Релiгiйне виховання пiдлiткiв з особливими потребами як умова успiшноi соцiалiзацii

РЕЛРЖГРЖЙНЕ ВИХОВАННЯ ПРЖДЛРЖТКРЖВ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ ЯК УМОВА УСПРЖШНОРЗ СОЦРЖАЛРЖЗАЦРЖРЗ

Магiстерська робота

ВСТУП

Актуальнiсть проблеми. В Украiнi спостерiгаiться тенденцiя до зростання чисельностi пiдлiткiв з особливими потребами. Бiльшiсть дiтей народжуються з фiзичними i психiчними вадами внаслiдок зниження рiвня медичного обслуговування, росту наркоманii та алкоголiзму, пiдвищення екологiчноi небезпеки.

Органiзацiя соцiальноi допомоги пiдлiткам, позбавленим можливостi вести повноцiнне життя внаслiдок вад фiзичного або психiчного розвитку, потребуi, в першу чергу, змiни ставлення суспiльства до дiтей з особливими потребами та проблеми iнвалiдностi в Украiнi взагалi. Внаслiдок обмежень у спiлкуваннi, самообслуговуваннi, пересуваннi, контролi за своiю поведiнкою розвиток цих дiтей залежить вiд задоволення iх потреб iншими людьми.

Освiта, психолого-педагогiчний вплив на особистiсть i iнструментами вирiшення однiii з основних проблем у суспiльнiй та державнiй полiтицi щодо людей з розумовою неповносправнiстю тАУ iх соцiальноi реабiлiтацii, адаптацii та iнтеграцii у суспiльство. Соцiально-економiчна ситуацiя, що склалася на сучасному етапi розвитку Украiни, кризовi явища у сферi економiки i фiнансiв зумовлюють необхiднiсть посилення соцiального захисту пiдлiткiв з особливими потребами, визначення прiоритетних напрямiв у цiй важливiй роботi, одним iз яких i рання соцiальна реабiлiтацiя пiдлiткiв даноi категорii.

Психологiя сучасного дитинства маi особливу соцiальну значущiсть для майбутнiх поколiнь i визначаiться своiми особливостями та витоками розвитку. В концепцii iдиного освiтнього простору однiiю з важливих проблем i забезпечення та реалiзацiя Державних програм щодо надання спецiальноi корекцiйноi допомоги дiтям iз порушеннями психiчного розвитку. Необхiднiсть створення системи ранньоi комплексноi допомоги пiдлiтка iз вiдхиленнями в розвитку, як загального прiоритетного напрямку спецiальноi освiти, визначаiться соцiально-економiчними умовами сучасного життя, ставленням держави до цих дiтей, можливостями науки та практики.

Психологiчноi й соцiально-педагогiчноi допомоги потребують не тiльки пiдлiтки з особливими потребами, але й батьки, де народжуються i зростають дiти цiii категорii. Це повтАЩязано з тим, що неповносправнiсть дитини досить часто стаi причиною глибокоi i тривалоi соцiальноi дезадаптацii всiii сiмтАЩi. Х.Райнпрехт вiдмiчав, що батьки повиннi приймати свою дитину такою, якою зробила ii природа. Прийняття i i та допомога, яку ми можемо дати дитинi з особливими потребами. У батькiв досить часто виникаi почуття провини, вони почуваються обдiленими, тому привтАЩязуються до своiх дiтей i вiддано проявляють свою любов.

ОбтАЩiктом дослiдження i розумово вiдсталi пiдлiтки

Предмет дослiдження тАУ визначення основних методiв та форм роботи за допомогою релiгiйного виховання пiдлiткiв з розумовою неповносправнiстю як умова успiшноi соцiалiзацii

Мета дослiдження полягаi у виявленнi життiдiяльностi пiдлiткiв iз порушенням психiчного розвитку, а також обТСрунтування особливостей психологiчноi допомоги розумово неповносправним пiдлiткам в рамках релiгiйного виховання.

Для досягнення мети нами були поставленi такi завдання:

1. Охарактеризувати поняття розумовоi вiдсталостi пiдлiткiв.

2. Проаналiзувати сучасний стан розробки проблеми соцiалiзацii пiдлiткiв з особливими потребами.

3. Визначити основнi проблеми життiдiяльностi сiмтАЩi, яка виховуi розумово неповносправного пiдлiтка.

4. Виявити та обгрунтувати основнi напрямки соцiально-педагогiчноi та психологiчноi допомоги розумово неповносправним дiтям в руслi релiгiйного виховання.

Теоретичною базою дослiдження стали напрацювання видатних педагогiв та психологiв, якi розглядали вплив фiзичних та психiчних вад на розвиток особистостi (Л.С.Виготський, Л.РЖ.Божович, Б.В.Зейгарник, Х.Райнпрехт, А.Адлер, Е.Ерiксон та iншi), основнi принципи гуманiзацii мiжособистiсноi взаiмодii (Г.Балл, В.Сухомлинський та iншi), причини, що призводять до розумовоi вiдсталостi (Д.Гольберг, доктор Уорд), самооцiнка у пiдлiтковому вiцi (РД.А.Серебряков).

Методи дослiдження:

1) теоретичнi тАУ аналiз, порiвняння, класифiкацiя, узагальнення науковоi психолого-педагогiчноi лiтератури з проблеми дослiдження;

2) емпiричнi тАУ тестування, спостереження, опитування (iндивiдуальнi та груповi бесiди), констатуючий психолого-педагогiчний експеримент;

3) методи статистичного аналiзу отриманих даних та якiсного аналiзу результатiв дослiдження.

Емпiричне дослiдження проводилось на базi навчально-реабiлiтацiйного центру ВлДжерелоВ» протягом 2008-2009 навчального року. Всього в ньому взяло участь 17 учнiв вiком 12-16 рокiв.

Теоретичне значення дослiдження полягаi в уточненнi уявлення про розумову вiдсталiсть пiдлiткiв, у визначеннi здатностi таких пiдлiткiв пiддаватися навчально-виховному впливу, в обТСрунтуваннi специфiки роботи з дiтьми з особливими потребами (розумовою неповносправнiстю) в рамках релiгiйноо виховання у визначеннi напрямiв соцiально-педагогiчноi та психологiчноi допомоги пiдлiткiв даноi категорii, а також здатнiсть пiдлiткiв з розумовою неповносправнiстю до соцiалiзацii.

Практична значущiсть дослiдження полягаi в тому, що запропонованi дослiдження можуть бути використанi соцiальними педагогами, психологами, вихователями в реабiлiтацiйних центрах, батьками у роботi з пiдлiтками з особливими потребами.

Наукова новизна: уточнено ознаки й показники професiйних якостей соцiальних педагогiв та вихователiв в реабiлiтацiйних центрах у роботi з пiдлiтками з особливими потребами в рамках релiгiйного виховання за допомогою якого пiдлiтки краще орiiнтуються в соцiумi.

Апробацiя результатiв дослiдження - основнi положення роботи доповiдались на студентських науково-звiтних конференцiях фiлософського та педагогiчного факультету Прикарпатського нацiонального унiверситету iменi В. Стефаника (2008 рiк), на християнсько-науковiй конференцii присвяченiй Дню Хворого в церквi Рiздва Христового м. РЖвано-Франкiвськ.

Структура та обсяг роботи. Дипломна робота складаiться зi вступу, трьох роздiлiв, висновкiв, списку використаних джерел, що налiчуi 82 сторiнки найменувань та 4 додаткiв. Основний змiст роботи викладено на 122 сторiнках. Робота мiстить 8 дiаграми, 3 схеми та 5 таблицi.

РОЗДРЖЛ I ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПСИХОЛОГРЖЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ РОЗВИТКУ ДИТИНИ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ (РОЗУМОВА НЕПОВНОСПРАВНРЖСТЬ)

1.1. Психолого-педагогiчний аналiз проблеми пiдлiткiв з розумовою вiдсталiстю

Порушення особистостi маi системнi порушення поведiнки, перш за все соцiальноi, характернi для тих або iнших психiчних захворювань i локальних уражень головного мозку. При цьому вiдбуваються: зниження рiвня активностi, зникнення критичностi, змiна спрямованостi i динамiки мотивацii, порушення самооцiнки. Як показують дослiдження особистiсних розладiв при рiзних захворюваннях особливо страждаi мотивацiйна сфера: розвиваються патологiчнi потреби i мотиви, якi часто пов'язанi iз залежнiстю вiд них; вiдбуваiться перебудова системи мотивiв; знижуiться рiвень опосередкованостi мотивiв; порушуiться спiввiдношення спонукальноi функцii i функцii змiсту мотиву.

Пiдлiтки тАУ хлопцi i дiвчата в перехiдному (вiд дитинства до юнацтва) вiцi (звичайно вiд 12 до 16 рокiв). Основнi специфiчнi особливостi пiдлiткiв зумовленi фiзичним, психологiчним i соцiальним становленням особистостi, яке вiдбуваiться в цей перiод. Соцiальна робота з пiдлiтками повинна здiйснюватися з урахуванням особливостей цiii вiковоi категорii.

Пiдлiтковий вiк називаiться перехiдним перiодом вiд дитинства до юностi, вiд незрiлостi до зрiлостi. Ця особливiсть проявляiться в фiзичному, розумовому, моральному, соцiальному та духовному розвитку особистостi. Якiснi змiни, що вiдбуваються в iнтелектуальнiй та емоцiйнiй сферах особистостi пiдлiтка (iнтенсивний, нерiвномiрний розвиток i рiст органiзму, особистiснi новоутворення та iн.), породжують новий рiвень його самосвiдомостi, потребу в рiвноправному i довiрливому спiлкуваннi з ровесниками i дорослими. РЖнтенсивний статевий розвиток зумовлюi виникнення статевого потягу i повтАЩязанi з ним переживання й iнтереси.

Пiдлiтковий вiк охоплюi перiод вiд 11-12 до 14-15 рокiв, що вiдповiдаi середньому шкiльному вiковi, тобто 5-9 класам сучасноi школи. У цей перiод в особистостi дитини вiдбуваються складнi i суперечливi змiни, на пiдставi чого його ще називають важким, критичним, перехiдним.

Специфiчним для кожного вiку i спiввiдношення внутрiшнiх процесiв розвитку i його зовнiшнiх умов створюi ту соцiальну ситуацiю, яка й детермiнуi писхiчний розвиток дитини. Л.С.Виготський наголошував, що основна особливiсть пiдлiткового вiку полягаi в неузгодженностi процесiв статевого дозрiвання, загальноорганiчного розвитку та соцiального формування [Заброцький М.М., 1998, 59].

Центральне мiсце в життi пiдлiтка з особливими потребами займаi спiлкування з товаришами. Для пiдлiткiв важливо не просто бути разом з однолiтками, вони прагнуть зайняти в iх середовищi те становище, яке б вiдповiдало iхнiм домаганням. Для одних пiдлiткiв з особливими потребами це бажання бути лiдером, iншi намагаються знайти близького друга i це прагнення завжди i провiдним мотивом поведiнки в цьому вiцi. Пiдлiтки з особливими потребами прагнуть знайти друзiв, якi б iх розумiли, пiдтримали у важку хвилину, тобто вiрних друзiв. Цi друзi необовтАЩязково повиннi бути з функцiональними обмеженнями.

Також пiдлiтковий вiк тАУ це перiод становлення якiсно нових взаiмин з дорослими. Пiдлiтки не погоджуються на характернi для дитинства нерiвномiрнi стосунки, як такi, що не вiдповiдають iхнiм уявленням про власну дорослiсть та самостiйнiсть. Вони прагнуть поваги до власноi особистостi та людськоi гiдностi, довiри. Пiдлiтки з особливими потребами прагнуть до самостiйностi але самi багато чого не можуть зробити. Але водночас вони i самостiйними ( наприклад, дитина самостiйно малюi не руками, бо в неi порушена опорно-рухова активнiсть, а ногами).

Украiнський педагог В.Сухомлинський вдало вiдзначив через монолог пiдлiтка основнi суперечностi з дорослими: тАЬНе опiкуйте мене, не ходiть за мною, не зважуйте кожне моi слово та дiло. Я самостiйна людина. Передi мною висока гора, це мета мого життя. Я бачу ii, думаю про неi, хочу досягти iiтАжМенi потрiбна пiдтримка мого друга. Я досягну своii вершини, якщо буду спиратись на пличе сильного i мудрого друга. Та менi соромно i боязко сказати про це. Я хочу, щоб всi вважали, наче я самостiйно, своiми силами доберуся до вершини.

Пiдлiтковий перiод тАУ це перiод iнтенсивного формування самооцiнки, бурхливого розвитку самосвiдомостi як здатностi спрямовувати свiдомiсть на власнi психiчнi процеси, включаючи i складний свiт своiх переживань, потреби пiзнати себе як особистiсть. Самооцiнка у пiдлiтковому вiцi набуваi не меншого значення, нiж оцiнка поведiнки пiдлiтка дорослими (РД.А. Серебряков).

Пiдлiтковий вiк, як вiдомо, сповнений прагненнями самоутвердитися, зрiвнятися або хоча б здаватися такими, як дорослi, виокремитися серед однолiткiв, здобути очiкуванi позицii у групi, знайти цiкаве заняття, самостiйно дiяти. Якщо цi потреби не задовiльняються, вони атрофуються або спрямовуються в негативне русло. Труднощi у вихованнi пiдлiткiв можуть бути зумовленi нескладними розладами нервовоi системи, рiзними вадами акцентуацii, тимчасовою затримкою психiчного розвитку.

В украiнськiй мовi до кiнця XVIII ст. людина з вадою розвитку тлумачилась як калiка, слiпець (давньоруською). На початку XIX ст. у словтАЩянських мовах починаi вживатися слово тАЬiнвалiдтАЭ як безсилий, слабкий, важко поранений. Слово тАЬiнвалiдтАЭ прийшло в украiнську мову з французькоi i до кiнця XIX ст. вживалося в значеннi тАЬвiдслуживший, заслужений воiн, який не пристосований до служби через калiцтво, пораненийтАЭ.

До сьогоднi в Украiнi немаi iдиного термiну стосовно осiб, що мають фiзичнi чи психiчнi вiдхилення у здоровтАЩi. Так, в засобах масовоi iнформацii, спецiальнiй лiтературi вживаються поняття: тАЬiнвалiдтАЭ; тАЬособи з обмеженими функцiональними можливостямитАЭ; тАЬлюди з обмеженою дiiздатнiстютАЭ; тАЬлюди з особливими потребамитАЭ; тАЬособи з вадами розвитку, неповносправнiтАЭ. У законодавчих документах, як правило, домiнуi термiн тАЬiнвалiдтАЭ. РЖнвалiд тАУ особа, яка маi порушення здоровтАЩя зi стiйкими розладами функцiй органiзму, обумовлене захворюванням, наслiдками травми чи дефектами, що призводять до обмеженоi життiдiяльностi та викликають необхiднiсть ii соцiального захисту.

Протягом останнiх 10-12 рокiв чисельнiсть дiтей у складi населення Украiни щорiчно зменшуiться, натомiсть зростаi частка дiтей з функцiональними обмеженнями (дiтей-iнвалiдiв). Так, якщо в 1993 р. чисельнiсть вiком до 16 рокiв становила 11,7 млн., з яких дiтей-iнвалiдiв налiчувалося трохи бiльше 93 тис., то вже в 2001 р. кiлькiсть дiтей цього вiку зменшилася до 9,3 млн., а численнiсть дiтей з функцiональними обмеженнями серед них сягнула майже 154 тис. [Вiтюк Н.Р. , 2005, 63]. Отже, пiдвищення рiвня iнвалiдизацii дiтей Украiни вiдбуваiться активно i це, вiдповiдно, позначаiться на специфiцi дiяльностi системи ЦССМ та спецiалiзованих навчальних закладiв. Адже сiмей, якi виховують дiтей з функцiональними обмеженнями стаi дедалi бiльше й, вiдповiдно, усе бiльше зусиль i ресурсiв соцiальних служб доводиться спрямовувати на допомогу цiй категорii населення.

РЖнвалiднiсть тАУ це обмеження в можливостях, обумовлених фiзичними, психiчними, сенсорними, соцiальними, культурними, законодавчими та iншими бартАЩiрами, якi не дозволяють людинi бути iнтегрованою в суспiльство i брати участь в життi сiмтАЩi та держави на тих же умовах, як i iншi члени суспiльства.

РЖнвалiднiсть у пiдлiткiв визначаiться як стiйка соцiальна дезадаптацiя, зумовлена хронiчними захворюваннями чи патологiчними станами, що рiзко обмежуi можливiсть включення пiдлiтка в адекватнi його вiку виховнi i педагогiчнi процеси, у звтАЩязку з чим вони постiйно потребують догляду та допомоги [Борщевська Л.В., Зiброва А.В., РЖванова РЖ.Б., 1999, 64]. Характерною особливiстю пiдлiтка з функцiональними обмеженнями i посилене прагнення до спiлкування з ровесниками, передусiм з однокласниками. Вiн прагне заслужити повагу i визнання ровесникiв, бути для них авторитетом. Якщо вiн не вiдчуваi поваги до себе, якщо вони не реагують на його слова, вчинки тодi пiдлiток стаi замкнутим, пригнiченим та критично ставиться до своiх можливостей i здiбностей.

Вiдповiдно до Рекомендацiй 44-i сесii Парламенськоi Асемблеi Ради РДвропи вiд 5 травня 1992 р., суспiльство зобовтАЩязане адаптувати iснуючi в ньому стандарти до особливих потреб людей, що мають iнвалiднiсть, для того щоб вони могли жити незалежним життям. Нинi поняття тАЬiнвалiднiстьтАЭ розцiнюiться як складна бiопсихосоцiальна категорiя, характерологiчна особливiсть якоi полягаi в тому, що люди з обмеженими можливостями вiдчувають функцiональнi утруднення не тiльки внаслiдок захворювання, вiдхилень або недолiкiв розвитку, а й у результатi непристосованостi соцiального оточення до iхнiх соцiальних потреб, забобонiв суспiльства. Практичному соцiальному працiвниковi завжди необхiдно мати на увазi, що з настанням iнвалiдностi для людини починаiться новий етап життя: виникають бартАЩiри на шляху здiйснення найважливiших соцiальних i вiтальних потреб, змiнюiться суспiльний статус особистостi, порушуiться сформована система соцiальних контактiв, деформуються звичнi життiвi стереотипи. Л.С. Виготський розглядав вплив фiзичних вад на розвиток особистостi i зазначав, що формування вторинного дефекту використовуiться в тому випадку, якщо соцiальне оточення не компенсуi психофiзiологiчного порушення розвитку, а навпаки, детермiнуi його. Згiдно з дослiдженням Л.РЖ. Божович, тяжке хронiчне соматичне захворювання суттiво змiнюi насамперед соцiально-психологiчну ситуацiю розвитку людини. Також змiнюi рiвень ii психiчних можливостей здiйснення дiяльностi, яка веде до обмеження кола контактiв з оточуючими людьми.

Найбiльш поширеними термiнами, якi вживаються для позначення розумовоi неповносправностi, i Влрозумова вiдсталiстьВ», Влрозумова вадаВ», також часто можна почути такi термiни як Влiнтелектуальна неповносправнiстьВ», Влiнтелектуальна недостатнiстьВ» або Вллюдина з труднощами в навчаннiВ». Також важливо, що використання того чи iншого термiну залежить вiд того, в рамках якоi моделi (релiгiйноi, медично-бiологiчноi, соцiальноi, психологiчноi) працюють спецiалiсти, або яких переконань вони дотримуються. Але жодний з термiнiв не даi всеохоплюючого визначення тАЬрозумовоi неповносправностiтАЭ.

Розумова вiдсталiсть тАУ вiдхилення, яким страждаi близько 120 млн. людей в усьому свiтi, це одна з найбiльш частих причин iнвалiдностi на все життя. Розумова вiдсталiсть тАУ це стан загального недорозвинення психiки, унаслiдок якого вiдбуваiться значне зниження загального рiвня розумового розвитку i спостерiгаються значнi труднощi в пристосуваннi до життя чи взагалi неможливiсть такого пристосування.

Розумова неповносправнiсть не i окремим захворюванням, а це загальна назва багатьох вiдхилень розумового розвитку, рiзних за своiю природою та ступенем вираженостi.

Доктор Уорд стверджуi: тАЬРозумова неповносправнiсть не i хворобою, вона може бути викликана хворобою, наприклад менiнгiтом, чи може бути повтАЩязана з генетичними порушеннями, наприклад синдром Дауна, а також може бути наслiдком травм мозку пiд час вагiтностi чи пологiв, але в багатьох випадках причини важко визначити. Отже, розумова неповносправнiсть може бути вроджена або набутатАЭ. Д. Гольберг та спiвавтори стверджують, що сьогоднi вiдомо понад двi тисячi розладiв, що призводять до розумовоi вiдсталостi, та наводять данi щодо частоти причин розумовоi вiдсталостi в Захiднiй РДвропi (див. табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Вiдносна частота причин розумовоi вiдсталостi у Захiднiй РДвропi (у %)

Що стосуiться краiн, якi розвиваються, то там до головних причин можна вiднести недостатнi або неправильне харчування матерi, недостатню кiлькiсть йоду в iжi, а також неадекватну допомогу в перинатальному перiодi. Для Захiдноi РДвропи нетиповим i такий етiологiчний чинник, як тАЬпологова травматАЭ або тАЬпорушення, викликанi вакцинацiiютАЭ, це вкрай рiдкiсне явище. Провiднi украiнськi автори-психiатри В.М. Кузнiцов та В.М. Чернявський вживають медичний термiн тАЬолiгофренiятАЭ i серед ii причин згадують несприятливу спадковiсть чи пренатальнi ураження плода внаслiдок гострих i хронiчних iнфекцiй, iнтоксикацii, травми материнського органiзму, пологовоi травми, тривалоi асфiксii плода, захворювання дитини в першi роки життя на енцефалiт чи менiнгiт.

Випадки затримки розумового розвитку у дiтей проявляються у всьому свiтi. РЗi важкi форми i джерелом великих труднощiв для батькiв i для суспiльства.

В деяких випадках (приблизно в 25%) затримка розумового розвитку повтАЩязана з органiчною патологiiю головного мозку. При цьому спостерiгаiться помiрна, а часто i важка затримка розумового розвитку. Глибока затримка розумового розвитку зустрiчаiться рiдко.

Затримка розумового розвитку iнколи зумовлюiться соцiальними чинниками, особливо це стосуiться тенденцii до розвитку слабкого вiдставання. Якщо з раннього вiку на людину впливаi бiднiсть i соцiокультурна депривацiя, тодi навiть спадковий iнтелектуальний потенцiал середнього рiвня розвиваiться на рiвнi iнтелекту нижче середнього.

Роль генетичних факторiв в етiологii важких типiв затримки розумового розвитку (таких як синдром Дауна або вродженого стану), вiдомi достатньо добре. При цих станах генетичнi аберацii викликають метаболiчнi змiни, якi в свою чергу, негативно впливають на розвиток головного мозку. Генетичнi дефекти, якi ведуть до змiни метаболiзму, можуть викликати не тiльки розумову вiдсталiсть, але й iншi аномалii розвитку.

Розумова вiдсталiсть може бути повтАЩязана з широким спектром станiв, викликаних iнфекцiями. Якщо вагiтна жiнка заражена сифiлiсом, ВРЖЛ+ та iншими хворобами, ii дитина може отримати порушення головного мозку. Порушення головного мозку може виникати i пiсля народження, наприклад в результатi захворюванням вiрусним енцефалiтом. РЖнодi мозок отримуi порушення в результатi несумiсностi кровi матерi i плода.

Давнiше вважали, що погане харчування викликаi фiзичне порушення, яке призводить до затримки розумового розвитку. Але сьогоднi погляди на вплив поганого харчування на розумову вiдсталiсть змiнились. Апатiя i нестача реактивностi, допитливостi i мотивацii, повтАЩязанi з поганим харчуванням, можуть призвести до нестачi стимулiв iз навколишнього середовища, якi також обмежують iнтелектуальний розвиток.

Можна видiлити декiлька пiзнавальних клiнiчних типiв затримки розумового розвитку, зумовлених бiологiчними причинами (синдром Дауна, фелiнкетонурiю i черепнi аномалii).

Синдром Дауна тАУ вперше описаний Л. Дауном в 1886 роцi. Синдром повтАЩязаний з помiрною i важкою затримкою розумового розвитку. З цим дiагнозом у США народжуються приблизно одна дитина iз 600. Синдром Дауна накладаi обмеження на виживання, iнтелектуальнi успiхи i компетенцii у вирiшеннi життiвих проблем. У дорослих, якi мають такий дiагноз, адаптивнi можливостi зменшуються з вiком, особливо пiсля 40 рокiв.

Для пiдлiткiв з синдромом Дауна зазвичай притаманна велика кiлькiсть фiзичних ознак. У них очi мають мигдалевидну форму, шкiра на вiях аномально товста. Обличчя i нiс часто плоскi i широкi. Дiти з даним порушенням ведуть такий же спосiб життя, як i здоровi. У дiтей з синдромом Дауна, як правило, не порушуiться сприйняття просторових вiдносин i вiзуально-моторна координацiя, але великi недолiки вираженi у вербальних i повтАЩязаних з мовними навичками.

При фенiлкетонурii немовля виглядаi при народженнi нормально, але його печiнка не виробляi фермент, необхiдний для розщеплення фенiлаланiну, амiнокислоти, який мiститься в багатьох харчових продуктах. Захворювання зазвичай виявляються через 6-12 мiсяцiв пiсля народження, але такi симптоми як рвота, специфiчний запах можуть проявлятися в першi тижнi життя. Першим симптомом такоi патологii стаi затримка розумового розвитку, яка в залежностi вiд ступеня розвитку захворюваностi, може бути вiд помiрноi до важкоi. Проявляiться нестача координованих рухiв та iнших неврологiчних проблем, викликанi порушенням головного мозку/

Затримка розумового розвитку супроводжуiться iнодi змiненими розмiрами i формами голови. РЖнодi виникаi макроцефалiя (велика голова), яка характеризуiться збiльшенням розмiру мозку, збiльшенням черепа, порушенням зору та iншими неврологiчними симптомами.

Розумова неповносправнiсть може поiднуватись з будь-якими iншими психiчними або фiзичними (соматичними) розладами, причому деякi психоневрологiчнi синдроми i розлади зустрiчаються в осiб з розумовою вiдсталiстю принаймнi втричi тАУ вчетверо частiше, нiж у загальнiй популяцii. Крiм того, розумово неповносправнi люди пiдлягають великому ризику фiзичного та сексуального насильства. Адаптивнi можливостi таких людей завжди порушенi, проте в суспiльствi з високим рiвнем соцiального захисту, де iснуi система пiдтримки осiб з розумовою неповносправнiстю, цi порушення можуть бути зведенi до мiнiмуму.

Видатнi британськi дослiдники Д. Голдберг, с. Бенджамiн та Ф. Кiрд видiляють три групи медичних (соматичних) проблем, характерних для розумово неповносправнiх осiб:

- специфiчнi сполучення захворювань, наприклад синдром Дауна найчастiше зустрiчаiться з дефектами розвитку серцево-судинноi системи, ожирiнням, iнфекцiйними хворобами органiв дихання, кондуктивною глухотою, шкiрними висипами, хворобою Альцгеймера (що призводить до деменцii, епiлепсii та передчасноi смертi);

- загальнi етiологiчнi фактори. Розумова неповносправнiсть здебiльшого вказуi на те, що головний мозок не функцiонуi нормально. Ця дисфункцiя може мати iншi вияви, як-то епiлепсiя, порушення сенсорноi чи моторноi сфери (церебральний паралiч), аутизм, гiперкiнетичний синдром. Також пiдвищеним i ризик розвитку психiчного захворювання, частково через порушення функцiй головного мозку;

- пiдвищена уразливiсть тАУ представники цiii групи частiше опиняються у несприятливих умовах, живуть в умовах, що негативно впливають на здоровтАЩя. Вони частiше стають жертвами злочинiв, бувають безробiтними, пiддаються експлуатацii та жорстокому ставлення. Нерiдко вони мешкають у великих стацiонарних помешканнях i пiдлягають ризику захворiти на туберкульоз, гепатит, часто не мають повноцiнного харчування. Усi перелiченi вище фактори частково впливають i на порушення поведiнки та психiчнi розлади, якi часто зустрiчаються у клiiнтiв цiii групи.

Згiдно сучасноi мiжнародноi класифiкацii захворювань (див. таб. 1.2), роздiляють чотири рiвнi розумовоi неповносправностi: легкий, помiрний, важкий i глибокий/

Легкий рiвень розумовоi вiдсталостi F70 (легка розумова субнормальнiсть, легка олiгофренiя, дебiльнiсть). Особи з легким ступенем розумовоi вiдсталостi засвоюють мову з деякою затримкою, проте вони здатнi використовувати мову в щоденному спiлкуваннi, пiдтримувати розмову на побутову тематику i брати участь у клiнiчному опитуваннi. Бiльшiсть з них також досягають повноi самостiйностi у навичках самообслуговування (харчування, одягання, навички гiгiiни), навiть якщо темп розвитку цих функцiй значно повiльнiший, нiж у дiтей з нормальним розвитком. Дiти з легким ступенем розумовоi неповносправностi не дуже вiдрiзняються вiд iнших дiтей, але важливо вже з самих початкiв придiляти бiльше часу на навчання i розвиток компенсаторних функцiй. Розвиток опорно-рухових функцiй i дещо сповiльненим у порiвняннi з iх однолiтками, а також говорити вони починають пiзнiше. В шкiльному вiцi проявляються деякi труднощi у навчаннi, особливо читання i письмо можуть даватися важко, проте при постiйнiй допомозi i наполегливiй працi такi дiти можуть досягти великих успiхiв. У дорослому вiцi бiльшiсть людей стають самостiйними у сферi самообслуговування та практично-побутовiй.

Помiрний ступiнь розумовоi вiдсталостi F71 (помiрна розумова субнормальнiсть, помiрна олiгофренiя, iмбецильнiсть) проявляiться вiдставанням в розвитку, розумiннi i використаннi мови, iх можливостi у цiй сферi залишаються обмеженими. Розвиток навичок самообслуговування i функцiй рухового апарату також вiдстаi, тому людям з таким ступенем неповносправностi потрiбна постiйна допомога упродовж всього життя. Спецiально розробленi програми навчання можуть допомогти iм розвинути свiй потенцiал та набути деяких базових навичок самообслуговування. Бiльшiсть з них повнiстю мобiльнi i фiзично активнi та здатнi встановлювати контакти, спiлкуватися з iншими людьми, брати участь у соцiальному життi, проте повнiстю самостiйне проживання здебiльшого неможливе.

Важкий ступiнь розумовоi вiдсталостi F72 (важка розумова субнормальнiсть, важка олiгофренiя) характеризуiться низьким рiвнем засвоiння рiзних навичок. За клiнiчною i органiчними ознаками ураження центральноi нервовоi системи ця категорiя схожа до помiрноi розумовоi неповносправностi, але основна вiдмiннiсть полягаi у вираженому моторному вiдхиленнi та iнших клiнiчних проявах, якi свiдчать про значнi органiчнi ураження.

Глибокий ступiнь розумовоi вiдсталостi F73 (глибока розумова субнормальнiсть, глибока олiгофренiя, iдiотiя) виражаiться обмеженням моторних можливостей, також нездатнiстю самостiйно вивчати i дослiджувати навколишнi середовище. Таким особам i важко отримувати елементарний рiвень iнформацii через порушення органiв слуху, зору. Розвиток тАУ це i процес, який триваi бiльшу частину життя i значною мiрою залежить вiд середовища, i умов, де проживаi конкретна особа, тому деколи дуже важко визначити ступiнь неповносправностi [" onclick="return false">

Таблиця 1.2 Класифiкацiя захворювань розумовоi неповносправностi

Тi питання, знання, вмiння, якi ранiше визначалися недосяжними для Влздатних до посуванняВ», тАЭнапiвзалежнихтАЭ дiтей, зараз вважаються такими, що можуть бути донесеними до дiтей з особливими потребами при правильних пiдходах до корекцiйно-розвиваючоi педагогiки. Одними з таких складних питань i питання виховання любовi до своii краiни, шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицiй i звичаiв, до рiдноi та державноi мови, нацiональних цiнностей украiнського народу та iн.

Розширено попередньо одержанi данi про особливостi та закономiрностi психiчного розвитку пiдлiткiв шкiльного вiку з церебрально-органiчною патологiiю. Дослiдниками експериментально встановлено, що специфiчнi закономiрностi порушень психiчного розвитку школярiв зумовленi структурно-функцiональним дефектом переважно лобних та тiм'яно-скроневих вiддiлiв пiвкуль. При цьому своiрiднiсть порушень психiчного розвитку визначаiться локалiзацiiю та глибиною органiчного ураження та полiморфiзмом похiдних порушень. Одержано додатковi данi про найважливiшi для сучасних умов негативнi бiосоцiальнi чинники, якi впливають на розвиток дитини в дошкiльному вiцi, а також новi вiдомостi про генезис бiосоцiальноi дезiнтеграцii дошкiльникiв у разi церебрально-органiчноi патологii. Розроблено, апробовано й запроваджено теоретично обТСрунтований алгоритм комплексного обстеження дiтей з церебрально-органiчною патологiiю на пiдставi результатiв експериментально-психологiчного, нейрофiзiологiчного та нейровiзуального дослiджень, що дозволило уточнити структурно-функцiональну локалiзацiю ураження головного мозку у випадку церебрально-органiчноi патологii в дошкiльникiв. Експериментально встановлено особливостi психiчного розвитку дошкiльникiв з церебрально-органiчною патологiiю, що полягають у зниженнi темпiв iх розвитку, затримцi формування електрогенезу, наявностi вторинних порушень, якi спричинюють недостатню сформованiсть емоцiйних, пiзнавальних, рухових i мовленнiвих функцiй, своiрiднiсть яких за рiзних видiв аномалiй пiдтверджено нейрофiзiологiчними та нейровiзуальними даними. Розроблено та експериментально пiдтверджено ефективнiсть новоi моделi комплексноi психолого-медико-педагогiчноi реабiлiтацii дiтей з церебрально-органiчними порушеннями в межах сучасного освiтнього простору з запровадженням нових технологiй корекцii психiчного розвитку дiтей дошкiльного вiку та науково-обгрунтованою системою психопрофiлактики та превентативноi корекцii психiчного розвитку дошкiльникiв з церебрально-органiчною патологiiю.

В украiнськiй мовi до кiнця XVIII ст. людина з вадою розвитку тлумачилась як калiка, слiпець (давньоруською). На початку XIX ст. у словтАЩянських мовах починаi вживатися слово тАЬiнвалiдтАЭ як безсилий, слабкий, важко поранений. Слово ВлiнвалiдВ» прийшло в украiнську мову з французькоi i до кiнця XIX ст. вживалося в значеннi Влвiдслуживший, заслужений воiн, який не пристосований до служби через калiцтво, пораненийВ».

До сьогоднi в Украiнi немаi iдиного термiну стосовно осiб, що мають фiзичнi чи психiчнi вiдхилення у здоровтАЩi. Так, в засобах масовоi iнформацii, спецiальнiй лiтературi вживаються поняття: тАЬiнвалiдтАЭ; тАЬособи з обмеженими функцiональними можливостямитАЭ; тАЬлюди з обмеженою дiiздатнiстютАЭ; тАЬлюди з особливими потребамитАЭ; тАЬособи з вадами розвитку, неповносправнiтАЭ. У законодавчих документах, як правило, домiнуi термiн тАЬiнвалiдтАЭ. РЖнвалiд тАУ особа, яка маi порушення здоровтАЩя зi стiйкими розладами функцiй органiзму, обумовлене захворюванням, наслiдками травми чи дефектами, що призводять до обмеженоi життiдiяльностi та викликають необхiднiсть ii соцiального захисту.

Протягом останнiх 10-12 рокiв чисельнiсть дiтей у складi населення Украiни щорiчно зменшуiться, натомiсть зростаi частка дiтей з функцiональними обмеженнями (дiтей-iнвалiдiв). Так, якщо в 1993 р. чисельнiсть дiтей вiком до 16 рокiв становила 11,7 млн., з яких дiтей-iнвалiдiв налiчувалося трохи бiльше 93 тис., то вже в 2001 р. кiлькiсть дiтей цього вiку зменшилася до 9,3 млн., а численнiсть дiтей з функцiональними обмеженнями серед них сягнула майже 154 тис. Отже, пiдвищення рiвня iнвалiдизацii дiтей Украiни вiдбуваiться активно i це, вiдповiдно, позначаiться на специфiцi дiяльностi системи ЦССМ та спецiалiзованих навчальних закладiв. Адже сiмей, якi виховують дiтей з особливими потребами стаi дедалi бiльше й, вiдповiдно, усе бiльше зусиль i ресурсiв соцiальних служб доводиться спрямовувати на допомогу цiй категорii населення.

Розумова неповносправнiсть тАУ це стан затримки у розвитку психiки, яка характеризуiться порушенням здiбностей, якi проявляiться у перiод дозрiвання та забезпечують загальний рiвень iнтелектуальностi, тобто когнiтивних, мовних, моторних i соцiальних здiбностей.

Експерти Всесвiтньоi Органiзацii Охорони ЗдоровтАЩя констатують, що число розумово вiдсталих людей варiюi в залежностi вiд рiвня розвитку краiни. У краiнах, що розвиваються, кiлькiсть молодих людей до 18 рокiв з важкою формою розумовоi вiдсталостi складаi 4,6%, а в розвинутих краiнах 0,5-2,5%. При розвинутих структурах допомоги (рання дiагностика i раннi утручання, систематичне навчання i психологiчна пiдтримка) число осiб з важким ступенем розумовоi вiдсталостi може бути значно знижено. За даними Мiнiстерства охорони здоровтАЩя Украiни, на 1 сiчня 2001 року в Украiнi на облiку служби охорони психiчного здоровтАЩя було понад 278 тис. осiб з розумовою вiдсталiстю, з них 53715 дiти до 15 рокiв. З загального числа розумово вiдсталих дiтей 59127 мають легкий чи середнiй ступiнь розумовоi вiдсталостi, iншi тАУ глибоку чи важку. На 1000 дiтей випадаi 10 випадкiв розумовоi вiдсталостi.

Специфiчним для кожного вiку i спiввiдношення внутрiшнiх процесiв розвитку i його зовнiшнiх умов створюi ту соцiальну ситуацiю, яка й детермiнуi психiчний розвиток дитини.

Отже, вирiшальна роль у психiчному розвитку розумово неповносправних дiтей належать передусiм системi соцiальних вiдносин (вiдносини iз навколишнiм свiтом), вiдносин з батьками та вiдносин з товаришами. Особливостi перебiгу пiдлiткового перiоду залежать вiд конкретних

Вместе с этим смотрят:

WEB-дизайн: Flash технологии

РЖiрархiчна структура управлiння фiзичною культурою i спортом в Хмельницькiй областi у м. КамтАЩянець-Подiльському

РЖгрова дiяльнiсть в групi продовженого дня

РЖнновацiйнi методи навчання на уроках зарубiжноi лiтератури

РЖнтенсифiкацiя навчального процесу у вищiй школi