Педагогiчнi iдеi Гринченка

ЗМРЖСТ

РОЗДРЖЛ 1. Тернистий життiвий шлях Б.Д. Грiнченка

РОЗДРЖЛ 2. Педагогiчний доробок Б.Д. Грiнченка

2.1 Вiдстоювання украiномовного навчання

2.2 РЖдея нацiонального виховання у педагогiчнiй концепцii Бориса Грiнченка

2.3 Особистiсть учителя нацiональноi школи в доробку Б. Грiнченка

РОЗДРЖЛ 3. Педагогiчнi iдеi Б.Грiнченка в сучаснiй школi

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОРЗ ЛРЖТЕРАТУРИ

ВСТУП

Сучасний стан цивiлiзацiйного розвитку висуваi новi вимоги до системи освiти й виховання пiдростаючого поколiння. РЖ це цiлком природно, адже процес виховання не може бути стереотипним для всiх часiв. Рiч у тому, що мiрою розвитку суспiльства, переходу його вiд одного якiсного стану до iншого змiнюiться й людина: ii свiтогляд, моральнiсть та iншi особистi параметри.

Отже, i всi пiдстави стверджувати, що нинiшнi суспiльство в цiлому i виховну сферу, зокрема, не задовольняi той науковий рiвень, на якому розв'язуються сучаснi проблеми виховання й розвитку духовно досконалоi особистостi.

Масовi втрати у вихованнi пiдростаючоi особистостi дали пiдстави сформулювати незаперечний висновок про те, що виховнi методи, якi iгнорують почуття, право на свободу й самостiйнiсть дитини, iндивiдуальнiсть, нiколи не приводять до бажаного результату. Тому необхiдний пошук нових методiв, якi б сповна реалiзували iдею свободи, спiвпрацi, спiвтворчостi в педагогiчному процесi.

Предмет дослiдження тАУ педагогiчна дiяльнiсть Б.Д.Грiнченка.

Метою нашоi роботи i аналiз педагогiчних iдей Б.Д.Грiнченка та можливостi застосування в сучаснiй школi.

Завдання:

- проаналiзувати основнi аспекти життiвого шляху Б.Д.Грiнченка;

- розглянути педагогiчнi позицii видатного педагога,

- можливостi використовувати педагогiчнi iдеi в сучаснiй школi.

Б.Д. Грiнченко народився 9 грудня 1863 р. на хуторi Вiльховий Яр на Харкiвщинi, тепер Сумськоi областi у родинi вiдставного офiцера iз збiднiлих дворян. Сiм'я володiла 19 десятинами землi, переважно лiсу, та водяним млином. Батько добре знав украiнську мову, але спiлкувався нею тiльки з селянами, дома ж розмовляли тiльки росiйською. Але хлопчик змалку полюбляв слухати мелодичну, поетично-лагiдну рiдну мову. Грамотi вiн навчився в сiм'i i досить рано - перечитав все, що було в батькiвськiй бiблiотецi i пiд впливом прочитаного почав писати вiршi.

У 1874 р. поступив до Харкiвськоi реальноi школи. В цей час формуiться суспiльно-полiтична позицiя Б. Грiнченка-юнака, його тяжiння до революцiйного народництва. Варто згадати, що Харкiв був одним з найбiльших центрiв антицаристськоi дiяльностi народникiв [20].

Саме тодi, пiд впливом "Кобзаря" вiн починаi збирати та записувати почутi пiснi, легенди, казки та iн. фольклорнi матерiали. "Першими вчителями лiтературними" Б. Грiнченко називаi В. Скотта, Д. Байрона, В. Гюго, О. Пушкiна, М. Некрасова, О. Кольцова. Саме вони сприяли формуванню вольового характеру письменника.

29 грудня 1879 р. 16-рiчного юнака було заарештовано за "чтение и распространение" забороненоi книжки С. Подолинського "Парова машина". Як наслiдок - йому було заборонено навчатись в вищих учбових закладах.

Пiсля року заслання на батькiвському хуторi Б. Грiнченко повертаiться до Харкова в пошуках роботи. У невимовно скрутних матерiальних умовах, зароблених репетиторством, вiн старався якось iснувати, ще й наполегливо працювати над собою, готуючись до екстернату у Харкiвському унiверситетi на народного вчителя.

У 1881 р. вiн успiшно склав екзамен . А злигоднi, усiлякi труднощi перенiс мужньо, заглушаючи iх самоосвiтою, книгами та поезiiю. Не кожний був здатний на таке. Народницькi iдеi полонили душу юного поета i педагога, i вiн iз запалом кинувся у вир громадських справ, продовжуючи вперто вдосконалювати своi знання з iсторii рiдного краю, мови, культури.

Одержавши право працювати в школi, Б. Грiнченко прагнув своi знання використати на освiтнiй нивi за зразками народноi педагогiки та свiтовоi науки про виховання. Але дiйснiсть внесла своi корективи.

Молодого вчителя посилають на роботу у вiдстале село, в якому живуть росiйськi переселенцi. Ця школа у Введенському запам'яталась назавжди, але не розчарувала його вiри у значення учителя в суспiльствi.

У 1883 роцi пiсля лiтнiх курсiв вчителiв вiн одержав посаду у селi Олексiiвцi Змiiвського повiту. У Змiiвi на вчительських курсах Борис Грiнченко познайомився iз молодою вчителькою Марiiю Миколаiвною Гладилiною. Ця зустрiч у його життi була найважливiшою. Щирi задушевнi розмови, спiльнi iнтереси, листування зблизило iх так що вони називали одне одного лише по-родинному: "Сестро Марусю", "Брате Борисе". На початку 1884 р. вiн одружуiться з Марiiю Миколаiвною, яка стала йому вiрним другом i соратником у всiх справах, а згодом - письменницею i перекладачем.

Марiя Миколаiвна надала Борису Грiнченко ту пiдтримку, якоi йому так не вистачало [11].

У 1887 р. молоде подружжя Грiнченкiв приiздить до с. Олексiiвка Слов'яносербського повiту Катеринославськоi губернii (нинi Луганськоi областi). Вiдома освiтня дiячка i письменниця Х.Д. Алчевська вiдкрила народну школу у маiтку свого чоловiка - Алчевського Алексiя Кириловича. Христина Данилiвна була незадоволена навчальним процесом i розшукувала справжнiх ентузiастiв освiти. У Харковi М. Лободовський i В. Мова порадили запросити у школу Бориса Дмитровича. Завдяки старанням Алчевських тут був створений справжнiй райський куточок, у якому в лiтку любила вiдпочивати не тiльки родина Алчевських, а й гостi.

Спочатку селяни з пiдозрою i недовiр'ям приглядались до нового вчителя, несхожого до тих, якi вже були у iхньому селi. Спершу iх найбiльш дивувало, що вчитель i вчителька, якi приiхали до них, розмовляють "по - мужицькому". Але повiльно учнi i iх батьки почали розумiти i вже не розпитували, чому вiн, пан, розмовляi так, як вони. Рiдне слово запанувало серед учнiв i батькiв. Вони почали пишатися рiдним словом. Хоч у школi уроки проводились росiйською мовою, але учнi вже розумiли, що ця мова чужа, не рiдна, бо рiдною для них i украiнська, яку передали iм, нащадкам, iх предки. За короткий час ця школа стала найкращою в повiтi. Тут Грiнченко проявив себе як педагог - новатор, досвiд якого i до наших днiв не втратив своii актуальностi, тут ним написано близько двохсот творiв.

В Олексiiвку до Грiнченкiв приiжджали за порадою вiдомi громадськi, полiтичнi та культурнi дiячi. Серед них - Трохим Зiнкiвський та РЖван Липа. На Луганщинi з украiнських письменникiв у цей час нiхто не одержував стiльки листiв з усiii Украiни, украiнських газет та журналiв, як Грiнченко.

У селi Олексiiвцi Борис Грiнченко з дружиною повнiстю присвятили себе навчально-виховнiй роботi. Христина Данилiвна була задоволена самовiдданими вчителями, надiючись на них i тому без тривоги виiжджала у Харкiв, де знаходився великий будинок Алчевських, а також у Москву чи Петербург. Борис Дмитрович був задоволений, що управителька школи не втручалася в навчально-трудовий процес. Вона ж була задоволена, що ii школа i однiiю з кращих в окрузi. Шiсть рокiв перебування на Луганщинi стали дуже плiдними для подружжя Грiнченкiв.

Педагогiчна, лiтературна, наукова та громадська дiяльнiсть Бориса Грiнченка на Луганщинi, в селi Олексiiвцi маi всеукраiнське значення. Можна з впевненiстю сказати, що саме тут сформувався Б. Грiнченко як письменник. Прозовi та поетичнi твори, публiцистичнi есе - надбання шестирiчного перебування в Олексiiвцi.

На передоднi складних полiтичних подiй Грiнченки змушенi були попрощатися з селом Олексiiвка. Доньцi Настi прийшла пора продовжити навчання. Виiжджати сiм'i було потрiбно i через конфлiкт з Алчевською i за необхiднiстю продовжити освiту. В той час у Луганську не було такого середовища серед iнтелiгенцii, де б можна було знайти спiльне за iнтересами товариство. Друзi з Чернiгова були зацiкавленi переiздом до них Грiнченка. Особливо ж - В. Cамiйленко, М. Коцюбинський, РЖ. Шпраг i Ф. Уманець. Першi два входили у "Братство тарасiвцiв". РЖ сiм'я переiздить до Чернiгова.

У Чернiговi у 1894 роцi Грiнченко влаштувався на посаду дiлознавця оцiночноi комiсii. Служба у земствi все ж таки давала шматок хлiба. Але за доносом Котляревського Бориса Дмитровича було звiльнено. Чернiгiвське жандармське управлiння сповiщаi департамент полiцii про утворення в Чернiговi таiмного антиурядового полiтичного гуртка, до складу якого входить М. Коцюбинський, його дружина, Б. Грiнченко, РЖ. Шраг та iншi.

Пiсля звiльнення iз Земськоi управи Грiнченка родина опинилися в скрутному матерiальному становищi. Через деякий час друзi допомогли влаштуватися йому у Чернiгiвському музеi украiнськоi старожитностi завзятого колекцiонера Василя Тарновського. Музей на той час був одним з найбагатших зiбрань з iсторii, мистецтва, лiтератури, етнографii та археологiчних знахiдок на Украiнi. Дружина Пантелеймона Кулiша Ганна Барвiнок передала сюди все, що було пов'язане з iменем Кулiша. Тiльки експонатiв за iменем Тараса Шевченка нараховувалось 758.

Борис Грiнченко з властивою йому працьовитiстю взявся за дiло. Разом з Марiiю Миколаiвною цiлими днями i вечорами проводив упорядкування нагромаджених безцiнних скарбiв украiнськоi старовини. У 1900 роцi був складений i виданий великий том "Каталога музея украинских древностей". Багато довелось iздити по Украiнi i розшукувати новi невiдомi експонати [7].

Дуже велику увагу придiляi Б.Д. Грiнченко видавничiй справi - 50 книжок для народу неймовiрно великим тиражем для того часу - 200 тисяч примiрникiв. РЖ це в умовах жорстокоi заборони, коли не дозволялось видавати украiнськi книжки. Одне з найкращих видань чернiгiвського "серiалу" - це " Кобза" П. Грабовського. Саме на цей час припадаi пiдготовка i видання тритомноi працi ( 1400 стор.) з украiнського фольклору.

Пiсля звiльнення з Чернiгiвського земства Б. Грiнченко знову опинився у становищi цiлковитоi службовоi невизначеностi. Але нова робота знайшла його сама. У 1902 роцi йому запропонували взяти участь у створеннi словника украiнськоi мови, який задумала видавати редакцiя " Киевской старины ". РЖ сiм'я Грiнченкiв вирiшила вiдгукнутися на запрошення. Вони переiжджають до Киiва.

Матерiальнi умови в Киiвi були набагато кращими. Але це не змiнило нi характеру, нi працьовитостi Грiнченка. Вiн повнiстю поринув у роботу над словником, який мав бути закiнчений до першого листопада 1904 року [14].

Хоч частина словника вже була зiбрана, але весь тягар пiдготовки видання лiг на плечi Бориса i Марii Грiнченкiв. Важко працюючи сiм годин в день, героiчний подвиг iх увiнчався успiхом. " Словарь украiнськоi мови " вийшов у свiт 1907-1909 рр. у чотирьох томах. Словник мiстить 68 тисяч украiнських слiв з народноi писемноi мови, починаючи вiд Котляревського i до початку ХХ столiття. Словник був удостоiний Росiйською РЖмператорською Академiiю Наук другоi премii М. РЖ. Костомарова.

Пiд час перебування у Киiвi, Б. Грiнченко не тiльки працював над словником, а й займався громадською дiяльнiстю. В 1905-1907 роках його дiяльнiсть здебiльшого зосередилася навколо органiзацii украiнськоi преси i товариства "Просвiта".

6 травня 1910 р. не стало видатного украiнського письменника, вченого, освiтнього i громадського дiяча. Похорони вiдбулися 9 травня у Киiвi на Байковiй горi.

Дуже багато людей висловлювали свiй сум з приводу втрати письменника, широко вiдгукнулася украiнська та росiйська преса. Статтi, присвяченi Б. Грiнченку, з'явилися в цiлому рядi зарубiжних видань - в РЖталii, Францii, США. Австралii, Бразилii.

Вдячнi нащадки глибоко шанують невтомного трудiвника. В селi Олексiiвцi вiдкрито перший в свiтi пам'ятник Борисовi Дмитровичу Грiнченко. Зараз розпочато роботу над створенням меморiального комплексу.

2.1 Вiдстоювання украiномовного навчання

Б.Д. Грiнченко у працi "Народнi вчителi i вкраiнська школа" показуi роль русифiкацii в денацiоналiзацii украiнського населення, в його психологiчному виродженнi: "Коли мову будь-якого народу, як от украiнського, виганяють зi школи, з церкви, з адмiнiстративних iнституцiй, з суду, забороняють ii навiть у лiтературi, то тодi тая мова перестаi бути мовою освiти, культури, мовою освiчених класiв i зостаiться тiльки мовою темноi неосвiченоi маси".

Негативно ставився педагог до тих дiячiв освiти i культури, якi виявляли нiгiлiзм у ставленнi до мови навчання, не бачили шкоди, якоi завдаi росiйськомовна школа украiнським дiтям [10].

Його принциповiсть з цього питання виявилася у ставленнi до Х.Д. Алчевськоi, яка опiкала Олексiiвську школу, де працював учителем Грiнченко. Вiн демонстративно вiдмовився вiд участi у святкуваннi тридцятирiчного ювiлею освiтньоi дiяльностi X. Алчевськоi, мотивуючи це глибокими розбiжностями: "Це та розбiжнiсть, що заважаi менi прилучитися до Ваших урочистостей. Я вважаю, що украiнцi повиннi служити Украiнi й украiнськiй, а не московськiй освiтi. Поважаючи дiячiв московськоi освiти на московськiй землi, я не можу iнакше, нiж негативно, поставитись до московськоi освiти на землi украiнськiй. Кiнцевим результатом дiяльностi Христини Данилiвни i омоскалення мого народу, тАФ тобто те, проти чого спрямована моя дiяльнiсть. Зрозумiло, що менi неможливо й нi за що вiтати Христину Данилiвну 14 травня. Зробивши це, я виявився б людиною, яка робить одне, а говорить iнше"¹.

З гiркотою описуi педагог принизливе становище украiнськоi мови на украiнськiй землi: "Нашiй украiнськiй мовi тепер нема ходу: вигнано ii зi школи, з суду, з усiх державних i крайових урядiв, з церкви тАФ скрiзь. Де не пiде наш чоловiк, всюди до його по-московському озиваються, а як заговорить вiн по-своiму, то ще з його глузують, знущаються, а як солдатiв, то й б'ють за iх рiдну мову. По школах школярiв теж одучають, щоб по своiму не говорити, i розказують iм, що украiнська мова, то хохлацька, мужицька, погана мова, що нею тiльки дурнi хахли, а путящий, розумний, освiчений чоловiк повинен говорити московською мовою".

Таке ставлення до мови спонукало педагога до глибоких наукових дослiджень ролi рiдноi мови у процесi навчання й виховання.

Багаторiчна робота Б.Д. Грiнченка [6] над дослiдженням лексики украiнськоi лiтературноi мови XIX ст., фольклорних творiв, бiльшостi дiалектiв привела до появи протягом 1900тАФ1907 рр. чотиритомного ВлСловаря украинского языка, собранного редакцией журнала "Киевская старинаВ».

ВлНеобхiднiсть навчання дiтей рiдною мовою педагог утверджуi з позицiй принципу природовiдповiдностi. Школа маi вчити природнiй мовi, розвивати ii, щоб остання стала досконалим засобом духовного життя, формування та розвитку думки.

Б.Д. Грiнченко показуi неймовiрнi труднощi, якi маi украiнська дитина в росiйськiй школi. Долаi iх вона шляхом великих нервових зусиль. За таких умов втрачаються послiдовнiсть i системнiсть у здобуттi знань, маi мiсце порушення принципу доступностi в навчаннi: "Засвоiння чужоi вимови, заучування незрозумiлих слiв й виразiв та осягнення правил чужоi мовноi будови вимагаi вiд дитини, тАФ писав Грiнченко, тАФ великого напруження думки, розумовоi енергii. Мiж iншим, уже саме засвоiння механiзму читання i письма настiльки сама по собi важка для дитини справа, що у величезноi бiльшостi дiтей одне воно вимагаi всiх iхнiх розумових зусиль, тому зрозумiло, настiльки навчання грамоти затримуiться вивченням чужоi мовиВ».

Б.Д. Грiнченко зазначав, що нова школа маi надати освiтi розвивальний, виховуючий характер. Вiн не вважав, що головним завданням школи i наповнення учнiвських голiв певною сумою знань. Вся сутнiсть народноi школи полягаi, на думку педагога, в тому, щоб виховати розум дитини, розвинути, змiцнити його, зробити дитину придатною для подальшоi дiяльностi. Б.Д. Грiнченко стояв на тiй позицii, що всi знання, яких учень набуваi в школi, мають бути тiльки засобами для розвитку розумовоi сили учнiв i всi предмети ii навчального курсу повиннi строго вiдповiдати цiй метi. Для того щоб розвивати розумовi здiбностi дiтей, вчитель маi добирати вiдповiднi методи навчання. Педагог у своiй практицi вiдкидав зазубрювання, неусвiдомлене запам'ятовування, протиставляючи iм навчальну роботу, що розвивала образне й абстрактне мислення, забезпечувала глибину знань. Вiн залучав до самостiйного читання, написання учнем рецензiй на прочитанi книги, обговорення прочитаного. Читання даi дитинi, тАФ писав Б. Грiнченко у працi "До питання про журнали для дитячого читання", тАФ новий ТСрунт для роботи свого мислення. Виходячи з цього, вiн розглядаi проблеми змiсту книги: остання маi нести iдеали гуманiзму, добра, правди i краси. Наслiдуючи великих просвiтителiв Т. Шевченка, П. Кулiша, К. Ушинського, Б. Грiнченко пише навчальнi книги для дiтей: "Украiнську граматку", "Рiдне слово" ("Украiнська читанка"). ВлУкраiнська граматкаВ» складалася з трьох роздiлiв: букварноi частини, Влчитання пiсля азбукиВ» та зразкiв калiграфii [22].

Як зазначаi дослiдник творчостi Б. Грiнченка М. Веркалець, навчати дiтей грамоти вчитель починав з вiдомостей про звуки, що становлять основу всякоi мови. Саме за фонетичним принципом Грiнченко побудував свiй буквар. "Дiти спочатку, тАФ пише вiн, тАФ вивчались розкладати слова на склади й на окремi звуки, потiм доходило до того, що з показаних iм звукiв самi складали слова. Все це я робив з самими звуками, зовсiм поки що не говорячи з дiтьми про лiтери"¹. Водночас педагог навчав дiтей писати елементи лiтер. Усна робота в першому класi завершувалася сполученням звукiв у склади та слова. "Кожен учитель знаi, тАФ зазначав автор, тАФ що доброму читанню часом дуже довго заважаi те, що дiти не вмiють зливати звук зi звуком, а вимовляють кожен звук окремо. Це неминуче буваi тодi, коли почати зразу вивчати i звуки, i лiтери".

За таких умов, справедливо вважав педагог, дiти засвоюють помилковий стереотип "лiтера тАФ тверда, м'яка" або звикають до шкiдливого ототожнення букви зi звуком.

Б.Д. Грiнченко рекомендуi пiсля опрацювання звуковоi системи украiнськоi мови приступати до читання та писання. Ця робота починалася з вивчення шести малих букв (о, с, а, х, л, м) на руховому алфавiтi поруч з iдентичними великими лiтерами. Лише пiсля цього ставала потрiбною книжка, де кожна лiтера iлюструвалася малюнком. Дiти називали зображену рiч, а потiм читали пiдтекстовки, в яких досить легко вiднаходили нову лiтеру, знаючи, як ii слiд вимовляти. Через те, тАФ зазначав Б. Грiнченко, тАФ читання й писання не тiльки одне одному не заважало, а навпаки, допомагало одне одному, робило науку розумнiшою, цiкавiшою учневi.

Дотриманню послiдовностi навчальних операцiй пiдпорядковано й засвоiння прописних лiтер, у процесi якого вчитель, повiдомляючи учням для запису окремi слова, поступово пiдводив iх до формування вмiння писати диктанти [15].

Значне мiсце в книзi для першокласникiв придiлялося завданням граматичного характеру, якi подавалися до кожноi теми. Замiсть крапок дiтям необхiдно було вiдшукати потрiбну граматичну форму. Це, вважав Б. Грiнченко, зацiкавлюi учнiв, i привчаi iх свiдомiше порядкувати мовою.

2.2
РЖдея нацiонального виховання у педагогiчнiй концепцii Бориса Грiнченка

Навчання рiдною мовою тАФ один iз провiдних принципiв освiтньоi системи Бориса Грiнченка. Спираючись на досвiд прогресивних педагогiв, психологiв, мовознавцiв, вiн розвиваi iхнi думки щодо дiалектичноi iдностi мови i мислення, наголошуi на тому, що мова i виразником найiстотнiших нацiональних ознак: психологiчних, свiтоглядних, етнографiчних. Б. Грiнченко переконаний, що мислення перебуваi в нерозривному зв'язку з мовленням. Одним iз перших серед украiнських педагогiв вiн творчо осмислив найсуттiвiше в спадщинi О. Потебнi: ВлУстами таких людей, як О. О. Потебня, вона каже, що думка й мова невпинно впливають одне на одне i коли не розвиваiться мова, то не може розвиватися i думка. Таким робом доходимо ми до того, що виховання конче мусить бути нацiональне, система виховання повинна бути така, щоб у iй народнiсть мала вiдповiдне собi мiсцеВ».

Педагогiчна потреба навчання рiдною мовою безперечна: ВлРЖ справдi, ми бачимо таку рiч, що завжди дiти, що вчаться своiю рiдною мовою, розумнiшi, бiльше в iх хисту, й думкою вони моторнiшi, нiж тi, кому затуркують голову мовою чужоюВ». Народ одвертаiться вiд чужомовноi школи, бо вона, на думку одного з лiтературних героiв Грiнченка, Влоднiмаi школяра в сiм'i, навчаi його згорда, зневажно дивитися на своiх людей, кида його на другу роботу i робить з його нечесну людинуВ». А причина цього та, що Влшкола вчить незрозумiлою мовою i промовляi до дитини чужими образамиВ». Устами свого героя Марка Кравченка Б. Грiнченко проголошуi: ВлНа Вкраiнi школа повинна бути вкраiнською, мовою науки на. Украiнi повинна бути мова вкраiнськаВ»)

Важливою професiйною якiстю педагога i його педагогiчний такт. Вiн нiби цементуi всi якостi вчительськоi особистостi, робить iх корисними у процесi навчання й виховання. Педагогiчний такт тАФ характерна риса того вчителя, образ якого постаi з оповiдань ВлУкралаВ», ВлНепокiрнийВ», ВлЕкзаменВ». Пригадаймо, як в оповiданнi ВлУкралаВ» учнi пiд впливом учителя Василя Митровича змiнили своi ставлення до Олександри. На дiтей вплинула виважена поведiнка вчителя, його уважне ставлення до iхньоi однокласницi, бажання в усьому розiбратися, його тактовнiсть, милосердя й доброта. Привертаi увагу та довiра й повага, з якою школярi ставляться до вчителя. Для них дуже важлива саме його думка, вони прислухаються до його порад, дiють як iхнiй наставник. Педагогiчна проникливiсть, i спостережливiсть, уважнiсть, бережне ставлення до особистостi учня, розсудливiсть, урiвноваженiсть, товариськiсть допомогли вчителевi розв'язати конфлiкт i посiяти зерно людяностi й доброти в дитячi душi [12].

Цi якостi були властивi i Борису Грiнченковi. Приiхавши на нове мiсце роботи в село Нижня Сироватка, що на Сумщинi, педагог побачив заляканих i затурканих школярiв, якi нiкого й нiчого не поважають. Причина цього була зрозумiла: попередник Грiнченка вiдзначався аморальнiстю, невихованiстю, безкультур'ям. Усуваючи всi наслiдки колишнього виховання, Б. Грiнченко, як згадуi Марiя Загiрня, не карав учнiв, не залишав без обiду, а ласкою та добрим словом очищав дитячi душi. Звичайно, доброзичливiсть i щирiсть у стосунках з учнями пiдвищували .авторитет учителя. А той педагог, який маi любов i повагу дiтей, досягаi кращих результатiв у навчаннi й вихованнi.

Значну роль у розбудовi украiнськоi нацiональноi школи вiдiграли пiдручники, створенi Б. Грiнченком) У часи нацiонального гноблення учнi Олексiiвськоi школи навчалися за його ВлУкраiнською ГраматикоюВ» та ВлРiдким словомВ», якi були побудованi на основi генетично близького й рiдного украiнськiй дитинi матерiалу тАФ украiнському фольклорi й найкращих зразках украiнськоi класичноi лiтератури. Навчаючи дiтей рiдноi мови, Б. Грiнченко збагачував iхнiй свiтогляд знаннями з iсторii та географii Украiни, виховував високi громадянськi й морально-етичнi почуття. Вiн свiдомо обрав для навчання грамоти-звуковий аналiтико-синтетичний метод, розробив правильну методику навчання письму. Педагогiчна спадщина Бориса Грiнченка заслуговуi на увагу як науковцiв-дослiдникiв, так i педагогiв-практикiв. Дослiдження, творче засвоiння i; втiлення iдей видатного украiнського педагога в життя,^; сучасноi школи забезпечуi ii утвердження на засадах, гуманiзму, демократизму й нацiональноi визначеностi.)

Кожний народ, що дбаi про справу нацiонального вiдродження, насамперед ставить питання про становлення i нормальне функцiонування нацiональноi школи, бо тiльки через неi можна якнайшвидше пiдвищити нацiональну самосвiдомiсть, виховати патрiотичнi почуття. У "Нацiональнiй доктринi розвитку Украiни у XXI столiттi" зазначено:

ВлОсвiта утверджуi украiнську нацiональну iдею, сприяi розвитку культури украiнського народу в iдину полiтичну нацiю, яка прагне жити у спiвдружностi з усiма народами i державами свiтуВ».

На необхiдностi розвитку мережi украiнських шкiл наголошував ще Борис Дмитрович Грiнченко (1863 - 1910), видатний украiнський вчений-педагог, громадський дiяч, фольклорист, перекладач, мовознавець, мислитель-гуманiст, який усе своi життя присвятив служiнню Украiнi, народнiй освiтi й нацiональнiй культурi.

Як педагог Б.Грiнченко вiдзначався глибоко прогресивними переконаннями. У численних розвiдках (ВлЯка тепер народна школа на ВкраiнiВ», ВлНа беспросветном пути. Об украинской школеВ», "Якоi нам треба школи" та iнших) вiн наголошував на необхiдностi створення мережi украiнських нацiональних шкiл. Навчання рiдною мовою - один iз провiдних принципiв освiтньоi системи Б.Грiнченка. Спираючись на досвiд прогресивних педагогiв, психологiв, мовознавцiв, вiн розвиваi iхнi думки щодо дiалектичноi iдностi мови i мислення, наголошуi на тому, що мова i виразником найiстотнiших нацiональних ознак: психологiчних, свiтоглядних, етнографiчних. Педагогiчна потреба навчання рiдною мовою безперечна: "РЖ справдi, ми бачимо таку рiч, що завжди дiти, якi вчаться своiю рiдною мовою, розумнiшi, бiльше в iх хисту, й думкою вони моторнiшi, нiж тi, кому затуркують голову мовою чужою" [6].

Усупереч дiючим нормам, Б.Грiнченко викладав украiнською мовою, використовуючи складений самостiйно буквар, який уперше був надрукований пiд назвою "Украiнська граматика до науки читання й писання" у 1907 роцi. Вiн був автором й однiii з перших украiнських книг для дитячого читання "Рiдне слово"; редактором "Словника украiнськоi мови" - першого великого зiбрання лексичних фондiв украiнськоi мови; керiвником киiвськоi культурно-освiтньоi громади "Просвiта"; перекладачем видатних творiв свiтовоi культури.

Б. Грiнченко надавав дуже великого значення ролi книжки в життi людини, а особливо дитини. Результатом творчого пошуку педагога була вмiло органiзована робота з книжкою в процесi навчання й виховання. Читання украiнських книжок на уроцi було заохоченням i нагородою за самостiйно i заздалегiдь виконанi завдання. Робота продовжувалась комплексом позакласноi: учнi писали рецензii на прочитанi книжки, на твори однокласникiв тощо. Упродовж 1888 1889 рокiв у школi, де працював Б.Грiнченко, видавався рукописний журнал "Думка", куди вмiщувалися першi лiтературнi спроби учнiв, атакож фольклорнi матерiали, зiбранi у своiму селi. На заняттях iз старшими учнями практикувалися навiть лекцii з украiнознавства, якi передусiм формували нацiональну свiдомiсть [1].

Втрачаючи рiдне корiння, людина вiдрiкаiться вiд найсвятiшого - любовi й поваги до народних традицiй, звичаiв, моралi. Втрата вiдчуття нацiональноi приналежностi, спiввiднесення себе з певним етносом бiльшiстю його представникiв перетворюi народ у натовп, свiдчить про глибоку й всебiчну деградацiю нацii. Б.Грiнченко розумiв, що, лише пробудивши в народу нацiональне самоусвiдомлення, можна сподiватися на його нацiональне, полiтичне й соцiально-економiчне самовизнання. Бiльшiсть тих проблем, якi стосувалися розширення мережi украiнських нацiональних шкiл i хвилювали педагогiв, просвiтян, серед яких був i Б.Грiнченко, лишаються актуальними й сьогоднi. Отже, зайвий раз переконуiмося, що сучасним педагогам необхiдно глибоко та всебiчно вивчати й популяризувати творчiсть Б.Грiнченка, чиi життя було вiддано благороднiй справi нацiонального виховання.

2.3 Особистiсть учителя нацiональноi школи в доробку Б. Грiнченка

В. Грiнченко вважав, що на особi вчителя ТСрунтуiться все навчання i виховання. Вiн хотiв його бачити високоосвiченою, високоморальною особою, яка досконало знаi свою справу, сумлiнно виконуi вчительський обов'язок, i справедливою, послiдовною i цiлеспрямованою у своiх дiях. Педагог висмiюi обмежених вчителiв, якi вбивають у дiтях прагнення до знань, знущаються над ними морально та фiзично. Таким горе-вчителям Грiнченко протиставляi образи справжнiх народних вчителiв, якi живуть життям народу i з любов'ю викохують його дiтей на культурних здобутках попереднiх поколiнь.

Педагога хвилювало й те, що серед учителiв переважало жiноцтво, а це, на його думку, не сприяло повноцiнному вихованню хлопчикiв. Отже, проблема "очоловiчення" школи, порушена Б. Грiнченком, i сьогоднi i невирiшеною.

Держава, яка хоче досягти вершин соцiально-економiчного й культурного розвитку, повинна дбати про своi майбутнi, пiдвалини якого закладаються у школi. Саме вiд школи залежить здоров'я суспiльства, бо вона визначаi рiвень моралi та iнтелекту майбутнiх поколiнь. Нинi, коли вiдбуваiться становлення новоi нацiональноi школи в Украiнi, дуже важливо зробити все можливе для -того, щоб вона утвердилася на принципах гуманiзму, демократизму i щоб процес ii розвитку в цьому напрямi став незворотним. Розвиток нацiональноi школи маi бути науково вивiреним, тому необхiдно залучати до-цього процесу все, що вироблене наукою, вивчати й засвоювати все найцiннiше, створене педагогiчною думкою. насамперед вiтчизняною.

Навчально-виховнi завдання школи реалiзуються через змiст навчального матерiалу, форми й методи навчально-виховноi роботи, а також через, особистiсть учителя й характер його дiяльностi. Учителевi належить одне з найважливiших мiсць у структурi шкiльноi освiти, ним тримаiться школа. Пам'ятаймо мудрi слова видатного педагога XX ст. Василя Сухомлинського: ВлШкола тАФ це, образно кажучи, тонкий i чутливий музичний iнструмент, який творить мелодiю людськоi гармонii, що впливаi на душу кожного вихованця, але творить лише тодi, коли цей iнструмент добре настроiний, а настроюi його особистiсть педагога, вихователяВ». Вiд особистiсних i професiйних якостей педагога значною мiрою залежить ефективнiсть дiяльностi школи.

На жаль, особистiсть учителя нацiональноi школи багато десятилiть у нас спецiально не дослiджувалась. Але це не означаi, що украiнська педагогiчна думка не маi в цьому планi нiяких здобуткiв. Звернувшись до перiоду активiзацii нацiонально-визвольного руху в Украiнi кiнця XIX тАФ поч. XX ст., ми побачимо, новi навiть для нашого часу iдеi в суспiльнiй думцi та педагогiцi, пов'язанi, насамперед, з iменами РЖ. Франка, М. Коцюбинського, Лесi Украiнки, О. Кобилянськоi, М. Павлика, В. Стефаника та iнших дiячiв украiнськоi культури [30].

Серед педагогiв цього перiоду особливе мiсце посiдаi Борис Грiнченко. Його заслуги в розвитку педагогiки тепер не викликають заперечень, хоча тривалий час дiяльнiсть цього письменника, педагога, суспiльного дiяча замовчувалась, а то й характеризувалася тенденцiйно. Розробляючи й удосконалюючи нацiональну систему освiти в Украiнi, нам не обiйтися без педагогiчного досвiду Бориса Грiнченка.

Щоб усвiдомити педагогiчнi iдеi Грiнченка, необхiдно звернутися до аналiзу не тiльки того, що чiтко сформульовано в його наукових працях, а й до того, що криiться за словесним визначенням, до принципiв вiдбору фактiв тощо. Теоретичнi висновки i практичнi рекомендацii педагог iнодi формулюi дуже стисло, вважаючи iх зрозумiлими для всiх, а ще частiше вони лишаються в серединi фактичного матерiалу, складаючи його концептуальну основу. Тому дослiдження науковоi спадщини нашого талановитого спiввiтчизника потребуi глибокого теоретичного осмислення тАФ без цього ми не виявимо його прихований рацiональний потенцiал.

Б. Грiнченко свiдомо засвоiв кращi надбання свiтовоi педагогiчноi думки i поiднав iх з нацiональними традицiями виховання та формування особистостi, з потребами-духовного вiдродження украiнськоi нацii. У своiх науково-педагогiчних, публiцистичних працях, художнiх творах, що торкаються проблем освiти, вiн визначив усi найважливiшi аспекти науковоi педагогiки (мета, завдання, принципи, змiст, форми й методи навчання та виховання дитини). Чимало уваги придiлено i загальнокультурнiй, професiйнiй пiдготовцi вчителя. Цiлiсний образ учителя нацiональноi школи, що постаi з усiii науковоi й лiтературнiй спадщини вченого й письменника, органiчно доповнюiться його власною педагогiчною дiяльнiстю. Згадаймо такi його теоретичнi працi, як ВлНароднi вчителi i вкраiнська школаВ», ВлЯка тепер народна школа на ВкраiнiВ», ВлЯкоi нам треба школиВ», ВлНа безпросвiтнiй путi. Про украiнську школуВ», пiдручники ВлУкраiнська граматка до науки читання i писанняВ», ВлРiдне слово. Украiнська читанкаВ», художнi твори шкiльноi тематики, публiцистичнi статтi з проблем народноi освiти та культури, а також епiстолярну спадщину i власне педагогiчну дiяльнiсть Грiнченка-вчителя, що постаi iз спогадiв сучасникiв.

Б. Грiнченко був гордий за свiй народ, пишався його iсторiiю, культурою, традицiями. Той занепад, у якому бачив його, вважав тимчасовим, словом i дiлом намагався змiнити те становище, пробуджуючи у своiх сучасникiв почуття власноi гiдностi: ВлПочуймо себе членами з усесвiтньоi людськоi сiм'i i вiзьмiмо собi все гарне, правдиве, високе i людяне, що виробила за своi життя людськiсть, возьмiмо i зробiмо його частиною нашоi душi; будьмо рiднi i Гомеровi, i Шекспiровi, i Дантовi, але попереду над усе зоставаймося самими собою, будьмо вкраiнцями-русинами думкою, мовою, дiлом. Тодi i тiльки тодi зможемо ми бути справжнiми членами в сiм'i цiлолюдськiй, членами з певними правами, а не якимись байстрюками-безбатченками, що не знають свого батька тАФ рiдного краю i хиляться то до одного, то до iншого. Таких байстрят, мабуть, можуть жалiти, але не можуть поважати, а ми хочемо, щоб нас поважали!В». У ВлЛистах з Украiни НадднiпрянськоiВ», адресованих украiнськiй iнтелiгенцii, Б. Грiнченко обстоюi збереження украiнського менталiтету, прагне пробудити нацiональне самоусвiдомлення й закрiпити його у свiдомостi найпершого провiдника украiнського народу. Водночас вiн пiдтримуi iдею взаiмодii й взаiмозбагачення культур усiх народiв на основi рiвноправного й вiльного розвитку кожноi з них.

Б. Грiнченко постаi перед нами як справжнiй гуманiст, демократ i патрiот з передовим i всеохоплюючим свiтобаченням. Це саме тi складовi iдеалу Изодськоi особистостi, якого прагнув народний учитель Грiнченко i якого, на його думку, мав дотримуватися кожний iнтелiгент-просвiтитель. Постать Б. Грiнченка осяяна високою духовною культурою, притаманною справдi iнтелiгентнiй людинi, адже його життя позначене не лише передовою свiтоглядною позицiiю й високими iдейними переконаннями, а й широтою iнтересiв, самозреченiстю у працi заради народу.

До кожного дiла на освiтнiй нивi Б. Грiнченко брався рiшуче i впевнено, з вiрою в те, що вселюдська освiта, а разом з нею i нацiональна свiдомiсть, мов Влвесняна повiдьВ», захопить широкi народнi маси. До смiливих i рiшучих дiй закликав своiх сучасникiв на сторiнках художнiх творiв: ВлНе бiймося, що нас мало. Все велике починаiться з малого! Ставаймо до великого дiла, i воно саме заставить нас вирости, зробитися дужими i того дiла достойнимиВ» (Грiнченко Б.Д. Твори тАФТ. 1. тАФС. 369). А. Погрiбний влучно назвав Грiнченка Влiнтелiгентом-чорноробомВ», бо вiн, на вiдмiну вiд багатьох дiячiв культури. не тiльки проголошував iдеi й завдання культурно-звiтньоi працi, а й послiдовно втiлював iх у життя, першим ставав до цiii важкоi роботи й вимагав конкретноi працi вiд кожного, хто мiг ii виконати.

В украiнськiй культурi Борис Грiнченко залишив глибокий i чiткий слiд. ВлСтавати на всяке жнив`яВ» (РЖ.Франко) йому давала змогу висока ерудованiсть, глибока загальна освiченiсть. Те, що безпосередньо торкалося його педагогiчноi дiяльностi, вiн знав досконало, був обiзнаний у лiтературi, педагогiцi, психологii, i не тiльки у вiтчизнянiй, а й у зарубiжнiй. РЖ цi знання плiдно використовував на нивi освiти. У працi ВлНароднi вчителi i вкраiнська школаВ» Б. Грiнченко детально проаналiзував лiтературний рух на галицькiй i росiйськiй Украiнi, починаючи вiд Котляревського, склав реiстр науково-популярних книжок з рiзних галузей знань, якi пропонував застосовувати як навчально-методичний матерiал.

Не лише широта iнтересiв, ерудицiя, працьовитiсть характеризували цього видатного украiнця. Йому,

Вместе с этим смотрят:

WEB-дизайн: Flash технологии

РЖiрархiчна структура управлiння фiзичною культурою i спортом в Хмельницькiй областi у м. КамтАЩянець-Подiльському

РЖгрова дiяльнiсть в групi продовженого дня

РЖнновацiйнi методи навчання на уроках зарубiжноi лiтератури

РЖнтенсифiкацiя навчального процесу у вищiй школi