Мовленнiва комунiкацiя майбутнiх вчителiв початкових класiв

Змiст

1.Вступ

Роздiл РЖ. Теоретичнi основи вивчення мовленнiвоi комунiкацii

1.1 Поняття про усну i письмову комунiкацiю

1.2 Основнi типологii спiлкування

Роздiл РЖРЖ. Формування комунiкативних умiнь i навичок майбутнiх вчителiв початкових класiв

2.1 Вербальнi засоби мовленнiвоi комунiкацii

2.2 Невербальнi засоби мовленнiвоi комунiкацii

2.3 Основнi типи помилок у мовленнiвiй комунiкацii майбутнiх учителiв початкових класiв

2.4 Експериментальне пiдтвердження комунiкативного рiвня мовлення майбутнiх вчителiв початкових класiв

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

ВСТУП

Мовленнiва комунiкацiя майбутнього вчителя початкових класiв i складовою педагогiчноi майстерностi вчителя. Це iнструмент професiйноi дiяльностi педагога, за допомогою якого можна розв'язати рiзнi педагогiчнi завдання: зробити складну тему уроку цiкавою, а процес ii вивчення тАФ привабливим; створити щиру атмосферу спiлкування у класi, встановити контакт з учнями, досягти взаiморозумiння з ними; сформувати в учнiв вiдчуття емоцiйноi захищеностi, вселити в них вiру в себе.

Володiння мовленням як засобом професiйноi дiяльностi потрiбно вчитися. Класичним прикладом цього i досвiд А. Макаренка. Молодий педагог, вiдчувши свою безпораднiсть у спiлкуваннi з вихованцями, почав наполегливо працювати, удосконалюючи свiй голос, дикцiю, дихання. Вiдомi його висновки: "Я став справжнiм майстром тiльки тодi, коли навчився говорити "РЖди сюди" з 15 тАФ20 вiдтiнками, коли навчився давати 20 нюансiв на обличчi, в постатi i в голосi. РЖ тодi я не боявся, що хтось до мене не пiдiйде або не почуi того, що треба". Видатний педагог вважав, що вчитель повинен так говорити, щоб дiти вiдчули в його словах волю, культуру, особистiсть [42].

Мовлення вчителя i показником його педагогiчноi культури, засобом самовираження i самоутвердження його особистостi. Ця думка В. Сухомлинського розвиваi висновки А. Макаренка. Сухомлинський розробив своiрiдний кодекс мовлення педагогiв. Вiн вважав, що слово його не повинно бути брутальним, непристойним, фальшивим, нещирим. Особливо наголошував на своiрiднiй психотерапевтичнiй функцii слова вчителя, вважаючи це обов'язковою умовою спiлкування тАФ дiалогу мiж учителем та учнями. Вислови "душа дитини" i "слово вчителя" вiн ставив поряд [42; 64].

Цю проблему дослiджували такi педагоги як Н. Бабич [1; 2], Н. Баранник [3], Н. Босак [7], Т. Вижимова [10], Б. Дяченко [15], Л. Зазулiна [17; 18], РЖ. Кухарчук [27], К. Климова [28], Г. Клочек [29], М. Корнiлов [33], В. Лагно [38], Л. Лучкiна [41], Т. Окуневич [45], Г. Олiйник [46], О.Попова [50], Н. Савельева [53], Т. Симоненко [57], Г. Слезь [59], Л. Стасiв [61], В. Сухомлинський [64], В. Усатий [65], О. Хома [66], С. Цiнько [68], Т. Чубань [70], О. Шевнюк [71] та iн.

Досвiд вiтчизняних педагогiв, який став свiтовим надбанням, набуваi ще бiльшоi актуальностi нинi, коли ведуться пошуки шляхiв гуманiзацii шкiльноi освiти i виховання. Його вивчення допоможе майбутньому педагоговi у професiйному становленнi.

ОбтАЩiктом дослiдження тАУ комунiкацiя як мовленнiва дiяльнiсть.

Предметом дослiдження i педагогiчнi та лiнгвiстичнi умови формування комунiкативних умiнь i навичок майбутнiх вчителiв початкових класiв.

Мета дослiдження тАУ на основi аналiзу комунiкативних умiнь i навичок майбутнiх вчителiв початкових класiв запропонувати шляхи i способи покращення iхньоi професiйноi мовленнiвоi дiяльностi.

Завдання роботи полягаi в тому, щоб:

тАв визначити рiвень дослiдженостi комунiкативних умiнь i навичок вчителiв в науково-педагогiчнiй лiтературi.

тАв описати теоретичнi основи мовленнiвоi комунiкацii та ii форми.

тАв вивчити вербальнi i невербальнi засоби мовленнiвоi комунiкацii.

тАв вивчити основнi типи помилок в усному i писемному мовленнi майбутнiх вчителiв. Запропонувати шляхи i способи iх виправлення.

Для розв'язання теоретичного аспекту дослiдження застосувались такi методи дослiдження, як аналiз, синтез, порiвняння, систематизацiя, моделювання. Теоретичний аналiз педагогiчноi та методичноi лiтератури дав змогу визначити основнi положення, що склали науково - теоретичну основу дослiдження. Для емпiричного дослiдження використовувалися методи, дiагностики, тренiнг, статистичний аналiз окремих результатiв, експеримент.

Робота складаiться зi вступу, 2 роздiлiв, висновкiв, списку використаноi лiтератури i додаткiв. Загальний обсяг роботи сторiнок.

РОЗДРЖЛ РЖ. ТЕОРЕТИЧНРЖ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ МОВЛЕННРДВОРЗ КОМУНРЖКАЦРЖРЗ

1.1 Поняття про усну та письмову комунiкацiю

Проблема вiдчуження людей, ксенофобiя, патологiчний егоцентризм та iндивiдуалiзм тАУ одна з найгострiших проблем сучасного суспiльства. У ii розв'язаннi значна роль вiдведена культурi людських взаiмин, цивiлiзованому засобу спiлкування. Як логiчний розпиток попереднiх теоретичних форм рефлексii людського спiлкування, проблеми тАУ постiйного супутника соцiальноi, фiлософськоi, психологiчноi та педагогiчноi теорiй протягом усiii iсторii iхнього iснування, виникла концепцiя комунiкативноi культури. Таким чином, проблема спiлкування, формування сучасноi комунiкативноi культури перетворилася в наш час на одну з найактуальнiших теоретичних i практичних. Новi комунiкативнi можливостi сучасного суспiльства змушують переосмислювати усталеннi стереотипи соцiального мислення, цiннiснi орiiнтацii iндивiдiв. Нова система навчання i виховання покликана виконати замовлення суспiльства на здатну до самореалiзацii мислячу, творчу, дiяльну, нацiонально свiдому особистiсть.

Сучасному суспiльству потрiбнi психологiчно готовi до самостiйного вибору i самовизначення спецiалiсти з високим рiвнем iнформацiйноi культури, розвиненими комунiкативно-творчими здiбностями.

Питання комунiкативностi в дiiвому аспектi розглядаються в рiзних галузях науки. Проводяться фiлософсько-методологiчнi аналiзи сучасноi соцiальноi комунiкативноi культури, визначаються психологiчнi чинники комунiкативностi, та комунiкативнi умiння майбутнiх учителiв з позицiй iхньоi педагогiчноi культури.

Перш нiж розглядати сутнiсть поняття "мовленнiвi умiння", необхiдно розкрити поняття "умiння та "мовлення" незалежно одне вiд одного. Поняття "умiння" в психолого-педагогiчнiй лiтературi трактуiться неоднозначно. Так, в Педагогiчнiй енциклопедii скачано, що "умiння" - можливiсть ефективно виконувати дii вiдповiдно з цiлями та умовами, в яких доводиться дiяти.."

Набутi людиною умiння не тiльки визначають якiсть, ii дiяльностi та збагачують досвiд, а й можуть стати свiдченням рiвня загального розумового розвитку людини.. "Легкiсть та швидкiсть оволодiння умiннями, а також знаннями та навичками, говорить про високий рiвень здiбностей даноi людини".

РЖснуi дуже багато визначень поняття "умiння". Так, А.Левiтов [] розумii пiд ним частину навички , Т. РЖльiна тАУ сукупнiсть зразкiв та способiвВ». На думку С.Кабановоi-Меллер, умiння тАУ можливiсть виконувати дii вiдповiдно з цiлями та умовами, в яких доводиться дiяти, первинна ступiнь у засвоiннi навички, а ось В.Решетников умiння ототожнюi з майстернiстю [21].

К.Платонов визначаi умiння як найвищу людську властивiсть, здiбнiсть виконувати визначену дiяльнiсть чи дiю в нових умовах. Продовжуючи його теорiю, РД. Мiлерян даi таке визначення: "Умiння являi собою своiрiдний синтез-структурний ансамбль природних та здобутих властивостей особистостi, тому кожному умiнню властива структура особистих якостей та властивостей" [22 - 24].

Оцiнюючи рiвень розвитку у майбутнiх учителiв початкових класiв культури педагогiчного спiлкування, ми видiлили чотири показники, що вiдображають основнi аспекти культури професiйного спiлкування педагога:

тАв спрямованiсть спiлкування - система професiйно цiннiсних орiiнтацiй та смислових установок у сферi педагогiчного спiлкування, яка визначаi "iдеальний стиль" взаiмодii i типовий для вчителя спосiб включення у мiжособистiсну взаiмодiю з учнями;

тАв розвиток соцiально-перцептивпих умiнь, що характеризують здатнiсть учителя адекватно, неупереджено i точно сприймати особистiснi властивостi i вчинки учнiв, розумiти iхнi мотиви й емоцiйнi стани, iндивiдуальнi та вiковi особливостi, швидко орiiнтуватися в педагогiчних ситуацiях;

тАв розвиток iнтерактивних умiнь, що проявляються у способах i прийомах виховного впливу на учнiв, тактиках i стратегiях самопрезентацii та органiзацii педагогiчноi взаiмодii: доброзичливiсть, тактовнiсть у стосунках з учнями, здатнiсть поiднувати вимогливiсть iз наданням учням можливостей для прояву своii iнiцiативи i самостiйностi, умiння встановлювати мiж собою i учнями оптимальну соцiально-психологiчну дистанцiю, забезпечувати необхiдний рiвень особистiсноi вiдкритостi i статусноi субординацii;

тАв розвиток мовленнiвих умiнь, якi характеризують iнформацiйно-смислову сторону педагогiчноi взаiмодii i проявляються в здатностi вчителя чiтко, зрозумiло i переконливо висловлювати своi думки та почуття за допомогою вербальних i невербальних засобiв спiлкування.

На основi перерахованих показникiв можна видiлити три якiсно специфiчнi рiвнi розвитку культури педагогiчного спiлкування: нормативно-орiiнтований, предметно-орiiнтований i особистiсно-орiiнтований.

У студентiв з нормативно-орiiнтованим рiвнем культури педагогiчного спiлкування домiнуючою i орiiнтацiя на порядок i дисциплiну. Першочергового значення вони надають контролю над поведiнкою учнiв, утвердженню власноi домiнантноi позицii, формуванню здатностi "володiти" класом; прагнуть справити на учнiв враження впевнених, принципових i вимогливих учителiв. Яскраво виражена дисциплiнарна орiiнтацiя студентiв iз нормативно-орiiнтованим рiвнем культури педагогiчного спiлкування поiднуiться зi слабкою орiiнтацiiю на дружнi, близькi, довiрливi стосунки з учнями. Порiвняно з iншими студентами вони надають найменшого значення створенню у процесi взаiмодii з учнями сприятливого емоцiйного мiкроклiмату, розвитку iх творчого потенцiалу, формуванню позитивноi самооцiнки. Основне завдання своii дiяльностi вбачають у досягненнi високоi навчальноi успiшностi, реалiзацii програмних вимог. На iхню думку, реалiзацiя дидактичних цiлей неможлива без встановлення сувороi дисциплiни, використання iмперативних вимог, примусу.

У студентiв з предметно-орiiнтованим рiвнем культури педагогiчного спiлкування найбiльш вираженою i дидактична орiiнтацiя -, основним показником успiшностi педагогiчноi дiяльностi вони вважають навчальну успiшнiсть, високий рiвень засвоiння учнями програмного матерiалу. iх основнi iнтереси здебiльшого концентруються навколо навчального предмета, змiст) й методики його викладання. Важливого значення вони надають удосконаленню методичноi майстерностi, пошукам нових, бiльш ефективних технологiй, методiв i прийомiв навчання, формуванню в учнiв мотивацii учiння. Водночас для них характерна особистiсна закритiсть, формалiзованiсть, дистантнiсть у спiлкуваннi з учнями, яке у бiльшостi випадкiв не виходить за рамки навчальноi взаiмодii та предметних iнтересiв, iхнi ставлення до учнiв значною мiрою залежить вiд навчальноi успiшностi останнiх. Учнi, якi добре вчаться i проявляють iнтерес до навчального предмета, сприймаються позитивно, з ними, як правило, встановлюються партнерськi дiловi стосунки. Якщо ж учень не проявляi очiкуваних успiхiв i старанностi у навчаннi, це викликаi критичне ставлення й емоцiйне неприйняття.

А. Мудрик даi визначення мовленнiвоi культури особистостi як "системи знань, норм, цiнностей та зразкiв поведiнки, прийнятих у суспiльствi i вмiння органiчно, природно та невимушено реалiзовувати iх у дiловому та емоцiйному спiлкуваннi" . З цим визначенням можна погодитись, видiливши окремо систему комунiкативних умiнь, якi дозволяють учителевi початкових класiв (з точки зору педагогiки) цiлеспрямовано, вiльно i творчо здiйснювати як свою дiяльнiсть, так i спрямовувати дiяльнiсть учнiв у навчально-виховному процесi [53].

У педагогiчнiй дiяльностi слiд враховувати рiзнi аспекти спiлкування, а також його особливостi. Але для того, щоб умiти спiлкуватися, необхiдно мати важливi для мiжособистих стосункiв якостi. iхнiй список запропонував польський психолог РДжi Мелiбруда .

Якостi, важливi для спiлкування:

тАв емпатiя; умiння бачити свiт очами iнших, сприймати iхнi вчинки з iхнiх же позицii, здатнiсть сказати iншим про епос розумiння;

тАв доброзичливiсть: здатнiсть не тiльки вiдчувати, а й показувати людям своi доброзичливi стосунки, умiння приймати, навiть, коли не схвалюiш iхнi вчинки, готовнiсть пiдтримати;

тАв аутентичнiсть: умiння бути природним у стосунках, бути самим собою, не ховатися за масками;

тАв конкретнiсть: вiдмовлення вiд загальних суджень, багатозначних незрозумiлих зауважень, готовнiсть вiдповiдати однозначно на запитання;

тАв iнiцiативнiсть: схильнiсть до дiяльноi позицii в стосунках, здатнiсть встановлювати контакти самому, виявляти активнiсть, не чекати ii вiд iнших;

тАв безпосереднiсть: умiння говорити i дiяти напряму, уява про стосунки iнших i чесна демонстрацiя свого ставлення;

тАв вiдвертiсть: готовнiсть вiдкрити спiй внутрiшнiй свiт (не нав'язливiсть, не задоволення вiд розмов про себе), бути вiдвертим, умiти розповiсти про своi думки i почуття, проте не iнтимнi секрети;

тАв прийняття почуттiв: вiдсутнiсть страху при безпосередньому зiткненнi зi своiми почуттями або почуттями iнших людей, готовнiсть пройнятись почуттями iншого та не нав'язувати своi;

тАв конфронтацiя: умiння "вiч-на-вiч" спiлкуватися з iншими людьми з повним усвiдомленням своii вiдповiдальностi та зацiкавленостi, у випадку, коли погляди не збiгаються, тАУ готовнiсть пiти на конфронтацiю, однак не з метою злякати або покарати iншого, а з надiiю встановити справжнi i щирi стосунки.

РЖснують також принципи органiзацii мовленнiвого спiлкування з дiтьми молодшого шкiльного вiку:

тАв Добiр оптативних мовленнiвих форм. Цей принцип сприяi насамперед демократизацii професiйноi взаiмодii з дiтьми вербальним способом. Добiр оптативних, тобто побажальних, мовленнiвих форм (порада, пропозицiя, запрошення, непряма вимога) сприяi емоцiйному розкрiпаченню дiтей тАУ вони стають бiльш сприйнятливими для налагодження подальшоi практичноi взаiмодii, а в класi створюiться сприятлива атмосфера для вироблення у дiтей мовленнiвих висловлювань.

тАв Дiалогiчна орiiнтацiя у спiлкуваннi. Будь-яке спiлкування з дитиною маi бути дiалогiчним. Роль педагога у такому дiалозi полягаi бiльшою мiрою у практичнiй мовленнiвiй допомозi дитинi: пiдтримцi ii висловлювань запитаннями, сприяннi у знаходженнi потрiбного слова, наданнi мовленнiвого взiрця, виявленнi iнтересу, розумiння, доброзичливого ставлення.

Дiалогiчна орiiнтацiя передбачаi рiвноправнiсть позицiй педагога i дитини у спiльному пошуку правильноi вiдповiдi, способу розв'язання комунiкативноi проблеми. Педагог маi завжди пам'ятати, що центром його дiяльностi i дiти. Тож вiн маi пiдтримувати з ними постiйний контакт: з'ясовувати, чи iм цiкаво, чи вони розумiють його слова, висловлювати своi особисте ставлення до предмета розмови.

тАв Дотримання професiйноi етики та мовленнiвого етикету. Суть цього принципу полягаi в тому, що спiлкування педагога з дiтьми маi здiйснюватися на професiйних засадах. Педагог "не ображаiться i не гнiваiться на дiтей". У будь-якiй ситуацii вiн дii за правилом "Не говорити нiчого такого, що не мало б залишитися в душi дитини назавжди". Щоб виявити своi невдоволення, педагог вдаiться до спецiальних професiйних прийомiв, одним з яких i натяк (скажiмо, на те, що вiн здивований якимось вчинком дитини).

Дотримання мовленнiвого етикету тАУ невiд'iмна складова професiйноi етики. Згiдно з ii нормами педагог маi обов'язково подякувати дитинi за добре виконану роботу або. правильну вiдповiдь, в разi потреби вибачитися перед вихованцями. Етикетне спiлкування тАУ це насамперед ввiчливiсть, тактовнiсть, стриманiсть у рiзноманiтних ситуацiях взаiмодii з дiтьми. Це також вiдповiдний набiр невербальних знакiв уваги до дiтей: доброзичливий тон, ласкавий погляд, посмiшка, рух голови, спiлкування на рiвнi очей дитини, очiкувальна поза, пауза-мовчання, певнi iгровi прийоми.

тАв Встановлення емоцiйноi довiри i збереження позитивноi атмосфери спiлкування. Цей принцип визначаiться особливостями мовленнiвоi взаiмодii з дiтьми дошкiльного вiку.

По-перше, молодшi школярi вступають у мовленнiвий контакт з дорослим, лише вiдчуваючи до нього емоцiйну прихильнiсть. Саме тому при контактi з малознайомою або незнайомою людиною школяр виявляi нижчий рiвень комунiкативностi та мовленнiвого розвитку, нiж у спiлкуваннi з близькими людьми.

По-друге, необхiдний тонус для породження мовлення створюiться позитивною емоцiйною атмосферою в спiлкуваннi. Педагоговi варто використовувати у розмовi з дитиною широкий спектр позитивних iнтонацiй. Особливо важливо, щоб останнi слова вихователя, адресованi дiтям на певному етапi спiлкування, були позитивно забарвленими. Адже у психологiчному планi iхнiй вплив на свiдомiсть дитини найбiльший.

тАв Врахування iндивiдуальних особливостей та ситуативного стану дитини. Мовлення вiддзеркалюi iндивiдуальнi особливостi дитини, ii темперамент, характер, рiвень комунiкабельностi та iнтелектуального розвитку. Отже, щоб викликати в дитини бажану мовленнiву реакцiю, педагог маi iндивiдуалiзувати своi спiлкування. А перш нiж включати дитину в мовленнiвий контакт, треба зорiiнтуватися в ii психологiчному станi, визначити, чи i в неi бажання спiлкуватися вданий момент, тобто врахувати емоцiйний i фiзичний стани вихованця, щоб "дiяти в iдиному з ним емоцiйно-чуттiвому дiапазонi"(РЖ.Бех).

тАв Застосування прийомiв активного слухання i зворотного зв'язку. Щоб навчити дитину говорити, треба вмiти ii слухати. Професiйне слухання (з використанням вербальних i невербальних прийомiв) можна вiднести до прийомiв розвитку активного мовлення дитини. Саме завдяки iм педагог пiдтримуi дитину i рiзноманiтних ситуацiях: коли вона дiлиться своiми враженнями чи проблемами, навчаiться складати розповiдi, переказувати казки тощо.

тАв Втiлення в педагогiчному спiлкуваннi традицiй украiнського родинного спiлкування з дiтьми i нацiонального мовленнiвого етикету. Реалiзацiя цього принципу надаi мовленнiвому спiлкуванню педагога вiдмiтних нацiональних ознак, тобто особливостей, якi притаманнi родинному спiлкуванню украiнцiв, нацiональним способам навчання, а саме: лагiдностi, емоцiйностi, образностi, мовленнiвоi насиченостi спiльних з дитиною дiй. Будуiться спiлкування в рамках певних етикетних форм, здавна притаманних украiнському народовi.

тАв Збагачення мовленнiвоi взаiмодii педагога з дiтьми кращими зразками усноi народноi творчостi. Цей принцип передбачаi насиченiсть мовлення педагога украiнськими прислiв'ями, приказками, фразеологiчними зворотами.

тАв Постiйний контроль за якiстю педагогiчного мовлення. Педагогiчне мовлення тАУ це саме те мовлення, яке наслiдують дiти. Тому воно маi характеризуватися не лише нормативнiстю, а також: дiалогiчнiстю, змiстовнiстю, цiлеспрямованiстю, образнiстю, емоцiйнiстю, лагiднiстю, лаконiчнiстю.

Цi принципи органiзацii мовленнiвого спiлкування з дiтьми i оптимальними для створення розвивального мовленнiвого середовища в початковiй школi [65]. Таким чином, ми дiйшли висновку, що комунiкативнi умiння вчителя початкових класiв (з педагогiчного погляду), i компонентами педагогiчноi культури, якi визначають ставлення педагога до навколишньоi педагогiчноi дiйсностi, сприяють удосконаленню професiйно-педагогiчноi дiяльностi.

На зорi виникнення мовленнiвого спiлкування мова поiднувалася з невербальними засобами (передусiм жестами), оскiльки словниковий запас не був розвинутим i ще нечисленнi слова потребували жестикуляцiйного супроводу. Жестикуляцiя виступала як уточнення й поглиблення вислову (власне, малорозвиненi люди, що так спiлкуються, зустрiчаються й сьогоднi). РЖ не тiльки малорозвиненi; пригадайте: коли ми, вивчаючи iноземну мову, спiлкуiмося з iноземцями, то компенсуiмо нестачу слiв жестами. Для позначення цiii ситуацii вживають також термiнiв вербальне та невербальне спiлкування (вiд лат. verbum - "слово", "дiiслово").

Види мовлення розрiзнюються за формою висловлювання (оформленням висловлювання): 1) усне; 2) письмове. Можна також сказати, що усне та писемне мовлення (як, зрештою, i "позамовне" спiлкування) - це мовлення зовнi ш н i, вiдмiнне вiд внутрiшнього мовлення, яке проходить без висловлення, "у свiдомостi"; до нього схильнi люди, зосередженi насамперед на своiму внутрiшньому "я".

Письмове висловлювання, на вiдмiну вiд усного, i значно бiльш надiйним. Усiм вiдома дитяча гра в "зiпсований телефон": при уснiй формi передачi iнформацii вона незмiнно трансформуiться й навiть спотворюiться комунiкантами. Вiдома анекдотична ситуацiя "чи то вiн вкрав шапку, чи то в нього ii вкрали" прекрасно iлюструi недосконалiсть i ненадiйнiсть усного iнформування. Тому дiлове, офiцiйне, тобто - суспiльно особливо важливе мовлення, зокрема у сферах полiтики, дипломатii чи права, - тяжii до писемноi форми спiлкування.

Особливо пiдвищуiться вибагливiсть до мовленнiвоi культури з винаходом письма. Власне, й люди, що жили або й сьогоднi живуть в умовах первiсностi або варварства, зазвичай створюють якiсь начатки писемностi.

У iндiанцiв - корiнних жителiв Америки - iснувала, по-перше, т. зв. мова "вогню та диму": тут iнформацiя передавалася на вiдстань кiлькiстю розпалених багать, а послiдовнiстю спалахiв вогню. По-друге, тут використовувалося вузликове письмо (кiпу); узгоджений заздалегiдь характер вузликiв, зав'язаних на шнурi, був знаком, що передавав певну iнформацiю. У стародавнiх германцiв до засвоiння ними римськоi цивiлiзацii були в ужитку руни - рiзноманiтнi за комбiнацiями зарубки на дерев'яних брусках такого ж само призначення. Красномовна ситуацiя, записана "батьком iсторii" Геродотом. Коли давньоiранський цар Дарiй вирiшив пiдкорити вiльнолюбних кочових скiфiв, вони послали царевi-завойовнику своiрiдного "листа": птаха, мишу, жабу й п'ять стрiл, без усяких пояснень. Дарiй спробував витлумачити цю загадку на свою користь. Оскiльки, як сказав вiн, миша живе у землi, жаба - у водi, птах подiбний до коня, а стрiли означають вiйськову хоробрiсть скiфiв, то "дарунок" було потрактовано як знак покори. Але його воiначальник подав iнше прочитання "листа": перси мусять заховатися, немов як птахи в небi, немов мишi у землi, немов жаби в озера, або ж потраплять пiд численнi стрiли скiфiв. Подальший розвиток подiй засвiдчив, що воiначальник виявився мудрiшим за свого царя.

З подiбних ситуацiй народжувалося письмо. Спочатку воно було, як правило, малюнковим: "нога" означало "йти", "око" - бачити" тощо. Формалiзацiя таких малюнкiв породила iiроглiфи iгиптян, клинопис месопотамцiв i т. п. Алфавiт, тобто письмо, в якому одна буква означаi певний звук, винайшли фiнiкiйцi -iнiцiативний торговельний народ стародавнього Середземномор'я; у них його запозичили стародавнi греки, а вiд них - усi стародавнi цивiлiзацii РДвропи.

Писемна форма комунiкацii, яка виникаi поруч з усною, створюi новий щабель мовленнiвоi культури; формування на основi усноi народноi творчостi писемноi лiтератури, виникнення рiзних форм красномовства та дiлового мовлення пов'язано з складанням у суспiльствi касти грамотних професiоналiв, що користуються великим авторитетом.

Знання ще рiдкiсне й дорогоцiнне, а писець - носiй мудростi - користуiться величезним авторитетом. Характерно, що там, де в повазi був iнтелект i люди вважалися рiвними, грамотi дiтей починали навчати масово й рано. Так, у стародавнiх iвреiв дiтей навчали читати й коментувати Бiблiю з 6-ти рокiв; письму й читанню навчали як хлопчикiв, так i дiвчаток. Навпроти, монополiзацiя знань правлячою верхiвкою (як у Стародавньому РДгиптi, наприклад) прирiкали маси людей на рабське й темне iснування. Писцi стародавнього РДгипту чи Вавилону служили чиновниками високого рангу i були сповненi величезноi самоповаги. До нас дiйшло повчання одного месопотамського писця, який докоряi синовi, що ледацюга не бажаi успадковувати ремесла, яке так добре годувало ще його дiда й батька.

Рiдкiсна й дорогоцiнна освiта не лише в Стародавньому свiтi, а й у середнi вiки. Достатньо сказати, що переписана грамотними писцями Бiблiя коштуi величезнi грошi¹ : ii оздоблюють золотом i коштовним камiнням, тримають, на знак пошани, на головi й урочисто читають по церквах - як Слово Боже, звернене до людства.

З розвитком свiтського суспiльства та неухильною демократизацiiю норм суспiльного життя протягом наступних столiть грамотнiсть i норми мовленнiвоi культури поширюють свiй вплив. Суспiльство, в першу чергу - iвропейське, потроху починаi розумiти роль граматики. Вiдома ситуацiя епохи пiзньоi античностi: чоловiк зобов'язався принести жертву в храм, i дав письмове зобов'язання подарувати святинi розкiшну рiч: "статую золоту пiку в руках утримуючу". Коли ж дiйшло до виконання зобов'язання, то жертводавець скористався з вiдсутностi належноi за граматичними правилами коми й подарував статую з дешевого матерiалу - з тоненьким золотим списом у руцi.

У цивiлiзованих краiнах найперше усталюються норми граматики та лiтературноi мови - як необхiдна умова нормальноi мовленнiвоi комунiкацii. Пiднесення величi Францii у XVII ст. супроводжуiться, зокрема, заснуванням Академii наук, перед якою видатний державний дiяч, несправедливо осмiяний О. Дюма кардинал Ришельi, ставить завдання: створити словник французькоi мови та граматичнi канони. Цiкаво вiдзначити, що у нас в Украiнi вiдомий церковний письменник XVI ст. Мелетiй Смотрицький також створюi свою знамениту "Граматику" саме в годину потреби духовноi консолiдацii суспiльства, i навiть ранiше, нiж французи.

Граматичнi помилки можуть дорого коштувати суспiльству. У серединi минулого столiття свiт облетiла цiкава iнформацiя: 1962 р. недостатньо уважна американська друкарка, передруковуючи програму для комп'ютера, пропустила тире, внаслiдок чого в обчисленнi траiкторii космiчноi ракети з'явилася помилка, й снаряд довелося пiсля запуску знищити. Цiна пропущеного тире склала 18 тисяч доларiв.

Грамотнiсть може бути, як в архаiчних цивiлiзацiях, розкiшшю для небагатьох привiлейованих, але масова i доброякiсна освiта, типова для сьогоднiшнього розвиненого суспiльства, як правило, не залишаi грунту для манiпулювання людьми; грамотнi люди мають власну думку, iх нелегко "задурити". Утвердження в 1917 роцi на неосяжних теренах нинiшнього СНД бiльшовизму з його кривавими дiяннями сталося можливе не в останню чергу через масову темноту й вiдсталiсть населення. Бiльш того, бiльшовики зумiли, лiквiдувавши елементарну неграмотнiсть народного загалу, перетворити масову освiту на масове ж зомбiювання громадян своii держави. Недарма у колишньому Радянському Союзi бiльш за все боялися вiльноi комунiкацii (як громадян краiни мiж собою, так i з iноземцями) i правдивоi iнформацii. За невинний анекдот щодо чергового "вождя" можна було заплатити життям. Падiння цього режиму не в останню чергу було зумовлене зв'язанiстю комунiкацii в суспiльствi, що фатально загальмувало його розвиток.

Нечуваний розвиток в нашi днi професiйного i самодiяльного ораторства, яке маi грунт не стiльки в усному, скiльки в писемному мовленнi, та друкованоi публiцистики, особливо ж при опорi на науково-технiчну думку, породжуi феномен ЗМРЖ (засобiв масовоi iнформацii). Комунiкацiя стаi глобальною: газета, радiо, телебачення чи iнтернет роблять доступною величезну за обсягом iнформацiю будь-якого характеру.

Отже, як усне, так и письмове спiлкування мають своi переваги та недолiки. До плюсiв письмового спiлкування можна вiднести те, що ми маiмо бiльше часу обмiркувати своi думки, добрати аргументи i навiть декiлька разiв переписати текст, якщо вiн нам не сподобався або здаiться непереконливим. Письмове спiлкування завжди бiльш точне у висловлюваннi думок та грамотне за способом iх викладу. Крiм того, письмова форма дозволяi зберегти нашi думки та почуття для майбутнього, коли при нагодi ми зможемо скористатися, наприклад, пiдготовленою промовою ще раз. Водночас при письмовому спiлкуваннi ми позбавляiмося важливого безпосереднього контакту з спiвбесiдником - отже, не можемо скористатися невербальними засобами впливу (жестами, мiмiкою тощо). Також ми не маiмо в цiй ситуацii змоги побачити сприйняття наших думок i перебудувати, в залежностi вiд реакцii iншого комунiканта, свiй монолог.

В усному спiлкуваннi ситуацiя протилежна - мiнуси письмового спiлкування стають плюсами усного i навпаки. Лаконiчно про рiзницю мiж цими двома видами сказав видатний англiйський письменник Б. Шоу: "РЖснуi п'ятдесят способiв сказати "так" i п'ятдесят способiв сказати "нi", i лише один спосiб iх написати".

1.2 Основнi типологii спiлкування

Мовленнiве спiлкування тАУ це передусiм соцiальна взаiмодiя, оскiльки, як зазначають сучаснi росiйськi психолiнгвiсти Ю. Сорокiн, РД. Тарасов i О. Шахнарович, в нього люди вступають не для того, щоб обмiнятися iнформацiiю тАУ це завжди лише засiб для досягнення iншоi, немовленнiвоi мети, яка може i не усвiдомлюватися комунiкантами.. У повсякденнiй свiдомостi, що актуалiзуiться в спiлкуваннi, вiдображаються соцiальнi вiдносини (нацiональнi, класовi, груповi, трудовi, мiжособистiснi та iн).

РЖснуi кiлька типологiй спiлкування за рiзними критерiями:

1. За участю чи неучастю мови (мовного коду): вербальне (словесне, вiд лат. verbum тАУ слово) або невербальне спiлкування. До засобiв невербального спiлкування належать мiмiка, жести, постава, тип одягу, зачiска тощо, а також iнтонацiя, тембр голосу тощо.

2. За формою реалiзацii засобiв мовного коду: усне спiлкування (сприяi швидкому реагуванню сторiн, що спiлкуються, передаi всi нюанси розмови); письмове (бiльш формалiзоване, може бути розiрване в часi й просторi (наприклад, листування)); спiврозмовниками можуть бути незнайомi люди (наприклад, художня комунiкацiя, дiлове спiлкування тощо); друковане (характеризуiться унiфiкацiйними особливостями). Окремо видiляти його запропонував представник Празького лiнгвiстичного гуртка (20тАУ30-тi роки XX ст.) чеський мовознавець Йожеф Вахек (1909тАУ1996).

3. За темою спiлкування: полiтичне, наукове, побутове, релiгiйне (фiдеiстичне), фiлософське, навчально-педагогiчне, виховне та iн. Теми, якi порушуються в спiлкуваннi, мають вплив на його перебiг.

4. За метою спiлкування: дiлове спiлкування (переслiдуi конкретну предметну або iнформацiйну мету); розважальне (проведення часу в спiлкуваннi).

5. За мiрою офiцiйностi: офiцiйне спiлкування (вiдбуваiться у формальних комунiкативних ситуацiях: начальник тАУ пiдлеглий, колега тАУ колега, покупець тАУ продавець тощо); неофiцiйне (вiдбуваiться в неформальних комунiкативних ситуацiях, без необхiдностi обов'язкового пiдтримання статусних норм комунiкацii; це спiлкування друзiв, приятелiв, закоханих тощо).

6. За мiрою контрольованостi: формальне спiлкування (вiдбуваiться в офiцiйних ситуацiях, якi контролюються i регламентуються (наприклад, переговори)); неформальне (вiдбуваiться у ситуацiях з невимушенiстю розмови (бесiда друзiв)).

7. За кiлькiстю спiврозмовникiв: внутрiшнi (комунiкант спiлкуiться сам iз собою); мiжособистiсне (спiлкуються двоi); комунiкацiя в межах малоi мовноi групи (3тАУ5 комунiкантiв); публiчне (20тАУ30 i бiльше). Його рiзновиди: активний промовець i пасивна аудиторiя; учасники пов'язанi спiльним виконанням обов'язкiв тАУ iiрархiчна комунiкацiя; масова комунiкацiя (1000 i бiльше учасникiв). Пов'язана зi спiлкуванням за допомогою газет, журналiв, телебачення, радiо, iнтернету тощо; мiжнародна та мiжкультурна комунiкацii (вiдбуваiться мiж представниками рiзних етносiв,

родiв, рас тощо. Однiiю з ii форм i телевiзiйнi мости, учасниками яких можуть бути мiльйони глядачiв i слухачiв).

8. За соцiальними чинниками: особистiсно зорiiнтоване (скероване на встановлення особистiсних стосункiв, передусiм духовних, товариських) i соцiально зорiiнтоване (скероване на встановлення статусних, рольових, iiрархiчних тощо стосункiв, наприклад начальник тАУ пiдлеглий).

9. За формою спiлкування: закрите спiлкування (спiлкування, за якого змiст розмови перебуваi нiби на задньому планi, а на передньому тАУ сам процес спiлкування, його форма i правила (свiтське спiлкування, розмови на загальнi теми)); вiдкрите (у ньому порушуються будь-якi теми, висловлюiться власна точка зору (дiлова розмова, розмова друзiв, закоханих)); змiшане спiлкування (маi в собi елементи обох типiв спiлкування: викладач тАУ студент, лiкар тАУ пацiiнт тощо).

10. За свободою вибору партнера: iнiцiативне спiлкування (спiвбесiдники мають змогу вибирати своiх партнерiв по комунiкацii, уникати спiлкування з неприiмними людьми); вимушене спiлкування (людина вступаi у нього незалежно вiд своiх бажань (розмова з начальником)).

11. За скерованiстю стосовно адресанта, адресата i об'iкта комунiкацii: активна гетерокомунiкацiя (мовець i адресат i одночасно суб'iктом щодо себе i суб'iктом щодо iншого та об'iктом щодо себе та об'iктом щодо iншого; це звичайна дiалогова система); аутокомунiкацiя, або iнтрасуб'iктивна квазiкомунiкацiя (суб'iкт одночасно i адресантом i адресатом (внутрiшнiй дiалог), тобто i об'iктом щодо себе безпосередньо); пасивна псевдоадресацiя (суб'iкт маi фiктивного адресата, репрезентуючи природну знаковiсть); i псевдомовлення (суб'iкт i псевдомовцем в актi простих фiзичних дiй). Разом з тим, факт вiдсутностi конкретного адресата не завжди перетворюi описову ситуацiю на квазiмовленнi-вий акт, оскiльки потребуi активноi роботи читача; псевдоспiлкування (ВлрозмовиВ» з тваринами, рослинами, неживими об'iктами тощо).

12. За тривалiстю: постiйне (переважаi у колективах i сiм'ях); перiодичне (у випадку кiлькаразових зустрiчей, наприклад з лiкарем); короткотривале (спiлкування з попутниками в транспортi, в черзi); довготривале (з друзями тощо).

У межах соцiальноi психологii видiляють типи спiлкування з урахуванням соцiальних характеристик його учасникiв. Ними можуть бути: iндивiди (РЖ), соцiальнi групи (Г) (множини людей зi спiльними соцiальними ознаками: сiм'я, родичi, друзi тощо) i масовi сукупностi людей (М) (множини випадково зiбраних людей: натовп, пасажири транспорту тощо). Види комунiкативноi дiяльностi, активними суб'iктами котрих виступають РЖ або Г, або М, називають мiкрокомунiкацiiю, мiдiкомунiкацiiю, макрокомунiкацiiю. У межах цих типiв комунiкацii спiлкування може виявлятись як наслiдування (н), дiалог (д), управлiння (у).

Зв'язки мiж видами комунiкацii формують рiвнi комунiкацii. Останнiми роками комунiкацiю розглядають на предмет iстинностi тАУ неiстинностi iнформацii. З урахуванням iнтенцii (задум, прагнення, намiр) мовця та iнтерпретанти (пояснення, трактування) видiляють такi типи комунiкацii:

тАУ псевдоiнформування (подання вiдомоi iнформацii як новоi);

тАУ дезiнформування (повiдомлення iнформацii, яка не вiдповiдаi дiйсностi);

тАУ параiнформування (асоцiативнi натяки, латентнi

прихованi) смисли));

- метаiнформування (обман, мотивована брехня). Отже, комунiкативна лiнгвiстика розглядаi процес мовленнiвого спiлкування як соцiальну мiжособистiсну iнтеракцiю iз специфiчними складовими, типами i законами.

Одним iз цiкавих дослiджень, у ходi якого було виявлено роль педагогiчного спiлкування, став експеримент, що увiйшов у iсторiю педагогiки як Влефект ПiгмалiонаВ». Американськi психологи Розенталь i Джекобсон проводили психологiчне обстеження школярiв, визначаючи рiвень iхнього розумового розвитку. По закiнченнi роботи вони повiдомили вчителям, що в класах i учнi з високим iнтелектуальним потенцiалом, i назвали прiзвища цих дiтей. Пiд час експерименту вибiр того чи iншого учня вiдбувався довiльно, зi списку, тобто вчителям повiдомлялися прiзвища дiтей, якi на

Вместе с этим смотрят:

WEB-дизайн: Flash технологии

РЖiрархiчна структура управлiння фiзичною культурою i спортом в Хмельницькiй областi у м. КамтАЩянець-Подiльському

РЖгрова дiяльнiсть в групi продовженого дня

РЖнновацiйнi методи навчання на уроках зарубiжноi лiтератури

РЖнтенсифiкацiя навчального процесу у вищiй школi