Особливостi методики ознайомлення молодших школярiв з видами i жанрами образотворчого мистецтва

Змiст

Вступ

Роздiл 1. Теоретичнi основи ознайомлення молодших школярiв з видами i жанрами образотворчого мистецтва

1.1 Система видiв i жанрiв мистецтва

1.2 Характеристика видiв i жанрiв образотворчого мистецтва

Роздiл 2. Методика ознайомлення з видами i жанрами образотворчого мистецтва в початкових класах

2.1 Формування уявлень у молодших школярiв про види i жанри образотворчого мистецтва

2.2 Органiзацiя i змiст експериментального дослiдження

2.3 Результативнiсть формуючого експерименту

Висновки

Список використаноi лiтератури

Додатки

Вступ

Актуальнiсть та доцiльнiсть дослiдження. Сучаснi естетичнi теорii розробляють надзвичайно широке коло проблем, необхiднiсть звернення до яких обумовлюi динамiка мистецтва порубiжжя тисячолiть. РЖнтенсифiкацiя соцiокультурних змiн у суспiльствi позначилася в художнiй творчостi становленням нових рiзнорiдних сфер та жанрових моделей, якi сьогоднi сприймаi людина.

Наслiдком пошуку форм спiвiснування традицiйного мистецтва з iнновацiйними творчими задумами стала Влполiжанровiсть, полiстилiстика сучасного мистецтва. За такоi багатомiрностi художньоi практики складно визначити критерii для аналiзу та оцiнки твору мистецтва. Проте незмiнним мiж реальнiстю людських стосункiв i художньою реальнiстю, яку створюi мистецтво, залишаiться його актуальнiсть щодо виявлення рiзноманiтних форм взаiмозвтАЩязку мистецтва та суспiльстваВ» [16, 7]. Першоплановою стаi iдея взаiмодii людини iз художнiм твором, активiзуiться проблема природи жанру в контекстi сприйняття та iдентифiкацii мистецтва.

Тенденцii сучасноi творчостi, коли художнiй твiр не тАЬвмiщуiтьсятАЭ в iдиному видi мистецтва, а полiстилiстика одного твору репрезентуi полiлог рiзних часiв та традицiй, також специфiка застосування немистецьких прийомiв (промислових матерiалiв, комптАЩютерних технологiй), зумовлюють необхiднiсть звернення до виду й жанру, як до такоi художньоi форми, що тАЮутримуiтАЭ новi явища в межах цiлiсностi мистецького твору. ВлПрирода виду й жанру розгортаi його особливу здатнiсть у створеннi емоцiйно-почуттiвоi основи для взаiмодii автора, виконавця, художнього твору та реципiiнта. Зазначенi якостi жанру стають прiоритетним принципом сприйняття, безпосереднього переживання людиною суперечливих, але неповторних в iх художнiй значущостi, явищ сучасного мистецтваВ» [41, 88].

Актуальнiсть проблеми зумовлюiться ще й тим, що з-помiж iнших видiв мистецтва образотворче мистецтво i унiкальним у вирiшеннi завдань як художнього, так i особистiсного розвитку, громадського i духовного становлення пiдростаючого поколiння. Це зумовлено не тiльки природою сприймання рiзних видiв i жанрiв образотворчого мистецтва, а й тим, що Влвже в ранньому вiцi образотворча дiяльнiсть стаi однiiю з найдоступнiших i емоцiйно-захоплюючих форм творчостiВ» [22, 246].

Формувати духовно багату людину, яка глибоко розумii твори мистецтва, маi розвинутi естетичнi смаки, вiдчуваi красу навколишнього свiту i прагне до творчого перетворення дiйсностi за законами прекрасного, покликана система естетичного виховання. Для того, щоб ця система впливала на дитину найбiльш ефективно i досягала поставленоi мети, В.О.Сухомлинський вiдзначив, що вона повинна бути Влнасамперед iдиною, поiднувати всi предмети та позакласнi заняття, все життя школяра, де кожний предмет i заняття мають своi чiткi завдання у формуваннi естетичноi культури й особистостi школяраВ» [67, 149].

У сучасних дослiдженнях iдея взаiмодii видiв мистецтв як найефективнiшоi умови естетичного розвитку молодших школярiв i найпродуктивнiшою. Дослiдники (Н. Агальянова [1], К. Антонечко [4], А. Давайло [21], РЖ. Демченко [23], РЖ. Дмитрiiва [25], О.Ласка [39], О. Лисько [41], П. Мандзiй [46], РЖ. Покулита [55; 56], Р. Романченко [62], Р. Шевченко [74] та iн.) вивчають механiзми створення художнього образу на основi взаiмодii виразних засобiв рiзних мистецтв (музики, живопису, лiтератури, театру), причому йдеться про поiднання та взаiмозбагачення у творчому процесi рiзних видiв дитячоi художньоi дiяльностi.

Тенденцiя до використання рiзних видiв мистецтва визначаiться загальними закономiрностями художнього мислення та зв'язком рiзних мистецтв мiж собою i реальним життям. Об'iднувальним чинником i Влхудожнiй образ, що включаi такi унiверсальнi компоненти, як вiдповiднiсть змiсту, формi, композицiйнiй особливостi творуВ». Будь-який витвiр мистецтва вiдбиваi особливий свiт, що називають художньою моделлю реального свiту, вiн викликаi цiлу низку асоцiацiй. Водночас Влкожному з видiв i жанрiв мистецтва притаманна своя специфiчна система образних засобiвВ» [56, 194].

Виховний потенцiал мистецтва мiститься у самiй його сутi i пояснюiться тим, що Влемоцiйний чинник, естетичнi iдеали особистостi тАФ первиннi вiдносно iнтелекту в формуваннi духовних iнтересiв, ставлення до свiту взагалiВ» [37, 22].

З метою оптимiзацii процесу емоцiйно-естетичного i духовно-морального виховання зазначена проблема диктуi такий розподiл акцентiв завдань у викладаннi образотворчого мистецтва, серед яких виховнi та художньо-розвивальнi були б провiдними вiдносно навчальних. Адже Влсаме вирiшення художньо-розвивальних завдань насамперед формуi рiвень художньо-творчоi свiдомостi особистостi, що й визначаi ступiнь залучення ii до культурних процесiвВ» [41, 89]. З огляду на зазначене тАФ мету художнього виховання засобами образотворчого мистецтва в стислiй, сконцентрованiй формi можна визначити як розвиток у дiтей високих естетичних iдеалiв, формування потреб i здiбностей до образотворчого мистецтва в процесi художнього осмислення свiту.

Ознайомлення школярiв з видами i жанрами образотворчого мистецтва i важливою проблемою теорii i практики. З огляду на значущiсть теми, ii актуальнiсть у планi естетичного розвитку учнiв i була обрана тема дипломноi роботи.

ОбтАЩiкт дослiдження тАУ види i жанри образотворчого мистецтва.

Предмет дослiдження тАУ педагогiчнi умови ознайомлення молодших школярiв з видами i жанрами образотворчого мистецтва.

Мета дослiдження полягаi у теоретичному обТСрунтуваннi та експериментальнiй перевiрцi педагогiчних умов ознайомлення молодших школярiв з видами i жанрами образотворчого мистецтва.

У вiдповiдностi з обтАЩiктом, предметом, метою та гiпотезою дослiдження були передбаченi такi завдання:

1. Аналiз стану дослiджуваноi проблеми в педагогiчнiй теорii та практицi.

2. Вивчити i охарактеризувати проблему формування навичок образотворчоi дiяльностi учнiв у процесi ознайомлення iх з видами i жанрами образотворчого мистецтва.

3. Виявити та експериментально перевiрити педагогiчнi умови, якi забезпечують ефективнiсть ознайомлення учнiв з видами i жанрами мистецтва на уроках образотворчого мистецтва в початкових класах.

4. У процесi формуючого експерименту практично перевiрити вплив реалiзацii системи педагогiчних умов на удосконалення методики ознайомлення молодших школярiв з видами i жанрами образотворчого мистецтва.

Для розвтАЩязання поставлених завдань використовувалися методи емпiричного та теоретичного рiвнiв, якi взаiмодоповнювали один одного i забезпечували можливiсть комплексного пiзнання предмету дослiдження.

Теоретичнi методи:

1. Вивчення та аналiз педагогiчноi та мистецтвознавчоi лiтератури з проблем дослiдження.

2. Аналiз та узагальнення досвiду вивчення проблеми образотворчоi дiяльностi в початкових класах.

3. Аналiз методики ознайомлення молодших школярiв з видами i жанрами образотворчого мистецтва в системi естетичного виховання.

4. Аналiз, узагальнення та кiлькiсно-якiсна обробка результатiв експериментальних дослiджень.

Емпiричнi методи:

1.Природний педагогiчний експеримент (констатуючий, формуючий, контрольний).

Констатуючий експеримент, спрямований на вивчення особливостей ознайомлення молодших школярiв з видами i жанрами образотворчого мистецтва.

Формуючий експеримент, спрямований на забезпечення системи педагогiчних умов, якi забезпечують успiшне ознайомлення молодших школярiв з видами i жанрами образотворчого мистецтва.

2. Спостереження навчального процесу.

3. Бесiди з вчителями та школярами.

4. Вивчення самостiйних творчих робiт школярiв.

Структура дипломноi роботи. Дипломна робота складаiться з вступу, двох роздiлiв, загальних висновкiв, списку використаних джерел, додаткiв.

Роздiл 1. Теоретичнi основи ознайомлення молодших школярiв з видами i жанрами образотворчого мистецтва

1.1 Система видiв i жанрiв мистецтва

Наукова рефлексiя проблеми соцiальноi обумовленостi видо-жанровоi органiзацii мистецтва маi багатовiкову традицiю. Тобто, ii актуальнiсть постаi не лише в напрямку дослiдження сучасного процесу жанроутворення, а як питання збереження духовноi спадщини, пробудження наскрiзних засад художнього мистецтва. В контекстi iсторичноi динамiки концептуалiзацiя виду й жанру виокремлюi ту мiру розбудови власне художньоi мови мистецтва, яка визначаi його соцiальне буття. ВлЖанр як ВлпамтАЩять культуриВ» (М.Бахтiн) функцiонуi в суспiльствi за принципом механiзму взаiмодii всього iсторичного дiапазону мистецтва iз комунiкативними процесами сучасноi художньоi творчостiВ» [55, 174].

Соцiокультурна активнiсть жанру iнтегруi внутрiшнiй та зовнiшнiй образний свiт людини, ii минуле та сучасне, вiдтак проблема соцiальноi природи жанру вiдтворюi питання рiзних рiвнiв мотивацii художньоi дiяльностi. Серед них особливо перспективним уявляiться звернення до ментального рiвня мотивацii, що дозволить розглянути проблему нацiонально-специфiчних художнiх форм у контекстi загальноестетичних закономiрностей жанрового розвитку мистецтва.

Мистецтво тАУ вища форма естетичного освоiння дiйсностi. РЖ це не дивно. Справа в тому, що Влв мистецтвi естетичне тАУ самоцiль. Митець не ставить перед собою iнших цiлей крiм як створити естетичну цiннiсть, у той час як в iнших видах людськоi дiяльностi естетичне походить вiд цих видiв дiяльностiВ» [40, 23]. Дiяльнiсть робочого, ученого, суспiльного дiяча i т.д. i реалiзацiя специфiчних виробничих, наукових, суспiльних, спортивних цiлей, але кожна маi естетичне значення в тiй мiрi, у який у них виявляiться творча сутнiсть людини, його здатнiсть творити в порiвнянностi з загальним рiвнем досягнень людського роду i придбань у кожному видi предметiв i явищ дiйсностi. Будучи вищою формою прояву естетичного, мистецтво займаi особливе мiсце в естетицi. Воно мiстить у собi величезний арсенал художнiх творiв рiзних видiв i жанрiв, iсторичних епох i напрямкiв. РЖ Влзавдання естетики в тому, щоб дати розумiння загальних законiв мистецтваВ» [51, 72].

Предметом мистецтва, як i предметом науки, i дiйснiсть, реальний свiт, природа, суспiльство, людина. Завдання полягаi тiльки в тому, щоб встановити, у чому перебуваi вiдмiннiсть художнього пiзнання вiд наукового. Однак на вiдмiну вiд фiзика i хiмiка, бiолога i геолога художник пiзнаi природу в ii спiввiднесеннi з людиною, у ii цiннiсному значеннi. Природа пiд пензлем художника розкриваiться такою, якою вiн бачить ii, емоцiйно сприймаi i духовно осмислюi живописець.

М.Пришвiн писав, що природу вiн розумiв як дзеркало душi людини: i звiрю, i птицi, i травi, i хмаринi тiльки людина даi свiй спосiб i змiст. Звiдси завдання художника тАУ шукати i вiдкривати в природi прекраснi сторони душi людини. Таким чином, рiзниця в предметах пiзнання мистецтва i науки потрiбно бачити не в тому, що пiзнаються рiзнi об'iкти, рiзниця тут у самiй природi пiзнання. Наука беземоцiйна, i ii беземоцiйнiсть обумовлена абстрактно-логiчною, теоретичною свiдомiстю, що здатне вирiшувати своi задачi лише за умови вiдволiкання вiд стихii емоцiйного життя людини [16, 103].

Формою, у якiй мистецтво вiдбиваi дiйснiсть, i художнiй спосiб. Принципова Влвiдмiннiсть художнього способу вiд способу-уявлення перебуваi в тому, Влщо художнiй спосiб i результатом пiзнання того цiннiсного аспекту буття, що метафорично прийнято називати ВлолюдненнямВ» свiту, тодi як спосiб уявлення i вiдбиток об'iкта як такого, звiльнене вiд його iдейно-емоцiйноi iнтерпретацii й оцiнкиВ» [62, 40].

Художнi пiзнання орiiнтовано на пiзнання духовного життя людини i суспiльства як на головну i кiнцеву мету, тодi як пiзнання матерiального буття природи i людини i лише засобом для досягнення цiii мети. Закономiрно виникаi питання: що цiкавить художника в тому чий портрет вiн пише? Зовнiшнiсть, що зображуiться людини або його внутрiшнiй свiт, фiзичне його буття або його духовне життя? Цiллю портрета i пiзнання внутрiшнього, духовного, психологiчного, пiзнання ж зовнiшнього необхiдно мистецтву лише остiльки, оскiльки без цього мистецтво не вiдкриваi новi закони, не встановлюi новi факти. Це завдання науки. Але якщо мистецтво i вiдкриваi факти наукового знання, то це не мета його, а побiчний результат.

О. де Бальзак для вчених зробив важливi спостереження, пов'язанi iз соцiальною природою людини. Письменник Стринберг у романi ВлКапiтан КольВ» висловив думку про можливiсть одержання азоту з повiтря. Живописець Лiотар у картинi ВлШоколадницяВ» iнтуiтивно розкладав свiтло за законами, що фiзики вiдкрили пiзнiше. Мистецтво даi iншi знання. Однак iнтерес до них обумовлюiться не нашим прагненням збагнути методику наукового експерименту або розширити знання про конкретну область науки [74, 101].

Завдяки мистецтву ми розумiiмо моральну природу науки, рiзних по характеру людей, що займаються нею. Мистецтво вiдкриваi нам внутрiшнiй свiт людини у всьому його багатствi i вiдкриваi в ньому нове, несподiване, не замiчене нами. Мистецтво даi знання про життя, про складнi людськi вiдношення. Воно вчить розумiти iнших людей i самого себе, учить жити, будить у людинi людське. Коротше говорячи, предметом мистецтва i людина. Так, наприклад, М.М.Герман говорив про вiдтворення дiйсностi в мистецтвi, Влголовний предмет якого - людинаВ» [16, 12]. Людське життя вiн називав Влiдиним корiнним предметом, iдиним iстотним змiстом поезiiВ» [16, 13].

Однак твердження, що предметом мистецтва i людина, потребуi деяких додаткових роз'яснень. Справа в тому, що iснують жанри i види мистецтва, у котрих немаi безпосереднього зображення людини. Музика, наприклад, повнiстю позбавлена можливостi зображення тiлесного вигляду людини, не знаходимо ми такого зображення й у пейзажi, натюрмортi, декоративно-прикладних мистецтвах, архiтектурi. Але це не заважаi музицi вiдтворювати глибиннi процеси життя людського духу, у пейзажi передати визначений настрiй, хоча такого настрою немаi нi в поля, нi в лугу, нi в рiчки. Воно властиво тiльки людинi.

Що ж стосуiться архiтектури, декоративно-прикладних видiв мистецтва, то тут сутнiсть людини може бути художньо пiзнана через освоiний суспiльною людиною предметний свiт. Ця обставина пiдкреслювалася ще Л.Фейiрбахом: Вл..Той предмет, iз котрим суб'iкт зв'язаний по iстотi, у силу необхiдностi, i не що iнше як власна, але об'iктивна сутнiсть цього суб'iктаВ». ВлЛюдина самого себе пiзнаi з об'iкта: свiдомiсть об'iкта i самосвiдомiсть людини. По об'iктi ми можемо впiзнати лик столiття i його сутнiсть. У об'iктi виявляiться сутнiсть людини, його щире об'iктивне ВлЯВ». Це вiдноситься не тiльки до розумових, але i до почуттiвих об'iктiвВ» [41, 92].

У творах декоративно-прикладного мистецтва, в архiтектурних способах розкритi характери, почуття, погляди людей i через них тАУ суть громадського життя тiii або iншоi iсторичноi епохи. Навiть натюрморт (що означаi мертва природа) завжди говорить нам не тiльки про речi, але i про живу людину, його вiдношення до свiту. Прикладом цього i мистецтво голландських майстрiв Яна Ван Гейсума, Пiтера Класа, Балтазара ван дер Аста й iн. Зображуючи природу в жанрi натюрморту, вони розкрили типове для того часу вiдношення до цiii природи, що склалося в суспiльнiй практицi [20, 18].

Твори мистецтва розповiдають нам не тiльки про спосiб життя, думках, почуттях окремоi людини, але i про свiтогляд, свiтовiдчуваннi суспiльства, його iдеалах. Тому предметом мистецтва i не людина взагалi, Вла духовний сенс його соцiального буттяВ» [26, 2]. Мистецтво тАУ одна з форм суспiльноi свiдомостi. Мистецтво тАУ специфiчний рiзновид вiдбитку i пiзнання дiйсностi в конкретно-почуттiвих способах. Але якщо саме це поняття тАУ абстракцiя, то реальне буття мистецтва тАУ художнiй твiр.

Таким чином, твори мистецтва i художнiй спосiб дiалектично взаiмозалежнi i з необхiднiстю припускають один одного. Художнiй спосiб iдеальний i виникаi тiльки у свiдомостi що сприймаi, становлячись частиною суб'iктивноi естетичноi свiдомостi, у той час як твiр мистецтва матерiальний та iснуi поза суспiльною й iндивiдуальною свiдомiстю. Але виникнути художнiй спосiб може тiльки завдяки творовi мистецтва, його естетичним якостям, особливим способом органiзованою матерiальною структурою твору мистецтва.

Спiввiдношення мiж художнiм способом i формами об'iктивноi реальностi показуi, що тут маi мiсце момент тотожностi i розбiжностi. Зрозумiло, що ступенi подiбностi або подоби способу об'iкту вiдображення залежить пiзнавання, а отже, вiдношення до способу суб'iкта сприйняття. Але оскiльки змiст способу значно ширше об'iкта вiдображення, то художнiй спосiб повинний вiдрiзнятися вiд вiдображуваного об'iкта [71, 48].

Мистецтво реалiстичне, коли воно глибоко проникаi в дiйснiсть i вiдображаi ii в динамiку, у iдностi об'iктивного i суб'iктивного. Тобто в ньому цiлком суб'iктивне повинно бути одночасно цiлком об'iктивним. Лише в цьому випадку суб'iктивне може бути естетично передане i сприйняте, тому що об'iктивне тут i i одночасно цiлком суб'iктивним. Така Влдiалектика суб'iктивного й об'iктивного i лише тодi, коли реалiстичне мистецтво розумiiться як iдиний процес, як iднiсть створення i сприйняття мистецтваВ» [40, 9].

Творчий суб'iктивний елемент у свiдомостi творця твору повторюiться у свiдомостi глядача, читача. Художнiй спосiб як iдеальне утворення виникаi тодi, коли сприйняття ВлповторюiВ» у своiй духовнiй структурi моменти створення художнього твору, коли глядач, читач вiдтворюi для себе картину свiту, аналогiчну тiii, що зображена у творi мистецтва. Виникаюча картина як би створена самим читачем, i його досягненням i власнiстю. З самого початку дiйснiсть освоюiться людиною через його конкретну дiяльнiсть, вiдчуття, що мають почуттiвий характер.

Вiдчуття викликають у людей емоцiйну, що приводить iх у хвилювання реакцiю. Навiть самий термiн ВлемоцiяВ» у перекладi з латинськоi позначаi рух, хвилювання [10, 152]. Однак не можна не зауважити, що емоцiйний момент у рiзному ступенi виявляiться в рiзних видах людськоi дiяльностi. Так, наприклад, у дiяльностi ученого вiн iстотно сприяi роботi, але не лежить у самiй природi логiчних виводiв i наукових iстин. Позитивнi переживання, хвилювання, що виникають у процесi роботи й у результатi наукового успiху, i тiльки важливi психологiчнi стимули в дiяльностi вченого. У той час як художник, висловлюючи у творi своi симпатii й антипатii, своi емоцiйнi переживання, прагне як можна повнiше передати iхнiй публiцi, учений у своiх наукових доказах, вiдкриттях тАУ безстороннiй.

Наукове вiдкриття покликане впливати в основному на розум, а не на почуття читача, воно не маi на метi представити емоцiйне вiдношення автора до об'iкта дослiдження. У мистецтвi ж емоцii i необхiдною складовою частиною, одним iз компонентiв змiсту, що органiчно забарвлюi його i що виражаi закладену в ньому думку. Емоцiйнiстю вiдрiзняються способи всiх мистецтв. Так, Р.Роллан говорив, що музика без емоцiйноi насиченостi перетворюiться в чергування гармонiк, позбавлених життя [30, 48]. А театр стаi звичайним, добре налагодженим механiзмом, якщо в спектаклi немаi високоi емоцiйноi напруги.

Сама природа художнього освоiння життя така, що в способах художник, по вираженню поета, повинний покласти на музику не тiльки слова, але i своi серце. Спосiб, що несе iдею, переконливий, якщо за ним стоiть художник, для якого головне в життi, за словами О.Родена, бути схвильованим, любити, сподiватися, трiпотiти, жити. У кожному художньому творi точно i строго розраховано, що повинно подiяти, коли i яким способом [61, 5]. Гармонiя вивiрена алгеброю почуття, розумом, емоцiонально-рацiонально обдумано.

Зображення людського горя i страждання на полотнi або в скульптурному портретi викликало б тiльки жалiсть. Емоцiйна сила мистецтва виникаi не спонтанно. Це результат глибокоi думки i почуття. Створюючи свiй твiр, художник враховуi, як усе показане й описане iм буде впливати на людей. Найважливiшою особливiстю художнього способу i також його iндивiдуальна визначенiсть. Мистецтво завжди зштовхуi людину з конкретними життiвими фактами, подiями, переживаннями.

У художньому способi втiлена конкретно почуттiва повнота, iндивiдуальне багатство кожного явища, що зображуiться. Реалiстичний спосiб несе у своiй iндивiдуальнiй формi узагальнення життiвих явищ i не тотожний окремому iндивiду, а фiксуi, завдяки творчiй силi художника, неповторнiсть думки почуттiв, учинкiв багатьох людей. У iндивiдуальнiй долi, у живiй неповторностi вигляду героя-персонажа закладенi тi думки i почуття, що характеризують епоху, клас, народ, нацiю i т.д. [47, 58].

У реалiстичному мистецтвi типiзацiя розумiiться як виявлення i художнi втiлення самого iстотного i значного в навколишньому життi, у людинi, що визначаi сили прогресивного розвитку. ВлРеалiзм, - указував М.В.Гончаренко, - припускаi крiм правдивостi деталей, правдиве вiдтворення типових характерiв у типових обставинахВ» [19, 120]. Процес узагальнення й iндивiдуалiзацii, перейнятий глибоким демократизмом, повним злиттям художника з народом, збагатив мистецтво цих художникiв, показав, що на основi загального методу реалiстичного узагальнення, загальних принципiв реалiстичноi типiзацii можливi самi рiзнi зразки талановитоi творчостi.

Особистiстю художника, природою його таланту, глибиною проникнення його в життя сучасного суспiльства визначаiться якiсний рiвень типiзацii й iндустрiалiзацii художнiх способiв. Розглядаючи спосiб як дiалектичну iднiсть суб'iктивного й об'iктивного, рацiональне й емоцiйне, типового й iндивiдуального, необхiдно вiдзначити, що вiн як iдеальне утворення не змiг виникнути в процесi сприйняття, якщо в структурi твору вiдсутнiй хоч один iз цих ознак. Специфiка способу перебуваi в тому, що цi ознаки проникають одна в одну; рацiональне й емоцiйне, типове й iндивiдуальне виявляються через субтАЩiкт.

1.2 Характеристика видiв i жанрiв образотворчого мистецтва

Образотворче мистецтво тАФ мистецтво, що втiлюi художнi образи на площинi (графiка, малярство тощо) та в просторi (скульптура). Образотворче мистецтво вiдображаi дiйснiсть у наочних образах, вiдтворюi об'iктивно наявнi властивостi реального свiту: об'iм, колiр, просторовiсть, матерiальну форму предмета, свiтлоповiтряне середовище тощо. Проте образотворче мистецтво зображуi не тiльки те, що доступне безпосередньому зоровому сприйняттю, але й передаi розвиток подiй у часi, певну фабулу, розгорнуту оповiдь. Воно розкриваi духовний склад людини, ii психологiю.

Виокремлення природи виду й жанру в мистецтвi являi собою складне завдання, оскiльки ii актуальнiсть для кожного перiоду розвитку художньоi практики передбачала вирiшення в межах тiii культурноi парадигми, що домiнувала на окремих етапах розвитку мистецтва. Таким чином, Влпоняття природи виду й жанру, яке вiдповiдаi сутностi самоi категорii ВлвидВ» i ВлжанрВ» у сучасному ii розумiннi, в рiзнi перiоди розвитку мистецтвознавства дослiджувалося тими категорiями художньоi форми, якi обтАЩiктивно визначали процес вживлення твору мистецтва в соцiальну дiйснiсть, а саме: категорiями роду, жанру та виду мистецтваВ» [56, 196].

В контекстi означеноi проблематики вихiдними положеннями роботи стали естетичнi теорii Аристотеля, Н.Буало, Ш.Баттьо, Г.Лессiнга, Г.Гегеля, Ф.Шеллiнга, Б.Кроче. До проблеми жанроутворення та процесiв змiни парадигми художньоi творчостi звертались Ж.Жубер, Б.Констан, Ф.Шатобрiан, РЖ.Шiллер, Ф.Шлегель, Л.Тiк, Р.Вагнер. У сучасних захiдно-iвропейських теорiях аспектiв розумiння природи жанру торкаються такi вченi, як Т.Адорно, Р.Барт, В.БентАЩямiн, Ж.Бодрiйяр, Й.Гейзiнга, Ж.Деррiда, Ж. Дельоз. У сучаснiй украiнськiй естетицi пiдТСрунтям для дослiджень захiдноiвропейських теорiй художньоi творчостi стали концепцii Л.Лев-чук, В.Ляха, В.Табачковського, М.Федоренка, РЖ.Федоровоi, О.Шевченка.

Образотворче мистецтво у сукупностi своiх видiв створюi реальну картину життя людини та природи, а також наочно втiлюi тi образи, яких немаi в реальностi, якi i наслiдком людськоi фантазii. Творчих працiвникiв у царинi образотворчого мистецтва Влузагальнено називають художникамиВ» [47, 51] (хоча здебiльшого кожен iз них спецiалiзуiться у певнiй галузi образотворчого мистецтва тАФ як скульптор, маляр, графiк тощо).

Образотворче мистецтво як галузь науки передбачаi дослiдження засадничих закономiрностей генези й еволюцii образотворчого мистецтва яку цiлому, так i на певних iсторично детермiнованих стадiях його розвитку, зокрема стильових, у рiзному нацiональному контекстi; стадii над усiм комплексом питань, пов'язаних iз з'ясуванням специфiки жанрово-видовоi структури образотворчого мистецтва, його змiсту та форми; здiйснення опису, аналiзу, витлумачення, атрибуцii мистецьких творiв, розгляд особливостей iх суспiльного функцiонування; вивчення набуткiв окремих нацiональних шкiл мистецтва, творчоi практики художнiх об'iднань, угруповань, окремих художникiв.

Видiляють такi види образотворчого мистецтва:

1. Графiка.

2. Живопис.

3. Скульптура.

4. Декоративно-прикладне мистецтво.

5. Вiтраж.

6. Ювелiрна справа.

7. Дизайн.

8. Фотографiя [16, 22-23].

Отже, образотворче мистецтво рiзноманiтне. Основними видами його вважають живопис, графiку, скульптуру i декоративно-прикладне мистецтво, а живопис називають першим серед образотворчих мистецтв.

Живопис тАФ вид образотворчого мистецтва, пов'язаний з передачею зорових образiв нанесенням фарб на твердi, гнучкi або тканевi поверхнi, а також твори мистецтва, створенi таким способом. Найбiльш поширенi твори живопису, виконанi на плоских або майже плоских поверхнях, таких як натягнуте на раму полотно, папiр, поверхнi стiн i т.д. До живопису вiдносять i виконанi фарбами зображення на декоративному та церемонiальному посуду, поверхня якого може мати складну форму.

Колiр тАФ головний виразний засiб живопису. У живописному творi глядач ранiше сприймаi колорит картини, ii колiрну гаму. Колiр основний, але не iдиний засiб художньоi виразностi. РД ще лiнiйна композицiя i свiтлотiньове рiшення, або тон. Тон картини тАФ це мiра свiтлоти ii колориту. Бувають твори як би витканi з свiтла, тобто свiтлi по тону (наприклад, ВлДiвчинка з персикамиВ» В. Сiрова) i темнi (ВлТройкаВ» В.Перова). Колорит i тон картини звичайно виражають основну ii iдею. За задумом В. Сiрова свiтлий загальний тон полотна ВлДiвчинка з персикамиВ» повинен передавати яскравий внутрiшнiй свiт пiдлiтка, що стоiть на порозi дорослого життя. Глухi i неяскравi вiдтiнки картини ВлТройкаВ» образно розкривають безрадiсне iснування маленьких трудiвникiв [49, 71].

Бувають картини i iншого типу тАФ без сюжету: пейзажi, натюрморти, портрети. Наприклад, художник написав натюрморт тАФ букет бузку або яблука. Деякi глядачi вважають, що тут немаi iдеi. Це глибока помилка. Не можна плутати поняття ВлсюжетВ» i ВлiдейнiстьВ». Безумовно, про сюжет iдея реалiзовуiться яснiше. Але вiдсутнiсть сюжету ще не означаi того, що картина не маi iдеi. У безсюжетнiй картинi iдея виражаiться не прямо i безпосередньо, а тонше, специфiчнiше. Натюрморт, що зображаi яблука, може виражати iдею великоi родючостi i щедростi землi. Пишний букет бузку може розкривати пору розквiту сил людини [22, 248].

У живописi важливу роль вiдiграi технiка виконання. За час тривалого розвитку цього вигляду мистецтва було розроблено багато прийомiв малювання. Переважання в роботi тих або iнших прийомiв залежить вiд темпераменту художника, його свiтогляду i т. iн.

Графiка (нiм. Graphik, грец. graphikos тАУ написаний) тАУ напрямок у мистецтвi. Графiчний - виконаний у стилi графiки. Графiка означаi мистецтво зображення предметiв контурними лiнiями й штрихами, без фарб (iнодi тАУ iз застосуванням колiрних плям), а також твори цього мистецтва. Графiка буваi станкова (самодостатнi картини), книжкова (iлюстрацii), газетно-журнальна та iн. Також iнше значення термiна ВлграфiкаВ» тАУ як накреслення письмових або друкованих знакiв, лiтер.

Мистецтво графiки включаi в себе малюнки, гравюри, плакати, книжковi iлюстрацii. До цього вигляду мистецтва вiдносяться i всiлякi схеми, запрошення, оголошення, товарнi етикетки i т. п. [42, 87].

Графiка тАФ специфiчний вигляд мистецтва, в основi якого лежать лiнiя, штрих i пляма. За допомогою цих коштiв створюються чудовi за своiю образною виразнiстю твори. Графiка подiляiться на станкову, книжкову i промислову, або прикладну. Особливим видом графiки i плакат. Станкова графiка тАФ це самостiйнi, не пов'язане безпосередньо з iлюструванням книг твори мистецтва [15, 73].

Книжкова графiка тАФ одна з наймасовiших форм графiки. Художник, оформляючи книгу, розглядаi ii як щось цiле, продумуi не тiльки iлюстрацii, що розкривають змiст, а й заставки, вiньiтки, заголовнi букви, шрифт, яким буде надрукована книга, обкладинку, ii колiр, титульний лист, словом, всi ii елементи.

Кожний масовий захiд тАФ толока, ярмарок, мiтинг, свято тАФ звичайно супроводиться випуском плакатiв. Мистецтво плаката вельми своiрiдне. Художник, виконуючи плакат, прагне зробити його лаконiчним, виразним i зрозумiлим [3, 105].

Твори промисловоi, прикладноi графiки всюди оточують нас. Це тАФ квиток в театр, на ялинку, товарна етикетка, оформлення коробки цукерок, сiрниковоi коробки i т. п. Останнiм часом з'явилося немало шанувальникiв цього вигляду графiчного мистецтва. Вони збирають етикетки, цукерковi обгортки, товарнi знаки. Багато таких колекцiонерiв i серед школярiв.

Поширеною технiкою графiки i гравюра. Гравюри отримують за допомогою вiдбитка з пластинки. На пластинку малюнок наноситься за допомогою спецiальних iнструментiв (рiзцiв, голок). Дошки бувають з металу, дерева, лiнолеуму i iнших матерiалiв. З однiii пластинки можна отримати декiлька десяткiв вiдбиткiв (естампiв). Всi естампи тАФ справжнi твори, тому художник ставить пiд ними свiй пiдпис. У залежностi вiд матерiалу, на якому виконаний малюнок, розрiзнюють лiногравюру (малюнок зроблений на лiнолеумi), ксилографiю (на деревi), лiтографiю (на каменi) i т. iн. [23, 63].

Малюнок довгий час розглядався як допомiжний етап на шляху до створення картини. Але це неправомiрно. Багато малюнкiв i повноцiнними художнiми творами, що емоцiйно впливають на глядача. Зараз у всiх художнiх музеях можна зустрiти малюнки старих i сучасних майстрiв.

Скульптура (лат. sculptura, вiд лат. sculpo тАФ вирiзаю, висiкаю) тАФ лiпка, пластика, вид образотворчого мистецтва, твори якого мають об'iмну, тривимiрну форму i виконуються iз твердих чи пластичних матерiалiв. Скульптура зображуi головним чином людину, рiдше тварин, ii головнi жанри тАФ портрет, iсторичнi, побутовi, символiчнi, алегоричнi зображення, анiмалiстичний жанр. Художньо-виразнi засоби скульптури тАФ побудова об'iмноi форми, пластичне моделювання (лiпка), розробка силуету, фактури, у деяких випадках також кольору.

Скульптура також i специфiчним видом образотворчого мистецтва. Основною особливiстю скульптури i трьохвимiрна форма. Зрозумiти скульптурний твiр тАФ не завжди просто. Французький фiлософ Д. Дiдро так охарактеризував скульптуру: ВлЦе муза сильна, але мовчазна i таiмничаВ» [4, 79].

Розрiзняють круглу скульптуру (статуя, група, статуетка, погруддя), яку можна розглядати з рiзних сторiн, i рельiф (зображення розмiщене на площинi фону). Монументальна скульптура (пам'ятник, монумент) пов'язана з архiтектурним середовищем, вирiзняiться значущiстю iдей, високим рiвнем узагальнення, великими розмiрами; монументально-декоративна скульптура включаi всi види оздоблення архiтектурних споруд i комплексiв (атланти, карiатиди, фризи, фронтонна, фонтанна, садово-паркова скульптура); станкова скульптура, не залежить вiд середовища, маi розмiри, близькi до натури чи меншi, i конкретний поглиблений змiст [16, 75].

Матерiали скульптури тАФ метал, камiнь, глина, дерево, гiпс та iн.; методи iх обробки тАФ лiплення, висiкання, лиття, кування, карбування.

Твори пластики виконуються з гранiту, мармуру, вапняку, золота, срiбла, бронзи, гiпсу, глини, пластмаси i iнших матерiалiв. Мистецтво скульптури специфiчне за образним втiленням змiсту. Основнi iдеi часто виражаються в ньому в алегоричних фiгурах. У розпорядженнi скульптора i наступнi засоби художньоi мови: об'iм, свiтлотiнь i фактура матерiалу. Кругла скульптура передаi повний об'iм. РЗi можна розглядати з будь-якоi точки. Кругла скульптура маi наступнi рiзновиди: статуя, група i бюст (погруддя) [63, 174].

РЖнший вигляд скульптури тАФ рельiф тАФ розглядаiться так само, як i картина, з певноi точки. У ньому, як i в картинi, можуть передаватися цiлi сцени: iсторичнi подii, побутовi сюжети, пейзажi i т. п. Рельiф може бути високим (горельiф) або низьким (барельiф). РЖснуi також контррельiф, або негативна передача об'iму. Всi опуклостi в ньому даються западинами. Звичайно вiн розрахований на пластичний вiдбиток [40, 52-53].

Скульптура подiляiться на монументальну, станкову i декоративну. До монументальноi скульптури вiдносяться пам'ятники, що встановлю-ються на вулицях i площах. Однi пам'ятники точно передають вигляд людини, iншi ж символiчно увiчнюють подii в абстрактнiй формi: колонi, обелiску i т. iн. Твори станковоi скульптури призначаються для музейних залiв, клубiв, вестибюлiв театрiв i iнших громадських мiсць.

До декоративноi скульптури вiдносяться панно, лiпнi прикраси на стелях i стiнах. Цей вигляд скульптури тiсно пов'язаний з архiтектурою i i ii частиною [35, 147].

Бiльшiсть видiв образотворчого мистецтва подiляiться на жанри, багато якi з яких унiверсальнi: до них звертаються i живопис, i графiка, i скульптура. Це анiмалiстичний, портретний, побутовий, iсторичний, батальний жанри. РД жанри, якi переважно розробляються у якомусь певному виглядi образотворчого мистецтва. Жанр натюрморту, наприклад, бiльш характерний для живопису, нiж для графiки. Жанр карикатури частiше зустрiчаiться у графiцi, але зрiдка в живописi i скульптурi.

Жанр тАФ це Влподiл будь-якого виду мистецтва за тематичними, структурними або функцiональними принципамиВ» [4, 79].

В кожному видi мистецтва система жанрiв складаiться по-своiму. Наприклад, у лiтературi жанри визначаються на пiдставi належностi твору до лiтературного роду, провiдноi естетичноi якостi та iдейно-оцiнного настрою (сатиричного, патетичного, трагiчного та iн.), а також обсягу твору i способу побудови образу (символiка, алегорiя, документальнiсть тощо). В музицi жанри розрiзняються: за способом виконання (вокальнi або iнструментальнi, сольнi, ансамблевi, оркестровi, хоровi жанри); за призначенням (марш, колискова, обрядова пiсня i т.д.); за мiсцем та умовами виконання (камерна, симфонiчна музика, кiномузика тощо).

В живопису жанри визначаються за предметом зображення (портрет, натюрморт, пейзаж, iсторичний i т.д.), а також за характером зображення (станковий, монументальний, декоративний живопис, мiнiатюра тощо). Своi жанровi системи мають також кiнематограф, театр та iншi види мистецтв [56, 193].

Жанри виникли в рiзний час. Найдревнiший тАФ анiмалiстичний (вiд франц. animale тАФ тварина). Саме йому бiльше уваги придiляли первiснi художники. Анiмалiстичний жанр тАФ вид мистецтва, в якому провiдним мотивом i зображення тварин.

В живопису за структурно-функцiональними ознаками видiляють такi види або жанри, як живопис станковий, монументальний, декоративний, iконопис, театрально-декорацiйний [59, 85].

Станковий живопис, як правило, не пов'язаний з архiтектурним ансамблем. Вiн iснуi само

Вместе с этим смотрят:

WEB-дизайн: Flash технологии

РЖiрархiчна структура управлiння фiзичною культурою i спортом в Хмельницькiй областi у м. КамтАЩянець-Подiльському

РЖгрова дiяльнiсть в групi продовженого дня

РЖнновацiйнi методи навчання на уроках зарубiжноi лiтератури

РЖнтенсифiкацiя навчального процесу у вищiй школi