухлi та iн., покриваючи iх звучною зеленою поливою або розмальовуючи по жовтому тлi черепка барвистi рослини й квiти. З поповненням у XVIII ст. киiвського гончарного цеху кiлькома приiжджими iноземцями вироби киiвських майстрiв набувають ще бiльшоi пишностi, у композицii розписiв уводять постатi людей.
У Гончарнiй Слободi тАФ своiрiдному осередку на пiвднi Правобережжя тАФ- виготовляли необхiднi запорiзьким козакам предмети: глечики для води, олiйнi лампи й каганцi, люльки iз зображенням жiночих голiвок, тварин тощо.
Протягом XVIII ст. на полiхромний розпис перейшли гончарнi цехи в Чернiговi, Новгородi-Сiверському, Нiжинi, Батуринi, Глухоаi, РЖчнi, Переяславi та iн. Так, посуд новгород-сiверських майстерень вишуканими округлими формами i поливаним розписом нагадуi фаянс. Маленькi букетики квiтiв рiвномiрними плямами розмiщувалися по сферичних площинах посуду, надаючи йому урочистоi привабливостi.
У цей час помiж численних полтавських осередкiв гончарства, таких, як Глинськ, Зiнькiв, Миргород, Ромни, найвизначнiшим осередком була Опiшня. Тут 1786 р. близько 200 ремiсникiв виготовляли рiзноманiтний святковий посуд для навоiв: дзбанки, баклаги, барильця, куманцi та декоративний посуд скульптурного характеру тАФ баранцi, леви, коники, пiвнi тощо, оздобленi квiтковим орнаментом. Мотиви орнаменту, мабуть, запозиченi з мiсцевих килимiв, гаптiв i пристосованi до багатоколiрного керамiчного розпису. У Глинську, завдяки творчостi родини Сулимiв, провiдною технiкою розпису стала фляндрiвка, iнодi у поiднаннi з квiтковими мотивами.
Поднiпровськi гончарнi осередки тАФ Дибинцi, Канiв, Ревiвка (затоплена Кременчуцьким водосховищем), Сунки, Цвiтна та iн.тАФ славилися не лише добротним мальованим ужитковим посудом, а й фiгурним для напоiв (у виглядi тварин i птахiв). У с. Сунки у XVII ст. виготовляли оригiнальнi миски, оздобленi зображеннями людських постатей, листкiв iз завитками. Цi композицii були аналогiчними щодо мiсцевих мальованих кахлiв.
На Подiллi гончарний посуд виробляли у Барi, Бубнiвцi, Гайсинi, Кам'янцi-Подiльському, Летичевi, Смотричi та iн. Бубнiвська керамiка, опрiч чiтких рослинних вiзерункiв, мала лiпленi фiгурки тварин i пташок на покришках дзбанкiв, ринок тощо.
Провiдними осередками гончарства на Захiднiй Украiнi були Львiв, Потелич, Яворiв, Коломия, Пiстинь, Ужгород, Мукачеве та iн. У найменшому серед них тАФ Яворовi 1765 р. 25 гончарiв виготовляли господарський i святковий посуд, оздоблений розписом. У Коломиi гончарний цех створений 1661 р. Крiм посуду тут виробляли свiчники i кахлi, прикрашенi фляндрiвкою i рiжкуванням. Наприкiнцi XVIII ст. пiстинськi гончарi надавали перевагу теракотовому i сiрому посуду, любили також виготовляти каганцi i свiчники, переважно декорованi тАЬмармуруваннямтАЭ [41, 14 тАУ 15].
У XVIIтАФXVIII ст. украiнськi гончарi всiх великих осередкiв виготовляли також кахлi для печей, а подекуди i вставки для будiвель у формi рельiфних i розписних кружал, прямокутних плиток з орнаментом, що утворювали на стiнах декорованi фризи тощо.
У XVII ст. кахлi виготовляли гончарнi майстри Киiва, Чернiгова, Кам'янця-Подiльського та iн. Значно ширшого розповсюдження кахлярський промисел набув у XVIII ст. Наприкiнцi XVIII ст. на Украiнi зародилося фаянсове i порцелянове виробництво, виникли першi мануфактури i фабрики. В Корцi 1784 р. засновано одну з перших фаянсових фабрик, яка через шiсть рокiв почала випускати порцеляновi вироби. Таким чином, 1790 р. i роком початку вiдлiку iсторii порцелянового виробництва на Украiнi.
У 1798 р. побудовано фаянсову фабрику в Киiвi, де започаткований випуск фаянсу на зразок англiйського. До фабрики були приписанi селяни з гончарних осередкiв сiл Валки i Новi Петрiвцi.
Фаянсову фабрику наприкiнцi XVIII ст. засновано також у м. Потелич (тепер с. Львiвськоi областi). Тодi це був один з найдавнiших гончарних центрiв Галичини, вiдомий з XV ст. Вже 1670 р. у ньому налiчувалось 50 гончарiв.
Утвердження капiталiстичних вiдносин i скасування крiпацтва на Украiнi сприяли бурхливому розвитку народних художнiх промислiв, зокрема сiльського гончарства. Мiське цехове ремесло переживало кризовий стан, що призвiв його до занепаду. Сiльськi гончарi дiстали право вiльного виходу на ринок на рiвних умовах з мiськими. 60тАФ80-тi роки XIX ст. позначенi розвитком керамiки на Украiнi: бiльш як у 500 населених пунктах. Однак вже з кiнця столiття кустарний промисел зазнав конкурентного тиску з боку фабричного керамiчного виробництва i металоробноi промисловостi, якi масово виготовляли досить дешевий посуд.
Разом з тим демократична iнтелiгенцiя чимало зробила для пiднесення престижу народноi керамiки, засновуються навчальнi заклади гончарства в Коломиi (1876 р.), Товстiм (1886 р., тепер Тернопiльська область), Миргородi (1896 р.), Глинську (1908 р., тепер Сумська область), Опiшнi (1912 р.) та iн. Товариства сприяння народному мистецтву влаштовували виставки, пiклувалися про збут творiв. Усi цi заходи почасти пригальмовували занепад гончарного народного промислу, але не зупинили його.
У XIX ст. кожний район гончарного промислу мав власнi художнi особливостi виробiв, якi залежали вiд природних якостей матерiалiв, технологiчного рiвня виробництва, локальних традицiй тощо. Майже кожен осередок представлений провiдними майстрами з яскравою творчою iндивiдуальнiстю.
На Поднiпров'i у с. Дибинцi (тепер село у Богуславському районi Киiвськоi областi) працювали вiдомi гончарi: К. Масюк, М. i К. Пащенко, С. Родак, РД. Проценко та iн. iхнi миски, тарiлки, глечики, тикви та iншi вироби вiдзначалися характерним рослинним розписом з доповненням крапок, рисок i тАЬгребiнцiвтАЭ, а також рiзноманiтних зооморфних мотивiв. Розпис виконували технiкою рiжкування по бiлому, червоному, рiдше рожевому тлi [41, 47 тАУ 48].
Своiрiдною декоративнiстю характеризувалися вироби опiшнянських гончарiв. Так, Федiр Червiнка, крiм гравiювання по вологому черепку, налiплював рельiфнi орнаментальнi деталi; Василь Поросний у плетиво мальованого рослинного орнаменту вводив казкових звiрiв i птахiв, а художник-керамiст Юрiй Лебiщак (1873тАФ 1927) розробляв декор на основi мотивiв, запозичених iз шовкових гаптiв.
Серед подiльських гончарiв особливоi шани заслуговують Андрiй Гончар (1828тАФ 1933) з с. Бубнiвка, який перший запровадив у своiму селi виробництво червоного мальованого посуду технiкою рiжкування; Петро Лукашенко i Павло Самолович з Бару тАФ за оздоблення мисок тематичними.: фiгурними композицiями; Петро Бiлоок, Микола Небесний i Роман Червоняк зi Смотрича тАФ за оригiнальний розпис на основi фляндрiвки; Якiв Бацуца (1854тАФ1932) з с. Адамiвка, який своiм неполиваним посудом кулистоподiбних форм, розписаним силуетними фiгурками та iн., прославився на всеросiйських i мiжнародних виставках.
У XIX ст. на Гуцульщинi провiдними осередками гончарства стали Косiв i Пiстинь. Славу косiвськiй керамiцi принесла самобутня творчiсть Олекси Бахметюка (1820тАФ1882). Вiн народився у бiднiй родинi гончаря. Його батько, Петро Бахметюк, виготовляв неполиваний посуд. Юнаком Олекса навчався i працював у вiдомого майстра-кахляря РЖвана Баранюка на передмiстi Косова тАФ Москалiвцi, Самостiйна творчiсть О. Бахметюка в успадкованiй вiд батька майстернi (виготовляв .традицiйний святковий посуд i кахлi) вiдзначаiться оригiнальним тематичним розписом технiкою ритування побiленого черепка з наступною домальовкою коричневим ангобом (рiжкування) та запусканням яскравих плям зеленим i жовтим пiдполиваними барвниками пiсля першого випалу. На його мисках, дзбанках, кахлях зустрiчаiмо зображення рiльникiв i пастухiв, солдатiв i. панiв, музикантiв i шинкарiв, мельникiв, ткачiв i гончарiв. Цi постатi здебiльшого позначенi виразним соцiальним трактуванням, гострим й дотепним гумором, що так нагадуi народнi усмiшки. В орнаментицi О. Бахметюк часто вдавався до пишних багатопелюсткових квiток в оточеннi зигзагоподiбного ореолу, тюльпанiв на подобi пальметок, трикутного листя, грон винограду, пташок на гiлках, коней, кiз, оленiв. Смiливо розбудованi, квiтковi мотиви згодом дiстали назву тАЬбахмiнщинитАЭ.
Загалом доля О. Бахметюка склалася щасливо. Його вироби набули широкоi популярностi, швидко розходилися далеко вiд Гуцульського краю. Учасника багатьох виставок, його ще за життя визнали тАЬгенiальним майстром гончарстватАЭ, косiвчани двiчi обирали його бургомiстром тАФ яскраве втiлення успiху для молодих гончарiв.
У серединi XIX ст. виникла i розвинулася школа косiвськоi керамiки завдяки працi О. Бахметюка, родини Баранюкiв тАФ Петра (1816тАФ1880), Михайла (1834тАФ1902), Йосипа (1863тАФ1942), а також Гната Кощука (1860тАФ1899), Михайла Бiлецького (1870тАФ1942) та iн. [30, 120].
Водночас зародилася пiстинська школа гончарства (село неподалiк вiд Косова), пов'язана з вiдомими родинами гончарiв: Волощукiв, Зон дюкiв, Кошакiв, Михалевичiв, Тимчукiв та iн. Вони здебiльшого виготовляли мальованi миски, тарелi i дзбанки. Крiм цього, Петро Тимчук (1878тАФ1924) виробляв оригiнальнi фiгурки кiз, баранiв, оленiв iз горщиками на спинi для кiмнатних квiтiв. Та чи не найбiльше успiху i слави випало Петру Кошаку (1864тАФ1940). Вiн захопився гончарством, коли йому виповнилося 25 рокiв; 1894 р. закiнчив трирiчну гончарську школу в Коломиi i вiдкрив власну майстерню в Пiстинi. П. Кошак виготовляв декоративний посуд (тарiлки, миски, колачi, плесканки, дзбанки, вази, кахлi тощо), який користувався попитом у покупцiв i неодноразово вiдзначався на виставках у Львовi (1894 р.), Косовi (1904 р.) i Коломиi (1912 р.). Сучасники П. Кошака вважали його послiдовником сюжетних розписiв О. Бахметюка, хоч насправдi у розписах виробiв вiн надавав переваги рослинним орнаментам, поiднуючи iх iз зображеннями птахiв, оленiв, кiз, i був у цiй царинi неперевершеним майстром [40, 128 тАУ 129].
Посуд рiзноманiтного призначення i форми виготовляли у давнiх керамiчних це'нтрах Львiвщини тАФ Гавареччинi, Глинську, Лагодовi, Сасовi, Сокалi, Шпиколосах, Яворовi та iн. Майстри Ф. Гусарський з Лагодова, Я. Домарецький з Сасова, Д. Муц з Шпиколосiв виготовляли- сiрий посуд, iнколи оздоблюючи його лiпним декором та гладженням. Визначний майстер мальованих гончарних виробiв у цьому регiонi Василь Шостопалець (1816тАФ1879) iз Сокаля прикрашував своi твори рятованими i мальованими розетами, тАЬсоняшникамитАЭ, гiлками пишних квiтiв, тАЬпташкамитАЭ тощо. Його талант виявився у виготовленнi фiгурного посуду для напоiв, що нагадуi людськi постатi. На цих дзбанках з долiпленими головами паничiв, шинкарiв, монахiв мiстяться також рiзноманiтнi написи приказок, побажань i сентенцiй, сповнених народного гумору. На одному знаходимо запис у зворушливiй формi технологiчного процесу виробництва гончарного посуду: тАЬЗваж, що я витерпiв, як тiльки народився. Мене вкинуто у вогненну пiч, але це менi не шкодить. Дали менi спраглому пити топлене олово i вдруге вкинули у вогонь. Дали менi жовту й зелену фарби, вiд чого ледве менi очi не повилазили. Перетерпiвши все це, живу тепер щасливо i де найбiльше розважаються, там ви мене побачитетАЭ.
На Закарпаттi у другiй половинi XIX ст. поширився пiдполиваний розпис. .Хустськi гончарi Андрiй Лех (1837тАФ1909) i його син Йосип Лех (1872тАФ1946) розписували пензликом (характерний квiтковий орнамент, нанесений широкими мазками по рожевому черепку глечикiв, дзбанкiв, горщикiв), подiбно як це робили при вiльному малюваннi фаянсового посуду. В осередках Гудi, Драговi та Мирчi виробляли сiрий посуд з лискучими вiзерунками. Однак у Драговi найбiльшою популярнiстю користувався неполиваний посуд, оздоблений бiлою i коричневою ангобами геометричним орнаментом (технiка рiжкуванння).
У с. Влахове (тепер с. Вiльхiвка РЖршавського району) побутувала специфiчна технiка декорування тАЬурiзомтАЭ тАФ щось середнi мiж ритуванням та рiзьбленням на деревi. Гострим предметом врiзалися у затужавiлий черепок, лишаючи широкi площини i жолобки, якi надавали виробам своiрiдноi орнаментальноi пластики.
Крiм посуду в цей перiод на Украiнi значного поширення набуло кахлярство. З середини XIX ст. кахлевi печi все частiше можна зустрiти у хатах мiщан i селян середнього достатку. Виробництво кахлiв стало масовим. Майже всi знаменитi гончарi XIX ст. були водночас i прекрасними кахлярами. У декотрих визначних осередках гончарства виникли дрiбнi кахлярськi пiдприiмства: у Глуховi, Нiжинi, Конотопi (Чернiгiвськоi областi), Кролевцi, Шатрищах (Сумськоi областi), Глинську, Яворовi (Львiвськоi областi) та iн. [10, 67 - 69].
У XIX ст. кахлi розписували орнаментальними, переважно рослинно-квiтковими та декоративними (зображення птахiв, тварин, людей, будiвель, тощо) малюнками. Орнаментальнiстю вiдзначаються кахлi з Канева, Нiжина i Конотопа (характерний тАЬфiалковийтАЭ мотив); композицiями з квiтiв, птахiв i тварин тАФ кахлi з Сокаля (В. Шостопальця), Пiстинi (П. Кошака), сюжетними розписами з розмаiттям побутових сцен (музиканти, на полюваннi, у млинi, праля, прогулянка в каретi, в корчмi, залицяння, вершники, бiйка тощо), вiйськовоi атрибутики тАФ кахлi з с. Сунки (Черкаськоi областi), РЖчнi (Чернiгiвськоi областi), Коломиi (мабуть, майстра В. Словацького), Косова (О. Бахметюка) та iн.
Таким чином, у другiй половинi XIX ст., незважаючи на зростаючу конкуренцiю з боку промислового виробництва посуду та iнших предметiв, гончарство на Украiнi досягло чи не найбiльшого розповсюдження, технологiчноi досконалостi й високого художнього рiвня творiв.
Виготовленням художнього фаянсу на Украiнi у XIX ст. найбiльше славилася вже згадувана нами Киiво-Межигiрська фаянсова фабрика (1798тАФ1874). Графiчний декор розфарбовували. Малюнки тематично охоплювали пейзажi, мiськi види, побутовi й батальнi сцени, декоративнi зображення рослин, тварин, амурiв або вiйськовоi атрибутики. Дошки тАФ печатки i валики виготовляли мiсцевi рiзьбярi й запрошенi професiйнi художники-гравери. Зустрiчаються вироби з рельiфним оздобленням (меандр, пальмета, акант, листя винограду, ромашки тощо), вкритi кольоровими поливами. Форми ваз для фруктiв, десертних тарiлок i попiльничок iнколи утворенi з кiлькох поiднаних листкiв винограду, смородини або хмелю. У виготовленнi ваз для квiтiв, масничок i свiчникiв переважай орiiнтувалися на стародавнi античнi вироби i лише бiлий посуд тАФ столовi сервiзи й рiзнi тарiлки тАФ оздоблювали частiше орнаментами ручного розпису, генетичне пов'язаного з народним мистецтвом. Киiво-межигiрський фаянс тривалий час був зразком для iнших фабрик середини i другоi половини XIX ст., зокрема на волинському i чернiгiвському Полiссi тАФ у Баришах, Городницi, Кам'яному Бродi, Житомирi, Бiлотинi, Горошках, Ушiвцi та iн. Це вже були типовi капiталiстичнi пiдприiмства з вiльнонайманими робiтниками i спецiалiстами, iх продукцiя тАФ здебiльшого побутового призначення, оздоблена друкуванням i ручним розписом тАФ: орiiнтувалася на покупцiв середнього i нижче середнього достатку.
Пiсля вiдкриття великого родовища бiлих глин на околицi м. Часiв Яр (тепер Донецька область) 1887 р. вiдомий росiйський фабрикант С. М. Кузнiцов побудував у Будах поблизу Харкова фаянсову фабрику, яка згодом стала найбiльшим на Украiнi виробником столового посуду. Спочатку орiiнтувалися на схiднi зразки посуду з суцiльним арабесковим декором. Згодом мiсцевi майстри розробили i власнi форми так званих трактирних полумискiв, горщикiв, глечикiв, котрi походили вiд украiнських гончарних типiв посуду. Навiть оздобами (традицiйнi гiлки, букети, вiночки квiтiв), нанесеними пензлем пружними широкими мазками у кiлька кольорiв, цi вироби нагадували давнiй розписний дерев'яний посуд i були дуже популярнi серед селян.
У першiй половинi XIX ст. на захiдних землях Украiни дiяли фаянсовi заводи в Потеличi, Глинську i Любичi (тепер територiя Польськоi Республiки), а з другоi половини столiття до них приiдналися ще три напiвкустарнi виробництва у Сасовi, Селиськах (нинi Львiвська область) i Залiсцях (Тернопiльська область). Генезис виробiв цих пiдприiмств передусiм вказуi на народнi джерела (форма i декор). Так, ажурне прорiзування по краях тарiлок, ваз для квiтiв, фруктiвниць iмiтуi плетiння з лози, а мотиви розпису iнколи нагадують народне малювання у гончарствi, художньому деревообробництвi тощо [9,.12 тАУ 14].
РЖнтенсивний розвиток фаянсового виробництва у XIX ст. став важливим фактором та експериментальною базою для пiднесення украiнськоi фарфоровоi промисловостi, яка швидко засвоiла технологiчний та естетичний досвiд вiдповiдних пiдприiмств Захiдноi РДвропи i Росii. Виробництво порцеляни на Украiнi розпочалось iз заснуванню мануфактури в Корцi (1790тАФ1831). Становлення порцелянового виробництва у Баранiвцi (1804тАФ по даний час) припадаi на перiод пiзнього класицизму. Тут iз захопленням тАЬцитувалитАЭ простi й виразнi: античнi форми посуду, все частiше вiдмовлялися вiд бiлого черепка (блакитнi i жовта поливи). У гонитвi за пишнiстю баранiвськi майстри перевантажували виробi пластичним й орнаментальним декором, вiдступаючи вiд класицистичних засад.
Порцелянове пiдприiмство, у Городницi (1807 тАФ по даний час, тепер Житомирське область), мабуть, формувалося пiд впливом Корецькоi фабрики, залишаючись ii фiлiалом до 1814 р. Вироби першоi половини XIX ст. виконанi у традицiях пiзнього класицизму, а другоi половини столiття тАФ набувають рис еклектизму, спрощення, втрачаючи художню вартiсть.
На початку XX ст. украiнську порцеляну захоплюють модернiстичнi тенденцii, котрi, однак, не врятували фарфорово-фаянсову промисловiсть вiд кризового стану: бiль шiсть керамiчних пiдприiмств були лiквiдованi.
Внаслiдок iдеологiзацii народного мистецтва на початку 20-х рокiв з'явились керамiчнi вироби, оздобленi .елементами радянськоi символiки (п'ятикутна зiрка серп i молот тощо) та узагальненими зображеннями вершникiв у будьонiвках iндустрiальноi архiтектури, шрифтових гасел. Цей плакатно-агiтацiйний декор виник спочатку в порцелянi й проник в iншi галузi художньоi промисловостi. В украiнську керамiку його, мабуть, впроваджували Межигiрський керамiчний технiкум, Уманська керамiчна школа та Опiшнянськi зразково-навчальнi майстернi. Штучно внесенi но
Вместе с этим смотрят:
WEB-дизайн: Flash технологии
РЖiрархiчна структура управлiння фiзичною культурою i спортом в Хмельницькiй областi у м. КамтАЩянець-Подiльському
РЖгрова дiяльнiсть в групi продовженого дня
РЖнновацiйнi методи навчання на уроках зарубiжноi лiтератури
РЖнтенсифiкацiя навчального процесу у вищiй школi